НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМЕНІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Кірносова Надія Анатоліївна

УДК [821.581+821.161.2+821.111]-3.091’04

ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНА ПАРАДИГМА ПАЛОМНИЦЬКОЇ ПРОЗИ В КИТАЙСЬКІЙ ТА ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІТЕРАТУРАХ XVI–XVIII ст.

Спеціальність 10.01.05 – порівняльне літературознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філології Національного Університету “Києво-Могилянська академія” Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

НАЛИВАЙКО Дмитро Сергійович,

Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України,

завідувач відділу компаративістики.

Офіційні опоненти: - доктор філологічних наук, професор,

ГРИЦИК Людмила Василівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри теорії літератури та

порівняльного літературознавства;

- кандидат філологічних наук

ЛІЛОВА Олена Євгенівна,

Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”,

доцент кафедри англійської філології та

зарубіжної літератури

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, кафедра

порівняльної філології східних та англомовних країн,

Міністерство освіти і науки України, м.Дніпропетровськ

Захист відбудеться “12” грудня 2005 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .178.01 в Інституті літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (01001, м.Київ, вул.М.Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України (01001, м.Київ, вул.М.Грушевського, 4).

Автореферат розісланий “10” листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.М.Нога

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Функціонування спільних мотивів у літературах різних країн завжди привертало увагу компаративістів. Причому переважно ця увага концентрувалася на вивченні мотивів, які з’являлися одночасно в доволі віддалених літературах і не могли бути зумовлені генетичними контактами. До множини таких мотивів належить і мотив паломництва в західних (англійська, українська) та східних (китайська) літературах XVI – поч. XVIIІ ст., між якими в цей час майже не було прямих контактів.

Паломництво – один із поширених у світовій літературі мотивів, проте досліджений недостатньо і нерівномірно. Найбільше відомостей маємо про взаємини паломництва й літератури у Середні віки в різних країнах, коли саме явище розглядалося як значна духовна звитяга. Але в наступну добу – XVI – XVII ст. – роль паломництва у структурі духовного життя послаблюється, як і його відображення в літературі, чим пояснюється зменшення дослідницького інтересу й певна недооцінка цього явища в історії культури й літературознавстві. Слід врахувати й активізацію у духовній культурі та літературі процесів та інтенцій, пов’язаних зі сферою розуму, а не віри, що привертає переважну увагу дослідників.

Водночас сучасні культурологи твердять, що саме паломник є “найбільш вдалою метафорою життєвої стратегії модерну” Воропай Т.С. От пилигрима до туриста, или краткая история идентичности // Культурное пространство путешествий. – СПб: изд-во СпбГУ. – 2003. – с.258. (тобто Нового часу в термінології автора цитати – Н.К.). Оскільки ж успадковані нашою сучасністю цінності Нового часу тепер активно переглядаються, то витоки цієї життєвої стратегії, втілені в літературному творі, мають бути розглянуті докладніше і в ширшому контексті, тобто, із залученням духовних і літературних феноменів різних типів і регіонів.

Актуальність теми дослідження. Отож темою дослідження обрано функціонування паломницької прози у східних та західних літературах XVI –поч. XVІII століть.

Слід зауважити, що написані в означений період твори про паломництво раніше практично не розглядалися в літературознавстві як паломницькі (хоча поетологічні особливості цих текстів вивчалися, причому деяких – досить ґрунтовно), вони не пов’язувалися з дискурсом паломництва. Характерним прикладом може бути розділ про китайську літературу XIV – XVI ст. у ІІІ томі “Истории всемирной литературы”. Також учені не надавали значення й основі, на якій твори різних літератур – китайської, англійської, української та ін., написані в добу переходу до Нового часу, – можна було б зіставити між собою та спробувати з’ясувати можливі універсальні закономірності літературного процесу. Крім того, залучення до сфери наукових інтересів східного матеріалу потребувало (і потребує) уточнення принципів відбору літературних фактів. Погоджуючись із думкою про “можливість порівнювати літературні твори не зважаючи на їх часову та просторову віддаленість з метою більш глибокого вивчення літературного явища як такого” Ісаєва Н.С. Українська література в Китаї: проблеми рецепції // Автореф. дис. ...канд.філолог.наук.- К.- 2002. – с3., все ж вважаємо, що ця теза передбачає уточнення, оскільки лишається нез’ясованим, як при цьому уникнути цілком довільних і безплідних порівнянь.

Отже, хоча окремі художні твори східних літератур вже залучалися до порівняльних досліджень, спроба виокремити й зіставити зразки паломницької прози в літературах Сходу і Заходу на порубіжжі Середньовіччя й Раннього Нового часу здійснюється в українському літературознавстві вперше.

