ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЯЦИШИНА Оксана Яківна

УДК 94 (477):321

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ТА НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ

С.П.ШЕЛУХІНА

07.00.01 – Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя – 2004

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України та зарубіжних країна Київського національного лінгвістичного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Терещенко Юрій Іларіонович,

Київський національний лінгвістичний університет,

Завідувач кафедри історії України і зарубіжних країн

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Андрусишин Богдан Іванович,

Київський національний педагогічний університет

ім. М.Драгоманова,

завідувач кафедри теорії й історії держави і права,

декан соціально-гуманітарного факультету

кандидат історичних наук, доцент

Геращенко Тетяна Сталівна,

Запорізький юридичний університет,

доцент кафедри соціально-економічних дисциплін

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України

Захист відбудеться “08” жовтня 2004 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К17.051.05 в Запорізькому державному університеті Міністерства освіти і науки України (69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського, 66, корп.V, ауд. 326).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України (69063, м.Запоріжжя, вул.Жуковського 66, корп. II).

Автореферат розісланий “06” вересня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Старух О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Суспільно-політичні процеси в Україні в добу національно-визвольних змагань важко уявити без конкретних історичних постатей. Аналіз їх життєвого шляху та громадсько-політичної діяльності дає можливість глибше осмислити конкретно-історичні події та явища і розкрити зміст та специфіку суспільних рухів, абстрагуватись від притаманних радянській історіографії стереотипів щодо місця і ролі особи в історії. Новітню історію України творило чимало непересічних особистостей, контроверсійно оцінених сучасниками, доля яких була нерозривно пов’язана з українським національним відродженням та громадсько-політичними силами, що активно діяли в еміграції після поразки національно-визвольного руху в Україні. Їх життя і діяльність – це неабиякий досвід для нинішнього складного процесу державотворення, становлення демократичного правового суспільства.

Серед широкого загалу науковців і громадсько-політичних діячів на зламі ХІХ і ХХ століть, які брали участь в українському русі виділяється постать Сергія Павловича Шелухіна. Вивчення його життя і творчості, дає можливість краще зрозуміти політичні процеси минулого, розкрити роль і місце особи у національно-визвольних змаганнях, поповнити теоретичну основу сучасного державотворення.

Життєвий і творчий шлях С. Шелухіна, його наукова, епістолярна спадщина до цього часу залишаються не вивченими. Багатогранна і плідна громадсько-політична та наукова діяльність С. Шелухіна, без сумніву, заслуговує на спеціальне дослідження. Воно дозволить показати внесок цієї непересічної особи в громадські і політичні процеси в Україні, зміцнення міжнародного статусу української еміграції, вивчення українського права та історії.

Вчений-правник, історик, політик, громадський діяч, активний учасник визвольних змагань, теоретик історико-правових підстав української державності, публіцист та літератор – так коротко можна охарактеризувати сферу діяльності С. Шелухіна. Його наукова та суспільно-політична спадщина є важливою складовою частиною, своєрідним правовим виміром державотворчого процесу в Україні. Однак і особистість С. Шелухіна і його суспільна, політична, державотворча та наукова діяльність до цього часу залишалися поза увагою дослідників. Певною мірою це можна пояснити поміркованою позицією С. Шелухіна, прагненням у критичні часи керуватися голосом права і науки, а не політичними гаслами і символами, що було притаманним багатьом діячам революційної доби. Тому його науковий доробок, який віднедавна став відкритим для дослідників, заслуговує на особливу увагу і ретельне вивчення. При вирішенні суспільно-політичних проблем С. Шелухін керувався насамперед науковим підходом та дотримуванням високоетичних норм у політичній практиці. Він став палким прихильником ідеї самостійності українського історичного процесу, що була започаткована у другій половині ХІХ ст. і знайшла своє продовження в добу національно-визвольних змагань.

Дослідження С. Шелухіна базуються на досконалому вивченні історично-правової основи, її детальному науковому обґрунтуванні та чітко визначених позиціях і потребують систематизації та аналізу сучасними дослідниками. На сьогоднішній день у дисертаційних дослідженнях та наукових працях широко представлена діяльність багатьох активних учасників національно-визвольних змагань, зокрема – М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри, Д. Донцова, Д. Дорошенка, В. Біднова, С. Єфремова Бурім Д.В. Наукова, педагогічна та громадсько-політична діяльність Д.І.Дорошенка в еміграції. (1919-1951 рр.): Дис. ... канд. іст.наук. – К., 1997; Литвин С.Х. Симон Петлюра у національно-визвольній боротьбі українського народу (1917-1926). Історіографічний та джерелознавчий аспекти.: Дис. ... докт. іст. наук. – К., 2000 та ін. та ін., але постать С. Шелухіна до цього часу залишалася поза увагою дослідників.

