УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІСОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Петрова

Лілія Михайлівна

УДК: 502.3 630*187

СТАН ТА ОПТИМІЗАЦІЯ
МЕРЕЖІ ЛІСОВИХ ЗАПОВІДНИХ ОБ’ЄКТІВ
ЗАХОДУ УКРАЇНИ

06.03.03 – лісознавство і лісівництво

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата сільськогосподарських наук

Львів – 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Українському державному лісотехнічному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: |

доктор біологічних наук, старший науковий співробітник

Третяк Платон Романович,

Український державний лісотехнічний університет, професор кафедри лісівництва

Офіційні опоненти: | доктор сільськогоспо-дарських наук, старший науковий співробітник

Ткач Віктор Петрович,

Український науково-дослід-ний інститут лісового госпо-дарства та агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького Держкомлісгоспу України, директор

кандидат сільськогосподарських наук,

Шпільчак Мирон Богданович,

Природний заповідник “Горгани” Мінекоресурсів України, заступник директора з наукової роботи

Провідна установа – | Український науково-дослідний інститут гірського лісівництва ім. П.С.Пастернака Держкомлісгоспу України, лабораторія екології, м. Івано-Франківськ

Захист відбудеться “15”травня 2003 р. о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д35.072.02 в Українському державному лісотехнічному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 103, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Українського державного лісотехнічного університету за адресою: 79057, м. Львів, вул. Генерала Чупринки, 101.

Автореферат розісланий ”10”квітня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради д.б.н. П.Р. Третяк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Природні екологічні системи на сьогодні майже повсюдно змінені господарською діяльністю людини. Тому у 1992 р. було прийнято Конвенцію про охорону біологічного різноманіття, а у 1995 р. схвалено Всеєвропейську стратегію збереження ландшафтного і біоло-гічного різноманіття. У зв’язку з цим “збереження біологічного і ланд-шафт-ного різно-маніття, розвиток природоохоронної справи” є одним із екологічних пріоритетів державної політики України в галузі охорони довкілля, викорис-тання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки [Національна доповідь ..., 1999]. Функції збереження національ-ного біоло-гічного і ландшафтного різноманіття має виконувати націо-наль-на екологічна мережа [Закон України “Про Загальнодержавну про-граму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”, 2000], яка у перспективі має охоплювати 10,4 % території держави. Основою для розбудови екологічної мережі є держав-ний природно-заповідний фонд (ПЗФ).

На жаль, сучасна мережа об’єктів ПЗФ України мало репрезентативна і охоплює лише 3,8 % площі держави. Вона лише частково представляє ценотичне різноманіття природних ландшафтів нашої держави [Андрієн-ко, 1999; Попович та ін., 1998]. Це особливо стосується лісових і лісо-степових заповідних територій, які є основою Національної екологічної мережі. Охоронним режимом слід охопити все різноманіття типів лісу у межах всіх природних регіонів країни, а також забезпечити охорону природного біорізноманіття лісів на ценотичному та видовому рівнях [Криницький, Третяк, 1999].

Отже, сучасна мережа лісових об’єктів ПЗФ потребує удосконалення і територі-альної оптимізації, що можна здійснити лише на основі всебічного її дослідження, наукового аналізу, розробки наукової стратегії її розвитку і функціонування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведені протягом 1992-2001 рр., відповідно до держбюд-жетної наукової тематики Ботанічного саду Львівського національного університету ім. Івана Франка “Еколого-ценотичні принципи охорони рід-кісних видів рослин у високогірних ландшафтах Карпат (номер державної реєстрації 0194U39212) та госпдоговірної тематики “Обсте-ження перс-пективних для заповідання природних комплексів Осмолодського держ-лісгоспу” (номер державної реєстрації 0195U38439), а також держбюд-жетного завдання № 36.01-02 Українського державного лісотехнічного університету “Еколого-біологічні засади збереження та розширення генофонду рідкісних рослин у західному регіоні України” (номер державної реєстрації 0102U001918 ).

Мета і завдання роботи. Мета роботи — встановити ландшафтно-географічну, лісівничу та фітоценотичну репрезентативність мережі лісових об’єктів природно-заповідного фонду західного регіону України, розробити наукові засади її оптимізації.

Для досягнення поставленої мети передбачалось:

· охарактеризувати мережу лісових об’єктів ПЗФ регіону, зокрема її категоріальну і територіальну структуру на адміністративному та ландшафтно-географічному рівнях, визначити її ландшафтно-геогра-фічну та ценотичну репрезентативність;

· поглиблено вивчити на прикладі модельної частини регіону лісівничу репрезентативність об’єктів ПЗФ, зокрема особливості лісової рослинності, гетерогенність, вікову структуру, склад та таксаційні характеристики деревостанів, типологічне, флористичне та фітоцено-тичне різноманіття, потенційні відновні та динамічні процеси;

· розробити наукові засади оптимізації регіональної мережі лісових природоохоронних об’єктів.

Об’єктом дослідження обрано мережу лісових територій ПЗФ західного регіону України.

Предмет дослідження – сучасний стан, гетерогенність та динамічні тенденції лісових угруповань в межах об’єктів ПЗФ.