Розглянутий у дисертації матеріал східних літератур є майже незнайомим для українського літературознавства та сходознавства. Підґрунтям дослідження стали, переважно, нечисленні праці російських сходознавців (О. П. Рогачова, С. В. Нікольської, ін.) та деякі “дотичні” дослідження П. А. Грінцера, Б. Л. Ріфтіна та ін., а також відомі праці закордонних фахівців – західних (Г. Дадбрідж, Е. Юй, Т. де Барі та ін.) і китайських (Пей-і У, Ван Цзян), що їх об’єктом досліджень була власне паломницька проза. Залучено також деякі твори китайської літератури, невідомі за межами Китаю.

Англійський матеріал відомий в українському літературознавстві дещо більше, однак про вичерпне його висвітлення говорити також не випадає. До вивчення передновочасної доби, зокрема і до творів про паломництво, зверталися вітчизняні дослідники Н. М. Торкут та В. І. Березкіна. За кордоном присвячених цьому періоду досліджень значно більше, паломницьку літературу, зокрема, вивчали В. Ізер, Р. Шеррок та ін.

Ґрунтовний аналіз української паломницької прози здійснив П. Білоус, але про її міжнаціональний контекст і перехідний характер автор майже нічого не каже. Слов’янські паломництва вивчали також Б. М. Данциг, Н. І. Прокоф’єв та К.-Д. Зіман, однак вони зверталися переважно до середньовічних творів.

Себто в сучасній українській компаративістиці виникла потреба розширити сферу досліджень шляхом залучення східного матеріалу і, таким чином, посприяти перегляду ролі й значення релігійного компонента в процесі формування літератури Нового часу.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Пропоноване дисертаційне дослідження є спро--бою залучити до наукового контексту українського літературознавства художні явища східних літератур (зокрема, китайської) і зіставити їх з подібними європейськимим творами, зосередивши увагу на паломницькій прозі передновочасної доби. Дисер-та-ція ви-ко--на-на на ка--федрі фі-лології Національного університету “Києво-Моги-лян-ська академія”, одним із пріоритетних напрямків якої завжди були порівняльні дослідження широкого кола літературних явищ.

Мета і завдання дослідження. Безпосередньою метою роботи є встановлення зв’язку між активним використанням мотиву паломництва в китайській та європейських літературах XVI – поч. XVIIІ ст. та формуванням нової поетологічної системи в літературах означеного часу.

Для розв’язання проблеми, були визначені такі завдання: 1) довести невипадковість появи мотиву паломництва в цей час у зазначених реґіонах; 2) виокремити аспекти, які розглядалися різними авторами у межах мотиву паломництва; 3) виявити типологічні відповідності й розбіжності в інтерпретації мотиву паломництва в китайській та європейських літературах; 4) з’ясувати художні засоби реалізації мотиву; 5) виявити зв’язок між новаторством у трактуванні мотиву і новаторством у використанні художніх засобів для його адекватного втілення.

Об'єкт і предмет дослідження. Предметом вивчення є зв’язок між мотивом паломництва та поетологічними особливостями паломницьких творів. Об’єктом дослідження – паломницькі твори, в яких простежується повна або часткова трансформація жанру ходінь у мотив паломництва, і які вже не описують реальну прощу, а репрезентують уявні паломництва. Оскільки така трансформація (основна тенденція якої полягає в абстрактизації способів представлення інформації) можлива за умови посилення в культурі інтелектуального компоненту, то основну увагу дослідження зосерджено на передновочасній добі, коли в різних культурах розпочався процес перегляду традиційних цінностей і переосмислення місця й ролі раціонального компоненту в культурі та житті людини. Для порівняльного аналізу було залучено літератури тих країн Заходу і Далекого Сходу, в яких процеси переосмислення відбувалися найбільш інтенсивно. На Далекому Сході це – Китай, в Західній Європі – Англія, а у Східній – Україна. Оскільки ж у Європі та на Далекому Сході переосмислення ролі раціонального компоненту розпочалося в різний час, то і становлення мотиву паломництва в літературах означених регіонів відбувалося нерівномірно: найдавніший художній твір про вигадане паломництво з’являється в Китаї у XVI ст., на століття пізніше – в XVIІ ст. – текст такого типу постає в Західній Європі (в Англії), а в Східній Європі, зокрема в Україні, зміни в структурі традиційної паломницької літератури розпочинаються лише на початку XVІІI ст. Тому вивчення предмету дослідження було хронологічно обмежене XVI – поч. XVІІI ст.

