ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ЕНДОКРИННОЇ ПАТОЛОГІЇ

ім. В. Я. ДАНИЛЕВСЬКОГО АМН УКРАЇНИ

ДВОРНИК Ірина Леонідівна

УДК 616.379-008.64-08.324

ВИВЧЕННЯ ТЕРАПЕВТИЧНОЇ ДІЇ КРІОКОНСЕРВОВАНОЇ

ФЕТОПЛАЦЕНТАРНОЇ ТКАНИНИ В КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ

ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 1 ТА 2 ТИПІВ

14.01.14 – ендокринологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Українській медичній стоматологічній академії МОЗ України

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор, Лауреат Державної премії України Бобирьова Людмила Єгорівна, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, завідувачка кафедри ендокринології з лікувальною фізкультурою та спортивною медициною

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Полторак Вікторія Віталіївна, завідувачка відділу експериментальної ендокринології, завідувачка лабораторії патофізіології Інституту проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського АМН України

доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Хворостінка Володимир Миколайович, Харківський державний медичний університет, завідувач кафедри факультетської терапії

Провідна установа:

Інститут геронтології АМН України, м. Київ

Захист відбудеться " 30" січня 2004 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.564.01 при Інституті проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського АМН України за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 10.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського АМН України (61002, м. Харків, вул. Артема, 10).

Автореферат розісланий " 27 " грудня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат медичних наук Тихонова Т. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сьогодні проблема ЦД (цукровий діабет) є не тільки медичною, але і соціальною. За розповсюдженістю серед неінфекційних патологій він займає третє місце, поступаючись серцево-судинним і онкологічним захворюванням (Stamler G. et al., 1993; Дедов И.И., Фадеев В.В., 1998). В Україні офіційно зареєстровано близько 1 млн. хворих (Ефимов А.С. и соавт., 2000; Корпачев В. В., 2001). Всесвітня організація охорони здоров'я оцінила сучасний стан росту захворюваності на ЦД як глобальну епідемію, яка потребує вирішення як медичних, так і соціальних проблем (Bakkeskov S. et al., 1989; Westphal D., Piwernetz K., 1998).

Важлива соціальна значимість ЦД полягає в тому, що він призводить до ранньої інвалідизації та летальності, яка зумовлена наявністю пізніх судинних ускладнень діабету - мікро- та макроангіопатій (Hanefeld M., 1997; Балаболкин М.И., 2000). Це й економічна проблема: сьогодні ЦД забирає 10% національного бюджету охорони здоров'я України (Прудіус А. С. та співавт., 2000).

Зважаючи на доведене провідне значення глікемічної компенсації для попередження та гальмування розвитку судинних ускладнень (UKPDS Groop, 1998), слід зазначити, що визначені параметри компенсації досягаються у незначної кількості діабетичного загалу (New J. P. et al, 2000, Liebl A. et al., 2001). Такі реалії сьогодення націлюють на пошук доповнюючої терапії, яка б спрощувала досягнення цих рівнів.

Медицина останніх десятиліть створила серйозні передумови для розвитку фетальної терапії і трансплантації клітин, а досягнення біологічних наук дозволили розробити біотехнологічні процеси, які забезпечують ефективність їх клінічного застосування (Бугаєв В. М., 2000; Грищенко В. І., 2000; Возіанов О. Ф. та співавт., 2000). Особливе місце у клітинній та тканинній терапії належить плаценті як органу, який має широкі біологічні можливості і забезпечує ріст і розвиток дитини (Athanassiades A., Lala H. К., 1998; Морозова Р. П. та співавт., 1999). Використання препаратів, отриманих з плацентарної тканини, розраховано на стимуляцію неспецифічної резистентності організму, а також на підвищення репаративних властивостей пошкоджених клітинних популяцій (Скалецкий Н.Н. и соавт., 1990; Fine A., 1994; Hering B.J. et al., 1995; Winther H. et al., 1999).В той же час на сьогоднішній день в науковій літературі практично відсутні дані щодо особливостей використання кріоконсервованої фетоплацентарної тканини в лікуванні ЦД.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є фрагментом сумісної планової НДР Української медичної стоматологічної академії та Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України за № 0199V000323 "Розробка нових кріобіологічних технологій застосування кріоконсервованих ембріональних клітин, тканин людини та тварин у медицині", що увійшла до циклу робіт "Розробка на базі фундаментальних досліджень нових біотехнологій для одержання клітинних і тканинних трансплантатів", яким присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки в 2002 році.

Вказаний напрямок співпадає з основною метою Комплексної програми "Цукровий діабет" в Україні (Указ Президента України від 21.05.1999 р. № 545/99), направленої на профілактику та зменшення розвитку ускладнень ЦД, збільшення тривалості життя хворих на цукровий діабет, а також підвищення його комфортності.

