НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

ім. П.І.ЧАЙКОВСЬКОГО

Мартинюк Тетяна Володимирівна

УДК 78.03 (477.64)

ІСТОРИКО-ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВЗАЄМОВІДНОШЕНЬ ГЕОГРАФІЧНОГО І СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ЧИННИКІВ У ЯВИЩІ РЕГІОНАЛЬНОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

(НА ПРИКЛАДІ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я ХІХ-ХХ СТОЛІТЬ)

Спеціальність 17.00.01- теорія і історія культури

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора мистецтвознавства

Київ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Міністерства культури і мистецтв України.

Науковий консультант: доктор мистецтвознавства, професор

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Іван Арсенійович, завідувач кафедри теорії музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Міністерства культури і мистецтв України

Офіційні опоненти: доктор мистецтвознавства, професор САМОЙЛЕНКО Олександра Іванівна, професор кафедри історії музики та музичної етнографії, проректор з наукової роботи Одеської державної музичної академії ім. А.В.Нежданової Міністерства культури і мистецтв України

доктор мистецтвознавства, професор ОВЧИННІКОВА Альбіна Петрівна, завідувач кафедри мистецтвознавства Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова Міністерства освіти і науки України

доктор мистецтвознавства, професор КОРНІЙ Лідія Пилипівна, професор кафедри історії української музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Міністерства культури і мистецтв України

Провідна установа: Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України, відділ культурології та етномистецтвознавства

Захист відбудеться “_29__” _вересня_ 2004 року о 15 год. 30 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.005.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора наук у Національній музичній академії України ім. П.І.Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11, 2-й поверх, ауд. 36.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського за адресою: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 1-3/11.

Автореферат розіслано “_26_” _серпня_ 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради кандидат

мистецтвознавства, доцент І.М.Коханик

Загальна характеристика дисертації

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Дисертація, що пропонується до розгляду, присвячена проблемі історико-теоретичного вивчення музичної культури Північного Приазов’я ХІХ-ХХ ст. як регіональної. Головними аспектами постановки проблеми є дослідження взаємовідношень географічного та соціокультурного чинників у явищі регіональної музичної культури.

Методологічні пошуки в галузі наукової реконструкції культурно-історичного процесу в різних регіонах стають традиційними для гуманітарних наук кінця ХХ – початку ХХІ ст. На думку М.В.Поповича, Всесвітньою конференцією з культурної політики 1982 р. під егідою ЮНЕСКО досягнуто ясність у тлумаченні поняття “культура”, а саме: культура розуміється як комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних й емоційних рис суспільства, що містить у собі не тільки різні мистецтва, але і спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій та вірувань.

Процеси розвитку музичної культури України, в тому числі концертно-театрального і музично-просвітницького життя, музичної освіти її регіонів та історичних центрів – Києва, Харкова, Львова, Одеси, Катеринослава – в останні десятиріччя не раз привертали увагу українських музикознавців і тому досить глибоко та детально висвітлені.

Українська музична історія периферійних регіонів країни – невеликих міст, селищ – і на сьогодні лишається малодослідженою (сучасна інтерпретація культури України передбачає вагомість відкриття нового культурного простору з перспективи периферії, маргіналії, меншості, тобто через врахування автономних локальних моделей розвитку). Північне Приазов’я, на жаль, також належить до їх числа. Отже, пропонована робота присвячена становленню музичної культури його частини – сучасної Запорізької області (в ХІХ ст. ? 1920 р. ХХ ст. її нинішній території відповідали Олександрівський повіт Катеринославської і Мелітопольський та Бердянський повіти Таврійської губерній). Цей регіон є надзвичайно складним для вивчення через особливості загальної історії розвитку, демографічної структури, способів життя, матеріальної та духовної культури населення тощо. Навіть географічне визначення Запорізької області подвійне: фізична географія відносить цей регіон до півдня України (нині – Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька області, автономна республіка Крим), а економічна – до південного сходу (Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області) держави. Всі зазначені особливості загального розвитку регіону спричиняють певні труднощі в науковій інтерпретації подій мистецько-культурного життя краю в історичній ретро- і перспективі, у відтворенні онтології регіональної музичної культури.

Музична культура Північного Приазов’я заявлена як регіональне явище, що відповідає власним принципам районування і розвитку музичної культури, а також – на більш високому рівні районування – знаходиться у контексті розвитку південно-східного та південного ареалів України і загальноукраїнського музичного процесу. Дослідження зазначеного об’єкту можна залучити до класу регіональних і віднести до теорії та історії регіоніки в історико-теоретичному музикознавстві і музичній культурології. В останні роки з’явилася низка досліджень аспектного або панорамного вивчення регіональної музичної культури (К.Демочка – про музичне життя Буковини, Г.Локощенка – про музичне життя Сумщини, М.Черепаніна – про музичну культуру Галичини, В.Мітлицької – про музичне життя Катеринославщини, О.Макаренка – про етномузичну культуру Півдня України, Л.Кияновської – про стильову еволюцію галицької музичної культури ХІХ – ХХ ст. та інші), які суттєво поповнюють розвиток цієї актуальної галузі сучасного українського музикознавства і формують якісно новий рівень уявлень про розвиток музичної культури окремих регіонів держави.

Загальний огляд багатьох регіональних розробок свідчить про панування в них суто історичної, соціокультурної, естетичної та іншої інформації, переважно без акцентування уваги дослідників на питанні співвідношення адміністративно-територіальної та історико-культурної цілісності того чи іншого регіону. Адміністративно-територіальний фактор – історично мінливий і динамічний – переважно не розглядається ані як такий, що має вирішальний вплив на поширення й локалізацію музичної культури в досліджуваному регіоні (тобто як культуроутворювальний), ані як такий, що поступається своїм значенням соціокультурним процесам або врівноважує останні.

