Дніпропетровський національний університет

ЛЯСОТА АЛІНА ЄВГЕНІВНА

УДК 321

ПОЛІТИЧНІ ТРАДИЦІЇ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ

ДИНАМІЧНОЇ РІВНОВАГИ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

23.00.02 Політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Дніпропетровськ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політології Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Токовенко Олександр Сергійович,

Дніпропетровський національний університет,

завідувач кафедри політології

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Пахарев Анатолій Дмитрович

Інститут політичних та етнонаціональних

досліджень НАН України,

головний науковий співробітник

кандидат політичних наук, доцент

Ярош Оксана Богданівна,

Волинський державний університет

ім. Лесі Українки., м. Луцьк,

доцент кафедри політичних інститутів і процесів

Провідна установа: Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова Міністерства освіти і науки України.

Захист відбудеться “ 30 ” березня 2006 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.08 у Палаці студентів Дніпропетровського національного університету за адресою: 49027, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г. Шевченка, 1 (парк ім. Т.Г. Шевченка), к. З0.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара Дніпропетровського національного університету за адресою: 49050, м. Дніпропет-ровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий “ 24” лютого 2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук, доцент С.В. СТАВЧЕНКО

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах демократизації українського суспільства, реформування його політичної системи актуалізується проблема забезпечення стабільного політичного функціонування та розвитку. Для цього політична система має сформувати дієздатний трансформаційний механізм, спрямований на перероблення вхідних імпульсів (політичних вимог та підтримки) у вихідні продукти (політичні рішення та дії). Підтримуючи стан гомеостазу (динамічної рівноваги) – головну умову стабільного функціонування та розвитку, політична система формує комплекс зразків (традицій) політичної поведінки та політичного мислення, спрямованих на оптимізацію процесів функціонування та розвитку політичної системи.

Формування політичних традицій у процесі функціонування політичної системи є необхідним елементом її інституціоналізації. Без політичних традицій функціонування політичної системи не можна говорити про те, що закінчено процес системоутворення. Поширена в сучасній політичній науці думка щодо визначення сутності політичних традицій як форми політичної поведінки та політичного мислення, політичних цінностей та певних політичних настанов, які стосуються політичного життя, передаються від покоління до покоління як колективна спадщина й через які елементи політичного досвіду включаються в реальні політичні процеси, – не дає розуміння того, що політичні традиції відіграють стабілізуючу роль у підтриманні стану динамічної рівноваги політичної системи, що є для неї основоположною. Ефективне функціонування політичної системи неможливе без формування відповідних зразків, які нормативно впливають на процеси трансформації вимог і підтримки. Дослідження політичних традицій як складової частини трансформаційного механізму політичної системи становить серйозну теоретичну проблему, вирішення якої поки ще не знайшло гідного відтворення в науковій літературі.

З огляду на реформування політичної системи сучасної України, тема політичних традицій як складової частини внутрішнього механізму функціонування політичної системи набуває особливого значення: без розуміння цих глибинних підвалин неможливо правильно оцінити ефективність функціонування політичної системи, визначити шляхи її реформування.

Проблема політичних традицій як складової частини трансформаційного механізму, саме їх впливу на стан динамічної рівноваги політичної системи не досягла всебічного теоретичного осмислення. І дане дослідження – перша спроба теоретичного висвітлення місця й ролі політичних традицій у процесі функціонування політичної системи під таким кутом зору.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему даного дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Дніпропетровського національного університету. Обраний напрям дослідження пов’язаний з розробкою наукової теми “Проблема забезпечення стабільного політичного розвитку України в контексті сучасних соціальних та політичних трансформацій”, що її здійснює кафедра політології Дніпропетровського національного університету.

Мета та завдання дослідження. Мета даного дисертаційного дослідження полягає в розкритті змісту та визначенні місця й ролі традицій в процесі забезпечення стану динамічної рівноваги політичної системи.

Для досягнення цієї мети в даній роботі ставляться такі завдання:—

охарактеризувати традиції в площині політичної науки, розглянувши історіографічний, предметний та методологічний аспекти дослідження;—

дослідити та проаналізувати передумови та чинники забезпечення динамічної рівноваги політичної системи;—

дослідити трансформаційний механізм політичної системи як фактор забезпечення її рівноваги;—

визначити зміст та призначення традицій трансформації вимог та підтримки у забезпеченні стану динамічної рівноваги політичної системи;—

дати визначення та охарактеризувати функціональну матрицю-парадигму як конгломерат політичних традицій та її роль у забезпеченні стану рівноваги політичної системи.

Об’єктом дослідження є політична система суспільства та механізм її функціонування.

Предметом дослідження є політичні традиції як засіб впливу на стан динамічної рівноваги політичної системи.

Методи дослідження. Для реалізації мети та вирішення завдань дисертаційного дослідження автором планується використовувати сучасну загальнонаукову методологію системного підходу, яка в своїй основі демонструє наявність методологічного діалектичного принципу.

Автором передбачається використання системного аналізу як конкретної форми реалізації системного підходу при аналізі соціальних систем і, одночасно, комплексу методів вивчення складних соціальних систем, що знаходяться у постійному русі і взаємозв’язку.

