НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

ПЕТРАУСКАС Андрій Вальдасович

УДК 904:334.712(477.41/.42/.46/.51)”08-12”

Ремесла та промисли

сільського населення Середнього Подніпров`я

в ІХ-ХІІІ ст.

історичні науки – 07.00.04 – археологія

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України

Науковий керівник | доктор історичних наук, професор Моця Олександр Петрович,

Інститут археології НАН України,

завідувач відділом давньоруської та

середньовічної археології

Офіційні опоненти | доктор історичних наук, професор Кучінко Михайло Михайлович

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, завідувач кафедри археології та джерелознавства

кандидат історичних наук, доцент

Коваленко Володимир Петрович Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г.Шевченка

завідувач кафедри історії та археології України

Провідна установа | Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра археології та музеєзнавства, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться „13” травня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті археології Національної академії наук України за адресою: 04210, Україна, м.Київ-210, проспект Героїв Сталінграду, 12

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту археології НАН України за адресою: 04210, Україна, м.Київ-210, проспект Героїв Сталінграду, 12

Автореферат розісланий „13” березня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Архипова Є.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Ремесла й промисли становили важливий напрямок господарської діяльності середньовічного населення. Вони забезпечували виготовлення одягу, побутових предметів, прикрас, зброї, знарядь праці, будівництво споруд, тощо; видобуток та обробку цілого ряду харчових продуктів. Саме вони значною мірою визначали загальний рівень розвитку економіки, впливаючи на соціальні, політичні та культурні процеси в суспільстві. Не випадково питання їхнього розвитку постійно привертали увагу дослідників.

Актуальність дослідження ремесел і промислів сільського населення Середнього Подніпров`я пояснюється такими чинниками. По-перше, нерівномірним висвітленням у наукових дослідженнях промислів по відношенню до ремесел та окремих видів виробництва, тоді як без вивчення, наприклад, особливостей розвитку бортництва та полювання неможливо зрозуміти таке важливе питання, як формування давньоруської зовнішньої торгівлі. По-друге, певні важливі етапи виробництва, види продукції та деякі особливості технологічного процесу теж не знайшли відповідного висвітлення в літературі. Зокрема, незважаючи на значну роль обробки шкіри й хутра, на сьогодні відсутні систематичні розробки навіть основних прийомів, що використовувалися у виробничому процесі. Це в свою чергу призводить до необгрунтованих інтерпретацій археологічних об`єктів і знахідок. Крім того, спостерігається певна нерівномірність у вивченні виробництва міста й села. Останньому приділяється значно менше уваги, при тому, що сільське населення складало основу феодального суспільства й виробляло переважну частку суспільного продукту.

До останніх часів основу джерелознавчої бази досліджень з даної тематики становили археологічні дані, етнографічні аналогії та письмові повідомлення, що стосуються Північної та Північно-Східної Русі, тоді як територія Південної Русі, де формувалося ядро Давньоруської держави, лишалася поза увагою дослідників. Вивчення економічної підоснови південноруських селищ необхідне для з`ясування їхнього місця та особливостей у господарському комплексі Давньоруської держави (в порівнянні з міським виробництвом та іншими регіонами, насамперед північними). Саме в давньоруський час закладалися основи економіки, які в подальшому визначали розвиток східнослов`янського населення не тільки на території України, але й Білорусі та Росії. Через нерозробленість запропонованої теми часто занижується загальний рівень економічного розвитку населення України наступної історичної епохи.

На сьогодні сформувалася достатня база археологічних джерел для вивчення сільських ремесел та промислів. Так, із середини 70-х років XX ст. починається дослідження давньоруських селищ на вказаній території широкими площами. Відомо більше ніж 10 селищ, на яких досліджено площу, що перевищує 1000 кв.м: Деснянка - 2430 кв.м; Клонів - 1300 кв.м; Криниця - 3900 кв.м; Ліскове - 13150 кв.м; Овраменків Круг - 2200 кв.м; Рів-2 - 1100 кв.м; Шумлай - 2000 кв.м. На селищі поблизу с.Комарівка досліджено більше 6000 кв.м, а поблизу с.Автуничі розкопками досліджено понад 25 000 кв.м. На вищезгаданих та інших пам`ятках накопичено величезну кількість археологічного матеріалу, який потребує наукового опрацювання та осмислення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Пропонована робота виконувалася в рамках польових та теоретичних досліджень, які проводилися в відділі давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України з 1992 до 2003 р. Автор брав безпосередню участь у планових археологічних розкопках давньоруського селища Автуничі в складі Дніпровської давньоруської експедиції (з 1992 до 1997 р. - співавтор польових звітів) та ще трьох неукріплених поселень (Борщагівка, Велика Снітинка, Мало Половецьке III), на яких виявлені чисельні залишки ремесел та промислів. З 1996 р. по 2001 р. працював у складі Житомирської археологічної експедиції - проводив розвідки й розкопки пам`яток археології на території Житомирської області.

В період 1998-2002 рр. брав участь у виконанні планової теми відділу „Село Київської Русі (за метеріалами південноруських земель)” № державної реєстрації 0197U018301. Написав розділи колективної монографії, підготовленої відділом давньоруської та середньовічної археології „Село Київської Русі”: „Сільськогосподарські та інші промисли” (полювання, рибальство, бортництво, лісохімічні промисли, збиральництво тощо); „Інші ремесла” (деревообробне, обробка шкіри, прядіння та ткацтво); „Овруцька пірофілітова індустрія” (в співавторстві з А.П.Томашевським та С.В.Павленком).