На сьогоднішній день творча спадщина С. Шелухіна не втратила своєї актуальності. Вона може бути дієвим теоретичним і практичним підґрунтям у процесі розбудови самостійної незалежної України, здійснення її політики, як зовнішньої так і внутрішньої, формуванні державної ідеології та вихованні почуття національної гідності у громадян. Систематизація та аналіз численних наукових праць дасть можливість більш повно використати її у дослідженнях з політології, юриспрунденції, історії, публіцистики, лінгвістики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є однією із складових частин науково-дослідної теми “Україна в період національно-визвольних змагань 1917–1921 рр.”, затвердженої на кафедрі історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету. Особистим внеском дисертантки у розробку теми є дослідження ролі С. Шелухіна у формуванні формуванні теоретико-правових основ владних інститутів УНР та Української Держави.

Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження діяльності С. Шелухіна в політичній, ідеологічній, науковій, громадській та літературній площинах, його державницької позиції, яка базувалася на глибоких знаннях історії та права; вивчення основних наукових та літературних творів вченого, що дає можливість поглибити і розширити наше уявлення про зміст національно-визвольних змагань, культурного процесу новітньої доби.

Для реалізації цієї мети автором були визначені такі завдання:

- дослідження процесу формування особистості С. Шелухіна та становлення його наукового світогляду;

- характеристика основних етапів життя С. Шелухіна, висвітлення громадської і політичної діяльності та визначення основних напрямів творчості вченого;

- аналіз юридичного доробку С. Шелухіна, оцінка його внеску у розвиток системи правової освіти;

- ознайомлення з науковою спадщиною та проведення історіографічного аналізу його основних праць з історії України й української культури;

- дослідження ролі і місця С. Шелухіна у національно-визвольних змаганнях 1917-1921 рр. та особистого вкладу в український національно-визвольний рух;

- вивчення політичної діяльності С. Шелухіна в еміграційний період;

- розкриття принципових поглядів вченого на розвиток української державності;

- загальний аналіз та систематизація спадщини вченого.

Об’єктом дослідження є постать С. П. Шелухіна на тлі доби кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., наукова, громадська і літературна спадщина вченого.

Предметом дослідження є участь С. Шелухіна у громадсько-політичному житті України, боротьбі за становлення української державності, поширенні української ідеї.

Хронологічні межі дослідження визначаються періодом життя та творчості С. Шелухіна з 1864 по 1938 роки. Згідно з основними етапами його діяльності дисертаційна робота поділяється на відповідні розділи.

Перший етап охоплює початок наукової і громадської діяльності до революційних подій в Україні у 1917 р. Другий етап визначається періодом національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. і участю С. Шелухіна в суспільно-політичному процесі цього періоду. Третій, останній етап, окреслений періодом еміграції (Відень, Прага), починаючи з 1921 року до останніх днів життя вченого і досліджує вплив С. Шелухіна на українский еміграційний процес в цілому.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше комплексно досліджено громадсько-політичну і наукову діяльність С. Шелухіна на тлі історичних подій кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., здійснено пошук та спробу систематизації його наукової і літературної спадщини. До наукового обігу вперше введено значний масив архівних документів, які дозволяють розкрити основні етапи життєдіяльності С. Шелухіна, його наукові концепції, проблематику його досліджень та показати трансформацію світогляду вченого під впливом політичних подій, а також доповнити і історичні праці, присвячені діяльності Української Центральної ради, переговорному процесу Української Держави з Радянською Росією, державних інституцій Директорії, Всеукраїнської Національної ради у Відні, українських еміграційних установ та вищих шкіл, в яких працював С. Шелухін.

Ідеї С. Шелухіна про суверенне право українського народу на самостійність, про відновлення державності, про походження назви “Україна” сьогодні є складовою ідеологічної основи для визначення пріоритетних напрямів в сучасній політиці України, в контексті розбудови самостійної незалежної України, з погляду формування державної ідеології та національної гідності.

Теоретичне і практичне значення дисертації полягає у тому, що фактичний матеріал і спадщина С. Шелухіна може бути використана при підготовці історичних, політологічних, юридичних досліджень узагальнюючого характеру, а також конкретних розробок з теорії української державності, при підготовці лекцій та спецкурсів із зазначеної проблематики; залучена при написанні узагальнюючих праць з історії України, теорії та історії українського державотворення, історії українського права, науково-довідкових видань, науково-популярної літератури, викладачами суспільних дисциплін при підготовці лекцій. Визначені принципові погляди з теорії української держави та українського права можуть бути врахованими у сучасному державотворчому процесі. Дане дослідження сприятиме окремому виданню творчого доробку вченого.

Сферою дослідження для науковців правових дисциплін могла б стати юридична спадщина вченого, що містить багатий матеріал з історії й теорії держави і права, досвід прокурорської судової та кримінальної практики слідчого.

Публіцистика та поезія С. Шелухіна, що зберігається в архівах у вигляді підготовлених до друку збірок та окремі твори, що були надруковані у періодичних виданнях дореволюційного періоду розкривають багатогранність таланту автора і є цікавими не тільки для науковців, а й для пересічних читачів.

