Державна академія керівних кадрів

культури і мистецтв

Нікішенко Юлія Ігорівна

УДК 930.85:[39 (=161.2)+ 7.045 + 7.048] : 003.3

Орнамент як джерело дослідження

етнічної культури України (на матеріалах ХІХ – початку ХХ ст.)

17.00.01 — теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі культурології Національного Університету “Києво–Могилянська академія”

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Пустовалов Сергій Жанович

Інститут археології НАН України,

старший науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

Нікітенко Надія Миколаївна

Національний історико- архітектурний

музей-заповідник “Софія Київська”,

завідувач відділу науково-історичних

досліджень

кандидат історичних наук, доцент

Кушнір В’ячеслав Григорович,

Одеський національний університет

ім. І.Мечнікова,

доцент кафедри археології та етнології

Провідна установа: Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, кафедра етнології,

Міністерство освіти і науки України

М.Київ

Захист відбудеться “29” червня 2004 р. о _16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.850.01 у Державній академії керівних кадрів культури і мистецтв (01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 21, корп. 15)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державної академіі керівних кадрів культури та мистецтв (01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 21, корп. 11)

Автореферат розісланий “_29__” травня 2004 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради, Бітаєв В.А.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасні тенденції розвитку гуманітарної науки в незалежній Україні спонукають до дослідження тих складників етнічної культури українців, які зберігають багату інформацію про історію народу. До останніх належить орнамент, що створив складну та злагоджену систему, яка функціонує на всіх рівнях української культури. Відповідаючи за фіксацію та передачу інформації різного характеру, орнамент є одним із засобів комунікації, які забезпечують неперервність внутрішньокультурних зв’язків на синхронному та діахронному рівнях, що дає змогу віднести орнамент до мов культури.

Починаючи з кінця ХІХ ст. з орнаментом працювали О.Пчілка, М.Біляшівський, Д.Щербаківський, Г.Павлуцький (мистецтвознавчо-історичний підхід), С.Іванов, Б.Рибаков (історичний підхід), Б.Фролов, М.Чмихов, С.Пустовалов (історико-культурологічний підхід), М.Селівачов (мистецтвознавчий підхід), А.Голан, М.Гімбутас (культурологічний підхід) та інші відомі дослідники. Зокрема, із вітчизняних дослідників уперше поставив питання про необхідність використання орнаменту у якості історико-культурного джерела у 1960-х рр. С.Іванов. Систематична робота з орнаментом розпочалася пізніше, ніж з іншими складниками етнічної культури, причому переважають мистецтвознавчі підходи: найкраще опрацьовано питання щодо образотворчої специфіки окремих орнаментальних мотивів та комплексів, їхні регіональні риси, особливості номінативістики тощо. Натомість етнокультурні функції орнаменту, зокрема комунікативні, його семіотичний статус, етноментальні та етносвідомісні властивості досліджені мало або взагалі не виділялися.

Таким чином, огляд наукової літератури свідчить про те, що проблема використання орнаменту у якості джерела для дослідження етнічної культури українців не розроблена належним чином.

Виходячи із стану розробок у цьому напрямку, необхідно на основі вже напрацьованого доробку запропонувати підхід, який дав би можливість працювати з орнаментом, як самостійним явищем етнічної культури, враховуючи всі аспекти його функціонування комплексно. Дисертаційне дослідження спрямоване саме у даному ракурсі і пропонує власну концепцію підходу до роботи з орнаментом. Його виокремлено у якості повноцінного джерела інформації про історію розвитку народу та його культури.

Сучасний науковий доробок не дозволяє скласти повноцінне уявлення про орнамент, як самостійне етнокультурне явище. Відсутність цілісного дослідницького освітлення цієї проблеми й обумовила вибір теми дисертаційного дослідження: “Орнамент як джерело для дослідження етнічної культури України (на матеріалах ХІХ –початку ХХ ст.)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний дисертанткою напрям дослідження органічно поєднується з проблематикою наукових розробок та комплексною науковою темою кафедри культурології Національного університету “Києво-Могилянська Академія”: “Моделі світу в цивілізаційному розвитку людства”. Тема дисертації розглянута і затверджена на засіданні кафедри культурології НаУКМА 01.09.2002 р. (протокол № 1).

Мета дослідження полягає у виділенні функціональних особливостей орнаменту як окремого явища етнічної культури українців задля використання його як джерела для етнокультурних досліджень. Ця мета конкретизується в наступних завданнях:

·

·

·

·

·

·

Об’єктом дослідження в даній роботі виступає етнічна культура.

Предметом дослідження є орнамент в системі етнічної культури України.

