прикарпатський університет імені василя стефаника

КУРИЛЯК ЛЕСЯ ПАВЛІВНА

УДК 811.161.2'371

КОРЕФЕРЕНТНІСТЬ У СУЧАСНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ТЕКСТОТВОРЕННІ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Івано-Франківськ

2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана

на кафедрі української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор

Голянич Марія Іванівна,

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника,

професор кафедри української мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна, завідувач кафедри української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

кандидат філологічних наук Сюта Галина Мирославівна, Інститут української мови НАН України, старший науковий співробітник відділу стилістики і культури мови

Провідна

установа Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, кафедра української мови, Міністерство освіти і науки України, м. Кіровоград

Захист відбудеться “29” червня 2004 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника за адресою: 76018, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 57.

Автореферат розісланий “25” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент Тишківська Н.Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній лінгвістиці кореферентність як мовознавча категорія є важливим об’єктом наукових досліджень. Виникнення проблеми кореферентності пов’язують із філософсько-логічними аргументаціями явища тотожності знаків, а згодом і висловлювань (С.Кріпке, У.Куайн, Дж.Серль, Г.Фреге та ін.). Теоретичні основи кореферентності закладено насамперед у зарубіжній лінгвістиці у зв’язку з активним розвитком теорії референції, зокрема у працях П.Адамця, І.Беллерт, Д.Вайса, А.Вежбицької, К.Доннелана, Л.Лінського, Б.Рассела, П.Стросона. Вперше кореферентність як самостійна лінгвістична категорія була предметом ґрунтовного аналізу у дослідженнях Б.Палека та Ж.Фоконьє.

Семантико-синтаксичний, функціональний та комунікативно-прагматичний підходи в інтерпретації кореферентності запропонували російські вчені (Н.Арутюнова, Т.Булигіна, В.Гак, М.Нікітін, Т.Ніколаєва, О.Падучева, М.Селезньов, О.Фатєєва, О.Чехов та ін.), які, зважаючи на досягнення зарубіжного мовознавства, поглибили лінгвістичну сутність названої категорії.

На сучасному етапі мовознавчих досліджень кореферентність кваліфікують як: перехресне ототожнення – крос-ідентифікацію (О.Чорна); альтернативно-пояснювальні відношення у мові (О.Пономаренко); принцип, який забезпечує заміщення початкової номінації наступною (Н.Голубєва); анафоричний ланцюг (О.Пархоменко, Л.Рубанова); один із засобів утворення когезії та забезпечення структурної організації тексту (О.Островський); генетичну однорідність повторних номінацій (В.Чекригіна). Останнім часом питання кореферентності стало об’єктом аналізу в когнітологічному аспекті: розкрито когнітивно-орієнтаційні моделі референції (С.Толдова), розглянуто випадки кореферентності квантора та особового займенника (К.Казенін), проаналізовано ментальні / знакові процеси в комунікації з позиції кореферентності рефлективних предикатів (І.Кім).

Однак проблема кореферентності у лінгвістиці ще не знайшла належного висвітлення, оскільки вона характеризується неоднозначністю інтерпретацій, інтерпарадигмальністю, різноаспектністю, що необхідно враховувати при її категоризації і що передбачає розгляд кореферентності крізь призму кількох галузей мовознавчої науки.

В україністиці кореферентність залишається малодослідженою проблемою. Безпосереднім предметом розгляду став тільки окремий (синтаксичний) її аспект у монографії Н.Гуйванюк “Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць” (1999 р.). Ідентичні та варіативні замінники початкової номінації об’єкта на рівні кореферентних пар у межах тексту частково висвітлені у статтях І.Калініченко. Таким чином, актуальність теми дисертаційної роботи полягає в необхідності комплексного дослідження кореферентних співвіднесень номінативних одиниць тексту, що сприятиме розв’язанню актуальної проблеми – “Кореферентність та процеси текстотворення”, яка ще не була предметом спеціального розгляду.

З’ясування текстотвірного характеру названої інтерпарадигмальної категорії передбачає цілісне, різноаспектне висвітлення кореферентних текстових одиниць у номінативному, структурному і функціональному ракурсах. Врахування текстотвірного потенціалу референційно тотожних одиниць (утворених ними кореферентних пар і рядів) у забезпеченні структурно-семантичної організації різнотипних текстів, на нашу думку, дасть можливість: 1) здійснити їх глибинний лінгвістичний аналіз; 2) інтерпретувати інформаційно-комунікативну наповненість текстів за семантикою співвказівних номінацій кореферентних рядів; 3) визначити та кваліфікувати стильову, жанрову, тематичну специфіку різних текстів за особливістю репрезентованих об’єктів у кореферентних парах і рядах, а отже, охарактеризувати і релятивні ознаки інформаційно-комунікативного простору тексту, і певною мірою індивідуальний стиль письменника.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою проблематикою кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, а також відповідає напрямкові загальнотеоретичних досліджень з питань функціонування української мови в рамках реалізації державної наукової програми “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності”.

Метою дисертаційної роботи є аналіз характеру, функцій номінативних кореферентних одиниць, утворених ними кореферентних пар і рядів у сучасному українському текстотворенні.

