КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КИРИЧЕНКО Валентина Володимирівна

УДК 657. 471

МЕТОДИКА ОБЛІКУ І КОНТРОЛЮ ВИТРАТ НА РЕМОНТ ОСНОВНИХ

ЗАСОБІВ

(на прикладі промислових підприємств Вінницької області)

Спеціальність 08. 06. 04 - Бухгалтерський облік, аналіз та аудит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі обліку підприємницької діяльності Київського національного економічного університету Міністерства освіти і науки України, м.Київ

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

КУЖЕЛЬНИЙ Микола Васильович,

Київський національний економічний університет,

завідувач кафедри обліку підприємницької діяльності

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, доцент

НАПАДОВСЬКА Любов Василівна,

Київський національний торговельно-економічний університет,

завідувач кафедри бухгалтерського обліку

кандидат економічних наук, професор

ДАВИДОВ Григорій Миколайович,

Кіровоградський державний технічний університет,

декан економічного факультету, професор кафедри аудиту і аналізу

господарської діяльності

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

кафедра обліку та аудиту, м. Київ

Захист відбудеться “ 27 ” вересня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203 .

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного економічного університету за адресою: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 201.

Автореферат розісланий " 25 " серпня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук, професор А.М. Поддєрьогін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Одним із важливих резервів підвищення ефективності суспільного виробництва є поліпшення використання основних виробничих засобів і, в першу чергу, їх активної частини - машин і обладнання. Основні засоби складаються з великої кількості конструктивних елементів, які виготовлені з різних за міцністю матеріалів, виконують різні технологічні функції, мають неоднакове експлуатаційне навантаження і внаслідок цього спрацьовуються нерівномірно.

На 01.01.2003 року по Вінницькій області кількість промислових виробничих підприємств (без МП та кооперативів) складала 396 одиниць, у тому числі 25 ремонтних підприємств, 75 підприємств машинобудівної та металообробної промисловості. Питома вага обладнання віком від 20 років і вище на досліджених заводах м. Вінниці в середньому становить 58,5 %. Знос основних засобів Вінницької області за 2002 рік становив загалом 59,2 %, у тому числі по промисловості - 70,2 %. Парк обладнання майже не поновлюється, це свідчить про необхідність відтворення спрацьованих основних засобів, що досягається шляхом проведення відповідних ремонтів.

На багатьох промислових підприємствах є ремонтно-механічні цехи чи майстерні, технічний рівень яких відрізняється. Щорічно в середньому кожна одиниця обладнання підлягає ремонту. Ремонтне виробництво займає важливе місце у складі допоміжних виробництв. Воно має свої особливості та технологію, які впливають на процес здійснення основного виробництва. Від своєчасності та якості проведення ремонтних робіт залежить ритмічність випуску продукції, її собівартість і якість, ефективність використання основних засобів.

На сучасному етапі більшість підприємств України відійшло від системи планово-попереджувального ремонту, що негативно вплинуло на утримання та використання основних засобів. Робітники ремонтних служб матеріально не зацікавлені у праці, розцінки за роботу своєчасно не переглядаються, що викликає велику плинність кадрів, впливає на якість ремонту. А тому в цьому напрямку необхідно поліпшувати систему обліку і контролю, яка б дозволяла приймати ефективні управлінські рішення та попереджувати нераціональні витрати.

У нормативно-законодавчій базі України, в літературних джерелах з бухгалтерського обліку і контролю цим питанням приділено недостатньо уваги. Окремим питанням теорії, методики та організації обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів приділялась увага у працях Шера І.Ф., Рудановського О.П., Жданова А.І., Покропивного С.Ф., Кареліна В.С., Кужельного М.В., Бабича В.В., Свідерського Є.І., Ткаченко Н.М., Бєлобжецького І.А., Коцупатрого М.М., Русакової Е.А., Ібрагімова Н.А., Парашутіної Н.В., Селезньової С.І., Карпової Т.П., Каменіцера С.Є., Носкіна Р.А., Ломакіна В.О., Бандурки О.М., Коробова М.Я., Орлова П.І., Петрова К.Я., Рейніна С.Н., Іонаса Б.Я., Азизяна К.С., Давидсона С., Митчела К., Вейла Р. та інших авторів, які започаткували теоретичне обґрунтування і подальшу розробку даної проблеми. Більшість авторів зосереджують увагу на класифікації ремонтів, джерел їх відшкодування, загальній методиці ведення обліку витрат на ремонт. У той же час питання планування ремонту, організації обліку ремонту, порядок списання матеріальних витрат, нарахування заробітної плати, методика обліку витрат на ремонт у комп’ютерному середовищі, організація оперативного контролю витрат на ремонт досліджені недостатньо.

