НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

Євтушенко Олена Іванівна

УДК 347.91.02

ОСОБЛИВОСТІ ВИЗНАННЯ ТА ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ІНОЗЕМНИХ СУДІВ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України

Науковий керівник доктор юридичних наук, доцент

ФУРСА Світлана Ярославівна, Інститут міжнародних відносин, професор кафедри міжнародного права.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Кисіль Василь Іванович,

Інститут міжнародних відносин, професор кафедри міжнародного приватного та митного права

кандидат юридичних наук, професор

Гопанчук Василь Степанович,

Київський національний університет внутрішніх справ України, завідуючий кафедри

Провідна установа Інститут приватного права і підприємництва,

відділ проблем приватного права, Академії правових наук України, м. Київ.

Захист відбудеться „20” грудня 2005 р. о „14” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.02 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий „19” листопада 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кучеренко І.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток міжнародних відносин свідчить про необхідність перегляду теоретичних концепцій судочинства на предмет адаптації новітніх тенденцій співіснування країн у міжнародному правовому полі і, зокрема, на інтеграцію України до Європейського співтовариства. Такі тенденції міжнародного права у першу чергу мають стосуватись охорони і захисту прав громадян і юридичних осіб, оскільки розвиток міжнародної економіки, туризму, поширення інтеграційних процесів неодмінно призводитиме й до виникнення правопорушень, що не в останню чергу зумовлено різними правовими системами окремих країн. Для того, щоб кордони країни не ставали на заваді ліквідації правопорушень і одночасно не виникали випадки необгрунтованого притягнення громадянина до відповідальності мають бути розроблені критерії виконання іноземних рішень на території України. Але не зважаючи на прийняття законів України „Про міжнародне приватне право” та нового ЦПК, процедура діяльності судів щодо визнання і приведення до виконання в Україні рішень іноземних судів до цього часу не конкретизована .

Будь-яка держава зобов’язана захищати права громадянина, який знаходиться під її юрисдикцією, але лише у випадках порушення його прав, а не від відповідальності за завдану ним шкоду. Всі ж наявні теоретичні концепції у цьому напрямку зводяться в основному до адаптації міжнародних угод до системи права України. Автор же вважає можливим і необхідним шляхом аналізу системи права України запропонувати межі таких угод та виробити критерії подальшого розвитку міжнародних відносин у цій сфері.

Встановлюючи власні кордони, визначаючи права та обов’язки громадянина держава визначає межі його поведінки, але перетинаючи кордони особа діє в іншому правовому полі, а тому доволі часто постає питання: хто вправі судити про вчинки громадянина або юридичної особи України за кордоном, чи може держава застосовувати примус до таких осіб, за вчинки, що були вчинені не на її території. Тому автором аналізуються наукові концепції провідних вчених, спрямовані на вдосконалення цивільного судочинства, на розвиток міжнародних питань захисту та охорони прав фізичних і юридичних осіб та держави, а саме: Богуславського М.М., Дмитрієвої Г.К., Єрпілєва М.Ю., Кисіля В.І., Кpиволапова Б.М., Комарова В.В., Лєбєдєва С.М., Лунца Л.А., Мережко О.О., Морозової Ю.Г., Муранова О.І., Садікова О.М., Треушнікова М.К., Фурси С.Я., Шерстюка В.М., Штефана М.Й., Єлісєєва М.Г. та ін.

Тому вибір теми дисертаційного дослідження зумовлений наступним: потребою у проведенні порівняльного аналізу досвіду іноземних країн у врегулюванні спорів з іноземним елементом і легітимності рішень їх судів; розробкою процедури розгляду судами загальної юрисдикції справ за клопотаннями про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово - промисловій палаті України( надалі – ТПП України) та третейських судів ; необхідністю аналізу наявних неоднозначних, відокремлених наукових концепцій, різних позицій науковців щодо окремих теоретичних положень та правових ситуацій, пов’язаних з визнанням і приведенням до виконання рішень іноземних судів, які в юридичній літературі до цього часу не узагальнені та не проаналізовані; необхідністю конкретизації передбаченої новим ЦПК процедури розгляду справ про визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів; недосконалістю сучасної практики вирішення спорів з іноземним елементом, які до останнього часу залишались без належного теоретичного узагальнення і аналізу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження виконана згідно з планом науково- дослідної роботи відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України „Роль і значення цивільного права в регулюванні майнових і особистих немайнових відносин у сучасній Україні (номер державної реєстрації RK 0101U001005).