Метою роботи є вивчення на підставі комплексу джерел ремесел й промислів сільського населення як окремого соціально-економічного явища, з`ясування їх особливостей, внутрішньої структури, співвідношення між собою, відмінності від ремесел і промислів міста, роль у господарському комплексі населення Середнього Подніпров`я.

Об`єктом дослідження є ремесла та промисли сільського населення, складові виробничого процесу, починаючи від сировини, техніко-технологічних особливостей і до готової продукції. Основу ж джерельної бази складають археологічні матеріали, які представлені об`єктами й знахідками, пов`язаними з ремеслами та промислами сільського населення. Предмет дослідження - археологічні матеріали, пов`язані з ремісничим виробництвом і промислами сільського населення території Середнього Подніпров`я давньоруського часу.

Завдання для вирішення даної проблеми передбачає дослідження різних видів ремесел і промислів відповідно до етапів їх виробничого процесу, використовуваної сировини, знарядь праці, пристосувань і споруд, готової продукції, браку, особливостей технологічного процесу. Визначення датування археологічних залишків не становить завдання даної роботи, тому в разі необхідності використовувалась хронологія пам`яток, визначена авторами польових досліджень.

Методи дослідження включають в себе складають принципи історизму, об`єктивного підходу до висвітлення минулого, що базується на приоритеті задокументованих фактів, на комплексному використанні джерел у поєднанні зі спеціальними методами історичних досліджень, а саме: ретроспективного, порівняльного і комплексного аналізу, класифікації, систематизації. Застосування саме цих методів дозволило висвітлити питання розвитку ремесел і промислів, провести моделювання виробничих етапів, що не знайшли свого відображення серед археологічного матеріалу.

Наукова новизна праці полягає в тому, що подібне спеціальне узагальнююче дослідження з даної теми, проведене на підставі комплексного використання письмових, наявних на сьогодні археологічних та етнографічних джерел для території Південної Русі пропонується вперше. Зібрані та систематизовані археологічні дані щодо вивчення ремесел та промислів давньоруського сільського населення Середнього Подніпров`я, які відображають сировину, інструменти та пристосування, виробничі споруди, напівфабрикати, готові вироби, виробничий брак та відходи виробництва. Співставлення археологічних знахідок із даними письмових джерел та етнографічними матеріалами дозволило визначити продуктивність давньоруських сільських металургійних горнів і їх потенційні можливості. Запропоновано пояснення значного відсотку на південноруських землях суцільно сталевих виробів за рахунок використання спеціалізованих тепло-техніних споруд для навуглецювання. Поточнено найбільш вірогідну форму конструкції давньоруського жорнового поставу. Визначено приблизно пропорційне розповсюдження на селищах жорен із різних типів порід каменю і на цій підставі простежено відсутність виразних відмінностей у споживанні борошна з різних видів злакових в районах із сприятливими та несприятливими для землеробства умовами.

Практичне значення. Результати проведених досліджень якісно доповнюють сучасні розробки з історії розвитку промислів і ремесел Середнього Подніпров`я та Південної Русі в цілому. Отримані в роботі висновки можуть бути використані для написання навчальних посібників для вищих учбових закладів і загальноосвітніх середніх шкіл, а також узагальнюючих робіт з історії та археології Південної Русі.

Апробація результатів дисертації була проведена під час викладення основних положень в доповідях на міжнародних (Брянськ, 1994; Новгород, 1996; Москва, 2002) й регіональних (Чернігів, 1995) наукових конференціях, а також на засіданнях відділу давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України.

Публікації. Результати дисертації опубліковані в семи статтях у наукових виданнях та чотирьох публікаціях матеріалів конференцій і тез доповідей.

Особистий внесок здобувача в роботах написаних у співавторстві із І.А.Готуном та Г.Ш.Черниш, полягає в розкритті питань розвитку ремесел та промислів, висвітленні проблем техніки та технології виробництва. Автором вивчалися особливості використання ремісничих інструментів, процеси виготовлення готової продукції, їх послідовність та відображення в археологічному матеріалі. Співавторами досліджувались конструктивні особливості ремісничих споруд (Готун І.А.) та проведено спеціалізовані петрографічні дослідження (Черниш Г.Ш.).

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків (161 стор.), списку використаних літературних і архівних джерел (248 назв) та ілюстрацій (18 рис.); загальний обсяг рукопису – 204 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

ВСТУП

У вступі обгрунтовано актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання, предмет та об`єкт дослідження, хронологічні й територіальні рамки, джерельну базу, висвітлено практичне значення роботи та показано апробацію результатів дослідження.

РОЗДІЛ 1. ІСТОІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА

1.1. Стан наукової розробки питання

В історіографії даної теми відсутні (або ж представлені в надто стислому вигляді) узагальнюючі роботи з дослідження деяких видів як сільських, так і міських ремесел та промислів Середнього Подніпров`я давньоруського часу. В них не враховуються наявні на сьогодні археологічні дані. М.С.Грушевський в першому томі „Історії України-Руси” присвятив підрозділ матеріальній культурі, де лише в якості ілюстрацій використав археологічні знахідкі, відомі для того часу в незначній кількості. Дані письмових джерел залучалися теж не в повному обсязі. Відомо, що вчений ставив перед собою інші завдання дослідження в цілому, що й зумовило стислу характеристику давньоруських ремесел та промислів (Грушевський, 1991).

