НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ЮРЧЕНКО ОЛЬГА ЮРІЇВНА

УДК 343.9

РОЛЬ ВІКТИМНОЇ ПОВЕДІНКИ ПОТЕРПІЛИХ

ПРИ ВЧИНЕННІ ТЯЖКИХ НАСИЛЬНИЦЬКИХ ЗЛОЧИНІВ

ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ’Я ОСОБИ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.08. – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків2004

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: - доктор юридичних наук, професор член-кореспондент Академії правових наук України

Голіна Володимир Васильович, Національна юридична академії України імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор Шакун Василь Іванович, Національна академія внутрішніх справ України, перший проректор;

- доктор юридичних наук, професор Туляков В’ячеслав Олексійович, Одеська національна юридична академія, завідувач кафедри кримінального права.

Провідна установа – Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист відбудеться 24 червня 2004 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 19 травня 2004р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шепітько В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров’я людини завжди була й залишиться однією з найзлободенніших і болісних проблем суспільства, гострим соціальним фактором його дестабілізації. Як свідчить історія людства, ці діяння завжди викликають негативний соціальний резонанс. Ступінь цивілізованості суспільства вимірюється саме становленням однієї людини до життя та здоров’я іншої, оскільки це не швидкоплинні цінності, а всі інші є похідними від них. Але ціна розуміння такої простої істини інoді ні з чим незрівнянна.

На найвищому законодавчому рівні - в Конституції України зазначено, що людина, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Помітна поширеність злочинів насильницької спрямованості проти життя та здоров’я людини у структурі всієї злочинності, нестабільність їх динаміки, набуття нових негативних якісних характеристик, гранично високий рівень суспільної небезпеки, труднощі їх подолання - це лише небагато з того, що зумовлює нагальну потребу в поглибленому дослідженні насильницьких проявів, їх кримінально-правовому і кримінологічному аналізі, оцінці комплексу чинників, що їх викликають, розробці шляхів боротьби з ними.

Простежується стійка тенденція до зростання кількості умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень в Україні. У 2002 р. їх зареєстровано відповідно 4296 і 6032, у 2003 р. 4041 та 6294 злочинів1.

Довгий час у вітчизняній правовій теорії і практиці, центральною фігурою виступала особа злочинця. Але в розглядуваних злочинах, завжди є контрагент, інакше кажучи, потерпілий, без участі якого немає кримінального конфлікту в широкому розумінні цього слова. У багатьох випадках його розвиток і кульмінація певною мірою підготовлені віктимною поведінкою потенційного потерпілого. Тому вивчення насильницької злочинності проти життя та здоров’я особи без оцінки тієї ролі в генезисі злочинної дії, яку відіграє потерпілий, є однобічним. Категорії "насильство" і "жертва" тісно пов’язані між собою, це дві сторони однієї проблеми. Отже, вивчення зазначеного виду злочинності неможливе без урахування та ретельного аналізу тих взаємозв’язків та особливостей, що існують між злочинцем і його жертвою.

Виходячи з вищевикладеного, можемо стверджувати, що проблеми віктимної поведінки потерпілих у тяжких насильницьких злочинах проти життя та здоров’я особи в умовах загальної ескалації насильства в сучасному українському суспільстві набувають особливого значення, відрізняючись підвищеною актуальністю.

Певні аспекти цієї багатогранної проблематики у свій час розглядалися відомими українськими та зарубіжними вченими-криміналістами, кримінологами, процесуалістами, фахівцями в галузі психології, психіатрії, педагогіки і філософії. Вагомий внесок зроблено такими науковцями як Ю.М. Антонян, В.В. Вандишев, В.М. Дрьомін, В.В. Голіна, В.В. Гульдан, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, А.І. Долгова, О.М. Джужа, В.О. Коновалова, В.П. Коновалов, О.М. Костенко О.М., Литвак, В.В. Лунєєв, В.С. Мінська, Є.П. Побігайло, В.І. Полубинський, Д.В. Рівман, В.Я.Рибальська, О.В. Старков, О.Д. Тартаковський, І.М. Тверда, В.О. Туляков, Л.В.Франк, Г.І. Чечель, В.І.Шакун, В.Є. Христенко та ін. Однак особливості сучасного соціального, політичного й економічного стану в Україні диктують необхідність розширення і поглиблення знань із цієї проблеми в кримінології взагалі і віктимології зокрема. Недостатньо вивченими залишаються такі питання, як: порівняльна характеристика особи злочинця і потерпілого; особливості віктимної поведінки жертви та її детермінуюче значення в механізмі злочинної поведінки при вчиненні саме тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи; типологія віктимогенних ситуацій при їх учиненні; проблема природи зв’язку між злочинцем і жертвою; віктимологічна профілактика тощо.

