ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

CУХИЙ Олег Орестович

УДК 330.322.01:339.727.22:330.342.22] (477)

ІНОЗЕМНЕ ІНВЕСТУВАННЯ В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність: 08.01.01 – економічна теорія

А в т о р е ф е р а т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Львівського національного університету

імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор економічних наук, професор

РЕВЕРЧУК Сергій Корнійович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри банківського і страхового бізнесу.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

ТИВОНЧУК Іван Опанасович,

Національний університет „Львівська політехніка”,

професор кафедри теоретичної та прикладної економіки;

кандидат економічних наук, доцент

РІБУН Любомир Володимирович,

Український державний лісотехнічний університет,

завідувач кафедри економічної теорії.

Провідна установа – Донецький національний університет Міністерства освіти і науки

України, кафедра економічної теорії.

Захист відбудеться “24” червня 2004 р. о 13:30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка, м. Львів, 79008,

пр. Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “20” травня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради ______________________ проф. Панчишин С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Останнє десятиліття характеризувалося високими темпами зростання обсягів іноземних інвестицій у світовій економіці. І, як показує практика, активне іноземне інвестування спроможне виступати важливим чинником піднесення національних економік та їх ефективної участі у міжнародному поділі праці.

Проте, незважаючи на значні територію й кількість населення, потужний промисловий і науково-технічний потенціал, Україна суттєво відстає від інших постсоціалістичних країн у залученні прямих іноземних інвестицій (ПІІ), які на даний час є домінуючою формою іноземного інвестування в економіку нашої країни. Великі іноземні інвестори поки що не розглядають Україну як серйозного партнера, а внесені ПІІ переважно орієнтовані на ринок збуту і мало сприяють тому, щоб Україна зайняла належне місце у світовому поділі праці. Тому особливої ваги набуває дослідження суті іноземного інвестування, насамперед прямого, закономірностей його протікання та інструментів стимулювання в умовах трансформаційної економіки.

Пряме іноземне інвестування є найбільш актуальним для наших умов, що й обумовлює в дослідженні звернення на нього основної уваги, оскільки воно переважає в Україні та й у країнах Центрально-Східної Європи і передбачає трансфер технологій, ноу-хау, людських ресурсів, управлінських навичок, підготовку персоналу, – тобто здатне суттєво позитивно впливати на економіку країни-реципієнта.

Проблеми іноземного інвестування у вітчизняній економічній науці висвітлені у працях І.Бланка, О.Гаврилюка, В.Гейця, Б.Губського, М.Долішнього, С.Захаріна, О.Колосова, І.Лукінова, Д.Лук’яненка, І.Малого, Ю.Макогона, В.Новицького, Ю.Пахомова, А.Пересади, А.Румянцева, C.Реверчука, А.Семенова, С.Соколенка, І.Тивончука, А.Філіпенка, С.Юрія та інших. Істотним є внесок А.Поручника, В.Сухарського та Н.Татаренко у дослідження розвитку теорій іноземного інвестування. Важливі наукові ідеї щодо іноземного інвестування відображені у працях М.Туган-Барановського.

Серед зарубіжних дослідників, які внесли значний вклад у розвиток теорій міжнародного інвестування, потрібно назвати Р.Вернона, С.Гаймера, Е.Грехема, Ч.Гіла, Ч.Кіндлебергера, П.Кругмана, Ф.Мьолерс, Ф.Нікербокера, М.Портера, А.Ругмана тощо. Узагальнення існуючих теорій ПІІ здійснено у працях Дж. Данінга. Різні аспекти впливу ПІІ на приймаючу економіку розкрито у працях Ф.Рута та Дж.Майєра.

Втім, не всі аспекти цієї складної й багатогранної проблеми з’ясовані та отримали належне наукове обґрунтування. Недостатньо вивчено особливості іноземного інвестування в різних економічних системах, передумови реалізації функцій ПІІ, специфіку формування інвестиційного клімату в перехідній економіці, функціональну типологію та періодизацію залучення ПІІ тощо. Чимало положень, зокрема, щодо ролі та стимулювання іноземного інвестування, носять дискусійний характер. У більшості ж робіт західних економістів досліджено тенденції ПІІ між розвинутими країнами або ж в країни, що розвиваються. Особливості ринкової трансформації економіки України вимагають переосмислення існуючих теоретичних і практичних підходів до іноземного інвестування. Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота безпосередньо пов’язана з тематикою наукових досліджень, що виконуються на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка у межах теми „Удосконалення фінансово-кредитного механізму підприємництва в Україні” (номер державної реєстрації 0102U006372). Автор досліджував тенденції та розробляв рекомендації з питань залучення іноземного капіталу в Україну. Частина матеріалів увійшла у книгу „Інвестологія”, яка підготовлена на економічному факультеті ЛНУ імені Івана Франка.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є з’ясування і наукове обґрунтування особливостей та закономірностей іноземного інвестування, розроблення рекомендацій щодо його активізації в економіку України у період її ринкової трансформації.

Для досягнення визначеної мети у дисертації поставлено такі завдання:–

розкрити сутність та види іноземних інвестицій у різних економічних системах, простежити еволюцію теорій ПІІ;–

розробити типологію іноземних інвестицій і моделі їх залучення, визначити передумови реалізації функцій ПІІ у трансформаційній економіці;–

з урахуванням синергетичного ефекту запропонувати формалізовану модель інвестиційного клімату та його впливу на характеристики ПІІ;–

окреслити основні чинники інвестиційної привабливості регіонів;–

провести аналіз іноземного інвестування в Україну, виокремити його основні етапи; –

визначити особливості участі іноземних інвесторів в українських підприємствах; –

з’ясувати вплив державного регулювання на надходження іноземних інвестицій і на цій основі запропонувати напрями активізації ПІІ в Україну.

