НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім.А.КРИМСЬКОГО

БОНДАРЕНКО Іван Петрович

УДК 801.3:808.2:809.56

РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКІ МОВНІ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКИ XVI І І ст.

(ІСТОРИКО-ЛІНГВІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)

10.02.13

аборигенів Америки та Австралії

10.02.02 - російська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

КИЇВ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови

Одеського державного університету ім.І.І.Мечникова.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор

КАРПЕНКО Юрій Олександрович,

Одеський державний університет ім.І.І.Мечникова

Міністерства освіти України,

завідувач кафедри української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КІМ ЛЕ ЧУН (Кім Рехо),

Інститут світової літератури АН Росії,

провідний науковий співробітник

доктор філологічних наук, професор

ОЗЕРОВА Ніна Григорівна

Інститут мовознавства ім.О.О.Потебні

НАН України, завідувач відділу російської мови

доктор філологічних наук, професор

ТИЩЕНКО Костянтин Миколайович,

Київський національний університет і М.Т.Шевченка

завідувач кафедри Близького Сходу

відділення сходознавства

Провідна установа: Львівський державний університет ім. І.Франка

Міністерства освіти україни

Захист відбудеться 15 жовтня 1999 р. о 14 годині на засідан-ні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.01 в Інституті сходо-знавства ім.А.Кримського НАН України за адресою: 250001, М.Ки-їв, вул.Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту схо-дознавства ім.А.Кримського НАН України (М.Київ, вул.Грушев-ського, 4).

Автореферат розіслано 26 серпня 1999 p.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук О.Б.БУБЕНОК

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертаційна робота присвячена проблемі початко-вих міжмовних контактів.

У дисертації досліджується процес зародження та розвитку російсько-японських мовних взаємозв'язків XVIII ст., фундаторами й головними дійовими особами якого були японські мореплавці Термін «мореплавці» не досить точно передає семантику японсько-го слова «хьорюмін» - «людина, що дрейфує хвилями», яким нази-вають у Японії моряків, що внаслідок корабельних аварій опиня-лися на території Росії. Але в східнослов'янських мовах одно-членного семантичного аналога японському слову хьорюмін немає, і, щоб уникнути описових конструкцій, ми змушені використовува-ти семантичне близькі, але не адекватні за своїм значенням сло-ва мореплавці чи просто моряки., що протягом століття випадково потрапляли на територію Росії - Кам-чатку, Алеутські та Курильські острови. Не маючи змоги повернути-ся на батьківщину, японці були змушені самостійно опановувати ро-сійську, щоб потім викладати свою рідну мову росіянам у японській школі, створеній 1705 p. за розпорядженням Петра I в Петербурзі. Лише деяким із них уже наприкінці XVIII ст. вдалося повернутися до Японії. Написані японськими мореплавцями як у Росії, так і в Японії перші двомовні словники, розмовники, навчальні посібники та граматики, що збереглися переважно в рукописному вигляді, по-клали початок кодифікації російсько-японських мовних взаємин - системному лінгводидактичному описові двох мов. Ці джерела від-дзеркалювали не лише ідіолекти їх авторів: індивідуальний рівень володіння певним білінгвом російською та японською мовами, компе-тентність японських моряків у різних видах мовленнєвої діяльнос-ті, їх індивідуальний лексичний запас, але й російську та япон-ську мови тієї історичної епохи в цілому, а також мовну ситуацію в цих двох країнах у XVIII ст.

Переважна більшість зазначених рукописних словників, розмов-ників і навчальних посібників містить надзвичайно цінний і, головне, абсолютно не досліджений (насамперед - з позицій русистики) мовний матеріал як для ретроспективного аналізу російської роз-мовної мови XVIII ст., оскільки саме її передусім самостійно опа-новували японські мореплавці в мовному середовищі, спілкуючись з російськими мовцями, так і для вивчення фонетичних та лексичних особливостей деяких японських діалектів тієї ж історичної доби - каґосімського, осімського, секдайського та інших, оскільки автори цих двомовних джерел були вихідцями з різних регіонів роздрібленої в ті часи на численні князівства феодальної Японії.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження насамперед зумовлена новизною текстового матеріалу, який уперше в історії вітчизняного мовознавства став базою для комплексного лінг-вістичного й лінгвопрагматичного аналізу. Унікальність російськояпонських мовних взаємин взагалі полягає в тому, що в цьому випа-дку лінгвісти можуть документально точно простежити процес зародження перших мовних контактів між двома сусідніми народами на індивідуальному рівні, з'ясувати об'єктивні й суб'єктивні причи-ни, які зумовили виникнення перших мовних (первісно - виключно мовленнєвих) стосунків між росіянами та японцями, сприяли розвит-кові міжмовних зв'язків чи, навпаки, гальмували їх, тобто до-слідити динаміку мовних взаємин протягом цілого століття. Віднос-на повнота та вірогідність біографічних свідчень стосовно пер-ших японців, які опанували російську мову, а також наявність пев-ної інформації про росіян, що першими вивчили японську, дозволя-ють персоніфікувати перебіг становлення російсько-японських між-мовних контактів, об'єктивно оцінити внесок конкретної історич-ної особи в цей процес, А отже, актуальність реферованої дисер-таційної роботи полягає ще й у тому; що вперше ідіолект білінг-ва, його комунікативна діяльність в іншомовному середовищі роз-глядаються як передумова і як підґрунтя процесу зародження мовних зв'язків між двома народами, як неминучий і обов'язковий етап в історії будь-яких міжмовних стосунків.

