МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДІДИК ВАЛЕНТИН ГРИГОРОВИЧ

УДК 339.7

Міжнародні ІНВЕСТИЦІЙНІ РЕСУРСИ ТА ФАКТОРИ ЇХ ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.05.01 – “Світове господарство і міжнародні економічні відносини”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Київ – 1999

Дисертація є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародного менеджменту Київського національного економічного університету Міністерства освіти України.

Науковий керівник | - доктор економічних наук, професор

Лук’яненко Дмитро Григорович,

Київський національний економічний університет, завідувач кафедри міжнародного менеджменту

Офіційні опоненти | - доктор економічних наук, професор Климко Григорій Никифорович, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародної економіки економічного факультету

-

Провідна установа | - Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України, відділ міжнародних валютно-фінансових відносин

Захист відбудеться "15"жовтня 1999 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.006.03 Київського національного економічного університету за адресою:

252057, м. Київ, проспект Перемоги, 54/1, аудиторія 214.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного економічного університету.

Автореферат розісланий "14" вересня 1999 року.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради, доктор економічних наук,

професор Фукс А.Е.

Загальна характеристика і структура роботи

Актуальність дослідження. Сучасний світогосподарський стан позначений процесами перетворень, спричинених розвитком економіки в умовах глобалізації. Нині формується інтегрована система, яка поєднує міжнародну науково-технічну, виробничо-інвестиційну, торговельну діяльність та валютно-фінансові відносини. Усі ці чинники обумовлюють зростаючу потребу в інвестиційних ресурсах, найбільші обсяги яких створюють і перерозподіляють країни з розвиненою економікою та нові індустріальні країни. Ці ж країни визначають напрямок руху сучасного інвестиційного процесу, перебіг якого є важливим саме для їх економіки. Наслідком розуміння цього є зростаюча кількість зарубіжних наукових праць стосовно міжнародної інвестиційної діяльності. Значний внесок у розгляд багатьох аспектів перерозподілу і використання міжнародних ресурсів в межах інвестиційної діяльності фінансових інституцій та транснаціональних корпорацій зробили зарубіжні вчені Д. Тобін, С. Хаймер, Ч. Кіндлебергер, П. Бакслі, М. Кессон, А. Ругман, Р. Грос, Д. Куджава, М. Портер, Д. Даннінг, Г. Марковіц, У. Шарп та інші.

Міжнародне інвестування має всі підстави стати ключовим фактором у вирішенні проблеми зупинення економічного спаду та наступного економічного розвитку в Україні. Позитивний фактичний та потенційний вплив міжнародного інвестиційного процесу на соціально-економічну ситуацію в Україні спонукає до поглибленого вивчення умов утворення, переміщення та використання світових інвестиційних ресурсів. Вітчизняні вчені намагаються виробити засади ефективного залучення та використання таких ресурсів в Україні, що знайшло своє відображення у роботах В.М. Гейця, Ю.М.Пахомова, Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка, А.А.Чухна, В.С.Савчука, Д.Г.Лук’яненка, О.М.Мозгового, Б.В.Губського, А.А.Пересади, А.І.Кредисова, А.С.Філіпенка, Є.Г.Панченка, О.В.Плотнікова, В.О.Степаненка, О.В.Гаврилюка, Ю.В.Макогона, А.В.Мертенса та багатьох інших.

Слід зазначити, що наукове обгрунтування соціально-економічної реформи в Україні, елементом саме якої є національна інвестиційна діяльність, повинно було б бути більш комплексним та адаптованим до реалій. В умовах перехідної економіки України існуючі теоретичні підходи тільки почасти дозволяють прогнозувати розміри та напрямки руху інвестиційних потоків. Важливим є встановлення залежності між обсягом, формами та напрямками ввозу фінансового капіталу і відсотковими ринковими ставками, нормами прибутку, а також рівнем невизначеності прогнозу щодо одержання прибутку від інвестицій в Україні. З огляду на це є корисним і доцільним для практичного використання визначення кількісних показників, що характеризують мотивацію ввозу фінансового капіталу іноземними суб’єктами в Україну.

Вітчизняна теорія ефективного залучення і використання інвестиційних ресурсів тільки починає створюватись, і, поряд з аналізом джерел іноземного капіталу і вивченням умов, на яких іноземні фізичні особи, корпорації, фінансові інституції та уряди надавали б ресурси Україні, важливого значення набуває оцінка призначення інвестиційних ресурсів з поєднанням національних інвестиційних пріоритетів. Такі розробки привели б до більш ефективного методологічного впливу на інвестиційну ситуацію в Україні, яка нині змушена шукати інвестиційні ресурси поза національними межами у вигляді прямих і портфельних іноземних інвестицій, комерційних кредитів, позик міжнародних фінансових інституцій, міждержавних кредитів та технічної допомоги.