Досягнення цієї мети вимагало вирішення таких завдань:

1) розглянути різноаспектні інтерпретації категорії кореферентності;

2) проаналізувати номінативні одиниці тексту як систему референційно тотожних одиниць, що характеризуються омосемічністю, різноструктурністю та інформаційною нееквівалентністю, з’ясувати їх функціонально-стилістичне навантаження;

3) виділити у різних типах тексту види представлених об’єктів, моделі їх вираження, висвітлити способи фрагментарної репрезентації об’єктів і референційних ситуацій у кореферентних парах;

4) дослідити пресупозиційний компонент значення як кваліфікативну ознаку співвказівних текстових одиниць, розкрити топіко- та образотвірні функції дескрипцій;

5) здійснити кваліфікацію повторних номінацій об’єкта дійсності як кореферентних рядів того самого референта, виявити роль кореферентного ряду у представленні інформаційного центру тексту;

6) простежити вплив внутрішньої форми співвказівних номінацій на формування імпліцитного змісту тексту.

Об’єкт дослідження – сучасні українські тексти різних стилів і жанрів, у яких важливим смисло- і текстотвірним засобом виступають кореферентні одиниці.

Предмет аналізу – номінативні кореферентні одиниці, утворені ними кореферентні пари і ряди – репрезентатори об’єктів реальної та художньо інтерпретованої дійсності (картотека налічує понад 11 000 референційно тотожних номінацій, зокрема 520 кореферентних пар та 1880 кореферентних рядів).

Матеріалом дослідження обрано художні, наукові, епістолярні та друковані тексти засобів масової інформації (ЗМІ), що характеризуються стильовою, жанровою, тематичною неоднорідністю, для яких кореферентність – одна із стрижневих ознак їх структурно-семантичної організації, визначальний текстотвірний чинник. В аспекті кореферентних співвіднесень номінативних одиниць нами розглядалися:

1) тексти статей із журналів “Мовознавство” та “Слово і час” (2001 – 2002 рр.), на матеріалі яких виявлено 355 кореферентних пар і рядів, що становлять 14,8 % від загальної кількості референційно тотожних співвіднесень;

2) листи І.Багряного, В.Винниченка, А.Горської, О.Заливахи, М.Коцюбинської, О.Ольжича, С.Павличко, І.Світличного, В.Стефаника, К.Студинського, В.Стуса, М.Хвильового та ін., у яких виділено 230 кореферентних пар і рядів – 9,6 %;

3) друковані тексти ЗМІ – газетні, журнальні статті, інтерв’ю, рецензії (“Аргумент-газета”, “Бліц-захід. Товари і ціни”, “Вечірні вісті”, “Від і до”, “Високий замок”, “Дзеркало тижня”, “Західний кур’єр”, “Експрес”, “Кур’єр Кривбасу”, “Літературна Україна”, “Львівська газета”, “ПІК”, “Поступ”, “Свобода”, “Україна молода” – 2000 – 2003 рр.), у яких встановлено 365 кореферентних пар і рядів – 15,21 %.

Однак текстотвірний характер кореферентності найповніше виявляється у художньому тексті, який характеризується образністю, асоціативністю, поліструктурністю, часто латентністю зв’язків між концептами, представленими в ньому. У названому типі тексту закодована індивідуально-авторська мовна картина світу, яка неоднозначно, різноаспектно репрезентує об’єкти художньої дійсності у вигляді полікомпонентних кореферентних рядів. У дисертаційній роботі на матеріалі художніх текстів досліджено 1450 кореферентних пар і рядів, які становлять 60,41 % від загальної кількості кореферентних співвіднесень номінативних одиниць.

Розкриття конденсаційно-репрезентативних можливостей кореферентних рядів, виявлення їх ролі у вираженні інформаційного центру художнього тексту, представленні його змістового наповнення вимагало детального обґрунтування структури, типології названих рядів, висвітлення їх функціонально-стилістичного навантаження. У такому аспекті проаналізовано твори В.Барки, Л.Костенко, У.Самчука, В.Стефаника, І.Франка, М.Хвильового, В.Шевчука та ін., які характеризуються неоднорідністю художніх стилів, родовими і жанровими відмінностями, представляють різні часові проміжки процесу українського текстотворення.

У дисертаційній роботі здійснювався також аналіз кореферентних пар і рядів на матеріалі декількох текстів одного митця, що дозволило арґументованіше розкрити текстотвірні функції кореферентів, охарактеризувати окремі риси індивідуального авторського стилю.

Методи дослідження. Специфіка та характер дисертаційної роботи зумовили використання описового методу, який доповнювався порівняльним і статистичним, а також прийомами контекстного аналізу

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою в українському мовознавстві розкрити текстотвірні особливості категорії кореферентності через аналіз референційно тотожних номінативних одиниць, які формують кореферентні пари і ряди, визначити типові об’єкти репрезентації та моделі їх представлення в інформаційно-комунікативному просторі художнього, наукового, епістолярного та друкованих текстів ЗМІ. У науковий обіг уведено великий фактичний матеріал (2400 кореферентних пар і рядів), який засвідчує топіко-, образо- та текстотвірні функції кореферентних одиниць, маніфестує їх різнотипні референційні властивості.

Теоретичне значення наукової роботи виявляється у поглибленні знань про співвіднесення референційно тотожних номінативних одиниць тексту, висвітленні специфіки творення ними кореферентних пар і рядів, з’ясуванні референційних властивостей кореферентів у межах різнотипних текстів. Результати дослідження матимуть застосування в подальших розробках із проблем лінгвостилістики, семасіології, лексикології.

Практична цінність дисертації. Узагальнення проведеного дослідження і фактичний матеріал можуть бути використані при написанні теоретичних праць із стилістики, загального мовознавства, лінгвістичного аналізу тексту, лексикології, семасіології, при підготовленні відповідних спецкурсів і спецсемінарів. Систематизований матеріал дослідження у вигляді кореферентних пар і рядів можна застосовувати у процесі вивчення індивідуального стилю письменника, у науково-пошуковій роботі здобувачів.

