Національний інститут стратегічних досліджень

Жуков Борис Борисович

УДК 338.245

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ ВОЄННОГО ВИРОБНИЦТВА ЯК ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ВОЄННО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

21.04.01 – економічна безпека держави

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національній академії оборони України, Міністерство оборони України.

Науковий керівник: | кандидат економічних наук, доцент

Кириленко Володимир Іванович,

Національна академія оборони України, Міністерство оборони України, професор кафедри економіки та фінансового забезпечення.

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук

Барановський Олександр Іванович,

Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова, провідний експерт;

кандидат економічних наук, доцент

Кірєєв Станіслав Іванович,

Інститут економічного прогнозування НАН України, старший науковий співробітник відділу економічного зростання та стратегічних змін в економіці.

Провідна установа: | Київський національний економічний університет, кафедра політичної економії факультетів управління та маркетингу, Міністерство освіти і науки України, м. Київ.

Захист відбудеться 08.04.2005 р. о 14-30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради СРД 26.718.01 Національного інституту стратегічних досліджень за адресою: 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 7а.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного інституту стратегічних досліджень за адресою: 01030, м. Київ, вул. Пирогова, 7а.

Автореферат розісланий 05.03.2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.О. Янішевський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна, як і усі пострадянські країни, зіткнулася зі складними проблемами забезпечення оборони в умовах трансформаційної економіки, реструктуризації оборонно-промислового комплексу та реформування Збройних сил. Вирішення цих проблем ускладнюється відсутністю фундаментальних досліджень цих питань, невеликим досвідом такого роду перетворень, значною специфікою їх у різних країнах, яка викликана різними стратегіями національної безпеки, стартовими позиціями, орієнтирами, що не дає змогу зробити узагальнювальні висновки та прогнози.

Процес реструктуризації оборонно-промислового комплексу України, який триває, не дасть ефективних результатів без урахування сучасних світових тенденцій воєнного виробництва. Їхнє ігнорування не дасть змогу провести реформування Збройних сил України за світовими стандартами, що вплине на зниження рівня національної безпеки країни взагалі та воєнно-економічної безпеки зокрема.

Ступінь дослідженості теми. Розробкою проблем сучасного воєнного виробництва, формування і розвитку національного оборонно-промислового комплексу та проблем економічної безпеки держави займалися і займаються вітчизняні вчені: В. Андрійчук, С. Архієрєєв, В. Бадрак, О. Барановський, В. Бегма, Л. Безчасний, О. Білоус, Р. Бондарчук, О. Бодрук, З. Варналій, О. Власюк, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Гергель, В. Головко, О.Гончаренко, В. Горбулін, О. Дубровіна, М. Єрмошенко, А. Зленко, О. Їжак, П. Кабан, В. Кириленко, С. Кірєєв, Т. Ковальчук, В. Литвин, Г. Манчуленко, А. Мокій, В. Мунтіян, Н. Невідома, О. Олійник, Г. Перепелиця, С. Пирожков, О. Пошедін, Д. Прейгер, С. Проскуркін, П. Скурський, О. Соскін, Г. Удовенко, А. Шевцов, В.Юрчук та інші.

Проблеми сучасних світових тенденцій воєнного виробництва були та є предметом вивчення зарубіжних вчених, таких, як: Х. Бауман, Д. Болдуін, П. Веземан, С. Веземан, Р. Вайдахер, І. Даальдер, Р. Дван, М. Дюре, Я. Ентоні, Ш. Кайл, К. Кнорр, Д. Краузе, Д. Лейк, Д. Ліндсей, В. Лінк, Д. Льюіс, Ж. Ляховскі, А. Маркузен, Д. Малхолленд, Е. Мерри, М. Мюллер, Х. Сапольскі, П.Трен, Р.Фарамазян, Х. Фогель, Б. Хагелін, Х. Хафтендорн, Р. Хунтер, Е. Шьон та інші.

Значний внесок у розробку зазначених проблем зробили вчені близького зарубіжжя: В. Батюк, М. Бурлаков, А. Кокошин, К. Лантрапопов, В. Літовкін, А. Пожаров, Л. Проніна, Н. Радаєв та інші.

Однак, незважаючи на відомі дослідження сучасних світових тенденцій воєнного виробництва, все ще залишаються недостатньо дослідженими, а отже актуальними з огляду на їх роль та вплив на воєнно-економічну безпеку держави питання вивчення та врахування цих тенденцій у контексті розв’язання проблем реструктуризації національного ОПК, реформування Збройних сил України.

Важливе місце у джерельній базі даного дослідження займають і сучасні дослідження вітчизняних та зарубіжних інституцій, зокрема – Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту проблем міжнародної безпеки, Українського центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова, Стокгольмського міжнародного інституту дослідження миру, Центру європейських та політичних досліджень (м. Брюссель), Центру фундаментальних досліджень у сфері соціальних наук Гарвардського університету, Міжнародного інституту стратегічних досліджень (м. Лондон), урядових установ європейських країн та інституцій ЄС та інших організацій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Основні положення дисертаційної роботи використовуються автором при викладанні курсу економічної теорії у Національній академії оборони України.

