Загальна характеристика роботи
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Харківський національний університет внутрішніх справ
Міністерство внутрішніх справ України
Черноусов Андрій Миколайович
УДК 316.354:351/354:351.74:303.443.2
Соціальна експертиза програм взаємодії міліції і населення
Спеціальність 22.00.04.– спеціальні та галузеві соціології
А в т о р е ф е р а т
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук
Харків - 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана у Харківському національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України
Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор Соболєв Василь Олександрович Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник лабораторії соціальної та психологічної роботи в ОВС України
Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор Лисиця Надія Михайлівна, Харківський національний економічний університет, професор кафедри міжнародної економіки та менеджменту зовнішньоекономічної діяльності
кандидат соціологічних наук, доцент
Михайльова Катерина Геннадіївна, Харківській гуманітарний університет „Народна українська академія”, завідувачка кафедри соціології
Провідна установа: Інститут соціології НАН України, відділ соціальної експертизи, м. Київ
Захист відбудеться 19 листопада 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .700.06 у Харківському національному університеті внутрішніх справ за адресою 61080, м. Харків, проспект 50 - річчя СРСР, 27.
Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, проспект 50 - річчя СРСР, 27.
Автореферат розіслано 18 жовтня 2005 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Лапшина В.Л.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАхарактеристика РОБОТИ
АктуальністьАктуальність теимитеми. Радикальні зміни, що відбуваються в економічній, політичній та духовній сферах українського суспільства, призвели до змін пріоритетів у взаємовідносинах держави, її інститутів і громадянського суспільства, механізмів і цінностей у таких взаємовідносинах. Це стосується і взаємовідносин між таким державним інститутом як органи внутрішніх справ і їхньої складової, міліцією, і громадськістю. У взаємовідносинах міліції з населенням довгий час пріоритетна увага приділялася боротьбі зі злочинністю та охороні громадського порядку. За таких умов проблеми охорони та захисту прав і свобод громадян, їхніх законних інтересів та безпеки розглядались як похідна від реалізації двох перших. Такий підхід використовувався і при оцінці роботи органів та підрозділів внутрішніх справ. Оскільки робота правоохоронних органів переважно була „закритою” темою, то публічних досліджень щодо проведення соціальної експертизи взаємовідносин між міліцією і населенням практично не було, а ті поодинокі проекти були винятком у потоці наукових розробок, присвячених діяльності міліції. Це сприяло появі робіт із соціальної експертизи щодо розробки і впровадження різних напрямків політики держави і приватного сектора у сферах економіки, духовного і соціального життя. Вибір Україною шляху до дeмoкpaтичнoгo суспільства, інтеграції в Європейський Союз вимагає від органів внутрішніх справ України побудови організаційної структури і впровадження принципів взаємовідносин із населенням у відповідності до міжнародних стандартів, вимог Конституції України і національного законодавства. Зокрема, міжнародні нормативні документи рекомендують у взаємовідносинах поліції (міліції) з населенням переходити на роботу за цільовими програмами, надання соціальних послуг різним категоріям населення. Програми взаємодії можуть охоплювати участь агентів цивільного суспільства у відборі персоналу на службу у міліцію, пошук злочинців, профілактику правопорушень та злочинів або охорону правопорядку за місцем проживання. Починаючи з кінця 90 – х років минулого століття, за ініціативою керівництва МВС України взаємодія міліції та населення будується на підставі конкретних програм. Так, у 1999 році була розроблена Комплексна програма з удосконалення роботи з кадрами і підвищення авторитету міліції на 1999 - 2005 рр.; у 2000 р. – Програма партнерських взаємовідносин між міліцією та населенням на 2000 - 2005 рр; Комплексна програма кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2001 — 2005 роки. Протягом 2002 – 2003 років у Харківській області було проведено експеримент побудови взаємодії міліції та населення за місцем проживання за конкретними програмами.
Проблема соціальної експертизи програм взаємодії міліції та населення актуальна і у теоретичному плані. Відбувається зміна цінностей, пріоритетів та механізмів взаємовідносин міліції і населення. Розширюється коло установ (суб’єктів), які проводять експертизу взаємодії міліції та населення. Поряд із державними установами серед суб’єктів соціальної експертизи з’являються представники недержавного сектору – неурядові установи, об’єднання громадян, громадські рухи тощо. При проведенні соціальної експертизи застосовуються інноваційні складові: 1) орієнтація працівників міліції у взаємовідносинах з населенням діяти за принципами професіоналізму, поваги до прав та свобод людини, дотримання міжнародних стандартів; 2) сприяння у формуванні відносин співробітництва, партнерства. Соціальна експертиза може застосовуватися на макро – (держава - суспільство), мезо – (управління МВС України у регіоні – обласна громада) та на мікро рівні (міський, районний, селищний відділ міліції – місцева громада). Це дає можливість розглядати соціальну експертизу як банк інформації про наявність норм, цінностей, ідей, які сприяють встановленню партнерських взаємовідносин міліції з населенням. Соціальна експертиза в основному застосовується при оцінці результатів наукових досліджень, розробці та реалізації наукових проектів.