Компаративний характер вивчення об’єкту, особливо у зв’язку із вказаною вище хронологічною розбіжністю у створенні текстів, актуалізує питання про правомірність застосування порівняльного аналізу саме до цих творів. Зауважимо, що на думку таких дослідників як Д.Дюришин, М.Конрад, І.Нєупокоєва, часова нерівномірність сама по собі не є перешкодою для здійснення порівняльного аналізу, оскільки типологічна подібність творів зумовлюється спільністю процесів, що відбуваються у різних сферах життя суспільства і не обов’язково збігаються у часі в різних регіонах. Що стосується обраного нами періоду – XVI–поч.XVІІI ст., – то розвиток китайської і європейської культурних спільнот у цей час демонструє як своєрідні, так і спільні тенденції. У Європі – це кінець епохи Відродження й доба бароко. У Китаї – кінець правління династії Мін і початок правління маньчжурів. Ґрунтовного дослідження щодо подібності культурної та суспільної ситуації у цих віддалених регіонах в зазначений період поки що не було здійснено. Однак, подібність соціального розвитку в цей час видається дослідникам суперечливою (мова йде про формування капіталістичних відносин), а про подібність загально-культурних тенденцій (на рівні стилю) говорилося лише епізодично – у монографії російського дослідника М.Малявіна. Тож це питання так і залишається відкритим, і дослідники, цілком слушно, не застосовують європейський термін “бароко” до культури епохи Мін, адже номінуючи стиль, він вказує радше на своєрідне, специфічно західне втілення окремих, навіть і спільних зі Сходом, ідей. Проте, важливу спільність дослідники вбачають у процесі розвитку літератур: К.Голигіна пише, що у XVI –ст. в китайській літературі розпочався процес руйнації середньовічної літературної системи, подібні процеси, як відомо, характеризують і часи Відродження та бароко у Європі. Є підстави стверджувати, що психологічна та релігійна ситуації в обох регіонах також характеризувалися спільними колізіями й тенденціями, що теж уможливлює вивчення літератур вказаних регіонів, зокрема і паломницької прози, у порівняльному аспекті.

Методологічна основа дисертації. Робота ґрунтується на принципах та засадах порівняльного літературознавства й наративної поетики (що використовує інструментарій структуралізму та рецептивної естетики).

Дослідження полягає у здійсненні аналізу кожного окремого твору на тематичному та наративному рівнях. Відтак, спершу проводиться зіставлення на тематичному рівні й виявляється пара (або більше) творів, найближчих між собою за порушеною проблематикою. Після цього кожен з них аналізується з точки зору особливостей нарації та особливостей поетики.

Наукова новизна. В дослідженні запропоновано нову систему класифікації паломницьких творів XVI – поч. XVIIІ ст., до якої введено тексти, що раніше не розглядалися як паломницькі. З другого боку, в дослідженні було доведено залежність між актуалізацією теми паломництва та процесом індивідуалізації літератури й кристалізацією авторської самосвідомості, що є найхарактернішими ознаками літератури Нового часу.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали та результати дослідження мо-жуть бути використані для подальшого осмислення зв’язків літератури з іншими сферами духовної діяльності людини, зокрема з релігією, а також для вироблення методології дослідження східних літератур та розробки шляхів уведення матеріалу цих літератур у західний науковий контекст без механічного перенесення на нього понять західного літературознавства; для підготовки розділів загальних на-в-чальних кур-с-ів із зарубіжної літератури; специфічних сходознавчих курсів із літературознавства та культурології для бакалавр-ських та ма-ґі-стер-ських програм; під час подальших компаративістичних досліджень із орієнталістики.

Апробація результатів дисертації. Окремі положення роботи були використані при під---го-тов-ці на-в-ча-ль-но-го курсу “Лінгвокраїнознавство Китаю” та в курсі лекцій “Стилістика китайської мови”, які читаються відповідно у V-му та VII-му семестрах на китайському відділенні Київського міжнародного університету.

Проміжні результати дисертаційної роботи сформульовані у до-по-ві-дях на щорічних наукових конференціях КиМУ “Україна – європейський вибір” (Київ, 2002, 2003); ву-зівській конференції в межах тиж-нів студентської науки в На-ці-о-наль-но--му університеті “Києво-Могилянська ака-демія” (Київ, 2003); науково-практичній конференції “Україна – країни Сходу в ХХІ столітті: діалог мов, культур, цивілізацій” (Київ, гімназія східних мов, 2003) та на науковому форумі “Культурний простір мандрівок (С.-Петербург, 2003).

З дотичної проблематики в Національному університеті “Києво-Мо-ги-лян-ська ака-демія” захищено маґістерську роботу на тему “Типологічні сходження романів про паломництво в англійській та китайській літературі XVI – XVII ст.” (2001, науковий керівник Д. С. Наливайко).

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, додатків та списку використаної літератури (155 позицій). Повний обсяг роботи – 200 сторінок, із них – 179 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У ВСТУПІ обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його мету й основні завдання, окреслено коло художніх текстів (та вмотивовано їх вибір), що будуть використані в даній роботі як матеріал для порівняльного аналізу, висвітлено ступінь опрацювання теми в зарубіжній та вітчизняній науці. Зауважено, що в більшості наукових праць, присвячених вивченню цього матеріалу, він не розглядається як об’єкт дослідження в аспекті паломництва, що свідчить про недооцінку ролі релігійного компонента у формуванні літератури Нового часу. Врахування зазначеного факту й залучення східного матеріалу для його підтвердження становлять новизну даного дослідження.

У вступі також зазначено зв’язок дисертації з академічними програмами та пла-на-ми, окре-слено методологічну основу дослідження, його теоретичне та прак-тичне зна-чення, подано відомості про апробацію положень ди-сертації, а також ав-тор-ські публікації, у яких висвітлено окремі її положення.