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення і обгрунтування процесу набрання рішеннями іноземних судів та арбітражів законної сили на території України. Це в наступному має позитивно вплинути на практику розгляду судами загальної юрисдикції справ за клопотаннями про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП України, визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів судами України, надасть чіткості і послідовності процедурі їх розгляду та практиці їх виконання тощо;

1.

2.

3.

4.

5.

Об'єктом дослідження є сфера міжнародного права і, зокрема, міжнародного цивільного процесу та система права України у контексті відтворення в ній процедури визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражів.

Предметом дослідження є теоретичні, практичні і нормативні джерела процедури визнання та виконання рішень іноземних судів, Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП України та третейських судів, а саме: юрисдикційна діяльність уповноважених на визнання та виконання таких рішень судів разом з характерними для цього процесу правовідносинами. До теоретиків, які зробили істотні внески у розвиток цього напрямку дослідження і здобутки яких стали предметом дослідження, необхідно віднести: В. Косака, Ю.Д. Притику, О.С. Скарідова, Т. В. Сліпачук, Г.С. Фединяк, Л.С. Фединяк, С.Я. Фурсу, М.К. Треушнікова, Г.А. Цірата, К.С.Юдельсона, В.В.Яркова. Нормативна база дослідження складається з Конституції України, ЦПК України ( в редакціях 1963 року та 2005 року), Законів України „Про міжнародний комерційний арбітраж”, „Про виконавче провадження”, „Про міжнародне приватне право”, дво та багатосторонніх міжнародних договорів, законодавства деяких іноземних країн та судової практики Апеляційного суду м. Києва за 2001-2005роки.

Методи дослідження, що використані при дослідженні:

системно-функціональний – дозволив проаналізувати взаємозв’язки і визначити пріоритети у міжнародному праві, зокрема у міжнародному цивільному процесі та системі права України щодо визнання та виконання рішень іноземних судів;

порівняльно-правовий - застосовувався для одночасного аналізу положень таких правових дисциплін як: конституційне право,міжнародне публічне і приватне право (міжнародний цивільний процес), цивільний процес, виконавче провадження . Він також використовувався для аналізу досвіду визнання і виконання рішень іноземних судів у зарубіжних країнах;

теоретико-прогностичний – дозволив виробити пропозиції щодо розвитку теоретичних засад визнання і виконання рішень іноземних судів;

формально-логічний – для виявлення суперечностей чинного законодавства у досліджуваній сфері та вироблення пропозицій щодо його вдосконалення, формулювання нових норм та дефініцій;

історико-правовий - використовувався в обмеженому обсязі для аналізу шляхів наступного удосконалення процедури визнання і виконання рішень іноземних судів;

аналізу - застосовувався при дослідженні наукових концепцій як українських, так й зарубіжних вчених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у теоретичному обґрунтуванні процедури визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів, а також визначено предмет таких справ.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях та висновках, які вперше виносяться на захист:

1. Доведена доцільність у процедурі визнання та виконання рішень іноземних судів нормативного закріплення ієрархії рішень, які підлягають визнанню та виконанню на території України, та положення про необхідність врахування статусу суду у країні, в якій постановлено рішення.

2. Запропонована класифікація рішень у залежності від статусу органу, що його постановив, і дозвіл на визнання і виконання яких надаватиметься з урахуванням юридичної сили таких рішень компетентною судовою установою:

1) рішення, постановлені міжнародними судами, які створені на підставі багатосторонніх договорів, в тому числі й рішення Європейського Суду з прав людини;

2) рішення, постановлені державними судами, з урахуванням їх ієрархії:

- вищих судових органів держави;

- апеляційних інстанцій;

- районних судів;

- мирових суддів;

3) рішення арбітражних (третейських) судів іноземних країн.

Цю класифікацію пропонується застосовувати при укладенні міждержавних договорів про визнання і приведення до виконання рішень судів двох країн, а також при укладенні договорів про правову допомогу.

