КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СПІВАК Світлана Миколаївна

УДК 801.631.5+81'42+81'38=111

ВЛАСНА НАЗВА В КОМПОЗИЦІЙНО-СМИСЛОВІЙ СТРУКТУРІ ВІРШОВАНИХ ТЕКСТІВ АМЕРИКАНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ:

КОМУНІКАТИВНО-КОГНІТИВНИЙ ПІДХІД

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

КИЇВ – 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, доцент

Бєлєхова Лариса Іванівна,

Херсонський державний університет,

кафедра романо-германських мов, професор

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Колєгаєва Ірина Михайлівна,

Одеський національний університет

ім. І.І.Мечникова, кафедра лексикології та стилістики англійської мови, завідувач кафедри

кандидат філологічних наук, доцент

Гнаповська Людмила Вадимівна,

Українська академія банківської справи м.Суми, кафедра іноземних мов, доцент

Провідна установа Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна, кафедра перекладу та англійської мови, Міністерство освіти і науки України, м. Харків

Захист відбудеться “ 26” лютого 2004 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ-5, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розісланий “23” січня 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Калита А.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Онтологічні та гносеологічні властивості власних назв були предметом уваги різних наукових напрямів мовознавства і лінгвопоетики: порівняльно-історичного (В.Джонз, М.Мюллер, А.Мейє, В.В.Іванов, В.П.Нерознак), структурно-семіотичного (П.О.Флоренський, М.Фуко, Ю.М.Лотман), семантичного (О.К.Смирнов, Т.А.Ненашева, А.Вежбицька, С.Кріпке) та комунікативно-когнітивного (О.Ю.Андрієнко, Л.В.Гнаповська, Г.Г.Молчанова, С.В.Льовочкіна, Т.Велентайн, А.Лєрер, Р.Цур). У результаті таких досліджень визначено, що власна назва містить багатошарове семантичне й асоціативне наповнення, яке сформувалось у ході культурно-історичного розвитку суспільства. Ономатологами висвітлені структурно-семантичні властивості власних назв (О.В.Суперанська, Р.Є.Бєрєзнікова, В.Д.Бондалєтов), семантико-стилістичні (В.Д.Піменчик, О.К.Смирнов) та комунікативно-прагматичні (О.Ю.Андрієнко, В.А.Кухаренко, С.В.Льовочкіна, С.М.Смольніков) особливості їхнього функціонування у художньому тексті.

Ми вважаємо, слідом за Л.В.Гнаповською, що власні назви стали кодами певної суми фонових знань, специфічними видами згорнутих національно-культурних текстів, що зберігають у своїй семантичній пам’яті культурно-історичні сюжети, вписані у сучасну суспільну свідомість.

Вибір теми нашого дослідження зумовлений зростанням ролі власної назви у текстах сучасної світової поезії. Проведений у дисертації аналіз ономастичного складу американської поезії ХVIII-XX століть свідчить про поступове збільшення функціонального навантаження власних назв у поетичних творах. У ХVIII столітті провідною функцією власних імен є номінативна, у ХІХ – кваліфікативна, на зламі ХІХ-ХХ століть вони виконують цілий спектр похідних номінативно-кваліфікативних функцій. Власна назва стає особливим чинником композиції вірша, що містить у собі згорнутий сюжет і вносить до твору елемент оповідальності. Дослідження семантики поетичного тексту виявили тенденції до конвергенції (скупчення) та дивергенції (розпорошення) образів вірша (Р.Цур, Л.І.Бєлєхова), що, у свою чергу, зумовлює різні типи його композиційно-смислової структури.

Розбіжності у тлумаченні термінів "композиції" (О.О.Потебня, В.В.Виноградов, І.Р.Гальперін, У.Еко, В.Я.Пропп) і "композиційно-смислової структури" (В.М.Жирмунський, І.В.Арнольд, Р.Барт, Ж.Дерріда) пояснюють необхідність уточнення поняття композиції, яке у рамках когнітивної поетики розуміється як лінгвокогнітивний конструкт (construal), що існує у свідомості людини й слугує підґрунтям процесу розвитку смислу тексту. З огляду на таке уточнення необхідною є систематизація поглядів на композиційно-смислову структуру (далі КСС) вірша й осмислення її у рамках когнітивної поетики як словесного втілення композиції віршованого тексту. Усе це пояснює актуальність дослідження, спрямованого на визначення ролі власної назви у КСС поетичного тексту в ракурсі двох підходів – комунікативного та когнітивного. Комунікативно-когнітивний підхід передбачає визначення функціонально-прагматичних властивостей власної назви у тексті вірша, з’ясування концептуального підґрунтя КСС і ролі власної назви у її формуванні.

Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної колективної теми “Основні категорії стилістики й лінгвістики тексту в синхронії й діахронії та лінгво-методичні аспекти їхнього дослідження” кафедри лексикології та стилістики англійської мови Київського національного лінгвістичного університету. Проблематика розглянутої дисертації вписується в коло питань, досліджених згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти й науки України “Типологія й функціонування мовних одиниць фонетичної, граматичної і лексичної систем сучасних германських і романських мов: когнітивний, комунікативний і прагматичний аспекти” (тема затверджена вченою радою КДЛУ, протокол № від 27 січня 1997 року).

Мета дисертації полягає у визначенні ролі власних назв у формуванні КСС віршованого твору шляхом вивчення особливостей функціонування ономастичної лексики в англомовних текстах американської поезії.

