Рецензія на дипломну роботу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
Чорна Жанна Леонтіївна
УДК 347.122
ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ МАЙНОВИХ
ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ МАЛОЛІТНІХ І НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ
Спеціальність 12.00.03 –
цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Львів - 2005
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі цивільного права та процесу Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.
Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Коссак Володимир Михайлович,
Львівський національний університет імені Івана Франка,
завідувач кафедри цивільного права і процесу.
Офіційні опоненти:
доктор юридичних наук, професор
Жилінкова Ірина Володимирівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри цивільного права №1;
кандидат юридичних наук, доцент
Кравчук Володимир Миколайович, Львівський юридичний інститут
Київського національного університету внутрішніх справ, доцент кафедри цивільного права.
Провідна установа – Інститут приватного права і підприємництва Академії правових наук України (м. Київ)
Захист відбудеться “26” січня 2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України (79000, м. Львів, вул. Січових стрільців, 14).
З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).
Автореферат розісланий “_22_” грудня 2005 року.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради,
кандидат юридичних наук, доцент В.О. Семків
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Конституція України проголошує людину найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини – головним обов’язком держави. Законодавчо закріплено засоби та загалом створено механізм захисту прав і свобод людини. Водночас цей процес не завершено, оскільки доводиться константувати численні порушення в сфері майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх.
Як свідчить судова практика, найбільше порушуються майнові права та інтереси малолітніх і неповнолітніх під час вчинення правочинів із нерухомим майном, власниками якого є малолітні і неповнолітні особи, при відшкодуванні шкоди, завданої здоров’ю останніх і при втраті годувальника.
Сьогодні активізувався процес розробки та прийняття багатьох концептуальних норм, які визначають основи правового статусу особи в суспільстві, створюють сприятливі умови для забезпечення її цивільної активності та захисту порушених майнових прав та інтересів. Для цього необхідним є дослідження форм і способів цивільно-правового захисту майнових прав та інтересів фізичних осіб, удосконалення роботи органів, на яких державою покладено відповідний обов’язок.
У захисті майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб найважливішим є зв’язок між правовими гарантіями, які їм надає закон і практичною реалізацією права на захист. Дисертаційне дослідження спрямоване на з’ясування теоретичних і практичних проблем захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, на вдосконалення правового механізму регулювання вказаних відносин.
Вітчизняна наука цивільного права в останні роки не приділяла достатньої уваги проблемам захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб. Відтак, найбільшої гостроти це питання набуло із впровадженням в Україні у 1992 році приватної форми власності, суб’єктом якої закон визнає також малолітніх і неповнолітніх осіб. Саме в цей період у власності вказаної категорії осіб почало частіше з’являтися цінне майно. З 1 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, який істотно розширює можливості неповнолітніх осіб щодо активного включення їх у сферу цивільного обороту шляхом надання їм повної дієздатності, а також щодо способів захисту порушених майнових прав. Однак Цивільний кодекс не в змозі охопити всі сфери правовідносин, у яких беруть участь малолітні і неповнолітні особи. Тому автор намагався обґрунтувати актуальність прийняття єдиного нормативно-правового акта, спрямованого на захист прав малолітніх і неповнолітніх осіб у всіх сферах їхньої життєдіяльності.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вчених-цивілістів: С.С. Алексєєва, Ю.Г. Басіна, С.М. Братуся, В.П. Грібанова, А.Г. Діденко, А.В. Кройтора, М.С. Малеїна, В.Ф. Маслова, А.А. Пушкіна, А.П. Сергєєва, А.С. Сліпченко, Б.Ю. Тихонової, Ю.К. Толстого.
При вивченні захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб предметом уваги стали праці Б.С. Антімонова, А.М. Белякової, Я.Р. Веберса, К.А. Граве, О.В. Дзери, С.Є. Донцова, Н.М. Єршової, І.В. Жилінкової, Ю.О. Заіки, Л.Л. Кофанова, В.А. Краснокутського, Н.С. Кузнецової, Л.Г. Кузнєцової, В.Н. Лєженіна, М.Я. Марініної, І.Б. Новицького, І.С. Перетьорського, В.А. Рясєнцева, Г.М. Свердлова, В.І. Серебровського, В.М. Співака, А.І. Пергамент, З.В. Ромовської, Г.М. Свердлова, В.А. Томсінова, В.Ю. Чуйкової, Я.М. Шевченко.
