Дніпропетровський національний університет

УДК 930:39 (477.75) “19”1921-1931

МУСАЄВА УЛЬКЕРА КЯЗИМІВНА

ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНЕ ВИВЧЕННЯ НАРОДІВ КРИМУ

В 20-х – НА ПОЧАТКУ 30-х рр. ХХ СТОЛІТТЯ

07.00.06 – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Дніпропетровськ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії України та допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор
Непомнящий Андрій Анатолійович,
Таврійський національний університет,
професор кафедри історії України та
допоміжних історичних дисциплін

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор
Ковальова Ірина Федорівна,

Дніпропетровський національний університет
професор кафедри історіографії та джерелознавства

кандидат історичних наук
Амбросімова Світлана Вікторівна,

Дніпропетровський державний історичний музей

ім. Д. І. Яворницького
провідний науковий співробітник

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ української історіографії (м. Київ)

Захист відбудеться “22” грудня 2004 р. о 13-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.14 в Дніпропетровському національному університеті за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т. Шевченка, 1, Палац студентів, ауд. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8.

Автореферат розіслано “19”листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Кривий І. О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний етап розвитку історичної науки характеризується розширенням дослідницької проблематики. Відродження історичної пам’яті ставить перед історичною наукою багато наукових і практичних завдань. У їх вирішенні важлива роль приділяється історико-етнографічним дослідженням.

Особливий інтерес викликає період 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст., коли історико-етнографічні студії були однією з пріоритетних галузей науки. Ці наукові розвідки розуміються як пов'язані з вивченням етногенезу, культури та побуту народів, й не включають антропологічні дослідження. Саме в цей час проводилися чисельні експедиції для фіксації традиційної культури, звичаїв, обрядів; розгорнулася діяльність окремих етнографів.

У Криму у 20-х рр. ХХ ст. спостерігається сплеск історико-етнографічних досліджень. Це, насамперед, було пов'язано з унікальною етнічною розмаїтістю населення півострова, де проживало більш 30 етносів. Питання, пов'язані з їх вивченням, розробляли 4 місцевих і 2 столичних музеї, наукові товариства, спеціально створений Кримський науково-дослідний інститут. Наукова спадщина подвижників етнографії акумулює в собі підсумки багатогранних досліджень кримських етносів: фольклору, побуту, музики й ін. Актуальність дисертації підсилює те, що наукова спадщина в галузі кримознавства тих років тривалий час була невідомою широкому загалові дослідників у зв'язку з депортацією з Криму вірменів, болгар, греків, кримських татар, німців та репресіями, що торкнулися подвижників цих досліджень. Тому дисертаційне дослідження зумовлено необхідністю заповнення означеної наукової прогалини, виявлення особливостей розвитку історико-етнографічних студій, неупередженої оцінки їх здобутків. Воно має важливе наукове і практичне значення в контексті відродження національної культури, науки, гуманітарної освіти.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри історії України та допоміжних історичних дисциплін Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського, яка виконувалася згідно з держбюджетною науково-дослідною темою “Проблеми соціально-політичної, етнічної та культурної історії України і Криму” (№ U005419).

Об’єктом дослідження є наукова спадщина вчених і краєзнавців 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.

Предметом дослідження є історико-етнографічні студії кримознавців, визначення кола досліджуваних ними проблем та результати їх роботи як відображення основних тенденцій у краєзнавстві Криму 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку, часом остаточного встановлення радянської влади в Криму та початком перевлаштування життя в регіоні на нових соціально-політичних засадах, що сприяло розвитку краєзнавчого руху (кінець 1920-го року), та занепадом краєзнавчого руху в Криму і згортанням етнографічних програм (1931 р.).

Географічні межі дослідження включають, насамперед, територію Кримського півострову, де відбувалися основні історико-етнографічні дослідження, та академічні центри Російської Федерації (Москва, Ленінград), в яких проводилися кримознавчі студії.

Основною метою дослідження є наукова реконструкція процесу історико-етнографічного вивчення Криму, а також розкриття принципів його відображення в науковій спадщині етнографів Криму з моменту остаточного встановлення тут радянської влади до занепаду цих студій під впливом тоталітарного режиму.

Завдання визначено відповідно до поставленої мети:–

реконструювати загальний корпус опублікованих історико-етнографічних кримознавчих досліджень;–

виявити архівні джерела, пов’язані з темою дисертації, провести їх класифікацію та змістовний аналіз;–

проаналізувати рівень науково-теоретичної розробки проблеми в історіографії;–

дослідити основні закономірності, етапи, та напрямки історико-етнографічного вивчення Криму;–

здійснити наукову репрезентацію вивчення історико-етнографічної кримознавчої спадщини, провести класифікацію та аналіз родо-видового складу матеріалу;–

на підставі просопографічного методу визначити персональний склад етнографів-кримознавців й оцінити їх доробок.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, системності й об’єктивності з залученням порівняльно-історичного, ретроспективного методів, а також історико-функціонального, системно-структурного і конкретно-історичного аналізу історіографічних об’єктів, що обумовлено предметом пізнання і конкретними завданнями.