Для сучасного мовознавства можливість об'єктивного наукового аналізу першовитоків мовних (а мовленнєвих і поготів) зв'язків - явище надзвичайно рідкісне. Дійсно, що конкретно, наприклад, ві-домо нам про перші мовні контакти між татарами та росіянами, ок-рім самого факту численних лексичних запозичень з однієї мови в іншу? Яким чином варяги Рюрикович і опановували мову своїх під-леглих? Як вивчала французьку мову королева Анна - дочка Ярослава Мудрого? Як саме спілкувалися між собою турки та запорізькі козаки в ту історичну добу, коли вони були не ворогами, а спільника-ми? Або як вивчали турецьку нову українські невільники, захоплені в полон і назавжди вивезені на чужину? Точних відповідей на ці та інші дуже цікаві, як на нашу думку (і не лише з суто пізнаваль-них, але й теоретичних позицій), запитання у сучасних мовознавців немає. І невідомо, чи з'являться вони в майбутньому. Адже істо-рична віддаленість зазначених міжмовних контактів та брак належ-них текстових джерел дозволяють лінгвістам у кращому випадку ли-ше висовувати різні наукові гіпотези і не більше. Що ж стосується російсько-японських мовних взаємин, то завдяки відносній хроноло-гічній близькості їх виникнення та наявності багатьох мовних дже-рел, які відносно добре збереглися, вони є рідкісним винятком з цієї історичної закономірності.

Можливість детального лінгвістичного аналізу написаних япон-цями лексикографічних та інших робіт, які стали першим кроком на шляху подальшої поступової кодифікації російсько-японських мовних взаємозв'язків, дозволяє отримати нові дуже цінні та цікаві дані стосовно обох цих мов у ретроспективному плані. Так, наприклад, «Новый лексикон славено-японский» (1736-1738 pp.) Ґондзи, створе-ний ним на основі «Лексикона треязычного» Ф.П.Полікарпова, як і деякі інші рукописні словники та розмовники цього талановитого японського юнака, дають яскраве уявлення про ту мовну ситуацію, яка склалася в Росії в першій половині XVIII ст. і характеризува-лася змішуванням різних мов та мовних стилів, а також усе ще сут-тєвим впливом української книжної мови на російську. Двомовні ру-кописні словники іншого японця - Дайкокуя Кодаю, так само, як і японсько-російський словник із рукопису «Канкан ібун», складений Цудаю, Ґіхеєм, Тахеєм і Тадзюро, мають виняткову цінність для іс-торичної фонетики, акцентології, діалектології та стилістики, оскільки репрезентують різноманітні японські діалекти тієї епохи й російську розмовну мову кінця XVIII ст.

Лінгвопрагматичний аналіз цих мовних джерел дає реальну можливість не тільки оцінити роль та внесок тієї чи іншої історичної особи в перебіг зародження й кодифікації російсько-японських мов-них взаємозв'язків, але й встановити обсяги, а іноді навіть пов-ністю реконструювати словниковий запас конкретного індивіда, з'я-сувати якісні характеристики його японського та російського лек-сиконів, об'єктивно визначити рівень компетенції бідінгва в різ-них видах мовленнєвої діяльності, спроектувати деякі механізми самостійного евристичного оволодіння лексичним складом та граматичною системою іноземної мови (адже саме так вивчали російську мову перші японці; що потрапляли до Росії - Денбей, Саніма, Кодаю та їх співвітчизники). А це, у свою чергу, дуже цінний науковий матеріал для історії лінгводидактики, психолінгвістики, методики викладання російської мови як іноземної, багатьох інших суміжних дисциплін.

Конкретним текстовим матеріалом дисертаційного дослідження стали такі мовні джерела:

1. [Денбей], «Скаска Денбея» - протокол допиту японського моряка в Сибірському приказ! (1701 p.);,

2. [Ґондза], Вокабулы (1736 p.);

3. [ Ґондза], Новый лексикон славяно-японский (1736-38 pp.);

4. [ Ґондза], Краткая Граииатичка (1738 р.);

5. [Ґондза], Предверие разговоров японского языка (1739 p.);

6. [Ґондза], Orbis sensualium pictus (1739 p.);

7. [Татаринов Андрій (Самбаті)], «Лексикон» (1782 p.);,

8. [Кодаю], «Русско японский словарь»// Янкевич Ф.И. Сравнительный словарь всех языков и наречий, по азбучному порядку располо-женный (1791-92 pp.);

9. [Кодаю], Росія ґоруі («Оросиия гооъто») (1792-93 pp.);

10. [Кодаю], Хокуса бунряку (1794 р.);

11. [Кодаю], Росія мондзісю (1796 p.);

12. [Кодаю], Росіа бенґо (рік написання невідомий);

13. [Кодаю], Росіа кіґо (рік написання невідомий);

14. [Рєзанов М.П.], Руководство к познанию японского языка, содержащее азбуку, первоначальные грамматические правила и разгово-ры (1803 р.);

15. [Рєзанов М.П.], Словарь Японского языка по российскому алфавиту собранный (1804 р.);

16. [Цудаю, Ґіхей, Сахей, Тадзюро] Канкай ібун (1807 р.).