Це забезпечить діалектичну єдність гносеологічного, соціально-філософського та політологічного аналізу традицій трансформації вимог і підтримки, евристичність теоретичних висновків.

У роботі активно планується використання загальнологічних методів - аналізу та синтезу, індукції та дедукції, змістовно-описового, методу класифікації тощо.

Використання порівняльного, ретроспективного та змістовно - дескриптивного методів аналізу дозволить автору прослідкувати еволюцію підходів щодо вивчення традицій у політичній площині, вивести концептуальні засади їх політологічного аналізу. Ідеально - типовий метод планується застосовуватися автором для виділення груп традицій трансформації вимог і підтримки.

Метод інтерполяції дозволить пояснити особливості і тенденції процесу формування політичних традицій у рамках процесу функціонування політичної системи.

Оскільки автора цікавить трансформаційний механізм політичної системи, то доречним буде зосередитись на виділені й опису внутрішніх функцій політичної системи, де визначаються роль і місце політичних традицій. Таким чином, у якості найбільш продуктивного методу дослідження у межах даного дисертаційного дослідження виступає метод внутрішнього функціонального аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми, змістом мети й завдань дисертації. У рамках даної роботи розроблено концепцію функціонування та впливу традицій трансформації політичних вимог і підтримки на стан політичної системи (в демократичних суспільствах), яка конкретизується у наступних положеннях: —

показано, що трансформаційний механізм, який у процесі добору, обмеження та впорядкування вхідних імпульсів (вимог і підтримки) перетворює їх у вихідні продукти (рішення й дії), формуючись у рамках політичного поля, є основою функціонування політичної системи та актуалізує її адаптивні властивості, які забезпечують в умовах динамічної рівноваги системи її стійкість (здатність до збереження якісної визначеності при зміні структури системи та функцій її елементів), а також диференціацію структури системи (прагнення системи до структурного та функціонального розмаїття її елементів) та її лабільність (гнучкість функцій елементів при збереженні стійкості структури системи в цілому); —

доведено, що у рамках трансформаційного механізму політичної системи формується специфічний комплекс регулятивів — функціональна матриця-парадигма як сукупність політичних традицій, які спрямовують функціонування політичної системи у найпродуктивніший спосіб і є атрибутом інституціоналізованої (тобто із завершеним циклом системоутворення) політичної системи, що забезпечує стан її динамічної рівноваги; —

з’ясовано, що зміст функціональної матриці-парадигми обумовлюється традиціями трансформації політичних вимог і підтримки, які відтворюють загально-специфічні властивості політичної системи й є необхідною передумовою функціонування трансформаційного механізму політичної системи;—

визначено, що необхідною передумовою утворення функціональної матриці-парадигми є формування загальних традицій трансформаційного механізму, які сприяють забезпеченню динамічної рівноваги політичної системи, до яких відносяться традиція політичного владарювання (відносини в системі політичної влади визначають решту відносин у політичній системі, будь-яка політична влада (хоч би якою була її соціальна природа та якими б мотивами вона виправдовувала свої дії) має тенденцію до розширення своїх повноважень і встановлення тотального контролю над суспільством), традиція політичної опозиції (політична влада практично завжди і всюди має політичну опозицію — відкриту або латентну), традиція конкурентної боротьби за визнання (влада прирікає політика жити, постійно побоюючись утратити свій символічний капітал, репутацію, ім’я, імідж тощо) та традиція забезпечення зворотного зв’язку (якщо влада ігнорує зворотний зв’язок, то ефективність реалізації її цілей виявляється дуже замалою, оскільки вона позбавляється можливості зважити фактичні настрої та рівень підтримки політично свідомих представників суспільства);—

роз’яснено, що для забезпечення процесів трансформації вимог та стану динамічної рівноваги політичної системи в цілому формуються традиція виразу політичних інтересів (асоційовані групи завжди артикулюють свої інтереси через офіційні канали, а неасоційовані групи (регіональні, кланові тощо) діють по неофіційних каналах) та традиція скорочення політичних інтересів (агрегування інтересів має здійснюватися через чітке формулювання політики або рекрутування політичних кадрів, які хоча б у загальних питаннях поділяють даний політичний курс);—

показано, що для забезпечення процесів регулювання вимог та стану динамічної рівноваги політичної системи в цілому формується загальна традиція регулювання інтересів (для того, щоб подолати перевантаження політичної системи на “вході” необхідно підвищити перепускну здатність комунікаційних ліній, збільшивши кількість і розмаїття каналів просування інформації шляхом спеціалізації кадрів, росту бюрократії тощо, або таким чином “переробляти” вимоги, щоб привести їх до скорочення), яка конкретизується, з одного боку, традиціями, котрі є визначеним способом структурного регулювання вимог — до них відносяться традиція політичного рекрутування (у будь-якій хоча б мінімально диференційованій політичній системі необхідно забезпечувати виконання великої кількості політичних ролей тими індивідами, для яких воно стає головним завданням практичної діяльності) та традиція політичного лідерства (діяльність будь-якого політичного лідера є здобуттям та утриманням політичної влади), а, з іншого боку, традиції, котрі є способом регулювання вимог пов’язаних з процесами соціалізації у сфері політичної культури;—

розкрито, що для забезпечення перетворення підтримки та стану динамічної рівноваги політичної системи в цілому формується загальна традиція трансформації підтримки (первинним типом підтримки є підтримка політичного суспільства, на неї нашаровується підтримка політичного режиму й політичних авторитетів), яка конкретизується традицією диверсифікації підтримки (не зважаючи на те, який об’єкт підтримки (політичне суспільство, політичний режим або політичний авторитет), підтримка завжди має тенденцію до диверсифікації (розсіяння) або руйнування).

