ВСТУП
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
ОЛІЙНИК ІННА ЛЕОНІДІВНА
УДК № 351.74:34.03 (47+57)
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВЗАЄМОДІЇ МІЛІЦІЇ (ПОЛІЦІЇ) КРАЇН-УЧАСНИЦЬ СНД У БОРОТЬБІ З ПРАВОПОРУШЕННЯМИ
12.00.07 – теорія управління; адміністративне право
і процес; фінансове право; інформаційне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Ірпінь – 2005
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі адміністративного права та державного управління Донецького юридичного інституту МВС України.
Науковий керівник: доктор наук з державного управління, професор,
заслужений діяч науки і техніки України
ШАМРАЙ ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ,
Національна академія державної податкової служби України, начальник
факультету податкової міліції
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент
БЕРЛАЧ АНАТОЛІЙ ІВАНОВИЧ,
Відкритий Міжнародний університет розвитку людини “Україна”, завідувач кафедри адміністративного та фінансового права;
кандидат юридичних наук
ФЕДОРЧУК ОЛЕГ МИКОЛАЙОВИЧ,
Національний університет “Острозька академія”, заступник декана правничого факультету
Провідна установа: Кримський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ (м. Сімферополь)
Захист відбудеться “31” травня 2005 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.855.02 Національної академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. Садова, 53.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державної податкової служби України за адресою: 08201, Київська область, м. Ірпінь, вул. К. Маркса, 31.
Автореферат розісланий “28” квітня 2005 року.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради М.В. Коваль
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що в даний час глобалізація і сучасні технології створюють нові можливості для злочинного світу. Проникнення у вітчизняну злочинність транснаціонального компонента саме по собі є частиною загальної тенденції глобалізації злочинності. Це проникнення відрізняється різноманіттям форм і видів – від інтеграції розрізнених злочинних груп у транснаціональні кримінальні структури до агресії міжнародної наркомафії, нелегальної міграції, й іншими небезпечними напрямами, що розглядають Україну й інші держави-учасниці СНД які найбільш перспективні потенційні ринки. Інтеграція злочинності йде більш швидкими темпами порівнюючи з інтеграцією зусиль по боротьбі з нею. Транснаціональна злочинність ставить перед правоохоронними органами, у тому числі й органами внутрішніх справ, держав-учасниць СНД ряд правових і організаційних проблем, розв’язання яких вимагає нетрадиційного мислення, політичної волі й бажання співробітництва, значних матеріально-технічних витрат, координації спільних зусиль і удосконалення взаємодії.
Успішна боротьба з міждержавною злочинністю об’єктивно стає загальним завданням, яке неможливо вирішити силами органів внутрішніх справ однієї держави. Транснаціональна злочинність набрала значні масштаби, що якісно погіршило кримінологічну ситуацію. Активізація криміногенних проявів у суспільстві несе в собі пряму загрозу конституційному ладу, цілісності та незалежності держави, його суверенітету. Сучасність жде від правоохоронних органів активної діяльності в боротьбі з правопорушеннями та міждержавною злочинністю. Досягти вагомих результатів у цій сфері можна тільки завдяки співробітництву та взаємодії правоохоронних органів, у тому числі й міліції (поліції) держав-учасниць СНД.
Міжнародне визнання прав людини стає орієнтиром для розвитку всього людства у напрямі створення спільноти правових держав. Одним із чинників, що ускладнює забезпечення прав і свобод людини, стає об’єднання національної злочинності з міждержавною та проникнення транснаціональної злочинності у систему соціальних, правових, фінансових, економічних відносин. Адекватність відповіді на виклики цього небезпечного соціального явища потребує подальшого об’єднання зусиль міжнародної спільноти в напрямі забезпечення захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави. Реалії сьогодення вимагають пошуку та запровадження нових методів і механізмів, спрямованих на поліпшення та стабілізацію криміногенної ситуації як в Україні, так і в інших країнах-учасницях СНД.
Сучасна криміногенна ситуація змушує міліцію України та поліцію інших країн СНД вести пошуки нових форм і методів роботи, реформувати організаційну структуру системи управління з метою вжиття додаткових заходів, спрямованих на ефективне забезпечення правопорядку, захисту конституційних прав громадян та активізацію боротьби з транснаціональною, міждержавною злочинністю. Певні просування на цьому шляху мають місце, але, на жаль, вони не носять комплексного характеру. У зв’язку з недостатнім рівнем правової культури правоохоронців не завжди відповідає вимогам часу практична взаємодія міліції (поліції) країн-учасниць Співдружності у боротьбі з правопорушеннями, а також потребує наукового супроводження координація їх діяльності.