Слід зауважити, що головні труднощі під час аналізу зазначе-них мовних джерел, більшість з яких ще не опублікована, полягали в необхідності «розшифрування» (точного прочитання) великої кіль-кості «темних плям», що трапляються в перших російсько-японських і японсько-російських словниках XVIII ст.: японських слів (часто діалектизмів лексичного, морфологічного чи фонетичного рівня), що транскрибувалися літерами кирилиці; та російської лексики, вимова якої передавалася графемами катакани - японським силабічним алфа-вітом, мало пристосованим для адекватної передачі на письмі фоне-тичної системи російської мови, а переклад цієї лексики японською мовою фіксувався стародавнім ієрогліфічним скорописом.

Головною метою дисертаційної роботи с ретроспективне ком-плексне дослідження мовленнєвої (російськомовної) комунікативної діяльності білінгвів (японських мореплавців XVIII ст. ) у іншомов-ному середовищі, детальний лінгвістичний аналіз конкретних резу-льтатів цієї діяльності - рукописних російсько-японських і япон-сько-російських словників, розмовників, навчальних посібників, що віддзеркалювали не лише ідіолект конкретної історичної особи, але й російську, і японську мови тієї епохи в цілому, а також вивчен-ня як позитивного, так і негативного впливу обох зазначених чин-ників на процес зародження та кодифікації перших мовних взаємо-зв'язків між двома сусідніми народами.

Об'єктом і предметом дослідження став початковий етап російсько-японських мовних (мовленнєвих) контактів, ідіолекти білінг-вів, що закладали підвалини взаемопі знання та взаємодії цих мов, а також процес становлення кодифікаційних відносин між двома не-спорідненими мовами.

Зв'язок роботи з державними програмами наукових досліджень, планами і темами. Проблематика дисертаційного дослідження пов'я-зана з урядовою програмою з питань становлення та розвитку японо-знавства в Україні, що була розроблена Міністерством освіти згід-но з розпорядженням Президента України за результатами його дідо-вого візиту до Японії від 05.04.1995 p. й дорученням Кабінету Мі-ністрів України від 21.04.1995 p., № 6825/2 (Див.: розпорядження Міністерства освіти України від 22.05.1995 р., № 47-р.; наказ по Міністерстві освіти України «Про приділення належної уваги нау-ковим розробкам з питань японознавства» від 13.07.1995 р., № 1/12-1753). Тема дисертації була затверджена на засіданні бюро Науко-вої координаційної ради НАН України «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності» (протокол № 2 від 8 квітня 1999 p.) і є складовою частиною комплексної програми наукових досліджень Інституту сходознавства та Інституту мовознавства НАН України.

На захист виносяться такі положення:

1. Будь-які мовні взаємозв'язки практично завжди зароджують-ся і здійснюються на індивідуальному рівні в процесі мовленнєвої діяльності носіїв різних мов. Завдання лінгвістів, які досліджу-ють міжмовні контакти, полягає не тільки в тому, щоб констатувати та аналізувати сучасний рівень взаємодії і взаємовпливу двох мов, але й спробувати відшукати та описати їх первісні підвалини.

2. На індивідуальному мовному рівні повністю відбиваються всі структурні механізми мови як універсальної комунікативної системи й головного засобу людського спілкування, реалізуються практично всі мовні функції, здійснюються будь-які мовні взаємозв'язки, які потім лише уніфікуються та узагальнюються мовою, що обслуговує той чи інший мовний колектив (народ чи соціальну групу), визнаю-ться та сприймаються або ж нехтуються та відкидаються конкретним мовним колективом у процесі його мовної практики.

3. За певних умов рівень володіння окремим білінгвом інозем-ною мовою, лінгвістичний талант та здібності індивіда можуть ста-ти головними чинниками зародження перших кодифікованих міжмовних зв'язків у вигляді створених тим чи іншим білінгвом перших двомо-вних словників, навчальних посібників тощо. Якість цих перших ко-дифікаційних мовних матеріалів, у свою чергу, стає запорукою ефе-ктивності їх практичного застосування, а також позитивного чи не-гативного впливу на подальший розвиток міжмовних зв'язків.

4. Створені білінгвами перші двомовні словники, розмовники, навчальні посібники тощо відбивають не лише індивідуальний рівень володіння індивідом іноземною мовою, не тільки характеризують йо-го ідіолект, але й мають велику лінгвістичну цінність для ретро-спективної характеристики різноманітних аспектів як другої, так і рідної мови білінгва.

Головним методологічним підґрунтям дисертаційного досліджен-ня стали діалектичні положення про єдність мови та мовлення; про взаємозв'язок мови і мислення, про взаємодію та взаємозумовле-ність мови і середовища, мови індивіда і мови колективу; про мову як засіб відображення дійсності; а також про мовне середовище, як водночас і результат, і обов'язкову умову функціонування будь-якої живої мови.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше на тексто-вому матеріалі, створеному білінгвами, досліджується процес ста-новлення мовних взаємовідносин між двома лінгвально дуже відда-леними мовами. Вперше російська мова японських мореплавців та їх комунікативна діяльність у російськомовному середовищі розглядає-ться як своєрідний фундамент, на якому ґрунтувалася вся система початкових мовних зв'язків між росіянами та японцями, а лінгвіс-тичні досягнення (чи невдачі) японських моряків у цьому відношен-ні як запорука подальшого розвитку та ефективності цих зв'язків. Окрім того, сам мовний матеріал (переважно лексикографічного ха-рактеру) та деякі лінгвістичні явища, що відбилися в ньому, вико-ристовуються дисертантом для характеристики мовної ситуаці ї в Росії XVIII ст, в цілому та російської розмовної мови (насамперед -сибірського міського просторіччя кінця XVIII ст.) зокрема, а та-кож для характеристики деяких особливостей (головним чином - фо-нетичного рівня) різних японських діалектів тієї історичної доби.

