Національна академія внутрішніх справ України

Гуржій Тарас Олександрович

УДК 342.9

Адміністративно-правова кваліфікація порушень

водіями механічних транспортних засобів правил керування

12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2004

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана

в Національній академії внутрішніх справ України, МВС України

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Національна академія внутрішніх справ України, професор кафедри адміністративного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Марчук Валентин Мефодійович, Київський національний торгово-економічний університет, професор кафедри комерційного права

кандидат юридичних наук, доцент Доненко Валерій Вікторович, Юридична академія МВС України, начальник кафедри адміністративного права

Провідна

установа: Національна академія державної податкової служби України, кафедра адміністративного права, адміністративної і кримінально-процесуальної діяльності, Державна податкова адміністрація України (м. Ірпінь).

Захист відбудеться 27 січня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.007.03 в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, Київ-35, Солом’янська пл., 1

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, Київ-35, Солом’янська пл., 1)

Автореферат розісланий “13” грудня 2004 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Є.Д. Лук’янчиков

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У новому тисячолітті Україна перебуває в умовах поступового соціально-економічного зростання, що зумовлює підвищення рівня життя окремих верств населення, веде до невпинного збільшення автомобільного парку країни. Вже зараз на обліку в Державтоінспекції знаходиться понад 12,5 млн. автотранспортних засобів, і кожного року їх кількість збільшується. Як наслідок, значно посилюється інтенсивність руху на автошляхах, а це, у свою чергу, ставить перед суспільством комплекс нових завдань, спрямованих на створення умов безпечного руху.

Як свідчать дані ГУ ДАІ МВС України, 65% усіх дорожньо-транспортних пригод трапляється з вини водіїв механічних транспортних засобів. Щороку співробітники Державної автоінспекції фіксують близько 3,5 млн. випадків порушення водіями транспортних засобів Правил дорожнього руху (ПДР). Близько 85% від цього числа становлять порушення водіями механічних засобів правил керування: перевищення встановлених обмежень швидкості руху; проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника; недодержання вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини шляхів; порушення правил обгону і зустрічного роз’їзду, проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, початку руху та маневрування, проїзду оперативних транспортних засобів, зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми освітлювальними приладами та попереджувальними сигналами, буксирування, перевезення людей, руху тротуарами чи пішохідними доріжками та правил проїзду пішохідних переходів.

Викладене свідчить про першочергову важливість своєчасного виявлення та безпомилкової адміністративно-правової кваліфікації випадків порушень водіями транспортних засобів правил керування. Аналіз адміністративної практики підрозділів Державтоінспекції в областях показав, що питання кваліфікації залишаються одним з найбільш уразливих місць в їх роботі. За наявними даними близько 90% від загальної кількості підтверджених скарг на неправомірні дії співробітників ДАІ становлять скарги на необґрунтовану кваліфікацію порушень водіями правил керування. Більше 40% проанкетованих працівників Державтоінспекції вказали на труднощі, пов’язані з кваліфікацією випадків порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування, як на серйозну проблему ведення нагляду за дорожнім рухом.

Дана робота підготовлена з урахуванням загальнотеоретичних досліджень провідних вітчизняних правників: В.Б.Авер’янова, О.М.Бандурки, Ю.П.Битяка, І.В.Борисова, П.А.Воробея, І.П.Голосніченка, С.Т.Гончарука, Є.В.Додіна, Р.А.Калюжного, Л.В.Коваля, В.К.Колпакова, А.Т.Комзюка, В.В.Копейчикова, М.Й.Коржанського, В.М.Марчука, П.П.Михайленка, В.О.Навроцького, Н.Р.Нижник, О.І.Остапенка, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. При розробці дисертації були використані матеріали праць відомих російських науковців: С.С.Алєксєєва, Д.М.Бахраха І.І.Веремеєнка, В.І.Жульова, Ю.М.Козлова, В.М.Кудрявцева, Б.А.Курінова, А.П.Коренєва, М.Я.Маслєннікова та інших.

Між тим, проблеми адміністративно-правової кваліфікації випадків порушення водіями механічних транспортних засобів правил керування у вітчизняній науці комплексно не вивчались. Переважна більшість сучасних наукових доробків з питань забезпечення безпеки дорожнього руху (В.І.Касинюк, В.В.Новіков, В.Й.Развадовський, В.В.Єгупенко, В.В.Доненко) або висвітлюють окреслену проблему лише фрагментарно, або не торкаються її зовсім. Як наслідок, практично відсутньою є монографічна література з окресленого питання. Це, у свою чергу, свідчить як про складність проблеми, так і про недостатню увагу до неї з боку вчених-правознавців.

Вищевикладене обумовлює нагальність питання про проведення поглибленого дослідження явища адміністративно-правової кваліфікації порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася відповідно до плану науково-дослідної діяльності кафе-дри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України та є складовою частиною загальної науково-дослідницької програми академії, а також плану досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 7 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергової розробки і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 роки, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 року № 755).

