Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

НІЩИМНА Світлана Олексіївна

УДК 347.73:336.77

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.07 - теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис

Дисертацію виконано на кафедрі конституційного та

адміністративного права Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор Київського

національного університету імені Тараса Шевченка,

академік Академії правових наук України

Воронова Лідія Костянтинівна

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Чернівецького державного

університету імені Ю.Федьковича, заступник декана,

завідувач кафедрою кримінального права і процесу

Якимчук Микола Костянтинович

кандидат юридичних наук, доцент Львівського

національного університету імені Івана Франка,

доцент кафедри конституційного,адміністративного

та фінансового права

Заверуха Ірина Богданівна

Провідна установа: Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого,

м. Харків

Захист відбудеться 28 квітня 2005 року о 12 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.04 Київського національного університету

імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 253.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою:ї

01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 24 березня 2005 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Шукліна Н.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Після набуття незалежності в Україні розпочався незворотній процес становлення національної фінансової системи. Розвиток держави породжує необхідність постійного переосмислення, уточнення базових категорій фінансового права. Так, зважаючи на перетворення останніх років, що відбулися в економічному житті України, постало питання про розширення предмету фінансового права за рахунок появи нових видів публічних фондів коштів, що постійно з’являються в пострадянських країнах. Спочатку дискусія стосувалася лише правового врегулювання відносин, що стали виникати з приводу фінансової діяльності органів місцевого самоврядування та правового положення їх грошових фондів, які не відносилися до державних, оскільки відповідно до положень Конституції України органи місцевого самоврядування не входять до системи органів державної влади. Крім того, кошти цих фондів не належали до приватної власності будь-яких осіб. Отже, з’являються пропозиції відносити ці фонди до предмету вивчення муніципального права та фінансової науки взагалі. Але переважна більшість вчених зазначили, що, здійснюючи фінансову діяльність органи місцевого самоврядування представляють публічні фінансові інтереси своїх територій, які є складовими частинами території України і, значить, ці відносини мають регулюватися нормами фінансового права. Більшість юристів-фінансистів визнали, що предмет фінансового права необхідно розширити, включивши у нього не тільки державні фонди коштів, а і фонди коштів органів місцевого самоврядування.

Наступним етапом дискусії стала поява в останні роки публічних за своєю природою фондів коштів, які не є ні державною, ні комунальною власністю. Мова йде про фонди загальнообов’язкового державного соціального страхування, які мають цільове призначення і здійснюють публічні витрати, спрямовані на задоволення суспільного інтересу. Автор же дисертаційного дослідження ставить питання про розширення предмету фінансового права за рахунок врегулювання відносин, що виникають в процесі державного кредитування. Традиційно поняття “державний кредит” та “державне кредитування” не розмежовувались. Як правило, використовували узагальнююче поняття державного кредиту як інституту особливої частини фінансового права, що об’єднує групу однорідних суспільних відносин по мобілізації тимчасово вільних грошових коштів юридичних і фізичних осіб, до основного централізованого фонду коштів держави. Деякі науковці поєднували ці два поняття в одному визначенні, що на наш погляд є недопустимим: державний кредит – це сукупність грошових відносин, які виникають між державою, з одного боку, та фізичними й юридичними особами, з іншого боку, з приводу, по-перше, вилучення тимчасово вільних коштів та використання їх на фінансування державних витрат, по-друге, надання фінансової допомоги підприємствам та організаціям на умовах строковості, платності та повернення. Перетворення в країні зумовили виділення і існування нових самостійних видів відносин, пов’язаних не із залученням, а з виділенням коштів з державного бюджету на кредитування окремих напрямків пріоритетного розвитку держави, а саме: житлове будівництво, здобуття вищої освіти, підтримка сільськогосподарського виробництва. За рахунок коштів, що виділяються відповідно до державних програм на підставі Закону України “Про Державний бюджет України” (на відповідний рік) та урядових постанов, здійснюється формування державних фондів коштів, які забезпечують кредитування перелічених заходів (Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву, Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі), або кредитування безпосередньо через систему уповноважених державою органів, які забезпечують надання кредитів одержувачам (управління сільського господарства при місцевих державних адміністраціях, вищі заклади освіти будь-якої форми власності). Однією з основних особливостей відносин по державному кредитуванню є їх суб’єктний склад: однією стороною (кредитором) виступає держава в особі уповноважених органів, іншою (позичальниками) – фізичні і юридичні особи. Кредитування здійснюється на пільгових умовах, що безперечно є надбанням Української держави.

