НАЦіОНАЛЬНА АКАДЕМіЯ НАУК УКРАїНи

ІНСТИТУТ ЕКОНОМіКИ ПРОМисЛОвоСТІ

УДК 338.24: 332.1

Кузьменко Лариса Михайлівна

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ

РОЗВИТКОМ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

Спеціальність 08.02.03 – Організація управління, планування
і регулювання економіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк – 2004

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Інституті економіки промисловості Національної академії наук України (м. Донецьк) у відділі проблем управління виробництвом.

Науковий консультант - доктор економічних наук, професор,

академік НАН України, заслужений діяч науки і

техніки України

Чумаченко Микола Григорович,

Інститут економіки промисловості НАН України (м. Донецьк), почесний директор інституту.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

академік НАН України, заслужений діяч науки і техніки України

Долішній Мар’ян Іванович,

Інститут регіональних досліджень НАН України

(м. Львів), директор інституту;

доктор економічних наук, професор

Амітан Веніамін Наумович,

Інститут економіко-правових досліджень НАН України (м. Донецьк), завідуючий відділом економіко-правових проблем

розвитку територіальних систем;

доктор економічних наук

Онищук Георгій Ілліч,

Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний
інститут “НДІпроектреконструкція” Держкомітету України
з питань житлово-комунального господарства (м. Київ),
директор інституту.

Провідна установа – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ), кафедра менеджменту.

Захист відбудеться “24” вересня 2004 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисло-вості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м.Донецьк, вул.Університетська, 77.

Автореферат розісланий “21” серпня 2004 р.

Заступник голови

спеціалізованої вченої ради О.І. Амоша

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У суспільному і економічному житті країн світу регіональна політика перетворилася на один із найважливіших факторів економічного і соціального розвитку. Практично у всіх розвинених країнах спостерігається чітко окреслене прагнення створити умови, які дозволили б регіонам повністю реалізувати наявний потенціал, максимально збільшити їх вклад у національну економіку, здобути конкурентних переваг на світовому ринку.

За роки ринкових реформ Україні вдалося досягти певних успіхів у побудові нової системи економічних відносин між центром та регіонами. Але передчасно говорити, що в країні існує регіональна економічна політика у тому вигляді, в якому вона є у зарубіжних країнах. Механізм формування та реалізації державної регіональної політики в Україні є недосконалим через наявність значного тяжіння до централізованого управління. Відсутня взаємоузгодженість і збалансованість дій центральних органів виконавчої влади щодо окремого регіону. Не конкретизовано компетенцію, повноваження та відповідальність між державними і місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування. Створити умови для реалізації регіонами свого потенціалу – складна задача для такої країни, як наша. Її розв’язання можливе тільки за допомогою важелів управління. Реформування економіки потребує перебудови всієї системи регіонального управління, змістом якого є поєднання інтересів держави і регіонів для забезпечення економічної стабільності. Така особливість визначила нові підходи до організації системи управління розвитком регіонів.

Поняття “регіон” у роботі розглядається як адміністративна область, що є основною ланкою територіального управління в Україні. Регіональні проблеми розвитку і питання управління вирішувались у наукових працях зарубіжних вчених: А. Вебера, І. Ізарда, А. Льоша, Е. Маркузен, А.Маршалла, Й.Г. фон Тюнена, Дж. Фрідмана, М. Фрідмена, Й. Шумпетера, вітчизняних і російських: В.Н. Амітана, С.І. Бандура, Б.В. Буркинського, З.В. Герасимчук, О.Г. Гранберга, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова,
С.М. Злупка, Г.О. Ковальової, В.М. Лексіна, А.Г. Мазура, В.К. Мамутова, В.П. Мікловди, А.Ф. Мельник, О.Ф. Новікової, Г.І. Оніщука, М.Д. Прокопен-ка, Я.О. Побурка, В.А. Поповкіна, В.К. Симоненка, В.С. Фатєєва, О.В. Кузнєцової, М.М. Некрасова, Л.Г. Червової, М.Г. Чумаченка, О.М. Швецова, Р.І. Шніпера.

Разом з тим проблема управління розвитком регіону з позиції комплексного підходу до вирішення завдань потребує подальших досліджень. Це обумовлено підвищенням ролі регіонів в економічному житті, ускладненням виробничої структури й інфраструктури регіону, значним зростанням територіальних взаємозв’язків, підвищенням мобільності трудових ресурсів, усе більшою значущістю людського фактора в економічному розвитку .