Дослідження здійснене згідно з основними напрямками, визначеними Державною програмою забезпечення безпеки руху на автомобільних дорогах, вулицях міст, інших населених пунктів i залізничних переїздах на 2003-2007 роки та Програмою боротьби з правопорушеннями на транспорті на 2004-2006 роки.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у поглибленому аналізі теоретичних, нормативних і практичних проблем адміністративно-правової кваліфікації порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування, наданні пропозицій щодо вдосконалення діючого законодавства про дорожній рух та практики його застосування.

Вказаною метою зумовлена постановка та вирішення наступних завдань:

– з’ясувати юридичну та логічну природу адміністративно-правової кваліфікації, шляхом розкриття логічного змісту та обсягу відповідного поняття;–

обґрунтувати поняття адміністративно-правової кваліфікації та кваліфікації адміністративного проступку, сформулювати їх дефініції;–

надати методичні рекомендації по вдосконаленню тактики ведення нагляду за дорожнім рухом співробітниками ДАІ;–

внести пропозиції по вдоскона-ленню норм вітчизняного законодавства про дорожній рух;–

розробити практичні рекомендації, спрямовані на забезпечення своєчасної та безпомилкової кваліфікації випадків порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування.

Об’єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, що виникають при вчиненні водіями механічних транспортних засобів порушень правил керування.

Предметом дослідження є зміст адміністративно-деліктних норм, що встановлюють відповідальність водіїв механічних транспортних засобів за порушення правил керування, а також практика застосування цих норм у процесі адміністративно-правової кваліфікації.

Методи дослідження. В основу дисертації покладено діалектичний метод, як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ в їх протиріччях, розвитку та змінах, що дає можливість дослідити проблеми у єдності їх соціального змісту і юридичної форми. У роботі застосовуються також наступні методи і прийоми пізнання:–

формально-логічний (використовується при встановленні логіко-методологічних засад побудови дефініції поняття “адміністративно-правова кваліфікація” та підпорядкованих йому видових понять;–

логіко-семантичний (слугує підґрунтям для внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавчої техніки викладення окремих норм вітчизняного законодавства про дорожній рух);–

логіко-юридичний (використовується у критичному аналізі змісту ряду норм адміністративного права, якими врегульовуються суспільні відносини з приводу забезпечення безпеки дорожнього руху, а також з метою обґрунтування доцільності внесення відповідних змін до законодавства про дорожній рух);–

історико-правовий (застосовується при дослідженні генезису окремих норм адміністративного законодавства про дорожній рух);–

порівняльно-правовий (використаний при порівняльному аналізі вітчизняного та зарубіжного законодавства про дорожній рух, у тому числі –загальноєвропейських стандартів ООН);–

соціологічний (застосування даного методу обумовлено проведенням у рамках дисертаційного дослідження анкетувань та опитувань уповноважених суб’єктів адміністративно-правової кваліфікації, а також окремих категорій учасників дорожнього руху);–

статистичний (використаний при аналізі стану адміністративної практики підрозділів Державтоінспекції та судів; стану та причин аварійності на дорогах країни тощо).

При підготовці дисертації використано результати науково-дослідних розробок і публікацій, у тому числі за участю автора. Емпіричну базу дослідження склали статистичні матеріали МВС України, Департаменту ДАІ МВС України, Міністерства Юстиції України, Держкомстату, результати анкетувань та опитувань, проведених серед співробітників Державтоінспекції, суддів міських та районних судів, водіїв механічних транспортних засобів усіх категорій, інших учасників дорожнього руху. У процесі роботи було досліджено більше 300 справ про адміністративні проступки в сфері дорожнього руху, вивчено матеріали 162 скарг на неправомірні дії працівників ДАІ, що мали місце за період з 2000 по 2004 рік.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером та змістом розглянутих питань дисертація є першим вітчизняним комплексним дослідженням проблем адміністративно-правової кваліфікації випадків порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку положень, які характеризуються науковою новизною і мають важливе теоретичне та практичне значення:–

окреслено формально-логічні засади побудови дефініції поняття адміністративно-правової кваліфікації, як: юридичної оцінки вчиненого діяння, котре має формальні ознаки адміністративного делікту, і яка полягає у співвіднесенні такого діяння з відповідною нормою адміністративного права та у юридичному закріпленні відповідного висновку;–

надано визначення поняття кваліфікації адміністративного проступку, як: виду адміністративно-правової кваліфікації, у процесі якої встановлена тотожність фактичних ознак посягання всім ознакам адміністративного проступку, передбаченим адміністративно-правовою нормою (нормами);–

уточнено положення, відповідно до якого мотив вчинення адміністративного проступку є факультативним елементом суб’єктивної сторони його складу. Доводиться, що ознака мотиву досі не знайшла свого закріплення у змісті конкретної адміністративно-деліктної норми. Отже, на сьогодні, про належність мотиву до ознак суб’єктивної сторони складу адміністративного проступку слід вести мову лише з точки зору теоретичної можливості, а не як про реально існуючий факт.–

викладено ряд пропозицій по внесенню змін до чинного КУпАП, наказів та інструкцій МВС України, спрямованих на забезпечення безпомилкової адміністративно-правової кваліфікації порушень Правил дорожнього руху, уникнення неузгодженості та дублювання окремих норм вітчизняного законодавства про дорожній рух, вдосконалення юридичної техніки їх викладення;–

запропоновано комплекс змін до діючих Правил дорожнього руху (всього внесено близько 30 пропозицій), направлених на адаптацію окремих положень Правил до вимог сучасної адміністративної практики, а також на вдосконалення використовуваної в них термінології;–

здійснено дослідження основних причин та передумов помилок суб’єктів адміністративно-правової кваліфікації при юридичній оцінці порушень правил керування механічними транспортними засобами та запропоновані шляхи їх подолання;–

вироблені методичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення ведення співробітниками ДАІ нагляду за дорожнім рухом.

