Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

Малкіна Ганна Миколаївна

УДК .8:329

Взаємодія виборчої і партійної систем:

світовий досвід та проблеми України

23.00.02 – політичні інститути та процеси

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ — 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Шляхтун Петро Панасович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри політичних наук

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Бебик Валерій Михайлович,

Міжрегіональна Академія управління персоналом,

віце-президент

кандидат філософських наук, доцент

Корж Мирослав Олексійович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри політології

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького,

відділ правових проблем політології,

НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “24” травня о 14оо годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ,
вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “22” квітня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Постригань Г.Ф.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Загальновизнаним сьогодні є той факт, що партійна система має велике значення для функціонування демократії. Партії виступають посередником між громадянським суспільством і державою та є одним з базових інститутів сучасного суспільства, без якого неможливо уявити існування представницької демократії. Представницька демократія передбачає прийняття владних рішень виборними особами, які отримують легітимні владні повноваження за допомогою інституту виборів. Через них народ визначає своїх представників і наділяє їх мандатом на реалізацію його суверенних прав.

Обрання типу виборчої системи потребує практичної оцінки політичних потреб і можливостей держави, це не просто суто технічна проблема, але також проблема, яка торкається культурної сфери, має вартісний вираз і може мати колосальні наслідки для функціонування політичної системи суспільства в цілому. У перехідних суспільствах застосування того чи іншого типу виборчої системи може не тільки не допомогти вирішенню проблеми адекватного парламентського представництва та структурування законодавчого органу, а й навіть загострити соціальні та політичні проблеми.

Якщо партійну систему розуміти як сукупність політичних сил, представлених у вищому законодавчому органі держави, то вона буде виступати головним чинником, від якого залежить ефективна робота парламенту, а отже, політична система країни в цілому. Тому досить актуальним є встановлення чинників та механізмів, що впливають на стан партійної системи, яка перебуває у постійній взаємодії з виборчою системою та іншими елементами політичної системи суспільства.

Взаємодії виборчої і партійної систем у розвинутих західноєвропейських країнах в зарубіжній політології приділяється значна увага, взаємодія ж цих двох систем у країнах перехідного типу, до яких належить Україна, залишається маловивченою. Тому особливо важливо дослідити основні тенденції розвитку виборчої і партійної систем України, а також, на основі вивчення особливостей взаємодії виборчої і партійної систем зарубіжних країн світу, встановити, яким чином виборча система впливає на систему партійну, з’ясувати чинники та механізми, що обумовлюють характер взаємодії двох систем. Аналіз такої взаємодії дозволить встановити шляхи подальшого вдосконалення виборчого законодавства, структуризації парламенту, що є нагальною потребою для ефективної співпраці законодавчої та виконавчої гілок влади, зробити прогнози відносно наслідків застосування тих чи інших законодавчих норм та надати практичні рекомендації щодо подальшого державного будівництва України.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” та науково-дослідної теми філософського факультету 01БФ041-1 “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Об’єктом дослідження є виборча і партійна системи зарубіжних країн та України.

Предметом дослідження є взаємодія виборчої і партійної систем зарубіжних країн та України.

Мета і задачі дослідження: на основі наукових праць зарубіжних і вітчизняних науковців, політичного досвіду зарубіжних країн та України з’ясувати закономірності та особливості взаємодії виборчої і партійної систем.

Мета дисертаційного дослідження обумовила необхідність вирішення таких завдань:

узагальнити дослідження взаємодії виборчої і партійної систем відомих зарубіжних науковців та встановити, чи діють виокремлені ними відповідні закономірності у суспільствах перехідного типу;

встановити чинники, які лежать в основі взаємодії виборчої і партійної систем та найбільшою мірою впливають на неї у розвинутих західноєвропейських країнах та в Україні;

дослідити взаємодію виборчої і партійної систем в зарубіжних країнах за різних форм державного правління та встановити її особливості залежно від форми державного правління;

визначити основні етапи процесу трансформації виборчої і партійної систем в Україні, тенденції та перспективи їх подальшого розвитку;

порівняти політичну практику України з досвідом західноєвропейських країн та віднайти оптимальний варіант поєднання в Україні виборчої і партійної систем та форми державного правління.

Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань в дисертаційному дослідженні були використані такі методи: системний – для дослідження виборчої і партійної систем як елементів політичної системи суспільства; структурно-функціональний – для аналізу особливостей взаємодії різних типів виборчої і партійної систем у зарубіжних країнах і в Україні; історичний – для дослідження еволюції виборчої і партійної систем України в хронологічній послідовності; порівняльний – для безпосереднього порівняння виборчих і партійних систем України і зарубіжних країн. Дослідження проводилось із застосуванням політологічного, юридичного та історичного підходів.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній політології комплексним дослідженням особливостей взаємодії виборчої і партійної систем у пострадянській Україні в контексті досвіду зарубіжних країн. У межах дослідження одержано наступні наукові результати, які характеризуються новизною та є логічним вирішенням поставлених у роботі завдань:

вперше встановлено, що закономірності взаємодії виборчої і партійної систем, сформовані відомими зарубіжними науковцями на прикладах розвинутих західноєвропейських країн та США, не знаходять відображення у перехідних суспільствах, де нерозвиненість політичної культури і партійної системи та масове висування безпартійних кандидатів у депутати значною мірою заперечують деякі “соціологічні закони” М. Дюверже та послідовників його теорії;

обґрунтовано положення про те, що в основі взаємодії виборчої і партійної систем лежить політична культура, як сукупність стійких форм політичної свідомості, поведінки і способів функціонування політичних інститутів, що визначає характер і особливості політичної системи, динаміку і спрямованість політичних процесів; у перехідних суспільствах з низьким рівнем політичної культури на взаємодію виборчої і партійної систем найбільше впливають інституційні чинники, серед яких особливе значення має форма державного правління;

вперше “соціологічні закони” М. Дюверже проаналізовано з урахуванням форми державного правління, як способу організації державної влади, зумовленого принципами формування і взаємодії вищих органів держави – глави держави, парламенту, уряду і показано, що ці “закони” мають місце переважно у парламентарних країнах, в президентських і президентсько-парламентарних республіках, де вони не діють, політичні партії не беруть участі у формуванні уряду;

дістав подальшого розвитку аналіз взаємодії виборчої і партійної систем у пострадянській Україні і встановлено, що змішана виборча система більшою мірою, ніж суто мажоритарна, сприяє становленню багатопартійності і що для подальшого розвитку партійної системи в Україні доцільно перейти до суто пропорційної системи, які, як свідчить зарубіжний досвід, найбільш оптимально поєднуються за парламентарної форми державного правління;

обґрунтовано, що найбільш оптимальною для України є пропорційна виборча система з регіональними гнучкими виборчими списками і що навіть оптимальний з точки зору політичного досвіду розвинутих західноєвропейських країн варіант поєднання виборчої системи і форми державного правління може не забезпечити політичної стабільності, якщо не будуть продумані та врегульовані найменші елементи електорального механізму, зокрема визначено негативні для структурування та ефективної роботи Верховної Ради України наслідки блокування політичних партій з метою подолання загороджувального бар’єру та у зв’язку з цим запропонована заборона на законодавчому рівні самого створення блоків партій або їхнього розпаду після обрання протягом всієї роботи парламенту даного скликання;

надано рекомендації щодо прискорення структурування Верховної Ради України та забезпечення її стабільної роботи, зокрема запропоновано: введення заборони на законодавчому рівні міжфракційних міграцій народних депутатів аж до втрати депутатського мандата; надання дозволу на створення фракцій лише тими партіями, що подолали загороджувальний бар’єр; підвищення бар’єру представництва до 5%; обмеження номінальної кількості зареєстрованих партій шляхом встановлення жорстких вимог щодо їх участі у виборах.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження та його результати є внеском у розробку як загальної теорії виборчих і партійних систем, так і застосування її на практиці. Результати дослідження можуть стати теоретичним підґрунтям для застосування деяких електоральних формул у виборчому законодавстві України, зміни законодавчої бази для отримання оптимальних результатів у структуруванні Верховної Ради, оптимізації електорального механізму з урахуванням особливостей партійної системи та форми державного правління в Україні.

Сформульовані в дисертаційному дослідженні основні теоретичні положення і висновки можуть бути використані в науково-дослідницькій та викладацькій роботі, зокрема доповнити зміст навчальних курсів з теоретичної, практичної, порівняльної політології, соціології, конституційного права та спецкурсів у вищих навчальних закладах України.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження в 2001–2002 рр. висвітлювались на методологічному семінарі кафедри політичних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в 2002–2003 рр. на теоретичному семінарі аспірантів філософського факультету та на щорічній науковій конференції “Дні науки” викладачів, докторантів, аспірантів і студентів філософського факультету в 2002 та 2003 рр.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в трьох статтях у фахових виданнях та двох публікаціях тез виступу на наукових конференціях.

Структура дисертації. Структуру дисертації складають вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Обсяг роботи – 184 сторінки, обсяг використаних джерел – 179 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовується актуальність обраної теми дослідження. Вказується на зв’язок роботи з науковими програмами та темами Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Визначається об’єкт, предмет, мета, завдання та зазначаються теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження. Формулюються наукова новизна та практичне значення отриманих результатів дослідження, зазначається, як була здійснена їх апробація, дається загальна характеристика наукових публікацій автора.