Вагома дослідницька робота з проблем захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб проведена внаслідок аналізу законів та підзаконних актів, які визначають напрямок правозастосовчої практики, що стосуються захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб.
Судові рішення в цивільних справах судів м. Києва, м. Хмельницького та Хмельницької області, пов’язані із захистом майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, підтвердили теоретичні положення, проаналізовані у дослідженні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка у контексті наукової теми “Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в європейське співтовариство”, затвердженій наказом ректора Львівського національного університету імені Івана Франка від 1.07.2002 року № 11/74 та “Вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового Цивільного кодексу України” від 31.10.2005 року № 4.
Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз правового становища малолітніх і неповнолітніх осіб у майнових відносинах за цивільним законодавством України.
Для реалізації поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання:
· з’ясувати стан наукового дослідження проблеми;
· визначити поняття та сутність правосуб’єктності малолітніх і неповнолітніх осіб у майнових відносинах;
· проаналізувати норми цивільного, сімейного, житлового права, які регулюють майнові права та інтереси малолітніх і неповнолітніх осіб;
· дослідити теоретичні та практичні проблеми, пов’язані із захистом майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб;
· виявити особливості набуття, реалізації та захисту майнових прав та інтересів малолітніми і неповнолітніми особами;
· проаналізувати практику застосування цивільного законодавства України, котре стосується захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб;
· удосконалити механізм цивільно-правового захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, обґрунтувати зміни та доповнення до нормативних актів, які стосуються захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб.
Об’єктом дослідження є цивільно-правові відносини у сфері захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб відповідно до цивільного законодавства України.
Предмет дослідження – майнові права та інтереси малолітніх і неповнолітніх осіб, правові проблеми їх набуття, здійснення та захисту, вдосконалення нормативної бази захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб, дослідження правових наслідків порушення цих прав та інтересів.
Методологічну основу дослідження становлять філософські, загальнонаукові та спеціально юридичні методи.
Метод діалектики використаний при об’єктивному і всебічному аналізі різного нормативно-правового матеріалу, пов’язаного з регулюванням майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб.
Соціологічний і статистичний методи використовуються у дослідженні судової практики, пов’язаної із захистом майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб.
Порівняльний метод використовується для порівняння цивільного законодавства України та цивільного законодавства інших країн про правовий статус, здійснення та захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб.
Історичний метод полягає у дослідженні еволюції законодавчого регулювання правосуб’єктності малолітніх і неповнолітніх осіб як учасників цивільних відносин від римського права до нині чинного Цивільного кодексу України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що у дисертаційній роботі зроблено спробу комплексно дослідити питання цивільно-правового захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб за цивільним законодавством України. В дослідженні аналізуються проблеми правосуб’єктності малолітніх і неповнолітніх осіб щодо набуття та здійснення майнових прав та обов’язків у різних сферах життєдіяльності, а також особливості захисту майнових прав та інтересів відповідно до умов сьогодення. Досліджуючи спірні питання захисту майнових прав та інтересів, автор зробив спробу внести свою частку у вирішення вказаної проблеми шляхом аналізу теоретичних та практичних положень щодо здійснення захисту майнових прав та інтересів вказаної категорії осіб.
За результатами дослідження автором обґрунтовуються пропозиції та рекомендації щодо вирішення проблемних питань, які мають важливе значення для вдосконалення чинного цивільного законодавства та судової практики, а саме:
- обґрунтовується положення, що особи, які не досягли 5 років, є недієздатними;
- сформульовано право неповнолітніх осіб, що досягли 14-річного віку, які мають заробіток, самостійно укладати договір найму житла, а також нести самостійну відповідальність за невиконання або неналежне його виконання;
- запропоновано, що у випадку невиконання або неналежного виконання неповнолітньою особою правочину, згоду на вчинення якого було надано органом опіки та піклування, додаткову відповідальність несе орган опіки та піклування;
- уточнено поняття дрібного побутового правочину;
- обґрунтовано, що правочин, укладений без згоди другого з батьків, повинен визнаватися недійсним у разі порушення прав дитини;
- доведено, що коли проти батьків відкрито провадження про позбавлення батьківських прав, суд може накласти заборону на здійснення ними управління та відчуження майна малолітньої чи неповнолітньої особи;
- обґрунтовано, що батьки повинні брати дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів із майном, яке належить малолітнім і неповнолітнім особам;
- доведено, що коли власником майна є малолітня особа, то, за договором управління майном установником управління є батьки малолітньої особи; якщо ж над малолітньою особою встановлено опіку – установником управління є опікун або орган опіки та піклування;
- додатково аргументується положення про право малолітніх і неповнолітніх осіб на відшкодування шкоди у разі завдання шкоди їхньому здоров’ю, яка виявляється у неналежному здійсненні нагляду за діями дітей батьками, які позбавлені щодо них батьківських прав;
- внесено пропозицію про надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі з моменту запису її матір’ю або батьком дитини.
