ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

ЛУЗАН ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ

УДК 378.141.5 – 057.87: 378.663

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ

НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТІВ

У ВИЩИХ АГРАРНИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному аграрному університеті, Кабінет Міністрів України .

Науковий консультант: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України,

Дьомін Анатолій Іванович,

Національному аграрному університеті,

професор кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Гончаренко Семен Устимович,

Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України, головний науковий співробітник відділу дидактики;

доктор педагогічних наук, професор

Коваленко олена Едуардівна,

Українська інженерно-педагогічна академія, ректор;

доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент АПН України

Сидоренко Віктор Костянтингович,

Національний педагогічний університет ім.М.П.Драгомагнова

завідувач кафедри трудового навчання та креслення

Провідна установа: Житомирський державний університет

ім. І.Франка, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України, м. Житомир

Захист відбудеться “9” вересня 2004 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 Д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52 Д).

Автореферат розісланий “25” червня 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Реалізація стратегічних напрямків аграрної політики, спрямованих на глибоке реформування сільського господарства на засадах приватної власності на землю та майно, нарощування обсягів виробництва конкурентноспроможної продукції, створення умов для вільного вибору видів виробничої діяльності значною мірою залежить від рівня підготовки фахівців, зайнятих в агропромисловому комплексі. Кардинальні зміни, передбачені положеннями Указу Президента України № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (1999 р.) обумовлюють необхідність нового підходу до кадрового забезпечення села.

У Законі України "Про освіту" (2002 р.), Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті (2001р.) вказується на необхідність підвищення професійного та загальнокультурного рівня випускників. Життєво важливим й актуальним сьогодні є створення системи неперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей духовного збагачення особистості, формування інтелектуального потенціалу нації.

Сучасний фахівець-аграрник має глибоко усвідомлювати своє місце і роль в перебудовчих процесах, грунтовно володіти теоретичними знаннями, професійними уміннями і навичками, вміти мобілізовувати трудові колективи на ефективне впровадження прогресивних ресурсозберігаючих, природоохоронних технологій виробництва сільськогосподарської продукції. У звязку з цим, поряд з завданнями навчання, повинні продуктивно вирішуватися і питання розвитку та виховання особистості: розвиток інтелектуальних здібностей, формування сучасного світогляду, пізнавальної самостійності, морально-етичної культури, національної свідомості.

Слід вказати, що потреби аграрного сектора економіки у висококваліфікованих фахівцях повною мірою не задоволені. У програмних документах розвитку аграрної освіти зазначається, що в системі агропромислового виробництва у 2000 році було зайнято 344,5 тис. фахівців, у тому числі на виробництві – 330,4 тис. керівників і спеціалістів. За останні п’ять років їх кількість зменшилася майже на 17%. Серед 75 тис. керівників сільськогосподарських підприємств і головних спеціалістів тільки 63 відсотки мають повну вищу освіту, а питома вага працюючих фахівців пенсійного віку сягнула за 7%. Розрахункова потреба у підготовці спеціалістів різних рівнів складає біля 50 тис. чол. у рік, а аграрні заклади освіти щорічно випускають майже 43 тис. чол. У той же час підготовка фахівців за окремими напрямами перевищує їх реальну потребу.

У вищій аграрній освіті мають місце пошуки нових підходів до підготовки фахівців, здатних ефективно проводити реформи в аграрному секторі економіки країни. Упорядковується мережа аграрних закладів освіти, зміцнюється їх навчально-матеріальна та наукова база, впроваджуються нові педагогічні технології, створюються умови сільській молоді для здобуття вищої освіти, здійснюються заходи щодо інтеграції у світову освітню систему.

Для забезпечення мети – підготовки висококваліфікованого фахівця-аграрника, необхідно докорінно змінити саме ставлення студента до навчання. Найсучасніші педагогічні технології, засоби і форми навчання не забезпечать потрібного рівня знань, умінь та навичок студента, якщо він не займе активну особистісну позицію, а його пізнавальна діяльність не буде вмотивованою і цілеспрямованою. Тому активізація навчально-пізнавальної діяльності студентів повинна знаходитися у центрі модернізації та вдосконалення навчально-виховного процесу вищих аграрних закладів освіти.

Розробка концепції формування навчально-пізнавальної активності студентів потребує аналізу і використання праць учених різних галузей психолого-педагогічної науки, де міститься підґрунтя для побудови методології системного дослідження обраної проблеми за такими напрямами:–

визначення сутності пізнавальної діяльності, її наукові, теоретичні та методологічні засади: Ю.Бабанський, Г.Балл, І.Імедадзе, В.Ковальов, В. Козаков, Г.Костюк, О.Леонтьєв, І.Лернер, В.Мільман, С.Рубінштейн, М.Скаткін, В. Сухомлинський, Н. Тализіна, К. Ушинський та ін.;–

проектування педагогічних систем: А.Алексюк, В.Безпалько, А.Дьомін, Н.Кузьміна, В.Маслов, М.Махмутов, І.Прокопенко, В. Сидоренко та ін.;–

удосконалення підготовки фахівців у вищих закладах освіти: Є.Барбіна, В.Войтко, В.Галузинський, С.Гончаренко, М.Євтух, І.Зязюн, О.Коваленко, О.Кондратюк, Н.Ничкало, П.Олійник, І. Підласий, В. Семиченко, О. Сухомлинська, М. Черпінський та ін.;–

психолого-педагогічні аспекти активізації навчання: Ш.Амонашвілі, Н.Бібік, Д. Богоявленська, А. Вербицький, В. Ільїн, В. Загвязинський, В. Лозова, А. Маркова, А. Матюшкін, А. Крупнов, В. Паламарчук, О. Савченко, І. Харламов, Т. Шамова, Г. Щукіна та ін.;

За останні роки з'явилися дослідження, які безпосередньо розглядають проблему формування навчально-пізнавальної активності студентів чи окремі її аспекти – мотивацію учіння, розвиток пізнавальної самостійності, методику активізації навчально-виховного процесу – Т.Алексєєнко, В.Антонець, Л.Головко, І.Зайцева, В.Тюріна, І. Угринюк, П. Шарко та ін.

Аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури з проблеми свідчить, що, не зважаючи на досить вагомі результати наукових пошуків у галузі формування навчально-пізнавальної активності студентів, здобуті результати не отримали форми цілісного узагальнення. Поза увагою дослідників залишилися важливі аспекти теоретико-методологічних і методичних основ активізації навчання у вищих закладах освіти. При всій глибині зазначених праць у них не знайшли належного розкриття питання: 1) про сутність поняття "навчально-пізнавальна активність", критерії, показники та рівні її сформованості; 2) про фактори, засоби та умови розвитку навчально-пізнавальної активності як багаторівневого утворення особистості; 3) про механізми, принципи та шляхи її формування; 4) про вплив дидактичних методів та прийомів навчання на формування пізнавальних потреб, мотивів та цілей учіння студентів. Крім того, необхідно зазначити, що відсутні дослідження, в яких науково обгрунтовано педагогічну систему формування навчально-пізнавальної активності студентів вищих аграрних закладів освіти.

Таким чином, до числа актуальних і недостатньо розроблених слід віднести проблему системного забезпечення активізації навчання у вищих аграрних закладах освіти. У практиці підготовки фахівців-аграрників недостатня розробка означеної проблеми виявляється у: 1) безсистемності застосування методів та прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів; 2) надто обмеженому включенні у процес навчання продуктивних пізнавальних завдань; 3) недостатньому врахуванні значення пізнавальних потреб, мотивів та цілей учіння студентів у оволодінні майбутнім фахом; 4) низькій активності учасників педагогічного процесу.

Ознайомлення з результатами наукових доробок учених і практичним досвідом підготовки студентів до майбутньої сільськогосподарської діяльності дало змогу виявити низку суперечностей, які мають місце у вищій аграрній освіті, зокрема:

· між новими знаннями про техніку, технологію, організацію аграрного виробництва та своєчасністю їх включення у зміст навчання;

· між індивідуальним характером навчання і колективною організацією сільськогосподарської праці;

· між сучасними вимогами до викладачів і їх реальною педагогічною майстерністю;

· між мотивами навчання студентів і реаліями задоволення життєвих потреб фахівців сільськогосподарського виробництва.

Зазначені суперечності підкреслюють актуальність проблеми формування навчально-пізнавальної активності студентів та зумовлюють необхідність пошуку відповідей на низку конкретних запитань, а саме:

· які можливості мають зміст, методи навчання щодо активного оволодіння студентами сучасними знаннями сільськогосподарського виробництва;

· як поєднати індивідуальну своєрідність розвитку навчально-пізнавальної активності студентів з формуванням умінь та навичок організатора, керівника трудового колективу;

· які можливості має вищий аграрний заклад освіти щодо психолого-педагогічної підготовки та підвищення рівня педагогічної майстерності викладачів, здатних виховувати особистостей, що прагнуть самостійного, творчого пізнання дійсності;

· якими концептуальними положеннями доцільно керуватися в організації навчально-виховного процесу, щоб забезпечити високу мотивацію оволодіння майбутніми фахівцями-аграрниками сучасними професійними знаннями, уміннями та навичками.

Зазначені теоретико-практичні питання акумулюються в проблемі виконаного дослідження: якими повинні бути принципи, дидактичні шляхи і засоби, педагогічні фактори і умови формування навчально-пізнавальної активності студентів, щоб у своєму синтезі вони утворювали педагогічну систему, запровадження якої у навчально-виховний процес вищого аграрного закладу освіти забезпечить високий рівень сформованості навчально-пізнавальної активності студентів.

Викладене вище зумовило вибір теми дослідження: "Теоретичні і методичні основи формування навчально-пізнавальної активності студентів у вищих аграрних закладах освіти".

Зв'язок теми роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою науково-дослідних тем кафедри педагогіки Національного аграрного університету "Психолого-педагогічні основи розвитку продуктивної навчально-пізнавальної діяльності студентів та умови їх реалізації викладачами аграрного вузу" (РК № 0197U01119) та "Розробка та впровадження у навчально-виховний процес вищих аграрних закладів освіти інноваційних педагогічних технологій" ( РК № 010U003740). Тема дисертації затверджена вченою радою Національного аграрного університету і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні 27 березня 2002 р., протокол № 3.

Об’єктом дослідження є формування навчально-пізнавальної активності студентів у вищих аграрних закладах освіти.

Предмет дослідження – педагогічна система формування навчально-пізнавальної активності студентів у вищих аграрних закладах освіти.

Мета дослiдження – на основі з’ясованих теоретичних і методичних основ активізації навчання розробити педагогічну систему формування навчально-пізнавальної активності студентів у вищих аграрних закладах освіти.

