Національна академія наук України

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського

Лиханова Ірина Геннадіївна

УДК 015: 94 (477) “19”

Розвиток концепції національної бібліографії України у ХХ столітті

Спеціальність 07. 00. 08 – книгознавство,

бібліотекознавство, бібліографознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського

Науковий керівник академік НАН України, доктор філософських наук, професор

Онищенко Олексій Семенович,

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,

генеральний директор

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор

Ляхоцький Володимир Павлович, Національний медичний університет

імені О. О. Богомольця, проректор з гуманітарної освіти та виховання, зав. кафедри соціології

кандидат історичних наук

Степченко Ольга Петрівна,

Інститут рукопису НБУВ, зав. відділу зберігання та використання фондів

Провідна установа Інститут історії України НАН України,

відділ історії України 20–30-х років ХХ ст.

Захист відбудеться “_30__”червня 2005 р. о _15_ год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26. 165. 01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися в читальній залі бібліотекознавчої літератури в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського.

Автореферат розісланий “_30_”__травня_____________________2005 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат економічних наук А. О. Чекмарьов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. На сучасному етапі формується нове інформаційне суспільство, основними ознаками якого є створення спільного світового інформаційного простору та поглиблення процесів інформаційної й економічної інтеграції країн та народів; домінування в економіці нових технологічних укладів, які базуються на масовому використанні мережевих інформаційних технологій, перспективних засобів обчислювальної техніки та телекомунікацій; створення ринку інформації та знань, перехід інформаційних ресурсів суспільства в реальні ресурси соціально-економічного розвитку; необхідність забезпечення всезростаючих потреб суспільства в інформаційних ресурсах та послугах; підвищення значення забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства та держави і створення ефективної системи забезпечення прав громадян та соціальних інститутів на вільне отримання, розповсюдження та використання інформації.

Невід’ємною складовою інформаційних ресурсів України є національна бібліографія (НБ), яка відображає духовний, інтелектуальний та науковий потенціал держави. У зв’язку з завданнями кардинального вдосконалення інформаційного забезпечення сталого розвитку суспільства та державотворчих процесів в Україні (закони України “Про інформацію”, “Про наукову та науково-технічну діяльність”, “Про національну програму інформатизації України”) розвиток НБ набуває основоположного характеру. Без створення національної інформаційно-бібліографічної системи неможливе включення до світового інформаційного простору, визнання України на міжнародному рівні. В Україні, на відміну від інших країн, відсутня цілісна система посібників НБ, які дозволяли б представити в доступній формі національний репертуар рукописної та друкованої спадщини держави. Відсутні в Україні й комп’ютерні БД НБ, які надають можливість вести обмін інформацією у машиночитаній формі на міжнародному рівні.

У той же час зазначені проблеми до цього часу не були предметом системного вивчення та узагальнення. Тому для створення ефективної системи НБ України доцільно дослідити розвиток концепції НБ у контексті історичного і соціально-політичного розвитку української державності ХХ – поч. ХХІ ст. Саме такий підхід, дає можливість поглиблено осмислити національну специфіку НБ, характер основних тенденцій її розвитку, охарактеризувати проблеми НБ на сучасному етапі та накреслити шляхи їх розв’язання з урахуванням зарубіжного досвіду.

Таким чином актуальність обраної теми зумовлена необхідністю вивчення історії формування концепції НБ України, що допоможе не тільки осмислити минуле, але й використати історичний досвід з метою подальшого розвитку НБ в умовах інформатизації суспільства.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалось відповідно до науково-дослідного проекту “Формування баз даних національної бібліографії України” (2002–2006), затвердженого постановою Бюро Відділення історії, філософії та права НАН України від 6 грудня 2001 р., протокол № 10 у відповідності з планом науково-дослідної роботи НБУВ, № державної реєстрації 0102V 000897. Обраний напрям дослідження пов’язаний також з реалізацією законів України “Про бібліотеки та бібліотечну справу”, “Про інформацію”, “Про національну програму інформатизації України”, якими поставлено завдання кардинального вдосконалення інформаційного забезпечення поступального розвитку суспільства та державотворчих процесів в Україні.

Мета дослідження полягає у вивченні створення концепції НБ у ХХ ст. в Україні, виявленні її національної специфіки з конкретно-історичних позицій на основі широкого залучення джерел, у тому числі архівних, та визначенні основних етапів, закономірностей, тенденцій розвитку НБ у досліджуваний період.

Завдання дослідження:

·

·

·

·

·

Хронологічні межі дослідження охоплюють період Української революції (1917–1920) – ХХ ст.