Наукову новизну дослідження визначає те, що в ньому вперше в українській історіографії комплексно відтворено історію становлення і розвитку історико-етнографічних студій в Криму в 20-х рр. ХХ ст., встановлено провідні тенденції та основні напрями наукової діяльності в галузі етнографічних студій. Значну увагу приділено реконструкції корпусу етнографів Криму тієї епохи та з’ясуванню досі не дослідженого персонального внеску в розвиток етнографічного вивчення краю вчених, праці яких замовчувалися радянською історіографією.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані результати суттєво розширюють знання про джерельну базу історії науки в Україні, розкривають специфічні та індивідуальні ознаки, притаманні історико-етнографічним дослідженням Криму 20-х рр. ХХ ст. Уперше введено до наукового обігу чисельні архівні джерела, що сприятиме подальшому дослідженню науковцями участі окремих істориків і етнографів у вивченні історії України. Одержані результати можуть бути використані при написанні узагальнюючих наукових праць з історіографії, історії науки в Україні, історії музейної справи, історії етнографії. Вони використовуються в процесі читання вузівських курсів історіографії історії України, спецкурсів з кримознавства та музеєзнавства в Таврійському національному університеті ім. В. І. Вер-над-ського та Кримському державному інженерно-педагогічному університеті, а також при підготовці біобібліографічних покажчиків.

Апробація результатів дослідження здійснена на 12 міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових конференціях, серед яких IV Міжнародна етнологічна конференція молодих вчених “Етнічна історія народів Європи” (Київ, 1999); Міжнародні конгреси “Археологія та етнологія Східної Європи” (Одеса, 2002; Донецьк, 2004); Міжнародна наукова конференція “Архіви та краєзнавство: шляхи інтеграції” (Трускавець, 2003); II Міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, 2003); ІХ Міжнародна науково-практична конференція “Тюркські народи в історії Білорусі” (Мінськ, 2003); Міжнародна конференція “Археологія та етнологія Східної Європи” (Одеса, 2003); VIII сходознавчі читання Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України (Київ, 2004). Проблема також дискутувалася на сесії Міжнародної гуманітарної школи Варшавського національного університету “Малі народи та етнічні групи” (Варшава, 2003).

Публікації. Основні положення дисертації розкрито в монографії та 13 наукових публікаціях (в тому числі 6 статей у провідних фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів (13 підрозділів), висновків (разом 185 стор.), списку використаних джерел і літератури ( 511 назв, 37 стор.), 3 додатків (на 57 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1 “Методологічні прийоми дослідження, дже-рель-на база та історіографія”. У підрозділі 1.1. “Методологічні прийоми дослідження” наголошується, що дисертація має комплексний міждисциплінарний характер. Її концептуальні засади базуються на основах таких традиційних наук, як історія, історіографія, етнографія, краєзнавство, біографістика. У дисертації використані як загальні, так й спеціальнонаукові методи дослідження. Серед загальнонаукових: індукція, дедукція, опис, пояснення й інші, які є конкретними пізнавальними засобами окремих фактів і подій. Із числа найбільш розповсюджених загальнонаукових методів використо-вувалися історичний, логічний і структурно-системний методи. Активно використано просопографічний підхід до історіографічного дослідження, коли наукова спадщина розглядається в річниці біографій соціумів істориків-кримознавців.

Підрозділ 1.2. “Джерельна база дослідження” відображає результати архівної евристики, містить аналіз опублікованих документів і виявлених дисертантом у фондах державних та відомчих архівів і музеїв України та Російської Федерації. Це праці етнографів Криму 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст., статутні матеріали наукових товариств та архівні документи, які за формою представле-ні рукописами історико-етнографічних праць із кримознавства, діловодною документацією (звіти, доповідні записки, листування) та джерелами особового походження: автокомунікативними (щоденники) та міжособистої комунікації (епістолярій).

У дисертації використано опубліковані статутні документи столичних наукових товариств Устав Российского общества по изучению Крыма.– М., 1923; Устав Всероссийской научной ассоциации востоковедения при Народном Комиссариате по делам национальностей // Становление советского востоковедения: Сб. ст.– М., 1983.– С. 168-173., щорічні звіти Таврійського товариства історії, археології та етнографії й Кримського НДІ, яки сприяли відновленню окремих етапів роботи цих закладів.

