УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

НАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР

“ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ УААН”

ШУФРИЧ

НЕСТОР ІВАНОВИЧ

УДК 631.115

РОЗВИТОК І ТРАНСФОРМАЦІЯ

АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА В УГОРЩИНІ

Спеціальність 08.07.02. - Економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Закарпатському інституті агропромислового виробництва Української академії аграрних наук.

Науковий керівник – кандидат економічних наук, заслужений працівник

сільського господарства України

БАЛЯН Ануш Валеріївна,

Закарпатський інститут

агропромислового виробництва УААН, директор

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор,

Кандиба Андрій Миколайович,

Українська академія аграрних наук,

начальник прес-центру з питань науково-дослідної діяльності

кандидат економічних наук, професор,

Губенко Василь Іванович,

Білоцерківський державний аграрний університет,

завідувач кафедри організації і зовнішньоекономічних зв’язків

Провідна установа – Національний аграрний університет Кабінету

Міністрів України, Інститут бізнесу НАУ, м. Київ

Захист дисертації відбудеться 9 березня 2004 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі “Інститут аграрної економіки УААН” за адресою: 03680, м. Київ, вул.. Героїв Оборони, 10.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного наукового центру “Інститут аграрної економіки УААН” за адресою: 03680, м. Київ, вул.. Героїв Оборони, 10.

Автореферат розіслано “6”лютого 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук В.А.Пулім

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Вступ. Соціально-економічні та політичні зміни на європейському пострадянському просторі у 90-х рр. ХХ ст. правомірно віднести до глобальних і фундаментальних трансформацій усієї цивілізації. Значення цих змін за їх суперечливості та складності полягає в тому, що існує реальна можливість консолідації суспільства на основі лібералізації та демократизації його розвитку, формування соціально спрямованих ринкових відносин, взаємовигідної економічної інтеграції різних країн. Подібні зміни об’єктивно все ще супроводжуються кризовими явищами і загостренням соціально-економічної ситуації, що вимагає поглибленого вивчення зазначених проблем з метою ефективного їх розв’язання.

Актуальність. Особливо гостро проблеми таких трансформацій проявилися в аграрній сфері постсоціалістичних країн, які зіткнулися не лише з внутрішніми дестабілізуючими соціально-економічними чинниками, а й несприятливою кон’юнктурою на світовому агропродовольчому ринку. Кожна країна шукає свій шлях розбудови національної економіки, створення принципово нових соціальних інститутів, ефективних форм господарювання тощо. Набутий при цьому досвід будь-якої країни має бути дослідженим насамперед науковцями тих країн, що перебувають на перехідному етапі до формування ефективної ринкової економіки.

Всесвітньо визнані успіхи Угорщини у розвитку аграрної сфери у 70-80-х рр. минулого століття стали об’єктом уваги з боку світової агроекономічної науки, отримавши назву “угорської моделі соціалістичного сільського господарства”. Країна, яка ще у 60-х рр. була нетто імпортером агропродовольчих товарів, за 15 років подвоїла аграрне виробництво, забезпечила власні потреби у продовольстві та понад 1/3 вироблених продуктів харчування експортувала. Основні елементи угорської моделі і сьогодні активно досліджуються з метою врахування їх при розробці основ перспективного й високоінтенсивного аграрного виробництва ХХІ ст. Тому досвід Угорщини щодо здійснення аграрних реформ як під час соціалістичних перетворень, так і на постсоціалістичному етапі розвитку заслуговує великої уваги. Цілий ряд заходів при цьому, маючи власну специфіку, супроводжувалися найчастіше високою соціально-економічною ефективністю навіть за несприятливих макро- та мікроекономічних умов.

Разом з тим, з наукової точки зору цінним є аналіз причин і наслідків кризи сільського господарства Угорщини у другій половині 80-х та 90-х рр. минулого століття, а також особливостей комплексних антикризових заходів, що тут здійснювалися. Значення подібних досліджень зумовлене ще й тим, що чимало проблем і закономірностей реформування аграрного сектора Угорщини є характерними і для України. Воднораз угорський досвід може й повинен бути використаним в умовах трансформування вітчизняного сільськогосподарського виробництва.

Складність сучасного етапу розвитку світового співтовариства накладає відбиток на будь-якій країні, зумовлює необхідність врахування не лише загальних особливостей переходу до ринку, а й тих, які властиві аграрній економіці сусідніх держав – Угорщини та України. Тому в методологічному відношенні надзвичайно важливо визначити особливість переходу від всеохоплюючої централізованої системи управління до соціальної системи демократичного громадянського суспільства, коли попередня система фактично зруйнована, а нові демократичні форми і методи управління перебувають в стадії становлення.