Теоретичне та практичне значення своєї роботи автор бачить У тому, ідо вперше розроблені ним методи дослідження ідіолекту бі-лінгва та критерії оцінки ролі індивіда в становленні мовних кон-тактів між двома народами, як і застосована методика аналізу мов-ного матеріалу, створеного цими білінгвами, можуть використовува-тися для комплексного аналізу початкового етапу будь-яких міжмов-них взаємозв'язків, від яких залишилися певні документальні сві-доцтва - двомовні словники, розмовники, граматичні описи тощо.

Деякі науково-теоретичні розробки даного дисертаційного дослідження, зокрема ті, що узагальнюють специфіку та труднощі оволодіння японцями російською мовою, а також ті, що присвячені ана-лізу кириличної транскрипції японської лексики й написанню гра-фемами катакани російських слів у перших японсько-російських та російсько-японських словниках XVIII ст., уже були певною мірою практично застосовані автором при створенні ним навчальних посіб-ників та підручників з російської мови, призначених для японських студентів (Бондаренко И.П., Хино Т. «Эврика!»: Учебное пособие по развитию навыков семантической догадки на уроках речевой практи-ки.-Японія, Нара: Тенрі дайґаку.-1994.-45 с.; Бондаренко И., Уэмура С. Парус: Учебник русского языка. Первый этап.-Японія, Кіото:Санґьо дайґаку.- 1995.- 85 с. (2-е вид., випр. и доп.- Кі-ото: Санґьо дайґаку.-1996.- 86 с.), і при написанні перших віт-чизняних українсько-японського та японсько-українського словників (Бондаренко 1., Хіно Т. Укра'Інсько-японський словник.-К.:Вид. дім «Альтернативи»,1997.-250 с.; Бондаренко І., Хіно Т. Українсько-японський, японсько-український словник. Навчальний словник японських ієрогліфів.-К.: Вид. дім «Альтернативи»,1998.-592 с.).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені в 42 публікаціях загальним обсягом 36 друк. арк. (наводяться в кінці роботи окремим списком), у тому числі в науковій монографії «Русский язык японских мореплавателей (XVIII век)» (Японія, Пара:Тенрі дайґаку.-233 с. - 18,8 друк. арк.). Із зазначеної кількості публікацій 11 є тезами доповідей, прочитаних автором дисертації за проблематикою дисертаційного дослідження на наукових конференціях та симпозіумах, решта - статті. 9 опублікованих робіт були написані в співавторстві з японськими вченими.

Особистий внесок здобувача. Усі результати наукового дослідження отримані дисертантом самостійно. Але при розшифруванні ієрогліфічніх написань деяких японських слів, зроблених скорописом, а також окремих «темних плям», що траплялися в рукописних словни-ках XVIII ст., дисертант консультувався з японськими мовознавцями Кава і Таданобу, Мураямою Сітіро, Накамурою Йосікадзу, Обатою Масатосі, Окабаясі Хіроакі, Уемурою Сусуму та Хіно Такао, яким він щиро вдячний за їх люб'язну допомогу. У тих випадках, коли обсяг консультацій у галузі стародавньої японської ієрогліфічної графі-ки був значним, дисертант за згодою японських фахівців включав їх у співавтори своїх публікацій.

Апробація роботи. Матеріали та поетапні результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацько-го складу філологічного факультету Одеського державного універси-тету в 1996-1999 pp.; на наукових конференціях японських істори-ків та русистів (університет Тенрі, 1992 р.; Осакський державний університет, 1993 p.; університет Хоккайдо, 1994 р.); на Першому українському симпозіумі з мовознавства і літератур країн Азій-сько-тихоокеанського регіону (Національний університет «Києво-Могилянська Академія», 1998 р.); на міжнародній конференції «Укра-їна у сфері інтересів країн Азійсько-Тихоокеанського perіону» (На-ціональний університет «Києво-Могилянська Академія», 1999 р.); на засіданні відділу російської мови Інституту мовознавства НАН Ук-раїни (березень 1999 р.); на III міжнародній науковій конференції «Сходознавчі читання А.Ю.Кримського» (Інститут сходознавства НАН України, червень 1999 p.).

Дисертація обговорювалася і була рекомендована до захисту на спільному засіданні кафедр загального і слов'янського мовознавст-ва, російської та української мов Одеського державного універси-тету ім.І.І.Мечникова (травень 1999 р.).

Структура та обсяг роботи. Дисертація, яка має загальний об-сяг 487 с., складається зі вступу, трьох розділів з 8 таблицями і схемами та висновків (усього 395 с.). Список використаної літера-тури (14 с.) налічує 250 наукових та фактичних джерел, 74 сторі-нки займають додатки (А, Б, В, Г) до дисертації, ще 4 сторінки - список публікацій дисертанта за темою його дисертаційного дослі-дження (42 /+4/ найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі «Історія російсько-японських мовних контактів XVIII ст.» розкривається стан наукової дослідженості дисертаційної проблематики, - з'ясовуються історичні передумови, аналізуються об'єктивні та суб'єктивні причини, що сприяли виникнен-ню російсько-японських мовних взаємозв'язків у XVIII ст. У цьому ж розділі стисло подається історія аварій японських суден побли-зу далекосхідних берегів Росії й описується подальша доля японців на чужині. Головна увага при цьому зосереджується на процесі опа-нування ними російської мови у світлі тих фактів, які, на думку дисертанта, безпосередньо впливали на цей процес.