Практичне значення отриманих результатів. Запропонована концепція політичних традицій трансформації вимог і підтримки набуває теоретико-методологічного значення. Застосовуючи положення даної концепції, можна розкрити зміст і функціональну сутність політичних традицій на рівні функціонування окремих політичних інститутів, а також дослідити механізми функціонування конкретних політичних систем, зокрема, української, в різні історичні періоди. Крім цього, матеріали даної дисертаційної роботи можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні нормативної навчальної дисципліни “Політологія”, „Теорія політичних систем”, а також у системі професійної фахової підготовки політологів.

Особистий внесок здобувача. Постановка і вирішення всього комплексу завдань даної дисертації здійснені самостійно. За темою дослідження автором одноосібно підготовлено 9 публікацій з них: 6 — у наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, з них 20 – список використаних джерел (282 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі дисертаційної роботи “Традиції у площині політичної науки: історіографічний, предметний та методологічний аспекти дослідження ” розглянуто джерельну базу та стан наукової розробленості теми в загальній та спеціальній науковій літературі, описано методику аналізу політичних традицій як складову частину трансформаційного механізму політичної системи.

У підрозділі 1.1.“Концептуальний аналіз традицій в соціально-політичних дослідженнях: історіографічний огляд ” показано, що споконвічно термін “традиція” застосовується в прикладних наукових дисциплінах – археології, антропології, культурології, етнографії, оскільки в них значна увага приділяється вивченню та порівняльному опису конкретних звичаїв та ритуалів окремих країн і народів. Згодом звичаї й традиції стають предметом таких гуманітарних дисциплін, як етика, лінгвістика, психологія, юриспруденція, мистецтвознавство, літературознавство тощо. Слабкий зв’язок наук між собою призводить до того, що проблема традицій не лише не отримує належного цілісного вивчення, а, навпаки, висвітлюється виключно відповідно до предмета даної галузі знання.

Соціально-політичні науки ХІХ-ХХ ст. розробляли проблематику традицій у рамках соціально-психологічного напряму позитивістської соціології (Е. Дюркгейм та ін.), де традиції тлумачилися як колективні звички, суверенні форми групової (масової) свідомості; соціального дарвінізму (Г. Спенсер та ін.), де вони отримують еволюціоністську, інстинктивно-біологічну інтерпретацію; культурознавчої соціології (А. Кребер та ін.), антропологічної та етнічної соціології (Б. Малиновський та ін.), де робилися спроби визначити місце та функції звичаїв у людській культурі; психоаналізу (З. Фрейд), де вивчається несвідома природа звичаїв; філософії життя (Х. Ортега-і-Гассет), де робиться спроба визначити роль традицій у житті індивідів; структурно-функціонального аналізу (Т. Парсонс, Р. Мертон та ін.), структурної етнології та лінгвістики (К. Леві-Строс), де робиться спроба визначити значення традицій у процесі регулювання соціальної поведінки людей, груп, суспільств; соціології соціального управління (М. Вебер), де традиція визначається як особливого роду легітимне панування поряд з легальним та харизматичним; філософській герменевтиці (Г.-Г. Гадамер), де розглядається роль традицій у соціальному спілкуванні; комунікативній філософії (Д.Б. Зільберман), де визначається роль традицій у процесі трансляції цінностей.

Особлива увага в дисертації приділяється аналізу розробленості теми традицій у вітчизняній науковій літературі. Певний інтерес у цьому напрямку викликають роботи О.А. Арутюнова, В.А. Баллера, В.І. Воловика, Н.С. Злобіна, І.Т. Касавіна, В.П.Макаренка, Е.С. Маркаряна, В.Д. Плахова, Є.В. Соколова, О.Г. Спіркіна, П.А.Суглобова, І.В. Суханова, А.К. Уледова та ін. Аналізуючи погляди цих авторів, можна виокремити таку характерну рису: різні визначення терміна “традиція” часто фіксують одні й ті ж риси даного феномену суспільного життя, доповнюють одне одного, спростовують протилежні положення. У значній частині робіт з проблематики традицій відтворювалася дискусія з приводу визначення дефініції, однак єдності, визнання першості за чимось одним формулюванням так і не було досягнуто.

