НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

СГАРА Елла Валеріївна

УДК 336.3:34(477)

ВИКОРИСТАННЯ ІНСТИТУТУ МИРОВОЇ УГОДИ

У ПРОЦЕДУРІ БАНКРУТСТВА

Спеціальність 12.00.04 – Господарське право;

господарсько-процесуальне право

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Донецьк – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті економіко-правових досліджень Національної академії наук України (м. Донецьк).

Науковий керівник - кандидат юридичних наук, доцент

Барбашова Наталя Володимирівна,

Донецький державний університет

управління МОН України,

доцент кафедри права (м. Донецьк)

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Розовський Борис Григорович,

Луганська філія Інституту економіко-правових досліджень НАН України,

завідуючий відділом економіко-правових

проблем регіону (м. Луганськ)

кандидат юридичних наук, доцент

Богун Віктор Павлович,

Національний гірничий університет

МОН України, професор кафедри цивільного

та господарського права (м. Дніпропетровськ)

Провідна установа - Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого МОН України (м. Харків).

Захист відбудеться “  ” лютого 2005 року о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.

Автореферат розісланий “ 21 ” січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Грудницька С.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Ринкові відносини, які сформувалися в процесі розвитку людського суспільства, стали найважливішим інструментом, що стимулює зростання його продуктивних сил. Історичний досвід свідчить про те, що процес сталого гармонійного розвитку людського суспільства можливий лише в тому випадку, коли він не суперечить економічним законам. Еволюція будь-якої системи можлива за умови одночасного виконання двох факторів: система постійно генерує нові прогресивні елементи, і вона ж звільняється від застарілих, нежиттєздатних у нових умовах, елементів. Ринкові принципи регулювання господарської діяльності передбачають існування інституту неспроможності (банкрутства) як засобу призупинення діяльності суб’єкту господарювання за рішенням господарського суду внаслідок його неспроможності. Домінуючою тенденцією розвитку цього інституту в останнє сторіччя є рішення макроекономічних завдань суспільства шляхом формування правових механізмів, спрямованих на запобігання банкрутства й ліквідації боржника як суб'єкта господарських відносин. Одним з основних засобів реалізації таких заходів стало укладення мирової угоди між боржником і його кредиторами.

У теперішній час інститут мирової угоди є одним із найбільш суперечливих елементів у процедурі банкрутства. Багато фахівців підкреслюють перспективність і бажаність для сучасної економіки такої форми вирішення майнових протиріч між боржником та його кредиторами.

Нині в Україні необхідність розробки правових підходів до створення умов попередження банкрутства продиктована незадовільним рівнем розвитку економіки країни, для якої характерні велика кількість підприємств-банкрутів і зменшення кількості робочих місць. Банкрутство підприємств, особливо містоутворюючих, є одним з істотних факторів, що негативно впливають на соціально-економічний розвиток міст, регіонів, країни у цілому.

Засади у сфері правового регулювання банкрутства були закладені Законом України від 14 травня 1992 року Про банкрутство. Практика застосування цього закону виявила його суттєві недоліки, які в значній мірі були обумовлені неконкретністю та декларативністю багатьох закладених до нього правових норм. 30 червня 1999 року була прийнята нова редакція Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, у відповідності до якої процедуру банкрутства було кардинально змінено. У даній редакції Закону акцент робиться на широкому використанні реабілітаційних процедур як способу запобігання банкрутства. Хоча цей закон і поліпшив правове регулювання відносин неспроможності, але й він виявився, як показала судова практика, недосконалим при використанні мирової угоди у процедурі банкрутства.

Важлива роль інституту банкрутства в регулюванні економіки сприяла інтенсифікації досліджень його правової бази, серед яких слід зазначити фундаментальні роботи вітчизняних вчених Р.Г. Афанасьєва, О.М. Бірюкова, В.В. Джуня, В.А. Малиги, Б.М. Полякова, В.В. Радзивілюк, М.І. Тітова та ін. Відзначені дослідження присвячені вивченню процесуально-правових аспектів інституту банкрутства, порівняльному аналізу з правовими системами закордонних країн, детальному дослідженню правових проблем санації. Вивченню особливої ролі інституту мирової угоди при вирішенні основного завдання   держави  –   запобігання  масового  характеру  банкрутств суб'єктів господарювання  –  у зазначених дослідженнях приділялася другорядна увага.