Методи дослідження: загальноприйняті лісівничі, ландшафтно-географічні, геоботанічні, флористичні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше досліджено категоріальну і територіальну структуру мережі лісових об’єктів ПЗФ на рівні фізико-географічних провінцій та областей західного регіону України; дано оцінку її репрезентативності. На прикладі модельної частини регіону, поглиблено вивчено і узагальнено особливості гетеро-генності лісової рослинності заповідних територій, зокрема вікову струк-туру, склад та таксаційні характеристики деревостанів; типологічний спектр, флористичне та фітоценотичне різноманіття, потенційні відновні та динамічні процеси. Розроблено наукові засади оптимізації регіональної мережі лісових природоохоронних об’єктів.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено практичні рекомендації з оптимізації мережі лісових об’єктів ПЗФ регіону, які передано для впровадження Дер-жавному Управлінню заповідної справи Мінекоресурсів України, Держав-ному управлінню екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області. За результатами роботи на території Осмолодського держлісгоспу оголошено ландшафтний заказник загально-держав-ного значення “Грофа” (Указ Президента України № 715/96 від 20.08.96 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертантом проведено збір, аналіз та узагальнення даних про мережу лісових об’єктів ПЗФ у західних областях України, визначено її ландшафтну та ценотичну репрезентативність. Виконано детальні лісівничо-геоботанічні дослідження в межах низки лісових об’єктів ПЗФ Львівської та Івано-Франківської областей, визначено їх лісівничу, флористичну та ценотичну цінність. Розроблено наукові засади підвищення природничої репрезентативності регіональної мережі лісових об’єктів ПЗФ.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи апробовані на 5-ти міжнародних наукових конференціях, зокрема “Розвиток транскордонної співпраці у вирішенні спільних проблем охорони природи України, Польщі та Словаччини“ (Львів, 1995), “Міжнародні аспекти вив-чення та охорони біорізноманіття Карпат” (Рахів, 1997), “Лесная наука на рубеже ХХІ века” (Гомель, 1997), “Національні природні парки: проблеми станов-лен-ня і розвитку” (Яремче, 2000), “Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття” (Гримайлів, 2002), а також на засіданні Екологічної комісії НТШ у порядку роботи “Дев’ятої наукової сесії” (Львів, 1998) та на науково-технічній конференції УкрДЛТУ (2002).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 12 наукових праць, у т.ч. 4 роботи у фахових виданнях, а також WEB-сторінка.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків та рекомендацій, списку використаних джерел (306 найменувань), 7 додатків (158 стор.). Основний текст викладений на 144 сторінках, містить 13 таблиць, проілюстрований 3 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Природно-заповідний фонд — основа збереження біологічного різноманіття

Природно-заповідний фонд охоплює 3,8 території України. Для нього властива диспропорція розміщення об’єктів у різних регіонах та залучення до їх складу величезних територій земель інтенсивного агро-культурного викорис-тання. Існуюча мережа об’єктів ПЗФ представляє лише частину наявного в Україні ланд-шафтного та біологічного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації. Тому вона потребує оптимі-зації з метою підвищення її репрезентативності. Це особливо стосується лісового фітоценофонду, оскільки існуюча мережа об’єктів ПЗФ охоплює охороною лише орієн-товно половину його синтаксонів [Попович, Устименко, 1998].

Оскільки, однією з основних функцій національної еко-логічної ме-режі є збереження біорізноманіття ландшафтів держави [Шеляг-Сосонко, 1999], то засадничою проблемою її організації є підвищення репрезента-тивності шляхом більш повного охоплення існуючого різноманіття видів, ценозів та природних комплексів в системі природоохоронних територій.

Харак-тер-ною особли-вістю мережі ПЗФ Заходу України є нерів-но-мірність її розпо-ділу в межах адміністра-тивних облас-тей (від 5,2 до 13 Найбільш ефективна консервативна охорона лісових природних комп-лек-сів забезпечується на землях ПЗФ, які повністю вилучені з тради-ційного гос-по-дарського викорис-тання. Їх частка складає близько 2 % від загальної площі регіону. На об’єкти загальнодержав-ного значення в регіоні припадає коло 40 % площі ПЗФ. Найкраща ситуація у Закарпатській області, де 80 % площі мережі ПЗФ складають об’єкти загальнодержавного значення, є великий Біосфер-ний заповідник і два національні парки, один з яких, “Ужанський”, входить у склад трилатерального міжнародного біосфер-ного резервату “Східні Карпати”. Найгірше становище у Чернівецькій та Тернопільській областях, де на заповідні об’єкти загальнодержавного значення припадає лише 16,5 % і 19,4% площі ПЗФ відповідно.

Об’єкти, програма і методика досліджень

Об’єктом дослідження ландшафтно-географічної, лісівничої та фітоценотичної репрезентативності обрано мережу лісових територій ПЗФ Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівнен-ської, Терно-пільської і Чернівецької областей. Для оцінки ландшафтно-географічної та ценотичної репрезента-тив-ності мережі лісових об’єктів ПЗФ взято до уваги, головним чином, тери-торіально великі лісові об’єкти: біосферний і природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники та заповідні урочища.

З метою розробки наукових засад оптимізації лісівничої та фіто-цено-тичної репрезентативності лісових заповідних об’єктів проведено поглиб-лене вивчення лісової рослинності низки заповідних об’єктів Львівської та Івано-Франківської областей.

Аналіз охоплення охороною в ПЗФ наявного біорізноманіття вико-на-ний із застосовуванням ландшафтно-екологічного підходу. Дослід-жен-ня репре-зен-тативності мережі ПЗФ регіону проведено, орієнтуючись на сучасне ланд--шафтно-геогра-фічне районування. Узагальнено всі літера-турні та відомчі матеріали стосовно лісових об’єктів ПЗФ вищена-веде-них областей, проаналізовано категоріальну та територіальну структуру мере-жі об’єктів ПЗФ. Для визначення ландшафтно-геогра-фічної і цено-тичної репрезентативності мережі лісових заповідних об’єк-тів Заходу України застосовувався метод аналітичного узагальнення матеріалу на рів-ні фізико-географічних провінцій і областей. Для визначення ценотичної репрезентатив-ності мережі ПЗФ в межах фізико-географічних областей орієнтувалися на фітоценологічну класи--фі-кацію синтаксонів рослинності України [Продромус ..., 1991].