Практичне значення одержаних результатів полягає у наступному:

а) в галузі науково-дослідницької діяльності – матеріали дисертації є внеском до формування основ подальшого опрацювання проблем організації та безпеки дорожнього руху;

б) в правотворчості – пропозиції, визначені в дисертації, спрямовані на сприяння практичній реалізації ідеї створення нового Кодексу про адміністративні проступки. Висновки дисертації можуть бути використані при вдосконаленні вітчизняного законодавства про дорожній рух (КУАП, ПДР, накази МВС, якими регламентуються питання нагляду за дорожнім рухом).

в) у правозастосовчій сфері – запропоновані автором рекомендації були використані для вдосконалення практики застосування адміністративно-деліктних норм при нагляді за безпекою дорожнього руху в діяльності УДАІ МВС України у Кіровоградській області: – у практичній діяльності структурних підрозділів успішно використовуються розроблені автором профілактична пам’ятка для водіїв та практичні рекомендації співробітникам ДАІ щодо ведення нагляду за дорожнім рухом; – тези дисертаційного дослідження були використані при розробці проекту Інструкції МВС України щодо вдосконалення боротьби з порушеннями Правил дорожнього руху водіями механічних транспортних засобів.

г) в навчальному процесі положення та висновки дисертації були включені у програми та тематичні плани навчальних курсів з Адміністративного права, Адміністративної відповідальності та Адміністративно-деліктного права. Є можливим їх використання при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників, методичних матеріалів, в практичних заняттях ад’юнктів, курсантів та слухачів, тренінгах на факультеті підвищення кваліфікації працівників Державтоінспекції.

д) з метою підвищення кваліфікації працівників практичних підрозділів Державтоінспекції автором здійснена методична розробка “Адміністративно-правова кваліфікація грубих порушень ПДР”, яка була включена до тематики занять з функціональної підготовки особового складу УДАІ МВС України в Кіровоградській області на 2003-2004 рік.

Апробація результатів дисертації. Результати і висновки дисертаційного дослідження були обговорені на засіданні кафедри адміністративного права Національної академії внутрішніх справ України та отримали позитивну оцінку. Її основні положення доповідались на Міжвузівській науково-практичній конференції “Шляхи удосконалення нормативно-правового забезпечення безпеки дорожнього руху та прав його учасників” (м. Донецьк, 1 листопада 2002 року); Міжнародній науковій конференції “Методологічні проблеми правової науки” (м. Харків, 13-14 грудня 2002 року); Науково-теоретичній конференції “Актуальні проблеми права 2003” (м. Київ, 9 квітня 2003 року); Регіональному круглому столі “Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування” (м. Хмельницький, 21-22 лютого 2003 року).

Матеріали теоретичного і прикладного спрямування використовуються у навчальному процесі Національної академії внутрішніх справ України в ході проведення семінарських і практичних занять з навчальних курсів “Адміністративне право”, “Адміністративна відповідальність” та “Адміністративно-деліктне право”.

Публікації. Основні положення та висновки, сформульовані в дослідженні, викладені у шести публікаціях, п’ять з яких – у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що мають 11 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (196 найменувань) та додатків на 51 сторінці. Загальний обсяг дисертації складає 242 сторінки, з яких 175 – основна частина.

ОСНОВНИЙ Зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються об’єкт, предмет, мета й основні завдання дослідження, розкривається його зв’язок з науковими програмами, планами, темами, окреслюються методи і прийоми пізнання, використані при написанні роботи, показано наукову новизну та практичне значення здобутих результатів, їх апробацію, наводяться дані про публікації і структуру дисертації.

Розділ І “Логіко-методологічні засади визначення поняття кваліфікації адміністративного делікту” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Історико-теоретичні засади з’ясування змісту поняття адміністративно-правової кваліфікації” аналізується вітчизняна історико-теоретична парадигма з’ясування сутності явища адміністративно-правової кваліфікації. Розглядається проблема відсутності належної методологічної бази дослідження адміністративно-правової кваліфікації, яка б ґрунтувалася на загальних засадах філософії та юридичної логіки. Висувається теза про те, що кваліфікація адміністративного делікту є окремим випадком адміністративно-правової кваліфікації – певним ступенем її конкретизації. Разом з тим, опонується домінуючий у теорії адміністративного права погляд на співвідношення понять “правова кваліфікація”, “адміністративно-правова кваліфікація” та “кваліфікація адміністративного делікту” як загального, особливого та одиничного. Розглядаючи адміністративно-правову кваліфікацію у якості виду офіційної правової кваліфікації, автор формулює власну дефініцію цього поняття.