Ряд положень дисертаційного дослідження використані автором при розробці науково-дослідних робіт “Кобза” та “Економіст” на замовлення Головного організаційного мобілізаційного управління Генерального штабу Збройних сил України, при підготовці навчального посібника “Економіка Збройних сил України” в розділі “Економічне забезпечення локальних війн і збройних конфліктів” (Національна академія оборони України, 2004 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є наукове обґрунтування, визначення, аналіз та характеристика сучасних світових тенденцій воєнного виробництва, розкриття напрямів їх впливу на формування воєнно-економічної безпеки держави, розробка рекомендацій та пропозицій щодо підвищення ефективного забезпечення воєнно-економічної безпеки в сучасних умовах.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:

?

?

?

?

?

?

Об’єктом дослідження є сфера воєнного виробництва та воєнно-економічної діяльності держави.

Предметом дослідження є система відносин воєнного виробництва та воєнно-економічної безпеки держави у їх взаємозв’язку і взаємодії.

Методологічною основою проведеного дисертаційного дослідження стали фундаментальні положення економічної теорії, праці видатних вітчизняних і зарубіжних учених щодо дослідження сучасних світових тенденцій воєнного виробництва, їх впливу на забезпечення воєнно-економічної безпеки. У дослідженні використані методологічні принципи сучасної економічної думки, що дають змогу виявити закономірності якісних зрушень у сфері воєнного виробництва, обґрунтувати ефективні механізми формування воєнно-економічної безпеки.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої в роботі мети використовуються методи як теоретичного так і емпіричного досліджень. До теоретичних належать методи аналізу та синтезу, які дали змогу поділити елементи та властивості об’єкта досліджень з наступним з’єднанням їх в одне ціле; індукції та дедукції – для формулювання висновків; моделювання – для створення економіко-математичних моделей; системного підходу, що дав змогу дослідити складну систему відносин воєнно-економічної безпеки; декомпозиції, що викликано необхідністю поділу системи на системи нижчого рівня, які досліджувались автономно, з подальшим узгодженням цілей кожної підсистеми із загальною ціллю системи; історичний – за допомогою якого вдалося дослідити виникнення, формування і розвиток процесів та подій у хронологічної послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей. До емпіричних належали методи порівняння та вимірювання, що дали змогу встановити подібності та відмінності під час аналізу оборонних бюджетів та їх розподілу за видатками.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна полягає в тому, що:

уперше:

?

?

?

удосконалено:

- визначення рівня і ступеня впливу оборонних витрат на забезпечення воєнно-економічної безпеки, що полягає в наступному:

- по-перше, рівень військової могутності залежить від балансу між різними категоріями витрат у рамках оборонного бюджету: утримання персоналу, придбання озброєнь, ремонт і обслуговування техніки, військове будівництво;

- по-друге, він залежить від вартісних чинників, тобто від тих можливостей, що можна отримати за певну суму грошей;

- по-третє, цей рівень залежить від технологічного розвитку та якості підготовки збройних сил;

- по-четверте, найбільшою мірою реальний рівень військової могутності залежить від такої нематеріальної категорії, як адекватність оборонної політики, воєнної доктрини, стратегії, а також від того, яким чином вони реалізуються;

- методику визначення соціально-економічних витрат військових операцій на підставі концепції виправданого ризику;

дістали подальшого розвитку:

?

?

Практичне значення одержаних результатів:

- запропонована методика розрахунку потреб Збройних сил України необхідна для обґрунтування та реалізації Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України;

- висновки дисертаційного дослідження можуть бути запропоновані для оцінки економічної ефективності використання оборонних видатків в інтересах забезпечення оборони України;

- визначені концептуальні підходи можуть бути застосовані для розробки та проведення воєнно-економічної та воєнно-технічної політики інститутами державної влади;

- науково-теоретичні висновки можуть бути застосовані в процесі викладання основ економічної теорії та воєнної економіки у вищих військових навчальних закладах Міністерства оборони України.

Апробація результатів дисертації. Підсумки дисертаційного дослідження доповідались на засіданнях кафедри економіки та фінансового забезпечення Національної академії оборони України, окремі проміжні результати були представлені автором у виступах на Міжнародній науково-практичної конференції з проблем розвитку і розміщення продуктивних сил (м. Київ, березень 2003 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Бойове застосування флотів в локальних війнах і збройних конфліктах другої половини ХХ століття: проблеми розвитку теорії та практики” (м. Київ, квітень 2003 р.), спільної (НАТО-Україна) конференції з питань оборонного планування (м. Київ, квітень 2003 р.), науково-практичному семінарі оперативно-стратегічного факультету Національної академії оборони України з питань тенденцій розвитку форм і способів збройної боротьби у другій половині ХХ та на початку ХХІ століть (м. Київ, вересень 2003 р.), VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта ‘2004” (м. Дніпропетровськ, лютий 2004 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковані у 5 наукових статтях (2 – у збірниках наукових праць та 3 – у наукових журналах) та у вигляді тез на 3 науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Відповідно до мети, завдань та логіки дослідження визначена структура роботи, що складається зі вступу, трьох розділів, 3 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 182 сторінки машинописного тексту (з них 23 таблиці, 13 діаграм, 4 графіки, список використаних джерел зі 159 найменувань – 14 сторінок).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі “Теоретичні засади аналізу сучасного воєнного виробництва” визначається, що політична та економічна ситуація в Україні вимагає ретельного вивчення співвідношення військових, економічних і соціально-політичних основ забезпечення національної безпеки, що являє собою комплекс економічних, політичних, військових та інших заходів щодо забезпечення захисту життєво важливих інтересів країни.

