ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА

ДЕНИСЕНКО ІРИНА ДМИТРІВНА

УДК 141.7: 316.285

ЕВОЛЮЦІЯ ТЕОРІЇ КОНФЛІКТУ В СУЧАСНІЙ

ЗАХІДНІЙ СОЦІАЛЬНІЙ ФІЛОСОФІЇ

Спеціальність 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філософських наук

Одеса – 2005

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та економічної теорії Української інженерно-педагогічної академії

Науковий консультант – доктор філософських наук, професор

Будко Володимир Васильович,

Українська інженерно-педагогічна академія,

завідувач кафедри філософії та економічної теорії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Гансова Емма Августівна,

Одеський регіональний інститут державного

управління Національної академії державного

управління при Президентові України, професор

кафедри філософії та соціально-політичних наук

доктор філософських наук, професор

Заздравнова Ольга Іванівна,

Харківський національний університет

радіоелектроніки, професор кафедри філософії

доктор філософських наук, професор

Романенко Михайло Ілліч,

Дніпропетровський інститут післядипломної

педагогічної освіти, ректор

Провідна установа – Національний технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

Захист відбудеться 29.09. 2005 р. о 14 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 41.051.09 по захисту дисертацій на здобуття

наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук в Одеському

національному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою: 65026, м. Одеса,

вул. Новосельського, 64, ауд. ____.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Одеського національного

університету ім. І.І. Мечникова за адресою: 65020, м. Одеса, вул. Пастера, 13.

Автореферат розісланий 26.08. 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Сумченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Вивчення проблем соціального конфлікту набуває особливої актуальності не тільки з позиції сучасного підвищення інтересу з боку вітчизняних дослідників до західної соціальної науки взагалі, але й у зв'язку з тим, що системна криза в Україні, яка пронизує всі структури суспільства, спричиняє виникнення і розвиток безлічі соціальних суперечностей і зіткнень, що вимагають раціонального врегулювання.

Здійснення раціонального врегулювання, з одного боку, припускає наявність сукупності знань про природу, загальні властивості, типологію, форми розвитку й особливості прояву на мікро-, макро- і глобальному рівнях соціальних суперечностей й соціальних конфліктів. З іншого боку, раціональне врегулювання соціальних конфліктів має місце тільки за тих обставин, коли суб'єкти управління (від державних установ до соціально-політичних організацій) готові і здатні адекватно реагувати на кризові явища, здійснювати на практиці експертизу соціальних протиріч, що їх викликали, та послідовно реалізовувати механізм їхнього розв’язання. Очевидно, що організація і здійснення раціонального врегулювання соціальних конфліктів являє собою процес ефективного використання накопичених знань про їхню природу і генезис.

Слід зазначити, що у великій кількості публікацій, що з'явилися в останнє десятиліття у вітчизняній та російській соціально-гуманітарній літературі, присвячених дослідженню конфлікту як елемента соціальної реальності, теоретико-методологічні основи його вивчення не дістали всебічного і докладного висвітлення. Запропоновані наукові розробки в галузі дослідження проблем соціального протиріччя та конфлікту носять переважно прагматичний характер, основна увага надається аналізу джерел, перспективам розвитку й можливостям урегулювання конкретних видів соціальних зіткнень поза їхнім теоретичним контекстом.

Найчастіше до сфери дослідницького інтересу входять сутність, специфічні риси соціальних суперечностей та найбільш загальні форми і методи їхнього розв’язання (Ф. Бородкін, А. Бутенко, С. Дудель, В. Єгоров, А. Єршов, В. Семенов, М. Руткевич, Ю. Харін).

Менш численну групу утворюють дослідження, що аналізують особливості прояву і методів урегулювання різних видів соціальних протиріч в умовах трансформаційних процесів (Є. Бистрицький, Е. Гансова, О. Даніл’ян, М. Загладін, Ю. Ігрицький, Р. Кочесокова).

Аналогічна ситуація спостерігається й у дослідженнях, що спеціалізуються на проблемах соціальних конфліктів. Предметом аналізу виступають загальні властивості, форми прояву конфліктів, механізми їхнього попередження та розв’язання (А. Анцупов, О. Громова, А. Дмитрієв, О. Іщенко, Г. Козирєв, Є. Лобас, В. Можаровський, С. Соколов, В. Хаустов). Особлива увага приділяється дослідженню окремих видів соціального конфлікту: соціально-економічного (І. Бекешкіна, Д. Видрін, В. Гуляєв, А. Зайцев, В. Перебенесюк, Є. Степанов),

військово-політичного (В. Галєєв, О. Гончаренко, В. Жежерун, В. Максименко, Г. Перепелиця), педагогічного (М. Боришевський, Р. Грановська, А. Коломієць, М. Рибакова) та юридичного (В. Кудрявцев, С. Кудрявцев, Н. Варламова, М. Пахоленко, Ю. Тихомиров, О. Оболонський, Є. Скакунов).

Загальновідомо, що найбільш адекватно всі знання, накопичені у визначеній галузі дослідження, покликана відображати теорія. Істотна відмінність теорії від інших форм раціонального мислення (поняття, судження, гіпотези, закону) полягає в тому, що вона дає зв'язне, цілісне уявлення про досліджуваний елемент дійсності або процес. Світова практика свідчить, що тільки систематизоване знання сприяє реальному вирішенню соціальних проблем, саме в соціальних теоріях (серед яких особливе місце через специфіку змісту й ступінь поширеності в соціальному просторі різних видів зіткнень посідає теорія конфлікту) знаходиться ключ до розуміння соціальних процесів, пояснення конкретних явищ і фактів, визначення перспективи суспільного розвитку в цілому. Отже, створення власне філософської концепції соціального конфлікту залишається, за визнанням самих філософів, політологів і соціологів, найбільш перспективним з погляду наукового та практичного інтересу і найменш розробленим з позиції реальних теоретичних побудов напрямком у сучасних дослідженнях цього елемента соціальної реальності.