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці класиків наукової думки І. Канта, К. Маркса, Ф. Енгельса та ін.; розробки сучасних фахівців з теорії держави та права, теорії управління та адміністративного права, міжнародного права, інших галузевих правових наук: В.Б. Авер’янова, В.І. Андріянова, Г.В. Атамчука, О.М. Бандурки, Д.М. Бахраха, І.Л. Бачило, П.М. Бірюкова, Ю.П. Битяка, В.Т. Білоуса, О.К. Безсмертного, В.П. Бож’єва, А.Н. Глібова, І.П. Голосніченка, А.І. Дмітрієва, Д.П. Зеркіна, Г.В. Ігнатенка, Г.Г. Єгіозаряна, В.Г. Ігнатова, Р.А. Калюжного, Л.В. Коваля, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, І.І. Карпець, В.Н. Кудрявцева, В.В. Луньова, І.Е. Марочкіна, Г.І. Петрова, В.М. Плішкіна, Г.Х. Попова, К.С. Родіонова, О.Ф. Скакун, Л.Д. Тимченка, Ю.А. Тихомирова, М.М. Тищенка, М.А. Ушакова, Ю.С. Шемчушенка, Є.А. Шибаєвої, В.К. Шкарупи, Г.В. Щокіна, В.Є. Емінова, В.А. Юсупова, М.П. Яблокова, О.Н. Ярмиша та ін.
Ефективність взаємодії органів внутрішніх справ Співдружності залежить від стану законодавчої бази, що регулює ці процеси. Однак, незважаючи на напрацьований досвід у цьому напрямі протягом десяти років, механізм їх реального впровадження й до цього часу залишається невідлагодженим і недосконалим. Отже, важливого значення набувають проблеми наповнення реальним змістом міждержавного співробітництва у боротьбі із злочинністю, своєчасної ратифікації міжнародних договорів, розробки оптимальних організаційно-правових механізмів діяльності міліції (поліції), які зможуть комплексно вирішувати питання щодо реалізації, охорони та захисту прав і свобод людини, протидії глобалізації криміналу, а також злагоджено взаємодіяти з відповідними органами зарубіжних країн і міжнародними організаціями. У свою чергу, ці питання обумовлюють потребу у подальшому науковому вивченні й осмисленні сутності взаємодії у правоохоронній діяльності країн-учасниць СНД, правовідносин у міжнародній правоохоронній сфері, чинників удосконалення взаємодії у міждержавній боротьбі з правопорушеннями. Таким чином, дослідження організаційно-правових засад взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями набуває особливого змісту й актуальності.
Недослідженість належним чином цієї теми, недостатня нормативна урегульованість процесу взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД викликає теоретичний і практичний інтерес для виконання запропонованого дисертаційного дослідження.
Вище зазначене в комплексі і зумовило вибір теми цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах планів наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 6.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період з 2002–2005 рр., наказ МВС України від 30.06.2002 р. № 635), наказу МВС України від 05.07.2004 р. № 755 “Про затвердження Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років”.
Робота спрямована також на виконання основних положень Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття (затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. № 8 км/1) та Перспективного плану дій МВС України у сфері європейської інтеграції та співробітництва з ЄС (затверджено Розпорядженням МВС України від 30 грудня 2002 р. № 618).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: на основі узагальнень основних положень праць науковців та позитивного досвіду практиків розкриття сутності, поняття і особливості взаємодії та її координації; комплексний аналіз чинного національного законодавства, законодавства країн-учасниць Співдружності незалежних держав і міжнародних нормативно-правових актів щодо діяльності міліції України та поліції інших країн-учасниць у сфері міждержавної боротьби з правопорушеннями; обґрунтування доцільності розбудови Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю й іншими небезпечними видами злочинів як наднаціонального суб’єкта по координації боротьби із міждержавною злочинністю; розробка науково обґрунтованих положень і рекомендацій, спрямованих на системне удосконалення організаційно-правових засад взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД, підвищення організаційних засад управління у цій сфері.
Досягнення цієї мети реалізовувалося через постановку і вирішення таких завдань дослідження:
- провести історико-теоретичний аналіз організації взаємодії міліції (поліції) у межах країн-учасниць СНД;
- на основі існуючих у науковій літературі поглядів визначити поняття “взаємодія”, розкрити зміст цієї “взаємодії”, сутність та її значення в діяльності міліції (поліції) держав Співдружності шляхом системного дослідження міждержавної правоохоронної діяльності;
- дослідити сучасний стан і форми взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД;
- встановити рівень розробки організаційно-правових проблем і розвиток системи взаємодії міліції (поліції);
- розкрити сутність та особливості механізму здійснення взаємодії;
- проаналізувати чинне національне та міжнародне законодавство у сфері боротьби із злочинністю, положеннями яких мають керуватися країни-учасниці СНД під час міждержавної правоохоронної діяльності, напрями їх удосконалення;
- визначити процедуру ратифікації міждержавних угод, що постають правовою базою у сфері боротьби із злочинністю;
- узагальнити практику міжнародної правоохоронної діяльності за участю ООН, Інтерполу, Європолу та інших міжнародних організацій із визначенням їх організаційних структур, функцій, методів та форм;
- внести пропозиції щодо удосконалення організаційно-правових заходів взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць Співдружності.
Об’єктом дослідження є правові відносини, що формуються у сфері діяльності міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями.