Переважна більшість наявних досліджень про Запоріжжя присвячена історії, етнографії, музичній етнографії, народознавству краю. Дослідженням краю ХІХ ст. та межі ХІХ – початку ХХ ст. (П.Дзякович, М.Данилевський, М.Державін, К.Вернер, А.Клаус, Я.Новицький, Д.Семенов, С.Харізоменов, Д.Яворницький та інші) загалом притаманний історико-етнографічний характер. Незважаючи на певну вибірковість дослідників у сприйманні етнокультурної панорами південного сходу та півдня Росії (Я.Новицький, Д.Яворницький – Запоріжжя козацьке; М.Державін – болгарські колонії Таврії; А.Клаус, М.Данилевський – німецькі колонії півдня), більшість розвідок віддзеркалюють іманентні регіональні риси Запоріжжя. Сучасна генерація науковців-дослідників Північного Приазов’я (Б.Михайлов, М.Крилов, А.Крилова, С.Орлянський, В.Орлянський, С.Воловник, О.Заматаєва, В.Завалішин, О.Замуруйцев, В.Калоянов, О.Карагодін, О.Ігнатуша, І.Щупак, С.Пачев, Л.Чернова та інші) продовжують історико-етнографічний напрям дослідження краю та специфізують його зануренням у проблеми історичної географії, краєзнавства, етнічної динаміки краю останніх століть. Але у розмаїтті краєзнавчої літератури майже не зустрічається інформація про процеси, що відбувалися у сфері музичної культури краю.

Спеціальних наукових досліджень, присвячених вивченню музичної культури Запорізької області (Північне Приазов’я), не знайдено. Тому бібліографічною базою дисертації стали не лише краєзнавчі дослідження, але й джерела, що додатково сприяють формуванню загального уявлення про геосоціокультурну динаміку Північного Приазов’я. До таких можна віднести дореволюційну регіональну періодику (газети “Александровские отклики”, “Александровский вестник”, “Александровский голос”, “Мелитопольские ведомости”, видавались в Олександрівську і Мелітополі; “Die Friedensstimme”, “Botschafter”, видавались у Гальбштадті та Бердянську та інші), на сторінках якої постійно відбивалася інформація про музичне, театральне життя Олександрівського, Мелітопольського, Бердянського повітів, а також друкувалася інформація про діяльність закладів музичної освіти. До цих же питань, а також щодо сфери освіти населення у повітах Північного Приазов’я сягала інформація масиву губернської періодики межі століть (“Вестник Юга”, “Днепровская молва”, “Добра порада”, “Екатеринославская земская газета”, “Екатеринославские губернские ведомости”, “Екатеринославский листок”, видавалися у Катеринославі; “Крымский вестник”, Севастополь, “Крымский курьер”, “Русская ривьера”, Ялта; “Тавричанин”, “Южные ведомости”, “Таврические губернские ведомости”, Сімферополь). Преса, що складає масив регіональної періодики упродовж останніх десятиліть ХХ ст. (“Запорізька Січ”, “Запорізька правда”, “Индустриальное Запорожье”, “Миг”, “Азовский вестник”, “Новий день”, “Наш город”, “Улица Заречная”, “Педагог”, “Інтелект” та інші), регулярно й детально висвітлює події і факти культурного життя краю і тому також слугує додатковим джерелом для наукових спостережень. Але в різноманітних поглядах на мистецькі події неможливо повністю простежити ознаки глибинних закономірностей в галузі культуроутворення.

Основною, раніше недрукованою, джерелознавчою масою для написання дисертації стали архівні документи, що зберігаються у фондах ЦДРКА, ДОДА, ЗОДА, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. В дисертації оприлюднені відомості про діяльність театрів, концертне життя краю упродовж ХІХ – початку ХХ ст., що зафіксовані Канцелярією таврійського губернатора, Губернським таврійським правлінням та іншими інституціями. Діловодство народних училищ Таврійської губернії, а також друковані матеріали (протоколи засідань, звіти) роботи Олександрівської, Мелітопольської, Бердянської повітових та земських управ стали джерелом для вивчення питання поширення на територіях краю усіх ланок державної освіти.

Ознайомлення з фондами ДОДА, ЗОДА сприяло окресленню в дисертації стану регіональної музичної культури в ХХ ст. (архівні справи Запорізької обласної філармонії, Запорізького обласного українського музично-драматичного театру, української оперетково-драматичної трупи Оріховського театру, Мелітопольської повітової показової консерваторії, Мелітопольського державного українського музично-драматичного театру, обласного управління культури, Запорізького, Мелітопольського, Бердянського, Приазовського, Якимівського, Оріховського відділів культури, Запорізького державного музичного училища ім. П.Майбороди). Архіви інституцій містять детальну інформацію про їх функціонування в регіоні переважно упродовж тривалого часу, що визначає культурне обличчя краю у загальноукраїнському процесі. Інституції ЗОДА, ДОДА, більш “молоді” порівняно з ЦДРКА, але в невеликому обсязі, поряд із названою інформацією про музичну культуру краю в ХХ ст., також містять справи, стосовні етнічного різнобарв’я регіону. Вони стали частковою базою для дослідження в дисертації питань музичної культури російських німців і менонітів, освіти в болгарських колоніях Північного Приазов’я і діяльності Преславського (болгарського) музично-драматичного театру.

