ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

САНДИГА Ольга Іванівна

УДК 1 : 316.42

ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ (ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському державному педагогічному університеті

імені Тараса Шевченка МОН України (кафедра філософії та соціології)

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Кононов Ілля Федорович,

Луганський державний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка МОН України,

завідувач кафедри філософії та соціології

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, доцент

Заблоцький Віталій Петрович,

Донецький національний університет МОН України,

професор кафедри державно-правових дисциплін

кандидат філософських наук

Фадєєв Володимир Борисович,

Національний інститут стратегічних досліджень,

старший консультант

Провідна установа:

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова

МОН України, кафедра філософії, м. Київ.

Захист відбудеться “ 18 ” червня 2004 р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “17” травня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Ситниченко Л.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. На рубежі ХХ-ХХІ століть людство вступило в інформаційну добу, яка відзначається лавиноподібним наростанням змін у всіх сферах соціального буття. Виникає новий світ, в якому відбувається переструктуризація відносин виробництва, влади і досвіду, на яких базується суспільство. Інформаційно-технологічна революція спричинила надзвичайну швидкість соціальних змін, чимало з яких є дуже істотними та мають радикальний характер. Відповідно інформаційне-технологічне суспільство постає як надзвичайно складна система, головною тенденцією якої є кардинальне оновлення усіх структур та інститутів, яке зачіпає усі сфери суспільного та індивідуального життя. В такому суспільстві має місце розмаїття різнопланових тенденцій, які відображають складність, неоднозначність та непередбачуваність соціальних процесів.

Інформаційне суспільство радикальним чином відрізняється від попереднього (індустріального) суспільства саме ставленням до інноваційних процесів. Основою його розвитку стає не лише застосування окремих винаходів та інженерних рішень, а формування інноваційного середовища. До цього підключається уся інфраструктура суспільства – економіка, культура, освіта, сфера комунікації тощо. Саме такий підхід дає можливість визначити соціальну інновацію як соціокультурний процес, який сприяє закономірної різномасштабної трансформації соціуму, що дозволяє досліджувати його як на рівні особистісних соціально-психологічних процесів, так і на рівні соціальної прагматики, яка стосується проблем особливостей функціонування спільноти та соціальних інституцій.

Соціокультурні зміни, які відбуваються зараз в Україні, додатково актуалізують необхідність соціально-філософського осягнення природи, конкретних механізмів розвитку всіх сфер суспільної життєдіяльності. В умовах трансформації українського суспільства теоретичний аналіз інноваційного потенціалу суспільного розвитку, розмаїття його можливостей суттєво пов’язується з необхідністю пошуку факторів забезпечення усталеності соціального порядку та актуалізації продуктивної новаторської діяльності, спрямованої на впровадження інноваційних моделей подальшого розвитку України.

Ступінь наукового дослідження проблеми. Поняттю соціального розвитку суспільства належить одне із чільних місць у концепціях соціальної філософії як сучасності, так і давнини. Проте проблемі інноваційного потенціалу соціального розвитку не приділялося достатньої уваги .

Для розв’язання означеної проблеми істотний методологічний сенс мають теоретичні здобутки у галузі дослідження систем, які самоорганізуються. Наукову розробку природи несталості, невизначеності й варіативності шляхів розвитку та його механізмів, конструктивну природу хаосу, його тенденції до упорядкованності було здійснено у працях таких вчених, як І. Пригожин, І. Стенгерс, Ф. Ґаєк, Г. Хакен, О.М. Князєва, С.П. Курдюмов, С.Г. Гомоюмов, Г.І. Рузавін, Г.Г. Малинецький, переважно на загально-науковому рівні. З’ясування взаємозв’язку філософсько-світоглядних орієнтацій глобальної свідомості з об’єктивною саморегулюючої парадигмою соціумів становить доробок вітчизняних дослідників І.С. Добронравової, Я.В. Любивого, В.Є. Пилипенка, В.О. Піддубного, Л.Д. Бевзенко та ін.

Роль соціальної структури у функціонуванні соціуму, детермінанти зміни соціальних структур (насамперед таких, як цінності, духовна культура) досліджено у працях західних мислителів К. Леві-Строса, Е. Дюркгейма, М. Вебера, А Гідденса, Т. Парсонса, П. Ансара, П. Штомпки, Т. Монсона, П. Сорокіна та сучасних вітчизняних і російських вчених Л.Г Іоніна, С.Б. Кримського, М.В. Поповича, С.О. Макєєва та інших.