Джерельна база дослідження включає: 1) документи архівних установ, законодавчі й нормативні акти державних органів управління УНР, УСРР, УРСР, незалежної України; 2) резолюції з’їздів, конференцій з питань книгознавства, бібліографознавства, бібліографії; 3) публікації, промови, виступи вчених, бібліографів з питань книгознавства, бібліотекознавства, бібліографії; 4) довідкові видання (енциклопедії, словники, довідники тощо) за означений хронологічний період; 5) бібліографічні покажчики, каталоги, картотеки. Основну джерельну базу складають як опубліковані джерела, так і неопубліковані архівні документи, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВО України), Інституту рукопису НБУВ (ІР НБУВ), відомчого архіву НБУВ (ВА НБУВ), котрі містять документи в яких визначено концепцію НБ у період УНР та 20-ті роки, постанови та рішення уряду про розвиток бібліографії в УРСР, а також документи 90-х років ХХ ст., в яких розкриваються основи нової політики в галузі бібліографії, проекти, програми, обговорення на нарадах тощо. Велике значення надається бібліографічним покажчикам, де простежуються концептуальні підходи таких авторів, зокрема, як Г. Геннаді, Я. Головацький, Д. Дорошенко, Я. Запаско, Я. Ісаєвич, В. Ігнатієнко, М. Комаров. О. Лазаревський, І. Левицький, Ф. Максименко, Є. Пеленський та ін. Крім того, як книжкове джерело розглядаються фундаментальні видання колективів провідних бібліотек (передусім НБУВ та ЛНБ) та Книжкової палати України.

Об’єкт дослідження – національна бібліографія України .

Предметом дослідження є: формування концепції НБ України у ХХ ст.

Методологічною базою дослідження є комплексний підхід до дослідження предмета, який ґрунтується на принципах історизму та об’єктивності. Використано історичний, історико-порівняльний, бібліографічний, хронологічно-ретроспективний, інформаційний, джерелознавчий, системний методи.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у постановці та розробленні актуального питання, яке не отримало всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. На основі залучення широкого кола архівних матеріалів і наукових джерел системно висвітлено історію розвитку концепції НБ України у ХХ ст. Зокрема:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

Теоретична значимість дослідження. Результати дослідження уточнюють наукове знання про НБ як необхідну складову суспільного прогресу, дають теоретичне і практичне підґрунтя для удосконалення системи НБ та впровадження новітніх технологій. Представлені в дисертації матеріали, положення і висновки слугуватимуть подальшому розвитку НБ, розробці історії української бібліографії та бібліографознавства.

Практичне значення дослідження обумовлюється визначенням системи НБ України в сучасних умовах. Результати дослідження використовуються в процесі підготовки бібліотечно-інформаційних спеціалістів, зокрема у викладанні спецкурсів у Київському національному університеті культури і мистецтв, а також у створенні БД матеріалів до репертуару україномовної та російськомовної книги у НБУВ.

Особистий внесок здобувача полягає у теоретичному аналізі, узагальненні науково-методичних поглядів з досліджуваного питання та досвіду роботи НБУВ, центральних бібліотек усіх систем і відомств. Викладені положення та висновки належать дисертантові особисто.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й висновки дослідження було викладено й обговорено на міжнародних наукових конференціях: “Бібліотеки – центри науково-інформаційних ресурсів ХХІ ст.” (міжнар. наук. конф., Київ, 9–13 жовт. 2000 р.), “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (наук.-практ. конф., Київ, 28–30 листоп. 2000 р.), “Ярослав Богдан Рудницький – видатний український мовознавець, славіст, педагог, видавець”(міжнар. наук. симпозіум, Київ, 17 серп. 2001 р.), “Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ” (міжнар. наук. конф., Київ, 12–14 жовт. 2004 р.)

Публікації. Основні положення дослідження викладено у 9 одноосібних статтях, вміщених у збірниках наукових праць, матеріалах конференцій, періодичних виданнях.

Структура дисертації. Структуру дисертації зумовлено логікою дослідження, його метою та основними завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків. Основна частина складається зі 178 с. Список використаної літератури та архівних джерел містить 429 найменувань.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет дослідження, сформульовані його мета, основні завдання та методологічні засади, проаналізовано ступінь вивченості теми, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, представлено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Стан наукової розробки питання та джерельна база дослідження” здійснено аналіз наукових праць з теми, розглянуто джерельну базу. У розділі простежено еволюцію поняття “національна бібліографія” та розглянуто динаміку розвитку базових понять в системі НБ. Зазначено, що автор погоджується з визначенням НБ, запропонованим фахівцями НБУВ.

Проаналізовано наукові праці, в яких певною мірою висвітлена досліджувана тема. Теоретичні та практичні положення НБ були напрацьовані такими фахівцями, як П. Іноземцев, І. Корнєйчик, Ф. Максименко, С. Маслов, Ю. Меженко, С. Постернак, М. Сагарда, С. Рубінштейн, М. Ясинський.