М.Арістов у своїй ґрунтовній праці зібрав і проаналізував цілий комплекс письмових джерел вітчизняного та іноземного походження, а також детально охарактеризував різні виробничі аспекти. Щодо археологічних матеріалів з досліджуваної тематики, то на час написання роботи вони були фактично відсутні (Аристов, 1866). Незважаючи на певні недоліки, ця праця залишається єдиним монографічним дослідженням давньоруських ремесел та промислів за даними письмових джерел, яке не втратило своєї актуальності і сьогодні.

Перша робота, присвячена комплексному дослідженню сільських ремесел і промислів із залученням масового археологічного матеріалу належить Б.О.Рибакову (Рыбаков, 1948). Трохи пізніше публікується серія робіт колективу авторів, в яких окремо розглядаються різні види ремесел і промислів давньоруських селищ (Левашова, Мальм, Успенская та інші, 1956; 1959). В перерахованих працях використано, головним чином, археологічні дані, письмові повідомлення та етнографічні матеріали територій, розташованих на північ та північний схід від Південної Русі.

В узагальнюючих працях з історії та археології України висвітлювались певні аспекти деяких ремесел і промислів населення давньоруських селищ Середнього Подніпров`я, але в них подається дуже стисла їхня характеристика (Давня історія України, 1995; Давня історія України, 2000).

Питання розвитку ремесел і промислів сільського населення Середнього Подніпров`я розглянуто не рівномірно по різних галузях та окремих напрямках. Так залізоробна та ковальська справа досліджувалася в роботах В.І.Бідзілі, С.В.Панькова, Г.О.Вознесенської, Г.А.Мудрицького. Вивченню гончарства присвячено праці О.П.Моці, В.П.Коваленка, С.О.Біляєвої, В.О.Петрашенко, Л.В.Шевцової, І.А.Готуна, Р.С.Орлова. При цьому не розробленими залишилися питання типології спеціалізованих пристроїв, технологія виготовлення посуду та інші. Практично відсутні роботи по дослідженню обробки шкіри, прядінню та ткацтву, бортництву давньоруського сільського населення.

Низку питань розвитку ремесел та промислів проаналізовано під час дослідження певних археологічних комплексів, окремих сільських пам`яток чи групи пам`яток ІХ-ХІІІ ст. Середнього Подніпров`я. С.О.Біляєвою та А.І.Кубишевим проаналізовано матеріали селища Комарівка. О.М.Веремійчик та О.В.Шекуном систематизовано і введено до наукового обігу результати археологічних досліджень селища Ліскове та інших пам`яток Чернігівського Полісся. О.П.Моцею, В.П.Коваленком і рядом авторів проведено важливі спостереження за сільськими ремеслами та промислами мешканців давньоруського селища Автуничі. В.О.Петрашенко дані питання вивчалися за матеріалами широкомаштабних досліджень пам`яток Канівського Подніпров`я. В даних роботах представлено величезну кількість археологічного матеріалу, пов`язаного із ремеслами та промислами, зроблено ряд цікавих спостережень, важливих для вивчення даної тематики.

Археологічні залишки ремесел та промислів вивчалися також за матеріалами міст і городищ із території Середнього Подніпров`я (роботи П.П.Толочка, М.Б.Брайчевського, О.В.Кузи, О.П.Калюка, М.А.Сагайдака, К.М.Гупало, Г.Ю.Івакіна, В.Н.Зоценка, М.С.Сергеєвої, О.В.Потапова та інш.) і суміжних територій та синхронних старожитностей (роботи Р.С.Мінасян, Б.О.Колчина, Г.В.Штихова, О.О.Бобринського, А.Нахлік, В.І.Цалкіна, О.В.Чернецова, Н.А.Кирьянової, В.В.Щеглової та інш.). В результаті вказаних досліджень були отримані дані, які дають можливість для проведення аналогій із відповідними видами сільських ремесел та промислів.

1.2. Письмові джерела

Письмові дані досить часто використовуються в роботах з висвітлення давньоруських ремесел та промислів, і довгий час лишалися практично єдиним джерелом. Проте незважаючи на велику кількість досліджень, де залучено суто письмові дані, чи у комплексі з аналізом інших матеріалів, використання даної категорії залишається актуальним і на сьогодні. Нові проблеми, що постають перед дослідниками, поява нових археологічних матеріалів і даних, отриманих із використанням сучасних методів досліджень, вимагають нового співставлення з наявними письмовими відомостями.

Ми використовували літописні повідомлення за Іпатієвським літописом (ПСРЛ, видання 1908), також було залучено повідомлення Києво-Печерського патерика, що відносяться до давньоруського періоду (Патерик Киево-Печерского монастиря, 1911). Використані матеріали з твору Констянтина Багрянородного (Об управлений империей, 1991). Особливості правових відносин, що стосуються сфери виробництва (як правило, це право власності на речі, що були пов`язані із виробництвом), знайшли своє відображення в юридичних документах Правди Руської (Правда Русская, 1940, 1947).

1.3. Археологічні джерела

Новим етапом у дослідженні давньоруського ремісничого виробництва стало використання археологічних джерел, які дозволили більш ґрунтовно вивчити ряд особливостей ремесел, зокрема техніки виготовлення, що було неможливо прослідкувати за письмовими даними.