Необхідність та актуальність дослідження процесів залучення інвестиційних ресурсів з економічно розвинених країн, використання їх в країнах з перехідною економікою на прикладі України з врахуванням національних пріоритетів обумовили вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з тематикою науково-дослідних робіт Київського національного економічного університету "Закономірності та сучасні тенденції розвитку всесвітнього господарства", № державної реєстрації VА 0100 2115Р, та “Міжнародна конкурентоспроможність в умовах глобалізації” ", № державної реєстрації 0198V 001576.

Мета та завдання дослідження. Метою роботи є обгрунтування шляхів підвищення ефективності залучення та використання міжнародних інвестиційних ресурсів на основі детермінізації груп суб’єктів інвестування та їх орієнтовної мотивації.

Для досягнення зазначеної мети поставлені і вирішуються такі завдання:

дослідження явища вивозу капіталу різними групами суб’єктів: фізичними особами, корпораціями, урядами та національними і міжнародними фінансовими інституціями;

узагальнення існуючих підходів до визначення мотивації вивозу капіталу за межі країн і розробка методології визначення такої мотивації;

дослідження явища відповідності національних інвестиційних пріоритетів напрямкам використання міжнародних інвестиційних ресурсів в Україні;

розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності використання міжнародних інвестиційних ресурсів в Україні.

Наукова новизна одержаних результатів та особистий внесок автора полягає в наступному :

1). Обгрунтована система мотивацій іноземних суб’єктів інвестиційної діяльності на основі узагальнення підходів до оцінки переваг інвестування в розвинену країну та в країну з перехідною економікою.

2). Визначені особливості ввозу міжнародних інвестиційних ресурсів в країни з перехідною економікою на прикладі України на основі аналізу їх структури та ключових тенденцій утворення та перерозподілу.

3). Визначена залежність між обсягом та формами ввозу міжнародних інвестиційних ресурсів і відсотковими ринковими ставками, нормами прибутку та величини ризику в країнах з перехідною економікою на основі оцінки залежності обсягів та форм інвестування від кількісних та якісних макроекономічних співвідношень в Україні.

4) Запропоновано визначення пріоритетних для інвестування об’єктів у вигляді національних та транснаціональних міжгалузевих комплексів, що діють в одному товарно-грошовому ланцюгу.

Практичне значення одержаних результатів. Наукові розробки дисертаційної роботи були використані в матеріалах оцінки розвитку інвестиційного процесу в енергетиці, які подавались для підготовки документів в Національну комісію регулювання енергетики України, та при формуванні цінової політики в енергетичному комплексі в України з врахуванням приватизаційних аспектів. Наукові розробки дисертаційної роботи були також використані в навчальних програмах: Київського національного економічного університету (“Міжнародна інвестиційна діяльність”); Міжнародного центру приватизації, інвестицій та менеджменту (“Бізнес-планування. Проектний аналіз”, “Розробка інвестиційних проектів”).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри міжнародного менеджменту КНЕУ в 1997-1999 роках. За результатами дослідження була зроблена доповідь на міжнародній науково-практичній конференції “Сучасна інноваційно-промислова політика України: інвестиційні пріоритети та інфраструктура”, яка відбулась 6-8 квітня 1999 року у м. Чернівці.

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано п’ять наукових робіт обсягом 3,48 друк. арк.

Структура, зміст та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, шести додатків. Робота містить 171 сторінку друкованого тексту, 6 рисунків, 18 таблиць. Список використаної літератури містить 87 найменувань.

Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовані актуальність теми дисертаційної роботи, необхідність проведення даного дослідження, сформульовані його мета і завдання, розкриті новизна та практичні результати дослідження.

Розділ 1. Теоретико-методичні підходи до дослідження міжнародного руху інвестиційних ресурсів

У розділі розглядаються процеси створення та використання інвестиційних ресурсів. Констатується, що країни використовують різні регулятивні механізми управління економікою в процесі створення валового продукту. Ефективність використання господарчих механізмів безпосередньо залежить від рівня розвитку продуктивних сил, історичних та національних особливостей, різноманітних соціальних факторів. У дослідженні зазначається, що проблема економічного розвитку країн з перехідною економікою може бути розв’язана, якщо буде знайдено відповіді на низку запитань, а саме: на якій економічній парадигмі має будувати свою економіку перехідне суспільство; що являють собою фактори зростання і якою має бути структура національної економіки, яка забезпечить це зростання; де взяти ресурси, які забезпечать розширене відтворення.