Історії зародження перших російсько-японських взаємовідносин на державному рівні присвячена значна кількість наукових дослі-джень, опублікованих як у Росії і Японії, так і за їх межами (на-самперед - у США та Англії). У першу чергу це роботи В.О.Алексан-дрова, А.Є.Бажиної, В.Бартольда, Л.С.Берга, В.Н.Верха, Є.Болховітінова, М.Є.Бранденбурга, О.В.Єфімова, С.Знаменського, Л.М.Кутакова, М.В.Кюнера, В.Лагуса, Р.В.Макарової, Г.Ф.Міллера, С.І.Новаковського, М.М.Оглобліна, Д.М.Позднсєва, П.А.Словцова, М.С.Табачка, Э.Я.Файнберг, П.Чечина, Р.Кідзакі, Й.Куно, Й.Накамури, С.Накамури, С.Йосіно, В.Йохельсона, Р.Сторрі та ін. Що ж стосує-ться проблеми перших мовних контактів між росіянами та японцями, бібліографія з цього питання значно бідніша. Прямо чи опосередко-вано теми російсько-японських мовних взаємин торкаються в своїх працях російські мовознавці та історики В.М.Алпатов, М.І.Веселов-ський, В.Н.Горегляд, П.Іванов, І.М.Кобленць, В.М.Константинов, А.М.Копилов, А.М-Куликова, О.П.Петрова, О.Сгибнєв, а також япон-ські дослідники М.Ікута, Т.Каммура, С.Мураяма, І.Сакаґуті та ін.

Як будь-яке суспільне явище - а саме так ми розглядаємо по-чаток систематичного вивчення японської мови в Росії і російської в Японії - цей процес мав певні історичні передумови, свої об'єк-тивні та суб'єктивні причини. Характерним є те, що в історії ро-сійсько-японських мовних взаємин останні зіграли якщо не виріша-льну, то надзвичайно важливу роль, зокрема, у сфері кодифікації міжмовних стосунків, під якою ми розуміємо науково-практичний опис двох мов з позицій лінгводидактики.

До об'єктивних причин, що спонукали росіян започаткувати ак-тивне вивчення японської мови (до речі, першої серед східних мов) і навіть створити з цією метою в 1705 p. спеціальну японську шко-лу, яка з перемінним успіхом функціонувала спочатку в Петербурзі, а потім у Іркутську протягом усього XVIII ст., ми відносимо такі історичні події та факти.

По-перше, це поступове освоєння росіянами (починаючи з дру-гої половини XVI ст. і закінчуючи XVII ст. ) практично всієї тери-торії Західного та Східного Сибіру і їх вихід у середині XVII ст. до берегів Охотського моря та Тихого океану, що в свою чергу від-кривало прямий шлях до Японії. Як наслідок, наприкінці XVII ст. обидві країни стають сусідами, хоча все ще й розмежованими морем. Але після початку будівництва росіянами на Далекому Сході великих морських суден море поступово перестає бути нездоланною перешко-дою між двома сусідніми народами. Нечасті й завжди випадкові до цього часу зустрічі росіян з японцями на суші й на морі стають дедалі частішими, закономірними.

По-друге, ціла низка військових та дипломатичних поразок Ро-сії в 20-х роках XVIII ст. після успішного, але нетривалого про-сування на південь та захід (повернення туркам у 1711 p. захопле-ного наприкінці XVII ст. Азова, повний провал європейської місії Петра І в 1716-1717 pp. та інші), що змусили російського самодер-жця змінити напрямок своїх політичних та територіальних прагнень і повернути погляд на схід - у бік Персії, Китаю та Японії. Почи-наючи з XVIII ст, російська Імперія розширюється майже виключно у південно-східному та східному напрямках. Мудрий Петро, якому сво-го часу все ж таки вдалося «прорубати вікно» до Європи, очевидно, врешті-решт зрозумів історичну долю своєї країни: для Росії, що завжди прагнула стати європейською державою і наполегливо «рубала вікна» в західному напрямку, «двері» відчинялися (іноді - добро-вільно, а частіше - з застосуванням сили) лише зі сходу.

По-третє, це інтенсивний розвиток у Росії (зокрема, на Ура-лі) легкої та військової промисловості, що вимагало, особливо пі-сля припинення Північних війн та походів проти турків, нових рин-ків збуту для все зростаючої кількості товарів та зброї, яка ви-роблялася на новозбудованих фабриках і заводах. Автор документа-льно-історичного дослідження, присвяченого початковому етапу ро-сійсько-японських політичних та економічних стосунків, С.Знаменський з цього приводу писав: «Коли перед московськими правлячими колами Японія вималювалися як багата залогом та сріблом країна, з розвинутим народним господарством і багатолюдним населенням, країни, яка вже мас вогнепальну зброю, країна, хоча и сусідка, але безмежно далека від основного ядра Московської держави, навряд чи в когось із цих кіл могла з'явитися думка про завойовування такої країни. Інша справа - торгівля. Європейці торгували 0 наживалися з торгівлі з японцями. Торгують і голландці, з .якими ми особливо близько познайомилися останнім часом. Чому б не спробувати (і най отримати свою частку прибутків?» (Знаменский С. В поисках Японии. Из истории русских географических открытий и мореходства в Тихом океане.- Благовещенск, 1929.- С. 46-47).

