ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Господаренко Оксана Валеріївна

УДК [94:351] (477.7)

ДІЯЛЬНІСТЬ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ І САМОВРЯДУВАННЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ У 1917 – 1920 рр.: СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ АСПЕКТ

07. 00. 01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Миколаївському державному гуманітарному університеті імені Петра Могили Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України Тригуб Петро Микитович, завідувач кафедри міжнародних відносин, історії і філософії Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили

Офіційні опоненти – доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Турченко Федір Григорович, завідувач кафедри новітньої історії України Запорізького державного університету

– доктор історичних наук, професор Бушин Микола Іванович, завідувач кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету

Провідна установа – Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна Міністерства освіти і науки України (кафедра історії України)

Захист відбудеться „21” квітня 2005 року о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті Міністерства освіти і науки України за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ корпус, ауд. 32.

Із дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий „17” березня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З моменту вступу України на шлях незалежності в колі першочергових завдань державного будівництва є створення системи місцевих органів влади і управління. Розв’язання цієї проблеми потребує комплексного підходу, який би враховував реалії сьогодення, світовий досвід і національні особливості територіальної самоорганізації населення. З іншого боку, вагоме місце серед найактуальніших проблем історичної науки займає історія окремих регіонів не лише з науково-пізнавальної точки зору, а й у контексті виявлення історичних коренів сучасних регіональних проблем і шляхів їх розв’язання.

Виходячи з наведених міркувань, актуальність дисертаційного дослідження визначається: по-перше, необхідністю подальшого вивчення в сучасному контексті на підставі використання нового історіографічного та джерельного матеріалу маловідомих аспектів історії української революції 1917 – 1920 рр.; по-друге, науковою цінністю теми стосунків держави і регіонів в зазначений період; по-третє, зацікавленістю в глибокому комплексному аналізі розробки питання про статус місцевих органів влади і самоврядування та їх компетенцію в господарських питаннях; по-четверте, необхідністю переосмислення досвіду минулого у зв’язку із сучасними проблемами регіонів; по-п’яте, відсутністю в сучасній вітчизняній історіографії спеціальних робіт, для яких би соціально-економічний аспект діяльності місцевих органів влади і самоврядування в Україні й на Півдні, зокрема, став об’єктом дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової проблеми „Актуальні питання історії Нижнього Подніпров’я і Побужжя”, якою займається кафедра міжнародних відносин, історії та філософії Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили.

Тема дисертації зареєстрована в УкрІНТЕІ – РК №0104U009928 від 09.12.2004 р.

Об’єктом дисертаційного дослідження є система місцевих органів влади і управління на Півдні України у 1917 – 1920 рр. часів Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. Специфіка розгляду об’єкта дослідження полягає в тому, що враховуються особливості історичного, соціально-економічного розвитку південного регіону.

Предметом дослідження є соціально-економічний аспект діяльності місцевих органів влади і самоврядування, зміни в економічному розвиткові регіону в руслі загального розвитку.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період з березня 1917 р. до початку 1920 р. Початкові рамки обумовлені утворенням Центральної Ради та українських організацій на місцях з ініціативи населення, які співпрацювали з Києвом, а також організацією рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Процес формування українських і радянських органів влади відбувався паралельно. Кінцеві хронологічні рамки охоплюють період денікінської окупації і остаточного встановлення радянської влади на початку 1920 р. З її перемогою на Півдні України перестали існувати будь-які небільшовицькі органи влади.

Географічні межі дослідження охоплюють Південь України, а саме територію Одещини, Миколаївщини та Херсонщини, межі яких протягом 1917 – 1920 рр. змінювалися в залежності від адміністративно-територіальних поділів. Вибір даного регіону обумовлений специфікою його соціально-економічного розвитку.

Мета дисертаційного дослідження полягає в комплексному вивченні системи місцевих органів влади і самоврядування Півдня України в 1917 – 1920 років і основних напрямків їх діяльності в соціально-економічній сфері. У відповідності з поставленою метою сформульовані такі головні завдання:

· Проаналізувати та систематизувати літературу з означеної проблеми, визначити інформаційні можливості використаних джерел та розкрити методологічні засади дослідження.

· На основі всебічного аналізу архівних та опублікованих документів, статистичних джерел, матеріалів періодики простежити процес становлення системи українських органів влади і управління, а також урядову муніципальну політику.

· Проаналізувати та оцінити дії місцевої влади при розв’язанні земельного, фінансового питань та проблем функціонування підприємств промисловості й комунального господарства.

· Охарактеризувати участь місцевого самоврядування у вирішенні соціальних проблем, зокрема, безробіття та забезпечення продовольством місцевого населення.