У другому підрозділі “Поняття кваліфікації адміністративного делікту: логічні підстави визначення, формулювання дефініції” зважається на недоцільність ототожнення понять “адміністративно-правова кваліфікація” та “кваліфікація адміністративного делікту”. Також підкреслюється недосконалість висловленої в теорії права думки про співвідношення адміністративно-правової кваліфікації та кваліфікації адміністративного делікту як частини і цілого. Автор пропонує ряд наукових класифікацій видів адміністративно-правової кваліфікації, в основу яких покладені як матеріальні, так і процесуальні критерії. Види адміністративно-правової кваліфікації виділяються за характером шкоди вчиненого посягання; за суб’єктом проступку; за формою вини; за суб’єктами кваліфікації; за стадіями адміністративного процесу; з урахуванням порядку прийняття процесуальних рішень.

Аналізуються існуючі дефініції поняття кваліфікації адміністративного делікту. Заперечується положення про безпосереднє співставлення у процесі кваліфікації діяння, як факту об’єктивної дійсності, та відповідної норми права – явища абстрактного. Доводиться, що про тотожність суспільно-шкідливого діяння та адміністративно-деліктної норми можна вести мову лише в онтологічному сенсі, порівнюючи при цьому характеристики одного порядку: фактичні ознаки, які характеризують реальне діяння і ознаки проступку, що містяться у нормі права.

У третьому підрозділі “Юридичний склад адміністративних деліктів, пов’язаних з порушеннями водіями механічних транспортних засобів правил керування” досліджується роль юридичного складу проступку в процесі адміністративно-правової кваліфікації. Проведено детальний аналіз об’єктивних та суб’єктивних ознак складів проступків, пов’язаних з порушеннями водіями механічних транспортних засобів правил керування. Значна увага присвячена проблемі визначення об’єкта адміністративного делікту, передбаченого ст. 122 КУАП, який досить часто визначається різними правниками як “безпека дорожнього руху” або “дорожній рух”. На думку автора, об’єкт конкретного адміністративного делікту, будучи підвидом загального поняття об’єкта адміністративного делікту, володіє усіма, без винятку, детермінуючими ознаками останнього. Оскільки у вітчизняній теорії права під об’єктом правопорушення прийнято розуміти суспільні відносини, то, природно, об’єктом будь якого конкретного адміністративного делікту теж є конкретні соціальні відношення, проти яких спрямовано посягання суб’єкта, і які охороняються санкціями чітко визначених адміністративно-правових норм. Таким чином, у якості об’єкта адміністративного делікту, передбаченого ст. 122 КУАП виступають суспільні відносини з приводу забезпечення безпеки дорожнього руху. Заперечується належність мотиву вчинення адміністративного делікту до ознак його юридичного складу.

Розділ ІІ “Кваліфікація грубих порушень правил керування механічними транспортними засобами” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Кваліфікація випадків перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху, а також випадків проїзду на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника” увага дисертанта акцентується на відсутності законодавчого та неповноту доктринального визначення переліку грубих порушень Правил дорожнього руху. На думку автора, дана обставина ускладнює реалізацію вимог відомчих нормативних актів, якими встановлюються загальні тенденції у боротьбі з грубими порушеннями Правил дорожнього руху, а також визначаються заходи по їх припиненню. На основі детального аналізу норм вітчизняного законодавства про дорожній рух, офіційних даних про адміністративну практику ДАІ МВС України, статистичних збірників оперативної інформації про кількість дорожньо-транспортних пригод в Україні автор відносить до категорії грубих порушення ПДР, відповідальність за вчинення яких передбачена: ч.ч. 1, 2, 4 та 5 ст. 121; ст. 121-1; ч.ч. 1, 3 та 4 ст. 122; ст. 122-1; ст. 122-2; ст. 122-3; ст. 123; ст. 124-1; ч. 1, 2 ст. 126; ч. 1, 2 ст. 130; ч. 4 ст. 133 КУАП.

У роботі зважається на доцільність зменшення закріпленого у КУАП “зазору” між встановленим обмеженням максимальної швидкості руху транспортного засобу та межею, з якої перевищення швидкості набуває рис адміністративно-деліктного діяння. Обґрунтовується необхідність диференціації у чинному КУАП відповідальності водіїв за перевищення ними встановлених обмежень швидкості руху в залежності від ступеню суспільної шкідливості діяння, який знаходить своє вираження у різниці між максимально дозволеним рівнем швидкості руху та фактичною швидкістю транспортного засобу. Автор відзначає непоодинокі факти ігнорування співробітниками ДАІ максимальної відстані чутливості приладів для вимірювання швидкості транспортних засобів, що приводить до виникнення грубих помилок у процесі попередньої адміністративно-правової кваліфікації. Досліджуються обставини неправомірної кваліфікації співробітниками ДАІ за ч. 1 ст. 122 КУАП випадків слідування водіями заданим маршрутом після увімкнення жовтого сигналу світлофора або підняття регулювальником руки вгору у разі неможливості зупинити транспортний засіб не вдаючись до екстреного гальмування. Причиною більшості таких помилок при кваліфікації є неправильне обрання інспектором ДАІ місця для ведення спостереження за ситуацією на дорозі. Дисертант пропонує включення відповідних методичних рекомендацій до Типового Плану занять із функціональної підготовки особового складу ДАІ.