З поч. 90-х років ХХ ст. розпочався новий етап у розробці проблем НБ України. У дослідженні НБ виокремлюється комплекс загальнотеоретичних проблем, пов’язаних з розвитком категоріально-понятійного апарату, розробкою функціональної структури, визначенням типології об’єктів бібліографічного обліку, дослідженням співвідношення НБ та законодавства про обов’язковий примірник та дослідження проблем створення ретроспективної НБ України.

Теоретико-методологічні основи розвитку НБ відображені у працях бібліографознавців – І. Вовченко, П. Голобуцького, Л. Гольденберга, М. Гуменюка, Я. Дашкевича, Р. Жданової, В. Загуменної, В. Лутовинової, В. Омельчука, В. Патоки, та ін. та бібліотекознавців – В. Ільганаєвої, Т. Ківшар, О. Онищенка, М. Слободяника. Відповідний внесок у розкриття історії розвитку української бібліографії зробили М. Геращенко, Н. Королевич, В. Ляхоцький, Н. Стрішенець.

Встановленню співвідношення НБ та законодавства про обов’язковий примірник присвячено праці М. Сенченка, Я. Чепуренко.

У дослідженні Л. Прокопенко розкрито діяльність Бібліографічної секції IFLA.

Окремим видам бібліографії присвячені роботи В. Петрикової, Н. Сенченко, О. Федотової. Проблеми створення репертуару української періодики розглядаються у працях М. Романюка. Питанням створення репертуару рукописних книг та рукописної україніки присвячені роботи Л. Дубровіної та О. Гальченко.

У дослідженні Г. Ковальчук “Історія розвитку книгознавства в УРСР в 20–30 рр.” розглянуто напрями наукової діяльності Українського наукового інституту книгознавства, зокрема в галузі НБ. У дослідженні “Теорія та практика книжкового пам’яткознавства ХХ ст.” розроблено теоретико-методологічні основи книжкового пам’яткознавства.

Доробок діячів НДКБ ВБУ І. Житецького, В. Іваницького, Ф. Максименка, С. Маслова, С. Постернака, М. Сагарди, М. Ясинського щодо створення концепції УБР проаналізовано в дослідженнях В. Матусевич.

Формування концепції фонду “Україніка” ВБУ досліджено Л. Дубровіною, О. Степченко. Ґрунтовно на основі значного архівного матеріалу розглянуто концепцію фонду “Україніка” у контексті концепції НБУВ в монографії Л. Дубровіної та О. Онищенка “Історія Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: 1918–1941”.

Таким чином, історіографія питання свідчить про те, що праць узагальнюючого характеру, в яких би розглядалась сукупність питань, пов’язаних з дослідженням історії розвитку концепції НБ України, шляхів створення системи і подальших перспектив розвитку НБ в умовах незалежної держави, і досі немає.

Джерельну базу дослідження складають фонди ЦДАВО України, ІР НБУВ, відомчого архіву НБУВ, котрі містять документи в яких визначено концепцію НБ у період УНР та 20-ті роки ХХ ст., “Закон про утворення фонду Національної бібліотеки Української держави” , “Відозва від Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки Української держави в Києві” (1918), “Протокол другого засідання Ради Головної книжної палати” (1919), “Проект УБР НДКБ ВБУ”, документи щодо розвитку бібліографічної діяльності в УСРР та УРСР, а також протоколи засідань та нарад 90-х років, на яких обговорювалися питання подальшого розвитку НБ України, обсяги та зміст понять, термінів та визначень у цій сфері знання, координаційної діяльності тощо.

Вагомим джерелом для висвітлення розвитку концепції НБ України є опубліковані законодавчі акти, постанови й розпорядження урядів, положення, які регламентують діяльність бібліотек у галузі бібліографії, резолюції конференцій та нарад, оскільки саме вони відображають об’єктивний розвиток НБ, зокрема, “Закон про утворення фонду Національної бібліотеки Української держави” (1918); “Закон про друковані видання, ухвалений Радою народних міністрів, затверджений 26 січня 1919 р.”, “Резолюції Першої конференції наукових бібліотек (1925) та “Резолюції Першого пленуму Бібліографічної комісії ВУАН” (1927); “Протокол наради, присвяченої складанню “Бібліографії української книги 1798–1914 рр.” (1945); “Положення про Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадського” (1996); “Положення про систему зведених каталогів в бібліотеках СРСР” (1988); “Положення про краєзнавчу роботу бібліотек Міністерства культури і мистецтв України” (1996); “Положення про Науково-дослідний центр періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника” (1999); Постанова Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1085 “Про затвердження Державної програми розвитку діяльності Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського на 2005–2010 роки”, закон “Про бібліотеки та бібліотечну справу”; доповідь генерального директора НБУВ О. С. Онищенка “Про стан та завдання розвитку діяльності в НАН України бібліотечно-інформаційної справи” тощо.