Апробація роботи. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського університету імені Василя Стефаника в 2000-2003 рр. Основні теоретичні положення, а також практичні результати були апробовані на міжнародних, всеукраїнських наукових конференціях: “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2000, 2003), “Ретроспекція і перспективи української ономастики” (Кіровоград, 2001), “Іван Франко: письменник, дослідник літератури, культури” (Київ, 2001), “Творчість Ю.Яновського в контексті літературного процесу ХХ століття” (Київ, 2002), “Актуальні проблеми українського словотвору” (Івано-Франківськ, 2002); на звітних наукових конференціях викладачів та співробітників Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (2000-2004 рр.).

Публікації. Основні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у 8 публікаціях, з них 5 – у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України (усі статті одноосібні).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, переліку джерел, списку використаної літератури, що містить 224 позиції, додатків (199 сторінок) та переліку умовних скорочень. Обсяг дисертації – 201 сторінка, з них основного тексту – 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт і предмет наукового аналізу, арґументовано вибір матеріалу дослідження, з’ясовано теоретичне значення роботи, її практичну цінність, наукову новизну, зв’язок із науковими програмами, планами й темами, окреслено основні методи аналізу, перелічено форми апробації результатів дослідження.

У першому розділі дисертації “Кореферентність – універсальна текстотвірна категорія” розкрито різноаспектні інтерпретації кореферентності, акцентовано на її текстотвірному характері (1.1.); висвітлено види репрезентантів об’єктів дійсності, визначено їх функціонально-стилістичні різновиди (1.2.). У цьому розділі обґрунтовуються типові й факультативні об’єкти репрезентації у художньому, науковому, епістолярному текстах, а також у друкованих текстах ЗМІ, розглядаються найчастотніші моделі їх представлень (1.3.); характеризуються референційні властивості співвказівних одиниць у кореферентних парах, встановлюються їх типи (1.4.).

§ 1.1. Іменування тотожних об’єктів цікавило не лише лінгвістів, а також і філософів, логіків (Л.Вітгенштейн, С.Кріпке, У.Куайн, Дж.Локк, Г.Фреге), які, розробляючи теорію референції, як домінантне виділяли явище тотожності – обов’язкову умову встановлення кореферентних відношень між мовними одиницями, однак категоризували його по-різному. Засновник напрямку логічної семантики Г.Фреге звертає увагу на смисловий обсяг суджень а і b, акцентуючи на способах репрезентації денотата (ідентично а = а, різноаспектно а = b), пов’язуючи теорію референції з ідентифікацією денотата. Розглядаючи теорію референції у зв’язку з проблемою ідентифікації, учені-логіки ставлять питання про види взаємовідношень між референтом та його позначуваним.

Згодом референційну тотожність мовних одиниць інтерпретують такі зарубіжні лінгвісти, як П.Адамець, З.Вендлер, М.Конова, Ч.Лі, С.Томсон, А.Шведек та ін. Учених здебільшого цікавлять окремі аспекти цієї проблеми, тому кореферентність розглядається без ґрунтовного аналізу її природи, зв’язків з іншими категоріями лінгвальної системи, а отже, трактується одноаспектно. Питання про крос-референцію як самостійне мовне явище, що полягає у спеціальному виді семантичних та формальних відношень між номінативними одиницями в тексті, у зарубіжному мовознавстві вперше ставить чеський дослідник Б.Палек, пропонуючи термінологічну базу цієї проблеми, розробляючи свою концепцію крос-референції як “гіперсинтаксичного явища”. Чеський мовознавець включає кореферентність у нову парадигму – текстову; започатковуючи широке трактування кореферентності в лінгвістиці, виводить її за межі анафори, артиклевої вказівки, дейксису.

Провідна роль у розробленні та обґрунтуванні теорії кореферентності належить російським мовознавцям. Так, одним із перших повторне називання як кореферентне кваліфікує В.Гак, трактуючи кореферентність широко: у межах тексту, речення, при частиномовних трансформаціях референційно тотожних одиниць. Учений доводить, що кореферентними відношеннями можуть бути пов’язані як іменні, так і дієслівні одиниці. М.Нікітін розглядає кореферентний зв’язок між номінативними одиницями через співвіднесення їх контенсіонального / екстенсіонального значень. Номінативний аспект референційного представлення об’єктів дійсності висвітлено у працях М.Селезньова, О.Падучевої, в яких ґрунтовно розглянуті засоби референції за їх здатністю повно / частково, однозначно / неоднозначно вказувати на об’єкт; ключову роль при цьому відведено займенникам (дейктичним словам / елементам – О.Падучева), власним іменам та дескрипціям (М.Селезньов).

В україністиці наукова інтерпретація кореферентності з погляду семантики частково розглядається тими мовознавцями, предметом наукового зацікавлення яких є повтори та інші засоби семантичного зв’язку в тексті (І.Калініченко, Л.Пишна, О.Шинкаренко). Детальніша, науково вичерпна інтерпретація семантико-синтаксичного аспекту кореферентності, відповідно до якої синтаксична система української мови подається з позиції “взаємопов’язаних кореферентними співвідношеннями однорівневих та міжрівневих номінативних знаків” Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. – Чернівці: Рута, 1999. – С. 279., запропонована у монографічній праці Н.Гуйванюк. У названому дослідженні кореферентні співвіднесення синтаксичних одиниць аналізуються комплексно: з урахуванням їх семантики, структури, функціональних, комунікативних характеристик. Н.Гуйванюк основними ознаками кореферентності вважає “інформативно-референційну тотожність і функціональну еквівалентність” Там же. – С. 278..