Недостатнє дослідження даної проблеми в умовах трансформації економіки, необхідність наукового обґрунтування методології та практики управління розвитком економіки регіону обумовили вибір теми, визначили мету, задачі, зміст дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідних робіт Інституту економіки промисловості НАН України за темами: “Дослідження та розвиток наукових основ державного регулювання економіки” (номер держреєстрації 0194U046248, 1994-1997 рр.), у рамках якої визначено компетенцію регіональних органів управління у процесі регулювання економіки регіону і потребу в удосконаленні регіональної статистики; “Дослідження та розробка наукових основ регіональної промислової політики” (номер держреєстрації 0198U002555, 1997-2000 рр.), де підготовлено окремі розділи у проект Концепції регіональної промислової політики; “Наукові основи управління державним сектором промисловості” (номер держреєстрації 0101U001125, 2000-2003 рр.), в якій визначено особливості управління державним сектором промисловості на регіональному рівні; “Регіональні аспекти національної безпеки (в економічній та соціальній сферах)” (номер держреєстрації 0101U001123, 2001-2003 рр.), автором підготовлено пропозиції у Концепцію державної регіональної політики щодо визначення основних принципів, пріоритетів та напрямів і заходів щодо їх досягнення; запропоновано удосконалення нормативно-правової бази з розробки національної стратегії регіонального розвитку, законодавства про стимулювання розвитку регіонів, а також до Методичних рекомендацій з формування регіональних стратегій розвитку; Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України за темою “Соціальна політика і її ресурсне забезпечення: теорія і практика” (номер держреєстрації 0198U005304, 1998-2000 рр.), у рамках якої підготовлено пропозиції до концепції і програми напрямів розвитку найбільш важливих складових соціальної сфери. При підготовці Програми науково-технічного розвитку Донецької області на період до 2020 року дисертант брав безпосередню участь у формуванні теоретичних підходів, створенні науково-методичного апарату, проведенні аналітичних і прогнозних розрахунків.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка методології, методів і механізму управління розвитком економіки регіону.

Для досягнення поставленої мети вирішено такі задачі:

досліджено теоретичні надбання у сфері регіональних проблем і визначено можливість їх застосування у сучасних умовах;

проаналізовано законодавче забезпечення регіонального розвитку та місцевого самоврядування;

визначено напрями та механізми законодавчої і нормативно-правової бази стимулювання розвитку регіонів;

удосконалено науково-методичне забезпечення розробки регіональних стратегій розвитку;

обґрунтовано доцільність державного регулювання територіального розвитку;

визначено роль інфраструктури регіону у взаємозв’язку із фазами регіонального відтворювального процесу;

обґрунтовано удосконалення управління сталим розвитком регіону з використанням такого інструменту, як програми соціально-економічного розвитку;

розкрито зміст, цілі та завдання регіональної промислової політики;

розроблено основні заходи щодо умов реалізації регіональної промислової політики;

узагальнено міжнародний досвід і розроблено пропозиції з удосконалення економічного районування з метою найбільш ефективного розподілу повноважень областей, міст і районів у розв’язанні регіональних проблем;

визначено особливості інформаційного ресурсу регіону з метою єдиного підходу до створення баз даних по областях;

проаналізовано зарубіжний досвід формування регіональної статистики і запропоновано основні напрями її удосконалення в Україні;

здійснено аналіз підходів до розрахунків валового регіонального продукту з метою визначення головного регіонального індикатора функціонування і розвитку регіону.

Об’єкт дослідження – територіально цілісне утворення – регіон і процеси забезпечення розвитку його економіки.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні основи і прикладні аспекти з управління економікою регіону.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження стали положення сучасної економічної теорії, економічні закони, закономірності суспільного розвитку, праці вітчизняних і зарубіжних учених з питань регіонального управління, законодавчі акти Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України.

Методологічним апаратом є комплексний і системний підходи, на основі яких розглядається регіональна політика і управління економікою регіону у діалектичній єдності з державною регіональною політикою.

У процесі дослідження застосовувалися загальноприйняті в економічній науці методи: абстрактно-логічний, системного аналізу, статистично-економічний, які дозволили адекватно оцінити існуючі суперечності регіонального розвитку, виявити тенденції та причинно-наслідкові зв’язки, оцінити ступінь залежності економічних і соціальних явищ від домінуючих факторів розвитку. Регіональні групування чисельності населення, валової доданої вартості, виробництва промислової продукції та інших економічних показників здійснювалися за допомогою математично-статистичної обробки відповідних просторових (територіальних) рядів даних.

Фактологічною основою дослідження стали інформація Державного комітету статистики України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, офіційні матеріали органів регіонального управління, обласних статистичних органів, результати досліджень Інституту економіки промисловості НАН України і власних досліджень, на основі яких автор визначив необхідність удосконалення управління економікою регіону і довів необхідність удосконалення регіональної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у методологічному поглибленні концептуальних основ та обґрунтуванні науково-методичних рекомендацій з удосконалення управління розвитком економіки регіону в сучасних умовах.

Основні результати, які мають наукову новизну, полягають у такому:

уперше:

теоретично обґрунтовано особливості управління регіональним розвитком: а) регіони є суб’єктами сталого розвитку, що потребує нової регіональної політики; б) поряд з вирівнюванням відмінностей у розвитку регіонів значну увагу необхідно приділяти територіальній організації розширеного відтворення ресурсів; в) регіони відіграють провідну роль у вирішенні економічних проблем формування цілісного відтворювального механізму і переходу до сталого розвитку, що потребує творчого підходу в управлінні розвитком регіону; г) обласні держадміністрації не впливають на роботу суб’єктів господарювання, але сприяють їх ефективній роботі; д) управлінські органи регіонів виступають від імені держави і тому мають риси державного управління;

визначено суть, цілі та принципи регіональної промислової політики як складової державної промислової політики. Обґрунтовано, що необхідно затвердити Концепцію регіональної промислової політики, яка сприятиме розробці нових моделей промислового розвитку в регіонах, що будуть відповідати сучасному стану економіки;

