НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Лисенко Людмила Володимирівна

УДК 027.5:93:930.25

БІБЛІОТЕЧНІ КОЛЕКЦІЇ ТА ЗІБРАННЯ ХІХ–ХХ СТОЛІТТЯ

ЯК ОБ’ЄКТ АРХЕОГРАФІЧНОГО ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВЧОГО ОПИСУ

07.00.08 – Книгознавство, бібліотекознавство,

бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор

Дубровіна Любов Андріївна,

Національна бібліотека України

імені В.І.Вернадського, директор

Інституту рукопису

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Омельчук Володимир Юхимович,

Національна бібліотека України

імені В.І.Вернадського,

завідувач Відділу національної бібліографії;

кандидат історичних наук

Виноградова Олена Борисівна,

Державна історична бібліотека України,

директор бібліотеки.

Провідна установа: | Інститут історії НАН України,

відділ спеціальних історичних дисциплін, м. Київ.

Захист відбудеться “29”квітня 2004 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01 у Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського за адресою: 03039, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3,

Із дисертацією можна ознайомитися в читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського: Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розісланий “27”березня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради А.О. Чекмарьов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Історико-культурні фонди сучасних бібліотек формувалися впродовж багатьох століть. Немає потреби спеціально наголошувати на тому, що в них зберігається вся пам’ять людства, відображена у численних рукописах та друкованих творах, що надійшли з найдавніших часів до сьогодення. Бібліотечні фонди національних та наукових бібліотек світу пишаються своїми книжковими та рукописними колекціями, зібраннями та історичними бібліотеками, що відтворюють історію державного та економічного розвитку суспільства, науки, освіти, культури. Більшість національних бібліотек світу (у тому числі Французька національна, Британського музею, Конгресу США тощо) формувалися органічно впродовж декількох історичних періодів, коли туди потрапляли колекції та зібрання видатних державних діячів, що й на сьогодні у цілісному вигляді і з відповідними історичними документами щодо походження та за спеціальними формами обліку зберігаються в ретроспективних фондах цих бібліотек.

Інша доля спіткала українські наукові бібліотеки, що зберігають сьогодні численні ретроспективні фонди, рукописні та книжкові колекції, зібрання, комплексні історичні бібліотеки про походження, склад та зміст яких майже нічого не відомо широкому загалу дослідників історії культури. Це пов’язано із форсмажорними обставинами ХХ ст. щодо створення цих фондів у багатьох українських бібліотеках, передусім національних та наукових. Основна маса таких книжкових колекцій та зібрань потрапила до бібліотек після Української революції 1917-1920 рр., коли було проведено націоналізацію всіх попередніх об’єктів культури, що перебували у державній власності попередніх держав та приватних осіб. Під час руїни багато фондів було втрачено, багато було передано у 20-30-х рр. спеціалізованим бібліотекам - регіональним центрам (передусім Одеській, Харківській, Дніпропетровській обласним науковим бібліотекам), а також Національній бібліотеці України (в 1919-1933 рр. - Всенародна бібліотека України) та після 1939 р. - Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. За попередніми даними, тоді понад 4 тис. бібліотек та зібрань окремих культурних та освітніх установ, міністерств та відомств, окремих власників було передано на державне зберігання до бібліотек. Частина цих фондів була розпорошена по загальних фондах, частина передавалася до резервних фондів (або фондів так званої “концентрації”) майже без опрацювання. Документи щодо походження, складу і змісту в багатьох випадках відсутні. Радянська держава почала формувати свій бібліотечний фонд оперативного впливу на радянську свідомість і формування нової людини. Старі колекції перетворилися на неактуальні артефакти буржуазної культури. Черговий катаклізм - Друга світова війна та нацистська окупація - супроводжувався процесом деструкції історично складених фондів, масштабним вивезенням цих фондів за межі України. Багато з них вдалося повернути, хоча й пошкодженими, частину назавжди втрачено, доля багатьох невідома. Одночасно триває й процес передачі на зберігання фондів сучасних діячів, однак історична цінність таких “колекцій” вже не є головним критерієм їх значимості.

Із здобуттям незалежності України розпочався процес відродження національної культури. Були започатковані дослідження окремих, найцінніших колекцій та зібрань, їхньої історії. Серед пріоритетних було поставлено завдання проведення державної реєстрації пам’яток культури, в тому числі і бібліотечних колекцій та зібрань. Однак в умовах, коли багато історичних зв’язків зруйновано, а інформацію втрачено, це завдання потребує розв’язання кола наукових проблем щодо реконструкції та наукового опису цих об’єктів культури, з’ясування історії та культурологічної цінності колекцій та зібрань, вирішення низки науково-методичних питань щодо форм, методів та засад їхнього реєстраційного опису для обліку в Державному реєстрі національного культурного надбання (далі ДРНКН). До цієї проблеми фахівці тільки приступили. Важливість цього завдання та відсутність спеціальних наукових розробок з питань дослідження та уніфікованих засад щодо наукового опрацювання бібліотечних колекцій та зібрань опису для державної реєстрації визначає актуальність цього дослідження. Такі дослідження знаходять підтримку держави посередництвом та введенням у дію законодавчих документів як спосіб забезпечити збереження національної книжкової спадщини України.