Незважаючи на наявність досліджень у названій галузі знань, предметом лінгвістичних дискусій були і надалі залишаються питання розмежування понять кореферентності та синтаксичної синонімії, кореферентності та анафоричної вказівки, дейксису. Як засвідчує матеріал дисертаційного дослідження, у процесі репрезентації референта співвказівні одиниці формують ширшу систему семантичних, формальних та структурних співвіднесень, де релевантною ознакою їх категоризації є референційна тотожність, оскільки представлення об’єкта здійснюється переважно полікомпонентними рядами кореферентних номінацій, які характеризуються як смисловою (сигніфікативною, поняттєвою), так і референційною тотожністю і до складу яких можуть входити синонімічні, варіативні, анафоричні, дейктичні, предикативні одиниці та різноструктурні мовні конструкції, об’єднані функцією репрезентації спільного референта. Порівняймо: “сестра дівчинка-пуголовок чи то Іванна, чи ще якась “анна”? моє маленьке місячно-бліда дівчинка її відторгнута дитина ця дитина це крихке, як подув, існуваннячко те, що плавало в цинічному блискові цинкової посудини маленька дівчинка в білій льолі та дитина, що не народилась (О.Забужко).

Враховуючи різноаспектні інтерпретації кореферентності, а також результати дослідження, доцільно, на наш погляд, кваліфікувати у тексті мовні одиниці як кореферентні при будь-якій повторній репрезентації об’єкта дійсності та аналізувати їх текстотвірний характер на рівні референційно тотожних співвіднесень номінативних одиниць.

§ 2.2. Співвіднесення кореферентів є специфічним засобом репрезентації та концептуалізації інформації у тексті, де референційно тотожні одиниці формують систему топікальних покликань, утворюючи кореферентні пари (КП) і кореферентні ряди (КР). З-поміж мовних одиниць, які беруть участь у кореферентному представленні, типовими є такі засоби репрезентації референта:

1. Власні назви – частотний, семантично маркований у межах тексту засіб ідентифікаційно-кваліфікативної номінації індивідуального об’єкта. Власні номени функціонують у ролі основного, базового номінування індивідуального референта. Вони не тільки називають об’єкт, але й вводять його у поліструктурне семантично-функціональне поле поняттєвих співвіднесень референційно тотожних одиниць. Порівняймо: “І.Огієнко > д-р. Іларіон Огієнко > архиєпископ Холмський і Підляський > смиренний Богомолець за кращу долю українського народу >+ Іларіон” (із листів І.Огієнка до К.Студинського).

У тексті власні назви як індивідуальне маркування референта співвідносяться з іншими референційно тотожними одиницями – репрезентаторами сигніфікативного обсягу значення індивідуального номена (актуалізованого, семантично-функціонального). Кореферентні номінації, експлікуючи сигніфікативний обсяг власного імені, формують його КР, елементи якого розширюють, звужують, трансформують, заперечують чи підтверджують інформацію, висловлену про об’єкт, виконуючи функції індивідуалізації, ідентифікації, кваліфікації, виділяючи репрезентований об’єкт з-поміж ідентично номінованих референтів.

Важливим засобом репрезентації індивідуального референта в тексті є його перейменування новим іменем, якому притаманне фреймове чи / і асоціативно-образне наповнення. Кореферентна одиниця як асоціативно-образне перейменування репрезентує об’єкт у новому семантично і ситуативно заданому просторі, розкриває інший вимір його буття. Наприклад: “моя покровителька > жінка велична і мудра ? Прекрасна (її слов’янське ім’я) > Ольга > княгиня > володарка > Олена (ім’я, дане їй при хрещенні) > благовірна княгиня > чудова свята княгиня Ольга” (“Львівська газета”). Заміна найменування індивідуального референта новою онімною одиницею як специфічний спосіб маніфестації особи символізує її образне перетворення, формує новий ракурс репрезентації об’єкта, наповнюючи при цьому текст імпліцитними смислами.

Різновидом індивідуального представлення у тексті виступає також функціонально десемантизоване власне ім’я. Воно графічно позначене як загальнономінативна одиниця, однак її індивідуальний семантичний код не стертий, є домінантною ознакою при кваліфікації референта, одночасно доповнюючись новими контекстуально актуалізованими смислами. Порівняймо: “барани зі дзвониками ? в’ячеслави піховшики > вони > баранці зі дзвониками” (“Західний кур’єр”).

2. Дескрипції – найтиповіший засіб кваліфікації та індивідуалізації репрезентованого об’єкта. У межах інформаційно-комунікативного простору тексту вони вживаються при описовій, невизначеній (“моя дитина дорога > моя тривога кароока > моя гіллячка голуба > моя дитиночка > мій маленький чоловік” – М.Вінграновський) або неодиничній референції.

Окремим засобом унікально маркованої, одиничної репрезентації, виявленої нами у текстах, виступають конструкції описового характеру, формальна модель вираження яких – “той, хто…”, “той, який…”, “ти, що….” (займенник + описовий зворот), “І / ІГ, що…”, “І / ІГ, які…”, “І / ІГ, котрі …” (іменник чи іменна група із займенником + описовий зворот). Наприклад: “моя дочка Дорота > та, що минулого року вийшла заміж за мірошника” (О.Клименко), “ці люди, що всім серцем чекали твойого приходу ? оті, які зважаться зватись іменням твойого народу ? оті, на яких прокляття за злочин і зраду лягло” (М.Бажан).