Розгляд проблеми інноваційного потенціалу соціального розвитку перетинається з дослідженням проблеми мови, яка імпліцитно містить у собі ті чи інші соціальні структури, що існують у межах певної мовної спільноти. Проблеми мови, її незавершеності, відкритості, потенцій впливу на соціальні зміни, його механізмів та засобів досліджували такі зарубіжні та вітчизняні філософи, як Ф. де Соссюр, Е. Бенвеніст, Дж.-Л. Остін, Дж. Сьорль, С.А. Васильєв, О.О. Потебня, Ю.М. Лотман, М.В. Попович, В.Ф. Лобас, І.Ф. Кононов та інші, ідеї яких були використані автором даної дисертації.

У дослідженні інноваційного потенціалу соціального розвитку чільне місце належить аналізу цінностей, як джерела соціальних змін. Такий аналіз здійснено у працях М. Вебера, В.С. Бакірова, А.М. Єрмоленка, В.П. Заблоцького, В.С. Пазенка, Т. Парсонса, К. Поппера, А.О. Ручки, В.Г. Федотової, В.Є. Хмелька, І.П. Шитова та інших, зокрема з’ясовано типологію цінностей, їх розподіл на світоглядні та інструментальні, протилежний характер їх впливу на соціальні інновації, інноваційну роль інструментальних цінностей у діяльності особистості в модернізаційних процесах.

У розробці концепції інноваційного потенціалу соціального розвитку дисертант широко використовує ідеї та підходи Ю. Ґабермаса, К.-О. Апеля, П. Сорокіна, А. Тойнбі, А.М. Єрмоленка, В.В. Ляха, В.Г. Табачковського та інших провідних дослідників.

Таким чином, вітчизняна і зарубіжна соціально-філософська, культурологічна та історико-філософська думка заклала основи дослідження інноваційного потенціалу соціального розвитку, його важливих окремих аспектів, але до сьогодні не існує цілісного соціально-філософського аналізу інноваційного потенціалу соціального розвитку, що і стало об’єктом та предметом дослідження даної дисертації.

Зв’язок з науковими програмами. Дисертація виконана в рамках планів наукових досліджень кафедри філософії та соціології Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка за темою: “Роль гуманістичних ідей в процесі вироблення моделі економічної, політичної та культурної інтеграції України” (фінансованої Міністерством освіти та науки України 1998/1999 рр. № 01980002640).

Об’єктом дисертаційного дослідження є основні закономірності соціального розвитку в аспекті розкриття його інноваційного потенціалу.

Предметом дослідження є соціокультурні передумови інноваційних процесів та основні концепції соціального розвитку.

Метою дисертаційного дослідження є соціально-філософське осмислення інноваційного потенціалу соціального розвитку, з’ясування рушійних сил, закономірностей та форм соціального розвитку, розкриття яких сприятиме пошуку нових ресурсів успішного функціонування суспільства.

Реалізація сформульованої мети досягалася постановкою та розв’язанням наступних дослідницьких завдань:

-

-

-

-

-

-

-

-

Методологічною та теоретичною основою дисертаційного дослідження стали соціально-філософські теорії суспільно-історичного розвитку. Досліджуючи основну проблему, автор спирався на вітчизняні та зарубіжні соціально-філософські праці (насамперед, роботи П. Ансара, П. Бурдьє, І.М. Гавриленка, Е. Дюркгейма, Л.Г. Іоніна, К. Леві-Строса, В.Ф. Лобаса, В.В. Ляха, С.О. Макєєва, Т. Монсона, Е. Морена, Дж. Остіна, В.С. Пазенка, В.М. Поповича, І Пригожина, О.М. Соболь, І. Стенгерс, Е.В. Швачка), а також на роботи, присвячені визначенню сутності та характерних рис перехідного суспільства в його духовно-культурних (С.Б. Кримського, Я.В. Любивого, Б.О. Парахонського, М.В. Поповича, В.Г. Табачковського) та соціально-політичних вимірах (В.П. Андрющенка, І.В. Бойченка, П.П. Гайденко, В.С. Горського, В.П. Заболоцького, Я.В. Любивого, В.В. Ляха, М.М. Мокляка, В.С. Пазенка, В.Г. Табачковського, В.І. Шинкарука). Саме ці роботи мають принципове методологічне значення для всебічної розробки теми дисертаційного дослідження.