Ще 1702 року завбачливий російський цар після своєї зустрічі з Денбесм - першим японцем, що потрапив до Росії (і очевидно, під впливом розповідей останнього про Японію), відряджаючи чергового козацького отамана (прикажчика) на Камчатку «щоб усіляких немир-них чужоземців закликати знову під його великого володаря високу руку» у спеціально виданому з цього приводу розпорядженні наказу-вав «домагатися учинити з японською державою та російськими людь-ми торги не малі, як у Китайців з росіянами бувають торги і поси-лаються з Москви великого володаря з товарами купчини, щоб з тих новозаведених торгів великого володаря казні мати значний прибу-ток» (Знаменский С. В поисках Японии.- С. 47-48).

Яким не парадоксальним це може здатися на перший погляд, але початку вивчення російської мови японцями значною мірою сприяла політика самоізоляції Японії від зовнішнього світу (сакоку сейсаку), офіційно запроваджена урядом бакуфу в 1637 p. як засіб бо-ротьби з проникненням у країну християнства. Спеціальним розпоря-дженням сьоґуна Токуґави Іемідзу в Японії було заборонено будів-ництво великих морських суден. Офіційно дозволялось будувати лише малі за розміром кораблі (вантажністю до 50 т), придатні виключно для каботажного плавання. Наслідком цього фатального рішення ста-ли часті аварії таких суден під час штормів і тайфунів. Океанські течії відносили понівечені кораблі разом з членами їх екіпажів до берегів Камчатки, Курильських і Алеутських островів, що в той пе-ріод активно освоювалися та заселялися росіянами. Саме тут мали місце перші зустрічі росіян з японцями, які й поклали початок ро-сійсько-японським мовним контактам.

Не менш парадоксальною, але цілком зрозумілою причиною виникнення в Японії підвищеного інтересу до Росії в цілому, а також до російської мови зокрема стали побоювання японців щодо постійно зростаючої експансії росіян на Далекому Сході і в тихоокеанському регіоні. Про можливу загрозу Японії з боку Росії японські полі-тичні діячі та вчені заговорили починаючи з другої половини XVIII століття. Насамперед це були Хабуто Сейо (1730-1780), Накаі Рікен (1733-1818), Сугіта Ґенраку (1733-1780), Хіраяма Кодзо (1758-1829), Хонда Тосіакі (1744-1821). У першому в історії Японії нау-ковому дослідженні, що було повністю присвячене Росії й називало-ся «Роздуми про червоноволосих Едзо» (1783), його автор - відомий японський учений Кудо Хейсуке (1734-1800) писав: «Якщо ми буде-мо миритися з тим, що відбувається, то вся земля Едзо (стародавня назва Хоккайдо - І.В.) стане російською територією» (Накамура С. Японцы и русские. Из истории контактов.- М.,1983.-С. 81). Щоб з'ясувати дійсні наміри Росії, японці всупереч своїй власній ізоляціоністській політиці навіть змушені були наприкінці XVIII стпіти на перші напівофіційні контакти з росіянами, гостро відчувши при цьому брак кваліфікованих перекладачів і всі незручності, по-в'язані з їх відсутністю.

Яскравим проявом розуміння японцями в цей період необхіднос-ті вивчення російської мови став той факт, що практично всі звіти та офіційні протоколи допитів японских, мореплавців, які побували в Росії й змогли повернутися до Японії, як і їх спогади про перебу-вання на чужині («Хокуса бунряку», «Оросіякоку хьомінікі», «Сінсьо мару хьомінікі», «Канкай ібун» та ін.), як правило, включали рукописні двомовні словники. Саме ці словники й стали першоджере-лами японсько-російської навчальної лексикографії, методичною та лінгводидактичною базою початкового етапу вивчення російської мо-ви в цій країні.

Таким чином, економічна й політична ситуація, яка склалася в Росії наприкінці XVI - на початку XVIII ст., безумовно, сприяла зацікавленості росіян у розвитку всебічих контактів з Японією, де подібна ситуація виникла трохи пізніше. Крім того, інтерес до Ро-сії в цій країні зумовлювався причинами більше політичного, ніж економічного характеру. Дійсному зародженню цих контактів (у тому числі й мовних) заважало лише одне - відсутність антропологічного чинника, необхідність активного втручання в цей процес конкретних людей. Таким, не менш важливим, ніж об'єктивні історичні переду-мови, фактором розвитку російсько-японських мовних взаємозв'язків у XVIII ст. й стали японські мореплавці.

Першим японцем, що потрапив до Росії в 1695 p., був Денбей з японського портового міста Осаки. Він же став і першим викладачем японської мови в Петербурзькій школі, заснованій Петром І. Потім сюди потрапив Саніма, який, до речі (як і Денбей), починав з вив-чення не російської, а корякської мови, оскільки обидва вони довгий час перебували в полоні у коряків. Наступними викладачами в школі японської мови були Ґондза й Содза. Саме Ґондза став авто-ром перших в історії російсько-японських мовних стосунків словни-ків і розмовників, створених на теренах Росії. У 1745 р. до Ро-сії потрапила ціла група японських моряків - членів екіпажу судна «Тано-мару», - що теж потім стали викладачами, але вже в Іркутську, куди в 1754 p. була переведена японська школа. А першим японцем, якому в 1792 p. вдалося повернутися на батьківщину був Дайкокуя Кодам - автор перших двомовних словників, написаних у Японії. За-вершували ж більш ніж столітню епопею перебування японських море-плавців у Росії члени екіпажу судна «Вакамі ямару» (Цудаю, Ґіхей, Сахей і Тадзюро), які повернулися до своєї країни лише в 1804 p.