Безумовно, полегшити процес теоретичних пошуків у напрямку формування концептуальної моделі адекватної інтерпретації соціального конфлікту як елемента української реальності може зміна акцентів при зверненні вітчизняних дослідників до теоретичних побудов західних колег, що запропонували в ХХ ст. різні варіанти теорії соціального конфлікту. Так, у дисертаційних дослідженнях (Л. Семенової (1975), Ю. Мацієвського (1996), Є. Звонкова (1998), О. Іщенко (2003)), в монографіях (М. Гавліна та Л. Казакової (1980), Л. Нечипоренка (1982), М. Дружиніна, Д. Конторова та М. Конторова (1989), А. Дмитрієва, В. Кудрявцева та С. Кудрявцева (1993), І. Бекешкіної (1998)) та статтях (Л. Петровської (1977), В. Танчера та А. Ручки (1977), В. Королька та В. Танчера (1994, 1999), Н. Майструк (2004)) достатньо всебічно й глибоко розкриваються витоки, соціально-політичні та культурно-історичні умови виникнення окремих варіантів західної теорії конфлікту (насамперед К. Козера, Р. Дарендорфа, К. Боулдінга та Дж. Рекса), визначаються їхні основні положення та обґрунтовуються перспективи подальшого розвитку. При цьому останні розглядаються переважно в контексті розширення діапазону підходів до вивчення об’єкту теорії поза зв’язком із аналізом її природи та структури.

Метою нового звернення до аналізу історії виникнення, становлення та еволюції теорії соціального конфлікту в сучасній західній соціальній філософії не повинна бути проста спроба використання її найбільш зрілих варіантів із властивими їм моделями, стратегіями та методами

для всебічного розгляду основних конфліктів, що спостерігаються в сучасному українському суспільстві. Аналіз формування і розвитку її основних конструктів у межах формування різних концептуальних систем, з одного боку, уточнює поняття і моделі, що відображають найбільш загальні й істотні властивості об'єкта, і сукупність тверджень (аксіом, законів, положень окремих теорій), які виражають зв'язки і відносини між ними, що дозволяють досить адекватно інтерпретувати сутність конфлікту, загальні моменти й тенденції в його генезисі та розвиткові як елемента соціальної реальності поза її соціально-політичним контекстом. З іншого боку, в результаті такого аналізу підвищуються шанси знайти відносно оптимальний варіант їхньої нової систематизації, яка б дозволила адекватно інтерпретувати природу й динаміку одного з основних видів соціальної взаємодії (конфлікту) в межах функціонування конкретної країни в умовах соціальної дійсності, що постійно змінюється.

Значущість дослідження проблем соціального конфлікту для ефективного функціонування соціальних систем у трансформаційний період та ступінь їхньої наукової розробки у вітчизняній соціальній науці й обумовили вибір теми дослідження, зосередження уваги насамперед на мало вивчених питаннях генезису, становлення і розвитку західної теорії конфлікту як найбільш досконалої форми знання цього елемента соціального світу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми “Предмет філософії та сучасність”, що виконується співробітниками кафедри філософії та економічної теорії Української інженерно-педагогічної академії. Тема дисертації відповідає цілям, що стоять перед науково-дослідними закладами системи Міністерства науки і освіти України, й пріоритетним завданням навчально-виховного процесу з підготовки кваліфікованих фахівців у галузі освіти та виховання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення особливостей формування й обґрунтування основних тенденцій еволюції сучасної теорії конфлікту в західній соціальній філософії. Для досягнення поставленої мети в дисертації передбачається вирішення таких завдань:–

визначити методологічні засади аналізу еволюції теорії конфлікту; –

реконструювати конкретно-історичні форми розвитку протознання (віддалених передумов побудови теорії) про конфлікт як елемент соціальної реальності;–

з'ясувати структуру і конкретизувати зміст теорії конфлікту як ідеалізованої форми відображення дійсності;–

виявити ідейно-теоретичні джерела різних варіантів сучасної теорії соціального конфлікту й обґрунтувати особливості формування її основних конструктів;–

розкрити основні риси сучасної теорії конфлікту як цілісного елемента соціально-філософського пізнання;–

обґрунтувати перспективні напрямки подальшого розвитку сучасної західної теорії конфлікту в системі соціально-філософських знань.

В дисертації не висувається завдання систематичного розгляду всіх існуючих у сучасній західній філософії теорій різних соціальних процесів або явищ, що певним чином інтерпретують окремі аспекти структури та динаміки конфлікту і є своєрідним резервом конструктів для побудови його теоретичної системи. Оскільки соціальні суперечності формують основу механізму розвитку будь-якого соціального явища, то конфлікт як їхній бік (або як форма прояву чи стадія розвитку) не може не залучатися до проблемного поля, що віддзеркалюється кожною теорією. Автор прагне розглянути західні теоретичні конструкції, які запропонували найбільш суттєві (з позиції розвитку) конструкти для побудови різних варіантів теорії конфлікту і знайшли відображення переважно в англомовній літературі.

Об'єктом дослідження обрано конкретно-історичні форми теоретичних побудов аналізу і розв’язання конфлікту, що претендують на статус його теорії.