З опублікованих результатів досліджень українських економістів-аграрників з даної проблеми слід відзначити насамперед праці Алмаші А.К., Лукінова І.І., Онищенка О.М., Саблука П.Т., Шепи В.В., Юрчишина В.В. та інших. Фундаментальними працями, в яких здійснено детальний та об’єктивний аналіз розвитку і трансформування аграрної сфери Угорщини, є роботи угорських учених Е.Ференца, Д.Имре, Ш.Аладара, М.Яноша, В.Дюли та П.Ласло. Воднораз слід відзначити, що опубліковані роботи охоплюють відносно обмежений період – 70-і і початок 90-х рр. минулого століття. Малодослідженим залишився історичний процес розвитку аграрної сфери Угорщини в період після Другої світової війни, його особливості порівняно з аналогічними процесами в інших країнах. Зокрема, практично не розкрито політичні аспекти становлення галузі, які часто мали визначальне значення. Потребує узагальнення аналіз особливостей самої угорської моделі з точки зору сьогоднішніх реалій і змін. Поза увагою вчених залишився також період 90-х рр., коли криза в сільському господарстві цієї країни набула особливої гостроти. Відтак багато проблем, які стали нині актуальними в здійсненні аграрних реформ в Угорщині та Україні, потребують системних досліджень й узагальнення. Все це й зумовило вибір теми дисертації.

Зв’язок дисертації з плановими дослідженнями. Дисертація виконувалася згідно з планами науково-дослідних робіт Закарпатського інституту агропромислового виробництва (ЗІАПВ) УААН у рамках науково-технічної програми "Наукові основи аграрної політики трансформування економічних відносин агропромислового виробництва в ринкових умовах” (№ держреєстрації 0100U000657) розділу 01. “Ринок продовольства країн Центральної та Західної Європи”, де автором розроблені пропозиції щодо використання досвіду деколективізації в аграрній сфері Угорщини в процесі аграрної реформи на території Закарпатської області.

Дослідження по темі дисертації здійснювалось також у рамках двосторонньої угоди про наукове співробітництво між ЗІАПВ УААН і кафедрою економіки Сільськогосподарського інституту м.Ниредьхаза, Науково-дослідним інститутом м.Комполт з питань регіональних проблем розвитку сільськогосподарського виробництва прикордонних областей, факультетом аграрної економіки Дебреценського аграрного університету з питань створення інтегрованого аграрного ринку України та Угорщини, Інститутом аграрної економіки (м.Будапешт) й аналітичним центром Міністерства сільського господарства Угорщини – з питань ефективного вирішення соціально-економічних проблем розвитку аграрної сфери Угорщини та України.

Мета дослідження полягала в обґрунтуванні теоретико-методологічних засад і розробленні рекомендацій щодо використання досвіду трансформації сільськогосподарського виробництва Угорщини у вітчизняному аграрному секторі. Відповідно до зазначеної мети в дисертації ставилися та розв'язувались такі завдання:

1. Історичний аналіз основних закономірностей і тенденцій розвитку сільського господарства Угорщини у другій половині ХХ ст.

2. Дослідження ролі соціально-економічних і політичних чинників трансформаційних процесів в аграрній економіці постсоціалістичних країн;

3. Аналіз теоретико-методологічних і прикладних аспектів угорської моделі розвитку сільського господарства;

4. Наукове визначення сутності, змісту та ролі чинника соціалізації та соціально-економічної ефективності трансформації суспільних відносин у сільському господарстві постсоціалістичних країн;

5. Обґрунтування напрямів і розробка концептуальних положень реформування сільського господарства і основних положень аграрної політики постсоціалістичних країн, у т.ч. й України, за умов переходу до ринку та з врахуванням досвіду Угорщини;

6. Прогнозування соціально-економічних наслідків стосовно аграрної сфери Угорщини у зв’язку зі вступом її до Європейського Союзу в контексті майбутньої інтеграції України з Європейським співтовариством;

7. Вивчення можливостей, напрямів і методів використання досвіду реформування сільського господарства Угорщини у вітчизняній аграрній сфері.

Об’єкти дослідження - теоретико-методологічні, соціально-економічні та організаційні проблеми, що виникають при формуванні нової моделі сільського господарства постсоціалістичних країн на основі економічних законів ринкової економіки і демократизації суспільних процесів.

Предметом дослідження є принципи та закономірності організації, функціонування та соціально-економічного розвитку сільськогосподарського виробництва України та Угорщини в період ринкової трансформації суспільних відносин.

Методи досліджень. Методологічною основою дослідження слугували сучасна економічна теорія, концептуальні засади агроекономічної науки з проблем ринкової трансформації та інтенсивного розвитку сільського господарства в умовах глобалізації агропродовольчого ринку. В дисертації використовувались методи: аналізу і синтезу – для деталізації об'єкта дослідження; порівняння – для зіставлення фактичних даних за окремі періоди і роки; групування – для встановлення залежності ефективності сільськогосподарського виробництва від політичних, соціальних, організаційно-економічних та інших чинників; конкретно-історичний – для вивчення еволюції розвитку сільського господарства Угорщини; кореляційно-регресійний аналіз – для оцінки зв'язку між показниками досліджуваного об'єкту; середніх і відносних величин – для визначення рівня ефективності соціально-економічних процесів; монографічний – для детального вивчення розвитку аграрного сектора Угорщини; моделювання – для аналізу складних управлінських ситуацій та прийняття багатоваріантних рішень при прогнозуванні використання досвіду реформування сільського господарства Угорщини в Україні; графічний – для наочного відображення динаміки показників розвитку галузі; рядів динаміки – для зображення зміни у часі показників досліджуваного аспекту проблеми; розрахунково-конструктивний – при визначенні показників на перспективу.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного дослідження сформульовано теоретико-методологічні засади і практичні рекомендації щодо напрямів та механізмів здійснення ефективної аграрної політики в постсоціалістичних країнах у перехідний до ринку період, ураховуючи досвід Угорщини. В такому плані дослідження проведені по суті вперше, оскільки трансформаційні процеси розглядаються в історичній динаміці, синергії соціально-економічних чинників, а також з точки зору перспектив і пріоритетів аграрної політики, які відповідають стану суспільних відносин у перехідний період та тенденціям розвитку світової ринкової економіки. Найважливішими результатами, що характеризуються новизною і розкривають логіку, масштабність, повноту та зміст дисертації, є такі:

? обґрунтування структури, логічної взаємоузгодженості та підпорядкованості чинників аграрної реформи як складного соціально-економічного явища, що спрямоване на подальше системне удосконалення економічних і земельних відносин на селі з метою забезпечення стабільного розвитку аграрного сектора економіки;

? формування ідеології та економічної платформи аграрної реформи, побудови адекватного економічного механізму функціонування сільського господарства в умовах реальних ринкових відносин з урахуванням вимог глобалізацій цих процесів і національних особливостей розвитку аграрного виробництва;

? поглиблення економічної сутності реформування постсоціалістичного сільського господарства з орієнтацією на соціальні аспекти розвитку на засадах ринкового регулювання земельних та економічних відносин на селі й на основі подальшої лібералізації аграрного ринку, завершення земельної реформи, адаптації виробництва до умов ринкової економіки і ринкової кон’юнктури;

? уточнення методологічних основ аналізу ефективності інтенсифікації сільського господарства, які передбачають оцінку фактичного ефекту додаткових вкладень на основі врахування вартості землі у витратах виробництва та оцінку узагальнюючого показника ефективності інтенсифікації виробництва на основі зростання виходу продукції з одиниці земельної площі;

? методика визначення відхилення світових цін на агропродовольчі товари від нормативних витрат виробництва країни-експортера як необхідної умови для встановлення рівня конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва, а також рекомендації щодо аналізу ефективності аграрної політики, спрямованої на значний експорт продовольства й забезпечення потреб країни на основі власного виробництва.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані у дисертації наукові положення і практичні рекомендації є основою для вирішення теоретичних та практичних проблем соціально-економічного розвитку сільського господарства України в перехідний до ринку період на основі досвіду реформування аграрного сектору Угорщини.

Окремі результати дослідження по темі дисертації використані в розробленій ЗІАПВ УААН разом з угорськими науковцями-аграрниками кафедри економіки Сільськогосподарського інституту м.Ниредьхаза, Науково-дослідного інституту м.Комполт, факультету аграрної економіки Дебреценського аграрного університету, Інституту аграрної економіки (м.Будапешт) й аналітичного центру Міністерства сільського господарства Угорщини “Концепції інтегрованого ринку агропродовольчих продуктів”, яка нині перебуває на розгляді в секретаріаті Карпатського Єврорегіону.

Деякі положення дисертації використані при формуванні наукових основ аграрної політики та обґрунтування напрямків удосконалення економічних відносин агропромислового виробництва Закарпатської області (лист з Мінагрополітики України №37-12-15/ 6856 від 19.06.03), а також при підготовці Закону про внесення змін до Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної діяльності у Закарпатській області” (№6125 від 5.10.2000).

Особистий внесок автора. Відображені в дисертації ідеї та розробки належать особисто автору і є його внеском у розвиток теорії та практики економіки сільського господарства, зокрема, методології соціально-економічних трансформацій галузі на постсоціалістичному етапі переходу до ринку. Опубліковані наукові праці належать особисто автору.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертації увійшли до щорічних наукових звітів автора як здобувача. Звіти щорічно розглядалися й обговорювалися на засіданні методичної комісії з питань землеробства і рослинництва ЗІАПВ (1998-2002 рр.). Дисертація обговорена та схвалена на методичній комісії з питань землеробства та рослинництва ЗІАПВ (2002 р.). Окремі матеріали роботи використовуються у науково-навчальному процесі факультету аграрної економіки Дебреценського аграрного університету (Угорщина) при викладанні курсу “Економіка сільського господарства”. Результати дисертації використовувалися у роботі обласного управління економіки Закарпатської області, зокрема, в процесі реорганізації сільськогосподарських підприємств, розробці програми довгострокової їх інтеграції та створення науково-виробничих систем в аграрному виробництві регіону. Принципові положення й основні результати досліджень доповідалися на науково-практичних конференціях молодих учених ЗІАПВ (м. В.Бакта, 1999-2002 рр.), ІІ науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми аграрної науки та освіти України: регіональний аспект” (Київ, 2003 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертації відображені у 3 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях. Загалом же по темі дисертації опубліковано 5 наукових праць.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, пропозицій виробництву та додатків. Вона містить в собі 34 таблиці і 3 рисунки, а її загальний обсяг (з додатками) становить 196 с. Список використаних літературних джерел налічує 185 найменувань.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі “Розвиток сільського господарства Угорщини в період після другої світової війни (1945-1990 рр.)” розглядається парадигма аграрних реформ в Угорщині в контексті закономірностей еволюції аграрного сектора економіки в сучасних умовах. Аграрні перетворення в другій половині ХХ ст. у цій країні зумовили радикальні соціально-економічні трансформації організаційної структури, характеру управління, пріоритетів і завдань сільськогосподарського виробництва (рис.1). На прикладі сільського господарства Угорщини можна прослідкувати, як відповідно до глобальних суспільних тенденцій соціалізації аграрної сфери відбувався пошук шляхів оптимального та ефективного вирішення основних соціальних й економічних проблем селянства.