Об’єктом дослідження є пряме іноземне інвестування в економіку України у період її ринкової трансформації.

Предметом дослідження відповідно до поставленої мети і завдань є особливості та закономірності, функції, структура, напрями активізації іноземного інвестування в умовах ринкової трансформації економіки України.

Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є теорії міжнародної торгівлі та міжнародного руху капіталу, зокрема теорії прямого іноземного інвестування, фундаментальні дослідження проблем залучення іноземних інвестицій у перехідні економіки. У роботі використано такі методи дослідження: аналіз, синтез, історичний метод, метод порівнянь (з їх допомогою з’ясовано суть іноземного інвестування та еволюцію теоретичних поглядів на ПІІ); методи синтезу, індукції, групувань (для типологізації іноземних інвестицій); метод формалізації й системний підхід з урахуванням ефекту синергії (для розкриття закономірностей формування інвестиційного клімату та його впливу на характеристики ПІІ); якісний аналіз, історичний, табличний та графічний методи, метод середніх величин (для проведення періодизації іноземного інвестування в Україну, дослідження його особливостей і тенденцій); абстрагування, моделювання економічних процесів (для порівняння міжнародного руху капіталу в різних економічних системах, для побудови моделей залучення ПІІ).

Інформаційне забезпечення дослідження включає: законодавчо-нормативні акти з питань іноземного інвестування, періодичну і монографічну літературу, матеріали Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації у Львівській області, Львівського обласного управління статистики, Яворівської райдержадміністрації, торгових місій посольств зарубіжних країн.

Наукова новизна отриманих результатів. До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта і виносяться на захист, належать такі:–

уперше на основі сукупності характеристик інвестування (мотивів, обсягів, функцій) виокремлено п’ять типів іноземних інвестицій (пільго-, збуто-, виробничо-, експортоорієнтовані та високотехнологічні) та побудовано їх ієрархію за ознакою зростання потенційного позитивного впливу на приймаючу економіку, що дає змогу визначати передумови та прогнозувати економічний ефект від їх залучення; обґрунтовано вплив рівня розвитку приймаючої країни на обсяг отриманих вигод від ПІІ і на ступінь залежності від іноземного капіталу; побудовано теоретичні функціональні моделі залучення ПІІ;–

уперше запропоновано періодизацію іноземного інвестування в Україну за комплексним набором критеріїв з виділенням таких етапів: ПІІ в командно-адміністративній економіці (1989-1991рр.), перші підприємства з іноземними інвестиціями (ПзІІ) в незалежній Україні, масове створення дрібних ПзІІ, зокрема фіктивних (1992-1993рр.); інтенсивне створення ПзІІ з кваліфікаційною інвестицією (1993-1996рр.); етап переходу на національний режим інвестування (1996-1998рр.); поява перших великих інвесторів (1999-2002рр.); для кожного етапу окреслено домінуючі типи іноземних інвестицій згідно з авторською типологією, а також з’ясовано особливості розподілу кількості створених підприємств з іноземними інвестиціями за часткою участі іноземного інвестора і визначено та обґрунтовано найпоширеніші їх рівні;–

на підставі порівняльного аналізу отримало подальшого розвитку теоретичне поняття „прямі іноземні інвестиції” з урахуванням специфіки міжнародного руху капіталу в різних економічних системах, зокрема розглянуто інвестиційне співробітництво в командно-адміністративній системі як своєрідний аналог іноземного інвестування в ринкових системах, уточнено визначення ПІІ стосовно умов України та перевірено адекватність його кількісної характеристики, розкрито еволюцію теоретичних поглядів на іноземне інвестування з долученням доробку українських учених-економістів; –

узагальнено наявні і запропоновано нові класифікації ПІІ та встановлено залежність між класифікаційними групами ПІІ й економічним ефектом від ПІІ для приймаючої країни, виявлено відмінності між вітчизняною та зарубіжною науковою класифікацією іноземних інвестицій;–

на основі синергетичного підходу й методу формалізації запропоновано концепційну модель, яка відображає взаємозв’язки між перебігом реформ і станом інвестиційного клімату, різними характеристиками ПІІ (обсягом, структурою, типологією, впливом на приймаючу економіку) та інвестиційним кліматом; окреслено основні чинники інвестиційної привабливості регіонів на основі узагальнення методичного досвіду оцінювання їх інвестиційної привабливості; –

набуло подальшого розвитку обґрунтування умов та інструментів залучення іноземних інвестицій, зокрема з’ясовано вплив державного регулювання на надходження ПІІ й запропоновано відповідну графічну модель (крива залучення іноземного капіталу), виявлено обмеженість ефективності функціонування СЕЗ в умовах загальнонаціонального несприятливого інвестиційного клімату, а також визначено роль пріоритетних інвестиційних проектів і консультаційних фірм у залученні ПІІ, розроблено рекомендації щодо активізації іноземного інвестування та просування інвестиційних проектів.

Теоретична значимість роботи полягає у розкритті функцій ПІІ, моделей їх залучення, розробці типології й періодизації надходження ПІІ, а також в окресленні концептуальних засад активізації іноземного інвестування.