Суспільні відносини, що виникають з приводу державного кредитування є невід’ємним елементом сучасної економіки. Побудова незалежної, економічно розвинутої держави вимагає негайного і досконалого врегулювання відносин, що виникають в процесі державного кредитування.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана дисертанткою в ініціативному порядку з урахуванням високого рівня її актуальності та недостатнього наукового дослідження. Тема дисертації є складовою науково-дослідної тематики кафедри конституційного та адміністративного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Формування механізму реалізації та захисту прав та свобод громадян України”, пов’язаної з проблемами фінансів, фінансової системи, державного кредиту та фінансового права як галузі права в цілому.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення сфери фінансово-правового регулювання відносин, що виникають в процесі державного кредитування, визначення правового положення публічних фондів коштів, що забезпечують втілення в життя соціально значущих державних програм.

Для досягнення цієї мети в процесі роботи над дисертацією автор намагався вирішити такі завдання:

Визначити галузеву приналежність відносин, що виникають в процесі державного кредитування.

Сформувати оптимальну модель фінансово-правових відносин між державою, в особі уповноважених органів, та одержувачами кредиту.

Довести доцільність розмежування понять “державний кредит” та “державне кредитування”.

Окреслити проблему необхідності розширення предмету фінансового права як за рахунок державних фондів коштів, фондів коштів місцевого самоврядування, публічних фондів загальнодержавного державного соціального страхування, так і за рахунок фондів коштів, що утворюються в процесі здійснення державного кредитування.

Довести пріоритетність правового регулювання відносин у сфері державного кредитування нормами фінансового права.

Окреслити роль і значення державного кредитування у вирішенні соціальних проблем у державі.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі державного кредитування з приводу утворення публічних фондів коштів, їх правового регулювання, тобто відносини з приводу формування, розподілу та використання публічних фондів коштів держави, що складають предмет фінансового права.

Предметом дослідження є фінансово-правові норми, які регулюють вищезазначені відносини, тобто відносини, що виникають в процесі здійснення державного кредитування, сторонами якого виступають з одного боку, держава (або уповноважений нею орган) в якості кредитора, з іншого – фізичні та юридичні особи, як позичальники.

Методологічні основи дослідження. При виконанні дисертаційного дослідження автор використовував наукові принципи та дослідницькі методи, які ґрунтуються на вимогах об’єктивного і всебічного аналізу процесів і явищ суспільного розвитку, видів державного кредитування, його правових основ та способів реалізації визначених правовідносин. Поряд із загальними принципами дослідження для оцінки зібраних даних та їх систематизації, використовувалися загальнонаукові та приватно-наукові методи пізнання.

До загальнонаукових методів належать:

- метод системно-структурного аналізу, що полягає у визначенні місця державного кредитування у фінансовій системі держави, встановлення його змісту;

- функціональний метод – передбачає виявлення зв’язків між елементами фінансової системи, а саме: визначення функціональної характеристики державного і банківського кредитів як фінансово-правових інститутів;

- соціологічний метод – надає можливість розкрити суспільні умови, які мають сприяти розкриттю фінансово-правових інститутів та норм, що їх утворюють;

- метод звернення до інших юридичних (наприклад, конституційного, адміністративного, цивільного) і неюридичних наук з метою використання їх досягнень при аналізі фінансово-правових явищ.

До приватно-наукових методів дослідження належать:

- формально-юридичний метод – забезпечує вивчення та аналіз діючого законодавства України в галузі державного кредитування та практики його застосування державними органами;

- історико-правовий метод дозволяє розглянути умови виникнення відносин по державному кредитуванню, його види, визначити основні етапи розвитку окремих видів державного кредитування та дати наукову оцінку сучасного стану об’єкта дослідження;

- порівняльно-правовий метод – застосовувався при вивченні нормативно-правових актів України, досвіду зарубіжних країн з метою відшукування шляхів подальшого вдосконалення відносин по державному кредитуванню.

Науково-теоретичну основу дослідження складають праці вчених-юристів із теорії держави і права та фінансового права. Структуру і направлення дисертаційного дослідження визначили праці провідних теоретиків загальної теорії права, таких як С.С. Алексєєв, С.Н.Братусь, Д.А.Керімов, В.О.Котюк, М.Н.Марченко, Н.І.Матузов, І.С.Самощенко, А.Ф.Шебанов, Г.Ф.Шершеневич, Л.С.Явич тощо.

Найбільш важливими в науковому плані для автора були теоретичні висновки вітчизняних та російських вчених в галузі фінансового права: М.М.Артемова, К.С.Бельського, В.В.Безчеревних, Л.К.Воронової, О.М.Горбунової, О.Ю.Грачової, М.А.Гурвича, І.Б.Заверухи, М.В.Карасьової, Ю.О.Крохіної, М.П.Кучерявенка, В.О.Лебедєва, О.П.Орлюк, П.С.Пацурківського, М.І.Піскотіна, Н.Ю.Пришви, Ю.А.Ровінського, Л.А.Савченко, Е.Д.Соколової, Г.А.Тосуняна, Н.І.Хімічевої, Р.О.Халфіної, О.І.Худякова, С.Д.Ципкіна та інших.