В процесі дослідження здійснено аналіз структури, логічної взаємоузгодженості і підпорядкованості чинників аграрної реформи. Встановлено, що складовими будь-якої аграрної реформи є чітко визначені за функціональним змістом окремі її блоки - формування ідеології та економічної платформи аграрної реформи, побудова адекватного економічного механізму функціонування сільського господарства нового типу, наповнення новим змістом конструктивної схеми економічних і земельних відносин на селі та їх законодавче забезпечення. Прогресивна організаційно-структурна модель аграрної реформи як соціально-економічного явища повинна ґрунтуватися на системному підході до удосконалення аграрних відносин та всебічно враховувати особливості постсоціалістичного етапу розвитку сільського господарства. Саме ігнорування системності в ідеології та практиці ринкових перетворень на селі, як свідчить досвід Угорщини, неодноразово ставав визначальним чинником кризових явищ у галузі, порушення збалансованості відтворювальних процесів в аграрному секторі та спаду виробництва сільськогосподарської продукції.

Основні етапи Соціально-економічна

реформування сутність реформ

Земельна реформа 1945 р. | Ліквідація великих землеволодінь і передача земель у володіння селян

Перша колективізація сільського господарства 1949-1953 рр. за радянським сценарієм | Насильницька колективізація і згортання одноосібного господарювання в сільському господарстві. Фактичний розпад кооперативного руху під час подій 1956 р.

Колективізація сільського

господарства

протягом 60-80-х рр. | Поступовий розвиток державних і кооперативних сільськогосподарських підприємств, різке зменшення кількості одноосібних господарств на основі створення сприятливих економічних умов для розвитку громадського сектора сільськогосподарського виробництва. Пріоритетами є забезпечення внутрішніх потреб країни у продовольстві та формування експортної аграрної політики як провідного напрямку всього макроекономічного розвитку Угорщини

Економічна криза сільського

господарства кінці 80-х – початку 90-х рр. | Деструктивні процеси руйнування громадського сектора аграрного виробництва через несприятливу макроекономічну ситуацію та посилення соціально-політичної кризи в країні

Аграрна політика

правоцентристського уряду

в період 1990-1994 рр. |

Прискорена деколективізація сільського господарства, приватизація в аграрній сфері, створення одноосібних господарств на базі реорганізації колективних аграрних господарств

Аграрна політика лівоцентристського уряду в період 1994-1998 рр.

Збереження основних принципів такої політики до нині |

Визнання соціально-економічної доцільності збереження багатоукладності аграрної економіки. Пріоритетом стає досягнення конкурентоспроможного рівня аграрного виробництва, регулювання ринку збуту сільськогосподарської продукції, створення законодавчої бази для вступу Угорщини до європейських економічних структур і вирішення питання земельної власності

Рис. 1. Етапи та зміст аграрних реформ в Угорщині у другій половині ХХ ст.

Особливе значення для розвитку аграрного виробництва в Угорщині мала так звана друга колективізація 1959-1961 рр., яка супроводжувалась значними досягненнями в плані соціально-економічного піднесення галузі і була підтримана селянами. 1962–1970 рр. практично можна вважати періодом формування основ угорської моделі розвитку сільського господарства, яка дала великі позитивні результати і отримала всесвітнє визнання. За новою концепцією розвитку аграрного сектора економіки вже на початку 60-х рр. пріоритетами стали продовольча незалежність країни, підвищення рівня споживання продуктів харчування населенням до науково обґрунтованого рівня, а також нарощування обсягів експорту агропродовольчої продукції. Сільське господарство і харчова промисловість були визнані провідними галузями, що обумовило ефективний макроекономічний розвиток країни загалом. Основним важелем впливу на сільське господарство в цей період стає державна підтримка галузі, насамперед його кооперативного сектора. Було запроваджено середньострокове й довгострокове кредитування виробничих витрат господарств і спеціальних дотацій для кооперативів, які ведуть виробництво у несприятливих природних умовах.

В цілому значне зростання обсягів аграрного виробництва в Угорщині у 60–80-х рр. відбувалося за рахунок розробки і широкого впровадження прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур, а також ведення тваринництва в рамках науково-виробничих систем. Саме в 1966-1980 рр. було досягнуто найвищих темпів приросту в сільському господарстві Угорщини (табл. 1).

