ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

МАЛЯР ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА

УДК 373.5(477.87)(091)

ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ КЛАСИКІВ

УКРАЇНСЬКОЇ І ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

У ШКОЛАХ ЗАКАРПАТТЯ

(ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПЕРША ПОЛОВИНА ХХ СТ.)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі педагогіки і психології Ужгородського національного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, професор

Сагарда Володимир Васильович,

Ужгородський національний університет,

завідувач кафедри педагогіки і психології

Офіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, професор

Чепіль Марія Миронівна,

Дрогобицький державний педагогічний

університет імені І. Франка,

кафедра педагогіки

кандидат педагогічних наук, професор

Сипченко Валерій Іванович

Слов’янський державний педагогічний університет,

завідувач кафедри педагогіки

Провідна установа: | Ніжинський державний педагогічний університет

імені М. В. Гоголя, кафедра педагогіки,

Міністерство освіти і науки України

Захист дисертації відбудеться “30” червня 2004 р. о 10 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т.Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Т. Шевченка, 57).

Автореферат розісланий “29” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. Р. Кирста

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У "Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті" (2002) зазначається, що держава повинна забезпечувати збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин. Для успішної реалізації визначених завдань необхідно звернутися до культурно-історичного досвіду рідного народу, що актуалізує потребу ґрунтовного дослідження і oб’єктивного аналізу історико-педагогічних явищ загальноукраїнського та регіонального характеру з метою використання позитивного досвіду минулого у навчально-виховному процесі сучасної школи.

Актуальним є наукове дослідження особливостей вивчення творчості класиків української та зарубіжної літератур у школах Закарпаття другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст. Сьогодення вимагає об’єктивної оцінки освітньо-культурного розвитку Закарпаття в контексті українських національно-визвольних змагань та визначення ролі вивчення літератури - важливого засобу формування в шкільної молоді національної самосвідомості, загальнолюдських цінностей, прилучення її до духовної скарбниці світової культури. Використання виявленого у процесі дослідження фактичного матеріалу в сучасній навчально-виховній практиці закарпатських шкіл відкриває широкі можливості для виховання в учнів почуттів національної гідності та гордості, духовної єдності поколінь, толерантного ставлення до культурних надбань інших народів.

Загальні тенденції розвитку освіти на Закарпатті висвітлено в працях А.Волошина, В.Гомонная, А.Ігната, В.Сагарди, М.Талапканича, а суспільно-історичне підґрунтя національно-культурного поступу в краї - у дослідженнях М.Вегеша, І.Гранчака, Д.Дорошенка, О.Мазурка, В.Пачовського та ін.

У центрі уваги дослідників були й важливі аспекти літературного процесу Закарпаття. Зокрема, шляхи й способи популяризації творів українського та зарубіжного красного письменства простежували В.Бірчак, М.Кухта, П.Лісовий, В.Микитась, І.Панькевич, О.Рудловчак; вплив творчості класиків світової літератури на освітньо-культурне життя краю та становлення літературної майстерності місцевих письменників з’ясовували Л.Бабота, Ю.Бідзіля, П.Лінтур, О.Мишанич, В.Падяк, В.Поп, Т.Чумак та ін. У працях М.Кляп, І.Сенька, П.Ходанича частково розкрито питання вивчення художніх творів у школах регіону окресленого періоду. Розвідки згаданих учених збагатили науково-інформаційну базу нашої дисертаційної роботи.

Однак творчість класиків української та зарубіжної літератур у навчально-виховному процесі шкіл Закарпаття другої половини XIX – першої половини XX ст. не була предметом цілісного дослідження. Поза увагою дослідників залишилися окремі архівні матеріали, не розглядалася мемуаристика, яка відтворює деякі аспекти проблеми, недостатньо проаналізована звітна шкільна документація, хроніки навчальних закладів та підручники, які використовувалися у практиці тогочасних народних і горожанських шкіл, гімназій, учительських семінарій, не зіставлявся навчально-виховний процес у школах із українською та з російською й угорською мовами навчання.

Актуальність, відсутність цілісного історико-педагогічного аналізу означеної проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Вивчення творчості класиків української і зарубіжної літератури у школах Закарпаття (друга половина ХІХ - перша половина ХХ ст.)”.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ – першу половину ХХ ст. Вихідний рубіж зумовлений активізацією національного життя закарпатоукраїнців і якісно новими освітніми перетвореннями, поштовхом до яких стали революційні події 1848-1849 рр. в Австрійській імперії.

Верхня межа збігається з встановленням на західноукраїнських землях радянської влади.

Зв‘язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційної роботи зумовлений темою наукового дослідження кафедри педагогіки і психології Ужгородського національного університету "Шляхи реалізації концепції педагогічної освіти в умовах університету в розрізі подальшого реформування освіти України" (протокол № 1 від 23.01.2001 р.). Тему дисертаційної роботи узгоджено в бюро Ради з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 6 від 17.06.2003 р.).

Об‘єктом дослідження є навчально-виховний процес у школах Закарпаття в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст.

Предмет дослідження: творчість класиків української та зарубіжної літератур у навчально-виховному процесі шкіл Закарпаття другої половини ХІХ - першої половини ХХ ст.