Важливим джерелом для дослідження були бібліографічні покажчики, каталоги, картотеки. Зокрема, архівна картотека книг українською мовою 1798–1916, “Бібліографія зарубіжних видань з історії Української РСР”, Г. Геннаді “Указание биографических сведений о замечательных людях Малороссии”, Я. Головацький “Галицко-русская библиография с 1771 по 1848 г.”, Д. Дорошенко “Покажчик літератури українською мовою в Росії за 1798-1897 рр.”, “Друкований зведений каталог україномовної книги державних бібліотек та музеїв України. 1808-1900”, Я. Запаско, Я. Ісаєвич “Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні”, В. Ігнатієнко “Бібліографія української преси (1816–1916), “Книги Української РСР, 1917–1923. У 7 томах” (Книжкова палата УРСР), “Книги УРСР, 1917–1923: Книги з архівного фонду ДПБ АН УРСР, які відсутні у рукопису Книжкової палати УРСР”, “Книги українською мовою у фондах ХДНБ ім. В.Г. Короленка”, М. Комаров “Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798–1883), О. Лазаревський “Указатель источников для изучения Малороссийского края”, І. Левицький “Галицко-русская библиография ХІХ ст.”, Ф. Максименко “Матеріали до краєзнавчої бібліографії України, 1847–1929”, “Україномовна книга у фондах НБУВ, 1798–1923. Т. 1–3”, Є. Пеленський “Бібліографія української бібліографії”, “Періодика Західної України 20–30 рр. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії” (ЛНБ ім. В. Стефаника), “Репертуар української книги, 1798–1916: Матеріали до бібліографії” (ЛНБ ім. В. Стефаника), “Російськомовна книга у фондах Національної парламентської бібліотеки України” тощо.

Отже, наявний комплекс джерел за обсягом і змістом дав змогу провести максимально повне і об’єктивне дослідження історії формування концепції НБ України в зазначених хронологічних межах.

У другому розділі “Зародження і розвиток національної бібліографії України у ХІХ–на поч. ХХ ст.” досліджено історичні, соціокультурні чинники зародження та розвитку НБ України у ХІХ–на поч. ХХ ст. ст.

Зародження наукової бібліографії і формування її базових понять пов’язані з періодом нового часу. Саме у ХІХ ст. з’явилася бібліографічна практика створення покажчиків літератури. У ХІХ – на поч. ХХ ст. побачили світ праці, які визначаються як складові частини НБ. Активне формування національної свідомості, розвиток української мови найбільш виразно проявилися у розквіті художньої літератури та напрацюванні численних наукових праць з української історії, літератури, етнографії, фольклору. Авторами перших бібліографічних покажчиків з української історії, літератури були О. Лазаревський “Указатель источников для изучения Малороссийского края”, В. Межов “Библиографический указатель книг и журнальных статей, относящихся до Южно-русского края”, М. Максимович “Книжная старина южнорусская”, Г. Милорадович “Иностранные сочинения о Малороссии” та ін. Окремим напрямам розвитку української культури присвячені покажчики Б. Грінченка “Література українського фольклору (1777–1900)”, М. Комарова “Українська драматургія. Збірка бібліографічних знадобів до історії української драми і театру українського (1815–1906)”, М. Костомарова “Обзор сочинений написанных на малороссийском языке” та ін.

Бібліографію української книги за значні хронологічні періоди представляють покажчики М. Комарова “Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798–1883)” та І. Левицького “Галицко-русская библиография ХІХ столетия ... (1801–1886)”.

Бібліографія нової української літератури розвивалася за двома напрямами: літературно-історичні огляди, які містили бібліографію нової української книги; суто бібліографічні періодичні підсумки української і українознавчої літератури. М. Мізьком та П. Єфименком ставиться питання про створення повної бібліографії українського слова й українознавчої літератури. Фактично йшлося про створення УБР, до якого повинні були включатися твори українською мовою та твори про Україну (мовна та змістова ознаки).

Чи не вперше питання української бібліографії як проблему порушує бібліографічна комісія НТШ, за визначенням якої, бібліографія мала реєструвати все, що виходило українською мовою незалежно від змісту, національних, політичних переконань авторів чи видавців, незалежно від правопису. Комісія намітила план роботи в галузі української бібліографії: створення репертуару старої української книги (до кінця XVIII ст.); завершення робіт у галузі обліку української друкованої продукції, яка з’явилася у ХІХ ст. в Росії; підготовка загальної української бібліографії ХХ ст. і покажчиків “Україніка”, які охоплювали б літературу про Україну іншими мовами.

