КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

СОДОМОРА Павло Андрійович

УДК 821.14'01-13161.2

ПОБУТОВІ РЕАЛІЇ ГОМЕРОВОЇ "ОДІССЕЇ" У ПЕРЕКЛАДІ

(на матеріалі українських перекладів поеми)

Спеціальність 10.02.16 –?перекладознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ –?2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук Оліщук Роксоляна Леонідівна, доцент кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Новікова Марина Олексіївна, професор кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського;

кандидат філологічних наук, професор Шанін Юрій Вадимович, завідувач кафедри латинської мови Київського національного медичного університету ім. О. О. Богомольця.

1. доктора філологічних наук, професора Новикову Марину Олексіївну, професора кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського;

2. професора Шаніна Ю.В., завідувача кафедри латинської мови Київського національного медичного університету ім. О.Богомольця.

Провідна установа: Запорізький державний університет МОН України, кафедра теорії і практики перекладу.1. доктора філологічних наук, професора Новикову Марину Олексіївну, професора кафедри російської та зарубіжної літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського;

2. професора Шаніна Ю.В., завідувача кафедри латинської мови Київського національного медичного університету ім. О.Богомольця.

Провідна установа: Запорізький державний університет МОН України, кафедра теорії і практики перекладу.

Провідна установа:

Запорізький державний університет Міністерства освіти і науки України, кафедра теорії і практики перекладу.

Захист відбудеться "24" грудня 2004 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14).

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, вул. Володимирська, ).

Автореферат розісланий "23" листопада 2004 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради д. філол. наук Смущинська І. В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферовану дисертацію присвячено стратегії відтворення реалій гомерової "Одіссеї", зокрема їх етномовного компонента, українською мовою.

Актуальність теми полягає у потребі контрастивного порівняння лексики старогрецької та української мов з метою виявлення етномовної специфіки жанру епосу. Подібні дослідження, вкрай необхідні для перекладацької роботи, відсутні в українському перекладознавстві. Опрацювання лексичного матеріалу Гомерових поем та створення лексикографічних довідників має за мету сприяти праці українських перекладачів.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри класичної філології Львівського національного університету імені Івана Франка. Тема дисертації вписується у комплексну міжкафедральну наукову тему "Дослідження жанрово-стилістичних проблем перекладу і створення на цій основі сучасної науково-методичної літератури", що її розробляють науковці України під керівництвом професора О.І.Чередниченка. (Номер державної реєстрації теми, в рамках якої виконано дослідження ? 0102U006100).

Мета дисертації - дослідити проблеми передачі етномовного компонента реалій як необхідної умови створення перекладу, адекватного оригіналові, обґрунтувати класифікацію реалій "Одіссеї" Гомера за їх структурно-семантичними ознаками у перекладі та композиційною заданістю. Додаткова мета дисертації полягає в увиразненні перекладацьких принципів, вибір яких безпосередньо залежить саме від трактування перекладачем ключових реалій першотвору.

У дослідженні поставлено такі завдання:

- дати критичний огляд наукових праць, що стосуються проблеми перекладу реалій;

- визначити та класифікувати методи відтворення реалій оригіналу різними українськими перекладачами;

- дослідити, як метод перекладу впливає на збереження чи втрату етномовного компонента реалій;

- визначити найхарактерніші риси двох повних українських версій "Одіссеї" (П Ніщинського та Бориса Тена); окреслити їх місце та роль в історії українського перекладу.

На захист винесено такі твердження:

1. Одна із найнеобхідніших умов створення адекватного перекладу – орієнтація перекладача і на мову-джерело, і на цільову мову. Недотримання цієї умови призводить до втрати етномовного компонента реалій оригіналу та привнесення у переклад елементів недоречного комізму.

2. Семантичній структурі побутових реалій, крім денотативних сем, властива велика кількість конотацій, що створюють у контексті певний колорит, притаманний (у даному випадку) Греції часів Гомера (етномовний компонент).

3. Етномовний компонент - це сукупність денотативних та конотативних сем, що у загальному семантичному наповненні лексеми формують її національно-інформаційний пласт.

4. Збереження / незбереження етномовного компонента побутових реалій залежить передусім від методу відтворення їх цільовою мовою, що, у свою чергу, пов'язано із семантичною структурою реалії.

5. Основні методи відтворення семантичної структури реалій в старогрецько-українському бінарному зіставленні засобами цільової мови: 1/ транслітерація; 2/ метод уподібнення; 3/ віднайдення ситуативного відповідника; 4/ дескриптивна перифраза; 5/ гіперонімічне перейменування; 6/ калькування.

6. Етномовний компонент реалій старогрецького епосу у вільному перекладі П.Ніщинського відтворено мінімально, що пов'язано із широким використанням методу уподібнення для відтворення семантичної структури реалій. У перекладі Бориса Тена етномовний компонент передано найповніше – через калькування та транслітерацію. Ситуативний відповідник, що його інколи застосовує Борис Тен, не завжди сприяє відтворенню етномовного компонента реалій.

7. В історії засвоєння Гомерового епосу українськими перекладачами виділяємо три жанри: переспів, вільний переклад, переклад; щодо реалій, то визначальним є наближення семантичної структури перекладної одиниці до семантичної структури реалії оригіналу.