Мета дослідження: з’ясувати специфіку вивчення творчості класиків української та зарубіжної літератур у школах Закарпаття означеного періоду задля використання набутків минулого в навчально-виховному процесі сучасної школи.

Завдання дослідження:

- виявити основні фактори, які визначали місце і роль предметів гуманітарного циклу в навчально-виховному процесі шкіл Закарпаття досліджуваного періоду;

- охарактеризувати шляхи поширення творчості класиків української та зарубіжної літератур у краї;

- проаналізувати навчально-методичне забезпечення вивчення літера-турних творів у курсі тогочасного шкільного літературознавства;

- визначити вплив творчості українських і зарубіжних письменників на освітньо-культурне життя Закарпаття;

- обґрунтувати доцільність використання в сучасних умовах набутого педагогами і культурно-освітніми діячами Закарпаття досвіду вивчення і популяризації української та зарубіжної літератур у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст.

Методи дослідження: хронологічний (дослідження специфіки спрямованості навчально-виховного процесу в контексті суспільно-політичних змін), історико-географічний (вивчення особливостей регіонального розвитку шкільництва і гуманітарної освіти), методи аналізу, синтезу, теоретичного узагальнення та порівняння історико-педагогічних фактів, систематизації та класифікації документів, довідково-інформаційних матеріалів і літератури.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять праці українських учених з історії педагогіки і загальних питань гуманітарної, зокрема, літературної освіти в школі (Г.Ващенка, А.Волошина, О.Духновича, Л.Мірошниченко, Є.Пасічника, В.Сухомлинського, М.Чепіль) та з питань літературного краєзнавства (Р.Головина, П.Гомона, А.Лисенко, Л.Пироженко, ).

Вірогідність і наукова обґрунтованість результатів дослідження забезпечується системним підходом до аналізу історико-педагогічних явищ, використанням значного масиву джерел, які адекватно відображають історичну реальність, застосуванням методів, що відповідають меті й завданням роботи.

Джерельна база дослідження: матеріали і документи Державного архіву Закарпатської області в Ужгороді та Берегові (ДАЗО – фонд 28, описи 1,3), архівів Закарпатського краєзнавчого музею, фондів Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського і наукової бібліотеки Ужгородського національного університету: підручники, які використову-валися у навчально-виховному процесі шкіл Закарпаття в другій половині XIX - першій половині XX ст., річні звіти про діяльність навчальних закладів названого періоду, навчально-методична і наукова література, матеріали педагогічної періодики ("П?дкарпатська Русь", "Пч?лка", "Наш р?дний край", "Учитель", "Наша школа", "Народная школа", "Учительський голос"), мeмуаристика; сучасні дослідження з історії шкільництва та теорії і методики викладання літератури в школі.

Наукова новизна і теоретичне значення роботи полягають у тому, що вперше цілісно досліджено вивчення творчості класиків української та зарубіжної літератур у школах Закарпаття другої половини XIX - першої половини XX ст.; визначено місце, виховну і розвиваючу функції вітчизняної та світової літератур в освітньо-культурному житті краю; теоретично обґрунтовано доцільність впровадження краєзнавчого матеріалу в навчально-виховний процес сучасної школи; введено до наукового обігу невідомі та маловідомі історичні факти (про шляхи і способи популяризації творчості видатних українських і зарубіжних класиків на Закарпатті, специфіку вивчення української та зарубіжної літератур у навчальних закладах різних типів і мовної орієнтації, відзначення в краї, зокрема в місцевих школах, ювілеїв Т.Шевченка, І.Франка, О.Пушкіна, Л.Толстого, Я.Коменського, А.Ірасека, Ш.Петефі тощо); спростовано поширену за радянських часів думку про незадовільний стан вивчення літератури в народних і горожанських школах, гімназіях, учительських семінаріях краю у досліджуваний період.

Практичне значення одержаних результатів полягає у творчому використанні фактичних матеріалів, основних положень і висновків дослідження в навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл та вищих педагогічних навчальних закладів; у збагаченні методичної скарбниці вчителів-словесників розробками уроків з літературного краєзнавства ("Тарас Шевченко і Закарпаття", "Олександр Пушкін і Закарпаття", "Шандор Петефі і Закарпаття”).

Матеріали дослідження використано на уроках літератури та під час проведення Шевченківських, Пушкінських свят, Днів угорської культури в загальноосвітніх школах І-ІІІ ступенів Закарпатської області, а також у процесі читання спецкурсів в Ужгородському національному університеті та Закарпатському інституті післядипломної педагогічної освіти. Основні положення і висновки дисертації можуть використовуватися при розробці лекційних курсів і семінарів з історії педагогіки України, історії культури України, спецкурсів з літературного краєзнавства.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вузі" (Рівне, 2001), "Національно-культурне відродження слов'янських народів і Карпатський регіон" (Ужгород, 2002), "Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у ВНЗ" (Ужгород, 2003); на науково-методичній конференції Ужгородського національного університету "Теоретико-методологічні та методичні проблеми багатоступеневої підготовки спеціалістів в умовах класичного університету" (Ужгород, 2000); на щорічних звітних конференціях кафедри педагогіки і психології Ужгородського національного університету (2001-2004 рр.)