З огляду на це вважаємо, що тільки комплексний розгляд усіх зазначених питань може вивести на якісно новий теоретичний і практичний рівень вирішення такої актуальної на сьогодні проблеми. Вищевикладене й обумовило вибір теми дослідження.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений перспективним планом науково-дослідницької роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і кафедрою кримінології та кримінально-виконавчого права і спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000 (п.110).

Мета і задачі дисертаційного дослідження. Основною метою наукового пошуку є всебічне дослідження криміногенної ролі поведінки потерпілих в детермінації тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи і на цій основі вироблення моделі віктимологічної їх профілактики в Україні.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань, які становлять зміст дисертації:

- з’ясувати сучасний стан і перспективи розробки даної проблеми у кримінології і віктимології, проаналізувати (у тому числі в історичному ракурсі) феномен тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров’я особи в Україні;

- визначити поняття тяжкої насильницької злочинності і дати їй кримінологічну характеристику за низку років;

- здійснити порівняльний аналіз кримінологічної характеристики особи злочинця і жертви;

- на підставі вивчення й узагальнення матеріалів архівних кримінальних справ, анкетування потерпілих і працівників правоохоронних органів виявити найбільш поширені в країні типові криміногенні і віктимогенні ситуації, що передують учиненню тяжких насильницьких злочинів проти особи; вирішити проблему наявності соціального зв’язку між злочинцем і потерпілим;

- узагальнити досвід зарубіжних країн щодо протидії тяжкій насильницької злочинності з метою створення в Україні віктимологічної програми попередження насильницьких злочинів проти особи.

Об’єктом дослідження є віктимність як одна з детермінант тяжкої насильницької злочинності.

Предметом дослідження є з’ясування особливостей впливу різних типів віктимної поведінки потерпілого на виникнення у злочинця рішучості вчинити тяжкий насильницький злочин проти особи.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є положення теорії пізнання соціально-правової реальності. У процесі роботи використовувалися наступні методи пізнання:

- формально-логічний - для обробці емпіричного матеріалу;

- історико-правовий - при аналізі розвитку наукової думки щодо проблем віктимології;

- системно-структурний - для розробки авторської класифікації і типології потерпілих;

- статистичний - при збиранні та первинній обробці інформації, отриманої зі статистичної звітності первинних документів;

- конкретно-соціологічний метод - при опрацюванні методики проведення опитувань потерпілих, працівників правоохоронних органів і для аналізу отриманної інформації.

Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у тому, що дисертантка вперше в Україні здійснила комплексний і всебічний аналіз зв’язку між віктимною поведінкою потерпілих та вчиненням більшості тяжких насильницьких злочинів проти особи і запропонувала проект віктимологічної програми їх попередження. Зокрема, в роботі:

- одержала подальший розвиток систематизація знань щодо поняття та кримінологічної характеристики тяжкої насильницької злочинності проти особи;

- розроблено авторську класифікацію тяжких насильницьких злочинів проти особи в залежності від мотиваційного “забарвлення” застосовуваного насильства, типу його прояву під час учинення цих злочинів, що має прикладне значення для їх попередження;

- аргументовано пропонується точка зору дисертантки на основні поняття віктимологічного наукового інструментарію;

- вперше у вітчизняній кримінологічній науці на базі емпіричних матеріалів здійснено порівняльний аналіз кримінологічних характеристик особи злочинця і потерпілого при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти особи, що дало підстави для диференціації їх за схожими кримінологічними рисами;

- уперше в Україні дається розгорнута кримінологічну характеристика особистості жертви тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи, що включає вивчення її соціально-демографічних, кримінально-правових (при їх наявності), морально-психологічних та віктимологічних рис, властивостей, якостей на ін;

- досліджуються різноманітні типи віктимної поведінки потерпілих та їх конкретний вплив на обрання злочинцем поведінки саме насильницького характеру;

- запропoновано нову типологію жертв умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень, що має наукове-теоретичне значення для розкриття детермінант цих злочинів і може застосовуватись у практичній діяльності правоохоронних органів;

- з урахуванням світового й вітчизняного досвідів розроблено адаптовану до умов сучасного українського суспільства система віктимологічних заходів профілактики, запобігання і припинення тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи, а також представлено проект віктимологічної програми їх попередження.

Практичне значення дисертаційної роботи полягає в тому, що отримані результати, розроблені положення й рекомендації сприяють значному поглибленню кримінологічних знань щодо проблеми сучасної тяжкої насильницької злочинності, зокрема її кримінологічної характеристики, особистості злочинця і потерпілого від цих злочинів, ролі потерпілого в генезисі злочинної поведінки винного, боротьби з цими злочинними діяннями. Висновки роботи можуть бути використані у процесі викладення дисципліни “Кримінологія”, при підготовці курсу лекцій, методичних посібників і підручників для студентів вищих юридичних закладів; для підвищення кваліфікації практичних працівників правоохоронних органів.