Предметом дослідження є теоретичні й організаційно-правові засади, форми та принципи взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями, а також шляхи її удосконалення.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сучасна теорія дослідження вітчизняних та іноземних вчених з проблем міждержавної взаємодії у сфері правоохоронної діяльності. Спираючись, передусім, на вітчизняну теоретико-методологічну спадщину, автор виходить з діалектичного світорозуміння. Методологічною базою дисертаційного дослідження є комплекс методів збирання, аналізу та обробки емпіричної інформації. Серед них слід виділити методи системно-теоретичного, порівняльного, конкретно-історичного аналізу зарубіжних і вітчизняних джерел. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1–1.2, 2.1–2.2) Системний метод використовувався під час дослідження взаємодії з позицій теорії управління (підрозділ 1.2), визначення правової бази у системі взаємодії в діяльності міліції (поліції) держав Співдружності (розділ 2). За допомогою організаційно-структурного, функціонального та системного методів досліджено взаємодію у міждержавній правоохоронній сфері як системи (розділ 1, підрозділ 2.1). Історико-правовий метод застосовано під час аналізу еволюції нормативно-правової бази у правоохоронній сфері за роки незалежності країн-учасниць СНД ( підрозділ 1.2, 2.1). Порівняльно-правовий метод широко використано для дослідження зарубіжного досвіду взаємодії у правоохоронній діяльності (підрозділ 3.1). Завдяки цьому методу визначено напрями удосконалення національного законодавства задля інтеграції України до світової спільноти, ефективної взаємодії міліції (поліції) у сфері міждержавної боротьби із криміналом. Статистичний метод використовувався для ілюстрації досягнень і недоліків у правовому регулюванні відносин у міждержавній правоохоронній сфері та визначення шляхів підвищення ефективності взаємодії міліції (поліції) під час боротьби з правопорушеннями (розділи 2, 3).
Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих актів (передусім закони України “Про міліцію”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про державний кордон України”, “Про міжнародні договори України”), нормативно-правові акти органів виконавчої влади, у тому числі МВС України, міжнародно-правові документи робочих органів Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи, Європейської комісії ЄС, статутних органів Співдружності незалежних держав, Міжнародної організації кримінальної поліції – Інтерпол; національна правозастосовна практика, досвід здійснення міжнародної правоохоронної діяльності провідних держав світу, довідкова література, статистичні та аналітичні матеріали, які містять інформацію з досліджуваної проблеми. Дисертант звертався також до актуальної політико-правової публіцистики, на сторінках якої дискутується багато питань правоохоронної діяльності в цілому та співробітництву у сфері транснаціональної злочинності.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі запропонованого автором підходу щодо розуміння поняття “взаємодія” у діяльності міліції (поліції) країн-учасниць Співдружності незалежних держав уперше в вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексно розглядаються організаційно-правові засоби міждержавної діяльності у правоохоронній сфері, їх взаємодія у процесі запобігання та боротьби з правопорушеннями та транскордонною злочинністю.
За результатами проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків, запропонованих особисто дисертантом. Елементи новизни знайшли вираження у таких положеннях:
- уперше проведено системний концептуально-цілісний аналіз взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД, обґрунтовано ряд нових і важливих для юридичної науки та практики понять і положень;
- уточнено поняття взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями, а це організована на нормативних актах, взаємозалежна, погоджена за часом і місцем діяльності декількох її суб’єктів, спрямована на виконання загальних завдань зміцнення законності, порядку та боротьби з правопорушеннями;
- визначено сутність і значення взаємодії в діяльності міліції (поліції) країн-учасниць СНД, здійснено комплексний аналіз механізму взаємодії;
- визначено організаційно-правове регулювання, характер, форми та механізм взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД;
- виявлено сутність правової бази взаємодії, її стан та основні напрями;
- з’ясовано процедуру ратифікації міждержавних угод між правоохоронними органами країн Співдружності, що постають правовою базою у сфері боротьби із правопорушеннями;
- обґрунтовано необхідність існування “єдиного правового поля СНД”, узагальнено та запропоновано власне поняття “права СНД”;
- запропоновано систему заходів превентивного та репресивного характеру, що торкаються правових інтересів суверенних держав-учасниць СНД у забезпеченні невідворотності покарання правопорушників та усунення причин й умов міждержавної злочинності;
- сформульовано напрями та пропозиції щодо удосконалення національного та міждержавного законодавств у галузі міжнародної правоохоронної діяльності;
- дістала подальший розвиток практика міжнародної правоохоронної діяльності на підставі досвіду взаємодії за участю ООН, Інтерполу, Європолу та інших міжнародних організацій;
- обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що розглянуті в ньому положення дозволяють визначити підходи до вирішення як науково-теоретичних, так і практичних організаційно-правових проблем:
- у науково-дослідній сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки проблем організаційно-правових засад взаємодії у правоохоронної сфері;
- у правотворчості – використання результатів дослідження сприятиме удосконаленню правового регулювання у міждержавному співробітництві;
- у правозастосовній діяльності – застосування одержаних результатів дозволить поліпшити практичну діяльність міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями та міждержавною злочинністю, удосконалювати і надалі таку взаємодію із залученням до цієї роботи зарубіжних правоохоронних органів та відповідних міжнародних організацій з метою удосконалення боротьби з міжнародною злочинністю;
- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні дисциплін “Західноєвропейські стандарти діяльності поліції”, “Управління в органах внутрішніх справ”, “Адміністративна діяльність ОВС”. Їх враховано також у кафедральних науково-методичних розробках, в яких брав участь автор. Деякі положення дисертації доцільно використовувати для розробки спецкурсу “Транснаціональна та міждержавна організована злочинність”;
- у правовиховній сфері – положення й висновки дисертації можуть слугувати матеріалом для підвищення рівня правової культури суспільства та працівників міліції як України, так і інших країн-учасниць, які ведуть боротьбу з транскордонною злочинністю та правопорушеннями, підготовки правоохоронців нової генерації.
Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідного законодавства та науково-правових джерел. Усі результати одержані безпосередньо автором і знайшли своє відображення в опублікованих ним роботах. У процесі одержання нових наукових результатів ідеї та розробки В.О. Шамрая, з яким опубліковано одну роботу, не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження розглядалися на засіданнях кафедри адміністративного права та державного управляння Донецького юридичного інституту МВС при ДонНУ. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки було оприлюднено у доповідях на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі і міжнародних: Міжнародний семінар “Проблеми боротьби із контрабандою автотранспортних засобів” під егідою Пакту стабільності країн Південно-Східної Європи (м. Кишинів, Молдова 3–8 травня 2004 р.), Міжнародний науково-практичний семінар “Безпека у Причорноморському регіоні: погрози і протидія” (м. Одеса, 8 квітня 2004 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Актуальные проблемы юридической науки и практики” (м. Орел, Росія 26 лютого 2004 р.), міжнародно-практична конференція “Актуальные проблемы обеспечения экономической безопасности государства” (м. Астана, Казахстан, 28–29 травня 2004 р.), IV Міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми впровадження інформаційних технологій в економіці” (м. Ірпінь, 15–17 травня 2003р.), Міжнародної курсантсько-студентської науково-практичної конференції “Податкові та інші правоохоронні органи у XXI столітті: управління, діяльність, взаємодія” (м. Ірпінь, 30 травня 2003 р.), Міжнародна науково-практична конференція “Совершенствование деятельности органов внутренних дел по профилактике безнадзорности и предупреждению правонарушений несовершеннолетних” (м. Орел, Росія 27 лютого 2003 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція “Участь громадськості в охороні громадського порядку” (м. Одеса, 28–29 листопада 2003 р.), Міжвузівська науково-практична конференція “Проблеми забезпечення особистої безпеки працівників ОВС та представників громадських формувань під час охорони громадського порядку” (м. Донецьк, 26 березня 2004 р.). Теоретичні напрацювання автора використовувалися у процесі роботи експертів для XXVI засідання РМВС країн-учасниць СНД та обговоренні в Першій всеукраїнській Літній школі на тему “Транснаціональні форми організованої злочинної діяльності”.
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у десяти наукових працях, шість із яких опубліковані у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура дисертації. Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається із вступу, трьох розділів, що охоплюють шість підрозділів, висновку, списку використаних джерел із 225 найменувань. Обсяг основного тексту дисертації – 210 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається її зв’язок з науковими планами, темами, програмами, визначається об’єкт, предмет, мета, основні завдання та методи дослідження, розкривається наукова новизна та практичне значення отриманих результатів, характеризується особистий внесок здобувача щодо одержаних результатів дослідження, відомості про їх апробацію та публікації.
Розділ I – “Загальна характеристика взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями” – складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 “Поняття, сутність взаємодії та її значення в діяльності міліції (поліції)” комплексно розглядається взаємодія з позиції теорії управління (в організаційно-правовому аспекті). Дається характеристика понятійного апарату “взаємодії”. Зміст взаємодії виступає інструментом прозорого й об’єктивного розгляду певного напряму роботи такого інституту правозабезпечення, як міліція (поліція). Слід зазначити, що взаємодія – це обмін результатами діяльності, у процесі якої важливо не тільки здійснити обмін інформацією, а й організувати обмін діями, спланувати загальну діяльність. Незважаючи на досить широке застосування поняття “взаємодія”, до сьогодні не існує загальноприйнятого його визначення. Аналіз показав, що незважаючи на те, що термін “взаємодія” відсутній у законі, він широко використовується й у теорії, і на практиці, оскільки вдало відображає характер колективних зусиль різних правоохоронних органів, у вирішенні завдань, що стоять перед ними. Дисертантом розглянуто обов’язкові елементи поняття “взаємодія”, до яких відносять чітку правову основу планованої й проведеної діяльності, погодженість дій учасників взаємодії щодо мети, місця та часу дії, їхню незалежність, чітке розмежування їх функцій. У процесі вивчення даного питання зроблено розмежування слів синонімів “взаємодія” та “координація”.