Незважаючи на те, що на сучасному етапі світова економічна система позначена наслідками впливу фінансової кризи 1998-1999 років, якою охоплені країни азійсько-тихоокеанського регіону, країни СНД та низка країн Латинської Америки, інвестиційна активність та економічне зростання у багатьох краї-нах підтримувались та посилювались завдяки участі міжнародного інвестиційного капіталу. Світова господарська практика налічує різноманітні методи антикризового регулювання, однак головними складовими, що забезпечували у свій час подолання наслідків періодичних криз і зумовили зростання економіки, були ресурси взагалі і, у визначальній мірі, капітал. Економічне зростання забезпечувалось збільшенням факторів виробництва – праці і капіталу, стверджує двохфакторна модель економічного зростання, яка була побудована П.Дугласом і Х.Коббом. Е.Денісон у своєму дослідженні доводить, що основним фактором, який визначив економічне зростання повоєнних Японії та Німеччини, був капітал (відповідно 2,1 і 1,41 відсотка), що забезпечило цим країнам темпи зростання ВВП (відповідно 8,81 і 6,27 відсотка). Капітал відіграв вирішальну роль у повоєнних економічних процесах і в США. Аналіз економічного зростання Японії, ФРН, Великобританії, Франції свідчить, що періоди найбільш високих темпів підйому економіки в усіх випадках виникали після періодів найвищої інвестиційної активності. Досить активну роль іноземного ка-піталу в підйомі економіки в докризовий період - до 1998 року - виразно вид-но у нових індустріальних країнах Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг, Таїланд). Розвиток Бразилії також відбувся завдяки іноземному капіталу.

У країнах з ринковою економікою використовуються механізми регулювання, значною мірою орієнтовані як на збільшення інвестиційних можливостей самих підприємств та приватних осіб, активізацію їх відтворювальних можливостей за посередництвом грошових регуляторів, так і на пошук додаткових джерел для фінансування розвитку. Досвід країн ринкової економіки, зокрема США і ФРН, свідчить, що головними джерелами національних інвестицій є власні кошти підприємств та кредитні ресурси, проте говорити про пріоритетність внутрішніх джерел для України, яка є типовою країною з перехідною економікою, зараз нереально.

Незважаючи на те, що процеси створення та використання ресурсів в розвинених країнах мають значну теоретичну основу, однак для аналізу економічних процесів в країнах з перехідною економікою використання лише цієї теоретичної бази недостатнє. Причини цього не тільки в тому, що будь-яка теорія не може слугувати прямою рекомендацією до дії. Головна причина – це те, що в країнах з перехідною економікою ціни не реагують на попит і пропозицію; фактори виробництва не реагують на економічні стимули; наявні недосконалість ринку та високий рівень монополізації; проблеми та труднощі індустріального розвитку пов’язані з тим, що внутрішнє споживання в таких країнах є занадто великим, а заощадження - від’ємними (це не дозволяє прискорити темпи зростання і збільшити обсяги валового національного доходу), наявна структурна недосконалість економіки і, головне, відсутня парадигма економічного руху.

У дослідженні розглядаються теоретичні аспекти руху капіталу з країн з розвинутою економікою до країн з перехідною економікою і, використовуючи статистичний матеріал, автор робить практичні висновки щодо одного із елементів майбутньої теорії економіки перехідного періоду, а саме: з яких джерел варто і можна брати ресурси, яка структура національної економіки забезпечить їхнє ефективне використання на тлі існування принципових відмінностей в економічних парадигмах у тих країнах, де створюються ресурси, і в країнах, де вони використовуються. Автором узагальнюються підходи, що дозволяють визначити, за яких умов потраплять ці ресурси до країни з перехідною економікою: обсяги ресурсів залежать від вигоди або благ, які розраховують одержати власники ресурсів. Природно, що з точки зору інвестора чи кредитора обсяги та терміни надання ресурсів будуть залежати від тих факторів, що визначають інвестиційний клімат в країні, а саме: від стану та ефективності національної економіки, наявності внутрішньої та зовнішньої заборгованості, міри мобільності капіталу. Чи будуть вони ефективно використані у країні-реципієнті, в яких обсягах будуть залучені – з точки зору українського суб’єкта господарювання чи уряду це повинно залежати від мети їх одержання, вартості цих ресурсів, терміну надання, додаткових умов та інших обставин.

Розділ 2. Суб’єктна характеристика міжнародних інвестиційних потоків включає два підрозділи.

