Інститут проблем виховання АПН України

ЧЕРНЕТА Світлана Юріївна

УДК 37.013.42+316.61-053.6

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ У НЕФОРМАЛЬНИХ МОЛОДІЖНИХ ОБ’ЄДНАННЯХ

13.00.05 – соціальна педагогіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем виховання АПН України.

Науковий керівник – кандидат педагогічних наук,

Дурманенко Євгенія Аристархівна,

Волинський державний університет

імені Лесі Українки, доцент кафедри

соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти – доктор педагогічних наук, професор,

Сметанський Микола Іванович,

Вінницький державний педагогічний

університет ім. М.Коцюбинського,

завідувач кафедри педагогіки

кандидат педагогічних наук,

Алєксєєнко Тетяна Федорівна,

Інститут проблем виховання АПН України,

старший науковий співробітник,

завідувачка лабораторії соціальної педагогіки.

Провідна установа – Луганський національний педагогічний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра соціальної

педагогіки, Міністерство освіти і науки України,

м.Луганськ.

Захист дисертації відбудеться “24” січня 2006р. о 1400 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. Берлинського, 9).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. Берлинського, 9).

Автореферат розіслано “23” грудня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Пустовіт Г.П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Реформування сучасної системи освіти зорієнтоване на створення умов для вільного розвитку й саморозвитку особистості. Однак школа як провідний соціальний інститут сьогодні не може ефективно розв’язувати виховні завдання без взаємодії з різноманітними позашкільними та неформальними молодіжними об’єднаннями, які відіграють важливу роль у соціалізації підростаючого покоління, задоволенні його потреб, самоствердженні та самореалізації.

Особливо гостру потребу в діяльності таких об’єднань відчувають підлітки, оскільки підлітковий вік є вирішальним етапом у соціалізації особистості. У цьому віці важливу роль у становленні особистості відіграють насамперед ровесники. У зв’язку з чим послаблюється педагогічний вплив сім’ї та школи на формування підлітка. Відтак, вимоги соціуму до підлітка, не завжди співпадають з його потребами, тобто проблеми самореалізації особистості полягають у тому, щоб максимально забезпечити рівновагу суспільних і особистих інтересів індивіда. У цьому контексті ми розглядаємо соціалізацію в неформальних молодіжних об’єднаннях як процес засвоєння підлітком соціального досвіду, в ході якого він (підліток) перетворює соціальний досвід у власні цінності та орієнтації, вибірково вводить у свою систему поведінки ті норми, які прийняті в групі.

У філософському контексті процес соціалізації особистості досліджували С.Батенін, Я.Гілінський, С.Дригулієв, М.Каган, В.Москаленко, В.Шепель, у психологічному – Б.Ананьєв, О.Асмолов, Л.Божович, Д.Ельконін, В.Куєвда, Р.Нємов, М.Смирнов, Д.Фельдштейн, В.Шубинський, у соціологічному – І.Кон, А.Харчев, Я.Щепанський, у педагогічному – Л.Гордин, О.Дорошенко, М.Касьяненко, О.Литвинюк, А.Мудрик, В.Сухомлинський.

Характеристику процесу соціалізації як системи, розробку основ її теорії здійснено також у працях І.Звєрєвої, А.Капської, Л.Коваль, М.Лукашевича, Л.Міщик, І.Огороднікова, Ю.Сичова, В.Слюсаренка, Т.Філонова, С.Харченка, С.Хлєбнік, Н.Щуркової.

Актуальним у психолого-педагогічному розкритті поняття соціалізації підлітка є діяльнісний підхід, який базується на працях педагогів і психологів Б.Ананьєва, Л.Виготського, А.Леонтьєва, С.Рубінштейна та ін. У їхніх дослідженнях особистість розглядається як суб’єкт діяльності, яка сама формуючись у діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності та спілкування.

Важливими стосовно проблеми нашого дослідження є концептуальні ідеї особистісно орієнтованого підходу у вихованні, обґрунтовані М.Акимовою, І.Бехом, А.Бойко, І.Єрмаковим, В.Кузем, В.Нечипоренко та ін.

Проблемі впливу середовища на формування особистості присвятили психолого-педагогічні дослідження Л.Виготський, С.Шацький, О.Лурія, А.Леонтьєв та ін., які розробили концепцію соціального розвитку дитини.

Сьогодні здійснено ряд досліджень, які висвітлюють проблеми творення особистості в підлітковому віці, її ставлення до оточуючого світу, світу дорослих і однолітків, світу власного “Я” (Б.Ананьєв, Л.Божович, А.Валлон, Л.Виготський, М.Каган, І.Кон, О.Леонтьєв, Н.Менчинська, Ж.Піаже, С.Рубінштейн та ін.).

Історичні аспекти виникнення, розвитку та діяльності неформальних молодіжних об’єднань розглядали М.Малютін, Д.Ольшанський, В.Лісовський, А.Яковлєв, Ф.Штибіц та ін. Так, зокрема, вони наголошували на тому, що в період перехідного віку підліток віддаляється від своєї первинної групи – сім’ї, а входить у нову групу – неформальну.