Дослідження реалій оригіналу та методів їх відтворення цільовою мовою у плані діахронії (на матеріалі поеми Гомера "Одіссея" та її українських перекладів) обираємо темою дисертації. У перекладознавчій науці на нинішній день вже маємо праці, де ставиться подібна проблематика. Одначе у старогрецько-українському бінарному зіставленні є лише перші спроби.

Об'єкт дослідження – реалії Гомерової "Одіссеї" та їх відтворення українською мовою. В центрі аналізу – два повні переклади – П.Ніщинського та Бориса Тена. Окрім того, до аналізу залучено й інші, неповні переклади "Одіссеї". Предмет аналізу – способи передачі етномовного компонента реалій у перекладі. Обмежуємось дослідженням тієї лексики Гомерової поеми, яка представляє реалії побутового плану. Побутові реалії несуть найгуcтішу барву національної атмосфери, саме вони найбільше позначені колоритом того середовища, у якому формувався поетичний твір. Реалії представляють інтерес як явища мови і культури і як носії певних конотацій (систем аксіологічних цінностей). Окрім побутових реалій дослідження торкається суспільно-історичних та філософських реалій.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що ця робота – перша в українському перекладознавстві спроба комплексного, системного дослідження методів відтворення реалій старогрецького тексту українською мовою; також – в уточненні класифікації та прийомів перекладу давньогрецьких реалій, у виявленні особливостей перекладу таких реалій, виконаного різними українськими перекладачами у різні періоди. Окрім того, у дисертації проведено поділ методів перекладу щодо відтворення / невідтворення етномовного компонента реалій, здійснено періодизацію української гомеріани та виділено особливості кожного періоду. У додатках подано старогрецько-український словник реалій.

Теоретична цінність роботи полягає у тому, що вона становить певний внесок у вирішення лексичних проблем перекладу з давньогрецької мови українською, в історію дослідження віршового перекладу, у визначення ролі та місця реалій при перекладі, у жанрову характеристику перекладів “Одіссеї” Гомера українською мовою, в осмислення суті етномовного компонента реалій як проблеми перекладу. У дослідженні розроблено поділ реалій на групи щодо відтворення / невідтворення етномовного компонента оригіналу, подано спробу доопрацювання та доосмислення самого явища етномовного компонента стосовно оригіналу та перекладу, розділених значним часовим проміжком. Дисертація є певним внеском у випрацювання методології дослідження історії українського художнього перекладу.

Практична цінність роботи полягяє у тому, що проблеми, які ставимо і тією чи іншою мірою висвітлюємо у дослідженні, неминуче постають перед перекладачами античної літератури загалом. Тому теоретичні міркування та висновки дисертаційної роботи можуть бути корисними як у дослідженні лексичної системи старогрецького тексту, так і в процесі самого перекладання. Матеріал та результати дослідження можна застосовувати у лекційних курсах з теорії та практики перекладу. Результати дисертації можуть прислужитися у складанні окремого курсу з теорії перекладу, при дослідженні української гомеріани; їх можуть широко використовувати і перекладачі, і дослідники перекладів, і філологи загалом: дослідження може допомагати при випрацюванні лексикографічних довідників.

Матеріал дослідження – Гомерова "Одіссея" та українські переклади поеми. Дисертація в основному базується на побутових реаліях, з яких обрано понад 1000 варіантів відтворення близько 120 найцікавіших реалій Гомерового епосу. У тому числі для підкреслення тенденцій різних перекладів у дослідження впроваджено, окрім побутових, й інші групи реалій, серед них – суспільно-історичні, філософські реалії та фразеологізми. Впровадження таких додаткових груп дало можливість докладніше обгрунтувати висновки щодо основних принципів перекладу античної спадщини взагалі (та Гомерової "Одіссеї" зокрема) українськими перекладачами. У деяких місцях наведено приклади відтворення грецьких реалій іншими мовами.

Методологічна основа дослідження – системний підхід до мовних та літературних явищ; використано теоретичні здобутки світової класичної філології: праці німецького дослідника Е.Бухгольца та англійського дослідника Т.Сеймура, присвячені класифікації Гомерових реалій. Завдання дисертації зумовили комплексну методику дослідження із застосуванням компонентного, дистрибутивного та перекладознавчого аналізів. Використано також елементи кількісних підрахунків. Важливими для дослідження є праці Р.Зорівчак, присвячені перекладу реалій. При дослідженні етномовного компонента орієнтуємося на лінгвокраїнознавчу теорію слова Є.Верещагіна та В.Костомарова. При класифікації реалій спираємось на праці С.Влахова та С.Флоріна. Питання відтворення етномовного компонента докладно розглядає у дисертації, виконаній на матеріалі українських казок в англомовних перекладах, Н.Кушина. При визначенні жанру перекладів використано науковий доробок В.Коптілова та жанрознавчу концепцію О.Дзери.

Особистий внесок дисертанта полягає у: 1) систематизації та класифікації побутових реалій Гомерової "Одіссеї"; 2) дослідженні методів відтворення реалій українськими перекладачами; 3) визначенні та обґрунтуванні періодів у процесі засвоєння Гомерового епосу українською літературою.