Основу джерелознавчої бази даного дослідження складають археологічні матеріали, отримані на давньоруських селищах Середнього Подніпров`я. Використано опубліковані в наукових виданнях матеріали, які співставлено з отриманими в ході польових досліджень даними. Було виділено більше ніж 40 селищ, на яких виявлено археологічні залишки ремісничого виробництва - сировина, заготовки, виробничий брак, інструменти й знаряддя, пристосування та виробничі споруди як свідчення місцевого характеру виробництва, а також готові вироби. Крім того, враховані також артефакти сільських промислів - знаряддя праці й пристосуваня, залишки продукції промислів.

Пам`ятки по різних регіонах представлені нерівномірно. Переважна більшість (понад 20, на яких зафіксовано залишки ремісничого виробництва й промислів) знаходиться в межах сучасного Чернігівського Полісся. Мінімальна кількість матеріалів представлена для Житомирського та Київського Полісся, що можна пояснити недостатнім ступенем дослідженості цих територій.

Для порівняння ми залучали результати польових досліджень давньоруських городищ та літописних міст у даному регіоні й на суміжних територіях (Райковецьке городище, Городець, Київ, Чернігів, Берестя, Гродно та інші).

1.4. Етнографічні матеріали

Без їх використання в деяких випадках неможливо відновити певні особливості технологічного процесу, зовнішній вигляд предметів, що не збереглися в археологічних пам`ятках - наприклад, борті, лазиво, та деякі інші аспекти. Цікаві результати дослідники отримали в ряді узагальнюючих робіт з даної тематики саме завдяки етнографічним даним (Рыбаков, 1948; Левашова, 1956; вона ж, 1959; Мальм, 1956; вона ж, 1959 та інші).

В більшості робіт розглядаються етнографічні матеріали, які не походять безпосередньо з досліджуваної нами території. В деяких випадках, такі паралелі наведено з життя населення неслов`янського походження. Разом з тим для виробничої діяльності сільського населення характерний сильний вплив місцевих етнічних традицій та особливостей навколишнього природнього середовища. Саме цими обставинами зумовлено використання в дисертації як основних даних етнографічних досліджень в межах Середнього Подніпров`я та прилеглих до нього районів. Етнографічні матеріали з інших регіонів Східної Європи залучалися як допоміжні (Шафонский, 1851; Бунге, 1856; Александрович, 1916, та інші).

РОЗДІЛ 2. РЕМЕСЛА

2.1. Види давньоруських ремесел

2.1.1. Залізоробна справа. Вона базувалася на використанні болотної (дернової) руди, значні поклади якої широко розповсюджені й легкодоступні як на досліджуваній території так і за її межами. Родовища фіксуються іноді безпосередньо в межах давньоруських селищ із залишками залізоробного виробництва (Лапутьки) чи на їх периферії, або на незначному віддаленні від них, наприклад, на краю поселення (Комарівка). Умови залягання руди й етнографічні дані свідчать, що її видобуток здійснювався відкритим способом. Результати спеціалізованих аналізів вмісту глинозему у породі й відходах виробництва, а також етнографічні аналогії вказують на проведення попереднього збагачення руди. Артефакти, пов`язані з даним процесом, виявлені на селищах Колонщина й Комарівка. Як паливо використовувалось деревне вугілля, сліди якого фіксуються в залишках горнів та залізних шлаках.

На селищі Колонщина відкритий горн ямного типу багаторазового використання без шлаковипуску зі штучним нагнітанням повітря. Аналогічні споруди відомі на Ленковецькому городищі. Горна ямного типу багаторазового використання із шлаковипуском зафіксовано також на селищі Кременище. Найближчі аналогії відкриті на селищах Рудники та Григорівка. Однак достатніх даних про використання сільським населенням Середнього Подніпров`я наземних шахтних конструкцій, які представлені за матеріалами північних та північно-східних територій Давньої Русі, немає. Залишки залізоробних горнів зафіксовано ще на декількох селищах (Лапутьки, Деснянка, Ліскове), але даних для встановлення їхніх конструктивних особливостей недостатньо. Крім горнового способу відзначено поодинокі залишки виготовлення заліза в керамічних посудинах-тиглях (Ліскове).

Як при горновому, так і при тигельному способі відновлення заліза подрібнена руда й деревне вугілля, завантажувались шарами, або у вигляді вже підготовленої суміші. Проміжний характер даного продукту зумовив майже повну відсутність його в археологічному матеріалі. Для оптимізації металургійного процесу до шихти додавалася певна кількість флюсів (зафіксовано випадки використання шматків вапняку, можливо, доломіту). Поодинокий характер знахідок керамічних сопел, вірогідно, пов`язаний із використанням дещо іншої конструкції сопел з менш стійких матеріалів (дерево, сира глина чи їх комбінація). Зафіксовані знахідки залізного шлаку більш ніж на 30 селищах (в більшості випадків у результаті археологічних розвідок) не слід прямо ототожнювати з наявністю на них металургійного виробництва.