Недостатній рівень дослідження, актуальність і необхідність вирішення питань, пов’язаних з удосконаленням методики обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів, обумовили вибір теми дисертації.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету і є складовою кафедральної науково-дослідної теми “Удосконалення обліку і контролю в галузях економіки”, номер державної реєстрації 0103V004766. Особисто автором в рамках теми було розроблено пропозиції щодо вдосконалення методики обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів на промислових підприємствах.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертації – на основі проведеного дослідження розробити рекомендації щодо вдосконалення методики обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів промисловості для забезпечення їх ефективного використання.

Досягнення поставленої мети обумовило вирішення наступних завдань:

- з’ясувати сутність ремонтів, економічні основи їх класифікації;

- визначити основні напрямки удосконалення обліку витрат на ремонт основних засобів;

- уточнити джерела відшкодування витрат на ремонт основних засобів;

- дослідити об’єкти і методи обліку витрат і калькулювання ремонтних робіт;

- оцінити діючу систему обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів і дати пропозиції щодо їх удосконалення.

Об’єктом дослідження є чинна система обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів на промислових підприємствах.

Предметом дослідження є методичні та організаційні питання обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів на промислових підприємствах.

Методи дослідження. Методичною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ і процесів у безперервному їх розвитку і взаємозв’язку. У роботі використані загальнонаукові методи дослідження: моделювання, аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння, математичні і статистичні методи. Інформаційним забезпеченням для застосування зазначених вище методів дослідження є показники фінансово-господарської діяльності промислових підприємств. У процесі дослідження вивчені праці вітчизняних і зарубіжних вчених - економістів, законодавча база щодо питань обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у вирішенні завдань з організації та методики обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів, розробці рекомендацій щодо їх удосконалення.

У процесі дослідження одержані наступні наукові результати:

n

n

n

n

n

n

n

n

n

Практичне значення одержаних результатів. Використання результатів дослідження підвищить ефективність діяльності ремонтних цехів промислових підприємств. До результатів, що мають практичне значення і можуть бути впроваджені в господарську діяльність підприємства, відноситься розробка більш досконалої методики ведення бухгалтерського обліку та здійснення контролю витрат на ремонт основних засобів.

Окремі рекомендації і пропозиції впроваджені на Вінницькому заводі тракторних агрегатів (довідка №254/59 від 7 квітня 2003 року), 45 експериментальному механічному заводі (довідка № 411 від 5 червня 2003 року) та інших підприємствах.

Результати дослідження використовуються в навчальному процесі та знайшли відображення у навчальних програмах, методичних вказівках, текстах лекцій, якими користуються студенти Вінницького інституту регіональної економіки та управління при вивченні курсів: “Аудит”, “Контроль і ревізія”, “Організація обліку”, “Організація і методика аудиту”, “Облік на підприємствах малого бізнесу” (довідка № 11 від 4 червня 2003 року).

Особистий внесок здобувача. Усі представлені в дисертаційній роботі рекомендації і пропозиції розроблені особисто автором.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження оприлюднено на міжнародній науковій конференції “Розвиток науки про бухгалтерський облік” (м. Житомир, 23-24 листопада 2000 року), міжнародному симпозіумі “Наука і підприємництво” (м. Кам’янець-Подільський, 21 травня 2003 року); на науково-практичних міжвузівських конференціях викладачів: “Розвиток ринкових відносин в регіоні” (м. Вінниця, 19 квітня 1997 року), “Проблеми розвитку регіонального бізнесу та управління” (м. Вінниця, 19 квітня 2002 року). Основні положення та рекомендації дисертаційної роботи обговорювались і отримали позитивну оцінку серед спеціалістів-практиків при проведенні занять з перепідготовки кадрів Центру зайнятості.

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 12 наукових працях загальним обсягом 3,2 друкованих аркушів, з них 5 – у наукових фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає 156 сторінок друкованого тексту. Робота включає 34 таблиці на 37 сторінках, 8 рисунків на 6 сторінках, список використаних джерел із 177 найменувань, 20 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження, відображено наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення.

У розділі 1 - “Економічна сутність ремонту і джерел його відшкодування” – досліджено сутність понять “ремонт”, “витрати на ремонт основних засобів” та їх еволюцію у світовій та вітчизняній науці.

Обґрунтовано сучасну класифікацію ремонтів та склад джерел відшкодування витрат на його проведення. Дискусія навколо поняття “витрати на ремонт основних засобів” продовжується і тепер. При визначенні сутності ремонтів були досліджені загальні і відмінні ознаки ремонтних робіт, їх об’єкти та характер впливу ремонтів на них, місце ремонтів у суспільному виробництві.