Особистий внесок здобувача. Положення, які викладені в дисертації та виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованої роботи, у дисертації не використовуються. Висновки та положення носять повністю самостійний характер.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати дисертаційної роботи знайшли відображення в опублікованих статтях і тезах доповідей, які оприлюднені на науково-практичних конференціях "Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю в Україні" (Харків, 30 вересня 1999 р.); "Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності" (Харків, 20-21 грудня 2001р.) і використані під час проведення практичних занять з кримінології, кримінально-виконавчого права і правової статистики.

Публікації. Основні положення проведеного дисертаційного дослідження знайшли відображення в 5 статтях (3 з яких опубліковані у фахових виданнях) і 2-х тезах доповідей наукових повідомлень.

Структура дисертації зумовлена її метою, завданнями та предметом дослідження і складається зі вступу, 3-х розділів, які містять 11 підрозділів, висновку, списку використаних джерел в кількості 218. Загальний обсяг праці 188 сторінок, текст дисертації 168 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовуються вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються об’єкт та предмет дослідження, показані його мета й завдання, наукова новизна, розкриваються теоретична і практична значимість отриманих результатів, надаються основні положення, що виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію.

Розділ 1 “Кримінологічна характеристика тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи в Україні” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Поняття й основні кримінологічні риси тяжкої насильницької злочинності проти життя та здоров’я особи” досліджуються різноманітні підходи вчених мінулих століть і сучасності щодо поняття злочинності, аналізуються основні ідеї індетермінізму, антропологічного детермінізму та соціального детермінізму щодо його розуміння. Особлива увага приділяється тяжкій насильницької злочинності проти життя та здоров’я особи яка є складовою частиною злочинності взагалі, і являє собою найнебезпечніший вид посягань, оскільки стосується найважливіших людських цінностей, таких як життя, здоров’я, статева недоторканність, які є невід’ємними правами людини з моменту її народження.

У підрозділі 1.2. “Кількісно-якісні показники тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи” аналізуються сучасні тенденції зазначених злочинів в Україні, починаючи з 1991 р.

Результати дослідження свідчать, що переважна більшість даних злочинів учинюються за місцем проживання злочинців чи потерпілих або за місцем їх спільного проживання і проводження часу. Це зумовлено тим, що злочинна ситуація розвивається в мікросередовищі осіб, які постійно спілкуються і взаємодіють. Характерно, що саме у квартирах і приватних будинках громадян, що були знайомі раніше, або родичів і відбувається найбільша кількість злочинів досліджуваного виду (79,4 %), тоді, як в інших місцях в ситуації випадкового знайомства або тоді коли злочинець і жертва не були знайомі взагалі, їх вчиняється значно менше - (20,6 %). Причому, практично завжди мало місце застосування фізичного насильства. Найчастіше (у 78,8 % випадках) зустрічалося побиття - заподіяння побоїв руками й ногами, а також застосування господарсько-побутових предметів (кухонного ножа, сокири, молотка та ін.), що свідчить про ситуативний, заздалегідь неплануємий намір злочину, знаряддям для якого стає перший придатний для цього предмет. За часом вчинення більшість аналізованих злочинів припадає на вечірню і нічну пори доби - 80,6 %.У ранкові години вчинюється значно менше злочинів цієї категорії справ - приблизно 19,4 %. Пояснити це можна тим, що злочини в основному відбуваються в процесі вживання спиртних напоїв по закінченню роботи, але досить великий відсоток вчинення злочинів удень свідчить про те, що багато зі злочинців та їхніх жертв не зайняті роботою або навчанням. Серед встановлених судово-слідчими органами мотивів умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень є помста, що становить 24,2 %, користь зустрічається у 17,1 %, ревнощі у 15,3 %, "неприязні стосунки"- 14,7 % ; хуліганські мотиви - 12,3%,

У підрозділі 1.3. "Порівняльна кримінологічна характеристика особи злочинця і потерпілого" розглядаються основні кримінологічні ознаки учасників злочинного діяння - злочинця та його жертви. Структура особи злочинця та особи потерпілого в кримінології, складається, як правило, з сукупності соціально-демографічних, кримінально-правових і морально-психологічних характеристик. Переважну більшість умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень вчиняють чоловіки - відповідно 81,8 % та 84,5 %. Питома вага жінок у цих злочинах - 18,2 % та 15,5 %. Зазвичай, злочинні дії жінок є реакцією на неправомірну поведінку чоловіків, прагнення вирішити конфліктну ситуацію.