Предметом дослідження є еволюція складників теоретичної конструкції соціального конфлікту в сучасній західній соціальній філософії.

Аналіз дисертаційного матеріалу здійснено на фундаментальних принципах наукового пізнання, а саме – принципах розвитку, загального зв'язку, діалектичної єдності теорії, експерименту і практики, об'єктивності, системності, цілісності, єдності історичного і логічного. У вирішенні висунутих завдань автор спирався на праці зарубіжних і вітчизняних філософів, фахівців у сфері соціального пізнання, зокрема Е. Деллінга, Т. Куна, І. Лакатоса, Х. Лібшера, К. Поппера, В. Будко, Є. Войшвилло, І. Нарського, Г. Рузавіна, Ю. Сачкова, В. Степіна, В. Черняка, В. Швирьова, Е. Юдіна.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в роботі:–

запропоновано методологічні засади аналізу еволюції західної теорії соціального конфлікту, що містять реконструкцію конкретно-історичних форм розвитку так званих “протознань” про конфлікт як елемент соціальної реальності, встановлення соціально-політичних і ідейно-теоретичних передумов виникнення перших варіантів теорії конфлікту та виявлення критеріїв оцінки становлення її різних модифікацій; –

поглиблено уявлення щодо змісту та структури найбільш досконалої форми знання конфлікту як елемента соціальної реальності – шуканої теорії, яка вперше розглядається в контексті розвитку всієї сфери теоретичних досліджень його проблемного поля в сучасній західній філософії; –

встановлено, що вся сукупність дослідження теоретичних проблем конфлікту в сучасній західній соціальній філософії підлягає розподілу на три самостійні напрямки, які по суті виступають різними рівнями його пізнання і певним чином упливають на розвиток один одного;–

обґрунтовано розгляд еволюції теорії конфлікту як трирівневого процесу з історичним і соціально-філософським контекстами, зміст якої має визначатися у широкому та вузькому значеннях;–

уведено до наукового обігу окремі варіанти теорії конфлікту та західних концепцій, що інтерпретують природу, загальні властивості і закономірності розвитку різних елементів соціальної реальності, в межах яких відбувалося формування певних конструктів (від поняття до моделей) конкретно-історичних форм теоретичних побудов аналізу та розв’язання конфлікту, і які залишалися поза увагою вітчизняних філософів та соціологів при дослідженні проблем соціальних суперечностей та зіткнень;–

запропоновано новий варіант класифікації модифікацій сучасної теорії конфлікту, що ґрунтується на аналізі структури й особливостях процедури побудови кожної із її конкретно-історичних форм;–

встановлено, що розвитку теорії конфлікту в західній системі соціально-філософських знань притаманні певні тенденції, які відбивають стан проблемного поля дослідження конфлікту як елемента соціальної реальності в цілому та формально-структурні й змістовні зміни в ньому в контексті становлення конкретно-історичних форм концептуальних систем його аналізу й розв’язання, які претендують на найвищий рівень теоретичних побудов;–

доведено, що перспективні лінії розвитку сучасної теорії конфлікту в західній системі соціально-гуманітарного знання пов’язані з пошуком філософсько-методологічних засад для побудови її так званого “універсального варіанту”, який здатен адекватно реконструювати загальні характеристики конфлікту й закономірності його розвитку (насамперед, моменти самовідтворення соціального протиріччя на будь-якому рівні соціальної дійсності);–

обґрунтовано, що структуру нового універсального варіанту теорії конфлікту повинні складати моделі, які описують соціальні суперечності на індивідуальному та колективному рівнях у контексті аналізу соціальних змін структурно-історичного характеру, до яких вони призводять.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів зумовлене новизною сукупності положень, що виносяться на захист. Результати дослідження можуть бути використані як методологічна база для подальшого розв’язання задач, пов’язаних із пошуком основ ефективного функціонування соціальних систем у трансформаційний період та конструктивного врегулювання різноманітних суперечностей і конфліктів, які супроводжують цей процес. Головні положення, ідеї дисертації можуть бути використані державними й адміністративними органами,

іншими суб’єктами соціального процесу для більш глибокого розуміння трансформаційних процесів у сучасному суспільстві, для розробки ефективного механізму підтримання його стабільності, запобігання виникненню деструктивних конфліктів та небажаного розвитку подій, для вдосконалювання практики розробки та прийняття управлінських рішень. Конкретні висновки та практичні рекомендації можуть знайти реалізацію:–

у процесі подальшої розробки філософської концепції соціального протиріччя;–

у поглибленні теоретичних досліджень проблем конфлікту в системі соціально-гуманітарних знань;–

у розробці конкретних методик дослідження соціального конфлікту в усьому різноманітті форм його проявів;–

під час пошуку ефективних форм і методів урегулювання конфліктів, що спираються на врахування потреб, інтересів та орієнтацій індивідів, малих груп, класів і етнічних груп; –

з метою поглиблення змісту і підсилення практичного спрямування таких нормативних навчальних курсів, як “Соціальна філософія”, “Соціологія”, “Політологія”, “Педагогіка”;–

при створенні певних спецкурсів (“Філософія конфлікту”, “Основи конфліктології”, “Конфліктологічний підхід до аналізу соціально-економічної ситуації в Україні”, “Соціологія управління”, “Теорія і практика педагогічного спілкування” тощо) для студентів гуманітарних спеціальностей.

