КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

ДИБА Олена Петрівна

УДК 379.9 (477)

ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОЗВІЛЛЯ

ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

13.00.06 – теорія, методика і організація культурно-просвітньої діяльності

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ-2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті культури і мистецтв, Міністерство культури і мистецтв України, м.Київ

Науковий керівник: | доктор педагогічних наук, професор, Поплавський Михайло Михайлович,

Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри державного управлінняОфіційні опоненти: | доктор педагогічних наук, член-кореспондент АПН України

Шевченко Галина Павлівна, Інститут розвитку людини Східноукраїнського університету імені Володимира Даля

кандидат педагогічних наук, доцент

Стрельчук Вікторія Олександрівна,

Київський національний університет культури і мистецтв, професор кафедри режисури естради і масових святПровідна установа: | Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв , кафедра теорії, історії і практики культури, кафедра мистецтвознавства та експертної діяльності |

Захист відбудеться 13 травня 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.807.02 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01133, м.Київ, вул.Щорса, 36, ауд.209).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв (01133, м.Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий 11 квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В.Коваленко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасний етап становлення загальнопланетарних форм організації людської життєдіяльності, що позначається терміном “глобалізація”, супроводжується загостренням протиріч у сфері культурних взаємин між народами і обумовлює поглиблений інтерес до протиріч інтеграції та протистояння національних культур.

Даному питанню присвячений значний масив літератури (П.Бергер, А.Вебер, В.Толстих, Є.Мулярчук, В. Личковах, М.Бірюкова, С.Пролєєв та ін.). При цьому частина дослідників (П.Бергер, Дж.Лалл) вважає, що глобалізація веде до прискореного формування єдиної світової (загальнолюдської) культури на основі інтеграції національних та локальних культур; інші висловлюють певний сумнів у його можливості (В. Федотова) або і взагалі її заперечують (С.Хантингтон, У. Еко). На думку У. Еко, у XXI столітті Європа нагадуватиме собою Нью-Йорк, “який яскраво спростовує собою ідею “плавильного котла”, де співіснує множина культур, де деякі групи злилися, а інші побутують сепаратно, живуть в окремих кварталах, розмовляють різними мовами і дотримуються своїх традицій, – при цьому всі з усіма поєднані підпорядкуванням спільним законам і вживанням “стандартної” “мови спілкування”.

Аналіз спеціальної літератури з питань функціонування національної культури в інонаціональному культурному середовищі (Б.Ажнюк, Є.Пащенко) засвідчує відповідність суджень У. Еко реальностям діаспори взагалі і української – зокрема. Українська культура в інонаціональному середовищі під потужним інокультурним впливом або асимілюється і цілковито “розчиняється” або трансформується відповідно до нових умов та викликів часу чи “консервується”, зберігаючи свою ідентичність.

Якщо перші два напрями реалізуються спонтанно і цілком стихійно, то останній потребує значних цілеспрямованих зусиль, щоб зберегти національну культуру як органічну складову духовного життя народу, створити умови для повноцінного етнокультурного буття певної спільноти, залучити підростаюче покоління до традиційних цінностей свого народу, популяризувати кращі зразки національної культури. Це забезпечить розширення культурного співробітництва, взаємодію етнічних, національних і загальнолюдських духовних цінностей у поліетнічному просторі.

У зв’язку з цим виникає необхідність розробки шляхів і методів педагогічної організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі з метою збереження їх етнічної ідентичності, задоволення культурних потреб, залучення підростаючого покоління до духовних надбань свого народу, формування національної самосвідомості, виховання толерантного ставлення до культур інших етносів.

Попри наявність значного масиву досліджень, присвячених теоретичним проблемам функціонування діаспори (І.Винниченко, В.Євтух, А.Попок, В.Трощинський) в різному соціокультурному середовищі, питанням педагогічної організації дозвілля (М.Аріарський, В.Сасихов, В.Тріодін та ін.), в тому числі дітей і молоді (М.Поплавський, Ю.Титов та ін.), узагальненню досвіду проведення такої роботи серед молоді – зокрема, в татарській діаспорі України (Т.Зякун), – поставлена в дисертації проблема ще не знайшла свого теоретичного і методичного розв’язання. Поза увагою дослідників залишаються питання педагогічної організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі. Досі не узагальнений досвід культурно-просвітницької діяльності української діаспори в умовах сучасного полінаціонального середовища, не визначені конкретні шляхи і засоби ефективного впливу українських культурних осередків на залучення дітей і молоді до здобутків національної культури; не досліджена специфіка організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі. Відсутні обґрунтування теоретичних засад і систематизація проблем дозвілля досліджуваної вікової категорії, недостатньо розроблена методика здійснення дозвіллєвої діяльності.

Все це й обумовило вибір теми дисертації “Педагогічні засади організації дозвілля дітей і молоді української діаспори”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в рамках Державної програми “Українська діаспора до 2000 року” та Національної програми “Закордонне українство” на період до 2005 року і у відповідності з основними напрямами досліджень, передбачених планами наукової роботи Київського національного університету культури і мистецтв. Вона є складовою комплексної наукової теми кафедри прикладної культурології “Інноваційні педагогічні і рекреаційні технології в галузі дозвілля”.