У 1980-х рр. у радянській науці склалося два граничних полюси тлумачення поняття “традиція”: один представлений Е.С. Маркаряном, інший – О.А. Арутюновим, В.Д. Плаховим, І.В. Сухановим та ін. Позицією Е.С.Маркаряна виявлено прагнення до всеохоплення, тобто ототожнення традиції з суспільними законами і спадкоємністю взагалі, а також виключення традиції з індивідуальної культури; характерною особливістю висновків В.Д. Плахова, І.В. Суханова та інших вчених є винесення предметної діяльності та предметних взаємин людей за межі традиції. Традиція – це не просто елемент соціокультурної спадщини, який передається від покоління до покоління, а є специфічний механізм відтворення норм і цінностей. Саме тому традиція містить репродуктивне начало, реалізує адаптивну функцію та є своєрідним гомеостатичним механізмом у процесі розвитку соціальних систем. Традиція в культурі, таким чином, розглядається як механізм відтворення тих норм і цінностей, на яких існує культура, - завдяки їм культурна традиція виконує стабілізуючу функцію в суспільстві.

Своєрідним підсумком філософського осмислення феномену традицій у радянській науковій літературі стала колективна монографія “Традиції та сучасність” (1986), де зафіксовано різні, іноді протилежні, погляди на дану проблему.

Ще один блок проблем, який намагалися вирішити радянські дослідники, стосується з’ясування питання про співвідношення традицій та інновацій. О.А.Осипова, І.В. Суханов та інші вчені порушили питання про наявність у традиції внутрішнього та зовнішнього боку, маючи на увазі сутність, яка залишається відносно незмінною, та форму, що може змінюватися. Під традицією, у цьому аспекті, розуміють один із механізмів змін, які відбуваються в суспільстві.

У підрозділі 1.2. “Традиції та традиціоналізм як предмет дослідження політичної науки” розкриваються основні вектори вивчення традицій у політичній площині. Політичний інтерес до традицій виявляється з найдавніших часів, але жодної роботи, присвяченої теоретичному осмисленню феномену політичних традицій, майже не існує. Традиції споконвіку пов’язані з політичною сферою.

Вперше тема традицій у своїх політичних імплікаціях актуалізується в період визрівання нових тенденцій у розвитку суспільства. Саме в протиставленні нового старому виникає розуміння традиції як окремої – традиційної – форми суспільної свідомості. Під впливом раціоналізму примітивний традиціоналізм трансформується в ідеологічний традиціоналізм. Пошук національних традицій державобудівництва притаманний молодим націям. Наприклад, в Україні пошук традицій державобудівництва розпочинається в другій половині ХІХ – початку ХХ ст.– Т. Шевченко, М. Грушевський, Д. Донцов та ін.

На рубежі ХХ-ХХІ століть тема традицій в контексті інституалізації політичної системи розробляється в працях сучасних українських вчених – В.Бабкіна, А. Білоуса, Є.Бистрицького, В.Горського, Я. Грицака, П.Гнатенка, В Євтуха. О.Забужко, Ю. Калиновського, М. Кармазіної, Ф.Кирилюка І. Кресіної А. Колодій, І. Кураса, А.Пахарева, М. Примуша, М. Розумного, О.Рудакевича, Ф. Рудича, Ю.Сурміна, В. Солдатенка, О.Токовенка, А. Чемшита, Г. Щедрової, О. Ярош та ін..

У ХХ ст. тема традицій розробляється в контексті процесів модернізації. Традиційні суспільства протиставлялися сучасним суспільствам. У зв’язку з проблемою традиційних суспільств особливий інтерес становлять роботи К. Маркса, М. Вебера, Е. Дюркгейма, Л. Леві-Брюля, а також К. Блека, Д. Лернера, Д. Левіна, Дж. Гасфілда, С.Хантінгтона, Б. Хіггінса, С. Ейзенштадта, Е. Шилза, Б. Шварця, А.Кантлі, Б. Хезеліця, А.Зубова, М.Вакуленка, Є. Головахи, В. Горбатенка, С.Катаєва, О. Новикової та ін.

Ще одна політична імплікація традицій поширюється на політичну культуру. Виявлено, що політичним традиціям у політичній культурі відводиться одне з провідних місць, але спеціально, саме як самостійний феномен, вони залишаються недостатньо дослідженими. У рамках проблематики політичної культури тему традицій активно розробляли А. Лейпхарт, С. Патнем, Л. Пай, а також Л.Буцевицький, Л.Сморгунов, І. Козліхін, Б. Кухта, Л. Нагорна В. Бебик М. Головатий , В.Ребкало та ін.

Практично поза уваги дослідників залишена важливіша предметна сфера політичної науки – сфера власне політичних традицій. Вони не є відображенням жодної з перерахованих політичних імплікацій традицій, хоча й мають спільну з ними природу – не можна забувати, що будь-які традиції, у тому числі й політичні, – це ментальні утворення. Політичні традиції є результатом функціонування політичної системи й складають основу її трансформаційного механізму.