Досліджуючи схожі за змістом поняття “взаємодія” та “координація”, вважається, що взаємодія – це застосована на нормативних актах, взаємозалежна, погоджена за місцем і часом діяльність декількох її суб’єктів, спрямована на виконання загального завдання зміцнення законності та правопорядку у боротьбі зі злочинністю. “Координація” за своєю функцією більш широке поняття, оскільки вона спрямована діяльність взаємодіючих підсистем на виконання загальних завдань при самостійному, автономному їх вирішенні й саме завдяки їй забезпечується організація взаємодії. У роботі звертається увага на те, що в сфері міждержавної боротьбі із правопорушеннями та злочинами обов’язково необхідна постійна координація взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД, яка у своєї сутності створюватиме умови для взаємодії у протидії транскордонному криміналу.
Проведений аналіз показав, що взаємодія міліції-поліції держав СНД є одним із напрямів зовнішньої політики держав. Вона є цілеспрямованою активною діяльністю держави із захисту суспільства від злочинності, розроблення та реалізації цілей та її завдань, визначення засобів, форм і методів діяльності правоохоронних органів. Отже, саме взаємодія міліції-поліції являє собою з’єднання окремих дій у єдину сукупність, найбільш придатну для досягнення мети, тобто інтеграцію дій. Вважається, що лише конкретний, діловий підхід, високий фаховий рівень пропозицій щодо удосконалення взаємодії органів внутрішніх справ країн СНД, активна зацікавленість у їх втіленні в життя дозволяють об’єктивно розраховувати на позитивний результат у боротьбі з правопорушеннями та злочинністю.
У підрозділі 1.2 “Характер, форми і принципи взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями” підкреслюється, що з моменту проголошення незалежності держави-учасниці СНД опинились у нових соціально-економічних і політичних умовах, у новому правовому просторі. У сфері міждержавної правоохоронної діяльності зазначених держав виникли загальні проблеми, а саме, відсутність: належної правової бази при взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями; досвіду боротьби з транснаціональною міждержавною злочинністю, такою як: нелегальна міграція, незаконний обіг наркотичних і психотропних речовин, контрабанда, торгівля людьми, тероризм і інших злочинів; професійно підготовлених співробітників щодо цієї діяльності.
Аналізуючи історичний розвиток формування взаємодії ОВС між країнами Співдружності, дисертант робить висновок, що значення взаємодії полягає у наступному: забезпеченні цілеспрямованих й ефективних заходів щодо боротьби з правопорушеннями та злочинами, виборі єдиного підходу до вирішення різносторонніх організаційних і процесуальних питань; сприянні усуненню дублювання та паралелізму в діяльності міліції-поліції країн СНД у боротьбі з правопорушеннями; створенні можливостей об’єднання зусиль органів внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю з метою досягнення високої результативності шляхом найменших затрат; підвищенні гарантій законності при проведенні заходів щодо боротьби з правопорушеннями.
Спираючись на аналіз думок науковців, у роботі пропонується авторське тлумачення “боротьба із міждержавною злочинністю у межах країн СНД як динамічної системи мір превентивного та репресивного характеру, що торкається правових інтересів суверенних держав-учасниць у забезпеченні невідворотності покарання правопорушників та усунення причин і умов міждержавної злочинності”.
Досліджено форми та принципи взаємодії органів внутрішніх справ країн-учасниць. Зазначено, що будь-яка функція і форма управління має відносну самостійність у своєму розвитку і тому може випереджати зростаючі вимоги або відставати від них. Вважається, що сьогодні можливості взаємодії недооцінюються, а тому використовуються неефективно.
З метою мобільного та оперативного реагування на правопорушення та транскордонні злочини визнається необхідним розробити систему заходів, спрямованих на спрощення порядку перетинання кордонів держав-учасниць СНД працівниками карного судочинства та компетентних органів у службових цілях, а також переміщення через ці кордони речовинних доказів по карних і адміністративних справах. Вважаємо за необхідне пропонувати визначення певної прикордонної території, на якій можливо переслідування правопорушників співробітниками органів внутрішніх справ “по-гарячих слідах”, що, на нашу думку, сприятиме оперативній та адекватній взаємодії міліції (поліції) проявам транскордонного криміналу.
Розглядається операція як одна із організаційної форми діяльності, що являє собою систему погоджених і взаємозалежних за метою, часом і місцем оперативно-розшукових дій (заходів), об’єднаних загальним задумом. З урахуванням множини суб’єктів боротьби зі злочинністю, її міжнародним характером, стратегічні операції можуть розроблятися і реалізовуватися спільно як аналогічними органами, так і у взаємодії у межах системи правоохоронних органів декількох держав (наприклад: “Канал”, “Кордон-Заслін”, “Нелегал”, “Трафік”, “Постачальник”, “Розшук”, “Автомобіль”, “Авто”).