Апробація результатів дисертації здійснювалась під час її обговорення на засіданні кафедри історії України та зарубіжних країн Київського національного лінгвістичного університету. Її основні положення та висновки знайшли відображення у доповідях і повідомленнях на Міжнародній науковій конференції “Десять років незалежності України: минуле та сучасне державотворення” (Бердянськ, 24-25 травня 2001 р.), Міжнародній науковій конференції “Spoleczna i polityczna myњl rosyjska przeіomu XIX i XX wieku” (?раків, 18-19 жовтня 2002 р.) та на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Українська Держава і гетьманський рух новітньої доби” (Київ, 15-16 травня 2003 р.). Результати дисертаційного дослідження опубліковані у шести статтях, чотири з яких вміщені у фахових виданнях (загальним обсягом 2,4 др. арк.), затверджених ВАК України.

Структура дисертації обумовлюється об’єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (11 параграфів), висновків, списку використаних джерел і літератури (401 позиція) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 169 сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і наукову значимість теми дисертації, охарактеризовано стан її наукової розробки, визначено мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, окреслено хронологічні рамки, визначено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, визначено основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі “Історіографія і джерела” здійснено історіографічний аналіз літератури за обраною темою та визначено широкий спектр джерел, які складають джерельну базу дисертації.

Аналіз історіографії та джерел, що складає перший розділ дисертації, здійснений у роботі відповідно до основних хронологічних періодів – дореволюційного, доби національно-визвольних змагань та еміграційного.

Як засвідчує аналіз літератури з проблеми дослідження наукова спадщина вченого стала використовуватися дослідниками лише в останнє десятиліття. До цього часу в українській історичній науці ще не існує спеціального комплексного дослідження, присвяченого С.Шелухіну.

Перші публікації про нього в сучасній історіографії почали з’являтись на початку 90-их. До біографічних розвідок вдалися у своїх нарисах М. Комариця, Т. Осташко, В. Потульницький, Є. Смірнов. Смірнов Є Наукова і політична діяльність С.Шелухіна. // Генеза. – 1995. – Вип.10 – С.32-38; Комариця М. Шелухін Сергій Павлович Українська журналістика в іменах Т.5. – С.355-367; Осташко Т. Сергій Шелухін // Історія України. – 2001. - №25-26. – С.3-5; Потульницький В. Сергій Шелухін// Історіографічні дослідження в Україні. – Вип. 12. – К., 2003. – С.267-283. У них висвітлювався життєвий і творчий шлях С. Шелухіна в узагальненому вигляді, розкривалися окремі аспекти діяльності вченого без аналізу його основних наукових праць.

Радянська історіографія розглядала проблематику української національно-демократичної революції з точки зору обґрунтування закономірності перемоги радянської влади, що обумовило крайній суб’єктивізм в оцінці державотворчих процесів 1917-1920 рр. Ім’я С. Шелухіна, як і більшості українських громадсько-політичних діячів, що стали активними учасниками національно-визвольного руху, а згодом в еміграції – засновниками українських осередків, громадських і культурних товариств критично налаштованих по відношенню до радянської влади, вживалось з епітетами “буржуазний націоналіст” “ворог народу” та ін.

Дослідники зобов’язувалися дотримуватися встановлених ідеологічних схем і приділяти увагу насамперед утвердженню радянської влади в Україні. Протягом 1920-1970 років ім’я вченого не з’являлось у полі зору науковців та громадськості в УРСР.