Зв’язок з іншими науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснювалося відповідно до загальної теми НБУВ “Рукописна спадщина діячів науки й культури України: джерелознавчі дослідження та археографічний опис”, що виконувалась як відомча тема НАН України (державний реєстраційний номер 0100U006608) та “Книжкові та рукописні пам’ятки: історико-культурні дослідження бібліотечних зібрань, колекцій та рідкісних видань” (номер теми 0102U000510).

Стан наукової розробки проблеми.

Ретроспективні фонди виступають на якісно новому етапі сучасних книгознавчих досліджень як самостійний об’єкт археографічного та джерелознавчого вивчення. Численні розвідки щодо питань історії походження та долі окремих загальновідомих та малодосліджених книгозбірень, їх історичних відомостей фондовласників розкрито в історіографічному розділі дисертації. Опис заголовка в камеральній археографії та архівознавстві досліджувався (К.Мітяєв, Г.Боряк, Л.Дубровіна, Ф.Стоян та ін.), однак на якісно іншому об’єкті - архівних фондах та з іншою, виключно науково-інформаційною метою.

Сучасна школа історико-книгознавчого дослідження історичних зібрань та колекцій НБУВ набула досвід досліджень з історії створення, походження, розвитку, долі окремих ретроспективних зібрань у контексті історії науки, просвіти, культурного розвитку України. Спроби загальної класифікації бібліотечних історико-культурних фондів належать історику-джерелознавцю Л.Дубровіній та бібліотекознавцю Л.Мусі. Вони стали передумовою необхідності вивчати бібліотечні колекції та зібрання комплексно, як самостійний об’єкт.

Однак створення методики наукового опису, бібліотечно-культурологічної класифікації цих фондів з метою державної реєстрації як культурного надбання не було предметом дослідження. Тому виникла потреба в розробці теоретико-методологічних засад щодо вивчення, класифікації, опрацювання методів та прийомів наукового опису історичних колекційних фондів та ефективної роботи з ними.

Мета дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вивчення історії походження складу та змісту бібліотечних колекцій та зібрань як об’єктів джерелознавчого та археографічного опису на базі історико-культурних фондів НБУВ і створення уніфікованих засад їхнього опису для ДРНКН.

Основні завдання дослідження полягають у тому щоб:

·

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження є цілісні та реконструйовані комплексні історико-культурні фонди НБУВ, а також частина ретроспективних колекційних зібрань, що знаходиться у стадії реконструкції в НБУВ.

Предмет дослідження. Історико-книгознавчий статус та науковий опис бібліотечних колекцій та зібрань з урахуванням походження, складу, змісту та реєстрації в ДРНКН.

Методологічною основою є принцип історизму як базовий у роботі з історико-культурними фондами, а також хронологічний, структурно-функціо-нальний, класифікації. Застосовувалися спеціальні наукові методики книгознавства, бібліотекознавства та архівознавства (передусім евристичні та дескриптивні методики), а також метод реконструкції історії книжкових фондів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:

· з’ясовано досвід вітчизняних архівістів, бібліотекарів та книгознавців в галузі реконструкції історії бібліотечних колекцій та зібрань, методів класифікації та опису фондів;

· проаналізовано загальний стан питання реконструкції складу бібліотечних колекцій та зібрань, наукового опису в контексті завдань відродження національної культури та обліку в ДРНКН на засадах камерально-археографічного та джерелознавчого підходу до книжкової колекції та зібрання як комплексного історико-культурного джерела;

· розвинуто систему понятійно-категоріального апарату на історико-культурні фонди НБУВ у вигляді понять “колекція”, “зібрання”, “бібліотека” з метою визначення змісту об’єкта опису та експертизи цінності під час реєстрації як національного надбання на державному рівні;

· встановлені особливості книжкових колекцій та зібрань як об’єктів наукового опису, опрацьовано методику реєстраційного опису в ДРНКН у формі комплексного заголовка, що містить повноцінну інформацію з історії, складу, змісту, класифікації з урахуванням походження та сучасного стану колекції, а також систему індексації, що комплексно відображає ці аспекти опису;

· запропоновано обов’язкову систему облікових документів як різновид науково-довідкового апарату на ретроспективні колекційні фонди як на внутрішньобібліотечному, так і на загальнодержавному рівнях.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що розроблено методику науково-реєстраційного опису та облікових документів для ДРНКН на базі археографічного та джерелознавчого аналізу бібліотечних колекцій та зібрань, вдосконалено систему науково-довідкового апарату на колекційні фонди бібліотек, що розкриває родо-видовий склад, змістове їх наповнення та кількісний склад, інформують про систему каталогів і картотек на ретроспективні зібрання, систему посилань на інші джерела, допомагають як користувачам бібліотечних фондів, так і бібліотечним фахівцям у роботі зі спеціалізованими колекційними фондами. Результати дослідження включено у навчальні курси із спеціальності “Книгознавство” та “Бібліотекознавство”. “Спеціальні історичні дисципліни” профільних вузів України.

Особистий внесок здобувача. Результати дисертаційного дослідження одержані автором одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження апробовані на міжнародних і вітчизняних науково-практичних конференціях: “Бібліотечно-інформаційний сервіс” (Міжнар. наук. конф., Київ, 2001); “Библиотека XXI века: библиотечное обслуживание” (Всерос. науч.-практ. конф. мододых ученых и специалистов, Москва, 2002); “Культура Волині: історія і сучасність” (Регіон. наук.-практ. конф., Рівне, 2003); “Вітчизняні колекції пам’яток писемності та друку: проблеми формування, збереження, розкриття” (Наук.-прак. конф., Харків, 2003); “Інноваційна діяльність - стратегічний напрям розвитку наукових бібліотек” (Міжнар. наук. конф., Київ, 2003).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження висвітлені в шести наукових працях, у тому числі в трьох статтях у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць.