У першому розділі – “Паломництво як явище – компаративний підхід” – розглянуто формування явища паломництва (зокрема окреслено його розуміння у західних та східних релігійних традиціях) і дискурсу про нього.

Перший підрозділ “Виникнення паломництва” присвячено огляду концепцій, які стосуються генези самого явиша паломництва. Беручи до уваги різноманітні дослідження, можна стверджувати, що виникнення явища паломництва пов’язане з давніми уявленнями про неоднорідність простору, його поділ на священний та профанний. Оскільки в добу поширення світових релігій із цими уявленнями відбулися суттєві зміни – зокрема, посилилася роль географічної конкретики у визначенні священних місць, то виникає потреба з’ясувати розбіжності у ставленні до паломництва в різних регіонах і світових релігіях.

У другому підрозділі “Паломництва в різних релігіях” основну увагу зосереджено на виявленні та порівнянні конкретних особливостей паломництва в різних світових релігіях. Однак, з огляду на матеріал дослідження, акцент зроблено тільки на двох релігійних традиціях: християнській і буддистській. Наведено різні думки дослідників щодо пояснення цих особливостей і обґрунтовано висновок про те, що відмінності у ставленні до паломництва закорінені в екстравертних або інтравертних уявленнях про зосередження божественних сил. Інакше кажучи, ці відмінності пов’язані з визнанням чи невизнанням за географічною конкретикою нумінозних якостей і не стосуються власне суті самого явища паломництва. Тому в усіх релігіях його розуміють як більшою чи меншою мірою конкретний шлях спілкування з божественними силами.

Питання літературного осмислення релігійного досвіду є основним у третьому підрозділі “Паломницька література”. Якщо паломництво є шляхом переживання небуденного досвіду, який розкриває нові знання про світ і людину, то воно завжди буде викликати зрушення в інформаційному просторі людини-паломника, що призводитиме до осмислення і переосмислення дійсності.

Оскільки в нашому дослідженні розглянуті насамперед факти літератури, яка є одним із способів осмислення дійсності, то в цьому підрозділі увагу сконцентровано на літературному осмисленні інформації, отриманої під час здійснення паломництва, та формуванні дискурсу цього явища. Відзначено, що спершу таке осмислення стосувалося переважно реалій зовнішнього світу, тому його виклад тяжів до “літератури факту”, спрямованої на конкретику буття. Згодом інтерес письменників зосереджується на внутрішньому світі людини, у зв’язку з чим мотив паломництва починає функціонувати в літературі вимислу, де використовується для моделювання ситуацій, що розкривають внутрішній світ людини.

У підрозділі вказано на поширення обох типів літератури в передновочасну добу і наведено пояснення такої популярності у віддалених одна від одної китайській, українській та англійській літературах, а також обґрунтовано правомірність порівняння паломницьких творів зазначених літератур того часу на підставі аналізу релігійного та психологічного контексту їх написання. З’ясовано, що в той час в обох регіонах відбулися суттєві світоглядні зрушення, які були зумовлені перерозподілом сфер впливу релігійної та світської влади і порушенням звичних зв’язків у суспільствах. Ця нова ситуація й стала об’єктом осмислення в паломницьких творах.

Таким чином виявлено, що розвиток літературних явищ пов’язаний із зрушеннями в інформаційному просторі, що й простежується у наступних розділах на прикладах з паломницької літератури, створених в часи посилення інтересу до питань функціонування розуму і віри.

У другому розділі – “Паломництво як шлях відкриття” – розглянуто твори про реальні чи легендарні паломництва, через які відбувалося знайомство з новим географічним простором, або з новим поглядом на вже відомі місця.

У першому підрозділі “Відкриття нового простору” вказано, що в Європі популярність подібних творів зросла в епоху Великих географічних відкриттів і пов’язана з активним пізнанням профанного простору й розширенням знань про нього, а в Китаї такі паломницькі твори викликали значний інтерес в часи внутрішніх негараздів у державі і, на відміну від європейських творів, вони пов’язуються з прагненням радше відкривати нові точки зору на вже відомий простір, ніж розширювати свої знання про невідомі краї.

У другому підрозділі “Англійська література” відмічено своєрідність ставлення до паломництва в Англії, яка виявилася в ранній недовірі до католицької церкви та її обрядів і, як наслідок, в алегоричному розумінні паломництва.

Як приклад розглянуто твір С. Перчеса “Історія світу в морських та наземних подорожах”, де біблійні мандрівки Соломона та Христа (власне, паломництва) розглядаються як прообрази всіх наступних подорожей. Відтак, значний інтерес для нашого дослідження становили уявлення автора про історію світу. Те, що він розуміє сучасні йому мандрівки як повторення християнської всесвітньої історії, свідчить про алегорично-фігуральні погляди на історію, близькі до середньовічних.

