Харківський національний аграрний університет

ім. В. В. Докучаєва

ЮШКО СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

Формування доходів сільськогосподарських підприємств та підвищення економічної ефективності їх господарювання

Спеціальність 08.07.02 - Економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Харків 2003

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному аграрному університеті .
ім. В. В. Докучаєва Міністерства аграрної політики України

Науковий керівник: кандидат економічних наук, доцент

ВОЙЧУК Григорій Іванович,

завідувач кафедри фінансів і кредиту

Харківського національного аграрного

університету ім. В. В. Докучаєва

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН

АМБРОСОВ Володимир Якович,

завідувач Харківського відділу Інституту

аграрної економіки УААН;

кандидат економічних наук, професор

ШИЯН Віктор Йосипович,

завідувач кафедри економіки сільського

господарства Харківського національного

аграрного університету ім. В. В. Докучаєва

Провідна установа: Полтавська державна аграрна академія, кафедра менеджменту

Захист дисертації відбудеться 04.02.2004 р. о 12 годині на

засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.803.01 у Харківському
національному аграрному університеті ім. В. В. Докучаєва за адресою : 62483,

Харків, п/в “Комуніст-1”, навчальне містечко ХНАУ, корп.1, ауд. 213.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного
аграрного університету ім. В. В. Докучаєва

Автореферат розісланий 30.12. 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради А. В. Македонський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У ринковій системі господарювання категорія доходів (прибутків) посідає одне з центральних місць. Одержання доходів є головною метою підприємницької діяльності, основним спонукальним мотивом будь-якого бізнесу. Закони ринкової економіки не дозволяють виробляти продукцію, реалізація якої завдає збитків. Ситуація, яка складається останнім часом у сільському господарстві, не є природною. Але не все в ній залежить лише від безпосередніх товаровиробників. Значний вплив на формування доходів сільськогосподарських підприємств має державна політика у сферах ціноутворення, оподаткування та кредитування. Протягом тривалого часу держава не виконувала покладених на неї функцій, а здійснювана нею політика в зазначених сферах перетворилася з активного стимулятора проведення ефективних агропродовольчих реформ на руйнівну силу для виробничого потенціалу. Сільське господарство є базовою галуззю національної економіки, рівень його розвитку визначає в значній мірі стан і перспективи розвитку інших галузей. За цих обставин створення передумов для ефективної роботи аграріїв, забезпечення прибуткового ведення сільськогосподарського виробництва є надзвичайно актуальним. Повне ж вирішення проблеми збільшення доходів товаровиробників неможливе без підвищення ефективності їх господарювання.

Створення доходів є, безумовно, основним, ключовим питанням, проте як тільки у підприємства з’являються доходи, постає питання їх раціонального використання, розподілу. Економічно обґрунтоване вирішення цього питання має на меті максимальне задоволення інтересів держави, власників підприємства, найманих працівників.

Стан вивчення проблеми. Проблемам формування доходів сільськогосподарських підприємств, дослідженню ролі держави в забезпеченні ефективної, прибуткової роботи товаровиробників, пошуку й обґрунтуванню шляхів підвищення економічної ефективності їх господарювання присвячені праці вітчизняних і зарубіжних учених: В. Я. Амбросова, В. Г Андрійчука, І. О. Бланка, В. П. Вишневського, Г. І. Войчука, М. Я. Дем’яненка, В. А. Козубенка, В. Н. Косинського, Є. Лобанової, І. І. Лукінова, П. М. Макаренка, В. П. Мартьянова, Д. С. Молякова, С. О. Нікітіна, Б. Й. Пасхавера, В. Я. Плаксієнка, П. Т. Саблука, В. А. Свободіна, М. Ф. Соловйова, В. Й. Шияна, О. М. Шпичака та багатьох інших. Нами були залучені також праці К. Маркса та зарубіжних економістів з проблем ринкової економіки і фінансів: А. Бабо, С. Брю, А. Гроппелі, Е. Джозефа, Дж. М. Кейнса, Р. Макконела Кемпбелла, Дж. Міда, Б. Нідлза, Е. Нікбахта, П. Самуельсона, Е. Цандера, Г. Шмалена , Шнайдера та інших дослідників.

У зв’язку з переходом України від адміністративно-планової економіки до економіки ринкового типу, із запровадженням нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку, зокрема, зі зміною порядку формування доходів і витрат, виникає необхідність уточнення економічної суті та практичного значення категорії доходів (прибутків), вирішення дискусійних питання щодо порядку обчислення цих показників, визначення складу витрат, які відносяться на собівартість продукції та відшкодовуються з прибутку; подальшого дослідження проблеми доцільності відокремлення показників доходу, розраховуваних для цілей бухгалтерського та податкового обліків, узгодженості питань державного впливу на економіку підприємств і формування їх доходів та ін. Все це вимагає більш глибокого та всебічного вивчення поставленої проблеми та підтверджує актуальність теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційні дослідження виконувалися відповідно до тематичного плану НДР Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва і є складовою теми "Удосконалення формування і розподілу доходів сільськогосподарських підприємств в ринкових умовах" (номер державної реєстрації 0101U002281)

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в уточненні економічної суті категорії доходів, у вивченні особливостей їх формування в сучасних умовах, у розробці пропозицій з удосконалення порядку обчислення та розподілу доходів, у визначенні основних шляхів підвищення доходності сільськогосподарських підприємств.

Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі задачі:

- уточнити економічну суть категорій валового, чистого доходу та прибутку, їх значення в сучасному механізмі господарювання та можливості практичного застосування в агропідприємствах різних форм господарювання;

- визначити вплив новозапровадженої методики обчислення собівартості (система директ-костинг) на показники собівартості та рентабельності;

- проаналізувати і порівняти концепції прибутку: бухгалтерську, податкову і економічну;

- дослідити джерела відшкодування витрат підприємства, та вплив порядку їх відшкодування на величину фінансового результату;

- уточнити значення рентабельності в сучасному господарському механізмі та порівняти системи показників рентабельності, застосовуваних у вітчизняній і зарубіжній економічній науці та практиці;

- розробити рекомендації щодо удосконалення механізму розподілу доходів сільськогосподарських підприємств;

- розробити пропозиції щодо удосконалення важелів державного впливу на економіку сільськогосподарських підприємств і підвищення доходності на основі зростання ефективності виробництва.

Об’єктом дослідження є економічні процеси, які супроводжують формування доходів сільськогосподарських підприємств, чинники розвитку сільського господарства в сучасних умовах господарювання та їх вплив на сталість розвитку аграрної сфери економіки, на ефективність використання аграрного ресурсного потенціалу.

Предметом дослідження є доходи сільськогосподарських підприємств, порядок їх формування в умовах ринкової економіки, пошук шляхів і напрямів їх збільшення.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження були діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та нормативні акти владних структур держави, фундаментальні наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань ринкового реформування, створення та використання доходів, удосконалення економічного механізму господарювання. Використані такі методи дослідження: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формулювання висновків), монографічний (дослідження категорії доходів та особливостей їх формування в сучасних умовах), розрахунково-конструктивний та порівняння (аналіз сучасного стану формування та розподілу доходів сільськогосподарських підприємств), економіко-статистичний, статистичних групувань, середніх величин (факторний аналіз собівартості сільськогосподарської продукції, дослідження впливу системи ціноутворення, фінансово-кредитного механізму на результати господарювання товаровиробників).

Інформаційною базою досліджень були дані річних звітів, первинного бухгалтерського обліку сільськогосподарських підприємств, статистичні збірники, матеріали періодичних видань.

Наукова новизна результатів досліджень полягає в тому, що на основі комплексного дослідження теоретичних і практичних аспектів формування доходів розроблено пропозиції щодо підвищення ефективності господарювання сільськогосподарських виробників і зростання рівня їх доходів.

Суть наукової новизни основних результатів дослідження складають такі положення:

· виявлено та розкрито недосконалість застосовуваних в економічній теорії та практиці сільгосппідприємств показників валового і чистого доходу;

· вперше зафіксовано на регіональному рівні істотне послаблення, а в окремі роки – і повну відсутність зв’язку оплати праці з новоствореною вартістю;

· запропоновано будувати розподільчий механізм щодо доходів підприємства, враховуючи роль в їх одержанні таких факторів, як праця, земля, капітал, і здійснювати розподіл доходів пропорційно питомій вазі кожного з цих факторів у загальному результаті;

· вивчено джерела відшкодування витрат підприємства, з’ясовано важливість наукового обґрунтування складу витрат, які відносяться на собівартість і які відшкодовуються з прибутку;

· розроблено пропозиції щодо необхідності поєднання ринкових механізмів та ефективних форм державного регулювання, насамперед, за такими напрямами: ціноутворення та підтримання нормального еквівалентного обміну, фінансово-кредитне забезпечення, оподаткування тощо;

· обґрунтовано пропозиції і доповнено рекомендації щодо звільнення від оподаткування або оподаткування за зниженими ставками частини прибутку сільськогосподарських підприємств, який бере участь у подальшому відтворювальному процесі (по закінченні терміну дії фіксованого сільськогосподарського податку).

Раніше сформульовані положення доповнені: пропозиціями щодо обґрунтування необхідності використання системи обчислення неповної собівартості „директ-костинг”; оцінкою зарубіжного досвіду використання показників рентабельності в ринковій економіці.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості проведення більш детального та всебічного аналізу фінансових результатів діяльності підприємств і використання висновків дослідження в практичній роботі з метою підвищення ефективності господарювання. Пропозиції щодо удосконалення розподілу прибутку враховують сучасний стан справ реформованого АПК і можуть бути використані підприємствами будь-яких форм господарювання. Матеріали дослідження використовуються господарствами корпорації “Харківсадвинпром” та керівниками корпорації (довідки № 270, 271 від 30.11.2001 р.). Результати роботи застосовуються також в навчальному процесі Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва при викладанні таких курсів: фінанси АПК, аналіз господарської діяльності, економіка аграрних підприємств (довідка № 99 від 24 грудня 2003 р.).