Структура дисертації обумовлена метою дослідження. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загалом 173 сторінок), списку використаних джерел та літератури, а також десяти додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна дисертації, визначені мета, завдання, розкрите практичне значення та показана апробація отриманих результатів.

У першому розділі - “Історіографія дослідження” - визначено ступінь вивчення цієї теми, подається огляд наукового доробку фахівців у галузі історико-книгознавчої, археографічної, джерелознавчої та архівознавчої діяльності щодо питань опису колекційних зібрань як об’єктів археографії та джерелознавства, встановлення їх понятійного апарату на колекційні зібрання, класифікації ретроспективних зібрань з метою ефективного використання, а також питання створення облікових документів як вагомої частини науково-довідкового апарату на колекційні фонди.

Окремі спроби дослідити книжкові зібрання чи історичні бібліотеки маємо віднести ще до кінця ХІХ та початку ХХ ст., коли книгозбірні як історико-культурний феномен привернули увагу спеціалістів книгознавців-істориків і аматорів-бібліофілів. Перші спроби встановити походження та історичний шлях колекційних зібрань належать М.Петрову, котрий присвячував свої публікації книгозбірні баронів Шодуарів, рукописним складовим книгозбірень київських монастирів та церков; І.Савенку, діяльність якого пов’язувалася з історичними розвідками Київського університету св. Володимира та його бібліотеки; Н.Ернсту щодо книгозбірні литовських графів роду Хрептовичів; Д.Балиці по дослідженню книгозбірні Київської духовної академії, О.Оглобліну - з вивчення Бібліотеки Волинського Ліцею.

Однак у 20-х рр. минулого століття ці дослідження були перервані. Наступний етап спеціальної уваги до цієї теми спостерігається в кінці 80-90-рр. В умовах зняття заборон на дослідження проблем історичних колекцій починається вивчення складу та змісту ретроспективних зібрань. Увага, передусім зосереджувалася на окремих родо-видових структурних частинах історичних зібрань (книжковій, рукописній, архівній) або на представленні особливо цінних видань з огляду на обраний напрям дослідження (друки за хронологічною ознакою, ознакою рідкості та цінності видань, характеристика змістового наповнення книгозбірень (мовні, хронологічні, тематичні особливості досліджуваного зібрання тощо). Серед авторів праць з питань вивчення та аналізу книжкових колекційних фондів НБУВ різного часу, глибіни та опрацювання - Е.Колесник, І.Шовкопляс, П.Сотниченко, М.Воробей, а також публікації Н.Бондар, Г.Ковальчук, Л.Дениско, М.Владимирова, Н.Воробей, П.Голобуцького, І.Сергєєвої, Т.Борисенко, Л.Гутник, Я.Бирюк, Є.Рукавіциної-Гордзієвської, Х.Ласкаржевської (Польща), Т.Добко, Т.Павлуши, Н.Ольховик, Е.Циганкової, Я.Чепуренко, К.Климової, Г.Юхимця, О.Донець, Н.Белічко, В.Шульгіної, В.Мозгової, І.Мілясевич, О.Дзюби, Л.Маркитан, Р.Кириченко, М.Стельмахової, І.Стадниченко, Т.Галькевич, Д.Фоменко, котрі присвячувались історично сформованим чи штучно утвореним колекційним зібранням, що на період вивчення зберігалися в НБУВ.

Особливо слід виділити грунтовні дослідження, присвячені археографічному вивченню історично роз’єднаних частин по загальним фондам НБУВ чи згрупованих частково, але об’єднаних єдиним походженням та фондоутворювачем / фондовласником. Сучасна школа історико-книгознавчого дослідження історичних зібрань та колекцій НБУВ має перші самостійно завершені дослідження з історії створення, походження, розвитку, долі ретроспективних зібрань у контексті з історією України. Серед них виділяємо книжкове зібрання роду польських магнатів Яблоновських (автор дослідження С.Булатова), книгозбірню та архів роду Шодуарів (Є.Біленький, книжкове зібрання та архів Д.Грінченка (Н.Зубкова), книжкове зібрання митрополита Євгенія Болховітінова (Є.Рукавіцина), приватної книгозбірні історика церкви М.Петрова (С.Сохань), колекційні зібрання польських родів Мнішок, Мікошевських, Потоцьких (І. Ціборовська-Римарович), книжкове зібрання барона Ф.Штейнгеля (Н.Миронець) та ряду історико-книгознавчих і джерелознавчих досліджень ретроспективних колекційних фондів юридичних осіб: Бібліотеки Київського університету св. Володимира (Т.Мяскова), Бібліотеки Київської духовної академії (Л.Дениско), історії книжкового зібрання Волинського музею в Житомирі (С.Міщук). Наукове опрацювання нотної колекції О.К.Розумовського, здійснене Л. Івченко, також підтверджує необхідність удосконалення теоретичних розробок у напрямі археографічного та джерелознавчого вивчення історико-культурних фондів.