запропоновано напрями формування регіональної промислової політики, які полягають у структурній перебудові продуктивних сил регіону і стимулюванні їх ефективного розвитку; раціональному використанні організації виробництва; гарантуванні економічної безпеки; найбільш повному врахуванні чинників, що сприяють соціальному розвитку і покращенню життєдіяльності населення регіону;

запропоновано здійснення моніторингу процесу стимулювання регіонального розвитку для забезпечення поточного спостереження, контролю, аналізу та прогнозування регіонального розвитку з відстеженням економічних, соціальних, екологічних, фінансових результатів державного стимулювання регіонального розвитку;

удосконалено:

концептуальні основи державної регіональної політики щодо визначення принципів, напрямів, заходів її здійснення;

законодавчі та нормативно-правові засади стимулювання розвитку регіону;

умови ефективної реалізації регіональної промислової політики за ознаками: промислова спеціалізація регіонів; рівень комплексності розвитку; розвиток кооперації; стан навколишнього середовища; забезпеченість інвестиційними ресурсами; ступінь використання можливостей вільних економічних зон і територій пріоритетного розвитку;

механізми державного регулювання регіонального розвитку, що полягають у використанні програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, використанні інноваційних факторів, посиленні ролі інфраструктури, регулюванні міжбюджетних відносин, розвитку ринку праці;

дістали подальшого розвитку:

обґрунтування необхідності законодавчого забезпечення регіональної політики та місцевого самоврядування у напрямі чіткого розподілу функцій і координації діяльності державних органів управління різного рівня у сфері економічного розвитку, що розширить правове та інституціональне поле для реалізації державної регіональної політики;

рекомендації з посилення управлінського впливу на розвиток економіки регіону шляхом удосконалення його змісту, форм і методів. Доведено, що ефективна побудова управління на регіональному рівні потребує комплексного підходу, який включає організаційно-методичне та інформаційне забезпечення, подальшу розробку теоретичних основ регіональної політики;

пропозиції щодо формування інформаційної бази регіону. Встановлено, що головним в її формуванні має бути споживач, його попит, на основі чого формується “портфель замовлень”. Регіональну статистику розглянуто як систему інформаційного обслуговування регіону;

пропозиції з розрахунку валового регіонального продукту (ВРП). ВРП розглядається як аналог валового внутрішнього продукту (ВВП), проте він не тотожній йому. Головна різниця полягає в наявності у складі ВВП елементів, які в сучасних умовах неможливо розподілити по регіонах.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновані пропозиції і рекомендації з механізму реалізації промислової політики в регіоні використано в головному управлінні промисловості, енергетики, транспорту і зв’язку Донецької обласної державної адміністрації (довідка № 01-6/1188 від 05.12.2003 р.), пропозиції щодо зміцнення потенціалу регіонів і необхідності затвердження проекту Концепції регіональної промислової політики - службою Постійного представника Кабінету Міністрів України у Верховній Раді України (довідка № 01/19-0249 від 05.06.2004 р.), пропозиції щодо удосконалення державної регіональної політики, законодавчої бази, нормативних актів України з питань регіонального розвитку – у Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції (лист № 15-33/75 від 05.02.2003 р.), пропозиції з удосконалення проекту Методичних рекомендацій щодо розробки регіональних стратегій розвитку, проекту Основних засад державної стратегії регіонального розвитку, проекту Закону України “Про засади стимулювання розвитку регіонів” – у Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України (лист № 15-24/84 від 06.02.2002 р.), рекомендації з формування нової економічної структури України та її адаптації до економіки Європейського Союзу – в аналітичній записці Шостої міжнародної наукової конференції – літньої школи “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: європейські порівняльні студії” (акт упровадження № 126-17/116 від 12.02.2002 р.).

Результати досліджень також використовуються в навчальному процесі Донецького державного університету управління МОН України при викладанні дисциплін “Політика розвитку місцевого самоврядування” та “Державне регулювання економіки” (довідка № 01-12/245 від 07.04.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. Автору належать наукові ідеї роботи, теоретичні розробки і узагальнення, результати обробки інформації, вибір методів дослідження, висновки і рекомендації, практичне впровадження результатів наукових досліджень. Внесок автора в колективні опубліковані роботи конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні і практичні результати доповідались і були схвалені на 24 наукових конференціях. Основні з них: Третя міжнародна наукова конференція “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: регіональні і соціально-економічні аспекти” (1998 р., Ялта-Форос); Четверта міжнародна наукова конференція “Проблеми економічної інтеграції України в Європейський Союз: інвестиційні аспекти” (1999 р., Ялта-Форос); Региональная научно-практическая конференция “Стратегия управления социально-экономическим развитием региона на период до 2010 года (Донецкая область)” (1999 г., м. Донецьк); V Міжнародний конгрес українських економістів “Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку” (2000 р., м. Львів); Міжнародна науково-практична конференція “Фінансові важелі економічного зростання України на сучасному етапі” (2000 р., м. Чернівці); Міжнародна наукова конференція “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” (2001 р., м. Донецьк); Международная научно-практическая конференция “Региональная экономика: современное состояние и перспективы развития” (2002 г., м. Воронеж); Міжнародна науково-практична конференція “При-кладна соціальна політика: проблеми використання та розповсюдження” (2002 р., м. Донецьк).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи викладено у 76 наукових працях, з яких 6 монографій (одна індивідуальна), 29 статей у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць, 24 матеріали наукових конференцій, 23 брошури. Загальний обсяг публікацій 120,19 д.а., з них особисто автору належить 36,83 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, висновку, додатку, списку використаних джерел (278 найменувань). Основний текст викладений на 361 сторінці, робота містить 19 таблиць, 17 рисунків і схем.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Методологічне забезпечення управління регіоном” обґрунтовано поняття “регіон” як об'єкта управління і розглянуто сучасні особливості управління його функціонуванням і розвитком.