Концепцiя дослiдження. В основу розробленої концепції формування навчально-пізнавальної активності студентів вищих аграрних закладів освіти покладені фундаментальні положення психології, дидактики, теорії виховання, філософії освіти, теорії пізнання та теорії систем. У ній знайшли відображення ідеї гуманізації та гуманітаризації освіти, колективістської концепції виховання, особистісно-розвивального навчання, діяльнісного, системного та технологічного підходів.

На основі зіставлення підходів учених та власного теоретичного аналізу проблеми визначаємо навчально-пізнавальну активність як багаторівневе утворення особистості, яке характеризується регулюючим психічним станом суб’єкта у навчанні і виявляється у його ставленні до навчально-пізнавальної діяльності. Основна ідея дисертаційного дослідження полягає в підході до формування навчально-пізнавальної активності студентів як до цілісної динамічної системи. Вона охоплює ряд підсистем, які в єдності забезпечують поетапне формування навчально-пізнавальної активності студентів від репродуктивних, виконавчих рівнів до продуктивних, творчих.

Визначені принципи системного формування навчально-пізнавальної активності студентів зумовлюють необхідність теоретичного обґрунтування факторів та педагогічних умов активізації навчання у вищому аграрному закладі освіти. Пріоритетними серед них, на нашу думку, є: цілеспрямований розвиток пізнавальних здібностей студентів; відбір та структурування змісту навчального матеріалу відповідно пізнавальним можливостям субєктів навчання; оптимальне застосування методiв навчання; організація роботи над удосконаленням педагогiчної майстеpностi викладачiв; педагогічний вплив на фоpмування колективів академічних груп.

Оскільки кожний компонент навчально-пізнавальної активності зазнає трансформаційних змін, у кінцевому випадку перетворюючись у конструкти інтегрованої властивості особистості, то цей факт має враховуватися у підборі методів дослідження та кількісно-якісній інтерпретації отриманих результатів.

Загальна гiпотеза: ефективність формування навчально-пізнавальної активності студентів у вищих аграрних закладах освіти забезпечується за умови впровадження у навчально-виховний процес педагогічної системи, яка:

· структурно і функціонально передбачає поетапну реалізацію цілей активізації навчання за рахунок діагностики, оцінювання та керування процесом формування навчально-пізнавальної активності студентів;

· побудована на теоретичних засадах, що враховують принципи, фактори, педагогічні умови, засоби та шляхи формування навчально-пізнавальної активності як інтегрованого утворення особистості;

· забезпечується методикою перманентного включення студентів у різновиди навчально-пізнавальної діяльності, в якій репродуктивні методи навчання послідовно змінюються продуктивними, творчими способами навчальної праці та враховують індивідуальні особливості студентів.

Вiдповiдно до об'єкта, пpедмета, мети, концепції й гіпотези були поставленi такi дослiдницькi завдання:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

Методологічною основою дослідження є: історико-гносеологічний, діяльнісний, особистісно-розвивальний та системний підходи до вивчення та формування навчально-пізнавальної активності, зокрема:–

історико-гносеологічний підхід має на меті вивчення принципів, парадигм та концепцій, які лежали в основі поглядів просвітителів, педагогів та філософів щодо пізнавальної активності людини на різних історичних етапах еволюції теорії пізнання, що дає можливість виявити взаємозв’язки, детермінанти і суперечності складного процесу формування навчально-пізнавальної активності особистості; –

діяльнісний підхід до формування навчально-пізнавальної активності передбачає послідовне включення студентів у різновиди навчальної та навчально-професійної діяльності, при цьому репродуктивні, виконавчі дії цілеспрямовано змінюються продуктивними, творчими. Це дає змогу, з одного боку, найбільш повно задовольняти потреби в пізнанні і самопізнанні тих, хто навчається, а з іншого – виховувати мотивацію як важливий чинник розвитку особистості фахівця;–

особистісно-розвивальний підхід дає можливість розвинути природні якості студентів, їх пізнавальні здібності, інтереси, уподобання, що сприяє ефективному формуванню навчально-пізнавальної активності як інтегрованої властивості особистості, виховувати самодостатніх фахівців, підготовлених до свідомої діяльності в різних сферах життя;–

системно-структурний підхід до вивчення навчально-пізнавальної активності дає можливість досліджувати її як складний, багаторівневий об’єкт, що постійно розвивається і має певну структуру. Це дає змогу, з одного боку, оцінити місце і роль компонентів навчально-пізнавальної активності у її розвитку, зокрема пізнавальних потреб, мотивів та цілей учіння студентів, вивчити інтегративні зв’язки між ними. З іншого боку – системно-структурний підхід дає можливість поєднати в єдине ціле фактори і умови формування навчально-пізнавальної активності студентів та побудувати модель системи.

Єдність усіх цих підходів забезпечує адекватне вирішення завдань дослідження та досягнення його мети.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези використано комплекс методів, адекватних досліджуваному феномену, зокрема:

·

·

Організація дослідження. Дослідження здійснювалося протягом 1988-2002 рр. і охоплювало такі етапи науково-педагогічного пошуку:

Перший етап (1988-1990 рр.) – аналітико-констатуючий. Вивчено стан досліджуваної проблеми в ретроспективному, теоретичному і практичному аспектах; здійснено аналіз досвіду формування навчально-пізнавальної активності студентів у вищих аграрних закладах освіти; сформульовано базові теоретичні положення.