Врахування як негативного, так і позитивного досвіду державного будівництва на Півдні України дає змогу винести певні історичні уроки і виробити практичні рекомендації для подібних процесів сьогодення.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає в тому, що порівняно з іншими дослідниками залучено новий фактичний матеріал для характеристики системи органів місцевої влади і самоврядування; більш докладно проаналізована діяльність земельних комітетів на Херсонщині; проаналізовано бюджети міст та показана фінансова діяльність міського самоврядування, підкреслена її соціальна спрямованість; висвітлено діяльність бірж праці в Херсонській губернії; показана діяльність продовольчих структур на території Півдня України.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання матеріалів та висновків при написанні узагальнюючих робіт з історії національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр., при читанні лекцій і проведенні семінарських занять з історії України, історії держави та права України, економічної історії, спецкурсів, організації музейних виставок.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації і висновки обговорювалися на засіданні кафедри міжнародних відносин, історії та філософії Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили.

Загальна концепція дослідження, його окремі аспекти знайшли відображення у виступах і опублікованих статтях на Десятій Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства (Донецьк, 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 10-ій річниці незалежності України „Українська державність: проблеми історії, права, економіки, мовознавства, філософії, політології та культури” (Миколаїв – Одеса, 2001 р.), Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 150-річчю від дня народження М.М.Аркаса (Миколаїв – Одеса, 2002 р.), ІІ міжнародному науковому конгресі українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, 2003 р.) та щорічних науково-методичних конференціях „Могилянські читання” (Миколаїв, 2000, 2001, 2002, 2003 рр.).

Публікації. Результати дослідження викладено у 8 публікаціях, 6 із яких – у фахових виданнях. Загальний об’єм публікацій 3,3 друк. арк.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів (дев’яти підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (478 найменувань), чотирнадцяти додатків. Повний обсяг дисертаційної роботи становить 241 стор., з них основного тексту – 177 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначені його об’єкт, предмет, хронологічні та географічні межі, мета і завдання дисертації, вказано на наукову новизну, практичне значення роботи, зв’язок з науковою темою, наведено наслідки апробації результатів дослідження.

Перший розділ – „Історіографія, джерельна база і методологічні засади дослідження” – складається з трьох підрозділів, містить історіографію питання, яка розглядається за хронологічно-проблемним принципом, характеристику джерел та теоретико-методологічні засади дослідження.

Історіографічний доробок автор дисертації умовно поділяє на три групи: І – радянську; ІІ – сучасну; ІІІ – зарубіжну. В основу історіографічного аналізу дисертант поклав проблемно-тематичний принцип.

Основи історіографії української революції 1917 – 1920 рр. заклали М.Грушевський, В.Винниченко, Д.Дорошенко Грушевський М. На порозі нової України: Статті і джерельні матеріали. – Нью-Йорк – Львів – Київ – Торонто – Мюнхен, 1992. – 278 с.; Дорошенко Д. Історія України. 1917 – 1923 рр.: У 2-х т. – Нью-Йорк, 1954. – Т. 1. Доба Центральної Ради. – 456 с.; Т. 2. Українська гетьманська держава 1918 р. – 434 с.. Вагомий внесок зробили П.Христюк, І.Мазепа, Б.Мартос Мазепа І. Україна в огні та бурі революції 1917 – 1921. Центральна Рада – Гетьманщина – Директорія. Кам’янецька доба. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. – 415 с. та ін.. За незначними винятками (Д.Дорошенко, І.Мазепа), в роботах домінували сюжети про події в Києві чи тих містах, до яких переїжджали державні установи УНР, периферія була майже terra incognita для істориків.

Найбільшу групу складають праці радянських істориків. У радянській історіографії 1917 – 1920 рр. можна виділити три етапи: перший – з 1917 р. до сер. 30-х рр., другий – з сер. 30-х рр. до сер. 50-х рр., третій – з сер. 50-х рр. до сер. 80-х рр.

На початку 20-х років місцеві Істпарти очолили роботу по збиранню документальних матеріалів, спогадів активних учасників революції 1917 – 1918 рр., організували їх публікацію. Праці носять описовий характер, в них відсутній глибокий аналіз.

В 1927 – 1930 рр. істориками Півдня України були підготовлені збірки нарисів, статей і спогадів узагальнюючого характеру Октябрь на Николаевщине: Очерк истории классовой борьбы 1917–1920 гг. на Николаевщине. Изд. окружной комиссии по празднованию 10-летия Октябрьской революции. – Николаев, 1927. – 86 с.; Октябрь на Одещине: Сб. статей и воспоминаний к 10-летию Октября. – Одесская окружная октябрьская комиссия и истпартотдел окркома КП(б)У. – Одесса, 1927. – 429 с. та ін.. Статті-спогади про події 1917 – 1920 рр. на території Херсонської губернії з’явились і в перших номерах журналів „Пролетарская революция” та „Летопись революции” Алешин А. Первые месяцы австро-немецкой оккупации в Николаеве // Летопись революции. – 1929. – № 5 – 6. – С. 45 – 62; Волкац С. Февральская революция в Елисаветграде // Там само. – 1927. – №1. – С. 36 – 46; Кіров А. Румчерод і Раднарком Одеської області в боротьбі за Жовтень // Там само. – 1927. – № 5 – 6. – С. 235 – 252; Сорокин И. Февральская революция в Херсоне: (Воспоминания) // Пролетарская революция. – 1926. – № 2. – С. 101 – 113 та ін.. Роботи другої половини 20-х років відрізняються від попередніх дослідницьким підходом авторів до проблем, які вивчаються, намаганням охопити більшу кількість питань і проблем, полемічним характером. Розширилась їх джерельна база.