Для досягнення вказаної мети необхідно було вирішити такі завдання:

· уточнити поняття композиції та КСС у рамках когнітивної поетики;

· реконструювати базові концептуальні схеми КСС текстів американської поезії шляхом концептуального аналізу компонентів поетичного тексту;

· побудувати узагальнену модель КСС поетичного тексту через зіставлення базових концептуальних схем КСС;

· визначити функціональні особливості власних назв з урахуванням їх розташування у поетичному тексті;

· виявити вписані в поетичні твори стратегії й тактики композиції, що актуалізуються власними назвами.

Об'єктом дослідження є власні назви в англомовних віршованих текстах американської поезії.

Предметом вивчення – особливості функціонування власних назв у КСС віршованих текстів американської поезії з погляду комунікативно-когнітивного підходу.

Для визначення й пояснення специфіки функціонування ономастичної лексики у віршованих текстах нами сформульована робоча гіпотеза, згідно з якою власні назви є актуалізаторами стратегій і тактик композиції поетичного тексту, що можуть бути реконструйованими через аналіз позицій та функцій власних назв у контексті вірша.

Матеріалом дослідження стали 2330 текстів американської поезії XVIII-XX ст., в яких зустрічаються власні назви. Особлива увага приділяється в роботі віршованим творам ХХ століття, оскільки саме впродовж цієї доби власна назва набуває у тексті особливого статусу – статусу чинника композиції поетичного тексту.

Основними методами дослідження в роботі є методи концептуального, семантичного, інтерпретаційно-текстового та кількісного аналізу. Для реконструкції базових концептуальних схем композиції й побудови узагальненої моделі композиції поетичного тексту використано методику концептуального аналізу. Смислове наповнення власних назв визначається шляхом семантичного аналізу дефініцій та дескрипцій, що містяться в культурологічних словниках із міфології, фольклору, світової символіки. Використання інтерпретаційно-текстового аналізу дозволило визначити смислове наповнення семантичних вузлів концептуальних схем КСС поетичних творів. Висновки про наявність тих чи інших тенденцій використання власних назв базуються у дисертації на результатах кількісного аналізу.

Наукова новизна дослідження визначається новим комунікативно-когнітивним підходом до вивчення композиції віршованих текстів американської поезії, який дозволив реконструювати базові концептуальні схеми КСС, побудувати узагальнену модель КСС поетичного тексту, встановити характер впливу семантики власної назви на формування КСС віршованого твору, визначити стратегії й тактики його композиції.

Уточнення понять композиції та КСС, встановлення композиційних типів віршованих текстів, визначення ролі власної назви у формуванні композиційних основ творів американської поезії становить теоретичне значення дисертаційної роботи, оскільки є певним внеском у розвиток загальної теорії композиції художнього тексту, когнітивної поетики та ономастики.

Практичне значення роботи визначається можливістю використання її результатів у курсі лекцій зі стилістики та інтерпретації тексту (розділи "Поетичні тропи й фігури мовлення", "Стилістика тексту", "Стилістична лексикологія"), на практичних заняттях з аналітичного читання. Висновки дисертаційного дослідження можуть знайти застосування у спецкурсі “Когнітивна поетика” та при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт.

Апробація результатів роботи здійснена на міжнародній конференції та літній школі-семінарі Українського товариства дослідників англійської мови (USSE) "Когнітивні та комунікативні аспекти англійської мови" (Черкаси, 1999) і на науково-практичних конференціях викладачів КНЛУ "Мова – освіта – культура: наукові парадигми і сучасний світ" (Київ, 2001 – 2002).

Публікації. Основний зміст дисертації відображено в п'яти статтях, опублікованих у фахових виданнях, і тезах наукової конференції.

Загальний обсяг роботи. Обсяг роботи складає 177 сторінок (у тому числі 4 таблиці і 22 рисунки), загальний обсяг праці разом із бібліографією й додатками становить 205 сторінок. Список використаної літератури включає 322 джерела.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної наукової літератури, довідкової літератури, джерел ілюстративного матеріалу, додатків.

У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, наукова новизна, теоретичне й практичне значення, мета та завдання роботи, використані методи дослідження, формулюється робоча гіпотеза й положення, що виносяться на захист.

Перший розділ містить огляд історії досліджень із питання композиційної будови художнього твору, у ньому пояснюється доцільність комунікативно-когнітивного підходу до проблеми композиції та КСС тексту, аналізується роль власної назви у КСС віршів американської поезії ХХ століття, вводиться поняття концептуальної схеми КСС, пропонується узагальнена модель КСС поетичного тексту, розкриваються стратегії й тактики композиції віршованого твору.

У другому розділі досліджуються функції власних назв у КСС англомовних американських поетичних текстів, доводиться поліфункціональність власної назви у складі поетичних текстів, зосереджується увага на значенні розташування власної назви у КСС вірша, встановлюється характер взаємозв'язку між використаними власними назвами та композиційними типами віршованих творів.

У загальних висновках подаються теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження, окреслюються перспективи подальшого вивчення ономастичного складу поетичних творів.