У першому розділі дисертаційного дослідження – “Теоретичні засади дослідження взаємодії виборчої і партійної систем” – аналізується ступінь науково-теоретичної розробленості проблеми дисертації у зарубіжній та вітчизняній літературі, здійснюється огляд наукових робіт за темою дисертації та основних напрямів дослідження виборчих і партійних систем у зарубіжній та вітчизняній політичній думці.

Зокрема наголошується, що проблемою взаємодії виборчої та партійної систем прямо або опосередковано займалися зарубіжні та вітчизняні вчені, такі як М. Дюверже, К. Джанда, Е. Лейкман, Д. Ламберт, М. Уоллерстайн, Р. Таагепера, М. Шугарт, А. Лейпхарт, Т. Кіс, С.М. Ліпсет, С. Хангтінгтон, Г. Голосов, В. Бебик, М. Корж, Е. Пуфлер та багато інших, які розглядали розвиток партійних систем під впливом традицій та історії, економічної і соціальної структури, релігійних вірувань і етнічного складу, національних конфліктів тощо. Особливої уваги заслуговує розгляд впливу на партійну систему системи виборчої. М. Дюверже сформулював соціологічні “закони”, які є загальними для всіх суспільств і полягають у тому, що запровадження певного типу виборчої системи тягне за собою встановлення певного типу системи партійної. З іншого боку має місце і зворотній зв’язок: партійна система відіграє головну роль при визначенні типу виборчої системи, адже жодна з партій не проголосує за запровадження електоральної формули, яка може позбавити її значних переваг.

Зазначається, що демократичний розвиток держави, становлення громадянського суспільства вимагають належного формулювання, відображення і представлення багаточисельних політичних інтересів, що існують у суспільстві та справляють вплив на суспільне життя. Політичні партії є суспільним інститутом, який покликаний об’єднувати громадян навколо проблем загальнодержавного розвитку. Стан розвитку партійної системи чітко відображає ступінь розвитку політичної, економічної, культурної сфери суспільного життя.

В розділі визначається сутність виборчої системи, на основі практичного досвіду розвинутих західноєвропейських країн аналізуються основні електоральні моделі, особливості їх застосування, переваги та недоліки. На основі порівняльного аналізу двох основних типів виборчої системи – мажоритарної і пропорційної – наголошується на тому, що пропорційна система найбільше відповідає вимогам демократичного суспільства, забезпечуючи представництво більшості суспільних інтересів. У той же час її суттєвим недоліком є відсутність зв’язку обраних депутатів з виборцями, що вимагає пошуку шляхів удосконалення виборчої системи.

З цією метою аналізуються типи пропорційної виборчої системи, таки як системи з жорсткими, гнучкими, напівжорсткими списками, панашування та виборча система змішаного типу послідовного та паралельного комбінування (змішані зв’язані та незв’язані системи). Наголошується, що вибір між мажоритарною і пропорційною виборчими системами відбувається з урахуванням їх переваг і недоліків відповідно до політичної ситуації в державі, її політичного режиму та інтересів політичних сил, що знаходяться при владі.

Робиться висновок, що у розвинутих країнах світу основними учасниками виборчого процесу виступають політичні партії, які фактично мають монополію на висування кандидатів у депутати. У зв’язку з цим розглядається поняття партійної системи, під якою в дисертаційному дослідженні розуміється сукупність політичних партій, представлених у парламенті, або тих, які прагнуть здобути таке представництво. Для обґрунтування обраного за основу визначення аналізуються поняття та процес інституалізації політичних партій, яка полягає у конституційному визнанні функцій партій в межах існуючої політичної системи.

У дисертаційному дослідженні аналізуються праці відомих зарубіжних науковців про взаємодії виборчих і партійних систем – М. Дюверже, Е. Лейкмана, Д. Ламберта, Т. Кіса, К. Джанди, А. Лейпхарта, Р. Таагепери, М. Шугарта та інших. Їх дослідження проводились здебільшого на основі досвіду розвинутих західноєвропейських країн і США з усталеними партійними системами, де політичні партії мають монополію на участь у виборчому процесі. В перехідних суспільствах виокремлені ними закономірності мають часткове відображення через неусталеність партійної системи. Там, де має місце масове висування безпартійних кандидатів, мажоритарна система відносної більшості ніколи не призведе до створення двопартійної системи. Характерною тенденцією сучасного законодавства в більшості країн є утвердження партій, як основних учасників виборчого процесу. Це відображається, зокрема, у таких законодавчих нормах, які обмежують доступ до участі у виборах незалежних кандидатів і представників невпливових угруповань.