Практичне значення результатів дослідження полягає у тому, що теоретичні положення, висновки і рекомендації, котрі містяться у дисертації, враховані в розробленому за участю автора Законі України “Про внесення змін і доповнень до Цивільного кодексу України” (щодо захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб), реєстраційний № 7150 від 03.03.2005 р.
Зміст дисертації, її висновки і пропозиції можуть бути використані:
- у науковій діяльності для подальших теоретичних досліджень механізмів захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб;
- у правотворчій діяльності, пов’язаній із вдосконаленням відповідного законодавства;
- в правозастосовчій діяльності органів, які здійснюють захист прав та інтересів особи;
- при складанні навчальних планів, програм, спецкурсів, написанні підручників із цивільного права.
Вирішення проблемних питань щодо захисту майнових прав та інтересів
малолітніх і неповнолітніх осіб є необхідною умовою підвищення правової культури та правового всеобучу самих малолітніх і неповнолітніх, а також їхніх батьків (усиновлювачів), опікунів та піклувальників.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження підготовлені і викладені на наукових конференціях: Перших Всеукраїнських осінніх юридичних читаннях студентів та аспірантів (м. Хмельницький, 2002 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (м. Хмельницький, 2002 р.); IX регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2003 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 2003 р.); X регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2004 р.); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2004 р.).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження викладені автором у 10 наукових працях, у тому числі в одному навчальному посібнику, 4 статтях у наукових журналах, 5 публікаціях матеріалів наукових конференцій. З них 4 статті опубліковані у виданнях, що визнані ВАК України як фахові з юридичних наук.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел і одного додатка. Загальний обсяг дисертації становить 164 сторінки. Список використаних джерел становить 170 найменувань на 14 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, зв’язок дослідження з науковими програмами і темами, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, ступінь апробації і публікації результатів дослідження, зазначено структуру дисертації та її обсяг.
Розділ 1. Загально-теоретична характеристика набуття, здійснення та захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб. У підрозділі першому розділу першого “Малолітні і неповнолітні як учасники майнових відносин” автором проаналізовані особливості правосуб’єктності малолітніх і неповнолітніх осіб, які стосуються набуття та здійснення майнових прав вказаною категорією осіб. Зокрема зазначається, що не всі майнові права особа може набути від народження. Існують майнові права, набути яких можна лише з досягненням певного віку. До цих прав належить – здатність заповідати своє майно (з 18 років), бути учасником господарських товариств (із 16 років), можливість займатися підприємницькою діяльністю (з 16 років), бути членом фермерського господарства (із 14 років), бути учасником (засновником) юридичних осіб (з 14 років). Крім цього, від народження особа наділяється такими майновими правами, як право приватної власності; право користування житловими приміщеннями й іншим майном; спадковими правами; правами автора творів науки, літератури і мистецтва, на відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції; іншими майновими правами. Аналізуючи чинне цивільне законодавство, дисертант доходить до висновку, що неповнолітнім особам повинно бути надане право з 14-річного віку на складання заповіту щодо майна, яке належить останнім на праві власності. Відповідно слід розширити дієздатність неповнолітніх осіб через надання права розпоряджатися майном з 14-річного віку шляхом складення заповіту, але обов’язковою при цьому є наявність згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
З правоздатністю особи тісно пов’язане питання дієздатності. Аналіз дієздатності осіб віком до 14 років дав змогу зробити висновок, що їх не можна наділяти однаковим обсягом дієздатності. Це пов’язується із рівнем психічного, розумового розвитку особи, здатності розуміти значення вчинюваних дій та настання їх наслідків. Тому автором пропонується встановити вік, до досягнення якого особа є недієздатною, а саме – до 5 років. Хоча, звичайно, досягнення такого віку теж не може бути еталоном для визнання недієздатними малолітніх осіб, але суть такого поділу зводиться до того, щоб розмежувати обсяг дієздатності осіб віком до 14 років.