Результати дослідження було використано автором у навчально-педагогічній та виховній роботі зі студентами Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна та Харківського інституту управління. Зокрема були підготовлені і читаються спецкурси “Основи конфліктології”, “Соціологія управління”, “Конфлікти в педагогічному колективі”.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та висновки обговорювались на наукових семінарах кафедри філософії та економічної теорії Української інженерно-педагогічної академії, кафедри політології та соціології Харківського національного педагогічного університету ім. Г.С.Сковороди, кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін Харківського інституту управління; висвітлювались на 12 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових, науково-теоретичних, науково-методичних семінарах, конференціях і симпозіумах. Серед них – міжнародний семінар „Світ-системна теорія та сучасні глобальні трансформації” (Харків, 2000), міжнародно-практична конференція „Актуальні проблеми духовності – III” (Кривий Ріг, 2000), Всеукраїнська наукова конференція „Філософія Г. Гегеля і сучасність” (Львів, 2000), III Міжнародний симпозіум „Проблеми інтеграції науково-освітнього потенціалу у державотворчому процесі” (Севастополь – Ласпи, 2001), Всеукраїнська наукова

конференція „Проблеми історії та сучасного стану науки Української держави” (Миколаїв – Одеса, 2002), II міжнародна науково-практична конференція „Актуальні проблеми інноваційного розвитку в Україні” (Харків, 2003) та ін.

Публікації. Зміст дисертації висвітлений у 35 публікаціях, серед яких монографія та навчальний посібник, 23 статті у фахових наукових виданнях, 10 статей, опублікованих в інших наукових збірках матеріалів, та тез доповідей на міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових, науково-теоретичних, науково-практичних, науково-методичних семінарах, конференціях, конгресах і симпозіумах.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів (13 підрозділів), висновків та списку використаних джерел (443 найменування). Повний обсяг дисертації становить 466 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, висвітлюється ступінь її наукової розробленості, формулюються мета і завдання дослідження, визначаються теоретико-методологічні засади їх досягнення, обґрунтовується наукова новизна одержаних результатів, з’ясовується їхня теоретична й практична значущість, а також демонструються форми апробації.

У першому розділі “Методологічні засади аналізу еволюції теорії соціального конфлікту” розкривається сутність, умови формування і зміни теоретичних конструкцій, що відображають найбільш загальні властивості й закономірності розвитку конфлікту як елемента соціальної реальності та можливості їхнього дослідження у контексті соціально-філософського підходу.

У першому підрозділі “Ступінь наукової розробки проблеми у вітчизняній і зарубіжній соціально-філософській літературі” дається обґрунтований всебічний аналіз вітчизняних та російських публікацій, присвячених дослідженню умов виникнення, розвитку та врегулювання соціальних суперечностей і конфлікту.

У процесі аналізу відзначається, що останнє двадцятиріччя характеризується підвищеним суспільним і науковим інтересом до дослідження й розв’язання соціальних зіткнень у всьому багатоманітті форм їхнього виявлення. Проте на процес задоволення цього інтересу значно впливають тенденції, що сформувалися у суспільних науках ще за радянських часів. Серед них найбільш значущими є: –

приниження значущості суперечностей у розвитку суспільства; –

інтерпретація розвитку як процесу подолання та ліквідації суперечностей в життєдіяльності суспільства; –

відсутність традиції досліджувати недіалектичні суперечності; –

зведення розвитку суспільних наук до диференціації;–

необґрунтована критика західних варіантів дослідження соціальної реальності.

Унаслідок цього вітчизняні дослідники вивчають проблеми соціальних суперечностей переважно поза межами аналізу проблемного поля соціальних конфліктів і навпаки. Найчастіше конфлікт розглядають як крайню форму розвитку соціального протиріччя, а соціальне протиріччя – як джерело виникнення соціального конфлікту, його латентну стадію. При цьому соціальні суперечності є предметом аналізу філософів, соціальні конфлікти – соціологів і політологів. Дослідження соціального конфлікту здійснюється в двох напрямках: у напрямку розгляду його проблем у межах побудови різних теоретичних конструкцій, які відображають загальні властивості й закономірності розвитку інших соціальних явищ і процесів; у напрямку так званої „аналітичної схеми опису конфлікту” в контексті формування нової галузі знання – конфліктології. Побудова такої схеми відбувається в межах міждисциплінарного підходу, зміст і концептуальний рівень якого ще не отримали відповідної інтерпретації. Хоча значущість теорії як найбільш розвиненої форми вже усвідомлена науковою спільнотою, лише деякі дослідники конфлікту прагнуть до побудови шуканої концептуальної схеми. Твердження, що західна теорія конфлікту сформувалась в умовах соціальної стабільності й тому не може бути використана для аналізу соціальної реальності, що знаходиться у перехідному (кризовому) стані, стає аксіомою. У контексті цього положення вітчизняна література практично не має критичного осмислення історії розвитку теорії конфлікту в західній соціальній філософії й відповідно – визначення конкретних напрямків доцільного використання її окремих конструктів (від принципів до моделей). Унаслідок цього розробка єдиної теорії конфлікту ґрунтується на пошуку нових методологічних підвалин, який здійснюється поза взаємозв’язком між протиріччям і конфліктом.

Дослідження змісту зазначеного взаємозв’язку дозволяє стверджувати, що його осмислення на теоретичному рівні має відбуватися лише в межах філософського аналізу. Відтак реконструкцію знань, накопичених у західній соціальній філософії з проблем соціального протиріччя та конфлікту, пропонується здійснювати з позиції підходу, що дозволяє одночасно відбити їхній розвиток, з одного боку, у формально-структурному аспекті, а з іншого – в змістовному.