Апробація роботи. Результати досліджень розглянуто й обговорено на міжнародній науковій конференції "Актуальні питання сучасної філології" (Київ –?1996); наукових конференціях НТШ (Львів –?1998, 1999, 2001, 2003, 2004); щорічних звітних конференціях викладачів та аспірантів Львівського державного (тепер ? національного) університету імені Івана Франка (1994-1997); засіданнях Методологічного семінару з проблем перекладознавства та контрастивної лінгвістики імені проф. Ю.О.Жлуктенка (Львів,1997 – 2002); Всеукраїнській науковій конференції "З ХХ в ХХІ століття" (Київ, 2001), "Мовні і концептуальні картини світу" (Київ, 2002) та ін. Основні положення роботи висвітлено у семи публікаціях.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації –?190 сторінок машинописного тексту, з них –?164 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, визначено її актуальність, новизну, предмет і мету, завдання й методику дослідження, теоретичне та практичне значення, сформульовано основні твердження, винесені на захист.

У першому розділі "Семантична структура реалій в "Одіссеї" Гомера" досліджено сутність етномовного компонента як етнолінгвальної й перекладознавчої категорїї, висвітлено історію його дослідження, подано загальну характеристику побутових реалій.

Удослідженні послуговуємось визначенням реалії Р.Зорівчак: "Реалії –?це моно- та полілексемні одиниці, основне лексичне значення яких вміщає (в плані бінарного зіставлення) традиційно закріплений за ними комплекс етнокультурної інформації, чужої для об'єктивної дійсності мови-сприймача". Про реалію маємо підстави говорити лише при бінарному (у даному випадку –?старогрецько-українському) зіставленні мов та культур. За концепцією Ю.Жлуктенка та В.Бублика, кожна мова кожного разу має інший контрастивний статус, залежно від того, з якою мовою її зіставляємо. Так, зіставляючи українську мову із сучасною англійською, матимемо цілком інший лексикон реалій, аніж внаслідок зіставлення її із старогрецькою.

Дослідження ускладнене тим, що реалії віддалені від нас не лише у просторовому, а й у часовому плані. Коли мова йде про переклад твору, хронологічно віддаленого від сьогодення, на перший план виступає часовий чинник. У такому випадку перед перекладачем постає ряд проблем саме лінгвального характеру: архаїчність оригіналу унеможливлює застосування цілого ряду мовних одиниць, що несуть відбиток сучасного етапу розвитку мови, несумісних з історичною епохою створення оригіналу; водночас –?не слід зловживати архаїзмами, адже Гомер творив сучасною йому мовою.

Розвиваючи тематичну класифікацію реалій, що її запропонували С.Влахов та С.Флорін, проводимо поділ побутових реалій "Одіссеї" на такі тематичні групи: 1/ одяг, 2/ посуд, 3/ будинок та його інтер'єр, 4/ транспорт, 5/ зброя, 6/ музичні інструменти. Дослідження ускладнюється специфікою старогрецької реалії, віддаленої в часі від сучасного українського читача. Саме це й спричинило потребу деякого прилаштування класифікації реалій, яку випрацювали болгарські вчені, до античного матеріалу.

Однією з найхарактерніших особливостей художньої мови Гомерових поем є прагнення епічного автора з граничною точністю зобразити навколишній світ –?усе, що потрапляє в поле зору древнього співця. Тут з однаковою скрупульозністю вимальовано кожну річ –?від того чи іншого предмета побуту та військової справи (одяг, озброєння, деталі корабля чи колісниці тощо) –?й до образів, пов'язаних із життям богів, із тодішніми уявленнями про будову космосу. Не має значення, що описує Гомер: браму сонячного бога Геліоса (XXIV,12) чи звичайний стільчик (XIX,101) –?усе тут на першому плані, у повному освітленні.

Гомер не оминає жодної деталі із найрізноманітніших сфер побуту та життя древніх еллінів. Докладно змальовано найдрібніші предмети, які потрапляють у поле зору читача: це й опис оснащення корабля, інтер'єр житла, у тому числі дверні замки та ключі (ХХІ,6-7):

e†leto dќ klhЏd' eЩkampљa ceir€ pace…V

kalѕn, calke…hn : kиph d' ™lљfantoj ™pБen

(взяла ключ гарно оброблений міцною рукою;

гарний, мідний, з ручкою зі слонової кості.)

Подібні розширені описи зустрічаємо і в багатьох інших місцях поеми. У таких епізодах яскраво виявлена композиційна заданість реалій оригіналу. Більшість реалій у Гомера композиційно задані, тобто свідомо впроваджені в тканину художнього тексту, і несуть комунікативне, часто експресивно-асоціативне навантаження. З огляду на важливість цієї особливості епічної поеми, перед перекладачем неодмінно постає завдання відтворити її композицію, яку великою мірою задають реалії оригіналу. Проте часто виникає складність при їх відтворенні.

Серед реалій виділяємо дві групи: власне реалії та латентні реалії. З перекладознавчого погляду надзвичайно складну проблему представляють латентні реалії, у яких над денотативним значенням переважає асоціативна семантика. Відтворення саме таких реалій пов'язане з особливими труднощами. Адже предмети, що їх означають дані лексеми, з першого погляду, начебто мають прямі, кожному зрозумілі відповідники у нашому побуті: ліжко, стіл, крісло. Але в тому-то й складність, що саме ці широко вживані у побуті предмети є далеко не однозначні своєю специфікою – у побуті древніх греків?і у нашому. Як не можемо поставити знаку рівності між нашим глеком та грецькою амфорою, так, по суті, різняться між собою й інші побутові речі, відповідно –?й лексеми, що вживаються на їх позначення.