Таблиця 1

Середньорічний приріст валового виробництва сільськогосподарської

продукції в 1961-1990 рр., (у % до попереднього періоду)

Періоди | Усього | У т.ч. продукція

продукції | рослинництва | тваринництва

1961–1965 рр. | 1,2 | 0,2 | 2,5

1966–1970 рр. | 2,8 | 1,9 | 3,9

1971–1975 рр. | 4,6 | 5,6 | 3,5

1976–1980 рр. | 2,5 | 1,7 | 3,4

1981–1985 рр. | 0,7 | 0,4 | 1,0

1986–1990 рр. | -0,4 | -1,0 | 0,3

Важливим індикативним показником ефективності аграрних реформ традиційно вважаються рівні споживання населенням країни продовольства власного виробництва. Ці показники в Угорщині у 80-х рр. характеризувалися такими даними: м’ясо і м’ясні продукти – 81 кг, молоко та молокопродукти – 190 кг, яйця – 364 шт., овочі – 82 кг, фрукти – 78 кг у розрахунку на рік на одного мешканця. Про успіх розвитку галузі свідчать показники експорту агропродовольчих товарів у загальному торговельному балансі країни або за показником сальдо експорта-імпорта товарів зазначеної групи. Так, за період 1986–1990 рр. у середньому експорт агропродовольчих товарів з Угорщини становив 106 млрд фт, у т.ч. продукції сільського господарства - на 34 млрд фт, продукції харчової промисловості - на 72 млрд фт, або 21,2 % всього експорту країни. Саме завдяки такій структурі експорту Угорщині тривалий час вдавалося ефективно вирішувати проблему зменшення дефіциту зовнішнього товарообороту.

Другий розділ “Економічні основи угорської моделі соціалістичного сільського господарства у 70-80-х рр.” присвячено розробленню теоретико-методологічні аспектів інтенсифікації сільського господарства та підвищення його ефективності, як найважливіших складових чинників угорської моделі організації аграрного виробництва. Актуальним і дотепер є обґрунтування комплексного показника ефективності інтенсифікації, оскільки окремо взяті соціально-економічні показники на різних етапах розвитку сільського господарства об’єктивно мають неоднакове значення й трактування. У 70-х рр. економічна теорія зіткнулася з проблемою необхідності визначення як ефективності рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, так і самої ефективності додаткових вкладень, що було зумовлено різким зростанням в цей період інвестицій в аграрну сферу Угорщини. Основу сучасного тлумачення інтенсифікації сільського господарства становить методологічний підхід, який передбачає не лише інтенсивніше використання наявного ресурсного потенціалу, а й вкладання додаткових коштів, тобто застосування новітніх досягнень науково-технічного прогресу в агропромисловій сфері з метою підвищення конкурентоспроможності її продукції.

Вирішення теоретичних проблем наукової адекватності дослідження ефективності виробництва для виявлення фактичного ефекту додаткових вкладень шляхом врахування вартості землі у витратах набирає особливого значення на сучасному етапі розвитку сільського господарства Угорщини, як й інших постсоціалістичних країн. Через відсутність ринку землі (наприклад, дія закону про купівлю-продаж сільгоспугідь була припинена в Угорщині у 1994 р.) рівень орендної плати залишається надто низьким і не відображає реальних витрат на виробництво аграрної продукції. Така ж проблема існує і в Україні, оскільки земля поки що не стала справжнім ціноутворюючим елементом в умовах ринкових відносин.

Дослідження питань інтенсифікації аграрної сфери Угорщини свідчить, що ефект сталого зростання товарності виробництва досягався на основі широкомасштабного запровадження прогресивних технологій у виробництво, підвищенням рівнів технологічності і наукоємності останнього (табл. 2). Загалом же основним чинником збільшення обсягів сільськогосподарської продукції в Угорщині в аналізований період слід вважати технічне переозброєння сільськогосподарських підприємств, тобто появу в господарствах, які мали високий рівень інтегрованості у науково-виробничі системи, високопродуктивної сільськогосподарської техніки, а також переведення тваринництва на комплексне інтенсивне утримання з одночасним істотним покращенням генетичного потенціалу всіх видів продуктивної худоби. Аналогічний позитивний ефект технологічної модернізації мав місце і в інших країнах.

Досвід сільського господарства Угорщини дає достатньо підстав для висновку про закономірність зниження показників фондовіддачі в господарствах в період до середини 70-х рр. і його підвищенням у наступні роки, включно до середини 80-х рр. При цьому фондоозброєність у господарствах державного сектора більш ніж удвічі перевищувала показники кооперативів. Крім того, слід відзначити, що підприємства громадського сектора Угорщини вже у 60-х рр. мали можливість створювати оптимальну структуру основних фондів за рахунок вільного маневрування своїми фінансовими ресурсами. Останні спрямовувалися насамперед на будівництво виробничих приміщень, придбання техніки за багатоканальною системою їхнього постачання без утворення фондів матеріально-технічних засобів і без доведення планів капітального будівництва. Саме такий гнучкий підхід, який також необхідно вважати ефективним чинником угорської моделі аграрного сектора економіки, відрізнявся від практики нарощування фондів в СРСР та інших країнах-членах РЕВ.

Таблиця 2

Ефективність використання сільськогосподарських угідь у держгоспах та кооперативах Угорщини, тис. фт у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь * |

Державні

підприємства | Сільськогосподарські

кооперативи | Роки | Валова

продукція | Кінцева

продукція | Валова

продукція | Кінцева

продукція | 1970 | 21,7 | 14,2 | 13,6 | 8,6 | 1971 | 22,6 | 15,4 | 15,0 | 10,8 | 1972 | 24,3 | 17,4 | 15,5 | 11,2 | 1973 | 25,7 | 18,8 | 16,8 | 12,0 | 1974 | 27,6 | 20,5 | 17,7 | 12,6 | 1975 | 29,3 | 23,5 | 18,3 | 13,4 | 1976 | 33,3 | 27,0 | 17,8 | 13,2 | 1977 | 39,0 | 31,8 | 20,4 | 15,2 | 1978 | 42,0 | 34,3 | 20,5 | 15,7 | 1979 | 41,5 | 34,1 | 20,0 | 15,8 | 1980 | 42,1 | 34,7 | 21,5 | 17,3 | 1981 | 42,9 | 35,4 | 22,3 | 18,2 | * Облік продукції рослинництва і тваринництва (без переробки) за цінами 1981 р.