Взаємодія виборчої і партійної систем, визначаючись об’єктивними економічними й соціальними чинниками, водночас відбувається під впливом свідомості та культури людей. В її основі лежить політична культура, яка є сукупністю стійких форм політичної свідомості й поведінки, характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи та визначає характер і особливості конкретної політичної системи, політичний режим, динаміку і спрямованість політичних процесів.

У країнах з високим рівнем політичної культури, таких як Великобританія, Франція, Німеччина, США, взаємодія виборчої і партійної систем відбувається відповідно до певних закономірностей. Чинники, вплив яких опосередковує характер і наслідки взаємодії виборчої і партійної систем кожної окремої країни, можна розділити на три групи: соціальні чинники (кількість і характер суспільних суперечностей, етнічний та релігійний склад населення країни); історичні чинники (особливості історичного розвитку суспільства, історична спадщина попередніх політичних режимів, традиції та національний менталітет); інституційні чинники (форма державного устрою та форма державного правління). У перехідних суспільствах з низьким рівнем політичної культури взаємодія виборчої і партійної систем найбільшою мірою визначається саме інституційними чинниками, зокрема формою державного правління.

В основу другого розділу дисертаційного дослідження – “Особливості взаємодії виборчої і партійної систем за різних форм державного правління” – покладено аналіз концепції М. Уоллерстайна стосовно наслідків поєднання різних типів виборчої системи та форми державного правління.

Визначається сутність форми державного правління, як способу організації державної влади, зумовленого принципами формування і взаємовідносин вищих органів державної влади. Аналізуються дві основні форми державного правління – монархія і республіка та їх різновиди, які визначаються співвідношенням повноважень законодавчої та виконавчої гілок влади, розподілених між главою держави, парламентом і урядом в конкретній країні та порядком формування цих інститутів.

На прикладі розвинутих країн світу – Великобританії, Німеччини, Франції, США, а також країн Латинської Америки – автор досліджує взаємодію виборчої і партійної систем залежно від існуючої в цих країнах форми державного правління. З цією метою зібрано дані стосовно існуючих типів виборчої і партійної систем у країнах світу з різними формами державного правління: парламентарних республіках і монархіях, президентських республіках і змішаних республіканських формах. На основі отриманих даних зроблено висновок, що у розвинутих країнах світу переважає парламентарна форма правління. У таких країнах дуже великою є роль політичних партій; партія має бути сильною, популярною, з широко розгалуженими місцевими осередками, мати значну підтримку виборців, щоб створити більшість у парламенті та формувати уряд.

Парламентарна форма правління, залежно від існуючого варіанту поєднання виборчої і партійної систем має свої позитивні та негативні сторони. Парламентарна система, якщо вона ґрунтується на партійно-пропорційних засадах, стимулює рух до політичного діалогу й партійно-ідеологічного компромісу між політичними силами, уможливлює більш чутливе й гнучке відображення в структурах і діях вищої державної влади багатоманітних потреб і настроїв громадян та громад. За цих умов народ отримує такий уряд, за який він голосував. Але зворотнім боком гнучкості парламентарного врядування буває урядова нестабільність. У разі вотуму недовіри урядові з боку законодавців або розпаду урядової коаліції чи втрати правлячою партією більшості місць у парламенті, глава уряду мусить піти у відставку або ж погодитися на дострокові загальні вибори, після яких відбувається нове формування уряду.

Особливо велику роль у парламентарних за формою державного правління країнах відіграє вибір певного типу виборчої системи, який впливає на стан партійної системи у державі. Різниця у застосуванні мажоритарної і пропорційної виборчої системи полягає в тому, що мажоритарна система відносної більшості, за наявності монополії партій на участь у виборчому процесі та жорсткої дисципліни всередині партій, обмежує кількість конкуруючих партій двома, що дозволяє більш потужній з них формувати уряд; пропорційна система, яка існує у більшості парламентарних за формою державного правління країн, призводить до представництва у парламенті більшої кількості партій і утворення коаліційних урядів.

Без урахування стану розвитку партійної системи, мажоритарна система суперечить парламентаризму. Через те, що у парламентарних республіках і монархіях уряд формується парламентом, для його формування потрібно мати або більшість однієї партії у парламенті, або чітко структурований парламент і коаліцію ідеологічно споріднених партій. Сама ж по собі мажоритарна система проводить до парламенту депутатів, не зв’язаних ніякими обов’язками (за винятком випадків, коли вибори проводяться виключно на партійній основі). Пропорційна ж система із застосуванням бар’єра представництва сприяє структуризації парламенту та створенню коаліційного уряду.