Практичне значення дослідження полягає у розробленні рекомендацій щодо активізації ПІІ. Результати роботи можуть бути використані при розробці програм залучення ПІІ, прийнятті управлінських рішень державними органами та у процесі вдосконалення законодавчої й нормативної бази іноземного інвестування. Окремі результати представляють інтерес для українських підприємств, що шукають інвесторів. Наукові положення та методичні підходи дисертаційного дослідження пропонується використовувати у навчальних курсах: „Макроекономіка”, „Інвестування”, „Теорія міжнародної економіки” тощо.

Результати дисертації використано у роботі економічних підрозділів Львівської облдержадміністрації при розробленні плану соціально-економічного розвитку на 2003р. та програми залучення іноземних інвестицій, при підготовці III Економічного форуму з питань транскордонного співробітництва та „Інвестиційного ярмарку 2003” (довідка №5/18-3920/8-29 від 29.09.2003р.).

Науково-методичні положення дисертації використовуються у навчальному процесі економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка при викладанні курсу “Інвестування” (довідка №2517-Р від 31.12.2003р.).

Особистий внесок здобувача. Сукупність науково-практичних результатів, що викладені в дисертації та виносяться на захист, отримані автором особисто. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті ідеї й положення, які є результатом особистої роботи здобувача.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались та обговорювались на наукових конференціях і семінарах економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у 1998-2002рр., на науково-практичних конференціях “Оплата праці: проблеми теорії та практики” (Луцьк, 2000), “Реформування фінансово-кредитної системи і економічне зростання” (Луцьк, 2001), “Ефективність державного управління в контексті становлення громадянського суспільства” (Львів, 2002), “Фінансово-кредитне регулювання ділової активності господарюючих суб’єктів” (Львів, 2002), „Управління розвитком соціально-економічних систем” (Донецьк, 2002), „Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика” (Львів, Брюховичі, 2003).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 статей у фахових наукових виданнях загальним обсягом 1,9 д.а., 7 тез наукових доповідей на конференціях, 5 підрозділів у посібнику „Інвестологія” загальним обсягом 5,6 д.а.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (258 позицій). Основний зміст дисертації викладено на 178 сторінках машинопису. Робота містить 12 таблиць, 25 рисунків і 12 додатків на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретико-методологічні основи дослідження іноземного інвестування” з’ясовано сутність, види та функції іноземних інвестицій, запропоновано їх функціональну типологію, висвітлено еволюцію теорій іноземного інвестування.

У першому підрозділі аналізується економічна суть та підходи до визначення та класифікації іноземних інвестицій. На думку автора, визначення ПІІ повинне враховувати такі ознаки: наявність підприємницького мотиву, існування контролю над інвестованим підприємством, певний рівень участі іноземних інвесторів в інвестованому підприємстві. Дисертант дотримується позиції, що метою і основною рисою прямих іноземних інвестицій, на відміну від портфельних інвестицій, є вкладення в іноземні підприємства не тільки задля отримання прибутків, а й участі в управлінні, контролі та розвитку цих підприємств. Критерієм для статистичного діагностування такої участі в управлінні обрано частку іноземного інвестора в ПзІІ. Відтак, під прямими іноземними інвестиціями автор розуміє активи (речі, грошові кошти, майнові права, результати інтелектуальної діяльності), що вкладаються іноземними інвесторами з метою отримання прибутку у підприємства будь-якої організаційно-правової форми, за умови, що їхня частка в статутному капіталі становить не менше 10%. Адекватність такого підходу апробована на статистичних даних про ПзІІ у Львівській області. Доведено, що обсяг ПІІ, які становлять 10-25% у статутних фондах підприємств, не є суттєвим у загальному обсязі ПІІ. Тому багатоваріантність (розбіжності) у виборі числового критерію для визначення ПІІ, які й викликають полеміку (не менше 10%, чи 20%, чи 25% статутного фонду), слабо впливають на кінцевий результат оцінки обсягів ПІІ.

Відзначено, що залучення прямих іноземних інвестицій є домінуючою формою іноземного інвестування для країн на етапі ринкової трансформації.

Виявлено відмінності між вітчизняною та зарубіжною класифікаціями іноземних інвестицій, в результаті чого складання вітчизняних класифікаційних критеріїв „прямі інвестиції” /як інвестиції, що здійснюються без фінансових посередників (за І.Бланком)/ та „іноземні” не є тотожним західному терміну „прямі іноземні інвестиції”. Автором проведено зіставлення вітчизняної та зарубіжної класифікацій інвестицій, а також запропоновано класифікувати іноземні інвестиції за рівнем соціально-економічного розвитку країни походження, за напрямками економічної діяльності створюваних ПзІІ.

Проведено порівняльний аналіз іноземного інвестування в різних економічних системах: ринковій та адміністративно-командній (АКС). Традиційно вважається, що в АКС іноземне інвестування не існувало і тому воно досліджувалось лише з часу здобуття незалежності або ж з часу перебудови в СРСР. Однак, дисертант вказує, що інвестовані з-за кордону підприємства в умовах АКС здійснювали зворотні поставки випущеної продукції для розрахунку з країною-інвестором. З економічної точки зору, вартість, вкладена країною-інвестором, переносилась частинами на випущену продукцію і поверталася до країни-інвестора. Це становить своєрідний економічний аналог іноземного інвестування в ринкових системах, який, однак, формально і змістовно відповідає основним властивостям АКС та її ідеології.