Поняття етномовного компонента є доволі широким, тому –?недостатньо дослідженим. Якщо говорити про труднощі перекладу, про неперекладність окремих лексем першотвору, то їх зумовлює насамперед власне етномовний компонент –?ті особливості лексеми, що пов'язані із специфікою етносу, своєрідною атмосферою першотвору. Етномовний компонент, крім денотативного рівня, здебільшого міститься у конотативному компоненті, тобто в емоційному, оцінковому чи стилістичному забарвленні мовної одиниці. Конотативний компонент доповнює предметно-поняттєвий зміст одиниці мовлення, на противагу до денотативного, що є номінативним компонентом змісту, абстрагованим від суб'єктивних та інших відтінків. У ряді випадків етномовний компонент наявний також і в денотативному компоненті.

Н.Кушина під етномовним компонентом художнього тексту розуміє "сукупність етномовних одиниць чи мікрокомпонентів різних його рівнів, що надають йому яскраво вираженого національного характеру". У нашому ж дослідженні, виходячи якоюсь мірою із попереднього визначення, розуміємо етномовний компонент як сукупність конотативних та денотативних сем, що у загальному семантичному наповненні лексеми (переважно?реалії) формують її національно-інформаційний пласт.

У цьому дослідженні етномовний компонент розглядаємо на рівні етнеми. Трапляється, що значним обсягом конотативного компонента, у тому числі й акцентованою семою національної належності вирізняються означення. Окрім того, етномовний компонент може бути наявний у фразеологізмах.

В поемі знаходимо цілий ряд (до 10) лексем, що означають посуд. Більшість із них є, по суті, синоніми, бо й сам Гомер не завжди диференціює їх (XV.466; 469). Так, служниця бере в руки келих: спочатку Гомер уживає на означення цього предмета лексему tТ dљpaj, а через кілька рядків позначає цей же предмет лексемою tТ Ґleison:

eбre d' ™n€ prodТmJ єmќn dљpa ...

... № d' aЌya tr…' Ґleisa katakrЪyas'.

Відповідно, дослідники не диференціюють цих лексем при описах. Очевидно, у нашому побуті були і є предмети такого ж призначення. Отже, на перший погляд, цей ряд лексем не слід розглядати як реалії. Однак це не зовсім так. Лексема tТ dљpaj, приміром, сама собою не є реалією, бо денотативна інформація (посуд) та конотативна (використання його на бенкетах) збігається з українськими відповідниками (келих). В "Одіссеї" цю лексему постійно супроводжує означення ўmfikЪpellon "дводонний". Саме в цьому означенні, яке поєднується з даною лексемою, у переклад впроваджується сема "незвичність", адже український читач не знає прямого аналога у побуті. Означення наче підкреслює та виокремлює саму реалію. Для перекладу реалії tТ dљpaj можемо знайти приблизний відповідник, який і зрозумілий читачеві і, водночас, достатньо передає етномовний компонент оригінальної реалії –?"кубок". Що ж до означення "дводонний", то воно важко надається до перекладу: в українській культурі немає подібного предмета. Водночас, у тому означенні –?вагоме семантичне навантаження. Саме в ньому міститься сема "незвичність", що дуже важлива для збереження етномовного компонента реалії. Отже, перекладач повинен усвідомлювати не просто реалії, а ще й їх, так би мовити, "побутовий контекст", що є надзвичайно важливим для відтворення етномовного компонента реалії (моно- чи полілексемної).

Денотативний компонент семантичного наповнення реалії Р dТmoj збігається з українським відповідником –?дім: "місце для проживання" (корінь слів теж спільний). Конотативна інформація переважає над денотативною, адже має набагато експресивніший зміст. Відбувається переміщення архісем. Головним стає підтекст, який містить лексема Р dТmoj. У Гомеровій "Одіссеї" маємо ряд означень, що характеризують грецький дім у звичному напрямку для грека але, очевидно, йдуть в розріз із нашими уявленнями про український дім. Так, означення calkobaq”j (XIII,4) у буквальному перекладі –?"міднопорогий" у нашій мові вміщає сему "незвичність", спрямовує нас у сферу вирізнення тих ознак, які відмежовують українську лексему від грецької. "Поріг" в українському фольклорі виступає як символ рідної домівки (pars pro toto): "вернутись до своїх порогів". Якраз це означення, до того ж, відповідною для епосу своєю складною формою, переводить нас в іншу емоційну сферу. Такі й інші означення сприяють об'ємнішому, точнішому і, врешті, багатограннішому баченню такої реалії, як грецький дім, оселя, житло, що, на перший погляд, здавалась для нас звичним поняттям.

У другому розділі "Відтворення семантичної структури Гомерових реалій засобами української мови" розглянуто методи, до яких вдаються різні перекладачі, відтворюючи семантичні функції реалій оригіналу. Питання настільки важливе, що його тією чи іншою мірою не залишає поза увагою жодне перекладознавче дослідження. Однак специфічного підходу при визначенні методів перекладу реалій вимагає античний матеріал, особливо –?насичена реаліями Гомерова "Одіссея".