Відзначені вище фактори визначають актуальність проведення дослідження особливостей дії інституту мирової угоди у процедурі банкрутства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт Інституту економіко-правових досліджень НАН України за темами: “Місто в системі реструктуризації господарського комплексу регіону” (державний реєстраційний номер 0100U004747) та “Економіко-правове забезпечення розвитку міських систем промислового регіону” (державний реєстраційний номер 0103U005967), де дисертантка брала участь як співвиконавець, здійснила дослідження інституту мирової угоди, особливостей його використання на різних етапах процедури банкрутства і обґрунтувала нові теоретичні положення й пропозиції з удосконалення законодавства про банкрутство.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка наукових положень та пропозицій з удосконалення інституту мирової угоди як засобу правового регулювання відносин неспроможності на основі комплексного аналізу існуючих наукових положень, вітчизняного законодавства та правозастосовної практики, досвіду правового регулювання відносин неспроможності у зарубіжних країнах.

Відповідно до вказаної мети були поставлені та вирішені наступні задачі:

вивчити історичні аспекти формування і розвитку інституту мирової угоди;

проаналізувати поняття “мирова угода” та виявити його складові елементи;

виявити основні риси інституту мирової угоди в законодавстві про неспроможність деяких іноземних країн із ринковою економікою та вивчити досвід останніх реформ у цій сфері;

дослідити особливості дії інституту мирової угоди в рамках процедури досудової санації;

вивчити дію інституту мирової угоди на різних стадіях провадження справи про банкрутство і запропонувати шляхи підвищення його ефективності для вирішення макроекономічних завдань держави;

дослідити особливості укладання мирової угоди у процедурі банкрутства містоутворюючих, небезпечних підприємств та підприємств фінансової сфери.

Об'єктом дослідження є комплекс відносин, пов'язаних із запобіганням банкрутства неспроможного боржника за допомогою використання процедури мирової угоди.

Предметом дослідження є правове забезпечення використання інституту мирової угоди у процедурі банкрутства.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становили сучасні методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий, аналітико-синтетичний. Діалектичний метод із системно-структурним підходом використаний для вивчення нормативно-правових актів, які регулюють процедуру мирової угоди, формулювання пропозицій по їхньому удосконалюванню з метою більш широкого використання даної процедури при врегулюванні відносин неспроможності. За допомогою формально-логічного методу визначене поняття “мирова угода”, а також місце цієї процедури серед інших процедур банкрутства. Історичний метод використаний для дослідження становлення та розвитку інституту мирової угоди. Порівняльно-правовий та аналітико-синтетичний метод використані для дослідження зарубіжного досвіду правового регулювання відносин неспроможності за допомогою інституту мирової угоди.

Теоретичну основу дослідження, крім вищезазначених, склали наукові праці як українських вчених, так і вчених ближнього і далекого зарубіжжя, включаючи дореволюційний період, серед яких: П.Д. Баренбойм, Є.В. Васильєв, В.В. Вітрянський, Г.Л. Знаменський, Е.А. Колініченко, Н.Г. Лифшиц, В.К. Мамутов, О.А. Нікітіна, Г.В. Пронська, І. Пушко, В.В. Степанов, М.В. Телюкина, О.О. Терещенко, Г.Ф. Шершеневич, Манфред Бальц, В. Блайер, Р. Броуд, П.Р. Вуд, С.В. Грей, У. Гийон, Ф. Дерріда, Томас Х. Джексон, Р. Калнан, О. Макгілл, Д. Прентис, Е.Л. Саймон, Н. Сегал, М. Хоуман та ін.

Під час написання дисертації використовувалися також результати наукових досліджень вчених: В.М. Гайворонського, О.В. Дзери, В.М. Корецького, В.П. Лазарєва, В.М. Хропанюка, З.М. Черниловського, Я.М. Шевченко та ін.

Емпіричну основу дослідження склали нормативно-правові джерела, у першу чергу, чинне законодавство України: Закони України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон) і “Про інноваційну діяльність”, Господарський процесуальний кодекс, Господарський і Цивільний кодекси України, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, інших центральних органів державної влади.

У дисертації досліджувався історичний матеріал за джерелам права, доступний в Україні, та нормативна база інституту мирової угоди Англії, Німеччини, Росії, США, Франції, Швеції.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що дисертація є першим комплексним порівняльно-правовим та історичним дослідженням інституту мирової угоди у процедурі банкрутства, у якому на підставі аналізу законодавства України, чинного законодавства зарубіжних країн про неспроможність, історичних джерел права, а також використання наукових праць вітчизняних і закордонних авторів були теоретично обґрунтовані і сформульовані положення і рекомендації з подальшого удосконалення інституту мирової угоди в Україні.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в наступному.