У радянські часи тему міського самоврядування вважали неактуальною. Серед небагатьох праць цього періоду потрібно виділити дослідження В.Твердохлєбова та Л.Веліхова Твердохлебов В. Местные финансы. – Одесса, Изд-во А.А. Ивасенко, 1919. – 304 с.; Велихов Л. Основы городского хозяйства. – М. – Л., Гос. изд-во, 1928. – 468 с..

Отже, література 1917 – 1930 рр. містить значний фактичний матеріал, який при критичному підході дає змогу відтворити атмосферу, яка створилась на Півдні України протягом 1917 – 1920 рр. Характерною рисою робіт цього періоду є те, що фактичні дані використовуються вибірково для демонстрації тих чи інших досягнень, підтвердження правильності обраного шляху, тому часто фактаж, який вважався неприйнятним, замовчувався або називався сумнівним. Через це використання цих праць вимагає критичного ставлення до них.

Для другого періоду радянської історіографії (середина 30-х – середина 50-х років) в дослідженні історії революції та громадянської війни на Півдні України характерні зміни в політиці радянського режиму, посилення русифікаторських тенденцій в житті і встановлення культу особи Й.В.Сталіна. В 30-ті роки з питань історії громадянської війни в Україні видавались лише окремі статті Переверзев М. Повстання миколаївського і херсонського пролетаріату проти німецьких окупантів // Більшовик України. – 1938. – № 4. – С. 24 – 35.. У другій половині 40-х – на початку 50-х років вийшли праці Г.Заставенка, Л.В.Лихолата, М.І.Супруненка Заставенко Г. Розгром німецьких інтервентів на Україні в 1918 р. – К.: Укрполітвидав, 1948. – 104 с.; Лихолат Л.В. Розгром націоналістичної контрреволюції на Україні (1917 – 1922 рр.) – К.: Держполітвидав УРСР, 1955. – 662 с.; Супруненко М.І. Україна в період іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни (1918 – 1920 рр.) – К.: Держполітвидав, 1951. – 344 с. та ін.. Працям цього періоду притаманна слабкість у висвітленні питання встановлення радянської влади в окремих регіонах. Про Південь України як один з найбільш проблемних регіонів у той час не йшлося.

У 50 – 80-ті роки відбулися якісні зрушення у вивченні історії революції. Характерними рисами розвитку історичної науки в цей період стали комплексний підхід до розгляду подій, який особливо проявився у виданні колективних узагальнюючих праць; посилення уваги до регіонального вивчення історії; подолання ілюстративного, фактологічного підходу; розширення джерельної бази завдяки активній археографічній роботі; глибокий аналіз соціально-економічних перетворень на місцях.

Вийшов ряд узагальнюючих праць з історії Жовтневої революції на Україні Українська РСР в період громадянської війни. 1917 – 1920 рр.: У 3-х т. – К.: Політвидав України, 1967 – 1970. – Т. 1. – 473 с.; Т. 2. – 423 с.; Т. 3. – 463 с. та ін.. Більшість з них були присвячені організаційній діяльності радянської влади та боротьбі за владу. Проблематика дисертації знайшла відображення і в історико-правничій літературі, зокрема в працях Б.М.Бабія та О.Г.Алексєєнка Алексеенко А.Г. Городские Советы Украинской ССР (1917 – 1920 гг.) – К.: Изд-во Киевского университета, 1960. – 132 с.; Бабій Б.М. Місцеві органи державної влади Української РСР в 1917 – 1920 рр. – К.: Вид-во АН УРСР, 1956. – 268 с.. З’явились дисертаційні дослідження Б.М.Барбера, Д.М.Волчанського, К.І.Савицького та інші Барбер Б.Н. Борьба за установление Советской власти в городе Николаеве: Автореф. дис. ... канд. истор. наук. – Николаев, 1952. – 16 с.; Кордон Н.В. Советы крестьянских депутатов и аграрное движение на юге Украины в марте 1917 – марте 1918 г. (на материалах Екатеринославской и Херсонской губерний): Дис. ... канд. истор. наук. – К., 1975. – 215 с. та ін.. На серйозну увагу заслуговує багатотомне видання з історії міст і сіл України, присвячені Кіровоградській, Миколаївській, Одеській та Херсонській областям Історія міст і сіл Української РСР. У 26-ти т. – К.: Головна ред. Укр. рад. енциклопедії АН УРСР, 1969 – 1972. – Кіровоградська область. – 816 с.; Миколаївська область. – 772 с.; Одеська область. – 910 с.; Херсонська область. – 688 с.. Дещо менше праць датується 80-ми роками. Питання діяльності місцевих рад, зокрема на Півдні, висвітлюють праці П.М.Тригуба Тригуб П.Н. На защите завоеваний Великого Октября. – К. – Одесса: “Вища школа”, 1987. – 151 с.; Тригуб П.Н. Советы рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов Украины в годы гражданской войны и иностранной интервенции (ноябрь1918–1920 гг.): Автореф. дис. ... доктора истор. наук. – К., 1987. – 42 с. та ін..