3. Репрезентантами референційних співвіднесень можуть бути займенникові номінації – нейтральний (“економний”) чи оцінно маркований засіб кореферентного представлення, що вживається у всіх проаналізованих текстах. Порівняймо: “хтось > такі “хтосі” (“Слово і час”), “він > той, до болю невпізнаний хтось” (“Кур’єр Кривбасу”).

У процесі представлення референта в тексті використовуються і питальні номінативні одиниці з відповідним займенником. Це стосується тих випадків, коли іменований одним із комунікантів предмет є невідомим для іншого. Наприклад: “Вольтер > хто такий Вольтер? > це ім’я > воно старе” (Л.Демська), “хто вона? > ця обраниця, що полонила тебе > яка-небудь студентка? > хтось із спільних наших знайомих?” (В.Домонтович).

4. Окрему групу мовних референційних засобів утворюють синтаксичні конструкції – репрезентатори складних денотатів (комунікативних ситуацій). Порівняймо: “хтось плакав ще > хтось тихо плакав ще” (Н.Попович), “поява мертвого нареченого > він приходить” (“Слово і час”).

Серед синтаксичних моделей представлення нами виділено апелятивні кореферентні конструкції – особливий засіб репрезентації адресата в епістолярних текстах, які кваліфікують об’єкт за найвищим (зі знаком “+”) критерієм. Наприклад: “Дорогий Степане Андрійовичу! > Шановний і Дорогий Степане Андрійовичу! > Поважний і Дорогий Колего, Степане Андрійовичу!” (із листів Д.Нитченка до С.Крижанівського). Апелятивні кореферентні конструкції, представляючи адресата епістолярного дискурсу, одночасно можуть виражати і привітання. Порівняймо: “Добрий день, дорогий друже Євгене!> Дорогий Євгене! Вітаю! > Дорогий Женю-Євгене, доброго дня!” ( із листів І.Іова до Є.Барана).

У ролі специфічного представлення, виявленого в епістолярії, виступають синтаксичні конструкції – засіб формальної “я-репрезентації” адресанта, передбачений структурною організацією епістолярного тексту. Представляючи адресанта, такі синтаксичні конструкції одночасно імплікують суб’єктивно-модальну кваліфікацію автором тексту адресата листування, повідомляючи про взаємостосунки між комунікантами. Наприклад: “Остаю з найглибшою любов’ю до Вас, все Вам вдячний Василь Стефаник > Цілую Ваші руки Вам все вдячний Василь Стефаник > Ваш найвірніший Василь Стефаник” (із листів В.Стефаника до А.Шептицького).

5. Найчисленішими репрезентантами об’єктів у текстах є загальнономінативні одиниці різного функціонального призначення і семантичного наповнення. Вживаючись у ролі кореферентного представлення об’єкта, в усіх досліджених текстах вони функціонують як текстотвірні чинники, а в художньому – виступають і важливим образотвірним засобом.

Розгляд кореферентних одиниць як специфічних засобів репрезентації та конденсації змістового простору тексту, на наш погляд, допомагає розкрити роль категорії кореферентності у процесі породження тексту, визначити її взаємозв’язок з іншими текстотвірними чинниками.

§ 1.3. В аналізованих текстах об’єкти репрезентації характеризуються як типовістю виявлення у межах певного виду тексту, так і нетиповістю. Факультативними об’єктами виступають загальні, неодиничні референти (сукупність осіб, предмети, події, явища, фрагменти репрезентованої картини світу), моделі представлення Для вираження моделі представлення об’єкта у дисертації використані такі умовні позначення: П н – початкове номінування, Д н – додаткова номінація об’єкта, У н – уточнювальна назва чи інформація про реферований предмет, К н – кваліфікативна номінація, Р н – різноаспектна номінація (об’єкт ідентифікується за різними ознаками), І р… – інші репрезентації, які можуть включати анафоричні вказівки, додаткові, варіантні представлення, П п – поліадресантне представлення (об’єкт номінується кількома суб’єктами), Л п – латентне (імпліцитне) представлення, Д в – дейктична вказівка, Ш – об’єкт репрезентації не називається адресантом, однак його “присутність” у тексті маркують інші мовні засоби, часто асоціативно-образні порівняння. яких реалізуються у кореферентних парах, а також у три- – п’ятикомпонентних рядах.

Розглянемо детальніше типові об’єкти репрезентації.

На основі опрацьованого матеріалу у науковому тексті нами виділено такі типові об’єкти репрезентації: а) предмет розгляду наукової статті. У межах названого об’єкта репрезентації виділяємо його окремі різновиди – певне мистецьке явище, літературний твір, особа, відома у літературознавчому чи мовознавчому світі, наукова дефініція, які є основою розгортання змістового простору наукового тексту. Референційно тотожні одиниці утворюють трикомпонентні моделі (П н >У н > Д н), чотири- – семикомпонентні (П н >У н >Д н…> І р) та полікомпонентні ряди (найбільший ряд налічує 61 одиницю – П н >У н (Д н) > П п…> Р н…? І р); б) авторське дослідження – монографічна праця, наукова стаття, художній твір – типовий об’єкт репрезентації у текстах рецензій, який виражається двокомпонентними парами (П н > Д н (К н), трикомпонентними моделями (П н >У н (Д н) >К н), чотири- – шестикомпонентними рядами (П н > У н (Д н) >К н…?І р).

