ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

АБІБУЛЛАЄВА ЕНІСЕ ЕДЕМІВНА

УДК 37 (092)

ДИДАКТИЧНА СИСТЕМА ІСМАЇЛА ГАСПРИНСЬКОГО

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

педагогічних наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України,

Ярмаченко Микола Дмитрович,

Академія педагогічних наук України, радник Президії

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Філіпчук Георгій Георгійович,

Кабінет Міністрів України,

керівник служби міністра у зв’язках

з Верховною Радою України;

кандидат педагогічних наук, доцент

Редькіна Людмила Іванівна,

Кримський державний гуманітарний

інститут, завідуюча кафедрою педагогіки

Провідна установа: Чернігівський державний педагогічний університет

ім. Т.Г. Шевченка, кафедра педагогіки, психології і

методики викладання математики,

Міністерство освіти і науки України, м. Чернігів

Захист відбудеться “9” вересня 2004 року о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 Д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52 Д).

Автореферат розісланий “30” липня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Світовий досвід розвитку педагогічної теорії і практики переконливо показує, що кожен народ поряд із загальними педагогічними положеннями має свою, притаманну йому систему виховання і освіти, ту, що враховує його національні особливості. У Конституції України, законі України “Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ століття) та в Національній доктрині розвитку освіти чітко визначено й конкретизовано мету національної школи з урахуванням умов розвитку українського суспільства.

Нині система освіти України фундаментально перебудовується. Визначено пріоритети національної політики у сфері освіти, серед яких основними є формування національних і загальнолюдських цінностей. Держава, реформуючи систему освіти, прагне зберегти культурно-історичні традиції, виховати шанобливе ставлення до українських національних святинь, мови, історії, культури всіх національностей, що проживають на її території, сформувати культуру міжнаціональних та міжособистісних відносин.

В Україні проживають представники багатьох національностей і народів з притаманною їм самобутньою культурою, звичаями, традиціями. Серед них своє місце займає і кримськотатарський народ, який компактно проживає в Автономній Республіці Крим і прагне самореалізуватися в усіх сферах державного й громадського життя, зокрема і в системі освіти, в підготовці національних кадрів. Примусово висланий у 1944 році з Кримської АРСР у республіки Середньої Азії та на Урал, кримськотатарський народ було позбавлено національної, політичної, господарської, культурної та мовної цілісності; насильницьки утримуваний у місцях заслання, він був фактично поставлений в умови асиміляції. Депортація супроводжувалася спрямованою руйнацією інститутів національної освіти кримських татар. Було закрито більше ніж 860 шкіл, педагогічних технікумів, ліквідовано науково-дослідний інститут мови та літератури, 1511 громадських шкільних і 112 приватних бібліотек, знищено майже всі підручники, наукову літературу. У перші роки на місцях заслання кримські татари не могли отримувати будь-яку освіту, окрім початкової російською мовою. В 1960 році вони були допущені до отримання середньої освіти, але тільки не рідною мовою. З 1987 року почалося самостійне повернення кримських татар на свою історичну Батьківщину – Крим. У цей час у Криму не було жодного освітнього закладу з кримськотатарською мовою навчання. Факультативно вивчати кримськотатарську мову та літературу в школах Криму почали з 1988 року, а з 1989-го їх вивчення введено в навчальний план як предмет варіативного циклу. У 1990 році було відкрито перші чотири класи з кримськотатарською мовою навчання. І тільки в 1993 році відкрито першу загальноосвітню школу з рідною мовою навчання (селище Октябрське Красногвардійського району). За роки репатріації таких шкіл, враховуючи і початкові, маємо більш як 15.

Після повернення на історичну Батьківщину кримськотатарський народ прагне відродити все те добре й прогресивне, що століттями було накопичено протягом усього його історичного розвитку.

Разом з тим одним з основних пріоритетів національного відродження є створення народної системи освіти в межах української державності. Відкриваючи цю систему, дослідники й практики звертають свою увагу передовсім в історичне минуле. У зв’язку з чим актуалізується вивчення культурно-історичних передумов вибору змісту освіти та дидактичних стратегій, визначених Міністерством освіти і науки України.

Відкриваючи забуті сторінки в освіті кримськотатарського народу, ми звертаємося до просвітителя, публіциста, політичного діяча й реформатора народної школи – Ісмаїл-бея Гаспринського (1851 – 1914).

Аналіз літературних джерел показав, що до філософської, історичної, літературної, політичної спадщини І. Гаспринського зверталося багато дослідників, а саме: В. Бартольд, М. Ільмінський, А. Кримський, М. Миропєєв, М. Остроумов, А. Самойлович, В. Смирнов, Е. Шмідт (у другій половині ХIХ – на початку ХХ століть). Ідейну спадщину Ісмаїл-бея в роки радянської влади А. Артаруні, Т. Бояджієв, І. Брагинський, М. Бунегін, В. Єлагін, Л. Климович трактували кон’юнктурно з додаванням ідеологічних ярликів. У період перебудови життя й діяльність І. Гаспринського оцінено з більшою часткою об’єктивності (Л. Климович).