Ремонтні роботи виділилися в окрему галузь суспільного виробництва і відрізнялись від інших робіт тим, що в процесі них відбувається відновлення або заміна окремих елементів об’єкта. Ремонти спрямовані на підтримання основних засобів у робочому стані, на зменшення їх зносу. Об’єктами ремонтів є засоби праці виробничої сфери і сфери обігу, предмети невиробничої сфери та особистого споживання. Узагальнення матеріалів дослідження дало можливість визначити, що ремонтом називаються роботи, які спрямовані на зменшення зносу, підтримання в дієздатному стані засобів праці шляхом відновлення або заміни їх зношеної частини.

В економічній літературі і в практичній діяльності немає єдності поглядів стосовно класифікації ремонтів. При поділі ремонтів на види за основу беруться різні ознаки: обсяг, трудомісткість, періодичність ремонту, ступінь розборки об’єкта, джерела фінансування ремонту, конструктивні особливості об’єктів, характер пошкоджень, ступінь зносу окремих частин тощо. Більшість авторів віддає перевагу кількісним ознакам ремонту. В дисертації запропонована уточнена класифікація ремонтів основних засобів, що дає можливість підвищити науковий рівень теоретичних спрямувань економічної сутності ремонтного виробництва (рис. 1.).

Особлива увага в ході дослідження приділялася видам ремонтів: поточному, середньому, капітальному, кожен з яких передбачає свою мету. Мета поточного ремонту - збереження основних засобів у придатному для продуктивного використання стані шляхом проведення регулярних ремонтно-профілактичних операцій для усунення дрібних неполадок і попередження прогресуючого фізичного спрацювання. Ознаки поточного ремонту наступні: виконуються дрібні роботи; незначні витрати на проведення робіт; здійснюється через незначні проміжки часу (до 1 року). Мета середнього ремонту - забезпечити нормальний стан основного засобу між двома капітальними ремонтами.

Мета капітального ремонту - відшкодування нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів об’єктів ремонту та максимально можливе відновлення первісних їх техніко-експлуатаційних параметрів. Ознаки капітального ремонту: пов’язаний із зупинкою об’єктів ремонту на тривалий термін; проводиться повне розбирання об’єкта; періодичність ремонту більше одного року; значні витрати на проведення ремонту головних конструктивних елементів об’єктів основних засобів. При визначенні періодичності ремонту слід керуватися галузевими інструкціями. Дослідження показали, що на періодичність капітального ремонту впливають наступні фактори: об’єкт ремонту, умови експлуатації основних засобів.

Проведений аналіз відображення витрат на ремонт основних засобів в обліку, відповідність його МСБО та П(С)БО України показав, що починаючи з 1938 року витрати на поточний ремонт відносилися на собівартість продукції, капітальний ремонт здійснювався за рахунок амортизаційного фонду на капітальний ремонт.

Під час війни з 1.07.1941 року капітальний ремонт здійснювався за рахунок амортизаційного фонду на капремонт або собівартості продукції при відсутності його. З 22.03.1988 року у зв’язку з внесеними змінами до Плану рахунків бухгалтерського обліку витрати на ремонт списувалися за рахунок амортизаційного фонду, субрахунок “Ремонтний фонд основних засобів”. З 1.08.1990 року було відмінено створення амортизаційного фонду на капітальний ремонт.

З 1.01.1991 року витрати на всі види ремонту основних виробничих засобів відносилися до складу витрат на виробництво та реалізацію продукції (робіт і послуг), при необхідності створювався ремонтний фонд (резерв). З 07.05.1993 року всі підприємства повинні були створювати резерв на ремонт основних засобів. З 1.01.1995 року зупинено створення даного резерву.

З 1995 року до 1.07.1997 року витрати, пов’язані із закінченим капітальним ремонтом, відносилися на збільшення балансової вартості відповідних основних засобів, а витрати по поточному ремонту списувалися на собівартість продукції (робіт, послуг). З 1.07.1997 року витрати на ремонт у сумі, що не перевищували 5 % балансової (залишкової) вартості основних засобів на початок звітного року, списувалися на собівартість продукції (витрат обігу, робіт, послуг), а різниця – на збільшення балансової вартості основних засобів.

Згідно МCБО 16 “Основні засоби” після надходження основних засобів підприємство може мати витрати, пов'язані з експлуатацією або поліпшенням їх стану. Підхід до відображення таких витрат у бухгалтерському обліку залежить від їх впливу на майбутні економічні вигоди, що очікуються від використання об'єкта. Згідно п.26 МСБО 16 видатки на ремонт та обслуговування основних засобів здійснюються для відновлення або підтримання майбутніх економічних вигід, які підприємство може очікувати від оціненого спочатку рівня продуктивності активу. У такому випадку вони здебільшого визнаються як витрати тоді, коли вони понесені. Наприклад, собівартість капітального ремонту основних засобів – це витрати, оскільки вони насамперед відновлюють, а не підвищують оцінений спочатку рівень продуктивності. Через це такі видатки списуються на витрати у момент їх виникнення.