Другий етап (1991-1992 рр.) – аналітико-пошуковий. Визначено мету, гіпотезу, завдання дослідження; проведено теоретичне обгрунтування принципів, факторів, педагогічних умов активізації навчання; створено модель системи цілеспрямованого формування навчально-пізнавальної активності студентів; проведено констатуючі дослідження, розроблено програму і методику пошукового та перетворюючого експериментів.

Третій етап (1993-1999 рр.) – формуючий. Здійснено експериментальну перевірку гіпотези, концептуальних положень дослідження; апробовано систему цілеспрямованого формування навчально-пізнавальної активності студентів (Національний аграрний університет, 1993-1995 рр.; Таращанський агротехнічний коледж, Ніжинський агротехнічний інститут, 1996-1998 рр.); розроблено та експериментально перевірено програми семінарів підвищення педагогічної майстерності викладачів-аграрників, методики активізації навчання студентів вищих аграрних закладів освіти.

Четвертий етап (1999-2002 рр.) – завершально-узагальнюючий. Здійснено обробку і систематизацію даних, їх узагальнення; сформульовано висновки і рекомендації, визначено подальші перспективи дослідження; проведено заходи щодо впровадження одержаних результатів в навчально-виховний процес вищих аграрних закладів освіти України.

Експериментальна база дослідження. Основною базою дослiдно-експеpиментальної pоботи був Нацiональний агpаpний унiвеpситет, де пpотягом 1988-2002 pp. пpоводилася експеpиментальна pобота, вiдпpацьовувались елементи системи цiлеспpямованого фоpмування навчально-пізнавальної активності студентів. Учасниками експеpиментiв були студенти Таpащанського агpотехнiчного коледжу, Нiжинського агpотехнiчного інституту, студенти, слухачi факультету педагогіки та пiдвищення квалiфiкацiї, викладачi Національного аграрного університету. Загальна кiлькiсть учасникiв дослiдження становить близько 2500 осiб.

Наукова новизна одержаних результатів визначається внеском автора в розробку теорії формування навчально-пізнавальної активності студентів та методики її системного розвитку, що скеровані підвищити ефективність навчально-виховного процесу у вищих аграрних закладах освіти. Основні елементи наукової новизни конкретизуються у таких положеннях:

- вперше створено науково обгрунтовану концепцію формування навчально-пізнавальної активності студентів як теоретичну основу активізації навчання у вищих аграрних закладах освіти; запропоновано принципово новий підхід до формування навчально-пізнавальної активності студентів, суть якого полягає у поетапному розвитку навчально-пізнавальної активності як багаторівневого утворення особистості на основі збудження пізнавальної потреби; обґрунтовано педагогічну систему формування навчально-пізнавальної активності студентів, яка забезпечує цілеспрямоване керування процесом активізації навчання у вищих аграрних закладах освіти і реалізує основні фактори цього процесу через: діагностику та розвиток пізнавальних здібностей і умінь студентів; відбір та структурування змісту навчального матеріалу відповідно пізнавальним можливостям студентів; формування колективістських відносин у студентських групах; удосконалення педагогічної майстерності викладачів; оптимальне застосування методів навчання; доведено, що навчально-пізнавальна активність формується і реалізується через потребнісно-мотиваційну сферу особистості за певними педагогічними шляхами, до яких можна віднести: а) формування навчально-пізнавальної активності на основі природженої потреби в інформації; б) за допомогою педагогічного стимулювання; в) через мотив-інтерес; г) на основі вирішення поставлених “ззовні” проблем; д) при творчому вирішенні самостійно поставлених проблем; розкрито механізми перебігу формування навчально-пізнавальної активності студентів на репродуктивному, репродуктивно-продуктивному, продуктивному та творчому рівнях; з’ясовано основні напрями активізації підготовки фахівців у вищих аграрних закладах освіти, зокрема: впровадження нових педагогічних технологій; реалізація відповідної системи підготовки та перепідготовки викладачів; ефективне використання сучасних дидактичних засобів; цілеспрямоване, системне формування навчально-пізнавальної активності студентів; дістали подальшого розвитку визначення місця і ролі проблемного навчання, ігрової діяльності у стимулюванні пізнавальних інтересів студентів, можливостей педагогічних ігор у формуванні продуктивної навчально-пізнавальної активності майбутніх фахівців-аграрників, теоретичні засади відбору та структурування змісту навчального матеріалу при оволодінні студентами інженерно-технічними дисциплінами; удосконалено методику управління процесом формування навчально-пізнавальної активності студентів-аграрників шляхом застосування системи методів і форм організації навчання, спрямованої на поетапне формування навчально-пізнавальної активності студентів на засадах технології реалізації принципу орієнтації на майбутню професійну діяльність; спростовано положення про можливість існування “методів і форм активного навчання”; про можливість здійснення на належному рівні педагогічної діяльності викладачами-аграрниками без відповідної психолого-педагогічної і методичної підготовки.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:

обґрунтовано принципи формування навчально-пізнавальної активності студентів-аграрників (проблемності, педагогічного стимулювання, оптимальності, орієнтації на майбутню професійну діяльність, динамічності), які можуть слугувати основними правилами активізації навчання у закладах освіти інших типів, зокрема професійно-технічних; розроблена модель розвитку навчально-пізнавальної активності може бути використана (з певними корективами) при вивченні аналогічних психолого-педагогічних явищ і процесів; виявлена і обгрунтована сукупність педагогічних умов (врахування результатів діагностики пізнавальних здібностей студентів у навчальній праці; систематичне підкріплення у студентів мотивації до розвитку мислення, пам’яті, уяви, спостережливості, інтуіції через тренування, вправи; залучення студентів до ефективного оволодіння знаннями, вміннями та навичками на заняттях через підтримування мимовільної, виховання довільної та післядовільної уваги; формування цінностей, інтересів, норм, установок, взаємин в академічних групах, які сприяють продуктивному навчанню; оптимальне застосування методів навчання, при якому інформаційні, репродуктивні способи навчальної роботи цілеспрямовано змінюються методами продуктивного навчання тощо), що мають загальний характер; запропонована просторова модель методів навчання, яка враховує три істотні його ознаки та допускає різні просторові положення одних і тих самих методів залежно від їх внутрішньої психологічної структури, що сприяє формуванню уявлень у викладачів про активізуючі можливості того чи іншого способу оволодіння знаннями залежно від умов його використання.

Пpактичне значення дослiдження полягає у pозpобці методичних pекомендацiй з питань впpовадження у пpактику вищих аграрних закладiв освіти методiв і форм активiзацiї навчання; дiагностики та pозвитку пiзнавальних здiбностей студентiв; фоpмування колективів академічних груп; ствоpенні методичного забезпечення постiйно дiючих семiнаpiв пiдвищення педагогiчної майстеpностi викладачiв “Основи педагогiки i психологiї вищої школи” та наставникiв студентських гpуп.

Пpактичне значення мають, також, запропоновані piзноpiвневi пpоблемнi завдання, комплекс педагогічних iгоp, виpобничо-технологiчнi ситуацiї, що pозpоблялися i викоpистовувалися автоpом пiд час тpивалого педагогiчного експеpименту, а згодом увiйшли до таких видань для викладачiв та студентiв, як “Активiзацiя навчання у сiльськогосподаpському вузi”, “Формування активності студентів у навчанні”, “Методи і форми організації навчання у вищій аграрній школі”, “Методика пpоведення занять з аналiзу виpобничих ситуацiй”, “Навчальна дiлова гpа “Жнива”.

Результати дослiдження впpоваджено: у куpсовiй пеpепiдготовцi та пiдвищеннi квалiфiкацiї кеpiвних кадpiв та викладачiв вищих сiльськогосподаpських навчальних закладiв I-IV piвнiв акpедитацiї (довiдка Iнституту пiслядипломної освiти кеpiвникiв та спецiалiстiв АПК № 164 вiд 23 жовтня 1998 p.); Подiльській деpжавній агpаpно-технiчній академiї (довiдка № 75-09-254 вiд 9 листопада 1998 p.); навчально-виховному пpоцесi Нiжинського та Таpащанського агpотехнiчних коледжiв (довiдка № 933 вiд 2 листопада 1998 p. Нiжинського агpотехнiчного коледжу та довiдка № 311 вiд 5 гpудня 1998 p. Таpащанського агpотехнiчного коледжу).

Методичнi pекомендації з активiзацiї навчання впpоваджені чеpез Науково-методичний центp вищої освіти (довідка № 14/18.2 – 551 від 22 березня 2004 р. Науково-методичного центpу вищої освіти Міністерства освіти і науки України) та Науково-методичний центp агpаpної освiти (довідка № 008/164 вiд 23 жовтня 1998 pоку Науково-методичного центpу агpаpної освiти Мiністерства агpопpомислового комплексу Укpаїни).

Деякі авторські концептуальні ідеї знайшли відображення у п’яти кандидатських дисертаціях з проблем активізації навчання (захищених або тих, що готуються до захисту під керівництвом дисертанта): використання наочності як засобу активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів (О.Дьомін); практична підготовка молодших спеціалістів механіків сільськогосподарського виробництва в агротехнічному коледжі (В.Рябець); мотивація учіння студентів вищих економічних навчальних закладів (І.Зайцева); удосконалення педагогічної діяльності викладача вищого аграрного навчального закладу (О.Полозенко); методика вивчення курсу “Сільськогосподарські машини” у вищому аграрному навчальному закладі (І.Буцик).

Теоретичні положення, експериментальні дані, висновки можуть використовуватися при підготовці та проведенні лекцій, лабораторно-практичних і семінарських занять, педагогічних ігор, проведенні науково-методичних семінарів, для створення програм, навчально-методичних посібників з проблем, відповідно до зазначених у дослідженні.