Діяльність навчальних музичних закладів Північного Приазов’я, ЗОВУФК в дисертації відображена на основі архівів ЗДМУ ім. П.Майбороди, Мелітопольського училища культури, Мелітопольської ДМШ №1, МДПУ, ЗОВУФК. Строкатість архівних джерел, оприлюднених в дисертації, розводить знайдену інформацію про регіон між різними полюсами, які яскраво окреслюють актуальні наукові проблеми щодо музичної культури Північного Приазов’я, підштовхують дослідницький пошук до створення теорії музичної культури даного регіону.

Інформаційними джерелами для дослідження питання музичної культури російських менонітів є розробки канадських істориків, мистецтвознавців – спадкоємних вихідців територій колоній Молочна (Молочанський район Запорізької області) (П.Фрізен, Г.Гьорц, Д.Епп, Дж.Фрізен, В.Берг, Дж.Тевз, П.Леткеманн), нотні збірки, методичні розробки, надруковані видавництвами, розташованими на територіях краю; фотоматеріали, надані Mennonite Heritage Centre Archives (Канада). Досвід канадського музикознавства уособлює локалізованість музичної культури російських менонітів. Такий науковий підхід майже не відображує механізму залучення цієї культури до російського культурного простору ХІХ – початку ХХ ст.

Опрацювання документів Рукописних фондів ІМФЕ ім. М.Т.Рильського сприяє виробленню погляду на процес наукової професіоналізації народного музичного мистецтва Північного Приазов’я у контексті української фольклористики, також з урахуванням етнічної специфіки регіону. Це підтверджують матеріали експедицій, здійснених до Запорізького краю К.Квіткою, М.Гайдаєм, О.Середюком та фольклористами сучасної генерації В.Наулком, Г.Довженок, В.Самохваловим, Н.Шумадою, М.Гайдаєм, В.Борисенко та іншими, які своїми результатами, теоретичними спостереженнями та висновками, розчиненими у наукових розвідках вчених, органічно вливаються у загальноукраїнський фольклористичний процес, поповнюють його зміст уявленнями про специфічні риси фольклору Північного Приазов’я. Певні положення вчених, що увійшли у науковий доробок українських фольклористів, прогнозують теоретичний висновок про регіоналізацію музичної культури Північного Приазов’я, але в характері окремої, розрізненої інформації про неї.

Архівні джерела, опрацьовані в дисертації, а також масив друкованих досліджень, торкаються визначальної характеристики музичної культури краю. Північне Приазов’я – поліетнічна географічна зона, що викликає наявність локальних етнічних культурних явищ, а також народжує певні типи культурних діалогів. Визначальні етнічні характеристики соціокультурного шару краю виокремлюються за допомогою розвідок з питань культури окремих етносів, культурного субстрату нації та інших (Абдуллін А., Артюх І., Балінова С., Бахтиярова Ч., Бондарчик В., Василенко А., Везнєв І., Вольф Е., Гайдай М.М., Деміденко Л., Державін М., Задорожнюк М., Іпатов О., Калоянов В., Карагодін О., Пачев С., Клібанов О., Козодой Р., Конєва Я., Шумада Н., Копатанов В., Крестьянінов В., Макаренко О., Мельникова Н., Мосяков В., Мохов В., Наулко В., Нешев Г., Прилипко Я., Суслова Т., Чернишова Г., Чернова Л., Шолохова О. та інші). Багатий досвід щодо вивчення цих та інших питань етногенезу припускає фокусування цієї інформації на етнічні особливості Північного Приазов’я.

Найважливіший вплив на концепцію дослідження спричинили теоретико-методологічні роботи різних напрямів. Залучені позиції системного дослідження явищ (Блауберг В., Юдін Е., Уйомов В.), питання інтеграції в науці (Клепко С., Кохановський В.), теорії культури (Маркарян Е., Мамонтов С., Кравченко О., Шейко В.), соціокультурної динаміки (Сорокін П., Піча В., Сохор А., Михайлова Л.), теорії історії (Шпенглер О., Друскін М., Мірошниченко С.), теорії географії (Арманд Д., Мільков Ф., Нутенко Л., Саушкін Ю.), національного й інтернаціонального в культурі (Артеменко В., Ляшенко І., Правдюк О., Попович М., Римаренко Ю.) та інші. Усі вони сприяли виробленню окремих методологічних орієнтацій в дослідженні.

Наукової роботи, де були б комплексно висвітлені питання історичного розвитку музичної культури краю упродовж ХІХ – ХХ ст., етномузичної специфіки регіону, формування музичного професіоналізму з урахуванням надзвичайно мінливої територіальної динаміки краю, не існує.

Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії музики Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського за перспективним тематичним планом науково-дослідної діяльності Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського на 2000 – 2006 рр. (тема: “Українська музична культура: культурологічні, соціологічні, художньо-естетичні, педагогічні та виконавські аспекти”). Тему роботи затверджено Вченою радою НМАУ ім. П.І.Чайковського (протокол № 8 від 24.06.2003 р.). Робота також є частиною досліджень Регіональної лабораторії комплексного краєзнавства МДПУ (протокол № 1 від 9.09.1999 р.), Мелітопольського краєзнавчого музею, ЕГФ Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського (протокол № 2 від 7.10.2002 р.).

Мета дисертаційного дослідження – наукове відтворення етапів процесу регіоналізації музичної культури Північного Приазов’я ХІХ – ХХ ст.

Головні теоретичні завдання роботи:

1.Виявити характер взаємовідношень географічного та соціокультурного чинників у геосоціокультурній динаміці Північного Приазов’я ХІХ – початку ХХ ст.

2.Визначити типологію взаємовідношень географічного та соціокультурного чинників в історії музичної культури Запорізької області ХХ ст.

3.Віднайти домінантні типи етнокультурних діалогів ХІХ та ХХ ст. в музичній культурі краю.