3. Доведена необхідність про виключення зі ст. 34 Закону України „Про міжнародний комерційний арбітраж” положення про віднесення до компетенції суду загальної юрисдикції справ за клопотаннями про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП України, оскільки розгляд таких справ повинен відноситись до компетенції господарських судів.

4. Вважається, що правовий зміст процедури визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів за міжнародними договорами та конвенціями зумовлює необхідність застосування спрощеної процедури розгляду таких справ, а тому доцільно внести доповнень до розділу ІІ нового ЦПК, а саме: передбачити можливість вирішення таких справ у порядку наказного провадження.

5. Обгрунтована можливість застосування при вирішенні справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів порядку розгляду цивільних справ судом, передбаченого главою 9 нового ЦПК щодо заочного розгляду справи.

6. Доведено, що при встановлені суддею у клопотанні про визнання і приведення до виконання рішення іноземного суду недоліків, вони можуть бути усунені за ст. 121 ЦПК( в редакції 2005 року) у встановлені судом строки, тобто таке клопотання повинно бути залишеним без руху. Якщо ж стягувачем не будуть усунені зазначені недоліки, вважається можливим застосовувати ч. 2 ст. 121 ЦПК ( в редакції 2005 року), і тоді клопотання буде вважатися неподаним і повертатиметься стягувачеві.

7. Доведена доцільність щодо колегіальності (у складі: судді та двох народних засідателів, або трьох професійних суддів) розгляду справ про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів у справах, де має місце не відповідність рішення іноземного суду публічному порядку України, оскільки у таких справах наявний публічний елемент, вони характеризуються певною специфікою та мають труднощі при їх вирішенні.

8. Пропонується при розгляді справ про визнання і приведення до виконання рішення іноземного суду, за яким передбачається звернення стягнення на майно іноземного громадянина, уповноважений суд має повідомляти консульську установу держави, про розгляд справи відносно прав та обов?язків громадянина, який знаходиться під юрисдикцією цієї держави.

9. Зроблено висновок, що рішення іноземного суду не може за ініціативою державного суду перевірятися на його відповідність публічному порядку, оскільки така перевірка рішення може зумовлюватися лише заявою зацікавленої особи.

10. Розроблено зміст ухвали суду загальної юрисдикції щодо визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів і вважається, що новий ЦПК необхідно доповнити нормою, яка б передбачала запропонований зміст ухвали .

Практичне значення одержаних результатів. Отримані автором теоретичні положення можуть бути використані для подальшого розвитку цивільного процесу, міжнародного цивільного процесу, виконавчого провадження, вдосконалення законодавства та юридичної практики, термінологічної бази тощо. Вони можуть бути методологічною основою та теоретичним підґрунтям для подальших наукових досліджень цієї тематики.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Основні теоретичні положення та розробки, що характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів, одержані дисертантом особисто. У співавторстві з Фурсою С.Я. опубліковано статтю: „Особливості приведення до виконання рішень іноземних судів і арбітражів”, в яких особистим внеском автора є розробка процесуальних аспектів визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів у цивільному процесі.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на засіданні відділу проблем цивільного, трудового і підприємницького права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Результати дисертаційного дослідження були оприлюднені на міжнародних семінарінарах „Захист інтересів українських компаній у міжнародному арбітражі” (м. Київ, Представництво „Бейкер і Макензі”, 21.05.2003 р.), „Юридична методологія основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС. (м.Київ, Інститут міжнародних відносин, 13-14.11.2003 р.).

Публікації. За темою дисертації опубліковано: 6 статей, з них 5 статей у наукових фахових виданнях та 2 тези доповідей на семінарах.

Структура дисертації та її обсяг. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (200 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить – 214 сторінок друкованого тексту, обсяг використаних джерел – 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, її зв’язок з науковою тематикою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, сформульовано мету і задачі дослідження, визначено об’єкт, предмет і використані методи дослідження, викладено наукову новизну і основні положення, які виносяться на захист, висвітлено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, їхня апробація, вказано публікації за темою дисертації та її структуру і обсяг.

У першому розділі „Порівняльні аспекти визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів” проведено загальний аналіз місця процесу визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів, досліджено основні фундаментальні праці вчених присвячені темі дисертації та проведено узагальнення зарубіжного досвіду у контексті вирішення проблем, які існують у сучасному цивільному судочинстві України при розгляді таких справ.