У підрозділі 1.3. “Дослідження політичних традицій як стабілізуючого чинника: методологія та методика ” зазначено, що для реалізації поставленої мети в даній роботі застосовується комплексна методика, ядро якої складають методи системно-функціонального аналізу. Теоретико-методологічне підґрунтя даного дослідження утворюють функціоналістські концепції політичної системи Д. Істона та Г. Алмонда. Використання порівняльного, ретроспективного та змістовно-дескриптивного аналізу дозволило прослідкувати еволюцію підходів щодо вивчення традицій у політичній площині, вивести концептуальні засади їх політологічного аналізу; ідеально-типовий метод застосований для виділення груп традицій трансформації вимог і підтримки. У роботі також активно застосовуються загальнологічні методи (аналізу та синтезу, індукції та дедукції тощо).

У другому розділі “Передумови забезпечення динамічної рівноваги політичної системи суспільства ” розкривається зміст політичних традицій як необхідного елемента функціональної підсистеми політичної системи, який має безпосередній вплив на стан її динамічної рівноваги.

У підрозділі 2.1. “Політична система: умови та чинники забезпечення її рівноваги ” зазначається, що при аналізі функціонування політичної системи можна відокремити три послідовних аналітичних рівня: розгляд системи в її взаємодії із середовищем, в її внутрішньому функціонуванні, в її збереженні та адаптації, що забезпечують динамічну рівновагу політичної системи, виробляють механізми саморозвитку системи, що є необхідною умовою існування будь-якої відкритої системи.

В роботі виділяються такі основні чинники забезпечення динамічної рівноваги політичної системи :

- рівень легітимності влади, тобто її спроможність до адекватного реагування на різні зовнішні виклики і здатність підтримувати переконання в оптимальності й ефективності існуючого режиму як найбільш відповідного традиціям та очікуванням даного суспільства;

- ступінь розвиненості політичних інститутів, яким делегована визначена сукупність повноважень, що свідчить про готовність суспільства підкорятися цим інститутам, а політичні традиції є атрибутом тільки інституціоналізованої політичної системи;

- наявність чи відсутність політичного капіталу, тобто це певний кредит довіри суспільства до владних інститутів, одним з видів якого є певні політичні традиції, а масштаби політичного капіталу влади визначають рівень сприйнятливості суспільства до імпульсів, що виходять від владних інституцій;

- ступінь закритості – відкритості самої політичної системи, тобто йдеться про межі розширення соціально-економічної мобільності, темпи економічного розвитку, рівень вдосконалення мережі політичних комунікацій, усвідомлення національної належності, наявності консенсусу всередині еліти щодо процедурних механізмів і норм функціонування влади.

У підрозділі 2.2. “Трансформаційний механізм політичної системи як фактор забезпечення рівноваги політичної системи ” вказується, що в рамках функціональної підсистеми політичної системи формується два найважливіших механізми: контролюючий механізм, за допомогою якого фіксуються вимоги й підтримка, які приводять систему в дію; трансформаційний (перетворюючий) механізм, що в процесі добору, обмеження та впорядкування вхідних імпульсів перетворює їх у вихідні продукти. У політичній системі це означає, що імпульси, які надходять на “вхід” системи, трансформуються в легітимні рішення, які згодом реалізуються на практиці. Контролюючий механізм політичної системи формується в рамках державно-бюрократичного поля, а трансформаційний (перетворюючий) - в рамках політичного поля. Оскільки політичне поле є головний продуцент політичної системи, то й трансформаційний механізм є основоположний у політичній системі. По суті політичну систему можна розглядати як арену зустрічі різних політичних інтересів; її функціонування завжди пов’язане з пошуком компромісу, встановленням консенсусу між основними політичними акторами.

У підрозділі розглянуто деякі аспекти процесу трансформації і встановлення рівноваги політичної системи незалежної України. Трансформаційний механізм політичної системи спрямований на забезпечення трьох основних функцій: вираження, регулювання та скорочення вимог. Цьому заважають, по-перше, недостатній досвід діяльності всіх компонентів політичної системи; по-друге, невисока політична культура громадян України і, по-третє, відсутність законодавчої бази, що забезпечує належне регулювання політичних відносин.

У третьому розділі “Зміст і призначення традицій трансформації політичних вимог та підтримки” розкривається сутність політичних традицій, які утворюють перший рівень функціональної матриці-парадигми, яка діє у рамках трансформаційного механізму політичної системи суспільства та має безпосередній вплив на стан її динамічної рівноваги.

У підрозділі 3.1. “Функціональна матриця-парадигма як конгломерат політичних традицій та її роль у забезпеченні стану рівноваги політичної системи ” вказується, що у рамках трансформаційного механізму формується специфічний комплекс регулятивів, який спрямовує його дію в найпродуктивний спосіб. Цей комплекс є свого роду функціональна матриця-парадигма, що діє як традиції. Основне завдання політичних традицій полягає в забезпеченні динамічної рівноваги політичної системи. Цей механізм діє динамічно, оскільки процес відбору потребує часу й не обмежується вхідними факторами, що надходять до системи в даний момент.