Поняття “регіон” виникло в науці для виділення окремих територій за певною ознакою. Етимологічне значення поняття “регіон” формулюється як “індивідуальна територіальна одиниця (природна, економічна, політична)”. Національна економіка України є регіоналізованою і являє собою конгломерат регіональних господарств, тобто регіон можна розглядати як форму організації продуктивних сил на певній території. На практиці виділення або агрегування регіонів здійснюється за сукупністю ознак для цілей управління, планування, реалізації економічної політики і відповідає адміністративному поділу країни. Кожний регіон має свої територіальні особливості, специфіку; у ньому складаються певні економічні і соціальні відносини. Деяке уявлення про диференціацію регіонів дають дані таблиці.

Після прийняття ряду документів, які стосуються розвитку регіонів, формується поняття “регіон”, що вживається з урахуванням завдань, які розв'язуються спільно вченими, спеціалістами та урядовими діячами. До цього слід додати, що будь-яка територіально-адміністративна одиниця є об'єктом управління, а тому необхідно і законодавчо-правове закріплення статусу кожного рівня управління: область, що найчастіше представляється як регіон, місто, район, громада.

Таблиця

Диференціація регіонів України за соціально-економічними показниками в 2002 р.

Регіони | Валова додана вартість на душу населення в 2001 р., грн. (у порівняних цінах 1996 р.) | Обсяг інвестицій в основний капітал на душу населення, грн. (у порівняних цінах) | Обсяг

зовнішньо-торговельного товарообігу на душу населення, дол. США | Загальний обсяг роздрібного товарообігу і платних послуг на душу населення, грн. | Забезпечення лікарями і середнім медперсоналом (на 10000 населення)

Україна | 1558 | 100,0 | 382,5 | 100,0 | 727,9 | 100,0 | 1735,7 | 100,0 | 157 | 100,0

Автономна Республіка Крим | 1049 | 67,0 | 368,1 | 96,2 | 169,1 | 23,3 | 1689,3 | 97,3 | 168 | 107,0

Вінницька | 1124 | 72,0 | 182,4 | 47,7 | 228,3 | 31,4 | 970,5 | 55,9 | 162 | 103,2

Волинська | 1189 | 76,0 | 294,8 | 77,1 | 273,8 | 37,6 | 1156,9 | 66,7 | 149 | 94,9

Дніпропетровська | 1981 | 127,0 | 405,4 | 106,0 | 1129,6 | 155,2 | 1768,3 | 101,9 | 156 | 99,4

Донецька | 1925 | 124,0 | 389,7 | 101,9 | 924,9 | 127,1 | 1496,8 | 86,2 | 156 | 99,4

Житомирська | 1257 | 81,0 | 189,9 | 49,6 | 231,0 | 31,7 | 966,7 | 55,7 | 157 | 100,0

Закарпатська | 870 | 56,0 | 239,3 | 62,6 | 417,3 | 57,3 | 1336,5 | 77,0 | 147 | 93,6

Запорізька | 2272 | 146,0 | 388,7 | 101,6 | 947,3 | 130,1 | 1473,8 | 84,9 | 159 | 101,3

Івано-Франківська | 1084 | 70,0 | 337,0 | 98,6 | 461,8 | 63,4 | 1004,2 | 57,9 | 152 | 96,8

Київська | 1547 | 99,0 | 455,7 | 119,1 | 423,3 | 58,2 | 1302,4 | 75,0 | 132 | 84,1

Кіровоградська | 1328 | 85,0 | 223,1 | 58,3 | 90,8 | 12,5 | 1155,8 | 66,6 | 145 | 92,4

Луганська | 1612 | 103,0 | 268,8 | 70,3 | 636,7 | 87,5 | 1000,6 | 57,6 | 148 | 94,3

Львівська | 1208 | 78,0 | 337,2 | 88,2 | 331,6 | 45,6 | 1860,3 | 107,2 | 171 | 108,9

Миколаївська | 1500 | 96,0 | 412,3 | 107,8 | 638,1 | 87,7 | 1408,4 | 81,1 | 129 | 82,2

Одеська | 1419 | 91,0 | 534,5 | 139,7 | 716,8 | 98,5 | 2594,4 | 149,5 | 144 | 91,7

Полтавська | 1690 | 108,0 | 554,9 | 145,1 | 591,6 | 81,3 | 1515,4 | 87,3 | 163 | 103,8

Рівненська | 1144 | 73,0 | 298,6 | 78,1 | 189,0 | 26,0 | 1181,2 | 68,1 | 154 | 98,1