Здійснення майнових прав за участю малолітніх і неповнолітніх осіб відбувається двома шляхами: самостійними діями самих малолітніх та неповнолітніх осіб; діями неповнолітніх осіб, які вчиняються за згодою їхніх батьків або ж самими батьками. При цьому така згода має свої юридичні наслідки, які виражаються у покладенні додаткової відповідальності на батьків у випадку, якщо неповнолітня особа порушить умови правочину, на який вони давали згоду. Відповідно до чинного законодавства згода на вчинення правочину неповнолітньою особою може бути надана і органом опіки та піклування. Тому автором обґрунтовується пропозиція, що у випадку, коли в неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування збитків за правочином, додаткову відповідальність буде нести орган опіки та піклування. В праві традиційно надається велике значення часу та умовам, за яких особі надається право самостійно, без допомоги інших здійснювати цивільні права та обов’язки, тобто надається повна цивільна дієздатність до настання повноліття. Серед випадків надання повної цивільної дієздатності до настання повноліття, законодавець називає осіб, які записані батьком (матір’ю) дитини. Автор пропонує уточнити вказану норму і надавати повну цивільну дієздатність неповнолітній особі з моменту запису її батьком (матір’ю) дитини. У підрозділі 2 “Право на захист цивільних майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб як вид юридичної гарантії” першого розділу автор здійснює аналіз проблем, що стосуються поняття захисту в цивільному праві. Зокрема, одні вчені вважають, що слід вживати поняття “охорона цивільних прав” (З.В.Ромовська, Б.Ю. Тихонова). Автор підтримує точку зору, що мова йде про захист цивільних прав, оскільки “охорона” – ширше поняття і включає в себе всю сукупність заходів не лише правового, але й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, які спрямовані на створення необхідних умов для здійснення суб’єктивних прав.
Щодо поняття “права на захист”, то в теорії права існують різні підходи до зясування змісту цього поняття. Так, одні вчені вважають, що право на захист є самостійним суб’єктивним цивільним правом (Є.А. Крашенінніков, А.С. Шевченко, В.В. Бутнєв), інші ж – що право на захист є складовою цивільного права (С.М. Братусь, В.В. Вітрянський, В.П. Грібанов). Автор підтримує останню точку зору і вважає, що за своїм змістом право на захист, як і субєктивне право в цілому, включає в себе низку можливостей правоохоронного характеру, здатних гарантувати субєктивне право на всіх етапах його реалізації. В юридичній науці розрізняють форми, способи та засоби захисту цивільних прав. Відповідно до чинного цивільного законодавства існують такі форми захисту цивільних прав: судовий, несудовий і самозахист. Під судовим захистом майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб слід розуміти діяльність судів, що здійснюється в порядку цивільного судочинства і засновану на принципах конституційного, цивільного, цивільного процесуального і сімейного права, і спрямована на відновлення (визнання) порушених (оспорюваних) цивільних і сімейних прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх шляхом застосування передбачених цивільним і сімейним законодавством способів захисту.
За захистом прав та інтересів малолітніх осіб у судовому порядку звертаються їхні батьки (усиновлювачі), опікун, прокурор, орган опіки та піклування. Що стосується неповнолітніх осіб, то вони можуть і самостійно звернутися у суд із позовом про захист, відновлення порушеного права та інтересу, що виникають із правочинів, які вони вправі вчиняти самостійно. Для захисту прав та інтересів особи за ЦК України використовуються відповідні способи, які є неоднорідними за своєю юридичною природою, що суттєво впливає на можливості їх реалізації.
Всі способи захисту прав та інтересів застосовуються за допомогою відповідних засобів, щодо визначення яких в науці немає єдиного підходу. Одні автори вважають, що засобами правового захисту є позов, заява або скарга (В.П. Грібанов, А.А. Добровольський), інші – рішення суду, постанова адміністративного органу. Автор підтримує першу точку зору і вважає, що засобами правового захисту є позов, заява або скарга.