Метод уподібнення полягає у заміні реалії однієї мови реалією іншої і визначається внесенням до перекладу елементів культури цільової мови. Таким методом перекладач не може домогтися ефективного відтворення семантики реалії оригіналу, навіть навпаки –?переклад буде неодмінно позначений колоритом цільової мови. При застосуванні методу уподібнення особливої ваги набуває національно-культурна специфіка слова, яка відіграє велику роль у сприйманні перекладу, визначає ступінь адекватності перекладу стосовно оригіналу. Оскільки метод уподібнення приховує в собі небезпеку штучного перенесення зображуваного в рідне для читача середовище, цей метод з національно-культурного та стилістичного погляду слід використовувати обережно, бо він призводить до втрати чи підміни етномовного компонента реалії оригіналу.

З проаналізованого матеріалу реалій одягу та їх перекладу методом уподібнення (в основному –?на базі вільного перекладу П.Ніщинського) можна виділити два ступені українізації, тобто уподібнення тексту перекладу до світосприйняття реципієнта: 1) повний –?kalЪptrh "хустка"; 2) частковий (контамінований) ??cla‹na "хітон квітчастий", "жупан двійний". В останньому ступені виділяються два підступені: а) з домінуванням грецької реалії та українським означенням –?"хітон квітчастий"; б) з домінуванням української реалії та відповідним оригінальним означенням: "жупан двійний".

Таким же методом відтворює перекладач реалії тематичної групи "людське житло". Так, між лексемою "сіни" та лексемою оригіналу –?№ a‡qousa є різниця у денотативних мікрокомпонентах. Лексема "сіни" містить мікрокомпонент (сему) "не призначена для житла частина будинку", у семантичному ж наповненні лексеми № a‡qousa міститься сема протилежного змісту (Одіссей часто спочиває саме в цьому приміщенні). Отже, спільність між грецькою реалією та українським відповідником проходить лише частково на рівні денотату, а саме –?у суміжній семі "переднє приміщення". Інші семи денотативного компонента, а також і конотативна інформація цих двох лексем дивергентні. Окрім того, обидві лексеми актуалізують семи локальності у протилежних відношеннях: "сіни" –?специфічно українська, № a‡qousa –?власне грецька атмосфера.

Серед багатьох методів відтворення реалій оригіналу цільовою мовою передусім поширений метод транслітерації (транскрипції). Щодо цих термінів, зауважимо: у працях Р.Зорівчак частіше зустрічаємо термін транскрипція, бо при відтворенні українських лексем англійською мовою перекладачі, як випливає з дослідження, вживають саме транскрипцію. Інша річ, коли зіставляємо українську та старогрецьку мови. Тут, оскільки старогрецька не є в наш час розмовною мовою, термін "транскрипція" був би не зовсім точний, адже судити про вимову можемо лише теоретично, і тому транскрибувати будь-яке старогрецьке слово, по суті, неможливо.

При використанні транслітерації в тексті перекладу з'являються лексеми, що надають творові самобутності, вирізняються своєю незвичністю серед інших. Транслітеровані реалії часто входять до лексичного складу цільової мови, і, втративши статус реалії, збагачують її. Відтворені таким методом реалії ефективно передають сему "чужомовність". Щоправда, транслітерацією надуживати не варто, адже транскрибовані чи транслітеровані лексеми майже завжди невідомі читачеві, що зумовлює необхідність створення окремого тлумачного словничка, а це ускладнює читання тексту та його сприймання. Є, одначе, реалії, які майже в усіх перекладах, незалежно від того, у яку добу вони з'явилися, відтворені методом транслітерації. До таких реалій належать передусім деякі з тих, що позначають одяг. Так, Борис Тен та П.Ніщинський послідовно транслітерують таку грецьку реалію як Р citиn (XIV, 72):

zostБri... sunљerge citоna

Борис Тен: Паском собі хітон підперезавши.

П.Ніщинський: Поясом підперезав хитон свій.

Набагато легше відтворювати реалії, котрі через високу частотність свого вживання та через вагомість денотатів набули у різних мовах статусу символа, за яким стоїть культура древньої Греції. Така реалія при транскрибуванні загальнозрозуміла, переважно однозначна, не потребує пояснення в окремому словнику. У таких випадках повністю зберігається як семантичне наповнення реалії, так і відтворюється її етномовний компонент. Наприклад, реалія Р ўmfiforeЪj при відтворенні методом транслітерації (амфора) окрім того, що загальнозрозуміла та не викликає побічних асоціацій, несе за собою культуру лише древньої Греції. В тексті перекладу така реалія створює суто грецький, античний колорит. В перекладі Бориса Тена послідовно зустрічаємо таке відтворення цієї реалії (XIII,105):

Є у печері тій амфор камінних багато...

Семантику реалії перекладачі подекуди відтворюють нейтральним ситуативним відповідником, семантичне наповнення якого поза контекстом не має нічого спільного із семантикою реалії оригіналу. Головний орієнтир у такому випадку –?контекст. Зіставлення українських перекладів "Одіссеї" з оригіналом дає змогу ствердити, що до методу віднайдення ситуативного відповідника вдається найчастіше Борис Тен. Нейтральний ситуативний відповідник позбавляє переклад виразного впливу української мови та культури, що й вирізняє переклад Бориса Тена з-поміж інших варіантів перестворень оригіналу. П.Ніщинський, сприймаючи грецький побут через призму українця, стилістично занижує оригінал. Переважна кількість реалій асоціюється саме з українським побутом. Цілком інших принципів дотримується у роботі Борис Тен. Перекладач, відтворюючи реалію tТ mљgaron як "покій", відповідно передає й реалію Р prТdomoj як "передній покій" (IV,302):

Там у переднім покої вони і лягли спочивати.

