Херсонський державний університет

Кошолап Олександр Федорович

УДК 37.013. - 37.017.4

ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ
СТАРШОКЛАСНИКІВ

У ПРОЦЕСІ ІСТОРИКО-КРАЄЗНАВЧОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ

13.00.07 - теорія і методика виховання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Херсон - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор педагогічних наук, професор

Сметанський Микола Іванович

Вінницький державний педагогічний університет
імені Михайла Коцюбинського,

завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти – доктор педагогічних наук, професор

Чепіль Марія Миронівна,

Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, професор кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Федяєва Валентина Леонідівна,

Херсонський державний університет,

проректор з наукової роботи, завідувач кафедри педагогіки та психології.

Провідна установа – Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, кафедра педагогіки, Міністерства освіти і науки України,
м. Тернопіль.

Захист відбудеться 19 травня 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 67.053.01 у Херсонському державному університеті за адресою: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці у Херсонського державного університету за адресою: 73000, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Автореферат розіслано 16.04. 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради М.В.Бухтій

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь дослідженості проблеми. Сучасні тенденції розвитку України як демократичної, правової держави висунули на передній план проблему громадянськості і як якості суспільства, і як якості особистості. Перед школою як соціальним інститутом поставлено завдання --виховати громадянина, найвищою чеснотою якого була б любов до Батьківщини та свого народу. На досягнення цієї мети має бути спрямований весь уклад школи, весь навчально-виховний процес – усе, що сприяє перетворенню молодої людини на громадянина.

Однак, через різні як об’єктивні, так і суб’єктивні обставини, стан громадянського виховання учнівської молоді поки що залишається не на належному рівні. У значної кількості учнівської молоді сформувався нігілізм, зневага до державних проблем, песимізм і пасивність у їх розв’язанні.

За даними досліджень, проведених інститутом соціології в 1995 р., тільки 2/5 учнів старшого шкільного віку хотіли б жити в Україні, лише 58% пишаються своєю належністю до українського громадянства. А захищати свою країну у випадку війни зголосилися лише 44% юнаків.

Проблема ускладнюється тим, що у середовищі вчителів ще бракує одностайності в поглядах на громадянськість як стрижневу якість особистості. Соціологічні опитування засвідчили, що тільки 38% учителів вибрали б громадянство України, якби їм була надана така можливість. Тільки один учитель із трьох відчуває себе громадянином України не лише за паспортом чи формально-правовим статусом, а й за цінностями, що сповідує.

Ситуація дещо змінилася на краще під впливом подій, пов’язаних із виборами Президента України у 2005 р. Однак суспільні процеси інколи бувають неконтрольованими, а їхні впливи – непередбачуваними. Завдання школи полягає не лише у спрямуванні цих впливів, але й у підготовці учнів до громадянсько вивірених дій і вчинків. Тому громадянське виховання учнівської молоді залишається однією із найактуальніших проблем педагогічної теорії та практики, що змушує як науковців, так і вчителів-практиків шукати ефективні шляхи, форми, методи і засоби успішного її розв’язання.

Справитись із цим завданням можливо лише за умови створення науково обґрунтованої системи громадянського виховання молодого покоління, побудованої на національних традиціях, менталітеті та історичному минулому українського народу. З цією метою, як зазначається у Концепції громадянського виховання, необхідно чітко визначити основні засади, мету, зміст, форми і методи, які цілеспрямовано й ефективно забезпечували б процес розвитку й формування громадянських якостей особистості.

Проблема громадянського виховання завжди привертала до себе увагу філософів, педагогів і психологів. Ще стародавні мислителі (Аристотель, Платон, Плутарх, Сократ) з’ясовували суть громадянського виховання, обґрунтовували шляхи і методи його реалізації.

Ці ідеї знайшли свій подальший розвиток у працях багатьох філософів, психологів і педагогів (А.Адлер, Г.Гегель, Д.Локк, Ж-Ж. Руссо, З.Фрейд, Е.Фромм та ін.).

Вагомим внеском у визначення методологічних основ досліджуваної проблеми є погляди та ідеї відомих українських педагогів, письменників і державних діячів (Г.Сковорода, О.Духнович, І.Огієнко, Б.Грінченко, Т.Шевченко, І.Франко, К.Ушинський, С.Русова, А.Макаренко, Г.Ващенко, В.Сухомлинський та ін.).

Сьогодні проблема громадянського виховання є актуальною не лише для України, але й за рубежем, зокрема, у таких країнах, як Франція, США, Росія. У контексті нашого дослідження викликає інтерес досвід громадянського виховання Російської Федерації, з якою тісно пов’язане історичне минуле та сьогодення українського народу. З огляду на це суттєве значення мають погляди на громадянське виховання учнівської молоді російських науковців (Є.Бондаревська, О.Газман, А.Гаязов, Т.Заславська, В.Пастухов, Я.Соколов, Г.Філонов та ін.).

Значна увага громадянському вихованню учнівської молоді приділена у працях сучасних вітчизняних науковців (І.Бех, М.Боришевський, О.Вишнев-ський, П.Ігнатенко, О.Киричук, Н.Косарєва, Л.Крицька, В.Поплужний, М.Стельмахович, О.Сухомлинська, М.Чепіль, К.Чорна та ін.).

У своєму дослідженні ми також враховували основні положення “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності”, розробленої групою науковців АПН України під керівництвом О.Сухомлинської.