У дисертаційному дослідженні використано такі методи: аналітичний – у вивченні філософської, історичної, етнографічної, археологічної, культурологічної та мистецтвознавчої літератури для формування методологічних засад дослідження орнаменту та виявлення можливостей, які надає комплексний підхід; історико-генетичний – для реконструкції походження орнаменту як самостійної структури етнічної культури українців; функціональний – для з’ясування функціональної специфіки та статусу орнаменту в культурі народу; компаративний – у виявленні загальноукраїнських, іншоетнічних і локально-регіональних рис в орнаментах української вишивки; семіотичний – для аналізу орнаменту, як знакової системи, засобу комунікації, культурного тексту; мистецтвознавчий та структурний – для виокремлення специфічних рис орнаменту, які виступають маркерами часу, регіону походження речей; фольклористичний – для з’ясування функцій та статусу орнаменту й вишитих речей через аналіз фольклорних текстів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертанткою вперше:

-проаналізовано системно орнамент, як самостійне явище етнічної культури, що належить до її невербальних мов і є повноцінним учасником усіх етнічних та етнокультурних процесів;

-доведено, що орнамент забезпечує передачу етнокультурної інформації на синхронному та діахронному рівнях, виступає етноментальною категорією і є частиною системи зв’язків в середині етнічної культури;

-систематизовано та структуровано основні функції (етнознакову, інформативну, апотропеїчну, естетичну) орнаменту, як частини комунікативної сфери та знакової системи етнічної культури; з’ясовано, що орнамент є унікальним текстом, який складається з іконічних знаків і відтворює різну за характером етнокультурну інформацію;

-обґрунтовано та доведено на теоретичному рівні можливість використання орнаменту в якості джерела для досліджень етнічної культури на побутовому та міфологічному рівнях її існування, зокрема, змін, що відбувалися в ідеології традиційного суспільства у різні історичні періоди;

-сформовано оригінальний підхід до орнаменту, як до етнокультурного джерела, що полягає в поетапному залученні методів різних напрямків гуманітарних наук: від мистецтвознавчого на загальному рівні до функціонального, компаративного та семіотичного на рівні теоретичному;

-виокремлено і системно проаналізовано знакові функції та статус орнаменту в етнічній культурі українців на прикладі орнаментів вишивки на одязі (сорочках) ХІХ – початку ХХ ст., як стійкого етнічного архетипу;

-запропоновано нову періодизацію складання функціонування на синхронному та діахронному рівнях етнічної культури українців системи орнаментів вишивки на одязі, як частини загальноетнічної знакової системи, а також конкретизовано датування виникнення традиції орнаментувати одяг (сорочку);

-обґрунтовано перспективність активного використання орнаменту в якості вагомого джерела у дослідженнях етнічної культури українців, зокрема, при звертанні до ідеології, свідомості, ментальності та міжетнічних контактів;

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є внеском як до теоретичної розробки питання про статус та функції орнаменту в етнічній культурі, так і практичних проблем, пов’язаних з розкриттям змісту конкретних орнаментальних комплексів, використанням орнаменту в якості важливого історико-культурного джерела. Результати роботи можуть бути використані у дослідженнях з історії етнічної культури українців, етнології, археології та інших напрямків, які вивчають ідеологію традиційного суспільства, етнокультурну символіку та етнічну свідомість. Підходи, запропоновані в дослідженні, відкривають широкі можливості для залучення орнаменту в якості етнокультурного джерела. Дані розвідки можуть бути використані у підготовці навчальних курсів з етнології, археології, декоративно-ужиткового мистецтва, мистецтвознавства, у навчально-методичних посібниках та навчальних програмах. Дисертаційна робота може стати корисною для співробітників музеїв у залученні до наукового обігу матеріалів, які досі вважалися другорядними, а її теоретичні розділи – у дослідженні тенденцій та напрямків розвитку орнаментики як символічно-знакової структури, а також у вивченні змін, що відбувалися як в українській культурі загалом, так і в окремих її рівнях.

Дисертаційний матеріал використано під час складання авторських програм з курсів “Історія української культури” та “Етнологія”, які викладаються здобувачем студентам факультету гуманітарних наук Національного університету “Києво-Могилянська Академія”.

Особистий внесок автора. До наукового обігу введено неопубліковані джерела: етнографічну колекцію Національного музею історії України (збірка фрагментів вишивок на сорочках середини ХІХ – початку ХХ ст.) та архів Д.М. Щербаківського (підготовчі матеріали, нотатки, малюнки та рукописи, присвячені орнаменту).

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження викладені у виступах на 17 міжнародних конгресах та міжнародних і всеукраїнських конференціях, зокрема: на ІІІ та ІV міжнародних археологічних конференціях студентів та молодих вчених (лютий 1995 р., м.Одеса; травень 1996 р., м.Київ); I, IІI, та VI Всеукраїнських етнологічних конференціях студентів та молодих вчених (лютий 1996 р., м.Одеса, квітень 1998 р., м.Одеса, квітень 2002 р., м.Одеса); ІІ, ІІІ та ІV щорічних наукових конференціях “Україна: людина, суспільство, природа” (січень 1996 р., м.Київ, січень 1997 р., м.Київ, січень 1998 р., м.Київ); Міжнародній науковій конференції “Волинь і Волинське зарубіжжя” (червень 1994 р., м. Луцьк); Міжнародній науково-практичній конференції з нагоди 25-річчя Музею народної архітектури та побуту України “Діяльність музею просто неба у збереженні культурної спадщини та відродженні духовності народу” (вересень 1994р., м.Київ); VI регіональній науково-практичній конференції “Нові краєзнавчі дослідження у контексті національного відродження України” (квітень 1995 р., м.Рівне); Міжнародній науковій конференції, присвяченій 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-річчю ХІІІ Археологічного з’їзду “Регіональне та загальне в історії” (листопад 1995 р., м.Дніпропетровськ); І Всеукраїнській сходознавчій науково-практичній конференції (квітень 1997 р., м.Київ); Другій Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих науковців “Національні та етносоціальні процеси в Україні” (травень 1997 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “Український килим: генеза, іконографія, стилістика” (квітень 1998 р., м. Київ); Ювілейній міжнародно-практичній конференції “Музей на рубежі епох: минуле, сьогодення, перспективи”, присвяченій 100-річчю Національного музею історії України (жовтень 1999 р., м. Київ); IV Міжнародному конгресі україністів (серпень 1999 р., м. Одеса); II Міжнародній конференції “Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (травень 2000 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 12 одноосібних статтях автора (з них 5 – у фахових виданнях) та матеріалах 15 науково-практичних конференцій.