Уперше:

аргументовано, що публічно-правовий характер норм інституту мирової угоди і загальна тенденція на гуманізацію норм права вимагають встановлення рівноправних взаємовідносин у системі кредитор-боржник; як спосіб практичної реалізації даної ідеї запропоновано увести в Закон норму, що припускає автоматичне скасування боргів за вимогами кредиторів третьої і наступної черг із моменту затвердження господарським судом мирової угоди;

запропоновано після укладення мирової угоди в рамках виконання плану досудової санації ввести мораторій на виконання вимог заставних кредиторів і кредиторів третьої і наступної черг, застосування ними штрафних санкцій за прострочені платежі, що є ефективним способом запобігання банкрутства боржника;

обґрунтовано необхідність включення в Закон норми, яка дозволяє з метою укладення мирової угоди у процедурі розпорядження майном боржника ведення сепаратних переговорів між боржником і найбільш великими кредиторами, сума вимог яких складає більше 75 %;

аргументовано доцільність включення в норми, що визначають структуру плану санації, положень, які рекомендують проведення інноваційних заходів як фактора, що підвищує ймовірність укладення мирової угоди;

обґрунтовано пропозицію щодо введення в графік погашення заборгованості положень, що враховують характер наданого боржнику кредиту: умови надання кредиту і терміни його погашення як фактори, які полегшують процес входження з процедури санації у мирову угоду;

запропоновано ввести диференційований підхід до банкрутства містоутворюючих і небезпечних підприємств, який крім масштабу і ступеня небезпеки, пов'язаної з діяльністю зазначених підприємств, враховував би виробничі особливості такого підприємства.

Удосконалено:

визначення поняття “мирова угода”, а саме підкреслено, що мирова угода – це затверджене судом рішення зборів кредиторів, прийняте більшістю голосів, по якому у відношенні боржника припиняється процедура банкрутства, боржник звільняється від частини боргу та відновлюється в праві самостійного управління і розпорядження своїм майном.

Дістали подальший розвиток:

аргументування висновку, що норми, які регулюють процедуру повного або часткового прощення боргу і/або надання боржникові розстрочки в його погашенні містяться в найдавніших пам'ятках права;

обґрунтування загального характеру присутності в законодавчих актах про неспроможність (банкрутство) практично всіх промислово розвинутих країн із ринковою економікою норм інституту мирової угоди; показано, що домінуючою тенденцією їхнього розвитку нині є акцент на використання процедури звільнення боржника від боргу.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані в дисертаційній роботі результати, а також її теоретичні висновки і положення можуть бути використані в законотворчій діяльності під час внесення доповнень і змін до законодавства про банкрутство та інших нормативних актів, при розробці програм соціально-економічного розвитку регіонів та ін.

Основні положення роботи можуть бути використані у навчальному процесі в рамках господарсько-правових дисциплін, із метою розроблення програм відповідних спецкурсів та під час підготовки навчальних посібників і методичних рекомендацій, призначених для студентів юридичних та економічних навчальних закладів.

Результати дослідження використані при підготовці доповідної записки Верховній Раді України “Зміни та доповнення до розділу IV Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” з конкретними пропозиціями щодо його удосконалення”, направленої в Комітет Верховної Ради з питань правової політики (довідка № /724 від 08.12.04 р.).

Прикладний характер дослідження дозволив використовувати його результати безпосередньо у процесі підготовки рішення Маріупольської міської ради про використання інноваційних проектів для запобігання банкрутства неспроможних підприємств (довідка № 21 від 05.07.04 р.).

Теоретичні висновки і практичні рекомендації використовуються в навчальному процесі при викладанні дисципліни “Господарське право” у Донецькому державному університеті управління (довідка № 01-12/322 від 07.07.04 р.).

Окремі викладені в роботі висновки і рекомендації мають дискусійний характер і можуть скласти підґрунтя для подальших наукових досліджень.

Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані авторкою особисто. Внеском здобувачки в наукових працях, які підготовлені й опубліковані у співавторстві, є дослідження зарубіжного та вітчизняного досвіду щодо особливостей використання інституту мирової угоди на етапі розпорядження майном боржника, аналіз поняття “мирова угода” та виявлення його складових елементів, вивчення особливостей банкрутства містоутворюючих і особливо небезпечних підприємств і внесення пропозицій щодо удосконалення законодавства про банкрутство.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації, теоретичні і практичні висновки, що стосуються проблеми вирішення майнових спорів через процедуру банкрутства, доповідалися на VII конференції професорсько-викладацького складу Донецької державної академії управління за підсумками науково-дослідної роботи у 2001 році (м. Донецьк, 2002 р.) і VIII конференції професорсько-викладацького складу Донецької державної академії управління за підсумками науково-дослідної роботи у 2002 році (м. Донецьк, 2003 р.).