Способи захисту, в свою чергу, поділяються на засоби захисту і засоби відповідальності. Серед способів захисту, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, засобами відповідальності можуть бути визнані лише відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди і компенсація моральної шкоди, всі інші є засобами захисту.
Несудовий захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб здійснює нотаріус (шляхом вчинення виконавчих написів на договірних документах, заходів по охороні спадкового майна), а також орган опіки та піклування, який вживає заходів щодо захисту особистих та майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб, бере участь у розгляді судами спорів, пов’язаних із захистом прав малолітніх і неповнолітніх, установлює опіку над майном, виконує ряд інших функцій. Неповнолітня особа може захищати свої права в порядку самозахисту.
У підрозділі 1 “Захист майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб при укладанні правочинів, пов’язаних з відчуженням майна” розділу 2 “Особливості захисту майнових прав малолітніх і неповнолітніх осіб в договірних, спадкових та житлових відносинах” автором розглядається одна із найбільш важливих правомочностей батьків у процесі управління майном малолітніх та неповнолітніх осіб в інтересах останніх – вчинення ними різного роду правочинів, об’єктом яких є майно малолітніх і неповнолітніх. До них належать: побутові правочини (правочини, які не підлягають нотаріальному посвідченню). До другої належать правочини, які виходять за межі побутових (договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації). Автор проаналізував поняття “дрібного побутового правочину”, який мають право вчиняти малолітні і неповнолітні особи і дійшов висновку, що воно потребує уточнення.
Важливим питанням, яке потребує уточнення, є питання про управління майном малолітньої особи. У ЦК України міститься глава 70, яка має назву “Управління майном”. У ч.5 ст. 177 СК України вперше вказано, що батьки вирішують питання управління майном малолітньої дитини спільно. Якщо ж один із батьків діє без згоди іншого, то другий із батьків може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним. Із змісту статті випливає, що для цього є достатнім сам факт вчинення правочину одним із батьків без згоди іншого. На погляд дисертанта, обовязковою умовою визнання правочину недійсним повинно бути порушення майнових прав дитини (загроза порушення цих прав), яке виникло в результаті його вчинення. Тільки за наявності цих двох умов правочин може бути визнаний недійсним.
Автором також розглядається питання про управління майном малолітніх і неповнолітніх осіб у випадку відкриття проти батьків провадження про позбавлення батьківських прав. На думку дисертанта, в такому випадку суд може накласти заборону на здійснення управління та відчуження майна, яке належить дитині, і передати таке управління органу опіки та піклування, оскільки до винесення судом рішення про позбавлення батьківських прав вони зберігають усі батьківські права, в тому числі і щодо управління майном дитини. Автором пропонується також встановити в законодавчому порядку, що установником управління майном (за договором управління майном), яке належить малолітній особі, є її батьки. І лише у випадку, коли над малолітньою особою встановлено опіку, установником управління є опікун або орган опіки та піклування. В підрозділі 2.2. “Захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб при спадкуванні” аналізуються проблеми, пов’язані із правом на обов’язкову частку в спадщині, оформленням спадкових прав. Порівняно з ЦК УРСР 1963 р. в ЦК України 2003 р. розмір обов’язкової частки зменшено з 2/3 до 1/2, що, на погляд автора, є необґрунтованим. Діти, зачаті або народжені у шлюбі, визнаному недійсним, мають такі ж спадкові права, що і діти, народжені в дійсному шлюбі, оскільки недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов’язків батьків і дитини. Автором обґрунтовується точка зору, що діти, щодо яких почався процес усиновлення, до моменту усиновлення не втрачають право ні на частку в спадковому майні як спадкоємці за законом, ні на обов’язкову частку в майні спадкодавця, якщо майно заповіли іншим особам, оскільки на час відкриття спадщини правовідносини із спадкодавцями, які були їхніми батьками, не були припинені. Інтереси дітей, у тому числі зачатих за життя спадкодавця та народжених після його смерті, при спадкуванні за законом захищаються шляхом включення їх до кола спадкоємців першої черги.
Ще одним важливим моментом, який не отримав закріплення у законодавстві, є питання про можливість спадкування підопічними дітьми майна їхніх опікунів та піклувальників. Автор вважає, що вони мають вказане майнове право за умови, що діти перебували на утриманні у опікуна або піклувальника. В такому разі вони мають право спадкувати майно як утриманці відповідно до ч.2 ст. 1265 ЦК України.