Однак у межах цього середньовічного розуміння С. Перчес намагається обґрунтувати сучасну йому реальність – присвоєння чужих земель. Це виявляється можливим, якщо розглядати життя людини після вигнання з раю як паломництво назад до нього, причому передумовою повернення є поширення християнства по всій землі. Тутешній світ тоді втрачає свою цінність, а відтак і святість, і перетворюється на об’єкт використання.

Розширення знань про світ у горизонтальній площині також руйнує і його вертикальне бачення, з’являється настанова на соціальну мобільність. Героями Перчеса стають заповзятливі представники середнього класу, які самостійно досягають успіху.

Отже, в літературному творі С. Перчеса біблійні паломництва розглядаються як прообрази всіх наступних світських мандрівок, і таким чином виправдовується зміщення інтересу сучасних мандрівників з освоєння священного простору до профанного.

Третій підрозділ “Китайська література” містить аналіз особливостей ставлення до навколишнього світу в межах китайських учень та культів. Зазначено, що буддисти, які вважали навколишній світ ілюзією, не вбачали необхідності в його чуттєвому освоєнні; конфуціанці були схильні використовувати природу в інтересах соціуму, а даоси, навпаки, намагалися натуралізувати соціум. Однак на формування світогляду китайців впливали також давні культи, зокрема й культ природи, у зв’язку з яким у Китаї поширилася традиція відвідувати найкрасивіші місця. Ця традиція великою мірою завдячує своїм існуванням фіксації в слові. У Китаї виникає відповідний жанр – йоу-цзі, або мандрівні нотатки – деякі зразки якого розглянуто в даному дослідженні. Це – твори Вана Си-женя та Юаня Хун-дао. У підрозділі подано також короткі відомості про цих видатних літераторів епохи Мін, а в додатку – переклади їхніх нотаток. Аналіз цих творів свідчить, що для обох авторів мала значення природа не як така, а у зв’язку з традицією.

Порівняння західних і східних творів дає змогу зробити висновок: ключовою ситуацією, що призвела до актуалізації мотиву паломництва як означника шляху відкриття, було активне освоєння нового географічного простору (в Європі) і відкриття нових точок зору на вже відомі географічні місця (в Китаї). Щоб обґрунтувати нові знання, їх вбудовували в стару систему (навіть і через її заперечення): в Європі це відбувалося шляхом розвитку значень старих концепцій, а в Китаї – шляхом увиразнення власного оригінального бачення у порівнянні з точкою зору попередників. Зазначені принципи обробки інформації відобразилися й на поетологічному рівні.

Четвертий підрозділ “Поетика паломницьких творів про природу” присвячено дослідженню жанрових, стилістичних та наративних особливостей китайських та англійських паломницьких творів. Стуктурування й освоєння інформації відбувалося за умов нечіткого розмежування “літератури факту” і “літератури вимислу”, відтак, традиційні жанрові структури в обох літературах лише частково перетворилися на мотив. Жанр англійського твору сам автор визначає як “історію”, однак у дослідженні зауважується, що твір має також риси довідника і трактату. Китайські автори звертаються до жанру йоу-цзі, однак не слідують суворо вимогам канону, а акцентують ті елементи жанру, за допомогою яких можна висловити власну, оригінальну, точку зору. З жанровими особливостями пов’язані відмінності на рівні стилю: англійський твір тяжіє до науково-популярного стилю, а китайські твори – до художньо-публіцистичного. Простежується різниця й на наративному рівні. Зокрема, відрізняються позиції авторів китайського та англійського творів – це автор-свідок і автор-оповідач відповідно, у зв’язку з чим у китайському творі домінує ліричний первень, а в англійському – епічний. Різняться і функції творів – коли англійський розрахований на інформаційно-пізнавальну, то китайський – на емотивну. Коли С. Перчес вбачає між подіями фігуральний зв’язок, то китайські автори – асоціативний.

Отже, мотив паломництва актуалізувався в китайській та англійській літературах у XVI–XVIII ст. у зв’язку з поглибленням інтересу до евристичної проблематики і необхідністю структурувати нові знання про навколишній світ чи синтезувати нове бачення вже відомого. Розвиток значень біблійних концепцій в англійській літературі та увиразнення власної точки зору у порівнянні з традицією в китайській літературі були пов’язані із змінами в поетиці. Тому паломницька проза про відкриття нового простору характеризується новаторством на різних поетологічних рівнях.

У третьому розділі – “Паломництво як шлях до спасіння” – проаналізовано два визначні паломницькі твори англійської та китайської літератур – “Шлях паломника” Дж. Баньяна та “Подорож на Захід” У Чен-еня, де увага письменників зосереджена на трансцендентному вимірі паломництва й зображується шлях душі до спасіння. При цьому зазначається, що актуалізація сотеріологічної проблематики в досліджуваний період пов’язана, з одного боку, з поширенням знання у світі через книгодрукування, а з другого, з його десакралізацією та індивідуалізацією (також завдяки книгодрукуванню).