Сумська | 1416 | 91,0 | 367,9 | 96,2 | 290,7 | 39,3 | 1044,6 | 60,2 | 145 | 92,4

Тернопільська | 927 | 59,0 | 142,0 | 37,1 | 100,5 | 13,8 | 779,7 | 44,9 | 159 | 101,3

Харківська | 1689 | 108,0 | 413,2 | 108,0 | 330,0 | 45,3 | 1693,9 | 97,6 | 161 | 102,5

Херсонська | 1186 | 76,0 | 167,0 | 43,7 | 181,5 | 24,9 | 1160,1 | 66,8 | 138 | 87,9

Хмельницька | 1268 | 81,0 | 258,0 | 67,5 | 138,4 | 19,0 | 934,3 | 53,8 | 141 | 89,8

Черкаська | 1305 | 84,0 | 206,2 | 53,9 | 242,6 | 33,3 | 1006,7 | 58,0 | 149 | 94,9

Чернівецька | 999 | 64,0 | 180,8 | 47,3 | 130,3 | 17,9 | 1096,0 | 63,1 | 152 | 96,8

Чернігівська | 1402 | 90,0 | 232,5 | 60,8 | 268,2 | 36,8 | 1004,7 | 57,9 | 156 | 99,4

Беручи до уваги теоретичні надбання з проблем регіонального розвитку, слід зазначити одну важливу деталь. Спостережувані процеси характерні для трансформаційного періоду України. Це повною мірою відноситься до держави в цілому і її регіонів. Трансформація на відміну від перехідного періоду залежить не тільки від дій законодавців, але й від безлічі інших, у тому числі й соціальних суб’єктів, що функціонують у не до кінця сформованому інституціональному середовищі. Трансформаційному періоду притаманний спонтанний характер, і він залежить від багатьох факторів, що припускає деяку непередбачуваність результатів. Це дуже важливо враховувати при здійсненні регіональної політики, коли стратегічні задачі мають пріоритети, але при цьому важливо зберігати політичну і соціальну стабільність у країні і окремих її регіонах. Управління суспільством, що трансформується, повністю залежить від головного координатора дій.

З огляду на це зроблено висновок, що в такому трансформаційному періоді вкрай необхідно здійснювати ефективне управління всіма складовими регіональної політики, а саме економічною, соціальною, науково-технічною, екологічною, демографічною, гуманітарною, національною, зовнішньоекономічною.

Правове забезпечення якісного регіонального управління недостатнє. Концепція державної регіональної політики значно посилила ефективність регіонального управління, але не подолала тяжіння до централізованого управління. Не розроблено науково-методичні основи для забезпечення стратегічного планування на всіх рівнях управління, тому не дає очікуваного результату впровадження Методичних рекомендацій щодо розроблення регіональних стратегій розвитку. Залишаються розробленими, але остаточно не прийнятими Основні засади національної стратегії регіонального розвитку та проект Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів”.

При формуванні Концепції державної регіональної політики враховано пропозиції дисертанта з визначення завдань щодо зменшення соціально-економічної диференціації розвитку регіонів та удосконалення міжбюджетних відносин.

Але можливості вдосконалення Концепції державної регіональної політики не вичерпано. Пропонується внесення змін і доповнень до неї, які стосуються посилення управління щодо питань соціальної спрямованості економіки регіонів; забезпечення чіткого розмежування компетенції, обов’язків, повноважень і відповідальності серед державних органів управління, між державними та регіональними, а також між місцевими органами влади та місцевого самоврядування щодо ефективного та сталого соціально-економічного розвитку регіонів. Ці пропозиції потребують правового оформлення в проекті Закону України про Кабінет Міністрів України та в змінах і доповненнях до чинних Законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації”.

Результати наукових досліджень використовувалися при формуванні проекту Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів”. Пропозиції автора було надано щодо визначення поняття “регіон”, показників, які доцільно використовувати при оцінці депресивних територій. Проте у прийнятому у першому читанні варіанті названого законопроекту необхідно більш чітко сформулювати правові положення, які стосуються врахування в регіональній політиці національних інтересів (державних пріоритетів); забезпечення якісного формування та виконання регіональних угод між центром і регіонами. До законопроекту слід включити новий розділ “Моніторинг процесу стимулювання регіонального розвитку” з метою забезпечення поточного спостереження, контролю, оцінювання, аналізу та прогнозування регіонального розвитку. Правова регламентація цих питань дозволить розв’язати проблеми інформаційного забезпечення регіонального розвитку, якісно обґрунтувати управлінські рішення щодо стимулювання розвитку регіонів і підвищення ефективності управління.

Теорія економічного розвитку традиційно розроблялася і мала відношення до розвинених та країн, що розвиваються. Але в чистому вигляді для України існуючі моделі навіть країн, що розвиваються, пристосувати не можна. Україна відрізняється від інших держав відносно високим промисловим потенціалом; відсутністю значної залежності соціально-економічного становища від сільськогосподарського виробництва; значним за обсягом (хоча застарілим) фізичним капіталом; досить різноманітним колом природних ресурсів; високим потенціалом людського капіталу; відносно стабільною політичною ситуацією. У таких умовах важливим стає пошук нових шляхів і факторів, які активно впливають на розвиток економіки країни та її регіонів.