Аналіз організаційно-економічних основ угорської моделі соціалістичного сільського господарства свідчить, що її формування було зумовлено створенням єдиного економічного інтегрованого середовища. В ньому були представлені великі державні і кооперативні сільськогосподарські підприємства громадського сектора, з одного боку, та одноосібні селянські господарства, присадибні й підсобні господарства населення, з другого, а також підприємства харчової промисловості та споживчої кооперації. При цьому основу зовнішньоторговельної політики за рахунок експорту продовольчих товарів складали виробництво зерна і м'яса у підприємствах державного й кооперативного секторів. Слід відзначити, що до 90% експортованого зерна і понад 50% м'ясної продукції поставлялися в країни-члени РЕВ.

До особливостей державного менеджменту в Угорщині у 70-80-х рр. необхідно віднести еволюційну, поетапну трансформацію планово-директивної системи керування. Все більшого застосування набував горизонтальний принцип управління. Тактичні питання управління були передані безпосередньо на підприємства, що визначило успішний розвиток галузі за рахунок активізації ініціативи, підприємництва, самореалізації керівників і фахівців галузі.

Важливу роль в цей період відігравали науково-виробничі системи, які виконували такі функції, як техніко-технологічне консультування, сприяння формуванню оптимальної технічної бази виробництва сільськогосподарської продукції. Досить часто науково-виробничі консультативні центри здійснювали й комерційне постачання засобів виробництва. Значення науково-виробничих систем полягає у створенні сприятливих організаційно-економічних умов для поширення і використання наукових досягнень і передового досвіду - першооснови інтенсифікації аграрного виробництва. З 1384 сільськогосподарських підприємств державного і кооперативного секторів в Угорщині у середині 80-х рр. 1357 входили до складу щонайменше однієї з інтегрованих науково-виробничих систем. Останніми координувалося вирощування пшениці на 93% посівної площі в країні, кукурудзи – на 94%, соняшника – на 87%, цукрових буряків – на 81% посівних площ. За технологією окремих науково-виробничих систем утримувалось 77% поголів'я корів, 86% свиноматок і 99% птиці.

Досвід угорських науково-виробничих систем активно використовувався і в Україні. Наприкінці 80-х рр. в Україні функціонувало 240 таких систем, в які входили близько 3 тис. сільськогосподарських підприємств, міжгосподарських об’єднань, заводів, наукових установ, інших організацій. У рослинництві функціонувало 71%, а в галузі тваринництва – 21% від їх загальної кількості. Однак тут такі системи не набули великого поширення, як в Угорщині. Загалом же аналіз проблем інтенсифікації засвідчив універсальність основних закономірностей даного глобального процесу, у тому числі на етапі реформування аграрного сектора постсоціалістичних країн.

У третьому розділі “Проблеми деколективізації і перспективи розвитку постсоціалістичного сільського господарства Угорщини” аналізуються проблеми аграрних реформ 90-х рр. ХХ ст. та оцінюється їх ефективність і результативність з точки зору вирішення завдань забезпечення продовольчої безпеки.

В процесі реформування постсоціалістичного сільського господарства Угорщини, як уже зазначалося, мали місце серйозні недоліки та соціально-економічні втрати. З огляду на реальні події нової аграрної політики в Угорщині на початку 90-х рр., основним напрямом стала прискорена деколективізація, яка відбувалася досить високими темпами і була загалом завершена до 1994 р. Ідеологами нового курсу відстоювалась точка зору про відновлення приватного права на землю. Деколективізація супроводжувалася руйнуванням кооперативного сектора, який традиційно виробляв більшу частину сільськогосподарської продукції. Зменшення аграрного виробництва протягом 1990-1995 рр. досягло 30%.

Воднораз деколективізація не призвела до поліпшення виробничих показників господарювання одноосібних селян. Більше того, спад виробництва в цих господарствах відбувався вищими темпами, ніж у колективних формах господарювання. Скорочення виробництва та втрата ринків збуту сільськогосподарської продукції супроводжувались зменшенням її споживання в середині країни.

Угорська модель соціалістичного сільського господарства була фактично знищена. Аграрна сфера Угорщини все більшою мірою набирала ознак "південноамериканської моделі" сільського господарства, коли, поряд з надто обмеженою кількістю великих за розмірами фермерських господарств, масово утворювалися дрібні, низькотоварні селянські господарства, засновані переважно на ручній праці їх власників.

З оглядку на наслідки аграрних реформ в усіх постсоціалістичних країнах закономірно відбувається швидкими темпами соціально-економічна диференціація одноосібних селянських господарств, зважаючи на рівень їх товарності й спеціалізації, генезису організаційного створення, психологічних установок господарів. Так, абсолютна (до 90%) більшість функціонуючих в Угорщині одноосібних господарств належить до таких, де їх власник отримує подвійні доходи – від сільськогосподарської та іншої діяльності, оскільки аграрна діяльність не забезпечує навіть мінімальних доходів. За соціальним станом такі господарі значною частиною походять не з селян, що зумовлює специфічне психологічне сприйняття аграрних проблем, відмінне від селянського менталітету.