Структура дисертації обумовлена метою та завданням дослідження. Робота (загальний обсяг – 201 стор., з них 171 стор. становить основний текст) складається із вступу, п’яти розділів, 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (281 найменування, в тому числі 17 – іноземною мовою), одного додатка.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність; визначено предмет і об’єкт дослідження, сформульовані його мета і завдання, наукове та практичне значення, структура роботи; окреслено тему і завдання дослідження; охарактеризовано його джерельну базу; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх апробацію; наведено публікації, подано структуру дисертації.

У першому розділі дисертації “Проблема орнаменту в дослідженнях етнічної культури”, що складається з двох підрозділів, висвітлено історію вивчення орнаменту, як самостійного явища етнічної культури та знакової системи, визначено напрямки, за якими вивчався орнамент, охарактеризовано джерельну базу дослідження.

У першому підрозділі “Орнамент в науковій літературі ХІХ–ХХ ст.” викладено основні тенденції та напрямки дослідження орнаменту у вітчизняній та зарубіжній літературі. Оскільки метою роботи є узагальнення вже існуючого доробку та виокремлення орнаменту у якості джерела для дослідження етнічної культури, особливу увагу було приділено тим працям, які демонструють науковий аналіз орнаменту та системність підходу.

Дисертантом було широко проаналізовано літературу ХХ ст., особливо його другої половини, оскільки в цей період відбувалось становлення наукового підходу до орнаменту та виділення окремих напрямків і методів роботи з ним. У найзагальніших рисах всі тенденції підходу до орнаментики можна охарактеризувати за регіональним розвитком гуманітарного знання: це антропологічні та суміжні з ними напрямки аналізу розвитку культури, як цілісної системи, що притаманні західним авторам (орнаментика в даному разі входить до структури культури етносу й розглядається ученими як частина загального соціокультурного процесу), та формування різних напрямків для вивчення кожного з явищ етнічної культури із власним комплексом методів та конкретною групою об’єктів дослідження, характерне для українських і російських дослідників.

Російські науковці досліджують етнічну культуру та її складники вже понад століття (Ю.Бромлей, С.Арутюнов, А.Байбурін), але орнамент, як важливе та самостійне етнокультурне явище, у їхніх працях до останнього часу майже не фігурував. На теренах колишнього СРСР розвивалися підходи до орнаменту, як до частини етнічного мистецтва, що пов’язана із світоглядом, традиціями, історією народу (Б.Рибаков, А.Амброз, В.Динцес, С.Іванов, П.Кожин). Зокрема, у працях С.Іванова вперше було порушено питання про можливість залучення орнаменту в якості історико-культурного джерела, що, на жаль, не спричинило подальших системних досліджень в даному напрямку. Увагу функціям орнаменту у культурі частіше приділяли археологи, зокрема, аналізували як явище, споріднене з писемністю та знаковими системами (М.Чмихов, Б.Фролов, В.Драчук, З.Абрамова, С.Пустовалов). Окремо варто виділити праці із семіотики культури, де орнамент, хоча й опосередковано, але почали розглядати не лише як частину етнічного мистецтва, але й як певний комплекс знаків та символів, що характеризують його як цілісну знакову систему та наближають до мов культури (А.Соломоник, Ю.Лотман). Українські дослідники у більшості випадків зверталися до мистецьких характеристик орнаменту (М.Селівачов, Я.Запаско).

Західні антропологи та культурологи (К.Леві-Строс, Е.Ліч, М.Гімбутас, Дж.Фішер, А.Голан) у своїх працях багато уваги приділяють символіці та статусу орнаменту в традиційній культурі, його виокремили у частину культури, відповідальну за системність зв’язків та інформацію. Досліджуються функції орнаменту, як знакової системи, основного інформативного простору, ідеологічної категорії. В працях західних антропологів краще виділений соціокультурній статус орнаменту, зокрема, як засобу комунікації у суспільстві та специфічної форми відображення суспільного буття. Такі підходи дають можливість досліджувати комунікативні та етноментальні функції орнаменту і працювати з ним як частиною етнічної культури й свідомості.