Системно-функціональний метод використаний у цьому розділі дозволив проаналізувати взаємозв’язки і визначити пріоритети у міжнародному праві, зокрема міжнародному цивільному процесі та системі права України щодо визнання та виконання рішень іноземних судів, а порівняльно-правовий – застосовувався для аналізу сучасного стану цивільного процесу України та одночасно аналогічних процесів у зарубіжних країнах.

Порівнюючи рішення Європейського Суду з прав людини з рішеннями іноземних судів автором розглянуті проблеми виконання таких рішень і доведено, що вони не можуть перевірятись. Хоча деякі українські юристи вважають, що рішення Європейського Суду можуть перевірятись на їх відповідність не тільки міжнародним угодам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а й на їх відповідність Конституції України. Це положення випливає із ст. 8 Конституції, оскільки найвищою юридичною силою в Україні володіє саме Конституція, а не рішення міжнародних судів.

За ст. 55 Конституції України громадянам надано право звернення за захистом прав і свобод до міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, зокрема, до Європейського суду з прав людини. Отже, дана установа може вважатись наддержавною, але „механізм” виконання рішень цього міжнародного суду до цього часу не набув реальних ознак. Так, за п. 13-1 ст. 3 Закону „Про виконавче провадження” підлягають виконанню рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини”, але останній нормативний акт до цього часу не прийнятий, зокрема, не підписаний Президентом України, що свідчить про складність і актуальність вирішення питання щодо визнання та виконання рішень Європейського суду, необхідність створення певної ієрархії рішень судів, що підлягають виконанню на території України та доцільність дослідження цих питань на науковому рівні.

Доведена доцільність у процедурі визнання та виконання рішень іноземних судів нормативного закріплення ієрархії рішень, які підлягають визнанню та виконанню на території України, та положення про необхідність врахування статусу суду у країні, в якій постановлено рішення. Це положення розглянуто на прикладі структури судової влади з урахуванням можливості постановлення рішення її найвищим судовим органом, наприклад, Верховним Судом, і доводиться деяка некоректність його визнання і приведення до виконання апеляційним судом іноземної держави. Крім того, обґрунтовано положення про наділення особливим статусом рішення суду, законність і обґрунтованість якого перевірялась касаційною інстанцією у тій країні, де воно постановлене і залишено у силі, тобто без змін, оскільки така перевірка на відповідність його закону була здійснена вищою судовою інстанцією країни і таке рішення не може прирівнюватися до рішення, прийнятого лише судом першої інстанції.

Тому запропоновано та обґрунтовано положення, що Верховний Суд України вправі визнавати та приводити до виконання рішення вищого суду іноземної держави, коли спір стосується його відповідності законодавству України, але лише у тому випадку, коли справа стосується прав та інтересів громадянина України, а не іноземної особи, яка знаходиться під юрисдикцією країни, суд якої постановив рішення.

У роботі запропонована класифікація рішень у залежності від статусу органу, що його постановив, і дозвіл на визнання і виконання яких надаватиметься з урахуванням юридичної сили таких рішень: 1) рішення, постановлені міжнародними судами, які створені на підставі багатосторонніх договорів, у тому числі й рішення Європейського Суду з прав людини; 2) рішення, постановлені державними судами, з урахуванням їх ієрархії: вищі судові інстанції держави; апеляційні інстанції; районні суди; мирові суди; 3) рішення арбітражних (третейських) судів іноземних країн.

Перед визнанням і приведенням до виконання рішення органу, який вважається нижчим від тих, які існували на момент підписання відповідної угоди, держава має повідомити іншу сторону договору про правовий статус такого суду. Зокрема, це положення стосується рішень мирових судів РФ. Інший варіант вирішення міждержавних відносин – це приведення такого рішення до статусу рішень, що існували на момент підписання відповідної угоди.

З прийняттям Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 року є можливість говорити навіть про "комерціалізацію" арбітражного врегулювання спорів. Прикметник "комерційний" був спеціально введений для відмежування державного арбітражу, який існував на той час, від недержавного, який утворювався при Торгово-промисловій палаті України, але при реорганізації арбітражних судів у господарські зникла необхідність у додаткових (зайвих) роз'ясненнях. Тому вважається доцільним виключити з назви цього арбітражу прикметник „комерційний".