Введення нового Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та інструкції щодо застосування цього плану, які затверджені наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291 внесло зміни в організацію бухгалтерського обліку витрат на ремонт. Даним планом рахунків не передбачений рахунок “Ремонт основних засобів”. Це пов'язано з тим, що в бухгалтерському обліку (незалежно від норм податкового законодавства) первісна вартість основних засобів згідно П(С)БО № 7 збільшується лише на суму витрат, пов'язаних з поліпшенням об'єкта, яке призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від його використання. Такі витрати будуть відображатися на рахунку 15 “Капітальні інвестиції”. Таким чином, згідно п. 15 П(С)БО № 7 витрати на ремонт повинні відображатися на відповідних рахунках витрат. Але, як свідчать дослідження, на деяких підприємствах витрати на ремонт основних засобів відображаються у складі капітальних інвестицій.

З 01.01.2003 року суму витрат на ремонт основних фондів, що може бути віднесена до складу валових, збільшено з 5 до 10 % від сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року. У податковому законодавстві в основу поділу цих витрат щодо віднесення їх на валові витрати покладено не ці-льовий характер операцій з поліпшення функціо-нування об'єктів необоротних активів, а розмір самих витрат. Невідомо на чому ґрунтуються ці нормативи.

Варто зазначити, що обчислюються ці відсотки від балансової (по суті залишкової) вартості, тобто, чим більше знос (у цілому по групі) і потреба в ремонтах, тим меншу вартість ремонтів можна включати до складу валових витрат. Напевне законодавець таким чином попіклувався про те, щоб платники податків більш активно оновлювали свої основні засоби. Теоретично ця позиція не витримує критики, оскільки витрати на ремонтні роботи, як правило, передбачені у проекті кожної машини, яка вироб-ляється в Україні, що пояснюється нерівномірним зносом окремих деталей та необхідністю їх віднов-лення чи заміни в процесі експлуатації. Потуж-ність об'єкта залишається без змін.

Вартість поді-бних робіт у бухгалтерському обліку має включатися до витрат звітного періоду, а у податковому обліку – до валових витрат у повній сумі. До необхідності узгодження цього питання в за-конодавстві про бухгалтерський облік і податкову звітність автор прийшов на основі проведеного дослідження.

У розділі 2 - “Методологія обліку витрат і калькулювання собівартості ремонтних робіт” досліджено стан обліку витрат і калькулювання собівартості ремонтних робіт. В дисертації наведені основні положення з обліку витрат, що повинні вказуватися в наказі про облікову політику підприємства. Важливе місце у роботі займає розроблення науково обґрунтованої концепції класифікації витрат. Як свідчать дослідження, перелік калькуляційних статей встановлюється підприємством самостійно, виходячи з особливостей технології та організації виробництва. На практиці, як правило, облік витрат на ремонт ведуть за різними статтями калькуляції. Це призводить до того, що витрати, однакові за економічним призначенням, відображаються за різними статтями калькуляції. Застосування калькуляційних статей витрат на практиці залежить від технології, організаційних форм та видів ремонту. У ремонтних виробництвах необхідно встановити єдину номенклатуру статей витрат.

З урахуванням викладеного та в результаті дослідження питання в дисертації запропонована номенклатура калькуляційних статей витрат для ремонтних виробництв. Зокрема, доцільне виділення запасних частин у окрему статтю, що обумовлено великою їх питомою вагою у матеріальних витратах на ремонт основних засобів.

Важливим питанням, що досліджується в роботі, є визначення об’єктів і методів обліку витрат і калькулювання ремонтних робіт. При позамовному методі обліку в ремонтному виробництві об’єктом обліку витрат є витрати за замовленням, що включає об’єкт, який ремонтується, або групу об’єктів. Запропоновано при здійсненні ремонтних робіт застосовувати дві калькуляційні одиниці: одиницю ремонтної складності, яка забезпечує вихідні дані при плануванні ремонтних робіт; інвентарний об’єкт, що сприяє реальності обчислення собівартості ремонту.

В дисертації проаналізовано ведення обліку матеріальних витрат на ремонтних підприємствах. Дослідження показали, що матеріальний облік ведеться на низькому рівні: матеріали списуються не завжди за призначенням, є випадки нелімітованого відпуску матеріалів, іноді не заповнюються дефектні відомості тощо. Важливим питанням в обліку є нормування матеріальних витрат, що є однією з передумов раціонального використання матеріалів.

