ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Чжоу Шао Бо

УДК 81'[ 1+373.2]

НОМІНАЦІЯ ВІДРІЗКІВ ЧАСУ В РІЗНОСТРУКТУРНИХ ОНІМІЧНИХ ПРОСТОРАХ

Спеціальність 10.02.15 – загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

Отін Євген Степанович,

Донецький національний університет,

завідувач кафедри загального мовознавства та історії мови

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук,

професор Калінкін Валерій Михайлович,

Донецький державний медичний університет,

професор кафедри української та російської мов–

кандидат філологічних наук,

доцент Зубов Микола Іванович,

Одеський національний університет імені І. І. Мечнікова,

завідувач кафедри загального і слов’янського мовознавства

Провідна установа– Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України, кафедра загального мовознавства і класичної філології

Захист відбудеться_9 червня 2004р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11. 051.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, конференц-зал.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул.Університетська, 24.

Автореферат розіслано 06.05.2004року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради д. філол.н.,проф.Сенів М.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку ономастичної науки характеризується посиленням інтересу до вивчення властивостей і закономірностей, наявних у онімному просторі усіх або більшості мов. Це сприяє виявленню спільного і відмінного в утвореній організації цієї частини лексики природних мов, уточненню існуючих уявлень про ономастичні універсалії і доповненню їх новими. Актуальність цієї дисертаційної роботи полягає в тому, що у ній вперше в Україні проведено зіставний аналіз хрононімів(власних назв відрізків часу) в різноструктурних онімічних просторах китайської і російської мов. Основний аспект дослідження – ономасіологічний. Ономасіологічні групи хрононімів виявляються з урахуванням особливостей сприйняття часу як категорії буття в китайській і російській культурах, а також їхного відображення в номінаційних традиціях обох народів.

Зв’язок з науковими програмами. Дисертація пов’язана з науковими розробками кафедри загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету і виконана в межах державних тем “Актуальні проблеми сучасної лексикології та ономастичної лексикографії” (№ державної реєстрації 00-І вв/39) і “Лексикографічні аспекти вивчення ономастики” (0196 №013133).

Мета дисертаційного дослідження – виявлення ономасіологічних груп китайських і російських хрононімів, встановлення чинників, які зумовлюють вибір ознак номінації і твірних мовних одиниць в обох мовах.

Основні завдання дослідження:

Встановити:

1) ступінь вивченості хрононімів китайської і російської мов в українському, російському і китайському мовознавстві;

2) чинники, що зумовлюють можливість співставного вивчення хрононімів китайської і російської мов;

3) базові для хрононімної номінації загальносвітоглядні уявлення про час у китайській і російській культурах;

4) референтну базу китайської і російської хрононімій, її стратифікацію;

5) характерні ознаки хрононімів як окремого класу власних назв;

6) ономасіологічні групи китайських і російських хрононімів, які позначають відрізки астрономічного часу;

7) ономасіологічні групи китайських і російських хрононімів, які позначають відрізки історичного часу;

8) подібності і відмінності в пропріальній номінації відрізків часу в китайській і російській мовах.

Об’єктом дослідження є пропріальні найменування відрізків часу китайської і російської мов, які співвідносяться з астрономічним та історичним часом і в яких відбивається своєрідність моделей часу в свідомості двох народів з дуже різними реаліями культурно-історичного життя.

Предметом дослідження є принципи пропріальної номінації календарних відрізків часу, а також відрізків історичного часу в китайській і російській мовах у їх зіставленні.

Матеріалом дослідження стали хрононіми, вибрані з китайських і російських календарів різних типів, енциклопедій, пам’яток писемності, словників, довідників і довідкових посібників, історико-географічних, історико-етнографічних і хронологічних видань та досліджень китайською і російською мовами.

Методологічні основи дослідження. Процес пропріальної номінації відрізків часу є складовою частиною загального процесу онімної номінації різноманітних референтів, які репрезентують матеріальне і духовне буття народу. Онімна номінація, яка являє собою процес вербального позначення одиничного референта в класі однорідних, базується на співвідношенні мовного знака з певною ознакою номінації. Вибір ознак номінації в різних етнокультурних спільнотах зумовлюється конкретно-історичними умовами життя народів, а також сформованими номінаційними традиціями і стереотипами, які, у свою чергу, зумовлені природою референтів, її осмисленням на різних етапах історичного життя окремого народу, культурно-історичними, релігійними, соціально-психологічними уявленнями і настановами, аналіз яких є обов’язковим елементом дослідження.

Методи дослідження Основний метод дослідження – зіставний. Він реалізується шляхом використання прийомів кореляції хрононімів китайської і російської мов з опорою на конкретно-історичні і культурно-мовні реалії. Для контрастивного порівняння онімів у двох неспоріднених мовах, одна з яких належить до сино-тибетської, а друга - слов’янської мовної сім’ї, застосовуються прийоми конфронтативного аналізу і опису порівнюваних назв у складі тематичних груп. Крім цього, використовуються прийоми дескриптивного, стратиграфічного і структурно-типологічного методів.