Концептуальні основи теорій “постіндустріального”, “інформаційного” суспільства та суспільства “постмодерну”, що були розроблені зарубіжними (Д. Беллом, Й. Масудою, О. Тоффлером) та вітчизняними вченими (В.В. Ляхом, В.С. Пазенком, В.П. Степаненко, О.М. Соболь), надають можливості для більш ґрунтовного аналізу сучасного контексту соціальних інновацій.

Особливо важливими для роботи були ті ідеї, методичні і концептуальні досягнення, які базуються на принципах об’єктивності, історизму, гуманізму, діяльнісного та соціально-психологічного підходів.

Зважаючи на те, що соціокультурні передумови соціальних інновацій на онтологічному рівні пов’язані зі способами комунікації соціальної реальності, автор використовує принципи структуралізму, що були розроблені у логічному позитивізмі та у семіотичному аналізі. Методологічною основою дисертаційного дослідження є також принципи об’єктивності й порівняльності, які дають можливість проаналізувати особливості тих чи інших існуючих поглядів на соціальний розвиток.

Для всебічного охоплення багатоманітності та багатогранності конкретного матеріалу, автор намагався ґрунтуватися на органічному синтезі означених методологічних підходів та засобів.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній на основі вищезазначених методологічних принципів уперше в вітчизняній філософії у соціально-філософському аспекті розкрито інноваційний потенціал соціального розвитку, його аксіологічні та онтологічні складові.

У процесі дослідження отримано низку результатів, які містять у собі елементи новизни:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Теоретичне та практичне значення дослідження. Отримані результати доповнюють та систематизують знання про соціальний розвиток й дозволяють розглянути його інноваційний потенціал в соціокультурному контексті. Теоретичне та практичне значення роботи визначається тим, що зміст та висновки, які були зроблені, уможливлюють поглиблене розуміння соціальних інновацій, їх витоків, наповнюють поняття соціальних інновацій більш конкретним змістом. Результати дослідження можуть бути використаними у державних програмах, зокрема в тих, що спрямовані на інноваційний розвиток держави.

Проведений аналіз може бути корисним у подальшій розробці теоретичних та практичних проблем, пов’язаних з виробленням моделей модернізації та стратегій інноваційного розвитку України.

Матеріали та висновки дисертації можуть бути використані у науковій та педагогічній роботі, у розробці та викладанні загальних курсів філософії, соціальної філософії, соціології, культурології та історії філософії, а також у викладанні спецкурсів.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення та висновки дисертації викладено автором у виступах на: V Міжнародній конференції “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 1998), 5 Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість як спосіб буття дійсного гуманізму” (Київ, 1999), Другій Всеукраїнській конференції “Філософські, культурологічні, релігіознавчі аспекти осмислення світу та її науково-методичне значення” (Запоріжжя, 2000), 6-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість свободи як свобода творчості” (Київ, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції “Україна наукова 2003” (Дніпропетровськ 2003), 7-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість врятує світ” (Київ, 2003).

Структура дисертації: Дисертація містить вступ, три розділи (8 підрозділів), висновки та список використаних джерел, який налічує 245 позицій. Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначаються мета і завдання дослідження, вказується методологічна основа роботи, формулюється її новизна та положення, які виносяться на захист, а також мають теоретичне та практичне значення.