Проведене дослідження узгоджується з законом "Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини" № 1007-XIV від 16.07.1999 р. та Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Державної програми розвитку трансплантації на 2002-2005 роки" № 1339 від 12.02 2002 року.

Мета і завдання дослідження. На підставі клінічних спостережень та біохімічних досліджень обґрунтувати доцільність використання кріоконсервованої фетоплацентарної тканини для підвищення ефективності комплексного лікування ЦД 1 та 2 типів.

Задачі дослідження. Для досягнення поставленої мети вважали за необхідне вирішення наступних задач:

1.

2.

3.

4.

5.

Об'єкт дослідження - хворі на цукровий діабет 1 та 2 типів.

Предмет дослідження - стан вуглеводного, ліпідного обмінів, ВРПО ліпідів, антиоксидантного захисту та імунної системи у хворих на ЦД 1 та 2 типів.

Методи дослідження. В роботі використані клінічні, біохімічні, імунологічні та статистичні методи дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів. За даними створеного нами "Реєстру хворих на цукровий діабет по Полтавській області" вперше визначено стан глікемічної компенсації у хворих на ЦД, вивчена поширеність ЦД 1 та 2 типів, їх ускладнень та летальність хворих в залежності від характеру отримуваної терапії по Полтавському регіону. Проведено порівняльну характеристику з такими ж даними по Україні в цілому. Встановлено, що поширеність цього захворювання з роками зростає. Доведено, що не дивлячись на великий арсенал засобів лікування ЦД, кількість ускладнень та летальність від ЦД як по Полтавському регіону, так і по Україні в цілому з роками збільшуються.

Встановлено, що окрім порушення вуглеводного обміну, характерного для ЦД 1 та 2 типів, серед метаболічних змін у хворих на ЦД активізується інтенсивність вільнорадикальних реакцій та порушується ліпідний обмін, що більше виражено у хворих на ЦД 2 типу, на фоні різкого зниження активності САЗ (система антиоксидантного захисту). Доведено, що ці реакції посилюються як з віком, так і зі збільшенням тривалості захворювання.

Встановлено, що частоту, тяжкість та характер судинних ускладнень у хворих на ЦД 2 типу визначає поєднання двох та більше компонентів метаболічного синдрому.

Вперше досліджено лікувальні властивості кріоконсервованої фетоплацентарної тканини та доведено ефективність застосування плаценти в комплексній терапії ЦД як за рахунок підвищення адаптивних можливостей організму, так і за рахунок усунення метаболічних порушень. Встановлено, що використання кріоконсервованої фетоплацентарної тканини дозволяє підтримувати задовільний глікемічний контроль (нормалізація глікемічного профілю, глікозильованого гемоглобіну), суттєво знизити активність вільнорадикального перекисного окислення ліпідів (зменшення рівня ТБК-реактантів, дієнових кон'югатів) у хворих на ЦД 1 типу та нормалізувати ліпідний обмін (зменшення рівня загального холестерину) у хворих на ЦД 2 типу.

Доведено, що використання фетоплацентарної тканини дозволяє знизити потребу в інсуліні та цукрознижуючих препаратах, дає змогу досягти стабільності перебігу ЦД та покращити якість життя хворих на ЦД. Також встановлено, що терапевтичний ефект після трансплантації зберігається протягом року.

Практичне значення отриманих результатів. Виявлені результати клінічних спостережень, а саме позитивний вплив кріоконсервованої фетоплацентарної тканини на вуглеводний обмін, клінічну симптоматику ЦД, стабілізацію його перебігу, покращання якості життя хворих на ЦД дозволили обгрунтувати використання гетеротопічної трансплантації фетоплацентарної тканини в комплексній терапії ЦД та рекомендувати цей метод для впровадження в практику. Здатність плаценти гальмувати процеси ВРПО ліпідів, нормалізувати ліпідний обмін та активізувати САЗ обгрунтовують доцільність її застосування з метою профілактики судинних ускладнень ЦД.

На підставі отриманих результатів розроблені і впроваджені в клінічну практику нові способи ембріонально-тканинної терапії ЦД, що засвідчено Патентами України (№ 32255А та № 39046А).