Складовою національної безпеки є воєнно-економічна безпека, під якою розуміється такий ступінь розвитку оборонно-промислового комплексу країни, який гарантує його стійке функціонування в умовах воєнно-економічного протиборства і забезпечує задоволення воєнно-економічних потреб на умовах розумної оборонної достатності. Інакше кажучи, воєнно-економічна безпека передбачає такий стан оборонного сектора економіки, що гарантує достатній рівень воєнного споживання в період воєн і збройних конфліктів і забезпечує в мирний час задоволення оборонних потреб.

Стан воєнно-економічної безпеки країни безпосередньо пов’язаний з рівнем розвитку її економічного і оборонного потенціалу. Тому якісні перетворення в цих сферах на основі останніх досягнень науково-технічного прогресу, вдосконалення економічної і науково-технічної діяльності господарських суб’єктів сприяють зміцненню воєнно-економічної безпеки країни.

Забезпечення воєнно-економічної безпеки є важливим напрямом внутрішньої і зовнішньої політики держави. Як специфічний напрямок воєнно-економічної політики, він охоплює систему відносин між господарськими суб’єктами країни по задоволенню оборонних потреб, найбільш ефективному використанню економічного і науково-технічного потенціалу в оборонних інтересах, оптимізацію зовнішньоекономічних зв’язків. Воєнно-економічна безпека має свій матеріальний зміст, тобто певну кількість і якість споживчих цінностей, що забезпечують задоволення суспільних потреб як цивільного, так і оборонного характеру.

Ступінь задоволення цих потреб в екстремальних зовнішніх і внутрішніх умовах слугує критерієм забезпечення воєнно-економічної безпеки. Найважливіше значення при цьому мають рівень матеріалізації науково-технічних досягнень у базових галузях економіки й оборонному комплексі країни, а також здатність економіки гарантувати власну безпеку.

В умовах, коли успіх у збройній боротьбі залежить від готовності всієї економіки до задоволення оборонних потреб, вирішення проблем воєнно-економічної безпеки має передбачати: визначення оборонних потреб держави; розвиток економіки з максимальною орієнтацією на можливе задоволення потреб оборони; орієнтацію економіки в умовах конверсії не на виробництво максимально можливої кількості озброєння та військової техніки (ОВТ), а на задоволення мінімальних потреб оборони з метою створення більших потенційних можливостей щодо воєнного виробництва в особливий період; розвиток тісних взаємозв’язків воєнного та цивільного виробництв, “подвійних” технологій; мобілізаційну підготовку до розгортання воєнного виробництва в особливих умовах, створення щодо цього відповідної законодавчої бази; завчасне вирішення проблеми забезпечення стійкості і виживання економіки у можливій війні; формування мобілізаційних запасів, підготовку воєнно навчених резервів; вивчення можливого супротивника, своєчасне виявлення його воєнних приготувань та адекватне реагування на них тощо.

Значні особливості оборонного сектора економіки, його певна відокремленість, формування та самовідтворюване функціонування оборонно-промислового комплексу, взаємовплив війни та економіки, складнощі реструктуризації оборонно-промислового комплексу в Україні в умовах трансформаційної економіки надають специфічності аналізу сучасних світових тенденцій воєнного виробництва, що притаманні оборонним секторам розвинених країн світу та їх виробникам озброєння й військової техніки, безпосередньо впливають на рівень воєнно-економічної безпеки цих країн.

Посилений розвиток економіки розвинених західних країн, фактично постійна участь останніх у регіональних збройних конфліктах, а також ускладнення і подорожчання сучасних видів озброєнь та їх швидке моральне старіння стали причинами зростання концентрації виробництва і капіталу у воєнному виробництві. Завдяки державному стимулюванню воєнного виробництва цей бізнес став найбільш прибутковою сферою інвестицій. Зі 100 найбільших промислових виробників світу у 1999-2004 рр. більшість тією чи іншою мірою була зайнята або пов’язана з військовим бізнесом, а 32 були основними постачальниками озброєнь у західних країнах. З 40 американських виробників, що очолюють список промислових гігантів виробничого світу, 27 – це найважливіші військові постачальники Пентагона.