Зазначено, що основний масив документів пов’язаний із становленням етнографічної діяльності музеїв та наукових товариств, зосереджено у фонді “Головнаука Наркомосвіти Російської Федерації” в Держ. архіві Російської Федерації та фонді “Колекція матеріалів із музейного будівництва” (відділ писемних джерел Держ. історичного музею Російської Федерації), де збереглися звіти кримських та центральних музеїв за різні роки, службове листування, матеріали Кримського обласного комітету у справах охорони пам’яток старовини та мистецтва. Ці матеріали доповнює зібрання рукописного архіву Інституту історії матеріальної культури РАН ф. 2 (Державна академія історії матеріальної культури), та ф. (Відділ у справах музеїв та охорони пам’яток мистецтва та старожитностей Наркомосвіти), а також документи фонду “Етнографічний відділ Російського музею”, що зберігаються в науковому архіві Російського етнографічного музею (РЕМ).

У регіональній групі пріоритетного значення надано фондам Держ. архіву в Автономній Республіці Крим (ДАРК) “Народний комісаріат освіти Кримської АСРР” та ін. Ретельно опрацьовані фонди місцевих музеїв (ф. Р-138;. Р-2865; Р-428), матеріали яких дозволили відновити біографічну канву краєзнавців, основні форми та методи етнографічних студій на півострові.

Проаналізовано склад й зміст особових архівних зібрань діячів краєзнавчого руху в Криму тієї епохи, у яких найповніше подано інформацію про історико-етнографічні дослідження Криму. З Архіву РАН вивчено фонд В. О. Гордлевського (ф. 688), Петербурзької філії цього архіву використано фонди В. В. Бартольда (ф. 68) та І. Ю. Крачковського (ф. 1026). Із матеріалів ІРНБУВ досліджено особові фонди А. Ю. Кримського (ф. 36), Н. Д. Полонсь-кої-Василенко (ф. 42), О. П. Новицького (ф. 279), В. М. Зуммера (ф. 291). У РНБ ВР вивчено особове зібрання О. М. Самойловича (ф. 671). Суттєвими є матеріали особових фондів О. І. Полканова (ф. Р-3814), В. Й. Філоненка (ф. Р-3864), І. С. та Л. І. Кая (ф. Р-4967), які зберігаються в ДАРК; Г. А. Бонч-Осмоловського (ф. ) у архіві РЕМ, та Б. О. Куфтіна (ф. 12) у Музеї антропології та етнографії ім. Петра Великого РАН.

У дисертації використано матеріали наукових архівів кримських музеїв. Найбільшого значення мають матеріали виявлені в Бахчисарайському державному історико-культурному заповіднику, де зберігаються щоденники У. А. Боданінського та рукописи його праць, діловодна документація.

Таким чином, використання репрезентативної джерельної бази дозволило достовірно відновити етапи історико-етнографічного вивчення народів Криму.

У підрозділі 1.3. “Історіографія питання” визначено рівень науково-теоретичного опанування проблеми в історичній науці, виявлено відсутність належного відображення розвитку історико-етнографічних досліджень народів Криму в зазначений період. Перші спроби узагальнення досвіду історико-етнографічних досліджень у 20-ті рр. ХХ ст. відносяться до рубежу 20-х – 30-х рр. ХХ ст. (М. П. Анциферов, У. А. Боданінський, А. І. Марке-вич, В. Й. Філоненко). Авторами висвітлені форми роботи в цьому напрямку та основні результати, визначені перспективні напрямки її розвитку Анциферов Н. П. Особенности краеведного движения в Крыму // Краеведение.– 1928.– № 4.– С. 203-212; Маркевич А. И. Краткий очерк деятельности Таврической ученой архивной комиссии и Таврического общества истории, археологии и этнографии за 1887-1927 гг. // Известия Таврического общества истории, археологии и этнографии.– 1928.– № .– С. 181-187; Боданинский У. Археологическое и этнографическое изучение татар в Крыму.– Симферополь, 1930; Филоненко В. Народы Крыма и их изучение // Валериану Викторовичу Лункевичу: Сб.– Симферополь, 1930.– С. 121-128..

Після згортання краєзнавчого руху в СРСР не було опубліковано робіт, у яких узагальнювалася б наукова спадщина етнографів Криму. Тим більше, на такі дослідження було накладено табу в післявоєнний період у зв’язку з депортацією народів з Криму. Об’єктом постійної уваги була лише історії музейних зібрань (К. М. Врочинська, В. К. Гарданов, О. В. Іонова).