На деяких заводах Вінниччини при плануванні матеріальних витрат на ремонт застосовуються невдалі методики, суть яких полягає в наступному: встановлюється сталий відсоток цих витрат до основної зарплати (до 45 %) – це дає змогу “підганяти” витрати матеріалів під заданий відсоток; планування матеріальних витрат здійснюється за видами ремонтів на одну групу ремонтної складності залежно від ваги обладнання. На підприємствах Вінниччини нормування матеріальних витрат на ремонт по операціях технологічного процесу здійснюється згідно дефектних відомостей, типових процесів ремонту, креслень. Запропоновано встановлювати норми по операціях технологічного процесу і загальної норми витрачання матеріалів по об’єктах, що ремонтуються і відображених у відомостях дефектів. Доцільно визначати фактичне витрачання матеріалів на ремонт інвентарним методом.

Більшість підприємств Вінниччини при здійсненні ремонтів використовують нормативи праці системи планово-попереджувального ремонту на 1 одиницю ремонтної складності, які доцільно скоригувати на досягнутий рівень продуктивності праці. Так, на Вінницькому заводі тракторних агрегатів, виходячи з того, що слюсар 4 розряду може відремонтувати обладнання марки 1К62 (токарно-гвинторізний верстат) за місяць, та з розміру середньої заробітної плати встановлено, що вартість капітального ремонту однієї ремонтної одиниці становить: механічної частини слюсарних робіт - 27,48 грн., електричної частини слюсарних робіт - 14,48 грн.

Щодо систем оплати праці у ремонтному виробництві визначилося два основні напрямки: при виконанні верстатних робіт застосовується погодинна оплата праці (як правило, в поєднанні з преміюванням); при виконанні слюсарних робіт - відрядна. Рекомендуються, як найбільш ефективні, наступні системи оплати праці: нормативно-відрядна бригадна – для слюсарів комплексних бригад, що виконують всі види ремонтів; для електриків ремонтно-механічного цеху, які виконують всі види ремонту електричної частини різних видів обладнання; для комплексних бригад лабораторій по ремонту обладнання; відрядно-преміальна індивідуальна - для верстатників, що обслуговують не менше 2000 Rм встановленого обладнання; відрядно-преміальна бригадна - для слюсарів спеціалізованих бригад ремонтно-механічного цеху по капітальному ремонту обладнання; для слюсарів по поточному ремонту тих же груп обладнання; погодинно-преміальна індивідуальна - для верстатників, що обслуговують менше 2000 Rм встановленого обладнання; акордна - для оплати праці робітників при виконанні аварійних робіт, при капітальному ремонті великогабаритних верстатів та машин, при капітальному ремонті автоматичних ліній.

Дослідження свідчать, що при здійсненні відряд-них ремонтних робіт в якості первинного документа з обліку праці і заробітної плати доцільно застосовувати одноразові та накопичувальні наряди із внесенням реквізитів, необхідних для обліку фактичної трудомісткості, браку, з відмітками представника ВТК про виконану роботу. В дисертації розроблена форма такого наряду.

Для обліку оплати праці робітників-погодинників доцільно застосовувати “План-наряд на ремонт обладнання”. На доплати, які являють собою відхилення від норм по заробітній платі, слід оформляти відповідні документи (доплатний наряд), вказувати причини та винуватців відхилень. З цією метою наведена методика нарахування заробітної плати ремонтникам при погодинно-преміальній та відрядно-преміальній системах оплати праці, запропонований комплекс показників з преміювання ремонтників.

Преміювання слюсарів-ремонтників доцільно встановлювати: за виконання місячного плану ремонту у встановленій номенклатурі; за скорочення часу фактичного простою обладнання у плановому ремонті; за скорочення часу фактичного простою обладнання у позаплановому ремонті в результаті високої якості виконуваних робіт з ремонту; за відповідність вимогам, що пред’являються до стану обладнання, закріпленого за комплексною бригадою. Верстатників-ремонтників доцільно преміювати за наступні показники: виконання місячного плану ремонту у встановленій номенклатурі; скорочення часу фактичного простою обладнання у плановому ремонті в порівнянні зі строком, передбаченим планом.

У дисертації приділена увага дослідженню обліку витрат на утримання і експлуатацію обладнання (ВУЕО). На більшості підприємств відсоток даних витрат на майбутній період (рік) встановлюється наказом, як відношення суми цих витрат за попередній період до суми основної заробітної плати робітників за цей же період, але це призводить до викривлення даних кошторисів; норми ВУЕО не розробляються. Існують різні варіанти розподілу ВУЕО, зокрема, пропорційно фізичному обсягу виконаних робіт, умовних еталонних гектарів, одиницям ремонтної складності, заробітної плати, годин праці, прямих витрат тощо.