Проте, лише лічені роботи присвячено експертизі або оцінці розробок і впровадження програм при управлінні соціальними процесами. Відомо, що взаємодія може проявлятись у вигляді конфлікту, компромісу або співробітництва. У дисертаційному дослідженні взаємодія розглядається як співробітництво. Такий підхід дає змогу розглядати програми як спосіб розв’язання проблем, у вирішенні яких зацікавлені як міліція, так і населення.
Ступінь наукового опрацювання проблеми.
Про необхідність оцінки рівня взаємодії міліції і населення вказано і у Законах України „Про участь населення у охороні громадського порядку та державного кордону”, „Про органи самоорганізації населення”, „Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави”, Указах Президента України „Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку”, а також у відомчих програмах, у наказі МВС України від 15.03.2001 р. № 197 „Про затвердження Інструкції з організації роботи органів внутрішніх справ України по забезпеченню взаємодії з громадськими формуваннями по охороні громадського порядку”. Безпосередньо проблеми соціальної експертизи програм взаємодії міліції/поліції та населення розглядали у своїх роботах такі вчені як Троянович Р., Ратц Х., Скоган У., Бек А., Бейлі Д., Гольдштайн Г., Скольник Дж., Беннет Т.. У вітчизняній науці емпіричними дослідженнями та аналізом впливу програм партнерства міліції та населення займалися Бандурка О.М., Кравченко Ю.Ф., Соболєв В.О., Ярмиш О.Н., Рущенко І.П., Кондрат’єв Я.Ю., Болотова В.О., Московець В.І. Значного розвитку вивчення моделей взаємодії поліції з громадами досягли російські вчені: Єрмолович Г.П., Сальников В.П., Губанов А.В. Методам і формам проведення соціальної експертизи присвячені роботи Ядова В.О., Лукова В.О., Антонюка Г.О., Афанас’єва В.Г., Курбатова В.І., Бестужева – Лади І.В., Воронкова О.О., Саєнка Ю.І., Сидельникова Ю. В., Волкова В.І., Саппи М.М., Лисиці Н.М., Міхальової К.Г.; роботи математиків та кібернетиків у галузі експертних систем Глушкова В.М., Паніотто В.І., Бешелєва С. Д., Гурвіча Ф.Г., Дрідзе Т.М., Тощенко Ж. Т.
Об'єкт дослідження. Виходячи з актуальності й ступеню розробленості проблеми, об'єктом дослідження було обрано соціальну експертизу як складову управлінської технології.Предмет дослідження – зміст, форми і основні тенденції розвитку соціальної експертизи програм взаємодії міліції та населення.Метою дослідження є визначення шляхів оптимізації діяльності органів внутрішніх справ на підставі впровадження системи оцінки програм взаємодії міліції і населення. Задачі дослідження. Виходячи з мети роботи, було поставлено такі задачі:
· розробити теоретичну модель соціальної експертизи програм міліції і населення, проаналізувати її структуру, функції, методи, норми, принципи проведення тощо;
· провести соціальну експертизу програм взаємодії міліції з населенням на загальнонаціональному та регіональному рівнях і запропонувати практичну технологію проведення соціальної експертизи таких програм;
· вивчити, проаналізувати та узагальнити зарубіжний досвід впровадження програм взаємодії міліції і населення, з урахуванням результатів їхньої соціальної експертизи в умовах сучасної України.
· розробити методичні рекомендації щодо проведення соціальної експертизи програм взаємодії міліції та населення з метою їхнього подальшого вдосконалення та використання доробок у повсякденній діяльності органів та підрозділів внутрішніх справ;
· розглянути можливості соціальної експертизи як форми громадського контролю за діяльністю органів внутрішніх справ України.
Теоретико-методологічні основи та емпірична база дослідження. Теоретичну основу дисертації складають наукові праці вітчизняних і зарубіжних соціологів, соціальних працівників, правознавців, що присвячені аналізу, технологіям проведення, використанню результатів соціальної експертизи при прийнятті управлінських рішень. Методологічним фундаментом дисертації виступає структурно - функціональна парадигма, що дозволяє розглядати функції, місце соціальної експертизи взаємодії міліції та населення в управлінні діяльністю органами внутрішніх справ. Методи дослідження. Серед методів дослідження автор використовує загальнонаукові методи: порівняльно-історичний метод для вивчення процесу становлення соціальної експертизи у часовій перспективі; метод системного аналізу для розгляду соціальної експертизи як системи, що складається з взаємозалежних елементів, а також виявлення ролі кожного з них. Конкретно-соціологічні методи: масове опитування населення та працівників міліції з метою вивчення стану виконання програм взаємодії міліції та населення, а також оцінки їхньої ефективності; напівструктуровані інтерв'ю і фокус-групи з експертами - представниками галузевих служб МВС України, представниками місцевих органів влади, установ освіти, громадськості; контент - аналіз відомчої документації, що регламентує діяльність органів та підрозділів з виконання програм партнерства міліції та населення.