Дисертант дійшов висновку, що в основі підготовки спеціальних операцій щодо такої злочинності повинний лежати глибокий і всебічний аналіз оперативної обстановки, заснований на систематичній і цілеспрямованій інформаційно-аналітичній роботі. Основними її напрямами повинні бути: збір і аналіз інформації про кримінальну обстановку в регіоні з урахуванням наявності і спеціалізації кримінальних структур; аналіз економічної ситуації в країнах СНД; оцінка характеру джерел доходів кримінальних структур, особливостей їхнього функціонування з метою моделювання всього механізму протиправної діяльності; моделювання систем злочинних зв’язків, з урахуванням характеру і наявної інформації про діяльність кримінальних структур; визначення найбільш слабких місць у технологічному ланцюзі механізмів здійснення протиправної діяльності; виявлення пробілів у законодавстві, що дозволяють міждержавній злочинності безперешкодно здійснювати протиправну діяльність.
У роботі зосереджується увага на тому, що зміцненню та розширенню взаємодії сприятиме: узгодження і зближення національних законодавств, необхідність деякого відступу взаємодіючих держав від дотримання принципу державного суверенітету у сфері міждержавної правоохоронної діяльності, забезпечення відповідних каналів зв’язку для швидкого обміну інформацією між органами внутрішніх справ держав СНД, зворотний зв’язок між органами внутрішніх справ, лояльний підхід до вибору форм взаємодії.
Розділ II – “Організаційно-правові аспекти взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями ” – складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1 “Організація, правове регулювання та розвиток системи взаємодії в діяльності міліції (поліції) країн-учасниць СНД” дисертант зазначає, що система органів внутрішніх справ країн СНД досить динамічна. Вона являє собою цілісну єдність структурно розчленованих, але взаємозв’язаних елементів, яка реалізує визначені функції в умовах конкретного навколишнього середовища (при цьому зв’язок між усіма елементами міцніший, ніж зв’язок будь-якого елемента системи з елементом навколишнього середовища). Наявність такої тісної взаємодії та зв’язку елементів призводить до того, що у взаємодії із середовищем система завжди постає як дещо єдине, що зберігає свою якісну визначеність. Результати дослідження вказують на те, що міліція (поліція) країн-учасниць у практичній діяльності взагалі системної взаємодії немає. Взаємодія ОВС країн-учасниць СНД відбувається, як правило, епізодично, тобто під час проведення сумісних операцій та інших разових дій. ОВС країн СНД здебільшого взаємодіють з іншими правоохоронними органами переважно на національному рівні. Тому виникла необхідність у формуванні системи управління органами внутрішніх справ країн Співдружності у боротьбі із злочинністю. У роботі зазначено, що системі органів внутрішніх справ притаманні ситуаційний (управління за обставинами) та системний підходи управління. Постійне застосування системного підходу ОВС держав Співдружності дозволить здійснити ефективну боротьбу з будь-якими правопорушеннями та злочинністю. Досліджено, що оскільки система ОВС країн-учасниць досить динамічна, вона потребує постійного розвитку й удосконалення, формування нових структурних елементів і знищення застарілих, що втратили функціональне значення. Рішення можуть виявитися неефективними, нераціональними і навіть шкідливими, якщо при їх розробці не враховувати (або враховувати неповністю) особливості та взаємозв’язки об’єктів дослідження. Володіння системним мисленням для співробітників органів внутрішніх справ є обов’язковим, тому що без нього неможливе глибоке вивчення складних зв’язків та залежностей різних процесів, що впливають на стан злочинності й організацію боротьби з нею.
Ефективність правоохоронної діяльності об’єктивно дестабілізує ряд факторів, серед яких основними є: соціальна й економічна нестійкість держави, гострий дефіцит фінансових коштів; неповнота й суперечності законодавчої та нормативно-правової бази. Протидія злочинності на національному й міждержавному рівнях – складний і багатогранний процес. Він ускладнюється тим, що суб’єкт впливу – міждержавна злочинність – поширена і діє на території всієї Співдружності і за її межами. У сучасних умовах відбувається бурхливий розвиток міжнародних відносин у боротьбі з криміналом на принципах інтеграції та взаємозбагачення, а не на умовах твердої диференціації. Безумовно, боротьба зі злочинністю входить у внутрішню компетенцію держав, і міжнародне співробітництво має субсидіарний характер щодо внутрішньодержавних заходів для зміцнення діяльності правоохоронних органів, у тому числі і міліції (поліції). Ріст злочинності в поєднанні з процесом придбання нею транснаціонального характеру перестали бути чисто кримінальною проблемою і перейшли в розряд політичних, міжнародних, тому що ставлять під погрозу внутрішню безпеку без винятку всіх країн, підривають міждержавні відносини і міжнародний порядок.
У роботі вважається, що для того, щоб ефективно протидіяти злочинності, необхідно об’єднати свої зусилля: створити єдине правове поле й інформаційний простір. Але у законотворчому процесі держав-учасниць СНД існують свої процедури використання типових законодавчих актів Міжпарламентської асамблеї. Парламенти країн Співдружності здійснюють використання модельного акта з урахуванням особливостей конкретної соціально-економічної і політичної ситуації у державі, специфіки історичного розвитку, культури, традицій, стану і розвитку відносин у тій чи іншій сфері.