Натурні дослідження заповідних об’єктів проводили, застосовуючи загальноприйняті методики польових ландшафтно-географічних, лісів-ни-чих та геобо-та--ніч-них досліджень [Міллер, 1996]. Фактичний матеріал дисертації зібраний шляхом закладання описових ділянок (тимчасових пробних площ) за методикою, яка є загальноприйнятою у лісовій фіто-ценології [Нестеров, 1940; Сукачев, 1938, 1964], а також у гео-ботаніці [Вальтер, 1982]. Типи лісу виділяли за методикою З.Ю.Геру-шинсь-кого [1987]. Дослідження природного поновлення проводили за методикою М.М.Горшеніна [1959].

Застосовано оригінальні методичні розробки збору, комп’ютерної підготовки та аналізу матеріалів ландшафтно-геоботанічних досліджень [Третяк та ін., 1986; Tretjak, Kulchyckyj, 1996].

Поглиблене вивчення лісової рослинності проведено на прикладі модельної частини регіону (приблизно 440 тис. га), де розташовані мало-досліджені природно-заповідні об’єкти Львівської та Івано-Франківської областей. Аналіз охоплення охороною в ПЗФ лісових рослинних комп-лексів здійснювався шляхом дослідження структури лісового фонду на ландшафтно-географічній основі. Використано матеріали ділянкового облі--ку лісового фонду держлісгоспів, загальна площа якого становить близько 219 тис. га. На його основі у середовищі “Access-2000” було створено базу даних, до якої залучено матеріали натурних обстежень заповідних територій. Обробка фактичного матеріалу здійснювалася із зас-то-суванням стандартних комп’ютерних технологій. Аналітичні дослід-ження здійснювали на підставі оригінальної інформаційно-аналітичної системи “Еколог” географо-ботанічної орієнтації. Для аналізу лісової рослинності застосовано метод побудови фітоценонів [Миркин, 1986].

Ландшафтно-географічна репрезентативність мережі
лісових заповідних об’єктів заходу України

Виявлена нерівномірність охоплення запо-від-ним режимом лісо-вих ландшафтів фізико-географічних областей (ФГО) та провінцій (рис.). Зокрема, відносна площа територій ПЗФ у межах Полісся складає більше, ніж 10у Західному Лісостепу – 4,6 %, а в Українських Карпатах – майже 13

Ефективною консервативною охороною в заповідниках і націо-нальних природних парках охоплено 3,6 % площі Волинського Полісся, 6,7 % – Українських Карпат і лише 0,5 % – площі Західному Лісостепу в межах регіону. Відносна частка заповідних територій на Малому Поліссі є в сорок разів меншою, ніж в межах Рахівсько-Чивчинської ФГО (табл.).

Найширше охороною у заповідниках і національних природних парках охоплені лісові природні комплекси Рахівсько-Чивчинської (21,0 %), Вододільно-Верховинської (19,6Полонинсько-Чорногірської (9,8 %) і Зовнішньо-Карпатської (8,4 %) ФГО. На Західному Поділлі і Розточчі-Опіллі такий показник становить лише 1 %. На Малому Поліссі, Волинській височині, Прут-Дністровському межиріччі і Передкарпатті такі об’єкти відсутні. Такі диспро-порції в охопленні ФГО заповідним режимом свідчать про неоднаковий рівень загально-природничої репре-зента-тивності мережі ПЗФ.

Суттєво розширяють ландшафтно-географічну репрезентативність мережі ПЗФ лісові території регіональних ландшафтних парків та вели-ких заказників. В них охороняються типові і унікальні лісові природні комплекси. Зокрема, мало поширені в регіоні і в середньогір’ї і низь-когір’ї Зовнішньокарпатської ФГО угруповання різного складу за участю сосни кедрової, сосни звичайної, клена-явора, вільхи сірої, липи дрібнолистої. Представлені криволісся сосни гірської, а також унікальні лісо-болотні комплекси та агрегації деревно-чагарникової рослинності на кам’янистих розсипах. Висока природнича цінність цих заповідних об’єк-тів зумовлена також поширенням ендемічних і рідкісних видів трав’янис-тих рослин. В межах Передкарпатської височинної ФГО в заказниках охо-роняються мало -поширені автохтонні угруповання старшого віку за участю дуба зви-чайного, ялиці білої, а також унікальні сосняки на боло-тах, у Розтоцько-Опільській ФГО — типові угруповання з перевагою дуба і бука, а також залишки вікових заплавних дібров. Представлені мало по-ширені яворові, в’язово-дубові і дубово-ясеневі угруповання. На Малому Поліссі охороняються у ПЗФ переважно типові середньовікові сосняки.

Рисунок. Мережа лісових об’єктів ПЗФ західного регіону України

(відносна частка заповідних територій в межах фізико-географічних областей, %):

1 – < 1 %; 2 – 110 %; 3 – 10–20 %; 4 – 20–30 %; 5 – 30–40 %).

Природні і біосферний заповідники: 2. – Черемський; 3. – Рівненський;

7. – Розточчя; 9. – Креме-нець-кі гори (філія ПЗ “Медобори); 10. – Медобори;

20. – Горгани; Карпатський БЗ, заповідні масиви: 25. – Чорна Гора (заказник);

26. – Юлівська гора (заказ-ник); 27. – Угольсько-Широколужанський;

28. – Свидовецький; 29. – Кузій-ський; 30. – Чорногірський; 31. – Мармароський.

Національні природні парки*: 1. – Шацький; 6. – Яворівський; 13. – Сколівські

Бес--киди; 18. – Ужанський; 19. – Синевир; 21. – Карпатський; 23. – Вижниць-кий.