Поширеним способом фрагментарної референції у науковому тексті виступають КП – П н >У н (Д н), (Р н), (І р). Нами виявлено 68 пар, що становлять 19,5 % від загальної кількості кореферентних співвіднесень номінативних одиниць у межах наукового тексту. Співвказівні номінування відзначаються нейтральною семантикою, ілюструють різні (часто концептуально відмінні) погляди на об’єкт, виконують функції уточнення, доповнення, кваліфікації. Кореферентність у науковому тексті забезпечує семантичну єдність текстових сегментів, взаємопов’язана з іншими текстовими категоріями – референційністю, інформативністю та цілісністю.

Типовими об’єктами репрезентації в епістолярії виступають: а) адресат листування, поданий з позиції одного чи кількох адресантів; моделі репрезентації реалізовані полікомпонентними рядами, до складу яких можуть входити аксіологічно марковані одиниці (П н (К н) > К н…, П н (К н) > К н- П п…); б) “я-репрезентатор”, у ролі якого функціонує адресант епістолярного тексту, подаючи свою характеристику. Модель представлення, задана дейктичною номінацією, реалізується у трикомпонентних конструкціях (П н (Д в) > У н (Д н) > К н), у полікомпонентних рядах (П н (Д в) > У н > Д н… > К н…? І р); в) формальна “я-репрезентація” адресанта, передбачена структурною організацією епістолярного тексту. Типовою моделлю представлення є полікомпонентні ряди (П н > Д н > І р…).

Кореферентність в епістолярії впливає на структурування тексту, підсилює його модальну тональність. Текстотвірними одиницями виступають апелятивні кореферентні конструкції, які, закладаючи початкову референцію адресата, проектують комунікативне розгортання тексту, та співвказівні номінації як засіб формальної “я – репрезентації” адресанта, які, сигналізуючи про лінійну, інформаційну завершеність епістолярного тексту, відзначаються максимально позитивною аксіологічною маркованістю.

У друкованих текстах ЗМІ, на відміну від наукового та епістолярного, об’єкти представлення не є чітко регламентованими. Ними можуть бути різноманітні ситуації, явища, події, персоналії, що здебільшого є невідомими, новими для реципієнтів, актуалізованими у визначеному хронотопічному ракурсі. Найтиповішими об’єктами у текстах ЗМІ виступають: а) особа (індивідуальний референт), відома у соціумі; б) особа (індивідуальний референт), локально включена у газетний дискурс; в) сукупність істот (неодиничний референт) – типовий об’єкт репрезентації у коротких статтях-повідомленнях; г) предмет, явище, подія.

Моделі представлення реалізуються у кореферентних парах (П н >У н (К н), П н > У н (Д н)), у трикомпонентних конструкціях (П н > У н (К н) > Д н (К н), П н ? У н (Д н) > К н ) і полікомпонентних рядах (П н > У н (Д н) > К н…> Р н… ? І р). Процес репрезентації об’єктів у текстах ЗМІ відзначається ситуативністю, а кореферентні одиниці, реферуючи відомий у соціумі чи локально включений у текст об’єкт, акцентують на його ідентифікаційно-кваліфікативних ознаках, часто подаючи референт із позиції подій, що відбулися нещодавно та /або якимось чином cтосуються предмета повідомлення.

Для художніх текстів характерні різноаспектні асоціативно-образні, оцінні репрезентації об’єктів, оскільки їх інформаційно-комунікативний простір є креативним утворенням, передбачає цілісну, завершену, індивідуально-авторську інтерпретацію референта художньої дійсності. Матеріал дослідження дає підстави виділяти такі типові об’єкти представлення: а) одиничні референти – ключові образи (ліричний суб’єкт, головний персонаж, дійова особа, “я-наратор”, “я-репрезентатор”); б) неодиничні референти (ситуативний об’єкт нарації, фрагментарний образ, предмет дискутування); в) складні денотати (комунікативні ситуації). Моделі репрезентації підтверджують неоднорідність інформаційно-комунікативного наповнення художніх текстів, підкреслюють залежність процесу референції від вибраного способу представлення об’єктів, родо-видової специфіки тексту, індивідуального стилю автора.

У поетичному тексті нами виявлено 6 моделей представлення художнього образу, серед яких типовими є полікомпонентні ряди (див. поеми М.Бажана, Л.Костенко, Д.Павличка, В.Сосюри; найбільший ряд налічує 44 одиниці, зокрема у романі Л.Костенко “Берестечко”); чотири- – дев’ятикомпонентні ряди – в інших жанрових текстах; трикомпонентні моделі та кореферентні пари при фрагментарних репрезентаціях об’єктів. Представлення об’єктів у поетичному тексті здебільшого реалізується дейктичними словами (П н (Д в) > У н > Д н…> К н…? Р н… > І р; П н (Д в) > У н > Д н…> К н…? Р н… > П п… > І р.), які виступають у кореферентних рядах у ролі початкових номінувань поетичних образів, функціонуючи як самостійний засіб “я-репрезентації” ліричного суб’єкта.