Додатки містять 9 рисунків, що демонструють конфігурацію концептуальних схем КСС окремих віршованих текстів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ І. "Композиційно-смислова структура віршованих текстів американської поезії крізь призму власної назви". З метою обґрунтування нашого підходу в дисертації подано критичний аналіз поглядів на поняття композиції поетичного тексту, що формувались протягом двох останніх століть. Кожна наукова парадигма підкреслювала різні домінантні чинники цього складного феномену, які не можуть бути проігноровані сучасною лінгвістичною теорією.

Історична поетика визначає композицію художнього твору як розвиток і спосіб утілення типових сюжетів (О.М.Веселовський, О.М.Фрейденберг). У контексті нашої роботи ідеї, розроблені представниками цього напряму, дали поштовх для виявлення концептуальних схем КСС віршованих текстів.

Структурна поетика розуміє під композицією форму побудови художнього твору, що проявляється у значущості співвідношення окремо взятих його частин (Р.Барт). У руслі цього наукового напряму народжується поняття КСС тексту (Ю.М.Тинянов, Н.Енквіст). Постструктуралізм виходить з ідеї декомпозиції тексту, яка має на меті винайдення не єдиної “глибинної структури”, а навпаки – множинності структур. Ідея декомпозиції як археології смислу, а не руйнування структури (Ж.Дерріда) слугує підґрунтям для реконструкції концептуальних схем КСС, а також для пошуку вписаних у текст вірша стратегій і тактик його композиції.

У світлі семантичної поетики композиція художнього тексту тлумачиться як особливість організації його змісту (М.Л.Гаспаров), що складається з універсальних текстових смислів “час”, “простір”, “людина”, “подія” (В.В.Виноградов, І.Я.Чернухіна). У контексті дисертаційного дослідження ми використовуємо поняття універсальних текстових смислів, які, на нашу думку, відображають відповідні категоріальні архетипні концепти КОЛИСЬ, ДЕСЬ, ДЕХТО / ДЕЩО, ДІЄ ТАК (С.А.Жаботинська). Такі концепти є окремими семантичними вузлами концептуальних схем КСС вірша, що віддзеркалюють певні знання та вибудовують семантичний простір поетичного тексту.

Когнітивна поетика зорієнтована на визначення тих лінгвокогнітивних механізмів, що задіяні на всіх рівнях художнього твору, починаючи від його задуму автором до сприйняття й осмислення читачем. На основі теоретичних здобутків представників когнітивної поетики (Р.Цур, M.Tернер, М.Фріман, П.Стокуел, О.П.Воробйова, Л.І.Бєлєхова), ми визначаємо композицію вірша як лінгвокогнітивний конструкт, що існує в художньо-поетичній свідомості певної історично-культурної спільноти, американської зокрема. Цей конструкт скеровує формування поетичного тексту та обумовлює типи його КСС.

Дослідження жанрово-смислової структури віршованих текстів американської поезії ХХ століття виявили розмитість жанрів, порушення канонів віршотворення, народження нових стилів (В.К.Шпак, І.П.Ільїн), викликане тенденціями віршованого мовлення до прозаїзації (Н.Н.Іванова, І.І.Ковтунова) та наративності (Р.Цур). Наративність, тобто оповідальність, сюжетність, великою мірою зумовлена наявністю у тексті вірша власних назв (далі ВН), оскільки імена здатні накопичувати й зберігати в собі інформацію минулого (Г.Г.Молчанова), формувати свій внутрішній сюжет. Проведений нами аналіз поетичних творів, для яких характерною є наративність, продемонстрував, що у КСС таких текстів майже завжди використовується ВН. Це уможливило вивчення композиції віршів крізь призму ВН та виявлення типів їх композиційно-смислової структури.

У реферованій дисертації доводиться, що КСС віршованого тексту ґрунтується на певних когнітивних структурах, закріплених у свідомості інтерпретативної спільноти, які отримали назву базових концептуальних схем КСС. Останні лежать в основі художньо-поетичної компетенції автора й читача твору та являють собою частину бази мисленнєвої діяльності людини. Вони є так званими фабульними схемами, які походять від прасюжету та його когнітивного сценарію композиції. У ході поліфазної еволюції та дискурсивної реалізації прасюжет розгалужувався на численні фабульні утворення (О.М.Фрейденберг), але зберігав наявність сталих смислових категорій, що притаманні будь-якому художньому тексту в будь-який період його створення (І.Я.Чернухіна). Вони існують у формі категоріальних архетипних концептів КОЛИСЬ, ДЕСЬ, ДЕХТО / ДЕЩО, ДІЄ ТАК, які у складі концептуальної схеми КСС відіграють роль її семантичних вузлів, що можуть бути вираженими ВН. Категоріальні архетипні концепти КОЛИСЬ та ДЕСЬ унаслідок онтологічного зв’язку часу і простору відтворюються в поетичному творі у своїй єдності та формують категорію хронотопу (М.М.Бахтін). У проаналізованому нами корпусі матеріалу загальний репертуар базових концептуальних схем КСС обмежується шістьма схемами розвитку смислу вірша:

1) об'єктно-подієва концептуальна схема КСС

{[[((ДЕХТО / ДЕЩО) ДІЄ ТАК) КОЛИСЬ] ДЕСЬ]};

2) подієво-об'єктна концептуальна схема КСС

{[[((ДІЄ ТАК) ДЕХТО / ДЕЩО) КОЛИСЬ] ДЕСЬ]};

3) об'єктно-локутивна концептуальна схема КСС

{[[((ДЕХТО / ДЕЩО) КОЛИСЬ) ДЕСЬ] ДІЄ ТАК]};

4) локутивно-об'єктна концептуальна схема КСС

{[[((КОЛИСЬ) ДЕСЬ) ДЕХТО / ДЕЩО] ДІЄ ТАК]};

5) подієво-локутивна концептуальна схема КСС

{[[((КОЛИСЬ) ДЕСЬ) ДІЄ ТАК] ДЕХТО / ДЕЩО]};

6) локутивно-подієва концептуальна схема КСС

{[[((ДІЄ ТАК) КОЛИСЬ) ДЕСЬ] ДЕХТО / ДЕЩО]}.