Теоретична частина з удосконалення нових підходів та розроблених методичних рекомендацій щодо наукової роботи з історичними колекційними зібраннями базувалась на об’єднанні зусиль органів державної влади та спеціалістів бібліотекознавчої та архівознавчої галузей. Питання понятійно-категоріального апарату щодо колекційних фондів в архівній системі розглядалося: В.Автократовим, І.Голубцовим, М.Щербаком, В.Козловим: у порівняння архівної та бібліотечної справи - Л. Дубровіною. Щодо бібліотечної практики поняття “бібліотечне зібрання”, “бібліотечна колекція”, меморіальні універсальні бібліотеки”, “комплексні бібліотечні зібрання”, “книжкове зібрання”, “рукописне та архівне зібрання”, “колекція” розглядала дослідниця теоретичних питань у роботі з ретроспективними зібраннями Л. Муха, частково ці питання розглядали у своїх працях П.Голобуцький та Н.Ольховик.

За участю науковців суміжних галузей бібліотекознавства та архівної справи Г.Боряка, В.Ульяновського, Л.Дубровіної, К.Новохатського та Т.Захарченко була закріплена наукова програма, основною метою якої було визначення методологічних та науково-методичних підходів до організації та використання архівної інформації, що зберігається в архівах та рукописних відділах бібліотек і музеїв.

Розробкою науково-довідкового апарату на бібліотечні колекційні фонди займалися в 90-х рр. ХХ ст. науковці НБУВ Л.Муха, Н.Смаглова та Г.Солоїденко (для системи наукових бібліотек академічної мережі - на базі паспорта, запропонованого Л.Мухою), висвітлюючи основні зони та поля паспорта на колекційні зібрання як необхідного документа під час паспортизації на внутрішньобібліотечному та загальнодержавному рівнях. Проблему облікових документів визнають і російські вчені Г.Агаронік та О.Міллер, пропонуючи власні обов’язкові сфери для заповнення у різновидах документів з обліку цінних історичних колекцій. Питання формулювання заголовка як форми відображення фонду порушували К.Мітяєв, Ф.Стоян, Г.Боряк та наприкінці 1990-х рр. Л.Муха.

Значну роль у організації колекційних фондів відіграє логічно побудована відповідно до сукупності представлених колекцій/зібрань - історико-культурологічна, бібліотекознавча чи архівознавча класифікація, спрямована на швидкий пошук та їх ефективне використання. Теоретичними питаннями класифікації колекційних архівних зібрань у різні часи займалися російські вчені: В.Автократов, (60-70-ті рр.), Л.Солодовнікова та В.Чаплін, К.Мітяєв, В.Рябов та Є.Старостін, Н.Фомін, К.Рудельсон, Л.Пушкарьов, а також українські - В.Веретенніков (20-ті рр.), Г.Боряк (90-ті рр.), класифікацію музейних документальних фондів запропонувала дослідниця К.Климова (90-ті рр.). Спроби загальної класифікації бібліотечних історико-культурних фондів належать історику-джерелознавцю Л.Дубровіній та бібліотекознавцю Л.Мусі.

Відповідно до аналізу історико-культурних фондів НБУВ маємо відзначити, що їх вивчення, розпочате дослідниками ще до надходження в структурні підрозділи бібліотеки (кінець ХІХ - початок ХХ ст.), проходило як щодо історичного джерела, тому в більшості випадків коротко характеризувалося змістове наповнення колекційного фонду, оглядово зазначалися біографічні відомості фондовласника та досліджувався науково-довідковий апарат ретроспективного фонду. Наприкінці ХХ ст. ретроспективні зібрання НБУВ почали вивчатися вже з позицій об’єкта археографічного та джерелознавчого опису на базі ґрунтовних досліджень науковців істориків-книгознавців.

На основі важливих розвідок за різними напрямами здійснювався проект вивчення історико-культурних фондів НБУВ: окремі види видань (наприклад, французькі видання у сукупності колекційних фондів, першодруки у складі історичних зібрань), родо-видовий склад (приміром періодичні духовні видання в межах колекцій, книжкове зібрання родинного колекційного фонду, рукописи монастирських книгозбірень) тощо. Подібні дослідження стають підґрунтям для масштабних наукових робіт з комплексного аналізу фондів приватних (іменних, сімейних, родових) та юридичних осіб (організацій, спілок та установ світських і духовних), низки історично утворених чи штучно сформованих колекцій/зібрань, об’єднаних певною ознакою (видом видань, хронологією, темою, предметом, культурологічною чи ознакою рідкості). Їх походження, відповідно до територіальної характеристики, становлять територія Росії (а також України в її складі), країн СРСР (частково книгозбірень УРСР), колекційні зібрання з часу утворення незалежної України, а також ряду країн дореволюційного періоду: Литви, Франції, Польщі тощо.

Разом з тим усі ці дослідження не вирішували кола питань щодо реєстраційного опису, обліку, створення науково-пошукового апарату, класифікації колекцій та зібрань.

У другому розділі - “Джерельна база археографічного та джерелознавчого дослідження” - представлено спектр історико-культурних книжкових фондів, що виносяться на державний реєстр як культурне надбання та мають право на самостійний аналіз, вивчення та облік.

Передусім пропонується встановити понятійно-категоріальний апарат у формі реєстраційних визначень “колекція”, “зібрання”, “бібліотека”, що характеризуватимуть структурність та комплексність колекційного фонду, починаючи з базового рівня державної реєстрації - за комплексними заголовками, а також як самостійного об’єкта дослідження в межах комплексної книгозбірні.