У пошуках шляхів, форм і методів формування у підростаючого покоління громадянських якостей ми скористалися результатами дисертаційних досліджень (П.Вербицька, Н.Дерев’янко, С.Карпушкін, О.Красовська, О.Научитель, М.Рудь, О.Світличний, Н.Фролова та ін.).

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що дослідники зосереджуються, головним чином, на обґрунтуванні загальних теоретичних основ громадянського виховання учнівської молоді. При цьому недостатньо уваги приділено пошукам форм і методів громадянського виховання учнівської молоді в процесі позакласної роботи, використанню кращих зразків зарубіжного досвіду, що негативно позначається на результатах теорії і практики розв’язання проблеми.

Особливої уваги вимагає проблема громадянського виховання у юнацькому віці. Саме у цей період суттєво змінюється соціальна ситуація розвитку особистості. Психологи давно виявили внутрішню суперечливість юнацької моральної свідомості, у якій ригоризм і категоричність оцінок парадоксальним чином уживаються з демонстративним скепсисом і сумнівами в обґрунтованості багатьох загальновизнаних норм. До тих пір, поки в юнака не сформувалася власна система цінностей, він легко скочується до морального релятивізму: якщо все відносно, значить, усе дозволено.

І хоч уже є ряд дисертацій, присвячених громадянському вихованню старшокласників (П.Вербицька, О.Красовська, М.Рудь та ін.), проте в них не досліджено вплив історико-краєзнавчої роботи на цей процес. На сьогодні наявні лише дослідження, які стосуються висвітлення історичного аспекту використання краєзнавчої роботи у громадянському вихованні молоді (О.Бенц).

У той же час, як засвідчує аналіз громадянського виховання за рубежем, нашого багаторічного досвіду, історико-краєзнавча робота має великі потенційні можливості у формуванні громадянських якостей учнівської молоді.

Актуальність проблеми та недостатнє її вивчення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Громадянське виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої діяльності”.

Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою науково-дослідної теми кафедри педагогіки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського “Теоретико-методологічні основи педагогічної підготовки майбутніх учителів” (державний реєстраційний № 0397U002868). Тема дослідження затверджена рішенням ученої ради Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (протокол № 6 від 27.02.2002) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 5 від 14.05.2002).

Об’єкт дослідження – громадянське виховання старшокласників.

Предмет дослідження – педагогічні умови громадянського виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої діяльності.

Мета дослідження – обґрунтувати педагогічні умови ефективного впливу історико-краєзнавчої роботи на громадянське виховання старшокласників.

Гіпотеза дослідження – громадянське виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої діяльності значно поліпшиться, якщо її організація передбачатиме такі умови:

- спрямованість на розвиток історичного мислення та національної самосвідомості старшокласників;

- засвоєння знань про історичне минуле в органічному поєднанні з формуванням емоційно-позитивного ставлення до нього;

- залучення школярів до науково-пошукової роботи;

- тісну взаємодію школи, сім’ї та громадськості.

Досягнення поставленої мети дослідження і перевірка висунутої гіпотези потребує послідовного розв’язання таких завдань:

1) уточнити сутність, структуру, показники та рівні громадянської вихованості особистості;

2) проаналізувати зарубіжний та вітчизняний досвід громадянського виховання учнівської молоді;

3) висвітлити роль історико-краєзнавчої роботи в громадянському вихованні старшокласників;

4) теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити педагогічні умови громадянського виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої діяльності.

Методологічною і теоретичною основою дослідження є концепції особистісного розвитку (В. Афанасьєв, І. Бекешкіна, Л. Виготський, О. Леонтьєв), ідеї громадянського виховання (О. Духнович, Г. Ващенко, О. Вишневський, А. Макаренко, С. Русова, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковорода, О. Сухо-млинська, В. Сухомлинський, К. Ушинський, Е. Фромм), громадянськості як психолого-педагогічного утворення (І. Бех, М. Боришевський, П. Ігнатенко, О. Киричук, В. Скуратівський, М. Стельмахович, Д. Тхоржевський, Г. Філіпчук, М. Чепіль, К. Чорна), концептуальні положення загальнодержавних норматив-них документів, у яких відбито основні ідеї громадянського виховання: Конституція України, Закон України „Про освіту”, Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХ1 століття), Концепція громадянського виховання, Національна доктрина розвитку освіти України у ХХ1 столітті.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано комплекс взаємопов'язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження:

- аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми в процесі вивчення зарубіжного та вітчизняного досвіду громадянського виховання учнівської молоді;

- спостереження, бесіди, анкетування та експертні оцінки, які застосовувалися з метою діагностування громадянської вихованості старшокласників;

- формувальний експеримент: експериментально перевірялись педагогічні умови ефективного впливу історико-краєзнавчої роботи на громадянське виховання старшокласників;

- стандартизовані і валідизовані діагностичні методики, за допомогою яких визначався рівень громадянської вихованості особистості, адекватність самооцінки.

Організація дослідження. Дослідження тривало десять років (1994 – 2004) і проводилось у три етапи.

На І етапі (1994 – 1998 рр.) визначалися теоретико-методологічні передумови, вихідні принципи та методика дослідження, формулювалися робоча гіпотеза та завдання, з’ясовувалася роль історико-краєзнавчої роботи у громадянському вихованні старшокласників.