Особистий внесок здобувача. Одержані автором наукові результати є самостійним внеском у розробку проблеми формування навчально-пізнавальної активності студентів-аграрників. Ідеї та думки, що належать співавторам публікацій, не використовувалися у матеріалах дисертації. В 11 наукових статтях, які були написані у співавторстві (Н.Арістова, С.Білецька, І.Зайцева, А.Дьомін, О.Дьомін, О.Полозенко, С.Шакалова), особистим внеском автора є теоретичний аналіз процесу формування навчально-пізнавальної активності студентів, весь теоретичний матеріал, який стосується обґрунтування принципів, засобів, психолого-педагогічних факторів та умов активізації навчання студентів вищих аграрних закладів освіти. При написанні у співавторстві (Д.Войтюк, Т.Грабовська, А.Дьомін, О.Дьомін, Л.Жалдак, Н.Журавська, І.Зайцева, Т.Іщенко, В.Манько, Г.Подпрятов, О.Полозенко, П.Решетник, В.Рудик, В.Рябець, В.Стахневич, В.Слюсаренко, С.Тивончук, А.Шостак, С.Яшник) 18 брошур (12 методичних рекомендацій та 6 програм навчальних дисциплін для підготовки фахівців у вищих аграрних закладах освіти III-IV рівнів акредитації) автору належить матеріал про методичні засади формування навчально-пізнавальної активності студентів на лекціях, семінарських та лабораторно-практичних заняттях, про методику підготовки та проведення педагогічних ігор, організацію самостійної роботи студентів, практичний матеріал з власного досвіду роботи на посаді завідувача кафедри педагогіки Національного аграрного університету.

Вipогiднiсть здобутих результатів забезпечена застосуванням комплексу методiв, адекватних пpедмету, метi та завданням дослiдження, тpивалим хаpактеpом (1988-2002 pp.) дослiдно-експеpиментальної pоботи; об’єктивним аналізом здобутих результатів; зiставленням статистично значущих pезультатiв експеpиментiв з масовим педагогiчним досвiдом, науково обгрунтованими даними; винесенням pезультатiв дослiдження на pозгляд педагогiчного загалу, а також позитивними наслідками їх впровадження.

На захист виноситься:

1.

2.

3.

4.

Апpобацiя pезультатiв дослiдження. Результати дослiдження на piзних етапах його оpганiзацiї обговоpювались на мiжнаpодних та pеспублiканських конфеpенцiях та семiнаpах: ”Аналiз конкpетних ситуацiй як метод активного навчання” – мiжнаpодна конфеpенцiя ”Активнi методи навчання в сiльськогосподаpських вузах” (Київ, 1991 p.); ”З досвiду застосування активних методiв навчання” – матеpiали науково-методичного семiнаpу ”Удосконалення вищої сiльськогосподаpської освiти” (Київ, 1992 p.); “Фоpмування навчально-пiзнавальної активностi студентiв сiльськогосподаpського вузу” – pеспублiканська конфеpенцiя ”Активiзацiя фоpм i методiв навчального пpоцесу” (Київ, 1994 p.); ”Педагогiчна система фоpмування навчально-пiзнавальної активностi студентiв в умовах ступеневої пiдготовки” – мiжнаpодна науково-методична конфеpенцiя ”Ступенева система вищої агpаpної освiти” (Київ, 1997 p.); ”Місце продуктивних методів навчання в професійній підготовці спеціалістів-аграріїв” – міжнародна науково-методична конференція ”Сучасні технології навчання у навчальному процесі вищих освітніх закладів” (Рівне, 1999р.); ”Гуманізація навчального процесу у вищих сільськогосподарських навчальних закладах” – міжнародна науково-практична конференція ”Університетська педагогічна освіта як шлях гуманізації суспільства” (Київ, 1999 р.); ”Педагогічна діяльність викладача як фактор активізації навчання студентів” – міжнародна науково-теоретична конференція ”Психолого-педагогічні проблеми підготовки вчительських кадрів в умовах трансформації суспільства” (Київ, 2000 р.); “Проблемність як засіб формування активності студентів у навчанні” – міжнародна науково-практична конференція “Система освіти як динамічне явище. Нові технології у викладанні в Європі і Україні” (Біла Церква, 2000 р.); “Наступність у змісті екологічної підготовки в загальноосвітніх та аграрних навчальних закладах” – третя всесвітня конференція “Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень” (Київ, 2003 р.); “Проблема активізації практичної підготовки студентів-аграрників та шляхи її вирішення” – науково-практична конференція з проблем практичної підготовки студентів в аграрних вищих навчальних закладах” (Полтава, 2003 р.). Результати дослiдження опублiковані у моногpафiях, навчальних посібниках, наукових статтях, методичних pекомендацiях, обговоpювались на науково-пpактичних конфеpенцiях i семiнаpах Нацiонального агpаpного унiвеpситету, Iнституту пiслядипломної освiти кеpiвникiв та спецiалiстiв АПК.

Публікації. Результати дослідження опубліковано у 60 друкованих працях, з них 26 одноосібних. Серед них 4 монографії (з них три одноосібні), 2 навчальних посібники, 18 брошур з методичними рекомендаціями, 28 наукових статей у провідних фахових наукових виданнях України.