У другому підрозділі “Кваліфікація порушень правил обгону, зустрічного роз’їзду, проїзду перехресть та зупинок транспортних засобів загального користування” дисертант критично оцінює закріплену у п. 1.10 ПДР дефініцію поняття “обгін”, як: випередження одного або кількох транспортних засобів, пов’язане з виїздом на смугу зустрічного руху. Зважається на значну подібність механізму здійснення даного маневру до маневру “випередження”, який полягає у виїзді транспортного засобу на сусідню смугу дороги, випередженні транспортних засобів, які рухаються паралельно, та продовженні руху по цій смузі. У обох випадках при здійсненні маневру кут зору водія суттєво обмежується транспортним засобом, що рухається попереду. Практично однаковим при здійсненні цих маневрів є фактор ризику зіткнення з іншими учасниками дорожнього руху, що рухаються перпендикулярно проїзній частині дороги. Проте, на відміну від обгону, законодавець не встановлює у чинних ПДР жодних обмежень на здійснення випередження, пов’язаного з виїздом на суміжну смугу попутного руху. Як наслідок, випередження, пов’язане з виїздом на суміжну смугу попутного руху і здійснюване в зоні дії обмежень, передбачених п.п. 14.6 “а”, “б” та “в” ПДР, несе у собі значну загрозу для безпеки дорожнього руху. Автор доводить необхідність повернення до традиційного для радянської та вітчизняної науки розуміння обгону, як: випередження одного або кількох транспортних засобів, що рухаються, пов’язане із виїздом з займаної смуги. Відзначається приблизно однаковий ступінь суспільної шкідливості та однорідність механізму здійснення водіями транспортних засобів порушень правил проїзду пішохідних переходів та порушень правил проїзду зупинок транспортних засобів загального користування. Наводяться аргументи на користь об’єднання норм КУАП, якими передбачена відповідальність водіїв за вчинення вказаних порушень Правил дорожнього руху, у межах однієї частини ст. 122 КУАП.

У третьому підрозділі “Кваліфікація порушень правил маневрування та правил проїзду оперативних транспортних засобів” керуючись логікою законодавчих перетворень, автор доводить, що надане у п. 1.10 Правил дорожнього руху визначення поняття “зміна напрямку руху” не охоплює собою поняття “перестроювання”, як свого окремого випадку. Внаслідок цього на практиці склалася ситуація, коли за нормою, диспозиція якої сформульована законодавцем як: “порушення правил початку та зміни напрямку руху” (ч. 1 ст. 122 КУАП), кваліфікується порушення правил перестроювання, котре за всіма зовнішніми ознаками ні до початку руху, а ні до зміни його напрямку безпосереднього відношення не має. Дисертант обґрунтовує доцільність заміни у диспозиції ч. 1 ст. 122 КУАП більш загальним терміном “маневрування”, який включає у себе також випадки перестроювання.

У роботі зважається на певну неточність, допущену при формулюванні наступного положення ч. 1 ст. 122 КУАП: “... порушення правил проїзду спеціальних транспортних засобів ...”. Згідно з державними стандартами спеціальним транспортним засобом є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для виконання спеціальних робочих функцій. До таких засобів належать: автомобілі дорожньо-експлуатаційних і комунальних служб, а також спеціалізовані автомобілі для перевезення негабаритних, небезпечних та великогабаритних вантажів, а також автомобілі прикриття таких перевезень. Чинні ПДР не містять жодних вимог щодо проїзду спеціальних транспортних засобів. Усі існуючі правила проїзду транспортних засобів зі спеціальними звуковими та світловими сигналами стосуються транспортних засобів, з увімкненими проблисковими маячками синього, зеленого або червоного кольорів і (або) спеціальними звуковими сигналами. Відповідними пристроями обладнуються виключно оперативні транспортні засоби: транспортні засоби дорожньо-патрульної служби Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, міліції, військової інспекції, безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, оперативно-рятувальних та аварійних служб. У зв’язку з викладеним пропонується замінити у ч. 1 ст. 122 КУАП термін “спеціальні транспортні засоби” терміном “оперативні транспортні засоби”.

У четвертому підрозділі “Кваліфікація порушень водіями правил проїзду пішохідних переходів та порушень, передбачених ч. 1-3 ст. 122 КУАП, що спричинили створення аварійної обстановки” дисертант висвітлює проблему надмірного розширення обсягу диспозиції ч. 3 ст. 122 КУАП за рахунок винесення синтаксичного звороту “Ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах” за межі узагальнюючої фрази “порушення правил проїзду пішохідних переходів”. Результати анкетування суб’єктів адміністративно-правової кваліфікації свідчать, що факт відокремлення або невідокремлення законодавцем у ч. 3 ст. 122 КУАП випадків ненадання водіями транспортних засобів переваги в русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах істотного впливу на процес юридичної оцінки означених проступків не здійснює. З метою удосконалення законодавчої техніки, використовуваної при конструюванні диспозиції норми, закріпленої у ч. 3 ст. 122 КУАП, пропонується відповідну частину диспозиції ч. 3 ст. 122 КУАП викласти у наступній редакції: “Порушення водіями транспортних засобів правил проїзду пішохідних переходів ...”.