У другому підрозділі досліджено розвиток теоретичних поглядів на іноземне інвестування, що дало змогу виділити такі причини ПІІ: різниця в процентних ставках та прибутковості інвестицій між країнами, абсолютні та відносні переваги країн (А.Сміт, Д.Рікардо), надлишок капіталу в країні-донорі та імперіалістичні мотиви (К.Маркс, В.Ленін), зовнішньоторговельний дисбаланс (Дж.М.Кейнс, Л.Вальрас), неоднакова факторонасиченість країн (теорія факторонасичення), переваги національних даймондів інших країн (модель Портера-Ругмана). Автор вказує на доцільність застосування моделі Портера-Ругмана для відображення впливу даймондів держав Центрально-Східної Європи на іноземне інвестування в західні області України.

Сучасні економічні теорії також пояснюють ПІІ наявністю монопольних переваг в ТНК (теорія монополістичної переваги); вигодами переміщення виробництва, які пов’язані із життєвим циклом продукту (Р.Вернон); олігопольною реакцією ТНК (модель олігопольної реакції); вигодами позитивного ефекту масштабу; вигодами інтерналізації (теорія інтерналізації). Для аналізу впливу макроекономічної політики на міжнародний рух капіталу застосовано модель малої відкритої економіки (модель Мандела-Флемінга) і доведено доцільність стимулювальної фіскальної політики для досягнення економічного зростання та збільшення припливу іноземного капіталу. Для розмежування причин прямого і портфельного іноземного інвестування необхідно враховувати вади ринку, зокрема в перехідних економіках, які можуть надавати прямим інвестиціям певні переваги над портфельними й спричиняти домінування ПІІ у країнах з ринковою трансформацією економіки. Теорія еклектичної парадигми Дж.Данінга узагальнює основні положення існуючих теорій ПІІ й враховує специфічні територіальні переваги приймаючої країни, що дає змогу найбільш адекватно пояснити приплив ПІІ у країни на етапі ринкової трансформації економіки. Запропоновано застосовувати теорію еклектичної парадигми і для з’ясування регіонального розподілу ПІІ у межах значних за територією країн-реципієнтів.

У третьому підрозділі увага акцентується на тому, що далеко не в кожній ситуації реалізуються усі позитивні функції, властиві ПІІ. Тому автор виділяє модель високорозвинутих країн і модель слаборозвинутих країн з метою виявити вплив ПІІ на приймаючу економіку в кожному з випадків.

Для моделі високорозвинутих країн визначено такі основні риси країни-реципієнта: великий платоспроможний попит, зокрема на наукомістку продукцію; стабільність; високорозвинута технологічна база та інфраструктура; широка мережа постачальників; висококваліфіковані спеціалісти тощо. Основні ознаки іноземного інвестування: міжнародні компанії зацікавлені у використанні територіальних переваг приймаючої країни і здійснюють значні інвестиції, зокрема у капіталомісткі та високотехнологічні галузі з передачею найновіших технологій; створюється значна кількість нових робочих місць; іноземні інвестиції відіграють суттєву роль у приймаючій економіці.

Для моделі слаборозвинутих країн властиві такі риси країни-реципієнта: низький платоспроможний попит; політична й економічна нестабільність; корупція; нерозвинута технологічна база та інфраструктура; відсутність мережі надійних та високотехнологічних постачальників; нерозвиненість ринкових механізмів тощо. Основні ознаки іноземного інвестування: міжнародні компанії не бачать можливостей розвитку виробництва у таких країнах і зацікавлені лише у просуванні своїх товарів на ринки таких країн, у використанні їх природних ресурсів, налагодженні відсталих, допоміжних чи шкідливих виробництв. Показано, що за такої моделі переважають невеликі інвестиції (у торгівлю, збутові філії), передаються застарілі технології, створюється незначна кількість нових робочих місць, а іноземні інвестиції не відіграють суттєвої ролі у приймаючій економіці.

Доведено, що іноземне інвестування в Україну великою мірою відбувається власне за моделлю слаборозвинутих країн.

На основі проведених узагальнень про диференціацію ПІІ автор виділяє низку основних типів іноземних інвестицій за мотивами здійснення, роллю і впливом на приймаючу економіку. Дані типи дисертант групує і розглядає у певному послідовному порядку, в певній ієрархії – за зростанням їх ролі та позитивного впливу на приймаючу економіку (табл. 1).

Таблиця 1

Типологія іноземного інвестування (в порядку зростання позитивного впливу на приймаючу економіку)

Тип ПІІ | Характеристика | Приклади

Тип 1

Пільго-орієнтовані іноземні інвестиції | Використання привілейованого режиму іноземних інвестицій

для зменшення податкового тиску |

Україна у 1992-1996 рр. (період надання пільг для СП), а також частково у 1999-2002 рр. (вільні економічні зони, відновлення в судовому порядку наданих пільг)

Тип 2

Збуто-орієнтовані іноземні інвестиції | Освоєння країни як ринку збуту; невеликі інвестиції у виробництво, зокрема прямі вертикальні та зворотні вертикальні інвестиції | Країни Центрально-Східної Європи у першій половині 90-х рр.;

Україна у 1997-2002 рр.