Відродження історико-краєзнавчих традицій в останні десятиріччя в Україні й Російській Федерації сприяли появі узагальнюючих дисертаційних досліджень та публікацій, які об’єктивно відтворювали розвиток краєзнавчих досліджень у “золоте десятиріччя” радянського краєзнавства. В досліджен-нях В. Ф. Козлова Козлов В. Ф. Источники об охране и использовании памятников истории и культуры в Крыму, 1917-1928 гг.: Автореф. дис… канд. ист. наук.– М., 1984.– 25 с.; Він же. Обзор документов ОПИ ГИМ о музейном деле и охране памятников истории и культуры в Крыму в первые года Советской власти // Историография и источниковедение архивного дела в СССР: Межвуз. сб.– М., 1984.– С. 81-89; Він же. Материалы о руководстве Наркомпроса РСФСР делом охраны исторических памятников Крыма в 1920-х годах // Советские архивы.– 1985.– № 1.– С. 67-71. проаналізовано групи документів щодо історії вивчення Криму з московських архівів. Праці Д. В. Потєхіна Потехін Д. В. Вклад Таврійської вченої архівної комісії і Таврійського товариства історії, археології та етнографії у вивчення історії Криму: Автореф. дис... канд. іст. наук.– К., 1994.– 16 с., С. Б. Филимонова Филимонов С. Б. Хранители исторической памяти Крыма.– Симферополь, 1996., Л. В. Шаріпової Вісті Таврійської вченої архівної комісії і Таврійського товариства історії, археології та етнографії (1887-1931): Бібліографічний покажчик / Укл. Л. В. Шаріпова.– К., 1994. були присвячені систематизації наукових студій Таврійсь-кого товариства історії, археології та етнографії. При цьому поза ува-гою цих авторів залишилася численна рукописна спадщина науковців, та епістолярій.

У пострадянський період неослабна увага приділялася вивченню історії музейних зібрань Криму. Перш за все – Східного музею в Ялті (Л. О. Петренко, Д. П. Урсу), Державного палацу-музею тюрко-татарської культури в Бахчисараї (О. В. Ефімов, О. Г. Зарубін), Центрального музею Тавриди (Л. П. Дубілей, Л. М. Храпунова). Особливу увагу було приділено вивченню біографістики діячів краєзнавчого руху 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст., більшість з яких було репресовано: У. А. Боданінського (В. Ф. Козлов, Д. П. Урсу, С. М. Червона), І. М. Бороздіна (В. О. Афонюш-кін, П. А. Борозді-на), І. С. Кая (І. В. Ачкіназі, ), Є. Ю. Спаської (С. І. Білоконь, В. К. Борисен-ко, Є. С. Шудря), В. Й. Філоненка (І. А. Гузє-єва, Я. Р. Дашке-вич, Д. П. Урсу), П. Я. Чепуріної (Л. І. Рославцева), С. М. Шапшала (М. О. Баскаков), Я. М. Якуба--Кемаля (Я. Р. Дашкевич, О. В. Єфі-мов, Х. Киримли, Д. П. Урсу). При цьому частина цих досліджень (О. В. Єфімов, Х. Киримли, Л. І. Рослав-це-ва, С. М. Червона) містить багато фактологічних помилок та домислів.

Уперше в історіографії проблема вивчення наукової спадщини сходознавців Криму (у тому числі й етнографів) була піднята в працях Д. П. Урсу Ursu D. P. Kirim tatar araюtirmalarinin geзmiюi ve qeleceрi // Emel.– 1994.– № 204.– S. 16-17.. У ґрунтовній монографії “Очерки истории культуры крымскотатарского народа, 1921-1941” (1999 р.). та численних наукових студіях Д. П. Урсу висвітлено історію становлення тюркологічних дослід-жень в Криму, які прийняли форму татарознавства Урсу Д. П. Трагедия крымской науки и культуры // Кримські татари: Історія і сучасність.– К., 1995.– С. 180-184; Він же. Востоковедение и востоковеды Крыма, 1918-1941 // Востоковедный сборник.– 1997.– Вып. 1.– С. 4-27; Він же. Новые архивные материалы по истории востоковедения в Крыму // Там само.– 2000.– Вип. 4.– С. 3-19..

Аналіз історіографії з проблематики виявив, що лише окремі фрагменти історико-етнографічного вивчення Криму знайшли відображення в спеціальній літературі. Дотепер в історіографії не існувало узагальнюючого дослідження, яке характеризувало би історико-етнографічну кримознавчу спадщину 20-х – початку 30-х рр. ХХ ст.

Розділ 2. “Участь місцевих наукових товариств і державних установ в етнографічних дослідженнях народів Криму” присвячено аналізу науково-організаційній діяльності найбільш авторитетних краєзнавчих наукових закладів, що існували в Криму. У підрозділі 2.1. “Дослідження Таврійського товариства історії, археології та етнографії” розглянуто перехідну форму, яка існувала після закриття Таврійської вченої архівної комісії – Учену нараду та її діяльність в галузі охорони етнографічних колекцій. Серед багатогранної діяльності ТТІАЕ виокремлено саме історико-етнографічні розробки, які краєзнавці оприлюднили на сторінках чотирьох томів “Известий” Товариства, та виданні Кримського педінституту ім. М. В. Фрунзе. Наголошується, що у роботі ТТІАЕ переплелися студії як місцевих краєзнавців, так і кримознавців з інших наукових центрів, зокрема: Київ, Ленінград, Москва. Проаналізовано етнографічні праці О. Н.-А. Акчокракли, Ваджиб-Оджи, І. С. Кая, Н. Д. Полон-сь-кої-Василенко, А. М. Рефатова, О. М. Самойловича, В. Й. Філонен-ка, С. М. Шапшала та ін.