Емпіричну базу роботи склали матеріали досліджень, проведених автором у складі групи дослідників науково-дослідної лабораторії соціальної і психологічної роботи в органах внутрішніх справ, кафедри прикладної соціології Національного університету внутрішніх справ у 2002-2003 роках „Взаємопорозуміння, співробітництво правоохоронних органів та населення”; опитано населення у Комінтернівському районі м. Харкова та у с. Солоницівка Дергачівського району Харківської області (N=2000), дільничних інспекторів підрозділів міліції вказаних територій (N=48); 14 поглиблених інтерв’ю з працівниками органів місцевого самоврядування, директорами шкіл, начальниками ЖЕДів) та „Оцінка стану виконання Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2000-2005 р.р.”; опитано працівників міліції у 18 регіональних управліннях внутрішніх справ (N=2400), проведено 18 фокус – груп за участю представників галузевих служб апаратів обласних та прирівняних до них управлінь. Було також використано досвід проведення соціальних експертиз вітчизняних та закордонних фахівців у зазначеній сфері. Валідність і надійність отриманих результатів забезпечується взаємодоповненням використаних методів (кількісних і якісних) і репрезентативністю вибіркової сукупності.Зв'язок роботи з науковими планами і програмами. Тема дисертації відповідає науковим завданням, що стоять перед дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема, пріоритетним напрямкам фундаментальних і прикладних досліджень навчальних і науково-дослідних установ МВС України на період 2002 - 2005 рр. (п. 3.1), (затверджених Наказом МВС України № 635 від 30.06.2002р.). Тема дисертаційного дослідження виконана у рамках Програми розвитку партнерських відносин між міліцією та населенням на 2000-2005 рр. та Комплексної програми кадрової політики в органах та підрозділах внутрішніх справ та забезпечення законності і дисципліни на 2000-2005 рр. (п.7), затверджена Наказом МВС України від 30.06.2001 р.№ 515, є складовою Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001 – 2005 рр. (п. 3.1), які схвалено вченою радою НУВС, протокол №3 від 23.03.2001 р.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що отримано низку нових результатів і узагальнень. А саме:
· вперше запропонована теоретична модель соціальної експертизи взаємодії міліції та населення, визначено і проаналізовано основні недоліки у розробці і проведенні соціальних експертиз програм взаємодії міліції і населення;
· вперше запропоновано використання поняття „КОП - моделі” для детального вивчення природи програм взаємодії поліції і громадськості та можливості їхнього застосування в Україні;
· отримав подальшого розвитку соціологічний підхід до аналізу соціальної експертизи як управлінської технології;
· уточнені основні етапи та логіка розвитку соціальної експертизи на основі використання теорії комунікативної дії, що стало підґрунтям для використання соціальної експертизи для оцінювання стратегічних та пілотних програм взаємодії міліції та населення на макро-, мезо - і мікро рівнях;
· одержало подальшого розвитку практичне обґрунтування моделі міліцейської діяльності, орієнтованої на громадськість, що дозволило уточнити склад інституцій (суб’єктів), які беруть участь у проведенні соціальної експертизи програм взаємодії міліції і населення.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає у тому, що основні ідеї і висновки роботи узагальнюють погляди на функції, методи, принципи проведення соціальної експертизи міліції і населення і розширюють наукове уявлення про соціальну експертизу як одну з найважливіших управлінських технологій. Проведено оцінювання двох програм взаємодії міліції та населення, одна - на загальнодержавному рівні, друга – на регіональному.Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, а також в якості підвалин реформування системи взаємодії міліції з населенням та укріплення довіри населення до міліції. Крім цього, основні результати дисертаційної роботи можуть бути використані службами дільничних інспекторів міліції, центрів громадських зв’язків, відділів по зв’язкам із населенням, навчальними закладами у процесі навчання майбутніх правоохоронців. Результати проведених досліджень вже використовуються у навчальному процесі, зокрема, у курсах „Робота з громадськістю у поліції зарубіжних країн”, „Соціальна робота в органах внутрішніх справ”, „Практикум PR в ОВС” для курсантів Національного університету внутрішніх справ.Особистий внесок дисертанта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до визначення принципів, методів, функцій та технологій проведення соціальної експертизи програм взаємодії міліції та населення.Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації відображено у 6 наукових публікаціях автора, доповідях на методологічних і науково-теоретичних семінарах кафедри прикладної соціології і науково-дослідної лабораторії соціальної і психологічної роботи в ОВС Національного університету внутрішніх справ, на науково – практичній конференції ад’юнктів та магістрів Національного університету внутрішніх справ (Харків, 2002), на IX і X Міжнародних наукових конференціях “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2003-2004 р.р.) та науково – практичній конференції „Актуальні проблеми сучасної науки у дослідженнях молодих учених” (НУВС, Харків, 2004).Публікації. Основні положення дисертації було викладено в 6 публікаціях у виданнях, що входять до переліку спеціалізованих видань із соціологічних наук, затверджених ВАК України.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації складає 194 сторінки. Список використаних літературних джерел складається із 174 найменувань, додатки викладено на 15 сторінках.