Публіцистичну діяльність реформатора глибоко й різнобічно вивчав доктор філологічних наук І. Керімов. Нині про життєвий шлях І. Гаспринського вже опубліковано серію наукових і популярних статей Б. Гафарова, С. Гафарова, Ф. Зіядінова, Ю. Османові та ін. Джерелами для нашого дослідження стали видання, опубліковані в Туреччині та США. Ці матеріали представлено в працях Н. Девлета, Д. Киримли, Х. Киримли, А. Колчу, Е. Лаззерині, М. Сарая, М. Улькюсала, Н. і Ш. Хаблемітоглу. Педагогічну спадщину І. Гаспринського вивчали: Е. Аблаєв, В. Ганкевич, А. Ізмайлов, Л. Редькіна, М. Хайруддінов. У вишевідзначенних дослідженнях різнобічно розглянуто навчально-виховну діяльність і творчість просвітителя. Наприклад, М. Хайруддінов досліджує етнопедагогічні погляди Ісмаїл-бея, а А. Ізмайлов, Е. Аблаєв, В. Ганкевич визначили сутність педагогічної системи просвітителя.

Але, як показує наше дослідження, багатостороннього й глибокого педагогічного аналізу дидактичної системи І. Гаспринського ще ніхто не здійснював. Недослідженими є її соціально-політичні корені, зв’язок зі світовою педагогічною думкою, а також її зміст, методологія і компоненти. Всі ці питання значущі для становлення сучасної системи освіти і викликають великий інтерес для вітчизняної педагогіки. Об’єктивна потреба дослідити дидактичну спадщину І. Гаспринського стала провідним мотивом для вивчення даної проблеми на рівні кандидатської дисертації, що дозволило нам визначити тему дослідження – "Дидактична система Ісмаїла Гаспринського".

Хронологічні межі дослідження: період життя й діяльності І. Гаспринського 1851 – 1914 роки. Водночас дисертація містить матеріал та інформацію про події, що мали місце поза межами зазначеного періоду. Такі дані подаються в першому розділі, де йдеться про наслідки освітньої політики Росії в першій половині ХIХ століття, та в параграфі другого розділу “Можливості використання дидактичної спадщини І. Гаспринського в сучасної практиці”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Дисертаційне дослідження входить у план наукових досліджень Інституту педагогіки АПН України і є складовою частиною проблеми “Українська педагогіка у персоналіях” (реєстраційний номер 01997U7543 ). Тему дисертації затверджено на засіданні бюро Ради з координації досліджень у галузі педагогіки та психології в Ук-раїні (від 30. 10. 2001 р., протокол № 8).

Об’єкт дослідження: педагогічна спадщина І. Гаспринського.

Предмет дослідження: сутність, структура, зміст дидактичної системи І. Гаспринського.

Мета дослідження: дослідити й розкрити методологію, структуру, зміст, компоненти дидактичної системи І. Гаспринського, визначити можливості її впровадження в сучасну практику національної системи освіти.

Предмет і мета дослідження визначили його конкретні завдання:

- виявити основні тенденції й динаміку розвитку дидактичних поглядів І. Гаспринського;

- здійснити порівняльно-педагогічний аналіз дидактичної системи І. Гаспринського з системою освіти Росії та європейських країн того часу;

- визначити сутність, зміст і структуру дидактичної системи І. Гаспринського, її вплив на вдосконалення системи національного просвітництва й освіти кримськотатарського народу наприкінці ХIХ – на початку ХХ століть;

- дати науково-педагогічну оцінку основних підходів до створення навчально-методичної літератури, розроблених І. Гаспринським; розглянути соціальний статус вчителя, проблему розвитку жіночої освіти тюрко-мусульманок Криму;

- розробити методичні рекомендації з упровадження педагогічної спадщини І. Гаспринського в теорію й практику національної системи освіти.

Методологічну основу дослідження становлять загальні положення теорії пізнання й діалектичного розуміння суті історико-педагогічного процесу, системний підхід до вивчення педагогічних явищ. Науковий пошук здійснено на принципах науковості, історизму, наступності й системності.

В історико-педагогічному дослідженні відповідно до мети й виконання поставлених завдань було використано такі методи.

Теоретичний: історико-педагогічний аналіз і синтез (визначення мети, предмета й завдань дослідження); бібліографічно-хронологічний (визначення хронологічних рамок дослідження); персоналістично-біографічний (аналіз педагогічної діяльності І. Гаспринського, встановлення його біографічних даних); ретроспективно-історичний (аналіз джерел – художніх творів, підручників, навчально-методичної літератури, педагогічних статей І. Гаспринського на тему дослідження); проблемно-хронологічний (виявлення основних тенденцій і динаміку розвитку дидактичних поглядів І. Гаспринського); зіставлення (розгляд авторських дидактичних систем просвітителів Європи і Росії); метод синтетичного підходу (визначення методології, структури, змісту й компонентів дидактичної системи І. Гаспринського; науково-педагогічна оцінка основних підходів і критеріїв у створенні навчально-методичної літератури); описово-аналітичний (аналіз, синтез, теоретичне узагальнення фактів).

Емпіричний: анкетування (вивчення та узагальнення педагогічного досвіду вчителів шкіл з кримськотатарською мовою навчання); структурно-порівняльний (визначення можливості впровадження педагогічної спадщини І. Гаспринського в практику національної системи освіти).