У розділі наведена характеристика джерел міжнародних інвестиційних ресурсів. Як конкретний методологічний підхід до визначення обсягів та мотивацій вивозу інвестиційних ресурсів використано суб’єктний підхід, тобто фактори міжнародної мобільності інвестиційних ресурсів розглянуті з позицій кількох груп суб’єктів: фізичних осіб, корпорацій, урядів країн, національних та міжнародних фінансових інституцій. Такий підхід дозволяє окремо розглянути поведінку кожної групи суб’єктів інвестиційного процесу, які відрізняються одна від одної мотиваціями, обсягами та напрямками вивозу-ввозу ресурсів, що обумовлено різними механізмами створення та індивідуальними цілями використання ними належних їм ресурсів.

Рис. 1. Суб’єкти інвестування та їх взаємодія з об’єктами інвестування

Для визначення обсягу фінансових ресурсів, які пропонують ринку фінансових капіталів фізичні особи, в дослідженні використана теорія міжчасового вибору та взаємозалежність між функцією споживання і функцією заощадження домогосподарствами (які в дослідженні розглядаються як фізичні особи).

Для визначення обсягу фінансових ресурсів, що мають у своєму розпорядженні корпорації, в дослідженні використовується підхід, який полягає в узагальненні загальноприйнятих прийомів визначення обсягів власних ресурсів корпорацій. Це - залежність між заощадженнями, доходом, витратами на виробництво, дивідендними виплатами та амортизаційними відрахуваннями. Крім власних коштів, корпорація для інвестування може використовувати також ресурси, придбані на ринку капіталів.

Обсяги фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні урядів країн, визначаються державними заощадженнями, які дорівнюють алгебраїчному надлишку державних податкових та інших надходжень і прибутків держави від діяльності державних підприємств і організацій над державними видатками на товари, послуги і трансферти. Крім власних коштів, уряд для інвестування всередині чи за межами країни може використовувати також ресурси, придбані на ринку капіталів. У цьому випадку обсяг капіталовкладень держави за рахунок придбаних ресурсів буде визначатись на підставі порівняння соціально-економічної ефективності капіталовкладень на великих часових інтервалах та ринкової вартості позичкового капіталу.

Обсяги фінансових ресурсів міжнародної фінансової інституції, що діє на некомерційних засадах і надає фінансові ресурси за рахунок власних ресурсів, залежать від того, скільки фінансових ресурсів у своєму розпорядженні вона має у вигляді внесеного статутного капіталу і запозиченого, в свою чергу, додаткового капіталу - за винятком тієї частини власних коштів, яка вже використана на кредитування в попередні періоди часу.

Далі наведена система мотивацій надання інвестиційних ресурсів іноземними суб’єктами інвестиційної діяльності.

Що стосується фізичних осіб, то в звичайному випадку при відносно невисоких значеннях ринкової відсоткової ставки зростання прибутковості заощаджень веде до збільшення їхнього обсягу, а коли ринкова відсоткова ставка перевищує певний рівень, то обсяг заощаджень починає знижуватись. Пояснення такої особливості залежності між відсотковою ставкою і обсягом інвестицій фізичних осіб дає модель пропозиції заощаджених ресурсів фізичними особами, яка відображає сутність теорії міжчасового вибору: фізична особа приймає рішення відносно обсягів споживання та заощаджень під впливом спрямованих у протилежних напрямках дій ефектів заміни та доходу.

Підстави прийняття рішення фінансовою інституцією відносно того, як одержати найбільший доход, оперуючи цінними паперами, та зменшити невизначеність відносно одержання цього доходу, обгрунтовані у теорії формування портфеля Г. Марковіца. Теорія дозволяє знайти оптимальне рішення щодо інвестицій на підставі оцінки співвідношення очікуваної прибутковості та стандартного відхилення проектних портфелів, які є набором індивідуальних інвестиційних проектів. Модель дозволяє знайти такі пропорції розподілу коштів між інвестиціями, щоб ризик портфелю при заданій прибутковості був мінімальним.

За підходом Д.Кейнса, мета діяльності корпорації полягає в тому, що вона намагатиметься максимізувати ринкову вартість власного капіталу, тобто намагатиметься досягти найвищої капіталізації. З іншого боку, за підходом Д.Тобіна, корпорація буде намагатись одержати прибуток, інвестуючи позичковий фінансовий капітал до тієї межі, поки прибуток від кожної нової інвестиції буде більшим, ніж вартість позичених для інвестування коштів. На думку автора, метою діяльності корпорації треба вважати максималізацію консолідованої (з різних інвестиційних проектів) чистої теперішньої вартості грошових потоків. Такий кут зору виключає суперечність між підходом Д.Кейнса і підходом Д.Тобіна: узагальнюючою підставою здійснення корпорацією інвестицій, в тому числі за межами країни базування, є намагання одержати найбільші можливі значення чистої теперішньої вартості потоку платежів від здійснюваних компанією інвестиційних проектів, що забезпечить одержання найбільшого можливого прибутку в поточному та наступних роках, і що, в свою чергу, приведе до зростання вартості власного капіталу та курсового зростання вартості цінних паперів корпорації.