Автором викоритсано роботи таких відомих зарубіжних дослідників в сфері фінансів та фінансового права як А.С.Ангелова, П.Годме, Г.Жеза, М.Костова. При розробці окремих теоретичних проблем автор використовував паці вчених-економістів: О.Д.Василика, Е.А.Вознесенського, А.З.Дадашева, П.Н.Дятлова, О.Т.Євтуха, М.І.Кравченка, В.О.Омельчука, Д.Г.Черніна та інших.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Дисертація є однією з перших теоретичних робіт, розробленою за результатами дослідження значного нормативного масиву та теоретичних розробок з питань регулювання відносин, що виникають в процесі державного кредитування. Це дозволило отримати нові наукові результати, які обґрунтовані в дисертації. На захист виносяться наступні основні положення і висновки, які мають елементи новизни:

Представлена дисертація є одним із перших досліджень, в якому розглядаються відносини по державному кредитуванню, що є відмінними від відносин державного кредиту, хоча попередні дослідження їх ототожнювали. Проблемами державного кредиту в країнах СНД опікувалися лише два вчених-юриста: російський дослідник М.М.Артемов та вітчизняний фахівець з фінансового права І.Б.Заверуха, які здійснили комплексні дослідження відносин по державному кредиту, в яких держава виступає позичальником. Дана робота обґрунтовує появу нових видів відносин – державного кредитування, головною особливістю яких є участь в них держави в якості кредитора.

Обґрунтовується необхідність розмежування інститутів державного кредиту і державного кредитування, оскільки вони регулюють різні за своєю природою відносини. Перший – відносини по залученню вільних коштів фізичних і юридичних осіб державою та органами місцевого самоврядування для наповнення бюджетів та виконання покладених на них повноважень. За рахунок державного кредиту погашається внутрішній державний борг України, а держава бере на себе зобов’язання повернути кредит на визначених умовах. Другий – регулює відносини по цільовому виділенню коштів з державного та місцевих бюджетів фізичним і юридичним особам на кредитування пріоритетних напрямків розвитку суспільства: молодіжного житлового будівництва, індивідуального житлового будівництва на селі, здобуття вищої освіти, сільського господарства. В цих відносинах фізичні і юридичні особи зобов’язуються використовувати кредит за цільовим призначенням, погасити його та сплатити відсотки. Умови кредитування встановлюються державою. На жаль, практика державного кредитування здобуття вищої освіти зустрічається нечасто, але у зв’язку з прийняттям Закону України “Про податок з доходів фізичних осіб” та введенням податкового кредиту, така форма державного кредитування набуває подальшого розвитку.

Основними відмінними рисами відносин по державному кредитуванню є:

- суб’єктний склад: держава виступає кредитором, а фізичні і юридичні особи - позичальниками;

державно-владний характер відносин: держава-кредитор в односторонньому порядку встановлює умови надання та повернення таких кредитів; а фізичні і юридичні особи зобов’язуються виконувати встановлені вимоги;

засіб забезпечення повернення державного кредиту: на відміну від банківського кредитування, засобом забезпечення виступає, як правило, об‘єкт, під який надається кредит (квартира, житловий будинок, майбутній врожай).

Обґрунтовується, що відносини, які виникають в процесі державного кредитування, є бюджетними, оскільки:

щорічними Законами “Про Державний бюджет України” визначаються обсяги державного кредитування пріоритетних напрямків розвитку суспільства;

в доходній частині державного бюджету передбачаються обсяги надходжень, одержаних від погашення раніше виданих кредитів;

держава для втілення програми державного кредитування в життя створює відповідні механізми, а саме: державні фонди коштів, за допомогою яких безпосередньо відбувається надання кредитів, контролюється їх цільове використання та забезпечується повернення кредитів державі з додержанням встановлених вимог.

Визначено правову природу державних фондів коштів, що утворюються в процесі здійснення державного кредитування. Досліджено, що зазначені фонди коштів за своєю природою є публічними, оскільки їх діяльність спрямована на задоволення суспільного інтересу і держава таким чином вирішує проблеми фінансування пріоритетних напрямків розвитку суспільства.

До публічних фондів коштів слід відносити: фонди коштів, що утворюються в процесі фінансової діяльності держави, місцевого самоврядування, фондів коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування, фондів коштів, які утворюються в процесі державного кредитування: Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву та Державний фонд індивідуального житлового будівництва на селі та інші. На сьогоднішній день ефективність діяльності зазначених фондів є досить низькою. Що зумовлюється недостатністю фінансових ресурсів держави, але існує нагальна потреба в їх розвитку.