4.Висвітлити характер і зміст регіонального впливу на розвиток української музичної фольклористики.

5.Дослідити обсяг і рівень професіоналізації музичної культури Північного Приазов’я ХІХ – ХХ ст. за допомогою серії соціоестетичних портретів діячів музичної культури.

6.Підтвердити регіональне значення музичної культури Північного Приазов’я використанням географічних способів районування.

7.Визначити онтологію розвитку музичної культури досліджуваного регіону.

8.На підставі викладеного матеріалу сформулювати визначення пропонованих нових понять: “регіональна константа”, “константа в регіональній музичній культурі”, “константа в музичній культурі Північного Приазов’я”.

Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дисертаційного дослідження є музична культура Північного Приазов’я (Запорізька область) ХІХ – ХХ ст. Предметом дослідження обрано вивчення музичної культури Північного Приазов’я як регіональної на підставі утвердження Запорізької області як регіону південного та південно-східного ареалів України.

Матеріал дослідження. Вивчення геосоціокультурної динаміки частини Північного Приазов’я України допускає залучення будь-якої історичної, історіографічної, етнографічної, географічної, культурологічної, соціологічної, мистецтвознавчої інформації про регіон, що дозволяє виявити або проілюструвати ті чи інші соціокультурні закономірності. Конкретним матеріалом дисертації є музична культура Північного Приазов’я ХІХ – ХХ ст. як регіональне явище. Даний матеріал репрезентує історико-теоретичні аспекти взаємовідношень географічного і соціокультурного чинників в явищі регіональної музичної культури.

Методологічні основи дослідження. В роботі використовується історичний підхід і створюється умовна періодизація на підставі адміністративно-територіальних процесів в Північному Приазов’ї, що дозволяє структурувати матеріал дисертації. Перший період (1806 – 1920) характеризується наявністю двох адміністративних і культурних центрів поза межами досліджуваних територій, другий (1920 – сьогодення) – наявністю адміністративного і культурного центру в межах досліджуваних територій.

Характер викладу матеріалу і методологічні позиції дослідження орієнтуються на ознаки поліморфізму (ідеї В.Шкоди, С.Клепка), особливо у спробі наукового обґрунтування питання про цілісність культурогенезу регіону взагалі (визначення лінійної або нелінійної онтології явища і його динаміки в аспекті взаємовідношень географічного і соціокультурного чинників). Використовуються методологічні позиції філософського “редукціоністсько-холістського протиріччя”, що склалися в галузі наукового знання ХХ ст. (в інтерпретації С.Клепка та інших) як взаємодоповнювальні погляди на світ, що пояснюють різноманітні типи інтеграції. Застосовано деякі засади холістського погляду на світ (платонівський холізм в інтерпретації К.Поппера, реалістичний холізм), методологічний прийом редукції. Методологія дослідження використовує досвід галузей логічного знання (логіка часу, модальна, логіка зміни), що додатково сприяє викладенню масиву історичного матеріалу.

Об’єкт дослідження – регіональна музична культура – спонукає до пошуку тлумачень просторових явищ в галузях історії культури, етнографії, музичної фольклористики (О.Шпенглер, А.Тойнбі, Ф.Колесса, К.Квітка, О.Правдюк, А.Іваницький, В.Бєлов та інші) і теорії районування в географії (Ю.Саушкін, Л.Нутенко, Ф.Мільков, Д.Арманд та інші). Використовуються географічні визначення району, уявлення про види (часткове і загальне), типи (типологічне та індивідуальне), принципи, методи, способи районування для інтерпретації Північного Приазов’я та його музичної культури як регіонального явища; для пояснення адміністративно-територіальної динаміки і створення відповідної класифікації регіону; визначення його регіонального рівня та полегшення класифікації контекстуальних зв’язків музичної культури краю з іншими. Метод картографування використаний для просторового визначення становлення, поширення і функціонування музичної культури Північного Приазов’я.

Опанування змісту внутрішніх геохарактеристик регіональної музичної культури в дисертації здійснюється за допомогою контекстуального розгляду. Він передбачає одночасне висвітлення одних і тих самих явищ музичної культури на різних рівнях адміністративно-територіального розподілу. В роботі використовуються три типи контекстуальності: селище – повіт (район), повіт (район) – губернія (область), губернія (область) – культурний ареал (кілька областей) країни. Вони застосовуються комплексно, з домінуванням тих чи інших у певні історичні періоди розвитку регіону, оскільки територіальні процеси Північного Приазов’я ХІХ – ХХ ст. свідчать про адміністративний розподіл земель як динамічний, історично мінливий фактор у розвитку краю.

Свідченням регіональної сформованості є системна організація музичної культури, її пропорційна розвиненість на всіх адміністративно-територіальних рівнях регіону або розвиненість деяких структурних рівнів системи музичної культури, яка досліджується за допомогою системного культурологічного підходу з використанням схеми музичної культури суспільства А.Сохора. Її структура дозволяє компактно розташовувати знайдену в архівах інформацію про музичну культуру краю, вільно оперувати нею, спостерігати за елементами, зв’язками, цілісністю досліджуваного об’єкту.

Задум дисертації пов’язаний з таким викладенням процесу розвитку регіональної музичної культури в її різних площинах – історичній (розділи 1, 2), етнічній (розділ 3), соціоестетичній (розділ 4), в якому постійно актуалізуються зміст і форми взаємовідношень географічного та соціокультурного чинників.