На досліджених підприємствах переважно застосовується порядок, згідно якого ВУЕО щомісяця розподіляють між окремими замовленнями пропорційно до нарахованої прямої оплати праці за кожним замовленням. Даний метод розподілу є недосконалим, тому що не враховує різницю у рівнях механізації робіт. Найбільш вірним методом є розподіл ВУЕО пропорційно кошторисних ставок, що розраховані на кожний калькуляційний об’єкт основних засобів. Кошторисні ставки доцільно встановлювати по замовленнях (видах витрат) у розрізі цехів враховуючи кількість годин роботи обладнання та величину нормативних витрат на його утримання й експлуатацію. Запропоновано розробити нормативи ВУЕО і враховувати їх фактичну величину з тим, щоб виявляти відхилення від встановлених нормативів.

Одним із невирішених питань при здійсненні ремонту є облік браку, який має місце як при виконанні окремих операцій у процесі ремонту, так і в процесі експлуатації вже відремонтованого об’єкта. Проведене дослідження на промислових підприємствах свідчить про незадовільне вирішення цього питання. На більшості з них у калькуляціях з ремонту зовсім не передбачено статті “Втрати від браку”, відсутній первинний облік браку, не здійснюється належний контроль за прийманням відремонтованого обладнання зі сторони ВТК тощо. Так, зі всіх досліджених заводів, тільки на Вінницькому інструментальному заводі встановлено норматив втрат від браку – 0,11 % (при термообробці) до цехових витрат. Фактично у первинному та зведеному обліку показники про простій обладнання у ремонті та оцінку його якості заповнюються згідно самооцінки ремонтників. Внаслідок цього на виробництві виникають великі втрати через неякісний та несвоєчасний ремонт обладнання, а показники обліку свідчать про повне виконання плану та нормативів з ремонту та про високу якість його проведення. Недостовірність первинних даних виникає крім того через те, що робітники ремонтних служб фактично зацікавлені у викривленні інформації про ремонт, оскільки вони одержують премії за якісний та своєчасний ремонт.

Запропоновано перехід ремонтної служби підприємств на гарантійне обслуговування: якщо обладнання після ремонту виходить з ладу раніше передбаченого терміну, ремонтники відновлюють його безкоштовно та, навпаки, при збільшенні міжремонтного терміну експлуатації – одержують премії. Виявленню браку сприяє встановлення персональної відповідальності робітників, які відповідають за своєчасне виявлення і оформлення браку, за включення усіх виписаних актів про брак у звіт. Для обліку втрат від браку і систематизації зведень про брак на підприємствах доцільно встановлювати перелік причин та винуватців браку, розробляти класифікатори робіт з переліком операцій, за якими передбачається брак. Зазначені у класифікаторах шифри втрат від браку слід проставляти у первинних документах, актах про брак, зведеннях тощо. Собівартість кінцевого браку доцільно обчислювати згідно нормативних калькуляцій.

У дисертації досліджено порядок зведеного обліку витрат на ремонт. Пропонується зведений облік витрат організовувати за видами ремонтів із підрозділом по замовленнях, що включають ремонт одного інвентарного об’єкта або декількох однотипних об’єктів. При цьому витрати слід поділяти на витрати за нормами та відхиленнями від них. Найбільш точним методом визначення величини незавершеного ремонту є його щомісячна інвентаризація з оцінкою за фактичною собівартістю, видами ремонтів; доцільне також встановлення пооб’єктного методу обліку витрат.

Удосконалення калькулювання собівартості ремонтних робіт повинно відбуватися шляхом впровадження принципів нормативного методу калькулювання у поєднанні з нормативним обліком витрат. За основу обчислення фактичної собівартості при нормативному методі слід брати нормативну калькуляцію, що розрахована за діючими технологічними нормами витрачання матеріальних цінностей, заробітної плати; фактична собівартість визначається як алгебраїчна сума нормативної вартості та відхилень від норм.

В дисертації досліджений документообіг при здійсненні ремонту основних засобів, розроблена класифікація документів залежно від етапів ремонту. Пропонується автоматизувати облік витрат на ремонт основних засобів. При цьому доцільно використовувати програму 1С “Бухгалтерія” версії 7.7. Регістрами обліку при цьому слугують: таблиця обліку ремонтів, яка заповнюється згідно акта на списання запасних частин, матеріалів, інших витрат; таблиця “Аналіз рахунків” і Головна книга, оборотна відомость по рахунках Головної книги (розроблені регістри містяться в додатках до дисертації).

У розділі 3 – “Оперативний економічний контроль витрат у ремонтному виробництві” досліджено організацію та методику контролю витрат на ремонт. Дослідженням встановлено, що найважливішими об’єктами оперативного контролю при здійсненні ремонту є: процес виконання у встановлений термін якісного ремонту; витрати на ремонт; час простою обладнання у ремонті.