Значення неформальних об’єднань для соціалізації підростаючого покоління набуває сьогодні особливої уваги. Існуюча відносна пасивність неформального молодіжного руху дещо знизила гостроту проблеми. Однак досвід країн Заходу переконує, що цей спад тимчасовий. Численні спостереження вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів, починаючи з 40-х років ХХ ст. (М.Малютін, Д.Ольшанський, В.Лісовський, І.Башкатов та ін.), зафіксували циклічність у проявах молодіжної активності і взаємопроникнення різних молодіжних культур. Отже, є всі підстави прогнозувати, що найближчим часом відбудеться новий сплеск молодіжної активності, представлений широким спектром інтересів і захоплень. Це змушує по-новому підходити до проблем молодіжного руху і вимагає тісної інтеграції різних наук (педагогіки, психології, соціології, філософії, етнографії) з метою вивчення теоретичних і прикладних проблем соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Практика свідчить, що сучасною загальноосвітньою школою у позаурочній діяльності соціалізація підростаючого покоління здійснюється здебільшого стихійно, без належної координації виховних впливів різних соціально-педагогічних систем. Так, у процесі дослідження проблеми було виявлено суперечності: а) між необхідністю підвищення ефективності виховної позаурочної діяльності з підлітками та відсутністю науково обґрунтованих організаційно-педагогічних засад їх соціалізації; б) потребою в інтеграції виховних впливів навчально-виховних, позашкільних закладів, громадських організацій та відсутністю означених вище зв’язків у реальній педагогічній практиці; в) проголошеним у Законах України “Про освіту”, “Про позашкільну освіту”, Національній Доктрині розвитку освіти пріоритетом загальнолюдських цінностей та орієнтацією значної частини сучасної підліткової молоді на матеріальні блага тощо.

Відсутність науково обґрунтованих підходів до подолання виявлених суперечностей і необхідність практичного вдосконалення змісту, форм, методів та організаційно-педагогічних умов соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Організаційно - педагогічні умови соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об'єднаннях”.

Зв’язок роботи з науковими темами, планами, програмами.

Дисертаційне дослідження є складовою комплексної теми лабораторії діяльності позашкільних закладів Інституту проблем виховання АПН України “Соціально-педагогічні основи діяльності позашкільних закладів освіти в сучасних умовах” № 0100U000152. Тема дисертаційного дослідження затверджена Вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки (протокол № 14 від 28 серпня 2000р.) та радою з координації наукових досліджень в галузі педагогіки та психології в Україні АПН України (протокол № 4 від 28.04.2004р.).

Об’єкт дослідження – соціалізація підлітків у неформальному молодіжному об’єднанні.

Предмет дослідження – зміст, форми, методи та організаційно-педагогічні умови соціалізації підлітків у неформальному молодіжному об’єднанні.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити функціональну модель соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях і організаційно-педагогічні умови реалізації змісту, форм і методів соціалізації підлітків у цих об’єднаннях.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що науково обґрунтована функціональна модель соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях сприятиме підвищенню її ефективності за умов:

1) інтеграції усіх соціально-педагогічних виховних впливів;

2) цілеспрямованого виховного впливу на неформальні молодіжні об’єднання асоціального спрямування з метою переорієнтації їх на соціально спрямовану діяльність;

3) впровадження запропонованої функціональної моделі в діяльність неформальних молодіжних об’єднань.

Мета і гіпотеза обумовили основні завдання дослідження:

1. З’ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та виховній практиці.

2. Розкрити сутність, передумови виникнення, типи та функції підліткових неформальних об’єднань.

3. Визначити організаційно-педагогічні умови ефективної соціалізації підлітка в неформальному об’єднанні.

4. Теоретично обґрунтувати функціональну модель соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях та експериментально перевірити її педагогічну ефективність.

5. Розробити методичні рекомендації “Сучасні підходи до ефективної соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях”.

Методологічну основу дослідження становлять: особистісно-орієнтований та діяльнісний підходи у вихованні; філософські, соціальні, психолого-педагогічні ідеї щодо суспільних тенденцій створення нової системи виховання в Україні; дидактичні принципи, зокрема, активності особистості, врахування вікових і індивідуальних особливостей; сучасні дослідження з проблеми самореалізації особистості та позакласної діяльності підлітків; положення про соціалізацію підлітків в об’єднаннях за інтересами; нові форми роботи з організації вільного часу підлітків.

Теоретичну базу дослідження становлять положення і висновки, викладені в працях з проблем: соціалізації особистості (Ж.Піаже, Дж.Мід, Е.Дюркгейм, Т.Парсонс); формування свідомості і переконань особистості (І.Бех, А.Бойко, О.Столяренко та ін.); соціальної орієнтації учнів, їх самовизначення і самоствердження (О.Баранков, О.Киричук, Г.Сорока та ін.); формування світоглядної культури особистості (Р.Арцишевський, Є.Дурманенко, О.Шаповал); впливу активної діяльності школярів на їх соціалізацію (В.Білоусова, Ю.Гапон, Н.Заверико та ін.); розвиток соціальної активності особистості (М.Добринін, А.Сікорська, І.Федоришина, І.Тисячник); впливу дитячого руху на соціалізацію особистості (І.Звєрєва, Л.Коваль, Л.Орбан); діяльності неформальних молодіжних об’єднань (М.Малютін, Д.Ольшанський, В.Лісовський, А.Яковлєв) тощо.