Середня вага виявлених в Середньому Подніпров`ї криць не відрізняється від середніх показників давньоруського часу (найбільш поширені екземпляри - близько 3 кг), що в декілька разів менше ваги, яку можна було отримати у відомих конструкціях горнів, за рахунок доданої по мірі осідання в горні шихти. В конструктивно тотожних горнах, зафіксованих етнографічними дослідженнями, отримували за один раз до 16 кг (з використанням ручної праці) та до 100 кг (з механічним нагнітанням повітря та проковкою криці) заліза. Випадки фіксації металургійного процесу на селищах, скоріше за все, є виключенням, а головна маса комплексів була винесена за їх межі й максимально наближена до сировинної бази. Там власне й зафіксовані відомі типи горен, а також величезна кількість відходів виробництва.

2.1.2. Ковальство. В якості сировини слугувало залізо й сталь. Вироби виготовлялися з трьох видів сталі - цементованої (томленої), з рівномірно розподіленим вуглецем по всій масі метала; зварної сталі, неоднорідної будови; сирцевої сталі слабо та нерівномірно насиченої вуглецем, яку могли отримувати безпосередньо в сиродутному горні або з використанням інших тепло-технічних споруд та пристосувань. На селищі Колонщина виявлено об`єкт, який, вірогідно, використовувався для додаткового навуглецювання криць - будівля у вигляді ями з напівокруглим перекриттям та отворами в суцільній скловидній масі, яка утворилася внаслідок дії високої температури. Даний процес обробки криць значно ефективніший від одноразової цементації навіть декількох готових виробів у спеціальних посудинах. Можливо, використання саме цього способу пояснює поширення на південноруських землях суцільносталевих виробів, відкованих з неоднорідної сирцевої сталі (на селищі Григорівка вони становлять близько 46%, а для матеріалів Х-ХІ ст. аж 55%). У залізоробному виробництві зважаючи пожежну небезпеку й особливості технологічного процесу ремісник працював у спеціальному приміщенні - кузні, яка була оснащена спеціальним обладнанням і віддалена від житлової забудови. Залишки таких майстерень виявлено на селищах Автуничі, Деснянка, Дорогінка ІІІ, Колонщина, Боярка, Ліскове. На останньому сліди головного виробничого об`єкту кузні - горна збереглись найкраще. Поруч виявлено ковальські шлаки й виплески кольорових металів. Інструменти для холодної й гарячої обробки металу в кількісному відношенні представлені досить нерівномірно. Найбільшу кількість становлять зубила та пробійники, інші види представлено поодинокими знахідками (гвоздильня, точильні кола, напилки, ножниці по металу, слюсарний молоток, кліщі). Ймовірно, в процесі виготовлення металевих предметів використовувалися також точильні камені - оселки. Результати спеціалізованого металографічного аналізу масових категорій ковальських виробів з давньоруських селищ засвідчують виготовлення значної долі суцільно залізних та суцільно сталевих виробів (особливо на ранніх етапах), а також використання досить трудомістських технологій виготовлення предметів високої якості.

2.1.3. Ювелірне ремесло. Більшість відомих виробів виготовлено з міді, срібла та різноманітних сплавів на їх основі. Найбільш поширеною серед інших прийомів була техніка відливання. Металева сировина (лом) переплавлялася в глиняних і кам`яних тиглях, які представлені в цілому та фрагментованому вигляді. Можливо, значна кількість даних знарядь не дійшла до нас через використання для їх виготовлення необпаленої глини. До унікальних знахідок (аналогічні предмети на території Давньої Русі походять з міських культурних шарів, до того ж їх небагато) належать виявлені на селищі Старий Білоус залізні тигельні кліщі. Досліджуючі залишки давньоруських сільських ювелірних інструментів та готові вироби, Б.О.Рибаков виділив такі види лиття: в жорсткі форми (в більшості випадків кам`яні), пластичні (глина, пісок, формовочна земля), по восковій моделі зі збереженням форми, по восковій моделі з втратою ливарної форми (Рыбаков, 1948).

Крім відливання, сільські ювеліри викорисювували також ковку, чеканку та інші способи обробки металу. Хоча ювелірних молотків не виявлено, проте характерні сліди обробки на багатьох виробах з давньоруських селищ, знахідка ювелірної наковальні (Анісів) свідчать про широке поширення ковки кольорових металів. Комплекс знахідок із двох ювелірних майстерень селища Ліскове свідчить про використання сільськими майстрами досить різноманітних технологічних прийомів і, не виключено, оздоблення виробів вставками з напівкоштовного каміння.

2.1.4. Гончарство. В давньоруський час поширюється технологія формування гончарної маси без штучних домішок, або ж використання з цією метою одного чи декількох видів природніх глин. Результати мінералогічного аналізу складу керамічної маси готових виробів вказують на використання для цього каоліну, що змішувався з іншими сортами глини, а також додавався до суміші в просушеному та у подрібненому вигляді. З огляду на труднощі транспортування сировини, як правило, поселення з гончарним виробництвом примикали до глинищ чи знаходились в радіусі декількох кілометрів. Дані етнографічних джерел фіксують розташування крупних осередків гончарного виробництва саме на місці великих легкодосяжних покладів якісних гончарських глин.