У першому підрозділі “Традиційний контекст” передусім розглянуто контекст, що спричинив перегляд ролі авторитетів у досягненні спасіння кожною особистістю. Ключовою і в цьому випадку визначено потребу перерозподілу сфер впливу між світською та церковною владами. У Європі ослаблення авторитету вселенської церкви з одного боку, і поширення знань завдяки книгодрукуванню – з другого, призвели до вимоги переглянути традиційне розуміння ролі індивіда у власному спасінні. У Китаї зменшення авторитету конфуціанства через надмірну зосередженість на традиції та відхід від реальності з одного боку, і надто велике поширення традиційних текстів, які вважалися носіями знання, з другого, спричинили актуалізацію буддійського ідеалу активного й індивідуального досягнення спасіння. Оскільки ж культурні контексти Європи і Китаю були сприятливими для індивідуалізації знання, це призвело до десакралізації часу і зрівняння прав традиції та сучасності. Таким чином, в обох регіонах у XVI – ст. сформувалася потреба переглянути стосунки авторитету (який обов’язково засновувався на традиції) й індивіда й надати останньому більшу свободу в досягненні власного спасіння.

Найадекватнішого втілення ідея індивідуального спасіння дістає у мотиві паломництва, про що свідчать літературні твори, історії написання яких коротко представлені в другому підрозділі “Паломництво як мандрівка до джерел” і які зображують шлях до витоків відповідного релігійного вчення, що водночас веде й до спасіння. Крім основних відомостей про сюжети, у підрозділі представлено також біографії авторів цих творів. Припускають, що дрібний китайський чиновник У Чен-ень є найбільш імовірним автором великого прозового твору на добре відомий сюжет про мандрівку танського ченця Сюань Цзана до Індії за священними буддійськими книгами. Стосовно ж англійської літератури достеменно відомо, що Джон Баньян – письменник і пуританський проповідник, перебуваючи в тюрмі за власні переконання, створює цілком вигадану історію про духовне паломництво до Святого міста. В обох творах концепція спасіння через повернення до джерел реалізується у мотиві паломництва. Відзначено також важливу роль книги як символу поширення знань в обох сюжетах. Наприкінці розділу подано короткий аналіз зіставлення цих творів, здійснений Тімоті Річардом на початку ХХ ст.

У третьому підрозділі “Поетика паломницьких творів про шлях до спасіння” проведено порівняльний аналіз зазначених творів на жанрово-стилістичному та наративному рівнях. З’ясування характеру інформаційних зрушень у західному та східному суспільствах дало змогу зосередити увагу на зв’язку між цими зрушеннями та змінами в літературі, відображеними у двох розглянутих творах. Зокрема, ключовою у поетиці визнано настанову виражати, а не зображати внутрішній світ. Тому аналіз поетологічних змін розпочинається із з’ясування стилістичних особливостей.

Загальноєвропейською стильовою домінантою XVI–XVIII ст., коли створювався “Шлях паломника”, було бароко. Стиль епохи Мін, коли створювалася “Подорож на Захід”, було визначено як “продукт символізму Вічної Відсутності” Малявин В.В. Китай в XVI-XVII веках. Традиция и культура.- М.: “Искусство”. – 1995. – с. . Настанова означувати виявилася спільною рисою стилю тих часів як на Сході, так і на Заході. Водночас усі новаторські ідеї виходили з власного традиційного контексту і, до певної міри, визначалися саме ним, а тому на рівні конкретних творів були втілені по-різному. Зображення трансцендентних явищ через означування спиралося в кожній культурі на свої традиційні прийоми – алегоризм в Англії та асоціативність у Китаї. Через це, запропоновано розрізняти жорстку опозиційність знака в культурі європейського бароко і гнучку амбівалентність знака в культурі епохи Мін у Китаї. Характерна для кожної культури традиція розуміння знака призвела до того, що стиль Баньяна був орієнтований на позачасовість і сталість, а стиль У Чен-еня – на тимчасовість і мінливість. Відповідно, перший стиль характеризувався надзвичайною простотою й однозначністю, а другий відзначався пишномовністю і яскравими зоровими образами. У роботі визначено стиль Дж. Баньяна як дедуктивний, що тяжіє до використання абстракцій, які кожен читач повинен оживляти згідно з власним досвідом, а стиль У Чен-еня – як індуктивний, що, навпаки, відзначається зображенням конкретних явищ, за якими читачі мусять віднаходити узагальнюючий підтекст.

Як “Шлях паломника”, так і “Подорож на Захід” потверджують думку про те, що написані в період інформаційних зрушень твори повинні характеризуватися складністю жанрових концепцій. Відтак, єдина точка зору на жанрову природу цих творів подосі не сформувалася. Різні дослідники схильні відносити їх або до зразків епосу, або до зразків новочасного роману. Те, що аргументи на свою користь знаходять обидві сторони, тільки підтверджує складність жанрової природи цих творів. Тому в дослідженні поставлено мету визначити основні елементи, які складають жанрову концепцію творів, аніж прагнути остаточно визначити їхній жанр.