На ІІ етапі (1999 – 2003 рр.) здійснювався констатувальний етап експериментального дослідження, проводився формувальний експеримент, спрямований на перевірку достовірності гіпотези.

На ІІІ етапі (2004 р.) систематизувалися і узагальнювалися результати, отримані в процесі теоретичного аналізу проблеми та дослідно-експериментальної роботи; формулювалися загальні висновки дослідження, розроблялися науково-практичні рекомендації щодо громадянського виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої роботи.

Експериментальна база: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № м. Вінниці, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с. Кликотини, Шаргородського р-ну Вінницької області, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с. Сокілець Немірівського р-ну Вінницької області, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів с.Печери, Тульчинського р-ну Вінницької області. Усього дослідженням було охоплено 865 учнів старших класів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: вперше обґрунтовано педагогічні умови ефективного впливу історико-краєзнавчої роботи на громадянське виховання старшокласників: спрямованість її цілей на розвиток історичного мислення та національної самосвідомості старшокласників; органічне поєднання засвоєння старшокласниками історичного минулого з формуванням у них емоційно-позитивного ставлення до нього; залучення школярів до науково-пошукової роботи; забезпечення тісної взаємодії школи, сім’ї та громадськості; висвітлено роль історико-краєзнавчої діяльності в громадянському вихованні учнів старшого шкільного віку; уточнено сутність, структуру, показники і рівні громадянської вихованості особистості; дістали подальший розвиток уявлення про етапи педагогічного впливу на громадянське виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої діяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає у виявленні сутності та особливостей історико-краєзнавчої діяльності старшокласників, у розробці та теоретичному обґрунтуванні педагогічних умов ефективного впливу історико-краєзнавчої роботи на громадянське виховання старшокласників.

Практичне значення дослідження. Розроблено методичні рекомендації щодо підвищення ефективності педагогічного впливу становлення громадянськості старшокласників. Запропонована методика організації історико-краєзнавчої роботи може використовуватися з метою вдосконалення громадянського виховання молоді різних вікових груп.

Обґрунтовані зміст, форми й методи громадянського виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої діяльності можуть застосовуватись під час професійної підготовки учителів історії, на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників, а також при розробці навчальних посібників з методики виховної роботи.

Запропоновані автором педагогічні умови неодноразово обговорювалися на районних методичних об’єднаннях учителів історії та класних керівників, на педагогічних конференціях і нарадах, на педагогічних радах загальноосвітніх шкіл, на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Особистий внесок здобувача. У праці, опублікованій у співавторстві, здобувачеві належить визначення змісту та методики використання історико-краєзнавчої роботи як засобу громадянського виховання старшокласників у системі навчально-виховної роботи школи.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується репрезентативністю вибірки, використанням комплексу взаємо-доповнюваних методів, адекватних об’єктові, предмету й завданням дослідження; застосуванням комплексної методики теоретико-експериментальної роботи; науковою обґрунтованістю вихідних позицій дослідження; результатами експериментальної перевірки розроблених положень і рекомендацій; поєднанням якісного та кількісного аналізу одержаних емпіричних даних.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювалися і були схвалені на Міжнародних науково-практичних конференціях „Внутришкольный контроль – исследовательский, обучающий, стимулирующий фактор в управлении образованием” (м. Сімферополь, 1999 і 2000); Всеукраїнських науково-практичних конференціях „Морально-етичне виховання школярів у системі громадянської освіти й виховання (м. Івано-Франківськ, 2001); “Проблеми загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів” (м. Вінниця, 2002 р.); „Виховання дітей та молоді в контексті розвитку громадянського суспільства” (м. Херсон, 2003); „Василь Сухомлинський і сучасність: особистість в оточуючому середовищі” (м. Миколаїв, 2004); „Профільна освіта: історія, теорія, практика” (м. Вінниця, 2004); у виступах на науково-методичних семінарах викладачів кафедри педагогіки ВДПУ ім. Михайла Коцюбинського (м. Вінниця, 2002, 2003, 2004). Основні висновки, положення і рекомендації наукового дослідження впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл м.Вінниці та Вінницької області (довідка № /05 від 4.01.2005 р.).

Публікації. Результати дослідження висвітлено у 13 публікаціях. З них 12 статей уміщено у фахових виданнях.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 190 сторінок, з них основний зміст викладено на 181 сторінці. Список використаних джерел містить 207 найменувань. Робота містить 3 таблиці, 8 рисунків, 3 додатки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дослідження, визначено його об`єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання, розкрито методи та етапи, наукову новизну та практичне значення роботи, а також наведено відомості про апробацію дисертації та впровадження її результатів у практику.

У першому розділі – „Громадянське виховання особистості як соціально-педагогічна проблема” – здійснено науково-теоретичний аналіз сутності поняття „громадянське виховання”, визначено його структурні компоненти, показники та рівні сформованості; висвітлено зарубіжний і вітчизняний досвід громадянського виховання учнівської молоді.

Дослідженням встановлено існування різних підходів до трактування поняття „громадянськість”, що певною мірою позначається на з’ясуванні його сутності та структурних компонентів: соціобіологічна, представники якої вважають, що в психіці людини завжди існував природній потяг до спільності із собі подібними, і конструктивістська, яка розглядає громадянськість як соціальне утворення. Обидві позиції мають право на існування, оскільки не виключають одна одну.