У зв’язку з викладеною у другому підрозділі Розділу 2 пропозицією об’єднати у межах однієї частини ст. 122 КУАП норми, якими передбачена відповідальність водіїв за порушення правил проїзду зупинок транспортних засобів загального користування та відповідальність за порушення правил проїзду пішохідних переходів, запропоновані відповідні зміни до вказаної статті КУАП. Зокрема, пропонується винести норму, якою передбачена адміністративна відповідальність за порушення правил проїзду зупинок громадського транспорту, за межі ч. 1 ст. 122 КУАП та включити її до змісту ч. 3 цієї статті.

Розділ ІІІ “Кваліфікація випадків недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів та інших порушень правил дорожнього руху, передбачених ч. 2 ст. 122 КУАП” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Кваліфікація випадків недодержання водіями транспортних засобів вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини шляхів, а також випадків недодержання безпечної дистанції” визначаються основні причини помилок суб’єктів адміністративно-правової кваліфікації у процесі оцінки ними порушень водіями вимог дорожніх знаків. Підкреслюється роль обов’язкової обізнаності інспектора ДАІ з наявністю та порядком розташування дорожніх знаків, якими регулюється в’їзд у зону того чи іншого обмеження з усіх можливих напрямків. Наголошується на суб’єктивному характері висновку водія про безпечність дистанції між керованим транспортним засобом та засобом, що рухається попереду. Відзначається неможливість практичного доведення наявності у діях водія транспортного засобу ознак порушення вимог п. 13.1 ПДР. Опираючись на результати проведених опитувань, досліджуючи стан адміністративної практики Державтоінспекції, здійснюючи порівняльний аналіз законодавства інших країн (Білорусь, Киргизстан, Молдова, Росія), дисертант обґрунтовує доцільність виключення зі змісту ст. 122 КУАП норми, якою передбачена відповідальність водіїв транспортних засобів за недодержання ними безпечної дистанції.

У другому підрозділі “Кваліфікація порушень правил зупинки, стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині дороги, руху автомагістралями, пріоритету транспортних засобів загального користування” висвітлюються труднощі, що виникають під час адміністративно-правової кваліфікації порушень правил зупинки транспортних засобів. Пропонується доповнити чинні ПДР положенням, згідно з яким у випадках простою (понад 5 хвилин), коли час завантажувально-розвантажувальних робіт припиняється через не пов’язані з технологічним процесом причини, припинення руху транспортного засобу повинно вважатися стоянкою. Висувається теза про неможливість розгляду рейкових колій трамвая у якості конструктивного елемента проїзної частини дороги. Розглядається питання про відсутність у чинному КУАП норми, котра б передбачала відповідальність водіїв нерейкових транспортних засобів за порушення ними правил руху трамвайними коліями.

Наводяться випадки дублювання у чинній редакції ПДР норм, якими встановлюється заборона водіям транспортних засобів виконувати розворот або рухатися заднім ходом на автомагістралях і дорогах для автомобілів. У зв’язку з цим запропоновано перелік змін до Розділу 27 Правил дорожнього руху. Обґрунтовується необхідність виключення автомобілів таксі з переліку видів маршрутних транспортних засобів, закріпленого у п. 1.10 Правил дорожнього руху. Окрім того, аналізуючи закріплене чинними ПДР визначення поняття “маршрутний транспортний засіб”, автор доводить неправомірність його ототожнення з поняттям “транспортний засіб загального користування”, яке має місце у відповідному положенні п.1.10 Правил.

У третьому підрозділі “Кваліфікація порушень правил користування зовнішніми освітлювальними приладами та попереджувальними сигналами” Розглядається проблема недоцільності віднесення аварійної сигналізації до освітлювальних приладів механічних транспортних засобів. Окреслюється широке коло проблемних питань, пов’язаних з дублюванням змісту окремих положень Розділу 19 та Розділу 9 ПДР. У зв’язку з цим запропоновано перелік законодавчих змін до вказаних Розділів ПДР. Обґрунтовується необхідність внесення змін до чинної редакції п. 19.3 ПДР, у якому визначається порядок дій водія при погіршенні видимості у напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів, або засліпленні. Стверджується необхідність нормативного закріплення обов’язку водія транспортного засобу умикати габаритні або стоянкові ліхтарі під час стоянки на дорозі у темну пору доби і в умовах недостатньої видимості. Розвивається ідея про недоцільність закріплення у Розділі 19 “Користування зовнішніми світловими приладами” ПДР норми, якою встановлюється заборона підключення задніх протитуманних ліхтарів до сигналів гальмування (п. 19.7). На думку дисертанта вказана норма має бути віднесена до одного з положень п. 31.4 Розділу 37 ПДР “Технічний стан транспортних засобів та їх обладнання”.