У результаті дослідження прототиповою виявилась об'єктно-подієва концептуальна схема КСС {[[((ДЕХТО / ДЕЩО) ДІЄ ТАК) КОЛИСЬ] ДЕСЬ]}. Вона слугує підґрунтям КСС великої кількості віршованих текстів американської поезії. Для контрольного аналізу ми використали 200 поетичних творів суцільної вибірки, із числа яких було виявлено 61 вірш (30,5%) такого композиційного типу. Ці поетичні тексти мають набір спільних ознак, головною з яких є актуалізація об'єкта художньої оповіді, що часто виражається ВН. Паралельно зображується комплекс якостей та подій, пов'язаних з цим об'єктом. Однак часові та просторові відношення відходять на задній план. У таких віршах зображуване сприймається у різних хронологічних ракурсах і може бути спроектованим на будь-який період реального часопотоку. Прикладом, що ілюструє прототипову концептуальну схему КСС, є твір К.Сендберга "Old Timers", поданий у вигляді конфігурації семантичних вузлів у фрагментах тексту (див. Рис.1). Тут і далі ВН виділені нами.

Семантичні вузли концептуальної схеми КСС | КОЛИСЬ | ДЕСЬ | ДЕХТО / ДЕЩО | ДІЄ ТАК

Old | Timers

I am

an ancient | reluctant conscript.

On the soup wagons of Xerxes

I was a cleaner of pans.

On the march of Miltiades' phalanx I had a haft and head;

I had a bristling gleaming
spear-handle.

Red-headed Ceasar picked me for a teamster.

He said, "Go to work,

you,

Tuscan bastard

Rome calls for a man who can drive horses."

The units of conquest, led by Charles the Twelfth,

The whirling whimsical Napoleonic columns:

They saw

me one of the horseshoers.

I trimmed the feet of a white horse

Bonaparte swept

the night stars with. | Lincoln said, "Get

into the game; | your nation takes you."

And I drove a wagon and team and

I had my arm shot off

At Spotsylvania Court House. | I am

an ancient | reluctant conscript.

4 (7,40%) | 6 (11,11%) | 24 (44,44%) | 20 (37,03%)

10 (18,51%) | 44 (81,47%)

Рис. 1. Конфігурація об’єктно-подієвої концептуальної схеми КСС
вірша К.Сендберга "Old Timers"

У наведеному прикладі втілена об'єктно-подієва концептуальна схема КСС, оскільки домінантними семантичними вузлами виступають об'єкти художньої оповіді, ословлені ВН: Xerxes, Miltiades, Caesar, Charles the Twelfth, Napoleon (Bonaparte), Lincoln. Названі особи належать до різних історичних епох, що призводить до порушення часових і просторових зв'язків у тексті вірша. Об'єднуючим фактором є те, що всі ці персоналії ініціювали кровопролитні війни у часи свого правління. Смисл вірша полягає у маніфестації ідеї пацифізму, яка вербалізована номінативними одиницями, що означають професії, не пов'язані з військовою справою: a cleaner of pans, a teamster, a man who can drive horses, a horseshoer. Це підкріплюється рамковою конструкцією, яка утворюється через повторення фрази "I am an ancient reluctant conscript" ("Я давній неохочій вояк") у першому і в останньому рядку вірша.

Базові концептуальні схеми КСС можуть бути узагальнені у вигляді наведеної нижче моделі КСС поетичного тексту (див. Рис.2):

5 6

4

Рис.2. Узагальнена модель КСС поетичного тексту:

1 – провідний елемент КСС поетичного тексту;

2 – другорядний елемент КСС поетичного тексту;

3 – периферійний елемент КСС поетичного тексту;

4 – напрям зчеплень елементів КСС поетичного тексту;

5 – активна смислова зона КСС поетичного тексту;

6 – пасивна смислова зона КСС поетичного тексту.

Активна смислова зона КСС поетичного тексту формується сполукою провідного та другорядного елементів. Провідний елемент є семантичною домінантою вірша, що вибудовується шляхом скупчення певних семантичних вузлів у текстових фрагментах. Другорядний елемент є вторинним, але не менш важливим у формуванні КСС поетичного твору, оскільки лише у такій сполуці ці елементи здатні створювати смислове наповнення тексту. Периферійний елемент КСС довершує її цілісність, створює тло для ядерних смислів. Але він не є другорядним з погляду його важливості як складника КСС вірша. На умовну периферію його відносить невелика кількість другорядних семантичних вузлів у текстових фрагментах вірша. До пасивної смислової зони КСС, окрім її периферійного елемента, відходить і незначна кількість семантичних вузлів, які належать до її другорядного елемента, тому що у гнучкій та динамічній КСС поетичного твору не може бути чітких і непорушних меж окремих її складників.