Аналіз наукової літератури з проблеми дослідження дає підстави стверджувати, що ряд її дослідників намагаються надати громадянськості універсальних характеристик, позбавляючи її національного змісту, етнічних і соціокультурних позапросторових обмежень, зорієнтованих на всезагальність і вселюдськість. Громадянськість при цьому розглядають як сукупність поглядів і переконань, що передбачають високий ступінь незалежності і свободи думок індивідуума щодо суспільства, інших людей і активне соціальне життя в конкретному соціумі.

Ми розглядаємо "громадянськість" як інтегрований комплекс якостей особистості, що визначають її соціальну спрямованість, готовність до досягнення соціально-значущої та індивідуально-необхідної мети у відповідності з наявними в суспільстві можливостями і дотриманням існуючих морально-правових норм.

Як цілісне особистісне утворення громадянськість виступає у вигляді її складових – громадянських якостей, у кожній з яких поєднується пізнавальний, емоційний і поведінковий компоненти. Основою громадянськості є громадянська самовідданість, почуття національної гідності, громадянського обов’язку й відповідальності, громадянська мужність, орієнтація на загальнолюдські цінності.

З’ясовано також критерії, показники та рівні громадянської вихованості особистості. Виходячи із сутності громадянського виховання та враховуючи предмет дослідження, визначено такі основні критерії виявлення рівнів її сформованості у старшокласників: пізнавальний, емоційний та поведінковий.

На основі проаналізованої теоретично-прикладної літератури, власних експериментальних досліджень і суджень ми дійшли висновку, що громадянська вихованість особистості у значній мірі виражає її ставлення до своєї держави та суспільства в цілому. Вона може характеризуватися трьома рівнями, а саме: високим (активний), середнім (активно-ситуативний) і низьким (пасивним). Найважливішими показниками їх вираженості є знання громадянських норм і правил, відповідні судження, почуття і вчинки.

Для активного рівня громадянської вихованості характерний високий ступінь знань громадянських прав та обов’язків, сформованість громадянських почуттів, які стали переконаннями особистості, керівництвом у сфері її діяльності та вчинків. Громадянські вчинки стають усвідомленою необхідністю. Вони зумовлюються внутрішніми мотивами – потребами, які диктуються не лише суспільними нормами, але й власною совістю. Громадянська свідомість виступає як високорозвинена моральна самосвідомість і повністю визначає мотиви, вчинки і дії особистості. Судження зумовлені громадянськими нормами суспільства. Громадянські переконання стали життєвою необхідністю і служать керівництвом у поведінці. Найважливішим у цьому випадку є почуття громадянської відповідальності та гідності.

Середній рівень громадянської вихованості (активно-ситуативний) визначається достатнім розвитком громадянських знань і почуттів, необхідних для організації життєдіяльності індивіда в даному суспільстві. Знання про громадянські права та обов’язки засвоєні на рівні сформованих уявлень і понять, які усвідомлюються як громадянські норми. Громадянські судження пов’язані з бажанням бути справжнім громадянином. Розпочинається процес формування громадянських переконань. Розвиваються такі громадянські почуття, як відповідальність, гідність, обов’язок, турбота. Найважливішим є почуття громадянської гідності, тривога за долю своєї країни. Однак громадянські судження на цьому рівні сформованості продиктовані швидше необхідністю жити за законами суспільства, ніж внутрішньою потребою. Тому самоусвідомлення, самоаналіз, самооцінка, самокритика - ситуативні, часто залежать від об’єктивної реальності. Нерідко громадянські вчинки здійснюються за умови схвалення такої діяльності референтною групою.

Низький рівень (пасивний) засвідчує, що особа має інтуїтивні уявлення про громадянські права та обов’язки. Вони ще не стали її переконаннями, а отже, внутрішньою потребою. Тому особистість періодично порушує норми суспільного життя. Громадянські судження зумовлені, швидше, біологічними спонуканнями до єднання при відсутності потреби дотримуватися загальноприйнятих правил. Вони носять яскраво виражену меркантильність і диктуються рівнем задоволення егоїстичних потреб. Громадянські почуття майже не сформовані. Відсутні навички саморегуляції емоціями і вчинками. Поведінка зумовлюється почуттям страху перед покаранням і має егоцентричний характер.

Аналіз теорії та практики громадянського виховання учнівської молоді дає підставу стверджувати, що ця проблема привертає увагу науковців багатьох країн світу. Заслуговує на особливу увагу досвід громадянського виховання у Франції, Сполучених Штатах Америки та Росії. У цих країнах вирішальна роль у вихованні громадянина відводиться школі. Її розглядають як своєрідну модель ,,великого” суспільства, у якій набувається досвід соціалізації: засвоюються громадянські знання, досвід взаємостосунків, формуються цінності, необхідні для входження в суспільство і самовизначення в ньому.

Про ефективність громадянського виховання у Франції та США можна робити висновок за двома соціально-педагогічними показниками: соціально-політичною і морально-психологічною стабільністю суспільства, динамічність розвитку якого головним чином визначається свідомістю, самовідданістю і патріотизмом середнього класу, який складає основу громадянського суспільства. Не зупиняючись на досягнутому, науковці Франції і США продовжують удосконалювати систему виховання, здійснюють пошук більш ефективних шляхів соціалізації особистості, зміцнення її зв’язків із життям держави, виховання громадянина полікультурного суспільства.