Перший розділ “Становлення філософських інтерпретацій проблеми соціальних змін” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Еволюція філософських уявлень про соціальні зміни від античності до Нового часу” з’ясовано, що тогочасні концепції соціальних змін наближуються до виявлення окремих чинників соціального розвитку, але не розглядають його інноваційний потенціал. Для давніх греків основою усього існуючого був видимий чуттєво-сприйнятний космос, який вважався абсолютом і тому не розглядався як середовище, що не задовольняє людину, як і подібний до нього поліс. Соціальні зміни розглядалися як локальні процеси у межах поліса, трактувалися не стільки як створювання дійсно нового, скільки як просто адаптація до мінливих обставин. Античні філософи уперше порушують коло проблем пов’язаних з соціальним розвитком. У добу Середньовіччя значно трансформуються уявлення про соціальні зміни, в них підкреслюється творчий, креаціоністський характер діяльності Бога, що спричинює розгляд соціальних змін з позиції ірраціоналізму. Оскільки людська діяльність суттєво пов’язується з божественним провидінням, соціальні зміни в концепціях філософів Середньовіччя трактуються як спрямовані на позапросторовий та позачасовий світ вічності. У добу Відродження акцентується самостійна діяльність індивідів, створення ними нових соціальних форм. У центрі філософії Відродження людина, яка прагне до земної, прижиттєвої та посмертної слави; людина вважається творчим началом буття. На ґрунті пантеїстичних переконань утверджується індивідуалізм. Перехід до культури ринкового суспільства сприяє підсиленню раціоналізму. Тогочасні уявлення про соціальний розвиток підкреслюють креативні можливості індивідів у створенні ідеального суспільства. У Новий час філософські концепції соціальних змін переважно базувалися на еволюції наукового розуму, що особливо притаманне соціальній філософії Просвітництва. Зроблений аналіз еволюції тогочасних філософських уявлень про соціальні зміни (від античності до Нового часу) свідчить про те, що соціальний розвиток суспільства пов’язувався з обмеженим колом чинників (природними, теологічними, розвитком науки та іншими), а сама постановка проблеми щодо інноваційного потенціалу соціального розвитку була відсутня.

Другий підрозділ “Проблема змін у контексті філософського дискурсу Модерна” розкриває суперечливість модерністських інтерпретацій проблеми соціальних змін. Філософи Нового часу створювали вчення про державу, в яких підкреслювали домінування людського розуму, що мав стати основою нових соціальних інститутів. Промисловий переворот кінця ХVIII - початку XIX ст. начебто підтверджував наявність прогресу і його залежність від розуму людей та їх практичної діяльності. Зазначена тенденція відбивалася у поглядах провідних філософів того часу, що тяжіли до раціоналізму. І. Кант доходить висновку про вирішальну роль раціонального морального вибору людини у соціальних змінах. Г.В.Ф. Гегель обґрунтовує закономірність та детермінованість всесвітньо-історичного процесу логікою Абсолютної ідеї. Марксизм, розглядаючи історичний розвиток в контексті переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої, також вважає соціальні зміни необхідним та закономірним процесом, але базує їх на способі матеріального виробництва. М. Вебер доводить значущість для соціальних змін духовних чинників (етико-релігійних цінностей). Подальший розвиток науки, упровадження машинного виробництва загострюють суперечність між світом, який створила людина, й світом природи. Це спричинює посилення критики щодо позиції раціоналізму та сприяє поширенню ірраціональних уявлень про соціальні зміни. Так, у філософії А. Бергсона, Ф. Ніцше, З. Фрейда, Г. Зіммеля, соціальні зміни ґрунтуються на ірраціональних чинниках, таких, як воля до влади, інтуїція, інстинкти. Таким чином, у контексті філософського дискурсу Модерна існувала велика кількість підходів, в яких з різних боків висвітлювалося ставлення до існуючих соціальних змін та до їх джерел. Кожний окремий підхід акцентував увагу на одній будь-якій передумові, що в цілому спричинювало спрощене тлумачення соціальних змін. Різноманітність підходів до розуміння соціальних змін свідчить про складність соціального розвитку і необхідність його подальшого дослідження.

Другий розділ “Соціокультурні передумови виникнення соціальних інновацій” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Соціальні інновації: процеси самоорганізації” визначається, що процеси самоорганізації, які відбуваються у суспільстві, зумовлюють створення соціальних структур та спричинюють трансформацію суспільства. Суспільство є відкритою, нелінійною системою, де поруч з упорядкуванням, пов’язаним з організацією та культурою, існують й безладдя, наявність точок біфуркації. В цих точках, кризових моментах суспільства укорінена можливість вибору альтернативного шляху його розвитку, стрибкоподібної зміни соціальних структур. Унаслідок процесів самоорганізації спонтанно виникає новий порядок у системі, не зумовлений зовнішніми чинниками. Процеси самоорганізації ґрунтуються на інформаційних зв’язках, які надають соціальній системі характер “нерівноважної рівноваги”. Завдяки своєрідному стисненню інформації відбувається її ієрархізація, економія, синтез, а також стохастичний вибір вектору дії, який виражає стратегію найважливіших інтегративних спрямувань великих груп індивідів. Оскільки глобальний соціум стає дедалі більш синергетичним, актуалізується необхідність у ретельному дослідженні процесів самоорганізації суспільства, які можна розглядати як соціокультурні передумови соціальних інновацій.