Мотивацію зарубіжного інвестування транснаціональної компанії (ТНК) добре розкриває теорія інтерналізації, яка пояснює підстави інвестиційної діяльності ТНК можливістю організації власного інтернального ринку, який поєднує постачання, виробництво та збут. Ця теорія використана як основа авторської концепції: інвестиційні проекти ТНК і в країні базування, і за її межами – це спроба створити групу зв’язаних між собою видів діяльності, яку можна назвати корпораційним кластером. Мотивацією ТНК створювати такий кластер є мета забезпечити найбільші можливі сукупні значення теперішньої вартості потоку платежів від сукупності здійснюваних компанією інвестиційних проектів, а не обов’язково від кожного проекту: менші обсяги прибутку від одних видів діяльності будуть компенсовані більшою прибутковістю інших видів діяльності корпорації, які знаходяться в одному товарно-грошовому ланцюгу.

Хоч світова спільнота оголошує своїми пріоритетами розвиток співробітництва і стабілізацію світового господарства на спільних засадах, об’єднання зусиль для стабілізації міжнародних фінансів та світової економічної системи, однак практично всі країни з розвиненою економікою продемонстрували економічний прагматизм щодо захисту власних інтересів, надаючи кредити, позики, технічну допомогу в тих випадках, коли це вигідно з точки зору національних економічних стратегій. За М. Портером, на міжнародному ринку конкурують корпорації, а не країни, однак авторська концепція полягає в тому, що корпорації ефективно реалізують свої конкурентні переваги в тих країнах, де їхні дії підтримані власними урядами. Автор дослідження припускає, що водночас з глобально-політичними міркуваннями відносно підстав надання фінансових ресурсів певним країнам, уряди країн, що надають ресурси, намагаються створити таке економічне середовище в країнах надходження цих ресурсів, яке дозволить їх власним національним корпораціям мати сприятливі ринкові умови на цих територіях. Діяльність іноземного уряду буде направлена на те, щоб зменшити значення детермінантів конкурентної переваги тієї країни, де починають діяти національні корпорації, тобто забезпечити умови для ділової активності власним корпораційним кластерам. Для зменшення значення детермінантів конкурентної переваги тієї країни, де починають діяти національні корпорації, умовою надання фінансових ресурсів на міжурядовому рівні є їхнє використання за межами тих елементів національного “ромбу”, які мають визначальне значення для конкурентоспроможності. В першу чергу це стосується пов'язаних і підтримуючих галузей. Треба зазначити, що це не стосується деяких параметрів факторів (ще одного елементу ромба), а саме інфраструктури (транспортної системи, системи телекомунікацій, поштових послуг, банківської системи, готельного фонду), однак ці фактори визначають рівень життя в країні та привабливість країни як місця життя та роботи, тобто створюють умови для ефективного іноземного бізнесу.

Що ж до міжнародних фінансових інституцій, які надають кредити та позики на некомерційній основі, то автор дослідження вважає, що фактором (крім глобальних політичних цілей), який впливає на вибір міжнародними фінансовими інституціями тих чи інших країн як країн-реципієнтів, є довготермінові глобальні економічні цілі урядів тих країн, які заснували ці міжнародні організації. За таких обставин визначальну роль відіграє міра впливу держав-засновників на керуючі органи міжнародних фінансових інституцій.

Розділ 3. Процес формування та використання інвестиційних ресурсів в Україні з позицій суб’єктного підходу

Для визначення місця України в процесі міжнародного інвестування з врахуванням національних інвестиційних пріоритетів і можливого попиту на інвестиційні ресурси у дослідженні використаний суб’єктно-функціональний підхід. Він поєднує розгляд інвестиційних ресурсів, що надходять в Україну, з позицій груп іноземних суб’єктів – власників ресурсів (фізичних осіб, корпорацій та урядів країн), та за функціями ресурсів (прямі інвестиції, портфельні інвестиції, міжнародні кредити та технічна допомога).