Строкатість національного складу населення досліджуваного регіону є однією з його принципових особливостей, яка набуває важливого значення у геосоціокультурній динаміці краю та процесі регіоналізації музичної культури. Кожний з елементів схеми, за якою структурований етнічний матеріал, системно організований. Її структурними рівнями обрані “музичний фольклор” і “професійна музична творчість”, “світська музична культура” і “сакральна”, життєвість традицій яких, на думку І.Ляшенка, є основою “потужного розгортання спіралі культурного прогресу”.

Серія соціоестетичних портретів музичних діячів, запропонована у дисертації, підтверджує професіоналізацію, яка здійснилася у всіх галузях музичної культури краю.

Наукова новизна дослідження міститься в історичній і теоретичній галузях музикознавства. Запропоноване дисертаційне дослідження – перша спроба узагальнення та аналізу розвитку музичної культури Північного Приазов’я України ХІХ – ХХ ст., оприлюднення архівних джерел, журналістської роботи автора.

Вперше розглядається геосоціокультурна динаміка Північного Приазов’я ХІХ – початку ХХ ст. на підставі матеріалів ЗОДА, ДОДА, ЦДРКА, які свідчать про інтенсивне формування в регіоні системи музичної освіти, виконавства, поширення музики. Новаторським є використання філософського редукціоністсько-холістського підходу до історичного матеріалу, географічних методів для здійснення районування та визначення етапів регіоналізації музичної культури Північного Приазов’я.

Вперше відтворюється історична інформація про професіоналізацію усіх галузей музичної культури Запорізької області від 1920 р. і до сьогодні: оприлюднені архівні документи про функціонування творчих установ мистецтва і культури краю, музичні та культосвітні навчальні заклади, подається довідка про творчі персоналії краю, естетичні цінності тощо. Методологічні новації розділу полягають у комплексному зведенні масиву історичного матеріалу і спостеріганні за його трансформаціями, тобто використанні логіки зміни. Відтворення тривалого часового процесу регіоналізації музичної культури дає можливість послідовно простежити типологію взаємовідношень географічного та соціокультурного чинників регіональної музичної культури.

Уперше на матеріалі Північного Приазов’я ХІХ–ХХ ст. досліджується феномен поліетнічності музичної культури краю як джерело її регіоналізації. Оприлюднено архівні матеріали про музичну культуру іноземних колоній краю, виводяться типи панівних етнокультурних діалогів. Упродовж ХІХ – початку ХХ ст. етнокультурні процеси визначали зміст регіоналізації музичної культури Північного Приазов’я.

Певними новаціями позначена спроба “вписати” історико-культурну цінність музичного фольклору краю в загальноукраїнський фольклористичний процес і в такий спосіб підтвердити регіоналізацію музичної культури Північного Приазов’я ХІХ – ХХ ст. Доводиться, що поліетнічність етнофольклорного фонду краю зберігається як регіональна особливість музичної культури й у процесі наукової професіоналізації фольклору.

Уперше на основі створених соціоестетичних портретів діячів мистецтва простежується професіоналізація усіх найважливіших галузей музичної культури, що яскраво підтверджує її регіоналізацію.

На підставі масиву викладеної історичної інформації про музичну культуру Північного Приазов’я ХІХ – ХХ ст., використання гнучкої й ускладненої методології дослідження вперше пропонується схема розвитку музичної культури краю, а також вводяться в науковий обіг нові поняття.

Практичне значення дослідження. Матеріали роботи можуть бути використані в курсах культурології (джерело до розділів: “Моделі розвитку культури”, “Соціокультурна динаміка”, “Історія української культури ХІХ – ХХ ст.”), історії української музики (джерело до розділів: “Українська музична культура ХІХ ст.”, “Українська музична культура ХХ ст.”, “Музична культура етносів України”), музичного краєзнавства (лекційні заняття, де можливе відтворення масиву історичної інформації про Північне Приазов’я), історії виконавського мистецтва (розділи “Історія хорового виконавства”, “Видатні диригенти”, “Виконавські колективи” та інші), музичної педагогіки (лекції про дореволюційну та сучасну систему музичної освіти), музичної етнографії і фольклористики (фольклор етносів України, фольклористика як наука та інші), а також становити інтерес як музично-історичне та довідково-інформаційне джерело.

Апробація положень дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри теорії музики НМАУ ім. П.І.Чайковського, кафедри музичного виховання і хореографії МДПУ, повідомлялися на наукових конференціях і семінарах (“Сучасні проблеми вивчення фольклору та літератури у вищих та середніх навчальних закладах” – Мелітополь, 27 – 29.05.1996; щорічні підсумкові науково-практичні конференції МДПУ – 1999, 2000, 2001, 2002; Всеукраїнські наукові конференції: “Удосконалення форм і методів навчання на музично-педагогічних факультетах” – Мелітополь, 19 – 21.11.1990; “Науково-методичні проблеми викладання психолого-педагогічних дисциплін” – Мелітополь, 29.10.1997; “Світова художня культура в сучасній системі підготовки вчителів” – Мелітополь, 6 – 8.04.1999; “Художньо-творчий розвиток дітей, учнівської та студентської молоді” – Мелітополь, 18 – 19.04.2000; “Духовно-моральне виховання і розвиток учнівської та студентської молоді засобами художньо-мистецької освіти” – Мелітополь, 11 – 13.04.2001; Міжнародні наукові конференції: “Проблеми сучасного зарубіжного літературознавства і мистецтвознавства” – Севастополь, 12 – 15.09.2001; 18 – 20.09.2002; “Література в контексті культури” – Дніпропетровськ, 30 – 31.10.2001; “Українське музикознавство на зламі століть. До 60-річчя І.А.Котляревського” – 8.11.2001; “Роль антропологічного фактору в освітніх технологіях ХХІ ст.” – Мелітополь, 21 – 22.09.2002, “Німці Приазов’я та Причорномор’я” – Донецьк, 27 – 28.09.2003, “Молочна – 2004: Меноніти та їх сусіди, 1804 – 2004” – Запоріжжя, 2 – 5.06.2004 та інші).