Тип 3

Виробничо-орієнтовані

іноземні

інвестиції | Розширення іноземних інвестицій у виробництво (переважно трудо-містке) | Сучасний стан у Центрально-Східній Європі (насамперед Польща, Угорщина тощо); нові індустріальні країни “другої” хвилі (Малайзія, Таїланд, Індія, Чилі)

Тип 4

Експорто-орієнтовані іноземні інвестиції | Здійснення значних інвестицій у виробництво, зокрема у експорто-орієнтоване та імпортозаміщувальне виробництво; активне залучення країн-реципієнтів до світового поділу праці завдяки ПІІ | Азійські „тигри” (Тайвань, Південна Корея, Сингапур)

Тип 5

Високо-технологічні іноземні інвестиції | Тісне переплетення інвестиційних потоків, значні горизонтальні іноземні інвестиції, зокрема у високотехнологічних та науко-містких галузях | Високорозвинуті країни (зокрема США, Німеччина, Франція, Велика Британія)

Перший тип – це пільгоорієнтовані іноземні інвестиції, які використовують статус ПзІІ для зменшення податкового тиску і можуть мати негативний дестабілізуючий вплив на приймаючу економіку.

Другий тип – збутоорієнтовані іноземні інвестиції, завдяки яким іноземні інвестори утворюють збутові філії своїх підприємств і просувають власні товари на зарубіжні ринки (прямі вертикальні інвестиції). Інвестиції у виробництво є невеликими і скеровуються, передусім, у низьковитратну індустрію споживчих товарів та послуг.

Третій тип – виробничоорієнтовані іноземні інвестиції, тобто інвестиції орієнтовані не лише на збут продукції (ринок), а й на виробництво, використання місцевих ресурсів, зокрема робочої сили. Дані інвестиції справляють суттєвий позитивний вплив на приймаючу економіку.

Четвертий тип – експортоорієнтовані іноземні інвестиції характеризуються більш значними інвестиціями у виробництво (зокрема експортоорієнтоване та імпортозаміщувальне) і мають ще більший позитивний вплив на економіку-реципієнт за умови диверсифікації експорту та відповідності вимогам структурної перебудови економіки-реципієнта.

П’ятий тип – високотехнологічні іноземні інвестиції, для яких характерні тісне переплетення інвестиційних потоків, великі і дуже великі горизонтальні іноземні інвестиції, зокрема у високотехнологічних та наукомістких галузях. Даний тип інвестицій є найбільш прогресивним.

Продовжуючи дослідження впливу рівня розвитку приймаючої країни на реалізацію функцій ПІІ, дисертант доводить, що багата (високорозвинута) країна порівняно з бідною (слаборозвинутою) зазвичай залучає значно більші обсяги ПІІ, кращої технологічної структури, вищого типологічного рівня та отримує значно більше вигод від ПІІ й, водночас, є менш залежною від іноземного капіталу.

У другому розділі “Проблеми та перспективи іноземного інвестування в економіку України” з’ясовано особливості формування інвестиційного клімату в Україні і запропоновано відповідну формалізовану модель, проведено періодизацію іноземного інвестування у вітчизняну економіку, окреслено напрямки активізації залучення ПІІ.

У першому підрозділі серед політико-правових чинників інвестиційного клімату України відзначено обережність інвесторів щодо пільг і гарантій українських урядів (надання/відміна пільг), певну політичну нестабільність, слабкість судової системи, труднощі у захисті прав та примусового виконання контрактів і законів; високий рівень корумпованості й бюрократизації. Простежено наростаючу тенденцію до відміни будь-яких привілеїв для іноземних інвесторів в Україні. Водночас наголошено, що для інвесторів визначальними є законодавча стабільність та правова захищеність.

Щодо макроекономічних чинників інвестиційного клімату, то, незважаючи на економічне пожвавлення й невисокі темпи інфляції, актуальними залишаються такі аспекти, як низький ВВП на душу населення та проблема структурних реформ економіки, які б забезпечили її конкурентоспроможність та не лише короткострокове кон’юнктурне пожвавлення, а й довгострокове економічне зростання. Низький рівень внутрішніх капіталовкладень й банківського кредитування, відплив капіталу за кордон, значний тіньовий сектор поглиблюють інвестиційну кризу. Актуальним також є поліпшення загального рівня інфраструктури. У сфері фіскальної політики слабинами є нестабільність та заплутаність податкової системи, сам порядок стягування податків, часті конфлікти й судові процеси між суб’єктами господарювання та податковими адміністраціями.

Залучення ПІІ тісно пов’язане з процесом приватизації. В Україні, однак, у приватизаційний процес далеко неповною мірою залучені ресурси іноземних інвесторів, що пояснюється непрозорістю приватизації.

Порівняльний аналіз найважливіших підходів до оцінки інвестиційної привабливості регіонів України виявив, що практично всі вони базуються на тих самих основних чинниках інвестиційної привабливості.

На основі еклектичної парадигми Дж.Данінга пропонується представити ПІІ (FDI) як функцію від переваг володіння (O), переваг інтерналізації (I) та територіальних переваг /інвестиційного клімату/ (L):

FDI= f(O,I,L) (1)

Переваги володіння та переваги інтерналізації залежать від компанії-інвестора, територіальні переваги – від приймаючої країни. Тому, якщо розглядати всю сукупність світових компаній-інвесторів, то процес їх сукупного інвестування в Україну можна виразити як певну функцію інвестиційного клімату (ICUA) України:

FDIUA = г (ICUA) (2)

Тому, залежно від інвестиційного клімату України, одні компанії вирішать інвестувати в Україну, інші – ні; одні мотиви інвестування в Україну будуть актуальними, інші – не зовсім; у певні галузі інтенсивно припливатимуть капітали, а інші галузі не будуть активно інвестуватися; певні типи інвестицій (див. типологію) будуть переважати порівняно з іншими; частка інвестицій певного обсягу, певної форми, певного натурально-речового виду буде вищою порівняно з частками інвестицій інших обсягів та форм; певні типи інвесторів інвестуватимуть частіше, ніж інші і т.д. Це вказує, що вплив ПІІ на приймаючу економіку, функції ПІІ () є залежними від інвестиційного клімату:

(3)

Інвестиційний клімат формалізовано як синергетичну суму функцій від окремих параметрів макро- і мікросередовища:

, (4)

де – параметри вітчизняного макро- і мікросередовища;

– відповідні коефіцієнти впливу;

– різні типи функціональних залежностей, серед яких автор виділяє пряму, обернену і квадратичну залежності, які вже апробовані для опису іноземного інвестування у Центрально-Східну Європу.