Відбиття змін змістовного характеру пропонується розглядати з позиції будь-якого поглиблення рівня усвідомлення щодо проблемного поля конфлікту як елемента соціальної реальності. Відбиття змін формально-структурного характеру пропонується досліджувати з позиції аналізу зразків сучасної наукової теорії, авторами яких є зарубіжні й вітчизняні вчені, і визначення передумов перетворення сукупності окремих передзнань про конфлікт на конкретно-

історичні форми теоретичних конструкцій його аналізу й розв’язання, відповідних рівню соціальної теорії.

У другому підрозділі “Історико-філософська ретроспектива розвитку знання про конфлікт як елемент соціальної реальності” увага акцентується на аналізі західної соціально-філософської спадщини дослідження соціального протиріччя та конфлікту.

Аналіз характеру і змісту передзнань про конфлікт (тобто окремих передумов побудови його теорії як найбільш розвиненої форми знань про нього) як елемента соціальної реальності, накопичених у західній системі соціально-філософських знань до початку 40-х років ХХ ст., дозволяють дійти таких висновків.

1. Окремі аспекти структури конфлікту та закономірності його розвитку завжди знаходились у царині дослідницького інтересу представників західної соціальної науки.

2. Найбільш адекватну інтерпретацію конфлікт у контексті свого взаємозв’язку з соціальним протиріччям отримує в дослідженнях Аристотеля, Т. Гоббса, К. Маркса та представників сцієнтистської орієнтації. Саме в дослідженнях цих соціальних мислителів (переважно в межах розробки політичних теорій і концепцій суспільного розвитку) в західній системі соціально-філософських знань сформувалася певна сукупність понять (категоріальних груп) – “протиріччя”, “боротьба за виживання”; “зіткнення інтересів”, “соціальна взаємодія”; “класова боротьба”; “внутрішньособистісний розвиток”, “наслідування”, “форма соціалізації”; “соціальний процес”, “конкуренція”, “акомодація”, “асиміляція”, що дозволяє розглядати кількісні та якісні аспекти конфлікту в контексті його розгляду як елемента соціальної реальності. При цьому саме поняття “конфлікт” набуває широкого діапазону синонімічних інтерпретацій від “суперечки” до “напруженості” в контексті двох основних підходів до його визначення – “вузькому” (діяльнісному) і “широкому” (мотиваційному). З позиції “діяльнісного” підходу, конфлікт визначається як прояв соціальної активності суб’єктів у формі їхньої безпосередньої взаємодії, відкритої боротьби. “Мотиваційний” підхід до визначення конфлікту зумовлює розширення меж його розуміння, залучаючи до нього приховані форми соціального протистояння (дискусія, конкуренція, змагання, напруга) і явне зіткнення соціальних сил (бійка, страйк, революція, війна).

3. У проаналізованих працях представників соціальної науки кінця ХІХ – початку ХХ ст. сформувалося і двоаспектне сприйняття соціальних колізій – макро-мікрорівневе, що, у свою чергу, також має подвійну інтерпретацію. З позиції першого підходу, на макрорівні соціальний конфлікт – процес взаємодії організованих груп (К. Маркс, Л. Гумплович), на мікрорівні – форма взаємодії між окремими індивідами (Г. Тард, Г. Зіммель). З позиції другого підходу, конфлікт пропонується розглядати і як складник соціальної реальності, і як певний простір функціонування

його суб'єктів. Таке розуміння конфлікту як фрагмента соціального світу ґрунтується на різних положеннях і постулатах, з одного боку, філософських концепцій (насамперед окремих варіантів теорії соціальних змін), а з іншого – з психологічних теорій індивідуальної та колективної поведінки.

4. З кінця ХІХ ст. філософами, соціологами і психологами робляться певні спроби обґрунтувати взаємозв’язки між поняттями, що охоплюють різні сторони конфлікту як елемента соціальної реальності, й прогнозувати можливі напрямки формування цих конструктів у контексті різноманітних наукових методів, теорій, законів. Формуються перші моделі, що відображають окремі моменти генезису і динаміки соціального зіткнення (наприклад, марксова модель усвідомлення класових інтересів як джерела класової боротьби, фрейдівська модель розвитку психодинамічних сил, модель контрольованого конфлікту Р. Парку) і принципи, що дозволяють обґрунтувати зв'язки між різними характеристиками конфлікту, формами його прояву та наслідками ескалації. Найбільш розробленими складниками в сфері дослідження конфлікту є: класифікація можливих учасників конфліктних ситуацій (від класів до окремих індивідів або від елементів суспільства до елементів структури особистості), обґрунтування чинників, які викликають соціальні протистояння (від об'єктивних суперечностей соціально-економічного рівня до особистісних причин психологічного характеру в окремих індивідів), і всебічна оцінка функціональних наслідків різних форм соціальних колізій (від війни до торгової угоди).

5. Подальший розвиток цих знань вимагав якісно нового рівня їхнього осмислення. Розгляд конфлікту в контексті основних положень тих чи інших теорій (навіть у межах розвитку теорії про суспільний договір або концепції прогресу людського суспільства), який, зазвичай заперечує саму можливість зіставлення всіх отриманих результатів, явно не відповідав уявленням дослідників про пояснювально-прогностичний потенціал теоретичних побудов у сфері аналізу соціальних феноменів.

У третьому підрозділі “Соціально-політичні та ідейно-теоретичні передумови побудови теорії соціального конфлікту наприкінці 40-х років ХХ століття” визначається сукупність умов, що сприяли виникненню перших варіантів теорії конфлікту як найбільш розвиненої форми знання про цей елемент соціальної реальності.