Матеріали дослідження використовувалися в лекціях з історії української музики на музично-педагогічному факультеті МДПУ, з культурології, соціології культури – у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини “Україна”, ЕГФ ТНУ ім. В.І.Вернадського в м. Мелітополі.

Публікації. Результати дослідження опубліковані в монографії “Музичний професіоналізм Північного Приазов’я ХІХ – ХХ ст.” (Мелітополь: ТОВ “Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні”, 2003. – 608 с.), монографічному нарисі “Микола Попов” (Мелітополь: Сана, 2003. – 148 с.), у 22-х публікаціях у фахових виданнях. Методологічні пошуки здійснювалися в таких публікаціях: це 1 монографія (Перехідні етапи в історії української музичної культури – К.: Логос, 1997. – 190 с.), 2 навчальних посібники, у співавторстві (Троїцька Т.С., Мартинюк Т.В. З історії формування філософії українського національного відродження. – Запоріжжя, 2001. – 135 с.; З історії українського мистецтва /Авт. колектив: Л.В.Афанасьєва та ін. – Мелітополь: Аквілон, 2000. – 179 с.), 3 статті.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг праці – 437 стор. (без списку літератури та додатків). Список використаних джерел – 756 найменувань.

Основний зміст дисертації

У Вступі характеризується актуальність і рівень вивченості проблеми дисертації, об’єкт і предмет, мета і завдання дослідження, методологія, практична спрямованість і новизна роботи. Даються визначення опорних понять і постулатів дослідження. Більшість із них пов’язані з поняттям регіону як історико-культурного явища, що поєднує територіально-адміністративні та історично-закономірні культурні процеси. Використовуються поняття району як території, виділеної за сукупністю будь-яких взаємопов’язаних ознак або явищ; регіоналізму (І.Ляшенко), регіональних особливостей музики (В.Холопова), музичної культури (А.Сохор), географії культури (В.Наулко), культури регіональної (М.Маханько), культурного ареалу (С.Махош).

Поняття регіональна музична культура тлумачиться як характеристики музичних цінностей, створених і збережених суспільством у межах досліджуваного регіону; діяльність із створення, збереження, відтворення, поширення, сприйняття й використання цінностей в даному регіоні; суб’єкти цієї діяльності разом з їх знаннями, навичками тощо, які проживають в досліджуваному регіоні; установи, соціальні інститути цієї діяльності, їх обладнання, інструменти, які функціонують в досліджуваному регіоні. Набуття усіма галузями та елементами системи музичної культури регіональних ознак складає зміст процесу регіоналізації. Інтегровано з’являється поняття музичної культури Північного Приазов’я (Запорізька область) як сукупності музичних цінностей, створених і збережених на Запоріжжі; діяльності в краї із створення, збереження, відтворення, поширення, сприйняття й використання музичних цінностей; суб’єктів цієї діяльності, які проживають в Запорізькій області, разом з їх навичками, знаннями; установ, соціальних інститутів цієї діяльності, розташованих у регіоні, їх обладнання, інструментів тощо.

РОЗДІЛ 1. Принцип поліцентричної інтеграції як системоутворювальний фактор геосоціокультурної динаміки Північного Приазов’я ХІХ – початку ХХ століть. В цьому розділі досліджується геосоціокультурна динаміка Північного Приазов’я ХІХ ст. – 1920 р., виявляється специфіка взаємовідношень географічного і соціокультурного чинників, обґрунтовується принцип і логіка розвитку даного етапу регіональної музичної культури як явища культурної акумуляції (А.Кравченко).

Геодинаміка краю упродовж ХІХ – початку ХХ ст. свідчить про таку сформованість територій, яка відповідає положенню географічної диференціації, тобто вони організовані поліцентрично, з винесенням центрів (м.Катеринослав і Сімферополь) поза межі досліджуваних територій. В цей період їх складають три повіти – Олександрівський, Мелітопольський, Бердянський з різним губернським підпорядкуванням.

Культурна динаміка Північного Приазов’я ХІХ – початку ХХ ст. знайшла відображення у функціонуванні системи музичної культури, яка перебуває у стані становлення, часткового набуття рис професійної культури, що відбивається на специфіці розвиненості кожного із структурних рівнів системи музичної культури, а також у характері взаємодії рівнів одного з іншим і ступені їх впливовості на інші.

Рівень “творчість” в основному ще не має ознак, які б свідчили про суто регіональну розвиненість елементів, пов’язаних з музичним професіоналізмом (“навчальні заклади з підготовки композиторів”, “вітчизняні композитори-професіонали”, “творчі об’єднання композиторів”, “твори для музично високорозвинених, середньорозвинених, малорозвинених слухачів”). Функціонують елементи рівня – “композитори–аматори”, їх “творчість” (відображення загальноукраїнської хвилі аматорського мистецтва, розвиненого в XІX ст.), “твори народної музики”, “старовинний фольклор”. Елементи системи, позначені А.Сохором як “спадщина, що живе сьогодні”, ? “зарубіжна музика, виконувана в державі”, для високо-, середньо-, малорозвинених слухачів представлені в музичній культурі Північного Приазов’я у вигляді класичного репертуару, виконуваного місцевими виконавцями, програм концертів тощо.

Між названими елементами системи існують зв’язки взаємодії, функціонування, генетичні.