Обґрунтовано, що створені в Україні фонди державного кредитування є цільовими державними фондами, оскільки створюються у складі Державного бюджету України та формуються за рахунок його коштів, мають чітку мету діяльності і визначені напрямки використання коштів. Вони мають наступні юридичні особливості:

- особливе місце розташування у бюджетній системі держави або муніципальних утворень: утворюються у складі державного або місцевих бюджетів, підпорядковуються загальним принципам бюджетного процесу, але мають фінансову відособленість;

- представляють собою правову форму сукупності економічних відносин з приводу утворення та розподілення фінансових ресурсів певної території, за ними закріплюються суворо визначені джерела формування та спеціально визначені цілі витрачання;

- створюються з певною метою для забезпечення виконання якої вони і діють.

- здійснюють фінансову діяльність на підставі кошторисів доходів та видатків, які затверджуються представницьким органом влади відповідного територіального рівня;

- основи правового статусу регулюються Законом України “Про Державний бюджет України” (на відповідний рік) та іншими нормативно-правовими актами.

Запропоновано закріпити в Бюджетному кодексі України таке визначення державного цільового фонду – це фонд грошових коштів, утворений відповідно до законодавства України за рахунок доходів цільового призначення з чітко визначеними напрямками використання коштів.

З метою подальшого вдосконалення системи державного кредитування здобуття вищої освіти та сільського господарства запропоновано створити в Україні Державний фонд вищої освіти та Державний фонд підтримки розвитку агропромислового комплексу. Це дасть можливість сконцентрувати державні кошти у єдиного розпорядника і забезпечить ефективне їх використання.

Теоретична і практична значимість роботи полягає у можливості використання результатів дисертаційного дослідження при розробці концепції розвитку законодавства в сфері державного кредитування, уточнення фінансової політики держави, подальших наукових досліджень проблем фінансового права в цілому і його структурних елементів зокрема.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у розвитку та поглибленні фінансово-правової концепції регулювання відносин в галузі діяльності публічних фондів коштів, що є актуальним в умовах розгорнутої дискусії щодо предмету фінансового права.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначається його спрямованістю на вирішення соціальних проблем життя суспільства за допомогою фінансово-правового регулювання. Розроблені положення можуть бути цікавими для студентів, аспірантів, науковців, практичних працівників, які безпосередньо займаються проблемами фінансової діяльності держави.

Теоретичні висновки і практичні пропозиції, викладені в дисертації, можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу “Фінансове право” та його спецкурсів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою. Сформовані в дисертації теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на особистих дослідженнях, аналізі та критичному осмисленні наукових та нормативно-правових джерел. Публікації, в яких викладені результати дослідження, підготовлені здобувачем особисто, без участі співавторів.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри конституційного і адміністративного права Київського національного університету імені Тараса Шевченка та на науково-практичному семінарі аспірантів юридичного факультету університету. Автор викладає курс “Фінансове право” на юридичному факультеті Чернігівського державного інституту економіки і управління, приймав участь у науково-практичній конференції на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Проблеми реформування правовідносин у сучасних умовах очима молодих дослідників” 8-9 квітня 2004 року, Третій міжвузівській науково-практичній конференції в Українсько-Російському інституті (філіалі) Московського державного відкритого університету “Історико-правові і соціально-економічні аспекти розвитку суспільства”, 26 березня 2004 року, м. Чернігів, Всеукраїнській науково-практичній конференції у Національному педагогічному університеті імені М.П.Драгоманова “Юридичні читання молодих вчених” 23 квітня 2004 року, м.Київ, Першій Міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу 2004” 1-15 листопада 2004 року, м. Дніпропетровськ, виступаючи з доповідями по темі дисертації.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у чотирьох статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури.

Повний обсяг дисертації складає 240 сторінок, з яких 55 сторінок займає список використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, ступінь наукової розробки проблеми, що досліджується, визначені її об’єкт та предмет, а також мета і завдання, які необхідно вирішити, обґрунтовується теоретичне і практичне значення роботи, її методологічні та теоретичні основи, наукова новизна дисертаційного дослідження і формулюються положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про їх апробацію.

Розділ 1 “Правове регулювання державного кредитування та його місце в фінансовій системі України” присвячено розробці основних правових засад таких категорій фінансового права як: державний кредит та державне кредитування і визначення їх місця в фінансовій системі країни. Його відкриває підрозділ 1 розділу 1 “Поняття фінансів і фінансової системи”, в якому, враховуючі існуючі дослідження, автор ставить перед собою мету дослідити різні точки зору на категорії “фінанси”, “фінансова система” та її складові.

Фінанси відіграють провідну роль у керівництві економікою, оскільки призводять до формування необхідних фондів коштів держави: централізованих і децентралізованих. Вплив на них з боку держави є неоднаковим: в першому випадку вона виступає повноправним господарем, в другому – держава є лише регулятором відносин, що склалися в ринковій економіці, на що в свій час наголошував ще французький вчений П.М. Годме.