Наукова новизна. Уперше в українській ономастиці проаналізовано в ономасіологічному плані хрононімні поля мов різної будови, які репрезентують результати застосування номінаційних механізмів, що формувалися і розвивалися в межах таких різних культур, як китайська і російська. Досліджено референтну базу хрононімії кожної мови, її структурування і стратифікацію; визначено базові для хрононімної номінації уявлення про час і їх вплив на вибір ознак номінації та твірних лексичних одиниць; визначено групи китайських і російських хрононімів, які позначають астрономічний та історичний час; виявлено подібності і відмінності у пропріальній номінації відрізків часу в китайській і російській мовах.

Теоретичне значення дослідження полягає у подальшій розробці і систематизації теоретичної і практичної бази ономастичних досліджень. У дисертації представлена модель конфронтативного опису хрононімних підсистем мов різного ладу.

Практичне значення дисертації. У науковий обіг вводяться ономасіологічно і порівняльно проаналізовані хрононімні підсистеми двох мов – китайської і російської. Теоретичні узагальнення і висновки можуть бути використані при підготовці монографій та спецкурсів із загальної й ономастичної типології, із ономастичної теорії, лінгвокраїнознавства і культурології, у викладанні російської і китайської мов як іноземних.

Апробація роботи. Основні положення дисертації і результати дослідження обговорювалися на засіданнях міжвузівського ономастичного семінару при кафедрі загального мовознавства та історії мови Донецького національного університету (2001, 2002, 2003), на підсумкових наукових конференціях викладачів і аспірантів ДонНУ, міжнародній науковій конференції “Функціональна граматика” (Донецьк, 1999), на всеукраїнських науково-теоретичних Граматичних читаннях (Донецьк, 2002). Зміст дисертації відбито у трьох статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, затверджених ВАК України як фахові видання.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури і джерел, а також чотирьох додатків. Повний обсяг дисертації - 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, визначається її актуальність, формулюються мета й основні завдання дослідження, визначається наукова новизна, теоретичне і практичне значення, методологія і методи дослідження.

У першому розділі дисертації “Підґрунтя зіставного вивчення хрононімів російської і китайської мов” розглядається стан вивчення хрононімів російської і китайської мов в українському, російському і китайському мовознавстві, а також обґрунтовується можливість порівняльного вивчення хрононімій обох мов.

Цілеспрямоване вивчення хрононімів в українській ономастиці починається тільки в 90-х роках XX ст. Об’єктом дослідження виступають одиниці російської й української мов. Російська хрононімія аналізується в роботах С.О.Реммера, В.М.Ткачової, К.В.Першиної, українська – у роботах С.Я.Єрмоленко, І.В.Бочарової. Одним із найважливіших положень аналізу хрононімів є розуміння власних назв (ВН) як тієї частини лексики, що дуже тісно повязана з культурою і соціальною організацією суспільства.Класифікація хрононімів російської мови згідно з типом референта засвідчила їх тісний зв’язок з російською історією, культурою, календарною і літочисленнєв традицією. Становлення хрононімів як окремих онімних одиниць відбувалося внаслідок поступової автономізації та еліптизації розгорнутих словосполучень, що використовувалися для датування в писемних пам’ятках тих чи інших відрізків часу. Цей процес супроводжувався формуванням різних внутрішньо- і міжпарадигматичних зв’язків даних одиниць з іншими різновидами онімів.

Китайські ж хрононіми ще не були предметом аналізу в українській і російській ономастиці. У китайському мовознавстві хрононіми також належать до маловивчених класів ВН. Основна увага приділяється вивченню назв періодів правління (девізів) у культурно-історичному аспекті. Разом з тим науковий інтерес до лексики, пов’язаної з вираженням часових відношень, є традиційним. Китайським ученим належить низка робіт присвячених розумінню часу в китайській культурі, у тому числі в зіставленні з європейським, про мовним формам його вираження. Ці роботи складають методологічне підгрунтя для подальшого різнобічного вивчення пропріальних позначень відрізків часу.У зіставному аспекті хрононіми китайської і російської мов ще не вивчалися ні в українській і російській, ні в китайській ономастиці.У даній дисертації зіставляються мотиви і мотивуючі ознаки номінації, які використовуються при утворенні хрононімів у китайській і російській мовах. Дослідження проводиться в межах фрагментарної типології, орієнтованої на порівняння окремих фрагментів мовної системи. Під мотивом номінації розуміється “екстралінгвістична причина вибору або створення певної власної назви для певного об’єкта” (Н.В.Подольська). Під ознакою номінації розуміється та властивість іменованого референта (об’єктивно існуюча або приписувана номінатором), яка обирається основою для створення вербальної номінативної одиниці. Вибір мотивуючих ознак зумовлюється особливостями етнічної ментальності, психіки, індивідуальними уподобаннями номінаторів, лінгвістичними законами конкретної мовної системи, культурою і міфологією, архетипами підсвідомості, комунікативними потребами. Він являє собою актуалізацію певної частини концепту, багато в чому керовану впливом номінаційної традиції. Аналіз хрононімів спрямовано на виявлення того, які концептуальні галузі включаються в сферу номінаційної діяльності номінаторів при виборі ознак номінації у процесі пропріального іменування різних відрізків часу в китайській та російській мовах і які подібності і відмінності мають місце у цьому процесі.