Комплексний підхід у вивченні історико-культурних фондів спрямований на дослідження їх різноманітних аспектів: по-перше, аналізу історичного походження книгозбірні (встановлення фондоутворювача/ фондовласника), висвітлення подальшої долі та визначення сучасного місцезнаходження колекційного фонду; по-друге, характеристика його змісту та складу; по-третє, родо-видовий аналіз комплексних та простих колекційних зібрань (книжкової, рукописної, книжково-рукописної, книжково-архівної, архівно-рукописної, книжково-рукописно-архівної), а також встановлення їх фізичної наявності, збереження та виділення як цінного об’єкта обліку для ДРНКН.

Перерозподіл та розпорошення ретроспективних зібрань по загальних фондах ВБУ (НБУВ) за принципом пертиненції, відокремлення від комплексного зібрання / бібліотеки певних складових частин, розподілених за підрозділами Бібліотеки відповідно до її правил організації фонду, відбираючи та формуючи відділи за певною предметною, родо-видовою ознакою призвели до того, що історично сформовані колекційні фонди потребують повної реконструкції їх складу з системою посилань на відповідні підрозділи, що утримують виділені в самостійні об’єкти (групи документальних джерел) ідентичні за фондоутворювачами/фондовласниками.

Також ряд ретроспективних фондів формується з книжкового хаотично утвореного масиву видань як фонду концентрації. Вони виявляються під час реконструкції колекційних зібрань та представляють фондоутворювачами як фізичних, так і юридичних осіб, а також цілий ряд штучно створених за певною ознакою історичних книгозбірень у межах НБУВ. Базовим принципом форму-вання колекційного фонду книжкових видань із невизначеного масиву вва-жається принцип провенієнції, тобто походження, коли аналізується низка власницьких записів, штемпелів (осіб/установ), екслібрисів, суперекслібрисів, що зустрічаються на сторінках книг і можуть належати як одній особі, так і представляти історичний шлях окремих видань, об’єднаних одним (декількома) фондовласником. Пропо-нується встановити систему критеріїв та принципи формування, відповідно до якої буде прийнято методичне рішення щодо виділення книжкового (рукописного) масиву за принципом провенієнції. Серед них:

· визначається прізвище, ім’я, по батькові фондоутворювача/фондовласника, роки життя, національна належність, рід занять та сфера діяльності, роль і місце в суспільстві для провенієнцій фізичних осіб;

· встановлюється назва установи / організації, дата її заснування та припинення діяльності, галузь та напрям роботи, необхідність та суспільне значення - для юридичних осіб;

· характеризується кількість провенієнцій та визначається належність до комплексних (простих) книгозбірень, простежується доля колекційного фонду з огляду на хід історичних подій, в яких відбувалось формування книгозбірні;

· аналізується родо-видовий склад та визначається цінність колекції / зібрання, що продовжує процес реконструкції;

· встановлюється зв’язок із тими колекційними фондами, що зберегли свою цілісність (в інших підрозділах НБУВ), і на їх основі формують та відновлюють склад історично втрачених складових частин;

· проводиться книгознавчий та джерелознавчий аналізи кожного конкретного видання, якщо колекційний фонд має просту структуру і до його кількісного складу входить не більше, ніж два види видань;

· певну роль відіграють критерії цінності різних видів видань.

Дисертаційне дослідження спрямоване на аналіз колекції та зібрання переважно як книжкової складової, а у разі наявності рукописної та архівної складових зібрань розглядається у загальному вигляді - як посилання з вказівкою на їх місцезберігання та науково-пошуковий апарат, однак у державному реєстрі вся первинна інформація має бути включена в систему комплексного заголовка.

У третьому розділі - “Обліково-реєстраційна документація на історико-культурні фонди НБУВ” - розглядаються питання створення паспортної системи як основи будь-якої облікової документації, так і різновиду науково-довідкового апарату на колекційні фонди.

Визначаються поняття “паспорт” на книжковий колекційний фонд, що являє собою базовий обліковий документ на об’єкт дослідження (колекцію/ зібрання/бібліотеку), що виник у результаті вивчення певного колекційного фонду та встановлює обов’язковий ряд інформаційних полів, для розкриття їх змісту, серед яких основними є заголовок, історія створення та походження. Термін “паспортна система” на ретроспективне колекційне зібрання/колекцію визначаємо як сукупність паспортів на історико-культурний фонд, що створюються з метою максимально повної його ідентифікації. Визначення “паспортизація” історико-культурної книжкової спадщини являє собою процес виявлення основних інформаційних даних конкретного колекційного фонду з метою їх відображення в паспорті. Паспортизації підлягають усі наявні реконструйовані колекційні фонди (колекції/зібрання/бібліотеки), проведення якої дає змогу вирішити питання введення їх до наукового обігу. З допомогою проведення паспортизації маємо нагоду врахувати всі зниклі, втрачені фонди та ті, що ще не виявлені і перебувають у загальному книгосховищі, але з часом мають виявитися.

З огляду на теоретичні та практичні розробки архівознавства в сукупності з нововведеними на їх базі обліковими документами в бібліотекознавстві маємо ряд облікових документів: описову статтю архівного фонду (поданої в ряді путівників по архівам), формуляр архівного фонду (запропонований Н.Бєльчиковим та А.Ніколаєвим), характеристика фонду (за Є.Алексєєвою), картку архівного фонду, паспорти (реєстраційні, інформаційні та службові) на бібліотечні колекційні фонди (за теоретичними дослідженнями українських науковців Л. Мухи, а також російських учених Г.Агаронік та О.Міллер), а також власні розробки дисертанта. Пропонується виділити основні інформаційні поля для ідентифікації обліку: заголовок книгозбірні; історична довідка про фондоутворювача (особу, родину, що збирали книгозбірню, або історію установи чи організації, де формувався колекційний фонд); видова та типова характеристика колекційного фонду (цінність); кількісна характеристика колекційного фонду; інформація про нинішнє місце зберігання.