Другий розділ „Загальні правила визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів” присвячений теоретичному аналізу існуючих проблем у діяльності судів України при визнанні і приведенні до виконання рішень іноземних судів, а також дослідженню передумов вирішення таких справ державним судом.

У даному розділі при дослідженні наукових концепцій як українських, так й зарубіжних вчених, практики розгляду справ про визнання і приведення до виконання, а також законодавства України та іноземних країн широко застосовувався метод аналізу.

Доцільно ч. 4 ст.394 ЦПК України ( в редакції 2005 року) викласти у наступній редакції: „Якщо зазначене клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених законодавством, або до клопотання не додано всі перелічені документи, відповідний суд України надає строк для усунення зазначених недоліків і разі їх невиконання повертає подані документи стягувачеві (або його представникові) та клопотання залишає без розгляду”.

Загалом представляється, що рішення суду може визнаватись лише у тому випадку, коли воно повною мірою або частково має виконуватись на території України і може бути виконано за законодавством України.

Автором вважається, що під терміном „належне засвідчення у п.1 ч.3 ст.394 ЦПК( в редакції 2005 року) мається на увазі легалізація зазначених документів як необхідна умова його визнання і приведення до виконання. Оскільки назву Закону України „Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів” не завжди адекватно його змісту сприймають і тлумачать термін „скасовує”, тому дисертантом запропоновано замінити його на термін „спрощує”, оскільки проставлення апостілю – це одна із форм спрощеного порядку легалізації, а не скасування легалізації взагалі. Необхідно також враховувати, що правила щодо спрощеної легалізації документів, зокрема, рішень суду, що надходять з ФРН і Бельгії до України, не застосовуються.

Рішення іноземного арбітражного суду не може за ініціативою державного суду перевірятись на його відповідність публічному порядку, оскільки перегляд рішення арбітражу може зумовлюватися лише заявою зацікавленої особи, а не державного суду. Це положення аргументується автором на підставі принципу змагальності цивільного процесу, безсторонності суду тощо. Згідно принципу змагальності у цивільному процесі (статті 10,60 ЦПК (2005 року), кожна особа вправі посилатися на обставини, які зумовлюють порушення її прав і державний суд має з’ясувати, чи не порушені права громадянина або юридичної особи, які знаходяться під юрисдикцією держави.

Суперечність же рішення іноземного суду публічному порядку – це не тільки конкретна та обєктивна підстава для його невизнання і невиконання, а й має існувати певний порядок висунення заперечень проти його визнання і приведення до виконання, за яким тільки уповноважені державою органи можуть заперечувати проти його виконання з причин суперечності публічним інтересам. Зокрема, до таких органів дисертантом віднесені перелічені у ст. 45 ЦПК( в редакції 2005 року) державні установи і посадові особи, а саме, у передбачених законом випадках: прокурор; органи державної влади; органи місцевого самоврядування.

Вважається, що при аналізі поняття „публічний порядок”, загалом необхідно брати до уваги специфіку суспільних відносин у кожній країні, а тому рішення суду будуть різнитися у залежності від того, які основні критерії закладені у державний устрій певної країни. Зокрема, норми матеріального права можуть бути безпосередньо „звязані” з конституційними положеннями, рішеннями Коституційного Суду України, а тому вважається неможливим надавати переваги рішенню іноземного суду, наприклад, арбітражному, перед всіма нормами законодавства держави, в якій рішення підлягає виконанню. Тобто тут робиться спроба не абсолютизувати рішення іноземного арбітражного суду, а враховувати загальновідоме положення про те, що державний устрій країни ґрунтується на відповідному “базовому” законодавстві і, в першу чергу, на Конституції держави, у тому числі й в Україні. У такому випадку державний суд має з'ясувати, які заперечення існують у громадянина відносно наступного примусового виконання рішення суду.