Особистий внесок здобувача полягає в розробці й обґрунтуванні наукових положень, висновків і пропозицій щодо удосконалення формування та розподілу доходів на сільськогосподарських підприємствах Харківської області. Автором викладені особисті ідеї та підходи, науково обґрунтовані в опублікованих наукових працях. Усі наукові результати одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися й одержали позитивну оцінку на підсумкових науково-практичних конференціях Харківського національного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва (м. Харків, 1999, 2000 рр.), на ІV міській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини” (м. Харків, 2001 р.), на міжнародних науково-практичних конференціях: “Проблеми економіки агропромислового комплексу та формування його кадрового потенціалу” (м. Харків, 2000 р.), “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності і господарювання” (м. Харків, 2001 р.), “Механізм господарювання і економічна динаміка в АПК” (м. Харків, 2001 р.), “Механізм господарювання та економічного зростання в АПК: стан, проблеми, перспективи” (м. Київ, 2001 р.), на міжвузівському науково-практичному семінарі молодих учених і спеціалістів “Сучасні проблеми аграрного менеджменту”
( м. Харків, 2001 р.).

Публікації. За результатами досліджень опубліковано 12 наукових праць, у тому числі 8 у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій 2,98 друк. арк.

Обсяг і структура дисертаційної роботи. Структура дисертаційної роботи підпорядкована загальному задуму досліджень і визначена його межами. Викладена на 223 сторінках комп’ютерного тексту, в т. ч. основного тексту 198 сторінок. Складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел з 304 найменувань. Містить 42 таблицы, 16 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми роботи, формулюються мета, основні задачі, предмет та об’єкт дослідження, обґрунтовується наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, відображається їх апробація, визначається особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретичні основи економічної суті доходів” досліджується економічна природа таких кінцевих показників діяльності сільгосппідприємств, як валовий дохід, чистий дохід і прибуток, з’ясовуються їх роль і значення в сучасному механізмі господарювання та можливості практичного застосування. Детальному аналізу піддається категорія прибутку: вивчаються різні точки зору щодо суті цього показника та джерел його формування, підкреслюється роль та значення прибутку в умовах ринкової економіки, досліджується порядок його обчислення. Доходи сільськогосподарських підприємств включають: валовий дохід, чистий дохід і прибуток як форма чистого доходу.

Валовий дохід обчислюється як різниця між обсягами виробленої за певний період валової продукції та матеріально-грошовими витратами на її виробництво (без оплати праці). Такий поділ витрат пов’язаний з тим, що відповідно до трудової теорії вартості в марксовій інтерпретації єдиним джерелом додаткової вартості є праця робітників. Тобто, матеріальні витрати просто перекладаються на створюваний продукт, не змінюючи своєї величини, і тільки працею робітників відшкодовуються витрати на оплату цієї праці і, окрім того, створюється додатковий продукт.

Таким чином, якщо як абсолют прийняти те положення, що саме праця робітників створює додаткову вартість, то можна повністю погодитися з тим, що оплата праці має здійснюватися тільки після відшкодування матеріальних витрат на виробництво продукції. Якщо ж вартості валової продукції вистачило тільки для відшкодування матеріальних витрат або навіть і не вистачило, то причиною є недостатня продуктивність людської праці. За цих умов про оплату такої праці не можна навіть говорити. Отже, здійснювати оплату праці робітників можна лише за умови наявності відповідного джерела – новоствореної вартості. Проте слід розуміти, що валовий дохід є лише грошовим виразом новоствореної вартості, отже його величина може значно відрізнятися від справжнього розміру створеного виробниками додаткового продукту, що пов’язано, насамперед, з існуванням перерозподілу національного доходу через систему цін і фінансові важелі регулювання виробництва. Невідповідність валового доходу величині новоствореної вартості стає все більш очевидною в останні роки. Економісти вказують на наявність істотних диспропорцій в економіці країни. Ці диспропорції особливо відчутні для сільського господарства: воно одержує лише 20 % сформованого за його участю прибутку. Залежність сільськогосподарського виробництва від природних умов веде до значних коливань розміру валового доходу по роках. Зазначені обставини ще в 1966 р. призвели до скасування залишкового принципу формування фонду оплати праці на підприємствах і підриву довіри до показника валового доходу як джерела для оплати праці.

Разом з тим не тільки трудова теорія вартості торкається питання про причину утворення прибутку (доходу). Так, відповідно до теорії факторів виробництва, різновидом якої є і запропонована науковцями Інституту аграрної економіки теорія ресурсної вартості, як джерела формування вартості і доходу слід розглядати всі фактори, що залучаються до виробництва – працю, землю, капітал, підприємницьку діяльність. Не починаючи дискусію стосовно того, яка ж з теорій є вірною, слід зазначити: якщо виходити з теорії факторів виробництва, то формування фонду оплати праці за залишковим принципом буде неправомірним; такий підхід призводить до парадоксу – недооцінки значення та ролі праці як виробничого фактора: оплата його вартості здійснюється лише після оплати всіх інших факторів виробництва або за принципом "якщо щось залишиться". Неможливість застосування такого підходу при здійсненні оплати праці робітників пов’язана також з дією законів ринку: підприємець, організуючи виробництво, вимушений пристосовуватися до цін праці та капіталу і своєчасно їх оплачувати, інакше процес виробництва може бути перерваний або повністю припинений (так само, як постачальник відмовиться відвантажувати не оплачені покупцем матеріали, так і працівник, не одержавши заробітної плати, не буде працювати на такого підприємця).