Виявлений у процесі дослідження фактичний матеріал впроваджено:

-

-

Публікації. Основні положення й висновки дисертації оприлюднено в 8 авторських публікаціях, з них: у фахових науково-педагогічних виданнях - 3 статті, у наукових збірниках - 1, у матеріалах конференцій - 3, у навчально-методичному посібнику – 1.

Структура дисертації: дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (302 назви) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 216 сторінок (основний текст - 177 сторінок, додатки – 14 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання, наукову новизну, теоретичне і практичне значення, описано методи і джерельну базу, наведено відомості про апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі “Загальна характеристика розвитку шкільництва і гуманітарної освіти на Закарпатті у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст.” на основі аналізу джерельної бази та історико-педагогічної літератури розглянуто особливості розвитку шкільництва регіону та вивчення в навчальних закладах предметів гуманітарного циклу (мови, літератури) в соціально-історичному та культурологічному контексті, проаналізовано стан висвітлення досліджуваної проблеми в науковій літературі.

Друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст. - період стрімкого перебігу суспільно-політичних подій, які детермінували розвиток культури і впливали на розвиток освіти, на зміст навчально-виховного процесу в школах Закарпаття, зокрема зумовлювали специфіку вивчення мови і літератури в навчальних закладах краю.

Внаслідок революційних подій в Угорщині (1848 – 1849 рр.) уряд Австрійської імперії, до складу якої входило Закарпаття, пішов на невеликі поступки в національних правах не тільки угорському, а й слов’янським народам, що сприяло зміцненню національного самовизначення закарпатоукраїнців, пожвавленню культурно-освітнього життя. Як наслідок – у краї інтенсивно відкривалися школи з українською мовою навчання. Місцеві освітяни-патріоти (О.Духнович, І.Раковський, В.Кимак, К.Сабов) для руських шкіл видали ряд шкільних підручників, які мали велике значення для утвердження національної самосвідомості русинів-українців краю. 1867 року А.Репай в Ужгороді заснував педагогічну газету “Учитель”, яка була першим українським фаховим виданням .

Однак, після створення 1867 року дуалістичної Австро-Угорщини, посилюється денаціоналізація закарпатоукраїнського населення: згортаються руські (українські) школи й інтенсивно відкриваються школи із угорською мовою навчання. За 20 років – із 1874 до 1894 рр. - було ліквідовано 239 шкіл з українською мовою навчання, тоді як кількість угорських шкіл збільшилася на 262. Відповідно до закону Аппоні (1907р.) решту українських шкіл було реорганізовано у так звані “мішані мадярсько-рутенські”, які під час Першої світової війни також перестали працювати. Навчально-виховний процес цілком спрямовувався на засвоєння учнями мови і культурних надбань угорського і, частково, німецького народів.

В умовах цілеспрямованої асиміляції на захист культури і національних інтересів закарпатоукраїнського населення виступили патріотично налаштовані місцеві освітяни (А.Волошин, М.Врабель) та інтелігенція України (В.Гнатюк, М.Драгоманов, І.Франко). Вони активно популяризували в краї українську культуру, активізували контакти з галицькими українцями, обстоювали право русинів-українців Закарпаття на відновлення національних шкіл, на введення в шкільну практику досягнень національної та світової культур. Зміцненню національних почуттів закарпатоукраїнців, усвідомленню ними самобутньої цінності своєї культури сприяло перебування у краї Українських січових стрільців, які в 1915 році на Закарпатті організували перше публічне Шевченківське свято.

Після включення Закарпаття до складу Чехословаччини (1919 р.), в галузі освіти краю відбулися суттєві зрушення. Уряд Чехословаччини вперше в історії Закарпаття створив реальні умови для задоволення освітніх потреб закарпатоукраїнців та інших етнічних груп краю, що підтверджується такими статистичними даними: 1938 року на Закарпатті працювали 463 народні школи з українською, 177 з чеською, 117 з угорською, 24 з німецькою, 4 з румунською та 7 з єврейською мовами навчання а також 21 горожанська школа з українською, 23 з чеською і 30 паралельних класів з угорською мовами навчання, 5 українсько-руських гімназій, 5 чеських і 1 угорська, 5 учительських семінарій і 5 профільних шкіл. У 1930 році здійснено шкільну реформу – введено 8-річне обов’язкове навчання і вдосконалено навчальні плани, збільшено кількість годин на вивчення рідної мови та літератури, посилено в навчально-виховному процесі шкіл громадянські та національні мотиви.

Особлива роль у становленні українського шкільництва на Закарпатті в 1920-1930-і роки належить місцевим освітянам (А.Волошину, О.Маркушу, А.Штефану) та українським педагогам-емігрантам (А.Алиськевичу, В.Бірчаку, І.Панькевичу, В.Пачовському). Вони уклали навчальні підручники з української мови, літератури, історії, розробили методичні посібники, брали активну участь в організації культурно-освітніх товариств - “Просвіти”, “Педагогічного товариства”, “Пласту”, редагували і активно дописували в педагогічні періодичні видання – “Пч?лка”, “Наш р?дний край”, “Віночок”, “Учитель”, “П?дкарпатська Русь”, “Наша школа”. Об’єднаними зусиллями їх подвижницької діяльності період міжвоєнного двадцятиріччя, незважаючи на перешкоди і фактори, які гальмували поширення української національної ідеї в краї та негативно позначалися на навчально-виховному процесі (мовна дискусія між трьома основними орієнтаціями закарпатської інтелігенції – українофільською, русофільською та русинофільською та відчутні прояви чехізації), став вирішальним у формуванні національної самосвідомості закарпатоукраїнців, у піднесенні їх культурного рівня, в утвердженні української мовної традиції в краї. Велику роль у цьому, як засвідчило наше дослідження, відіграла популяризація та вивчення кращих набутків національної та світової літератур.