Результати досліджень використовуються в клінічній практиці ендокринологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні (ПОКЛ) ім. М.В. Скліфосовського, Полтавського регіонального центру клітинної та тканинної терапії, а також в навчальному процесі кафедри ендокринології з лікувальною фізкультурою та спортивною медициною Української медичної стоматологічної академії м. Полтава, курсі ендокринології Донецького державного медичного університету ім. Горького, кафедри факультетської терапії Одеського державного медичного університету, кафедри ендокринології Львівського державного медичного університету ім. Д. Галицького, кафедри госпітальної терапії №1 з курсом ендокринології Луганського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно розроблена програма досліджень, визначено їх мету та задачі, створено реєстр хворих на ЦД, за даними якого проведено аналіз розповсюдженості ЦД. Проаналізовано дані історій хвороб, проведено клінічне обстеження хворих, аналіз результатів клінічних та лабораторних досліджень, збір та аналіз літератури, інформаційний пошук та статистична обробка результатів дослідження. Дисертантом особисто підготовлено до публікації наукові праці та дисертацію до захисту.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались на: науково-практичній конференції, присвяченій 80-річчю Інституту проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України "Актуальні проблеми фармакотерапії ендокринних захворювань", м. Харків, 1997; Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих вчених, м. Тернопіль, 1999; Міжнародному науково-практичному семінарі "Сучасні методи лікування цукрового діабету та його ускладнень", м. Полтава, 1999; ІІ Російському конгресі з патофізіології "Патофизиология органов и систем. Типовые патофизиологические процессы", м. Москва, 2000; щорічних наукових конференціях (1999-2003 рр.) УМСА; науково-практичній конференції "Сучасні напрямки розвитку ендокринології", м. Харків, 2003; Пленумі Асоціації ендокринологів України, м. Львів, 2003.

Публікації результатів дослідження. За темою дисертації опубліковано 12 наукових робіт, з них 4 статті - 2 з яких у наукових виданнях, затверджених ВАК України, 6 тез доповідей на наукових форумах, отримано 2 деклараційні патенти України.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація викладена на 156 сторінках машинописного тексту. Складається з вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, заключення, висновків та практичних рекомендацій, списку використаної літератури, що містить 196 джерел, з яких 115 вітчизняних авторів та 81 іноземних. Дисертація проілюстрована 28 таблицями та 33 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Робота виконана на кафедрі ендокринології з лікувальною фізкультурою та спортивною медициною Української медичної стоматологічної академії на базі ендокринологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського, Полтавського регіонального центру клітинної та тканинної терапії, навчально-консультативного діабетологічного центру.

Об'єктом дослідження особливостей перебігу ЦД стали 178 хворих на цукровий діабет, з яких 81особа - хворі на ЦД 1 типу та 97 осіб - хворі на ЦД 2 типу.

Для вивчення ефективності комплексної терапії ЦД було проведено клінічне обстеження хворих на ЦД, які отримували традиційну терапію та терапію з використанням гетеротопічної трансплантації кріоконсервованої фетоплацентарної тканини. Традиційна терапія для хворих на ЦД 1 типу включала інсулінотерапію, застосування ангіопротекторів, ліпотропних та вітамінних препаратів. Для хворих на ЦД 2 типу - пероральні гіпоглікемізати (манініл, глібенкламід), гепатотропні, вітамінні, ліпотропні препарати та ангіопротектори. Слід зазначити, що у 49 хворих на ЦД 2 типу спостерігалась вторинна сульфамідорезистентність, тобто в лікуванні вони потребували інсулін. Групи були репрезентативні за статтю, віком, тривалістю ЦД. Також проводилося клінічне обстеження практично здорових осіб, ця група склала 27 чоловік. Для чистоти досліджень та достовірного порівняння група практично здорових осіб була розподілена на дві групи: до 40 років та після 40 років, які відповідно склали 11 та 16 осіб. Угрупування обстежених наведено у таблиці 1.

Таблиця 1

Угрупування обстежених хворих та практично здорових осіб

Група спостереження | Кількість хворих | Проведена терапія

Практично здорові особи | 27–––

Хворі на ЦД 1 типу | 23 | Традиційна терапія

Хворі на ЦД 1 типу | 58 | Традиційна терапія + плацента

Хворі на ЦД 2 типу | 37 |

Традиційна терапія

Хворі на ЦД 2 типу | 11 | Традиційна терапія + плацента

Хворі на ЦД 2 типу, вторинноінсулінзалежний | 24 | Традиційна терапія

Хворі на ЦД 2 типу, вторинноінсулінзалежний | 25 | Традиційна терапія + плацента

Діагноз захворювання було веріфіковано на основі клінічної картини захворювання, даних загальноклінічних, біохімічних та імунологічних досліджень. Тип ЦД, ступінь його важкості та компенсації визначався згідно класифікації ВООЗ (1999). Оцінювались також наступні критерії: стать, вік, тривалість захворювання, тип, доза інсуліну або цукрознижуючого препарату.

Для оцінки якості життя ми використовували методику діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності та настрою, яку проводили за допомогою анкетування (Д. Я. Райгородський, 1999). Отримані бали згруповувались у відповідності з ключем в три категорії і підраховувалась кількість балів по кожній з них. Оцінки, які перевищували чотири бали, говорили про сприятливий стан досліджуваного, оцінки нижче чотирьох балів свідчили про протилежне. Нормальні оцінки стану знаходяться в діапазоні 5,0 - 5,5 балів.