Практика показує, що проголошення міжнародних договорів верховним правом країни – аж ніяк не гарантія від порушення міжнародних договірних норм. Для цього необхідний внутрішньодержавний юридичний механізм виконання норм міжнародного права. Питання про застосування норм міжнародного права, спрямованих на боротьбу зі злочинністю, не може бути вирішено без розгляду проблем, пов’язаних із механізмом імплементації, з вивченням усіх елементів цієї складної системи.
Аналізуючи різні думки щодо терміна “права СНД”, дисертант запропонував авторське визначення цього поняття, як “сукупність юридично обов’язкових міжнародно-правових норм (на відміну від міжнародно-правових документів рекомендаційного характеру), що регулюють взаємини між незалежними державами Співдружності і являють собою самостійний новий нормативно-правовий комплекс у сучасному міжнародному праві”. При цьому “право СНД” можуть складати тільки ті міжнародно-правові документи, що містять норми права і є джерелами права, а саме: норми міжнародних договорів і угод, нормоустановлені рішення головних органів Співдружності незалежних держав.
Вважаємо, що норми національного права держав-учасниць СНД можуть бути частиною правової системи СНД, якщо вони безпосередньо пов’язані із забезпеченням та реалізацією норм права СНД і обумовлені останнім. Безумовно, норми внутрішньодержавного права повинні бути погоджені, синхронізовані з нормами права СНД і також закріплювати його пріоритет, обумовлений метою інтеграції щодо норм міжнародного й національного права. Об’єктивно, що органам СНД фактично не передали достатніх мінімальних повноважень наднаціонального характеру, для того, щоб міждержавні органи міжнародної організації могли б формувати стійку регіональну правову систему з метою ефективної інтеграції.
Досліджено, що, по-перше, велика частина актів СНД не діє в національній правовій системі, оскільки в державах не прийняті законодавчі акти, необхідні для реалізації нормативних розпоряджень, прийнятих у межах СНД; по-друге, суперечливо протікає процес ратифікації міжнародних договорів і угод, прийнятих у СНД. При цьому міжнародні угоди, укладені в межах СНД, одержують остаточне схвалення на різних рівнях державної влади, у різні несинхронізовані періоди часу. Відсутність гармонізації національних законодавств країн СНД створює серйозні проблеми як для подальшого процесу інтеграції, так і для роботи в підготовці міжнародних договорів, угод. Вважаємо, що це завдання не виконується тому, що не розроблено сам механізм узгодження законодавчих актів. До основних недоліків існуючих нормативних актів можна віднести такі: декларативний характер документів, відсутність чітко розписаного механізму реалізації зобов’язань, документи не містять конкретних зобов’язань і саме через це не виконуються.
У дисертації зазначено, що на даному етапі необхідно провести експертну оцінку та упорядкованість усіх законів і нормативних актів СНД у сфері правоохоронної діяльності, прийнятих за роки незалежності. Це допоможе виявити прогалини та удосконалити правові системи країн-учасниць. Міжпарламентська асамблея могла б узяти на себе роль постійно координуючого центру з формування нормативно-правової бази по боротьбі з міждержавною злочинністю. Пріоритетними напрямами цієї роботи, на нашу думку, повинні бути: уніфікація, гармонізація та зближення національних законодавств із питань боротьби зі злочинністю, при використанні модельних законів як основи взаємодії правоохоронних органів країн СНД; підвищення активності робочих органів Співдружності в розробці модельних законів про актуальні проблеми регулювання правоохоронної діяльності; використання доступних засобів для прискорення ратифікації та ефективного практичного використання розроблених і прийнятих нормативних документів.
У підрозділі 2.2 “Організаційно-правові форми механізму координації та взаємодії міждержавного співробітництва”, розглядаючи діяльність та масштаби злочинності, зазначається, що вона уміло використовує різні національні підходи у боротьбі зі злочинністю. Тому кінцевим результатом зазначеної взаємодії повинні стати умови, за яких: міждержавна злочинність повинна натикатися на підвищений ризик, незалежно від того, на яку країну-учасницю СНД вона орієнтована; уряди, комерційний сектор і система кримінального правосуддя були невразливі для корупції та насилля з боку міждержавної злочинності; внутрішньодержавна злочинність країн СНД немала підтримки із зовні; міждержавна злочинність поступово згортала свою діяльність і у подальшому була ліквідована. Співробітництво держав Співдружності у міждержавній правоохоронній сфері має об’єктивну основу – їхній тісний взаємозв’язок і взаємозалежність, що в свою чергу веде до якісних змін самої злочинності, у тому числі її інтернаціоналізацію, тобто приховування і збут викраденого чи “відмивання” доходів від злочинної діяльності за кордоном, спроби злочинців сховатися від правосуддя за кордоном тощо.
Досліджуючи механізм координації та взаємодії, дисертант робить висновок, що існує необхідність прийняття нових, додаткових заходів до нарощування спільних зусиль: вживання спільних заходів, використання сформованих у попередні роки професійних контактів, інформаційних, науково-технічних і інших можливостей, а також створення ефективного механізму протидії. Аналізуючи діяльність Ради міністрів внутрішніх справ держав-учасниць СНД та Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю (БКБОЗ) й іншими небезпечними видами злочинів на території СНД дисертант дійшов висновку, що під час поетапного узгодження проектів рішень та угод повинні бути враховані конструктивні пропозиції та зауваження всіх МВС держав-учасниць СНД. Необхідно і надалі розвивати деталізовану організаційну основу взаємодії між Міністерствами внутрішніх справ країн Співдружності для проведення спільної роботи щодо виконання міждержавних програм.