Регіональні ландшафтні парки: 4. – Прип’ять-Стохід; 5. – Надслучанський;

8. – Знесіння; 11. – Верхньо-Дністровські Бескиди; 12. – Надсянський;

14. – Поляницький; 15. – Галицький; 16. – Дністровський; 17. – Дністровський каньйон;

22. – Гуцульщина; 24. – Чернівецький; 32. – Черемошський. *

– великі заказники (> 1000 га)

* — не враховано НПП “Гуцульщина”(Указ Президента України № 456/2002)

Лісова рослинність об’єктів природно-заповідного фонду

Виявлено, що в межах територій ПЗФ регіону представлені, головним чином, найбільш поширені зональні типи лісових угруповань, що належать до формацій дуба звичайного та граба звичайного, бука лісового, сосни звичай-ної, вільхи чорної, ялини європейської та ялиці білої, а також значно меншою мірою берези повислої, берези пухнастої, осики, вільхи сірої. Охороняються також і мало поширені в регіоні угруповання явора, ясена з грабом, липою та кленом, ліси з сосною кедровою, криволісся сосни гірської і душекії зеленої тощо.

Таблиця.

Територіальна і категоріальна структура мережі об’єктів ПЗФ в межах фізико-географічних областей дослідженого регіону

Фізико-географічні області | Площа,

тис. га | Площа ПЗФ,

тис. га | % ПЗФ | В т.ч., площі заповідних об’єктів окремих категорій, тис. га

природні і біосферні заповідники | національні природні парки | регіональні ландшафтні парки | заказники | інші

Провінція Полісся

Волинське Полісся | 2781 | 286,1 | 10,3 | 50,1 | 49,0 | 61,4 | 119,1 | 5,2

% від площі ПЗФ | 17,5 | 17,1 | 21,5 | 42,1 | 1,8

% від площі провінції | 1,8 | 1,8 | 2,2 | 4,3 | 0,2

Провінція Західноукраїнська лісостепова

Мале Полісся | 926 | 8,5 | 0,9 | 7,7 | 0,8

Волинська височинна | 1070 | 22,5 | 2,4 | 22,9 | 2,6

Розтоцько-Опільська горбогірна | 1066 | 67,6 | 6,3 | 3,1 | 7,1 | 17,6 | 36,8 | 3,1

Західноподільська височинна | 896,4 | 77,6 | 8,7 | 9,0 | 34,0 | 32,9 | 1,7

Середньоподільська височинна | 250 | 6,1 | 2,4 | 0,5 | 5,1 | 0,5

Прут-Дністровська височинна | 621 | 36,1 | 5,8 | 30,6 | 4,2 | 1,3

Разом: | 4829,4 | 222,2 | 4,6 | 12,6 | 7,1 | 82,2 | 109,6 | 9,5

% від площі ПЗФ | 5,7 | 3,2 | 37,0 | 49,3 | 4,7

% від площі провінції | 0,3 | 0,2 | 1,7 | 2,2 | 0,2

Провінція Українські Карпати

Передкарпатська височинна | 1032 | 47,2 | 4,6 | 20,5 | 24,2 | 2,5

Зовнішньокарпатська | 817 | 178,9 | 21,9 | 5,3 | 63,6 | 69,0 | 31,9 | 9,1

Вододільно-Верховинська | 431,4 | 92,7 | 21,6 | 84,6 | 6,5 | 1,6

Полонинсько-Чорногірська | 663 | 85,6 | 12,9 | 39,4 | 25,8 | 3,2 | 10,3 | 6,6

Рахівсько-Чивчинська | 62 | 25,2 | 40,6 | 13,0 | 3,5 | 7,3 | 1,5

Вулканічно-Карпатська | 190 | 5,6 | 2,9 | 0,9 | 0,9 | 3,8

Закарпатська низовинна лісолучна | 270 | 14,1 | 5,2 | 0,3 | 1,7 | 12,1

Разом: | 3465,4 | 449,9 | 12,9 | 58,9 | 173,5 | 96,1 | 82,6 | 36,8

% від площі ПЗФ | 13,2 | 37,7 | 21,5 | 18,4 | 8,2

% від площі провінції | 1,7 | 5,0 | 2,7 | 2,4 | 1,1

Разом по регіону: | 11075,8 | 956,3 | 8,6 | 121,6 | 229,6 | 239,7 | 313,0 | 51,9

% від площі ПЗФ регіону | 12,7 | 24,0 | 25,0 | 32,7 | 5,4

В окремих заповідних об’єктах охороняються рідкісні угруповання: ялицеві, ялицево-дубові, яворово-дубові, липово-дубові і липово-кленові з дубом звичайним, скельнодубові з буком, з дубом Далешампе, з ясенем білим, з липою пухнастою, з липою широколистою, з сосною звичайною, букові з дубом скельним, з сосною звичайною і з тисом ягідним, високогірні ялинники з сосною кедровою та в комплексі з гірсько-сосняками, соснові ліси у горах на кам’янистих розсипах.

Вкрай недостатньо охороняються типові зональні ялицево-дубові ліси та заплавні низинні дубові ліси з вільхою чорною, ясенем звичайним, в’язами гірським, граболистим та гладким.

Отже, в ПЗФ регіону охороною охоплений весь спектр синтаксонів лісової рослинності регіону рівня формацій, а також значна частина – груп асоціацій.

Флористичне багатство досліджених лісових заповідних об’єктів представлене 493 видами (34 деревні, 47 чагарникові і чагарничкові, 340 – трав’янисті і 71 мохоподібні), що належать до 274 родів, 94 родин, 8 класів. Переважають полікарпічні рослини, що є типовим для сформованих лісових рослинних угруповань. Відносно значна участь представників мохів (зокрема родини Brachytheciaceae), судинних спорових та голонасінних рослин, свідчать про відносно високий рівень автохтонності та стабільності лісових рос-лин-них угруповань. Найбільше видове і родове різноманіття спосте-рі-гається в угрупованнях з перевагою бука лісового, сосни звичайної і яли-ни європейської. Найбіднішими виявилися угруповання з участю дуба звичайного.