Джерельна база дослідження ґрунтується на дидактичній літературі І. Гаспринського, надрукованій у друкарні газети “Терджиман” (“Перекладач”). Це підручники “Ховадже-і суб’ян” (“Вчитель дитини”, 4 частини, 1884 – 1910 рр.), “Кираєт тюркій” (“Тюркське читання”, 1894); методичні посібники “Рехбер муаллімін які муаллімлере йолдаш” (“Керівництво для вчителів”, 1898), “Міллій мектеб дестесі” (“Народна школа”, 1910); брошура “Мектеб ве усул-і джедід недір?” ( “Що таке школа і новий метод?”).

Як історико-педагогічні джерела було використано періодичну пресу кінця ХІХ – початку ХХ століть, яка містить педагогічні статі І. Гаспринського та матеріали з історії розвитку народної освіти кримських татар. Це газети: “Терджиман” (“Перекладач”, 1883 – 1905), “Таврида” (1881 – 1882), “Крим” (1897 – 1906); журнали “Алем-і нісван” (“Жіночий світ”, 1905), “Алем-і суб’ян” (“Дитячий світ”), “Ан-нахда” (“Ренесанс”), “Мір іслама” (“Світ ісламу”).

З актових, документальних джерел було використано архівні матеріали, що містили біографічні дані І. Гаспринського. Цей фактологічний матеріал дисертації становлять: документи і матеріали Державного архіву при Раді Міністрів Автономної Республіки Крим (ф. № 26, 27, 49, 104, 111); газета “Терджиман” за 1887 – 1891, 1905 роки (фонд наукової бібліотеки “Таврика” ім. А. Х. Стівена); рукописні й машинописні матеріали Б. Гафарова, джадидистський журнал “Шура” (“Рада”, 1914 ) і автобіографічні твори просвітителя (фонд Кримськотатарської бібліотеки ім. І. Гаспринського).

Чисельну групу джерел становили: наукові, публіцистичні, історичні праці, в яких безпосередньо відбито розвиток педагогічних ідей І. Гаспринського. Всього було проаналізовано більше як 50 наукових, 30 історичних, 20 публіцистичних праць відповідної тематики.

Значну частину джерел дослідження становлять педагогічні, теоретико-методологічні та історико-педагогічні праці І. Гаспринського російською та кримськотатарською мовами. Складність дослідження полягає в тому, що їх видано різними мовами й графіками. Наприклад: 14 джерел – російською мовою й кирилицею, 11 – кримськотатарською мовою й арабською графікою, 5 – латинською й турецькою мовами й відповідними графіками.

Групу джерел становлять матеріали сучасної періодичної преси: а) газети “Авдет”(“Повернення”), “Голос Крыма” (“Голос Криму”), “Янъы дюнья” (“Новий світ”), “Къырым” (“Крим”); б) журнали “Йилдиз” (“Зірка”), “Емель” (“Прагнення”), “Тасиль” (“Освіта”), “Шлях освіти”, “Педагогіка і психологія”; в) наукові й публіцистичні праці спеціалістів з досліджуваної проблеми. А також інтернет-матеріали, сайти, присвячені життю й діяльності І. Гаспринського.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідженя:

- вперше всебічно й цілісно проаналізовано та обґрунтовано дидактичну систему І. Гаспринського, визначено її методологію, структуру, зміст і основні складові; зроблено транслітерацію з арабської графіки на кирилицю педагогічного твору І. Гаспринського “Міллій мектеб дестесі” (“Народна школа”, 1910);

- на основні ретроспективного аналізу уточнено основні тенденції й динаміку розвитку дидактичних поглядів І. Гаспринського, дано науково-педагогічну оцінку основних вимог до створення навчально-методичної літератури, розроблених І. Гаспринським; розглянуто педагогічні вимоги до вчителя;

- з'ясовано погляди І. Гаспринського на підготовку національних педагогічних кадрів і розвиток жіночої освіти;

- розкрито можливості впровадження педагогічної спадщини І. Гаспринського в теорію і практику національної системи освіти.

Практична значення одержаних результатів полягає в тому, що обґрунтована дидактична система І. Гаспринського дає можливість як дослідникам, так і практикам, глибше пізнати й осмислити історію освіти кримськотатарського народу наприкінці ХIХ – початку ХХ століть, зокрема внесок в її розвиток наукових і практичних здобутків видатного кримського мислителя.

Матеріали теоретичного дослідження впроваджено в практику навчально-виховного процесу Кримського державного інженерно-педагогічного університету. Їх було покладено в основу спеціального курсу з історії педагогіки “Педагогічна система І. Гаспринського” (навчальна і робоча програми, матеріал для самостійної роботи, обсяг 27 годин). Навчальну програму спецкурсу обговорено і схвалено на засіданні кафедри педагогіки Кримського державного інженерно-педагогічного університету (протокол № 7 від 26 червня 2003 р.), затверджено на засіданні його вченої ради (протокол № 6 від 27 червня 2003 р.).

Фактичний історико-педагогічний матеріал може стати корисним для розроблення спецкурсів з історії педагогіки у вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації, для написання посібників і підручників з історії педагогіки.

Вірогідність та аргументованість результатів і головних висновків дисертаційного дослідження забезпечується комплексним і системним розглядом проблеми; ретроспективним аналізом архівних матеріалів, а також наукової літератури з проблеми дослідження; застосуванням системи наукових методів дослідження, що відповідають його об’єкту, предмету, меті та головним завданням; опорою на принципи історизму, об’єктивності, системності.