У другому підрозділі “Трансформаційний потенціал соціальної структури”, визначається, що соціальні структури містять в собі здатність як до стабілізації суспільних відносин, так і до змін. Зокрема, спроможність останньої до трансформації зумовлена її відносною незавершеністю. Соціальна структура виступає як внутрішній устрій суспільства, що складається з упорядкованих, взаємодіючих між собою сегментів, розташованих певним чином, які забезпечують сталість соціальної системи та можливість її відтворювання (П. Штомпка, Г.Л. Іонін). Соціальна структура, який притаманна сталість та відносний динамізм, постає як щось надіндивідуальне, що скеровує людську діяльність. Стабілізуючим елементом соціуму виступає культура, яка або ототожнюється зі структурою (Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, Е. Гідденс), або постає ланкою, що поєднує структуру та особистість через соціальний статус (Р. Лінтом, Р. Мертон). Усталення результатів попереднього розвитку в соціальній структурі забезпечується суспільними інститутами та суспільними організаціями. Динаміка ж соціальних процесів пов’язана з суспільною діяльністю, соціальною мобільністю. І якщо виникнення нових соціальних відносин постає головним імпульсом інноваційних процесів, то суспільна діяльність спроможна до реанімації усіх корисних суспільних нововведень. Соціальна структура зумовлює стратифікацію суспільства й статусну закріпленість соціальної нерівності. Доки соціальна нерівність не усвідомлена й не інтерпретується як така, вона сприймається як іманентний природі чи даний Богом порядок (традиційні суспільства). У сучасних суспільствах нерівність постає джерелом суспільних конфліктів, які спричинюють трансформацію суспільства; соціальна мобільність розмиває структурні зв’язки, створює можливість зміни соціальної структури. Суперечливість моментів сталості і динамізму у соціальній структурі провокує соціальну трансформацію, тому вона виступає соціокультурною передумовою соціальних інновацій.

У третьому підрозділі “Комунікаційні аспекти структуризації суспільної реальності” аналізується значення мови, завдяки якій існує можливість здійснення соціальних змін. Мова є найважливішою складовою частиною комунікаційної діяльності, вона упорядковує функціонування спільнот. Всі семіотичні соціальні підсистеми інтегруються мовою. Мова виробляється колективом і нав'язується кожному членові цього колективу. Мова становить основи процесу “культуризації” світу (В.Ф. Лобас). Мовна картина світу категоризує дійсність перш за все під кутом зору практичних потреб. Процес соціалізації індивіда зумовлюється певним чином “диктатурою мови”, суспільство “входить у людину” за допомогою мови (Е. Бенвеніст). Разом з освоєнням мови людина засвоює готові варіанти оцінок суспільних явищ. У ладі природної етничної мови закладено певну програму практичної діяльності відповідного колективу, через те він містить й модель цієї спільноти. Мова структурно організує взаємовідносини людей і навколишнього світу. Суб’єктивність, яка властива мові, сприяє процесу відділення індивіда від суспільства, дозволяє здійснити перехід від “екзистенціальної комунікації” відношень “я” і “ти” до відношень нерівності, маніпуляції, керування, підпорядкування між “я” і “він”, “я” і “воно”, що лежить в основі процесу структуризації суспільства. Мова не тільки описує реальність, але певною мірою змінює її через перформативні мовні висловлювання, що дорівнюють діям. На цій підставі можна розглядати мову як соціокульутрну передумову соціальних інновацій.

У четвертому підрозділі “Ціннісні виміри соціальних інновацій” зазначено, що існуючі у суспільстві цінності постають однією з соціокультурних передумов соціальних інновацій, адже система цінностей складає основу культури, визначає мотивацію діяльності, регулює та інтегрує повсякденну поведінку людей у суспільстві, акумулює обґрунтування раціональності певного способу життя та легітимує суспільні інститути. Відмінність світоглядних цінностей від інструментальних спричинює існування різних за критерієм динамізму та масштабів соціальних змін типів суспільства: традиційного, статичного та сучасного, динамічного. Якщо в межах традиційних суспільств великого значення набувають світоглядні цінності, що спричинює безумовне дотримання традицій та недовіру до соціальних інновацій, то в суспільствах сучасного ґатунку завдяки провідній ролі інструментальних цінностей, які надають діяльності цілераціональної спрямованості, домінують інноваційні процеси. Процес модернізації суспільства ґрунтується на трансформації існуючих соціальних цінностей і норм (В.Г. Федотова). Мінливому суспільству притаманна динаміка ціннісних уявлень, вихід з кризової ситуації завжди пов’язується з пошуками нових ціннісних орієнтацій та розробками соціальних і моральних “технологій” поведінки людини. На підставі того, що зміни у ціннісних орієнтаціях сприяють соціальним змінам в суспільстві взагалі, ціннісні виміри можна вважати соціокультурними передумовами соціальних інновацій.