Аналіз сучасного воєнного виробництва західних країн (переважна більшість яких – країни-члени НАТО) дає змогу визначити такі характерні тенденції його розвитку: 1) приватизація; 2) диверсифікація; 3) концентрація; 4) інтернаціоналізація воєнного виробництва.

Ці тенденції виникають як наслідок діяльності компаній ВПК, спрямованої на отримання дедалі більших прибутків. Зазначені процеси відбуваються у рамках світової політико-економічної системи, яка характеризується: а) закінченням холодної війни та відповідними змінами у військових стандартах і бюджетних пріоритетах; б) загальною тенденцією до приватизації державних функцій; в) стрімким розвитком інформаційних технологій; г) зростанням міжнародної взаємозалежності в економічних відносинах.

З середини 1990-х років основною метою великих компаній-виробників озброєнь, що виникли в результаті процесу концентрації, стало збільшення їх розмірів і спроможності отримувати нові контракти на поставку озброєнь за допомогою поглинань, злиття, створення спільних підприємств та інших форм співробітництва між компаніями як на національному, так і на міжнародному рівні. Що, у свою чергу, разом з процесами їхньої комерціалізації і приватизації зумовлює фундаментальні зміни у глобальній системі виробництва та торгівлі зброєю.

Зростання комерціалізації виробництва озброєнь є наслідком технологічних змін, але це спричинене також приватизацією підприємств оборонної промисловості та поширенням аутсорсингу послуг і функцій воєнного характеру, спектр і кількість яких зростає.

Процес концентрації власності, а також, певною мірою, виробництва, в оборонній промисловості, що в пошуках нових ринків стимулюється найбільшими компаніями, триває як на національному, так і на міжнародному рівні. Виникла незначна кількість надвеликих компаній, – Boeing, General Dynamics, Lockheed Martin, Northrop Grumman, Raytheon у США та BAE Systems, EADS, Thales у Західній Європі – кожна з яких щорічно виробляє товарів і послуг військового характеру на суму 5-19 млрд. дол. Усі вони перебувають у пошуках місця у міжнародному поділі праці та, водночас, збільшують свій вплив на національні уряди завдяки вирішальній ролі, яку вони відіграють у виконанні великих поточних програм озброєнь.

У другому розділі “Оборонні витрати як критерій оцінки воєнно-економічної безпеки держави” аналізується якою мірою на оборонні витрати впливають зміни у сфері безпеки. Це у підсумку зумовлює необхідність перегляду самого поняття безпеки та переходу від вузького (воєнного, державоцентричного) розуміння цього поняття до більш широких і глибоких концепцій безпеки.

Традиційна концепція воєнно-економічної безпеки не забезпечує адекватність, коректність використання даних щодо оборонних витрат для вимірювання вартості утримання воєнної організації і здійснення військової діяльності в сучасних умовах. Так, використовуючи різні методики визначення оборонних витрат, можна отримати результати, які на порядок відрізняються один від одного (наприклад, обороні витрати Китаю у 2002 р., розраховані за ринковим валютним курсом (РВК) становили 31,1 млрд. дол., а розраховані за паритетом купівельної спроможності (ПКС) – 142,9 млрд. дол. (розрахунки з використанням ПКС здійснюються за методикою Світового банку, виходячи із структури ВНП кожної окремої країни), Росії – 11,4 млрд. дол. – за РВК та 55,4 млрд. дол. – за ПКС, Індії – 12,9 та 66,5 млрд. дол. – відповідно). Саме тому виникає потреба в адаптації показників та їх доповненні з урахуванням змін у сфері безпеки.

Зміни в традиційних концепціях воєнно-економічної безпеки спричинені трьома важливими тенденціями, значущість яких для різних країн і регіонів є різною.

Перша тенденція полягає у зменшенні кількості міждержавних збройних конфліктів і висуненні на перший план складних внутрішніх збройних конфліктів. Другою є тенденція підвищення загрози міжнародного тероризму. Третьою – виникнення більш тісного взаємозв’язку між двома аспектами зовнішньої політики – воєнною безпекою і економічним розвитком, що знайшло відображення у новій концепції “безпеки людини”.

Оборонні витрати були і залишаються тим підґрунтям, які дають змогу аналізувати зміни у світових тенденціях воєнно-економічної безпеки. За визначенням оборонні витрати є критерієм вимірювання грошової вартості військової діяльності для країни. Оборонні витрати, які є результатами діяльності в оборонному секторі, не можуть бути безпосередньо використані для оцінки рівня забезпечення воєнно-економічної безпеки чи військової могутності. Корисність цих даних є низькою не лише внаслідок частого виникнення нецільових витрат, наявності корупції та інших помилок у функціонуванні оборонного сектора, але також через те, що військова могутність є досить неконкретною похідною характеристикою, яка значною мірою залежить від того, на що витрачаються гроші, а також від стану сфери військової діяльності.