У підрозділі показано, що незважаючи на те, що в сучасній політичній науці вкорінена думка, що політичні традиції поряд з іншими культурними регуляторами політичного життя належать до нормативно-регулятивної підсистеми політичної системи й у цьому своєму прояві вони є різновидом суспільних традицій і, отже, елементом загальної культури, політична система розвивається за своїми власними законами й для функціонування в режимі динамічної рівноваги (гомеостазу) потребує своїх власних внутрішніх регуляторів. Політичні традиції як внутрішні регулятори політичної системи належать до функціональної підсистеми політичної системи. У цьому своєму прояві вони утворюють функціональну матрицю-парадигму (від гр. рaradeigma – першозразок), яка задає еталон функціонування системи в цілому, окремих її елементів. Політичні традиції забезпечують внутрішню ідентичність системи, погодження частин системи (тобто її підсистем) з цілим (тобто політичною системою в цілому). Таким чином, політичні традиції виступають як внутрішні регулятори політичної системи, які забезпечують стан динамічної рівноваги (гомеостаз) системи. Виконуючи це завдання, політичні традиції спрямовують внутрішні ресурси системи (а при необхідності стимулюють залучення ресурсів з інших систем суспільства) на досягнення оптимального функціонування політичної системи.

У підрозділі доводиться, що однією з ознак інституціоналізованої політичної системи є наявність внутрішніх регуляторів саморозвитку, тобто в її структурі створено комплекс політичних традицій – функціональну матрицю-парадигму. Політичні традиції, які утворюють функціональну матрицю-парадигму, покликані забезпечити наступність у процесі функціонування політичної системи. Політична традиція в цьому значенні є стійке, повторне загальне соціальне відношення. Це дозволяє встановити кореляцію між політичною традицією й законом (закономірністю) функціонування політичної системи.

Функціональна матриця-парадигма – це комплекс регулятивів (традицій), який забезпечує внутрішню ідентичність політичної системи, погодження частин системи (її підсистем) з цілим (системою) та стан її динамічної рівноваги (гомеостаз).

Функціональна матриця-парадигма в рамках якої діє трансформаційний механізм є ієрархічно побудованою системою політичних традицій, які групуються в стійкі рівневі комплекси:

— нульовий рівень містить традиції, які відтворюють загальні властивості політичної системи. Вони притаманні будь-яким соціальним системам і слугують необхідною передумовою політичного системоутворення; —

перший рівень містить традиції, які відтворюють загально-специфічні властивості політичної системи. Вони притаманні будь-яким політичним системам і слугують необхідною передумовою функціонування трансформаційного (перетворюючого) механізму політичної системи;—

другий рівень містить традиції, які відтворюють конкретно-специфічні властивості політичної системи. Вони притаманні політичним системам певного типу й слугують необхідною передумовою функціонування інституціональної підсистеми політичної системи.

Подальший поділ відтворює традиції конкретних елементів інституціональної підсистеми політичної системи.

У рамках даного дисертаційного дослідження детально розглядається лише комплекс традицій першого рівня, оскільки саме він відтворює загальносистемні традиції політичної системи. Другий рівень потребує розгляду в межах інституціональної підсистеми, третій – у межах окремих інститутів і так далі, тобто розгляд традицій цих рівнів являє собою самостійний аналіз і виходить за межі даного дисертаційного дослідження.

У підрозділі 3.2. “ Специфіка традицій артикуляції та агрегування вимог” показано, що вимоги, які можна визначити як форму вираження думок про правомірність зобов’язуючого розподілу цінностей з боку політичних акторів, створюють перевантаження, яке система може витримати й у деякій мірі абсорбувати. Отже, вимоги необхідно приводити у відповідність до можливостей системи. І в цьому аспекті роль політичних традицій вирішальна. За допомогою функції вираження вимог або артикуляції інтересів різні вимоги формулюються, тобто набувають певних вербальних форм, та передаються до політичної системи, як правило, через різного роду групи тиску. Це перший функціональний крок у процесі політичної трансформації. Для забезпечення даного етапу трансформації вимог формується традиція вираження (артикуляції) інтересів, зміст якої можна репрезентувати так: асоційовані групи завжди артикулюють свої інтереси через офіційні канали, а неасоційовані групи (регіональні, кланові) діють по неофіційних каналах.

За допомогою функції скорочення вимог, їх комбінації або агрегування інтересів потік вимог виявляється систематизованим, упорядкованим, зведеним до обмеженої кількості альтернатив, які надаються політичній системі. Безліч ідентичних вимог зводиться в єдину вимогу, яка їх резюмує. Велику роль у цьому процесі відіграють політичні партії, які формулюють свої партійні програми, передвиборні платформи, політичні заяви, декларації про наміри тощо. З метою забезпечення цих функціональних процесів формується традиція скорочення (агрегування) інтересів, зміст якої можна репрезентувати так: агрегування інтересів має здійснюватися через чітке формулювання політики або рекрутування політичних кадрів, які хоча б у загальних питаннях поділяють даний політичний курс. Отже, особливість та основне призначення традицій артикуляції та агрегування вимог полягає у забезпеченні стану динамічної рівноваги політичної системи суспільства.

У підрозділі 3.3. “Особливості традицій регулювання вимог” показано, що специфіка традицій регулювання вимог полягає в тому, що вони репрезентовані традиціями політичного рекрутування, політичного лідерства та традицією регулювання інтересів.