Оскільки між китайською і російською мовами існують суттєві типологічні розходження, то вивчення їхніх хрононімій у зіставному плані не може здійснюватися без звернення й до інших аспектів – психологічного, культурологічного, історичного, семасіологічного, соціологічного та географічного. Це диктується насамперед характером іменованого референта – часу, сприйняття якого істотно відрізняється від сприйняття матеріальних об’єктів, ознак, дій, а також просторових категорій.

У другому розділі “Загальні уявлення про час у китайській і російській культурах і їх відображення в хрононімній номінації. Референтне поле китайської і російської хрононімій” розглядаються моделі часу в китайській і російській культурах і їх вплив на створення хрононімів, виявляється референтна база хрононімій обох мов, проводиться її стратифікація. Наявність цього розділу в дисертації визначається принциповим для автора положенням, відповідно до якого хрононімія кожної мови формується в межах певної ідеології сприйняття й осмислення часу.

Час сприймався давніми китайцями не як послідовність, а як комплекс неоднорідних і нерівноцінних відрізків – ер, епох, пір року, сезонів. Кожний з відрізків пов’язувався із відповідним відрізком простору. Уявлення про замкненість простору викликали аналогічні уявлення про замкненість, тобто циклічність часу. Ці уявлення поєднувались у свідомості людей з лінійним відліком часу, який співвідносився з життям людини, тобто приблизно дорівнював тривалості одного 60-літнього циклу. За межами цього відрізку час розкручувався нескінченно малими і великими природними і введеними людьми циклами. Останнє свідчить, що сприйняття часу китайцями характеризується також дискретністю, яка виявляє себе у розподілі часу на династійні цикли, на ери правління, 12-літні і 60-літні цикли. Лінійність у сприйнятті часу виявляється й у так званому династійному і родовому часі.

Уявлення про дискретність, якісну наповненість і неоднорідність часу виражаються у внутрішній формі хрононімів, яка орієнтована на відображення якісних особливостей окремих відрізків часу, наприклад, Лічунь “Початок весни” (4-5 лютого), Цзинчже “Пробудження комах” (5-6 березня), Сяошу “Мала спека” (7-8 липня), Байлу “Холодні роси” (8-9 жовтня); Чжаньго “Воюючі царства” (епоха, 403-221 р. до н.е.), Уху “П’ять варварських племен” (епоха, 320-420 р.). Зазначені характеристики часу відбиваються в найменуванні як астрономічного,так і історичного часу.

Уявлення про циклічність часу виражаються не через співвіднесення відрізка часу з якісними його характеристиками, а через звернення до вже створених хрононімів, які були закріплені за відрізками часу, що здійснилися раніше. Такий принцип діє при іменуванні епох і періодів правління і свідчить про сформоване дискретне сприйняття історичного часу. Імпліцитно в такій номінації виявляється і розуміння якісної неоднорідності часу, оскільки для подальших відрізків історичного часу обираються назви попередніх. Однак на першому плані в даній номінаційній ситуації знаходиться уявлення про циклічність часу, який мислиться у вигляді потенційного об’єнання сьогодення з минулим. Періодичне відновлення цього зв’язку є однією з важливих державних функцій імператора. Це зумовлює повторення в різні епохи тих самих назв періодів правління. Зазначений принцип відбиває ще одну особливість сприйняття часу давніми китайцями: вектор часу, за словами І.С.Лисевича, звернений до них не в майбутнє, а в минуле. Звертання до минулого, а значить, і до назв, які існували раніше, породжується конфуціанською ідеологією, згідно з якою давнина є майже недосяжним ідеалом, але при цьому “давність” і “сучасність” онтологічно не роз’єднані. Таким чином, використання назв попередніх епох, років правління сприймається як спосіб возз’єднання часів.

Циклічні уявлення про час знаходять своє відображення і при утворенні назв повстань. Наприклад, у назві повстання Тайпін “Великий спокій” відбивається бажання повернути той стан суспільства, у якому воно знаходилося під час ідеального, з погляду конфуціанців, правління чжоуського міністра Чжоу-гуна.

Уявлення про лінійність часу відбиваються у китайській хрононімії шляхом дистактного метонімічного переносу хрононімних одиниць.

Яскравою особливістю хрононімної номінації в китайській мові в період її становлення і формування номінаційних моделей є те, що прийоми створення хрононімів, які складалися, однаковою мірою й одночасно спиралися і на циклічні, і на лінійні уявлення про час.

Розвиток уявлень про час у Київській Русі йде шляхом поступової заміни циклічного сприйняття лінійним; останнє дозволяло більш чітко усвідомлювати розходження між минулим, сьогоденням і майбутнім. Прийняття християнства сприяло “розпрямленню” у свідомості давньоруської людини образу часу у вигляді лінії, потоку, який рухається з минулого через сьогодення в майбутнє. Поступово усвідомлювалася векторність часу і цінність історичного факту самого по собі, а значить, підсилювалася дискретність і якісна диференційованість сприйняття часу. Лінійне і дискретне сприйняття часу поширювалося тільки на земний перебіг часу, створеного Богом і протиставленого вічності. Земна історія загалом у співвідношенні з вічністю мислилась у вигляді завершеного циклу, наприкінці якого людина і земний світ взагалі повертаються до свого Творця. Такий погляд робив практично неможливим повне звільнення від циклічності сприйняття часу, тим більше, що християнська картина світу не знищувала, а поглинала язичницьку. На думку В.С.Горського, лінія часу в моделі світу, яка формувалася в культурі Давньої Русі, уявлялася не у вигляді горизонталі, якою майбутнє через сьогодення перетікає в минуле, а, скоріше, вертикалі. Давньоруське сприйняття історичного часу характеризується включенням окремого моменту часу у всесвітньо-історичний рух, а також у “позачасову” Священну історію. Це створювало світоглядну основу для функціонального закріплення хрононімів, які формувалися в межах християнського календаря, і їхнього впливу на народну хрононімію, а також запозичення західноєвропейської хрононімії.