Таким чином, використання показника валового доходу в практичній діяльності сільськогосподарських підприємств не завжди є можливим і навіть доцільним, особливо це стосується посилання на нього як на джерело для оплати праці робітників, що обумовлено його фізичною відсутністю (недостатністю) в окремі роки.

Чистий дохід розраховується як різниця між валовим доходом і витратами на оплату праці. Обчислення показника чистого доходу передбачає визначення всієї величини створеного продукту, навіть в тій його частині, що не набула товарної форми. Такий підхід є основним свідченням проти можливості використання цього показника. У ринкових умовах і вироблений продукт має довести свою корисність, яка виявляється тільки в момент реалізації. Обмеження рамками виробництва при обчисленні чистого доходу призводить до того, що можна одержати продукт, та не одержати відповідних кінцевих результатів виробничо-господарської діяльності. На відміну від чистого доходу прибуток визначається тільки після проходження продукцією стадії реалізації. Він містить в своєму складі інші позареалізаційні надходження та витрати, і саме цей показник ми вважаємо економічно кінцевим результатом діяльності підприємств.

У сучасній економічній науці розглядають три різних концепції прибутку: бухгалтерська, економічна та податкова. Економічний прибуток – це величина фінансового результату, який може бути одержаний за умови найбільш вдалого (ефективного) використання коштів. Податковий прибуток – це деяка умовна величина, яка розраховується відповідно до правил, передбачених податковим законодавством, і призначена для визначення об’єкта оподаткування. Жодний з цих видів прибутку, на нашу думку, не може конкурувати з бухгалтерським прибутком. При порівнянні з ним економічний прибуток свідчить про втрачені можливості підприємства у використанні коштів, податковий прибуток не несе на собі ніякого смислового навантаження, виступаючи лише складовою механізму фіскальної податкової політики. Тільки бухгалтерський прибуток характеризує рівень господарювання підприємств і лише він може бути джерелом фінансування виробничо-технічного та соціального розвитку підприємств, і джерелом доходів державного бюджету.

У другому розділі “Аналіз сучасного стану формування та розподілу доходів сільськогосподарських підприємств” розглянуто особливості формування та розподілу доходів сільськогосподарських підприємств у ринкових умовах господарювання.

Становлення та розвиток ринкових відносин в економіці України, зокрема, в агропромисловому комплексі кардинально змінили порядок формування доходів сільськогосподарських підприємств. При пануванні ринку і вироблений продукт має довести свою суспільну значимість, корисність. Отже, виробляти треба не те, що можеш виробити, а те, що зможеш продати. Вимогою часу став ретельний аналіз місткості та цінової ситуації ринку з метою своєчасного внесення корективів у прогнозні показники виробництва. Особливості формування доходів сільськогосподарських товаровиробників обумовлені дією факторів, основними з яких є високий ступінь відносної демонополізації сільського господарства, нееластичність зв’язку між попитом на сільськогосподарську продукцію та цінами на неї, низька купівельна спроможність населення України. Вплив цих об’єктивних, але негативних для сільського господарства факторів мав би стримуватися протидією певних державних інститутів, як це відбувається у зарубіжних країнах. Невирішеність цієї проблеми призвела до масової збитковості сільськогосподарських товаровиробників і до значних втрат ними своїх фінансових ресурсів. Звернемося до даних по підприємствах Харківської області.

Незважаючи на те, що до 1997 р. сільськогосподарські підприємства Харківської області були у загальному підсумку прибутковими, результати їх діяльності стали погіршуватися ще починаючи з 1993 р. Власне, прибутковість 1993-1996 рр. у значній мірі "зобов’язана" інфляційним процесам, внаслідок яких обчислені показники рентабельності (як абсолютні, так і відносні) виявилися викривленими, перестали відображати дійсний рівень ефективності господарювання. Протягом чотирьох років (1997-2001 рр.) переважна більшість товаровиробників Харківської області зазнала серйозних збитків. Тільки у 2001 р., уперше за останні роки, було одержано позитивний результат діяльності – рентабельність на рівні 9,8 %. Причини такої ситуації пов’язані не лише з роботою безпосередньо товаровиробників – вони зумовлені і негативним впливом вказаних вище зовнішніх чинників. Зокрема тільки через неврегульованість міжгалузевих відносин втрати сільськогосподарських підприємств Харківської області сягнули за період 1991-2002 рр. 507,4 млн дол. (табл. 1). Розрахунки було проведено за методикою, розробленою авторським колективом під керівництвом академіка О. М. Шпичака.