Робиться висновок, що в означений період зароджуються елементи системи НБ, яка включає поточну та ретроспективну бібліографію. У той же час для української бібліографії була характерна нерозробленість теоретичних проблем. Зазначено, що розвиток практичної та теоретичної бібліографії це єдиний процес. Витоки теоретичної бібліографії України ХХ ст. беруть початок в українській практичній бібліографії ХІХ – поч. ХХ ст. Визначено теоретичні підходи до створення репертуару української книги: комплексний (М. Комаров, І. Левицький), мовний (О. Огоновський, Д. Дорошенко), територіально-хронологічний (М. Максимович), які у ХХ ст. розвиваються у НБ України, продовжують, з певними змінами, існувати і у сучасному бібліографознавстві.

У третьому розділі “Основні етапи розвитку концепції НБ України” на основі сучасних підходів до періодизації історії України, розвитку теорії та методології книгознавчої та бібліографознавчої науки, бібліографічної практики нами визначено і охарактеризовано основні чотири етапи розвитку концепції НБ України. Перший етап в розробці концепції НБ пов’язаний з періодом Української революції 1917–1920 рр.; другий – 1921–1931 рр.; третій – 1945–1948 рр.; четвертий – з початку 90-х років ХХ ст.

Щодо першого етапу, проаналізовано теоретичні розробки НБ у 1917–1920 рр. Урядами УНР, у період гетьманату П. Скоропадського, коли за складних політичних і економічних обставин було сформовано національну політику в галузі бібліографії, створено відповідні наукові установи та визначено основні напрями розвитку системи НБ в Україні. Україна вперше приступила до створення державної бібліографії, предметом вивчення якої стала саме україномовна книга незалежно від місця її видання та вся друкована продукція на території України. Саме функціонування Книжкової палати надало реального змісту “Закону про обов’язковий примірник”, завдяки чому було покладено початок формуванню фонду “Україніки”. Книжкова палата поставила завдання державної ваги – складання УБР. З організацією в Києві Української Академії наук, і особливо у 20-ті роки, лідерство в розробці проблеми українознавства перейшло від НТШ до ВУАН. Створення ВУАН з бібліографічною комісією і ВБУ, Книжкової палати, державних видавництв та інших національних інституцій мали вирішальний вплив на розвиток української бібліографії 20–30-х років ХХ ст.

Щодо другого етапу, проаналізовано концепції НБ у 20-ті роки ХХ ст. У резолюціях “Першої конференції наукових бібліотек” (1925), “Першого пленуму Бібліографічної комісії ВУАН” (1927), “Бібліографічної секції НДКБ ВБУ” та “Проекті УБР”, який розробила бібліографічна секція НДКБ ВБУ відображено широкий національно-культурологічний підхід до розуміння НБ. Було поставлено важливе завдання – відображення у НБ безперервного розвитку української книжності від виникнення писемності до сьогодення. УБР визначався, як основна ділянка НБ, бібліографічна основа для вивчення розвитку й сучасного стану культури України в усіх її чинниках. УБР мав охопити рукописні та друковані матеріали, які виходили і виходять на території етнографічної України та поза її межами за такими принципами: на території етнографічної України – друковану та писану продукцію незалежно від мови та змісту; поза межами України: матеріали українською мовою незалежно від їхнього змісту; матеріали іншими мовами, які торкаються етнографічної території України та її населення, а також місць компактного проживання українців; твори авторів-українців, де б вони не жили. Були визначені головні завдання в галузі НБ: створення державної бібліографії УРСР з 1917 р. (це завдання покладалася на Книжкову палату); УБР; української бібліографії бібліографії; зведеного каталогу українознавчої літературі, періодики та цінних фондів бібліотек України. Для керівництва і координації цією роботою згідно з рішенням конференції в 1926 р. було створено спеціальну Бібліографічну комісію при ВУАН.

У 20-х – на початку 30-х років розгорнулася наукова дискусія, під час якої виявилося три основні підходи до створення НБ: територіально-етнічний (С. Маслов), національно-етнічний (НБУВ, М. Сагарда, С. Постернак), мовний (Ю. Меженко). В означений період УБР розглядався як складова частина міжнародного бібліографічного репертуару, що свідчить про розуміння глобального значення бібліографії, не обмеженої національними, державними та іншими бар’єрами. Ця ідея нині реалізується під егідою ЮНЕСКО в Міжнародній інформаційно-бібліографічній програмі УБО – Міжнародний МАРК (UВCIM), який розробила ІФЛА. На основі порівняльного аналізу концепцій 20–30-х років робиться висновок, що ближчою до завдань НБ, з огляду на повноту відображення інформаційних джерел, була концепція, висловлена в резолюції Першої конференції наукових бібліотек УРСР (1925) та в розробках ВБУ.