Методи дослідження:

· теоретичні: аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, класифікація науково-методичної літератури з метою обґрунтування організаційно-педагогічних умов соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях; метод порівняльного аналізу для визначення критеріїв і рівнів соціальної активності підлітків-неформалів;

· емпіричні: педагогічний експеримент з метою перевірки висунутої гіпотези; діагностичні методи (опитування студентів, підлітків, адміністрацію загальноосвітніх шкіл, завідуючих відділами соціальних служб для молоді обласних та районних державних адміністрацій, анкетування, тестування та бесіди зі школярами) для визначення рівня соціальної активності підлітків-неформалів; обсерваційні методи (пряме, побічне спостереження), що сприяли реалізації програми дослідження та дали змогу визначити кількісні та якісні зміни в ефективності соціалізації підлітків у неформальних об’єднаннях;

· статистичні: метод математичної статистики для визначення валідності та надійності одержаних результатів, порівняння експериментальних даних з вихідними.

Експериментальною базою дослідження було охоплено 621 респондент, в тому числі: 62 учні 9-их класів НВК “ЗОШ І-ІІІ ступеня № 11” м. Луцька, НВК “ЗОШ № 26 – ліцей” та НВК “ЗОШ І ступеня – гімназія № 21”, 504 підлітки, які є членами різних неформальних молодіжних об’єднань, 4 директори шкіл, 46 керівників гуртків, секцій, відділів позашкільних навчальних закладів, 5 завідуючих центрами соціальних служб для молоді Камінь-Каширського, Ківерцівського, Ковельського, Любомльського, Рожищенського районів Волинської області, Волинські обласні молодіжні центри “Естет”, “Нові імена”, “Нова хвиля”, ”Асоціація молодих реформаторів”.

Експериментальна робота проводилась протягом 1999 – 2005 років і охоплювала три етапи.

На першому етапі (1999–2001 рр.) основна увага приділена вибору теми дослідження, обґрунтуванню її актуальності. Вивчались і аналізувались вітчизняні та зарубіжні джерела з методології, теорії і практики соціалізації особистості, виявлялись причини виникнення неформальних молодіжних об’єднань; реальний стан виховної роботи у загальноосвітній школі, позашкільних навчальних закладів і громадських організацій з підлітками в позаурочний час. Визначено вихідні теоретичні положення і базу дослідження, обґрунтована тема, сформульована гіпотеза, конкретизовані провідні дослідницькі завдання та обґрунтована методика дослідження. Розпочато констатуючий етап експерименту.

На другому етапі дослідження (2001-2003 рр.) продовжувалось вивчення наукової і спеціальної літератури, досвіду з соціалізації підлітків у неформальних об’єднаннях. Завершено констатуючий і розпочато формуючий етапи експерименту, впроваджено програму “Соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях” у діяльність неформальних молодіжних об’єднань. У ході експерименту перевірялась ефективність розробленої функціональної моделі соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях.

На третьому етапі дослідження (2004-2005 рр.) завершено формуючий етап експерименту, обґрунтовано ефективність впровадженої нами функціональної моделі ефективної соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях. Систематизовано та оформлено результати дослідження у вигляді кандидатської дисертації.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше визначено й обґрунтовано зміст, форми і методи соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях, напрями, рівні та критерії соціальної активності підлітків-неформалів; дістали подальшого розвитку організаційно-педагогічні умови, що сприяють соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Теоретичне значення дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні функціональної моделі соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях; виділенні основних функцій соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях; визначенні напрямів підвищення рівня соціальної активності підлітків-неформалів як результату їх соціалізації.

Практична значимість дослідження полягає у тому, що розширено виховне поле застосування організаційно-педагогічних умов соціалізації підлітків-неформалів. Розроблено та апробовано напрями вдосконалення соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях, які спрямовані на підвищення ефективності роботи соціальних педагогів з підлітками у цих об’єднаннях; підготовлено виховну програму “Соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях”, методичні рекомендації “Сучасні підходи до ефективної соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях” та запропоновано функціональну модель соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях Волинської області, які можуть бути використані практичними працівниками соціально-педагогічних систем, викладачами і студентами педагогічних навчальних закладів, на курсах підвищення кваліфікації організаторів виховної роботи зі школярами в інститутах післядипломної педагогічної освіти, загальноосвітній школі та позашкільних навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні та розробці функціональної моделі соціалізації підлітків у неформальних об’єднаннях, виховної програми “Соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях”, методичних рекомендацій “Сучасні підходи до ефективності соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях”.

Вірогідність наукових результатів і висновків дослідження забезпечується вихідними методологічними положеннями, адекватністю використаних методів дослідження його меті та завданням, ретельністю проведення експериментальної роботи, застосуванням кількісного та якісного аналізу; підтвердженням основних положень гіпотези результатами педагогічного експерименту.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідались на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Духовність особистості: методологічні та методичні аспекти” (м.Луцьк, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції ”Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадянської позиції” (м.Київ, 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Педагогічна наука, педагогічна освіта”, (м.Луцьк, 2002 р.); Всеукраїнській конференції “Василь Сухомлинський і сучасність: Батьківська педагогіка” (м.Тернопіль, 2002 р.); Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми науки і освіти” (м.Ялта, 2003 р.), ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м.Луцьк, 2005).

Основні положення і результати дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної педагогіки педагогічного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки; на теоретичних і практичних семінарах керівників шкіл та позашкільних установ, їх заступників, організаторів позаурочної і позашкільної роботи, на кафедрі педагогіки та психології Волинського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (2000, 2001, 2002, 2003, 2004 рр.).

Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 10 публікаціях, зокрема у 5 одноосібних публікаціях у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (257 найменувань, з них 5 іноземною мовою), додатків. Загальний обсяг дисертації – 219 сторінок, з них основного тексту – 170 сторінок. У дисертації міститься 11 таблиць та 20 рисунків, які розміщені на 11 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання та етапи дослідження, сформульовано гіпотезу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, вірогідність отриманих результатів дослідження, дані про їх апробацію і впровадження.

У першому розділі “Соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях як соціально-педагогічна проблема” за результатами опрацювання філософських, психологічних, соціологічних, педагогічних та інших джерел проаналізовано наукові погляди на поняття “соціалізація особистості”, розкрито її сутнісні характеристики, дано змістовий аналіз факторів та інститутів соціалізації в підлітковому віці, розкрито чинники виникнення і розповсюдження неформальних молодіжних об’єднань, подано особливості соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях, досліджено стан виховної роботи соціальних служб з підлітками-неформалами у Волинській області.

Як свідчить аналіз психологічної, соціально-педагогічної літератури з проблем соціалізації підлітків, актуальними стосовно проблеми нашого дослідження є праці І.Звєрєвої, А.Капської, Л.Коваль, М.Лукашевича, Л.Міщик, І.Огороднікова, Ю.Сичова, В.Слюсаренка, Т.Філонова, С.Харченка, Н.Щуркової та ін.

Аналіз наукових праць з теорії соціалізації особистості дав змогу виявити розбіжності у трактуванні самого поняття “соціалізація”. Так, Е.Дюркгейм, Т.Парсонс (представники суб’єкт-об’єктного підходу), передбачають пасивну позицію особистості в процесі соціалізації, а сама соціалізація розглядається ними як процес адаптації людини до суспільства, яке формує кожного члена у відповідності з притаманною йому культурою. Прихильники другого підходу – суб’єкт-суб’єктного (Ч.Кулі, Дж.Мід), виходять з того, що людина активно бере участь у процесі соціалізації і не тільки адаптується до суспільства, але і впливає на свої життєві обставини і на саму себе, проявляє активність, саморозвиваючись і самореалізовуючись у суспільстві.

Соціалізація особистості є процесом, який продовжується протягом усього людського життя. На певних етапах соціалізація здійснюється достатньо спокійно та безболісно для особистості, а в деякі періоди цей процес виходить на одне із провідних місць у системі факторів, які відповідають за становлення особистості. Одним із таких етапів є підлітковий вік, від результативності соціалізації в якому залежить подальший напрям розвитку особистості.

У розділі узагальнюються результати досліджень вітчизняних педагогів і психологів стосовно особливостей соціалізації підлітків і робиться висновок, що у цьому віці пріоритетними є наступні фактори, які впливають на ефективність соціалізації: наявність взаєморозуміння та контакту підлітка зі значущими дорослими (батьками, педагогами); задоволення потреби у спілкуванні з однолітками; можливість займати належний статус у колі ровесників; можливість мати та висловлювати власну думку; задоволення потреби у самостійності тощо. Встановлено, що в умовах сучасного українського суспільства ні сім’я, ні школа, ні позашкільні навчальні заклади не задовольняють усі потреби підлітків у соціальному і культурному розвитку, хоча вони є важливими мікрофакторами їх соціалізації.

За таких умов, як підтверджують результати констатуючого етапу дослідження, неформальні молодіжні об’єднання підлітків мають значно більший вплив на задоволення особистісних інтересів і потреб підлітків, сприяючи їх самовизначенню та самоствердженню.

Неформальне об’єднання ми розглядаємо як організацію, що характеризується високим ступенем згуртованості, особистісним характером спілкування, нечітко вираженою метою групової діяльності і неформальним контролем, який ґрунтується на традиціях і залежить від ступеня усвідомлення групового членства. Основними причинами входження підлітків у неформальні молодіжні об’єднання є потреба в спілкуванні, бажання самовиразитись, самоствердитись, неблагополуччя в родині, відсутність умов для організованого дозвілля та ін. Тому основними функціями неформальних молодіжних об’єднань є: виховна, самовизначення, самоствердження, комунікативна, інформаційно-розважальна.

Нами визначено головні етапи розвитку найбільш поширених неформальних об’єднань підлітків Волині:

1. Соціально нейтральні групи спілкування, основу яких складають самовиникаючі “бешкетні” групи дітей і підлітків, які сформувалися за будинковим, дворовим чи вуличним принципом - за місцем проживання (78,8%).

2. Асоціальні групи наслідування, до яких ми віднесли самодіяльні групи підлітків і юнаків, що сформувалися на основі наслідувального інтересу до закордонної рок-музики, “важкого металу” – групи “металістів” і “музо-фанатів”, техніки – групи “нічних мотоциклістів-рокерів”; політизованої моди – групи “хіпі”, “панків”, “чорносорочечників”; групи спортивних болільників – “фанатів” і інші (21,2%).

3. Організоване функціонування асоціальних і криміногенних молодіжних угрупувань, діяльність яких є свідомою, організованою, асоціальною. З аналізу неформального молодіжного руху у Волинській області участі підлітків у діяльності таких об’єднань не зафіксовано.

Відповідно до результатів аналізу психолого-педагогічних і соціально-педагогічних праць було визначено типологію неформальних молодіжних об’єднань, основним критерієм якої є спрямованість діяльності підлітків. Неформальні молодіжні об’єднання підлітків ми розглядали як асоціальні та просоціальні.