Російська хрононімія почала формуватися в умовах панування лінійної моделі сприйняття часу. Про це свідчить відсутність у ній омонімії, існування тенденції розподібнення агіонімів і похідних від них хрононімів, відсутність дистактного метонімічного переносу.

Референтну базу китайських хрононімів, які позначають астрономічний час, складають 24 природно-сільськогосподарських сезони, що виділяються у межах сонячного року, сегменти місячного року (багато з них мають характер свят) і відрізків часу в межах офіційно діючого цивільного календаря. Історичний час також представлений референтами різної природи, що зумовлено розходженням систем числення такого часу. До них належать епохи, періоди правління імператорів (няньхао), періоди правління династій, які не дорівнюють епосі, час різних подій.

Референтну базу російських хрононімів, які позначають астрономічний час, складають проміжки, що виділяються всередині сонячного року, – доба і її частини, тижні, проміжки, більші за добу, але менші за тиждень та деякі інші. Референтна сегментація часового потоку в цивільному, церковному і народному календарях повністю не збігається: у народному календарі виділяється час менший за добу порівняно з цивільним календарем. Референтне поле хрононімів, які позначають історичний час, у російській мові формують два класи одиниць – історичні періоди й епохи, з одного боку, і різні події – з іншого.

У третьому розділі “Хрононіми китайської і російської мов, які позначають астрономічний час” розглядаються властивості хрононіма як різновиду оніма, стратифікація китайської і російської хрононімій, а також ономасіологічні групи китайських і російських хрононімів, які позначають астрономічний час.

Хрононіми є невід’ємною складовою частиною онімного простору китайської і російської мов. В кожній із них вони являють собою позначення чітко визначених, хронологічно окреслених відрізків часу, наприклад, кит. Чжаньго “Воюючі царства” – 403-221 рр. до н.е.; рос. Петровська епоха – 1682-1725 рр.

У досліджуваних мовах хрононіми є вторинними утвореннями, що виникають на основі вже існуючої лексичної бази в процесі онімізації тих чи інших словесних конструкцій. У функції твірних одиниць можуть використовуватися як загальні, так і власні назви. Пор.: кит. Тянькуанцзе “Свято Небесного дарунка”, Юйфоцзе “Свято купання Будди”; рос. Смута, Вербное воскресенье, Петровки. У китайській хрононімії більш продуктивними є апелятивні одиниці.

В основі утворення переважної більшості хрононімів обох мов лежить метонімічне зміщення, що є яскравим свідченням онімної природи цих одиниць. Об’єднує хрононіми з іншими видами онімів і наявність у їх сфері поліонімії, пор.: кит. Юаньсяоцзе “Свято першої ночі” /Дэннцзе “Свято ліхтарів” (день першого повного місяця після першого нового місяця), Нюйваньдань “Народження князя волів”/Юйфоцзе “Свято купання Будди” (восьмий день четвертого місяця); рос. Троица / Пятидесятница (п’ятдесятий день після Великодня); Девятое Мая / ДеньПобеды (дев’ятий день травня).

Наступною властивістю, яка об’єднує хрононіми з усіма іншими класами власних назв, є варіативність. У хрононімах російської мови вона має здебільшого структурно-морфологічний характер і зумовлена тенденцією до створення однокомпонентних одиниць шляхом еліптизації та стягнення вихідних багатокомпонентних найменувань, наприклад: Вход Господень в Иерусалим Вход Господень; Введение во храм Пресвятой Богородицы Введение; Первое Мая Первомай. Разом з тим варіанти можуть виникати і як результат структурно-змістового ускладнення вихідної хрононімної форми. Пор.: Никола Никола Зимний, Никола Вешний.

У китайській хрононімії можливості формально-структурного варіювання одиниць суттєво обмежені, порівняно з російською, що є наслідком типологічних властивостей китайської мови.Але принципові можливості для виникнення варіантів номінативних одиниць у китайській мові є. Вони закладені в механізмі створення складноскорочених слів. Дослідники відзначають, що в сучасній китайській мові, поряд зі створенням слів шляхом безпосереднього складання основ згідно з виробленими в мові словотворчими моделями, активно використовується скорочення складних слів і сполучень, внаслідок чого утворюються складноскорочені слова, які за своєю структурою відповідають словотворчим нормам. Такі одиниці спостерігаються не тільки в апелятивній сфері, а і у топонімії, ергонімії. Тому можна говорити, що потенційно такі варіанти можуть бути наявні й у хрононімії.