У Росії такого досвіду в громадянському вихованні учнівської молоді, як у США та Франції, поки що немає. Але завдяки цілеспрямованої політиці уряду відбувається поступове становлення і ,,визрівання” загальноросійської системи громадянського виховання. У всіх ланках системи безперервної освіти розширюються масштаби та організаційні форми громадянського виховання молоді. Більшість педагогічних колективів убачає пріоритетне завдання школи та інших навчальних закладів, незалежно від рівня акредитації, у вихованні громадянина Росії, патріота своєї держави.

Аналіз вітчизняної теорії та практики громадянського виховання дозволяє стверджувати, що цій проблемі на всіх етапах її розвитку приділялася значна увага видатними філософами, письменниками, науковцями. Проте напівколоніальне становище України в складі Російської імперії, а пізніше тоталітарний характер державного устрою не сприяли громадянському вихованню молоді. У ,,Педагогічному словнику”, виданому в Москві в 1960 р., громадянське виховання трактувалося як реакційний напрям у буржуазній педагогіці епохи імперіалізму, яке ставить за мету виховання підготовку покоління молодих робітників – покірних слуг капіталу. А в педагогічній енциклопедії (1964-1967 рр.) про ,,громадянське виховання” як педагогічне поняття не згадувалося зовсім.

Вісімдесяті роки певною мірою загострили увагу всього суспільства до політичних та економічних проблем, зорієнтувавши науковців на аналіз і переосмислення напрацювань часів радянської доби. Оскільки громадянське виховання набуває нині особливого значення, то виникає гостра потреба у визначенні його основних засад, мети, напрямів, змісту, форм і методів, які б ціле-спрямовано й ефективно забезпечували процес розвитку й формування громадянина, тобто особистості, у якій органічно поєднуються високі моральні чесноти, громадянська зрілість, патріотизм, професійна компетентність, самоактивність, риси творчої особистості, почуття обов’язку й відповідальності перед суспільством, Батьківщиною.

Проблема виховання громадянина значно загострилася на початку 90-х років ХХ століття, що зумовлювалося створенням і початком розбудови незалежної, суверенної, правової Української держави.

Проте, як засвідчують результати різних досліджень цієї проблеми, громадянське виховання тривалий період здійснювалося занадто повільно. Значною мірою це пояснюється відсутністю досвіду, суспільних традицій громадянського виховання молоді, духовною спустошеністю, політичною і загальною життєвою апатією певної кількості громадян українського суспільства.

Актуальність проблеми спричинила до розробки Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності. Її реалізація змушує як науковців, так і вчителів-практиків шукати ефективні шляхи, форми, методи і засоби впливу на процес громадянського становлення особистості.

Установлено, що особливо актуальною ця проблема стає у старшому шкільному віці, коли посилюються вимоги до особистості стосовно її дій перед законом, зростають громадянські права, активізується соціальна позиція, розширюються рамки свободи у виборі дій і вчинків. З позицій психоаналізу юність інтерпретується як період надзвичайної вразливості, викликаної пробудженням сил, що мають інстинктивну природу. Низький рівень адаптивності і непослідовності поведінки характеризується внутрішніми конфліктами і стресами, пов’язаними з необхідністю розірвати емоційні зв’язки, які склалися в дитинстві, щоб вибудувати систему нових дорослих емоційних стосунків за межами сім’ї. Сім’я, а, відповідно, опіка батьків, перестають відігравати вирішальну роль у регламентації поведінки. Виникає необхідність у посиленні ролі школи в громадянському становленні особистості. Завдання школи полягає не лише в спрямовуванні цих впливів, але й підготовці учнів до громадянсько вивірених дій і вчинків.

Значною мірою цьому, як засвідчує аналіз зарубіжного та вітчизняного досвіду, сприяє організація в школі історико-краєзнавчої роботи.

У другому розділі „Обґрунтування та експериментальне дослідження педагогічних умов громадянського виховання старшокласників у процесі історико-краєзнавчої роботи” з’ясовано роль історико-краєзнавчої роботи у вихованні громадянських якостей старшокласників, виявлено психологічні механізми розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості, яка є основою її громадянського становлення, обґрунтовано педагогічні умови ефективного впливу історико-краєзнавчої діяльності на громадянське виховання старшокласників, розроблено методику організації та проведення педагогічного експерименту, проаналізовано його результати.

Як засвідчують результати дослідження, на громадянське становлення старшокласників впливає увесь спосіб їхнього життя та діяльності, налагодження реальних зв’язків із довкіллям. Важливу роль у цьому процесі відіграє школа, яка через навчально-виховний процес забезпечує соціалізацію особистості. Складовою цього процесу є позакласна та гурткова робота з історії, яка розширює та поглиблює знання з громадянського права, отримані учнями на уроках, робить процес пізнання цікавим і захоплюючим, формує вміння працювати з книгою, довідковою літературою, документами, рецензувати, узагальнювати зібраний із різних джерел матеріал, виступати перед аудиторією з повідомленнями. Роль позакласної та гурткової роботи в громадянському вихованні учнівської молоді значною мірою обумовлена її специфікою, сутність якої полягає у наступному:

1. Якщо урок є обов’язковою формою навчання, регламентований у часі, то позакласна і гурткова робота носить добровільний характер, що дає змогу організувати діяльність старшокласників за певними інтересами, розвиваючи їх ініціативу та пізнавальну самостійність.