До лікування, через три місяці та один рік після нього у хворих визначалися показники, що відображають стан вуглеводного (глюкоза, глікозильований гемоглобін) та ліпідного (загальний холестерин, ? - та пре- ? -ліпопротеїди) обмінів, ВРПО ліпідів (дієнові кон'югати, ТБК - реактанти), антиоксидантного захисту (церулоплазмін) та імунної системи (Т- лімфоцити, В - лімфоцити, Т- супресори, Т- хелпери, індекс навантаження).

Весь технологічний ланцюжок, від заготівлі плаценти до закладання фетоплацентарної тканини в кріобанк, виконувався співробітниками Інституту проблем кріобіології і кріомедицини НАН України (директор - академік НАН України, д.мед.наук, професор В.І. Грищенко).

Кріоконсервована фетоплацентарна тканина в амніотичній оболонці вводилась одноразово шляхом підшкірної гетеротопічної трансплантації в зовнішньо-верхній квадрант сідниці. Кріотрансплантат становить дільницю плаценти, розміром 3 х 2 х 0,5 см, вагою (10 ± 0,5) г, поміщений в амніотичну оболонку 5 х 5 см. Імплантат фіксувався за допомогою кетгутових лігатур в підшкірній кишені. Шкіра над імплантатом зшивалась окремими кетгутовими лігатурами. Зверху рана покривалась асептичною пов'язкою.

Статистична обробка даних проводилась методом варіаційної статистики за допомогою стандартного пакета статистичних розрахунків Microsoft Excel 97 SR - 1 на персональному комп'ютері Pentium ІІІ. Вірогідність розходжень середніх величин визначалася за критерієм Стьюдента (t). Розходження вважалися достовірними при p Ј 0,05. Взаємозв'язок між показниками визначали методом параметричної кореляції за коефіцієнтом кореляції Пірсона.

Результати досліджень та їх обговорення. Нами проведено дослідження щодо поширеності ЦД, його ускладнень, летальності за останні 15 років у Полтавському регіоні за даними "Реєстру хворих на цукровий діабет по Полтавській області". Цей реєстр представляє собою базу даних щодо хворих на ЦД по Полтавській області, що нараховує інформацію про понад 30 тис хворих. Порівняльна характеристика з такими ж даними по Україні проводилася за допомогою щорічного огляду МОЗ України та Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка АМН України "Основні показники діяльності ендокринологічної служби України …" за останні 15 років.

Було встановлено, що за останні 15 років поширеність ЦД зросла по Полтавській області в 1,8 разів, по Україні в цілому в 1,7 разів. Кількість хворих, що страждають на ЦД, на 01.01.2003р. по Полтавській області склала 32829 осіб, з яких 8,2% припадає на 1 тип та 91,8% - на 2 тип цукрового діабету. Вторинноінсулінзалежний цукровий діабет склав 3,9% від хворих на ЦД 2 типу, тобто 12,1% склали хворі, які знаходились на інсулінотерапії.

У 37,1% хворих зареєстровані хронічні ускладнення цукрового діабету, причому для ЦД 2 типу характерна більш висока частота судинних ускладнень (діабетична ретинопатія у 72,2% хворих на ЦД 2 типу проти 54,1% у хворих на ЦД 1 типу; діабетична нефропатія у 68,7% проти 52,6% у хворих на ЦД 1 типу; мікро - та макроангіопатія нижніх кінцівок у 99,4% проти 89,6% у хворих на ЦД 1 типу; інсульт у 7,1% проти 0,6% у хворих на ЦД 1 типу; інфаркт міокарду - 4,9% проти 0,4% у хворих на ЦД 1 типу; артеріальна гіпертензія у 54,9% проти 4,9% у хворих на ЦД 1 типу). При аналізі динаміки рівня летальності по роках у Полтавській області і по Україні в цілому виявлене її поступове збільшення. Так, по Полтавській області за останні 15 років вона збільшилася в 1,8 разів, по Україні - в 1,6 разів.

Вивчення характеру інсулінотерапії дає змогу говорити про збільшення використання високоякісних монопікових, монокомпонентних свинячих інсулінів (66,7%) та людських інсулінів (33,3%) в порівнянні з восьмидесятими роками, коли в практиці інсулінотерапії переважали яловичі інсуліни (64,9%). Також збільшується кратність введення добової дози інсулінів. Так, в 1986 році однократне введення проводилось у 73,6 % хворих на ЦД, двохкратне - у 22,4%, трьохкратне та чотирьохкратне введення добової дози інсулінів практично не застосовувалось. В 2000 році однократне введення використовували у 7,7% хворих, двохкратне - у 60,5% хворих, трьохкратне - у 26,1% хворих, до того ж в практику впроваджується чотирьохкратне введення інсулінів (5,7%).