Зміст традиції політичного рекрутування можна сформулювати так: у будь-якій хоча б мінімально диференційованій політичній системі необхідно забезпечувати виконання великої кількості політичних ролей тими індивідами, для яких воно стає головним завданням діяльності.

Виконання функції політичного рекрутування потребує інституціоналізації політичного лідерства, тому як наслідок політична система формує традицію політичного лідерства, зміст якої можна сформулювати так: діяльністю будь-якого політичного лідера є здобуття та утримання політичної влади.

З метою забезпечення стану динамічної рівноваги політичної системи формується традиція регулювання інтересів, зміст якої можна репрезентувати так: для того, щоб подолати перевантаження політичної системи на “вході” необхідно підвищити перепускну здатність комунікаційних ліній, збільшивши кількість і розмаїття каналів просування інформації шляхом спеціалізації кадрів, росту бюрократії тощо, або так “переробляти” вимоги, щоб привести їх до скорочення.

Отже, особливість та основне призначення традицій регулювання вимог полягає у забезпеченні стану динамічної рівноваги політичної системи суспільства.

У підрозділі 3.4. “Проблематика традицій трансформації підтримки” показується, що підтримка охоплює всі позиції та всі варіанти поведінки, сприятливі системі. Зміст традиції трансформації підтримки можна репрезентувати так: первинним типом підтримки є підтримка політичного суспільства, на неї послідовно нашаровується підтримка політичного режиму й політичних авторитетів. Останній тип підтримки є найбільш нестійким, але нерідко виявляє тенденцію збігу з попередніми типами підтримки. Як наслідок з традиції трансформації підтримки формується традиція диверсифікації підтримки, зміст якої можна сформулювати так: не зважаючи на те, який об’єкт підтримки (політичне суспільство, політичний режим або політичний авторитет), підтримка завжди має тенденцію до диверсифікації (розсіяння) або руйнування.

Отже, особливість та основне призначення традицій трансформації підтримки полягає у забезпеченні стану динамічної рівноваги політичної системи суспільства.

У підрозділі 3.5. “Функціонування традицій політичної системи сучасної України ” показано, що аналіз політичної системи сучасної України та впливу традицій на стан її динамічної рівноваги ускладнюється декількома факторами: по-перше, вона не є достатньо інституалізованою, тобто характеризується низьким ступенем розвиненості політичних інститутів, яким делегована визначена сукупність повноважень, що свідчить про готовність суспільства підкорятися цим інститутам, де політичні традиції утворюють функціональну матрицю-парадигму, яка є основним чинником забезпечення динамічної рівноваги політичної системи; по-друге, вона поки що не є достатньо демократичною (у ліберально-західному значенні).

Саме тому, дія функціональної матриці-парадигми політичної системи сучасної України є малоефективною, а політичні традиції не набувають свого сенсозмістовного значення як засобу впливу на стан її динамічної рівноваги в повній мірі. Автор намагається розкрити лише деякі аспекти цієї проблеми.

У “Висновках” подано основні результати дисертаційного дослідження, а також сформульовані практичні рекомендації. Розроблена в ході даного дослідження концепція функціонування та впливу традицій трансформації політичних вимог і підтримки на стан політичної системи (в демократичних суспільствах) ґрунтується на таких положеннях.

1. Трансформаційний механізм, який у процесі добору, обмеження та впорядкування вхідних імпульсів перетворює їх у вихідні продукти, формуючись у рамках політичного поля, є основою функціонування політичної системи та актуалізує її адаптивні властивості, які забезпечують в умовах динамічної рівноваги системи її стійкість, а також диференціацію структури системи та її лабільність.

2. У рамках трансформаційного механізму політичної системи формується специфічний комплекс регулятивів – функціональна матриця-парадигма як сукупність політичних традицій, які спрямовують функціонування політичної системи в найпродуктивніший спосіб і є атрибутом інституціоналізованої політичної системи, що забезпечує стан її динамічної рівноваги.

3. Зміст функціональної матриці-парадигми обумовлюється традиціями трансформації політичних вимог і підтримки, які відтворюють загально-специфічні властивості політичної системи і є необхідною передумовою функціонування трансформаційного механізму політичної системи.

4. Необхідною передумовою утворення функціональної матриці-парадигми є формування загальних традицій трансформаційного механізму, які сприяють забезпеченню динамічної рівноваги політичної системи.

Головні положення дисертаційного дослідження викладені в таких публікаціях автора:

1.Лясота А.Є. Політика і традиції // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. філос.; соціол.; політол.: Зб. наук. пр. – Вип. 3. – Д: ДДУ, 1998. – С.98-107.

2.Лясота А.Є. Православні традиції як основа нової концепції політичної культури України // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. філос.; соціол.; політол.: Зб. наук. пр. – Вип. 6. – Д: ДНУ, 2000. – С. 207-212.

3.Лясота А.Є. Проблема співвідношення харизми та традиції у сфері політики // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. Сер. філос.; соціол.; політол.: Зб. наук. пр. – Вип. 8. – Д: РВВ ДНУ, 2002. – С. 170-173.