Трансформація економічної системи передбачає зміну економічних параметрів залежно від перебігу трансформаційних процесів:

Ui = вi (TR) для i=1,2…n , (5)

де TR – параметр, що описує темп проведення реформ; – функції, що описують зміни макро- і мікропараметрів залежно від темпу реформ.

Тоді, загалом, на підставі виразів (2), (4) і (5):

ICUA = в (TRUA), (6)

FDIUA = м (TRUA) (7)

Адекватність формул (6) і (7) підтверджується на прикладі економік країн Центрально-Східної Європи, зокрема, приплив ПІІ прямо залежить від дієвості законодавства про банкрутство, яке є важливим індикатором перебігу реформ.

Отже, інвестиційний клімат та характеристики ПІІ в перехідній економіці є певними функціями від темпів проведення реформ. Завершеність трансформаційних процесів є необхідною умовою поліпшення інвестиційного клімату та суттєвого збільшення припливу іноземного капіталу в країну. При цьому інвестиційний клімат визначає не лише кількісні, а й якісні характеристики іноземного інвестування, їх потенційний позитивний вплив на приймаючу економіку. Відтак, покращення інвестиційного клімату призводить до зростаючого позитивного впливу ПІІ на економіку країни-реципієнта.

У другому підрозділі розглянуто залучення іноземних інвестицій в Україну. Динаміку надходження ПІІ в Україну наведено у таблиці 2. Основною формою залучення іноземного капіталу є створення ПзІІ, яких в Україні вже нараховується 8,5 тисяч. Примітним є зростання в останні роки частки інвестицій в такі галузі як машинобудування, фінансова діяльність, транспорт і зв’язок, а також зростання середнього обсягу іноземних інвестицій (табл. 2), що припадають на одне підприємство, що слугує ознакою активізації ПІІ.

Таблиця 2

Динаміка обсягів ПІІ в Україну, 1993-2003 рр. (на початок року)*

Показники Роки |

1993 | 1995 | 1997 | 1999 | 2001 | 2003

ПІІ, всього, млн. дол.

млн. дол. США | 222,0 | 469,1 | 1341,0 | 2810,7 | 3865,2 | 5339,0

ПІІ на душу насел., дол.

дол. США | 4,2 | 9,1 | 26,4 | 56,3 | 79,0 | 111,2

ПІІ на одне ПзІІ, тис. дол.

тис. дол. США | 273,4 | 154,8 | 329,3 |

393,7 | 495,9 | 614,4

*Обчислено за даними органів державної реєстрації ПІІ (1993р.) та Держкомстату України

Аналіз проблеми повернення у формі ПІІ тіньових капіталів доводить, що активне інвестування з офшорних зон є більш характерним для української та російської економік з розвинутими олігархічними структурами, ніж для країн Центрально-Східної Європи.

У ході дослідження розподілу ПзІІ за часткою іноземного інвестора виявлено, що існують певні рівні участі у статутному капіталі, які викликають підвищений інтерес іноземних інвесторів, а саме: 100-90% (контроль над підприємством), 50% (рівноправність у власності), 20-35% (підстава для участі в управлінні).

Проведено періодизацію залучення ПІІ в Україну на основі комплексного набору критеріїв: обсяг та галузева структура внесених інвестицій, кількість створених ПзІІ та їх роль у приймаючій економіці, середній розмір іноземної інвестиції та середня кількість зайнятих на одному ПзІІ, особливості державного регулювання ПІІ. В результаті, виділено основні етапи іноземного інвестування в економіку України, які наведено у табл. 3.

Таблиця 3

Основні етапи іноземного інвестування в економіку України

№ | Назва етапу | Основні

типи ПІІ* | Опис / приклади**

1 | ПІІ в командно-адміністративній економіці (1989-1991) | Тип 2-3 | Мала кількість ПзІІ при переважно виробничій меті їх створення та значній кількості зайнятих на одному ПзІІ. Відсутність зловживань з боку ПзІІ.

2 | Перші ПзІІ у незалежній Україні (VII.1991- II.1992) | невизначено

унаслідок короткого проміжку | Відсутність національного законодавства про ПІІ унеможливлювала їх значний приплив

3 | Етап масового створення дрібних ПзІІ, зокрема фіктивних (1992-1993) | Типи 1-2,

пере-важає

тип 1 | Різко зросла кількість утворюваних ПзІІ (до 1700 підприємств на рік) за порівняно невеликих обсягів інвестування (до 150 млн. дол. США на рік). Суттєво зменшується середня кількість зайнятих на одному ПзІІ та середній розмір ПІІ

4 | Інтенсивне створення ПзІІ з кваліфікаційною інвестицією (1993-96) | Типи 1-2 |

Збереження високих темпів утворення ПзІІ. Середній обсяг інвестиції залишається незначним – до 250 тис. дол. США