В межах лісів досліджених об’єктів ПЗФ переважають види євро-азіат-сь-кого, плюриреґіонального і європейського типів ареалів. Монтанний еле-мент складає більше половини видового спектру. Ендемізм флори низь-кий, що є типовим явищем для сформованих лісових рослинних угрупо-вань. Адвентивний елемент становить лише 1,4 %, що свідчить про високий рівень автохтонності рослиності природно-заповідних територій.

Більше 60 % видового спектру флори досліджених лісових заповідних об’єктів складає комплекс видів, характерних для лісових рослинних угруповань. Решта видів належать до чагарникового, лучного, болотного, гідрофільного і петрофільного флороценокомплексів. Порівняно відчутна частка рудеральних видів (5,5 %) в складі флори заповідних об’єктів свідчить про негативні тенденції антропогенної трансформації лісових рослинних угруповань.

Лісові фітоценози досліджених заповідних об’єктів часто багато-ярусні: мають виражені яруси чагарників, чагарничків, підросту, трав і мохів. Порівняно багатовидовими є підріст і ярус чагарників в угрупо-ван-нях з перевагою сосни звичайної. Найбільш бідні видами є чагарничкові яруси угруповань з участю дуба звичайного.

В лісових угрупованнях досліджених заповідних об’єктів виявлено 14 видів рослин, що занесені до Червоної книги України: Larix polonica, Pinus cembra, Oxycoccus microcarpus, Lunaria rediviva, Lycopodium annotinum, Arnica montana, Gentiana punctata, Silene viridiflora, Leucijum vernum, Huperzia selago, Astrantia major, Lilium martagon, Gymnadenia conopsea, Platanthera bifolia, а також Silene dubia, що занесена до Європейського червоного списку.

Лісові природні комплекси рівня ландшафтних ярусів в межах модель-ної частини регіону охопленні заповідним режимом нерівно-мірно: на рівнині відносна частка заповідних територій становить 0,6від загальної її площі, на височині – 2,7 %, у низькогір’ї – 3,4 %, у середньогір’ї – 5,7 %.

На територіях ПЗФ деревостани віком понад 100 років займають 34площі, що значно більше, ніж на землях підприємств Держ-комлісгоспу в цілому (16 %). На територіях ПЗФ охоронним режимом охоплені, переважно типові насадження віком 40-80 років та на значних площах – молодняки. На рівнині та височині такі насадження складають майже 70 % площі ПЗФ, у низькогір’ї і середньогір’ї – близько 50 %. Таке явище є мало прийнятним для лісових заповідних об’єктів, оскільки біорізно-маніття лісових угруповань найбільш повно проявляється в клімаксових фітоценозах старшого віку.

На територіях ПЗФ не представлені ліси Iг і Iв бонітетів, які є в межах земель підприємств Держкомлісгоспу на площі близько 1000 га. Порівняно меншою є відносна площа лісів Iб і Iа бонітетів (13 % і 8 % відповідно), більша – 4 та 5 бонітетів (4,5 % і 14,4 % відповідно).

Заповідним режимом загалом охоплені переважно середньоповнотні деревостани. Однак, на рівнині і низькогір’ї заповідні ліси характери-зуються відносно нижчими середніми повнотами, ніж на землях під-приємств Держкомлісгоспу. Так, деревостани повнотою 0,8 і вище на рівнині охороняються у ПЗФ на площі менше 100 га, в той час як загальна їх площа тут становить більше 2,5 тис. га. У середньогір’ї ситуація є протилежною: близько 55 % заповідних деревостанів – високоповнотні.

Відносна частка мішаних насаджень у ПЗФ на рівнині є низькою (20Тут охороняються переважно близькі до монодомінантних дубові деревостани. На височині, у низькогір’ї і середньогір’ї охороняються переважно мішані деревостани за участю ялини, ялиці і бука, що за складом наближаються до автохтонних.

В межах ПЗФ в цілому відносно краще представлені насадження максимальної продуктивності (більше 650 м3/га): 4,4 % порівняно з 2,6 % у ме-жах земель підприємств Держкомлісгоспу, переважно за рахунок високо-пов-нотних деревостанів середньогір’я. Однак, 74 % заповідних дере-во-станів рівнини і височини мають запас менше 250 м3/га.

У ПЗФ модельної частини регіону представлені головним чином по-ширені зональні типи лісу, а також деякі рідкісні автохтонні угрупо-вання гірських-соснових борів та суборів, кедрово-ялинових суборів, вологих приполонинних яворових субучин тощо. Не охоплені охорон-ою в ПЗФ угруповання вологих грабово-букових яличин, вологих дубових і букових суяли-чи-н, вологих ялицевих судібров, які поширені на землях підпри-ємств Держкомлісгоспу в регіоні дослідження на площі майже 13 тис. га, а також ряд інших, в т.ч. унікальні угруповання вологого ялиново-соснового бору, сві-жо-го і вологого дубово-соснового субору, свіжої букової судіброви, сирої заплав-ної ясеневої діброви, мокрого чорно-вільхо-вого груду тощо. Це негатив-не явище, оскільки без збереження угруповань цих типів лісу не забезпе-чується і охорона наявного в них ценотичного та видового різноманіття.