ОСНОВНИЙОСНОВНИЙ ЗМІСТЗМІСТ РОБОТИ
У вступівступі обґрунтовуєтьсяобгрунтовується актуальністьактуальність дослідженнядослідження, в исвітлю-ютьсяисвітлюється позначкаметамета і завдання дослідженнядослідження, й ого об'єктоб’єкт і предметпредмет, з азначаються теоретико -– методологічніметодологічні засадизасади й емпіричнаемпірична базабаза дослідження,дослідження, р озкриваєтьсяозкривається наукова новизнановизна, т еоретичне і практичне значення результатіврезультатів, а т акож форми їхїх апробаціїапробації.
У першому розділірозділі “Торговля женщинами в Украине: составляющиеТеоретико – методологічні підходи до вивчення соціальної експертизивідносин”” п роводиться историческо історично -– порівняльнийсравнительный аналізанализ походження соціальної експертизиУкраине; визначаються основні сфери використання експертних знань; виы діеляються основніосновные підходи до визначення соціальної експертизифакторы, женщинами; и зучаютсявивчаються особливостіособенности, с труктура, функціїфункции, утриманнясодержание зміст суб’єктно – об’єктний склад соціальної експертизи; розглядаються соціальні програми як об’єкт соціальної експертизи, критерії, норми та методи проведення соціальної експертизиУкраине.
УВ першомупервом підрозділіподразделе “Соціальна експертиза: поняття, умови виникнення та логіка розвиткуУкраине” диссертант детально аналізує сфери застосування експертних знань та наводить найбільш важливі, серед яких: судова експертиза, медико – соціальна, екологічна, експертиза культурних цінностей, професійна експертна діяльність та громадська експертиза.иссертант указывает, что торговля женщинами в Украине имеет долгую историю. Соціальна експертиза є похідною від прогнозування, соціальної діагностики та власне методу експертних оцінок у чистому вигляді. Соціальна експертиза застосовується у соціології як один із найбільш розповсюджених засобів отримання первинних соціологічних даних. Історично соціальна експертиза пов’язана з вимірюванням економічної, а згодом і соціально – економічної ефективності нововведень у різних сферах суспільного життя.
ПроведенийПроведенный авторомавтором аналізанализ демонструєпоказывает, що єдиного підходу до визначення поняття соціальної експертизи у соціологічній думці не існує. Тому автором було запропоновано використання двох підходів до визначення поняття та розуміння соціальної експертизи у цілому: когнітивного та утилітаристського. До прибічників когнітивного підходу відносять радянсько – російських та українських науковців, а до утилітаристів – західних дослідників. Основні відмінності у підходах полягають у ставленні до результатів соціальної експертизи, які у когнітивному підході є самоцінністю, необхідні для подальшого пізнання соціальної реальності, удосконалення соціологічного інструментарію. Ціннісна складова соціальної експертизи програм дозволяє виявити здатність взаємодії міліції і населення задовольнити потреби, інтереси обох сторін. Тобто взаємодія стає тут як цінність, норма зв’язків між відповідними суб’єктами суспільних відносин. Ціннісні властивості програм взаємодії міліції і населення усвідомлюються, оцінюються. Оцінка дає можливість визначити значущість програм взаємодії міліції і населення для вирішення таких проблем як: забезпечення громадського порядку, дотримання законності й правопорядку; захист і дотримання основних прав і свобод людини; профілактика правопорушень і боротьба з ними; виявлення і розслідування злочинів; надання допомоги і послуг населенню. Утилітаристський підхід зосереджується на впливі на бенефіціарів, учасників програм, результатах програм, що експертуються, взагалі на змінах проблемної ситуації, на яку було спрямовано соціальну програму. Утилітаристський підхід зосереджується на результаті або тих корисних наслідках, які спричинила програма або проект. У дисертаційному дослідженні використано обидва підходи у комплексі, тому що перший дає розуміння самого процесу виконання програми, а другий дає чітке уявлення про результат роботи програми.
Визначення суттєвих ознак соціальної експертизи та її складових дозволяє уточнити її значення у процесі формування і реалізації соціальних програм і проектів. По-перше, соціальна експертиза має науково-дослідницьку природу. По-друге, орієнтує на процес формування і реалізації соціальних програм, тобто на способи виконання її цілей і допомагає отримати відповідь: чи відповідає розроблений напрямок реалізації програм потребам практики. По-третє, соціальна експертиза пов’язана з оцінкою результатів реалізації цілей соціальних програм. По-четверте, є стандарти (або ідеали, теоретичні моделі), згідно з якими здійснюється порівняння. Коли інформацію про процеси та результати зібрано, настає етап оцінки якості програми шляхом порівняння її показників із певним комплексом очікуваних результатів.