У першому розділі наводяться результати констатуючого етапу дослідження з визначення рівня соціальної активності підлітків-неформалів як результату їх соціалізації, на основі чого визначено основні ознаки соціальної активності:

а) діяльнісна активність, рівень якої є однією з найважливіших характеристик життєвої, соціальної та громадянської позиції особи (44,6% підлітків-неформалів надають перевагу самозахисній та комунікативній діяльності, благодійницькою діяльністю займаються найменше – 6,4%);

б) критичне ставлення до самого себе, суспільства, держави, світу (майже половину опитаних підлітків-неформалів пасивно ставляться до життя, лише 13,9% із опитаних свої зусилля спрямовують на перетворення світу та самих себе);

в) усвідомлена людиною відповідальність за свої вчинки та дії інших (майже чверть опитаних підлітків-неформалів не відчувають відповідальності за наслідки своїх дій, лише 5,8% з опитаних відповідають за свої дії);

г) умотивованість діяльності, її різновиди (38,3% підлітків-неформалів метою своєї діяльності бачать збагачення та насолоду життям, лише 11,4% –прагнуть допомагати людям, перетворювати світ, удосконалюватись);

ґ) ціннісна спрямованість особистості (у 32,9% підлітків-неформалів домінуючим є досягнення високої посади, у 26,8% – переважають матеріальні цінності, лише 7,8% підлітків-неформалів найвищу цінність вбачають у тому, щоб бути корисним людям).

На основі аналізу психологічної та соціально-педагогічної літератури і результатів констатуючого етапу дослідження нами визначено та обґрунтовано критерії і рівні соціальної активності підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях. До критеріїв ми відносимо наступні: пізнавальний критерій (система знань у політико-соціальному, правовому, культурному і економічному аспектах), оцінно-ціннісний критерій (особисте ставлення до соціально-політичних проблем, ціннісних орієнтацій), діяльнісно-поведінковий критерій (життєва громадянська позиція, соціальна компетентність). Відповідно до критеріїв ми виділили три рівні соціальної активності підлітків: достатній, середній, низький.

Достатній рівень властивий підліткам-неформалам, які мають яскраво виражену соціальну і громадянську позицію; для них характерні глибокі та системні знання про суспільство, людину, державу, громадянські права та обов’язки; високий інтерес до політико-правових проблем суспільства; сформований світогляд; трансформування засвоєних знань в особистісні переконання. Підлітки усвідомлюють відповідальність за стан навколишнього світу, за власні дії та діяльність інших людей; прагнуть пізнати і перетворити оточуючу реальність, а також усвідомити систему взаємодії людини, держави, суспільства, природи і світу в цілому; систематично працюють над самовдосконаленням і саморозвитком; є гуманними; володіють уміннями життєтворчості; розвивають соціальну компетентність; окреслюють власну життєву перспективу. Дії цих підлітків-неформалів є соціально орієнтованими, мотив входження їх у групу є усвідомленим і, як правило, ґрунтується на їх переконаннях.

Середній рівень характерний для підлітків-неформалів, які володіють недостатньо глибокими та систематизованими знаннями з політико-правового, соціального, культурного, світоглядного, політичного, економічного аспектів, мають невеликий арсенал операційних умінь і навичок, реалізація яких носить вибірковий і ситуативний характер. Вони виявляють певний інтерес до політичного життя у країні, до проблем, що відбуваються у світі в цілому і в Україні зокрема; світогляд сформований, однак світоглядна культура перебуває у стадії формування. Ці підлітки недостатньо усвідомлюють свою роль у розв’язанні проблем взаємодії людини і суспільства, людини і природи, людини і людства вцілому. Трансформація знань у переконання стимулюється кимось ззовні (це може бути соціальний педагог, лідер групи тощо). Громадянська позиція, соціальна компетентність формуються пасивно, проблеми життєтворчості не викликають особливого інтересу. Перебування у неформальних молодіжних об’єднаннях, як правило, не мотивується стійким власним переконанням.

Низький рівень соціальної активності виявляється у низькому ступені усвідомлення підлітками-неформалами соціальних, політичних і громадянських проблем. Останні їх мало хвилюють, а тому відповідно їх знання з усіх вимірів є фрагментарними і поверхневими. Відсутнє розуміння системи відношень “людина – суспільство – природа”, проявляється байдужість до проблеми громадянського становлення і соціальної зрілості, особистісні судження є запозиченими, світоглядні переконання відсутні. Соціальна активність практично відсутня, малосформованою є громадянська позиція і соціальна компетентність. Перебування у неформальній групі мотивується лише бажанням виділитися серед своїх ровесників.

Як свідчать результати констатуючого етапу експерименту, лише 21,5% підлітків-неформалів мають достатній рівень соціальної активності. Переважна більшість (55,5%) підлітків-неформалів мають середній рівень соціальної активності за визначеними критеріями. Кількість підлітків-неформалів з низьким рівнем соціальної активності – 22,5% із загальної кількості підлітків-неформалів.

Отже, на основі результатів констатуючого експерименту встановлено, що соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях буде більш ефективною, якщо вона здійснюватиметься з дотриманням обґрунтованих нами організаційно-педагогічних умов.

Викладене вище та аналіз показників рівня сформованості соціальної активності як результату соціалізації підлітків-неформалів підтвердив припущення про необхідність обґрунтування, розробки та доцільність впровадження виховної програми “Соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях” у діяльність неформальних підліткових груп.