Усю сукупність передумов пропонується поділити на дві великі, пов’язані між собою групи: соціально-політичного характеру та ідейно-теоретичного. Група соціально-політичних передумов репрезентована:–

зміною соціально-економічних і соціально-політичних умов розвитку світової системи в післявоєнний період, який супроводжувався збільшенням форм виявлення соціальних суперечностей (від так званої “холодної війни” до нових соціальних рухів – приміром, “за мир”);–

зростанням деструктивного потенціалу головного конфлікту післявоєнного часу – протистояння ідеологій;–

виявом у нових умовах функціонування соціуму теоретичної неспроможності: по-перше, так званих “прогресивних” або “еволюційних” концепцій розвитку соціокультурної реальності, базованих на ідеях представників епохи Просвітництва, діалектичному вченні Г. Гегеля, концепції еволюційного розвитку Ч. Дарвіна та природонаукової концепції світу, що ґрунтується на принципах лапласівського детермінізму та неопозитивізму; по-друге, так званих “регресивних” і “циклічних” концепцій соціокультурної динаміки, базованих на ідеях Ф. Ніцше, Е. Гуссерля, З. Фрейда, М.Я. Данілевського, О. Шпенглера, О. Тойнбі, П. Сорокіна.

Ідейно-теоретичні передумови формування різних конкретно-історичних форм теоретичних конструкцій аналізу і розв’язання конфлікту репрезентовані:–

розвитком окремих напрямків, традицій, орієнтацій і концепцій у західних системах соціально-філософських і природничих знань (неокантіанської філософії історії, неопозитивістської соціології, соціал-дарвінізму, фрейдизму, біхевіоризму, структурно-функціонального аналітизму, математичного моделювання, теорії систем, теорії ігор, факторного аналізу тощо), які пропонують різні принципи дослідження соціальних явищ і варіанти побудови відповідних шуканому предмету теорій;–

рівнем усвідомлення природи та суті соціального протиріччя конфлікту, який дозволяє у сукупності матеріалу, накопиченого в західній соціальній науці, виокремити поняття, положення та моделі, здатні бути конструктами для побудови його теорії.

Автором доводиться, що в умовах загальної суспільно-політичної ситуації (передусім як протистояння двох наддержав) та нового ідейно-теоретичного (що формується відкритою боротьбою з марксизмом і математизацією соціально-гуманітарних наук) тла розвитку соціально-гуманітарної системи знань перші спроби переходу з рівня протознань про конфлікт як елемента соціальної реальності на рівень побудови його шуканої теорії здійснювалися в межах неопозитивізму (від теорії ігор до структурно-функціонального аналітизму).

Звернення до особливостей логічного варіанта позитивізму вимагало від дослідників соціальної реальності розробки теоретичної конструкції, що адекватно відображає генезис й динаміку досліджуваного явища (процесу), аналогічної за структурою природознавчим і математичним теоріям.

Проведений аналіз результатів філософсько-методологічних досліджень з проблем визначення теорії, її структури і логіки побудови, здійснених представниками західної системи соціально-гуманітарних знань з кінця 40-х років ХХ ст., пояснює, чому запропоновані варіанти розв’язання визначених проблем і сьогодні викликають жваві дискусії.

Вища форма організації наукового знання про соціальну дійсність трактується досить широко. Під теорією розуміються: по-перше, будь-які досить значні наробки (на емпіричному й описово-пояснювальному рівнях) у сфері дослідження тих чи інших соціальних явищ, тобто спосіб одержання знання про них; по-друге, певна система понять, здатних охарактеризувати конкретне емпіричне явище (у цьому широкому контексті будь-яка система понять вже через саме своє протиставлення емпіричному дослідженню розглядається як теорія); по-третє, логіко-дедуктивна система, що містить низку взаємозалежних понять і положень, з яких логічно може бути виведена сукупність тверджень, доступних для перевірки.

У контексті домінування плюралістичного підходу як підстави для класифікації соціальної теорії розглядаються: предметні галузі дослідження, логіка побудови, рівень інтерпретації досліджуваного явища, характер їхнього прогностичного потенціалу, ступінь приступності математичній обробці і т.п. У межах, запропонованих у соціально-філософській літературі класифікацій, соціальна теорія (у тому числі й теорія конфлікту) представляється гіпотетико-дедуктивною, стохастичною концептуальною системою, здатною описувати і пояснювати генезис і динаміку явища, що спостерігається, за допомогою різних якісних і кількісних методів дослідження.

Розгляд соціальної теорії як логіко-дедуктивної системи також не гарантує однозначної інтерпретації її структури і процедури формування. Більш детальне вивчення запропонованих теоретичних систем кожним із прихильників даного підходу дозволяє стверджувати, що за загальним формулюванням знаходяться різні структурні компоненти і логіка їхньої побудови. Найчастіше як структурні елементи (“будівельні блоки”, “конструкти”, “компоненти”) теорії розглядаються окремі поняття, положення (тези, припущення, перемінні) і правила, що пояснюють характер відносин між ними. Зазначені компоненти мають або “вільний” вигляд, або форму моделей. При цьому поняття “моделі” також не має однозначної інтерпретації.