Такий перелік, з доповненнями залежно від призначення та необхідності використання ретроспективного джерела, є обов’язковим для будь-якого облікового документа на колекційні зібрання.

Особлива увага в дисертаційному дослідженні приділена базовому елементу для архівного та бібліотечного науково-облікового апарату - заголовку, за формою якого має здійснюватися пошук та реєстрація на державному рівні колекційного зібрання. Термінологічно “заголовок” визначається як форма повної офіційної назви комплексу документів Тут мається на увазі система бібліотечних зібрань, колекцій, меморіальних фондів, що підлягають обліку на державному рівні, згідно з програмою “Книжкова спадщина України: створення бібліографічного та археографічного реєстру і системи збереження й загальнодоступності”. у вигляді логічно завершеного інформаційного рядка, що складений з одного чи кількох речень, які доповнюють одне одного, і містить змістовну, цілісну та мінімально необхідну інформацію про об’єкт дослідження (а також його предмет, відповідні характеристики). Це найменший елемент інформаційного (камерального) опису, що виконує інформаційну, ознайомлювальну, пошукову та ідентифікаційну функції в процесі реєстрації чи обліку зібрань та колекцій як об’єкта національного надбання.

Розрізняється простий та складний заголовки. До першого відносять ті зібрання, що за своїм історичним походженням є відокремленим об’єктом та існують як самостійна одиниця зберігання і не мають складної структури. Зміст заголовків на прості колекційні фонди містить наступні інформаційні поля: офіційну назву книгозбірні (прізвище особи, родове прізвище або повну назву установи) та коротку довідку з основними відомостями, класифікаційне визначення (бібліотека / зібрання / колекція) з вказівкою видового складу та характеристику за типом видань, хронологічні дані від конкретних дат до століть та географічні поля. До складних (або комплексних) відносимо бібліотеки та зібрання зі складною внутрішньою структурою.

Структурно заголовок можна поділити на два поля. Перше - “поле про відповідальність”, що з максимальною повнотою інформує про засновника книгозбірні, його фондоутворювача. Друге - “поле об’єкта” характеризує книгозбірню за родо-видовим складом, пояснює цінність колекційного фонду.

Схематично логічний порядок елементів заголовка простого колекційного фонду матиме такий вигляд: І-ше поле про відповідальність. Назва книгозбірні, хронологічні відомості, короткі інформаційні дані, що детальніше розкривають назву. ІІ-е поле об’єкта. Об’єкт опису, видова та типова класифікація, хронологічні межі видань. Така схема є базовою для утворення заголовків на комплексні зібрання.

Наступною групою колекційних фондів є “комплексне бібліотечне зібрання”. Це документальний масив, що відображає тематичну збирацьку діяльність одного-двох поколінь учених або діячів культури та науки й становить книжково-рукописні зібрання, пов’язані з життям та діяльністю особи або інституції. Комплексне зібрання є самостійним об’єктом реєстрації, що складається з ряду відокремлених одна від одної історично сформованих книгозбірень, що, у свою чергу, теж можуть виступати як незалежний об’єкт обліку. Для заголовків на складні за структурою книгозбірні використовуємо ІІІ-є поле - “належності”. Заповнюється воно в двох випадках: по-перше, коли комплексна книгозбірня розглядається як об’єкт реєстрації, і слід зазначити основні зібрання, що є складовими елементами даного масштабного історико-культурного фонду; по-друге, коли одне з простих зібрань є самостійним об’єктом обліку, але перебуває в складі конгломератного колекційного фонду. В першому випадку визначені самостійні книгозбірні розташовуються в зворотно-хронологічному порядку їх комплектування (чи отриманих у дар) за принципом від складного - до простого та відокремлюються двома косими рисками. У другому варіанті елементи ІІІ-го поля представляють заголовок того комплексного документального фонду, в складі якого перебуває зібрання, що реєструється. Даний заголовок будується за принципом від часткового - до загального та виділяються однією косою. Слід наголосити на тому, що при обліку комплексного зібрання ІІІ-є поле заповнюється лише частково.

Методика складання заголовка на історико-культурні фонди передбачає ви-ко-ристання розділових знаків: “крапка” (.), “тире” (-), “дорівнює” (=), “кома” (,), “крапка кома” (;), “круглі дужки” (), “квадратні дужки” [], “лапки” (“”), “зірочка” (*), “коса риска”(/), “дві косі риски” (//).

Питання складання заголовка на прості та комплексні історико-культурні фонди має важливе значення для успішної реалізації програми “Державний реєстр національного культурного надбання”.

У четвертому розділі - “Історико-культурні фонди: до проблем класифікації” - розглянуто весь спектр ретроспективних зібрань НБУВ, на базі яких здійснювалась їх історико-культурологічна та бібліотекознавча класифікації відповідно до основних класифікаційних категорій - тип, рід, вид.