Таблиця 1

Розрахунок грошових втрат сільськогосподарськими підприємствами
Харківської області від цінового диспаритету за 1991-2002 рр*

Роки | Одиниця виміру |

Виручка від реалізації всієї продукції, факт | Індекси цін до попереднього року, разів | Розрахун-кова виручка за умови паритет-
ності цін | Різниця у виручці (розрахун-кова паритетна до фактичної) | Курс долара США в середньому за рік у грошових одиницях відповідних років | Різниця у виручці в доларовому обчисленні, тис. дол

Реалізована сільськогос-подарська продукція | Промислова продукція яка споживається сільським господарством

1991 | млн крб | 1738,3 | 1,82 | 1,83 | 1747,9 | 9,6 | 86 | 111,1

1992 | млн крб | 34506,7 | 18,71 | 43,17 | 79618,05 | 45111,36 | 208 | 216881,5

1993 | млн крб | 1426901 | 40,99 | 56,57 | 1969256 | 542354,7 | 4539 | 119487,7

1994 | млн крб | 6700705 | 6,24 | 8,29 | 8902058 | 2201353 | 31700 | 69443,3

1995 | млрд крб | 25648 | 4,03 | 5,69 | 36212,68 | 10564,68 | 147307 | 71718,8

1996 | тис. грн | 376289 | 1,75 | 1,71 | 367688,1 | -8600,89 | 1,8295 | -4701,2

1997 | тис. грн | 404558 | 1,09 | 1,12 | 415692,6 | 11134,62 | 1,8617 | 5980,9

1998 | тис. грн | 351499 | 1,1 | 1,11 | 354694,4 | 3195,445 | 2,4495 | 1304,5

1999 | тис. грн | 418930 | 1,22 | 1,32 | 453268,5 | 34338,52 | 4,1304 | 8313,6

2000 | тис. грн | 770652 | 1,49 | 1,37 | 708586,1 | -62065,9 | 5,4402 | -11408,8

2001 | тис. грн | 926364 | 1,07 | 1,053 | 911646,1 | -14717,9 | 5,3721 | -2739,7

2002 | тис. грн | 936721 | 0,85 | 1,01 | 1113045 | 176324 | 5,3445 | 32991,7

Разом | х | х | х | х | х | х | 507383,4

*1991-2000рр. – по підприємствах, підзвітних Харківському обласному управлінню сільського господарства

Скорочення доходності сільськогосподарських товаровиробників породило нову проблему – неможливість своєчасно оплачувати працю робітників. За період з 1996 по 2000 рр. заборгованість сільськогосподарських підприємств Харківської області перед працівниками по заробітній платі зросла майже в шість разів - з 15,7 млн грн. до 93,3 млн грн., а термін протягом якого заробітна плата не виплачувалася, сягав на різних підприємствах від шести місяців до двох років. В останні два роки заборгованість скоротилася до 26,5 млн грн., що на рівні в середньому дво-тримісячного фонду оплати праці. Зазначена проблема пов’язана з відсутністю (нестворенням) відповідних джерел для здійснення оплати праці. Так, джерелом оплати праці вважається валовий дохід, проте за результатами роботи сільськогосподарських підприємств Харківської області протягом 1997-1999 рр. величина валового доходу характеризувалася від’ємним значенням (1998 р.) або була меншою порівняно із сумою нарахованої заробітної плати і відрахувань до соціальних фондів (1997, 1999 рр.) (рис.1).

Проведене нами дослідження свідчить про істотне послаблення ( а в окремі роки про повну відсутність) зв’язку оплати праці з новоствореною вартістю. Ця ситуація вимагає створення відповідних умов формування доходів сільськогосподарських підприємств, які б забезпечували не тільки окупність витрат, а й самофінансування і розширене відтворення. Значна роль в цьому процесі має належати державному регулюванню аграрної економіки.

Абсолютні показники прибутковості (рентабельності) в ході економічного аналізу треба доповнювати відносними. Сільськогосподарські підприємства найбільш широко використовують показники рівня рентабельності як відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції та норми прибутку як відношення прибутку до основних виробничих і оборотних фондів. Важливе значення надається показнику норми прибутку в контексті вирівнювання економічних умов господарювання та рівноправного функціонування всіх галузей на основі забезпечення отримання ними однакової норми прибутку на вкладений капітал.

У зарубіжних країнах при характеристиці рівня рентабельності основного значення набуває показник рентабельності продаж як відношення прибутку до виручки від реалізації продукції (робіт, послуг). Вважаємо, що цей показник має суттєві переваги перед показником рівня рентабельності як відношенням прибутку до собівартості реалізованої продукції, оскільки гнучко реагує на рух ціни як серцевини ринкової економіки, відображаючи її динаміку та оцінюючи ефективність виробництва адекватно цій ситуації.