На ремонтних підприємствах доцільно застосовувати нормативний метод обліку витрат на виробництво, що передбачає крім обліку відхилень від норм, також і оперативність одержання облікової інформації. На більшості підприємств відхилення по витратах визначаються в кінці місяця, що є негативним фактором. Контроль за відхиленнями по матеріальних витратах запропоновано здійснювати на всіх стадіях ремонту. До початку ремонту, при заміні матеріалів, наднормативному відпуску матеріалів, слід використовувати метод документування відхилень від норм, суть якого полягає в оформленні на вищевказані випадки спеціальних (сигнальних) документів. Також запропоновано використання сигнальної документації для посилення контролю за господарськими операціями, доцільно виділити її в самостійний елемент контролю. З метою конкретизації відхилень від заданих нормативів сигнальну документацію потрібно складати не лише в розрізі господарських операцій, а й в аналітичному розрізі (групувати за видами, причинами і винуватцями відхилень).

У процесі ремонту необхідно здійснювати оперативний контроль за матеріальними витратами шляхом одержання щоденних відомостей про їх витрачання, використовуючи при цьому дані первинних документів (дефектних відомостей тощо), порівнюючи фактичне витрачання та витрачання за нормами. Особливу увагу слід приділяти випадкам невикористання встановленого ліміту згідно лімітних карт, даним вимог на відхилення та накладних на повернення матеріалів з виробництва та здачу відходів. Після звітного періоду в процесі здійснення контролю можуть бути виявлені і недокументовані відхилення, по яких необхідно виявляти причини та винуватців. Організації оперативного контролю за виготовленням деталей при здійсненні ремонту сприяє також маршрутна система. З метою управління запасами, оптимізації їх витрат, на промислових підприємствах пропонується застосовувати метод аналізу “АВС”.

Для організації оперативного контролю за витратами праці пропонується здійснювати щоденний контроль та аналіз фонду оплати праці. Систематичний контроль за виконанням норм виробітку кожним робітником дозволяє своєчасно виявляти причини та вживати заходи у випадках невиконання норм, скорочення розбіжностей між найбільшим та найменшим відсотком виконання норм. Для контролю за виробітком і заробітною платою доцільно застосовувати табель обліку робочого часу, маршрутні листи, накопичувальні (декадні) наряди, змінне завдання тощо.

Оперативний контроль відхилень по заробітній платі необхідно вести за видами: відхилення, які призводять до перевитрат фонду оплати праці, але до економії інших витрат і загального зниження собівартості ремонтних робіт (премії за безаварійну роботу обладнання, за економію матеріалів тощо); відхилення, які призводять до зменшення нормативних витрат по заробітній платі та собівартості ремонтних робіт (зниження розцінок, норм часу, недобір робітників проти норм тощо); відхилення, які призводять до перевитрат фонду оплати праці і зростанню собівартості ремонтних робіт (доплати за понадурочні роботи, додаткові роботи, не передбачені технологічним процесом, за відхилення від нормальних умов праці; оплати за час простоїв, відхилення по заробітній платі робітників через зміну їх планової чисельності).

Істотне значення має контроль за непродуктивними втратами і витратами робочого часу, що відображуються в листках на доплату, листках про простій обладнання, актах на брак. Ці документи необхідно групувати по ділянках і причинах, підраховувати втрачені людино-години, множити на плановий випуск деталей в годину і одержувати таким чином величину недоотриманих деталей у зв'язку з втратами робочого часу. Порядок оплати додаткових операцій, не передбачених установленим технологічним процесом, слід контролювати по нарядах на відрядну роботу з відмітним знаком (наприклад, з червоною смугою по діагоналі бланка наряду).

Значна увага у дисертації приділена контролю за дотриманням ремонтними цехами кошторисів ВУЕО. Для контролю за ВУЕО доцільно розробити нормативи ВУЕО по групах обладнання. Цей контроль повинен здійснюватись щоденно насамперед з метою дотримання затверджених норм витрат лімітів споживання матеріалів, палива, енергії, інструментів та інших засобів праці; лімітів споживання і вартості різного роду послуг та робіт, заробітної плати обслуговуючого персоналу шляхом виявлення відхилень фактичних показників від нормативних. Поточний контроль за відхиленнями від кошторисів ВУЕО необхідно організовувати по кожній статті діючої номенклатури.

Контролю підлягає і використання обладнання у часі. Об’єктом щоденного оперативного контролю ВУЕО також є втрати від простоїв обладнання, які можуть виникати внаслідок недоліків в організації ремонтних робіт. Так, неякісний ремонт основних засобів призводить до їх аварій. Джерелом даного контролю є відомості або картки простою обладнання. Контроль за дотриманням нормативів часу знаходження основних засобів у ремонті доцільно здійснювати шляхом порівняння даних, що містяться у дефектних відомостях (звітна інформація), і нормативних даних у планах-графіках ремонтів.