Проведені дисертанткою дослідження в перебігу вивчення кримінальних справ свідчать про наявність у більшості злочинців базової вищої або професійно-технічної освіти - близько 80 %. Особи з повною вищою освітою серед убивць та осіб, які спричинили тяжкі тілесні ушкодження, становлять лише 2, 3 %. Решта має початкову загальну або базову загальну освіту - 17,7 %. Переважна більшість злочинців ніде не працює і не вчиться - 65,7 %. Дані про сімейний стан злочинців говорять про те, що неодружені або розлучені особи, що вчинили умисне вбивство, складають 60 %. Кожен четвертий був раніше судимий і відбував покарання за вчинення насильницьких або корисливо-насильницьких злочинів.

Що стосується кримінологічної характеристики особи потерпілого, слід зазначити, що соціально-демографічні, морально-психологічні риси жертв тяжких насильницьких злочинів є дуже подібними до відповідних характеристик злочинця. Переважна більшість потерпілих - це чоловіки. Потерпілі жінки становлять близько 20 %. Найчастіше зазнають шкоди від злочинних дій чоловіки у віці від 26 до 46 років - 67 %. Так само, як і злочинці, близько 80 % потерпілих мають базову вищу та професійно-технічну освіту, але відсоток осіб з повною вищою освітою серед жертв тяжких насильницьких злочинів дещо вищий, ніж у злочинців - 5,8 %. Понад 40 % потерпілих ніде не працюють або не вчаться, решта зайнята, головним чином, у виробничій або сільськогосподарській сферах. Сімейний стан потерпілих майже ідентичний сімейним стосункам злочинців - (близько 60 % потерпілих перебувають у шлюбних відносинах). Результати проведеного нами вивчення кримінальних справ по умисних вбивствах і тяжких тілесним ушкодженнях показують, що в понад 60 % справ злочини були вчинені після вживання алкоголю жертвою разом зі злочинцем. 10 % потерпілих страждають хронічним алкоголізмом, 69 % зловживають спиртними напоями. Морально-психологічні особливості жертв тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я дуже схожі аналогічним характеристикам злочинців. Половину з них характеризують агресивність, підвищена образливість, конфліктність, деспотизм, несталість настрою, його ситуативна обумовленість, незлагідність. Різні психічні аномалії виявлено в 9,9 % випадків. Показовим є факт, що, на відміну від злочинців, домінуюча більшість жертв (близько 90 %) раніше не мала судимості і не притяглася до адміністративної відповідальності.

Розділ 2 “Віктимна поведінка та її роль в генезисі тяжкої насильницької злочинності проти особи” містить чотири підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Віктимна поведінка та її роль у механізмі вчинення тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи” простежується історія розвитку віктимологічної науки, значна увага приділяється віктимологічному поняттю потерпілого (жертви). У контексті нашого дослідження поняття потерпілого вживається не в кримінально-процесуальному значенні, а означає людину або сукупність людей, яким безпосередньо заподіяна шкода злочином, а не стихійним лихом чи катастрофою. Таке трактування логічно випливає із семантичного змісту науки віктимології ( науки про жертву злочину). Отже, в рамках дисертаційної роботи терміни "потерпілий" та "жертва" вживаються як синоніми.

Детально досліджується одне з основних понять віктимології - поняття віктимність. На думку авторки, віктимність особи можна визначається як сукупність уроджених або соціально набутих біофізичних, психологічних, соціальних рис особистості, які, взаємодіють із зовнішніми умовам та підвищують імовірність стати жертвою злочину. Ці властивості привертають увагу злочинця, формують у нього злочинний намір. Віктимність особи – поняття динамічне: вона може видозмінюватися протягом усього життя й залежить від різних чинників, та перш за все – від її носія. Віктимність класифікується за різними критеріями. Вона має як об'єктивний, так і суб'єктивний характер. В об'єктивному плані віктимність тлумачиться як характеристика певної соціальної ролі людини. Це так звана рольова віктимність, яка пов'язана з виконуваними професійними функціями. У суб'єктивному аспекті віктимність можна визначити як психологічну схильність певної особи стати жертвою. Це особистісна віктимність.

Суттєво впливає на віктимність соціальний статус особи, її становище в суспільстві. Так звана статусна віктимність – це схильність особи, зважаючи на її посадове становище, виконування якихось соціальних функцій, ставати жертвою злочинного посягання. Тут віктимність має об'єктивний характер і здебільшого залежить від соціальної ролі, статусу особи, які роблять її найбільш уразливою для злочинних дій. Як показують проведені нами дослідження, можна виділити такі види віктимної поведінки жертви злочину: 1) соціально схвалювана (позитивна) поведінка, яка виявляється в активній протидії злочинному посяганню; 2) нейтральна поведінка, 3) провокуюча. Провокуюча поведінка при вчиненні умисних убивств та тяжких тілесних ушкоджень, в свою чергу, може поділятися на агресивну, аморальну та зухвалу. Найчастіше провокуюча поведінка не буває у "чистому вигляді" і переплітається з іншими видами.