Обґрунтовується, що виділені проблемні моменти в розвитку теоретичних побудов зарубіжних філософів існують і у дослідженнях вітчизняних фахівців. Так, В. Абушенко, Б. Грязнов, Г. Рузавін, В. Садовський, Ю. Сачків, Е. Юдін, В. Штофф та інші розглядають теорію як відносно цілісну систему ідей, понять, гіпотез і законів, що має низку характеристик (повнота, замкнутість, несуперечність) і виконує певні функції. До основних функцій теоретичних систем відносять: інформативну; систематизувальну; прогностичну та функцію пояснення. З погляду такого змістовно-функціонального підходу, в структурі теорії дослідних наук (від генетики до конкретної соціології) виділяються елементи двох апаратів – поняттєво-категоріального і логічного. При цьому відзначається, що спроби уточнення змісту структурних компонентів соціальної теорії узгоджуються її дослідниками з пропозицією визначити рівень розвитку цієї

13

теоретичної конструкції. Останній процедурі також властивий певний рівень невизначеності. Це підтверджується пропозиціями визначати рівень розвитку теорії через оцінку її здатності виконувати пояснювальну і прогностичну функції або через установлення меж її розгортання. При цьому виконання таких функцій ставиться в залежність від кількості та якості розроблених гіпотез – специфічних систем умовиводів, що відповідають цілій низці вимог. Однак досить тривалий і складний процес обґрунтування прийняття або спростування гіпотези в соціальних науках змушує дослідників у процесі побудови теоретичних конструкцій, які адекватно інтерпретують генезис і функціонування елементів реальності, частіше звертатися до методу моделювання (звичайно, за аналогією), ніж до гіпотетико-дедуктивного методу. Традиційна для дослідників настанова визначати межі розгортання соціальної теорії початковими емпіричними передумовами побудови теоретичних міркувань і всіх потенційно можливих наслідків або висновків з них, що інтерпретує перехід від явищ до понять, трактується також досить широко.

Виходячи з аналізу зазначених моментів, у дисертації формулюється висновок щодо відсутності і в працях вітчизняних дослідників соціальної реальності чітких правил розпізнання соціальної теорії як найбільш розвиненої форми соціальних знань і визначення її структурних елементів.

У контексті розвитку доробків західних і вітчизняних дослідників у сфері соціального пізнання в дисертації соціальна теорія визначається як система понять, взаємозалежних тверджень, моделей, що функціонує як опис, пояснення і прогнозування. Отже, теорія соціального конфлікту – варіант побудови визначеної системи з центральним поняттям “конфлікт”, здатної не тільки всебічно охарактеризувати конфлікт як ідеалізований об'єкт соціального знання, але й досліджувати, за результатами цього аналізу, всю сукупність взаємодій елементів соціуму й утворених ними структур.

Конструктами теорії конфлікту виступають поняття, твердження, що відображають природу цього соціального явища і здатні поєднуватися в окрему систему. Як критерії, що дозволяють вважати ті або інші теоретичні міркування про елементи соціальної реальності теоріями з відповідним предметом, розглядаються такі положення.

1. Наявність у поняттєво-категоріальному апараті теоретичної конструкції центрального (ключового) поняття, що адекватно інтерпретує конфлікт як елемент соціальної реальності.

2. Наявність моделі (моделей), що за аналогією презентує в ідеалізованій формі деякі властивості або закономірності генезису і динаміки конфлікту як реального соціального явища.

3. Застосовуваність конкретної концепції або теорії для опису соціальних явищ, пояснення їхньої природи й умов виникнення та прогнозування особливостей ескалації і можливості врегулювання.

4. Можливість формулювання на основі теорії приписів для дослідження різних взаємодій елементів соціуму й утворених ними структур.

У четвертому підрозділі “Визначення критеріїв оцінки еволюції західної теорії соціального конфлікту” з’ясовуються основні методологічні моменти щодо дослідження зростання теоретичних знань у сфері вивчення проблем соціального конфлікту.

На основі запропонованої автором системи комплексних критеріїв розпізнання найбільш розвиненої форми соціального знання про конфлікт як елемент дійсності в роботі узагальнюються й упорядковуються основні результати теоретичних побудов у сфері його дослідження, що представлені в західній соціально-філософській літературі.

Усе різноманіття варіантів теоретичних побудов у сфері дослідження проблем соціального конфлікту підлягає розподілу на три самостійні напрямки, які по суті виступають різними рівнями його пізнання – розробка окремих абстрактних конструкцій, що розкривають його генезис і функції в цілому в контексті теоретичних інтерпретацій інших соціальних явищ; побудова так званої “аналітичної схеми його соціально-психологічного аналізу” та формування його шуканої теорії.

Перший із них складає сукупність тверджень (у незалежній формі або у формі моделей), що є наслідком спроб розглянути соціальні колізії в межах сформованих теоретичних конструкцій у сфері дослідження інших явищ і процесів соціальної реальності.

Другий спрямований на отримання результатів досліджень цього елемента соціальної реальності, здійснюваних з позиції послідовного розгляду загальновідомих моментів у структурі й динаміці соціальних зіткнень: визначень, типологій, функцій та етапів, які не можна звести у єдину концептуальну систему.

Доводиться, що спочатку в західній соціальній науці ці теоретичні побудови інтерпретувалися як попередні розробки щодо дослідження конфлікту з позиції теорії поля К. Левіна (1948). Згодом прихильники такого підходу до вивчення проблем конфлікту змінили методологічні засади своїх досліджень – відмовилися від основних положень теорії поля К. Левіна на користь міждисциплінарного підходу. Нова методологія (через процедуру побудови аналітичної схеми соціально-психологічного опису конфлікту), безумовно, дозволила глибше і детальніше реконструювати кожний фрагмент так званого “життєвого простору” соціального зіткнення за допомогою основних положень різних теорій (від теорії ігор до теорій розвитку особистості), сформованих у різних галузях знань. У роботі стверджується, що в процесі вдосконалювання ідеальних моделей, що відображають загальні й істотні властивості конфлікту як елемента соціальної реальності і побудовані на певних положеннях з різних теорій, на другий план відійшли пошук і розробка методів, законів, постулатів конкретної концепції, за допомогою

яких виражаються зв'язки і відносини між поняттями, твердженнями і моделями, а будь-які явища досліджуються як цілісний соціальний феномен.