Більшою мірою національно-виховний ідеал був реалізований у шкільництві періоду Карпатської України (жовтень 1938 – березень 1939 рр.) 15 жовтня 1938 року автономний уряд видав розпорядження, за яким державною мовою Підкарпатської Русі проголошувалась українська, 15 березня 1939 року це розпорядження було закріплене законом. Навчально-виховний процес набув яскраво вираженого національно-патріотичного характеру, особлива увага зверталася на прилучення закарпатоукраїнців до культурних набутків українського народу.

Роки окупації краю угорським фашизмом (березень 1939 – жовтень 1944 рр.) позначені інтенсивним скороченням кількості навчальних закладів з рідною мовою навчання, цілковитою забороною вивчення української мови, літератури й натомість активною пропагандою угорської культури.

У період діяльності суверенної Закарпатської України (1944-1945 рр.) та після возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною (1946 рр.) у краї інтенсивно зростала мережа українських шкіл, відкривалися школи з угорською, румунською та російською мовами навчання. У всіх навчальних закладах було запроваджено викладання української та російської мов і літератур, однак шкільне літературознавство ґрунтувалося на марксистсько-ленінських теоретичних і методологічних принципах.

Отже, за 100 років (1850-1950) закарпатська школа пройшла складний шлях свого становлення, зазнавала денаціоналізаторських впливів – мадяризації, чехізації, русифікації. Однак, завдяки подвижницькій діяльності таких визначних педагогів і освітньо-культурних діячів, як В.Бірчак, А.Волошин, М.Врабель, О.Духнович, О.Маркуш, І.Панькевич, В.Пачовський, К.Сабов та ін., закарпатська школа другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. розвивалася на національному ґрунті й акумулювала передовий досвід європейської педагогічної думки та культурні досягнення народів світу, що, зокрема, підтверджується фактами про вивчення української та зарубіжної літератур у навчальних закладах Закарпаття даного періоду.

Проведений аналіз наукової літератури свідчить про те, що процес вивчення творчості класиків української та зарубіжної літератур у школах Закарпаття окресленого періоду цілісно не досліджувався, у центрі уваги вчених були лише окремі аспекти проблеми, а деякі заідеологізовані наукові розвідки попередників вимагають корективи з позицій сьогодення.

У другому розділі “Українська література в контексті освітньо-культурного життя Закарпаття другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.” проаналізовано шляхи популяризації творів української літератури в краї та розкрито їх рецепцію, висвітлено питання вивчення української літератури в тогочасних навчальних закладах, обґрунтовано вплив українського красного письменства на культурне життя регіону.

Основи народовецького руху в краї закладалися в першій половині ХІХ ст. зусиллями В.Довговича і М.Лучкая. В другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. закарпатські просвітителі-будителі (О.Духнович, Ю.Жаткович, А.Кралицький, О.Павлович, І.Сільвай, Є.Фенцик) протиставили асиміляційним впливам Австро-Угорщини ідею слов’янської єдності. Культурні контакти Закарпаття з Галичиною і активна популяризація в краї здобутків рідної культури українськими вченими і письменниками - В.Гнатюком, Я.Головацьким, М.Драгомановим, І.Срезневським, І.Франком -зумовили поступові зрушення світоглядних позицій закарпатських літераторів-будителів у бік української орієнтації та введення їх творчості в контекст української літератури. Дійовою програмою протидії асиміляторським процесам Австро-Угорщини і поширення на Закарпатті ідей українства була популяризація творчості класиків української літератури на сторінках закарпатських періодичних видань – газет “Наука”, яку редагував А.Волошин, і “Неділя” (редактор М.Врабель), календарів-місяцесловів, угорськомовного журналу “Ukrania” (редактор Г.Стрипський) та ін. угорських видань, які пропонували твори українського красного письменства у перекладах Ю.Жатковича, Г.Стрипського.

Мадяризаторська політика Австро-Угорщини стала причиною того, що українська література майже не вивчалася у школах Закарпаття другої половини ХІХ – початку ХХ ст. За цей період тільки в підручнику К.Сабова 1868 року видання було опубліковане оповідання Марка Вовчка “Сон” у перекладі російською мовою, а також у читанці А. Волошина (1913 р.) для вивчення пропонувався вірш Т.Шевченка “На Великдень”, причому укладач підручника дещо переробив твір, наблизивши текст поезії до місцевого діалекту.

Входження Закарпаття (Підкарпатської Русі) до складу Чехословаччини відкрило можливості для національного самоствердження русинів-українців Закарпаття, а українська література стала важливим освітнім компонентом у школах краю.