Серед членів ТТІАЕ найбільш вагомий внесок в етнографічне вивчення Криму вніс професор Кримського педінституту В. Й. Філоненко. Ним уперше в історіографії була узагальнена картина з історії вивчення народів Криму. Вперше були названі досягнення у вивченні караїмів, кримських татар, кримчаків, циган та причини, які заважають подальшому вивченню всіх народів й деякі можливі напрямки досліджень. На підставі польового матеріалу етнограф розробив окремі питання етнографії кримських татар (дитячі ігри, пісні, етимологія, етнографічна термінологія, тамги), караїмів і кримчаків (усна народна творчість), циган (етногенез й історія їхнього переселення на півострів).

Активне співробітництво в етнографічних розробках Товариства учених з університетських центрів (виступи на засіданнях і публікації в “Извести-ях”) сприяло підвищенню наукового рівня досліджень. Наукові публікації О. М. Самойловича з етнографії караїмів, кримських татар і кримчаків сприяли подальшій розробці питань із фольклору. При цьому він переконливо довів наявність відмінностей між караїмами й кримчаками, розвив теорію кримськотатарської літературної мови, етимологію кримської топоніміки. Історію колонізацію Криму вірменами, греками, німцями розкрила у своїх працях Н. Д. Полонська-Василенко. У двох рецензіях на “Известия” ТТІАЕ вона відзначила важливість вивчення й подальшої публікації матеріалів з етнографії народів Криму.

Певний внесок у розвиток етнографії караїмів вніс С. М. Шапшал, якому належить узагальнююча праця, присвячена історико-етнографічному опису цього етносу. На підставі нових джерел із турецьких архівів ним розкрити-історія, заняття й побут караїмів. Будучи прихильником “хазарської” теорії походження караїмів, С. М. Шапшал використовував сфальсифіковані А. С. Фірковичем документі, що привело його до неправильних висновків щодо етногенезу караїмів.

Підрозділ 2.2. “Внесок Кримського науково-дослідного інституту в історико-етнографічні дослідження” розкриває специфіку й зміст роботи цього закладу, утвореного в 1925 р. у зв’язку з програмою татаризації. Інститутом, насамперед, проводилася робота зі збору й складання словників. Важливою подією в розвитку місцевих етнографічних студій стали організовані КНДІ дві експедиції з вивчення мови й фольклору кримських татар у районах Сімферополя й Керчі. Перелік науково-дослідних праць інституту, присвячених питанням кримськотатарського мовознавства надзвичайно значний. Інститутом за період 1925-1941 рр. постійно публіку-валися матеріали з кримськотатарського мовознавства і фольклору в періодичному виданні “Эдибият ве культура”. Створений на хвилі політики татаризації, КНДІ завжди розглядався як національна науково-дослідна установа кримських татар. КНДІ не приділяв уваги питанням етнографії інших етносів Криму.

У розділі 3 “Етнографічні дослідження музеїв Криму” відтворено принципи і форми організації науково-дослідної роботи, відновлено біографії й охарактеризовано наукову спадщину подвижників музейної справи Криму. У підрозділі 3.1. “Історико-етнографічне студії Державного палацу-музею тюрко-татарської культури в Бахчисараї” розкрито діяльність найбільшого з діючих у СРСР наукових центрів, що займалися вивченням культури кримських татар. Із 1924 р. цим закладом проводилися етнографічні експедиції з ціллю обстеження матеріальних пам’яток (житла), фіксації усної народної творчості та роз’яснення необхідності здавати старі речі до музею. Найбільш результативним були експедиції 1924-1926 рр. (О. А.-Н. Акчокракли, У. А. Боданінський, А. Х. Кадиескеров, А. М. Рефатов, А. Р. Че-ле-бі-єв). Простежені причини невдалих спроб У. А. Боданінсь-кого організувати міжнародний конгрес орієнталістів у Бахчисараї.

Проаналізовано наукову спадщину директора музею У. А. Боданінського, який у своїх публікаціях ретельно розглянув організаційне влаштування й виробництво кримськотатарських ремісників. Найважливішим джерелом для вивчення історії етнографічних досліджень у Криму в 1920-ті рр. став його нарис “Археологическое и этнографическое изучение татар в Крыму” (1930 р.), де було виокремлено основні напрямки у вивченні цього етносу.

У підрозділі 3.2. “Етнографічні дослідження Центрального музею Тавриди” розкрито історію створення (1925 р.), діяльності й занепаду (1928 р.) етнографічного відділу цього закладу. Репрезентовано роль в етнографічних студіях М. Л. Ернста, А. Я. Ісхакової, О. І. Полканова. Основ-ни-ми напрямами роботи краєзнавців стало вивчення караїмів, кримських татар та циган. Охарактеризовано наукову спадщину найзначнішої постаті краєзнавчого руху в Криму в ті роки – О. І. Полканова. Головна теза його праць про те, що караїми є спадкоємцями хазарської культури є спірною і не знаходить підтвердження в історичних джерелах. Етнограф намагався відстояти концепцію на відме-жування караїмів-караїв від єврейського світу. Запропонована ним програма вивчення продуктивних сіл Криму (опубліко-вана на сторінках “Красно-го Крыма”) не була реалізована у зв’язку зі згортанням краєзнавчого руху у країні.