Публікації. Основні висновки та результати дисертації опубліковані у 6 наукових статтях загальним обсягом 3,5 д.а., з яких 3,1 д.а. належать здобувачеві особисто.

Структура й обсяг дисертації обумовлена метою і задачами дослідження. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, 8 підрозділів та висновків. Загальний обсяг роботи становить 186 сторінок комп’ютерного тексту. Робота містить також список використаних джерел із 219 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Розділ 1. Поняття і сутність інституту мирової угоди у процедурі банкрутства складається з трьох підрозділів, у яких досліджуються історичні аспекти розвитку інституту мирової угоди, його місце і значення в сучасному законодавстві про неспроможність промислово розвинутих країн з ринковою економікою, аналізуються проблеми його низької ефективності в сучасній судовій практиці.

У підрозділі 1.1. “Історичні аспекти формування інституту мирової угоди” міститься історичний огляд розвитку інституту мирової угоди, що є за своєю суттю одним із способів захисту боржника при врегулюванні його майнових відносин із кредиторами. Аналіз найдавніших джерел права (Закони Хаммурапі, Закони Ману й ін.) показує, що вже в той час стосовно неплатоспроможного боржника застосовувалися норми, що припускають “погашення” його майнової відповідальності перед кредитором. Як правило, ці норми використовувалися у випадках дії “непереборної сили”, тобто стихійних лих, військових конфліктів тощо.

Найвищий ступінь у розвитку права античного суспільства являє собою римське право, що у своїй еволюції відображало динаміку суспільно-економічних відносин, які постійно ускладнювалися. У цей історичний період під час регулювання взаємовідносин боржника з кредиторами сформувалися основні риси інституту мирової угоди, які в наш час поширилися у цивілізованих країнах, а саме: прийняття рішення про укладення мирової угоди більшістю кредиторів, домовленість між боржником та кредиторами про відстрочку та/або розстрочку платежів або прощення боргів та ін.

У середні віки у своєму розвитку інститут мирової угоди був відкинутий на багато століть назад: при регулюванні майнових відносин між боржником і кредиторами знову, як у найдавніші часи, переважний характер набула форма фізичного покарання неспроможного боржника. Проте, і в середньовічному конкурсному праві чітко простежується тенденція на встановлення випадкового (ненавмисного) банкрутства і навмисного банкрутства. У залежності від причини, що призвела боржника до банкрутства, диференціювалися і заходи покарання за вчинене.

У підрозділі 1.2. “Особливості функціонування інституту мирової угоди в країнах з ринковою економікою” показано, що у сучасних системах правового регулювання неспроможності домінуючою є ідея, яка припускає пріоритетність збереження бізнесу неплатоспроможного боржника перед його ліквідацією у ході конкурсного провадження. З цією метою у законодавстві більшості промислово розвинених країн передбачені норми щодо відновлення платоспроможності боржника, надання йому допомоги, створення пільгових умов при розрахунках із кредиторами. Такий підхід по своїй суті означає практичну реалізацію гуманістичних принципів у розвитку інституту неспроможності і врахування публічного інтересу у збереженні підприємства, робочих місць тощо. Найбільш повно він відображається у функціонуванні інституту мирової угоди, що діє в рамках процедури неспроможності.

У роботі особлива увага приділена аналізу процедури прощення боргів у законодавстві США про банкрутство, яка для боржника встановлюється автоматично, якщо інше спеціально не обумовлено, і забезпечення нею “свіжого” старту.

На захист неплатоспроможного боржника в конкурсному провадженні зроблений акцент у новому законодавстві про банкрутство Німеччини, за яким після прийняття судом рішення про затвердження плану відновлення платоспроможності боржника провадження справи про банкрутство автоматично припиняється.

У підрозділі 1.3. “Мирова угода у процедурі банкрутства: стан питання” показано, що у теперішній час інститут мирової угоди є одним з найбільш суперечливих елементів у процедурі банкрутства. З одного боку, він визнається фахівцями “як одна з найбільш перспективних і бажаних для сучасної економіки процедур” вирішення майнових спорів між суб'єктами господарювання, що дозволяє досягти найменшої конфліктності між кредиторами та боржником, і максимально відповідає інтересам розвитку ринкових відносин, а з іншого боку, у практичній діяльності судів відзначається низький відсоток справ про неспроможність, що вирішується укладанням мирової угоди.