Можна виділити три основних методологічних проблеми до дослідження соціальної експертизи. Першу проблему можна визначити як вибір парадигми, у рамках якої фахівець має намір провадити соціальну експертизу. Хоча більшість авторів конкретно й не вказує обрану концепцію, але за змістом публікацій це можна з’ясувати. Автор відносить себе до найбільшої когорти науковців, які сповідають структурно-функціональний аналіз. У цьому випадку обирається структурна одиниця (наприклад, програма взаємодії міліції з населенням на національному рівні), виявляються її функції по відношенню до суспільства як соціальної системи, до оточуючого середовища (програма – система органів внутрішніх справ, програма – громадянське суспільство, програма – місцева громада тощо). На основі історико - порівняльного аналізу розробляється нормативна модель функціонування програми, з якою порівнюється реальна поведінка структурної одиниці, виявляються найбільш слабкі прояви функцій структурної одиниці по відношенню до суспільства, до соціального оточення або до себе, вимірюється їхня значимість для розвитку системи і її елементів. Після цього формулюється ідея – брати цю одиницю в якості об’єкта соціального управління, будувати під неї спеціальну соціальну програму чи почекати, або взагалі відхилити намір щось робити з цією групою заходів соціальної політики, або вирішувати її, наприклад, шляхом застосування адміністративних методів.
Друга проблема методологічного напрямку стосується методів проведення соціальної експертизи. У практиці існує два основних підходи до оцінки соціальної політики – кількісний і якісний. Жорсткий кількісний підхід щодо соціальної експертизи соціальних програм спрямовано на аналіз причинної обґрунтованості явищ і процесів, якісний – на їх опис і отримання прямих, звичайних суджень різних учасників на різних етапах розробки і впровадження соціальної програми.
Третя методологічна проблема стосується вибору методів соціальної експертизи цілей соціальних проектів та програм, способів їх реалізації, оцінки роботи державних служб, результатів впровадження.
УВо другомувтором підрозділіподразделе „Функції та типології соціальної експертизихарактеристик”, автор, розглядаючи соціальну експертизу як специфічний вид діяльності, визначає її функції взагалі та при оцінюванні програм взаємодії міліції та населення зокрема.втор, рассматривая торговлю женщинами как вид латентных социальных отношений, предпринимает попытку определения места этого понятия в современной социологии. Серед найважливіших необхідно виділити діагностичну та прогностичну функції, тому що саме вони відбивають сутність соціальної експертизи в управлінні соціальними програмами. Дисертант,Диссертант спираючись нана структурно – функціональну парадигмусмысле, у структурі соціальної експертизи (оцінюванні) виділяє п’ять основних структурних елементів: мета соціальної експертизи, стандарти (норми, критерії) соціальної експертизи, систематична оцінка, сукупність експертних методів, результати застосування експертних методів.о есть как фундамента существования общества, условия, предпосылки и результата взаимодействия людей. Метою соціальної експертизи є встановлення відповідності діяльності органів державної влади, інших соціальних інститутів та організацій соціальним інтересам громадян та завданням соціальної політики, а також формування пропозицій для досягнення цієї відповідності.
УВ роботіработе вказуєтьсяуказывается, щочте об’єктами соціальної експертизи виступають: нормативно – правові акти (закони, укази, постанови), національні, регіональні, місцеві цільові соціальні програми та проекти, державні концепції в області соціальної політики, звіти про діяльність, на базі яких приймаються рішення органів державної влади, органів місцевого самоврядування. Суб’єктами соціальної експертизи на першому рівні можуть виступати різні органи державної влади та посадові особи, громадські організації тощо. До суб’єктів другого рівня можна віднести окремих дослідників (дослідницькі колективи), практичних працівників із системи „замовника”, авторитетну референтну групу.
УВо третьому второмпідрозділіподразделе „Соціальні програми як об’єкт соціальної експертизи, критерії, норми і методи соціального експертуванняхарактеристик” на підставі використання програмного підходу розглядається зміст, структура, завдання, фінансування впровадження соціальних програм у соціальній політиці. Розглядаючи соціальні програми, як канал реалізації соціальної політики держави, автор доходить висновку, що єдиним способом визначення успішності/неуспішності програми є соціальна експертиза. Соціальна експертиза програми обов’язково проводиться на підставі критеріїв або норм оцінювання (порівняння). Автор, використовуючи постулат М. Вебера про відносну усталеність цінностних критеріїв, доводить, що такі критерії можуть використовуватися при проведенні соціальної експертизи. Так, в основі більшості критеріїв, які застосовуються у соціальній практиці показників, лежать критерії мінімальності. Критерії оптимальності у соціальній практиці застосовуються у значно меншому ступені у зв’язку зі складним перекладом їх до системи показників.
У силу того, що соціальні завдання належать до класу багатокритеріальних завдань, вони припускають, за визначенням, вибір рішень, які є оптимальними за декількома критеріями якості. Тому, дисертант пропонує використовувати інтегральний критерій, що у методологічному плані являє собою декілька систем критеріїв та показників соціальної експертизи, кожна з яких набуває достатньої цілісності у зв’язку з обраним інтегральним критерієм, який покладено у його підвалину. Поряд із використанням соціальних критеріїв авторАвтор ууказує, що при проведенні соціальної експертизи використовуються норми, згідно з якими й проводиться оцінювання.