Практика застосування поняття “публічний порядок” державним судом окремої країни – це, одночасно, прояв специфіки суспільних відносин в окремій країні та привід для адекватного застосування судом іншої країни аналогічних положень, тобто умова взаємності визнання і виконання рішення арбітражного суду буде конкретизуватися прецедентами, а в наступному після їх узагальнення вони можуть бути запропоновані як конкретні умови публічного порядку у взаєминах двох країн. Після цього, отриманий досвід може використовуватися при укладенні відповідних двосторонніх і багатосторонніх договорів, в яких умови публічного порядку будуть більш конкретизовані з урахуванням інтересів держав.

У роботі обґрунтовано, що Пленум Верховного Суду України має узагальнювати досвід розгляду справ про визнання і приведення до виконання і у своїх постановах давати роз’яснення тих правових норм, порушення яких призводить до відмови у визнанні і виконанні рішень іноземних судів. У наступному отриманий досвід має враховуватися не тільки судами, а й іншими державними органами.

Вважається, що застереження про публічний порядок може застосовуватися не тільки при вирішенні справ про виконання рішення іноземного арбітражного суду, а й при його визнанні.

Публічний порядок це узагальнюючий термін, який тією чи іншою мірою буде конкретизуватися до суспільних правовідносин певної країни. При цьому, дисертантом виділяються за аналогією з апеляційним і касаційним порядком перегляду рішень процесуальні та матеріальні аспекти, порушення яких призводить до незаконності та/або необґрунтованості наступного рішення іноземного арбітражного суду.

Вважається за необхідне не розділяти фундаментальні принципи моралі і моральності, а об’єднати їх з матеріально-правовими елементами публічного порядку. До останніх вважається доцільним додати принципи, закріплені у Конституції та в інших найважливіших нормативних актах, зокрема, сформульовані у рішеннях Конституційного суду тощо. У сукупності пропонується їх розуміти як матеріальні основи публічного порядку.

Стереотип сприйняття рішень іноземного суду за статусом вище національного законодавства або нижче ще тривалий час буде вважатися типовою помилкою і домінуватиме в юридичній практиці України. Можна також прогнозувати, що найбільш складними випадками застосування і посилання на публічний порядок будуть ситуації, коли рішення іноземних судів і арбітражів вступатимуть у конфлікт з імперативними нормами національного законодавства країни, де заявлене клопотання про виконання чи нормами міжнародних договорів такої країни.

Нечесність і залежність арбітра можна відносити до застереження про публічний порядок, а рішення арбітражного суду, в якому зроблені істотні помилки можна вважати непрямим доказом наведених обставин, як вважають деякі юристи.

Обґрунтовано, що застосоване у ч. 3 ст. 34 Закону України „Про міжнародний комерційний арбітраж” поняття „остаточне арбітражне рішення” стосується строку у три місяці, який рахується з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання згідно зі статтею 33 цього ж Закону - з дня винесення третейським судом рішення з цього прохання.

Застосування у ст. 28 Закону України „Про міжнародний комерційний арбітраж” іноземного терміну „ex aequo et bono” – це явне порушення Конституції України та Закону України „Про мови в Українській РСР”, статусу державної мови, правил законодавчої техніки тощо. Тому вважається, що зазначений недолік Закону України „Про міжнародний комерційний арбітраж” має бути виправленим.

У третьому розділі „Судова процедура визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні” основна увага зосереджена на проблемах розгляду цивільних справ судами України, що виникають при визнанні і приведенні до виконання рішень іноземних судів, оскільки передбачена новим ЦПК процедура розгляду таких справ в Україні є не досконалою, а процедура розгляду справ за клопотаннями про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП у новому ЦПК взагалі не передбачена .

Використаний у цьому розділі теоретико-прогностичний метод дослідження дозволив виробити пропозиції щодо розвитку теоретичних засад визнання і виконання рішень іноземних судів, а також удосконалення процедури розгляду таких справ з урахуванням положень нового ЦПК. Формально-логічний метод використаний для виявлення суперечностей чинного законодавства у досліджуваній сфері та вироблення пропозицій щодо його вдосконалення, формулювання нових норм та дефініцій.

Положення про розгляд судами загальної юрисдикції справ за клопотаннями про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП та третейських судів вважається таким, що суперечить статусу загального суду, а тому зі ст . 34 Закону “ Про міжнародний комерційний арбітраж”повинно бути виключено таке положення, оскільки розгляд таких справ повинен бути віднесений до компетенції господарських судів. Тому представляється, що необхідно на науковому рівні встановити і обґрунтувати всі особливості розгляду справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів, а потім регламентувати їх у ЦПК як окремий порядок розгляду специфічних справ у цивільному процесі.