Аналіз діяльності БКБОЗ показав: БКБОЗ фактично стало багатофункціональною організацією із координації, сприяння, обслуговування МВС держав-членів СНД з цілого ряду напрямів міждержавного співробітництва у боротьбі із злочинністю, організаційно-штатне укріплення Бюро являє собою необхідний крок довготривалої дії з вирішення координаційних завдань співробітництва. На нашу думку, БКБОЗ необхідно надати статус наднаціонального інституту, який сприятиме подальшій єдиній стратегії боротьби з міждержавною злочинністю, уживанню відповідних заходів, спрямованих на удосконалення інформаційного забезпечення держав, на гармонізацію та уніфікацію правової бази, проведення конкретних погоджених заходів правоохоронних і інших органів системи карної юстиції у боротьбі зі злочинною діяльністю.
У більшості держав СНД прийняті закони, що регламентують весь цикл проходження міжнародних договорів із наступною їхньою ратифікацією, виконанням внутрішньодержавних процедур. Але лише в деяких із них передбачаються терміни, у які міжнародні правові акти повинні бути ратифіковані. У зв’язку з цим, на нашу думку, було б доцільно внести в національні закони доповнення, що встановлюють терміни ратифікації й виконання інших внутрішньодержавних процедур. З огляду на сказане, думаємо, що в межах Співдружності можлива розробка проекту Угоди про саму процедуру й терміни розгляду, а також ратифікації договорів.
Розглядаючи діяльність МВС України визначено основні її цілі. Для їх реалізації, вважаємо, за доцільним є забезпечення вирішення таких завдань, як: підвищення ефективності взаємодії з зарубіжними колегами за рахунок вдосконалення організаційних і координаційних механізмів, забезпечення ефективного представництва МВС України на міжнародному рівні; розвиток як міжнародної договірно-правової бази, так і національного законодавства; забезпечення виконання зобов’язань та реалізація прав, що випливають з міжнародних договорів України, у тому числі й у сфері захисту прав людини; підвищення ефективності участі МВС у науково-технічному співробітництві та зовнішньоекономічній діяльності; підвищення міжнародних зв’язків підрозділів МВС; закладання наукових підходів у здійсненні міжнародної діяльності МВС України.
Розділ III – “Проблеми забезпечення взаємодії міліції (поліції) країн-учасниць СНД у боротьбі з правопорушеннями” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 “Проблеми і питання взаємодії міліції (поліції) інших держав за участю Інтерполу, Європолу, міжнародної асоціації поліції та ООН” досліджується діяльність ООН, Інтерполу, Європолу у міжнародній правоохоронній діяльності. Аналіз показав, що ООН через своє специфічне становище стосовно боротьби із злочинністю вирішує в основному завдання глобального, стратегічного характеру. Більш конкретні тактичні завдання вирішуються регіональними міжнародними організаціями: Радою Європи, Європейським Союзом, Організацією американських держав, Лігою арабських країн, Асоціацією держав Південно-східної Азії, Організацією африканської співдружності. Визначено форми міжнародної взаємодії за участю цих організацій. Розглянуто сутність і показана послідовність проведення конгресів ООН, проаналізовано міжнародно-правові документи, які були вироблені та прийняті на конгресах ООН. Зазначається, що фактично у межах ООН не складається реального оперативного співробітництва, діяльність ООН зосереджена в основному на зборі й аналізі інформації й статистики, а також виробленні уніфікованих кримінально-правових актів (міжнародних угод), на основі яких працює і міжнародна організація карної поліції.
Показано структуру Інтерполу. Обґрунтовано доцільність телемунікаційної поліцейської мережі МОКП-Інтерполу. Досліджено практичні результати та можливості НЦБ Інтерполу. Відзначається недостатнє використання можливостей національних бюро Інтерполу держав-учасниць. Показано доцільність роботи інформаційно-аналітичних служб Інтерполу з урахуванням прогностичного та проблемного аналізу.
Дисертантом досліджено умови та причини створення Європолу, механізм його взаємодії. Розглянуто інфраструктуру “електронної нервової системи” і систему криміналістичного аналізу Європолу, який дозволяє співробітникам європейської поліції здійснювати керування, аналіз, співробітництво й обмін знаннями, використовуючи ряд спеціальних додатків, орієнтованих на нестатки поліції. Як недолік у цій діяльності, виявлено, по-перше, що обмін інформацією ведеться тільки між поліцейськими уставами цих країн. По-друге, діяльність Європолу, по своїй суті, дублює Інтерпол у Європі, й у нього також є свої національні органи в державах-учасницях. Вважаємо, що коли “європейське” поліцейське співробітництво – це протиставлення до Інтерполу, то це може призвести до втрати європейського впливу всередині організації і ризику (для європейців) деякого скорочення