Об'єкт дослідження – дозвілля дітей та молоді української діаспори.

Предмет дослідження – педагогічні засади організації дозвілля дітей та молоді української діаспори.

Мета дослідження: розробити педагогічну модель організації дозвілля дітей та молоді української діаспори та здійснити її експериментальну апробацію.

Реалізація даної мети передбачала розв’язання таких завдань:

-

-

-

-

У ході дослідження було використано комплекс взаємопов’язаних і взаємодоповнюючих методів, зокрема: теоретичних – аналіз проблеми на основі вивчення філософської, соціологічної, культурологічної, психолого-педагогічної наукової літератури; а також узагальнення досвіду культурно-просвітницької діяльності; емпіричних - опитування (письмове та усне), бесіди, інтерв’ю, педагогічний експеримент, інтерпретація та узагальнення опрацьованих матеріалів для формулювання висновків і визначення шляхів подальшого дослідження даної проблеми; статистична обробка та інтерпретація результатів дослідження.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що у ньому вперше:

-

-

-

-

Практичне значення здобутих результатів полягає у розробці комплексної програми організації дозвілля дітей та молоді української діаспори в Автономному краї Воєводина (Сербія), створенні і впровадженні авторської програми міжнародної школи українознавства (свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 8754 від 12 листопада 2003 року). Матеріали дослідження використані у навчальних курсах: “Організація діяльності закладів культури”, “Диференційована психологія і педагогіка дозвілля”, що викладаються студентам спеціальності “Організація і педагогіка культурно-дозвіллєвої діяльності” Київського національного університету культури і мистецтв (акт впровадження №2243 від 31 грудня 2003 року). Матеріали даного дослідження можуть бути використані фахівцями, що вивчають теоретичні та практичні проблеми організації дозвілля діаспорних українців.

Апробація результатів дослідження здійснювалась шляхом публікації статей у наукових виданнях; виголошення доповідей і повідомлень на Світовому конгресі українців (м.Київ, 2003); міжнародних науково-практичних конференціях: “Освіта в українському зарубіжжі: досвід, становлення і перспективи” (м.Київ, 2003); “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (м.Харків, 2004); “Педагогічні та рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля” (м.Київ, 2004); “Дні науки КНУКіМ ” (м.Київ, 2003).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації відображені у восьми одноосібних публікаціях автора, з них три – у наукових фахових виданнях, одна – у зарубіжному часописі, чотири – у збірниках матеріалів міжнародних науково-практичних конференцій.

Структура дослідження. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (205 найменувань, з яких 5 – іноземною мовою), 7 додатків. Обсяг основного тексту дисертації – 161 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі – "Теоретичні підходи до педагогічного дослідження дозвілля дітей і молоді української діаспори" – на основі аналізу наукової літератури уточнюється категоріальний апарат дослідження, розкриваюча сутність дозвілля як органічної складової культурного життя української діаспори, висвітлюються педагогічні проблеми організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей та молоді.

В дисертації обстоюється необхідність (обумовлена постановкою наукової проблеми) дослідження дозвілля у двох аспектах:

- як складової культури певного соціуму, що дозволяє осмислити соціально-культурні особливості дозвілля в діаспорному середовищі. Ці особливості можуть бути розглянуті на різних рівнях узагальнення: локальному (в межах діаспори певної країни), глокальному (в певному регіоні), глобальному (українська діаспора в цілому);

- як сфери соціалізації та інкультурації особистості. Цей аспект дослідження дає змогу проаналізувати особливості організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі на зазначених рівнях.

В дисертації виявляються змістовні зв’язки між поняттями „національна культура”, „етнічна спільнота” „закордонне українство”, „діаспора”, „інокультурне середовище”.

Національна культура розглядається в дисертації як сукупність властивих даному етносу духовних і матеріальних, інтелектуальних та емоційних ознак, що виявляються в менталітеті, системі цінностей, традиціях і віруваннях, мистецтві, способі життя. Суттєвим для даного дослідження є положення про те, що національна культура, виступаючи ядром етнічної спільноти, забезпечує етнокультурну самобутність діаспори і є фактором її консолідації, інструментом національного самопізнання і формування національної самосвідомості.

Щодо поняття „діаспора”, то воно є термінологічно нечітким і, на думку ряду вчених (зокрема, А.Мілітарьова), не є терміном у строго науковому розумінні. В ряді випадків воно вживається для означення певної людської спільності тієї чи іншої етнічної або релігійної приналежності в країні чи районі нового розселення (У.Коннор). Таке розуміння діаспори походить від грецького diaspeirein – розсіювати(ся), розсипати, роздавати. Отже, діаспора – це, з одного боку, територіальне розосередження початково єдиної людської спільності, з іншого – сукупність більш або менш численних груп людей, що відносять себе до даної спільності, проживаючи за межами початкового району розселення.