І в китайській, і в російській мовах хрононіми створюються шляхом цілеспрямованого добору ознак номінації, що являють собою результат виділення в референті об’єктивно існуючих або суб’єктивно приписуваних йому властивостей: місце в календарно-річному колі, співвіднесеність з подіями історії, культурним або релігійним життям, актуалізація пам’яті про історичного або легендарно-міфологічного діяча, культурного героя, святого та ін. Цей добір типізований, як і в інших класах онімів.

Усі хрононіми китайської і російської мов поділяються на співвідносні з астрономічним часом і співвідносні з історичним часом. Астрономічний час – це час річного кола, систему членування цього часу являє собою календар. Історичний час – це час історії, тобто кодифікації подій і їх взаємозв’язків, яка втілюється в тріаді “минуле – сьогодення – майбутнє”.

Сучасна російська хрононімія, пов’язана з астрономічним часом, розпадається на три шари. Перший шар складають назви, що співвідносяться з цивільним календарем, другий – з церковним (православним) календарем і третій з народним календарем.

Сучасна китайська хрононімія, що співвідноситься з астрономічним часом, також являє собою багатошарове утворення. Але ця багатошаровість сформувалася за інших умов: один шар назв пов’язаний із сегментацією місячного року, а інший – сонячного. Назви другого шару поділяються на пов’язані з часом до 1949 року і пов’язані із соціалістичним Китаєм. Інший аспект багатошаровості китайської хрононімії – культурно-конфесійний, зумовлений синкретизмом “трьох релігій”. Загалом же структурування цієї частини китайської хрононімії визначається такою ситуацією: на річне коло грегоріанського календаря покладені 24 сезони сонячного року, свята місячного року і загальнодержавні свята, що відбивають реалії сучасного громадського життя КНР.

Стратифікація хрононімів, пов’язаних з історичним часом, обумовлена традиціями літочисленння. Китайська хрононімія в цій своїй частині формується в системі відліку часу за династіями і періодами правління імператорів, а також 12-літніми і 60-літніми циклами.Російська хрононімія формується на ґрунті лінійного відліку років від певної ери. Така лінія мислиться як безперервна низка розімкнутих горизонтальних кіл, які дорівнюють року. Основну частину онімних позначень відрізків астрономічного часу в китайській мові представляють назви сезонів, доби і частин доби. 24 назви сезонів виникли при династії Цин (246-201 рр. до н.е.). Прагматична важливість цих онімів пояснюється тим, що тривалий час все економічне життя суспільства орієнтувалося на зміну сезонів і регулювалося нею. Ознаками номінації при іменуванні цих відрізків часу виступають астрономічні, природно-погодні, кліматичні, вегетаційні та деякі інші особливості відповідних періодів. У хрононімах цієї групи відбиваються: 1) чотири найважливіші астрономічні події сонячного року – Дунчжи “Зимове сонцестояння”, Сячжи “Літнє сонцестояння” Цюйфень “Осіннє рівнодення”, Чуньфень “Весняне рівнодення”; 2) початок кожноі з чотирьох пір року – Лічунь “Початок весни”, Ліся “Початок літа”, Ліцюй “Початок осені”, Лідун “Початок зими”; 3) наявність (випадіння) опадів – Юйшуй “Дощова вода”, Гуйюй “Хлібні дощі”, Байлу “Білі роси”, Шуанцзян “Випадіння інею”, Сяосюе “Малі сніги” й ін.; 4) температурні показники – Сяошу “Мала спека”, Дашу “Велика спека”, Чушу “Припинення спеки”, Сяохань “Малий холод”, Дахань “Великий холод”; 5) характер погоди – Цинмін “Ясно і світло”; 6) фази фізіологічних і вегетаційних процесів у житті тваринного і рослинного світу – Цзинчже “Пробудження комах”, Манчжун “Колосіння хлібів”, Сяомань “Малий достаток”. Домінуючими ознаками номінації є пора року, опади (дощ, роса, іній, сніг), температура (холод, спека) з її градаційною (малий, великий), а для дощу і функціональною (для злаків) шкалою.

Доба, частини доби й інші проміжки часу мають у китайській мові хрононімне позначення, якщо збігаються зі святом. Такі хрононіми відбивають: 1) порядкове місце дня в місячному річному циклі – Юаньсяоцзе “Свято першої ночі”, Дуаньуцзе “П’ятий [день] п’ятого [місяця]”, Цісіцзе “Свято сьомої ночі” й ін.; 2) ритуали й елементи обрядовості – Тянцанцзе “Свято поповнення комори”, Тяньчуаньцзе “Одягання (лагодження) неба”, Ханьшицзе “Свято холодної їжі”, Ханьіцзе “Свято зимового одягу”, Саоченжи “Прибирання пилюки” ін.; 3) суб’єкт або об’єкт поклоніння – Нюйвандань “Народження князя волів”, Тянькуанцзе “Свято Небесного Дарунка”; 4) подія – Шайлунпао “Висушування халата дракона”, Пошуйцзе “Свято виливання води”, Чжишуцзе “Свято висадки дерев” й ін.; 5) включеність людської життєдіяльності в природно-космічні ритми – Чуньцзе “Весняне свято” (закріплений за референтом “новий рік” за місячним календарем), Данянь “Великий Новий рік”, Сяонянь “Малий Новий рік”, Юаньдань “Перший ранок” (перший день нового місячного року), Чусі “Знищення ночі”, Цинмін “Ясно і світло” (глибинна змістовність назви пов’язана з початком нового циклу, коли день стає довшим за ніч); 6) державно-ідеологічні реалії сучасного Китаю – Гоцзі лаодон фунюй цзе (рос. еквівалент Международный женский день), Гоцзі ертун цзе (рос. еквівалент День защиты детей), Цзяошицзе (рос. еквівалент День учителя), Гоцінцзе “Свято утворення держави” і под.