Розвиток регіону – це багатомірний і багатоаспектний процес, який необхідно розглядати з погляду досягнення сукупності економічних і соціальних цілей. Цілями економічного і соціального розвитку регіону слід вважати зростання добробуту населення; підвищення рівня освіти й охорони здоров’я; поліпшення якості навколишнього середовища; збагачення культури населення, розширення особистої свободи. Різні етапи розвитку вимагають особливого підходу до реалізації цілей. Щодо нинішнього становища в економіці, то для регіонів необхідно сформулювати цілі, що складаються з двох етапів – етапу стабілізації економіки й етапу сталого розвитку регіону. Реалізація першого етапу спрямована на досягнення успіхів в економічному розвитку, що дозволять поліпшити й соціальні показники. Одночасно розвиваються малий бізнес, сфера послуг, ринкові інфраструктури. Формується система сталого розвитку, яка сама вимагає фундаментальних досліджень, тому що у сучасному розумінні формує лише межі економічного розвитку.

Управління розвитком регіонів має потребу у використанні рекомендацій і моделей, які розроблені як для розвинених країн світу, так і для країн, що розвиваються. Урахування відмінностей у використанні досвіду насамперед полягає в оцінці рівня життя людини, у макроекономічній стабільності, у розвитку ринкової інфраструктури. Трансформаційний період, притаманний економіці України, характеризується, з одного боку, падінням виробництва донедавна, підвищенням частки експорту сировинних продуктів, зниженням соціальних показників, а з іншого - зростанням сфери послуг, становленням ринкової інфраструктури, хоча й повільними темпами. Такі процеси характерні для кожного регіону з тією різницею, що їхній прояв має неоднакову питому вагу.

Управління розвитком регіону здійснюється методами, властивими управлінню взагалі, тобто управління регіоном реалізується через функції планування, організації, мотивації і контролю. У той же час управління розвитком регіону має свої особливості. Саме управління розвитком відрізняється від управління функціонуванням і має ряд особливостей. Дослідження свідчать, що в найближчій перспективі повного вирівнювання потенціалу регіонів не може бути. Отже, необхідне зменшення відставання економічно менш розвинутих регіонів, а регіональна політика повинна трансформуватися із політики згладжування в політику, сенсом якої є розширене відтворення ресурсів. Регіони стануть відігравати провідну роль у вирішенні найважливіших економічних проблем щодо формування цілісного відтворювального механізму і переходу до сталого розвитку. Управління розвитком ґрунтується на творчості. Цього вимагають і досягнення результатів, і врахування всіх умов, насамперед зовнішніх. В управлінні розвитком присутні дії, що безпосередньо стосуються регіону, а також такі, які впливають на функціонування підприємств і організацій, що знаходяться на території регіону. Управління будь-яким об’єктом стає окремою і відносно самостійною сферою діяльності. Виконуючи свої функції, обласні адміністрації безпосередньо не впливають на роботу суб'єктів, проте можуть сприяти їх ефективній діяльності, створюючи для цього всі необхідні умови. Здійснюючи управління розвитком регіону, управлінські органи роблять це від імені держави і тому мають риси державного управління. Це один з важливих моментів, тому що результати діяльності органів влади виявляються у цілях, методах, процедурах контролю, відповідальності і можливих системах стимулювання. Розвиток регіонів і перетворення їх у міцний економічний фактор робить необхідним пошук балансу у відносинах “центр - регіон”. Відбувається пошук різних формул, які дозволяють урегульовувати інтереси і центру, і регіонів. Однією з таких фор-мул є питання адміністративно-територіального устрою, виділення і об’єднання територій на основі інтеграції їх господарських комплексів, відносин спеціалізації та кооперації виробництва, а також з урахуванням географічного, історичного, етнографічного та інших факторів.

У другому розділі “Соціально-економічні умови розвитку регіонів” досліджено стан державного регулювання територіального розвитку, роль інноваційних факторів та інфраструктури як головної складової в цьому процесі.

Виходячи з неокласичних теорій (Дж. Бертс, А. Маршалл, Х. Зіберт) державне втручання в економічний розвиток регіонів недоцільне, оскільки згодом рівні їх розвитку вирівнюються. Разом з тим ці вчені не заперечували необхідності виділення проблемним регіонам фінансової допомоги на вирішення соціальних завдань.

Прихильники ж теорій кумулятивного зростання (Г. Мюрдаль, Н. Калдор, А. Вебер, Х. Ричардсон, Дж. Фрідман) пропонували проводити активну регіональну політику. Їм належить і формулювання такої мети регіональної політики, як зменшення розходжень у рівнях економічного розвитку регіонів. Під вирівнюванням розумілося згладжування розходжень. Цим обґрунтовується висновок, що держава повинна стимулювати економічний розвиток найбільш відсталих регіонів.

Однак практика показала, що в короткостроковому періоді диспропорції в рівнях економічного розвитку регіонів не зникають, тому державі доводиться регулювати ці диспропорції.

Координуючу роль держави відстоював і видатний вітчизняний економіст М.І. Туган-Барановський, зазначаючи, що держава обмежує свободу дій господарств, підпорядковуючи їх діяльність певному плану, який сама держава і пропонує.