Аналіз змісту підручників, укладених О.Білоусенком, А.Волошином, А.Домбровським, О.Маркушем, А.Седлачеком, Е.Фотулом і Б.Заклинським, свідчить про те, що об’єктом вивчення в народних школах у 20-30-х ХХ ст. роках були окремі твори найвидатніших українських художників слова. У 15 із 17 проаналізованих підручників представлено твори та уривки з творів Т.Шевченка, у 12 - І.Франка, 10 - містять твори О. Олеся, С.Руданського і С.Воробкевича, 7 – Л.Глібова, 6 – Б.Грінченка, 5 – Б.Лепкого і Ю.Федьковича, 4 – В.Cамійленка, 3 – Лесі Українки і П.Куліша. Окремими літературними зразками в читанках представлена творчість Г.Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського, М.Коцюбинського, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, Олени Пілки, Панаса Мирного, М.Старицького, В.Стефаника, Я.Щоголева та ін. Укладачі читанок вдало здійснили добір творів української літератури: запропонували художні тексти в різноманітності їхньої жанрової специфіки та тематичної спрямованості, які відповідали віковому рівневі учнів, їх пізнавальним можливостям, інтересам, несли в собі певну освітню мету та велике виховне навантаження, впливали на формування національної самосвідомості.

У горожанських школах, гімназіях, учительських семінаріях учні поглиблювали свої знання з курсу української літератури, що достовірно підтверджується змістом читанок, укладених В.Бірчаком, а також даними річних звітів про діяльність середніх навчальних закладів. Прилучаючись до творчого доробку видатних українських художників слова, шкільна молодь отримувала знання про розвиток та становлення української літератури, про літературні напрями, на конкретних прикладах переконувалася в тематичному та жанровому багатстві української літератури. Ідейний зміст творів, що вивчалися, сприяв формуванню особистості, укоріненої в національній культурній традиції, яка високо цінує духовну спадщину рідного народу. Включення до програм і підручників творчості письменників Центральної України та письменників, які жили в екзилі (В.Бірчак, О.Олесь, В.Пачовський), а також віршів Ю.Боршоша-Кум’ятського, В.Ґренджі-Донського, Зореслава та ін. закарпатських літераторів спрямовувалося на формування в гімназистів і семінаристів сприйняття локальних літературних явищ у всеукраїнському контексті. Цілісне (у єдності регіонів) вивчення української літератури: творчості письменників Середнього Подніпров’я і Слобожанщини, Українського Полісся, Південної та Західної України спрямовувалося на утвердження ідеї єдності української культури, а отже – соборності українських земель. До підручників і навчальних програм закарпатських шкіл були включені й такі твори українських письменників, вивчення яких було небажаним або взагалі заборонялося в школах Радянської України в 1920-1930-і роки (“Чорна рада” П.Куліша, “Книга буття…” М.Костомарова, поема “Євшан-зілля” М.Вороного тощо).

Про правильність методичного підходу в формуванні виховного національного ідеалу засобами української літератури в навчальних закладах Закарпаття міжвоєнного періоду свідчить те, що майже половина творів, які були об’єктом вивчення у той час, включені до навчальних програм і підручників, які використовуються у навчально-виховному процесі сучасної школи.

Водночас у навчальних закладах русофільського спрямування у міжвоєнний період, як переконує аналіз змісту російських підручників та річних звітів, вивчення української літератури цілком ігнорувалося.

Навчально-виховний процес періоду Карпатської України ґрунтувався на національних засадах, учні активно прилучалися до багатств українського красного письменства. Прикметно, що Президент Карпатської України Августин Волошин 15 березня 1939 року відкрив засідання Першого Сейму поетичними словами Шевченка, тобто творчість Великого Кобзаря була для закарпатців символом української нації і держави.

Вихована на ідеях української літератури закарпатська молодь проявила непохитну вірність українській національній ідеї та принципам високої духовності, обстоюючи свободу й незалежність народу, держави в боротьбі з гортіївськими загарбниками у 1939 –1944 рр. Під впливом української літератури в першій половині ХХ ст. на Закарпатті сформувалася нова національно свідома літературна зміна. В.Ґренджа-Донський, Ю.Боршош-Кум’ятський, Зореслав, Ф.Потушняк, І.Ірлявський, Ю.Станинець та ін. усвідомили себе письменниками українського народу, стали поборниками української національної ідеї. У шкільній практиці сьогодення широко використовується літературне краєзнавство: Н.Вигодованець, Л.Голомб, Н.Ребрик, Г.Рекіта-Пазуханич розробили методичні рекомендації для вивчення в школах Закарпаття творчості згаданих письменників. Адже без звернення до культурно-історичного досвіду рідного народу неможливо розв’язати пріоритетне завдання української школи – виховання свідомої особистості, громадянина України, який відчуває спорідненість із національною історією, прагне спілкуватися рідною мовою, вивчати і розуміти як вітчизняну літературу та культуру, так і культуру інших народів.

У третьому розділі “Місце і роль зарубіжної літератури в освітньо-культурному житті Закарпаття другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.” розкрито специфіку вивчення зарубіжної літератури в навчальних закладах регіону, з’ясовано роль зарубіжного красного письменства в формуванні духовної культури закарпатоукраїнців та творчої майстерності місцевих літераторів.