Тобто, огляд наукової літератури підтверджує, що цілісне дослідницьке освітлення цієї проблеми відсутнє. Проблематика використання орнаменту у якості джерела для дослідження етнічної культури належним чином не розроблена, що не дозволяє скласти уявлення про орнамент, як самостійне етнокультурне явище.

Другий підрозділ “Джерельна база дослідження” присвячено аналізу основних джерел дисертаційного дослідження. Це архівні матеріали, музейні колекції та авторські і періодичні ХІХ-ХХ ст. Для вирішення завдань, поставлених у роботі, основними джерелами стали: архів Д.М.Щербаківського, зокрема, підготовчі матеріали до теми “Орнамент”, результати сучасних польових досліджень (архів кафедри культурології НаУКМА), етнографічна колекція Національного музею історії України, зібрана Д.М.Щербаківським та М.Ф.Біляшівським на початку ХХ ст. у Київській, Волинській та Подільській губерніях. Крім того, були використані архівні матеріали Національного музею історії України та колекції Волинського краєзнавчого музею, Рівненського краєзнавчого музею, Державного музею українського народного декоративного мистецтва (м.Київ). Характер використаних джерел, зокрема, унікальна можливість зіставлення архівних матеріалів та музейних колекцій ХІХ-початку ХХ ст. і порівняння їх із сучасними матеріалами та результатами польових досліджень дозволяє дисертанту розкрити специфіку орнаментів того регіону Правобережної України, який вважається етногенетичним ядром українського народу.

У другому розділі “Методологічні основи роботи з орнаментом як підсистемою етнічної культури” (складається із двох підрозділів) розглядаються методологічні проблеми дослідження орнаменту. Перший підрозділ “Орнамент в гуманітарних напрямках” присвячено дослідженням орнаменту різними галузями гуманітарного знання. Кожна галузь виробила свій власний комплекс методів, які чітко відображають статус орнаменту в межах даного напрямку та основні підходи, які цей напрямок сформував у процесі його вивчення. Дисертантом наводяться та аналізуються основні методи роботи з орнаментом: історико–генетичний, структурно-типологічний, аналітичний, компаративний, фольклористичний, мистецтвознавчий, функціональний та семіотичний. Саме вони найкраще виділяють окремі аспекти побутування орнаменту, а в сукупності створюють цілісну картину його функціонування у системі етнічної культури. Однак ці методи не універсальні, оскільки орнамент побутує на усіх рівнях етнічної культури і є настільки багатогранним, що неможливо досліджувати його як етнокультурне джерело, застосовуючи лише один або кілька методів.

Тому до орнаменту, як самостійного явища етнічної культури, необхідно застосовувати комплексний підхід, який детально викладено в другому підрозділі “Комплексний підхід у роботі з орнаментом (на прикладі орнаментів вишивки на сорочках ХІХ – початку ХХ ст.)”. Він базується на системному залученні різних методів, що дозволяє здійснити узагальнююче дослідження, яке повніше розкриває функції орнаменту в етнічній культурі українців.

Третій розділ “Орнамент в системі мов культури”, що складається із трьох підрозділів, присвячено аналізу шляхів становлення орнаменту як окремої складової етнічної культури та дослідженню його головних функцій.

У першому підрозділі “Формування орнаменту як підсистеми етнічної культури” розглядається формування орнаменту як знакової системи, що розпочинається іще в палеоліті разом з первісним мистецтвом на основі одних і тих самих зображень. Надалі орнамент розвивається як самостійне явище. Формуючись паралельно з писемністю та знаковими системами, він створив власний комплекс знаків та символів, що набули специфічних функцій у суспільстві та культурі. Завдяки своїм унікальним властивостям, орнамент перетворився на систему, яка відображала структуру суспільства, характер світогляду та розвиток комунікації у даній культурі.

На ранніх етапах свого розвитку орнамент фактично повторював функції мистецтва та писемності в традиційному суспільстві, але надалі його функції розширились, і це надало йому статусу окремого явища етнічної культури, яке накопичує та фіксує різну інформацію, виступаючи, таким чином, одним із важливих чинників діахронних зв’язків у суспільстві і відповідаючи за структуру комунікацій та рівень відтворення семіотичної сфери етнічної культури.

У другому підрозділі “Структура й властивості орнаменту як самостійного етнокультурного явища” прослідковується зв’язок орнаменту з різними явищами етнічної культури через його структуру, яка, водночас, формує і його властивості. Чітка ритмічність, сталість окремих орнаментальних сполук, традиційність їхнього використання свідчать про специфічні риси розвитку етнічної психіки та етнічної культури, виводячи орнамент за межі категорій суто мистецьких, декоративних. Орнамент був фольклорним текстом, зафіксованим через комплекс зображень. Він надавав також етнокультурну інформацію, призначену для зв’язку між окремими поколіннями.

Тобто, орнамент належить до невербальних мов культури і відповідає за певні зв’язки в етносі та передачу культурної інформації від покоління до покоління шляхом використання образотворчих засобів (іконічних знаків).