Використовуючи світовий досвід щодо питань державного регулювання, слід звернути увагу на теорію М. Камерона про необхідність впливу держави на регіональне зростання, саме на ідеї “адапторів”, суть яких полягає в тому, що задачею державного регулювання є прискорення процесів, що природно протікають, без зміни їх напряму. Ідеї “адапторів” представляються більш прийнятними для України, тому що інші підходи вимагають великих коштів, яких сучасний бюджет не має. Крім того, є сфери діяльності, в яких держава обов'язково бере участь, - це насамперед розвиток інфраструктури. Чим більш усвідомленою буде витрата коштів, які виділяються, тим більший ефект буде одержано.

Слід зазначити також, що вирішальний вплив держави на формування господарського порядку у другій половині XX століття простежується і у досвіді розвинених країн – Англії, Греції, Іспанії, Сполучених Штатів Америки, Японії.

Формування і розвиток потенціалу регіону може бути здійснено і стає успішним лише тоді, коли процеси, що відбуваються, прогнозуються з урахуванням внутрішніх і зовнішніх факторів і умов, які відчутно впливають на темпи розвитку регіонального господарства. У цьому зв'язку особливого значення набувають інноваційні можливості регіону, які обумовлено ступенем інноваційності конкретних виробників, і пріоритетним напрямом проблем інновацій стало питання управління ними.

Для інноваційного розвитку регіонів характерні ті ж тенденції, що і розвиток економічного потенціалу. Внутрішній ринок науково-технічної продукції деградує через низький попит на інноваційні розробки; неплатоспроможність споживачів, які мають потреби у високотехнологічній продукції; недостатню конкуренцію на внутрішньому ринку; прагнення зарубіжного замовника без істотних інвестицій використати наукові результати виробничої сфери. Це негативно впливає на інноваційний розвиток країни і регіонів, а про переважно екстенсивний характер інноваційних процесів свідчить те, що інноваційна продукція освоюється шляхом використання наявного обладнання і технологій. Рівень інноваційної активності найбільш розвинених у промисловому відношенні областей значно перевищує аналогічний показник по інших регіонах. Це обумовлено насамперед більш високим рівнем розвитку техніко-технологічної бази великих підприємств у таких областях, як Дніпропетровська, Донецька, Харківська, м. Київ (рис. 1). Регіональний підхід до вирішення інноваційних проблем означає, насамперед, доведення макроекономічних реформ до кожного регіону і створення у всіх регіонах передумов для ефективної діяльності виробника. Тобто в нових умовах господарювання повинні мінятися спонукальні мотиви і відносини між інноваційною сферою і сферою управління регіонами, які характеризуються проявом зацікавленості і потреби одне в одному. Практично це означає об'єднання ресурсів і можливостей органів державного і місцевого управління, що спричиняє деякі зміни в діяльності обласних держадміністрацій у напрямі формування і закріплення нових функцій за відповідними структурними підрозділами.

Економіка регіону – це складний комплекс взаємозалежних виробництв, розташованих на окремій території і утворюючих окрему систему соціально-економічних відносин, а також інфраструктури. Інфраструктура регіону стає потужним фактором підвищення ефективності виробництва і рівня життя населення.

У сучасному розумінні регіональний відтворювальний процес здійснюється в єдності внутрішньорегіональних і міжрегіональних матеріально-технічних, фінансово-кредитних, трудових та інформаційних зв'язків, які забезпечують послідовну зміну його фаз: виробництво, розподіл, перерозподіл і використання, а ринкова інфраструктура регіону формує економічне середовище, необхідне для нормального функціонування даного відтворювального процесу.

Рис. 1. Фінансування інноваційної діяльності в Україні у 2002 р. (млн. грн.)

Взаємозв'язок між фазами регіонального відтворювального процесу подано на рис. 2.

Інтеграція виробничих процесів на рівні підприємств із відтворювальним процесом забезпечується внутрішньорегіональними зв’язками. У результаті складається регіональний економічний “клімат” у регіоні. Поряд із внутрішньорегіональними зв’язками складовою частиною регіонального відтворювального процесу є міжрегіональні і міжнародні зв’язки, які забезпечують взаємодію регіону з економікою країни і світом. Такі зв’язки відображають ступінь участі регіону у формуванні ресурсів регіону за рахунок міжнародного обміну.

Слід додати, що вертикальні зв’язки змінюються залежно від особливостей історичного етапу розвитку країни і від рівня раціоналізації управлінських рішень. Специфіка горизонтальних зв’язків полягає в тому, що розташовані підприємства є не тільки елементом регіональної економічної системи. Ефективність усієї системи досягається узгодженням вертикальних і горизонтальних зв’язків.

Рис. 2. Схема взаємозв’язку і взаємозалежності між фазами регіонального
відтворювального процесу

Ресурсний інфраструктурний потенціал регіону не реалізується автоматично без активної участі в його використанні всіх членів місцевого співтовариства. Необхідне досягнення консенсусу на всіх рівнях з вузлових питань розвитку інфраструктурного комплексу регіону, а потенційно цього можна досягти при “прозорості” місцевої влади, тобто при високому рівні інформованості населення.