Назви років у 12-літньому і 60-літньому циклах являють собою специфічні номінативні одиниці, що не мають аналогів у російській традиції. У сучасній китайській мові такі хрононіми омонімічні назвам тварин. Це наслідок поступового витіснення з формули, що позначала рік у складі 12-літнього циклу, першого елемента (так званого циклічного знака) другим елементом – назвою тварини. У результаті складається система позначення років: шу (миша), нюй (бик), ху (тигр), ту (заєць), лун (дракон), ше (змія), ма (кінь), ян (вівця), хоу (мавпа), цзи (півень), гоу (собака), чжу (свиня). Об’єднання 12-літніх циклів у 60-літні спричинило ускладнення принципу іменування кожного року. У 60-літньому циклі воно складається з двох компонентів – назви елемента природи і назви тварини, наприклад: Цзяшу “Рік дерева і миші”, Бінху “Рік вогню і тигра” і т.д. Основним змістовим компонентом у цих найменуваннях виступає назва тварини, тому в повсякденному вживанні розгорнуте іменування скорочується до однокомпонентного, яке збігається з назвою тварини.

Іменування, що розглядаються, поєднують властивості апелятива й оніма. І їхня онімна складова виявляє себе в ситуаціях сприйняття і використання цих одиниць конкретним мовцем в разі позначування років, що синхронно збіга-ються з життям даного носія мови. Апелятивна складова виводиться на перший план у ситуаціях іменування років без їхньої проекції на життя реальної людини.

У російській мові онімні позначення астрономічного часу представлені назвами доби, її частин, тижнів, проміжків, рівних кільком добам, постів. Ядро цієї частини російської хрононімії складають назви доби. Ознаками номінації при їх створенні виступають: 1) місце дня в річному циклі – Восьмое марта, Первое Мая, Девятое Мая, Новый год; 2) зв’язок дня з подіями християнської і російської історії – Богоявление, Крещение Господне, Рождество Христово, Вход Господень в Иерусалим, Воскресение Христово, День Победы, День космонавтики й ін.; 3) зв’язок дня зі святими і видатними діячами церковної історії – Пречистая, Георгий (Егорий) Победоносец, Николай Чудотворец, Андрей Первозванный, Варвара, Татьяна Крещенская, Кузьминки й ін.; 4) зв’язок дня з обрядами і звичаями – Рождественский Сочельник, Голодная Кутья, Жаворонки, Бабьи каши й ін.

Назви, що відбивають конкретне місце дня в річному циклі, за своєю ономасіологічною природою типологічно можуть бути зіставлені з китайськими хрононімами типу Дуаньуцзе (“П’ятий п’ятої”), однак вони абсолютно позбавлені числової символізації, на відміну від китайських хрононімів цієї ономасіологічної групи. Не збігається в цих хрононімах і сама ідеологія ставлення до часу: у китайських назвах відбите його міфологічне осмислення в категоріях інь і ян, а російські хрононіми відбивають раціоналістичне вичленовування дня в загальному потоці рівновеликих відрізків часу.

Хрононіми, пов’язані через свою внутрішню форму з подіями християнської історії, починають формуватися в церковному календарі, переходячи надалі в народний календар. Цей перехід супроводжується створенням різноманітних похідних форм шляхом еліптизації та стягнення вихідних структур, наприклад: Рождество Господа Бога и Спаса нашего Иисуса Христа > Рождество Христово > Рождество; Воздвижение Че-стного и Животво-рящего Креста Господня > Воздвиженье; Покров Пресвятой Владычицы нашей Богородицы и Приснодевы Марии > Покров Владычицы > Покров. Базовим для створення похідних форм стає словесне позначення події, прийняте церквою.

Найчисленнішою є група хрононімів, пов’язаних з ім’ям святого, пам’яті якого присвячується відповідний день. Вони є специфічно російським явищем, що практично не має однозначних відповідників у китайській хрононімії.

Формально-структурне розподібнення хрононімів цієї групи з твірними агіонімами здійснюється декількома способами: 1) форма однини замінюється формою множини – Петра и Павла > Петры-Павлы, Кузьма и Демьян > Кузьмы-Демьяны, Евдокия > Евдокии; 2) до складу хрононіма вводиться прикметник, що містить сему ‘час’: теплый, холодный, студеный, вешний, весенний, зимний, травный, цветной – Алексей Теплый, Егорий Вешний, Юрий Вешний, Никола Холодный, Никола Зимний, Иван Цветной; 3) до складу хрононіма вводиться іменник, що вказує на особливості стану навколишнього середовища у відповідний час або на господарську спеціалізацію дня – Давид-земляничник, Зосима-пчельник, Анна-холодница, Пахом-бокогрей; 4) від агіоніма утворюється присвійний прикметник, що сполучється зі словом день – Михайлов день, Васильев день, Татьянин день; 5) від агіоніма утворюється похідний хрононім за допомогою форманта -щина – Никольщина.