Особливого значення дисертант надає описанню методів соціальної експертизи, серед яких: метод експертних оцінок, метод фокус - груп, більш складний метод ситуаційного аналізу, метод складання сценаріїв, метод Дельфи, метод комісій, метод мозкової атаки, анкетний метод, метод поглибленого інтерв’ю, метод віднесеної оцінки, контент – аналіз. У технологічному зв’язку з методами автором розглядаються етапи проведення соціальної експертизи: формування робочої групи; уточнення результатів, що необхідно виміряти; виділення показників для виміру результатів, вибір методів і розробка інструментарію дослідження; безпосереднє проведення виміру (включаючи пілотажне); проведення аналізу отриманих результатів і підготовка звіту.
Таким чином, соціальна експертиза соціальної програми є складним процесом, що має свою структуру, методи, критерії та норми оцінювання, що у комплексі здатні забезпечити валідні та надійні оцінки соціальної програми, проекту чи політики у цілому. За Врезультатамирезультате проведеногопроведенного аналізуанализа, а втор дійшов висновкудійдеприходит, ук выводу, чщо методологічнийметодологический фундаментфундамент ефективногоэффективного дослідженняисследования соціальної експертизи можнаможно будуватистроить на підставіоснове структурного функціоналізмуфункционализмаа, щочто дозволяєпозволяет вивчатиизучать соціальну експертизу соціальних програм яккак частину управлінської діяльності у сфері управління соціальними програмами та проектами.
УВ другому розділі 1.”Використання соціальної експертизи для оцінки програм взаємодії міліції та населення в Україні” а втор приводитьпроводит детальне описання теоретичної та практичної моделей здійснення соціальної експертизи програм міліції та населення як на загальнонаціональному рівні, так і на регіональному. Розглядаються результати соціальної експертизи двох впроваджених програм взаємодії міліції та населення: Комплексної програми кадрової політики та зміцнення дисципліни на 2000-2005 роки та запровадження моделі поліцейської діяльності, заснованої за підтримки громадськості в Україні (на прикладі експерименту на території Комінтернівського району м. Харкова та с. Солоницівка Харківської області).
У першому підрозділі “Оцінка стану виконання заходів у сфері зв’язків із населенням та підвищення авторитету органів внутрішніх справ в рамках Комплексної програми кадрової політики та зміцнення дисципліни на 2000-2005 роки” автор реалізує практичну модель проведення процесуальної соціальної експертизи програми взаємодії міліції та населення на загальнонаціональному рівні. Вперше у системі МВС України дослідницьким колективом (до якого увійшов автор) було здійснено масштабну експертизу загальнонаціональної програми, що включила 18 регіонів та біля 2400 експертів. Дисертант у рамках програми, проводить нормативну оцінку заходів у сфері зміцнення зв'язків із населенням і підвищення авторитету міліції (взаємодії). Дослідження дозволило зробити низку висновків щодо перспективних напрямків роботи міліції із населенням:
· значних змін іміджу міліції у свідомості громадськості за роки функціонування Програми не відбулось. Причини цього носять як об’єктивний, так і суб’єктивний характер. По-перше, неможливо змінити свідомість людей, особливості їхнього менталітету за рік або навіть 3-5 років, цей процес значно довший. По-друге, стан матеріально-технічного та кадрового забезпечення на цей час просто не дає змоги це зробити, хоч майже в усіх областях України ведеться певна робота у цьому напрямку;
· нові громадські формування виникли на території 22% відділів. Але учасники фокус-груп відмітили формальність функціонування правоохоронних громадських формувань. Опосередковано про це свідчать дані опитування: значна кількість експертів не змогла дати оцінку змінам складу правоохоронних громадських об’єднань (по всьому масиву опитаних цей показних складає 46%). Із наведеного ми бачимо, що роботу громадських формувань сконцентровано на традиційних формах (добровільні народні дружини, студентські загони з охорони порядку, позаштатні співробітники міліції), які були закріплені у відомчих нормативних актах ще за часів Радянського Союзу, а після його ліквідації перейшли до відомчої нормативної бази сучасних органів внутрішніх справ України;
· для активізації співробітництва з населенням, на думку експертів, по-перше, треба збільшити матеріальне стимулювання громадян (54%), по-друге, забезпечити анонімність співробітництва (28%), по-третє, поліпшити інформованість населення про діяльність міліції та удосконалити нормативну базу партнерської взаємодії (по 26%). Таким чином, головними перешкодами у розвитку партнерства працівники міліції вважають об’єктивні фактори. Щодо негативних аспектів, які спостерігаються у межах системи органів внутрішніх справ, то їх як гальма партнерства називає значно менша кількість опитаних. Так, низький рівень професіоналізму працівників виділило 18% експертів, корумпованість у міліції – 13%, відсутність навичок міжособистісного спілкування – 12%.
ЗаВ результатамирезультате проведеногопроведенного аналізуанализа, а втор розділяє стурбованість експертів щодо необхідності створення більш прозорих та відкритих структур у системі органів внутрішніх справ, але це має відбуватися не за наказом “зверху”, а разом із іншими структурними змінами у цілому суспільстві. По – друге, такі заходи, як запровадження системи моніторингового дослідження оцінки населенням діяльності міліції, здійснити без залучення спеціалістів – соціологів, спеціального фінансування, практично неможливо. По – третє, виконання вимог Міністерства внутрішніх справ України щодо створення та функціонування місцевої міліції знову ж таки пов’язане з реформуванням системи органів внутрішніх справ у цілому, а просто відокремити й створити місцеву міліцію, на наш погляд, неможливо.