Проаналізовано наукову спадщину з вивчення кримських греків Д. С. Спірідонова, яка була результатом його експедицій з вивчення говірок маріупольських греків. Обстежені сіла він об’єднав у п’ять груп за різними ознаками мови й розташування їх за порядком ступеня віддаленості від сучасної новогрецької мови. Проводячи аналогії з місцями проживання вихідців цих сіл у Криму автор дійшов висновку, що колонізація греками Криму йшла з Балканського півострова і наклала найбільший відбиток на мову визначеної ним першої групи поселень (Ялта – Гурзуф).

Підрозділ 3.3. “Студії Євпаторійського археолого-етнографічного (краєзнавчого) музею” містить характеристику діяльності цього закладу з вивчення етнографії караїмів та кримських татар та аналіз праць директора цього закладу П. Я. Чепуріної. Вперше репрезентовано біографічну канву дослідниці. Ґрунтовний матеріал, щодо питання вивчення орнаментного шиття Криму П. Я. Чепуріна узагальнила в окремій монографії. Вона з’єдна-ла у собі публікації дослідниці кінця 20-х – початку 30-х рр., де докладно проаналізовано й описано прийоми кожного з видів шиття, встановлено ъх походження й історичний розвиток підгруп вишивок, розглянуто досвід худож-ниць-вишивальниць і можливість його використання у виробництві. У 1928 р. П. Я. Чепуріну було усунено від керівництва музеєм, а її місце посів “фахівець” з неповною вищою освітою Я. Г. Благодарний, який звів нанівець етнографічні студії музею. Робота П. Я. Чепуріної зі збору етнографічних колекцій була перенесена до Москви. У справі популяризації й вивчення культури кримськотатарського народу велику роль відіграли виставки замальовок кримськотатарського орнаменту, ткацтва і вишивок у Москві (1929 та 1935 рр.) і всесвітні виставки декоративного мистецтва та сучасної художньої промисловості у Парижі (1925, 1928 рр.). Експозиції, підготовлені П. Я. Чепуріною для цих виставок, принесли престижні нагороди.

У підрозділі 3.4. “Роль науковців Східного музею в Ялті в розвитку історико-етнографічних студій” висвітлено, що з 1925 р. у музеї оформився кримськотатарський відділ. Очоливши на початку 1927 р. Східний музей Я. М. Якуб-Кемаль основну увагу приділив зібранню польових матеріалів із історії й культури кримських татар, а також стародавніх рукописів тюркською й арабською мовами, килимів, зброї. В 1927 р. Східним музеєм було проведено 3 польові експедиції. У науковій спадщині Я. М. Якуба-Кемаля переважали джерелознавчі дослідження рукописів часів Кримського ханства, виявлені під час етнографічних експедицій. Оприлюдненню результатів цих студій сприяло наукове співробітництво Я. М. Якуба-Кемаля з А. Ю. Кримським. Передані А. Ю. Кримському польові матеріали етногра-фічних експедицій Східного музею лягли в основу його розробок з історії кримських еснафів (цехів). Знищений у 1930 р. заклад відігравав значну просвітницьку та наукову роль у дослідженні кримських татар.

У розділі 4. “Історико-етнографічні кримознавчі дослідження поза межами Криму” відтворено діяльність і форми організації науково-дослідної роботи в галузі кримської етнографії, охарактеризовано наукову діяльність вчених поза межами Криму. У підрозділі 4.1. “Кримознавча діяльність Історико-етнологічного відділення Всесоюзної наукової асоціації сходознавства” доводиться, що хоча в програмі ВНАС історико-етнографічні кримознавчі сюжети декларувалися, вони не були виділені як окремий напрямок діяльності. Розрізнені дослідження окремих членів ВНАС не координувалися з центру й не були пов’язані між собою. Вони зосередилися навколо вивчення матеріальної культури та побуту кримських татар. Разом із тим, у творчості деяких членів асоціації кримознавчі дослідження були провідними. Один із керівників “нового сходознавства”, представник його помірного крила, І. М. Бороздін фактично координував в Асоціації кримознавчі студії. Він став організатором двох етноархеологічних експедицій до Криму, на матеріалах яких вперше розглянув середньовічні надгробки як джерело з відновлення етнічної картини в Криму тієї епохи. І.М. Бороздін постійно звертав увагу на необхідність історико-етнографіч-ного вивчення виключно кримських татар.