Необхідну сировину видобували в природніх відслоненнях і спеціальних кар`єрах-глинищах. На селищі з високим рівнем спеціалізації гончарства Автуничі зафіксовано близько 30 кар`єрів для видобутку глини. Висока концентрація глинищ пояснюється тим, що придатні для виготовлення посуду глини підходять близько до поверхні. Виявлені знаряддя видобутку глини представлені дерев`яними (сосна, дуб) лопатами односторонньої, двосторонньої, двосторонньої з виділеними виступами на плічках формами та кошиком. Видобута глина проходила ряд підготовчих операцій для надання їй необхідних властивостей. Так у котловані будівлі з Автуничів, виритому в материковому шарі, зафіксовано потужний масив добре вимішаної глини і включенням дрібнозернистого піску, над яким залягало ще декілька послідовних шарів. За етнографічними аналогіями цей об`єкт інтерпретовано як залишки підкліту гончарної майстерні зі складом сировини та глинником, в якому її замішували (Коваленко, Моця, 1997).

Для досліджуваної території є характерним панування донно-ємкостних програм конструювання начинів. Випадки використання інших програм носять поодинокий, виключний характер. Тіло посудини формувалося спірально-джгутовим наліпом, сліди використання якого добре фіксуються як на зовнішній поверхні посудин, так і на зламі черепка. Надання форми й профілювання вінець відбувалося за допомогою гончарного кола. Сліди, які залишаються на посудині при використанні відповідного типу кола, співвідносяться з різними конструкціями ножного кола (для сільських і міських південноруських матеріалів).

Гончарні горни мають ознаки випалювальних споруд розвинутого типу першого класу за особливостями руху горячих газів у теплопровідних каналах (з вертикальним ходом); з простими камерами для розміщення виробів і повністю або частково сформованими переферичними топками з частково чи повністю сформованим пристроєм для концентрації теплової енергії (Бобринский, 1991). Найбільш чисельну категорію виробів становить гончарний посуд побутового призначення.

2.1.5. Обробка дерева. Для виготовлення дерев`яних виробів на селищах найчастіше використовувалася деревина берези, сосни, дуба, верби, що збігається із часто вживаними породами в Києві та Новгороді. 3 давньоруських селищ Середнього Подніпров`я походять різноманітні деревообробні інструменти. Сокири є універсальними знаряддям для рубання й обтесування (Григорівка, Деснянка, Льгівка, Автуничі, інші). Для обробки невеликих предметів подібне універсальне значення мали широко поширені ножі. Тесла й долота використовувались для видовбування виїмок і пазів (Хмільниця, Шестовиця, Григорівка, Новий Білоус, Сібереж, інші селища). Пилка представлена знахідкою з Ліскового. Чекмарь для роботи з долотом походить з селища Автуничі. Свердла перовидної й спіральної форми зафіксовані при дослідженні поселень Петруші, Віта Поштова, Дорогинка та інші). Скобелі використовувались для стругання дерева після обробки сокирою чи теслом (Віта Поштова, Анісів, Автуничі та інші), а токарні різці для обробки внутришньої та зовнішньої поверхні (Ліскове, Хмільниця, Клонів та інші). Знахідки токарних різців і залишки готових бондарних виробів можуть свідчити про виникнення в деревообробці спеціалізованих галузей.

2.1.6. Видобуток та обробка каміння. Каміння, зважаючи на властивості певних порід, відігравало значну роль у життєдіяльності населення давньоруських селищ. На території Південної Русі наявні легкодосяжні для розробки родовища різних будівельних, оздоблювальних, коштовних та напівкоштовних порід, які могли використовуватися в давньоруський час. Особливе місце у видобутку й обробці каміння давньоруського часу належить Овруччині, де розроблювались поклади пірофілітового сланцю й виготовлялися чисельні вироби з нього. Найбільшою за кількістю категорією виробів є пряслиця. Сліди на заготовках і відходах виробництва, бракованих виробах свідчать, що для їх виточування використовувався інструмент, що мав ріжучу частину подібну до звичайного ножа і який майстер вільно утримував в руці.

Основна частина видобутої породи транспортувалася на значні відстані для потреб монументального будівництва. Найбільш вірогідно, масивний вантаж перевозився взимку гужовим транспортом суходолом чи по замерзлих річках.

Виготовлення значної частини давньоруських жорен з туфоподібної ззовні породи мало поліцентричний характер і в більшості випадків було пов`язане з місцевими родовищами, що підтверджується рядом спеціалізованих мінералогічних аналізів. При цьому також встановлено, що мало місце й транспортування готових виробів на значні відстані (вироби з зювітів та пірофілітових сланців). Слід зазначити, що з якої б породи не виготовлялися жорна, виробник повинен був мати певні мінералогічні знання, розумітися на особливостях родовищ, властивостях породи при видобутку, обробці, в готових виробах; а також мати спеціальні інструменти. Все це разом з необхідністю великих працезатрат свідчить, що подібні вироби виготовлялися кваліфікованими майстрами, а їх продукція (як у випадку з жорнами з пірофілітового сланцю та зювітів) виходила далеко за межі району видобутку.

Оселки використовувалися для гострення робочого краю виробів із заліза та сталі. Для їх виготовлення використовувалися різноманітні за кольором і фактурою породи пісковиків та сланців. Достовірних залишків виробництва даних виробів в археологічному матеріалі на сьогодні не зафіксовано, що може свідчити про поліцентричність, а можливо й повсюдність їх виготовлення (виключення можуть становити вироби з пірофілітового сланцю, пов`язані із Словечансько-Овручським кряжем).