У наведеному прикладі (див. Рис.1) активну смислову зону КСС формують семантичні вузли ДЕХТО / ДЕЩО та ДІЄ ТАК, до складу яких входить 81,47% номінативних одиниць. Провідний елемент КСС вірша, що актуалізує семантичний вузол ДЕХТО / ДЕЩО, містить 44,44% номінативних одиниць поетичного тексту. Семантичний вузол ДІЄ ТАК є другорядним елементом КСС вірша, який втілює 37,03% номінативних одиниць. Периферійний елемент КСС об’єктивує часо-просторові ознаки вірша й формується поєднанням двох семантичних вузлів КОЛИСЬ та ДЕСЬ. Разом вони містять 18,51% номінативних одиниць, що входять до пасивної смислової зони КСС поетичного тексту.

Зчеплення семантичних вузлів усередині концептуальної схеми КСС є також важливим, оскільки характер їхньої сполучуваності впливає на композиційне рішення твору в цілому. Основними типами зчеплень семантичних вузлів концептуальних схем КСС є ланцюговий і паралельний. Ланцюговий зв'язок простежується у випадку, коли семантичні вузли розміщені у логічній, упорядкованій послідовності. Паралельний зв'язок має місце, коли скупчення семантичних вузлів у контексті вірша не є рівномірним, що приводить до утворення додаткових смислів.

Ланцюговий і паралельний зв'язки між семантичними вузлами всередині концептуальної схеми КСС знаходять відображення в конвергентних та дивергентних поетичних структурах. Конвергентний тип поетичної структури характеризується канонічними формами віршотворення; для нього типовим є лінійний напрям оповіді. Семантика твору відзначається однозначністю, логікою, наявністю та експліцитним вираженням причинно-наслідкових зв'язків між компонентами тексту. Дивергентному типу поетичних структур притаманні розмитість змісту, дифузність смислу (Р.Цур), порушення лінійного напряму оповіді та її логіки. Сприйняття такого тексту характеризується емоційністю, відчуттям неоднозначності.

На нашу думку, специфіка організації інформації у вірші залежить від творчого задуму, теми, ідеї твору, реалізація яких базується на сукупності стратегій і тактик КСС, що забезпечують комунікативність поетичного тексту. Тактики та стратегії композиції розуміються в роботі як комплекс прийомів, спрямованих на актуалізацію смислу вірша. Залежно від окремих складників ККС віршованого тексту формуються сукупності різних стратегій і тактик. Концептуальний аналіз ВН у поетичних творах дав можливість виокремити такі стратегії композиції: стратегію інтимізації, описового лаконізму, контрастування, дезорієнтації та дратування. Кожній із зазначених стратегій підпорядковується низка тактик, які уможливлюють її реалізацію.

Композиційна стратегія інтимізації полягає у зміні конотацій номінативних одиниць, ВН у тому числі. Реалізація цієї стратегії відбувається через застосування тактики апеляції до почуттів та звуження дистанції. Так, у вірші Е.Л.Мастерса "Annіe Rutledge", що відтворює об’єктно-подієву концептуальну схему КСС, йдеться про Анн Ратледж, перше кохання президента США А.Лінкольна у молоді роки, яка померла у 19-літньому віці. Заміна формального Ann на пестливо-зменшувальне Annіe забезпечує неформальне ставлення до героїні поетичного твору. Це, у свою чергу, приводить до співпереживання трагічних обставин, викладених у поетичному творі.

Стратегія описового лаконізму зумовлена загальною тенденцією художнього мовлення до економії мовних зусиль. Вона полягає у використанні ВН як семантично ємного засобу художньої оповіді. З одного боку, це пояснюється версифікаційними обмеженнями – ритмом, римуванням, розміром вірша. З іншого, художній лаконізм передбачає стислість та чіткість вираження думки. Указану стратегію реалізують три тактики: ущільнення інформації, позначення інформації та розгортання смислу. Наприклад, у вірші Е.А.Робінсона "Cassandra", що відображує об’єктно-подієву концептуальну схему КСС, йдеться про передбачене лихо, яке ніщо не може відвернути. Тема поетичного тексту заявлена у згорнутому вигляді у назві вірша – імені троянської царівни Кассандри, котра була наділена даром провіщання. Аполлон, кохання якого вона зневажила, зробив так, аби її пророкуванням ніхто не вірив. Отже, троянці не повірили, коли Кассандра провістила, що Паріс принесе їм лихо і незабаром загине Троя. Так, у мовній формі цієї ВН відбувається ущільнення інформації, яка відображує ідею поетичного тексту.

Композиційна стратегія контрастування полягає у створенні смислових контрастів, чітких або прихованих. Унаслідок її реалізації вибудовуються два (або більше) суперечливі смисли. До тактик, що здійснюють стратегію контрастування, відносяться: маніпулювання смислами, розведення смислів та зіставлення смислів. Прикладом реалізації такої стратегії композиції слугує вірш Г.Крейна "Praise for an Urn", у підґрунті якого лежить локутивно-об’єктна концептуальна схема КСС. За допомогою загальновідомих BH автор описує образ головного героя: “It was a kind and northern face / That mingled in such exile guise / The everlasting eyes of Pierrot / And, of Gargantua, the laughter" (Crane). Оксиморонне поєднання полярних рис характеру персонажів світової культури П'єро та Гаргантюа, створює яскравий та виразний портрет героя поетичного твору. Маніпулювання протилежними смислами, яке простежується ще в перших рядках фрагмента вірша“It was a kind and northern face / That mingled in such exile guise" змінюється розведенням та зіставленням смислів за допомогою вказаних ВН.