Авторка вважає, що слід звернути увагу на те, що з розвитком соціального прогресу, зміною якісних характеристик злочинності відбувається і модифікування віктимності, про що свідчить поява нових категорій жертв злочинних посягань.

У підрозділі 2.2. “Віктимогенна ситуація у тяжких насильницьких злочинах проти особи: поняття, структура, значення” авторкою досліджуються різноманітні віктимогенні ситуації, що впливають на генезис вчинення тяжких насильницьких злочинів.

Дисертанткою пропонується наступна класифікація віктимогенних ситуацій: а) ситуація, яка заздалегідь створена злочинцем. Цей випадок є показовим, типовим для подібного роду поведінки потерпілих. Нерідко злочинцями стають діти, захищаючи когось із членів своєї сім'ї від злочинного посягання іншого; б) ситуація планована, де і для злочинця, і для жертви характерна наявність наміру. Частіше за все тут відбувається так звана “інверсія ролей”, коли в кожному з учасників “поєднуються” потенційний злочинець і потенційна жертва, які мають схожі психологічні особливості та поведінкові характеристики, і тільки випадок вирішує, хто буде притягнутий до кримінальної відповідальності. Для ситуацій цього виду часто характерно те, що застосування фізичної сили не є для учасників ситуації незвичайною і екстраординарною подією. Насильницькі дії – звичний для учасників конфлікту спосіб вирішення протиріч, що виникають між ними. Накопичення взаємних образ і "досвід" застосування насильства одним до одного відіграють основну криміногенну роль; в) ситуація, яка ненавмисно створювана злочинцем і жертвою або ж одним з них (наприклад, реакція на справедливе зауваження); г) ситуація, що виникає внаслідок аморальних дій жертви; д) ситуація, що виникає внаслідок непередбачливої, легковажної поведінки потерпілого.

Розглядаючи наведені ситуації, які передували вчиненню злочинів, можна зробити висновок про те, що одноразовий конфлікт з раніше незнайомим винним можна спостерігати у 16,9 % випадків; одноразовий конфлікт з дружинами, родичами, коханцями, сусідами мав місце в 10,6 % справ; відносно тривала конфліктна ситуація була присутня в 30,1%; та, тривала у 22,4 % і несподівана – у 20 % випадків. Найчастіше вчиненню злочинів, що розглядається, передують тривалі або відносно тривалі конфліктні ситуації в маргінальному середовищі. Тому саме вони повинні стати об’єктом уваги служб дільничних інспекторів.

Було проведене опитування осіб, постраждалих від тяжких тілесних ушкоджень і замахів на умисні вбивства. У двох третинах випадків вчиненню злочинів передувала прихована передконфліктна або конфліктна ситуація в сім'ї, постійні конфлікти, бійки, заподіяння легких тілесних ушкоджень. Незважаючи на це, майже половина опитаних чоловіків і 69,8 % жінок вважали нейтральною особисту поведінку і не погоджувались з тим, що могли спровокувати злочинні дії.

Класифікація віктимогенних ситуацій дозволяє визначити найбільш типові обставини, за яких відбувається вчинення злочинів, стандартні види поведінки злочинця і жертви, мотиви і мотивацію злочинної поведінки.

У підрозділі 2.3. “Класифікація і типологія особистості потерпілих під час вчинення тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи” запропонована нова класифікація і нова типологія особи жертви, в основі якої лежить комплексний критерій розподілу всіх жертв на окремі групи.

Дисертанткою пропонується наступна класифікація жертв:

І. За характером взаємовідносин між потерпілим і злочинцем, що передували злочину:

1. Ситуаційні жертви. Вчинення злочину відбувається під впливом конкретної життєвої ситуації, що склалася; вибір жертви є випадковим; як правило, потерпілий і спричинювач шкоди не були знайомі і не мали ніяких стосунків. Це характерно, наприклад, для вбивства або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень з хуліганських мотивів.

2. Імовірнісні жертви. Вчинення протиправних діянь стосовно цих осіб має імовірний характер. Злочинний наслідок, за таких обставин є випадковим щодо конкретної жертви. Наприклад, у ході бійки мають значення фізичні особливості людини: сила, спритність, здатність першим заволодіти знаряддям злочину. Теоретично для учасників конфлікту існує рівна ймовірність стати злочинцем або потерпілим.

3. Заздалегідь визначені жертви злочинних діянь. Шкоди зазнають люди, пов'язані зі злочинцем родинними, дружніми, інтимними та іншими близькими стосунками. Найчастіше злочин є результатом несприятливої ситуації, що склалася ще задовго до його вчинення, напружених стосунків між учасниками конфлікту.