В лісах обстежених заповідних об’єктів в підрості переважають молоді особини бука лісового, горобини, ялини європейської, ялиці білої, мен-шою мірою – берези повислої, дуба звичайного та клена-явора. В межах лісів низькогір’я та середньогір’я наявний природний потенціал до формування автохтонних мішаних ялицево-ялиново-букових і буково-ялицево-ялинових деревостанів. Популяція сосни кедрової вияв-ляє слабкі тенденції до природного відновлення, а тому потребує особли-вої охорони. У межах височини у грабово-дубових дерево-станах спостері-гається тенденція до природного відновлення автохтонних ялиново-ялицево-дубових лісів. В результаті осушення на торфовищах у сосняках у вологих суборах відбувається скорочення чисельності молодого покоління популяції сосни звичайної і заселення цих природних комплексів ялиною. У заплавних дубових пралісах спостерігається процес природ-ного відновлення дібров за участю цінних видів в’яза. Стабільними в межах досліджених заповідних об’єктів є і лісові угруповання з перевагою бука лісового на височині Передкарпаття, а також сосни звичайної з домішкою дуба в умовах Малого Полісся.

Шляхи оптимізації мережі лісових природоохоронних обєктів

Загальна стратегія оптимізації мережі заповідних об’єктів повинна передбачати залучення територій з природними комп-лексами, які ще не представлені в ПЗФ, або представлені у недостатній мірі. З метою підвищення лісівничо-географічної та біогеоценотичної репре-зента-тивності оптимізація мережі лісових заповідних об’єктів повинна передбачати удосконалення її територіальної і категоріальної структури.

Для організації дієвої охорони всього природного спадку і регіонального розмаїття ландшафтів доцільно усунути територіальні диспропорції в площі і розміщенні об’єктів в межах природничих районів рівня фізико-географічних провінцій і областей.

З метою забезпечення умов для збереження і ефективної охорони лісових природних комплексів західного регіону доцільно збільши-ти площі заповідних територій з суворим режимом охорони – заповід-ників і заповідних зон національних природних парків, ввести диферен-ційований режим охорони як в національних природних, так і регіо-нальних ландшафтних парках,  організувати буферні (охоронні) зони навколо заповідників і великих заказників, уникати фрагментації площ заповідних об’єктів, яка призводить до зниження опірності заповідних природних комплексів до негативних антропогенних впливів.

Для забезпечення спеціалізованої охорони мало поширених та рідкісних рослинних угруповань слід переглянути категоріальний статус окремих заповідних об’єктів, конкретизувавши їх призначення. У положеннях про конкретні заповідні об’єкти необхідно вказувати перелік і місце знаходження цінних та рідкісних лісових угруповань, які потребують особливої охорони та відтворення.

З метою оптимізації фітоценотичної репрезентативності мережі лісових заповідних об’єктів західного регіону України в першу чергу необхідно залучати до заповідання території з лісовими угрупованнями, які ще не охороняються, або представлені в ПЗФ у недостатній мірі. Вони повинні характеризуватися багатою флорою, представляти лісові угруповання, наближені за структурою і видовим складом до клімаксових, в різних типах місцезростань.

З метою оптимізації мережі лісових заповідних об’єктів модельної частини регіону доцільно підвищити її лісівничу і лісотипологічну репрезентативність.

Лісогосподарські заходи на територіях ПЗФ повинні передбачати формування цінних високопродуктивних і високоповнотних деревостанів, надаючи перевагу зростанню у їх складі участі дуба звичайного, ялиці білої, в’яза гірського, ясена звичайного та інших цінних порід.

Висновки та рекомендації

У дисертації проаналізовано та теоретично узагальнено сучасний стан, категоріальну і територіальну структуру мережі лісових об’єктів природно-заповідного фонду в межах всіх фізико-географічних провінцій і областей Заходу України. Узагальнено ступінь охоплення заповідним режимом існуючого спектру лісових угруповань та ценотичну репре-зен-та-тивність заповідних лісів. На прикладі модельної частини регіону проаналізовано структуру лісового фонду та досліджено потенційні відновні процеси в лісових угрупованнях об’єктів природно-заповідного фонду, їх флористичне та фіто-цено-тичне різнома-ніття. Розроблено засади оптимізації регіональної мережі лісових заповідних об’єктів.

1. Територія ПЗФ охоплює 8,6 % площі західного регіону України. Понад 60площі мережі заповідних об’єктів складають об’єкти місцевого значення. У Тернопільській та Черні-вецькій облас-тях об’єкти місцевого значення займають понад 80 % площі ПЗФ.

2. В межах окремих природничих районів ландшафти охоплені заповідним режимом нерівномірно, зокрема на Українському Поліссі — більше ніж на 10 %, у Західноукраїнському Лісостепу — лише на 4,6 %, в Українських Карпатах — майже на 13 %. Територіально найбільшою мірою охорона лісових ландшафтів забезпе-чується в таких фізико-географічних областях: Рахів-сько-Чивчинській (40,6 %), Зовнішньо-карпатській (21,9 %), Вододіль-но-Верхо-вин-ській (21,6 %), Полонинсько-Чорногірській (12,9і на Волинському Поліссі (10,3 %). В їх межах природні заповідники і національні природні парки займають 35-85 % площі ПЗФ.

Недостатньо охоплені охороною унікальні для України ландшафти Волинської височини (2,4 %), Передкарпаття (4,6 %), Прут-Дністровського межиріччя (5,8 %), Вулканічних Карпат (2,9 %) та Закарпатської низовини (5,2і мінімально — Малого Полісся (0,9 %). Об’єкти вищих категорій заповідності тут майже зовсім відсутні.

3. В межах ПЗФ регіону представлений весь спектр синтаксонів лісової рослинності регіону рівня формацій, а також значна частина — груп асоціацій. Проте, головним чином, охоплені охоронним режимом найбільш поширені типи лісових угруповань. Вкрай на недостатній площі охороняються типові зональні ялицево-дубові ліси передкарпатської висо-чини та заплавні низинні дубові ліси з вільхою чорною, ясенем звичайним, в’язами гірським, граболистим та гладким.