В основу історико-культурної класифікації покладено принцип походження колекційних фондів. Запропонована класифікаційна система ґрунтується на реально реконструйованому колі ретроспективних книгозбірень, що зосереджені в НБУВ. Увесь спектр історичних колекцій та зібрань можна досліджувати, вивчати та знаходити необхідну інформацію за ознакою походження особових книгозбірень (за адміністративно-територіальним (географічним), хронологічним, професійним поділами) або за змістово-видовою ознакою для різного роду категорій (особових/установчих чи окремо виділених груп) історичних фондів. Залежно від вибору базової ознаки значно звужується поле пошуку потрібних відомостей. Традиційно проведений пошук за географічними характеристиками спрямовує та концентрує увагу на певній епосі та державі, за хронологічними - лише на століттях чи роках, відповідно за професійними - тільки на найбільш характерних для даного історичного періоду професійних видах діяльності, роду занять. Представлена суспільно-культурологічна класифікація ретроспективних фондів НБУВ, завдяки вдалій побудові структури, об’єднує територіальні та хронологічні ознаки. Приміром, колекційні зібрання, що за своїм походженням належать до періоду становлення, розвитку та кінцевого етапу існування Російської імперії, хронологічно охоплюють поч. XVIII - поч. ХХ ст., ретроспективні фонди, що починали свій історико-культурний шлях та визнання як пам’ятки свого часу за період існування Радянського Союзу, автоматично відносять до ХХ ст.; історичні колекції та зібрання, що почали утворюватись з часу проголошення незалежної України починають історію свого розвитку з 1991 р. по сьогодні.

Кожна з представлених епох, у свою чергу, утворюватиме ядро, що засноване на станово-професійній характеристиці представленої класифікації загалом. Залежно від запропонованих вище основних історичних віх країн (імперії, союзу республік, незалежної держави) і формуватиметься новий класифікаційний ряд - за становим, класовим чи професійним принципом вивчення та аналізу процесу формування ретроспективних фондів.

Здійснюючи на початковому етапі розподіл колекційних фондів НБУВ за фондоутворювачами, визначаємо, що дана класифікація в найшвидший спосіб дасть змогу віднайти необхідну інформацію про колекційне зібрання, його склад та зміст, якщо пошукувачу відомі будуть найголовніші дані про фондоутворювача - фондовласника зібрання. А залежно від цього розкриється частково і наповнення ретроспективного фонду.

Категорію “тип” у запропонованій класифікації становлять базові поняття - особові, колекційні зібрання, бібліотеки юридичних осіб та цілого ряду ретроспективних фондів, в основу яких покладено колекції/зібрання, створені історичним чи штучним способом (серед них предметно-тематичні (наприклад, зібрання книжкових та періодичних видань іранської літератури кінця ХХ - поч. ХХІ ст.) У круглих дужках приводимо приклади ретроспективних зібрань НБУВ не за правилами складання заголовків на колекційні фонди, а в довільній формі, з метою проілюструвати принцип побудови класифікації на історико-культурні фонди., книжкові зібрання за видовою (наприклад, колекція плакатів ХХ ст.) , хронологічною ознаками (наприклад, колекція палеотипів), за культурологічною цінністю (наприклад, колекція мініатюрних видань ХХ ст.), за знаковою природою інформації (наприклад, колекція гравірованих мідних дошок XVII-XIX ст.).

Поняття “рід” для колекційних фондів приватних осіб класифікаційної схеми утворюватимуть стани (дворян, духівництва, міщан) на період Царської Росії, класи (переважно привілегійованого класу інтелігенції) для часів існування СРСР, та професії (спеціалістів та фахівців) з моменту утворення незалежної України. Для юридичних осіб поняття “рід” використовувалося стосовно галузі суспільної діяльності: науки, літератури, мистецтва, просвітництва, освіти, релігії, друку/видавничої справи, спорту/охорони здоров’я, побуту.

Категорія “вид” колекційних фондів, що класифіковані за фондоутворювачами, характеризує досліджувані зібрання НБУВ, поділяючи особові - на іменні, сімейні та родові, а книгозбірні юридичних осіб - на установчі, організаційні та спілкові ретроспективні зібрання.

Окремої уваги заслуговує самостійна бібліотекознавча класифікаційна схема, що спрямована на відображення змістового складу історико-культурних фондів НБУВ, не спираючись на їх принцип походження. Тобто весь спектр колекційних фондів розглядається на базі наявних у них окремих видів видань (репродукованих матеріалів, творів друку, неопублікованих матеріалів, аудіо/ візуальних та машиночитних матеріалів), залишаючи поза увагою на період пошуку важливий саме для історико-культурних книгозбірень принцип цілісності, що є обов’язковою умовою формування фондів. У такий спосіб запропонована класифікація допоможе через систему посилань вийти на необхідні історичні видання та джерела, що по своїй суті складають цілісні ретроспективні колекції, за умов відсутності пошукових відомостей щодо особистих, установчих чи різноманітних колекційних груп, зібраних у НБУВ. Така класифікаційна схема стане у пригоді насамперед дослідникам, пошукачам та науковцям, що працюють над різного роду науковими дослідженнями не з позиції археографічного вивчення.

Обов’язковою умовою класифікації історико-культурних фондів та забезпечення швидкого пошуку необхідних комплексних чи розрізнених джерел стане розроблена система індексування. Вона спрямована, передусім, на розкриття як змісту, так і видового складу колекційних фондів, що значно прискорюватиме пошук необхідної інформації, що знаходиться у бібліотеках-утримувачах ретроспективних колекцій/зібрань, а також зазначатиме структурний підрозділ, бібліотеку та країну, на території якої розташованна книгозбірня.