Категорія “фінанси” активно досліджувалася вченими - економістами та юристами. Існує декілька тлумачень цієї категорії. Так, в економічній науці переважає точка зору, що фінанси – це грошові відносини, в результаті яких забезпечується утворення, розподіл і використання грошових доходів і фондів держави і суб’єктів господарювання. Юридична наука відносить фінанси до об’єкту фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування, оскільки вони пов’язані з утворенням і використанням фінансових фондів держави і місцевого самоврядування, мають державно-владний (імперативний) характер.

Фінанси як економічні відносини, що виникають при мобілізації, розподілі та використанні певних фондів грошових коштів, відрізняються між собою, але одночасно характеризуються деякими загальними рисами, що дозволяє об’єднати їх в окремі взаємопов’язані (відносно відокремлені) групи – фінансові інститути. Сукупність фінансових інститутів складає фінансову систему. Проблемним є питання визначення складових фінансової системи, оскільки не тільки в економічній і юридичній літературі вони визначаються по-різному, але й серед дослідників фінансового права не існує єдиної точки зору. Дослідження ж останніх років ставлять питання про розширення переліку фінансових інститутів, що входять до складу фінансової системи.

У підрозділі 2 розділу 1 “Правове регулювання та суть державного кредиту” йдеться про державний кредит як одну із складових фінансової системи. Держава, виконуючі свої функції, здійснює фінансову діяльність, тобто діяльність по мобілізації, розподілу і використанню централізованих і децентралізованих фондів коштів. Залучення коштів до Державного бюджету здійснюється переважно за допомогою обов’язкового методу мобілізації фінансових ресурсів. Але цих коштів, як правило, не вистачає, тому держава вдається до державного кредиту, як одного з методів добровільної мобілізації коштів. В таких відносинах позичальником виступає держава, яка залучає грошові кошти для власних потреб на умовах зворотності, строковості і, як правило, відплатності, а фізичні і юридичні особи, що надають власні кошти у тимчасове користування, виступають кредиторами держави.

Об’єктом державного кредиту є тимчасово вільні кошти громадян та господарюючих суб’єктів, які перетворюються у додаткові фінансові ресурси держави. Основною метою державного кредиту є вирішення проблем фінансування бюджетного дефіциту. Фінансові відносини у сфері держаного кредиту виникають в процесі фінансової діяльності держави з приводу формування, функціонування та погашення державного внутрішнього боргу. Об’єктом даних правовідносин є фінансові ресурси держави.

Особливостями правовідносин, що виникають при державному кредиті є:

однією із сторін (позичальником) завжди виступає держава, орган місцевого самоврядування, або уповноважений ними орган; іншою стороною (кредитором) може бути будь-яка фізична або юридична особа;

державно-владний характер відносин, не зважаючи на те, що держава виступає боржником;

нерівноправність суб’єктів – учасників правовідносин по державному кредиту.

У підрозділі 3 розділу 1 “Правове регулювання державного кредитування” обґрунтовується поява нових правових відносин – державного кредитування. В умовах переходу до ринкових відносин зростає роль державного кредитування як джерела грошових коштів у формуванні та вдосконаленні основних фондів народного господарства.

Намагання деяких науковців об’єднати категорії державного кредиту і державного кредитування в одному, на наш погляд, є недоцільним, оскільки природа зазначених відносин суттєво відрізняється, зокрема:

- при державному кредитуванні кредитором виступає держава, а позичальниками – фізичні і юридичні особи;

- державно-владний характер відносин при державному кредитуванні є більш природнім ніж при державному кредиті, коли держава, виступаючи позичальником, встановлює в односторонньому порядку умови надання та погашення кредиту. У відносинах по державному кредитуванню такий державно-владний припис є типовим, бо, врешті-решт, перевагою кредитора при наданні кредиту є встановлення ним умов кредитування. Інша ж сторона або приймає їх, або ні;

- при державному кредиті залучені кошти направляються на покриття, як правило, бюджетного дефіциту або на фінансування певних потреб держави. Відносини ж по державному кредитуванню передбачають виділення коштів з державного бюджету на конкретно визначені цілі. Напрямки спрямування та обсяги кредитів чітко визначаються статтями видатків бюджету.

Державне кредитування пріоритетних напрямків діяльності держави в Україні набуває все більшого застосування. Так, державне кредитування охоплює на сьогоднішній день вищу освіту, житлове будівництво, індивідуальне житлове будівництво на селі, сільське господарство. Для вирішення поставлених соціальних цілей, як правило, створюються фонди коштів, про появу яких говорить вчений-юрист А.Нечай, характеризуючи фонди соціального страхування і не заперечуючи існування інших видів публічних фондів коштів.