Третій напрямок репрезентується різними видами концептуальних конструкцій з центральним поняттям “конфлікт” (К. Левіна (1948), Л. Козера (1956), Ч. Міллса (1956), Дж. Бернард (1956), Д. Льюса і Г. Райффи (1957), Р. Дарендорфа (1957), А. Рапопорта (1960), Т. Шеллінга (1960), К.Боулдінга (1962), К. Райта (1965), Р. Арона (1966), Л. Понді (1967), Дж. Тьорнера (1974), У. Мастенбрука (1991), А. Тоффлера (1996)), що відповідають за змістом основним критеріям соціальної теорії із шуканим предметом (власне, певні варіанти теорії соціального конфлікту).

У дисертації з’ясовується, що підґрунтям формування теорії конфлікту є певні досягнення (ідеї та конструкти), отримані в межах розвитку двох перших напрямків у сфері теоретичних досліджень проблем соціальних зіткнень – від визначення понять “конфлікт” і “суб'єкт конфлікту” до моделі механізму попередження (блокування) розвитку деструктивної спрямованості його наслідків. З позиції теоретичного конструювання, відзначені моменти є результатами схематизації і відповідно певного спрощення реальної картини генезису та ескалації конфлікту і виступають початковим етапом у побудові його теорії. Другий етап у побудові теорії конфлікту пов'язується з перетворенням на засадах використання різних постулатів, концепцій й теорій простих “фрагментів” (“ланок”) опису конфліктних явищ у систему понять, перемінних і моделей, які утворюють між собою ідеально-закономірний зв'язок і дозволяють описувати та пояснювати механізм виникнення, динаміки і переходу конфлікту з первісних структурних форм у нескінченне різноманіття все нових форм.

У результаті аналізу змісту, особливостей розвитку і специфіки взаємодії в сучасній системі соціально-філософських знань кожного із напрямків сфери теоретичних досліджень проблем конфлікту еволюція його шуканої теорії представляється трирівневим процесом, що має історичний та соціально-філософській контексти та передбачає визначення свого змісту в широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні – еволюція західної теорії соціального конфлікту – розвиток у цілому всієї сфери дослідження теоретичних проблем конфлікту в сучасній системі соціально-філософських знань. Еволюція теорії соціального конфлікту у вузькому значенні – це історія формування і розвитку в сучасній західній соціальній філософії (з кінця 40-х років ХХ ст. по сьогоднішній день) саме третього напрямку в сфері дослідження теоретичних проблем цього елемента дійсності.

Історичний контекст визначає хронологічні межі розвитку кожного з трьох напрямків, що складають сферу теоретичних досліджень проблем конфлікту в західній соціальній науці і з'ясовує основні історичні моменти, що ведуть до зрушень на загальнофілософському тлі їх проведення.

Соціально-філософський контекст визначає зміни, що відбуваються з концептуальними елементами (так званими конструктами, одержаними шляхом ідеалізації) теорії конфлікту в умовах побудови кожного з її варіантів у межах розвитку всієї сфери дослідження теоретичних проблем конфлікту в західній системі соціально-гуманітарних знань і формування загального теоретико-методологічного тла, на якому вони здійснюються.

Виходячи з двоаспектної інтерпретації стану конкретно-історичних форм теорії конфлікту, необхідно під час аналізу їхньої еволюції враховувати зміни, що відбуваються, з одного боку, в їхній структурі, а з іншого – у змісті їхніх компонентів. Тобто потрібно дослідити стан і розвиток знання в межах певної структури (теорії) і логіки формування цієї структури. Перший аспект відображає розвиток змісту наукового знання в межах фіксованої логічної структури. Джерелом такого розвитку є суперечності, що виникають між існуючою логічною структурою (конкретною теоретичною моделлю дійсності) і новими спостережуваними фактами, що не знаходять адекватної інтерпретації в межах її концептуальних засобів. Розв’язання таких суперечностей передбачає: по-перше, уточнення категоріально-поняттєвого апарату цієї моделі; по-друге, розробку нової модифікації внутрішньої структури існуючої теоретичної конструкції; по-третє, побудову її нового варіанту. Другий аспект реконструює процес становлення певної логічної форми на основі аналізу умов, які є зовнішніми по відношенню до її внутрішньої структури й динаміки. Джерелом у такому випадку є суто зовнішні чинники.

Незважаючи на те, що зазначені моменти складають основу поділу сучасних досліджень проблем змін наукових знань на так звані „інтерналістські” (що розглядають їх як результат дії внутрішніх причин) та „екстерналістські” (що пояснюють їхнє походження зовнішнім стимулюванням – соціокультурними чинниками), їхня альтернативність у багатьох випадках викликає сумніви. Особливо це стосується змін наукових знань у проблемному полі соціальної реальності, частиною якого є проблеми конфлікту.

У межах пошуку засад для реконструкції історії виникнення і розвитку теорії конфлікту в західній соціальній науці в вузькому та широкому сенсі в роботі розглядаються загальновідомі варіанти аналізу росту теоретичного знання – діалектичний марксистський, кумулятивістський неопозитивістський, прогресивний фальсифіканістський К. Поппера, парадигмальний Т. Куна й