У другому розділі “Дослідно-експериментальна перевірка ефективності соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях” з метою більш детального вивчення стану діяльності неформальних об’єднань підлітків у Волинській області ми зробили порівняльний аналіз входження в них дівчат і хлопців, залежно: а) від їхнього віку; б) від їх зайнятості; в) місця проживання, а також визначили мотиви об’єднання підлітків у неформальні об’єднання.

Результати констатуючого етапу експерименту та вивчення реального стану діяльності неформальних молодіжних об’єднань були використані для обґрунтування та розробки виховної програми “Соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях”.

Зміст авторської програми передбачав з’ясування підлітками-неформалами таких проблем: цінність, неповторність та щастя кожної людини, діяльність особистості: соціальна та асоціальна; корисна милосердна діяльність, стилі відносин між людьми, поняття толерантності, професійна кар’єра; лідерство – як потреба у самовираженні людини; правові обов’язки та відповідальність неповнолітніх і т.і.

На основі аналізу результатів впровадження програми нами визначено організаційно-педагогічні умови активізації процесу соціалізації підлітків у неформальних групах.

Реалізація авторської програми передбачала застосування як традиційних методів роботи: бесід, диспутів, дискусій та ін., так і інноваційних, які за нашими висновками є найбільш ефективними методами соціалізації підлітків-неформалів: метод моделювання ситуації, ігрова терапія, метод можливих варіантів (“дерево рішень”), метод колективного обговорення проблеми та ін.

Зазначимо, що застосування таких виховних засобів, як: саморефлексії, прикладу, аналізування власних переживань, пояснення, орієнтації на спосіб виконання, прийому “вибуху” та ін., сприяло ефективності соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях. Оптимальними формами соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях стали секції (мистецька, комп’ютерна, технічна, спортивна, ділових справ, ділових ігор), а також клуби (“Пізнай себе”, “Дивосвіт”, “Орієнтир”, “Лідер”, “Імідж”, “Вибір”).

Здобуті експериментальні дані систематизовано у функціональній моделі соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях (рис. 1).

Запровадження такої моделі у виховний процес дало змогу вирішити наступні завдання: реалізувати функції неформальних молодіжних об’єднань як мікрофактору соціалізації підлітків; забезпечити диференціацію форм і методів соціалізації підлітків-неформалів; надати системності виховній роботі з підлітками для ефективної їх соціалізації у неформальних молодіжних об’єднаннях, визначити організаційно-педагогічні умови активізації процесу соціалізації підлітків у цих об’єднаннях. Зрізи, проведені в експериментальній групі та їх співставлення з контрольними групами дозволяють констатувати про ефективність визначених нами організаційно-педагогічних умов, розробленої та впровадженої функціональної моделі соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Зазначимо, що в результаті формуючого етапу експерименту вдалося підвищити загальний рівень соціальної активності підлітків-неформалів експериментальної групи у порівнянні з підлітками-неформалами контрольної групи. Так, кількість підлітків-неформалів експериментальної групи з достатнім рівнем соціальної активності за визначеними критеріями збільшилась на 23,0%, тоді як у контрольній групі цей показник склав відповідно 2,0% (табл. 1).Таблиця 1

Сумарні оцінки критеріїв рівнів розвитку соціальної активності підлітків-неформалів

Рівні соціальної активності | Початок експерименту | Кінець експерименту

Контрольна група | Експериментальна група | Контрольна група | Експеримен

тальна група

Достатній рівень | 23 | 21 | 25 | 44

Середній рівень | 56 | 55 | 58 | 45

Низький рівень | 21 | 24 | 17 | 11

Рис. 1. Функціональна модель соціалізації підлітків у неформальних об’єднаннях

Аналіз результатів дисертаційного дослідження дає підстави зробити висновок про дієвість запропонованої нами функціональної моделі соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях і необхідність впровадження її в соціально-педагогічну діяльність шкіл, позашкільних навчальних закладів, Волинської обласної служби у справах сім’ї та молоді та районних центрів соціальних служб для молоді, а також тих установ та організацій, які мають здійснювати соціально-педагогічну роботу з підлітками у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Узагальнення підсумків засвідчило, що авторська програма “Соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях”, методичні рекомендації “Сучасні підходи до ефективної соціалізації підлітків у неформальних об’єднаннях”, які використовуються в процесі формування соціальної активності підлітків-неформалів, виявилися ефективними засобами соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях. У цілому результати формуючого етапу експерименту підтвердили гіпотезу дослідження і дають підстави для таких висновків:

1. З аналізу сучасних досліджень визначено сутність соціалізації підлітків на основі діяльнісного та особистісно орієнтованого підходів.

Узагальнено зміст соціалізації підлітків, сутність якого полягає у засвоєнні ними соціального досвіду, перетворенні його (цього досвіду) у власні цінності та орієнтації; вибірковому введенні у систему поведінки підлітка тих норм і поведінкових шаблонів, які прийняті в суспільстві; у взаємодії його з іншими людьми; а результатом соціалізації є становлення соціального “Я” та соціальної активності підлітка. Доведено, що важливим фактором соціалізації підлітків є неформальні молодіжні об’єднання.

2. Неформальне молодіжне об’єднання підлітків є об’єднанням, в яке вони добровільно об’єднуються з метою самовираження та самоствердження на основі спільних інтересів і потреб спілкування. Виділено два головні види неформальності підлітків, які визначаються їхньою мотивацією свого входження в об’єднання: а) бажання виділитися; б) особистісні переконання.