Вважається, що правовий зміст процедури визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів за міжнародними договорами та конвенціями зумовлює необхідність застосування спрощеної процедури розгляду таких справ. Тому дисертантом вважається необхідним доповнити розділ ІІ нового ЦПК положенням про можливість вирішення таких справ у порядку наказного провадження.

Новий порядок розгляду цивільних справ судом, передбачений главою 9 нового ЦПК щодо заочного розгляду справи, за своїм характером свідчить про можливість його застосування при вирішенні питання про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів.

Клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду може бути прийняте судом України безпосередньо від стягувача лише у тому випадку, коли це допускається або прямо передбачене у міжнародному договорі, а не як альтернативний варіант подання такого клопотання за ініціативою стягувача, коли це не передбачено міжнародним договором.

Отже, при встановлені суддею у клопотанні недоліків, які можуть бути усунені, дисертант вважає можливим за ст. 121 ЦПК(в редакції 2005 року) надавати строк для усунення його недоліків, до якого має враховуватися час, необхідний для пересилання ухвали суду про залишення заяви без руху. Якщо ж стягувачем не будуть усунені недоліки клопотання, то представляється можливим застосовувати ч. 2 ст. 121ЦПК( в редакції 2005 року), за якою клопотання буде вважатися неподаним і повертатиметься стягувачеві.

Вважається, що колегіальний склад суду ( суддя та два народних засідателі чи три професійних судді) при прийнятті рішень по справах про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів є доцільним у справах, коли буде встановлено, що рішення іноземного суду суперечить публічному порядку України, оскільки колегіальний суд може надати рішенню більшої виваженості та обґрунтованості.

При вирішенні питання про допуск до виконання рішення іноземного суду чи арбітражу уповноважений суд України вправі звертатись до іноземного суду чи арбітражу, який прийняв рішення, що підлягає виконанню. Більше того, якщо у державного виконавця виникнуть питання стосовно роз?яснення відповідного рішення він має звертатись за роз?ясненнями у зворотному порядку - до суду України, який допустив виконання, а той в свою чергу до іноземного суду чи арбітражу. Але суд України має бути наділений й повноваженнями отримання відповідей на питання, які виникатимуть під час виконання рішення. Зокрема, можуть постати питання: в якій мірі суд вправі впливати на порядок виконання рішення, яке законодавство має застосовуватися під час виконання тощо?

При розгляді справ про визнання і приведення до виконання рішення, за яким передбачається звернення стягнення на майно іноземного громадянина, уповноважений суд має повідомляти консульство держави про розгляд справи відносно прав та обов?язків громадянина, який знаходиться під юрисдикцією цієї держави.

Має окремо регламентуватись строк звернення до суду за визнанням рішення, а також має конкретизуватись поняття „законна сила рішення іноземного суду”, оскільки державний виконавець може рахувати строк набрання рішенням законної сили з того моменту, коли уповноважений суд України визнає його і останнє рішення не буде оскарженим.

Вважається позитивною новела нового ЦПК, за якою попереднє судове засідання є обов’язковим для кожної справи, у тому числі й при розгляді справ про визнання і виконання рішення іноземного суду.

Деякі положення міжнародних договорів мають більш широкі межі застосування, що зумовлює необхідність перегляду положень ст. 396 нового ЦПК, тому пропонується доповнити ч. 2 ст. 396 нового ЦПК наступним положенням: п. 1 - реченням “за винятком випадків, коли рішення підлягає виконанню до набрання законної сили”.

Істотною проблемою сучасного судочинства у справах з іноземним елементом є відсутність у судах офіційно отриманої нормативної літератури про законодавство зарубіжних, а також про практику його застосування в іноземних країнах.