Слід зазначити, що на рівні жанру також проявилася настанова епохи визначати межу між впливом релігійної та світської сфер на життя окремої людини. З’ясувалося, що в Китаї, де актуальним було обмеження втручань світської влади в особисте життя, межі світських жанрів були розширені до представлення духовної проблематики, а в Англії, де навпаки, відбувалася активна секуляризація особистого життя, релігійні жанри було використано для представлення проблематики пересічної особистості.

Передусім слід зауважити, що розгляд жанру неможливий без уваги до шляхів обробки інформації на Заході та Сході. Згідно з цими шляхами, типом упорядкування інформації в європейському творі виявляється класифікація, а в китайському – мозаїка.

Справді, у “Подорожі на Захід” простежується мозаїчне об’єднання елементів усної оповіді, авторської оцінки, притаманної народній книзі пінхуа, а також уваги до побуту та діалогів, властивої народній повісті хуабень. Натомість, у “Шляху паломника” можна чітко класифікувати риси агіографії, мораліте, видіння та проповіді, міцно сплавлених у єдине ціле. Це наводить на думку про те, що зображення внутрішнього світу людини вимагало експерименту з канонічними жанрами, який полягав в одночасному використанні елементів кількох жанрів і розмиванні меж між ними, що можна розглядати як перехідний етап до виникнення поліфонічної структури новочасного роману.

На рівні зіставлення персонажів з’ясовано, що ідея людини в обох культурах визначалася концепцією людини дії. Це дає змогу говорити про типологічне сходження, зумовлене подібними настановами епохи. Тому насамперед розглянуто точки зору про психологізацію прози, щодо яких запропоновано внести певні обмеження: зауважено, що авторів усе ж таки цікавив не поступальний рух розвитку психіки людини, а статична будова психіки. Проаналізовано й конкретні концепції цієї статичної будови, запропоновані англійським та китайським авторами концепція п’яти елементів у китайському творі (Сін-чже, Сюань Цзан – основні) і концепція маятника в англійському творі. Відповідно, У Чен-ень вважав, що рух психіки людини наслідує колообіг першоелементів, а Баньян вбачав джерело цього руху в постійній потребі віруючого тлумачити знаки. Тож можна сказати, що корені оригінальності їхніх концепцій містяться як у культурній традиції, так і в особливостях релігійних учень.

Оскільки людина дії, зображена на рівні персонажів, орієнтувалася на емпіричне пізнання, яке полягало в переживанні певних станів, так чи інакше пов’язаних зі станом святості, слід було очікувати, що хронотоп паломницьких творів мав опредметнювати цей внутрішній досвід переживань. Якщо зображення нової людини потребувало певних кроків у напрямі психологізації, то нові способи пізнання, очевидно, передбачали й новий спосіб комунікації з читачем (адресатом висновків цього пізнання). У нашому випадку – це створення такої художньої реальності, яка б відкривала читачеві можливості брати в ній участь. Інакше кажучи, вона (художня реальність, окреслена хронотопом) створювала для читача можливості пережити певну подію на власному досвіді. Детально розглянуто часо-просторову конфігурацію обох творів. У китайському творі – це досвід упорядкування зовнішнього світу. Час і простір у “Подорожі на Захід” циклічні, що, на думку дисертанта, корелює з уявленнями про будову психіки, які розглядалися у зв’язку з новою концепцією людини в Китаї XVI – ст. В англійському творі – це досвід впорядкування знаків. Простір англійського твору характеризується дискретністю, а час – повторюваністю. Це – досить незвична концепція для паломницького твору, де час і простір мусили бути доцентровими і спрямованими до сакральної мети. Натомість, у Баньяна ми знаходимо зосередженність переважно на теперішньому. Такий хронотоп співвідноситься з розумінням пізнання як тлумачення знаків. Проте, в обох випадках художня реальність, що опредметнює досвід переживань автора і, водночас, дає змогу вписати в неї персональний досвід читача, свідчить про суттєві зміни в поетиці творів.

Важливі зміни, які відбулися в культурній площині, не могли не вплинути на формування нового образу автора в літературі, що ілюструє новий тип оформлення цілісних художніх композицій у паломницьких творах XVI – ст. Найбільш яскраво така новизна проявляється у спробі перейти від хронологічного до причинно-наслідкового зв’язку між подіями. Таке зрушення, ймовірно, пов’язане (принаймні, в межах паломницької прози) з новими поглядами на участь людини у своєму спасінні. Активна позиція людини в пошуках власного спасіння, обстоювана релігійними діячами Реформації і неоконфуціанськими філософами, не могла не сформувати думки про те, що діяльність людини за життя відіграє основну роль у подальшому спасінні її душі (у кальвіністів – у пошуках певності щодо власного спасіння). Відтак, між конкретними вчинками й досягненням мети виникав причинно-наслідковий зв’язок.