По-перше, рівень військової могутності залежить від балансу між різними категоріями витрат у рамках оборонного бюджету: утримання персоналу, придбання озброєнь, ремонт і обслуговування техніки, військове будівництво. По-друге, він залежить від вартісних чинників, тобто від тих можливостей, що можна отримати за певну суму грошей. На цей критерій впливає ряд чинників, зокрема, метод комплектування військових формувань (за контрактом чи за призовом) та метод закупівлі озброєнь (придбання у вітчизняного виробника чи імпорт). По-третє, цей рівень залежить від технологічного розвитку та якості підготовки збройних сил. По-четверте, найбільшою мірою реальний рівень військової могутності залежить від такої нематеріальної категорії, як адекватність оборонної політики, воєнної доктрини, стратегії, а також від того, яким чином вони реалізуються. Внаслідок цього країни з однаковими обсягами оборонних бюджетів можуть мати різні рівні забезпечення воєнно-економічної безпеки залежно від того, як і на що ними витрачаються кошти. Отже, порівняння обсягів оборонних витрат двох різних країн не є адекватним критерієм вимірювання рівня їх військової могутності або загрози, яку вони становлять одна одній. Дані про оборонні витрати мають доповнюватися іншою інформацією та оцінками.

Більш коректним є використання даних про оборонні витрати для оцінки вартості військової діяльності, оскільки ці дані відображають обсяг бюджетних коштів, що асигновані на неї. Зважаючи на те, що одним з головних загальних завдань військової діяльності є забезпечення захисту (суверенітету, території, населення та ресурсів) від зовнішніх загроз, оборонні витрати можуть розглядатися як критерій вимірювання вартості забезпечення безпеки в її традиційному – міждержавному, воєнному розумінні. Однак, реально збройні сили формуються та використовуються інколи для зовсім інших потреб, ніж забезпечення безпеки, хоча останнє має бути їх головним завданням.

Навіть якщо не зважати на ці ускладнення, можливості використання даних щодо оборонних витрат України для визначення їх впливу на воєнно-економічну безпеку є обмеженими. Оборонні бюджети не завжди відображають вартість військової діяльності в повному обсязі. Більше того, оцінка надійності таких даних є проблематичною внаслідок недостатньої прозорості оборонного сектора України, особливо коли йдеться про витрати оборонно-промислового комплексу та імпорту озброєння та військової техніки.

Серед чинників ненадійності, що ускладнюють використання даних про оборонні витрати як показника вартості забезпечення воєнно-економічної безпеки є такі:

а) існування позабюджетних витрат на оборонні потреби, що здійснюються поза рамками офіційного оборонного бюджету або навіть поза рамками державних витрат, як це часто буває у випадках з імпортом озброєнь;

б) перенесення вартості на майбутнє за умов використання різних фінансових схем, зокрема кредитних;

в) вартість зовнішніх надходжень на оплату військової діяльності, на яку не передбачаються кошти оборонного бюджету (наприклад, на утримання миротворчих підрозділів);

д) негрошова природа вартості певних видів військової діяльності;

е) наявність суто українського явища – спецфонду в бюджеті Міністерства оборони України.

Оборонні витрати можуть бути використані для орієнтовних оцінок економічного навантаження та побічних витрат (за відсутності альтернативних способів) лише з врахуванням згаданих зауважень. Таким чином, дані про оборонні витрати України та їх вплив на воєнно-економічну безпеку є приблизним, хоча й не достатнім, критерієм витрат Уряду на забезпечення воєнно-економічної безпеки. Ці витрати можуть бути порівняні з обсягом витрат на інші суспільні блага та відповідним чином характеризувати пріоритети уряду в наданні різних суспільних благ.

У цьому контексті додаткового вивчення та пошуку відповідних критеріїв вимагає питання співвідношення між витратами на утримання оборонного сектору та його віддачею. Не дивлячись на те, що загальновідомий закон спадної віддачі може бути застосований до безпеки держави тією ж мірою, як і щодо інших сфер суспільного життя, на практиці оцінити віддачу оборонного сектору важко, навіть не зважаючи на те, що це було б корисно з погляду політики безпеки. З огляду на ресурсні обмеження завдання політики безпеки часто входять у конфлікт із завданнями політики в інших галузях. Перерозподіл ресурсів є виправданим тоді, коли гранична корисність одного виду витрат переважає корисність витрат на інші потреби, такі, як потреби воєнної безпеки. Таким чином, з метою визначення раціональної політики стосовно розподілу ресурсів між сферою безпеки та іншими суспільними благами, необхідно знати, коли гранична віддача від долара, витраченого на додаткове зміцнення безпеки, стає меншою за віддачу від долара, витраченого на реалізацію інших цілей.

Одним із підходів до вивчення більш широких заходів забезпечення безпеки та розробки корисних показників, за допомогою яких могла б здійснюватися їх оцінка, є використання зв’язку “загроза-ризик”. За концепцією “суспільного ризику” У.Бека загрози можна розглядати як “ризик”, проти якого суспільства намагаються знайти “страховку” – вона не є гарантією проти завдання шкоди, однак, у поєднанні із системою забезпечення безпеки вартість такої страховки може бути зменшена.