До другої категорії можна віднести традиційні одноосібні господарства, які завжди були поширеними у довоєнний період. Власники цих господарств і члени їх сімей основним заняттям вважають сільськогосподарське виробництво, їх психологічні установки відповідають традиційному менталітету селянина-середняка. Вироблена ними продукція спрямовується переважно на задоволення власних потреб.

Особливої уваги заслуговують одноосібні господарства третього, так званого підприємницького типу, який набрав поширення в процесі деколективізації 90-х рр. Власниками таких господарств у більшості випадків є колишні керівники кооперативів, які в ході приватизації мали можливість придбати землю. Ці підприємства здебільшого мають вузьку спеціалізацію та орієнтовані на товарний ринок, а виробництво характеризуються високим рівнем механізації і технологічності. Відтак воно є економічно ефективним.

Оскільки основним завданням земельної реформи в постсоціалістичних країнах у 90-х рр. стало створення форм землеволодіння та землекористування, які відповідають ринковій економіці, науковий і практичний інтерес являє аналіз аналогічних процесів в інших країнах, зокрема, в Україні. До найважливіших особливостей становлення одноосібних господарств можна віднести те, що основний контингент таких селян – це колишні члени кооперативів. В основі їх господарювання лежить використання трудових ресурсів сім”ї. Загальним є й те, що при створенні подібних господарств було використано власний і досить незначний капітал, що обмежує розширене відтворення виробництва. Воднораз за таких умов, коли переважає натуральний спосіб господарювання, продовольча проблема залишається гострою, а аграрний сектор низькоефективним і неконкурентоспроможним на світовому агропродовольчому ринку. Все це зумовлює необхідність пошуку ефективних напрямів, способів і методів здійснення аграрної та земельної реформи в усіх постсоціалістичних країнах Європи у зв’язку з вступом їх до Євросоюзу.

ВИСНОВКИ

В дисертації вирішується важлива наукова проблема – узагальнення теоретико-методологічних засад реформування аграрного сектора Угорщини та розроблення рекомендацій щодо використання досвіду цієї держави в Україні. Основні принципи угорської моделі трансформації аграрного сектора включають посилення ролі соціальних чинників розвитку сільського господарства, здійснення відповідних інституційних змін стосовно аграрної сфери, застосування диференційованої й ефективної аграрної політики з урахуванням соціально-політичних та економічних особливостей кожного конкретного етапу розвитку суспільства. Результати дослідження по темі дисертації дають можливість зробити такі основні висновки:

1. Ефективний розвиток сільського господарства Угорщини після Другої світової війни був зумовлений раціональною аграрною політикою, яка враховувала макроекономічне значення цієї галузі. Найважливішими здобутками угорської аграрної моделі стали повне забезпечення потреб населення в продуктах харчування за рахунок власного виробництва, а також формування значних експортних фондів сільськогосподарської продукції у рамках міжнародного економічного співробітництва між країнами-членами РЕВ. З огляду на реалії постсоціалістичного періоду слід відзначити достатньо ефективне реформування галузі, яка, навіть за кризових умов трансформації структури виробництва і втрати ринків збуту, дає можливість підтримувати на належному рівні продовольчу безпеку країни та соціальний добробут селян.

2. В історико-ретроспективному плані можна виділити етапи аграрних перетворень, здійснених в Угорщині у післявоєнні роки. Характерною особливістю земельної реформи 1945 р. слід вважати масштабну соціалізацію аграрної сфери, яка полягала в масовому залученні сільського населення до аграрного виробництва шляхом створення умов для одноосібного господарювання колишніх наймитів. Тому з соціальної точки зору, не зважаючи на дискримінаційний характер щодо певних верст населення, наслідки реформи мали загалом позитивну спрямованість і сприяли вирішенню таких проблем, як розподіл значного земельного фонду серед селян, уникнення безробіття та голоду. Спроби запровадити радянську модель колективізації сільського господарства протягом 1948-1952 рр. в силу різних причин виявилися невдалими. Однак під час аграрних реформ 1959-1961 рр. було здійснено широкомасштабні заходи колективізації, які відбувалися за економічним сценарієм пошуку оптимального співвідношення державних та кооперативних форм господарювання і власності на землю. Реформи початку 60-х рр. супроводжувались значним зростанням аграрного виробництва, поліпшенням фінансового стану галузі, а відтак мали велику соціальну підтримку селянства.

3. До особливостей соціально-економічного розвитку Угорщини періоду 60-х рр. слід віднести також фундаментальну переорієнтацію економіки країни в напрямку пріоритетного розвитку аграрної сфери як визначального чинника стабілізації соціальної і макроекономічної ситуації. Важливою передумовою цього стала консолідація навколо такої ідеології розвитку як учених економістів-аграрників і селян, так і політиків. Це дало можливість узгоджувати та ефективно вирішувати принципово важливі питання розвитку аграрного сектора економіки. Ще до здійснення економічної реформи 1968 р. в Угорщині саме у сільському господарстві були запроваджені окремі елементи ринкової економіки – відхід від адміністративної системи управління, перенесення функціональної системи управління переважно до первинних виробничих ланок, усунення жорсткої планової системи, реалізація товаровиробниками продукції за власною ініціативою та багатоканальне забезпечення сільськогосподарських підприємств засобами виробництва.