Російські хрононіми, що містять у своєму складі уточнюючі прикметники й іменники, типологічно можуть порівнюватися з китайськими назвами сезонів. Пор.: Манчжун “Колосіння хлібів” (7-8 червня) – Федосья-колосяница (11 червня); Байлу “Білі роси” (8-9вересня) – Прокл-великие росы (25 липня); Шуанцзян “Перший іній” (23-24 жовтня) – Сергий-заиндеви дубравы (8 жовтня); Дахань “Великий холод” (20-21 січня) – Афанасий-ломонос (31 січня) ін. У зазначені змістові кореляції вступають ті хрононіми, в яких відображаються найбільш загальні особливості природного середовища. Хрононіми ж, у яких відбивається виробничо-господарська спеціалізація дня, є яскравою своєрідною рисою російської хрононімії, пов’язаної з плином трудового життя російського хлібороба. Пор.: Семен-ранопашец, Еремей-запрягальник, Ирина-рассадница, Борис и Глеб-сеятели, Анна и Савва-скирдники, Харитины-первые холостины й ін. Найбільш істотною відмінністю російської хрононімії, пов’язаної з відображенням трудової діяльності, від китайської є її раціоналістичний характер, відсутність тієї міфологічної заглибленості, яка властива китайським хрононімам. Ще однією специфічно російською рисою є поєднання в цих хрононімах християнського (відагіонімна частина) і язичницького (уточнюючі іменники) світоглядних шарів.

Хрононімні позначення, що співвідносяться зі світською історією, формуються в межах цивільного календаря; денотативною основою для них виступають святкові або буденні дні, обрані суспільством з метою збереження пам’яті про значні події в історії народу, вшановування людей певних професій і сфер діяльності, актуалізації тих або інших ідеологем, моральних і культурно-цивілізаційних понять, оцінюваних даним суспільством як обов’язкові й базові для його існування і розвитку в прогресивному напрямку: День Победы, День защитника Родины, День независимости, День шахтера, День матери, Всемирный день здоровья, День окружающей среды і т.д. Хрононіми цієї групи мають високий коефіцієнт кореляції з китайськими як завдяки інтернаціональному характеру багатьох із них, так і завдяки близькості морально-ідеологічних пріоритетів сучасного людства.

Доба в російській мові може іменуватися за її відношенням до попередніх і наступних днів. Це характерно для народного календаря, наприклад, Троицкая суббота, Крещенский Сочельник, Аграфена-купальница, Татьяна Крещенская. Таких хрононімів небагато, і типологічних відповідників у китайській мові вони не мають. Частини доби позначаються за допомогою хрононімів у російській мові рідко, найчастіше це передсвятковий вечір.

Назви тижнів є важливою складовою частиною російської хрононімії. У них відбивається: 1) наявність у тижневому циклі святкового дня – Пасхальная < Пасха, Светлая < Светлое Христово Воскресение, Троицкая < Троица, Вербная < Вербное воскресенье й ін.; 2) звичаї, пов’язані із сімейно-побутовим і господарським укладом, наприклад, Куделица (перший тиждень Пилипового посту, коли починають прясти); 3) присвячення тижневого циклу ритуалам або оцінка значимості тижня у духовно-релігійному житті – Страстная, Крестопоклонная, Похвальная (служба Похвала Пресвятої Богородиці) та ін.; 4) дозвіл або заборона на ті чи інші види їжі – Масленая, Сырная, Сыропустная, Пестрая тощо.

Крім тижнів, хрононіми позначають й інші проміжки часу, які перевищують добу, наприклад, Святки, Мясоед, Вздерь-хвосты.

Більшість постів називаються відповідно до святкового дня – Рождественский (за початком – Филипповский), Успенский, Петровский. Головний православний піст називається Великим внаслідок його значущості.

Типологічна подібність китайських і російських хрононімів, які позначають астрономічний час, виявляється у доборі ознак номінації: в обох мовах такими є порядок дня в річному і місячному циклах, звичаї й обряди, співвіднесеність дня із сезонними явищами в навколишньому середовищі, соціально-ідеологічні уявлення й установки. Конкретна ж реалізація загальних номінаційних підходів багато в чому національно неповторна, що обумовлено національною неповторністю китайської і російської культур.

У четвертому розділі “Хрононіми китайської і російської мов, які позначають історичний час” розглядаються назви епох, періодів правління й інших відрізків історичного часу. Хрононіми цього класу в обох мовах співвідносяться із загальнолюдською системою членування і відліку цього виду часу, основною одиницею якого є рік. На відміну від позначення астрономічного часу, найважливішою опорною координатою в цьому випадку виступає порядковий номер року. У китайській мові, крім цього співвіднесення, спостерігається також співвіднесення хрононімів з роками правління династій та імператорів.