Третій розділі “Сучасні концепції інноваційного розвитку” складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі “Інноваційний розвиток у проектах раціоналізації “життєвого світу”” аналізується найбільш цікаві проекти соціальних інновацій. Сучасна теоретична ситуація характеризується полемікою між логічним абсолютизмом, що захоплюється об’єктивно-предметним ставленням до світу, та скептичним релятивізмом у його постмодерністському та екзистенціальному тлумаченні. Згадана дискусія спричинює виникнення істотно відмінних соціальних проектів раціоналізації “життєвого світу”, зорієнтованих передусім на культуру, автори яких закидають Модерну нехтування культурною контекстуальністю й індивідуальною ідентичністю. Ю. Габермас, виходячи з ситуації “кризи сучасного європейського розуму”, пов’язує соціальні інновації не з реставрацією старих порядків, а з “проектом модерна” (який ще не мав завершення, адже інноваційний потенціал традицій Просвітництва ще не вичерпано); соціальні інновації мають базуватися на використанні у повному обсязі мови та культури з метою досягнення порозуміння між людьми. У соціально-гуманістичній концепції Ж.-П. Сартра інновації розглядаються через призму автентичного людського буття, що містить у собі інтенційну свободу, сенсовибір, проективність, вихід за межі, адже людина сама є джерелом всіх цінностей і моральних принципів; спрямованість соціальних інновацій на радикальну зміну соціальної системи зумовлена дорефлективною, інтенціональностю людського буття та запереченням будь-яких форм соціальної й соціокультурної регламентації. Таким чином, аналіз сучасних проектів раціоналізації “життєвого світу” доводить, що характер соціальних інновацій трактується у широкому спектрі соціальної діяльності, від культурно-реформаційної до радикальної.

У другому підрозділі “Модернізм та постмодернізм: осмислення соціальних інновацій” аналізується відмінність тлумачення соціальних інновацій модернізму та постмодернізму. На переконання прихильників постіндустріального суспільства (Д. Белл, О. Тоффлер, Й. Масуда), джерелом соціальних інновацій постає продуктивна сила інформації, передусім наукового знання. В суспільствах мережевих структур (М. Кастельс) соціальна морфологія привалює над соціальною дією, а соціальним структурам притаманна висока динамічність та схильність до інновацій. Домінування інформації сприяє радикальній зміні культури у напрямку гуманізації. Однак не слід нехтувати дегуманізуючим впливом технології, адже якщо інформація нового типу буде “вмонтована” у стару систему з відповідними їй ціннісними критеріями, то “турбота про світ” стане головною проблемою людства.

На противагу модерністським концепціям, послідовники постмодернізму підкреслюють негативні наслідки впровадження науково-технічного прогресу та закликають до відродження традицій, адже культура модерну не в змозі забезпечити сучасну людину адекватними засобами самопорозуміння та самоствердження. Проект модерну неминуче веде до апології тотального контролю над цивілізацією, відчудження, об’єктивації, лімітації завдяки намаганню раціоналізувати будь-який аспект екзистенції, що принижує індивідуальність і самобутність; перевага ввідається несвідомим компонентам духовного життя, які забезпечують людську суб’єктивність невичерпними ресурсами розвитку. Покажчиком людинотворчого потенціалу культури постає принцип “турботи про себе” (М. Фуко), але абсолютизація незавершеності, відкритості інноваціям, може привести до суспільного релятивізму, морального та інтелектуального хаосу, анархізму. У сучасному світі актуалізується проблема об’єднання зусиль людства, спрямованих на створення універсальних цінностей, які б органічно поєднували такі складові людської активності, як “турбота про світ” та “турбота про себе” на засадах суспільного та особистісного “принципу відповідальності”, спроможного стати сучасним алгоритмом реального втілення інноваційного потенціалу соціального розвитку (Г. Йонас).