4. Кризові явища в аграрній економіці Угорщини розпочалися у другій половині 80-х рр., а з 1989 р. спостерігається загальний спад виробництва як наслідок загострення макроекономічної ситуації в державі. До цього призвела спроба вирішити загальні економічні проблеми країни за рахунок аграрної економіки, яка, починаючи з 1986 р., давала найбільшу частину надходжень до державного бюджету. Іншим негативним чинником, що зумовив аграрну кризу другої половини 80-х рр., стало випереджаюче зростання цін на промислові товари порівняно з цінами на сільськогосподарську продукцію. Як результат, понад 2/3 сільськогосподарських підприємств мали хронічні фінансові проблеми.

З економічної точки зору криза сільського господарства Угорщини в першій половині 90-х рр., коли спад виробництва досяг 30%, стала симптоматичним явищем для всіх постсоціалістичних країн. Ця криза – результат дії багатьох чинників: несприятливої зовнішньоекономічної кон’юнктури, зниження конкурентоспроможності продукції, зменшення купівельної спроможності населення країни, конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках із боку агротоваровиробників країн Західної Європи. Дестабілізуючим чинником стала також політика щодо деколективізації сільського господарства й ліквідацію в першу чергу його кооперативного сектора.

5. У світлі задекларованої багатоукладності сільського господарства України та рівних можливостей щодо розвитку кожної з форм організації виробництва необхідно враховувати досвід Угорщини з інтеграції виробництва особистих і селянських (фермерських) господарств з підприємствами колективних форм господарювання. Цей досвід є універсальним практично для всіх постсоціалістичних країн Європи і свідчить про те, що велике за своїми масштабами виробництво і дрібні підприємства можуть функціонувати достатньо ізольовано в правовому й організаційному плані за умови досягнення високої економічної ефективності виробництва. Заслуговує на увагу досвід Угорщини щодо диференційованого підходу до створення різних форм організації виробництва залежно від природних умов. Там, де ці умови не сприяли великому виробництву, ефективними були одноосібні господарства. Разом з тим, деколективізація, ініційована політичними рішеннями протягом 90-х рр. у тих регіонах країни, де природні умови потенційно сприяють високоефективному масштабному виробництву, призвела до загострення багатьох соціально-економічних проблем, які сьогодні вирішуються вже за ринкових умов традиційними заходами укрупнення й усуспільнення виробництва.

6. Угорський досвід свідчить про ефективність концентрації виробництва зернових і кормових культур за інтенсивними технологіями, високого рівня удобрення та захисту у великих сільськогосподарських підприємствах із поступовим перенесенням працезатратних культур (овочів, садівництва, ягідників, інших) до одноосібних господарств. Важливим чинником ефективного розвитку аграрної сфери було запровадження протягом 70-80-х рр. прогресивних технологій виробництва сільськогосподарської продукції в рамках створення й функціонування науково-виробничих систем.

7. Аграрна політика Угорщини традиційно знаходилась під значним впливом політичних чинників. Її сучасні засади сформовані під впливом зміни політичного курсу в Угорщині у 1990 р. та часткової корекції аграрної політики в наступні роки. Практично завершивши процес приватизації землі, Угорщина зіткнулася з новими соціально-економічними проблемами, а саме: руйнуванням системи великого сільськогосподарського виробництва, низькою ефективністю величезної кількості одноосібних господарств, подрібненням земельних ділянок, зменшенням рівня технологічності виробництва тощо. Характерною рисою одноосібних господарств є те, що в переважній більшості (1,2 млн. з 1,5 млн. господарств) вони мають земельні ділянки до 2 га, а виробництво ґрунтується виключно на використанні ручної праці і тяглової худоби. Великі ж підприємства продовжують виробляти основний обсяг сільськогосподарської продукції, визначаючи при цьому і традиційні статті аграрного експорту.

Останні організаційні зміни в сільському господарстві Угорщини полягають у поширенні нової організаційної форми виробництва – господарських товариств, кількість яких збільшилась за останні роки у 3-4 рази і продовжує зростати. За своєю сутністю такі товариства є модифікацією колишніх сільськогосподарських кооперативів або ж окремих їх підрозділів. Вони нарощують виробничі потужності, у т.ч. розширюють земельні площі. За умов поглиблення ринкових відносин у сільському господарстві України й посиленням цілого ряду зумовлених цим процесом проблем цю організаційну форму аграрного виробництва слід вважати перспективною і для нашої країни.

8. Основними чинниками, які визначають напрям подальших аграрних реформ як в Угорщині, так і в інших постсоціалістичних країнах Європи, є такі: подальша лібералізація ринку агропродовольчих товарів, завершення земельної реформи й приватизації переробної промисловості АПК, адаптація сільськогосподарського виробництва до умов ринкової економіки і ринкової кон’юнктури, забезпечення належного фінансування та кредитування аграрної сфери. Уваги заслуговує досвід Угорщини щодо основних принципів дотації сільського господарства, практика якого має місце з початку 90-х рр. і передбачає регульований державою процес підтримки вітчизняного товаровиробника насамперед