4. В межах регіону дослідження на північному макросхилі Карпат заповідні території характеризуються такими показниками:

4.1. На рівнині відносна частка заповідних територій становить 0,6від загальної її площі, на височині – 2,7 %, у низькогір’ї – 3,4 %, у середньогір’ї – 5,7 %.

4.2. Охоронним режимом охоплені переважно типові середньо-повнотні (0,7) деревостани віком 40-80 років і молодняки.

4.3. На те-ри-торіях ПЗФ, порівняно з землями підприємств Держком-лісгоспу, на відносно більшій площі представлені деревостани віком понад 100 р. (34 % проти 16 %), вікова структура деревостанів є більш пропорційною. Однак, в цілому вони характеризуються відносно нижчими показниками енергії росту (не представлені ліси Iг і Iв бонітетів, порівняно меншою є відносна площа лісів Iб і Iа бонітетів, і більшою — IV та V бонітетів). В межах рівнини і низькогір’я ліси на територіях ПЗФ характе-ризу-ються від-нос-но нижчими середніми повнотами. У заповідних об’єктах середньогір’я краще представ-лені високо-повнотні деревостани максимальної продуктивності.

4.4. Відносна частка мішаних насаджень у ПЗФ на рівнині є низькою (20тут охороняються переважно близькі до монодомінантних дубові деревоста-ни. У низькогір’ї і середньогір’ї охороною охоплені переважно мішані дерево-стани ялини, ялиці і бука, що близькі за складом до автохтонних.

4.5. У ПЗФ представлена тільки половина типів лісу, які поширені на землях підприємств Держкомлісгоспу. Загалом охоплені охороною лише широко представлені типи лісу, а також деякі рідкісні автохтонні угру-повання в гірсько-соснових борах та суборах, кедрово-ялинових суборах, вологих яворових субучинах тощо. Не охоплені охороною значно поширені лісові угруповання вологих грабово-букових яличин, вологих дубових і букових суяличин, вологих ялицевих судібров, а також низки мало поширених і рідкісних типів лісу, зокрема вологих ялиново-соснових борів, свіжих і вологих дубово-соснових суборів, свіжих букових судібров, сирих заплавних ясеневих дібров, мокрих чорно вільхових грудів тощо.

5. Виявлене флороцено-тичне різнома-ніття та потенційні відновні процеси лісової рос-лин-ності в низці заповідних об’єктів регіону свідчать про відносно високий рівень автохтон-ності та стабільності лісових угруповань. Порівняно відчутна частка рудеральних видів (5,5в складі флори вказує на негативні тенденції антропогенної трансформації лісових фітоценозів. Найбільше видове і родове різноманіття, а також склад-на фітоценотична структура виявлені в угрупованнях з перевагою бука лісового, сосни звичайної і ялини європейської. Флористично найбідні-шими і структурно спрощеними виявилися досліджені угруповання з участю дуба звичайного, які пред-ставлені в ПЗФ значною мірою чистими, або майже чистими, очевидно штучного походження, дере-во-станами.

6. З метою оптимізації регіональної мережі лісових заповідних об’єктів рекомендується розвивати її в напрямку підвищення репрезентативності. В першу чергу доцільно збільшити показник заповідності природних ланд-шафтів Західноукраїнського Лісостепу і нівелювати значні диспро-порції в охопленні заповідним режимом природних комплексів Українських Карпат. В межах Малого Полісся, Волинської височини, Прут-Дністровського межиріччя, Передкарпаття, Вулканічних Карпат і Закарпатської низовини розширен-ня мережі ПЗФ потрібно здійснювати в основному за рахунок ство-рення та збільшення площ об’єктів загально-державного значення. Це особливо стосується Львівської та Чернівецької областей, в яких відносна площа природно-заповідних територій є найнижчою в регіоні.

З метою оптимізації ценотичної репрезентативності до мережі лісових заповідних об’єктів доцільно залучати території з лісовими природними комплексами, які ще не охороняються, або представлені в ПЗФ у недостатній мірі. На Передкарпатті це особливо стосується ялицево-дубових лісів та заплавних дубових лісів з вільхою чорною, ясенем звичайним, в’язами гірським, граболистим та гладким. У горах слід ширше охопити охороною лісові угруповання за участю явора, в’яза гірського, сосни звичайної і сосни кедрової.

Для оптимізації лісівничої репрезентативності мережу лісових заповідних об’єктів доцільно доповнити флористично багатими, наближеними за структурою і видовим складом до автохтонних лісовими угрупованнями, які мають еталонне і наукове значення. Це зокрема стосується деревостанів старшого віку першого і вищих бонітетів, високоповнотних і багатоярусних, що максимально наближені до стабільних клімаксових.

Особливої охорони заслуговують також всі лісові угруповання у рідкісних і малопоширених типах лісу.

7. З метою кращого збереження всього комплексу ценопопуляцій, зокрема рідкісних, в лісових заповідних об’єктах, особливо великих, необхідно запровадити диференційований заповідний режим, а також переглянути їх категоріальну структуру і конкретизувати призначення.

8. Лісогосподарські заходи на територіях ПЗФ повинні передбачати формування високопродуктивних та високоповнотних деревостанів пралісового характеру.

Список публікацій по темі дисертації

1. Петрова Л.М. Природнича репрезентативність об’єктів природно-заповідного фонду Жовківського держлісгоспу // Наук. вісник: Дослід-ження, охорона та збагачення біорізноманіття / Зб. наук.-техн. праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 1999. – Вип. 9.9. – С. 184-193

2. Петрова Л.М. Рослинність ландшафтного заказника “Моршинсь-кий” // Наук. Вісник: Охорона біорізноманіття: теоре-тичні та при-клад-ні аспекти / Зб. наук.-техн. праць. – Львів: УкрДЛТУ. – 2000. – Вип. 10.3. – С. 80-87.