Діяльності української еміграції присвячені ґрунтовні праці вчених діаспори, зокрема, С. Наріжного, М. Галагана Наріжний С.Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами. – Прага, 1942; Наріжний С.Українська еміграція, 1919 - 1939. – К., 1999; Галаган М. 10 років української громади в ЧСР: огляд життя і житності (1927-1937). – Прага, 1937., де є численні згадки про С. Шелухіна. Вперше аналіз наукової спадщини вченого як історика права, держави і церкви був здійснений у 1937 р. відомим українським дослідником В. Заїкіним Заїкіна А., Заїкін В. Історично-правнича наука української еміграції та її головні ідеологічні напрямки в ній: З приводу характеристики її в статті Л.Окиншевича “Національно-демократична концепція історії права України в працях академіка М.Грушевського” .- Львів, 1937.. У першій половині 90-х рр. вийшла друком ціла низка статей вітчизняних істориків, у яких аналізувалися різні аспекти діяльності української політичної еміграції у Відні та Чехословаччині у міжвоєнний період. На початку 90-х рр одними з перших публікацій на цю тему стали статті В. Пришляка і М. Кугутюка, опубліковані на сторінках збірника матеріалів міжнародних наукових конференцій “Українська еміграція: історія і сучасність”. Українська еміграція: історія і сучасність. Матеріали міжнародних наукових конференцій, присвячених 100-річчю еміграції українців до Канади. – Львів, 1992. – С.299-303; 309-315. Науковій діяльності української еміграції в Австрії та Чехословаччині присвячені дослідження Т. Сидорчук та В. Стремидло Сидорчук Т. Наукова та культурно-освітня діяльність української еміграції в Австрії (1919-1925) // Автореферат дис. канд.. іст. наук. – К., 1995; Стремидло В. Друга хвиля української еміграції у Чехословаччині (20-30-ті рр. ХХ ст.): Дис... канд. іст. наук. – Запоріжжя, 1994.. . Проголошення незалежності України дало вітчизняним вченим можливість досліджувати різні аспекти процесу державотворення доби національно-визвольних змагань, вивчати діяльність її інститутів. Серед сучасних публікацій, які розкривають дипломатичну діяльність С. Шелухіна, слід зазначити дослідження О. Лупандіна, С. Литвина. Лупандін О. Українсько-російські мирні переговори 1918 р. – Історичні зошити. – К., 1994. Литвин С. Польсько-український військово-політичний діалог 1918-1920 років: від збройного конфлікту в Галичині до союзних Варшавських угод. //Polska i Ukraina. Sojusz wojskowo-polityczny po 80-latach.- Torun, 2000. Важливими для вивчення теми є праці, присвячені різним аспектам доби національно-визвольних змагань, дослідженню діяльності урядів УНР та Української Держави, у яких вчені аналізують події з точки зору боротьби за національну державністьВерстюк В. Українська Центральна Рада. – К., 1997; Копиленко О. “Сто днів” Центральної Ради. – К., 1992; Солдатенко В. Українська революція. – К., 1999; Яневський Д. Українська Центральна Рада: перші кроки до національної державності (березень – листопад 1917 р.). – К., 1990 та ін.. Окремо представлені довідкові видання, але вони відзначаються вибірковим підходом до визначення гасел і подають лише найбільш загальну інформацію Мала енциклопедія етнодержавознавстваЮ. І. Римаренко та ін. – К., 1996; Українське державотворення: невитребуваний потенціал: Словник-довідник. – К., 1997 та ін..

Ще одна група праць науково-довідкового характеру присвячена видатним діячам українського руху. В них подано політичні портрети членів уряду, керівників відомств, вміщено відомості про діяльність органів владиВерстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Біографіч. довідник. – К., 1998; Лупандін О. Дмитро Дорошенко – міністр закордонних справ Української держави 1918 р.Укр. істор. журн. – 1998. – № ; Матвієнко В., Головченко В. Історія української дипломатії ХХ століття у постатях. – К., 2001; П’ятаченко Г., Кравченко В., Кухарець Л. Міністри фінансів України 1917-1998: Короткі біографії. – К., 1998 та ін..

У цілому можна стверджувати, що біографія і наукова спадщина С. Шелухіна відображена в історіографії лише в незначній мірі, проте систематичного вивчення біоісторіографічного портрета вченого до цього часу ще не було здійснено.

Для вирішення поставлених у дисертації завдань було використано значне коло архівних джерел, які умовно можна поділити на дві підгрупи: архівні документи, що містять основну частину інформації щодо поставленої проблеми, та опубліковані офіційні і нормативні документи.

Головним джерелом, яке стало основою підготовки дисертаційного дослідження, є документальні матеріали українських та зарубіжних архівів, насамперед це фонди Центрального Державного Архіву Вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), фонди Центрального Державного історичного архіву (ЦДІА), фонди Інституту Рукопису Національної бібліотеки ім. В. Вернадського (ІР НБ України), фонди Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАЛ), фонди Centralne Archiwum Wojskowe (CAW) та Archiwum Aktow Nowych (AAN) у Варшаві. До наукового обігу деяка частина цих архівних документів вводиться вперше.

Найбільш цінні матеріали виявлено і опрацьовано у таких фондах – ЦДАВО України: Рада Міністрів Української Держави (Ф.1064); Верховна слідча комісія Української Народної Республіки по розслідуванню діяльності уряду П. Скоропадського (Ф.1125); Міністерство юстиції УНР (Ф.2208); Українсько-Російська мирова конференція (Ф.2607); Міністерство закордонних справ Директорії УНР (Ф.3696); Міністерство закордонних справ Української Держави (Ф.3766), Колекція окремих документальних матеріалів українських націоналістичних емігрантських установ, організацій і осіб 1901-1948 рр. (Ф.4465); фонди особового походження – Особовий фонд члена Центральної Ради, сенатора і професора Сергія Павловича Шелухіна (Ф.3695); Особовий фонд професора Отона Отоновича Ейхельмана, 1919-1933 рр.; ІР НБ України: Листування (Ф.І) та Особовий фонд Сергія Шелухіна (Ф.ХІ); Центральний державний історичний архів України у Львові (ЦДІАЛ) – Особовий фонд Тишкевича Михайла – дипломата і політичного діяча УНР (Ф.681); Державний архів Миколаївської області (ДАМО) – Особовий фонд Миколи Аркаса (Ф.468); Centralnego Archiwumu Wojskowego (SAW) – Інформаційні звіти української дипломатичної місії в Речі Посполитій Польській (І.301.8. 101); Archiwumu Aktow Nowych (AAN) у Варшаві – Рrasa.