Отже, питання боротьби за владу на Півдні України радянськими дослідниками в літературі висвітлено досить повно. Роботи, що були видані в радянський період, особливо на початку 80-х років, характеризуються значним розширенням джерельної бази. Вони містять великий і різноманітний фактичний матеріал. Проте, без об’єктивного розгляду залишилось чимало питань, пов’язаних з революційними подіями у південних містах, зокрема, соціально-економічний аспект діяльності місцевих органів влади українських національних урядів і місцевого самоврядування.

В цілому, українська радянська історіографія не ставила завданням дослідити українське державотворення, бо сама постановка проблеми суперечила ідеологічним принципам побудови радянського суспільства.

Після 1985 р. в історіографії починається період бурхливого оновлення тематики історичних досліджень, підвищення інтересу до проблем періоду національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. Дослідження В.Верстюка, С.Кульчицького, О.Реєнта, О.Рубльова, В.Солдатенка Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада: Навч. посібник. – К.: Заповіт, 1999. – 344 с.; Кульчицький С.В. Нотатки про українські революції. – К., 2001. – 88 с.; Реєнт О.П. Українська революція і робітництво: соціально-політичні і економічні зміни 1917 – 1920 рр. – К., 1996. – 251 с.; Рубльов О.С., Реєнт О.П. Українські визвольні змагання 1917 – 1921 рр. – К.: Видавничий дім „Альтернативи”, 1999. – 320 с.; Солдатенко В.Ф. Українська революція: Історичний нарис. – К.: Либідь, 1999. – 976 с. та ін. стали концептуальними завдяки професійному науковому підходу з розширенням джерельної бази та сучасним методологічним інструментарієм.

Важливим напрямком досліджень сучасних науковців є процес формування органів виконавчої влади, в тому числі й на місцях. Ця проблема висвітлюється в працях В.Верстюка, О.М.Мироненко, О.Копиленко і М.Копиленко, Р.Г.Симоненка, Т.О.Харченко, О.І.Яременка, Ю.В.Павленка і Ю.О.Храмова Мироненко О.М. Світоч української державності: Політико-правовий аналіз діяльності Центральної Ради. – К., 1995. – 328 с.; Копиленко О.Л., Копиленко М.Л. Держава і право України 1917 – 1920 рр. – К.: Либідь, 1997. – 208 с.; Павленко Ю.В., Храмов Ю.О. Українська державність у 1917 – 1919 рр.: (історико-генетичний аналіз). – К.: Манускрипт, 1995. – 262 с. та ін.. Різні аспекти соціально-економічного розвитку знайшли відображення в дослідженнях В.С.Лозового, В.Воротянського, С.В.Мякоти, Н.А.Ковальової, Г.А.Терелі, П.П.Гай-Нижника, В.І.Борисова, Б.І.Андрусишина, О.П.Реєнта Андрусишин Б.І. Робітнича політика українських урядів (1917 – 1920 рр.): Автореф. дис. ... доктора істор. наук: 07.00.01. / НАН України. Ін-т укр. археографії та джерелознавства. – К., 1997. – 44 с.; Ковальова Н.А. Аграрна політика українських національних урядів (1917 – 1920 рр.): Автореф. дис. ... канд. істор. наук: 07.00.01. / Дніпропетровський держ. ун-т. – Дніпропетровськ, 1999. – 18 с. та ін..

Проблеми місцевих органів влади і самоуправління в регіоні у 1917 – 1920 рр. досліджувались в працях Т.С.Вінцковського, П.Барвінської, Л.О.Цибуленко, В.С.Гвоздика Вінцковський Т. Місцеві органи влади і управління Центральної Ради в Херсонській губернії (березень 1917 – квітень 1918 рр.) – Дрогобич: ТзОВ „Вимір”, 2002. – 169 с.; Цибуленко Л.О. Діяльність органів самоврядування Одеси, Миколаєва, Херсона щодо формування і розвитку муніципальної земельної та виробничої власності в к. ХІХ – на поч. ХХ ст.: Автореф. дис. ... канд. істор. наук: 07.00.01. / Дніпропетровський нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2001. – 19 с. та ін.. Значно розширює історіографічний доробок історії Півдня України монографія Ф.Турченка і Г.Турченко Турченко Ф., Турченко Г. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. – 1921 р.): Історичні нариси. – К.: Генеза, 2003. – 304 с..