В дослідженні робиться висновок, що процес безпосереднього надання пересічною іноземною фізичною особою власних ресурсів суб’єктам господарювання в Україні майже неможливий через відсутність практичного процедурного механізму, тобто заощаджені фінансові ресурси іноземної фізичної особи можуть бути вивезені за межі країни і ввезені в Україну тільки після вкладення цих коштів на депозит в один з місцевих банків, купівлі цінних паперів одного із місцевих інвестиційних фондів або купівлі корпоративних цінних паперів. Далі рішення відносно обсягів та напрямків використання ресурсів приймається фінансовими інституціями чи корпораціями на підставі власних мотивацій, в залежності від чинників, що діють на місцевих і міжнародних ринках капіталів.

Що стосується гіпотетичної можливості безпосереднього інвестування іноземною фізичною особою в Україну у вигляді відкриття депозитного рахунку, купівлі ОВДП чи муніципальних облігацій, то іноземна фізична особа для розрахунку власного приведеного чистого доходу з врахуванням, в першу чергу, політичного ризику використає такі значення показника бажаної прибутковості, які вище поточних значень прибутковості за середньо-терміновими доларовими вкладами для фізичних осіб, прибутковості ОВДП та прибутковості облігацій перших українських міжнародних позик. Поєднання прибутковості та стандартного відхилення для української ситуації будуть знаходитись у цьому разі за межами ліній байдужості іноземних інвесторів навіть з високими рівнями ризику. Результуюче значення приведеного чистого доходу за оцінками таких інвесторів відтак буде від’ємним. Для інвестування в межах власної країни величина дисконтного показника незначно впливатиме на величину приведеного чистого доходу, а для інвестування, в Україні – в зоні з високим ризиком - суттєво. Одночасно ризик інвестування в межах власної країни буде оцінюватися з високою надійністю і як незначний, а ризик інвестування в Україну - з невисокою надійністю і, до того ж, як високий. Такі обставини вплинуть на прийняття рішення іноземними фізичними особами відносно використання власних ресурсів у більш безпечних проектах в межах власної країни у вигляді інвестицій у державні чи корпоративні облігації, в звичайні акції чи розміщення грошей на банківських рахунках місцевих банків.

Рішення національної або міжнародної фінансової інституції відносно того, чи можливо одержати доход та зменшити невизначеність відносно одержання цього доходу, оперуючи з українськими цінними паперами, надаючи позики українським суб’єктам господарювання або оперуючи на українському ринку міжбанківських позик, також буде прийматись на підставі оцінки співвідношення очікуваної прибутковості та стандартного відхилення, що відповідають українським умовам інвестування в порівнянні із умовами в країні, де ця фінансова інституція розташована. Так, у 1998 році прибутковість державних облігацій в США склала приблизно 12 відсотків, прибутковість корпоративних облігацій - 13 відсотків, прибутковість звичайних акцій - 16 відсотків. Середня ставка кредитних операцій склала 6,5-8,1 відсотка, а місячна ставка, наприклад, LIBOR для міжбанківських операцій склала на 12.10.98 5,375 відсотка. В 1998 році прибутковість ОВДП в Україні складала в середньому 39 відсотків, прибутковість за середньо-терміновими доларовими вкладами для фізичних осіб - 38 відсотків, а прибутковість облігацій перших українських міжнародних публічних позик, розміщення яких проведено компанією “Мерріл Лінч” та Комерцбанком Німеччини в 1998 році, складала 16%. Природно, що для оцінки очікуваної прибутковості іноземна фінансова інституція використає внутрішню норму прибутковості конкретних інвестиційних проектів, для оцінки міри ризику замість стандартного відхилення використає таку дисконтну ставку для розрахунку чистої теперішньої вартості, яка збільшена на величину, що відповідає власним оцінкам міри ризику в Україні. Фінансові інституції інших країн для розрахунку власного чистого доходу використають такі значення бажаної прибутковості в Україні, які приблизно відповідають пропозиціям українського фінансового ринку. Ці обставини приводять до прийняття позитивного рішення іноземними фінансовими інституціями відносно використання власних ресурсів у короткотермінових депозитно-позичкових операціях, головним чином між зарубіжними банками та українськими банками першої категорії або участі на ринку українських облігаційних позик (така оцінка відповідає умовам українського фінансового ринку до листопада 1998 року).

У дослідженні робиться висновок: хоча рух корпоративного капіталу через кордони позитивно залежить від різниці в прибутковості промислової діяльності у країні базування і в Україні, одначе рівень чутливості зарубіжних інвестицій до прибутковості корпоративних інвестицій в Україні настільки низький, що потоки малого та середнього корпоративного капіталу майже не реагують на відносно високу прибутковість окремих інвестиційних проектів в Україні. Ситуація ускладнюється бар’єрами входу та виходу із бізнесу, відсутністю вільного доступу до ринкової інформації, низькою мобільністю факторів виробництва (в першу чергу, капіталу), вкрай високим ризиком і штучно регульованим валютним курсом. Негативний вплив загального стану економіки, законодавчої нестабільності настільки великий, що малі та середні зарубіжні корпорації не реагують на відносно високі українські норми прибутковості. Ситуація також ускладнюється для України поєднанням умов перехідної економіки з регіональною фінансовою кризою 1998-1999 років.