Слід зазначити, що найбільший науковий інтерес для даного дисертаційного дослідження становили саме фонди ЦДАВО України, що були створені на основі багатої колекції документальних матеріалів Празького Українського Архіву – Українського історичного кабінету та Музею визвольної боротьби України, які дають можливість прослідити весь життєвий шлях вченого. Просвітницька діяльність С. Шелухіна розкрита на основі документів Інституту Рукопису НБ ім. В. Вернадського і доповнена матеріалами Державного Обласного Архіву Миколаївської області (ДАМО). Відомості про міжнародні події 1919-1921 рр., учасником яких був С. Шелухін, використано з фондів Центрального Військового Архіву (САW) та Архіву Актів Нових (ААN) у Варшаві.

Друга підгрупа джерел почала формуватися одночасно з досліджуваними подіями шляхом публікацій в періодиці та інформаційних бюлетенях міністерств документів, які складали нормативну базу діяльності урядів періоду визвольних змагань. Після поразки національно-демократичної революції публікацію документів продовжили вчені української еміграції Велика українська революція: Матеріали до відновлення української державності. – Нью-Йорк, 1967; Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали. – Т. . – Мюнхен, 1983 та ін..

Важливим підґрунтям для розкриття теми дослідження є роботи вчених української діаспори. У підготовлених ними збірниках вміщено переважно документи програмного характеру Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: У 2 т. Т. , 2. – К., 1996, 1997; Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 р.: Документи і матеріали. – К., 2003; Мирні переговори між Українською державою та РСФСР 1918 р.: Протоколи і стенограми пленарних засідань: Збірник документів і матеріалів. – К. – Нью-Йорк. – Філадельфія: Вид-во М.П.Коць, 1999; Українські політичні партії кінця ХІХ-початку ХХ ст: Програмові і довідкові матеріали. – К.: Консалтинг: “Фенікс”, 1993.. Широко представлені матеріали, які стосуються проблематики національного державотворення в контексті процесів формування державної влади УНР та Гетьманату, насамперед: створення урядів, основних напрямків їх діяльності, спектру політичних сил, що визначали зміст суспільного життя того періодуКононенко К. Україна і Росія: Соціяльно-економічні підстави української національної ідеї. – Мюнхен, 1965; Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. – К., 1995 та ін.. Ними здійснено аналіз системи органів влади в цілому та з юридичної точки зору, створено чималий науковий доробок з історії діяльності ЦР, Гетьманату та Директорії, їх інститутів, у багатьох з яких брав участь С. Шелухін. Проте обмеженість доступу до масиву документальних джерел радянських архівів не дало їм можливості всебічно висвітлити державотворчі процеси в цей період.

Окремо слід виділити працю Д. ДорошенкаДорошенко Д. Історія України, 1917-1923 рр. Т. , 2. – К., 2002., в якій у спеціальних розділах “Переговори про мир із Совітською Росією” й “Судова справа, діяльність Міністерства Юстиції. Державний Сенат Української Держави…” розглядається діяльність С. Шелухіна на чолі української делегації на переговорах з РСФРР, у складі Державного Сенату; на посаді міністра судових справ УНР в уряді В. Голубовича. Загальний аналіз діяльності урядів, які змінювались протягом 1917-1919 рр. відображено у працях інших учасників національно-визвольних змагань.Витанович І. Аграрна політика українських урядів (1917-20)Український історик. – 1967. – № ; Гольдеман С. Жидівська національна автономія на Україні (1917-1920). – Мюнхен, 1963; Мартос Б., Зозуля Я. Гроші Української держави. – Мюнхен, 1972; Садовський В. Центральна Рада та її роля у відновленні української державностіСучасність. – 1977. – Ч. та ін..

Важливим джерелом дослідження теми є опубліковані документи особового походження – спогади, щоденники, приватне листування державних, політичних і громадських діячівВинниченко В. Щоденник. Т. . 1911-1920. – Едмонтон; Нью-Йорк, 1980; Грушевський М. Спомини // Київ. – 1989. – № , 9, 10, 11; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920). Ч. . – Львів, 1923; Ковалевський М. При джерелах боротьби: Спомини, враження, рефлексії. – Інсбрук, 1960; Скоропадський П. Спогади. – К.; Філадельфія, 1995; Фещенко-Чопівський І. Хроніка мого життя. – Житомир, 1992; Чикаленко Є. Уривок з моїх споминів за 1917 р. – Прага, 1932; Чикаленко Є. Х. Листування з В. К. Винниченком та П. Я. Стебницьким // Укр. істор. журн. – 1997. – № , 6; Шульгин О. Початки діяльності міністерства закордонних справ УкраїниРозбудова держави. – 1993. – № .. Цінну інформацію містять спогади безпосередніх учасників державотворчого процесу доби ЦР, Гетьманату та Директорії, в яких зроблено перші спроби узагальнення досвіду національно-визвольного рухуВинниченко В. Відродження нації. Ч. , 2. – К., 1990; Грушевський М. На порозі нової України. Гадки і мрії. – К., 1991; він же. Хто такі українці і чого вони хочуть? – К., 1991; Христюк П. Замітки і матеріяли до історії української революції 1917-1920 рр. Т. , 2. – Відень, 1921; Шульгин О. Політика: (Державне будівництво України і міжнародні справи). – К., 1918 та ін. Попри певну політичну заангажованість авторів, їхні свідчення сприяють вивченню різних аспектів політичних процесів в Україні у 1917-1920 рр., їх впливу на характер і зміст державотворення.