2.1.7. Обробка кістки. В якості сировини використовувалися кістка та ріг великої й дрібної домашньої худоби та диких тварин. У більшості випадків - це великі трубчасті кістки крупної рогатої худоби. Наймасовішою категорією виробів є проколки, які виготовлялися з кісток шляхом обрізання ножем чи стесуванням сокирою. Вірогідно, вони виготовлялися по мірі необхідності в кожному господарстві. Другу за чисельністю категорію знахідок з кістки, з ознаками виготовлення на місці складають голки для шиття. Інші вироби, відомі з культурних нашарувань селищ, які можна пов`язати з місцевою продукцією, не утворюють значних серій або відомі в одиничних екземплярах. Зафіксовано декілька випадків концентрації кісток зі слідами обробки в заповненні об`єктів, але незначна кількість знахідок не дозволяє визначити певний напрямок спеціалізації виробництва й однозначно інтерпретувати їх як косторізні майстерні.

2.1.8. Обробка шкіри. В обробці шкіри виділяються три головні напрямки, що відрізняються між собою за видом використовуваної сировини й особливостями їх обробки: виготовлення сиром`ятної шкіри (лимарство), дубленої (чинбарство) й вичинка хутра (кушнірство). В роботі виділено найбільш загальні й широко поширені способи, на підставі чого можна проводити більш коректне співставлення з відповідними археологічними артефактами

2.1.9. Прядіння. Як сировина використовувалась тваринна вовна й рослинні волокнисті матеріали. Підготовка тваринних матеріалів передбачала розбирання руками, розчісування гребінкою (залишки відомі з Києва, Райковецького городища), биття лучком, а підготовка рослинних волокон - передбачала видалення насіння, стлання, замочування, розминання, тріпання та чесання. Спеціалізовані знаряддя для зазначених операцій відомі в синхронних давньоруських старожитностях. Рівна та щільна нитка виготовлялася за допомогою веретена та пряслиць, які відомі на значній кількості досліджуваних пам`яток. Статистичні підрахунки середньої ваги пряслиць засвідчують відносне зменшення середніх розмірів і ваги давньоруських пряслиць по відношенню до більш ранніх. Можливо, це пояснюється переходом до виготовлення більш тонкої пряжі.

2.1.10. Ткацтво. Безпосередньо тканню передувало декілька етапів підготовки перемотування з веретен у мотки іноді з використанням мотовил (виявлені на синхронних старожитностях); перемотування в клубки, на дерев`яну або лубяну основу, з яких вже намотувалась основа чи цевка для утка. Для в`язання, шиття, іноді для ткання декілька ниток ссучували. В попередній операції при цьому використовували „юрки” з декількома отворами (знахідки з Рову IIІ та Дорогинки).

Знаряддя примітивного способу ткання репрезентоване знахідкою кістяної квадратної дощечки. Вирогідно, використовувалася техніка ткання на бердечку й на ниту, принаймні, знахідки даного виробу в синхронних старожитностях не виключають такої можливості. Залишки ткацького верстату горизонтальної конструкції в синхронних старожитностях суміжних територій вказують на можливість поширення даного пристрою і серед населення давньоруських селищ Середнього Подніпров`я.

2.2.Особливості розвитку ремесел.

Фіксується виразна нерівномірність у розвитку різних видів ремесел. Найбільш поширеним було виготовлення предметів для власного споживання. Вірогідно, готові вироби деревообробки (виключаючи бондарне), косторізного ремесла, обробки шкіри (чинбарство, лимарство), прядіння та ткацтва споживалися в домашньому господарстві. Особливості технологічного процесу і масштаби залізоробної справи, ковальства, ювелірного ремесла, гончарства, видобутку та обробки каміння виразно свідчать про те, що готові продукти виготовлялися на замовлення чи для збуту на ринок. Практично для всіх видів ремесел характерне добре технічне забезпечення спеціалізованим ремісничим інструментом, пристосуваннями та спорудами. Найбільша кількість виробничих інструментів притаманна деревообробці, що вірогідно пояснюється широким спектром продукції та необхідних при її виготовленні технологічних операцій.

РОЗДІЛ 3. ПРОМИСЛИ

3.1. Види сільських давньоруських промислів

3.1.1. Сільськогосподарські промисли. Найбільш важливим напрямком є переробка зерна на крупи та борошно. Перший більш архаїчний напрямок - обдираная та часткове грубе розбивання зерна за допомогою ступ. Виділяються ножна й ручна конструкції, відомі за синхронними матеріалами з суміжних територій. Для розмелювання зерна на дрібну крупу й більш якісне борошно використовувались ротаційні жорна. Спостереження за формою виявлених знахідок засвідчують переважання на селищах жорнових поставів без додаткового пазу для порхлиці. Жорнам з подібними ознаками найбільш повно й точно відповідає реконструкція, запропонована П.І.Хавлюком для більш раннього часу (1977).

Кількісне та якісне співвідношення жорен на селищах різних природньо-географічних зон не має чітких відмінностей, що може опосередковано свідчити про поширення даного знаряддя й повсемісність виготовлення борошна (житнього й пшеничного) навіть у малосприятливих для землеробства районах Полісся (Автуничі, Ліскове та інші).

Виготовлялись також рослинна олія, тваринне масло (про що свідчать знахідки деталей спеціального пресу, мутовок та маслобоєк у синхронних старожитностях), сир. Спеціальній обробці для тривалого зберігання піддавалися м`ясо домашніх і диких тварин, а також риба.