Етнографія Криму займала провідне місце в науковій спадщині 20-х рр. В. О. Гордлевського. Об'єктом ініційованих ним досліджень стали побут і фольклор кримських татар, караїмів, кримчаків. У вивченні кримських татар основну увагу етнограф приділив порівнянню дорадянського зрізу культури (фольклорних і побутових особливостей) і стану справ у 1925-1929 рр. Ним також були початі дослідження фольклорних пам'яток караїмів і кримчаків. У ході експедиції 1925 р. досліджувався фольклор циган. Етнограф справедливо вважав цехову організацію кримських татар найбільш цікавою для відновлення етнографічних особливостей цього етносу.

Аналізуються історико-етнографічні сюжети досліджень В. М. Зум-ме-ра, Є. Ю. Спаської, О. Шацької. У роботі ВНАС та Всеукраїн-ської наукової асоціації сходознавства брали активну участь О. А. Акчокрак-ли, У. А. Боданінський, А. М. Рефатов, П. Я. Чепуріна.

У підрозділі 4.2. “Матеріали експедицій в Крим Центрального музею народознавства” висвітлено експедиційну діяльність співробітників цього наукового закладу. Вивчалися кримські татари (Б. Ф. Добринін, С. І. Добри-ніна-Дорошенко, Б. О. Куфтін), болгари (П. П. Свєш-ни-ков). Завдяки експедиціям ЦМН 1921-1928 рр. була зібрана унікальна колекція предметів культури побуту болгар і татар Криму. Матеріали з записами фольклору експедицій, якими керував Б. О. Куфтін, не були оброблені у зв’язку зі згортанням етнографічних програм й збереглися в польових щоденниках Б. О. Куфтіна, К. Ф. Соколова, Є. М. Стройкова, М. М. Чебокса-рова. Подано змістовний аналіз наукових студій Б. О. Куфтіна, де значна увага приділена особливостям кримсько-татарського житла. Порівнявши різні типи будівель, етнограф спробував простежити генезис архітектури степових і південнобережних татар Криму. Б. О. Куфтін одним із перших у радянській етнографії зробив спробу охарактеризувати етнічну розмаїтість півострова й висунув одну з перших наукових версій етногенезу кримських татар.

У підрозділі 4.3. “Студії Етнографічного відділу Російського музею” відтворено хід планомірного вивчення матеріальної й духовної культури народів Криму в 20-х рр. ХХ ст. етнографічним відділом Російського музею, який мав форму польових експедиційних досліджень. Науковими співробітниками Російського музею Г. А. Бонч-Осмоловсь-ким, Є. Г. Іогансон, О. О. Міллером, Ф. А. Фієльструпом та ін. були проведені експеди-ції з вивчення болгар (1923 р.), караїмів (1926 р.), кримських татар (1923-1928 рр.), німців (1926-1927 рр.), циган (1926 р.). Науковцями були зібрані колекції речей матеріальної культури болгар, кримських татар, німців: господарства, домашнього побуту, начиння, одяг, іграшки тощо. Лише матеріал із матеріальної культури кримських татар знайшов узагальнення в теоретичних дослідженнях з етнографії, написаних Г. А. Бонч-Осмоловським. На основі порівняльного методу ним були вивчені весільні й родинні обряди та свята кримських татар. Уперше в історіографії була запропонована узагальнююча етнографічна характеристика кримських татар, вивчені їх шлюбні обряди й весільні помешкання.

У підрозділі 4.4. “Внесок науковців Російського товариства з вивчення Криму в дослідження етнографії” (м. Москва) подано характеристику наукових досліджень членів РТВК. Наголошується, що історико-етногра-фіч-ні студії були окремим напрямком досліджень. На сторінках журналу РТВК “Крым” й в однойменному путівнику, яке було підготовлене Товариством, подані загальні етнографічні нариси кримських етносів (Б. О. Куфтін, І. М. Саркізов-Серазіні). Проаналізовано наукові розробки А. К. Кончевського – матеріали про історичні пісні кримських татар, їхні музичні інструменти, подано огляд героїчного пісенного епосу кримських татар. Вони поступалися за рівнем аналогічним дослідженням дорадянської кримознавчої етнографічної школи, але сприяли популяризації культури народів Криму. Реконструйовано перелік етнографічних доповідей, які заслуховувалися на засіданнях історико-археологічної й етнографічної секцій Товариства. РТВК стало організатором проведення етнографічної “Кримської виставки” у Москві в 1926 р.

Висновки узагальнюють авторські інтерпретації й містять стислий виклад результатів дослідження, основний зміст яких виноситься на захист:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у наступних публікаціях автора:

1. Мусаева У. К. Подвижники крымской этнографии, 1921-1941 гг.: Историографические очерки / Таврический нац. ун-т им. В. И. Вер-надского.– Симферополь, 2004.– 214 с.– (Биобиблиография крымоведения; Вып. 2).

2. Мусаева У. К. Деятельность Крымского научно-исследовательского института языка и литературы по изучению крымских татар (1925-1940) // Етнічна Історія народів Європи: Зб. наук. праць.– К., 1999.– С. .