Крім цих загальних норм, існують і спеціальні норми, які стосуються захисту спадкових прав малолітніх і неповнолітніх осіб та здійснення ними права на спадкування. Сюди відносять право на спадкування майна у фермерському господарстві, господарському товаристві, виробничому кооперативі, акцій, компенсацій остарбайтерам, коштів, які виплачуються у зв’язку з відшкодуванням збитків, завданих внаслідок загибелі під час виконання трудових обов’язків нашими співвітчизниками за кордоном, спадкування грошових вкладів. В підрозділі 2.3. “Захист житлових прав малолітніх і неповнолітніх осіб” розглядаються питання місця проживання вказаних осіб, право на користування житлом, збереження за ними житлового приміщення у випадку їх відсутності.
Право на житлове приміщення у малолітньої і неповнолітньої особи виникає з договору найму житла, згідно з яким у всіх членів сім’ї наймача рівні права і обов’язки, що випливають із даного договору. Разом з тим, при вирішенні питання про надання житлової площі у будинках державного і громадського житлового фонду в порядку поліпшення житлових умов, у документах вказуються всі члени сім’ї, які не досягли 18-річного віку, котрі враховуються при визначенні розміру наданого їм житлового приміщення і включаються в ордер. У даний час є актуальним питання про надання можливості неповнолітнім особам самостійно укладати договір найму житла.
Положення Житлового кодексу УРСР не обмежують здатність неповнолітніх осіб бути суб’єктами цього договору, але, на думку автора, в такій ситуації повинно бути дотримано правило про наявність згоди з боку їхніх батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Це стосується випадків, коли у неповнолітньої особи є постійне джерело прибутку, яке може використовуватися для оплати житлового приміщення. Неповнолітні особи, які мають самостійний заробіток також вправі вимагати, за згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ними, укладення з ними окремого договору найму житла. Теорія та судова практика не дає однозначної відповіді на питання про те, чи включення малолітньої (неповнолітньої) особи до ордера на житлове приміщення, надане одному з батьків, має наслідком втрату такою малолітньою (неповнолітньою) особою права на користування житловою площею у другого з батьків, з яким малолітня або неповнолітня особа постійно проживала. Найкращим чином житлові права дитини будуть захищені у випадку, якщо вона буде мати право на користування житловою площею обох батьків.
Опікуни і піклувальники малолітніх і неповнолітніх осіб, які вселяються у житлове приміщення дітей, не набувають права користування ним. Після закінчення опіки та піклування, якщо з опікунами та піклувальниками не буде укладено договору найму житла, вони підлягають виселенню з нього без надання іншого житлового приміщення. Стосовно права підопічних дітей на житлову площу свого опікуна чи піклувальника, автор вважає, що діти не мають такого права.
Щодо захисту житлових прав малолітніх і неповнолітніх осіб, які проживають у службових житлових приміщеннях, то у випадку виселення, їм обов’язково повинно надаватися інше упорядковане житлове приміщення.
Наступним моментом, який обґрунтовується автором і потребує правового регулювання, є право неповнолітніх осіб, які мають самостійний заробіток і які виявилися єдиними спадкоємцями членів житлово-будівельного кооперативу, на вступ в кооператив і право отримати ордер на житлове приміщення в кооперативі (мова йде про випадок, коли квартира ще не виплачена). На захист майнових прав та інтересів дітей спрямований Закон України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, який прийнятий 2 червня 2005 р. і набирає чинності з 1 січня 2006 року. А саме, у абзаці 3 ст. 2 Закону зазначається, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органу опіки та піклування. У підрозділі 1 “Особливості відшкодування шкоди, завданої здоров’ю малолітніх і неповнолітніх осіб” розділу 3 “Захист майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб в деліктних зобов’язаннях” аналізуються проблеми захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб. До таких проблем можна віднести: питання про юридичне значення поведінки самого потерпілого (малолітнього чи неповнолітнього) при відшкодуванні завданої йому шкоди; про вину осіб, зобов’язаних здійснювати нагляд за малолітніми чи неповнолітніми особами при відшкодуванні завданої останнім шкоди; про те, з яких виплат складається відшкодування шкоди, якщо шкода завдається здоров’ю малолітньої чи неповнолітньої особи.