Взагалі російсько-японські мовні контакти KVIII ст., безсум-нівно, можна вважити унікальним в історії всієї світової лінгвіс-тики мовним експериментом, що всупереч власному бажанню був здій-снений простими японськими мореплавцями. Експеримент, у якому щі-льно переплелися долі окремих людей з історичними долями їх кра-їн і народів, у якому, з одного боку, виразно простежується домі-нування державних інтересів над індивідом, а з іншого - можли-вість реального впливу конкретної особи на історію всієї держави. Експеримент, який яскраво демонструє не лише взаємотяжіння, але й взаємовідторгнення різних цивілізацій, культур, мов. Саме до цьо-го конкретного випадку взаємодії індивідуального та громадського, непередбачуваного та закономірного можна віднести слова Вільгельма Гумбольта про мову як «великий засіб перетворення суб'єктивно-го в об'єктивне», як перехід «від завжди обмеженого індивідуаль-ного до всеосяжного буття», тому «що в ній змішуються, поновлюю-ться і змінюються способи, уявлення всіх віків, кожної статі, ста-ну, характеру й духовної відмінності даного племені, внаслідок того, що народи обмінюються словами и мовами, створюючи в кінце-вому підсумку людський рід у цілому» (Гумбольдт В. Избранные тру-ды по языкознанию,- М.,1984.- С. 318).

До суб'єктивних причин, що сприяли виникненню перших кодифікованих російсько-японських мовних взаємозв'зків, дисертант відносить:

1. Природний лінгвістичний талант Ґондзи - японського хлопчи-ка, який потрапив до Росії в 11-річному віці й помер десять років по тому. За своє коротке життя він устиг досконало опанувати не лише російську, але й церковнослов'янську мову, залишивши після себе цілу низку двомовних словників та навчальних посібників, що вражають дослідників своїм обсягом;

2. Феномен Дайкокуя Кодаю - надзвичайно освіченого й не менш талановитого японського моряка, який першим серед японців спро-мігся повернутися на. батьківщину, зробивши для цього все можливе. Якби не це непохитне (нехтуючи навіть загрозою смертної кари, що могла чекати його в Японії) прагнення Кодаю - автора надзвичайно цікавих та змістовних спогадів про Росію й декількох словників, написаних у Японії, - процес об'єктивного пізнання японцями Росії та початок вивчення російської мови в цій країні затримався б, як мінімум, на кілька десятиліть.

3. «Філологічний подвиг» М.П.Рєзанова - російського морського офіцера, який під час першого в історії Росії кругосвітнього пла-вання за допомогою Цудаю, Ґіхея, Сахея й Тадзюро, що поверталися на його кораблі додому, зміг не тільки чудово оволодіти японською мовою; але й написав дві фундаментальні лінгвістичні праці, які можна вважати першими науковими описами японської мови, зроблени-ми росіянами.

Завершує перший розділ дисертації короткий аналіз подальшого розвитку русистики в Японії та японістики в Росії.

Другий розділ дисертаційної роботи «Лінгвопрагматичнии ана-ліз рукописної спадщини японських мореплавців і оцінка рівня їх комунікативної компетенції в російській мові» повністю присвячено комплексному лінгвопрагматичному та лінгвістичному аналізу ідіо-лектів Денбея, Ґондзи, Кодаю, Цудаю, Ґіхея, Сахея, Тадзюро, Судая Хьобе, а також росіянина М.П.Рєзанова. Він будується перш за все на. детальному дослідженні лексикографічної спадщини японських мо-реплавців, результати якого використовуються дисертантом як для загальної оцінки рівня знання російської та японської мов окреми-ми білінгвами, так і для оцінки комунікативної компетенції даних білінгвів у різних видах мовленнєвої діяльності.

Розглядаючи лінгвопрагматику як один із продуктивних напрям-ків сучасного мовознавства, що займається дослідженням мови «в її відношенні до тих, хто нею користується» (Столнейкер Р.С. Прагматика//Новое в зарубежной лингвистике.-Вып.XVI: Лингвистическая прагматика.- М.,1985.-С. 423), дисертант застосовує лінгвопрагма-тичний метод аналізу рукописних джерел для з'ясування цілої низки питань; які мають, на його думку, концептуальне значення для ди-сертації в цілому: а) наявність (відсутність) взаємозв'язку (взаємозалежності) між мовою/мовленням індивіда і конкретними умовами

опанування ним цієї мови; б) механізми та ступінь впливу мовного середовища на процес самостійного евристичного оволодіння білінг-вом нерідною мовою взагалі й різними видами мовленнєвої діяльнос-ті зокрема: в) залежність кількісних і якісних характеристик іді-олекту білінгва (насамперед - його словникового запасу) від сфер спілкування, конкретних комунікативних ситуацій, а також комуні-кативних ролей, в яких виступає індивід у процесі своєї реальної мовленнєвої діяльності в іншомовному середовищі та інших.

Взагалі в сучасній лінгвістиці (насамперед - у лінгводидактиці) склалася парадоксальна ситуація: є безліч досліджень, при-свячених тому, як викладати чи вивчати іноземну мову, але практично відсутні праці, в яких досліджується, як саме ця мова вивчається білінгвом.

Лінгвопрагматичний підхід до аналізу ідіолектів японських мо-ряків, якого послідовно дотримується автор у цьому розділі дисер-таційної роботи, у цілому пов'язаний з концептуальною проблемою впливу Іншомовного оточення на індивіда, що самостійно опановує іноземну мову в мовному середовищі.