ВИСНОВКИ

1. Виявлено та проаналізовано близько 130 реконструйованих історично чи штучно утворених фондів НБУВ, виділено як об’єкт археографічного та джерелознавчого опису для ДРНКН. Ретроспективні колекційні зібрання охоплюють хронологічні межі XVI-XX ст. та за адміністративно-територіальним поділом різного походження. На період дослідження ці колекційні зібрання становлять національне надбання України і підлягають, згідно із законодавчими документами, археографічному та джерелознавчому описам як культурні пам’ятки.

2. Уточнено понятійно-категоріальний апарат на історико-культурні фонди, зокрема щодо обсягів понять “колекція”, “зібрання”, “бібліотека”, а всередині ще на декілька структурних підсистем, що складатимуть базове підґрунтя для бібліотечної та культурологічної класифікації під час паспортизації ретроспективних зібрань як на внутрішньобібліотечному так, і на загальнодержавному рівнях реєстрації, уникаючи хаотичного застосування цієї терміносистеми.

3. Встановлено критерії відбору та принципи формування колекційного фонду як самостійного об’єкта дослідження та обліку утвореного книжкового масиву за принципом провенієнції (збереження комплексу за походженням). Серед найважливіших критеріїв відбору ретроспективних зібрань є: по-перше, встановлення хронологічного та адміністративно-територіального періоду життєдіяльності фізичної особи та напрямку суспільної діяльності юридичної особи, їх місце в суспільстві; по-друге, система провенієнц-принципу, на основі якої визначається комплексність досліджуваного колекційного фонду в процесі його реконструкції, характеризується джерелознавча та книгознавча цінність видань, що мають спільні ознаки та об’єднані фондоутворювачем/ фондовласниками.

4. Вдосконалено паспортну систему на колекційні книжкові та рукописні фонди. Запроваджено реєстраційний (для здійснення державної реєстрації за відповідними програмами), інформаційний (призначений для використання інформації про колекційні фонди НБУВ безпосередньо спожи-вачами, за наповненням, цей тип паспорта найбільш інформативний), обліковий (розрахований на підготовленого спеціаліста - археографа і містить службову інформацію про роботу з колекційними фондами) типи облікових документів. У сукупності, представлена паспортна система дає змогу з максимальною повнотою розкривати історико-культурні фонди та вводити до наукового обігу цінний джерелознавчий матеріал. Ця система пропонується як обов’язкова та базова для повноцінного представлення науково-довідкового апарату на історичні книгозбірні з можливостями розвитку.

5. Запропоновано методику складання заголовка на прості та комплексні історико-культурні фонди, який структурно має три інформаційних поля. І-ше поле представляє основні відомості про фондовласника-фондо-утворювача, розкриваються основні роки життя та діяльності (для колекційних фондів приватних та юридичних осіб), а також характеризує предмет чи тематичну спрямованість зібрання/колекції (для ретроспективних фондів, сформованих за певною ознакою) вказують їх хронологічні рамки. ІІ-е поле комплексно характеризує склад та зміст зібрання, розкриваючи термін, яким визначається колекційний фонд, встановлюється родо-видовий склад та тематична й мовна характеристика і крайні хронологічні межі видань, наявних у фонді. ІІІ-е інформаційне поле заповнюється у разі, коли необхідно зазначити, що історико-культурний фонд, який досліджується, є самостійним об’єктом вивчення, але/або перебуває в складі масштабнішого зібрання чи історичної бібліотеки, або містить ряд складових частин у вигляді виокремленних книгозбірень, що є частиною досліджуваного колекційного фонду.

6. Запропоновано систему наукового обліку колекційних фондів за методикою комплексного заголовка, що дозволяє окреслити перший ряд виокремленних на сьогодні історичних колекційних зібрань як національну книжкову спадщину України в межах НБУВ. Кваліфіковано складений заголовок є важливим інформаційним джерелом для вивчення колекційного фонду як історико-культурного об’єкта. Складено основу подальшої наукової реконструкції розпорошених по фондах колекцій та зібрань з можливостями повної реконструкції бібліотечно-архівної спадщини окремих осіб та суспільних інституцій і тим заповнити лакуни з історії української культури.

7. Створено історико-культурну класифікацію ретроспективних колекційних фондів за визначеним станово-професійним критерієм. Її призначення полягає в забезпеченні прискореного та ефективного пошуку відомостей про фондовласників/фондоутворювачів; всебічно розкривається склад та змістове наповнення їх колекцій/зібрань; за допомогою системи посилань, формуванні кола колекційних фондів, що з максимальною повнотою задовольнятимуть інформаційні запити споживачів інформації та співробіт-ників бібліотеки; частковому висвітленні ролі історико-культурних фондів як цінного джерелознавчого матеріалу в рамках тієї історичної епохи та ряду подій, що впливали на її формування. Запропонована бібліотекознавча класифікація колекційних фондів передбачає пошук документальних джерел не за принципом комплексності книжкового масиву, а відображає її наповнення з метою пошуку за родо-видовою ознакою. Запропонована система індексації може бути залучена у системі комплексного заголовка для ДРНКН.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЇ

ОПУБЛІКОВАНО В РОБОТАХ

1. Лисенко Л.В. Бібліотечні колекції та зібрання НБУВ: історіогра-фічний аспект описання // Наукові