Прозовий і драматургійний тексти відзначаються різноаспектною поліадресантною, кваліфікативною, зокрема й імпліцитною, референцією об’єктів, що зумовлено їх родовою специфікою. Найтиповішими моделями представлення виступають полікомпонентні ряди, сформовані за допомогою різної кількості співвказівних одиниць: у романах, повістях, оповіданнях В.Домонтовича (54), В.Шевчука (38), М.Вінграновського (34), С.Процюка (28), Д.Гуменної (27), О.Забужко (26), В.Даниленка (24), Т.Осьмачки (20); у драматургійних текстах І.Кочерги (23), О.Ірванця (12), О.Коломійця (11). Полікомпонентні ряди здебільшого оформлені за такими зразками: П н >У н > Д н…> К н…?Р н…> П п…> Л п… > O >І р; П н >У н > Д н…> К н…? Р н…>І р; П н >У н > Д н…> К н…? Р н…> П п…> І р. Трикомпонентні ряди та кореферентні пари забезпечують фрагментарне представлення неодиничних референтів, складних денотатів, співвказівні одиниці яких утворюють такі моделі: П н >У н (Д н) > К н; П н (Д в) >У н > К н; П н >У н > Д н; П н >У н (І р) > К н; П н >У н ( Д н); П н > Д н; П н >У н (Д н), (І р), (К н).

Специфічністю репрезентації об’єктів відзначаються новели В.Стефаника, в яких представлення центрального образу може реалізуватися двома-трьома номінативними одиницями (“Діти”, “Лан”, “Портрет”, “Сама-саміська”), дейктичними маркерами (“Дорога”, “Моє слово”, “Нитка”), іноді й описово: індивідуальний референт прямо не називається, а його ідентифікаційно-кваліфікативне представлення імплікується у контексті. Названі способи представлення образу – одна із рис авторського індивідуального стилю, своєрідний спосіб творення В.Стефаником своєї художньо інтерпретованої картини світу.

§ 1.4. За матеріалами дисертаційного дослідження виявлено 520 прикладів кореферентних одиниць (21,7 % від загальної кількості кореферентних співвіднесень, поданих у додатках до дисертації), що формують КП, серед яких виділяємо чотири групи фрагментарної репрезентації об’єктів.

1. Важливу групу становлять КП перейменування, друга номінативна одиниця яких по-іншому маніфестує об’єкт, підкреслюючи релятивну ознаку референта, не виділену при його початковій репрезентації. Названа одиниця, повідомляючи нову інформацію про об’єкт, пропонує ще один аспект референційної кваліфікації, може містити займенникову вказівку (цей/ці, той/ ті), яка забезпечує одиничність реферованого об’єкта, сприяє його адекватній рецепції у комунікативній ситуації. Співвказівні одиниці утворюють такі моделі референції: П н > Д н – “хлопчик > Наколінігопчик” (І.Калинець); П н >Д н (Д в) – “вокзал желєзнодорожний > етат двожец” (О.Ірванець).

2. Другу групу фрагментарної репрезентації утворюють КП уточнення. У названих КП замінник початкового представлення уточнює зміст попередньої одиниці; декодуючи визначеність референта, відносячи його до певного класу об’єктів, пояснює референційний зв’язок між представленим референтом та його вербальними репрезентантами або вживається у ролі пояснення певної дефініції, доповнюючи її категоріальні характеристики. Референційно тотожні одиниці співвідносяться одна з одною, як: П н > У н – “дизайнерське агентство > місцева дизайнерська студія “Мельпомена” (“Бліц-захід.Товари і ціни”), “коренева морфема > носій загальної семантичної ідеї” (“Мовознавство”).

3. Як свідчить матеріал дослідження, спеціальним засобом фрагментарної референції індивідуального об’єкта виступають КП ідентифікаційно-кваліфікативної репрезентації. У їх межах виділяємо два різновиди КП, що розрізняються за способом початкового представлення референта: у ролі першої номінації можуть виступати як загальні (П н > І н-К н), так і власні назви (П н (В н) > І н-Кн). Порівняймо: “тонкий халатик > всім халатикам халат” (І. Жиленко), “Максим Третяк > гуцул” (Р.Андріяшик). Друга співвказівна одиниця у названих КП вживається у ролі ідентифікації, індивідуалізації чи кваліфікації референта, тому двокомпонентні кореферентні моделі можуть одночасно поєднувати ідентифікаційно-кваліфікативні ознаки об’єктів або забезпечувати референцію однієї з них. Наприклад: П н (В н) > І н, П н (В н) > К н – “завжди бунтівливий Микита Шаповал > той самий Шаповал, котрий ще десь в 1910-1912 роках підірвав динамітом пам’ятник Пушкіну в Харкові” (“Кур’єр Кривбасу”), “Ірина Володимирівна > та художниця, з якою я знайома” (із листа А.Горської до батька). Співвідношення одиниць у КП ідентифікаційно-кваліфікативної репрезентації, що представляють індивідуальні референти, можуть базуватися на протиставленні загального / індивідуального (одиничного). Одна із кореферентних одиниць акцентує на референційній сутності ілюстрованого об’єкта, а інша – забезпечує його одиничність. Порівняймо: “шаланда > “Ластівка” (Ю.Яновський), “Слово Данила Заточника”> цей чудовий поклик волаючого в пустелі” (В.Шевчук).

4. Фрагментарним способом реферування об’єктів дійсності виступають КП ідентифікаційно-кваліфікативно-вказівної референції, перша одиниця яких, репрезентуючи об’єкт, одночасно ідентифікує чи кваліфікує його, друга ж – вказує на референт чи згадку про нього у певній комунікативній ситуації. Моделі цього представлення виглядають так: П н (І н-К н) > Д н – “Ясна Пані, очі наче у сарни > Пані” (Б.-І.Антонич); П н (І н-К н) > Д н (Д в) – “лист зі змістом, щоб Ви як Голова Товариства імені Шевченка справили мені скромний похорон > цей лист” (із листа В.Стефаника до А.Шептицького). Першою одиницею у КП ідентифікаційно-кваліфікативно-вказівної референції можуть виступати займенникові маркери. Представляючи різноманітні референти, дейктичні одиниці вводять їх у певний клас об’єктів, не забезпечуючи при цьому їх ідентифікаційно-кваліфікативну чи пояснювально-уточнювальну референцію. Названі функції виконує наступна кореферентна одиниця, що декодує референційну визначеність таких предметів, ідентифікує, кваліфікує чи уточнює їх індивідуальні, специфічні якості. Кореференти при такому способі репрезентації об’єктів утворюють КП за такою моделлю: Д в (П н) > У н (Д н), (І н-К н) – “вона > смерть” (Н.Неждана), “вона > развєдьонная” (О.Ірванець).