Не дивлячись на це, нами виявлено, що в середньому на кожного хворого ЦД 1 типу приходиться 2,05 тяжких гіпоглікемічних станів, а також 3,13 кетоацидотичних станів за рік, тобто кожні 2 - 2,5 - 3 місяці хворий знаходиться в декомпенсації, що потребує негайної госпіталізації.

Таким чином, невпинне зростання поширеності ЦД за вивчений період, збільшення числа ускладнених форм діабету, яке обумовлене недостатнім рівнем компенсації та летальності від цього захворювання свідчать про невирішеність проблеми ЦД, що також підтверджується статистичним аналізом по Полтавській області. Тому пошук нових методів та біотехнологій лікування даної патології є досить актуальним.

Групу хворих на ЦД 1 типу склала 81 особа. Середній вік хворих становив 29,5 років. Середня тривалість захворювання становила 8,3 років. Проведене нами обстеження цих хворих свідчить про перевагу скарг, обумовлених декомпенсацією захворювання та подальше приєднання скарг, обумовлених судинними ускладненнями. Причому, для цього типу діабету характерний лабільний перебіг. У обстеженої групи хворих виявлені слідуючі судинні ускладнення: діабетична ретинопатія (51,9%), діабетична нефропатія (46,9%), діабетична мікроангіопатія нижніх кінцівок (96,2%), діабетична макроангіопатія нижніх кінцівок (76,5%), серцево-судинні захворювання у 15 хворих (18,5%), церебро-васкулярні захворювання у 9 хворих (11,1%). Вони спостерігались на фоні розвитку гіперглікемії ((12,48±0,26) ммоль/л проти (4,30±0,14) ммоль/л у практично здорових) та достовірного підвищення рівня глікозильованого гемоглобіну ((9,83±0,19) % проти (3,82±0,11) % у практично здорових) (p< 0,001 та р<0,001 відповідно). Порушення вуглеводного обміну супроводжувались помірною гіперхолестеринемією ((4,88±0,06) ммоль/л проти (4,29±0,07) ммоль/л у практично здорових) та гіперліпопротеїнемією ((5,24±0,09) г/л проти (4,28±0,07) г/л у практично здорових) (p<0,01 та р<0,01 відповідно). У обстежених хворих на ЦД 1 типу встановлена значна інтенсифікація ВРПО ліпідів, про що свідчить достовірне підвищення рівня ТБК-реактантів ((6,66±0,26) мкмоль/л проти (3,49±0,13) мкмоль/л у практично здорових) та дієнових кон'югатів ((47,83±0,68) мкмоль/л проти (20,95±0,39) мкмоль/л у практично здорових) (p<0,001 та р<0,001 відповідно). Спостерігалось індуктивне підвищення активності церулоплазміну ((274,53±5,73) Од/мл проти (127,46±2,20) Од/мл у практично здорових) (p<0,001).

Нами виявлено, що у хворих на ЦД 1 типу страждає клітинна ланка імунітету, адже достовірно знижується кількість Т- лімфоцитів з супресорною активністю, а саме (6,81±1,54) % проти (17,71±0,88) % у практично здорових (p<0,001). Також відмічено зниження індексу навантаження, а саме 1,98±0,13 проти 2,75±0,15 у практично здорових (p<0,001).

Аналіз біохімічних показників в залежності від тривалості захворювання свідчить, що при терміні захворювання більше 10 років достовірно зростає рівень глікозильованого гемоглобіну (p< 0,001) і спостерігається тенденція до підвищення рівня ВРПО ліпідів, а саме ТБК-реактантів (p<0,1). В залежності від віку обстежених хворих виявлено тенденцію до підвищення вмісту проміжних продуктів ВРПО ліпідів, а саме дієнових кон’югатів (p<0,1) та збільшення індексу маси тіла (р<0,001).

Групу хворих на ЦД 2 типу склали 97 осіб. Середній вік хворих становив 55,4 років. Середня тривалість захворювання становила - 7,5 років. Обстеження цих хворих виявило клінічну симптоматику з перевагою скарг, зумовлених ураженням судин та нервів. Скарги ж, обумовлені декомпенсацією, проявлялись не так демонстративно. Вказані клінічні прояви спостерігались на фоні судинних ускладнень: діабетичної ретинопатії (80,4%), діабетичної нефропатії (64,9%), діабетичної мікроангіопатії нижніх кінцівок (97,9%) та діабетичної макроангіопатії нижніх кінцівок (96,9%), серцево-судинні захворювання у 58 хворих (59,8%), церебро-васкулярні захворювання у 48 хворих (49,5%).