3. Мусаева У. К. Исследования в области этнографии Всеукраинской научной ассоциации востоковедения (1926-1930 гг.) // Ученые записки Таврического нац. ун-та им. В. И. Вернадского. Сер.: Исто-рия.– 2002.– Т. 15 (54), № 1.– С. 89-99.

4. Мусаєва У. К. З історії сходознавчих досліджень у Кримській АСРР // Схід.– 2003.– № 6 (56).– С. 82-84.

5. Мусаева У. К. Из истории изучения этнографии народов Крыма в 20-х – 30-х годах ХХ века в Евпатории // Культура народов Причерноморья. 2003. № 39. С. 74-81.

6. Мусаева У. К. Восточный музей в Ялте и этнографическое изучение крымских татар: Историографический аспект // Ученые записки Таврического нац. ун-та им. В. И. Вернадского. Сер.: Исто-рия.– 2003.– Т. 16 (55), № 2.– С. 33-41.

7. Мусаева У. К. Б. А. Куфтин в этнографических исследованиях Крыма в 1920-е годы // Київська старовина.? 2004.? № 3.? С. 155-161.

8. Мусаева У. К. Научная ассоциация востоковедения и изучение Крыма в 1920-х годах // Библиотечное дело и краеведение: Сб. научн. трудов.– К.; Симферополь, 2000.– Вып. 2.– С. 206-213.

9. Мусаева У. К. К вопросу об изучение крымских татар в 1920-е годы Археологiя та етнологiя Схiдної Європи: Мат-ли i дослiдження. Одеса, 2002. Т. 3. С. 

10. Мусаева У. К. Из истории изучения этнографии Крыма Всеукраинской научной ассоциацией востоковедения (1926-1930 гг.) // Этнография Крыма XIX – XX вв. и современные этнокультурные процессы: Мат-лы и исследования.– Симферополь, 2002.– С. 336-347.

11. Мусаева У. К. Деятельность Научной ассоциации востоковедения в изучении Крыма в 1920-х годах // Исмаил-бей Гаспринский – великий сын крымскотатарского народа: Мат-лы международн. научно-практ. конф.– Симферополь, 2003.– С. 49-51.

12. Мусаева У. К. Таврическое общество истории, археологии и этнографии и изучения крымских татар // Актуальные вопросы истории крымских татар: II Научные чтения. Симферополь; Алушта, 2003. С. .

13. Мусаева У. К. Новые источники об экспедиционном изучении крымских татар // VIII Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доп. міжн. наук. конф.– Київ, 2004.– С. 16-17.

14. Мусаева У. К. К истории этнографических исследований в Крыму в 20-е годы ХХ века: Б. А. Куфтин // Археологiя та етнологiя Схiдної Європи: Мат-ли i дослiдження. Донецьк, 2004. Т. 4. С. .

Мусаєва У. К. Історико-етнографічне вивчення народів Криму в 20-х – на початку 30-х рр. ХХ століття.– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06. – Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни.– Дніпропетровський національний університет.– Дніпропетровськ, 2004.

Дисертація є першим комплексним дослідженням розвитку історико-етнографічних студій в Криму в 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. На підставі ґрунтовного корпусу архівних джерел, котра переважно вперше залучена до наукового обігу, та наукової спадщини здійснено репрезентацію вивчення історико-етнографічної кримознавчої спадщини, проведено класифікацію та аналіз родо-видового складу матеріалу. Виокремлено основні кримознавчі етнографічні наукові осередки та установи та визначене із залученням просопографічного методу персональний склад подвижників етнографії. Проаналізовано науково-організаційну діяльність музеїв із вивчення етнографії народів Криму. Досліджені основні закономірності, етапи і напрямки історико-етнографічного вивчення Криму у контексті краєзнавчого руху в СРСР.

Ключові слова: кримознавство, етнографія, історіографія, Кримська АСРР, музеї.

Мусаева У. К. Историко-этнографическое изучение народов Крыма в 20-х – начале 30-х гг. ХХ века.– Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 – Историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины.– Днепропетровский национальный университет.– Днепропетровск, 2004.

Диссертация посвящена характеристике научного наследия в области историко-этнографического изучения народов Крыма в “золотое десятилетие” советского краеведения (20-е – начало 30-х гг. ХХ века). В четырех главах работы рассмотрены исследования местных научных обществ и государственных учреждений в этнографических исследованиях народов Крыма, деятельность в этой области крымских музеев (Восточного музея, Государственного дворца-музея тюрко-татарской культуры в Бахчисарае, Евпаторийского археолого-этнографического музея и Центрального музея Тавриды), а также этнографические крымоведческие исследования, которые проводились за пределами полуострова (деятельность Всесоюзной научной ассоциации востоковедения Центрального музея народоведения, этнографического отдела Русского музея, Российского общества по изучению Крыма).

На основе обширного корпуса архивных источников в