Характеризуючи президентську республіку, зазначається, що через створення окремих, але теоретично рівних гілок влади, президентська система влади намагається встановити сильні виконавчі та законодавчі інститути, кожний з яких може твердити, що він має виборний мандат від народу, і кожний здатний контролювати й урівноважувати іншого. Це здійснює вагомий вплив на особливості взаємодії виборчої і партійної систем в країнах такого типу. Зауважується, що президентська республіка як різновид республіканської форми правління застосовується у значно меншій кількості країн світу, серед яких розвинутими вважаються тільки Сполучені Штати Америки; інші країни використовують досвід США за принципом географічного сусідства. Тільки у США запроваджена мажоритарна виборча система відносної більшості, решта країн використовує пропорційний принцип представництва, але скрізь існує двопартійна система або система з однією домінуючою партією. Президентська ж форма правління, яку запозичили у свого могутнього сусіда країни Латинської Америки, не тільки не змогла ліквідувати глибоку політичну, економічну та соціальну кризу, а й, навпаки, загострила її. В цих країнах в спадщину від авторитарного режиму лишилися слабкі та роздроблені політичні партії, що часто змушувало виборців шукати порятунок в особі популістських лідерів, які не мали ні досвіду, ні організаційної підтримки. Виборчі системи, засновані на принципі пропорційного представництва, в великих округах та при закритих списках кандидатів, яких контролювали партійні лідери, створювали розрив між обраними представниками та їхнім електоратом. В своїх спробах вирішити проблему відсутньої більшості в умовах президентської форми правління більшість країн сподівається, що простий перехід до двопартійної конфігурації політичної системи надасть президентам необхідну підтримку. Але змінити основну конфігурацію партійної системи, яка утворювалася протягом декількох поколінь, або створити особливий тип партійної системи за допомогою методів “конституційної інженерії”, неймовірно важко.

Робиться висновок, що “соціологічний закон” М. Дюверже про залежність багатопартійності від пропорційного представництва має лише часткове відображення; в президентських республіках, де політичні партії не беруть участі у формуванні уряду, на становлення та тип партійної системи впливають інші чинники.

У третьому розділі дисертаційного дослідження – “Взаємодія виборчої і партійної систем у сучасній Україні” – розглядається становлення багатопартійності та трансформація виборчого законодавства в Україні після проголошення її незалежності.

Визначаються чинники, що зумовлюють нерозвиненість багатопартійності в Україні, зокрема низький рівень політичної культури суспільства, відсутність сталих традицій багатопартійності, незавершеність процесу соціальної диференціації суспільства, нестабільне виборче законодавство. Наголошується на основних завданнях, які має вирішувати виборчий закон, а саме: підвищення ефективності виборчого процесу; сприяння утвердженню партій у суспільстві і піднесенню їх авторитету; структурування парламенту; сприяння політичній структуризації суспільства; забезпечення обрання стійкої парламентської більшості, яка спроможна буде створити дієвий Кабінет Міністрів і взяти на себе відповідальність за дії Верховної Ради; об’єднання партійних і регіональних інтересів, що дозволяло б вирішувати загальнонаціональні та локальні питання.

Автором аналізуються процедура, умови та особливості парламентських виборів в Україні 1994, 1998 та 2002 рр. На основі аналізу партійної структури Верховної Ради України різних скликань робиться висновок, що зміна виборчої системи з мажоритарної системи абсолютної більшості на змішану мажоритарно-пропорційну стимулювала становлення багатопартійності та трансформацію партійної системи з атомізованої в систему поляризованого плюралізму. Виокремлюються факти на користь такого висновку, зокрема: значна поляризація політичних сил, ідеологічна несумісність крайніх екстрем політичного спектру; існування політичного центру; наявність опозиції; зменшення кількості безпартійних депутатів та зміцнення статусу політичних партій завдяки проведенню виборів на партійній основі; скорочення кількості представлених у парламенті політичних партій завдяки використанню чотирьохвідсоткового бар’єру. Відмічається, що закон про вибори, в якому запроваджено (хоча і частково) систему пропорційного представництва, природно підняв роль партій у житті держави. Закон не встановив монополії політичних партій на участь у виборах (ця тенденція посилюється останнім часом в країнах Заходу та США), але надав їм значних пільг при реєстрації кандидатів.

Досліджено динаміку кількісного складу фракцій та депутатських груп у Верховній Раді України протягом 1998 – 2002 рр. та зроблено висновок, що неструктурованість парламенту, відсутність у ньому сталої більшості пов’язана не стільки з виборчою системою, скільки з функціонуванням самого парламенту, яке припускає вільний перехід народних депутатів із однієї фракції до іншої. Ні в Конституції України, ні в Регламенті Верховної Ради не передбачено санкцій стосовно народного депутата за вихід з однієї фракції та перехід до іншої, хоча така норма значною мірою допомогла б вирішити питання фракційної дисципліни і структурувати парламент.
У зв’язку з цим автором пропонується закріплення на законодавчому (конституційному) рівні санкцій стосовно народних депутатів за міжфракційні міграції – аж до позбавлення депутатського мандата та дозволу на створення фракцій лише тими партіями, які подолали загороджувальний бар’єр.