4.Лясота А.Є. Традиції політичної культури: проблеми формування політичної еліти України // Грані: наук.-теорет. і громад.-політ. альм. – 2000. – № 5. – С. 100-103.

5.Лясота А.Е. Проблема соотношения “западных” ценностей и “восточных” традиций в исламском мире: политико-культурный аспект // Світ. цивілізація і міжнарод. відносини. – 2002. – № 1. – С. 49-55.

6.Лясота А.Є. К вопросу о политической культуре Украины // Політика: історія і сучасність: Зб. наук. пр. – Вип. 1. – Миколаїв-Одеса: „ТОВ ВіД”, 2002. – С. 14-19.

7.Лясота А.Є.Політичні традиції: еволюція інтерпретації політичної системи // Людина і політика. – 2003. - №5(29).- С. 107-115

8.Лясота А.Є.Український конституціоналізм зламі сторіч: традиціі та новаціі// Грані: наук.-теоретичний і громадсько-політ.альманах-2005.-№2(40).- С.133-138.

9.Лясота А.Є. Політичні традиції в процесі інституціоналізації політичної системи України// Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2005” (7-12 лютого 2005р.)- С.20-22.

АНОТАЦІЇ

Лясота А.Є. Політичні традиції у забезпеченні динамічної рівноваги політичної системи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.02 – політичні інститути та процеси. Дніпропетровський національний університет, Дніпропетровськ, 2006.

У дисертації розроблена концепція функціонування та впливу традицій трансформації політичних вимог і підтримки на стан політичної системи (в демократичних суспільствах). Автор доводить, що в рамках трансформаційного механізму політичної системи формується специфічний комплекс регулятивів – функціональна матриця-парадигма як сукупність політичних традицій, які спрямовують функціонування політичної системи в найпродуктивніший спосіб і є атрибутом (атрибутивною властивістю) інституціоналізованої (тобто із завершеним циклом системоутворення) політичної системи. Визначено зміст традицій трансформації політичних вимог (вираження, скорочення, регулювання політичних інтересів) та підтримки, а також традицій балансу та селекції політичних вимог і підтримки.

Застосовуючи положення запропонованої концепції, можна розкрити зміст і функціональну сутність політичних традицій на рівні функціонування окремих політичних інститутів, дослідити механізми функціонування конкретних політичних систем.

Ключові слова: політична система, трансформаційний механізм, політичний інтерес, функціональна матриця-парадигма, традиції трансформації політичних вимог, традиції трансформації політичної підтримки, традиції балансу та селекції політичних вимог і підтримки.

Лясота А.Е. Политические традиции в обеспечении динамического равновесия политической системы. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 23.00.02 – политические институты и процессы. Днепропетровский национальный университет, Днепропетровск, 2006.

В диссертации разработана концепция функционирования и влияния традиций трансформации политических требований и поддержки на состояние политической системы (в демократических обществах). Автор доказывает, что в рамках трансформационного механизма политической системы формируется специфический комплекс регулятивов – функциональная матрица-парадигма как совокупность политических традиций, которые обеспечивают наиболее продуктивное функционирование политической системы. Ее наличие является атрибутом институционализированной (то есть с завершенным циклом системообразования) политической системы. Определено содержание традиций трансформации политических требований (выражение, сокращение регулирование политических интересов) и поддержки, а также традиций баланса и селекции политических требований и поддержки.

Применяя положения предложенной концепции можно раскрыть содержание и функциональную сущность политических традиций на уровне функционирования отдельных политических институтов, исследовать механизмы функционирования конкретных политических систем. Материалы данной работы могут быть использованы в учебном процессе при чтении нормативной учебной дисциплины “Политология”, в системе профессиональной подготовки политологов.

Ключевые слова: политическая система, трансформационный механизм, политический интерес, функциональная матрица-парадигма, традиции трансформации политических требований, традиции трансформации политической поддержки, традиции баланса и селекци политических требований и поддержки.

Lyasota A.Y. Political traditions in providing of dynamic equilibrium of the political system.– Manuscript.

The dissertation for a Candidate’s degree in political institutions and processes – specialty 23.00.02. Dniepropetrovsk National University, Dniepropetrovsk, 2006.

The conception of traditions of political demand and support transformation has been developed in the dissertation. The author proves that within a political system transformation mechanism there forms a specific regulative complex called functional matrix-paradigm – a totality of political traditions that make political system work effectively and are an attribute (attributive peculiarity) of institutionalized (i.e. with a complete system forming cycle) political system. The essence of transformation traditions of political demand (articulation, aggregation and reguation of political interests) and support as well as traditions of political demand and support balance and selectoin has been revealed.

The conclusions of the dissertation enable to clarify the main points and functional nature of political traditions through particular political institutions, research the mechanisms of definite political systems functioning.

The materials of the dissertation can be of practical use write teaching political science as a standardized course as well as for professional traning of political scientists.

The key words: political system, transformation mechanism, political interest, functional matrix-paradigm, traditions of polititcal demand transformation, traditions of polititcal support transformation, traditions of polititcal demand and support balance and selection.