женщинами УВо другомувтором підподірозділіразделе „Соціальна експертиза запровадження моделі поліцейської діяльності, заснованої на підтримці громадськості в Україні (на прикладі експерименту на території Комінтернівського району м. Харкова та с. Солоницівка Харківської області)” а втор, аналізуючианализируя практику діяльності міліції, доходить висновку, що частіше за все працівники міліції, які зобов’язані налагоджувати партнерські відносини з громадськістю, та маючи на це відповідні повноваження, не в змозі створити нові форми та обмежуються поновленням діяльності загонів добровільних народних дружин у вищих навчальних закладах та промислових підприємствах, або добровільних помічників інспекторів державної автомобільної інспекції. Більш того, через об’єктивні причини ці форми взаємодії з населенням не можуть існувати у тому вигляді, як це було за радянських часів, а нові форми, методи залучення громадськості до цієї роботи та заохочення не розроблено, а ті що є не фінансуються. Практично відсутні теоретичні і практичні знання у сфері налагодження співробітництва населення та міліції. Така занедбана ситуація із запровадженням нових форм взаємодії міліції і населення створила умови для спроби апробувати англійський досвід роботи поліції із громадами в українських умовах. Було запропоновано низку програм такої взаємодії, яку б можна було запровадити на двох територіях з урахуванням культурних, історичних і економічних особливостей України: консультативні комітети/зустрічі дільничного інспектора міліції з місцевими мешканцями, сусідська взаємодопомога, профілактика злочинів/квартирних крадіжок, анонімна телефонна лінія “Зупини злочинця” та взаємодія міліції зі школами.
Автор вважає, що соціальна експертиза допомогла сформулювати існуючі проблеми. Так, міліція й населення усвідомлюють необхідність взаємодії, створення нових громадських об’єднань, удосконалення та зміни ставлення обох сторін до взаємодії. Так, якщо у 2000 році, перед початком експерименту, 61% населення с. Солоницівка й 58,2% мешканців Комінтернівського району м. Харкова вказували на необхідність налагодження більш тісної взаємодії між місцевими мешканцями та міліцією, то у 2002 році, після завершення експерименту, ці показники зросли до 63,2% й 70,4% відповідно. У той самий час значна кількість опитаних погано уявляють, у яких ефективних формах це могло б здійснюватися. Так, серед причин, що заважають активізації взаємодії міліції та населення, на думку працівників міліції, перше місце посідає відсутність платні за допомогу міліції (67,2%). Добровільна допомога міліції сприймається пересічним громадянином не як „самодопомога” в оздоровленні криміногенної ситуації у районі проживання, а як безоплатна, непрестижна праця, що потрібна лише міліції.
Таким чином, проведені соціальні експертизи програм взаємодії міліції і населення на загальнонаціональному та регіональному рівнях продемонстрували необхідність отримання зворотного зв’язку від бенефеціарів, виконавців програм. На підставі цього автор пропонує запровадити обов’язкову соціальну експертизу для усіх програм взаємодії населення та міліції, яка б дозволила систематично відслідковувати зміни стану соціального об’єкту, у нашому випадку - взаємодії населення та міліції, вносити відповідні та вчасні корегування, напрацьовувати практичні рекомендації для органів та підрозділів внутрішніх справ.
УкраїніУВ третьомутретьем розділіразделе „Використання зарубіжного досвіду програм взаємодії поліції з населенням та їх соціальної експертизиУкраине” автор на підставі методів системного аналізу, порівняння, досліджує особливостіособенности развитияформ та методів роботи поліції зарубіжних країн із громадськістю (громадами), оцінювання цих програм, використання оцінок в управлінській діяльності поліції, а також пропозиції щодо можливості впровадження окремих програм взаємодії поліції з громадськістю у роботу української міліції.
У першому підрозділі „Використання зарубіжного досвіду роботи програм поліцейської діяльності, орієнтованій на громадськість (COP – community oriented programs)Украине” автор, використовуючи метод системного аналізу, доводить, що найбільш ефективними у використанні так званих КОП - моделей є Сполучені Штати Америки, Великобританія та Канада. Так сталося, що назву „КОП” використовують практично всі служби по роботі з громадськістю вказаних країн у своїх PR – і пабліситі кампаніях, тому що ця абревіатура у перекладі з англійської „community-oriented programs” означає „програми, орієнтовані на громадськість”. Результати проведених соціальних експертиз провідних американських університетських центрів із проблем поліцейської діяльності, орієнтованої на громадськість, формулюють таку діяльність як особливий децентралізований підхід, спрямований на зменшення правопорушень, безладдя та страху перед злочинністю за рахунок інтенсивного залучення окремих поліцейських у громаду на довгий термін так, щоб можна було встановити добрі стосунки з населенням. Дисертант переконаний, що без розбудови системи місцевої міліції, переходу її до підпорядкованості місцевим органам влади, виборів начальників місцевих міліцейських управлінь, робота у напрямку налагодження взаємодії міліції та населення буде просуватися надто повільно.