Авторський експеримент з ретроспективного моделювання російськомовного словникового запасу Денбея, що здійснюється на матеріалі тексту (протоколу) допиту японського мореплавця в Сибірському приказі Москви (грудень 1701 р.), є першою в історії вітчизняно-го мовознавства спробою реконструкції лексикону білінгва, який жив майже 300 років тому. У перший і останній раз «Скаска Денбея» - а саме так називався текст цього протоколу допиту - була опубліко-вана відомим російським істориком М.М.Оглобліним у 1891 р.(Оглоблин Н.Н. Первый японец в России, 1701-1705 // Русская старина.-18491-№X.-С.11-24) і, як нам відомо, з лінгвістичних позицій ще ніколи не аналізувалася. Важливість загальної оцінки рівня воло-діння російською мовою першого, як вважается, викладача японської мови в Росії (а відповідно, враховуючи тогочасні методи викладан-ня іноземних мов, і його спроможності викладати цю мову росіянам) дисертант вбачає в можливості та необхідності таким чином поклас-ти край дискусіям між сходознавцями стосовно дати відкриття школи японської мови в Росії та започаткування систематичного вивчення першої східної мови росіянами.

Значна увага в цьому розділі дисертаційного дослідження на-дається лексикографічній спадщині Ґондзи, у першу чергу - аналізу його «Нового лексикона славено-японского», «Вокабул» і «Предверия разговоров японского языка». Саме ці праці японського юнака найяскравіше віддзеркалюють його російський, церковнослов'янський Починаючи з другої половини XVII ст. в московській книжній мові під впливом української духовної літератури за церковнослов'ян-ською мовою, яка йменувалася до нього часу то «словенской», то «словено-россійской», закріплюсться назва, «славенская» (див.:

Огієнко І.І. Історія української літературної мови.- К.,1995.-С.116-117). Це відбилося і в назві відповідного словника Ґондзи. і японський ідіолекти, а також тогочасну диглосію - мовну ситуацію, що склалася в Росії у XVI-XVIII ст.

Як це не дивно, але й дотепер спірним є питання про авторст-во (вірніше - єдиноавторство) рукописних праць Ґондзи. По-перше, багатьох дослідників збивали з пантелику написи на титульних ар-кушах деяких з цих рукописів: «Описана 1736 року японцем під наглядом цього навчання Андрія Богданова»; «Писана япон-цем п і д наглядом і навчанням російської мови Андрія Богданова» (виділено нами.- І.Б) та ін. А по-друге, текст супліки А.І.Богданова - головного бібліотекаря Російської академії і директора школи японської мови, у якій він, звертаю» чись за матеріальною допомогою до керівництва Академії та нагаду-ючи про свої заслуги, писав: «... японську школу угримував і до т ого ж 5 книг граматичних учинив для японської мови, що в бібліотеці зберігаються» (виділено нами.- І.Б.) (Кобленц И.П. Андреи Иванович Богданов (1692-1766). Из прошлого русской историческон науки и книговедення.- М.,1958.- С. 38).

Проблема авторства для нашого дослідження є засадничою. Від остаточної відповіді на запитання: хто насправді був автором ру-кописних книг, значною мірою залежала і наша оцінка рівня воло-діння російською мовою Ґондзи, адже лише за цими рукописами (за їх російськомовними частинами) ми могли робити висновки щодо ро-сійської мови цього японця. Спираючись на результати аналізу тек-стів рукописів (насамперед - на фундаментальний за своїм обсягом (12 000 слів) «Новый лексикон славено-японский»), ми дійшли одно-значного висновку: усі без винятку рукописні двомовні словники та навчальні посібники, створені в період функціонування в Петербур-зі японської школи, належали перу Ґондзи і є виключною заслугою цього японського юнака.

По-перше, авторство Ґондзи підтверджують орфографічні помил-ки, що досить часто зустрічаються в «Новом лексиконе» та інших рукописах, які ще можна вибачити іноземцеві Ґондзі, але неможливо книжнику А.Богданову: благословст(в)ую Жирним шрифтом виділені помилки Ґондзи, в квадратних дужках наводяться правильні написання, а в круглих - пропущені букви. , вел[р]иги, ветф[в}ь, возвр[л]екаю, восп(р)їемликъ Ми зберегли в наведених прикладах написання « ї « як одну з особливостей російського письма Ґондзи і тієї епохи в цілому., высоковы(й)ный, гил[р]я, гребець у neтa[y]xа, гул(ь)ба, демом[н]ъ, Днenpь, догат[д]ка, досук[г]ъ, дpy6poвa, злокозл[н]енный, изг(н)анїе, и.зк(л)ицаю, изпепева[ля]ю, исти[ле]ваю, исча[е]заю, клюш[ч]никъ та ін.

По-друге, деякі з цих помилок, безперечно, зумовлені інтерференцією на фонетичному рівні - впливом на російську мову Ґондзи японської фонетичної системи, у якій, зокрема, відсутня кореляція приголосних за м'якістю-твердістю і не розрізняються звуки [р] та [л], котрі для японців с фонематично тотожними:

а) вел(ь)ми, гул(ь)ба, Днепрь, користь, коритце, мол(ь)ба, пузиръ, раздирател(ь), умысль, употребител(ь)ный, управител(ь)ница;

б) велиги, возврекаю, гиля. закливление, закливляю, мозорь,