Щодо першого питання, то малолітня особа ще не досягла того рівня усвідомлення значення своїх дій, коли б вона могла належним чином оцінювати наслідки своєї поведінки, тому, за загальним правилом, вона не несе відповідальності за шкоду, завдану іншим особам, а, значить, її поведінка не впливає на розмір відповідальності у заподіювача шкоди, коли шкода завдається їй самій. Тобто наявність необережності в діях малолітньої особи не тягне за собою зменшення відшкодування. Щодо неповнолітніх осіб, то якщо в тій шкоді, яка завдана неповнолітній особі, є наявність грубої необережності самого неповнолітнього, то розмір відшкодування може бути зменшений.
Спірним і не врегульованим залишається питання щодо врахування вини осіб, які зобов’язані здійснювати нагляд за малолітніми і неповнолітніми особами. В роботі обґрунтовується пропозиція, що вина батьків повинна враховуватися, оскільки вони зобов’язані виховувати та утримувати дітей до настання повноліття. Більше того, батьки, які були позбавлені батьківських прав, повинні нести відповідальність за завдання малолітній чи неповнолітній особі шкоди, якщо вони неналежним чином виконували свої батьківські обов’язки. Якщо неповнолітній потерпілий отримав ушкодження здоров’я у зв’язку із трудовою діяльністю, то відшкодовується шкода, пов’язана із зменшенням його професійної працездатності, виходячи із заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати. У підрозділі 3.2. “Відшкодування шкоди малолітнім і неповнолітнім особам, завданої втратою годувальника” розглядаються питання про розмір відшкодування, вікові межі відшкодування за цією підставою, критерії відшкодування шкоди. Зокрема зазначається, що відповідно до чинного законодавства ця шкода відшкодовується дитині до досягнення нею 18 років (учню, студенту – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років). Для відшкодування вказаної шкоди закон не ставить право одержання матеріальної допомоги в залежність від спільного проживання із годувальником. Тобто інтереси малолітніх і неповнолітніх осіб захищаються і в тому випадку, коли за життя годувальника дитина разом з ним не проживала, але він виплачував аліменти на їх утримання. При цьому важливим є визначення підстави перебування дитини на утриманні. В цьому випадку діють такі критерії: знаходження на утриманні особи; підстави знаходження на утриманні особи; вік дитини; навчання в учбовому закладі.
На підставі аналізу чинного законодавства обґрунтовується висновок, що право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника мають також діти, батьки яких знаходились у актичних шлюбних відносинах, при умові добровільного визнання батьківства або якщо батьківство було встановлено за рішенням суду.
Право на відшкодування шкоди, завданої втратою годувальника мають малолітні і неповнолітні особи в разі оголошення особи, яка є годувальником, померлою.
Автор вважає, що малолітні і неповнолітні мають право і на відшкодування шкоди, у випадку смерті обох батьків, які не мали заробітку протягом, наприклад, двох останніх років (домогосподарка, студент). Розмір відшкодування шкоди повинен визначатися в розмірі мінімальної заробітної плати на кожного з годувальників.
Аналізуючи сімейне законодавство, автор приходить до висновку, що малолітні і неповнолітні особи мають право на відшкодування шкоди у випадку втрати годувальника і у випадку, коли загинули батьки, які були позбавлені щодо таких дітей батьківських прав, оскільки відповідно до СК України, особи, які позбавлені батьківських прав, не звільняються від обов’язку щодо утримання дитини. Хоча незрозумілим залишається питання, в чому проявляється цей обовязок по утриманню і чому, коли втрачається будь-який звязок з дитиною, залишається обовязок по утриманню дитини.
Усиновлені діти мають право на відшкодування вказаної шкоди нарівні з рідними дітьми.
ВИСНОВКИ
У дисертації по-новому розв’язується наукове завдання, яке полягає у поглибленні правових знань про особливості цивільно-правового захисту майнових прав та інтересів малолітніх і неповнолітніх осіб. Основні висновки, що відображають погляди дисертанта на цю проблему, виражені у наступних положеннях:
1. В роботі додатково аргументується висновок про те, що цивільно-правовий захист цивільних прав осіб виступає як елемент субєктивного права, встановлений безпосередньо законом.