Праці зарубіжних дослідників носять узагальнюючий характер і присвячені питанням боротьби між різними політичними силами за українську державність в досліджуваний період Нагаєвський І. Історія української держави ХХ століття. – К.: Укр. письменник, 1993. – 413 с.; Reschetar J. The Ukrainion Revolution. 1917 – 1920: A Study of Nationalism. New York, 1952; The Ukrainian, 1917 – 1922: A Study of Revolution. / Ed. Taras Hunchak. – Cambridge: Harward Unuversity Press, 1977. – 425 p. та ін.. Слід відзначити, що діаспорна історіографія не спромоглася виробити комплексної системи досліджень процесу діяльності місцевої влади, зокрема, на Півдні України. Тривале протистояння радянської і зарубіжної історіографії суттєво загальмувало процес поглибленого вивчення історії української революції.

Отже, проблемам 1917 – 1920 рр. присвячено чимало наукових робіт, але більша їх частина досліджує революційний процес в загальнореспубліканському масштабі. Комплексні дослідження з проблем діяльності місцевих органів влади і управління на Півдні України протягом зазначеного часу відсутні, що й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Джерельна база дисертації складається з опублікованих (збірники документів, статистичні матеріали, періодична преса, мемуари) і архівних матеріалів.

У роботі використані матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ України), державних архівів Миколаївської (ДАМО), Одеської (ДАОО) та Херсонської (ДАХО) областей.

Архівні і друковані матеріали, що використані в дисертаційному дослідженні, доцільно поділити на такі групи: 1) офіційні актові документи; 2) документи офіційного діловодства; 3) статистичні матеріали; 4) матеріали періодичної преси; 5) мемуарна література.

Першу групу становлять офіційні актові документи (постанови, накази, закони, обіжники, інструкції тощо) Української Центральної Ради, її генеральних секретарств (згодом – міністерств), Ради Народних Міністрів Української держави та Директорії УНР і їх міністерств. Ці документи становили законодавчу базу, за допомогою якої здійснювалась і контролювалась діяльність місцевих органів влади з вирішення важливих економічних питань.

Друга група джерел складається з документів офіційного діловодства (звіти, рапорти, листування тощо) центральних і місцевих органів влади.

Документи першої та другої груп опубліковані за тематичним чи хронологічним принципом в збірниках документів і матеріалів, виданих в радянські часи Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине. (Февраль 1917 г. – апрель 1918 г.): Сб. документов и материалов: В 3-х т. – К.: Госполитиздат, 1957. – Т. 1. – 1011 с.; Т. 2. – 732 с.; Т. 3. – 1000 с. та ін., діаспорою Конституційні акти відновленої Української Держави 1917 – 1919 рр. і їхня політично-державна якість / Костів К. – Торонто: Друком Української Друкарні, 1964. – 186 с. та ін. і на сучасному етапі Українська Центральна Рада: Документи і матеріали: В 2-х т. – К.: Наук. думка, 1996. – Т. 1: 4 березня – 9 грудня 1917 р. – 591 с.; 1997. – Т. 2: 10 березня – 29 квітня 1918 р. – 422 с. та ін.. Публікувались також збірники документів, присвячені окремим областям України Борьба за Великий Октябрь на Николаевщине (февраль1917 г. – март 1918 г.): Сб. документов и материалов. – Николаев, 1957. – 303 с.; Победа Советской власти на Херсонщине (1917 – 1920 гг.): Сб. документов и материалов. – Херсон: Обл. изд-во, 1957. – 379 с. та ін..

Третю групу джерел становлять статистичні матеріали: праці окремих статистиків, кошториси міст (Одеса, Херсон) і повітових земств Сетницкий Н.А. Промышленность Херсонской губернии за 1911 – 1919 гг. в таблицах. – Одесса, 1921. – 30 с.; Проект сметы доходов и расходов г. Одессы на 1918 г. – Одесса, „Славянская” типо-литография, 1919. – 355 с.; Перечень сметы расходов и доходов Херсонского уездного земства на 1918 г. – Б.м., б.и., б.г. – 383 с. та ін., а також статистичні відомості міністерств і відомств, які зберігаються в архівних фондах.

Четверту групу джерел складають матеріали періодичної преси. На сторінках видань розглядались різні аспекти політичного і економічного життя південного регіону. Це центральні видання – „Вісник Української Народної Республіки”, „Державний вісник”; земські – „Вестник” та „Известия” Одеського, Олександрійського, Єлисаветградського, Херсонського повітових земств, міські часописи – „Николаевский день”, „Луч”, „Трудовая газета” (Миколаїв), „Одесские новости”, „Вільне життя” (Одеса), „Нова Рада”, „Новини”, „Херсонський губерніальний вісник” тощо, а також більшовицькі газети – „Известия” (Миколаїв, Херсон, Одеса) та інші. Преса ретельно висвітлювала хід революційних подій на Півдні, ставлення місцевого населення до урядів, які часто змінювали один одного, і місцевої влади до центральної тощо.