ІІ. За роллю потерпілого в механізмі вчинення злочину:

1. Байдужа жертва, поведінка якої має нейтральний характер і вчинення злочинного посягання відбувається незалежно від дій потерпілого;

Інверсійна жертва, яка водночас і зазнає шкоду і спричиняє її;

Провокуюча жертва, яка безпосередньо викликає рішучість злочинця здійснити стосовно неї злочинні дії (наприклад, убивство в стані афекту.

Класифікація є первинною сходинкою для вищого рівня систематизації жертв злочину – їх типології. Під типологією особи потерпілого мається на увазі глибока, деталізована характеристика різних категорій жертв, що базується на істотних ознаках, причинна пов'язаних з віктимною поведінкою. При побудові типології нами враховувався широкий спектр найбільш стійких сполучень ознак та властивостей потерпілих (соціальні характеристики, морально-психологічні критерії, мотивація поведінки тощо). Виходячи з цього, пропонується типологія потерпілих в наступному окресленні:

І. Пасивні потерпілі. До цієї категорії належать особи, які з різних причин не чинили опору нападникові. З огляду на ці причини пасивні потерпіли можуть бути поділені на:

потерпілих, нездатних до опору з об'єктивних причин, що мають постійний або тимчасовий характер (малолітні жертви, люди похилого віку, фізично слабкі, стабільно або тимчасово безпомічні);

потерпілих, які здатні до опору, але віддають перевагу іншому варіанту поведінки (через нерішучість, побоювання відповідальності спричинювача шкоди або своєї власної, непокоєння за долю близьких людей, страх відповідальності за власну протиправну або аморальну поведінку та ін.).

ІІ. Некритичні потерпілі. До цієї групи належать особи, які виявляють невміння правильно оцінювати ситуацію, що склалася, демонструють необачну, легковажну поведінку. З урахуванням причин віктимної поведінки серед некритичних потерпілих можна відрізнити:

1) неповнолітніх потерпілих і літніх осіб;

2) дорослих осіб з невисоким культурним і освітнім рівнем, низьким інтелектом;

3) осіб, які мають соматичні чи психічні захворювання.

ІІІ. Статусні потерпілі. До цього типу належать ті жертви злочинів, поведінка яких має нейтральний або позитивний характер, але призводить до завдання шкоди. Насамперед, це особи, чия професійна діяльність пов'язана із втручанням у небезпечні ситуації (працівники правоохоронних органів), а також особи, чиє службове або суспільне становище яких викликає підвищену зацікавленість злочинців (підприємці, банкіри, депутати, журналісти та ін.).

ІV. Агресивні потерпілі. Поведінка осіб цього типу пов'язана з нападом на спричинювача шкоди або ж з наклепом, образою, знущанням та іншими подібними діями. Для таких жертв характерним є навмисне створення конфліктної ситуації. Поведінка цих осіб реалізує притаманну їхній особистості антигромадську настанову. Їхня поведінка, за деякими винятками, має криміногенну спрямованість і багато в чому схожа на поведінку спричинювача шкоди. Цей тип потерпілих завжди усвідомлює свою поведінку, тобто вони діють умисно, але ступень усвідомлення ними можливості настання небезпечних наслідків має найширший спектр – від чіткого розуміння розвитку ситуації до цілковитої відсутності такого розуміння.

Дослідження різних типів потерпілих від умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень дає можливість, з одного боку, цілеспрямованіше вести теоретичні дослідження віктимологічних проблем, а з іншого – розробляти дійові профілактичні заходи щодо тих громадян, особисті якості і поведінка яких вказують на підвищену здатність стати жертвою злочину.

У підрозділі 2.4. “Проблема природи зв’язку злочинця і жертви під час вчинення тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи” розглядаються взаємовідносини між злочинцем і його жертвою та їх вплив на механізм учинення умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень. Під природою зв’язку жертви і злочинця авторка розуміє характер стосунків, які виникають між винним і потерпілим ще до вчинення злочину й істотно впливають на весь генезис злочинної поведінки й на злочинний її наслідок.

Проведені дослідження показали, що більшість потерпілих (45,9 %) були членами сім’ї, родичами або коханцями злочинців. Близькими знайомими (за місцем роботи, по спільному проводженню часу) – 27, 4 % осіб. Знайомі за місцем проживання складали 11 %. Незнайомими з майбутнім злочинцем були 15,7% . Важливим, очевидно, є характер взаємовідносин між спричинювачем шкоди і потерпілим. Здебільшого ( у 36 % випадках) між ними констатувалися неприязні стосунки. Нейтральні і дружні стосунки підтримували 32,6 % чоловік; ворожі й конфліктні стосунки спостерігалися у 31,4 % випадках.

Ця статистика дає можливість зробити висновок про те, що саме напружені взаємовідносини найбільш суттєво впливають на рішучість особи вчинити злочин. На думку авторки, категорія "зв’язок злочинець-жертва" може і повинна стати реальним інструментом прогнозування кримінальної дійсності й максимального її зниження шляхом виявлення не тільки майбутніх злочинців, а й потенційних жертв.