Фонди грошових коштів є об’єктом фінансових відносин. Необхідність у створенні таких фондів виникає при задоволенні складних соціальних потреб. У своєму розвитку грошові фонди проходять три основні стадії: мобілізація грошових коштів; розподіл та перерозподіл коштів фонду; використання коштів фонду.

Під мобілізацією грошових коштів розуміється процес здійснення заходів, які дозволяють за певний час сконцентрувати фінансові ресурси, зосередити їх на вирішенні певної задачі (мети фонду). Розподілення і перерозподілення коштів грошових фондів представляє собою процес їх розділу між окремими особами, які приймають участь у відповідних фінансових відносинах, направлення їх на вирішення окремих задач, які стоять перед цими фондами. Під витрачанням коштів грошових фондів розуміється процес їх використання для вирішення визначених задач.

Останнім елементом будь-якого грошового фонду є результати використання його коштів, саме для досягнення яких вони і створюються. Під результатом використання коштів грошових фондів слід розуміти результат діяльності розпорядника такого фонду та інших осіб, які залучаються до мобілізації, розподілу та використання коштів. В ідеалі результат використання коштів грошового фонду повинен співпасти з метою діяльності фонду. Формування державних цільових фондів є засобами, за допомогою яких здійснюється фінансова діяльність держави і забезпечується ефективність перерозподілу публічних фінансових ресурсів.

Створені в Україні фонди державного кредитування є цільовими державними фондами, оскільки створюються у складі Державного бюджету України та формуються за рахунок його коштів, мають чітку мету діяльності і визначені напрямки використання коштів. Крім того, вони є публічними фондами коштів за своїм спрямуванням, бо створюються з метою задоволення потреб окремих категорій громадян. За своєю суттю ці фонди є фінансовими, оскільки опосередковують грошові відносини, пов’язані з розподіленням фінансових ресурсів держави, що регулюється нормами бюджетного права. Відносини, що виникають при формуванні та використанні коштів фондів державного кредитування є фінансово-правовими відносинами, що зумовлюється характером суб’єктного складу, фінансовим характером відносин, регулюванням нормативно-правовими актами, відповідальністю, яка безпосередньо покладена на державу.

Перший розділ закінчують висновки до нього.

Розділ 2 дисертаційного дослідження “Правове регулювання державного кредитування житлового будівництва” характеризує відносини, що виникають при здійсненні державного кредитування молодіжного житлового будівництва та індивідуального житлового будівництва на селі.

У підрозділі 1 розділу 2 “Правове регулювання державного кредитування молодіжного житлового будівництва” наголошується, що житлова проблема завжди була гострою і на сьогодні залишається не вирішеною. Не існує жодної країни, де б держава не опікувалася вирішенням цього питання. В Україні існує декілька шляхів вирішення житлової проблеми, основними з яких є банківське і державне кредитування. Перший з них не може бути основним, зважаючи на низький соціальний рівень життя населення України. Тому роль держави має бути переважаючою.

Державна молодіжна житлова політика є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку України. Для вирішення цієї проблеми була розроблена Концепція державної житлової реформи і створено Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Правове регулювання і порядок надання державних кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво житла здійснюється на основі Закону України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні” від 23.03.2000 р., Указів Президента “Про першочергові заходи щодо реалізації державної молодіжної політики та підтримки молодіжних громадських організацій” від 06.10.1999 р., “Про Основні напрями забезпечення житлом населення України на 1999-2005 роки” від 24.05.2000 р. та Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла” від 24.02.2003 р.

Право на отримання кредиту мають молоді сім’ї та одинокі молоді громадяни, які потребують поліпшення житлових умов. Основними умовами кредитування будівництва (реконструкції) і придбання житла є громадянство України; вік до 30 років включно для подружжя та до 28 років включно для одиноких молодих громадян; підтвердження документально права на поліпшення житлових умов; сплата першого внеску. Кредит надається регіональним відділенням Фонду строком до 30 років зі сплатою 3% річних суми зобов’язань за кредитом.

Пільгові умови передбачені для позичальників, які мають дітей та для тих, хто проживає у збудованому (реконструйованому) за рахунок кредиту індивідуальному будинку в сільській місцевості і постійно працює у сільськогосподарському виробництві, на підприємствах переробної та інших галузей агропромислового комплексу, що функціонують у сільській місцевості, в соціальній сфері села та органах місцевого самоврядування на селі.

Зважаючи на недостатнє фінансування будівництва і придбання житла з Державного бюджету та коштів Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, Уряд України затвердив Порядок часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла. Перспективи розвитку державної молодіжної житлової політики окреслені “Державною програмою забезпечення молоді житлом на 2002-2012 роки”.