До актуалізованої частини джерельної бази належить також періодика, в якій знаходимо документи політичних партій, інформацію про заходи уряду з оперативними коментарями та висвітленням міжнародних подій. Зазначені матеріали слугують основою для дослідження історичної епохи, в якій довелося жити та працювати С. Шелухіну.

Службові сторони діяльності С. Шелухіна розкривають нормативні документи (законодавчі акти, організаційно-розпорядча документація) та виконавчі (оперативне листування установи, звіти, доповідні записки, протоколи засідань комісій тощо); особові фонди діячів українського національного руху містять відомості про діяльність уряду, визначать роль авторів у цьому процесі. Сукупність актуалізованої та неактуалізованої інформації робить джерельну основу репрезентативною, уможливлює детально дослідити біографію та діяльність С. Шелухіна у визначену добу.

Слід зазначити, що найбільш цінні документи були виявлені й опрацьовані у особистих фондах С. Шелухіна в Інституті Рукопису НБ ім. В. Вернадського (Ф.11) та ЦДАВО України (Ф.3695). Перший із зазначених фондів містить документи, які розкривають дореволюційний період життя та діяльності С. Шелухіна, а саме – студентські роки, перші кроки юридичної практики у Єлисаветграді, Кам’янці-Подільському, Кишиневі, Одесі. У фонді знаходяться родинні документи Шелухіних, листування, перші друковані публіцистичні, наукові та поетичні твори автора; політичні статті, різного роду кореспонденція, рецензії, коментарі, відгуки, замітки. Верхньою хронологічною межею матеріалів фонду в основному є 1917 рік, хоча в незначній кількості є документи датовані 1918 р. Основу фондів ЦДАВО України складають матеріали періоду визвольних змагань та еміграції, хоча частково, переважно у Ф.3695, містятся документи, які стосуються дореволюційного періоду – дослідження Шелухіна, над якими він почав працювати ще в студентські роки, а пізніше, вже в еміграції, розвинув і поглибив їх. Це студії досліджень першого збірника законів Київської Русі “Руської правди”, аналізу римського права, проблеми походження слав’ян та ін.

Окрему групу джерел становлять опубліковані збірники документів і матеріалів, конференцій, протоколів та стенограм засідань, директиви, закони, накази, звернення. Зокрема, використано документи, каталоги та протоколи всеросійського археологічного з’їзду в Чернігові у 1908 р. делегатом якого був С. Шелухін, Одеського товариства історії та стародавностей, Імператорського Російського археологічного товариства. Записки имп. Одесского общества истории и древностей. – Одесса. – 1906. – Т.26; 1907. – Т.27; 1910. – Т.28; 1911. – Т.29; 1913. – Т.31; 1915. – Т.32; Записки Академии наук ССР Историко – филологического отделения . Москва. 1895 – 1922; Записки Одесского археологического общества. – Одесса. – 1908.

Дисертантка здійснила лише побічний аналіз наукового доробку юридичної спадщини С. Шелухіна, яка може бути темою окремого дисертаційного дослідження для науковців правничих дисциплін.

Отже, можна констатувати, що останнім часом відмічається стійкий інтерес науковців і громадськості до життя та наукових здобутків С. Шелухіна. Разом з тим, очевидним є факт недостатнього вивчення його суспільно-політичної діяльності, відсутні спеціальні узагальнюючі праці, які аналізують наукову та творчу спадщину вченого. Тому на підставі історіографічного аналізу автор обґрунтувала потребу наукової розробки теми відповідно до визначеної мети, завдань та методології.

Методологічна основа дисертації базується на принципах історизму і об’єктивності, які вимагають пізнавати явище з урахуванням історичних умов, що викликали його виникнення і розвиток, здійснювати аналіз подій і явищ шляхом залучення розмаїтого спектру джерел. Зазначені принципи реалізовано за допомогою використання загальнонаукових методів – історичного і логічного та спеціально-історичних – проблемно-хронологічного, синхронного, методу паралелей. Методологічна основа дисертації опирається на загальноприйняті концепції суспільного розвитку та структурно-функціонального, діалектичного і конкретно-історичного аналізу, передусім на основі фактологічного дослідження джерел. Це дало можливість всебічно розкрити особистість С. Шелухіна, проаналізувати його діяльність та дослідити його спадщину.

Необхідність комплексного вивчення теми обумовила використання системно-структурного підходу до розвитку суспільних процесів та соціальних структур, аналітико-синтетичного, проблемно-хронологічного, діахронного (методу періодизації), порівняльно-історичного, ретроспективного методів. При написанні дисертації використані також методи історичного джерелознавства (наукової евристики, класифікації та критики джерел).