У третьому підрозділі “Функції орнаменту в етнічній культурі українців” дисертант звертається до специфіки побутування орнаменту в етнічній культурі українців. Орнамент виділено як індикатор розвитку культури етносу в цілому, що демонструє ступінь інтенсивності міжкультурних контактів. Досліджуються знаково-символічні, етнознакові властивості орнаменту. Виявлено, що як знакова система (зокрема, як зафіксована формула чи ідіома), орнамент досліджений недостатньо, хоча визначено його окремі функції: апотропеїчна (оберіг), ритуально-обрядова, соціально-знакова тощо. Водночас орнамент є джерелом для дослідження розвитку свідомості етносу, зокрема, його ідеології, про що свідчать давність існування орнаментальної традиції, чітка послідовність поєднання окремих мотивів в орнаментальному комплексі та чіткий поділ загального комплексу на окремі знаково-семантичні зони.

Таким чином, орнамент є важливим складником семіосфери етнічної культури із власними специфічними рисами та функціями. Це важливий засіб комунікації, що відповідає не лише за синхронну передачу інформації, але й за діахронні зв’язки в культурі.

Розділ четвертий “Орнамент в етнічній культурі українців (на прикладі орнаментів вишивки на сорочкахХІХ-початку ХХ ст.)”, що складається із двох підрозділів, присвячено практичному дослідженню функціонування орнаменту на прикладі орнаментів вишивки на сорочках ХІХ – початку ХХ ст.(Правобережна Україна), як окремого явища етнічної культури. Об’єкт було обрано через його надзвичайну стійкість і давність побутування в етнічній культурі українців, збереження ним багатьох архаїчних рис і фактичний статус етнічного архетипу.

Перший підрозділ “Традиції орнаментування одягу” з’ясовує важливість ролі вишитої сорочки в житті українця, що відображено у фольклорі. Через орнамент річ набувала сакральних функцій, а процес вишивання перетворювався на обрядодію, від якої залежала подальша доля власника сорочки. Орнамент виступав ім’ям предмета або зафіксованою його функцією. Тобто, саме він був тим знаковим явищем, яке визначало функціональність речі, пов’язаної з людиною та простором її життєдіяльності. Разом із річчю та дійством (вишиванням) орнамент творив певний комплекс інформації про людину: її етнічну приналежність, долю, суспільний статус, рід занять (професію) та статевікову категорію. Жінка в даному разі виступала творцем, носієм та зберігачем (берегинею) всієї етнокультурної інформації.

У другому підрозділі “Функції орнаментів вишивки на сорочках” розглядається орнамент вишивки як комплекс певних ознак, що в поєднанні надають речі чіткої архітектонічної структури та певного семіотичного статусу. Орнамент, міцно пов’язаний із предметом, на який його нанесено, фіксує та підсилює його функції і статус. Він відображає всі зміни, що відбувалися в традиційно-побутовій культурі українців, зокрема, на зламі ХІХ — ХХ ст. Окремо варто виокремити свідомісні функції орнаменту у вишивках на сорочках, які проявлялися в такий спосіб: етнічна свідомість – через комплекс орнаментів, який означено дослідниками, як “регіональний тип”, національна свідомість – через носіння вишитого одягу як такого, без врахування його регіональної специфіки.

П’ятий розділ “Семантика орнаментальних мотивів та комплексів (на прикладі орнаментів вишивки на сорочках ХІХ – початку ХХ ст.)”, що має три підрозділи, присвячено аналізу орнаменту як певного тексту культури. Зокрема, проблему орнаменту як тексту дисертант порушує у першому підрозділі “Орнамент як текст в традиційній культурі”. Досліджуються можливі варіанти використання орнаменту для фіксації певних комплексів інформації, що дає можливість порівнювати орнамент з іконічним знаком.

У другому підрозділі “Семантика окремих груп орнаментів та кольорів” вивчаються різні рівні символіки орнаменту: за графікою зображення, за кольором, за поєднанням окремих мотивів у певні сполучення та за розміщенням орнаментів на предметі. Знаковість окремих орнаментальних груп проаналізована за найбільш поширеними типами (геометричні, зооморфні, ормітоморфні та рослинні) орнаментів вишивки. Їхня семантика складалась упродовж багатьох віків, убираючи в себе усі зміни, що проявлялись у культурі етносу, особливо у його ідеології.

Геометричні орнаменти виділені як найбільш давня група, яка увібрала в себе первинні символи, притаманні архаїчному світогляду. Основними мотивами тут є: хрест, ромб, коло, зиґзаґи та хвилясті лінії, а також похідні від цих мотивів. Хрест визначають як знак вогню, ромб – землі, коло – сонця (давніше значення – жіночий знак), зиґзаґи та хвилясті лінії асоціюються з водою. Одним з найдавніших геометричних мотивів є також меандр, який співвідноситься із символом вічності. Саме геометричні орнаменти вперше склалися, як знакова система, і є найдавнішою частиною орнаментів вишивки на сорочках. Вони являють архаїчний рівень свідомості в традиційному суспільстві, решта орнаментальних груп є пізнішими і демонструють подальший розвиток орнаментики, на якій відбилися зміни в свідомості, соціальній структурі, господарстві та ідеології суспільства.

Колір у цьому разі пов’язаний зі знаковістю орнаментів опосередковано, оскільки, хоча загалом українська культурна традиція зберігала успадковану від минулого семантику основних кольорів, поступово до неї додалися запозичення із європейської культури та християнства.