Разом з тим, при такому підході поза межами розгляду залишаються ознаки, що відрізняють діаспору від інших територіально-історичних пересувань певних груп населення, а також від самих спільностей людей, які здійснюють подібні міграції. За таким визначенням діаспори під цю категорію підпадають величезні маси населення, тому ряд дослідників (В.Тишков, Ш.Тощенко, Т.Чаптикова, У.Сефрен та ін.) пропонує різні підстави розмежування цих понять на основі відповідного переліку ознак, що в кожному конкретному випадку викликає необхідність уточнення власне предмета дослідження. Крім того, умови кожної конкретної діаспори не підходять під визначений "ідеальний тип".

У даному дослідженні розмежовуються поняття „закордонні українці” і „діаспора”. Ті з емігрантів, які повністю асимілювались, не володіють мовою предків, вважають себе громадянами іншої країни і не зберегли почуття прив’язаності до своєї історичної батьківщини, не включаються нами в категорію представників діаспори. В дисертації використовується підхід Т.Полозкової, згідно з яким поняття „діаспора” може бути виведене на основі виокремлення ряду системоутворюючих ознак: 1) етнічна ідентичність; 2) спільність культурних цінностей; 3) прагнення зберегти етнічну і культурну самобутність; 4) уявлення про спільне історичне походження. Даний підхід, на думку дисертанта, є найбільш адекватним у контексті даного дослідження, оскільки акцентує увагу на специфіці дозвілля як складової культури і дає можливість в межах даного дослідження виявити загальне (для української діаспори в цілому) i специфічне (українська діаспора в певній країні) з метою розробки педагогічної методики, яка може бути адаптована до умов будь-якої країни.

Узагальнення наукових робіт, у яких розглядаються особливості культурного життя української діаспори в Канаді (Л.Преварська), Словаччині (І.Краснодемська, М.Мушинка), Росії (В.Ідзьо, В.Трощинський,) та інших країнах, дозволило виявити ряд загальних проблем, характерних для української діаспори в цілому. Зокрема, можна констатувати, що, незалежно від країни проживання діаспори, цільові установки культурної політики і, відповідно, завдання педагогічної організації дозвілля спрямовані на збереження і функціонування в побуті рідної мови, фольклору (музично-пісенного, вербального, ігрового), народного мистецтва і художніх промислів, традицій, звичаїв і обрядів, національної символіки (в одязі, інтер’єрі). В цьому контексті обстоюється погляд на педагогічний аспект організації дозвілля як фактор, що визначає національну самоідентифікацію дітей і молоді в українській діаспорі (відчуття причетності до українства як уособлення сукупності смислів національного буття – мовного, історичного, просторово-часового, ментального; інтерес до української історії, культури, мистецтва, сучасних подій в Україні).

Реалізація культурно-дозвіллєвої політики діаспори здійснюється через мережу її незалежних громадських організацій. У зв’язку з цим постає питання, по-перше, про державну політику тієї чи іншої країни стосовно громадського самоврядування (М.Вінницький) і, по-друге, про статус самої діаспори. Це може бути соціально-політична і (частково) культурна інтеграція на рівноправних засадах (наприклад, українці в Росії, Канаді) чи статус національної меншини з тенденцією до асиміляції. В сучасних умовах діаспорні проблеми мають розглядатись у контексті транскультурних проблем (В.Тишков та ін.), що обумовлює відповідний масштаб їх осмислення, який виходить за межі окремої країни.

На основі аналізу робіт, присвячених дослідженню життя української діаспори в різних країнах (В.Євтух, Ф.Заставний та інші), автор доходить висновку, що в кожній країні, де існує українська діаспора, склалася власна дозвіллєва індустрія і система культурного просвітництва, що відбивають соціокультурні умови даної країни і репрезентують її культурні цінності і традиції. Функціонування цієї системи підпорядковане національним інтересам певної країни, справі виховання підростаючого покоління в дусі національних культурних цінностей і визначає номенклатуру дозвіллєвих послуг для населення, що проживає на даній території.

Роботи ряду культурологів та соціологів, політологів, які досліджували соціально-культурні особливості життя української діаспори (П.Кононенко, Т.Прокопович), дали змогу зробити висновок, що в умовах інокультурного оточення закордонні українці, будучи часто громадянами країни проживання, беруть активну участь в розвитку культури останньої, в її соціальному, культурному, політичному, економічному житті, зберігаючи при цьому відчуття своєї приналежності до українства і свою національну ідентичність. Таким чином, можна говорити про своєрідну амбівалентність культурно-дозвіллєвої діяльності в межах української діаспори. В цьому контексті дозвілля як сфера соціалізації та інкультурації особистості має репрезентувати українську культуру, що передбачає створення адекватного етноорієнтованого соціокультурного дозвіллєвого середовища, здатного забезпечити необхідні умови для виховання особистості як носія українських культурних цінностей.