Встановлено, що найбільш вагомими чинниками виникнення неформального підліткового руху є: деформації в сімейних відносинах, недоліки в навчально-виховній роботі навчальних закладів, порушення нормальної взаємодії підлітків із соціальним середовищем, поява первинних форм дезадаптації та девіації, поступове відчуження підлітків від первинних соціально корисних груп (сім’ї, класу, навчальної групи, виробничого колективу); поява в цих групах перших ознак неформальності; наявність за межами соціально корисних груп соціально відчужених осіб, які схильні до антисуспільної поведінки та груп неформальної спрямованості та ін.; серед найголовніших причин входження підлітків у неформальні молодіжні об’єднання (на прикладі Волинської області) є: неблагополуччя в сім’ї – 85,4 %; погана організація дозвілля – 65,3%; розчарування в ідеалах дорослих – 64,2 %; соціальна несправедливість – 60,5%; наявний бюрократизм у роботі державних структур – 56,5 %; формалізм у діяльності молодіжних громадських організацій – 55,1 %.

3. Доведено, що найбільш ефективним критерієм класифікації підліткових неформальних груп є соціальна спрямованість їх діяльності. З огляду на це всі неформальні об’єднання підлітків поділено на соціально спрямовані, тобто просоціальні та асоціальні. На підставі цього виділено три головні функції соціалізації підлітків у неформальних об’єднаннях: інформаційну, адаптаційну і діяльнісну.

4. Результатом соціалізації підлітків у неформальних молодіжних організаціях є їх соціальна активність, сутність якої ми трактуємо як характеристику способу життєдіяльності індивіда, що фіксує свідому спрямованість його діяльності і поведінки на зміну соціального середовища, умов, інститутів відповідно до назрілих потреб, інтересів, цілей, ідеалів; вияв соціальних ініціатив, участь у вирішенні актуальних соціальних завдань, постійна взаємодія з іншими соціальними суб’єктами.

Аналіз реального стану поширення неформального молодіжного руху дозволяє констатувати переважно низький рівень соціальної активності підлітків-неформалів. Найважливішим у зв’язку з цим є розробка та впровадження нових змісту, форм і методів соціально-педагогічної роботи з підлітками у неформальних молодіжних об’єднаннях.

5. Теоретично обґрунтовано організаційно-педагогічні умови, за яких процес соціалізації підлітків відбувається найбільш ефективно. До них віднесено: оновлення змісту виховної діяльності в групах, який містить проблемні ситуації та інтегрує знання про людину, природу, суспільство, розкриваючи систему відношень “ Я - інша людина - природа - суспільство - світ”; методику організації та проведення виховних заходів, що забезпечує активність підлітків у виробленні їхнього активно - оцінного ставлення до навколишнього світу, формування життєвої позиції та соціальної активності; забезпечення суб’єкт-суб’єктної, соціально спрямованої діяльності та співпраці педагогів і вихованців, гуманізації відносин між ними; що можливе лише при наявності високої методологічної культури та педагогічної майстерності соціальних педагогів.

6. На основі психолого-педагогічної та соціально-педагогічної теорій соціалізації підлітків, сутності та механізмів виникнення неформальних молодіжних об’єднань, теорії моделювання та результатів дисертаційного дослідження розроблена функціональна модель соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях, основними структурними компонентами якої є: мета; завдання; зміст; функції; організаційно-методичне забезпечення; результат соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Апробація та впровадження функціональної моделі у Волинської області довели її педагогічну ефективність. У цілому, виявлено позитивну динаміку зміни кількісних ознак і рівнів сформованості соціальної активності підлітків-неформалів, зокрема на 23,0% зріс достатній рівень сформованості соціальної активності підлітків-неформалів, на 10,0% зменшився середній рівень сформованості соціальної активності підлітків-неформалів та на 13,0% зменшився низький рівень сформованості соціальної активності підлітків-неформалів. Результати дослідження підтвердили правильність висунутої нами гіпотези.

5. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Подальшого вивчення потребує дослідження можливих засобів удосконалення розвитку соціальної активності підлітків у молодіжних неформальних об’єднаннях; розробки і наукового обґрунтування педагогічних діагностик для вивчення рівня їх соціалізації; необхідна подальша розробка методики організації виховної роботи з учнівською молоддю в позашкільних закладах тощо.

Основні положення дисертаційного дослідження знайшли відображення у таких публікаціях автора:

1. Чернета С.Ю. Типологізація самодіяльних молодіжних об’єднань // Проблеми педагогічних технологій: Наук. зб. пр. / Гол. ред. В.С. Зубович..– Луцьк, 2001.– Вип. 4.– С. 77–81.

2. Чернета С.Ю. Мотиви входження молодої людини в неформальні об’єднання // Проблеми педагогічних технологій: Наук. зб. пр. / Гол. ред. В.С. Зубович.– Луцьк, 2001.– Вип. 2.– С. 49–54.

3. Чернета С.Ю., Назарук Н.М. Проблеми соціалізації шкільної молоді у самодіяльних об’єднаннях // Проблеми педагогічних технологій: Наук. зб. пр. / Гол. ред. В.С. Зубович..– Луцьк, 2001.– Вип. 1.– С. 27–32.

4. Чернета С.Ю. Взаємозв’язок формальних і неформальних організацій старшокласників // Педагогічний пошук.– 2002.– № 4(36).– С. 34–35.