У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. посилена мадяризація русинів-українців краю зумовила протилежний процес – намагання закарпатців утвердити свою національну самобутність. Це, закономірно, викликало великий інтерес до культурного життя, зокрема до літератури не тільки України, але й Росії, Чехії, Словаччини, Польщі, Сербії, Хорватії тощо, тобто зблизило їх з культурою слов’янського світу. Факти з творчості закарпатських літераторів-будителів ХІХ ст. дають підстави стверджувати, що на Закарпатті мали вплив й ідеї європейського просвітництва. Тут були відомі окремі твори німецької, англійської, французької літератур, а також твори античних письменників. Але особливий інтерес закарпатська інтелігенція проявляла до російської культури та літератури. Як зазначають у своїх працях про історичний і культурологічний процеси на Закарпатті українські вчені-дослідники В.Бірчак, Д.Дорошенко, М.Драгоманов, І.Франко, для цього були вагомі причини, а саме: відсутність у другій половині ХІХ ст. української державності та поширення ідей русофільства в Галичині, з якою закарпатська інтелігенція підтримувала тісні зв’язки; розповсюдження на Закарпатті творів російської літератури, яка у другій половині ХІХ ст. стояла на чолі прогресивної літератури світу (як засвідчують факти, у середині ХІХ ст. закарпатська інтелігенція вже читала твори М.Ломоносова, В.Жуковського, О.Пушкіна, Л.Толстого, І.Тургенєва та ін. російських письменників, тоді як інформація про український літературний рух і окремі твори І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, а пізніше Т.Шевченка тільки починали проникати на Закарпаття з середини ХІХ ст.).

Враховуючи конкретно-історичні обставини та погоджуючись із висновками дослідників літературного процесу Закарпаття П.Лінтура, О.Мишанича, О.Рудловчак, можемо стверджувати, що орієнтація місцевої інтелігенції на російську культуру в умовах Австро-Угорщини на Закарпатті, хоча й гальмувала розвиток національної свідомості русинів-українців, але відіграла й певну позитивну роль – протиставлялася мадяризаторським процесам, живила ідею про возз’єднання русинів-українців по обидва боки Карпат, активізувала культурне життя краю. Залишається вірною відома оцінка діяльності закарпатських будителів-русофілів, дана І.Франком “...доки ті русини звертали очі свої на Росію, у них проявлялось хоч яке-таке життя народне, були хоч які-такі писателі, газети, починався і рух народний, прокидалось і “народовство” серед молодіжі” (стаття “Формальний і реальний націоналізм”).

На основі літературознавчих розвідок П.Лінтура, В.Микитася, О.Рудловчак та ін. у розділі простежено шляхи поширення творів зарубіжної літератури в краї (розповсюдження російських періодичних видань і книг, участь у цьому видатних громадських діячів, уродженців Закарпаття – М.Балудянського, П.Лодія, .Орлая та ін., які в кінці ХVIІІ - на початку ХІХ ст. емігрували в Росію), розкриваються факти про наявність творів зарубіжної літератури в місцевих бібліотеках, розглядається питання про їх популяризацію на сторінках місцевих періодичних видань – газет “Свет”, “Карпат”, “Листок”, “Неділя”, “Наука”, календарів-місяцесловів, з’ясовується вплив зарубіжного красного письменства на формування світоглядних позицій і творчої майстерності О.Духновича, А.Кралицького, О.Павловича, І.Сільвая, Ю.Ставровського-Попрадова, Є.Фенцика.

Аналіз змісту підручників з літератури, укладених К.Сабовим і А.Волошином, засвідчив, що об’єктом шкільного літературознавства в період перебування Закарпаття у складі Австро-Угорщини були не тільки твори угорської та німецької літератур, але й творчість російських письменників. Однак, у зв’язку з посиленням мадяризації та забороною пропаганди слов’янських літературних здобутків, твори російської літератури у “Читанці для угро-руськои молодежи” А.Волошина (Унгвар, 1908) подаються без вказівки на їх авторів. Закарпатська молодь знайомилася з російською, а також із окремими творами античної, англійської, німецької літератур у перекладах російських майстрів слова за допомогою хрестоматії А.Галахова (Москва, 1853).

У 1920-1930-х роках ХХ ст., під час перебування Закарпаття у складі Чехословаччини, відкрився якісно новий простір для вивчення не тільки рідної, але й зарубіжної літератури. Дослідження показало, що прогресивні закарпатські освітяни добре усвідомлювали важливість вивчення в школах краю творів зарубіжної літератури як необхідної умови для формування всебічно-розвиненої творчої особистості та ефективного засобу утвердження в свідомості учнів загальнолюдських цінностей, прилучення їх до духовної скарбниці світової культури.