Інокультурне середовище не завжди здатне задовольнити культурні потреби представників української діаспори. Так, наприклад, прагнення до спілкування рідною мовою може залишатись нереалізованим в умовах іншої мовної культури. З іншого боку, культурні цінності особистості не можуть бути сформовані при відсутності соціальної затребуваності. Це ставить питання про особливості функціонування національних культурних цінностей у сфері дозвілля української діаспори, і перш за все – про їх соціальну і особистісну затребуваність. Такий аспект розгляду проблеми дозволяє виявити місце національно орієнтованого дозвілля в цілісній структурі дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі. Тобто дозвілля має бути проаналізоване з точки зору співвідношення тих його складових, які репрезентують, з одного боку, українську культуру, а з іншого – культуру країни проживання.

З огляду на те, що дозвілля передбачає вільний вибір форм і видів діяльності, з’ясування питання про затребуваність дозволяє виявити рівень сформованості особистих культурно-дозвіллєвих інтересів представників діаспори та їх етнокультурну спрямованість, а також проаналізувати можливість їх реалізації в даному соціокультурному середовищі.

Оскільки культура особистості формується в процесі життєдіяльності людини шляхом освоєння нею навколишнього світу і його пристосування до своїх потреб (С.Безклубенко), важливим завданням у педагогічній організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі є створення такого дозвіллєвого середовища, в якому етнокультурні цінності існують не самі по собі, безвідносно до життєвих потреб особистості, а є включеними в життєвий простір індивіда і набувають для нього особистісного сенсу, життєвої необхідності. З огляду на те, що в умовах домінування іншої національної культури функціонування масової інформації, телебачення, розваг базується на її соціокультурних механізмах, дисертант обґрунтовує принципово важливе для авторської методики педагогічної організації дозвілля української діаспори теоретичне положення про необхідність інтеграції цінностей української культури в інокультурний контекст рекреаційно-дозвіллєвої індустрії. Ця методика заснована на використанні принципів проектування багатоцільових соціально-культурних програм, що базуються на інтегрованих моделях (В.Кірсанов).

В дисертації запропоновано теоретичну модель організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі в умовах інокультурного середовища, яка складається з кількох змістовно взаємопов’язаних блоків (підструктур):

- інституціональний – система різних дозвіллєвих інституцій, що складають інфраструктуру дозвілля. Важливе значення має інкорпорація їх виховних можливостей в організації дозвілля дітей і молоді;

- аксіологічний – система дозвіллєвих пріоритетів дітей і підлітків, що виходить з відповідних ціннісних орієнтацій. Ціннісний підхід висту-пає як найпріоритетніша виховна проблема” (О.Сухомлинська);

- комунікативно-інформаційний – система інфраструктурних взаємозв’язків і характер функціонування інформації в дозвіллєвому середовищі, аналіз яких забезпечує створення інформаційного середовища із збереженням врівноваженості інформаційних потоків на глобальному, національному і місцевому рівнях;

- рекреаційно-розвиваючий, що дає змогу реалізувати в дозвіллєвій практиці положення про інтеграцію розвиваючої, рекреаційної і розважальної функцій дозвілля в процесі його організації (М.Аріарський, В.Кірсанов, М.Поплавський).

Зазначається також, що в межах кожного блоку можуть бути визначені специфічні цільові установки, які кореспондують з основною метою моделі і можуть бути покладені в основу багатоцільових програм.

Репрезентованість національної культури в дозвіллі дітей і молоді в українській діаспорі засвідчується:

- рівнем реалізації дозвіллєвих потреб, які в умовах вільного вибору дозвіллєвої діяльності відображають сформованість культурних потреб та інтересів особистості, хоча, з іншого боку, обумовлюються їх соціальною затребуваністю;

- характером дозвіллєвих пропозицій, які відображають соціальну затребуваність у даній сфері (аксіологічний аспект); змістом інформації та особливостями її суспільного функціонування (інформаційно-комунікативний аспект); наявністю мережі культурно-дозвіллєвих закладів, здатних задовольнити дозвіллєві потреби представників української діаспори (інституціональний аспект); рівнем педагогічних і рекреаційно-розвиваючих технологій, використовуваних для організації дозвілля дітей і підлітків в українській діаспорі з метою їх залучення до цінностей національної культури (рекреаційно-розвиваючий аспект);

- співвідношенням спонтанності та організованості в дозвіллєвій діяльності, що визначає характер організації дозвілля дітей і молоді (наявність цілісної системи культурно-просвітницької діяльності або її відсутність, у залежності від чисельності діаспори, тривалості її перебування в даній країні, ставлення до національних традицій, характеру відносин з метрополією тощо).

В дисертації підкреслюється, що почуття причетності, приналежності індивіда до українського народу є результатом соціальної і культурної самоідентифікації особистості. Цим обумовлена необхідність застосування в процесі організації дозвіллєвої діяльності дітей і молоді механізмів групової інтеграції, групової динаміки, впливу референтних груп на індивіда.

Обстоюється необхідність розробки єдиної, послідовної, культурно-дозвіллєвої політики, здатної відіграти об’єднавчу роль і врівноважити, оптимізувати розрізнені суспільно-культурні, виховні, просвітницькі та організаційні впливи на дітей і молодь в українській діаспорі.