Аналіз біохімічних показників свідчить про наявність гіперглікемії ((11,10±0,24) ммоль/л проти (4,99±0,11) ммоль/л у практично здорових) (р<0,001), рівень глікозильованого гемоглобіну в 2,2 рази перевищує величини практично здорових осіб ((9,04±0,09) % проти (4,15±0,10) % у практично здорових) (р<0,001), спостерігається достовірне підвищення показників, які відображають стан ліпідного обміну, а саме рівня загального холестерину ((5,54±0,07) ммоль/л проти (4,39±0,07) ммоль/л у практично здорових) і ? - та пре - ? - ліпопротеїдів ((8,05±0,13) г/л проти (5,26±0,05) г/л у практично здорових) (р<0,001 та р<0,001). Достовірно зростає рівень ТБК-реактантів ((7,95±0,16) мкмоль/л проти (3,60±0,11) мкмоль/л у здорових) (р<0,001) та дієнових кон'югатів ((47,10±0,66) мкмоль/л проти 21,98±0,39 у здорових) (р<0,001).

Стосовно імунної системи, то нами виявлено значне достовірне зниження кількості Т-супресорів, а саме (7,86±3,25) % проти (17,71±0,88) % у здорових (р<0,01), що засвідчує пошкодження клітинної ланки імунітету. Також відмічається зниження індексу навантаження, а саме 1,96±0,16 проти 2,75±0,15 у практично здорових (р<0,001).

Оцінка біохімічних показників у хворих на ЦД 2 типу в залежності від тривалості захворювання показала достовірне зростання рівня глюкози та глікозильованого гемоглобіну (р<0,05 та р<0,05), яке відбувається на фоні розвитку гіперліпідемії, збільшення ? - та пре - ? - ліпопротеїдів (р<0,01) та інтенсифікації ВРПО ліпідів (зростання ТБК-реактантів) (р<0,001). В залежності від віку виявлено зростання показників ліпідного обміну (р<0,1 та р<0,05).

Слід зазначити, що вторинноінсулінзалежний ЦД за клінічними змінами та ступенем метаболічного дисбалансу займає проміжне положення між 1 та 2 типами ЦД. Що стосується імунної системи, то значно знижується кількість Т- супресорів ((7,20±4,60)% проти (17,71±0,88) % у практично здорових (р<0,05) та індекс навантаження 1,89±0,12 проти 2,75±0,15 у практично здорових (р<0,001).

Встановлені порушення різних патогенетичних ланок ЦД 1 та 2 типів свідчать про необхідність розробки принципово нових методів корекції виявлених порушень.

Аналіз впливу кріоконсервованої фетоплацентарної тканини свідчить про її позитивну дію як щодо клінічного перебігу ЦД, так і метаболічних змін при цьому захворюванні. Виявлено, що якість життя, оцінювана нами за допомогою анкетування, у вихідний період була незадовільною як у контрольній, так і у дослідній групах і становила у хворих на ЦД 1 типу 1,6 та 1,5 балів відповідно, а у хворих на ЦД 2 типу - 2,1 та 2,1 балів відповідно. Після використання в комплексній терапії кріоконсервованої фетоплацентарної тканини нами встановлено значне покращання якості життя (через три місяці - 4,4 балів у хворих на ЦД 1 типу та 4,1 балів у хворих на ЦД 2 типу, через один рік - 4,0 балів у хворих на ЦД 1 типу та 3,9 балів у хворих на ЦД 2 типу), тоді як у контрольній групі якість життя оцінювалась в 2,4 балів у хворих на ЦД 1 типу та 2,5 балів у хворих на ЦД 2 типу через три місяці після лікування та 2,1 балів у хворих на ЦД 1 типу і 2,2 балів у хворих на ЦД 2 типу через один рік після нього.

Нами встановлено, що фетоплацентарна тканина поліпшує показники вуглеводного обміну. Так, після трансплантації у хворих на ЦД 1 та 2 типів значно знижувався рівень глюкози в крові (р<0,001), а також рівень глікозильованого гемоглобіну (р<0,001), причому в цій групі спостерігалась більш виражена динаміка зниження даних показників на відміну від контрольної групи через один рік, що підтверджує тривалість терапевтичного ефекту протягом року (табл. 2; табл. 3).

Відмічалось достовірне зниження потреби в інсуліні у хворих на ЦД 1 типу та зниження дози цукрознижуючих препаратів у хворих на ЦД 2 типу. Так, в дослідній групі середня доза інсуліну до лікування становила (38,79±2,15) ОД, через три місяці відповідно (28,37±1,67) ОД (p<0,001, D 10,40±1,78), що у відсотковому співвідношенні виглядає як зменшення дози на 26,85 %. Аналізуючи динаміку вищенаведених показників через один рік після трансплантації кріоконсервованої фетоплацентарної тканини, слід зазначити, що вірогідне зменшення дози введеного інсуліну порівняно з дозою до трансплантації спостерігалося протягом всього року і становило (28,73±2,35) ОД (p<0,01, D 10,06±2,70), що складає 25,93 % від вихідного рівня. В контрольній групі добова доза інсуліну, що вводився, до лікування була (46,26±2,98) ОД, через три місяці вона становила (45,30±3,10) ОД (p>0,05, D 0,96±0,85), що у відсотковому відношенні виглядає як зменшення дози на 2,08 %.