Третій підрозділ “Семантика орнаментальних композицій та комплексів” присвячено можливим варіантам тлумачення поєднань окремих орнаментальних мотивів. Орнаментальні сполучення відображали чітку регламентованість способів використання орнаменту у загальній композиції вишивки. Зокрема, вони відображали уявлення про будову світу, його структуру. Відповідно до цього орнаментація різних зон вишивки на одязі була не випадковою і відповідала знаковості тих чи інших рівнів світобудови. Це свідчить про давність традиції використовувати орнамент як засіб фіксації інформації, в тому числі, на одязі, та про вік самого орнаменту, що, як чітко сформована система, функціонує з енеолітичної доби.

У малюнках орнаментів, в їхньому розміщенні на одязі, в комбінаціях окремих орнаментальних мотивів, у їхньому кольоровому вирішенні та назвах проявляється архаїчна традиція наносити конкретний комплекс знаків на одяг конкретної людини, як закодовану інформацію або відповідний текст. Спочатку використання окремих знаків чітко регламентувалось, оскільки кожна комбінація мала власний зміст і призначалася для певної людини. Однак поступово орнаментальне зображення почало наноситись на одяг за традицією, без урахування його змісту. Та все ж орнамент завжди відігравав важливу роль у вишивці на одязі, залишаючись засобом організації семіотичого простору сорочки. Важливим результатом аналізу символіки орнаменту є те, що етнічна культура, завжди перебуваючи в стадії творення, надає усім інноваціям певного змісту та відповідного семіотичного статусу. Це видно на прикладі рослинних орнаментів типу “брокар”, які швидко поширились наприкінці ХІХ ст., поступово витіснивши в окремих регіонах давні мотиви. Народна традиція надала їм відповідного змісту, фактично, створивши нову систему символів для орнаменту.

На підставі здійсненого наукового дослідження зроблено такі висновки:

-Проаналізовано орнамент як унікальну знакову систему, що склалася в межах етнічної культури і відображає всі аспекти її існування.

-Встановлено, що орнамент є однією з невербальних мов етнічної культури, функціонуючи в загальнокультурній системі інформативних зв’язків на рівні тексту, складеного з іконічних знаків.

-Сформульовано принцип комплексного дослідження орнаменту на основі залучення методів різних гуманітарних дисциплін, що дало можливість виокремити його в якості повноцінного джерела для дослідження історії та шляхів формування етнічної культури, зокрема, української.

-Розкрито та систематизовано специфічні функції орнаменту в традиційному суспільстві, які визначають його етнокультурний статус і забезпечують здатність орнаменту відтворювати всі специфічні риси даної культури та суспільної організації шляхом фіксації їх на конкретній площині. Виокремлено властивості орнаменту, що перетворюють його на засіб збереження інформації та надання конкретному об’єктові семіотичного статусу в конкретній культурній традиції. Орнамент визначено як засіб членування простору і невід’ємну частину семіотичного статусу цього простору.

-Доведено, що орнамент є засобом комунікації та частиною загальнокультурної системи синхронних та діахронних зв’язків, відповідаючи за передачу інформації на всіх рівнях культури, що перетворює його на етноментальну категорію.

-Сформульований в теоретичній частині роботи комплексний підхід було застосовано до аналізу орнаментів вишивки на сорочках ХІХ-початку ХХ ст., як стійкого етнічного архетипу. Підтверджено, що орнамент вишивки є специфічним засобом організації семіотичного простору одягу. Також розкрито властивості орнаменту, як етносвідомісної та етноментальної категорії.

-Доведено доцільність залучення комплексного підходу до орнаменту, як самостійного явища етнічної культури, оскільки він акумулює в собі надбання різних напрямків етнокультурної традиції і виступає важливим джерелом дослідження етнічної історії та культури України.

-Розкрито специфіку знаків/символів, що перетворюють вишивку на сорочках на інформативний комплекс. Вона полягає в характерних комбінаціях орнаментів у топографічних комплексах, загальній структурі орнаментальної композиції, використанні сполучення конкретних кольорів з конкретними групами орнаментів та чіткій регламентації розміщення цих поєднань у топографічному комплексі, загальній структурі композиції. Як символічно-знакова структура, орнамент вишивки є складовою орнаментальної системи, яка склалася в етнічній культурі українців.

-Доведено, що орнамент у комплексі з вишивкою створюють широку джерельну базу для досліджень історії та культури етносу, виступаючи в якості чинників регіональних, етнічних, свідомісних, соціальних. Всі зміни, що відбуваються в етнічній культурі та в суспільстві, відображаються на знакових функціях та статусі орнаментів, зокрема, орнаментів вишивки на сорочках.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях:

1. Нікішенко Ю.І. До специфіки побутування орнаментів у традиційній культурі // Наукові записки НаУКМА: Зб. наук. праць. – Т. 13. Теорія та історія культури. – К.: КПВД “Педагогіка”, 1999. – С. 57-63.