Апробація результатів дослідження відбувалася підчас виступів з доповідями й науковими тезами на теоретичних і науково-практичних конференціях, сесіях, семінарах, читаннях, а саме: на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 150-річчю з дня народження видатного кримськотатарського просвітителя І. Гаспринського (Сімферополь, 2002); всеукраїнському семінарі “Історія педагогіки в структурі професійної підготовки вчителя” (Київ, 2001); всеукраїнській науково-практичній конференції “До витоків становлення української педагогічної науки”

(Умань, 2002); науковій сесії Міжнародної школи гуманітарних наук Східної й Центральної Європи “Малі народності та етнічні групи в сучасній Європи: приклад кашубів” (Варшава, 2002); перших наукових читаннях “Актуальні питання історії кримських татар, присвячені 120-річчю друкарні газети “Терджиман” (Сімферополь – Бахчисарай, 2002); республіканській науково-практичній конференції “Кримськотатарська школа в полікультурному освітньому просторі Криму” (Сімферополь, 2002); науково-практичній конференції, присвяченій 130-річчю з дня відкриття Сімферопольської татарської вчительської школи (Сімферополь, 2002); січневих педагогічних читаннях “Методологія, теорія і практика індивідуалізації та диференціації навчально-виховного процесу” (Сімферополь, 2003); теоретичному семінарі “Освіта й педагогічна наука Криму: проблеми і вирішення” (Сімферополь, 2003); міжнародній науковій конференції “Філософія освіти і гуманітарно-технічна еліта” (Треті кримські педагогічні читання, Харків – Алушта, 2003); на всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003).

Зміст і результати дослідження обговорено на засіданні лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України.

Публікації. З теми дисертаційного дослідження опубліковано 11 одноосібних публікацій, з них 6 статей у фахових виданнях, затверджених ВАКом України.

Структура і обсяг дисертації. Робота окладається зі вступу, основної частини, що має два розділи, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаної літератури й додатків. Загальний обсяг дисертації 206 сторінок, з них 167 основного тексту. Список використаної літератури охоплює 231 найменування і розміщений на 16 сторінках. Робота має 2 додатки (23 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито сутність і стан наукової проблеми, її значущість, актуальність, обґрунтовано підстави для розроблення теми й потребу дослідження дидактичної системи І. Гаспринського, визначено об’єкт, предмет, мету й завдання, охарактеризовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення, а також вказано, де і як було апробовано результати дисертації та подано перелік наукових публікацій з теми дисертації.

У першому розділі “Життєвий і творчий шлях І. Гаспринського в контексті соціально-культурного розвитку кримськотатарського народу в другій половині ХІХ століття” здійснено ретроспективний аналіз літературних джерел, які висвітлюють життя й педагогічну діяльність І. Гаспринського, розглянуто стан народного просвітництва й освіти кримських татар у другій половині ХІХ століття, виявлено фактори, що сприяли формуванню його дидактичної системи, оцінено вклад просвітителя в розвиток національної освіти й навчання кримськотатарського народу.

Результати проведеного дослідження довели, що на формування особистих якостей І. Гаспринського великий вплив мала родина майбутнього просвітителя:
мати Фатьма Султан, дворянка за походженням, і батько Мустафа Гаспринський, дворянин, офіцер російської служби – та няня-вихователька на ім’я Хабібе. Переконання, ціннісні орієнтації І. Гаспринського розвивалися на основі ідей багатогранної культури кримськотатарського народу, його ментальності. Величезне значення у становленні І. Гаспринського мали шкільні й студентські роки. В юному віці хлопчика віддали в традиційний мусульманський мектеб Мектеб – початкова конфесійна школа у мусульман.. З 1861 р. Ісмаїл Гаспринський навчався в Сімферопольській чоловічій гімназії, а з 1864 до 1867 року – у 2-й Московській військовій гімназії.

У 1870 р. Ісмаїл-бей розпочав педагогічну діяльність, одержавши посаду вчителя російської мови і згодом отримавши звання міського вчителя (за свідченням документів Сімферопольської гімназії № 531). Далі шість років викладав російську мову в училищах Таврійської губернії, відкритих спеціально для кримських татар, учителював у містах Ялті (1874) й Бахчисараї (“Зинджирли медресе”, 1876). Наприкінці 1882 – на початку 1883 р. заснував новометодну школу2 Поняття „новометодна школа” ввів І.. Гаспринський у 1883 році. Новометодна школа – навчально-виховній заклад першого ступеня, де навчання здійснювалося на основі звукового методу. . За відмінну старанну службу в 1872 р. його було відзначено подякою попечителя Одеського навчального округу.

Історичний аналіз громадсько-педагогічного життя й діяльності Ісмаїла Гаспринського показав, що його творча спадщина невіддільна від епохи, в якій він жив, від основних напрямів політичного та громадсько-освітнього руху Росії. Світогляд видатного педагога формувався під впливом тогочасних соціально-політичних умов життя, ідей видатних вітчизняних і світових педагогів-демократів: В. Белінського, О. Герцена, А. Кримского, Ш. Марджані (основного ідеолога татарського просвітництва дореформеного періоду), Г. Песталоцці, Д. Писарева, І. Тургенєва, К. Ушинського, М. Чернишевського, О. Черняєвського. Крім того, на формування педагогічного світогляду кримського реформатора благотворно вплинули просвітницькі ідеї французьких матеріалістів та утопічні ідеї епохи Відродження, якими він захопився, слухаючи лекції в Сорбонні. Подорожуючи світом, І. Гаспринський вивчав досягнення культури і науки країн Європи й Близького Сходу: Франції, Іспанії, Німеччини (1874 – 1876), Азербайджану й Туркестанського краю (1885), Єгипту (1907 – 1908), Індії (1911). Це сприяло формуванню активної життєвої позиції, ерудиції та вільної орієнтації просвітителя в галузі педагогіки, яку він демонстрував протягом усієї своєї педагогічної діяльності.