Україна, проводячи воєнну політику, виходить з необхідності захисту своїх національних інтересів. Особливо важливо в нинішніх умовах забезпечити поважання цих інтересів і недоторканність державних кордонів завдяки політичним, дипломатичним та економічним методам, не застосовуючи воєнну силу. Але ефективність цих методів багато в чому залежить від наявності у державі воєнного потенціалу, достатнього для стримування будь-яких агресивних намірів. При цьому, створення воєнного потенціалу і підтримка його на необхідному рівні повинна здійснюватися з мінімальними економічними і соціальними витратами, тобто необхідно вирішувати оптимізаційну задачу максимізації ефективності використання оборонних ресурсів: перша (в мирний час) – максимізація бойового ефекту збройних сил при заданому обсязі оборонних витрат, друга (у воєнний час) мінімізація обсягу оборонних витрат при заданому рівні бойового ефекту збройних сил.

Для вирішення цієї оптимізаційної задачі важливим напрямом може стати впровадження в Міністерстві оборони України програмно-цільового підходу в галузі управління оборонними ресурсами з урахуванням закордонного досвіду використання “системи планування, програмування та складання бюджету”.

В основу організації визначення оборонних потреб повинні бути покладені наступні принципи:

- еволюційного формування єдиної системи визначення оборонних потреб, з коригуванням чинного законодавства України, усуненням у ньому протиріч і системних помилок, а також прийняттям необхідних законодавчих актів;

- базовості бюджетного процесу, що полягає у визнанні його регулювальної ролі щодо всіх інших процесів розробки планів, програм, норм і положень в галузі воєнного будівництва;

- обов’язкової фінансово-економічної координації системи планів і програм, що означає, що до єдиної системи визначення оборонних потреб мають включатися всі фрагменти довгострокових планів державних установ, що стосуються сфери оборони. У загальній довгостроковій оборонній програмі повинні узагальнюватися фінансові показники інших планів і програм, встановлюватися як загальна сума оборонних витрат, так і її розподіл по основних компонентах воєнної організації і видах витрат.

Необхідно відзначити, що реалізація даних принципів при формуванні оборонного бюджету потребує синхронізації всіх складових частин і видів діяльності в рамках єдиного процесу визначення оборонних потреб в Міністерстві оборони. Це висуває якісно більш високі вимоги до організації роботи не тільки органів управління фінансами Збройних сил України, але і всіх ланок військового управління.

Програмно-цільовий підхід передбачає три системно взаємозалежних і послідовних етапи: 1) перспективне планування розвитку та реформування Збройних сил – визначення цілей і завдань Збройних сил та формулювання пріоритетів; 2) програмування – розробка оборонної програми, упорядкованого комплексу заходів, спрямованих на досягнення цілей та виконання завдань Збройних сил; 3) розробку оборонного бюджету – розподіл ресурсів.

Основним результатом запровадження цього підходу має бути довгострокова оборонна програма – аналітична основа для визначення перспективної структури Збройних сил як результату виконання функції планування, а також розподілу й використання ресурсів у процесі розробки та реалізації бюджету. Процес повинен починатися з розробки плану стратегічних завдань Збройних сил, який готує Генеральний штаб за допомогою органів військового планування видів Збройних сил.

Обґрунтування оптимального складу Збройних сил і програм їх розвитку можна представити таким чином.

По-перше, розподіляється наявний склад сил і склад, що створюється, обґрунтований за допомогою математичних моделей на першому етапі досліджень, по окремих бойових задачах для різних варіантів обстановки. Розробляється схема використання сил при вирішенні окремих бойових задач.

По-друге, оптимізується склад сил і засобів для вирішення пріоритетних завдань, обсяг і рівень яких не підлягає зміні. За критерій оптимізації обирається вартість організаційно-штатної структури Збройних сил, яку необхідно мінімізувати.

Ціль оптимізації – знайти таке сполучення старих та нових бойових і забезпечуючих сил та засобів, що за мінімальної вартості забезпечувало б вирішення поставлених завдань з максимальною ефективністю.

У процесі оптимізації підраховуються ресурси, необхідні для вирішення пріоритетних завдань, і порівнюються з виділеними асигнуваннями.

По-третє, з урахуванням залишку ресурсів оптимізується склад сил і засобів, призначених для вирішення альтернативних завдань (при цьому можливо зниження їх обсягу), і розраховується загальна вартість вирішення всіх завдань.

По-четверте, виділені Збройним силам бюджетні асигнування порівнюються з необхідними.

У випадку, коли виділені асигнування менше необхідних, коригуються завдання Збройних сил або виділяються додаткові ресурси. Цикл розрахунків повторюється доки виділені асигнування не будуть дорівнювати (або більше) необхідним асигнуванням.