2. Організовуючи позакласну і гурткову роботу, учитель відносно вільний у виборі її змісту, тоді як зміст уроків визначається державною програмою.

3. Використання різноманітних форм роботи створює можливість для врахування індивідуальних особливостей її учасників, що значно активізує процес педагогічної взаємодії, посилює вплив на розвиток ціннісно-мотиваційної сфери особистості.

4. Відкривається більша можливість для формування інтелектуальних і практичних умінь.

5. Здійснювати зв’язок минулого із сучасністю, урізноманітнити форми роботи з учнівською молоддю, що сприяє активному розвиткові громадянської свідомості особистості.

Доведено, що великі потенційні можливості для громадянського виховання старшокласників криються в шкільному краєзнавстві. У контексті нашого дослідження найбільший інтерес становить історико-краєзнавча робота – складова шкільного краєзнавства. Ця форма роботи з учнівською молоддю передбачає глибоке вивчення взаємозв’язків між предметами та явищами і являє собою засіб збагачення учнiв знаннями про свій край, його історію i працю людей. Спираючись на притаманний учням iнтерес до історії рідного мiста, села, історичне краєзнавство допомагає виховувати в них почуття гордості за своє місце проживання, прагнення примножувати внесок земляків.

Історичне краєзнавство передбачає оволодіння знаннями не тільки з книг чи інших джерел фіксованої інформації, але й, що становить особливу значущість для громадянського виховання учнівської молоді, шляхом безпосереднього чуттєво-рацiонального пізнання конкретних об'єктів історичного минулого. У ньому закладено невичерпні педагогічні можливості для організації пошуково-дослідницької роботи (вивчення історичного минулого рідного краю, його культури тощо). Вивчення історії рідного краю, цілеспрямована діяльність на збереження пам’яток старовини сприяє формуванню в учнів бережливого, усвідомленого ставлення до них. Тому історико-краєзнавчу роботу доцільно розглядати як важливий засіб педагогічного впливу на розвиток усіх компонентів громадянськості особистості: когнітивний, емоційний і діяльнісний.

Дослідженням установлено, що вплив історико-краєзнавчої діяльності на громадянське виховання старшокласників буде ефективним, якщо у процесі її організації враховується дія психологічних механізмів розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості, закономірностей, які лежать в основі цього процесу, а також створюються відповідні педагогічні умови.

Аналіз наукової літератури з досліджуваної теми дає підстави стверджувати, що серед науковців немає єдності у трактуванні психологічних механізмів розвитку ціннісно-мотиваційної сфери особистості. Ряд авторів, наприклад, розглядають такі рефлексивні процеси, як самосвідомість, самопізнання, самоаналіз, самооцінку і як психологічні механізми, на яких ґрунтується формування якостей особистості, і як засоби її виховання. Однак такі погляди викликають сумнів. Адже і самосвідомість, і самопізнання, і самоаналіз, і самооцінка піддаються впливам особистості, значною мірою контролюються її свідомістю та вольовими якостями.

У дослідженні визначено механізми, які являють собою глибинні психологічні процеси і складають основу громадянського виховання особистості: ідентифікація, емоційне обумовлення, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформність, вживання у соціальну роль, редукція (зменшення) когнітивного дисонансу.

Аналіз зарубіжної та вітчизняної теорії і практики громадянського виховання учнівської молоді, врахування психологічних механізмів, які лежать в основі цього процесу, дає підставу для виділення педагогічних умов ефективного впливу історико-краєзнавчої діяльності на громадянське виховання учнів старшого шкільного віку.

Під час організації експериментального дослідження ми дотримувались тієї позиції, що громадське становлення старшокласників пов’язане з їхньою соціальною активністю, усвідомленням політичної ситуації, у якій живе і розвивається нація. У зв’язку з цим головна увага спрямовувалася, з одного боку, на розробку форм історико-краєзнавчої діяльності, а з другого - на побудову такої її системи, яка була б спроможна забезпечити зростання внутрішньої потреби учнівської молоді щодо виявлення своєї громадської активності. При цьому передбачалося, що форми діяльності старшокласників мають постійно змінюватись та ускладнюватись, що підвищить вимогливість до їх поведінки, вчинків, ставлення до товаришів.

Також враховувалось, що особливу роль у громадянському вихованні старшокласників відіграють емоції та почуття. Це зумовлено тим, що традиційна організація навчального-виховного процесу не тільки не враховує ролі емоцій та почуттів у розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості, але й нерідко спричиняє їх гальмування. Причини такого явища різні: заперечення або недооцінки педагогічними працівниками ролі емоційних детермінантів, спрощене розуміння поняття ”дисципліна”, відсутність у навчальному процесі творчих пошуків, їх підміна завданнями репродуктивного рівня. У результаті знижується рівень як пізнавальної, так і громадянської активності школярів.