Достовірність розраховуваних показників рентабельності визначається достовірністю обчислення собівартості продукції. Запровадження в Україні системи обчислення неповної собівартості (директ-костинг) певною мірою змінило економічну суть і значення показників рентабельності: віднині вони свідчать про співвідношення між прибутком і прямими витратами на виробництво продукції, залишаючи поза увагою адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Це призводить до неспівставності показників собівартості та рентабельності, обчислених за старими та новими вимогами. Так, собівартість 1 ц зерна, реалізованого сільськогосподарськими підприємствами Харківського району Харківської області в 2002 р. була обчислена з урахуванням вимог національних стандартів обліку і склала 29,45 грн.; ця ж собівартість, обчислена за старими вимогами, склала 32,96 грн. Рентабельність становила відповідно 15,7 % та 3,4 %. Таким чином, порівнюючи рівні собівартості та рентабельності в динаміці, слід ураховувати факт зміни джерела відшкодування витрат і робити висновки лише після забезпечення співставності показників. В цілому ж система директ-костинг дозволяє більш ефективно контролювати рівень рентабельності продукції, оскільки не викривлюється в результаті того ж розподілу непрямих витрат.

При аналізі рентабельності сільськогосподарського виробництва велике значення має визначення її оптимальної норми. У забезпеченні оптимальної рентабельності виробництва поряд із зниженням собівартості продукції велику роль відіграють економічно обґрунтовані ціни. По більшості видів продукції, яка виробляється сільськогосподарськими підприємствами Харківської області, співвідношення собівартості та фактичних цін реалізації перебуває в останні роки в досить загрозливому стані. За період 1998 – 1999 рр. перевищення витрат на виробництво продукції в цілому по сільському господарству над виручкою від реалізації становило відповідно 35,9 та 20,5 %. Ця проблема не вирішена і по сьогоднішній день. За цих обставин показник рентабельності не може розглядатися як такий, що характеризує ефективність використання ресурсів, результат діяльності власне підприємства. Така практика формування цін обумовлює несправедливу диференціацію доходів сільськогосподарських підприємств. Тому ми вважаємо, що ціни на продукцію сільського господарства мають максимально відображати суспільно необхідний рівень витрат. Це буде забезпечувати рівну винагороду підприємствам, їх робітникам за рівний вклад капіталу та праці у виробництво.

Надзвичайно актуальною є проблема розподілу створених доходів, оскільки саме через їх розподіл відбувається задоволення інтересів держави, власників підприємства та найманих працівників. Першочерговим питанням, яке постає при розподілі прибутку, є забезпечення відповідності інтересів держави та підприємства. З метою виявлення ступеня дотримання паритетності, гармонізації інтересів цих двох сторін, встановлення оптимальних співвідношень між тією частиною доходу, яка вилучається, і тією, яка залишається підприємству, до уваги треба брати всю кількість податків, сплачуваних підприємством, а не лише ту частину, джерелом сплати якої є прибуток. При визначенні ролі підприємства у формуванні державних фондів можна користуватися показником питомої ваги прямих податків у виручці від реалізації продукції. Розглядаючи ж питання дотримання економічних інтересів виробників, треба доповнювати аналіз показниками результативності фінансово-господарської діяльності підприємств. Це насамперед величина одержаного підприємством прибутку та рентабельність діяльності. Протягом 1992-1998 рр. роль сільськогосподарських підприємств Харківської області у формуванні доходів державного та місцевого бюджетів зростала. Одночасно з посиленням податкового тиску на сільськогосподарські підприємства знижувався рівень їх прибутковості. За період 1997-1999 рр. нарахування та сплата податків відбувалася незважаючи на катастрофічну збитковість товаровиробників, що свідчить про пряме порушення їх економічних інтересів, переважання фіскальної функції податків над стимулюючою. Запровадження особливого режиму оподаткування сільськогосподарських товаровиробників у значній мірі змінило ситуацію на краще.

Наступним питанням, яке має бути розв’язане, є розподіл і використання прибутку, який залишився у розпорядженні підприємства після здійснення платежів до бюджету. У вітчизняній економічній науці тривалий час відносини розподілу розглядалися з позицій трудової теорії вартості, за якою весь ефект від прикладання сукупних ресурсів відносився на рахунок живої праці. Сьогодні більшість економістів сходяться переважно на думці, що у створенні споживчої вартості беруть участь не окремі елементи продуктивних сил, а всі залучені у виробництво ресурси (фактори виробництва). Відповідно при розподілі одержаного від застосування виробничих факторів ефекту кожний з факторів (праця, земля, капітал) має одержати свою частку в загальному результаті. При цьому вважаємо за можливе орієнтуватися на пропорції, які складаються між частками цих факторів у виробничому потенціалі підприємства.

Досвід розвинутих ринкових країн свідчить про існування серйозних проблем у співвідношенні інтересів власників і найманих працівників на етапі розподілу чистого прибутку. В Україні ця проблема поки ще не набула значних масштабів, але, безумовно, вона проявиться в майбутньому. Надання пріоритетів при виборі організаційно-правової форми господарювання сільськогосподарським кооперативам дозволить звести можливий конфлікт до мінімуму, оскільки при цій формі забезпечується збереження схеми, коли власники є одночасно і працівниками цього підприємства.