5 | Етап переходу на національний режим інвестування

(1996-1998) | Тип 2 | Скасування пільг не призвело до різкого зменшення припливу іноземних інвестицій, однак скоротило темпи створення ПзІІ (до 500-600 ПзІІ на рік); якісних змін в галузевій структурі та обсягах ПІІ не відбулось, середній обсяг іноземної інвестиції ще незначний

6 | Поява перших великих інвесторів (1998/1999-2002) | Тип 2,

перші ознаки типу 3 | Зростання середнього обсягу інвестиції (до 600 тис. дол. США). Низка значних інвестицій. В галузевій структурі ПІІ зменшується частка торгівлі, збільшується частка фінансів і кредиту, транспорту і зв’язку. Зростає середня кількість зайнятих на одному ПзІІ, збільшується частка ПзІІ у промисловому виробництві

6а | Пожвавлення інвестування

у СЕЗ (1999-2002) | Типи

1-2-3 | Широкий спектр інвестиційних проектів у СЕЗ, від пільгоорієнтованих до масштабних виробничих проектів

*Типологія іноземних інвестицій:

Тип 1 – пільгоорієнтовані; Тип 2 – збутоорієнтовані; Тип 3 – виробничоорієтовані

**За даними Держкомстату України

Для визначення впливу ПІІ на приймаючу економіку для кожного етапу автор виділив домінуючий тип іноземного інвестування згідно із запропонованою типологією ПІІ. Таке зіставлення виявило певне поліпшення типологічної структури ПІІ в 1999-2002 роках. Найбільш несприятлива типологічна структура ПІІ припадає на роки найглибшого економічного спаду в Україні та інтенсивного пільгового стимулювання ПІІ, що ставить під сумнів його належну ефективність.

Аналіз спеціально зібраної аналітичної інформації доводить, що роль ПзІІ в економічному зростанні, вирішенні проблеми зайнятості, наповненні бюджету тощо залишається поки що недостатньою, що актуалізує потребу подальшої активізації ПІІ в економіку України.

У третьому підрозділі окреслено напрями та перспективи активізації іноземного інвестування в Україну, передусім шляхом відповідного державного регулювання і стимулювання. Для визначення державного впливу на залучення ПІІ на підставі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду запропоновано побудову кривої залучення іноземного капіталу, яка відображає залежність між припливом ПІІ (в середньостроковому періоді) та типом державного регулювання ПІІ (рис. 1).

Рис. 1. Крива залучення іноземного капіталу

При значних обмеженнях для іноземних інвесторів приплив ПІІ практично відсутній. У міру послаблення обмежень (рух вправо по горизонтальній осі) приплив ПІІ починає повільно зростати. Скасування основних обмежень на ПІІ й зрівняння в правах вітчизняних та зарубіжних інвесторів при загальному несприятливому інвестиційному кліматі (т.О) ще не забезпечує значного припливу інвестицій. Щойно, коли держава створює оптимальні бізнесові умови на рівні світових стандартів, обсяги ПІІ починають суттєво зростати (відтинок ОB). Якщо вживаються додаткові заходи щодо стимулювання ПІІ, то приплив інвестицій продовжує зростати, однак нижчими темпами, оскільки додаткові пільги переважно приваблюють недобросовісних інвесторів.

На основі побудованої кривої видно обмеженість стимулювання через систему пільг. Можна виділити оптимальні стратегії залучення ПІІ: у середньостроковому періоді – це рух по кривій вправо на відтинку з максимальним підйомом (від т.О до т.В); у довгостроковому періоді можливе ще й розтягування усієї кривої FI по вертикальній осі за рахунок зміцнення конкурентних переваг приймаючої економіки, що призводить до ще більш суттєвого збільшення річного припливу ПІІ.

Як зазначено в періодизації надходження ПІІ в Україну, в останні роки простежується пожвавлення інвестиційної діяльності в спеціальних економічних зонах (СЕЗ). Однак, дослідження доводить, що ефективність функціонування зон залежить від інвестиційного клімату в країні; СЕЗ можуть частково його пом’якшити, але на значний відрив від загальної ситуації вони не здатні, їх далі стримують негативні чинники загального інвестиційного клімату. Тому вагомою є стратегія покращення інвестиційного клімату на загальнодержавному рівні.

Відзначено низку спеціальних заходів, доцільних для активізації ПІІ: 1) розроблення взаємопов’язаних дієвих програм розвитку і залучення іноземних інвестицій; 2) критичний перегляд переліку інвестиційних проектів і виділення справді привабливих проектів та забезпечення не лише їх моніторингу, а й якісної підготовки й дієвого просування, зокрема, через механізм держзамовлення консалтинговим фірмам; 3) перенесення акценту не на представницькі, а на бізнесові делегації з організацією ефективних ділових переговорів; 4) проведення тренінгів для державних службовців, що працюють з інвесторами, на предмет залучення інвестицій та ведення переговорів.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове розв’язання наукової проблеми – активізація іноземного інвестування в умовах ринкової трансформації економіки України, що виявляється у розробці типології іноземних інвестицій та моделей їх залучення, побудові кривої припливу іноземного капіталу, викладенні формалізованої моделі інвестиційного клімату та відповідних рекомендацій щодо активізації ПІІ в економіку України. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків:

1. Домінуючою формою іноземного інвестування у країнах на етапі ринкової трансформації виступають прямі іноземні інвестиції. Поняття прямих іноземних інвестицій визначається наявністю підприємницького мотиву, існуванням контролю над інвестованим підприємством, певним рівнем участі іноземних інвесторів в інвестованому підприємстві. Для практичного застосування ПІІ запропоновано визначати як активи (речі, грошові кошти, майнові права, результати інтелектуальної діяльності), що вкладаються іноземними інвесторами задля отримання прибутку у підприємства будь-якої організаційно-правової форми, за умови, що їхня частка в статутному капіталі становить не менше 10 відсотків. Доведено, що розбіжності у виборі числового критерію для визначення ПІІ слабо впливають на кінцевий результат оцінки обсягів ПІІ.