Якщо П.Ніщинський значно українізує оригінал, то Борис Тен деякою мірою його модернізує, адже "покій" –?поняття, пов'язане із сучасним побутом. Перекладач, без сумніву, це розуміє, тому вживає саме "передній покій", а не "передпокій", бо у цій лексемі модернізація була б ще відчутнішою.

Споріднений із попереднім методом відтворення реалій метод дескриптивної перифрази. Перекладачі вдаються до нього, коли потрібний високий ступінь експліцитності у процесі перекладу. Цьому сприяють в основному контекстуально-ситуативні чинники. Такі відповідники ніколи не бувають абсолютними паралелями до існуючих назв. Так, відтворюючи реалію Р pљploj, П.Ніщинський розгортає її тлумачення, що, по суті, виконує функцію позатекстової примітки: "Завивало довге, хороше, гаптоване, що байбараком зоветься" (XVIII,292).

В основі гіперонімічного перейменування лежить лексична трансформація, пов'язана з генералізацією денотата, тобто заміна видового поняття родовим. Гіперонімічне перейменування є свого роду семантичним пристосуванням. З погляду компонентного аналізу у зміст гіпоніма входять усі семантичні семи гіпероніма; окрім того, його семантична структура вміщає ряд сем, властивих лише йому. При відтворенні реалії таким методом відбувається, по суті, "дереалізація реалії", тобто втрачається головне –?уся специфіка поняття.

Перекладачі "Одіссеї" часто застосовують доволі ефективний щодо відтворення етномовного компонента реалії оригіналу метод перекладу –?калькування. Такі випадки здебільшого зустрічаються при відтворенні цільовою мовою складених лексем грецького тексту. Так, наприклад, Борис Тен подає лексему tr…pouj як "триножник" (IV,129), що є повною калькою лексеми оригіналу. Це позитивно впливає на відображення атмосфери оригіналу у перекладі.

При аналізі українських перекладів поеми та визначенні методів перекладу, що їх застосовують перекладачі для відтворення реалій оригіналу, визначаємо такі найуживаніші методи: 1) транслітерація; 2) метод уподібнення; 3) віднайдення ситуативного відповідника; 4) дескриптивна перифраза; 5) гіперонімічне перейменування; 6) калькування. Поряд із цими найуживанішими методами перекладачі подекуди знаходять, хоча й не часто, ще й інші шляхи передачі реалій античного твору, а саме –?контекстуальне розтлумачення реалій, транспозицію на конотативному рівні.

У третьому розділі "Трансформація етномовного компонента Гомерових реалій в різночасових українських перекладах" розглядається ступінь відтворення етномовного компонента у перекладах "Одіссеї". Наведемо зведену таблицю методів відтворення реалій оригіналу цільовою мовою двох перекладачів – П.Ніщинського та Бориса Тена. Завдання таблиці: 1) встановити частотність використання найголовніших методів відтворення реалій; 2) провести порівняння використаних способів; 3) встановити основні тенденції двох перекладів.

Таблиця 1.

Методи передачі побутових реалій (частотний аналіз)

1 2 3 5 6 7 4

2 Темат. група перекладач транс-літерація ситуат. відповід-ник морфоло-гічна калька метод уподібнення

4 житло Борис Тен 14% 2% 1%

32% П.Ніщинський 3% 12%

6 посуд Борис Тен 2% 12%

28% П.Ніщинський 4% 10%

3 одяг Борис Тен 1% 10% 1%

24% П.Ніщинський 1% 1% 10%

5 зброя Борис Тен 5%

10% П.Ніщинський 2% 3%

7 музика Борис Тен 2% 1%

6% П.Ніщинський 3%

8 Всього Борис Тен 5% 42% 2% 2%

П.Ніщинський 1% 10% 38%

9 100% 6% 52% 2% 40%

Із допомогою таблиці доходимо певних висновків. 1. Із проведеного аналізу видно частотність використання методів різними перекладачами. Метод уподібнення відтворює етномовний компонент найменше, відповідно – перестворення оригіналу П.Ніщинського, де такий метод вживається найчастіше, не може належно відтворювати дух та атмосферу оригіналу. У перекладі Бориса Тена найчастіше зустрічається метод віднайдення ситуативного відповідника, який вписаний у відповідний контекст, завдяки чому зберігає властивості оригіналу. Також перекладач значно частіше, аніж його попередник, послуговується й іншими продуктивними з огляду відтворення етномовного компонента методами перекладу реалій: частіше зустрічаємо транслітерацію, а також калькування. 2. Можемо умовно розділити всі методи відтворення реалій на три групи (загальна кількість проаналізованих лексичних одиниць – близько 1000): а) етномовний компонент втрачається (чи підмінюється етномовним компонентом реалії цільової мови) у перекладі методом уподібнення. Борис Тен послуговується цим методом 20 разів, П.Ніщинський – 350; б) етномовний компонент частково зберігається, коли перекладач послуговується методом віднайдення ситуативного відповідника. Борис Тен використовує цей метод майже у 300 випадках, П.Нішинський – у 150; в) етномовний компонент реалій оригіналу зберігається максимально при використанні методу транслітерації, а також калькування. Борис Тен застосовує ці методи майже 130 разів, П.Ніщинський – 50. 3. Проведений аналіз вказує на українізаторські тенденції П.Ніщинського та академічність перекладу Борса Тена.