Збалансований таким чином за завданнями Збройних сил і оборонними ресурсами, що виділяються на заданий період, необхідний склад сил і засобів являє собою поєднання наявних і перспективних засобів боротьби, якими потрібно поповнювати Збройні сили. Відомості про них є вихідним матеріалом для розробки програм розвитку Збройних сил, що являють собою плани поповнення, часткової заміни або модернізації наявного складу ОВТ та матеріально-технічної бази по роках заданого періоду.

Для удосконалення системи визначення оборонних потреб в Збройних силах України вважаємо за доцільне виконання наступних заходів:

- збалансування організаційно-штатної структури Збройних сил із покладеними на них завданнями та необхідними для їх виконання ресурсами, виходячи з наявних можливостей держави;

- щорічний перегляд і деталізація покладених на Збройні сили завдань з їх визначенням на мирний і на воєнний час, за умови уникнення дублювання цих завдань іншими силовими структурами;

- тісна співпраця Міністерства оборони з органами законодавчої та виконавчої влади при складанні та затвердженні оборонного бюджету, а також з громадськістю, з погляду лобіювання інтересів Збройних сил;

- вдосконалення нормативно-правової бази в сфері оборони;

- вдосконалення системи визначення оборонних потреб та розробка й обґрунтування довгострокових цільових програм розвитку та реформування Збройних сил із забезпеченням прозорості процесу в цілому;

- проведення інвентаризації та складання Реєстру (переліку) активів Міністерства оборони, одночасно з впровадженням сучасних стандартів систем бухгалтерського обліку та програмного забезпечення;

- соціальне забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей.

Вся процедура визначення оборонних витрат повинна орієнтуватись на цілі та завдання воєнно-економічної безпеки держави з урахуванням ресурсних обмежень та недопущення погіршення існуючого соціального стану військовослужбовців та членів їх сімей.

У третьому розділі “Формування та розвиток складових системи гарантування воєнно-економічної безпеки України” аналізуються документи, які визначають прогнозні потреби Міністерства оборони (МО) України до 2015 р. та робиться висновок, що розрахунки цих потреб зроблені без реального врахування тенденцій скорочення особового складу Збройних сил, реальних потреб на проведення заходів реформування. Проблеми сучасного стану Збройних сил України підсилюються недосконалою структурою видатків на національну оборону. Дотепер остаточно не визначено: яка потрібна кількість Збройних сил (ЗС) України; який відсотковий склад за різними категоріями військовослужбовців має бути у майбутніх Збройних сил; за якими пропорціями планується фінансування Збройних сил.

В Україні левову частку оборонних витрат становлять витрати на утримання особового складу, які значно перевищу-ють критичну межу. Така пропорція у світі вважається безперспективною і веде будь-яку армію до незворотної деградації. Виходячи з цього, пропонується методика визначення потреб МО України, що базується на визначенні необхідних потреб ЗС України за напрямами: 1) утримання особового складу Збройних сил; 2) підготовка Збройних сил; 3) утримання, експлуатація, розвиток ОВТ та інфраструктури; 4) реформування Збройних сил.

Вихідними даними для проведення розрахунків є:

1. Норми утримання військовослужбовців та працівників ЗС України;

2. Розподіл видатків на потреби оборони України – у відповідності до Постанови КМУ “Про прогнозні показники видатків із загального фонду Державного бюджету на потреби оборони на період до 2015 року” № 126 від 4.02.2004 року;

3. Вихідні прогнозні показники чисельності та необхідних потреб Збройних сил за результатами проведеного оборонного огляду.

Аналіз отриманих в результаті проведених розрахунків даних розподілу видатків за напрямами розвитку Збройних сил України на період 2005-2015 років та запланованого на цей період обсягу витрат (Постанова КМУ № 126) свідчить про відсутність системності та відповідного прогнозного аналізу під час розрахунків реальних потреб МО на перспективу. Для ефективного виконання запланованих організаційно-штатних заходів реформування Збройних сил, з одночасним збереженням високого бойового потенціалу військ та забезпеченням їх новітнім ОВТ, вважаємо за доцільне забезпечити фінансування потреб Збройних сил відповідно до “Прогнозних видатків на потреби МО України” (рис. ), що становить приблизно 2,2% ВВП України.

Рис. 1. Прогнозні видатки на потреби МО України (млрд. грн.)

Робиться висновок, що крім необхідності належного фінансування потреб МО та забезпечення обороноздатності країни в умовах реформування Збройних сил, гарантування воєнно-економічної безпеки країни має здійснюватися на основі глибокої реструктуризації оборонно-промислового комплексу.

Основними напрямами розвитку ОПК як матеріальної основи Збройних сил України щодо забезпечення високого рівня воєнно-економічної безпеки є: розроблення економічного механізму стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів; створення інтегрованих структур (транснаціональних і національних промислово-фінансових груп, концернів, холдингів тощо); вирішення організаційно-правових, наукових і науково-технічних проблемних питань з головними розробниками ОВТ інших держав; здійснення поступового переходу до систем стандартизації, сертифікації та якості виробництва продукції, запроваджених у провідних промислово розвинутих країнах; створення і розвиток інфраструктури інноваційної діяльності; розвиток зовнішньоекономічних відносин.