Кандидатська дисертація на тему "Педагогічні умови формування колективу студентської групи" (на прикладі сільськогосподарських вузів) захищена у 1988 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської дисертації не використано.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел на 29 сторінках (367 найменувань, з них 17 – іноземними мовами), 6 додатків на 69 сторінках. Загальний обсяг дисертації 498 сторінок, з яких 380 сторінок основного тексту. Робота містить 36 рисунків та 26 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність і доцільність дослідження, сформульовано проблему, гіпотезу, визначено його об'єкт, предмет, мету, основні завдання, викладено провідні положення концепції, розкрито наукову новизну, особистий внесок здобувача теоретичне і практичне значення роботи, відображено апробацію і впровадження одержаних результатів, виокремлено особистий внесок здобувача.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади формування навчально-пізнавальної активності студентів” висвітлено основні тенденції розвитку вищої аграрної освіти, напрямки модернізації навчально-виховного процесу, досліджено питання сутності та компонентного складу навчально-пізнавальної активності, обгрунтовано критерії та рівні сформованості цього складного, інтегрованого утворення особистості суб'єкта, що здійснює навчально-пізнавальну діяльність.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються в країні, вимагають оновлених підходів до вдосконалення підготовки кадрів і для сільського господарства, адже проблеми вищої аграрної освіти завжди тісно поєднані з проблемами села. Аграрна складова економіки зараз в центрі інтересів держави. Відповідно положень Указу Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" (1999 р.) активно проводиться реформування земельних відносин, прискорюються темпи виробництва сільськогосподарської продукції. На зміну колективним сільськогосподарським підприємствам приходять нові суб'єкти господарювання на засадах приватної власності – фермери, сільськогосподарські кооперативи, акціонерні товариства. У результаті реформ традиційні професії зникають, або набирають інших форм та з'являються нові. Змінюються і вимоги до сучасного фахівця-аграрника: його кваліфікації, знань сучасних прогресивних технологій вирощування конкурентноздатної продукції, умінь швидко адаптуватися до нових умов господарювання, здібностей ефективно керувати підприємствами та сільськогосподарськими колективами.

Сучасна система вищої аграрної освіти поки що недостатньо задовольняє потреби агропромислового комплексу в кадрах нової генерації. Заходи щодо удосконалення змісту освіти і навчання, методичного забезпечення, упорядкування мережі закладів освіти, зміцнення їх навчально-матеріальної бази та кадрового потенціалу недостатньо гальмують складні кризові явища у вищій аграрній освіті. До таких негативних тенденцій можна віднести: а) нестачу коштів і, як наслідок, занепад матеріально-технічної і наукової бази навчальних закладів; б) відтік науково-педагогічних кадрів за межі країни; в) падіння престижу вищої сільськогосподарської освіти та мотивації до навчання у студентів.

Аналіз сучасного стану навчально-виховного процесу вищого аграрного закладу освіти дозволив визначити основні напрямки його модернізації, реалізація яких дозволить зробити його більш ефективним, таким, що відповідає вимогам і можливостям нашого часу: впровадження нових педагогічних технологій; реалізація системи підготовки та перепідготовки викладачів; ефективне використання сучасних дидактичних засобів; цілеспрямоване формування активності студентів у навчанні.

У педагогічній науці терміни "пізнання", "пізнавальна активність", "навчально-пізнавальна активність" виникли в процесі дослідження таких явищ, як учіння, навчання, навчальна діяльність. У працях філософів зазначається, що діяльність виступає як явище відносно до активності суб’єкта як сутності, тобто активність є важливою якістю особистості. Оскільки в дослідженні прийнятий підхід, за якого поняття "пізнавальна активність" виступає родовим по відношенню до поняття "навчально-пізнавальна активність", у розділі наведено ретроспективний аспект проблеми пізнавальної активності. Аналіз історичного шляху теорії пізнання засвідчив, що розвиток знань і уявлень про пізнання світу притаманний усім епохам. І філософи Стародавньої Індії, Китаю, Єгипту, Вавілону, і "старі" матеріалісти, і мислителі епохи Відродження, і філософи-ідеалісти кінця XVIII- початку XIX століття відіграли значну роль у вивченні проблеми пізнавальної активності людини, намаганні пізнати таємниці людського мислення.

Звернення до вивчення та аналізу спадщини українських філософів та просвітителів дозволило дійти висновку, що наші мислителі внесли вагомий внесок в теорію пізнання, сприяли розвитку світової наукової думки.

Методологія пізнавальної активності людини дала можливість дослідити сутність навчально-пізнавальної активності, критерії та показники розвитку цього феномену. У розділі аналізуються підходи філософів, педагогів, психологів до розв'язування означеної проблеми (С.Рубінштейн, А.Петровський, О.Киричук, В.Лозова, А.Арістова, Т.Шамова, Г.Щукіна, Г.Костюк, В.Іванов, А.Маргуліс, М.Дьоміна, Г.Журавльов, К.Платонов, М.Махмутов, А.Вербицький, П.Шарко, П.Лєбєдєв, І.Редьковець, І.Харламов, З.Абасов, С.Кашин, В.Орлов І.Деревянко, та ін.), обґрунтовується визначення поняття "навчально-пізнавальна активність". Як з’ясувалося, в психолого-педагогічній літературі поняття "пізнавальна активність" і "навчально-пізнавальна активність" часто не розрізняються. Розмежовуючи ці категорії, навчально-пізнавальну активність ми розглядаємо як багаторівневу цілісну інтегровану властивість особистості, яка характеризується психічним станом суб’єкта у навчанні і виявляється у результатах та ставленні до навчально-пізнавальної діяльності.

Встановлено, що в своєму розвитку навчально-пізнавальна активність проходить ряд рівнів: активність репродуктивна характеризується усвідомленим заучуванням теорії та відтворенням зразка розумової чи практичної дії. При цьому студенти засвоюють готові висновки науки, відомі способи дій, поняття, основні положення теорій, правила, закони, формули, теореми; продуктивна активність відрізняється від репродуктивної тим, що студент самостійно застосовує відомі знання в інших умовах, його діяльність характеризується міркуванням, роздумуванням, розумовим пошуком. Характеристичні ознаки цього рівня - оригінальність висновків, відчуття проблеми, здатність до абстрагування, критичність та самостійність мислення, стійкість і глибина знань тощо. Вищим рівнем розвитку навчально-пізнавальної активності є творчий рівень. Головними показниками цього рівня слід вважати ініціативу у визначенні завдань, засобів пізнання, готовність до творення нового.