Така позиція була обумовлена і тим, що почуття значно сильніші від знань, ідей, сприйнятих самим лише розумом. Будучи зв'язаними з підкорковими центрами моз-ку, вони відзначаються надзвичайно “консервативною силою” (І.Павлов) і надають переконанням ту сталість, міцність і дієвість, без яких неможливе існування останніх. Громадянські почуття – це почуття любові до рідної землі, свого народу, його мови, мистецтва, культури, звичаїв, традицій та ін.; почуття відповідальності за долю держави, за її майбутнє; почуття обов’язку в додержанні правових і морально-етичних норм в усіх аспектах життєдіяльності людини. Вони становлять той емоційний фон, на якому визрівають і проявляються громадянська воля та поведінка людини. Громадянські почуття тісно пов'язані також із такими моральними категоріями, як обов'язок, честь, совість. Вони виникають у результаті узагальнення емоційного громадянського досвіду особистості. Їх предметами стають ті явища та умови, від яких залежить розвиток значущих для особистості подій і які сприймаються нею емоційно.

У зв’язку з цим під час проведення педагогічного експерименту, значна увага приділялась тому, щоб зміст, форми і методи організації історико-краєзнавчої діяльності були одухотвореними і формували в учнів почуття власної та національної гідності, громадянського обов’язку та відповідальності. Цьому значною мірою сприяла організація роботи історико-археологіч-ного гуртка, учасники якого разом із вітчизняними та зарубіжними науковцями, брали участь в археологічних розкопках, у створенні шкільного історично музею. На формування громадянських почуттів позитивно впливало залучення батьків і громадськості до організації та проведення різноманітних форм історико-краєзнавчої роботи: туристичні подорожі, екскурсії, виготовлення музейних експонатів, організація історичних вечорів, виставок і т.п.

Спільні творчі дії старшокласників із дорослими, емоційні переживання, викликані пошуками та знахідками, сумніви та тривоги, радість пізнання та взаєморозуміння - усе це значно зближувало учасників педагогічного процесу.

Проведене експериментальне дослідження та комплексне врахування змін у сформованості основних громадянських якостей старшокласників дали змогу визначити динаміку загального рівня їхньої громадянськості

Отримані результати засвідчили, що на завершальному етапі формувального експерименту в експериментальних класах активний рівень громадянськості властивий для 65,2% учнів, ситуативно-активний – для 25,6% старшокласників, пасивний – лише для 9,2% старшокласників.

У контрольній групі число старшокласників з активним рівнем склало 8,8%, з ситуативно-активним – 46,4%, з пасивним – 44,8%.

Аналіз результатів педагогічного експерименту дає підстави стверджувати, що в експериментальних класах кількість старшокласників з активним рівнем громадянськості зросла з 8,8% до 65,2% (на 56,4%). Одночасно з 41,4% до 25,6% (на 15,8%) зменшилася кількість старшокласників з ситуативно-активним рівнем, з 49,8% до 9,2% (на 40,6%) – з пасивним рівнем громадянськості (див. табл. 1).

У контрольних класах також відбулися зрушення в рівнях громадянської зрілості старшокласників, однак вони мають менш виражений характер. Кількість старшокласників з активним рівнем сформованості громадянськості зросла тут з 7,2% до 10,8% (на 3,6%), з ситуативно-активним – з 43,2% до 47,4% (на 4,2%). Відсоток старшокласників з пасивним рівнем громадянськості зменшився у контрольних класах (з 49,6% до 41,8%), однак він залишається значно вищим, ніж в експериментальних класах (9,2%).

Таблиця 1

Динаміка рівнів громадянськості старшокласників
експериментальних і контрольних класів

Рівні громадянсь-кості | Експериментальні класи (n=119) | Контрольні класи
(n=59)

до експерименту | після експерименту | до експерименту | після експерименту

Активний | 8,8 | 65,2 | 7,2 | 10,8

Ситуативно-активний | 41,4 | 25,6 | 43,2 | 47,4

Пасивний | 49,8 | 9,2 | 49,6 | 41,8

Отже, отримані результати свідчать про ефективність обґрунтованих педагогічних умов і підтверджують гіпотезу дослідження.

Водночас ми дотримуємось поглядів, згідно з якими, формування громадянських якостей у старшокласників як у процесі історико-краєзнавчої роботи, так і в інших видах діяльності необхідно розглядати в тісному взаємозв’язку з загальними, соціально-типовими та індивідуально-специфічними рисами особистості. Останні перебувають у постійному взаємозв’язку зі своєрідністю психологічних процесів, які здійснюються на уроках учителем, а в позаурочний час – вихователем, батьками, громадськістю. У такому контексті історико-краєзнавча робота являє собою явище багатопланове і всеохоплююче, що дає підставу розглядати її як ефективний засіб громадянського виховання старшокласників.

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:

1. Побудова в Україні демократичної держави висунула на передній план проблему громадянськості - складного філософського, соціального і психолого-педагогічного утворення. Перед школою як соціальним інститутом поставлено завдання – виховати громадянина, найвищою чеснотою якого була б любов до Батьківщини та свого народу. У дослідженні ми розглядаємо громадянськість як інтегрований комплекс якостей особистості, що визначають її соціальну спрямованість, готовність до досягнення соціально-значущої та індивідуально-необхідної мети у відповідності з наявними в суспільстві можливостями і дотриманням при цьому існуючих морально-правових норм.