Відомо, що представництво партій у парламенті будується за фракційним принципом. Якщо виходити з того, що саме поведінка фракцій у парламенті може і має бути чинником прийняття тих чи інших рішень, то ефективною слід вважати таку фракційну систему, в межах якої існують передумови для формування необхідної для прийняття законодавчих актів більшості. Причому така більшість може скластися як на постійній партійній основі, так і на основі ідейної близькості з широкого кола питань. Як переконливо свідчить досвід зарубіжних країн, формування у вищому законодавчому органі держави стабільного і ефективного партійного представництва є однією з визначальних передумов поступового розвитку держави на демократичних засадах, економічного зростання тощо. Вирішальну роль у створенні передумов для формування саме такої партійної, а отже, і фракційної системи відігріє Конституція, законодавство про політичні партії, вибори, регламент парламенту тощо. Досконала нормативна база, що регламентує функціонування політичних партій, є позитивним чинником інституціалізіції останніх, дає змогу оптимізувати формат і ступінь фрагментації партійної системи. Норми виборчого законодавства, зокрема, ті з них, що закріплюють ту чи іншу виборчу систему, визначають процедуру формування виборчих списків, порядок фінансування виборчої кампанії партій, безпосередньо впливають на кількісний і якісний склад парламенту, а отже, і на представництво партій у ньому.

Зазначається роль бар’єру представництва у структуруванні вищого законодавчого органу. Підраховані результати виборів до Верховної Ради України 1998 року за умов застосування п’ятивідсоткового загороджувального бар’єру, які свідчать про зменшення кількості політичних партій, представлених у парламенті.

Досліджено блокування політичних партій напередодні виборів з метою подолання загороджувального бар’єру та розпад виборчих блоків після обрання, наслідком чого стає деструктурованість парламенту. У зв’язку з цим пропонується заборона на законодавчому рівні створення виборчих блоків партій або їх розпаду після обрання до законодавчого органу протягом всієї роботи парламенту даного скликання.

На основі аналізу виборчої, партійної систем, форми державного правління, діяльності Верховної Ради України зазначається, що змішана мажоритарно-пропорційна виборча система сприяє становленню багатопартійності. У свою чергу партії, що постійно зміцнюють свої позиції, прагнуть відігравати основну роль у висуванні кандидатів. Робиться висновок, що для подальшого розвитку партійної системи в Україні необхідно зробити перехід до пропорційної виборчої системи з регіональними гнучкими виборчими списками. Запровадження регіональних списків у разі переходу до пропорційної системи може розглядатись як позитивний крок, оскільки дозволяє виборцям окремих регіонів зберегти представництво у парламенті, замінивши мажоритарних представників на партійних. Таким чином, буде збережено територіальний зв’язок виборців та їхніх представників, вищий рівень відповідальності депутатів, які звітуватимуть перед виборцями свого регіону. З іншого боку, практика регіональних списків може призвести до посилення загальної регіоналізації країни, послаблення реальних загальнонаціональних політичних партій. Зазначається, що за цих умов парламентарна республіка є закономірним результатом політичного розвитку держави.

ВИСНОВКИ

Основні наукові результати дисертації, які характеризуються новизною, розкривають логіку, базову концепцію дослідження містяться в наступних положеннях.

1. Закономірності взаємодії виборчої і партійної систем, досліджені відомими науковцями на прикладах розвинутих західноєвропейських країн і США не знаходять відображення у перехідних суспільствах. У країнах, що мають давню історію демократичного розвитку, виборчі системи є стабільними, а партійні – розвинутими, тому можливо дослідити загальні закономірності їхньої взаємодії. В перехідних суспільствах виборче законодавство зазвичай нестабільне, а багатопартійність перебуває в процесі становлення. У такому випадку “соціологічний закон” М. Дюверже про те, що мажоритарна система відносної більшості сприяє утворенню двопартійної системи не знаходить відображення. Мажоритарна система сприяє утворенню двопартійності лише у разі, якщо партії є основними учасниками виборчого процесу. В перехідних суспільствах з неусталеною партійною системою, де має місце масове висування безпартійних кандидатів, залежність “мажоритарна виборча система відносної більшості – двопартійна система” відсутня.