У вільному перекладі П.Ніщинського спостерігаємо явище українізації, тобто уподібнення перекладеного тексту до ментальності та свідомості носія цільової мови. Це явище можна простежити на кількох рівнях. 1. Лексичний рівень українізації. У цій групі найпомітніше виділяються лексеми (здебільшого –?реалії), відтворені методом уподібнення. 2. Фразеологічний рівень українізації. Так, в оригіналі сказано, що Одіссей блукає (plЈzetai (XIV,43), у Бориса Тена –?"поневіряється"), у П.Ніщинського герой поеми "попід тинами ночує", "тиняється морем". Також знаходимо:?"рушників не давали" (IV,6), "мир-тишина у семействі" (VI,180) та ін. ? українські фразеологізми-реалії. 3. Граматичний рівень українізації. П.Ніщинський продовжує українізацію твору ще й на рівні граматичному. Найвиразніше це виявляється у тому, що перекладач уживає повні нестягнені прикметникові форми, характерні для української усної народної творчості, такі як "голосная кобза", "мохнатая шкура" (XIV,530) та ін.

В історії українських перекладів античної спадщини взагалі і, зокрема, в освоєнні українською мовою поем Гомера можна виділити три періоди. I. Рецепція Гомерового епосу на Україні починає свій шлях з переспіву "Іліади" С.Руданського, який вийшов під заголовком "Ілияда" (1870-ті роки). Розмір оригіналу не збережено, твір значно українїзовано (травестія). II. Основна риса другого періоду, що відрізняє його від попереднього і є важливою передумовою поступу у мистецтві перекладу –?звернення до відтворення гекзаметра українською мовою. Головний представник цього етапу –?П.Ніщинський (вільний переклад). III. Третій етап у розвитку стоїть на найвищому щаблі щодо відтворення етномовного компонента оригіналу. Найвизначніший представник цього періоду – Борис Тен. Його творчість – зразок перекладу у сучасному розумінні слова.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та шляхи вирішення проблеми відтворення реалій засобами цільової мови. На основі дослідження побутових реалій Гомерової "Одіссеї" (понад 1000 варіантів перекладу близько 120 реалій) та відтворення їхньої семантики засобами української мови на матеріалі обраних для аналізу перекладів доходимо певних висновків.

Визначення терміна "реалія" уточнювалося разом із розвитком перекладознавства. Первісно під цим терміном розуміли сам предмет матеріальної культури, а вже пізніше – лексему. У процесі випрацювання теоретичної бази спираємося на праці Р.Зорівчак, С.Влахова та С.Флорина, А.Федорова, С.Ковганюка та інших дослідників проблеми реалії.

Категорія побутових реалій включає ті реалії, що означають предмети, якими користувались древні греки у повсякденному житті і які відсутні в нашому побуті. Саме такі реалії виявляють найбільшу забарвленість національним колоритом. Лексичне значення цих реалій при зіставленні з українською мовою виявляє певну етнокультурну інформацію, яка не має прямих відповідників в українській мові. Тому при їх перекладі потрібно звертати особливу увагу на розкриття розбіжностей значень зіставлених реалій, яка виявляється здебільшого на рівні диференційних сем, що фіксують розширення чи звуження обсягу денотацій, різну референційну спрямованість, особливості використання.

Іноді важко відмежувати побутові реалії від інших (наприклад, суспільно-історичних), які у контексті поеми можуть набувати побутового значення. Так, особливостями життя стародавніх греків пояснюється те, що до розряду побутових реалій віднесено лексику тематичної групи “зброя” та “музичні інструменти”, які у інших бінарних зіставленнях такими не є.

Особливість досліджуваних реалій у зіставленні їх із українськими відповідниками полягає у тому, що вони характеризуються незмінними часовими рамками: реалії тут уже не можуть перейти у розряд нереалій, що можливе при зіставленні живих мов.

При дослідженні деяких реалій зустрічаємося із неперекладністю, що пов'язується із етномовним компонентом їх значення, під яким розуміємо сукупність денотативних та конототивних сем, що у загальному семантичному наповненні лексеми формують її національно-інформаційний пласт.

Етномовний компонент найяскравіше виявляється на лексичному рівні, в семантичній структурі реалії, переважно – у конототивному компоненті семантичного наповнення реалії. Іноді конототивна інформація набуває вирішального значення при зарахуванні певних лексем до реалій.

До сфери конототивного значення реалії належить насамперед національний компонент – набір сем, які зумовлюють етнічні особливості лексеми. Неврахування їх у перекладі веде до підміни семи етнічної належності.

Значним обсягом конототивного значення вирізняються також епітети та означення, у тому числі – й акцентованою семою національної належності, якою вони виділяють означувану реалію. Скрупульозно передані у перекладі епітети та означення особливо важливі тоді, коли у цільовій мові немає прямого відповідника, який повністю передавав би структуру реалії.