В системі музичної культури Північного Приазов’я ХІХ – початку ХХ ст. домінантно-розвиненими і злитими за способом функціонування, змістом є такі рівні як “виконавство” і “поширення”, що визначає специфіку даного історичного періоду в розвитку музичної культури регіону. Їх злиття відбувається за змістом елементів і зв’язків. Зв’язки, що домінують у функціонуванні системи музичної культури в цей час, відображують явище становлення музичного професіоналізму, динамічність означених рівнів системи.

У функціонуванні системи музичної культури Північного Приазов’я можна виділити такі типи зв’язків. Зв’язки взаємодії домінують у лінійній організації кожного структурного блоку елементів: товариства виконавців організовувалися завдяки діяльності навчальних закладів з підготовки виконавців; вони складалися з інструменталістів, вокалістів; вокалісти виступали на концертах разом з інструменталістами; виконавці-професіонали виступали поряд і на одних концертах з виконавцями-аматорами. Зв’язки між елементами “виконавські установи”, “форми їх діяльності”, “засоби цієї діяльності” визначені вище. Вони “спрацьовують” через структурний щабель: феномен музичного театру залежить від наявності театрального приміщення, філармонійні організації – від наявності концертного залу, інструментів і т.д. Зв’язки генетичні знаходимо між елементами “навчальні заклади з підготовки виконавців (інструменталісти, вокалісти) – виконавець – музичний театр, філармонійна організація”, “аматори – самодіяльний колектив”, “музичний театр – музичний спектакль”, “філармонійне товариство – концерт”, “аматорський колектив – домашнє, самодіяльне музикування”, “театральне приміщення – музичний спектакль”, “концертний зал, інструмент – концерт” тощо. До зв’язків типу функціонування відносимо важливість географічного чинника для змісту рівнів виконавства і поширення. Зосередженість основних форм концертно-театрального життя в губернських центрах, тобто за межами територій і їх подальша трансляція на досліджувані території географічно “розмивають” межі схеми і дозволяють комбінувати контекстуальний (ареальний) і основний (регіональний) матеріал. Таким чином, контекстуальними (фактор функціонування регіональних) елементами стають “навчальні заклади з підготовки виконавців”, “інструменталісти”, “вокалісти” (переважно професіонали), “музичні театри”, “музичні спектаклі”, “філармонійні товариства”, “концерти” тощо, які збагачують (ускладнюють) схему системи музичної культури та ілюструють механізм поліцентричної інтеграції в розвитку музичної культури краю. Сформувалися два можливі типи географічного поширення виконавства за типом зв’язків: “губернія – повіт” на підлеглих територіях; “повіт – губернія”, “повіт – повіт”, “повіт – селище”, минаючи кордони географічні. Цілісність рівнів “виконавство” і “поширення” ще не склалася повністю по елементах, але є розвиненою щодо зв’язків елементів і має тенденцією до ускладненості щодо географічних показників.

Елементна розвиненість блоку елементів схеми “виконавці” (інструменталісти, вокалісти, диригенти) – професіонали і аматори – склалася на всіх територіях краю, поза зовнішніми і внутрішніми геокордонами, на основі принципу поліцентричної інтеграції. Концерти відбувалися по всіх повітових містах і великих населених пунктах, які могли надати майданчики для виступів. Геороззосередженість заходів на територіях Північного Приазов’я відображає принцип подібності, тиражування у поширенні явищ виконавського мистецтва.

У контексті аналогічних типів і форм виконавського мистецтва губернських центрів розглядається діяльність Хортицького гуртка аматорів музики і співу Олександрівського повіту (1912), музичного і драматичного товариства с. Чернігівка Бердянського повіту (1903), Великотокмацького Таврійської губернії літературно-музично-драматичного товариства (1911); гастрольна у Північному Приазов’ї приїжджих виконавців-солістів: М.Гедеонової, З.Астрової, С.Вальяно, А.Хайтовича, А.Вяльцевої, І.Бассера, К.Брун, О.Каміонського, А.Баркера, С.Винецького, Н.Чайковської, О.Тростянського, Ю.Пуликовського, М.Ерденка, В.Люце та інших. Оркестрове виконавство в регіоні представлене діяльністю в м. Олександрівську духового і балалаєчного оркестру під орудою О.Федоренка, сезонною роботою безлічі гастрольних колективів з різних міст Росії, які виступали в садах і бульварах м.Олександрівська, Мелітополя, Бердянська. Серед них – військовий оркестр Литовського піхотного полку М.Тюртюбіна, 13-ї артилерійської бригади М.Осипова, Англійський салонний Б.Свердлова, Перший південно-російський духовий М.Петінаті; С.Крюковського, С.Кричевського, І.Пеккера, Д.Ахшарумова. Концертне життя регіону активізувалося завдяки діяльності Катеринославського і Сімферопольського відділень РМТ.

Функціонування структурного рівня “поширення” системно організоване, географічно роззосереджене. Одночасно з територіальною визначеністю поширення музичної культури нашаровуються вертикальні зв’язки між елементами (“музичні театри > музичні спектаклі < театральні приміщення, музичні інструменти” та інші; “філармонійні товариства > концерти < концертні зали, інструменти”). Вони доповнюють існуючі горизонтальні зв’язки на всіх структурних щаблях схеми (“музичні театри – філармонійні товариства”; “музичні спектаклі – концерти”; “театральні приміщення – концертні зали, інструменти”) і навіть графічно “пояснюють” своєрідну дифузію форм театрально-концертного життя регіону (поряд з традиційними існують незрілі, ранні й жанрові репертуарні “суміші” в діяльності багатьох труп).

Музично-театральне життя досліджуваних територій було яскравою сторінкою культурного життя суспільства ХІХ – початку ХХ ст., яке охоплювало великий процент слухачів. Воно розвивалося контекстуально, в повітах і селищах губерній ретранслювалися, множилися та поширювалися форми музично-театральної справи, сформовані в губернських центрах.