На основі аналізу літературних джерел окреслено шляхи педагогічної організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі:

-

-

-

-

-

На основі теоретичних і практичних наробок в галузі педагогіки дозвілля і культурно-просвітницької діяльності (М. Аріарський, І.Єрошенков, А. Жарков, М. Поплавський, О. Сасихов, Ю.Стрєльцов, В.Тріодін та ін.), в яких дозвілля розглядається як важлива сфера соціалізації та інкультурації особистості, робиться висновок про те, що підвищення ефективності педагогічної організації дозвілля дітей та молоді української діаспори може бути реалізоване завдяки системі культурно-просвітницької діяльності, спрямованої на збереження і розвиток національної культури, на створення сприятливих умов для задоволення духовних потреб закордонних українців та залучення їх до культуротворчої діяльності.

У другому розділі – “Шляхи, форми і методи організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі” – запропоновано варіативну педагогічну модель організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі, методику проектування на її основі культурно-дозвіллєвих програм, наведено дані стосовно її експериментальної апробації.

Дисертант, виходячи з необхідності осмислення педагогічної моделі організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі на різних рівнях узагальнення, що відображають глобальний, глокальний і локальний рівні осмислення соціально-культурних проблем української діаспори, розглядає відповідні цим рівням педагогічні умови підвищення ефективності організації дозвілля – від найбільш загальних, характерних для української діаспори в цілому, до специфічних, пов’язаних з умовами життя діаспори в конкретній країні. Такий підхід обумовлений тим, що в сучасних умовах діаспора не може розглядатись як ізольована меншина в країні проживання: внаслідок розвитку інформаційних і транспортних мереж активізуються зв’язки між представниками діаспори в різних країнах, зв’язки між українською діаспорою і Україною, що формує транснаціональні культурні контексти функціонування української діаспори (А.Мілітарьов, В.Тхоржевський).

Запропонована автором варіативна модель включає теоретичну модель соціокультурного аналізу сфери дозвілля української діаспори, тривекторну схему аналізу дозвілля, педагогічних умов, а також технологій проектування багатоцільових програм, критеріїв і показників їх діагностування.

Процес проектування і реалізації культурно-дозвіллєвих програм являє собою модифікований варіант технологічної схеми проектування багатоцільових програм (В.Кірсанов) і включає кілька етапів.

На етапі визначення цільових установок та проектування багатоцільової програми методично важливою є діагностика соціокультурних умов відповідно до запропонованої теоретичної моделі соціокультурного аналізу дозвілля, який акцентує увагу на соціально-культурній та політичній обстановці в конкретній країні і пов’язаних з нею можливостях створення суспільних інститутів діаспори, громадянських правах, особливостях стосунків із корінним населенням, можливостях реалізації соціально-культурних потреб.

На основі узагальнень, зроблених у І розділі, автор наводить педагогічні умови організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі, що відповідають глобальному рівню: опора на вищеозначену амбівалентність дозвілля в українській діаспорі; врахування ментальних особливостей українців діаспори певної країни; організація дозвілля дітей і молоді у відповідності з запропонованою теоретичною моделлю; орієнтація в організації дозвілля на цінності, ідеали, традиції української культури з урахуванням специфіки дозвіллєвої індустрії в певній країні; поєднання раціональних та емоційних форм організації дозвілля; опора на референтні групи дітей і молоді; взаємодія громадських організацій, сім’ї та культурно-дозвіллєвих установ у виховному процесі; залучення дітей і молоді до активної діяльності з організації і проведення культурно-дозвіллєвих заходів, що сприяє їх перетворенню з об’єкта педагогічного процесу на його суб’єкт; відповідність форм і методів організації дозвілля віковим особливостям, інтересам і потребам дітей і молоді в українській діаспорі.

Дані педагогічні умови мають бути реалізовані в будь-якому соціально-культурному контексті; специфічні ж умови визначаються в залежності від регіональних чи локальних соціально-культурних факторів і забезпечують варіативність моделі.

На етапі реалізації програми відбувається її адаптація до ситуаційних факторів: ресурсних, фінансових, організаційних; розробляється конкретна система заходів із зазначенням етапів і термінів її реалізації та передбачається оперативне її коригування.

На етапі діагностики здійснюється аналіз ефективності програми. Виділяються блоки критеріїв діагностики, що умовно розмежовуються на об’єктивні та суб’єктивні. Перша група пов’язана з оцінкою змін у дозвіллєвій сфері в процесі педагогічного управління нею, а також з оцінкою якості самих програм (останні оцінюються за їх відповідністю педагогічним умовам). Суб’єктивні критерії відображають зміни на особистісному рівні, що сталися внаслідок педагогічного впливу. А оскільки організація дозвілля в рамках діаспори розглядалась під кутом зору етнонаціональних культурних проблем, суб’єктивні критерії визначалися в контексті етнічної самоідентифікації особистості.