Композиційна стратегія дезорієнтації знаходить прояв у вживанні семантично віддалених від основного смислу елементів поетичного тексту для навмисного часткового відволікання читача від сприйняття основного змісту. Таке композиційне рішення у більшості випадків є свідомим маневром автора, в якому ВН є інструментом досягнення такої мети. Лавірування між смислами, абстрагування та зсув орієнтації – тактики, що реалізують цю композиційну стратегію. Одним із віршів, організованих за вказаним принципом, є масштабний твір Е.Паунда "The Cantos". Ця незавершена епічна поема нараховує більше сотні складових частин, в яких автор, втілюючи стратегію дезорієнтації, перемішує мови, цитати, вільні переклади, парафрази. Через уживання великої кількості ВН Е.Паунд відображує історію, еволюцію людської культури, проте робить поему майже зашифрованим літературним твором. Відчувається свідоме та майстерне відволікання аудиторії від основної ідеї поетичного твору – ідеї нескінченності буття. Це ілюструє фрагмент тексту, який відображує об’єктно-подієву концептуальну схему КСС: “Hang it all, Robert Browning, / There can be but the one “Sordello.”/ But Sordello, and my Sordello? / Lo Sordels si fo di Mantovana./ So-shu churned in the sea. / Sleek head, daughter of Lir, / Eyes of Picasso…“ (Pound).

У вірші згадані: Р.Браунінг – англійський поет ХІХ ст., Сорделло – італьянський трубадур ХІІІ ст., Мантуя – місто у Північній Італії, Со Шу – персоналія східної культури, Лір – богиня океану у кельтів, Пікассо – французький художник. Всі названі особи вносять до КСС вірша різнорыдну, фрагментарну інформацію, внаслідок чого відбувається дезорієнтація читача, який інтерпретує поетичний текст.

Композиційна стратегія дратування проявляється у надмірному використанні тактик, що реалізують інші стратегії. Результатом може бути порушення комунікативних принципів поетичного твору та зниження ефекту когнітивної гармонії – його "головної властивості, суть якої у пошуках знайомого серед незнайомого, зрозумілого серед незвичного" (Л.І.Бєлєхова). Вибір стратегії дратування може бути і свідомим, і несвідомим. У разі випадкового застосування цієї стратегії зменшується потенціал успішності комунікації. І, навпаки, якщо вибір цієї стратегії є навмисним, такий потенціал значно збільшується. Реалізація стратегії дратування відбувається через зловживання тактиками, задіяними іншими стратегіями. Вони призводять до підвищеної інтенсифікації окремого смислу, що порушує принцип когнітивної гармонії поетичного тексту. Унаслідок цього створюються такі тактики: кваліфікація, диференціація відношення та відторгнення смислу. Так, розглянемо уривок із поетичного твору Г.Стайн "George Hugnet" в якому, через специфічне порушення граматичних норм, майже неможливо визначити концептуальну схему КСС: “George in are ring. / Lain away awake. / George in our ring. / George Genevieve Geronimo straightened it out without their / finding it out“ (Stein). У цьому творі велика кількість ВН створює хибне враження постійного заклику до співтворчості автора й читача. Інші хаотично організовані складники КСС відразу знищують такий контакт.

Отже, ВН як складовий елемент КСС віршованих текстів відіграє визначальну роль в процесі впорядкування художньої інформації. Основною комунікативною властивістю ВН є здатність слугувати точкою опори в процесі творчої комунікації, відігравати роль "смислового каналу" (Г.Г.Молчанова), що забезпечує творчий контакт автора та читача.

Розділ ІІ. "Функції та позиції власних назв у композиційно-смисловій структурі віршованих текстів американської поезії". Упродовж ХХ століття використання ВН у віршованих текстах американської поезії набуло характеру композиційного прийому, який забезпечує досягнення мистецької мети й створення особливого впливу на читача, вимагаючи від останнього творчих зусиль й ерудиції. ВН реалізують принцип антропоцентризму, створюють гру слів, міжтекстові зв’язки, пародію. На ВН базуються формотворні аспекти вірша (О.А.Галич), сюжет, перспектива, визначення та характеризація дійових осіб. На рівні стилістичних фігур ВН використовуються в повторах, які актуалізують виражену ними ідею. Нарешті, як троп або його компонент (порівняння, перифраз, символ, оксиморон, метонімія, антономазія) ВН є потужним та ємним засобом вираження мистецької думки. Вона виступає прийомом характеротворення, засобом художньої типізації, в якому прослідковується мовностилістична індивідуальність та когнітивний стиль автора вірша.

У текстах поетичних творів ВН виконують ряд функцій, які сприяють втіленню задуму автора та створенню художньо-естетичної значущості вірша. Ці функції розподілено в роботі на чотири типи: семіотичні, композиційні, когнітивні та комунікативно-прагматичні.