П’яту групу джерел становить мемуарна література. Спогади важливі з’ясуванням загальної суспільно-політичної ситуації, в якій діяли центральні і місцеві органи влади. На жаль, основною їх тематикою є політична боротьба в період національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. в південному регіоні, а питання господарської діяльності розглядаються з точки зору тих збитків, які були завдані українській економіці.

Загалом же для висвітлення теми даної дисертаційної роботи в бібліотеках і архівах країни накопичений багатий фактичний матеріал, критичний підхід до якого дає змогу відтворити реальну картину діяльності місцевих органів влади і управління на Півдні України в досліджувані роки.

Теоретико-методологічною базою даного дисертаційного дослідження є принципи історизму, об’єктивності, системності та комплексності, розвитку і плюралізму. У даній роботі автор використав методи: порівняльно-історичний, статистичний та метод кількісного аналізу, описовий, логічно-аналітичний, проблемно-хронологічний, історико-генетичний, історико-типологічний, історико-ретроспективний. Вони змикаються між собою, випливають один з одного; тільки поєднання цих принципів та методів дає змогу відтворити об’єктивну картину подій, які відбувалися в регіоні протягом 1917 – 1920 років.

Другий розділ – „Загальногосподарська діяльність місцевих органів влади і управління на Півдні України (1917 – 1920 рр.) – складається з чотирьох підрозділів. Він присвячений аналізові становлення українських органів місцевої влади в регіоні та характеристиці дій місцевої влади при розв’язанні таких загальногосподарських завдань, як земельне, фінансове питання та проблема промисловості й комунального господарства.

Практичне вирішення становлення системи українських органів влади на Півдні мало свої специфічні особливості. Процес їх становлення не набув такої інтенсивності, як в інших регіонах України. Однією з причин цього було те, що Херсонська губернія до кінця жовтня 1917 р. не підпадала під юрисдикцію Центральної Ради, хоча місцеве населення на губерніальних і повітових з’їздах неодноразово заявляло про приналежність губернії до України і висловлювало підтримку Центральній Раді.

В подальшому це створило труднощі з легітимністю української влади на Півдні. Особливо гостро це відчулося з появою в Одесі головного крайового комісара С.С.Комірного, яка співпала з австро-німецькою окупацією. Багатьма це було сприйнято як українізацію за допомогою німецької зброї.

Незважаючи на це, після Лютневої революції 1917 р. та протягом наступних трьох років на території Херсонської губернії діяли українські організації, які в тій чи іншій мірі намагались бути виразниками волі і прагнень українського населення краю. Для управління Херсонщиною навесні 1918 р. Центральною Радою було утворено Головний Крайовий комісаріат Херсонської, Катеринославської й Таврійської губерній на чолі з С.С.Комірним. Цей комісаріат неодноразово підлягав реорганізації, що свідчило про непослідовну політику українського уряду. За гетьмана П.Скоропадського замість комісаріату заснували посаду головноуповноваженого українського уряду в справах Херсонської, Катеринославської та Подільської губерній, яку займали С.Гербель, а згодом Г.Раух. У результаті досліджень, автор прийшов до висновку, що Центральній Раді, на відміну від більшовиків, не вдалося за короткий термін утворити розгалужений апарат управління і завдяки йому оволодіти становищем на місцях. За часів Директорії не існувало спеціального органу управління на Півдні України. Таким чином, чіткої вертикалі органів місцевої влади жодним з українських урядів не було сформовано.

На території губернії поряд із загальноукраїнськими органами влади діяла низка інституцій місцевих органів, частина з яких існувала ще з часів Російської імперії, а інші створені революційно налаштованими народними масами, – ради робітничих, солдатських і селянських депутатів. Загальна демократизація системи відкривала широкі перспективи для подальшого вдосконалення міського самоврядування. Але центральна влада, з іншого боку, прагнула зберегти контроль над самоврядними структурами. Із створенням різних комітетів за Тимчасового уряду обмежувались господарчі та майнові можливості муніципальних органів. Це, у свою чергу, вело до плутанини та змішування функцій різних владних структур, створювало ґрунт для протистояння між ними.

Довгий час місцева державна адміністрація не мала практично жодних важелів для реального здійснення своїх повноважень та впливу на хід подій у регіоні. Такий стан речей не сприяв росту авторитету українських органів влади і не давав змоги на рівних умовах конкурувати з іншими органами в боротьбі за утвердження в регіоні найбільш впливової системи влади.