5. Чернета С.Ю. Родинне виховання як засіб попередження виникнення неформальних підліткових об’єднань негативного спрямування // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. педагогічна.– 2002.– № 8.– С. 11–14.

6. Чернета С.Ю. Самодіяльні молодіжні об’єднання як фактор формування соціальної активності особистості // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. наук. праць. У 2 кн. Кн. 2.– К., 2002.– С. 118–122.

7. Дурманенко Є.А., Чернета С.Ю. Внутрішній конфлікт особистості як мотив входження в неформальні об’єднання // Проблеми педагогічних технологій: Наук. зб. пр. / Гол. ред.. В.С. Зубович.– Луцьк, 2004.– Вип. 2.– С. 8–12.

8. Дурманенко Є.А., Чернета С.Ю. Соціально-педагогічна діяльність з підлітками у неформальних молодіжних об’єднаннях (методичний аспект) // Проблеми педагогічних технологій: Зб. наук. пр. / Гол. ред. В.С. Зубович.– Луцьк, 2004.– С. 126–133.

9. Чернета С.Ю. Правові засади діяльності неформальних об’єднань підлітків // Теоретичні та практичні проблеми правової науки на сучасному етапі. Ч. 1.– Луцьк, 2005.– С. 48-53.

10. Чернета С.Ю. Сучасні підходи до ефективної соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях: Метод. рек.– Луцьк, 2005.– 26 с.

АНОТАЦІЯ

Чернета С.Ю. Організаційно-педагогічні умови соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях.– Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 – соціальна педагогіка. Інститут проблем виховання АПН України, Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню процесу соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Здійснено аналіз філософських, психолого-педагогічних та соціально-педагогічних праць з проблеми дослідження, обґрунтовано сутність понять “соціалізація особистості”, “неформальне молодіжне об’єднання”, “соціальна активність”.

Дисертаційна робота містить визначені та експериментально перевірені зміст, форми і методи соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях та організаційно-педагогічні умови її реалізації, які науково обґрунтовано у функціональну модель соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях.

Розроблено і експериментально доведено ефективність програми “Соціалізація підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях”, запровадження якої у навчально-виховний процес дозволило отримати позитивну динаміку збільшення кількості підлітків-неформалів експериментальної групи з достатнім рівнем соціальної активності. Результати дослідження, запропонована функціональна модель соціалізації підлітків у неформальних молодіжних об’єднаннях можуть бути використані соціальними педагогами позашкільних навчальних закладів, соціальних служб, управлінь у справах сім’ї та молоді, а також з метою вирішення теоретичних та практичних завдань у вихованні підлітків на сучасному етапі розвитку України.

Здійснення найближчих і віддалених перспектив вирішення проблеми соціальної активності підлітків вимагає подальшого детального та багатоаспектного дослідження особливостей цього процесу відповідно до мінливих умов життя.

Ключові слова: соціалізація підлітків, соціальна активність, неформальне молодіжне об’єднання, організаційно-педагогічні умови.

АННОТАЦИЯ

Чернета С.Ю. Организационно-педагогические условия социализации подростков в неформальных молодежных объединениях.– Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.05 – социальная педагогика. Институт проблем воспитания АПН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию актуальной проблемы социализации подростков в неформальных молодежных объединениях.

В работе проанализирована философская, психолого-педагогическая и социально-педагогическая литература по проблеме, раскрываются методологические основы и теоретические позиции социализации, особенности этого процесса в подростковом возрасте.

Выделены и охарактеризированы причины и механизмы вхождения подростков в неформальные молодежные объединения, функции и этапы возникновения этих объединений, а также развитие их на Волыни.

На основе проведенного исследования определены критерии социальной активности: познавательный, оценно-ценностный и деятельностно-поведенческий, а также показатели трех уровней социальной активности подростков-неформалов – достаточный, средний, низкий.

В работе научно обоснованы содержание, формы и методы социализации подростков в неформальных молодежных объединениях и организационно-педагогические условия ее реализации.

Разработано и экспериментально подтверждено эффективность функциональной модели социализации подростков в неформальных молодежных объединениях, которая позволяет осуществлять профилактическую и коррекционную работу в определенной системе воспитания и формирования социальной активности подростков-неформалов, как результата их социализации. Выделено основные компоненты функциональной модели социализации подростков в неформальных молодежных объединениях: цель, которая состоит в создании благоприятных условий социализации подростков в неформальных молодежных объединениях; задания, которые включают восприятие подростками-неформалами общественных норм, ценностей, опыта; жизненных ориентаций; моральное и рациональное усовершенствование жизнедеятельности подростка-неформала, развитие его социально позитивной жизненной позиции, гражданской зрелости; содержание, которое состоит в обеспечении возможностей для сознательного освоения подростками-неформалами системы знаний, умений и навыков, на основе которых они могли бы: анализировать действительность, программировать жизнедеятельность, осуществлять контроль преобразований жизненных обстоятельств и самоконтроль, осуществлять регуляцию деятельности и саморегуляцию; функции: воспитательная, самоопределения, самоутверждения, коммуникативная, информационно-развлекательная, реализация которых обеспечивается выполнением перечисленных выше заданий; организационно-методическое обеспечение, которое состоит в выборе таких форм, методов, средств социализации подростков в неформальных молодежных объединениях, которые основаны на принципах личностно ориентированных педагогических технологий (секции, клубы за интересами подростков-неформалов); результат социализации подростков в неформальных