У третьому розділі “Шляхи підвищення доходності сільськогосподарських підприємств” розглядаються значення та роль інвестицій у забезпеченні високоефективного розвитку товаровиробників, можливості підприємства впливати на збільшення своїх доходів, використовуючи основний важіль – скорочення собівартості продукції. Значну увагу приділено з’ясуванню ролі держави у створенні сприятливих для виробників умов роботи, розглядаються наслідки, до яких призводить невиконання державою своїх функцій.

Незважаючи на гостру потребу сільського господарства в інвестиціях, останнім часом більшість показників стану інвестиційних процесів мають чітко виражену негативну тенденцію. Протягом 1990-2002 рр. обсяги інвестування в сільському господарстві скоротилися більш ніж у 20 разів. В останні роки фактичні обсяги інвестицій не перевищували 4-5 % від потреби. Різкий спад інвестиційної діяльності в сільському господарстві відбувається на фоні стійкого погіршення умов і результатів виробничої діяльності товаровиробників, і це невипадково, оскільки взаємозалежність цих тенденцій, як показав кореляційний аналіз, є дуже сильною і характеризується коефіцієнтом щільності 0,92. Для пожвавлення інвестиційних процесів потрібні відповідні кошти. Основними джерелами інвестицій є амортизаційні відрахування підприємств, прибуток і кредитні ресурси банків, проте до останнього часу жодне з цих джерел не виконувало своєї функції належним чином, що і призвело до нагромадження значного дефіциту капіталу в сільському господарстві.

Проблема державного регулювання аграрної економіки, формування продовольчих фондів, забезпечення продовольчої незалежності є однією з основних соціальних цінностей і цілей державної політики і вважається багатьма країнами провідною ланкою національної безпеки. У комплексі заходів щодо державного регулювання економіки провідну роль відіграє система ціноутворення, регулювання міжгалузевих відносин. З метою забезпечення еквівалентності відносин між сільським господарством і галузями, які його обслуговують, слід запровадити в Україні єдину методологію ціноутворення для всіх галузей народного господарства на основі концепції ціни виробництва з урахуванням вартості землі. Такий підхід дозволить одержувати сільському господарству саме ті доходи, які створені працею його робітників, і запобігатиме їх перерозподілу до інших сфер народного господарства.

Головним недоліком податкової політики 1991-1998 рр. по відношенню до сільськогосподарських товаровиробників було непосильне податкове навантаження, розміри якого не узгоджувалися з фінансовими можливостями підприємств, що призводило до щорічного погіршення їх фінансового становища (табл. 2).

Таблиця 2

Податкове навантаження на сільськогосподарські підприємства
Харківської області

Показники | 1992 р. | 1995 р. | 1997 р. | 1999 р. | 2001 р. | 2002 р.

Прямі податки та податкові платежі (без ПДВ та акцизів) по відношенню до виручки від реалізації продукції (робіт, послуг), % | 10,5 | 13,3 | 19,7 | 5,9 | 2,6 | 2,7

Рівень сплати податків, % | 92,4 | 44,9 | 37,2 | 57,9 | 80,7 | 81,2

Рівень сукупної рентабельності, % | 137,6 | 16,6 | -21,1 | -17,4 | 9,8 | 3,1

Коефіцієнт платоспроможності | 0,87 | 0,60 | 0,37 | 0,29 | 0,40 | 0,52

Із запровадженням фіксованого сільськогосподарського податку, пільг по податку на додану вартість, неодноразового списання сум заборгованості по сплаті податків, штрафних і фінансових санкцій ситуація в сільському господарстві певною мірою змінилася. Податковий тиск на виробників становить 7 грн. на 100 грн. виручки, або від 12 до 15-17 грн/га. У Росії селяни віддають 21 % виручки, інші галузі національної економіки – 30 %. Незважаючи на недоліки особливого порядку оподаткування сільгоспвиробників, збереження фіксованого податку протягом наступних п’яти років є цілком виправданим: протягом цього часу галузь матиме можливість зміцніти і одержувати реальні прибутки.

Обов’язковою умовою нормального функціонування сільськогосподарського виробництва в ринковому середовищі є достатній рівень забезпеченості кредитними ресурсами. За кризові роки кредити практично не надходили до галузі, і основним джерелом формування оборотних засобів стала кредиторська заборгованість постачальникам, державі, власним працівникам. Розв’язання проблеми недоступності банківських кредитів через високий рівень процентних ставок частково, починаючи з 2000 р., взяла на себе держава: вона компенсує сільгоспвиробникам вартість кредитів на рівні від 50 до 70 % облікової ставки НБУ. Як наслідок, рівень забезпечення селян кредитами становить 40 %. Незважаючи на наявність певних зрушень, насамперед у сфері податкової політики держави по відношенню до сільгоспвиробників та у сфері кредитного забезпечення, невирішеною залишається головна проблема – ціновий паритет, що практично зводить нанівець усі інші надбання та послаблення.