У ВИСНОВКАХ дисертації подано загальний підсумок роботи та окреслюються перспективи подальшої розробки проблеми. В результаті проведеного дослідження автор дійшов таких висновків:

Аналіз філософських концепцій соціальних змін від античності до Нового часу доводить, що у згаданий період взагалі не розглядалася проблема інноваційного потенціалу соціального розвитку, а самі зміни витлумачувалися як зумовлені природними, або теологічними передумовами.

В контексті філософського дискурсу Модерна з’являється велика кількість підходів, в межах яких з різних боків висвітлюється не тільки сутність соціальних змін, але й обґрунтовуються їх можливі джерела. Але кожний окремий підхід акцентує увагу на одній будь-якій передумові, що в цілому спричинює спрощене розуміння соціального розвитку.

Серед соціокультурних передумов соціальних інновацій значне місце належить процесам самоорганізації, які і стабілізують соціальну систему, і уможливлюють соціальні зміни.

Соціокультурними передумовами соціальних інновацій також постають соціальна структура та комунікаційні аспекти структуризації соціальної реальності, насамперед, мова. Незавершеність соціальної структури уможливлює соціальні інновації. Мова виконує функцію програми комунікативно-практичного освоєння дійсності, містить у собі як певну матрицю практичної діяльності мовної спільноти, так і модель цієї спільноти; завдяки перформативним мовним висловлюванням здійснюється соціальні зміни.

Людські дії інтегруються в цілісну систему завдяки цінностям, які стають примусом для певних ідентифікаційних практик та відіграють роль стандартів для вибору існуючих альтернатив. В суспільствах, базованих на інструментальних цінностях, діяльність аналізується з позицій її ціле- раціональності.

Сучасна теоретична ситуація характеризується полемікою між логічним абсолютизмом та скептичним релятивізмом у постмодерністському та екзистенціальному тлумаченні. Автори соціальних проектів раціоналізації “життєвого світу” закидають Модерну нехтування культурною контекстуальністю та індивідуальною ідентичністю (Ю. Габермас. Ж.-П. Сартр).

Модерністи стверджують, що в умовах інформаційної ери виникають суспільства, де соціальна морфологія домінує над соціальною дією, а самим соціальним структурам притаманна висока динамічність та схильність до інновацій. У постмодерністських концепціях не заперечується значення культури, підкреслюється роль мови, піддається сумніву значення наукового знання, абсолютизуються незавершеність, що спрямовує інноваційну діяльність на невпинне оновлення і не сприяє забезпеченню людської автентичності.

Сучасна теоретична ситуація навколо інноваційного потенціалу соціального розвитку потребує гармонізації інноваційних прагнень модерністів і постмодерністів, а отже органічного поєднання принципів “турботи про світ” і “турботи про себе” на засадах нового інтегрального суспільного та особистісного “принципу відповідальності”.

Виявлення передумов, чинників, детермінант, механізмів запровадження “принципу відповідальності” в інноваційних процесах потребує подальшого ретельного дослідження.

Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

АНОТАЦІЯ

Сандига О.І. Інноваційний потенціал соціального розвитку (філософський аналіз). Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. Інститут філософії НАН України. – Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню інноваційного потенціалу соціального розвитку. Виокремлено процеси інновації та модернізації в царині соціальних змін як способу трансформації існуючих соціальних відносин та форм організації суспільства. Розкрито роль соціальної структури у соціальних змінах. Обґрунтовано органічний зв’язок традиції та інновації через реконструкцію концепту самоорганізації, яка імпліцитно включає як інформацію про минулий досвід людства, так і ідеали, що орієнтують суспільство на досягнення певної мети у майбутньому. Виявлено сутнісну роль особистісного виміру інноваційних процесів як зв’язуючої ланки між їх структурними та ціннісними компонентами. Доведено, що “принцип відповідальності” є сучасним механізмом зв’язку традиційного та інноваційного вимірів соціального буття, алгоритмом здійснення інноваційного потенціалу соціального розвитку.

Ключові слова: інноваційний потенціал, трансформація, соціальні зміни, соціальний розвиток, процеси модернізації, процеси інновації, глобалізація, процеси самоорганізації, структура, цінності.