3.1.2. Збиральництво навіть при загальновизнаному пануванні відтворюючих форм продовжувало відігравати значну роль у господарстві. Виділено збирання й споживання на місці в сирому вигляді без додаткової обробки; збирання, що передбачає додаткову обробку (чи приготування); та заготівлю продуктів для тривалого зберігання.

3.1.3. Видобуток і використання допоміжних матеріалів засвідчено головним чином за даними аналізів готових виробів з синхронних старожитностей.

3.1.4. Лісохімічні промисли. Серед досліджуваних матеріалів селищ виділяються залишки смолокуріння (використовувався сосновий осмол), вигінки дьогтю (використовувалась кора берези), виготовлення деревного вугілля. Переважну більшість споруд для перших двох видів зафіксовано на пам`ятках з Чернігівського Полісся. Там же виявлено склад готової продукції й сировини, а також складний комплекс смолокуренної будівлі, в якій використовувалась масивна тепло-технічна споруда (Ліскове). Для виготовлення вугілля використовували, переважно, деревину дуба, сосни, берези.

3.1.5. Мисливство забезпечувало сільське населення значною часткою м`яса, що споживалося, шкірою та хутром диких тварин. Порівняно із матеріалами укріплених частин давньоруських міст (дитинцями) на селищах в остеологічному матеріалі виявлено значно менший відсоток кісток диких тварин, що вірогідно, пояснюється розповсюдженням в досліджуваний період феодального права власності на якісні мисливські угіддя і полювання на крупну здобич. Порівняно незначна кількість мисливської зброї на досліджуваних пам`ятках, може пояснюватися використанням інших більш ефективних способів полювання без використання зброї чи таких де вона відігравала другорядну роль.

3.1.6. Рибальство репрезентоване знахідками знарядь лову (гачки, блешні, гарпуни, ості, грузила від сіток) та остеологічними знахідками. Найбільш часто зустрічаються гачки різного розміру для лову риби. Проте співставлення із даними етнографічних досліджень засвідчує, що подібні знаряддя відігравали дуже незначну роль в порівняно із більш ефективними способами лову, які майже не відображені в археологічному матеріалі та письмових повідомленнях (плетені та комбіновані снасті, спеціально зведені споруди).

3.1.7. Бортництво представлено на досліджуваних пам`ятках лише поодинокими знахідками спеціалізованих ножів-медорізок. Автором, відповідно до етнографічних аналогій, наявних артефактів і письмових повідомлень, простежено послідовні етапи розвитку бортництва.

3.2. Особливості розвитку промислів сільського населення

Для давньоруських сільських промислів відзначається неоднорідність та суттєві відмінності за рядом показників. Деякі з них зберігають архаїчні риси, мало відрізняючись від відповідних видів первісного суспільства, задовольняючи потреби навіть не родини, а лише безпосереднього учасника видобутку. Для інших, навпаки, характерно поєднання примітивних, архаїчних способів видобутку із послідуючим збутом продукту, інколи далеко за межі Давньоруської держави. За видами продукції виділяються дві групи: з вузьким (бортництво, лісохімічні промисли) та широким (збиральництво, рибальство, полювання) спектром видобуваємої продукції.

ВИСНОВКИ

На підставі проведеного комплексного дослідження ремесел та промислів сільського населення як окремого соціально-економічного явища з`ясовано, що вони відігравали важливу роль в господарському комплексі давньоруського суспільства, іноді навіть більшу ніж сільське господарство. Для них характерний нерівномірний ступінь розвитку за показниками спеціалізованості, товарності, технічної оснащеності, маштабами виробництва. Промисли, на відміну від ремесел, у стані своєї спеціалізації для певних регіонів сягають значно вищого рівня, становлячи головний вид господарської діяльності і складаючи одну із основ основу для зовнішньої торгівлі давньоруської держави. Це парадокс породження примітивним рівнем розвитку продуктивних сил втягування населення до міждержавного розподілу праці. Більшість ремесел несуть ознаки домашнього виробництва. Виготовлення заліза, гончарство, видобуток і обробка каміння за обсягами виробництва значно перевершують потреби власної родини виробника, а для деяких випадків навіть і прилеглих регіонів.

В цілому, можна відзначити поєднання консерватизму, замкнутості і самодостатності господарства сільського населення давньоруського періоду із його різноманітністю, спеціалізованістю та неоднорідністю, відкритістю і взаємозв`язками із різними структурами феодального суспільства та інтегрованістю до них. Цей висновок відрізняється від уявлень про однорідність та самодостатність натурального господарства середньовічного селянина.

За темою дисертації опубліковані такі роботи:

1. Жорна на території Подніпров`я. - Археологія. - 1996. - №2. – С.84-92 (у співавторстві з І.А. Готуном та Г.Ш.Черниш).

2. Ремісниче виробництво давньоруського поселення Автуничі // Археологія. - №2. – 1998. – С.104-110.

3. Про розвиток залізоробного виробництва на давньоруських пам`ятках Середнього Подніпров`я // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2002. - Вип.13. - С.93-102.

4. Житло та виробничий комплекс з давньоруських поселень на Фастівщині // Фастівський державний краєзнавчий музей. Бюлетень №2. - Фастів, 1994. - С.19-21 (у співавторстві з І.А.Готуном).

5. Соціально-економічний феномен давньоруського села (до підоснов формування життєвого укладу українського народу) // Ноосфера. - 1995. - №1.- С.24-27 (у співавторстві з І.А.Готуном).

6. Гончарний осередок