Що ж до мотивації поведінки ТНК відносно того, чи використовувати свій капітал в Україні, то тут є свої особливості: менеджери ТНК у випадку необхідності прийняття рішення інвестувати в Україну чи не інвестувати, розраховують саме на загальний чистий теперішній доход від низки проектів, що здійснюються на великих часових інтервалах. Узагальнюючи підстави ввозу капіталів ТНК в Україну, можна стверджувати, що, незважаючи на власні значні та довготермінові видатки, невисоку прибутковість інвестицій, високий політичний ризик внаслідок непослідовної економічної політики низки урядів України, ТНК в цілому позитивно оцінюють динаміку українських макроекономічних факторів і визначають інвестування в Україну як прибуткове. Це свідчить про те, що оцінка ТНК перебігу політичних подій, динаміки економічного стану, напрямків розвитку законодавчої бази в Україні на часових проміжках в десяток років є достатньою підставою для використання досить невисоких дисконтних ставок при розрахунку загальних результуючих грошових потоків від інвестиційних проектів, що, в свою чергу, приводить до позитивного рішення інвестування в Україну.

Що стосується підстав надання Україні міждержавних кредитів, то наведені в дослідженні дані свідчать, що іноземні уряди діють так, щоб забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних корпорацій у глобальному масштабі. Хоча за період з січня 1992 року до 1 січня 1997 року за міжнародними та міжурядовими домовленостями в Україні відкрито 13 іноземних кредитних ліній (Німеччини, Італії, Франції, Японії, ЄС, США тощо) на загальну суму 2448,02 млн. доларів США, одначе довготермінові власні економічні цілі урядів тих країн, які мають конкретні економічні підстави приймати рішення відносно обсягів та напрямків надання фінансових ресурсів в межах власних довгострокових та поточних цілей, полягають в тому, що вони намагаються створити таке економічне середовище в країнах надходження кредитів, яке дозволить власним національним корпораціям мати сприятливі ринкові умови. Національна вигода в таких випадках одержується за додаткових умов надання позики, а саме така позика повинна бути використана на фінансування експорту товарів та послуг з країни-кредитора. Слід зазначити, що використання міжнародних інвестиційних ресурсів у вигляді іноземних кредитів збільшує зовнішній борг України, який за 1992-1997 роки виріс з 396 млн. доларів США до 8,7 млрд. доларів США, а за 1998 рік - до 11,5 млрд. доларів США, що може загрожувати економічній безпеці України.

Міжнародні фінансові інституції проголошують своєю метою стабілізацію економіки України. Реалії ж такі, що кредити не надаються для розвитку детермінантів конкурентної переваги України, а використовуються для заходів щодо політичної стабілізації і розвитку інфраструктури (транспортної системи, системи телекомунікацій, поштових послуг, банківської системи, готельного фонду), тобто створюють умови для ефективного іноземного бізнесу.

Хоч конкурентоспроможність українських корпорацій залежить від детермінантів "ромбу" М. Портера і без таких факторів, як наявність внутрішнього попиту на продукцію галузей та активної конкуренції, неможлива, однак діяльність конкурентоспроможних корпорацій в Україні, як і в усьому світі, забезпечується взаємовпливом споріднених галузей. Це створює цілу низку переваг, а саме: забезпечує ефективний та швидкий доступ до ресурсів всередині країни, дає можливість доброї координації діяльності постачальників та споживачів та створює ефективні науково-технічні зв'язки між корпораціями різних галузей. Проте без перенесення підприємницької та фінансової діяльності корпорацій, що складуть українські кластери, за межі України довге збереження їхньої конкурентоспроможності неможливе.

Авторська концепція відносно українських інвестиційних пріоритетів полягає в тому, що національні інвестиційні проекти за підтримки держави повинні бути здійснені в межах міжгалузевих українських та іноземних корпорацій, що технологічно пов’язані між собою в своїй діяльності, і які можна назвати національними або міжнародними технологічними кластерами. Мотивацією до створення таких кластерів є можливість одержання великих значень чистої теперішньої вартості потоку платежів від сукупності інвестиційних проектів, а не обов’язково від кожного проекту: менші обсяги прибутку від інвестування в певні проекти будуть компенсовані більшою прибутковістю інвестування в інші види діяльності, які знаходяться в одному товарно-грошовому ланцюгу. За рахунок цього забезпечується розвиток менш прибуткових, але технологічно споріднених підприємств.