У підрозділі 2 розділу 2 “Правове регулювання державного кредитування індивідуального житлового будівництва на селі” наголошується, що одним з пріоритетних напрямів відродження сіл України, поліпшення демографічної ситуації в державі, є будівництво житла для працівників сільського господарства.

Регулювання суспільних відносин, які виникають у процесі будівництва житла у сільській місцевості здійснюються нині Законом України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу” від 15.05.1992 р., Указом Президента України “Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі” від 27.03.1998 р., Постановами Кабінету Міністрів України “Про розвиток житлового будівництва та поліпшення соціально-демографічної ситуації на селі” від 28.07.1992 р., “Про сприяння індивідуальному житловому будівництву за рахунок надання державного довгострокового пільгового кредиту” від 26.06.1993 р., “Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі” від 05.10.1998 р.

Реалізація державних програм кредитування індивідуального житлового будівництва на селі та програми “Власний дім” здійснюється через Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі. Основними умовами надання державного пільгового кредиту індивідуальним забудовникам житла на селі або придбання житла на селі є громадянство України; постійне проживання або переселення на постійне місце проживання в сільську місцевість; праця у сільськогосподарському виробництві, у соціальній сфері села або в органах місцевого самоврядування на селі; підтвердження позичальником своєї платоспроможності .

Кредит може бути наданий: коштами у безготівковій формі або матеріальними ресурсами, необхідними для будівництва. Крім того, позичальник може отримати кредит авансом в розмірі до 25 відсотків суми кредиту. Терміни використання кредиту обумовлюються кредитною угодою, але не можуть перевищувати 2 роки з дня одержання першої частини.

Погашення державного пільгового кредиту на будівництво або придбання житла на селі індивідуальними забудовниками розпочинається через 2 місяці після завершення терміну використання кредиту. Формою погашення можуть бути кошти або сільськогосподарська продукція власного виробництва.

Таким чином, реформування аграрного сектору країни матимуть позитивні результати за умови їх соціального спрямування на підвищення життєвого рівня громадян, які живуть і працюють на українській землі. Основним джерелом коштів для підтримки індивідуального житлового будівництва на селі повинні стати державні пільгові кредити, обсяги яких необхідно передбачувати щорічно в Законі України "Про Державний бюджет України“ і доповнюватися за рахунок місцевих бюджетів та інших джерел.

Другий розділ закінчується висновками до нього.

Розділ 3 “Правове регулювання інших видів державного кредитування” характеризує відносини, що виникають при здійсненні державного кредитування вищої освіти та державного кредитування сільського господарства.

У підрозділі 1 розділу 3 “Правове регулювання державного кредитування здобуття вищої освіти” наголошується, що майбутнє кожної держави залежить перш за все від освіченості її нації. Метою освітньої політики України є забезпечення стійкого економічного і соціального розвитку. На державу покладено ключове завдання підтримки вищої освіти в умовах підвищення попиту на неї. На наш погляд, вища освіта повинна бути доступною для всіх членів суспільства на основі повної рівності й залежності від здібностей кожного.

Під державним кредитуванням освітянських послуг мається на увазі надання молодим громадянам пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності.

В Україні державна підтримка здобуття вищої освіти здійснюється на підставі Законів України “Про сприяння соціального становленню та розвитку молоді в Україні” від 23.03.2000 р., “Про вищу освіту” від 17.01.2002 р., Указу Президента “Про Основні напрямки реформування вищої освіти в Україні” від 12.09.1995 р., Постанови Кабінету міністрів України “Про затвердження Порядку надання цільових пільгових державних кредитів для здобуття вищої освіти у вищих навчальних закладах за різними формами навчання незалежно від форм власності” від 27.05.2000 р.

Кредит для здобуття освіти за денною, вечірньою та заочною формами навчання у вищих навчальних закладах незалежно від форм власності можуть одержувати молоді громадяни України віком до 28 років, які успішно склали вступні іспити або студенти, що навчаються на платній основі у вищому закладі освіти, розташованому на території України.

Повернення кредиту здійснюється одержувачем кредиту починаючи з дванадцятого місяця після закінчення навчання у вищому навчальному закладі зі сплатою 3% річних протягом 15 років. Кредит та відсотки за користування ним взагалі не повертаються:

якщо одержувач кредиту після закінчення вищого навчального закладу пропрацював за фахом не менше 5 років у державному або комунальному закладі у сільській місцевості;

якщо одержувачу кредиту встановлена інвалідність 1 групи;

якщо на момент виплати настала смерть одержувача кредиту.

Отже, стратегічним напрямком реформування та розвитку вищої освіти України має бути підвищення доступності якісної освіти для найширших верств населення на основі впровадження системи фінансування і кредитування освіти за рахунок державних та приватних коштів. Одним з механізмів вирівнювання умов може стати перенесення наголосу з фінансування установ на фінансування студентів.