Розділ 3 “Віктимологічний аспект попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи” має чотири підрозділи, в яких досліджуються різні напрямки віктимологічного попередження злочинів.

У підрозділі 3.1 “Поняття і засоби віктимологічного попередження” звертається увага на те, що віктимологічне попередження є складовою частиною попереджувальної діяльності держави взагалі і спрямовано саме на виявлення потенційних жертв тяжких насильницьких злочинів і проведення з ними відповідної роботи. Дисертантом розкриваються поняття об’єкта, суб’єкта й методів віктимологічного попередження, серед яких методи соціального, правового та психологічного характеру.

У підрозділі 3.2. “Спеціально-віктимологічне попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи” дається низка рекомендацій щодо застосування заходів віктимологічного впливу на попередження тяжкої насильницької злочинності. Зокрема, пропонується прийняти Закон “Про захист жертв від насильницьких злочинів” і створити спеціальний Фонд відшкодування матеріальної й моральної шкоди потерпілим від злочинів. Значна увага приділяється авторкою відносяться індивідуальним заходам віктимологічного аспекту попередження, до яких належать виховний, захисний та обмежувальний напрямок попереджувальної роботи. Заходи віктимологічного попередження в таких випадках повинні бути одночасно спрямовані як на потенційного злочинця, так і на потенційного потерпілого.

Підрозділ 3.3. “Досвід віктимологічного попередження злочинності в зарубіжних країнах” присвячений узагальненню різноманітних віктимологічних заходів, які вживаються багатьма країнами Західної Європи (зокрема, Великобританією, Німеччиною, Італією), США й Австралією. У цих країнах працює дійова широкомасштабна державна підтримка віктимологічних програм, на фінансування яких виділяються значні кошті. Корисним є досвід цих держав щодо екології безпеки, врахуванню віктимогенних чинників при архітектурному проектуванні і плануванні міст. Дисертанткою акцентується увага на найбільш ефективних зарубіжних розробках по підвищенню безпеки населення (таких, наприклад, як метод по виявленню агресивних намірів злочинців, який допомагає запобігти вчиненню значної кількості насильницьких злочинів).

У підрозділі 3.4. "Віктимологічна програма попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи” пропонується макет віктимологічної програми попередження саме тяжких насильницьких злочинів, яка містить правові, організаційно-правові, інформаційні й організаційно-технічні заходи.

Специфіка створення віктимологічних програм попередження злочинності полягає в тому, що їхня дія спрямована на спеціальний об’єкт попередження - потенційних і реальних жертв злочинних посягань, зниження віктимності всіх верств населення. Цінність такої програми полягає в тому, що вона, порівняно з іншими програмами боротьби зі злочинністю не вимагає значних фінансових витрат. Разом із тим при професійному підході до складання та виконання такої програми, з’являється реальна можливість захисту значної частини населення від злочинних дій, що сприятиме зниженню рівня злочинності в нашому суспільстві.

У висновках викладено основні положення й результати дисертаційного дослідження. Відмічається, що суттєву роль при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи відіграє саме поведінка потерпілого, яка безпосередньо впливає на весь генезис злочинного діяння.

На здатність опинитися жертвою тяжких насильницьких злочинів відповідає така властивість людини як віктимність. Слід звернути увагу на те, що нами вважається віктимною лише та особа, яка хоча й могла уникнути злочинного посягання, але не зробила цього в силу будь-яких своїх суб’єктивних рис.

Авторкою розроблена типологія жертв від тяжких насильницьких злочинів, яка стане у пригоді на шляху застосування диференційного підходу до попереджувальної діяльності. Особливо підкреслюється, що цінність віктимологічних досліджень полягає саме в розширенні можливостей по розробці єфективних попереджувальних заходів щодо розглянутих злочинів.

З погляду дисертантки, доцільним було б створення комплексної віктимологічної програми на державному рівні, складовою частиною якої можуть стати окремі спеціальні віктимологічні програми попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи.

Основні положення даної роботи викладено в публікаціях:

1.Юрченко О.Ю. Природа связи жертвы и преступника при совершении насильственных преступлений //Проблеми законності: Респ.міжвідом. наук.зб. /Відп.ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац.юрид.акад. України, 1999. Вип.37 - С.196-201.

2 Юрченко О.Ю. Роль виктимогенной ситуации при совершении тяжких насильственных преступлений // Проблеми законості: Респ.міжвідом. наук.зб. /Відп.ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац.юрид.акад. України, 2000. Вип.39 - С. 56-58.