До семіотичних функцій належить репрезентативна та описова (за М.В.Нікітіним). Перша з них відома ще як функція визначення, ідентифікації або денотації, а друга – як функція характеризації або кваліфікації. Обидві семіотичні функції ВН, як репрезентативна, так і описова, мають приблизно рівнозначну реалізацію у віршованих текстах американської поезії. На матеріалі 2330 віршів загальним обсягом 3575 сторінок ми виявили, що у відсотковому співвідношенні використання ВН, спрямованих на ідентифікацію об'єкта художнього зображення, складає 28,8%, на характеризацію – 39%, на ідентифікацію та характеризацію водночас – 31,6% ім'явживань. Так, фрагмент віршу Л.Глюк "The Mountain", що відтворює об'єктно-подієву концептуальну схему КСС, демонструє реалізацію семіотичних функцій ВН у поетичному тексті: “…they need to know / a little more about endless labour. / So I tell them the story of Sisyphus.“ (Glьck).

У цьому уривку ім'я Сізіфа виконує обидві семіотичні функції ВН. Окрім прямої ідентифікації персонажа грецької міфології, воно використано задля опису марної, нескінченної, тяжкої праці, якою є творчість художника. Іншими словами, ця ВН характеризує таку діяльність завдяки своєму асоціативному значенню, що актуалізується в контексті вірша.

До композиційних функцій ВН належать функції, що сприяють формуванню КСС поетичного тексту, розвитку його змісту. Однією з таких властивостей імен є текстотвірна функція (О.П.Воробйова). Стосовно ВН вона полягає в тому, що імя здатне відігравати роль інформативного ядра тексту, втілювати основну ідею вірша.

Різновидом композиційних функцій є і хронотопотвірна функція ВН. Ці лексичні одиниці конкретизують та окреслюють художній простір. Серед різних часових параметрів: авторський час, реальний час, оповідний час, сюжетний час, художній час, читацький час, час персонажа, – найактивнішу участь ВН бере у формуванні читацького часу, у якому осмислюються всі часові виміри художнього твору та пов’язуються з реальним часопотоком. Іншими словами, ВН перемикає читацький час на художній, впливає таким чином на формування КСС поетичного тексту. Розглянемо фрагмент вірша Л.Ферлінгетті "№ ", що відображує об'єктно-подієву концептуальну схему КСС: “We think differently at night” / she told me once / lying back languidly / And she would quote Cocteau / “I feel there is an angel in me” she’d say / “whom I am constantly shocking” (Ferlinghetti). Згадана у тексті особа – Ж.Кокто – близький до сюрреалізму французький письменник, художник, театральний діяч та кінорежисер. Героїня вірша цитує відому фразу письменника, що повязує сюжетний час з реальним часовим потоком, обєктивно існуючим за межами поетичного тексту, вибудовуючи таким чином читацький час. Завдяки цій ВН у вірші актуалізується художній час. Іншими словами, ім’я Cocteau стає фіксатором часу та, разом з іншими лексичними засобами, реалізує у творі категорію хронотопу. У разі опущення вказаної ВН з тексту вірша разом з оточуючим його мінімальним контекстом, через невизначенність художнього часу у загальній течії часу історичного, події вірша можна накласти на який завгодно період суспільного життя, принаймні двох останніх століть.

Нарешті, ВН акумулюють у собі спектр значень, стають одними із засобів економії мовних зусиль i виконують у поетичному тексті композиційну функцію стиснення змісту.

Майже кожна ВН, вжита у вірші, виконує одну, а частіше навіть декілька композиційних функцій. За умови одночасної реалізації двох і більше таких функцій, ВН вважається нами композиційним прийомом, який інтегрується у КСС поетичного твору.

ВН в поетичних творах виконують комплекс когнітивних функцій, пов'язаних зі знанням людини та різними формами його опредметнення у КСС. До такого комплексу належить алюзивна, обмежувальна, сугестивна та асоціативна функції. Кожна з них не може бути реалізованою окремо від решти функцій; вони доповнюють одна одну, взаємодіють і співіснують у мовній формі ВН. Найчастіше когнітивні функції ВН реалізуються в іменах-алюзіях. Проаналізувавши 2330 американських поетичних текстів, ми дійшли висновку, що використані в них алюзивні ВН логічно розподілити за трьома тематичними групами: релігійні ВН (християнські, буддійські, ісламські, інші), міфологічні ВН, історичні ВН (політичні, культурні). Названі імена використовуються як відсилання читача до певного літературного твору, сюжету чи образу, історичної події.

Наприклад, вірш А.Тейта "Aeneas at Washington", що втілює об'єктно-локутивну концептуальну схему КСС, ілюструє розвиток смислу та змісту поетичного тексту, який ґрунтується на алюзіях: “I myself saw furious with blood / Neoptolemus, at his side the black Atridae, / Hecuba and the hundred daughters, Priam / Cut down, his filth drenching the holy fires. / In the glowing fields of Troy, hemp ripening / And tawny corn, the thickening Blue Grass / I thought of Troy, what we had built her for “ (Tate). Еней – славетний герой Трої. Неоптолем уславився подвигами, був серед воїнів, що сховались у троянському коні. Атріди – сини Атрея Агамемнон і Менелай; перший – вождь ахейського війська у троянській війні, другий – спартанський володар, дружину якого викрав Паріс, що спричинило троянську війну. Гекуба – мати Паріса, котрий спричинив загибель Трої. Пріам – останній володар Трої, за часів якого почалася троянська війна. Міф про трагедію Трої використаний поетом як попередження про можливу долю американського народу у разі продовження суспільної напруги.