Таблиця 2

Стан вуглеводного обміну у хворих на ЦД 1 типу

в контрольній та дослідній групах

Показник | Група, термін спостереження, кількість хворих

До лікування | Через 3 місяці після лікування | Через 1 рік після лікування

контр. n=23 | дослідна n=58 | контр. n=20 | дослідна n=54 | контр. n=19 | дослідна n=51

Глюкоза, ммоль/л | 12,3±0,35 | 11,80±0,36 р*<0,01 |

7,42±0,16 p1<0,001 |

6,95±0,11 p1<0,001

р*<0,001 |

7,50±0,18 p2<0,001 |

6,20±0,21 p2<0,001

р*<0,001

Абсолютна

різниця величини

глюкози, ? | 4,88±0,14 |

4,85±0,09 |

4,80±0,16 | 5,60±0,11

р*<0,01

Глікозильований гемоглобін,

HbA1c, % | 9,74±0,38 |

9,86±0,22 |

9,08±0,37 |

8,92±0,17 p1<0,001 |

9,26±0,32 | 8,64±0,14 p2<0,001

р*<0,1

Абсолютна різниця величини

НbA1c , Д | 0,72±0,13 |

0,94±0,10 |

0,55±0,19 | 1,22±0,11

р*<0,01

Примітка: в цій таблиці і далі:

р* - достовірність між показниками в контрольній та дослідній групах;

р1 – достовірність між показниками до лікування та через 3 міс. після лікування;

р2 – достовірність між показниками до лікування та через 1 рік після лікування.

Таблиця 3

Стан вуглеводного обміну у хворих на ЦД 2 типу в контрольній та дослідній групах

Показник | Група, термін спостереження, кількість хворих

До лікування | Через 3 місяці після лікування | Через 1 рік після лікування

контр. n=37 | дослідна n=11 | контр. n=32 | дослідна n=9 | контр. n=27 | дослідна n=8

Глюкоза, ммоль/л | 9,10±0,24 | 9,60±0,10 р*<0,01 | 6,90±0,31 p1<0,001 |

6,10±0,22 p1<0,001

р*<0,001 | 7,20±0,62 p2<0,001 |

5,90±0,20 p2<0,001

р*<0,001

Абсолютна

різниця величини

глюкози, ? | 2,22±0,08 |

3,50±0,22 |

1,98±0,05 | 3,70±0,20

р*<0,01

Глікозильований гемоглобін,

HbA1c, % | 8,86±0,13 |

9,13±0,24 |

8,44±0,14 p1<0,01 |

8,06±0,24 p1<0,01 |

8,67±0,13 |

8,08±0,25 p2<0,01

р*<0,001

Абсолютна різниця величини

НbA1c , Д | 0,42±0,09 |

1,07±0,19 |

0,19±0,05 | 1,50±0,19

р*<0,01

Через рік доза отримуваного інсуліну в контрольній групі складає (44,89±2,08) ОД (p>0,05, D 1,37±0,15), тобто майже залишається на тому ж рівні, адже відсоток зниження складає 2,9 % від вихідної дози.

Доза цукрознижуючих препаратів достовірно знижувалась в дослідній групі. Так, до лікування вона складала (10,63±0,43) мг на добу, через три місяці - (5,0±0,12) мг (р<0,001, D 5,63±1,44), у відсотковому відношенні це зменшення складає 52,97%. Через один рік ця доза становить (4,29±0,21) мг (р<0,001, D 6,34±1,48), що у відсотковому відношенні складає 59,64 % від вихідного рівня. В контрольній групі добова доза цукрознижуючих препаратів після лікування суттєво не змінювалась. Так, якщо до лікування вона становила (10,00±0,62) мг, то через три місяці - (10,21±0,48) мг (р>0,05, D 0,21±0,78), що у відсотковому значенні виглядає, як збільшення дози на 2,1 %. Через один рік цей показник становить (10,63±0,51) мг (р>0,05, D 0,63±0,63), а відтак - збільшення на 6,3 % від вихідної дози.

Отримані нами дані дозволяють зробити висновок, що використання кріоконсервованої фетоплацентарної тканини також сприяє нормалізації показників ліпідного обміну, знижує інтенсивність вільнорадикальних реакцій у хворих на ЦД обох типів. Нами відмічено достовірне зниження рівня продуктів аутоокислення переважно у хворих на ЦД 1 типу та нормалізації показників ліпідного обміну переважно у хворих на ЦД 2 типу.