У значній мірі авторитет місцевих органів залежав від їх спроможності розв’язати земельне питання. Протягом цього часу владі не вдалося створити відповідну вертикаль, яка займалась би питаннями землеволодіння і землевпорядкування. Основний тягар при вирішенні зазначеного питання ліг на земельні комітети, утворені Тимчасовим урядом. Центральна Рада визнала їх існування законним. У своїй діяльності протягом 1917 – 1918 рр. вони керувались Універсалами, Тимчасовим земельним законом Центральної Ради, відповідними рішеннями Генерального Секретаріату і Генерального секретарства земельних справ, а також циркулярами губернських, повітових земельних управ та постановами з’їздів земельних комітетів і рад селянських депутатів.

Проаналізувавши діяльність земельних комітетів, автор прийшов до висновку, що вони позитивно вплинули на політичне становище в Херсонській губернії до прийняття Центральною Радою земельного закону і після нього, а також в перший період радянської влади на початку 1918 р. Під час Гетьманату зазначені структури були ліквідовані, натомість з’явились земельні та земельно-ліквідаційні комісії, які мали розглядати справи порушення прав власності поміщиків. Згодом питання землекористування вирішували волосні управи.

З іншого боку, земельні комітети втручались в муніципальне землеволодіння і землекористування. Цим вони значною мірою обмежували муніципальну фінансово-господарську активність.

Спроможність місцевих органів влади і самоврядування вирішити нагальні соціально-економічні проблеми залежала від фінансового становища міст і земств. Проаналізовані бюджети великих (Одеса, Херсон і Миколаїв) і малих (Очаків, Олександрія, Григоріополь) міст, повітових (Херсонське і Єлисаветградське) земств дозволяють зробити висновки про те, що міське і земське самоврядування перебували у катастрофічному фінансовому становищі. Відсутність стабільного і досконалого податкового законодавства обмежувала можливості місцевої влади в галузі місцевого оподаткування.

Характерним явищем стало постійне зростання бюджету, збільшення витрат на фоні зменшення бюджетних надходжень. В межах, визначених законодавством, органи самоврядування підвищували податкові ставки, а також запроваджували нові податки.

Прибуткова частина бюджетів як великих, так і малих міст характеризується зростанням зборів з нерухомого майна і допомоги містам та повернення видатків з боку держави, а також падінням зборів з міського майна і оброчних статей. З іншого боку, коли у великих містах помітне зростання зборів з міських підприємств, у малих містах прибутки за цією статтею зменшуються. Це пов’язане з відсутністю комунальної власності.

Для видаткової частини характерне зменшення витрат на утримання міських громадських управлінь та благоустрій міст. В той же час, у великих містах, на відміну від малих, спостерігається зростання витрат на утримання міських споруд та нерухомого майна.

Основна частина прибутків повітових земств надходила з нерухомого майна, і вона щорічно зростала. В той же час зменшувалась допомога земствам і повернення видатків. Аналіз видаткової частини засвідчує, що більша частина видатків йшла на задоволення соціальних потреб громади (народна освіта, громадське призріння, медична і ветеринарна частини).

Проблема зростання надходжень до місцевих бюджетів частково вирішувалась за рахунок розвитку муніципальної промислової власності. До комунальних підприємств належали електростанції, трамвайні станції, водогін, газопостачання, підприємства скотопереробного комплексу. За результатами аналізу бюджетів міст, можна спостерігати тенденцію, при якій прибутки від підприємств комунальної власності перевищують витрати на їх утримання. Це було характерно лише для великих міст.

Третій розділ – „Соціально-економічні питання в діяльності місцевих органів влади” – складається з двох підрозділів, в яких розглядається участь місцевого самоврядування у вирішенні проблеми безробіття та забезпечення продовольством місцевого населення.

Стабільна робота місцевих підприємств була пов’язана з проблемою безробіття. Вирішення останньої перебувало у сфері саме самоврядних структур. Політичне значення цієї проблеми в роки революції зросло, оскільки невирішеність робітничого питання ослабляла соціальну базу української влади. Особливо гостро воно поставало в промислово розвиненому Півдні, де кількість робітників з 1917 р. до 1919 р. зменшилась більше, ніж у два рази. Головними причинами безробіття були руйнація народного господарства під час Першої світової і громадянської воєн; деформація структури виробництва; демобілізація армії; політична і соціальна боротьба.

Спроби центральної влади створити відповідні органи на місцях фактично зазнала невдачі. Тому основна робота по обліку і розподілу робочої сили зосереджувалася в руках бірж праці, утворених Тимчасовим урядом і переданих до органів міського самоврядування. Аналіз статистичних даних про діяльність бірж праці в Херсонській губернії свідчить про постійну перевагу пропозиції робочої сили над попитом на неї. Головну масу безробітних становили чорноробочі.