2. В основі взаємодії виборчої і партійної систем лежить політична культура. В усіх без винятку суспільствах політична культура, яка є сукупністю стійких форм політичної свідомості, поведінки і способів функціонування політичних інститутів, визначає характер і особливості політичної системи, динаміку і спрямованість політичних процесів.
В стабільних демократичних державах з високим рівнем політичної культури, таких як Великобританія, США, Німеччина, Франція, взаємодія виборчої і партійної систем відбувається відповідно до певних закономірностей.
В країнах перехідного типу з низьким рівнем політичної культури особливості взаємодії виборчої і партійної систем обумовлюються передусім інституційними чинниками – формою державного устрою та формою державного правління. При цьому принципи формування і взаємовідносин вищих органів державної влади справляють вирішальний вплив на взаємодію виборчої і партійної систем.

3. “Соціологічні закони” М. Дюверже діють переважно у парламентарних за формою державного правління країнах. За різних форм державного правління представлені у парламенті партії або зацікавлені у досягненні згоди з іншими партіями для створення коаліції, або незацікавлені. В президентських республіках уряд призначається президентом, тому партії зазвичай є слабкими, а на взаємодію виборчої і партійної систем впливають інші чинники. Президентській формі державного правління найбільше відповідає мажоритарна виборча система, а парламентарній – пропорційна. Еклектичне поєднання обох типів виборчих систем у перехідних суспільствах без урахування особливостей форми державного правління знижує ефективність і стабільність роботи парламенту та всього механізму здійснення державної влади.

4. Необхідність підвищення ефективності роботи Верховної Ради України вимагає переходу до суто пропорційної виборчої системи. Змішана мажоритарно-пропорційна виборча система справляє помітний вплив на становлення і розвиток багатопартійності, партії набувають все більшої суспільної ваги та значущості. Розвиток партійної системи обумовлює прагнення політичних партій бути єдиними учасниками виборчого процесу, мати монополію на висування кандидатів у депутати, забезпечити яку можна за допомогою суто пропорційної виборчої системи. Для усунення одного з недоліків пропорційної системи – втрати зв’язку обраних депутатів з виборцями – доцільно запровадити пропорційну виборчу систему з регіональними гнучкими виборчими списками. За таких умов парламентарна форма державного правління є закономірним результатом політичного розвитку держави.

5. Навіть оптимальний, з огляду на політичний досвід розвинутих західноєвропейських країн, варіант поєднання виборчої системи і форми державного правління може не забезпечити політичної стабільності та структурування парламенту, якщо не будуть продумані та врегульовані навіть найменші елементи електорального механізму. Одним з таких елементів є створення виборчих блоків політичних партій. Встановлення бар’єру представництва не дозволяє потрапити до Верховної Ради України дрібним партіям, які нерідко створюються під конкретного політичного діяча з метою отримання депутатських місць та лобіювання своїх вузькогрупових інтересів. Блокування партій дає реальний шанс таким утворенням подолати загороджувальний бар’єр і потрапити до парламенту, після чого виборчі блоки розпадаються. На законодавчому рівні не існує жодної норми, яка б регулювала діяльність виборчих блоків після перемоги на виборах. Тому необхідно на законодавчому рівні заборонити або блокування політичних партій напередодні виборів, або розпад таких блоків протягом роботи Верховної Ради даного скликання. Структуруванню Верховної Ради України і налагодженню ефективного законотворчого процесу сприятиме і встановлення 5-відсоткового бар’єру представництва (за умови переходу до суто пропорційної виборчої системи), що скоротить кількість партій, представлених у Верховній Раді, та запровадження дозволу на створення фракцій лише тими партіями, які подолали цей бар’єр. У такому разі у Верховній Раді України буде представлено 4 – 5 політичних партій, що дозволить формувати стабільний коаліційний уряд.

6. Неструктурованість Верховної Ради України, відсутність у ній сталої більшості пов’язана не стільки із виборчим законодавством та існуючою партійною системою, скільки з функціонуванням самої Верховної Ради, яке припускає вільний перехід народних депутатів із однієї фракції до іншої. Міжфракційні переходи є досить багаточисельними і призводять до значних змін як у кількісному складі фракцій, так і у фракційній структурі Верховної Ради в цілому. Неконтрольований перехід депутатів з однієї фракції чи групи до іншої, що часто відбувається в досить короткий проміжок часу і не тягне за собою ніяких зобов’язань депутата перед “рідною” фракцією, є одним з найбільш очевидних порушень партійної дисципліни в парламенті. Відсутність партійної вірності (партійної лояльності) особливо болісно сприймається тими партійними фракціями, члени яких стали депутатами за їх списками, але пізніше залишили партію. Ні в Конституції України, ні в Регламенті Верховної Ради України серед причин дострокового припинення повноважень народного депутата не передбачено санкцію за вихід з фракції, хоча така норма могла б вирішити питання фракційної і партійної дисципліни, допомогти налагодити ефективний законодавчий процес.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ автором ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мазуренко Г.М. Теоретичні засади взаємодії виборчої та партійної систем // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – № . – С. –139;

Мазуренко Г.М. Особливості взаємодії виборчої та партійної систем при різних формах державного правління // Політика і час. – 2002. – № . – С. –65;

Мазуренко Г.М. Аналіз особливостей взаємодії виборчої і партійної систем: світовий досвід та проблеми України // Дослідження світової політики. – 2003. – № . – С. –125;

Мазуренко Г.М. Взаємодія виборчої і партійної систем. Теоретичний аспект // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2002. – № . – С. –162;

Мазуренко Г.М. Реформування виборчого законодавство та його вплив на партійну систему в Україні // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. – 2003. – № . – С. .