Розглядаються поширені форми театрального життя Катеринослава і Сімферополя, подається динаміка статистики театрів, клубів губернії, що збиралася відомством таврійського губернатора. Згідно з документами 1870 р. в зимовому приміщенні Бердянська існував театр, який орендувався приїжджими трупами (О.Кулипанова, П.Полторацького, Стопель, О.Моншейна та інші). В Олександрівську на початку ХХ ст. працювали постійні театри Войтоловського, Мовчановського з місцевими трупами; на їхніх сценах відбувалися гастролі (пересувна опера О.С.Кастаньяні, 1914). У Мелітополі до початку ХХ ст. не було стаціонарного театрального приміщення, тому спектаклі виставлялися приїжджими трупами на літніх майданчиках (трупа Громова, 1876 та інші). Зимовий театр І.Б.Стамболі відкрився 1908 р. (трупа Сперанського, 1909 та інші). У театрі м. Оріхова в 1912 р. виступала українська трупа Дукельського, а Великотокмацьке літературно-музично-драматичне товариство в 1911 р. клопотало перед губернським правлінням про побудування в місті Великий Токмак театру. Описується зовнішній вигляд деяких театральних приміщень краю. Наводяться репертуарні списки колективів, що виступали в регіоні. Це театральні вистави з музичним супроводом підпорядкованого сценічному драматургічного значення і суто музичні вистави – опери, оперети, балети зарубіжних, російських композиторів, сучасні українські твори.

Музичний ряд використовувався в різних формах суспільного життя (кінотеатри “Модерн”, “Чари”, “Лотос” в Олександрівську, бали-маскаради, електротеатр Л.Сухомлинова в Бердянську, театр живих фотографій у Мелітополі тощо, початок ХХ ст.). Концертні зали були в навчальних закладах міст, клубах, музичних крамницях (Луніна, Цоппа, Друяна, Циткіна в Олександрівську).

Питання сприйняття музичного мистецтва регіону концентрувалося у даний період навколо проблем освіти, обладнання, наявності необхідної літератури та підготовки кадрів, спроможних популяризувати музику.

Аматорське і професійне концертно-театральне виконавство Північного Приазов’я було розраховане на слухачів різної підготовленості. До цього тяжіло й функціонування усіх елементів системи музичної культури, які репрезентували рівень “сприйняття і музично-просвітницька діяльність”, що зафіксоване у зв’язках між елементами і блоками елементів, що склалися у функціонуванні системи упродовж ХІХ – початку ХХ ст. Спостерігаємо зв’язки генетичні (“приміщення, музичні лекторії – публічні лекції”; “бібліотеки – популярна література про музику”; “обладнання, приміщення для масових музичних навчальних закладів – заняття в (музичних) школах для дорослих і дітей”; “музичні лекторії – лекції”; “видавництва, масова преса – популярна література про музику”, “масові музичні навчальні заклади — заняття в (музичних) школах для дорослих і дітей” тощо); взаємодії (“приміщення лекторіїв – музичні лекторії”, “бібліотеки – видавництва, масова преса”, “обладнання для масових (музичних) навчальних закладів – масові (музичні) навчальні заклади для дорослих і дітей”); структурні (“заняття в гуртках (музичних) школах – педагогічні курси”; “педагогічні курси – заняття в навчальних закладах духовних, світських всіх рівнів”; “масові музичні навчальні заклади – приватні музичні навчальні заклади”); розвитку (“система духовної освіти з її географічним поширенням – система світської освіти з її географічним поширенням”).

Цілісність рівня “сприйняття і масова музично-просвітницька робота” є ускладненою. Цей структурний рівень усієї системи елементно збільшений, розширений у типах зв’язків між елементами.

Заходами, які відображують зміст даного рівня, були святкування ювілейних дат (50-річчя від дня смерті М.Гоголя, що відзначалося по всіх школах Бердянського повіту та інше), висвітлення у пресі питань музичної культури (рубрика “Маяк” у “Таврических губернских ведомостях”, 1843), діяльність Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т.Шевченка (філії в Гуляй-Полі, Запоріжжі-Кам’янському, Мелітополі, Олександрівську і селах повітів) з улаштування свят, концертів; благодійних організацій (“Дамський комітет” у Мелітополі, “Тетянинський комітет” на всіх територіях Криму); музично-видавнича справа, робота бібліотек і хат-читалень (7 в Олександрівському повіті, 1897, 4 – в Мелітопольському та інші), книжкових крамниць і складів (Олександрівськ та інші міста).

Налагодженість справи загальної освіти сприяла розвитку музичної культури регіону. У повітах співіснували духовні і світські навчальні заклади початкової ланки, де активно вивчалися спів і нотна грамота (31 школа грамотності, 1897/1898 навчального року; 37 парафіяльних шкіл в Олександрівському повіті, 1900/1901; 61 – у Бердянському повіті, 1902/1903 та інші – однокласні земські училища в усіх селищах повітів); другої ланки (44 парафіяльних училища, 1867 – двокласні земські училища по всіх повітах); середньої освіти (духовні семінарії у Сімферополі, Катеринославі; учительські семінарії у Олександрівську, болгарська – у Преславі Бердянського повіту, німецькі – у Пришибі Мелітопольського повіту, Орлові, Нейгальбштадті, Гнаденфельді Бердянського повіту; реальні, комерційні, механіко-технічні училища, чоловічі та жіночі гімназії у Олександрівську, Бердянську, Оріхові, Мелітополі, Ногайську і Гальбштадті). Наводиться географія навчальних