Нарація у китайському творі поєднує різнорідні елементи, які свідчать про її гетерогенність: мову відавторського наратора, голос традиції, мову персонажів тощо, причому всі ці елементи прагнуть унезалежнитися від джерела викладу. Проте зв’язки між ними зміцнює автор. Його присутність у творі безпосередньо відчуваєтся на рівні композиції, і на цьому ж рівні найчіткіше простежується перехід від хронологічного зв’язку між подіями до причинно-наслідкового.

Тип першоособової нарації Дж. Баньяна, що передбачав ієрархію точок зору, також сприяв актуалізації нового – причинно-наслідкового – типу зв’язку між подіями й переживаннями.

Таким чином, у китайській та англійській паломницькій прозі XVI – ст. простежується типологічне сходження – настанова не лише зображувати події, а й віднаходити взаємозв’язок між ними, пробувати пояснити ситуацію (її причини й наслідки) з метою отримання над нею контролю. Втілення цієї настанови призводило до індивідуалізації літературного процесу.

У четвертому розділі – “Паломництво як зміцнення віри” – увагу зосереджено на тих творах, де паломницький шлях сприймається у психологічному вимірі зміцнення віри, наголошується на здатності паломництва бути “пробним каменем”, що виявляє справжню суть людини і тих цінностей, у які вона вірить – тобто стосуєтся аксіологічної проблематики.

У першому підрозділі четвертого розділу “Ситуація непевності” розглянуто культурно-історичний контекст, який сприяв актуалізації аксіологічного аспекту мотиву паломництва. Світовий літературний контекст дає змогу говорити про те, що найбільш актуальною зазначена проблематика була для України та Китаю XVI – ст. Тож у дослідженні спершу розглянуто суспільну ситуацію, яка сприяла посиленню інтересу до аксіологічної проблематики в цих регіонах. У Китаї важливим зрушенням була критика конфуціанської системи цінностей, а в Україні – протистояння секуляризації. Відповідно, як у китайській, так і в українській літературах з’явилися твори про паломництво, що мусили переконати читачів у дієвості чи, навпаки, абсурдності окремих віровчень. Проте, з точки зору порівняльного аналізу, важливим є той факт, що для досягнення цілком протилежних цілей письменники обрали спільну тему – паломництво, адже воно беззаперечно мислилося акцією, що виявляє справжню суть як людини, так і тих цінностей, у які вона вірить.

У другому підрозділі “Паломницькі твори про зміцнення віри” розглянуто історії написання конкретних творів, де увага зосереджувалася на аксіологічній проблематиці – це твір Сі-Чжоу Шена “Пересторога тим, хто бере шлюб”, паломницькі нотатки Чжана Дая і твір Іпполита Вишенського “Пелгримація или Путешественникъ честнаго іеромонаха Ипполіта Вишенскаго, постриженца святых страстотерпец Бориса и Глеба катедры архіепископіи Черниговской, во святый град Іерусалимъ”. Зауважується, що автори, які захищали релігійну традицію (Вишенський та Чжан Дай), зверталися до описів реальних паломництв, і трансформація жанру в мотив у таких творах відбулася лише частково. Натомість, автор, який критикував традицію (Сі-Чжоу Шен), змалював паломництво вигадане і вдався до нових способів обробки інформації в літературному творі.

Про типологічні сходження в представленні аксіологічної проблематики в китайських та українських творах йдеться у третьому підрозділі четвертого розділу “Тематичний рівень – заперечення сліпої віри”. Як у творах, де відстоювалися світські й раціональні цінності (конфуціанська література), так і у творі, що мав релігійний характер (православна література), спостерігається спільна тенденція – верифікувати на практиці певну аксіологічну систему, перевіряти на власному досвіді її здатність забезпечувати духовну комунікацію з вищими силами. Це свідчить про те, що в аксіологічному вимірі паломницької проблематики велика увага почала приділятися емпіричній реальності. Таке зрушення в інформаційному просторі не могло не вплинути на поетологічні характеристики паломницьких творів обох типів – як тих, що належали “літературі вимислу”, так і тих, що залишалися в межах “літератури факту”.

У четвертому підрозділі “Поетика творів про зміцнення віри” здійснено порівняльний аналіз поетологічних змін, які відбулися на різних рівнях досліджуваних творів. Розпочинається компаративний аналіз з генологічного рівня, який завжди найчутливіше реагує на зміни в інформаційному полі.

Стосовно аксіологічної проблематики, такі зміни полягали у переоцінці цінностей. Те, що у творах з такою проблематикою ставилася мета по-новому стверджувати дієвість та істинність уже відомих знань, на генологічному рівні стимулювало, передусім, нове ставлення до середньовічного канону та переоцінку його можливостей. Тому автори цих творів не так комбінували нові жанри (як це ми бачили в попередньому розділі), як намагалися розширити межі одного з тих, що вже існують. Сі-Чжоу Шен відкрив нові можливості використання жанру чжуань, Чжан Дай спробував розширити межі жанру йоу-цзі, використати його для ствердження власної точки зору, а в Іпполита Вишенського паломник (жанр) починає набувати жанрових рис щоденника, в якому збільшується