Полегшує переклад реалій перехід їх до розряду символів, які у своїй семантичній структурі містять поняття “культура древньої Греції”. Не створюють значних проблем при перекладі й реалії-інтернаціоналізми, які є візуальними образами передусім еллінського світу. Через високу частотність вживання та співвіднесеність денотатів такі лексеми стають поняттєво-еквівалентними, хоча й не мають прямих відповідників в українській мові та культурі.

Складно відтворити етномовний компонент латентних реалій. Труднощі його відтворення полягають у тому, що латентні реалії, на перший погляд, мають прямі відповідники у цільовій мові.

Дослідження різночасових перекладів гомерової “Одіссеї” показало, що, перекладаючи один і той же твір, перекладачі вдаються до різних методів відтворення побутових реалій. Перевага того чи іншого методу визначає характер перекладу в цілому, ступінь його наближення чи віддалення від першотвору. Наявність у перекладі транслітерованих (транскрибованих) реалій вказує на певну "академічність" перекладу; наявність реалій, що відтворені ситуативним відповідником, додає перекладові живих барв, але водночас зберігає за ним дух оригіналу. Відтворення функцій реалій методом уподібнення засвідчує відчутне пристосування оригіналу до цільової мови.

При виборі методу відтворення реалій велику роль відіграє контекст, у якому функціонує лексема. Саме він може суттєво впливати на конотативний рівень реалії: підкреслити його, звести до мінімуму, або усунути зовсім.

При порівнянні кількості реалій, переданих відповідно кожним із методів відтворення в обидвох перекладах, отримуємо своєрідну характеристику перекладів. Критерієм цієї характеристики-оцінки є перевага того чи іншого методу відтворення побутових реалій. У перекладі Бориса Тена домінує метод віднайдення нейтрального ситуативного відповідника; на другому місці – метод транслітерації. Така позиція перекладача зрозуміла, адже метод транслітерації застосовувати не завжди доцільно. Перекладач послідовно не застосовує метод уподібнення для жодної лексеми, прагнучи не вносити елементів українізації у переклад. Не часто Борис Тен звертається й до інших методів перекладу (гіперонім, дескриптивна перифраза).

П.Ніщинський, на відміну від Бориса Тена, значно рідше звертається до методу транслітерації. Також рідко П.Ніщинський використовує як метод відтворення реалій ситуативний відповідник. Найчастіше звертається цей перекладач до методу уподібнення. Працюючи над відтворенням реалії оригіналу, інтерпретатор частково зберігає денотативну семантику, вносить у текст власне українську лексему, від чого втрачається чи не найголовніша сема реалії оригіналу ? національна належність.

З проаналізованого матеріалу реалій та їх передачі методом уподібнення (в основному ? на базі вільного перекладу П.Ніщинського) виділено два ступені українізації, тобто уподібнення перествореного тексту до ментальності та свідомості його сприймача: 1) повний ? "хустка"; 2) частковий (контамінований) ? "хітон квітчастий", "жупан двійний". В останньому ступені виділено два підступені: а) із домінуванням грецької реалії та українським означенням ? "хітон квітчастий"; б) із домінуванням української реалії та відповідним означенням-калькою: "жупан двійний".

Дослідження відтворення етномовного компонента реалій у перекладі Бориса Тена та П.Ніщинського показало, що етномовний компонент при відтворенні цільовою мовою може бути або передано (часто – не цілком повноцінно) або підмінено чи втрачено повністю, що пов'язується із методами відтворення реалій. Найповніше етномовний компонент можна відтворити при використанні методу транслітерації та калькування. Застосування методу уподібнення не дає змоги відтворити етномовний компонент реалій оригіналу навіть частково.

Усі методи відтворення реалій можна умовно поділити на три групи, при яких: а) етномовний компонент реалій оригіналу збережено максимально (метод транслітерації та калькування); б) етномовний компонент зберігається частково (метод віднайдення ситуативного відповідника); в) етномовний компонент втрачається повністю чи підмінюється етномовним компонентом реалії цільової мови (метод уподібнення).

Етномовний компонент у вільному перекладі П.Ніщинського наявний мінімально: це пов'язано передусім із використанням методу уподібнення для відтворення семантичної структури реалій; Борис Тен, завдяки розширенню кількості та якості уживаних способів відтворення реалій, максимально відтворює етномовний компонент реалій оригіналу.

Борис Тен орієнтувався на читача, обізнаного з античністю, П.Ніщинський – на найширшу читацьку аудиторію, прагнув впровадити у свій новотвір ті пласти народної мови, які засвідчували б її багатство. Цей перекладач орієнтувався на змогу використати античний матеріал, гомеровий світ для унаочнення широких можливостей української мови. П.Ніщинський апелював до національної свідомості українського читача; через давньогрецький матеріал пробуджував його чуття до української історії, пісні, героїки, побуту. Новотвір П.Ніщинського ? унікальне, ще не достатньо вивчене явище в українській перекладній літературі.

Причина різниці між двома принципами перекладу побутових реалій полягає у наступному: а) в епосі, в яку створювалися переклади, суспільних вимогах, актуальних на той час; б) у завданнях, які ставили перед собою перекладачі.

"Одіссею" в перестворенні П.Ніщинського з погляду сучасного перекладознавства можна назвати "вільним перекладом із внесенням елементів