Просвітницькі ідеї Ісмаїл-бея перегукуються з думками українських прогресивних педагогів другої половини XIX – початку XX ст., зокрема в питаннях: навчання й виховання рідною мовою, організації й розгортання мережі початкових шкіл, видання навчально-методичної літератури та шкільних підручників, національно-релігійного змісту освіти, підготовки педагогічних кадрів (К. Ушинський, М. Пирогов, М. Драгоманов, М. Грушевський, Б. Грінченко, І. Франко, Г. Лубенець, С. Русова).

Розглянувши в загальних рисах історичні корені розвитку й стану народної освіти кримських татар у другій половині ХІХ – початку ХХ століть, ми відзначаємо, що їхня система шкільного навчання, з одного боку, мала традиційно-мусульманський характер, а з другого – відображала спроби її реформування російською адміністрацією. Річ у тім, що осередком традиційного мусульманського навчання були мечеті, при яких існували школи двох типів – мектеби й медресе. Початкову освіту одержували в мектебах, вищу – в медресе. Зміст освіти мав схоластично-релігійний характер. Мектеби ділились на три основних типи: мечетські, парафіяльні й приватні. Закінчене вираження релігійно спрямована освіта отримала в системі медресе.

У результаті реформування народної освіти кримських татар російською адміністрацією було сформовано такі додаткові типи навчальних закладів: російсько-татарські міністерські училища, Сімферопольська татарська учительська школа і земські, громадські та приватні форми навчальних закладів (класифікація В. Ю. Ганкевича).

Аналіз показав, що І. Гаспринський уважно стежив за станом і розвитком народної освіти кримських татар у другій половині ХIХ століття, мав думки про реформування і створення такої системи, яка відповідала б вимогам свого часу, враховували ментальні особливості народу й сприяла його прогресу. Особливого значення І. Гаспринський надавав реформі старих мусульманських шкіл. Як уже зазначалося, саме йому належить ідея створення новометодних шкіл у Криму, створення друкарні й видання газети, а також навчально-методичної літератури загальнотюркською мовою, яка була зрозумілою для всіх мусульман Росії. Однією з найяскравіших сторінок в історії вітчизняної та народної педагогіки стала джадидистська реформа народної освіти кримських татар в другій половині ХIХ століття, а також внесок Ісмаїл-бея у формування реформаторського руху, який було названо джадидизмом11 Джадидизм – мусульманський реформаторський рух, заснований на мовних, освітніх та культурних перетвореннях у суспільстві. Виник у Росії в другій половині ХIХ – на початку ХХ століть. . На ранніх стадіях рух очолювала плеяда інтелектуалів Поволжя, включаючи Ш. Марджані (1818 – 1889), А. Насирі (1824 – 1902), Х. Фаізхані (1828 – 1866). Як громадсько-педагогічний рух джадидизм виник у Таврійській губернії, а його загальновизнаним лідером був І. Гаспринський. Він виділив три пріоритетних напрями джадидизму: 1) модернізація мусульманської общини через реформи просвітництва; 2) духовне й політичне єднання тюрко-мусульман Російської імперії; 3) форми культурної взаємодії тюрко-мусульман Росії з країнами Західної Європи (консолідація діяльності народів, програма зближення зі слов’янськими народами та християнським світом). Заслугою цього руху став перехід від конфесійної й російської громадянської освіти до національно-світської без шкоди конфесійному або загальносуспільному напрямам. Провісником ідей просвітителя стала газета “Терджиман” (“Перекладач”яка значну частину своїх шпальт відводила інформації про освіту. В газеті було опубліковано матеріали, на теми просвітництва російських мусульман, методів навчання, змісту освіти, загального навчання, гендерної освіти, навчання рідної мови і статусу вчителя.

Друга половина ХІХ – початок ХХ століть – це період ренесансу національної освіти кримськотатарського народу, час, що вимагав прискореного розвитку національної освіти, школи, педагогічної думки й культурної взаємодії народів. Світогляд Ісмаїл-бея сформувався в складних і суперечливих умовах громадського життя Росії того часу. Він, виходячи з вимог епохи до нової людини, з одного боку, й релігійно-ідеологічної спрямованості – з другого, мав двоїстий характер.

У першому розділі також відображено характеристику педагогічної спадщини І. Гаспринського. Велику увагу приділено проблемі народної освіти, розглянуто погляди педагога на невід’ємне право кримськотатарського народу на розвиток національно-демократичної культури і науки.

У другому розділі “І. Гаспринський – реформатор народної освіти кримських татар” проаналізовано погляди просвітителя на навчання як цілісну дидактичну систему. Це комплекс узгоджених між собою тверджень, заснованих на єдності мети, змісту, дидактичних принципів, методів і форм, контролю та оцінки результатів навчання, а також підготовки педагогічних кадрів, питань жіночої освіти.

Творчість І. Гаспринського цілком відповідала назрілим потребам перебудови системи народної освіти, його погляди на виховання підлітків були продиктовані соціально-економічними, політичними й національно-культурними умовами.