У розділі визначаються: пріоритети розвитку озбро-єння і військової техніки, спеціальних технологій в Україні; перспективні напрями взаємодії у сфері військово-технічного співробітництва й оборонно-промислової кооперації з провідними західними країнами; найбільш перспективні напрями діяльності України на ринках озброєння; шляхи розвитку ОПК України з погляду завдань реструктуризації оборонної промисловості.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у науковому обґрунтуванні, визначенні, аналізі та характеристиці сучасних світових тенденцій воєнного виробництва, розкритті напрямів їх впливу на формування воєнно-економічної безпеки, розробці рекомендацій та пропозицій щодо підвищення ефективного забезпечення воєнно-економічної безпеки в сучасних умовах реформування Збройних сил та визначення шляхів створення самодостатнього оборонно-промислового комплексу України як складової системи національної безпеки.

У результаті дослідження сучасних тенденцій воєнного виробництва, шляхів та принципів оборонного планування можна зробити наступні висновки:

1. До тенденцій сучасного воєнного виробництва відносяться: концентрація, інтернаціоналізація, диверсифікація та приватизація воєнного виробництва. Вплив цих тенденцій призводить, з одного боку, до більш ефективного функціонування оборонного сектора економіки, з іншого, до зменшення ролі національних урядів у контролі та регулюванні постачання озброєнь національним та іноземним збройним силам. Ці тенденції, водночас, впливають на рівень прозорості розвитку військових технологій, виробництва військової техніки та надання послуг, що постійно здійснюються у рамках великих і впливових приватних компаній.

2. Трансформація економічної системи оборонного планування в Україні повинна носити системний характер, тобто охоплювати всі сторони даного процесу, забезпечуючи збалансованість його складових елементів, що дасть змогу систематизувати реформування та розвиток Збройних сил України з урахуванням зовнішньої і внутрішньої політики держави, її економічних можливостей, тенденцій розвитку міжнародних відносин, завдань воєнно-економічної безпеки.

3. Структурна перебудова Збройних сил України має здійснюватись з урахуванням характеру сучасних збройних конфліктів, здійснюватися на основі змісту, умов та обсягу завдань, покладених на різні структури. Ме-тою перебудови повинно стати досягнення стабільності й уніфікації за вертикаллю структур, набуття ними максимальної самостій-ності й автономності під час виконання бойових завдань та спроможності оперативно реагувати на раптові зміни обста-новки, підвищення маневреності й мобільності тощо. Для вирішення цих завдань потрібні:

- визначення оптимальної моделі, бойового потенціалу, структури та чисельності Збройних сил, а також реального стану Збройних сил як системи;

- розроблення балансу ресурсів між існуючою й оптималь-ною моделлю Збройних сил, а також чіткої, логічної схеми, яка передбачала б етапи, шляхи, ресурси й джерела, необ-хідні для досягнення поставленої мети;

- розроблення мережно-графічної моделі подій і ресурсного забезпечення;

- планування, організація та управління ресурсами відпо-відно до даної моделі;

- призупинення відтоку ресурсів з оборонної сфери, тобто безкоштовної та безповоротної передачі активів, які має сфера управління Міністерства оборони;

- призупинення фінансування безперспективних програм і об’єктів;

- відновлення Концепції економічної та господарської діяль-ності Збройних сил України за сучасних умов;

- прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на соціальний захист військовослужбовців (наприклад, Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб на-чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб”);

- залучення інвестицій, системи іпотечного кредитування, лізингів та інших форм, які знижують навантаження на бюд-жет;

- максимальне переведення навантажень обслуговуючих структур на приватний сектор економіки (аутсорсинг);

- запровадження ефективної інформаційної системи управ-ління та контролю у сфері фінансово-економічного, техніч-ного й тилового забезпечення військ і сил;

- введення нової системи планування бюджетних ресурсів для суттєвого підвищення їх результативності й ефективності.

4. Прогнозні показники, що затверджені Постановою КМУ “Про прогнозні показники видатків із загального фонду Державного бюджету на потреби оборони на період до 2015 року” № 126 від 4.02.2004 року, не забезпечують виконання Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України, сприятимуть руйнуванню оборонної сфери України. Доцільно доручити Міністерству фінансів, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству оборони доопрацювати постанову КМУ “Про прогнозні показники видатків із загального фонду державного бюджету на потреби оборони на період до 2015 року” відповідно до вимог Закону України “Про оборону України”, інших законодавчих актів, міжнародних зобов’язань України.

5. При формуванні оборонних бюджетів та видатків зусилля України мають бути спрямовані на застосування економічних кри-теріїв в управлінні оборонним бюджетом, як це прийнято у розвинених країнах. Україна може використати досвід провідних держав у таких напрямах:

- нові принципи управління на основі досвіду комерційного сектору, спрямовані на створення оборонних агентств, відповідальних за надійне постачан-ня товарів та послуг у межах визначеного бюджету;

- поширення