У розділі розроблено систему показників навчально-пізнавальної активності за трьома критеріями - змістово-результативним, операційним та мотиваційно-динамічним. Обґрунтовано, що для вимірювання сформованості навчально-пізнавальної активності в експериментальному дослідженні необхідно застосувати такі показники: рівень оволодіння студентами знаннями, уміннями і навичками; пізнавальна самостійність; самопочуття студента на заняттях, його настрій, емоційні переживання.

Другий розділ “Психолого-педагогічні основи активізації навчання у вищих аграрних закладах освіти” присвячено обґрунтуванню педагогічної системи формування навчально-пізнавальної активності студентів. З’ясовано місце і роль проблемного навчання у формуванні продуктивної навчально-пізнавальної активності студентів, досліджено механізми та педагогічні шляхи активізації навчання.

Аналіз наукових праць дає підставу констатувати наявність значних відмінностей у підходах до теоретичних засад формування навчально-пізнавальної активності студентів. У психолого-педагогічних дослідженнях по-різному тлумачаться питання про компонентний склад навчально-пізнавальної активності, фактори і умови її формування; часто не враховуються ті соціальні зміни, що розпочалися в 90-х роках. До цього слід вказати на відсутність системних педагогічних досліджень проблеми формування навчально-пізнавальної активності студентів у вищих аграрних закладах освіти.

В основу нашої концепції цілеспрямованого, системного формування активності студентів у навчанні покладена ідея психологів (О.Киричук, Г.Костюк, О.Крупнов, К.Платонов) розглядати навчально-пізнавальну активність як властивість особистості, джерелом якої є пізнавальна потреба, яка формується і задовольняється у навчально-пізнавальній діяльності. Пізнавальна потреба як важливий стимулюючий фактор учіння відображає психічну і практичну готовність особи до пізнання. Предметом втілення потреби є мотив, який виконує спонукальну та спрямовуючу функцію. Дієвим фактором людської свідомості є мета як субєктивний образ бажаного результату, як уявлення про продукт, який задовольняє потребу. Від сформованості та реалізації потреби, мотиву та мети в діяльності залежить і активність особистості, а їх розвиток адекватний розвитку активності як психічної якості, властивості людини.

У розділі доведено, що формування активності студентів грунтується як на загальнодидактичних, так і специфічних принципах: проблемності, педагогічного стимулювання, орієнтації на майбутню професійну діяльність, динамічності. Принципи активізації навчання реалізуються через основні фактори та умови системного формування навчально-пізнавальної активності студентів: оптимальне застосування методів навчання; раціональний відбір та структурування змісту навчання; розвиток пізнавальних здібностей та умінь студентів; удосконалення педагогічної майстерності викладачів; використання виховних можливостей колективу студентської групи. У дисертації теоретично обгрунтована модель педагогічної системи цілеспрямованого формування навчально-пізнавальної активності студентів, орієнтована на досягнення цілей активізації навчання – поетапне формування активності студентів в напрямку розвитку продуктивних пізнавальних потреб (рис.1). Цим основним цілям підпорядковуються більш конкретні, які задаються залежно від прогнозованого рівня активності. Керування процесом формування навчально-пізнавальної активності студентів здійснюється за рахунок цілеспрямованих впливів на відбір та структурування змісту навчання; розвиток пізнавальних здібностей та умінь студентів; оптимальний вибір методів навчання; підвищення рівня педагогічної майстерності викладачів та формування колективу студентської групи.

Підсистема діагностики, оцінювання процесу формування активності студентів у навчанні та прийняття рішень призначена для співставлення наперед заданих і дійсних результатів та корекції методики.

У розділі обгрунтовано психологічні механізми формування активності особистості за певними педагогічними шляхами: на основі природженої потреби в інформації; за допомогою педагогічного стимулювання; через мотив-інтерес; на основі вирішення поставлених "ззовні" проблем; при творчому вирішенні самостійно поставлених проблем. Доведено, що проблемне навчання є важливим засобом формування продуктивної активності студентів. У дисертації проаналізовано способи створення проблемних ситуацій, їх класифікацію, логіку розвязання проблемної ситуації з встановлення причинно-наслідкових звязків.

У третьому розділі обгрунтовано педагогічні умови впливу пізнавальних здібностей студентів, змісту навчального матеріалу, колективу студентської групи, педагогічної діяльності викладача та методів навчання на формування навчально-пізнавальної активності.

Навчальна, виховна і розвиваюча функції, притаманні системі цілеспрямованого формування навчально-пізнавальної активності студентів, зумовлюють забезпечення низки факторів і педагогічних умов. У процесі дослідження встановлено, що до провідних факторів, які суттєво впливають на процес активізації навчання студентів, необхідно віднести: пізнавальні здібності студентів; зміст навчального матеріалу; колектив студентської групи; педагогічну діяльність викладача; методи навчання.

У розділі здібності розглядаються як психологічні особливості людини, які є передумовою успішного виконання певних видів діяльності, але самі до наявності знань, умінь та навичок не зводяться. Доведено, що чим вище рівень розвитку пізнавальних здібностей студента,