У четвертому підрозділі “Кваліфікація порушень правил буксирування механічних транспортних засобів, правил перевезення людей, правил руху тротуарами чи пішохідними доріжками” дисертант висвітлює основні причини помилок у процесі адміністративно-правової кваліфікації випадків порушень водіями правил буксирування механічних транспортних засобів. Підкреслюється неправомірність поширеної практики кваліфікації за ч. 2 ст. 122 КУАП випадків буксирування немеханічних транспортних засобів. Обґрунтовується доцільність внесення до ч.2 ст. 122 КУАП змін, спрямованих на закріплення відповідальності водія механічного транспортного засобу у випадку буксирування ним транспортних засобів, які не вважаються механічними. З метою вдосконалення законодавчої техніки викладення норми, викладеної у п. 21.5 ПДР, означену норму пропонується викласти у наступній редакції: “Перевезення до 8 пасажирів у пристосованому для цього вантажному автомобілі дозволяється водіям, які мають стаж керування транспортним засобом більше трьох років і посвідчення водія категорії “С”...”. На основі аналізу нормативно-технічної документації Європейської Економічної Комісії ООН (ЄЕК ООН) пропонується замінити у п. “б” 21.11 ПДР чинних ПДР термін “спеціальне дитяче сидіння” на термін “дитячий утримуючий пристрій”.

У висновках викладені основні теоретичні підсумкові положення дослідження та сформульовані практичні рекомендації:

І. Доводиться, що аналіз проблем адміністративно-правової кваліфікації має зайняти окрему нішу в системі підготовки та перепідготовки юристів та включати в себе освоєння відповідних загальних теоретичних положень: з’ясування змісту поняття адміністративно-правової кваліфікації, встановлення його обсягу, формулювання чіткої дефініції цього та підпорядкованих понять.

Обґрунтовується положення про те, що поняття “адміністративно-правова кваліфікація” та “кваліфікація адміністративного делікту” знаходяться у відносинах родо-видової субординації. Кваліфікація адміністративного делікту розглядається у якості окремого випадку адміністративно-правової кваліфікації – її виду. У відповідності до формально-логічних правил побудови визначень понять сформульовані дефініції понять “адміністративно-правова кваліфікація” та “кваліфікація адміністративного делікту”.

ІІ. Підкреслюється, що вдосконалення нормативних підстав адміністративно-правової кваліфікації випадків порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування дозволить значно спростити процес юридичної оцінки означених діянь, запобігти виникненню конфліктних ситуацій між учасниками дорожнього руху та уповноваженими суб’єктами кваліфікації, уникнути великої кількості скарг на неправомірні дії співробітників ДАІ. З цією метою пропонуються наступні зміни до чинного КУАП:

1. Викласти ст. 122 КУАП у наступній редакції: “Стаття 122. Невиконання водіями транспортних засобів сигналів регулювання дорожнього руху, порушення правил обгону і зустрічного роз’їзду, проїзду перехресть та інших правил дорожнього руху

Проїзд водіями транспортних засобів на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника (крім випадків, передбачених ст. 123 цього Кодексу), порушення правил обгону або зустрічного роз’їзду, проїзду перехресть, початку руху, маневрування, проїзду оперативних транспортних засобів –

тягнуть за собою ... .

Недодержання водіями вимог дорожніх знаків, розмітки проїзної частини шляхів, порушення правил зупинки і стоянки, розташування транспортних засобів на проїзній частині, руху автомагістралями, пріоритету маршрутних транспортних засобів, користування зовнішніми освітлювальними приладами, попереджувальними сигналами, буксирування, перевезення людей або руху трамвайними коліями, тротуарами чи пішохідними доріжками –

тягнуть за собою ... .

Порушення водіями транспортних засобів правил проїзду пішохідних переходів або зупинок транспортних засобів загального користування –

тягнуть за собою ... .

Порушення, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, що спричинили створення аварійної обстановки, тобто примусили інших учасників дорожнього руху різко змінити швидкість, напрямок руху або вживати інших заходів щодо забезпечення особистої безпеки або безпеки інших громадян,

тягнуть за собою ...”.

2. Доповнити КУАП статтею 122-4 наступного змісту: “Стаття 122-4. Перевищення водіями транспортних засобів встановлених обмежень швидкості руху

Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів на величину від 10 до 20 кілометрів на годину – тягне за собою... .

Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів на величину від 20 до 40 кілометрів на годину – тягне за собою... .

Перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів на величину понад 40 кілометрів на годину – тягне за собою...” .

ІІІ. З метою вдосконалення понятійного апарату ПДР, а також з метою пристосування окремих положень ПДР до вимог сучасної адміністративної практики запропоновано внесення комплексу змін до чинної редакції Правил. Загалом у роботі викладено близько 30 конкретних пропозицій по змінам до ПДР.

ІV. Обґрунтовується необхідність проведення роз’яснювальної роботи серед співробітників Державтоінспекції щодо вирішення проблемних питань адміністративно-правової кваліфікації порушень водіями механічних транспортних засобів правил керування.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Гуржій Т.О. Встановлення ознак суб’єкта адміністративного делікту в процесі адміністративно-правової кваліфікації // Право України. – 2001. – №2. – С.75-79.

2. Гуржій Т.О. Діалектична єдність філософських категорій загального, особливого та одиничного як головна передумова з’ясування сутності поняття кваліфікації адміністративного правопорушення // Держава і право: Збірник наукових праць. Випуск 18. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2002. – С. 179-183.