У 1931–1934 рр. після Першої Всеукраїнської бібліографічної наради в Києві (червень 1931 р.) здійснено розгром української школи бібліографознавців. Як наслідок, було згорнуто українознавчу діяльність провідних установ України УКП, ВБУ й УНІКу в галузі УБР, бібліотекознавства та книгознавства.

У контексті третього етапу розглядаються концептуальні положення щодо створення УБР у післявоєнний період, коли було зроблено спробу відновити ретроспективне бібліографування всіх українських книжок у хронологічних межах з 1798 по 1914 рр. Теоретичною базою стали результати наради, проведеної в Бібліотеці Академії наук УРСР у 1945 р. УБР розглядався як комплекс окремих тем. Бібліографія книг українською мовою розглядалася як одна з перших тем, які складуть репертуар. Хронологічні рамки репертуару було визначено періодом 1798–1914 рр. На нараді ставилося завдання створення фонду “Українська колекція” і було визначено основні напрями роботи. Нарада 1945 р. відіграла значну роль в історії української бібліографії і книгознавства. Вона належала до тих наукових зустрічей, котрі могли стати поворотним пунктом в історії української бібліографії нового часу. Присвячена складанню бібліографії української книги 1798–1914 рр., нарада визначила цілком реальні й конкретні шляхи реалізації надзвичайно актуального плану складання наукового опису всіх книжок, виданих українською мовою за означений хронологічний період. Мова йшла про те, що українська нація, як про це свідчить і світовий досвід, повинна мати у своєму розпорядженні бібліографічні підсумки книжкової культури свого народу. Результатом наради стала творча праця над складанням робочої картотеки бібліографії книг українською мовою у академічних бібліотеках Києва та Львова. Але у 1948 р. робота над “Бібліографією української книги 1798–1914 рр.” (це офіційна назва теми) була припинена з ідеологічних причин.

Зазначається, що у 50–80-ті роки в основу бібліографічної роботи було покладено єдину систему поглядів, яка базувалася на територіально-державному принципі. Радянська система в умовах жорсткої централізації створила досконалу державну систему обліку всієї друкованої продукції, аналітико-синтетичної переробки інформації про неї, концентрації цієї інформації в серіальних “Літописах”, щорічниках, картотеках централізованої каталогізації Книжкової палати. В УРСР система державної бібліографії включала поточну, ретроспективні бібліографії, які будувалися за територіальним принципом та бібліографію екстеріорики (“Українська РСР у виданнях республік Радянського Союзу і країн соціалістичної співдружності”), яка базувалася на змістовому і авторському принципах. Видання державної бібліографії представляли собою систему, яка охоплювала матеріали, видані на території республіки, незважаючи на тематику і мову. У виданнях державної бібліографії відображалася бібліографічна інформація практично про всі друковані видання, які виходили в Україні. Отже, поняття НБ фактично звужувалося до поточної обліково-реєстраційної бібліографії або взагалі виключалося із контексту розгляду його в теорії та практиці бібліографії. Такий підхід, очевидно, був зумовлений політичними реаліями того часу.

У контексті четвертого етапу характеризуються проблеми та тенденції розвитку НБ в умовах інформаційного суспільства. Швидка інформатизація суспільства, розвиток мережі Інтернет, поява нових носіїв інформації створили передумови для якісно нового характеру виробництва та розповсюдження бібліографічної інформації та викликали необхідність розробки нових підходів до ведення бібліографічного обліку документів у міжнародному та національному масштабах.

Проаналізовано основні напрями реалізації “Стратегічного плану інформатизації Книжкової палати України до 2005 р.”, зокрема, відновлення у другій половині 90-х років випуску усіх поточних бібліографічних покажчиків, упровадження централізованої каталогізації, що дало можливість створити у Книжковій палаті України локальну комп’ютерну мережу, відповідні бібліографічні БД; створено електронний каталог “Книги України за роки незалежності”; послідовно проводиться робота зі створення електронного каталогу книг, які були надруковані на території України у 1917–90-х роках ХХ ст. У дослідженні представлено систематизоване бібліографічне знання про систему посібників НБ, котра включає посібники ПНБ та посібники РНБ.

Центрами НБ на загальнодержавному рівні є НБУВ та Книжкова палата України, а також бібліотеки загальнодержавного рівня, зокрема ЛНБ ім.. В. Стефаника, Національна парламентська бібліотека України, ДАБМ МОЗ України, ДНСБ УААН, ДНТБ, Державна історична бібліотека України. У створенні системи НБ беруть участь також універсальні та галузеві бібліотеки, наукові бібліотеки університетів та вищих навчальних закладів, академічні бібліотеки, музеї, інформаційні центри України. Основні напрями діяльності центрів – формування системи НБ, забезпечення міжвідомчої координації та організація взаємозв’язку з зарубіжними бібліотечно-бібліографічними центрами й міжнародними закладами. У зв’язку з необхідністю розширення об’єктів бібліографічного обліку за рахунок нових видів документів, котрі не бібліографує Книжкова палата України та бібліотеки, в систему НБ включаються ті спеціалізовані бібліотеки та інформаційні центри, які вже проводять облік таких документів чи можуть його налагодити.