При дослідженні собівартості окремих видів продукції по господарствах Харківської області виявлено значні відхилення середнього рівня собівартості по видах продукції від рівнів собівартості, досягнутих окремими господарствами (рис.2).

Наявність значних коливань в рівнях собівартості сільськогосподарської продукції, (1,5-3,0 рази, а в окремих випадках і десятки разів по собівартості яєць, картоплі, м’яса птиці) свідчить про існування невичерпаних джерел скорочення собівартості продукції та про невикористані можливості підвищення рівня рентабельності.

Яскравим прикладом є ПАОП “Зоря” Красноградського району Харківської області, яке можна розглядати як зразкове при розробці моделі господарства з високорозвинутим тваринництвом. Незважаючи на те, що в цілому тваринництво в Україні переживає занепад, досвід роботи ПАОП "Зоря" свідчить: тваринництво є перспективною галуззю, "приреченою" на прибутки. Рентабельність виробництва молока в цьому господарстві коливалася протягом 1996-2001 рр. від 60,8 до 104,5 %, а в 2002 р. склала 108,2 %. Основною причиною успіхів є, зокрема, виключно високі надої молока: в 2002 р. на одну корову було надоєно 5799 кг молока. У господарстві також забезпечується надзвичайно ефективне використання кормів: на 1 ц молока їх витрати склали в 2002 р. 0,98 ц корм. од., що є своєрідним рекордом. Це обумовило низький рівень собівартості 1 ц продукції – 38,28 грн. при середньому рівні по області 62,10 грн. Господарство в повній мірі використало і можливості, пов’язані з пошуком таких партнерів по реалізації продукції, які б забезпечували значно більш сприятливе співвідношення ціни товаровиробника і ціни споживача: ціна реалізації 1 ц молока склала 79,70 грн.

ВИСНОВКИ

1. Категорії валового та чистого доходу, які являють собою грошовий вираз відповідно новоствореної та доданої вартостей, мають, на нашу думку, обмежене значення в сучасному механізмі господарювання. Неможливість використання в окремі роки валового доходу як джерела для оплати праці робітників через його фактичну відсутність (незначну величину) звужує можливості його практичного використання. При обчисленні показника чистого доходу обмежуються переважно рамками виробництва, ігноруючи важливість проходження продукцією стадії реалізації. Такий підхід є неприйнятним, бо в ринкових умовах господарювання і вироблений продукт має довести свою корисність, інакше можна одержати продукт, та не одержати відповідні кінцеві результати виробничо-господарської діяльності. Тому обчислення показника чистого доходу і його подальше використання є сумнівним. За цих обставин визначальним показником доходу сільськогосподарських підприємств стає прибуток, який являє собою різницю між одержаними підприємством грошовими доходами та здійсненими витратами.

2. При проведенні дослідження було зафіксовано істотне послаблення, а в окремі роки і повну відсутність зв’язку оплати праці з новоствореною вартістю: протягом 1997-1999 рр. величина валового доходу по відношенню до суми нарахованої заробітної плати та відрахувань до соціальних фондів склала 12,9 %. Це вимагає створення відповідних умов формування доходів сільськогосподарських підприємств, які б не тільки забезпечували окупність витрат, а й створювали можливість самофінансування та здійснення розширеного відтворення. Значна роль в цьому процесі належить державному регулюванню аграрної економіки за такими напрямами, як: ціноутворення та підтримання нормального еквівалентного обміну, фінансово-кредитне забезпечення, оподаткування тощо.

3. Перехід до застосування системи “директ-костинг”, що передбачає обмеження прямими витратами переліку витрат, які включаються до собівартості сільськогосподарської продукції, призводить до штучного зниження собівартості продукції та зростання рівня рентабельності. Разом з тим застосування цієї системи дозволяє знизити трудомісткість бухгалтерського обліку та забезпечити одержання більш реальних показників собівартості продукції, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат.

4. Використання поряд з бухгалтерською економічної та податкової концепцій прибутку ніяк не зменшує значення та ролі бухгалтерського прибутку. Тільки бухгалтерський прибуток, незважаючи на його окремі недоліки, найбільш точно характеризує рівень господарювання підприємств, і лише він може бути джерелом фінансування виробничо-технічного та соціального розвитку підприємств, а також джерелом доходів державного бюджету. Необґрунтованою вважаємо податкову концепцію прибутку: вона фактично ігнорує загальноприйняті принципи обліку, які лежать в основі кожного бізнесу. Для задоволення певного споживача інформацією про фінансові результати вважаємо за доцільне проводити коригування загального (балансового) фінансового результату без ведення податкового обліку. Оподатковуваний прибуток має базуватися на прибутку балансовому, хоч і не обов’язково співпадати з ним.

5. В умовах вільного ціноутворення розмежування витрат за джерелами їх відшкодування, передбачене нормативними актами, не має особливого значення для підприємця. Для конкретного підприємства витратами є все те, що коштує йому грошей: і сплата відсотків за кредит, і земельна рента, і певні податки, і страхові платежі, і всі здійснені ним витрати по