Апробація даної моделі здійснювалась на базі української діаспори в Сербії. В розробленій програмі організації дозвілля дітей і молоді були представлені компоненти локального і глобального рівня. Реалізація першої групи здійснювалася за місцем проживання представників української діаспори в Автономному краї Воєводина (Сербія), а другої – в інтернаціональній школі українознавства, яка об’єднує представників діаспори з різних країн світу.

З метою розробки даної програми, визначення цільових установок і педагогічних умов було здійснено констатуюче дослідження. Воно спрямовувалось на виявлення репрезентованості національної культури в дозвіллі дітей і молоді в українській діаспорі в межах трьох основних блоків: дозвіллєві пропозиції, дозвіллєві потреби, спонтанність–організованість, а також на визначення специфічних соціокультурних умов життя діаспори в Сербії.

Дані блоки були проаналізовані за трьома рівнями – низьким, середнім і високим, що дозволило виявити „проблемні поля” в педагогічній організації дозвілля дітей і молоді в українській діаспорі, а також визначити шляхи їх розв’язання.

Єдиним джерелом інформації про етнічних українців Сербії, на яке спирався в своєму дослідженні автор, були церковні архіви. За допомогою спеціально розроблених анкет з’ясовувалась (виявлялась) їх поінформованість щодо свого походження, родоводу, історії еміграції до Сербії, наслідування українських традицій в сім’ї, володіння мовою, підтримання зв’язків з Україною.

Аналіз соціокультурної ситуації довів, що культурне життя української діаспори в Воєводині має особливості, пов’язані з політичною ситуацією в Балканському регіоні, війною, взаємовідносинами між представниками різних національностей, що проживають в АК Воєводина, організацією і специфікою діяльності громадських організацій української діаспори. АК Воєводина має багатонаціональний склад населення: тут проживають представники різних національних меншин та етнічних груп (угорці, словаки, румуни, русини, українці, роми, чехи). Урядом АК Воєводина здійснюється політика, що сприяє розв’язанню питань про права національних меншин та етнічних груп, розвиток національних культур, користування мовами національних меншин і т. ін. У зв’язку з цим порівняно малочисельна українська національна громада у Воєводині має можливість, користуючись колективними правами в галузі освіти та інформування, проводити культурну політику, спрямовану на збереження своєї національної ідентичності. Це створює можливості для культурно-просвітницької діяльності в умовах дозвілля, яка забезпечує збереження і розвиток національної культури, залучення до неї дітей та молоді.

Разом з тим у ході дослідження виявлено ряд проблем в організації культурно-дозвіллєвої діяльності дітей та молоді української діаспори. У телеефірі Сербії українською мовою представлено всього 30 хв. новин на тиждень; у радіоефірі - 1 год. на тиждень (розважальна програма “Українські обрії”). Література українською мовою в торговельній мережі відсутня і надходить поштою або у вигляді добровільних пожертвувань по лінії церкви. В недільних школах викладається українська мова, хоча вона (оскільки викладачі є емігрантами 3-4 хвилі) не відповідає сучасним літературним нормам. Не вистачає кваліфікованих викладачів для налагодження вивчення української мови представниками української діаспори у Воєводині в місцях компактного проживання. Таким чином, можна констатувати обмежений доступ до української мови в дозвіллєвій діяльності дітей та молоді української діаспори.

Слід відзначити велику роль сім’ї в житті української діаспори в Сербії. Подружні пари рідко розлучаються (на 10 повних сімей припадає 1 неповна). Серед досліджуваної категорії населення “чисті” українські сім’ї складають майже 70%, решта – змішані шлюби. При цьому діти і в перших, і у других, ідентифікують себе з двома культурами, що дозволяє говорити про амбівалентність дозвілля (Розділ 1). Великий вплив на культурне життя має церква, яка є чи не найважливішим культурно-просвітницьким осередком та центром консолідації діаспори. Багато питань, що стосуються збереження і розвитку національної культури, надходження літератури, новин, інформації, розв’язуються саме завдяки церкві.

На констатуючому етапі дослідження були проведені бесіди, анкетування, інтерв’ю, вивчення документації з метою визначення специфіки організації дозвілля дітей та молоді, з’ясування ставлення дітей та молоді української діаспори до української культури, мови, історії, власної етнічної належності. У дослідженні взяли участь 687 респондентів, з них 337 – батьки, педагоги організатори, 351 – діти та молодь На основі аналізу досліджень з вікової психології, а також з огляду на відсутність у дозвіллі чіткого розмежування дітей за віком, як це має місце у школі, для обробки результатів експерименту були виділені групи досліджуваних, які відображають специфіку дозвіллєвого спілкування дітей та молоді за віковою ознакою. Так, виокремлено 3 групи: 10-13 років; 14-16 років; 17-21 рік. Розрахунки для кожної з груп велися окремо на етапі як констатуючого, так і формуючого експерименту. При цьому поняттям „діти” в межах даного дослідження охоплюються перші дві вікові категорії, поняттям „молодь” – третя вікова категорія. .