З’ясовано, що в умовах децентралізації бібліографічного обліку, який здійснює Книжкова палата України, інформаційні центри, бібліотеки, які відносяться до різних відомств, особливого значення набувають питання координації та методичного забезпечення національних бібліографічних праць. Функції організаційно-методичного керівництва розвитком поточної державної бібліографії виконує Книжкова палата України. Функції організаційно-методичного керівництва розвитком РНБ, за логікою світового досвіду, все більше приймає на себе НБУВ.

На основі аналізу діяльності провідних бібліотек у галузі ретроспективної бібліографії робиться висновок, що для створення НБ України і в першу чергу її основи – УБР, сьогодні вже, є фундаментальна база. Створюється головна частина УБР – репертуар україномовної книги на базі фондів провідних бібліотек України. Найбільш доцільною формою відтворення бібліографічного репертуару є “Зведений каталог україномовної книги”. Головними завданнями на нинішньому етапі з урахуванням загальної згоди і погодження всіх принципових підходів є організація єдиного координаційного центру на базі НБУВ, створення головної редакційної колегії і методичної ради, чіткого розподілу конкретних завдань і обсягу робіт між бібліотеками та відповідними науковими установами і організаціями з метою реалізації проекту УБР. Фактично ці функції прийняла на себе НБУВ згідно з положенням про Національну бібліотеку. Робота зі створення НБ України, зокрема УБР, у контексті світового досвіду спирається на ґрунтовну законодавчу базу. Назріла необхідність прийняття закону про Національну бібліотеку, який би закріпив за НБУВ функції координаційного центру зі створення НБ України.

Концепція НБ, запропонована НБУВ, відображена у “Методичних рекомендаціях “Україномовна книга: 1798-1923”, “Положенні про Національну бібліотеку України імені В. І. Вернадського” (1996), Проекті “Формування баз даних національної бібліографії України” (2002–2006) й передбачає створення на основі вітчизняного та зарубіжного досвіду НБ рукописних, друкованих та електронних документів України, забезпечення потреб суспільства в бібліографічній інформації про національний документний фонд. Згідно концепції НБУВ, НБ включає: твори українською мовою незалежно від місця видання; твори всіма мовами, створені на території України; твори всіма мовами про Україну і український народ, створені в усьому світі.

Поєднання даних принципів дає можливість якнайповніше відобразити в бібліографічних працях особливості історичного розвитку України, її внесок у розвиток світової культури; передбачає заповнення лакун у ретроспективному національному бібліографічному обліку, зокрема, створення зведених каталогів – рукописної книги (“Рукописна Україніка”), стародруків, україномовної книги 1798–1923 рр., карт, нот, листівок, видань образотворчого мистецтва; завершення роботи – зі створення репертуару сільськогосподарської книги, періодичних видань, медичних книг, виданих в Україні; рукописних та стародрукованих картографічних видань XVI–XVIII ст.; здійснення бібліографічного обліку вітчизняних документів ХХ ст. на основі кумуляції випусків ПНБ з доповненнями та уточненнями по фондах провідних бібліотек України.

Отже, розвиток сучасної комп’ютерної технології, інформатизація держави висувають завдання створення автоматизованої системи НБ, що передбачає: переведення у електронну форму вже існуючих друкованих праць НБ бібліографії; створення БД ретроспективної НБ за періоди, які не забезпечені поки ще інформаційними ресурсами з подальшим виданням бібліографічних покажчиків як в електронному так і друкованому вигляді; формування комп’ютерної системи локальних БД (електронних каталогів-репертуарів), автоматизованої системи державної реєстрації друкованих документів – інтегрованого розподіленого банку даних РНБ та ПНБ з можливістю доступу в режимі онлайн через Інтернет. Функції центрів ретроспективного бібліографічного обліку окремих типів документів можуть виконувати спеціальні бібліотеки, органи НТІ та інші заклади, які є національними фондотримачами таких документів.

На основі вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду автором запропоновано систему НБ України, яка повинна формуватися за єдиними теоретико-методологічними принципами, що базуються на комплексному підході до її створення, як на державному, так і на регіональному рівнях. Система формується на основі принципу максимальної повноти обліку документів. Таким чином, створення системи НБ України дозволить сформувати єдину інформаційну базу даних про сукупний національний фонд документів, що сформувався у процесі історичного розвитку держави; забезпечить доступ до національного фонду документів вітчизняних та зарубіжних користувачів; дасть можливість налагодити функціонування системи НБ як частини міжнародних інформаційних систем на основі міжнародного обміну бібліографічною інформацією.