3. Гуржій Т.О. Логіко-методологічні засади визначення поняття адміністративно-правової кваліфікації // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. – 2002. – №4. – С. 218-223.

4. Гуржій Т.О. Логіко-філософські категорії і класифікація об’єктів адміністративного делікту // Право України. – 2003. – №1. – С.13-18.

5. Гуржій Т.О. Предмет адміністративного правопорушення як об’єкт адміністративно-деліктних відносин // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. – К.: КІВС; “МП Леся”, 2003. – №8. – С.186-192.

6. Гуржій Т.О. Поняття кваліфікації злочину у світлі логіко-філософських категорій // Актуальні проблеми кримінального і кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування. – Хмельницький: ХІУП. – 2002. – С. 139-141.

Анотація

Гуржій Т.О. Адміністративно-правова кваліфікація порушень водіями автотранспортних засобів правил керування. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2004.

В дисертації досліджуються теоретичні, законодавчі та практичні проблеми адміністративно-правової кваліфікації випадків порушення водіями механічних транспортних засобів правил керування.

Окреслюються логіко-методологічні засади визначення понять “адміністративно-правова кваліфікація” та “кваліфікація адміністративного делікту”, формулюються відповідні дефініції. На основі аналізу норм законодавства про дорожній рух, адміністративної практики ДАІ, судової практики, статистичних даних обґрунтовується доцільність внесення змін до Розділу 10 КУАП, Правил дорожнього руху та окремих відомчих наказів. Вироблені практичні рекомендації для співробітників ДАІ по вдосконаленню нагляду за безпекою дорожнього руху.

Ключові слова: адміністративно-правова кваліфікація, проступок, дорожній рух, керування, безпека, нагляд.

Аннотация

Гуржий Т.А. Административно-правовая квалификация нарушений водителями механических транспортных средств правил вождения. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 – теория управления; административное право и процесс; финансовое право; информационное право. – Национальная академия внутренних дел Украины, Киев, 2004.

В диссертации исследуются теоретические, нормативные и практические проблемы административно-правовой квалификации случаев нарушения водителями механических транспортных средств правил вождения.

Анализируется отечественная историко-теоретическая парадигма определения сущности административно-правовой квалификации. Критически анализируются существующие в современной правовой науке подходы к исследованию явления административно-правовой квалификации. В частности, обращается внимание на дискуссионный характер следующих логических предпосылок: – представление об административно-правовой квалификации как о явлении тождественном квалификации административного деликта; – взгляд на соотношение понятий “правовая квалификация”, “административно-правовая квалификация” и “квалификация административного деликта”, как общего, особенного и единичного; – тезис о соотношении понятий “квалификация административного деликта” и “административно-правовая квалификация”, как части и целого.

Автор рассматривает административно-правовую квалификацию и квалификацию административного деликта в качестве разнопорядковых явлений, которые находятся между собой в отношениях родо-видовой субординации. Очерчивая логико-методологические основы определения понятий “административно-правовая квалификация” и “квалификация административного деликта”, диссертант формулирует соответствующие дефиниции.

Опираясь на результаты исследования норм отечественного законодательства о дорожном движении, ведомственных нормативных актов, официальных данных об административной практике ГАИ МВД Украины, автор определяет перечень грубых нарушений Правил дорожного движения. К таковым, по мнению диссертанта, относятся нарушения Правил дорожного движения, ответственность за совершение которых предусмотрена: ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 121; ст. 121-1; ч.ч. 1, 3, 4 ст. 122; ст. 122-1; ст. 122-2; ст. 122-3; ст. 123; ст. 124-1; ч. 1, 2 ст. 126; ч. 1, 2 ст. 130; ч. 4 ст. 133 КУАП.

В работе обосновывается необходимость дифференциации в действующем КУАП ответственности за превышения установленных ограничений скорости движения в зависимости от степени их общественной вредности, которая находит свое выражение в разнице между максимально разрешенным уровнем скорости движения и фактической скоростью движения транспортного средства. С этой целью предлагается выделение нормы, предусматривающей ответственность водителей транспортных средств за превышение ними установленных ограничений скорости движения, в отдельную статью КУАП.

С целью согласования диспозиции ст. 122 КУАП и отдельных положений Правил дорожного движения, Государственных стандартов Украины, а также с целью приведения содержания ст. 122 КУАП в соответствие с требованиями современной практики применения норм, предусматривающих ответственность за совершение административных проступков в сфере дорожного движения, предлагается новая редакция указанной статьи КУАП.

Автор предложил комплекс изменений в действующие Правила дорожного движения (всего около 30 предложений), направленных на адаптацию отдельных положений Правил к современной административной практике, а также на усовершенствование использующейся в них терминологии.

Обосновывается необходимость включения в перечень тем Типового Плана занятий с личным составом Госавтоинспекции темы, посвященной рассмотрению проблемных вопросов административно-правовой квалификации случаев превышения водителями транспортных средств установленных ограничений скорости; проезда на запрещающий сигнал светофора или регулировщика; игнорирования водителями механических транспортных средств требований дорожных знаков; нарушений ними правил буксирования.

Ключевые слова: административно-правовая квалификация, проступок, дорожное движение, вождение, безопасность, надзор.

Annotation

T.Gurzhiy. Administrative-law