В ході дослідження з’ясувалося, що серед представників діаспори практично немає фахівців у галузі рекреації і дозвілля, які могли б запропонувати науково обґрунтовані технології організації культурно-дозвіллєвої діяльності. Цю функцію, як правило, виконують викладачі шкіл, які не спеціалізуються за даним профілем. Як засвідчив аналіз культурно-дозвіллєвих програм, суттєве для організації дозвілля положення про інтеграцію його рекреаційної і розвиваючої функцій (М.Аріарський) практично не реалізовується.

Було також досліджено стан етнічної самоідентифікації дітей та молоді української діаспори в Воєводині за допомогою модифікованого тесту М.Куна та Т.Макпартленда: „Хто я?”. Оптимальною вважалась позиція, позитивна щодо себе та інших етнічних груп. Для виявлення етнічної ідентичності в структурі самосвідомості особистості з’ясувалось, наскільки часто респонденти вдаються до етнічної („я – українець”) самоідентифікації, використовують рідну мову і переживають почуття, викликані їх приналежністю до українського народу. Виявлено, що серед дітей та молоді Воєводини 49,18% в структурі самоідентифікації згадують про свою належність до українства, 42,12% - не згадують; байдужими залишають 8,7%.

Дані щодо вживання української мови дітьми та молоддю української діаспори наведені в таблиці 1:

Таблиця 1

Використання української мови дітьми та молоддю української діаспори в Воєводині

Використання мови | Українська | Мова країни проживання | Обидві мови

Діти | Молодь | Діти | Молодь | Діти | Молодь

% | % | % | % | % | %

Розмовляю вдома | 24 | 10 | 11 | 10 |

Сербською мовою всі опитані володіють як рідною 100% * | 28 | 11,6 | 10 | 9,1

Розмовляю з друзями | 19 | 7,92 | 11 | 10 | 24 | 10 | 21 | 19,1

Дивлюся телебачення | 5 | 2,1 | 5 | 5,5 | 240 | 100 | 110 | 100

Слухаю радіопередачі | 10 | 4,17 | 7 | 7,7 | 240 | 100 | 110 | 100

Читаю художню літературу | 20 | 8,33 | 11 | 10 | 65 | 27,1 | 72 | 65,45

Простежується тенденція до зменшення (від батьків до дітей) числа бажаючих вивчати українську культуру, що ілюструють дані, наведені в таблиці 2.

Таблиця 2.

Прагнення до ознайомлення з українською національною культурою

Бажання... | Батьки | Діти | Молодь

...знати українську мову і спілкуватися нею | 62% | 52,1% | 40,9%

...знати українську літературу | 43,2% | 40% | 30,9%

...підтримувати зв’язки з Україною | 51,4% | 49,2% | 31,7%

...мати уявлення про сучасне життя України | 48,8% | 37,5% | 30,5%

Виходячи з даних, отриманих у ході констатуючого дослідження, було визначено ряд додаткових педагогічних умов, що відбивають специфіку педагогічного керівництва організацією дозвілля дітей та молоді української діаспори в Сербії: опора на церкву як один з провідних осередків, що консолідує діаспору; організація сімейного дозвілля; підвищення професійного рівня викладачів української мови; підвищення кваліфікації педагогів-організаторів дозвіллєвої діяльності та освоєння ними рекреаційних і педагогічних технологій в галузі дозвілля; полегшення доступу до української літератури, кіно, живопису; розширення мережі клубів за інтересами, аматорських колективів етнічного характеру.

У зв’язку з цим у дисертації підкреслюється, що культурно-дозвіллєва діяльність повинна спрямовуватись на соціально орієнтоване спілкування, передбачати одночасно і здійснення раціонального та емоційного впливу на особистість і базуватись на конкретному місцевому матеріалі, осмисленому в контексті загальних проблем розвитку української культури. При цьому важливим є залучення відвідувачів до активної участі в організації і проведенні культурно-дозвіллєвих акцій.

Форми дозвіллєвої діяльності можна умовно поділити на такі групи: теоретико-пізнавальні (лекції, бесіди, зустрічі "за круглим столом", інтернет-конференції; зустрічі з закордонними українцями, що проживають в різних країнах, у системі он-лайн тощо); пізнавально-пошукові (екскурсії, участь в роботі ініціативних, аматорських об'єднань та клубів за інтересами); розважально-ігрові (конкурси, вікторини, олімпіади, костюмовані бали персонажів українських казок, літературних творів тощо); видовищні та культурно-масові (свята, обряди, тематичні вечори, театралізовані дійства, кіноперегляди, концерти – в тому числі в режимі он-лайн, фестивалі).

Підкреслюється, що в процесі організації дозвілля ці форми мають інтегрований характер і вимагають свого осмислення: а) у контексті теоретичної моделі організації дозвілля; б) у контексті основних змістовних напрямів організації дозвілля.

В дисертації наголошується, що визначені педагогічні умови можуть бути реалізовані шляхом розробки і впровадження багатоцільових культурно-просвітницьких програм на базі інтегрованих моделей (В.Кірсанов), що дає змогу урізноманітнювати форми і методи культурно-дозвіллєвої діяльності дітей та молоді української діаспори. Була розроблена багатоцільова програма, що передбачала три напрями організації культурно-дозвіллєвої діяльності: робота з дітьми та молоддю, робота з батьками, робота з педагогами і організаторами дозвілля.