Дослідження поглядів Ісмаїл-бея на проблеми навчання й виховання, роль учителя у навчально-виховному процесі, жіночу освіту показало, що на них впливали досягнення передової педагогічної практики Росії і Європи. Дидактичні погляди Ісмаїл-бея відзначаються глибиною й різнобічністю. Він тісно пов’язав навчання з реальною дійсністю, виступаючи за побудову навчання на основі врахування психологічних, етнічних особливостей і вікових етапів розвитку дітей. Просвітитель дав цінні рекомендації з удосконалення змісту освіти, основних принципів, форм і методів навчання, які знайшли відображення в новометодній школі. Велику роль у галузі просвітництва І. Гаспринський відводив школі та вчителю. “Школа покликана виконувати провідні завдання, розумово й морально розвивати особистість”, – писав він. Тобто формувати ідейні переконання особистості треба на основі знань, бо релігійно-світський світогляд, на думку мислителя, є основним у становленні всебічно розвиненої особистості. Головною метою навчання Ісмаїл-бей вважав виховання мислячих, громадсько-активних людей, морально готових зберігати й розвивати святі національні цінності. Це положення є основою його поглядів на виховання учнів у новометодних школах.

Проаналізовані матеріали показали, що І. Гаспринський був прихильником світсько-релігійного змісту навчання. Тому він переглянув питому вагу традиційних дисциплін і ввів у навчальні плани новометодної школи нові предмети наукового й релігійно-духовного циклу, які мали формувати в учнів різнобічні погляди на світ та явища природи, прищеплювати любов до рідної мови, фольклору, художньої літератури. Зі світських предметів, що відображали прогрес науки, зміни в суспільному житті, це були рідна й арабська мови, тюркське і арабське читання, арифметика, загальна історія, граматика тюркської мови й каліграфія), з дисциплін релігійного циклу – мусульманське віровчення, історія ісламу, священна історія). В програму шкіл нового типу – “усул-і савтія” Ісмаїл-бей увів вивчення рідної мови як основи всього навчання, а також читання..

Вивчення педагогічних поглядів І. Гаспринського на дидактичні принципи навчання показало, що ще в другій половині ХІХ століття він як поборник прогресивних педагогічних ідей відстоював впровадження цих принципів у практику школи, розуміючи, що їх застосування сприятиме поліпшенню методів навчання й виховання. Аналіз педагогічних основ навчання в новометодних школах показує, що навчання в них ґрунтувалося на таких принципах, як: зв’язок теорії з практикою, доступність, систематичність, послідовність, свідомість, активність, наочність, міцність знань, природо-і культуровідповідність, толерантність, полікультурність.

Методи й форми навчання разом з прийомами педагогічної техніки й засобами навчання є компонентами дидактичної системи І. Гаспринського. Систему навчання бахчисарайський педагог будував на словесних (розповідь, пояснення, робота з
підручником та прописом), наочних (ілюстрування) та практичних (вправи, практичні роботи) методах. Користуючись рекомендаціями К. Ушинського і досвідом А. Черняєвського, для навчання грамоти він застосовував аналітико-синтетичний різновид звукового методу.

Взявши за основу класифікацію форм навчання, запропоновану В. Селевко, і проаналізувавши навчально-методичний посібник для вчителів шкіл нового типу “Рехбер муаллімін…”, пропонуємо таку класифікацію навчальних форм у дидактичній системі І. Гаспринського: а) загальні форми навчання, які визначають особливості взаємодії учасників навчального процесу; б) зовнішні форми навчання, орієнтовані на особливості передачі навчального матеріалу учням.

Загальні форми навчання визначають: кількість учнів, які беруть участь у навчальному процесі (одночасно в класній кімнаті навчалося 3-4 комплекти-класи; з одним класом працював учитель, з другим – провідний учень-помічник, третій клас працював самостійно з підручником); місце організації навчання – школа-мектеб; тривалість навчальних занять: класних – 4 години на день по одній годині на урок, позакласних – 1 година; в розклад занять входила обідня молитва, уроки, класні й позакласні заняття розділяли перерви).

До зовнішніх форм навчання належить урок, який був основною формою навчання. Типи уроків: змішані, або комбіновані, робота з книгою, письмові вправи. Готуючись до занять, учитель мав визначити мету уроку, його завдання, зміст і застосовувані на уроці засоби й методи навчання.

І. Гаспринський був прихильником твердого розкладу класних занять, тому в навчально-методичному посібнику “Рехбер муаллімін…” подав зразковий розклад уроків для вчителів новометодних шкіл.

Слід відзначити, що контроль результатів навчання був обов’язковим у навчальному процесі. Вперше в практиці народних шкіл з’явилися іспити за рік, які проводилися в усній або письмовій формах. Кримський просвітник використовував публічні іспити, на яких були присутні батьки учнів та представники громади.

Вибір оптимальної мети, змісту, принципів, методів і форм навчання визначив розвиток міжрегіональної мережі шкіл нового типу. Більшість нововведень була пов’язана з реформаторськими ідеями джадидизму.

І. Гаспринський не тільки розробив нову систему навчання грамоти за звуковим методом, але й видавав у своїй Бахчисарайській друкарні підручники, навчально-методичні посібники, науково-педагогічну літературу рідною мовою, а також багато брошур, додатків до газети “Терджиман”. Зокрема він підготував і кілька разів перевидав підручники “Ховадже-і суб’ян” (“Вчитель дитини”, 4 частини), “Кираєт тюркі” (“Тюркське читання”), “Сарф тюркі” (“Тюркська граматика”) та ін.