Дисертантом запропонований зміст ухвали суду загальної юрисдикції щодо визнання та приведення до виконання рішень іноземних судів та який пропонується закріпити у новому ЦПК. Така ухвала має складатися з:

1) вступної частини; 2) описової частини із зазначенням:

- короткого змісту вимог клопотання і судового рішення іноземного суду;

- узагальнених доводів особи, яка подала клопотання;

- узагальнених доводів та заперечень інших осіб, які беруть участь у справі;

- встановлених іноземним судом обставин;

3) мотивувальної частини із зазначенням:

мотивів, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положень міжнародного договору і закону України, якими він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням:

висновку апеляційного суду;

розподілу судових витрат;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Висновки. У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у новітньому підході до вирішення справ про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів та конкретизації процедури розгляду таких справ у відповідності до положень нового ЦПК України. У дисертації доведено, що багато проблем при вирішенні таких справ були пов’язані з відсутністю теоретичних досліджень цієї теми. Тому дисертаційне дослідження спрямоване не тільки на теоретичну розробку правових основ визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів, а й на вдосконалення законодавства, практики діяльності суддів по розгляду таких справ та забезпечення прав осіб, що особисто заінтересовані у результатах розгляду справи, а також на гарантування громадських інтересів. Наукове значення отриманих результатів також полягає у тому, що це перше дисертаційне дослідження, після прийняття нового ЦПК України, яке спрямоване на узагальнення сучасних проблем розгляду таких справ та адаптацію процедури розгляду таких справ до положень нового ЦПК.

При цьому, автором проаналізовані проблеми визнання і приведення до виконання не тільки рішень судів загальної юрисдикції, а й арбітражних рішень та рішень мирових судів, проаналізована процедура розгляду клопотань про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП та запропоновано віднесення цієї категорії справ до компетенції господарських судів, крім того, запропоновано закріпити процедуру розгляду таких справ в новому ЦПК, оскільки у ст. 34 Закону “ Про міжнародний комерційний арбітраж “ має місце лише посилання про віднесення цієї категорії справ до компетенції суду загальної юрисдикції, зроблені також висновки з приводу процедури щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини.

У роботі узагальнені результати дисертаційного дослідження і по цих результатах обґрунтовані наступні висновки, котрі характеризуються теоретичною новизною та практичним значенням.

Наведені та багато інших висновків, зокрема, присвячені вдосконаленню процедури розгляду справ про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів, мають стати передумовою для подальшого дослідження цієї теми та удосконалення законодавства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Євтушенко О.І. Розгляд справ, пов’язаних з виконанням рішень Міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті України // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Вип. 13. – К., 2002. – С.455-462.

2. Євтушенко О.І. Судова практика застосування статті 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основних свобод при розгляді цивільних справ судами України // Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Правова держава. Вип. №14. –С. 216-223.

3. Фурса С.Я., Євтушенко О. Особливості приведення до виконання рішень іноземних судів і арбітражів // Підприємництво, господарство і право. № 9 –2003. - С.43-46.

4. Євтушенко О. Процедура визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів в Україні // Український журнал міжнародного права – Української асоціації міжнародного права. Український часопис міжнародного права. №1. 2004. –С. 68-73.

5. Євтушенко О. Провадження у справах про визнання і приведення до виконання рішень іноземних судів // Міністерство юстиції України. Право України. №8. 2004. –С. 75- 79.

6. Євтушенко О.І Ухвала суду по справі про визнання і приведення до виконання рішення іноземного суду // Юриспруденція: теорія і практика №1- 2004. С.40-47

7. Євтушенко О. Проблеми, які виникають при розгляді Апеляційними судами України справ за клопотаннями про визнання та дозвіл виконання рішень іноземних судів на території України // Матеріали міжнародного семінару: „Юридична методологія основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС”, м.Київ: Українсько-європейський консультативний центр з питань законодавства (13-14.11.2003 р.) – С.64-69.

8. Євтушенко О.І. Захист інтересів українських компаній у міжнародному арбітражі // Серія семінарів з питань міжнародного арбітражу „Захист інтересів українських компаній у міжнародному арбітражі”, м.Київ: Представництво „Бейкер і Макензі” (21.05.2003 р.) – С.5-9.

Євтушенко О.І. Особливості визнання та виконання рішень іноземних судів. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – Київ, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню і обґрунтуванню теоретичних основ визнання і виконання рішень іноземних судів на території України, а також проведено узагальнення досвіду іноземних держав, узагальнено проблеми вирішення таких справ судами України та