Напрям, пов’язаний з організацією дозвілля дітей та молоді, складався з кількох взаємопов’язаних змістовних блоків: “Народознавство”, “Культурні пам’ятки та видатні діячі культури і науки України”, “Я і мистецтво”, „Волонтер”, „Слідопит”, „Український фольклор” (який містив підрозділи: українські ігри, українські обряди, українська народна творчість, українська міфологія”); „Сучасна Україна” (зі складовими: „Україна – Європа” „Україна – Росія”; „Україна – США”, „Україна – Канада”, „Україна – Сербія”).

Оскільки церква є центром духовного і культурного життя української діаспори в Воєводині, було розроблено річну програму заходів за церковним календарем. Основу даної програми складали український фольклор, національні свята і обряди.

За двосторонньою українсько-сербською угодою було створено і профінансовано І Літню школу українознавства для дітей та молоді української діаспори, програма діяльності якої розроблена дисертантом. Програма включає широкий спектр культурно-дозвіллєвих заходів, що базуються на знаннях і навичках дітей та молоді, отриманих ними у недільних школах за місцем проживання протягом навчального року. Під час збройного нападу на Югославію навесні 1999 року заняття в цій школі були проведені на території України. У зв’язку з цим програма була доповнена напрямом, пов’язаним із психічною реабілітацією дітей та молоді.

Для підвищення мовної компетентності викладачів діаспори було організовано літні семінари за участю філологів, літературознавців, фольклористів, істориків, майстрів декоративно-ужиткового мистецтва з України та української діаспори різних країн. Програми цих семінарів вибудовувалися за двома блоками, важливими для розв’язання досліджуваної проблеми: перший присвячувався стану та проблемам розвитку сучасної української мови, другий – методиці її викладання. В межах останнього першочергова увага приділялася таким аспектам, як підвищення інтересу до вивчення української мови за допомогою культурно-просвітницької діяльності, в тому числі в умовах дозвілля, а також ігрових методик вивчення української мови, розробка і проведення україномовних рекреаційно-розважальних дозвіллєвих програм.

Для фахівців з організації дозвілля проведено цикл семінарів, присвячених специфіці педагогічних технологій у даній сфері, оволодінню технологіями створення рекреаційно-розвиваючих програм.

Робота з батьками включала чотири блоки: організацію сімейного дозвілля (вечори, спортивно-розважальні і концертні програми, конкурси, вікторини, вибудувані на матеріалі української культури); залучення батьків до організації культурно-дозвіллєвих заходів для дітей (дитячих ранків, розваг на основі українського дитячого ігрового фольклору, театралізації фольклорних творів, конкурсів, виставок декоративно-прикладного мистецтва і дитячих саморобок); організація вечорів-зустрічей з діячами української культури; спеціалізовані семінари з проблем сімейного виховання на засадах народної педагогіки.

Ефективність організації дозвілля дітей та молоді української діаспори оцінювалась за групами критеріїв, що відповідають трьом напрямам діагностики дозвілля (Розділ 1): сформованість дозвіллєвих потреб, дозвіллєві пропозиції, сформованість системи педагогічної організації дозвілля дітей та молоді української діаспори.

Для перевірки ефективності педагогічної організації дозвілля дітей та молоді української діаспори було створено контрольні та експериментальні групи. До експериментальних груп увійшли діти і молодь, залучені до педагогічно-організованої дозвіллєвої діяльності в межах розробленої програми (ЕГ-1 – 89 осіб 10-16 років Дана група містила дві підгрупи: діти 10-13 років; діти 14-15 років., ЕГ-2 – 81 осіб 17-21 року, КГ-1 - 73 осіб 10-16 років, КГ-2 – 68 осіб 17-21 року).

Результати експерименту засвідчили зростання кількості учасників гуртків, пов’язаних з вивченням народного мистецтва, на 18,9%; хореографічних – на 29,9%, вокальних – на 18,3%, драматичних – на 16,64%, інструментальних – 8,46%, образотворчих – 8,58%.

Діагностика культурно-дозвіллєвих програм за критерієм відповідності їх педагогічним умовам продемонструвала зростання якості цих програм (з 24% на початку експерименту до 86%). Це свідчить, з одного боку, про посилення спрямованості цих програм на прилучення дітей та молоді до національної культури, а з іншого – про підвищення компетентності організаторів дитячого і молодіжного дозвілля.

Найбільш ефективною програма виявилась за критеріями знань, пізнавального інтересу та „емоційної залученості” (термін Р.Чінзектміхалі) до дозвіллєвої діяльності, що відображено в гістограмі 1.

Гістограма 1.

Ефективність організації дозвілля за критеріями знань, пізнавального інтересу та „емоційної залученості” до дозвіллєвої діяльності

Дозвіллєві заходи, гуртки і секції, побудовані