У підрозділі 2 розділу 3 “Правове регулювання державного кредитування сільського господарства” наголошується на пріоритетності розвитку агропромислового комплексу як складової частини економіки більшості держав. На наш погляд, в Україні державна підтримка сільського господарства має бути невід’ємним компонентом сучасної аграрної політики, а втручання держави – мати вирішальне значення та визначати економічний стан АПК країни.

Необхідність бюджетної підтримки обумовлена тим, що сільське господарство в умовах ринку не може в силу своєї специфіки успішно брати участь у міжгалузевій конкуренції.

Об’єктивна реальність свідчить, що сільському господарству мають надаватися пільгові кредити, інакше значно більші витрати треба буде здійснювати на дотування сільськогосподарської продукції.

Основним принципом пільгового кредитування сільського господарства є високий рівень державної підтримки, часткова компенсація діючої процентної ставки з бюджетних коштів. Система сільськогосподарського кредиту в Україні була започаткована Указом Президента “Про невідкладні заходи щодо фінансово-кредитного забезпечення формування державних продовольчих ресурсів 1994-1995 років” від 02.06.1994 р., на виконання якого розроблялася відповідна нормативна база. На протязі останніх років постійно вдосконалювався порядок надання державних кредитів сільськогосподарським виробникам і Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2004 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів” від 18.02.2004 р. передбачається надання компенсації на конкурсній основі підприємствам агропромислового комплексу, які залучили кредити.

Результати останніх років показали, що український агропромисловий комплекс проявляє свою велику життєздатність та поступово адаптується до ринкових умов господарювання. Сільськогосподарські та інші підприємства АПК дотримуючись усіх встановлених вимог, забезпечуючи цільове використання кредиту, мають реальну можливість одержати з Державного бюджету фінансову підтримку через механізм здешевлення кредитів комерційних банків покращити своє фінансово-економічне становище. На наш погляд, комплексне державне регулювання аграрного ринку буде сприяти виходу аграрного сектора з кризового становища та забезпечить його подальший розвиток.

Третій розділ закінчується висновками до нього.

ВИСНОВКИ

У висновках підбито загальні підсумки і результати проведеного наукового дослідження, вміщені основні положення, що становлять зміст дисертаційної роботи.

В дослідженні наведено теоретичні узагальнення і нове рішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні сфери фінансово-правового регулювання відносин, що виникають в процесі державного кредитування, та в розробці пропозицій щодо вдосконалення законодавства, яке регулює ці відносини.

1. Однією із складових фінансової системи є кредит. Відносини по державному кредиту є одним із різновидів цієї категорії. Традиційно державний кредит розглядається як відносини, що виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів фізичних і юридичних осіб до державного бюджету з метою покриття бюджетного дефіциту та забезпечення виконання державою своїх завдань і функцій. Ці відносини мають державно-владний характер, що проявляється у встановленні державою всіх умов надання та повернення державного кредиту.

2. Відносно новими є відносини по державному кредитуванню, основними відмінними рисами яких можна назвати наступні:

держава виступає кредитором та надає кредити фізичним і юридичним особам на визначені цілі, а фізичні і юридичні особи - позичальниками;

держава-кредитор в односторонньому порядку встановлює умови надання та повернення таких кредиті, а фізичні і юридичні особи зобов’язуються виконувати встановлені вимоги;

забезпеченням повернення державного кредиту є, як правило, об‘єкт, під який надається кредит.

3. Відносини по державному кредитуванню є виключно бюджетними, оскільки видача кредитів може здійснюватися тільки за рахунок державних коштів на підставі правових норм, передбачених Законом України “Про Державний бюджет України” (на відповідний рік). Ефективне функціонування цих відносин можливе лише при утворенні спеціальних публічних фондів, які б забезпечували процес надання та погашення вже виділених державних кредитів.

4. Не дивлячись на ототожнення деякими науковцями поняття державного кредиту і державного кредитування, інститут державного кредитування має бути виділений в окремий інститут бюджетного права.

5. Предметом фінансового права у сучасний період є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування з приводу формування, розподілу та використання публічних фондів коштів з метою виконання завдань і функцій держави і місцевого самоврядування.

6. Пропонуємо закріпити в Бюджетному кодексі України таке визначення державного цільового фонду – це фонд грошових коштів, утворений відповідно до законодавства України за рахунок доходів цільового призначення з чітко визначеними напрямками використання коштів.

7. Державна житлова політика України знаходиться у стані реформування, що передбачає необхідність розроблення і прийняття законів “Про житлове кредитування громадян України”, “Про державне фінансування та цільове довгострокове кредитування будівництва житла” тощо.

8. Зважаючи на те, що Національним банком України відповідно до Указу Президента “Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень” від 14.07.2000 р. розроблена Комплексна програма розвитку банківської системи України, одним із головних