2. Нікішенко Ю.І. Орнамент як етнокультурна категорія // Наукові записки НаУКМА: Зб. наук. праць. – Т. 18. Теорія та історія культури. – К.: Видавн. дім “КМ Academia”, 2000. – С. 65-69.

3. Нікішенко Ю.І. Символіка рослинних орнаментів української вишивки на одязі початку ХХ ст. //Наукові записки НаУКМА: Зб. наук. праць. – Т.19. Теорія та історія культури. – К.: Видавн. дім “КМ Academia”, 2001. – С. 30-34.

4. Нікішенко Ю.І. Символіка окремих геометричних орнаментів української вишивки // Наукові записки НаУКМА: Зб. наук. праць. – Т. 20-21. – К.: Видавн. дім “КМ Academia”, 2002.– С. 76-80.

5. Нікішенко Ю.І. Колір в культурній традиції українців та їх степових сусідів алтайського походження // Східний світ. – К., 2004. – №1. – С.93 – 98.

6. Іванова Ю.І. Комплекс лемківських побутових речей із с. Королівка Борщівського району Тернопільської області в колекції національного музею історії України // Шляхи становлення національного музею історії України: від першовитоків до сьогодення: Темат. зб. наук. праць. – К., 1994. – С. 34-42.

7. Іванова Ю.І. Вишивки Південного Поділля в етнографічній колекції Національного музею історії України // Етнографія Півдня України: Зб. наук. праць. – Вип.1. – Одеса: Гермес, 1996. – С. 29-39.

8. Іванова Ю.І. Етнографічні дослідження Олени Пчілки // “Роде наш красний…”: Волинь у долях краян і людських документах: Зб. праць.– Т.ІІ.– Луцьк: Вид-во Волин. держун-ту “Вежа”, 1996.– С. 50-53.

9. Іванова Ю.І. Народний світогляд та орнаменти української вишивки на одязі // Суспільствознавчі науки та відродження нації: Зб. наук. праць.– Кн.ІІ. – Луцьк: Волин. Акад. Дім, 1997. – С. 50-56.

10. Нікішенко Ю.І. Вишивка на одязі в контексті традиційної культури України // Культурологічні студії: Зб. наук. праць. – Вип.2. — К.: Видавн. дім “КМ Academia”, 1999. — С. 230-246.

11. Нікішенко Ю.І. Обрядово-міфологічний рівень побутування вишивки на одязі // Магістеріум: Зб. наук. праць. – Вип. п’ятий: Культурологія. – К.: Стилос, 2000.– С. 83-89.

12. Нікішенко Ю.І. Специфіка функціонування окремих рис етнічної культури в переселенських анклавах (на прикладі с.Приморське Килійського району Одеської області)// Наукові записки НаУКМА: Зб. наук. праць. Спецвипуск. – Т.19. – Ч.1. – К.: Видавн. дім “КМ Academia”, 2001. – С. 119-122.

13. Іванова Ю.І. Фрагменти волинських вишивок з колекції Національного музею історії України // “Волинь і волинське зарубіжжя:: Тези доповідей та повідомлень Міжнар. наук. конф. – Луцьк, 1994. – С. 193-196.

14. Іванова Ю.І. Колекція фрагментів української народної вишивки ХІХ – початку ХХ ст.ст. в Національному музеї історії України // “Діяльність музеїв просто неба у збереженні культурної спадщини та відродженні духовності народу”: Тези міжнар. наук.-практ. конф. з нагоди 25-річчя Музею народної архітектури та побуту України. – К., 1994. – С. 30-31.

15. Іванова Ю.І. Деякі спроби розшифровки мотивів орнаменту української вишивки (за фрагментами ХІХ ст. з колекції НМІУ) // “Древние культуры и цивилизации Восточной Европы”: Матер. 3-ей междунар. археолог. конф. студентов и молодых ученых. – Одесса, 1995. – С. 102-104.

16. Іванова Ю.І. Фрагменти української вишивки ХІХ ст. із зображенням крилатих тварин (Східне Поділля) в етнографічній збірці НМІУ // “Регіональне і загальне в історії”: Тези міжнар. наук. конф., присвяченої 140-річчю від дня народження Д.І. Яворницького та 90-літтю ХIII Археологічного з’їзду. – Дніпропетровськ: Пороги, 1995. – С. 133-135.

17. Іванова Ю.І. Архаїчні мотиви в орнаментах вишивок Правобережної України (Волинь, Київщина, Поділля) другої половини ХІХ-початку ХХ ст. (за колекцією фрагментів з НМІУ) // “Етнографічні дослідження населення України”: Матер. Першої Всеукр. етнолог. конф. студентів та молодих вчених. – Одеса, 1996. – С. 31-33.

18. Іванова Ю.І. Поєднання деяких символів в орнаментах української вишивки ХІХ-поч.ХХст. (Правобережжя)// Матер. IV Міжнар. археолог. конф. студентів і молодих вчених. – К., 1996. – С. 56-57.

19. Іванова Ю.І. Рослинні елементи у вишивках на одязі Правобережної України ХІХ ст. // “Національні та етносоціальні процеси в Україні”: Матер. Другої Всеукр. наук.-практ. конф. молодих науковців. – Чернівці, 1997. – С. 80-83.