3. Стойко С., Петрова Л. Репрезентативність природно-заповідного фонду на Львівщині та шляхи створення його оптимальної мережі // Праці НТШ. Екологічний зб. – Т.7. – Львів, 2001. – С. 210-220 (автором зібрано вихідні матерали, виконаний аналіз природно-географічної репрезентативності ПЗФ Львівщини).

4. Костенко А., Петрова Л., Третяк П. Мережа заповідних об’єктів на Заході України // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. – Т. ІІІ. – Екологічний збірник на пошану Андрія Созонтовича Лазаренка. – Львів: НТШ, 1999. – С.  (автором зібрано вихідні матерали, занесено їх в базу даних, виконано обрахунки).

5. Петрова Л.М. Репрезентативность региональной сети лесных заповедных объектов // Лесная наука на рубеже ХХІ века. / Сб. научн. Трудов Института леса НАН Беларуси. – Вып. 46. — Гомель: ИНАНБ, 1997. – С. 50-53.

6. Костенко А., Петрова Л., Третяк П. Інформаційно-аналітична система “Кадастр природно-заповідного фонду” // Міжнародні аспекти вив-чення та охорони біорізноманіття Карпат / Матер. міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 550-річчю м. Рахова. 25-27 верес. 1997 р. – Рахів, 1997. – С. -289.

7. Третяк П., Петрова Л. Прируслові заповідні об’єкти: репрезента-тив-ність, статус, оптимізація // Міжнародні аспекти вивчення та охорони біорізноманіття Карпат / Матер. міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 550-річчю м. Рахова. 25-27 верес. 1997 р. – Рахів, 1997. – С. 313-314.

8. Петрова Л.М. Репрезентативність мережі об’єктів природно-заповідного фонду Львівської та Івано-Франківської областей // Міжнародні аспекти вивчення та охорони біорізноманіття Карпат / Матер. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 550-річчю м. Рахова. 25–27 верес. 1997 р. – Рахів, 1997. – С. 301-303.

9. Петрова Л.М. Шляхи оптимізації мережі природно-заповідних об’єк-тів // Національні природні парки: проблеми становлення і розвиткуМатер. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 20-річчю КНП, 14-17 верес. 2000 р. – Яремче, 2000. – С. 216-220.

10. Петрова Л.М., Третяк П.Р. Сучасний стан та перспективи розвитку природно-заповідного фонду західноукраїнського лісостепу // Роль при-родно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збе-реженні біологічного та ландшафтного різноманіття / Матер. Українсь-ко-польської наукової конференції. – Гримайлів, 2002. – С. 26-27.

11. Kostenko A., Petrova L., Tretiak P. Problemy monitoringu rezerwatow przy-na zachodzie Ukrainy // Roczniki Bieszczadzkie. – 1997. – T. . – S. 349-353.

12. Boichuk I., Petrova L., Rozhko I., Senchina V., Tretyak P. Natural boundry “Turova dacha” – preserve of an international importance // Ways to solve interconnected problems of the natural environment and development of border tarrains in Ukraine, Poland, Slovakia. Collection of science and methodical papers. – Lviv, 1995. – V. 5. – P. 99-102.

13. Petrova L., Tretyak P. Structure of a diversity of phytocenotic communities of forest reserve objects of Western Ukraine / http: //www.geocities.com/ntshnowu

Петрова Л.М. Стан та оптимізація мережі лісових заповідних об’єктів Заходу України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата сільсько-госпо-дарських наук за спеціальністю 06.03.03 – лісознавство і лісівництво. – Український державний лісотехнічний університет, Львів, 2002.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню ландшафтно-географічної, лісівничої та фітоценотичної репрезентативності мережі лісових об’єктів природно-заповідного фонду західного регіону України, виробленню наукових засад її оптимізації.

Територія природно-заповідного фонду охоплює 8,6площі Заходу України, зокрема на Українському Поліссі — більше ніж 10 %, у Західноукраїнському Лісостепу — 4,6 %, в Українських Карпатах — майже 13 %. Недостатньо охоплені охороною ландшафти Волинської височини (2,4Передкарпаття (4,6Прут-Дністровського межиріччя (5,8Вулканічних Карпат (2,9Закарпатської низовини (5,2і Малого Полісся (0,9 %). На заповідних територіях представлені найбільш поширені типи лісових угруповань та типи лісу регіону. Переважають типові середньоповнотні деревостани віком 40-80 років. Виявлене флороцено-тичне різнома-ніття та потенційні відновні процеси лісової рос-лин-ності свідчать про відносно високий рівень автохтон-ності та стабільності лісових угруповань в низці заповідних об’єктів регіону.

З метою оптимізації регіональної мережі лісових заповідних об’єктів рекомендується розвивати її в напрямку підвищення репрезентативності. Необхідно збільшити показник заповідності природних ланд-шафтів Західно-українського Лісостепу і нівелювати значні диспро-порції в охопленні заповідним режимом природних комплексів Українських Карпат. До мережі лісових заповідних об’єктів в першу чергу слід залучати території з лісовими природними комплексами, які ще не охороняються, або представлені в ПЗФ у недостатній мірі. Потрібно охопити ширшою охороною флористично багаті, наближені за структурою і видовим складом до автохтонних лісові угруповання, зокрема представлені деревостанами старшого віку, першого і вищих класів бонітету, високоповнотні і багатоярусні.

Ключові слова: природно-заповідний фонд,