Для вирішення проблеми безробіття виконавчі органи влади, з одного боку, вживали заходів до організації та обліку робочої сили, а з іншого, робили все можливе для поліпшення становища безробітних шляхом організації громадських робіт і наданням матеріальної допомоги. Але громадські роботи все ж не гарантували постійної зайнятості. При їх організації можливостей місцевої влади було недостатньо, потрібна широка фінансова підтримка уряду. Серед найпоширеніших видів громадських робіт були роботи по благоустрою міст, земляні та інші види, тобто ті, які не вимагали великих капіталовкладень. Для надання матеріальної допомоги здебільшого влаштовували гуртожитки і будівлі для ночівлі, безкоштовні або дешеві їдальні. За радянської влади віддавали перевагу фінансовій допомозі, та й то нерегулярно.

Активність бірж праці була різною і залежала від політичної ситуації. Зокрема, в періоди радянської влади їх діяльність мала невисокі показники, оскільки першість перебирали профспілки, які й ставали посередниками при працевлаштуванні. За денікінської окупації, навпаки, знизилась активність профспілок, а біржі стали єдиними організаціями з працевлаштування і надання соціальної допомоги. Ставлення робітників до бірж праці також було різним: більшість працівників при працевлаштуванні віддавали перевагу профспілкам як робітничим організаціям.

Загальні завдання розв’язання продовольчої проблеми можна звести до створення мережі продовольчих органів, регулювання цін та розподілу і споживання продовольства. Жодному з діючих протягом 1917 – 1920 рр. урядів не вдалося створити міцний розгалужений апарат, здатний боротися з продовольчою розрухою. Крім того, процес створення продовольчих органів вийшов з-під контролю урядів, що й визначило надалі гостру боротьбу за керівництво ними. У їх діяльності простежувалась тенденція до централізації продовольчої справи. Поширеним явищем в структурі продовольчих органів при різних організаціях було існування відділів-дублерів.

Намагаючись контролювати хлібний ринок, українські уряди вдавались до введення хлібної монополії, суть якої полягала в здійсненні масових державних заготівель за твердими цінами. Центральна влада не вважала за потрібне надавати приватним особам чи організаціям, до яких зараховувались муніципальні власті, прав закупівлі у великій кількості продуктів. Міське самоврядування, втративши можливості закупівлі, стали залежними від центру. Особливо це простежується при аналізі діяльності Херсонської губернської контори Державного хлібного бюро. Виходячи з визначених державою твердих цін, продовольчі органи при міському самоврядуванні, в свою чергу, встановлювали власні розцінки (такси) на вартість борошна і хліба. Але спинити чи принаймні регулювати процес підвищення цін на товари було неможливо.

Звичайно, розв’язання соціально-економічних питань виходило із самої суті політики українських урядів щодо влади на місцях та тих політичних обставин, які формувалися в той чи інший період національно-визвольних змагань. Саме від спроможності місцевої влади розв’язати їх залежало ставлення населення до самої влади. На нашу думку, саме нездатність центральної і місцевої влади до рішучих дій при вирішенні цих питання призвело до встановлення радянської влади у 1920 р.

У висновках зроблені узагальнення і підведені підсумки проведеного дослідження, сформульовані рекомендації, які випливають з нього. Автором реферованої дисертації було здійснено комплексне дослідження соціально-економічного аспекту діяльності місцевих органів влади і самоврядування на Півдні України в 1917 – 1920 рр. У процесі висвітлення поставленої мети дисертант прийшов до таких висновків:

· аналіз історіографічної бази засвідчує потребу в подальшому вивченні історії Півдня України протягом зазначеного періоду. Радянською і зарубіжною літературою було здеформовано уявлення про багатоплановість, розмаїття тогочасних історичних подій, їхню комплексність. Сучасні дослідники навіть у спеціальних дослідженнях не приділяють достатньо уваги питанням функціонування влади на місцях в цілому по Україні та на Півдні зокрема;

· джерельна база дослідження досить широка. Основна її частина – це неопубліковані джерела, які зберігаються в місцевих архівах. Але користування будь-якими документами і матеріалами вимагає критичного підходу до них, особливо до цифрових даних;

· найскорішого вирішення в період національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. потребувала проблема організації та діяльності системи місцевих органів влади і самоврядування. Практичне вирішення цього питання в Херсонській губернії мало свою специфіку;

· з урахуванням невирішеності застарілих проблем щодо громадських питань, а також недосконалості правової бази, органи громадського управління стали одним з осередків політичної боротьби. Політизація цих установ загострила стосунки з центром і ускладнила вирішення питання про надання міському самоврядуванню повноправного правового статусу;

· факт залишення в силі старих законів Російської імперії (за Центральної Ради і Гетьманату) та збереження недоторканості інституту органів влади свідчили про штучне підтягування дійсності до старих засад;

· владі не вдалося створити міцний апарат, який займався питаннями землеволодіння й землевпорядкування. Діяльність земельних комітетів в Херсонській губернії, створених Тимчасовим урядом, до прийняття земельного закону позитивно вплинула на становище на селі;

· з іншого боку, впровадження земельних комітетів дестабілізували і без того недостатньо визначену