Ісмаїл Гаспринський, виходячи з розуміння ролі вчителя в навчально-виховному процесі й громадському житті, підкреслював потребу цільової підготовки вчительських кадрів для новометодних шкіл, підвищення їхньої кваліфікації й статусу, участі в громадському житті, високої ідейної переконаності, любові до своєї професії, до дітей, проте через соціально-політичні обставини він не зміг офіційно відкрити спеціального освітнього закладу, який забезпечував би новометодні школи
вчителями. Альтернативним виходом із цієї ситуації була його зразкова новометодна школа в Бахчисараї, куди приїжджали вчителі з різних регіонів Росії, Середньої Азії, Китаю, а також підготовка мобільних зразкових учителів, які навчали колег “нового” методу, виїжджаючи на місця.

Реформаторська програма Ісмаїл-бея віддзеркалювала розвиток і осмислення жіночої освіти тюрко-мусульманок Росії. Вона ґрунтувалася на підвищенні соціального статусу жінок у суспільстві, розробляла механізм дотримання гендерного балансу в суспільстві. Питання освіти жінок займає одне з важливих місць у дидактичній системі І. Гаспринського. Під його керівництвом у 1894 році було організовано першу школу для дівчаток у Бахчисараї у кварталі “Шахболат”. Це була світсько-релігійна школа. Пізніше було відкрито жіночі школи нового типу, що мали й професійний характер: учениці вивчали предмети естетичного циклу (шиття, вишивку, домашнє господарство). В цих школах учителювали учні й соратники І. Гаспринського.

І. Гаспринський зробив гідний внесок у розвиток народної освіти кримськотатарського народу. Спадщина реформатора всебічно відображає історію становлення його педагогічних переконань, становлення народної школи й просвітництва кінця ХІХ – 10-х років ХХ століття. Творче використання художньо-критичної спадщини Ісмаїл-бея допоможе розв’язанню багатьох сучасних педагогічних, зокрема дидактичних, проблем. Для цього треба транслітерувати й систематизувати праці прогресивного педагога. Педагогічні й художні твори Ісмаїл-бея не втратили пізнавального й виховного значення. Деякі з них введено в програму середньої й вищої шкіл і вони стали важливим засобом навчання й виховання підростаючого покоління.

ВИСНОВКИ

На підставі результатів проведеного дослідження зроблено такі висновки:

1. У дослідженні виявлено основні тенденції й динаміку розвитку дидактичних поглядів І. Гаспринського. Вони базуються на актуалізації теоретико-методичних засад педагогічної науки, орієнтовані на пріоритет загальнолюдських цінностей, спираються на національно-конфесійний ґрунт, європейську та світову культуру, науку й освіту. В основу педагогічної діяльності просвітителя покладено ідею народності. Найважливішими рисами народності він вважав любов до Батьківщини, можливість навчання рідною мовою. Педагог активно захищав право народу не тільки розмовляти рідною мовою в побуті, але й саме нею навчати дітей у школі.

Справа самовизначення нації потребувала підвищення значення науки й навчання. Ісмаїл-бей зробив величезний внесок у боротьбу прогресивних сил кримськотатарського народу за демократизацію й реформу школи. Усією своєю діяльністю він сприяв розв’язанню таких актуальних проблем освіти, як активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів, наближення навчання в школі до життя, поліпшення змісту початкової освіти завдяки врахуванню прогресивних релігійних і просвітницьких потреб суспільства. Виступаючи за демократизацію школи, кримський реформатор відстоював такі важливі принципи освіти, як демократизм, народність, спрінятність різноманіття (релігійна, національна, гендерна).

Усі теоретичні й практичні питання навчання й виховання він у найширшому розумінні, вирішував виходячи з інтересів народу. Педагог керувався гаслом: “Тільде, фікірде, іште бірлік” (“Єдність у мові, думках, справах”). Він був серед організаторів, а потім і головуючим на з’їзді мусульман Росії “Іттіфак ель муслімін”, де одним з основних пріоритетів було виділено освіту.

У другій половині ХІХ століття Ісмаїл-бей повною мірою використовував ті можливості, які дала народові в галузі освіти Росія. Зокрема він наближав навчання до практики життя, розповсюджував популярні знання серед дорослого населення, вводив основи професійного навчання в практику новометодної школи.

Особливого значення в другій половині ХІХ століття набула концепція національного виховання, яка будувалася на культурно-історичних, релігійних традиціях кримських татар з широким використанням світової культури. Заслугою видатного педагога, просвітителя й громадського діяча було також і те, що він пропагував її ідеї, розвиваючи їх за допомогою джадидистської реформи.

Характерною рисою педагогічної творчості І. Гаспринського було те, що до розв’язання проблем освіти й виховання він підходив з однаковою відповідальністю і як громадський діяч, і як просвітитель, пов’язуючи питання народної освіти з громадсько-політичними і економічними проблемами.

Свої передові, наукові ідеї з проблем дидактики, такі як мета й завдання навчання, сутність педагогічного процесу, зміст навчального процесу, його принципи, методи, форми, шкільна дисципліна на початковому етапі, реформатор реалізував на рівні Таврійської губернії, а потім вони мали міжрегіональне й міжнародне розповсюдження.