Серед названих видів пар кореферентні конструкції як репрезентатори комунікативних ситуацій функціонують рідше: виявлено 55 одиниць, які становлять 2,3 % від загальної кількості референційно тотожних співвіднесень. Співвідносні одиниці у КП, що представляють складні денотати, розрізняються референційними смислами (за Н.Гуйванюк) та співвідносяться одна з одною, як П н > Д н; при цьому друга синтаксична одиниця кореферує із першою, базуючись на новій ситуативній актуалізації репрезентованого денотата, може відрізнятися від попередньої предикативним складом. Порівняймо: “не найкраща політична дорога > пішов добровольцем до дивізії “Галичина” (Р.Іваничук).

Висвітлення кореферентних взаємозв’язків на рівні пар відкриває додатковий аспект інтерпретації інформаційно-комунікативного простору тексту, дає можливість виявити нові способи репрезентації фрагментарних об’єктів. На відміну від КР, КП виступають специфічним способом фрагментарної перейменувально-кваліфікативної, уточнювально-пояснювальної, ідентифікаційно-кваліфікативної та ідентифікаційно-кваліфікативно-вказівної референції.

Другий розділ дисертації “Кореферентні одиниці у художньому тексті” присвячено аналізові функціонально-семантичного навантаження референційно тотожних номінативних одиниць у художніх текстах. У ньому досліджено пресупозиційний компонент значення як інтегрувальний засіб встановлення кореферентних співвіднесень (2.1.); висвітлено топіко- і образотвірну роль дескрипцій (2.2.); охарактеризовано повторні номінації об’єкта як кореферентні ряди того ж самого референта (2.3.); простежено вплив внутрішньоформних значень кореферентних одиниць на формування імпліцитного змісту тексту (2.4.).

§ 2.1. У художньому тексті референційно тотожні номінації, забезпечуючи різноаспектне представлення референта, вступають у кореферентні відношення на основі фонових і контекстуальних знань, які є важливим фактором створення і змістового наповнення образів, а за ними – і текстів. У цьому процесі стрижнева роль належить референційним пресупозиціям, які містять уявлення, знання про властивість, будову, ознаки предметної дійсності, окремий фрагмент якої представляється називними одиницями. Вони допомагають безпомилково декодувати кореферентні відношення між першим членом КП або КР та його субститутами дейктичного характеру, дають можливість правильно інтерпретувати семантичну наповненість кореферентних номінацій без попередньої вказівки на референт або при його імпліцитному вираженні. Порівняймо: “(Розмова між монахами). Це – гра бісовська. – Що ти, посоромся! – Він десь отам сидить у блекоті (....). З кущів виходить Чортик волохатий і, помахавши хвостиком грайливо, з цікавістю спостерігає гру” (Л.Костенко).

Кваліфікативною ознакою кореферентних номінативних одиниць виступає пресупозиційний компонент значення (спільний для першої референції об’єкта та певної кількості його замінників), який базується на референційній тотожності названих одиниць (незмінних, концептуально закріплених ознаках референта) або формується контекстом. При відсутності прямого називання особи семантично значущою виступає саме концептуально закріплена ознака як однозначне і безпомилкове представлення референта. Порівняймо: “Випусковий товариш Шкіц і суворий, і булий член ЦК есерів. Був на суді – виправдали, тепер щось знає. … Шкіц дивиться на всіх трішки з презирством. І на Карла. Безумовно: одні не знають, що є ЦК, а другі – що він булий” (М.Хвильовий).

Кореферентні номінативні одиниці, що адекватно сприймаються мовцями завдяки різноманітним пресупозиціям, не тільки розширюють поняттєвий обсяг референта, але й формують асоціативні зв’язки, чим підсилюють інформативність висловлень, уможливлюють глибше сприйняття художнього образу, а за ним – і тексту. Фонові знання забезпечують також ефективність комунікативного акту, спрямовуючи його семантичне розгортання, сприяють виникненню асоціативних образів. Вони можуть бути джерелом зміни топіків, наповнюючи при цьому текст імпліцитною інформацією, репрезентуючи глибинність його змісту.

§ 2.2. Для розкриття характеру кореферентних відношень між номінативними одиницями тексту, висвітлення їх топіко- та образотвірних функцій, на наш погляд, важливо дослідити функціонально-стилістичне навантаження дескрипцій.

У дисертації дескрипції розглядаються як інтродуктивно-ідентифікаційні, кваліфікативні номінації, називні одиниці з вказівними словами, означеннями, що позначають різноманітні об’єкти; як описові конструкції, що забезпечують правильність та однозначність референції об’єктів, виділяють їх із певної групи найменувань, ідентифікуючи за релевантною, яскраво виявленою ознакою. У тексті дескриптивні одиниці функціонують поряд з іншими референційно тотожними номінаціями КР, при цьому вони можуть започатковувати репрезентацію референта, виступати як першим членом КП чи КР, так і використовуватися у ролі його замінників.

У