У другому підрозділі „Аналіз та можливості використання програм, орієнтованих на громадськість в УкраїніУкраине” дисертант за допомогою порівняльного методу пропонує низку системних змін у роботу органів внутрішніх справ України з налагодження практичної взаємодії із населенням (місцевими громадами). Робиться акцент на розмаїтті підходів до реалізації КОП - моделей, рівнів реалізації та фінансування програм взаємодії поліції і громади, участі громадян у визначенні стратегічних напрямків забезпечення безпеки районів за місцем постійного проживання. Також розглядається суб’єктно – об’єктний склад, джерела фінансування програм, ролі поліції та окремих офіцерів. Усе викладене дозволяє зробити висновок, що запровадження КОП – моделей роботи поліції не є тимчасовою програмою, а являє собою систему роботи поліції, яку побудовано залежно від потреб місцевої громади.
У висновУ висновках узагальнено результати проведеного дослідження і сформульовано рекомендації. Дисертант акцентує увагу на тому, що:
1. В українській державі та у Міністерстві внутрішніх справ України зокрема, приймається та впроваджується чимало програм, якими заплановано реформування цілих сфер правовідносин, регулювання окремих видів діяльності тощо. Але досі на державному рівні не прийнято нормативного акту (закону чи підзаконного акту) про обов’язкове проведення соціальної експертизи соціальних програм, проектів, нормативних актів. Прийняття соціально важливих рішень не спирається на комплексні дослідження спеціалістів у соціальній політиці, не враховуються результати широкомасштабних соціологічних досліджень. Соціальне експертування програм взаємодії населення та міліції повинно носити постійний характер, а не тільки „на вході” та „на виході”. Мова йде про створення системи моніторингу, так званої „оцінювальної панелі”, за допомогою якої проводилася б оцінка всіх програм, які реалізовуються. Створення та використання моніторингової панелі надало б можливість оперативного корегування ходу виконання програм, переспрямування фінансового забезпечення, а також пріоритетів, які виникли у ході програми. Процесуальне оцінювання є потужним інструментом у проект – менеджменті та здатне значно підвищувати ефективність імплементованих програм та проектів.
2. Вивчення зарубіжного досвіду організації взаємодії поліції та населення дозволило проаналізувати систему складання планів заходів безпеки та утворення рад безпеки на регіональному та місцевому рівнях. План заходів безпеки складається поліцейським департаментом на рік/півроку, у якому детально викладаються аналіз поточного стану криміногенної обстановки у районі обслуговування, прогнози її розвитку на наступний рік, кошторис видатків поліції, результати моніторингових опитувань громадян щодо їх відчуття безпеки та задоволеності роботою поліції. Використання в Україні досвіду роботи рад безпеки на місцевому рівні є одним з ключових аспектів успішної діяльності місцевої міліції.
3. Дослідження підтвердило поки що недостатній рівень урахування громадської думки (близько 40% опитаних працівників міліції) щодо методів роботи міліції, напрямків взаємодії з населенням. Побудова програм взаємодії міліції та громадськості у демократичній державі повинна повністю базуватися на потребах та тривогах місцевих громад, а звідси й мати регіональну основу та фінансування. Як свідчить практика дослідження, загальнодержавні програми не можуть забезпечити однаковий рівень виконання в усіх регіонах, врахувати всі особливості, а можуть лише забезпечити нормативну підтримку функціонування таких програм на регіональному рівні: в області, районі, місті, селі. Соціальна експертиза експерименту впровадження нових моделей поліцейської діяльності у Комінтернівському та Дергачівському районах м. Харкова та Харківської області продемонструвала успішність територіального (регіонального) підходу до взаємодії, хоча впровадження вказаних програм також потребує корегувань.
4. Роль громадських організацій, формувань, місцевих громад, окремих активних громадян залишається досить незначною, але лише варто запропонувати ініціативу і вона буде підтримана. Загалом близько 80% опитаних громадян відповіли, що готові безумовно або при наявності визначених умов допомагати міліції. Це, на нашу думку, є благодатним ґрунтом для удосконалення роботи з громадськістю, тому що не потребує витрати додаткових ресурсів зі стимулювання активності населення. За умови існування громадських формувань з охорони порядку та сприяння міліції 60% працівників, за даними опитування, співпрацюють із ними, серед яких, в основному, добровільні народні дружини у різних варіаціях та позаштатні співробітники. Такі формування є досить застарілими та не завжди ефективними у нових умовах міліцейської діяльності, а нові громадські формування виникли лише у 22% відділів, що є критично малим, зважаючи на нагальну необхідність їхнього впровадження по всій території України.
5. Необхідно активно впроваджувати інноваційні технології, форми та методи роботи з громадськістю, які постійно напрацьовуються відомчою наукою. Наприклад, у Національному університеті внутрішніх справ протягом останнього десятиліття проведено