У другому розділі “Наукова та громадська діяльність С. Шелухіна в дореволюційний період” досліджено процес участі С. Шелухіна у громадському житті дореволюційного періоду та проаналізовано наукову і літературну творчість цього часу. Розкрито процес формування суспільно-політичних поглядів і наукових інтересів С. Шелухіна у такій послідовності: дитинство, період студентських років, перші кроки професійного становлення – практична робота в судових установах, участь у громадському житті і формування політичних пріоритетів.

У розділі зібрані відомості про родину С. Шелухіна, яка по одній із гілок походить із стародавнього козацького роду. У студентські роки він зближується з Д. Антоновичем, І. Черкаським, М. Кривенком, М. Міхновським, В. Шеметом, разом з ними входить до Української громади, захищаючи ідеали незалежної соборної України і проносить їх через усе своє життя.

Після закінчення Університету працює в Єлисаветградському, Кам’янець-Подільському, Кишинівському окружних судах. Починає брати участь в українському громадському житті, співробітничає з часописами: спочатку з львіською “Зорею”, згодом з “Українською хатою”, “Літературно-науковим вісником”, “Світлом” та ін. Засадничим принципом формування партійної приналежності були його самостійницькі погляди.

З 1902 року життя С. Шелухіна пов’язане з Одесою. Після царського маніфесту відбулося пожвавлення українського національного руху, українці вперше дістали змогу легально утворювати громадсько-політичні організації на своїй землі. За його ініціативи в Одесі було засноване Товариство “Просвіта”. Діяльність “Просвіти” стала суттєвим внеском у справу боротьби за національну державність того періоду. Зробивши український вибір С. Шелухін очолює український рух в Одесі. В умовах передвиборчої кампанії до державних дум активно відстоює обрання кандидатури українця у російський парламент; стоїть у витоків створення Українського парламентського клубу, котрий відстоював українські інтереси в І Державній Думі.

У період реакції та нищення українських товариств, клубів, організацій С. Шелухін виступає в пресі з гострими публіцистичними статтями в оборону національних інтересів.

З початком Першої світової війни вчений готує низку законопроектів про заходи щодо допомоги сім’ям, члени яких знаходилися на фронтах та військових підприємствах на початку війни.

Перебуваючи на різних посадах у судових установах, С. Шелухін здобув визнання як фахівець у різних галузях цивільного та карного права. Разом з тим, зростанню його кар’єри значною мірою шкодила громадсько-політична активність та участь в українському національному русі. Його політична діяльність була тісно пов’язана із науково-дослідницькою працею, яка була спрямована на подолання невірних уявлень і фальсифікацій стосовно українських державних та етнонаціональних термінів, спростування спекуляцій великодержавних шовіністів щодо походження українського народу.

У третьому розділі “Участь С. Шелухіна у суспільно-політичному житті доби національно-визвольних змагань (1917-1920 рр.)” розглянуто процес розгортання українського національного руху і участь у ньому С. Шелухіна.

Будучи делегованим до Центральної Ради від Херсонського краю С. Шелухін від самого початку Лютневої революції активно включився у громадсько-політичну роботу.

У період формування коаліції між найбільш впливовими українськими партіями – Українською соціал-демократичною робітничою партією, Українською партією соціалістів-федералістів та Українською партією соціалістів-революціонерів, які складали єдиний політичний блок у боротьбі з Тимчасовим урядом за надання Україні автономії, С. Шелухін стає чільним діячем Української партії соціалістів-федералістів. На початку грудня 1917 р. він очолює позапартійну фракцію самостійників і хоча формально продовжує належати до партії УПСФ, починає проводити активну самостійницьку пропаганду.

Після проголошення УНР С. Шелухін різко критикував федералістів, наголошуючи, що Україна вже не є частиною Російської федерації і наполягав на потребі визнання її самостійності. Самостійницькі погляди віддалили С. Шелухіна від лідерів Центральної ради, які схилялися до гасел федерації з Росією, йшли на переговори з Тимчасовим Урядом, зверталися до Почвірного Союзу з проханням почати мирні переговори з УНР з метою утворення спільної державної федеративної влади. Після прийняття закону про Генеральний Суд – найвищу судову установу УНР, С. Шелухіна було обрано до його складу. В уряді В. Голубовича він обіймав посаду міністра судових справ, але напередодні гетьманського перевороту він разом з О. Лотоцьким і В. Прокоповичем вийшов зі складу кабінету, звинувативши голову уряду в “нездатності стати на шлях реальної роботи”. В.Липинський. З епістолярної спадщини. – С.24.

Після перевороту 29 квітня С. Шелухін пропонувався УПСФ як ймовірний голова уряду, що було однією з умов співпраці з гетьманом. Незважаючи на опозиційність есефів до гетьманського уряду, С. Шелухін продовжує брати активну участь у розбудові Української Держави. З 23 травня по 7 жовтня 1918р. очолює українську мирну делегацію на переговорах з радянською Росією, до якої входили також Б. Кістяківський, П. Стебницький, О. Ейхельман та ін.