У китайській традиції літочислення тривалий час використовувався розподіл історичного часу на відрізки, які дорівнюють часу царювання імператорських династій. На цій основі в китайській історіографії сформувалось поняття епохи. Кожна епоха одержувала онімне позначення. Вибір ознак номінації для створення цих онімів зумовлений позицією номінатора, який живе в майбутньому стосовно іменованого референта. У назвах епох відбиваються: 1) назва правлячої династії – Шан, Західна Чжоу, Цзінь і ін.; 2) кількість правлячих династій – Удай “П’ять династій” 3) місце, звідки прийшла правляча династія, – Бейчао “Північні династії”; 4) державно-адміністративний устрій країни – Саньго“Три царства”; 5) завоювання влади неханьськими народами – Уху “П’ять варварських племен”; 6)найхарактерніша риса соціального стану – Чжаньго “Воюючі царства”; 7) назва літопису, який відображає час, що називається, –Чуньцюй “Весни й осені”; 8) кількість правлячих осіб – Уди “П’ять великих государів” ( назва відноситься до додинастійного часу, але функціонально тотожна назві епохи). Хрононіми, що співвідносяться з назвами династій, виникали внаслідок трансонімізації, тобто вибір вихідних лексичних ресурсів для цих онімних форм здійснювався в сфері іменування династій, референта іншої природи, ніж відрізок часу. При цьому і династії часто одержували найменування, які є не безпосередньо характеризуючими, а символічно-передбачувальними. Унаслідок сказаного семантика розглянутих хрононімів не може аналізуватися з позицій прямого їхнього співвіднесення з іменованим референтом, тобто епохою. В інших ономасіологічних групах назв епох ознака номінації прямо співвідноситься з референтом.

Назви періодів правління імператорів (девізи) складають важливу і специфічно національну частину китайської історичної хрононімії. На відміну від епох, виділення яких здійснюється наступними поколіннями, періоди формуються (тобто позначається їх початок і кінець) однією особою – імператором і в напрямку від сьогодення до майбутнього. Виділення періодів – це яскравий прояв того ставлення до часу, властивого давньокитайському мисленню і світогляду, яке виступає як прагнення “керувати” часом і є однією зі світобудівних функцій імператора. Початок створенню девізів поклав імператор Лю Че (145-99 рр. до н.е.), останній девіз був створений у 1906 р. імператором Гон Чжунтаєм. Кожен новий імператор, вступаючи у владу, прагнув створити свій період, що мислився як новий відрізок державного буття, поліпшений у порівнянні з попередніми. Створюваний девіз відбивав головні орієнтири політики правителя. Реальний перебіг подій далеко не завжди відповідав задумам, і це породжувало прагнення правителів переломити об’єктивний хід історичного буття, змінити початок періоду, перенісши його вперед і давши йому нову назву.

Зміст девізів відбиває уявлення, пов’язані із найрізноманітнішими проявами життя китайського суспільства у феодальну епоху, але при цьому усі вони характеризують ідеальне суспільство і практично не пов’язані прямо й безпосередньо з історичною реальністю. Це закономірний наслідок креативності цих хрононімів. У девізах відбиваються такі ідеї: 1) початок, продовження, вічність – Цзяньюань “Початок творення”, Чженьюань “Правильний початок”, Юаньян “Продовження початку”, Яньань “Продовження спокою”, Юнхе “Вічна гармонія”, Юнкан “Вічне здоров’я”, Юнцін “Вічне світло”; 2) повнота прояву якої-небудь позитивної якості, сталості, гармонії – Дасін “Велике процвітання”, Гуанде “Простір для чесноти”, Сяньань “Повний спокій”, Сяньхе “Повний мир і гармонія”; 3) здоров’я, процвітання, спокій, довголіття, активність – Сянькан “Повне здоров’я”, Чанань “Довгий спокій”, Дашун “Велике благополуччя”; 4) світоглядна дихотомія “Небо-людина” – Тяньчжен “Панування Неба”, Тяньцзя “Схвалення Неба”, Тяньань “Небо [посилає] спокій”, Тяньчжен “За правилами Неба”; 5) ідея спадкоємності – Яньсінго “Продовження спадщини [нащадками] дає спокій у державі”, Юнлі “Вічний календар”; 6) назви істот і реалій, які мають у китайській культурі символічне значення, – Тяньфен “Небесний фенікс”, Ліньцзя “Схвалення ціліня”, Шенлун “Священний дракон”, Шенгуй “Священна черепаха”, Байцюе “Білий горобець”, Яньюань “Перша ластівка”, Шенхуа “Священний тигр”, Яньцзя “Прекрасне сонце”, Ганьлу “Солодка роса”, Юаньдін “Першопочатковий триніжник”, Тайшанюн “Гора Тань незмінна” та деякі інші.

Ідеї, які відбиваються в девізах, мають різний ступінь актуалізації, але переважна їх частина повторюється. Повторюваність ідей зумовлена, з одного боку, повторенням девізу як готової номінативної одиниці, а з іншого, поступовим формуванням фонду найбільш важливих ідеологем, номінаційне використання яких набувало традиційного характеру.

Референтами для китайських хрононімів, що позначають історичний час, можуть виступати, крім епох і няньхао, періоди правління династій, які не дорівнюють епосі, час існування тієї або іншої феодальної держави, періоди воєн, повстань, бунтів та інших суспільно значущих подій. При їх іменуванні акцент може ставитися або на часі здійснення подій, або на них самих. У першому випадку ознакою номінації виступає дата події: Ерціцаньань “Катастрофа 2-го липня”, Ієрбашибянь “Події 28 січня”,