АННОТАЦИЯ

Сандыга О.И. Инновационный потенциал социального развития (философский анализ). Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. Институт философии НАН Украины. – Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию инновационного потенциала социального развития. Выделены процессы инновации и модернизации в сфере социальных изменений как способа трансформации существующих социальных отношений и форм организации общества. Раскрыта роль социальной структуры в социальных изменениях. Обоснована органическая связь традиций и инноваций посредством реконструкции концепта самоорганизации, которая имплицитно включает в себя как информацию о прошлом опыте человечества, так и идеалы, ориентирующие общество на достижение определенной цели в будущем. Выявлена сущностная роль личностного измерения инновационных процессов как связующего звена между их структурными и ценностными компонентами. Доказано, что “принцип ответственности” представляет собой современный механизм связи традиционного и инновационного измерения социального бытия, алгоритм осуществления инновационного потенциала социального развития.

Ключевые слова: инновационный потенциал, трансформация, социальные изменения, социальное развитие, процессы модернизации, процессы инновации, глобализация, процессы самоорганизации, структура, ценности.

SUMMARY

Sandyga O.I. Innovative potential of social development (philosophical analysis). - Manuscript.

The dissertation for obtaining of degree of candidate of philosophical sciences on speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history: Institute of Philosophy named by H.S. Scovoroda National Academy of Science of Ukraine, Kiev 2004.

Dissertation work represents the attempt to bring to light innovative potential of social development, its axiologic and ontologic components. It emphasizes, that constant introduction of achievements of scientific and technical progress results into life gives new pulses of social and economic and political changes. The world, a society becomes more and more unstable, unpredictable, many-sided. One of characteristic features of the present is the extraordinary dynamics of social changes, many of which have radical character. The modern society represents the most complicated social organism the main tendency of which is dramatic renovation of all of its structures and bases.

The society changes direction of its development constantly and this direction depends on various tendencies synthesizing different aspirations of those or other societies or groups. The sociocultural changes emphasize the transformational and dynamic character of society, promote the search of those models of social structures and social forms which could provide successful functioning of the social organism.

In this scientific paper social development includes the widest methodological understanding and is used, first of all, as a synonym for those social changes which transform the society as a whole. It is to these social transformations the processes of innovation and modernization can be dealt with. Their analysis will allow to investigate innovative potential of social development from the socio-philosophical point of view and to define sociocultural premises of social innovations. The innovative potential of the social development represents the set of possible social and economic innovations which would promote the positive, purposeful and organized change of society. Basing innovative potential on innovative activity, it is necessary to distinct the processes of social innovations from processes of modernization. The paper presents social innovation as the sociocultural process promoting natural and different in scale transformation of the society, caused by the psychological factor, as well as social pragmatics. Processes of modernization represents the creation of institutes, relations, values and norms the use of which demands the change of identity of individuals. Research of innovative potential of the social development is caused by the attempt to reconsider the possible changes of the existing world, to define the basic tendencies of evolution of the civilization, from the theoretical point of view and to find out the qualitative parameters of the modern society.

The methodological sense of the concept of “a social structure”has been brought to light as a social phenomenon, which stabilizes and gives the possibility to change social relations. Organic connection of traditions and innovations is validated by means of the consepta reconstruction of self-organizing which implicitly includes both the information on the last experience of mankind, and the ideals focusing the society on the achievement of a definite purpose in the future.

It is shown, that communicative aspects of structurization of the social reality promote the unity and understanding among the members of the certain linguistic community. These aspects include both the communicative program of behaviour of a separate individual, and the general model of the social organization of the certain society. It is determined, that the social structure, its dynamics, processes of structurization are taken root from features of the human existence, which representes a system of “openness-to-world”, capable to change and to form new attitude to the reality. It is brought to light that one of the features of social structure is its relative incompleteness and due to this fact the social structure is one of sociocultural premises of social innovations. The attributive nature of valuable measurement of social - innovative processes is determined and the nature is embodied in world outlook and instrument values. It is brought to light that public and personal “the principle of the responsibility” represents the modern mechanism of connection of traditional and innovative measurement of social existence, algorithm of realization of innovative potential of the social development in view of theoretical comprehension of its limits. It is proved, that in the context of innovative development there are new social projects of rationalization of “the vital world”. Some of these projects are based on traditions of Enlightenment and their aim is to find