Після затвердження закону про Державний Сенат С. Шелухіна було призначено Сенатором Цивільного генерального суду Державного Сенату. З відновленням УНР він знову очолює міністерство юстиції у першому уряді Директорії, а у 1919 р. стає членом української делегації на мирній конференції в Парижі. Вчений висловлює критичне ставлення до політики Директорії та її лідерів, зокрема державного центру.

Після підписання Варшавського договору УНР з Польщею, свою позицію він детально висвітлив у праці “Варшавський договір між поляками і С. Петлюрою 21 квітня 1920 р.” С Шелухін С. Варшавський договір між полякамит і Петлюрою 21 квітня 1920 року. – Прага. 1926. – 37 с. На думку С. Шелухіна Головний Отаман не мав права на підписання цієї угоди від імені Директорії, оскільки порушував листопадове 1919 р. рішення Директорії про розподіл повноважень між її членами.

У четвертому розділі – “Громадсько-політична і наукова діяльність С. Шелухіна в еміграції” – розглянуто український політичний процес в еміграції починаючи з 1921 року, та участь у ньому С. Шелухіна.

Перебуваючи за межами України С. Шелухін намагався активізувати політичну діяльність української еміграції, координувати діяльність низки її угрупувань, активно відстоювати право України на свою державність.

У 1921 році вчений переїздить до Відня, де з опозиційно налаштованими до С. Петлюри діячами створив Всеукраїнський національний державний союз (ВНДС). С. Шелухін був автором меморандуму, який від імені ВНДС було надіслано Версальській мирній конференції на ім’я президента Вільсона. У меморандумі самостійність України обґрунтовувалась відновленням історико-правових засад української державності з моменту зречення Миколи ІІ, на думку вченого, в результаті падіння династії Романових відбулось повернення України у свій попередній державно-правовий стан, оскільки у 1654 р. вона визнала над собою лише протекцію царя, а не будь-яких інших правових інституцій. В.Липинський. З епістолярної спадщини. – С.28.

Пріоритетну роль С. Шелухін відводив також і науковій роботі, намагаючись за допомогою історичних джерел довести самобутність походження українського народу. Він наполегливо пропагував і відстоював кельтську теорію походження українського народу, відводив значне місце вивченню джерел іноземного походження, втіленню ідеї дійсного народовладдя в історії українського народу.

З моменту заснування Українського Вільного Університету обіймав посаду звичайного професора карного права. У 1926-1928 рр. і 1935-1938 рр. був проректором УВУ, а від 1928 до 1935 рр. обирався деканом факультету права і суспільних наук, а також професором Українcького високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова та членом Українського історико-філологічного товариства в Празі, заснованого в 1923 р.

С. Шелухін активно займався громадською справою – співпрацював із товариством “Січ” у Відні, брав участь у роботі Громадського українського комітету в Чехословаччині, який об’єднував українську еміграцію з усіх українських земель і став основою для створення низки українських наукових та культурно-освітніх установ. До останніх днів життя він залишався активним учасником українського наукового та громадського життя.

ВИСНОВКИ

Отже, дисертація розв’язує важливу та актуальну проблему – окреслює місце і роль видатного українського вченого і політика, діяльність якого мала вагомий вплив на перебіг суспільно-політичних процесів в Україні. Робота є комплексним та всеохоплюючим опрацюванням національної, політичної та культурної спадщини С. Шелухіна, що тривалий час не була залученою до наукового обігу і стала повністю доступною лише після проголошення незалежності України. Здійснена її систематизація за тематичною спрямованістю і хронологією.

Встановлено, що праці С. Шелухіна тривалий час залишалися поза увагою науково-історичних студій і були недостатньо дослідженими та репрезентованими з ідеологічних міркувань. Науковий доробок С. Шелухіна є вагомою часткою національної спадщини. В українознавчому контексті праці С. Шелухіна посідають важливе місце для вивчення українського політичного процесу доби визвольних змагань та еміграції у міжвоєнний період. При розробці проблеми широко використані матеріали архівів, частина яких була введена до наукового обігу вперше.

До найбільш важливих результатів досягнутих у дисертації можна віднести наступні:

-

-

-

-

-

Аналіз величезного творчого доробку С.Шелухіна дозволяє зробити висновок, що він вдало поєднав у собі талант непересічного політичного і громадського діяча, а також науковця, публіциста та популяризатора самостійницької ідеології, які не втратили своєї актуальності й сьогодні.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Яцишина О. Я. Сергій Шелухін: з історії життя та діяльності // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. – К.: КНЛУ, 1999. – Вип.3. – С. 233-241.

2. Яцишина О. Я. Одеський період громадсько-політичної діяльності С. Шелухіна // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія “Історія, економіка, філософія”. – К.: КНЛУ, 2001. – Вип. 5. – С. 198-205.

3. Яцишина О. Я. З діяльності С. П. Шелухіна в еміграції