3. Юрченко О.Ю. Роль віктимної поведінки потерпілого при вчиненні тяжких насильницьких злочинів //Юрченко О.Ю., Голіна В.В., Лукашевич С.Ю. Основні кримінологічні риси тяжкої насильницької злочинності проти особи та її попередження // Питання боротьби зі злочинністю - Вип.4: НДІВПЗ, Харків: Право, 2000. - С. 3-47 (37- 43).

4. Юрченко О.Ю. Некоторые вопросы виктимологического предупреждения преступлений // Проблемы совершенствования украинского законодательства и повышения эффективности правоприменительной деятельности. - Харьков: Нац.юрид.акад. Украины, 1997. - С.139-143.

5.Юрченко О.Ю. Современные проблемы виктимологии в Украине // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління: Зб.наук.праць. - Запоріжжя: РВП “Видавець”, 1997, - Вип.3. - С.66-69.

6.Юрченко О.Ю. Роль виктимного поведения в механизме совершения тяжких насильственных преступлений против жизни и здоровья личности // Проблеми боротьби з насильницькою злочинністю: Збірник матеріалів наук-практ.конф. (Харків) / Редкол.: Борисов В.Ї. (гол.редактор) та ін. - Харків: ПФ “Книжкове видавництво “Лествиця Марії”, 2001. - С. 106-109.

7.Юрченко О.Ю. Деякі аспекти зарубіжного досвіду віктимологічного попередження в зарубіжних країнах // Сучасні проблеми юридичної науки і правозастосовчої діяльності: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених (м . Харків, 20-21 грудня 2001 р.) / За ред. М.І. Панова. - Харків: Нац. юрид.акад. України, 2002. - С. 156-158.

АНОТАЦІЇ

Юрченко О.Ю. Роль віктимної поведінки потерпілих при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08. - кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2004 р.

Дисертація присвячена дослідженню віктимної поведінки потерпілих від тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи. Проаналізовані різноманітні види віктимної поведінки. Створена авторська типологія жертв від розглядуваного виду злочинів. Поглиблено теоретичне розуміння, поняття, структури і змісту віктимогенної ситуації. Розкривається її криміногенна роль. Запропоновано комплекс заходів щодо віктимологічного попередження тяжких насильницьких злочинів і створення віктимологічної програми профілактики тяжкої насильницької злочинності проти особи.

Ключові слова: тяжка насильницька злочинність, віктимна поведінка, віктимність, віктимізація, віктимогенна ситуація, віктимологічне попередження злочинності.

Юрченко О.Ю. Роль виктимного поведения потерпевших при совершении тяжких насильственных преступлений против жизни и здоровья личности в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно- исполнительное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого, Харьков, 2004 г.

Диссертация посвящена роли потерпевших в механизме совершения тяжких насильственных преступлений против жизни и здоровья личности. В работе дается криминологическая характеристика тяжкой насильственной преступности в Украине, представлена сравнительная характеристика преступников и потерпевших от преступлений указанного вида.

Основное внимание уделяется виктимному поведению потерпевших, которое во многих случаях носит провоцирующий характер и влияет на выбор преступником насильственного варианта противоправных действий. Диссертант исследует понятие виктимности, которая приобретается человеком в процессе его жизнедеятельности и представляет симбиоз социальных, физических, психологических и биологических свойств, которые облегчают возможность данного лица стать жертвой преступления.

В диссертации подробно анализируются виктимогенные ситуации.. Предложена авторская типология жертв умышленных убийств и причинения тяжких телесных повреждений, которая имеет практическое значение для индивидуальной профилактики данного вида преступлений.

В работе приводится научное обоснование понятия виктимологического предупреждения тяжкой насильственной преступности и предлагается проект виктимологической программы предупреждения умышленных убийств и тяжких телесных повреждений.

Ключевые слова: тяжкая насильственная преступность, виктимное поведение, виктимность, виктимизация, виктимогенная ситуация, виктимологическое предупреждение преступности.

Yurchenko O.Y. Role of victim’s behaviour in the course of committing serious violent crimes against person’s life and health in Ukraine. – Manuscript.

Thesis for the Candidat'es degree in Legal Studies by speciality 12.00.08 Criminal Law and Criminology; Criminal Executive law. National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudriy, Kharkiv, 2004.

In the thesis a special attention is paid to victim’s conduct which represents an aggregate of physical, social, psychological and biological properties that simplify the possibility of becoming a victim of a crime.

The work analyses victimgenous situations, gives typology for victims of violent crimes, recommends measures for victimological prevention.

Key words: serious violent crime, victim’s behaviour, victimness, victimization, victimogenous situation, victimological prevention.

Відповідальний за випуск

кандидат юридичних наук, доцент

Лисодєд О.В.

друк. арк. Облік вид.арк.

Тираж 100 прим. Зам № 2025

Друкарня Національної юридичної академії України

Імені Ярослава Мудрого

61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77