2. Встановлено, що хоча вітчизняна економічна наука розглядає іноземні інвестиції як різновид інвестицій за країною походження, але подальше використання вітчизняної класифікації інвестицій щодо сфери іноземного інвестування не узгоджується із зарубіжною класифікацією. Це унеможливлює розгляд поняття „прямі іноземні інвестиції”, яке використовується у західній літературі, через вітчизняні класифікаційні ознаки інвестицій („прямі” та „іноземні”) й актуалізує питання вдосконалення української класифікації інвестицій.

3. Невиправданим є обмеження розгляду припливу іноземного капіталу в Україну лише з часу здобуття незалежності чи з початку перебудови. Дослідження показало, що в умовах адміністративно-командної системи колишнього СРСР існувало інвестиційне співробітництво, яке можна розглядати як своєрідний аналог прямих іноземних інвестицій у ринковій економіці. Однак, інвестиційне співробітництво в АКС базувалося не на економічних важелях (набуття власності, участь в управлінні і розподілі прибутків), а на адміністративних важелях (міжурядова угода про надання ресурсів для спорудження об’єкту, контроль з “центру”, отримання зворотних поставок продукції).

4. Для найповнішого пояснення іноземного інвестування в країни з ринковою трансформацією економіки пропонується застосовувати (як до національного, так і до регіонального рівня) теорію еклектичної парадигми Дж.Данінга, що узагальнює сучасні теорії ПІІ (теорія монопольних переваг, теорія інтерналізації) та враховує територіальні переваги країни-реципієнта.

5. За мотивами здійснення, роллю і впливом на приймаючу економіку виділено такі типи іноземних інвестицій (в порядку зростання їх позитивного впливу на приймаючу економіку): пільгоорієнтовані, збутоорієнтовані, виробничоорієнтовані, експортоорієнтовані та високотехнологічні іноземні інвестиції. Виокремлено дві моделі залучення ПІІ залежно від рівня розвитку приймаючої країни. Обгрунтовано, що шлях до масштабного залучення ПІІ, як і до отримання максимальних вигод від ПІІ, лежить через власний розвиток, створення конкурентоспроможної й динамічної національної економіки, використання та зміцнення її конкурентних переваг.

6. Інвестиційний клімат представлено як синергетичну суму функцій макро- і мікроекономічних чинників економіки країни-реципієнта, які, в свою чергу, за умов трансформаційної економіки залежать від темпу проведення реформ. Відтак формалізовано залежність між інвестиційним кліматом та трансформаційними процесами. З’ясовано, що в Україні вагомим несприятливим чинником інвестиційного клімату є невисокі темпи та обмежені результати економічних реформ. Тому окремі тактичні кроки не в стані покращити інвестиційний клімат, а необхідним є стратегічне бачення, системна і послідовна трансформація економічної системи України, підвищення її конкурентоспроможності, розвиток інвестиційного потенціалу, використання конкурентних переваг. Саме вищесказане уможливить ефективне й масштабне залучення ПІІ та, як показано у дослідженні, отримання більшого позитивного ефекту від припливу інвестицій, оскільки усі параметри ПІІ (структура інвесторів та інвестицій, реалізовані функції, вплив на приймаючу економіку) залежать від інвестиційного клімату країни-реципієнта. Таким чином покращення інвестиційного клімату призводить до зростаючого позитивного впливу ПІІ на приймаючу економіку.

7. Проведено періодизацію іноземного інвестування в Україну на основі комплексного набору критеріїв і виділено такі етапи: ПІІ в командно-адміністративній економіці; перші ПзІІ у незалежній Україні; масове створення дрібних ПзІІ (зокрема, фіктивних); інтенсивне створення ПзІІ з кваліфікаційною інвестицією; етап переходу на національний режим інвестування; поява перших великих інвесторів. З метою оцінки результативності іноземного інвестування для кожного етапу визначено домінуючі типи ПІІ згідно з авторською типологією. Встановлено, що типологічна структура ПІІ погіршувалася при наростанні кризових явищ в економіці і покращувалася при макроекономічній стабілізації та економічному пожвавленні. Це дає підстави трактувати іноземне інвестування як складне економічне явище, що відображає сучасний стан національної економіки. Для можливості моніторингу ефективності ПІІ та їх впливу на приймаючу економіку доведено доцільність відображення окремим рядком показників діяльності ПзІІ у статистичних звітах (обсягів виробництва, чисельності й кваліфікації зайнятих тощо). Дослідження розподілу ПзІІ за часткою іноземного інвестора виявило найбільш привабливі для іноземних інвесторів рівні участі у статутному капіталі та підтвердило адекватність застосованої кількісної характеристики у визначенні ПІІ.

8. Для активізації припливу ПІІ доцільними є розроблення взаємопов’язаних програм розвитку і програм залучення ПІІ, підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв’язків, цілеспрямований пошук іноземних інвесторів, зокрема, через механізм держзамовлення консалтинговим фірмам; контроль виконання прийнятих