Аналіз змісту навчальних підручників та шкільних звітів засвідчив, що в 20-30 роках ХХ ст. у школах краю учні отримували знання про розвиток світового літературного процесу від найдавніших часів до початку ХХ ст. Знайомилися з літературою давньої Греції (вивчали байки Езопа, “Іліаду” і “Одіссею” Гомера, драматичні твори Софокла), Франції (“Пісню про Роланда”, оповідання А.Доде, романи В.Гюго, Жуля Верна, О.Дюма), Англії (драматичні твори В.Шекспіра, поезію Байрона, романи Д.Дефо, В.Скотта, Майна Ріда), Німеччини (байки Лессінга, твори Й.Гете і Ф.Шиллера, поезію Г.Гайне, казки братів Грімм), Америки (оповідання П.Франкліна, романи Ф.Купера), Канади (нариси і оповідання Е.Сетона-Томпсона), Данії (казки Г.Андерсена), Італії (поему Данте “Божественна комедія”, оповідання Е.де Амічіса), Швеції (оповідання З.Лагерлеф), Болгарії (поезії К.Жинзифова, зразки народної творчості), Сербії (поезію Вука Караджича) тощо. На конкретних прикладах учні отримували уявлення про національну своєрідність та загальнолюдську цінність творів зарубіжної літератури як авторських, так і фольклорного походження, засвоювали найважливіші відомості про певну історико-літературну добу, поглиблювали теоретичні знання про роди, жанри і літературні напрями. Вивчення творів спрямовувалося на формування в учнів знань про життя, побут, звичаї, мораль, світогляд народів світу, на виховання моральної, високої естетичної та читацької культур. Розвиток естетичних смаків засобами зарубіжної літератури забезпечувався і якісними художніми перекладами.

Специфіка вивчення російської літератури на Закарпатті в міжвоєнний період зумовлювалася національною орієнтацією вчителя. В школах, де вчителі стояли на українофільських позиціях, російська література вивчалася в контексті зарубіжної літератури, а об’єктом вивчення були виключно твори найвидатніших російських класиків, причому часто в перекладі українською мовою. Вчителі-русофіли основний акцент робили на вивченні російської літератури. Це яскраво підтверджується змістом підручників, які використовувалися в навчальній практиці шкіл українського (читанки О.Білоусенка, В.Бірчака, А.Волошина, О.Маркуша, А.Седлачека) і русофільського (підручники, укладені М.Микитою і В.Поповичем, П.Федором і М.Василенком, К.Штепанеком) спрямувань. Розбіжність у вивченні російської літератури в навчальних закладах українофільського та русофільського спрямувань яскраво відображають і річні звіти про діяльність гімназій, учительських семінарій. Об’єктом глибокого вивчення російська література була в Мукачівській гімназії та учительській семінарії, в меншому обсязі вона вивчалася в Ужгородській, Хустській, Берегівській гімназіях.

Враховуючи тогочасну суспільно-політичну обстановку, поділяємо думку О.Мишанича про те, що русофільство у 20-30-х роках на Закарпатті було реакційним явищем, яке стимулювало антиукраїнські настрої. Однак не применшуємо позитивну роль російської літератури в культурному житті Закарпаття, у формуванні духовної та естетичної культури закарпатоукраїнців, у становленні творчої майстерності місцевих літераторів, що промовисто підтверджується їх спогадами.

Наведені в розділі факти засвідчують, що культура російського народу в умовах угорсько-фашистської окупації краю зміцнювала слов’янські почуття закарпатоукраїнців, сповнювала їх рішучістю боронити свою національну самобутність.

У навчальних закладах Закарпаття значна увага приділялася й вивченню чеської, словацької та угорської літератур, що зумовлювалося соціально-історичними обставинами – перебуванням краю у складі Чехословацької республіки, окупацією краю угорськими фашистами в 1939-1944 роках.

Встановлено, що в закарпатських школах у міжвоєнний період вивчалися окремі твори І.Гуса, К.Ербена, А.Ірасека, Я.Коллара, Я.Коменського, Я.Неруди, Б.Нємцової, Ф.Прохазки, Ф.Тихого, К.Чапека С.Чеха та ін., а також численні науково-популярні нариси у викладі чеських письменників і науковців. Вивчення творів чеської та словацької літератур збагачувало учнів знаннями про культуру, історію, особливості побуту чеського та ін. народів, впливало на формування моральних доброчинностей, почуття слов’янської єдності, естетичних смаків. Значно менша увага приділялася вивченню угорської літератури.

У роки окупації Закарпаття угорськими фашистами в краї основний акцент робився на вивчення творчості угорських письменників (Я.Араня, П.Дюлаї, М.Йокаї, Ш.Петефі та ін.), що підтверджується змістом читанок, виданих регентським комісаріатом в Ужгороді, а також даними річних звітів про діяльність навчальних закладів цього періоду. Вивчення літератури спрямовувалося на формування в учнів знань про історію і культуру угорського народу, на виховання учнів у дусі угорської національної святостефанівської ідеї. Однак поряд з цим, вивчення кращих зразків угорської літератури сприяло утвердженню в свідомості закарпатських учнів загальнолюдських цінностей, естетичних смаків.

Підрахунки на основі підручників і шкільних програм показують, що творчість зарубіжних письменників вивчалася у навчальних закладах Закарпаття першої половини ХХ ст. у такому співвідношенні: російських авторів – 30,9%, чеських і словацьких - 30,2%, угорських – 11,9%, французьких – 5,5%, англійських – 5,5%, німецьких – 4,8%, американських – 2,4% , античних – 2,4%, італійських - 1,6%, канадських – 0,8%, сербських – 0,8%, болгарських – 0,8%, данських – 0,8%, шведських - 0,8%, швейцарських – 0,8%.