До комунікативно-прагматичних функцій ВН належить стимулятивна, апелятивна, емотивна та діалогізуюча. Завдяки графічному оформленню – написанню з великої літери – ВН спрямовує увагу читача у необхідне русло інтерпретації і сприяє пошуку ключових моментів змісту поетичного тексту. Апелятивна функція ВН полягає у збудженні образів та емоцій, викликаних значеннями, що містяться у асоціативному та семантичному полі ВН. Емотивність ВН, у свою чергу, активізує процес його осмислення. Діалогізуюча функція ономастичної лексики полягає у створенні контакту автора та читача, що гарантує успішність творчої комунікації. ВН, використані у фрагменті вірша Е.Клемпіт "A Hairline Fracture", що втілює локутивно-об'єктну концептуальну схему КСС, реалізують комунікативно-прагматичні функції: “Wherever we went, between fits of sneezing we quarreled: / under the pallid entablatures of Belgravia, / the busy brown facades that were all angels / going in and out like a bellows, even the small house / on Ebury Street where Mozart, at the age of eight, / wrote his first symphony“ (Clampitt). Згадка ВН Belgravia, відомого фешенебельного району Лондона, викликає відчуття розкоші, багатства, заможності. Ім'я відомого австрійського композитора, музиканта унікального обдарування В.А.Моцарта збуджує приємні спогади про його твори. Емотивний вплив ВН Mozart підсилений її безпосереднім контекстом, де йдеться про виявлений ще в дитинстві талант композитора. Позитивний емотивний вплив ВН на сприйняття тексту переноситься на весь процес інтерпретації твору та реконструкції його смислу.

У KCC віршованого твору важливими є і способи розташування ВН у текстовій тканині. Залежно від порядку введення в текст виділено три основні позиції ВН в поетичному тексті: ініціальна, медіальна та фінальна. Окремим способом позиціювання імені у вірші є його розміщення в усіх трьох позиціях, що створює враження їхнього перетину.

В ініціальній позиції вірша, у його заголовку або у першому рядку, ВН започатковує формування КСС та розвиток змісту. З’являючись усередині твору, ВН неначе перериває вже сформовану логіку художньої оповіді та підпорядковує собі всі текстові елементи, спрямовуючи хід оповіді в інший бік. В останній частині твору ВН узагальнює події, підбиває підсумок. Перетин позицій ВН здебільшого ускладнює процес інтерпретації твору й заважає читачеві встановити композиційні та сюжетні домінанти віршованого тексту.

Особливим типом поетичних творів є такі, де ВН з'являється лише у двох полярних позиціях: на самому початку тексту, та у його останньому рядку. Вжита у такий спосіб ВН створює композиційну рамкову конструкцію, що оформлює текст і надає конкретності його смислу. Прикладом такого віршованого тексту слугує твір У.Стівенса "The Worms at Heaven's Gate", створений за об'єктно-локутивною концептуальною схемою КСС. На його початку та у кінці зустрічається рядок "Out of the tomb, we bring Badroulbadour." (Steavens) "Из гробниці мі віносим Бадрулбадор". До речі, ім'я жіночого персонажа цього твору вигадане самим поетом для зображення королеви або принцеси Ближнього Сходу. Смислом поетичного тексту є те, що смерть – сила, яка руйнує красу. Перед тим, як потрапити на небо, померлого ховають у землю, де черв'яки знищують красу його тіла. Люди хотіли б перешкодити такому стану речей, про що свідчить вказаний рядок вірша. У віршованих творах, подібних до щойно згаданого, саме у заключній частині тексту міститься основне смислове навантаження. Фінал співвідноситься, перегукується з інтродукцією, підсумовує сказане та експлікує важливість проблеми, заявленої напочатку.

ВИСНОВКИ

У результаті культурно-історичного розвитку людства ВН розвинули значні семантичні та асоціативні зв'язки, що згодом перетворилися на згорнуті сюжети. Такі сюжети, у свою чергу, формують потенціал ВН як чинника композиції поетичного тексту, що здатний вносити до твору елемент оповідальності.

Композиція поетичного тексту та його КСС – терміни, що різняться аспектами застосування. Композиція поетичного тексту є лінгвокогнітивним конструктом, що існує у свідомості людини й слугує підґрунтям процесу розвитку смислу тексту. В основі художньо-поетичної компетенції автора й читача лежать шість базових концептуальних схем КСС, які відрізняються порядком зчеплення семантичних вузлів, представлених категоріальними архетипними концептами КОЛИСЬ, ДЕСЬ, ДЕХТО / ДЕЩО, ДІЄ ТАК. У вірші такі концепти втілюються в універсальні смислові категорії: часу, простору, людини, події, – які можуть бути виражені ВН.

Поетичні твори об'єднані спільними особливостями організації художньої інформації, що визначаються як стратегії й тактики композиції, знання про які є важливими як для авторів віршованих творів, так і для читацької аудиторії, оскільки вони забезпечують комунікативність поетичного тексту. Залежно від тих чи інших складників КСС віршованих творів активізуються різні стратегії й тактики. Серед стратегій, що активізуються ВН у тексті вірша виокремлюються: стратегія інтимізації, описового лаконізму, контрастування, дезорієнтації та дратування.

Упродовж ХХ століття ВН як складник віршованого тексту американської поезії набуває додаткових семантичних ознак і використовується як композиційний прийом, що акумулює в собі низку значень, які впливають на розвиток смислу та змісту вірша. Значення ВН, залученої до КСС віршованого тексту,