20. Іванова Ю.І. Відображення трансформації народного світогляду на орнаментах української вишивки // “Україна: людина, суспільство, природа”: Тези доповідей Третьої щорічної наук. конф., присвяченої 400-й річниці народження і 350-й річниці смерті Петра Могили (НаУКМА). – К., 1997. – С. 15-17.

21. Іванова Ю.І. Вишивка в контексті традиційної культури українців // “Україна: людина, суспільство, природа”: Тези доповідей Четвертої щорічної наук. конф. (НаУКМА). – К., 1998. – С. 51-53.

22. Нікішенко Ю.І. Вишивка в обрядовому фольклорі українців // Етнічність в історії та культурі: матеріали і дослідження: Зб. наук. праць. – Одеса, 1998. – С. 80-83.

23. Нікішенко Ю.І. Деякі етнографічні дослідження Данила Щербаківського // “Український килим: генеза, іконографія, стилістика”: Тези і резюме доповідей міжнар. наук.-практ. конф.. – К., 1998. – С. 44-46.

24. Нікішенко Ю.І. Українське мистецтво в дослідженнях Данила Щербаківського // “Музей на рубежі епох: минуле, сьогодення, перспективи”: Матер. ювілейної міжнар. наук.-практ. конф. – К., 1999. – С. 106-107.

25. Нікішенко Ю.І. Символіка вишивок //“Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура”: Доповіді та повідомлення ІІ Міжнар. конф. – Кн. 1-2. – К.: Вид-во Асоціації етнологів, 2000. – С. 469-473.

26. Нікішенко Ю.І. Вишивки, вишиті речі та перехідні обряди в українському фольклорі // Етнологія. Фольклористика. – Кн.1: Доповіді і повідомлення на IV Міжнародному конгресі україністів. – Одеса – Київ: Вид-во Асоціації етнологів, 2001. – С. 393-403.

27. Нікішенко Ю.І. Народний орнамент в дослідженнях вітчизняних авторів ХІХ – ХХ ст. // “Археологія та етнологія Східної Європи: матеріали і дослідження”: Зб. наук. праць. – Т.3. – Одеса: Друк, 2002. – С.277-278

Нікішенко Ю.І. Орнамент як джерело дослідження етнічної культури України (на матеріалах ХІХ – початку ХХ ст.). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 17.00.01 – теорія та історія культури. – Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Київ, 2004.

Дисертацію присвячено проблемам функціонування орнаменту в етнічній культурі як засобу комунікації, дослідженню його етнокультурного статусу та знакових властивостей. Орнамент вперше охарактеризовано як важливе джерело для етноісторичних досліджень. Виокремлено періоди формування орнаменту, як знакової системи, проаналізовано його зв’язки з писемністю, загальнокультурною символікою, фольклором. Орнамент визначено як окрему невербальну мову культури.

Дисертант досліджує статус орнаменту в етнічній культурі через функції, які він виконує. Орнамент у даному разі розглядається, як частина знакової системи етнічної культури. Знаки, що входять до орнаменту, їхні поєднання в орнаментальних комплексах відповідають рівню розвитку ідеології суспільства, системі комунікацій і способам передачі інформації на синхронному та діахронному рівнях. Орнамент виступає етнознаковою категорією, котра є важливим джерелом для дослідження етнокультурних процесів.

Запропонований комплексний підхід застосовано до орнаментів вишивки на сорочках Правобережної України та їхній еволюції на межі ХІХ-ХХ ст. Виокремлено функції та рівні побутування орнаменту вишивки і проаналізовано його як символічно-знакову структуру, що увібрала в себе знаки й мотиви різних історичних епох. Досліджується також роль, яку орнамент відігравав у комплексі з вишиванням і вишитим одягом на межі XIX та XX ст. в культурі та свідомості українців.

Головним результатом даної роботи є виокремлення орнаменту в якості самостійного і повноцінного джерела для дослідження історії розвитку культури етносу на різних етапах її існування.

Ключові слова: етнічна культура, орнамент, орнаментальний комплекс, текст, знак, символ.

Никишенко Ю.И. Орнамент как источник исследования этнической культуры Украины (на материалах ХІХ – начала ХХ ст.). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 17.00.01 – теория и история культуры. – Государственная академия руководящих кадров культуры и искусств, Киев, 2004 г.

Диссертация посвящена проблемам функционирования орнамента в этнической культуре, в частности, месту, которое он занимает в сознании этноса, его статусу, истории возникновения и становления, как знаковой системы. Орнамент рассматривается как важный источник для исследований истории и культуры народа. Выделяются отдельные исторические аспекты формирования орнамента, как знаковой системы в целом, как комплекса знаков и символов, выработанных конкретной культурной традицией, анализируются связи орнамента с этническим искусством, с фольклором и письменностью. В результате орнамент относится к разряду невербальных языков культуры, которые функционировали длительное время как основные средства фиксирования и передачи информации.

Диссертант выделяет и анализирует статус, который этническая культура предоставляет орнаментике благодаря ее уникальным возможностям и тем функциям, которые орнаменты выполняют на разных этапах развития традиционного общества, в том числе и украинского. Орнамент в данном случае