Концептуальні положення минулого щодо відбору і структурування навчального матеріалу не втратили своєї актуальності й сьогодні, адже майже половина творів, що були об’єктом вивчення в школах Закарпаття другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст., включено до програм із зарубіжної літератури, згідно з якими здійснюється навчання у сучасній загальноосвітній школі. В умовах поліетнічного Закарпаття впровадження в навчальну практику виявленого дослідженням фактичного матеріалу про місце і функції зарубіжної літератури в освітньо-культурному житті краю сприяє формуванню в учнів культури міжетнічних взаємин, утверджує їх національну і громадянську позицію, забезпечує активізацію пізнавальних інтересів та якісне засвоєння знань.

Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави окреслити перспективи подальшої роботи та зробити такі висновки:

1. У дисертації розкрито особливості розвитку шкільництва на Закарпатті, розглянуто на нових засадах зміст навчально-виховного процесу доби національно-визвольних змагань другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. у контексті освітньої політики, яку проводили в краї уряди Австрії, Австро-Угорщини, Чехословаччини, автономної Карпатської України, гортіївської Угорщини, Закарпатської України та Радянської України. Дослідження підтвердило, що важливим фактором поширення української національної ідеї на Закарпатті, формування етнічної самосвідомості й культурного росту русинів-українців краю було їх прилучення до багатств української літератури та цілеспрямоване вивчення кращих творів світової літератури в школах.

В умовах поугорщення та чехізації закарпатоукраїнського населення вивчення творчості класиків української літератури протиставлялося асиміляційним впливам панівних угорської, німецької, чеської культур, спрямовувалося на утвердження української мовної традиції в краї, було показником становлення якісно нової, національно орієнтованої освіти Закарпаття. Пріоритети у вивченні угорської, російської і чеської літератур свідчать про впливи на освіту політики мадяризації, чехізації та русифікації . Попри це, ознайомлення з кращими зразками творчості класиків названих літератур прилучало закарпатських школярів до скарбниці світової культури, впливало на формування їх духовної та естетичної культур; такій меті підпорядковувалося і вивчення в школах краю світового літературного процесу від найдавніших часів до початку ХХ ст.

2. Дослідження розкриває систему методичних поглядів А.Волошина, В.Бірчака, О.Маркуша на вивчення літератури, які акумулювали досвід європейської педагогічної думки. Аналіз читанок і шкільних звітів дає підстави стверджувати, що шкільна молодь краю в міжвоєнний період ознайомлювалася з розвитком і особливостями світового літературного процесу на прикладі кращих зразків літературної творчості українських і зарубіжних класиків, а основними критеріями в доборі творів для вивчення були їх естетична вага, виховна спрямованість та відповідність пізнавальним можливостям учнів. Досвід укладання підручників і навчальних програм освітянами 1920-1930-х років може бути використаний сучасними методистами.

3. Вивчення літератури в навчальних закладах Закарпаття окресленого періоду здійснювалося з урахуванням дидактичних принципів – спрямованості навчання на вирішення завдань освіти, розвитку і виховання, наукового літературознавства, систематичності й послідовності, доступності, наочності, зв’язку навчання з життям, свідомості й активності, пріоритету загальнолюдських цінностей, компаративності, репрезентативності, етнокультурності, країнознавства та краєзнавства і реалізовувалося через систему методів, прийомів та форм роботи, таких як: лекція, розповідь, бесіда, обов’язкова лектура, літературознавчі доповіді, декламації, написання рефератів і творчих робіт, хорові виступи, видання учнівських альманахів тощо. Отже, науково-методичне підґрунтя вивчення літератури утворювали ті принципи, методи, прийоми і форми роботи, які є визначальними та продуктивно використовуються в навчально-виховному процесі сучасної школи.

4. У процесі дослідження встановлено, що в 20-30-х роках ХХ ст. поглибленому вивченню творчості видатних класиків літератури значною мірою сприяла позакласна і позашкільна робота, основні форми якої використовуються й сьогодні в загальноосвітній школі: святкування ювілейних дат відомих художників слова, заняття літературних гуртків, перегляд вистав і кінофільмів за творами української та зарубіжної літератур, участь учнівської молоді в культурно-громадських заходах тощо.

5. Огляд закарпатських періодичних видань і книг для дітей окресленого періоду, на сторінках яких широко популяризувалася світова література, дав змогу визначити їх роль у формуванні національно орієнтованої, всебічно розвиненої, пізнавально активної, толерантної особистості засобами художнього слова класиків української та зарубіжної літератур.

6. Дослідження виявило вплив українського та зарубіжного красного письменства на літературний процес Закарпаття. На формування світоглядних позицій, національної орієнтації та літературної майстерності місцевих письменників другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. значною мірою впливали кращі здобутки як української, так і зарубіжної літератур.

7. На сучасному етапі українського державотворення дослідження педагогічних явищ спрямовується на розв’язання низки актуальних завдань навчально-виховного процесу: а) формування національно свідомого громадянина; б) усвідомлення кожним вихованцем ролі рідної мови, літератури та історії