У дисертації досліджений порядок здійснення оперативного контролю браку у ремонтному виробництві. Оперативний контроль браку слід проводити шляхом щоденного отримання інформації про випадки браку згідно актів (повідомлень) про брак в розрізі їх номерів, причин, винуватців та статей калькуляції браку.

Одним з важливих елементів оперативного контролю є контроль за виконанням плану собівартості ремонту. При цьому оперативний контроль слід здійснювати шляхом порівняння фактичних і планових витрат, що обчислені на одну одиницю ремонтної складності по групах основних засобів.

За допомогою методу кореляційного аналізу досліджена залежність між обсягом виконаних ремонтних робіт у одиницях ремонтної складності та витратами на ремонт у гривнях. Дослідження свідчать про наявність тісного зв’язку між вищевказаними ознаками (коефіцієнт кореляції дорівнює 0,9), тому витрати на одиницю ремонтної складності відремонтованого об’єкта основних засобів можуть бути використані у якості об’єкта оперативного контролю.

У ремонтно-будівельних цехах важливо забезпечити вибіркову перевірку обсягів виконаних робіт з капітального ремонту будинків і споруд за допомогою контрольних замірів фізичних обсягів виконаних робіт. Доцільним є оперативний контроль за виконанням графіку планово-попереджувальних ремонтів, виробництва деталей у номенклатурі, за дотриманням планової тривалості ремонту. В дисертації відмічено, що доцільною формою самоконтролю якості ремонту обладнання є перехід ремонтної служби підприємства на гарантійне обслуговування. У дисертації наведені норми часу на перевірку точності та якості ремонту обладнання. Організація оперативного контролю повинна здійснюватися на базі використання сучасної комп’ютерної техніки, що сприяє підвищенню його оперативності та ефективності.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукової задачі, що полягає в дослідженні і розробці науково-методичних і практичних рекомендацій щодо вдосконалення методики обліку і контролю витрат на ремонт основних засобів на промислових підприємствах.

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки та пропозиції:

1. Враховуючи, що важливим методологічним питанням є визначення об’єкту дослідження та відсутність єдності думок по цьому питанню у нормативно-законодавчій базі України, в літературних джерелах та в практичній діяльності, автором запропоновано ремонтом називати роботи, які спрямовані на зменшення зносу, підтримання в дієздатному стані засобів праці шляхом відновлення або заміни їх зношеної частини.

2. Класифікація ремонтів основних засобів є вихідним моментом побудови методики їх обліку. Серед досліджених існуючих класифікацій для здійснення обліку витрат на ремонт основних засобів доцільно застосовувати класифікацію ремонтів за наступними ознаками: способом здійснення, відношенням до плану здійснення, до господарської діяльності, належністю основних засобів. Крім того, замість класифікації ремонтів основних засобів за видами автором рекомендовано застосовувати їх класифікацію за технічними та економічними ознаками.

3. З метою дотримання режиму економії витрати на ремонти у відповідності з їх економічною природою та П(С)БО України слід відносити на витрати звітного періоду, витрати на аварійний ремонт не з вини підприємства доцільно відшкодовувати за рахунок відповідних джерел (коштів постачальників та підрядників, гарантійного фонду, страхових виплат тощо). Запропоновано обліковувати витрати на аварійні ремонти відокремлено для виявлення їх причин і винуватців та компенсування цих витрат за рахунок винних осіб чи підрозділів.

4. Для забезпечення достовірного відображення витрат на ремонтні роботи об’єктом обліку витрат і калькулювання собівартості повинні бути витрати по замовленнях, що відкриваються на кожний інвентарний об’єкт або по групі однотипних інвентарних об’єктів. У ремонтному виробництві доцільне застосування двох калькуляційних одиниць - одиниці ремонтної складності та інвентарного об’єкта обладнання. Запропоновано застосування нормативного методу обліку витрат та калькулювання собівартості продукції. При цьому в основу визначення собівартості ремонтів повинні бути покладені не планові, а нормативні витрати.

5. Основні положення з обліку витрат на ремонт основних засобів повинні вказуватися в наказі про облікову політику підприємства. Застосування калькуляційних статей витрат залежить від технології, організаційних форм та видів ремонту основних засобів. Для групування витрат ремонтного виробництва необхідне застосування єдиної номенклатури калькуляційних статей, яка розроблена автором в дисертації.

6. Нелімітований відпуск матеріалів на ремонт основних засобів призводить до безгосподарності. З метою визначення достовірності витрачання матеріальних цінностей, виявлення причин та винуватців перевитрат, пропонується встановлення системи лімітування матеріалів, що витрачаються на ремонт основних засобів, з виявленням відхилень від норм у поточному обліку методом документування та визначенням у кінці місяця недокументованих відхилень.

7. Нормативи праці системи планово-попереджувального ремонту