2. Як цілісне особистісне утворення громадянськість виступає у вигляді її складових – громадянських якостей, у кожній з яких поєднується пізнавальний, емоційний і поведінковий компоненти. Основою громадянськості є громадянська самовідданість, почуття національної гідності, громадянського обов’язку й відповідальності, громадянська мужність, прихильність до загальнолюдських цінностей

3. Основними критеріями виявлення рівнів громадянської вихованості в старшокласників виступають:

- пізнавальний — знання рідної мови та історії України, минулого свого народу, його історичних традицій, матеріальної та духовної культури, обізнаність із сучасними найважливішими подіями в країні, розуміння сутності громадянськості;

- емоційний — любов до рідної землі, своєї нації, гордість за свою вітчизну, її видатних людей, уміння співпереживати; здатність до об'єктивної самооцінки, гуманність у ставленні до однокласників, старших людей, небайдужість до майбутнього України, відповідальність за свої дії та вчинки;

- поведінковий — добровільна участь у праці на загальну користь, бережливе ставлення до природи, суспільної власності, активна участь у житті класу, школи, гармонійне поєднання особистих і суспільних інтересів, уміння підпорядковувати власні інтереси загальному добру, виконання обіцянок, готовність прийти на допомогу іншим, володіння й спілкування рідною мовою, творча праця в інтересах поступу нації, готовність до захисту державності своєї батьківщини.

4. Унаслідок проведеної науково-пошукової роботи з’ясовано, що доцільно виділяти три рівні громадянської вихованості старшокласників: високий (активний), середній (активно-ситуативний) і низький (пасивний).

5. Проаналізовано зарубіжний досвід громадянського виховання учнівської молоді США, Франції та Росії встановлено, що вирішальна роль у громадянському вихованні учнівської молоді відводиться школі, своєрідній моделі ,,великого” суспільства, у якій набувається досвід соціалізації, тобто формування знань, умінь, навичок, цінностей, досвіду взаємостосунків, необхідних для входження в суспільство і самовизначення в ньому. У таких країнах, як США та Франція досягнуто значних успіхів у розв’язанні проблеми.

6. Доведено, що значні потенційні можливості у громадянському вихованні старшокласників має історико-краєзнавча діяльність. Ця форма роботи з учнівською молоддю передбачає глибоке вивчення взаємозв’язків між предметами та явищами, притаманними певній території і являє собою засіб збагачення учнiв знаннями про рiдний край, його iсторiю i працю людей. Спираючись на притаманний учням iнтерес до історії рiдного мiста, села, історичне краєзнавство допомагає виховувати у них почуття гордості за своє місце проживання, прагнення примножувати внесок земляків. Історичне краєзнавство залучає учнівську молодь до безпосереднього чуттєво-рацiонального пiзнання конкретних об’єктiв історичного минулого, що має суттєве значення для її громадянського виховання.

7. У дослідженні визначено механізми, які являють собою глибинні психологічні процеси і складають основу громадянського виховання особистості: ідентифікація, емоційне обумовлювання, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформність, вживання у соціальну роль, редукція (зменшення) когнітивного дисонансу.

8. На основі аналізу зарубіжної і вітчизняної теорії і практики громадянського виховання учнівської молоді, врахування психологічних механізмів розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості обгрунтовано умови ефективного впливу історико-краєзнавчої роботи на громадянське виховання старшокласників: спрямування її цілей на розвиток історичного мислення та національної самосвідомості старшокласників; органічне поєднання засвоєння історичного минулого з формуванням у старшокласників емоційно-позитивного ставлення до нього; залучення школярів до науково-пошукової роботи; забезпечення в процесі історико-краєзнавчої діяльності тісної взаємодії школи, сім’ї та громадськості.

Результати експериментального дослідження підтвердили правильність висунутої гіпотези.

Дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми. Перспективним є вивчення можливостей і специфіки формування громадянськості в учнівської молоді різних вікових періодів.

Основні положення дослідження відображені в таких публікаціях:

1. Кошолап О.Ф., Сметанський М.І. До джерел духовності // Радянська школа. -1991. – № 7. - С. 14-17.

2. Кошолап О.Ф. Педагогическое управление развитием познавательных интересов учащихся // Внутришкольный контроль – исследовательский, обучающий, стимулирующий фактор в управлении образованием.- Симферополь, 1999. – С. 71-75.

3. Кошолап О.Ф. Активізація навчальної діяльності учнів у процесі вив-чення вітчизняної історії. Наукові записки. – Вінниця: ВДПУ, 2001. - Вип. 4. – С.193-196.

4. Кошолап О.Ф. Виховання учнівської молоді засобами українського краєзнавства // Актуальні проблеми української етнопедагогіки. - Івано-Франківськ, 2001.- С. 57-61.

5. Кошолап О.Ф. Историко-краеведческая деятельность как способ гражданского воспитания учеников // Человек и общество на рубеже тысячелетий: Междунар. сб. научн. трудов. - Воронеж, 2002. - Вып. 12. - С. 159-163.

6. Кошолап О.Ф. Історико-краєзнавча діяльність старшокласників як засіб громадянського виховання. Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. - 2002. - № 3. - С. 93-95.

7. Кошолап О.Ф. Спільна діяльність школи і сім’ї у громадянському вихованні учнівської молоді в сучасних умовах. Наукові записки. – Вінниця: ВДПУ, 2002. – Вип. 7. - С. 112-115.

8. Кошолап О.Ф. Витоки громадянства. Зб. Наук. праць. Педагогічні науки. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2003. – Вип. 34. - С. 163-166.

9. Кошолап О.Ф. Громадянське виховання учнівської молоді в Росії.
Наукові записки. – Вінниця: ВДПУ, 2003. – Вип. 9. - С. 70-74.

10. Кошолап О.Ф. Громадянське виховання учнівської молоді в США