Треба зазначити, що проблема залучення достатніх обсягів інвестицій та ефективного їх використання для відновлення національних основних фондів потребує негайного розв’язання в умовах наростаючого морального та фізичного старіння цих фондів, яке веде до падіння їх прибутковості. В свою чергу, падіння прибутковості промислової діяльності з причини технологічного відставання веде до формування попиту на лише дешевий капітал, а високий ризик іноземного інвестування обумовлює збільшення вартості пропонованого капіталу. Одночасна дія цих факторів і призводить до зменшення обсягів та збільшення вартості капіталу в Україні, тобто збалансовані пропозиція та попит капіталу з точки А, як це мало б місце для країни з високою прибутковістю та низьким ризиком, в українських умовах зміщуються в точку Б. Об’єктивне обмеження прибутковості зберігає в Україні тенденцію попиту на дешевий капітал і при наявності пропозиції капіталу з високою вартістю призводить до появи дефіциту капіталу в наростаючих обсягах.

Рис.2. Зменшення обсягів капіталу при одночасному збільшенні його вартості та утворення дефіциту капіталу при збільшенні ризику інвестування та обмеженні рівня прибутковості

Що стосується практичного боку справи, то, безперечно, створення національних кластерів в Україні буде йти на основі технологічно прогресивної частки вже діючих галузей, забезпечуючи розбудову господарського механізму, продуктивних сил, техніко-економічних відносин та відносин власності. Найбільш ефективно діючий кластер може бути створений на основі підприємств приладобудівної галузі, аерокосмічної техніки та літакобудування. Ще один кластер може бути створений на основі підприємств приладобудівної галузі і суднобудування. Ефективно можуть діяти на міжнародних ринках кластери на базі горизонтальної інтеграції, що об’єднують підприємства, які добувають корисні копалини, металургійні підприємства та міжнародні збутові організації, маючи на меті продаж української продукції через спільну систему дистрибуції. Важливим напрямком є участь у розробці й реалізації стратегій щодо імпорту, експорту і транзиту продуктів паливно-енергетичного комплексу. Створення міжнародних кластерів на основі технологій добування, транспортування з Каспійського регіону в Західну і Центральну Європу та переробки нафти може дати нагоду Україні забезпечити себе енергоносіями. Завдяки такому кластеру Україна має всі можливості значно збільшити експорт продукції хімічної та нафтохімічної промисловості: аміаку, гідрооксиду, магнію, натрію, оксидів металів, ефіру, кислот, силікатів, карбідів, пороху та вибухових речовин тощо. Існує можливість створення низки внутрішніх кластерів на основі інтеграції підприємств харчової промисловості та сільськогосподарських об’єднань, що спеціалізуються в різних виробничих циклах. Розвитку цієї діяльності могла б слугувати горизонтальна інтеграція корпорацій такого кластеру з іноземними компаніями, що виробляють продукти харчування, маючи на меті продажі через спільну торгівельну мережу. Зважаючи на великий виробничий потенціал підприємств легкої промисловості України, можливим є створення низки внутрішніх кластерів на основі вертикальної інтеграції підприємств цих галузей, з приєднанням до них українських корпорацій хімічної промисловості, що випускають натуральні та штучні барвники. Подальшим кроком могла б бути горизонтальна інтеграція корпорацій таких кластерів з іноземними компаніями. Однак для створення кластерів потрібна щонайменше одна суттєва умова – цей процес має бути комплексним і йти одночасно в декількох галузях.

Висновки

У висновках сформульовані такі теоретичні, методологічні та практичні результати дисертаційного дослідження:

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

1.

1.

1.

1.

АНОТАЦІЇ

Дідик В.Г. Міжнародні інвестиційні ресурси та фактори їх ефективного використання в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.05.01 – “Світове господарство і міжнародні економічні відносини”. – Київський національний економічний університет. Міністерство освіти України. – Київ, 1999.

В дисертації досліджені закономірності процесу вивозу ресурсів за національні кордони і використання їх у країнах з перехідними економіками на прикладі України, а саме: досліджено явище створення та використання капіталу різними групами суб’єктів; узагальнені існуючі підходи до визначення мотивації вивозу капіталу за межі країн і запропонована методологія визначення мотивації ввозу капіталу визначеними групами іноземних суб’єктів в країни з перехідною економікою на прикладі України; проведена оцінка ефективності поточного використання міжнародних інвестиційних ресурсів в Україні на основі розгляду інвестиційних пріоритетів та фактичного використання міжнародних інвестиційних ресурсів в Україні; запропоновані