АНОТАЦІЯ

Малкіна Г.М. Взаємодія виборчої і партійної систем: світовий досвід та проблеми України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2004.

В дисертаційному дослідженні шляхом політико-правового порівняльного аналізу виборчих і партійних систем розглянуто закономірності взаємодії виборчої і партійної систем у розвинутих західноєвропейських країнах та особливості їх взаємодії в Україні. З’ясовано сутність, особливості та механізми застосування різних типів виборчих систем у світовій практиці державного будівництва, закономірності впливу виборчої системи на стан та характер партійної системи з урахуванням форми державного правління. Досліджено трансформацію виборчого законодавства та еволюцію партійної системи в сучасній Україні, особливості їхньої взаємодії.

Ключові слова: пропорційна виборча система, мажоритарна виборча система, політична партія, партійна система, багатопартійність, форма державного правління, парламент.

АННОТАЦИЯ

Малкина А.Н. Взаимодействие избирательной и партийной систем: мировой опыт и проблемы Украины. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2004.

Диссертационная работа посвящена политико-правовому анализу взаимодействия избирательной и партийной систем в развитых западноевропейских государствах и государствах переходного типа. Работа является одним из первых в отечественной политологии комплексным исследованием политико–правовых проблем становления избирательной и партийной систем в Украине после провозглашения независимости, которое проведено с учетом особенностей специфического влияния формы государственного правления.

В диссертации доказано, что закономерности взаимодействия избирательной и партийной систем, которые были сформулированы известными западными учеными на примерах развитых западноевропейских стран и США, не действуют в переходных обществах. Неразвитая партийная система и массовое выдвижение беспартийных кандидатов в депутаты противоречит некоторым “социологическим законам” М. Дюверже и последователей его теории.

Установлено, что в основе взаимодействия избирательной и партийной систем лежит политическая культура; в странах переходного типа с низким уровнем политической культуры на взаимодействие избирательной и партийной систем наиболее заметное влияние оказывают институционные факторы, среди которых существенную роль играет форма государственного правления.

“Социологические законы” М. Дюверже были проанализированы с учетом формы государственного правления и выяснено, что они имеют место преимущественно в парламентарных странах; в президентских республиках такие законы не работают, поскольку политические партии не принимают участия в формировании правительства.

В диссертации получил дальнейшее развитие анализ взаимодействия избирательной и партийной систем в постсоветской Украине; показано, что смешанная мажоритарно–пропорциональная система существенно влияет на развитие многопартийности, партии приобретают все большее общественное значение. Развитие партийной системы обуславливает стремление партий быть единственными участниками избирательного процесса, иметь монополию на выдвижение кандидатов в депутаты, обеспечить которое можно с помощью чистой пропорциональной избирательной системы. Для устранения одного из существенных недостатков пропорциональной системы – потере связи избранных депутатов со своими избирателями – уместно ввести пропорциональную избирательную с региональными гибкими списками. В этих условиях парламентарная форма государственного правления является закономерным результатом политического развития государства.

Обосновывается положение, что даже наиболее оптимальный, с точки зрения исторического опыта западноевропейских государств, вариант соединения избирательной системы и формы государственного правления, может не обеспечить политической стабильности, если не будут продуманы и урегулированы мельчайшие элементы электорального механизма.
В частности, отмечаются негативные для структурирования и эффективной работы Верховной Рады Украины последствия блокирования политических партий с целью прохождения заградительного барьера. Даются практические рекомендации в отношении введения законодательных норм, которые могут способствовать ускорению процесса структурирования парламента в Украине.

Ключевые слова: пропорциональная избирательная система, мажоритарная избирательная система, политическая партия, партийная система, многопартийность, форма государственного правления, парламент.

SUMMARY

Malkina G.M. Interaction between Electoral and Party Systems: World Experience and Problems of Ukraine. – Manuscript.

The Thesis is submitted for obtaining the degree of Candidate of Political Science in speciality 23.00.02 – Political Institutes and Processes. – Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2004.

Regularities of interaction between electoral and party systems in developed west-european countries and peculiarities of their interaction in Ukraine