2. Правова регламентація дієздатності громадян належить до кола найважливіших засобів впорядкування правового статусу осіб у суспільних відносинах. У результаті дослідження вказаної проблеми автором вноситься пропозиція доповнити частину 1 ст. 32 пунктом 5 і викласти в такій редакції: “Фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня особа) має право заповідати своє майно, придбане за кошти, отримані в результаті трудової, підприємницької, інвестиційної діяльності, а також за рахунок інших доходів при наявності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника”.
3. Пропонується доповнити ч. 1 ст. 1234 ЦК України абзацом 2 викласти в такій редакції: “Право на заповіт має неповнолітня фізична особа з неповною цивільною дієздатністю стосовно належного їй на праві власності майна при наявності згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальника”.
4. Цивільний кодекс України регламентує дієздатність осіб, які не досягли 14 років, як часткову. Разом з тим від народження особи і до досягнення нею 14-річного віку проходить досить тривалий період. Тому не можна порівнювати дієздатність особи, наприклад, в 5-річному віці і до досягнення нею 14 років. Доцільно встановити такий граничний вік, до досягнення якого особа є недієздатною. Пропонується доповнити частину 1 ст. 30 ЦК України абзацом 2 і викласти в такій редакції: “Фізична особа віком до 5 років є недієздатною”.
5. Аргументується висновок про покладення додаткової відповідальності за невиконання неповнолітньою особою правочину, на який була надана згода органом опіки та піклування, вказаним органом і пропонується доповнити ст.33 ЦК України частиною 3 і викласти в такій редакції: “Якщо згоду на вчинення неповнолітньою особою правочину дає орган опіки та піклування, то в разі недостатності майна у неповнолітньої особи для відшкодування збитків, заподіяних невиконанням правочину додаткову відповідальність несе орган опіки та піклування”.
6.Уточнено визначення поняття дрібного побутового правочину. пропонується пункт 1 частини 1 ст.31 ЦК України викласти в такій редакції: “Під дрібним побутовим правочином розуміють правочин, який має побутовий характер, вчиняється систематично, на невелику суму, спрямований на задоволення особистих, матеріальних чи культурних потреб особи і відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку”.
7.Запропоновано ч.2 абзацу 2 ст.32 ЦК України викласти в такій редакції: “На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів), піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування”.
8. Запропоновано частину 1 ст. 35 ЦК України викласти в такій редакції: “Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі з моменту запису її матір’ю або батьком дитини”..
9.Доцільно було б прийняти спеціальний нормативний акт – “Закон про права дитини”, розробка якого почалась ще в 1992 році, але так і не знайшла свого втілення. Цей закон, по-перше, повинен об’єднати всі права малолітніх та неповнолітніх осіб; по-друге, – врегулювати права, які в даний час не знайшли правового регулювання. На наш погляд, таким повинен бути шлях підвищення рівня правової захищеності малолітніх і неповнолітніх. Закон про права дитини стане тим фундаментом, який буде визначати мету, завдання, способи правозахисної діяльності щодо дітей.
10. Уточнити частину 4 ст. 177 СК України, викласти в такій редакції: “При вчиненні одним з батьків правочинів щодо майна малолітньої особи, вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним, як укладеного без його згоди і такого, що порушує права малолітньої дитини і виходить за межі дрібного побутового”.
11. Доповнити ст. 177 СК України частиною 8 в такій редакції: “Суд може накласти заборону на здійснення управління та відчуження майна, яке належить дитині у випадку, коли щодо батьків відкрито провадження про позбавлення батьківських прав”.
12.Частину 3 ст. 1032 ЦК України викласти в такій редакції: “Якщо власником майна є малолітня особа, установником управління є її батьки. Якщо власником майна є малолітня особа, над якою встановлена опіка, або фізична особа, яка визнана недієздатною, установником управління може бути опікун або орган опіки та піклування”.
13. Пропонується частину 1 ст. 54 ЦК України викласти в такій редакції: “Якщо фізична особа – підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовується у підприємницькій діяльності, стала малолітня чи неповнолітня особа, над якою встановлено опіку чи піклування, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна”.
14. Пропонується ст. 1183 ЦК України викласти в такій редакції: “Батьки зобов’язані відшкодувати шкоду, завдану дитиною, а також шкоду, завдану дитині, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, якщо вони не доведуть, що ця шкода не є наслідком невиконання ними своїх батьківських обов’язків”.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Чорна Ж.Л. Право неповнолітніх на житло //