Нами відмічено, що в дослідній групі у хворих на ЦД 1 типу достовірно знижується рівень продуктів аутоокислення, чого не відбувається при використанні традиційної терапії. Так, в дослідній групі рівень ТБК- реактантів до лікування становить (6,77±0,34)мкмоль/л, через три місяці - (3,49±0,32) мкмоль/л (р<0,001), через один рік - (3,17±0,37) мкмоль/л (р<0,001), рівень дієнових кон'югатів до лікування становив (47,88±0,85) мкмоль/л, через три місяці - (39,86±1,35) мкмоль/л (р<0,001), через один рік - (38,22±1,62) мкмоль/л (р<0,001). В контрольній же групі рівень ТБК- реактантів до лікування становить (6,40±0,36) мкмоль/л, через три місяці - (6,03±0,35) мкмоль/л (р>0,05), через один рік - (6,31±0,31) мкмоль/л (р>0,05), рівень дієнових кон'югатів до лікування становив (47,72±1,11) мкмоль/л, через три місяці - (45,14±1,40) мкмоль/л (р<0,01), через один рік - (48,59±1,08) мкмоль/л (р>0,05) (рис.1).

Нами встановлено, що при використанні фетоплацентарної тканини у хворих на ЦД 2 типу значно покращується ліпідний обмін. Так, в дослідній групі рівень загального холестерину до лікування становить (5,83±0,09) ммоль/л, через три місяці - (5,56±0,10)ммоль/л (р<0,1), через один рік - (5,34±0,08) ммоль/л (р<0,01). В контрольній групі цей показник до лікування становить (6,17±0,09) ммоль/л, через три місяці - (5,90±0,08) ммоль/л (р<0,05), але ж через один рік він практично повертається до вихідного рівня, а саме складає (6,02±0,11) ммоль/л (р>0,05). Стосовно рівня ? - та пре- ? - ліпопротеїдів, то їх вміст зменшується як при використанні традиційної терапії, так і при трансплантації кріоконсервованої фетоплацентарної тканини (рис. 2).

Рис. 1 Рівень ТБК-реактантів та дієнових кон’югатів у хворих на ЦД 1 типу в

контрольній та дослідній групах (* - достовірність між показниками в

контрольній та дослідній групах)

Рис. 2 Рівень загального холестерину та -та-пре--ліпопротеїдів у хворих на

ЦД 2 типу в контрольній та дослідній групах (* - достовірність між показниками

в контрольній та дослідній групах)

Схожа динаміка показників вуглеводного та ліпідного обмінів, ВРПО ліпідів відмічається у хворих на вторинноінсулінзалежний ЦД, яким було проведено трансплантацію. Аналізуючи ці показники, виявлено гіпоглікемізуючу, гіполіпідемічну дію плаценти, а також протекторну дію щодо продуктів аутоокислення. Це підтверджує і потреба хворих в інсуліні, яка знижується після проведення трансплантації.

Слід зазначити, що як традиційна терапія, так і використання фетоплацентарної тканини суттєво не впливають на клітинний імунодефіцит у хворих на ЦД 1 та 2 типів. На наш погляд, це може бути пов'язано з неоднаковою чутливістю до інсулінової забезпеченості різних систем, які вивчались. Разом з тим, нами визначено, що застосування фетоплацентарної тканини дає змогу збільшити індекс навантаження лише у хворих на ЦД 2 типу, вторинноінсулінзалежного (до лікування він складав 1,89±0,12, після лікування 2,60±0,42 (р<0,001). Останній є задовільною прогностичною ознакою, адже при збільшенні напруги в роботі імунної системи цей індекс зменшується (Кресюн В.Й., Бажора Ю.І., 1993).

Таким чином, отримані результати свідчать, що трансплантація кріоконсервованої фетоплацентарної тканини у хворих на ЦД 1 та 2 типів дозволяє досягти довготривалої стійкої глікемічної компенсації, реабілітації перекисного окислення та нормалізації ліпідного обміну.

Використання гетеротопічної трансплантації кріоконсервованої фетоплацентарної тканини дозволяє також в значній мірі знизити потребу в інсуліні, цукрознижуючих препаратах, сприяє стабілізації захворювання і, що дуже важливо, оптимізації довгострокового попередження діабетичних ускладнень, головним чином, судинних. Слід зазначити, що застосування плаценти, як доповнюючої терапії ЦД, призводить до суттєвого покращання якості життя. Терапевтичний ефект зберігається протягом року.

Результати клінічних спостережень свідчать про перспективність даного підходу до терапії ЦД.

ВИСНОВКИВИСНОВКИ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

ПЕРЕЛІК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇПЕРЕЛІК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.