У процесі дослідження зібрано й проаналізовано роботи бахчисарайський просвітитель, які розкривають своєрідність його педагогічних поглядів і характеризують просвітителя як педагога-теоретика, який відіграв провідну роль у формуванні етнопедагогіки кримськотатарського народу. Прихильник виховуючого навчання, єдності навчання й виховання, він одночасно з розробленням дидактичних проблем велику увагу приділяв питанням усебічного й гармонійного розвитку особистості, зокрема її моральному, трудовому та естетичному вдосконаленню.

2. У результаті проведеного ретроспективного аналізу було встановлено наявність авторської дидактичної системи І. Гаспринського. Здійснено порівняльно-педагогічний аналіз його дидактичної системи з авторськими системами прогресивних педагогів Росії та європейських країн.

3. Визначено структуру дидактичної системи Ісмаїл-бея, розкрито її методологію, зміст і складові. Визначено масштаби розповсюдження й функціонування цієї дидактичний системи в навчальних закладах Таврійської губернії в кінці ХІХ – початку ХІХ століть.

Теорія освіти й навчання педагога-реформатора склали струнку дидактичну систему, яка охоплювала проблеми мети і змісту освіти, сутності процесу навчання і його принципів, методів, форм, контроль та оцінку результатів навчання, теорію створення підручників і навчальних посібників, підготовку педагогічних кадрів, розвиток жіночої освіти, а саме:

- мета навчання: формування в учнів розуміння наукової картини світу, законів природи, суспільства і на цій основі виховання духовно й морально збагаченої особистості;

- зміст освіти мав світсько-релігійний характер і відображав громадсько-політичні, педагогічні та філософські погляди І. Гаспринського;

- у другій половині ХІХ століття педагог на конкретних прикладах розкрив сутність дидактичних принципів: наочності, свідомості й активності, доступності, послідовності, систематичності, міцності знань та навичок, зв’язку теорії і практики, народності, природо-і культуровідповідності, толерантності, полікультурності – і рекомендував учителям новометодних шкіл дотримуватися цих принципів;

- методи й форми навчання – це складові дидактичної системи Ісмаїл-бея. Свій новий метод навчання грамоти – “усул-і джедід” він побудував на звуковому методі. З багатьох його різновидів (аналітичного, синтетичного, аналітико-синтетич-ного) просвітитель використовував аналітико-синтетичний, враховуючи рекомендації К. Ушинського й досвід А. Черняєвського. Формою навчання був урок, який можна класифікувати за такими типами: комбінований, або змішаний; урок роботи з книгою, уроки письмових вправ. Більшість форм і методів навчання з дидактичної спадщини реформатора з успіхом застосовуються й у практиці сучасної школи (наприклад, пояснювальне читання, міжпредметні зв’язки, виявлення логічного зв’язку між частинами прочитаного у творі, різноманітні письмові роботи). Проте деякі прийоми активізації розумової діяльності, які пропонував просвітитель, застосовують рідко (усна лічба під час перерви).

4. Дано науково-педагогічну оцінку основним вимогам до навчально-методичної літератури І. Гаспринського. Дидактичні погляди просвітителя відображено в “Ховадже-і суб’ян” (“Вчитель дитини”, 1884 – 1910), “Кираєт тюркі” (“Тюркське читання”, 1894), “Сарф тюркі” (“Тюркська граматика”, 1897), “Рехбер муаллімін...” (“Керівництво для вчителя”, 1898), що були опубліковані в друкарні газети “Терджиман” (“Перекладач”). Вони складені з урахуванням специфіки новометодної школи й відповідають до тогочасним поглядам на підручникотворення.

Аналізуючи підручники й посібники Ісмаїл-бея, ми дійшли висновку, що вони мали велике значення для розвитку освіти кримськотатарського народу у другій половині ХIХ – на початку ХХ століть. Вони були фундаментом дальшого створення підручників для народної школи. Педагог визначив такі підходи до їх створення: написання рідною мовою; змістовність, доступність, логічність; урахування психічних і ментальних особливостей дитини, широке використання народознавчого й краєзнавчого матеріалів; єдність з навколишнім світом; наявність запитань і завдань, які сприяли б формуванню самостійної думки учня, та ілюстрацій, які будили б творчу думку дитини. Ці підходи залишаються актуальними і для сучасного підручникотворення.

У результаті проведеного дослідження визначено внесок І. Гаспринського у формування й підготовку педагогічних кадрів для новометодних шкіл, проаналізовано педагогічні вимоги до особистості вчителя. Видатний педагог і реформатор розумів важливість ролі вчителя в тому, щоб учні успішно опановували знання й
набували вмінь і навичок.

Ісмаїл-бей виступив за висококваліфіковану підготовку вчителів і поліпшення їхнього матеріально-правового становища.

На початковому етапі кадри для новометодних шкіл, оскільки не було інституту підготовки вчителів, готувала зразкова школа “усул-і джедід”, заснована кримським просвітителем у Бахчисараї. Основним засобом навчання майбутніх учителів був методичний посібник “Рехбер муаллімін…” (“Керівництво для вчителя”, 1898) і навчальні посібники І. Гаспринського з різних дисциплін, що містили з методичні рекомендації, його ж таки педагогічні статті, опубліковані в газеті “Терджиман” (“Перекладач”), які