Висновки:

1. У дисертації представлено систематизоване бібліографознавче знання про принципи, методи НБ, теоретичне наповнення дефініцій, у тому числі, понять “українська книга”, “національна бібліографія України”, “Український бібліографічний репертуар”, “україніка”, “друкована україніка”, “рукописна україніка” тощо. Акцентується увага на принципово новому значенні і спрямуванні розвитку бібліографії національно-державного змісту.

2. Розгляд історії, теорії та практичної діяльності в галузі НБ України переконливо свідчить про те що, НБ є найважливішою складовою системи інформації України, атрибутом її державності, скарбницею духовної та документальної пам’яті народу. Безперервність історії розвитку держави, народу, його культури потребує вивчення та успадкування всього періоду української книжкової культури – і рукописної, і друкованої і електронної. Без створення національної інформаційно-бібліографічної системи неможливе включення до світового інформаційного простору, визнання України на міжнародному рівні.

3. У процесі дослідження проблеми визначено чотири етапи розвитку концепції НБ України. Зокрема, перший пов’язаний з періодом Української революції 1917–1920 рр. У цей період закладалися державні основи НБ. Організація і функціонування Книжкової палати України засвідчило існування бібліографії як окремої наукової дисципліни зі своїми спеціальними завданнями та специфічними методами. Україна вперше приступила до створення державної бібліографії, предметом вивчення якої стала саме українська книга, незалежно від місця її видання та вся друкована продукція на території України, закладалися підвалини концепції фонду україніки ВБУ. Другий – період 1921–1931 рр. У 20-ті роки українські бібліографи завдяки всеукраїнській дискусії про бібліографічну роботу та місце УБР в ній наблизилися до розробки основних принципів НБ. Третій – період 1945–1948 рр. УБР розглядався як комплекс окремих тем. Бібліографія книг українською мовою розглядалася як одна з перших тем, що складуть УБР. Визначальним для поняття “українська книга” була мовна ознака. Четвертий – період з 90-х років ХХ ст. На сучасному етапі розвивається НБ державно-національного змісту, що ґрунтується на створенні інформаційно-бібліографічних БД про всі рукописні та друковані джерела з Х по ХХ ст., виявлені в усьому світі україніки на всіх видах носіїв інформації, створенні національних БД рукописної, друкованої та електронної україніки, виданні повної ретроспективної НБ документів на всіх видах носіїв, розробці методології, методики, питань організації створення НБ України, повних бібліографій національних меншин України.

4. На підставі узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду у дисертаційній роботі доведено що, пріоритетним на сучасному етапі є створення зводу рукописної, друкованої та електронної україніки, забезпечення потреб суспільства в бібліографічній інформації про національний документний фонд, напрацьований у процесі історичного розвитку нашого народу; створення системи РНБ у відповідності з національними особливостями і конкретно-історичними умовами розвитку українського народу; додержання максимальної повноти обліку документів у роботах РНБ з урахуванням тієї обставини, що її оптимальною формою належить вважати зведені каталоги-репертуари, котрі відображають і документи з фондів бібліотек-учасниць, і документи відсутні в них (зокрема ті, місцезнаходження яких не встановлене, але відомий факт їхнього існування); створення зведених каталогів, які враховують книжкові, нотні і образотворчі видання за період з початку появи перших вітчизняних видань до відображення цих видів документів в “Літописах друку” ПНБ; здійснення ретроспективного бібліографічного обліку вітчизняних документів ХХ ст. на основі кумуляції випусків ПНБ з доповненнями і уточненнями бібліотек України.

5. Запропонована і узагальнена концепція розвитку НБ України передбачає формування ПНБ та РНБ з урахуванням можливостей сучасної комп’ютерної технології, котра дозволяє здійснювати доступ до цієї інформації широких кіл користувачів у нашій країні та за кордоном. Розвиток сучасних комп’ютерних технологій, інформатизація країни висувають завдання створення автоматизованої системи РНБ, яка повинна передбачати переведення в електронну форму вже існуючих друкованих праць РНБ; ретроконверсію існуючих у картковій формі зведених каталогів вітчизняних видань; створення БД РНБ за періоди, котрі не забезпечені поки що інформаційними ресурсами, з наступними виданнями бібліографічних праць як в друкованій, так і електронній формі; формування комп’ютерної мережі електронних каталогів-репертуарів; створення інтегрованого розподільного БД РНБ з можливістю доступу в режимі онлайн через мережу Інтернет.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.