У третьому розділі “Управління сталим розвитком регіону” виділяються три аспекти регіонального управління: взаємовідносини регіону і центру; взаємовідносини регіону і місцевого самоврядування, представленого містами, районами і сільськими населеними пунктами; власне регіональне управління, що забезпечує комплексний розвиток області як єдиного господарства. Пропонується методологія регіонального управління, яка формується на визначенні основних закономірностей побудови, функціонування і розвитку його як системи. Така система передбачає єдність внутрішніх і зовнішніх зв’язків, що власно формує регіон як цілісність, і в основі побудови якої лежать певні принципи, організаційні форми, методи, вимоги до професійно-кваліфікаційного рівня керівників і спеціалістів.

У дисертації розглянуто взаємовідносини між державою і регіонами, що складаються на основі принципу делегування повноважень, закріпленого законодавчими актами. Усе більшу роль відіграють методи непрямого регулювання: грошово-кредитна й амортизаційна політика, податки, позабюджетні цільові фонди. У здійсненні зовнішньоекономічної діяльності важливе значення мають мито, державне страхування експортних кредитів і ризиків.

Регіональне управління – це відносно нова проблема, що особливо активно вирішується на сучасному етапі. Своєчасним стало затвердження в 2001 р. Концепції державної регіональної політики й заходів з її реалізації. У країні на цей час обговорюється проект Закону України “Про засади стимулювання розвитку регіонів”. Законопроект ще не вичерпав можливостей його удосконалення. У дисертації обґрунтовано, що до цього законопроекту доцільно додати новий розділ, який визначатиме і конкретизуватиме діяльність органів місцевого самоврядування і місцевої влади в розвитку регіонів з урахуванням змісту чинного законодавства та потреб у його змінах і доповненнях, тобто мова йде про удосконалення у сфері управління.

Доведено, що адміністрації регіонів, діяльність яких спрямована на їх соціально-економічний розвиток, мають можливість широко використовувати нові управлінські технології, серед яких є інструменти державної регіональної політики, регіональної промислової політики, методи стратегічного планування і програми розвитку, заходи регіональних маркетингових досліджень і формування нових організаційних структур, які використовуються в регіональному адміністративному управлінні. Нові управлінські технології мають потребу у відновленні знань, ротації персоналу місцевих адміністрацій, безперервного підвищення його кваліфікації на підставі інноваційних семінарів і стажування. Тому необхідні нові показники оцінки діяльності всіх ланок управління. Система оцінок повинна враховувати і соціальні норми всіх сфер життя людини.

Нові економічні умови сприяють зміні сутності регіонального управління не тільки в теоретичному аспекті, але і на практиці. Стає необхідною оптимізація структур управління на регіональному рівні й прийняття управлінських рішень, які були б максимально наближені до реальних потреб територій, сприяли б налагодженню ефективної системи взаємодії органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій. На прикладі Донецької області розглянуто дії з удосконалення управління промисловістю в регіоні.

Регіон з деякими припущеннями можна характеризувати як господарський комплекс, як сектор державної системи, в якій ці регіони об’єднані емерджентними зв’язками. Основними структуровідтворювальними, що активно впливають на регіональну економіку, є загальноекономічні пропорції, демографічні, соціальні, економічні, інноваційно-технологічні. Побудова соціально орієнтованої економіки передбачає дотримання всіх соціально-економічних пропорцій.

Загальноекономічні пропорції формуються на державному рівні з урахуванням процесів, що відбуваються у регіонах. У разі необхідності корегування таких пропорцій регіональними органами управління не повинно носити суперечливий характер, тому що невідповідність загальнодержавним нормативам викличе появу диспропорцій.

Структуроутворюючі пропорції визначають співвідношення між секторами регіональної економіки, що забезпечує територіальний поділ праці й створює сприятливі соціально-економічні умови для населення. Вони обґрунтовують можливості в перспективі заміщення галузей, їх спеціалізацію, диверсифікованість; створюють умови виробничих зв'язків з кооперації.

Демографічні пропорції характеризують взаємозв'язок між демографічними й економічними процесами у регіоні. При всьому розмаїтті існуючих взаємозв'язків у цій групі пропорцій домінуючим є співвідношення між кількісними показниками трудових ресурсів і наявністю робочих місць.

Побудова соціально орієнтованої економіки можлива тільки при дотриманні соціально-економічних пропорцій. Це передбачає оптимальні пропорції між особистим і суспільним споживанням. Перевага суспільного споживання, за рідким винятком, збіднює сферу особистого споживання, викликає ерозію трудової активності, дезорганізує виробництво, позбавляючи його кваліфікованих кадрів. Але в той же час неправомірне збільшення частки особистого споживання призведе до зниження інвестиційної активності, позбавить суспільство наміченої раніше перспективи розвитку.

Науково-технічна революція викликала до життя нову парадигму управління соціально-економічними процесами в регіоні. У постіндустріальному суспільстві, що вступило в інформаційну еру, інтелектуальний потенціал здобуває незаперечні переваги перед природними факторами. Загальна чисельність населення регіону є важливим джерелом трудових ресурсів, але рівень освіти й кваліфікації працівників поступово займає лідируюче положення. Підвищенням рівня загальної культури населення,