Зазначене протиріччя, очевидно, пов'язане з двоїстою приватно-публічною природою інституту неспроможності (банкрутства). Зростання суспільної значущості Закону як засобу стратегічного регулювання економіки, у тому числі запобігання банкрутства за допомогою інституту мирової угоди, перешкоджає реалізації права кредитора на повернення боргу, яке випливає з основ теорії договірного права. Найбільше опукло публічний аспект інституту неспроможності виявляється при регулюванні відносин між кредиторами і неплатоспроможним боржником, коли останнім є підприємство фінансової сфери або містоутворююче, небезпечне чи казенне підприємство. Більш того, для казенних підприємств Законом не передбачене використання процедури банкрутства.

У роботі проведено критичний аналіз практики дискримінаційного підходу до боржника, який є рівноправною стороною договірних відносин. Ряд норм законодавства про неспроможність та думка багатьох фахівців апріорі припускають неблагонадійність боржника, що не випливає з тенденцій розвитку в економіці кредитних відносин. Показано, що ступінь правової захищеності кредитора істотно вище, ніж боржника. Публічно-правовий характер норм, що регулюють інститут мирової угоди, і загальна тенденція на гуманізацію норм права вимагають встановлення рівноправних взаємовідносин у системі кредитор-боржник.

Розділ 2. Використання мирової угоди у процедурах досудової санації та розпорядження майном боржника складається з трьох підрозділів, у яких дається загальна характеристика норм інституту мирової угоди, досліджуються особливості дії інституту мирової угоди як при досудовому врегулюванні майнових протиріч між контрагентами договірних відносин, так і в рамках судового провадження справи про банкрутство на етапі розпорядження майном боржника.

У підрозділі 2.1. “Загальна характеристика норм інституту мирової угоди” аналізуються норми Закону, що регулюють дію інституту мирової угоди. Показано, що чинне законодавство містить ряд протиріч, які допускають неоднозначне тлумачення норм закону. Зокрема, у Законі відсутня норма, що визначає ініціатора укладання мирової угоди. У Законі допущені різночитання щодо кола осіб, які беруть участь у голосуванні по укладанню мирової угоди, наявні протиріччя в застосуванні процедури визнання недійсною мирової угоди та ін.

У підрозділі 2.2. “Особливості функціонування інституту мирової угоди при досудовому врегулюванні майнових спорів” досліджуються особливості правового регулювання відносин щодо відновлення платоспроможності боржника в рамках позасудових процедур за допомогою норм закону про неспроможність, що в процесуальному плані є досить складним завданням. З одного боку, ще немає підстави для порушення справи про неспроможність боржника через відсутність відповідних заяв від кредитора або боржника. З іншого боку, боржник вже зазнає фінансових труднощів і знаходиться ніби у “передбанкрутному” стані.

Проведені в роботі дослідження показують, що період безпосередньо перед початком процедур неспроможності надає найбільшу можливість щодо порятунку бізнесу. Реалізація цих заходів дозволяє послабити фінансову напруженість боржника і сконцентрувати увагу на виробничій стороні питання. Досудова санація неплатоспроможного боржника є найбільш ефективною реабілітаційною формою запобігання його банкрутства.

З метою підвищення імовірності виходу зі стану фінансової кризи підприємства-боржника необхідне введення мораторію на стадії досудової санації на вимоги кредиторів і на порядок нарахування відсотків і штрафних санкцій. Беручи до уваги досвід промислово розвинутих країн, для підвищення ефективності досудової санації боржника пропонується внести в національне законодавство про банкрутство положення, що передбачає відсторонення керівника боржника від виконання управлінських функцій як у процедурі досудової санації, так і на стадіях розпорядження майном і санації, а також передбачити кримінальну відповідальність посадових осіб, сторін (боржника, кредитора, інвесторів) та інших осіб, що приймають участь у процедурі досудової санації, за розголошення відомостей про фінансовий стан боржника.

На підставі виконаних досліджень зроблений висновок про необхідність внесення змін у чинне законодавство про банкрутство, суть яких полягає в тому, що головною метою досудової санації повинно бути не відновлення платоспроможності підприємства-боржника, а запобігання його банкрутству.

У підрозділі 2.3. “Особливості дії інституту мирової угоди на стадії розпорядження майном боржника” досліджуються особливості використання інституту мирової угоди на стадії розпорядження майном боржника, яка настає з моменту прийняття господарським судом до розгляду заяви про порушення справи про банкрутство боржника за клопотанням кредитора (кредиторів) або боржника. Чинне законодавство, незважаючи на продекларовану можливість укладання мирової угоди на будь-якій стадії провадження справи про банкрутство, фактично, за процесуальною ознакою, обмежує можливість укладання мирової угоди до перших зборів кредиторів.

У роботі на основі аналізу зарубіжного законодавства і практики господарського суду Донецької області запропоновані заходи для підвищення ефективності реабілітаційних процедур на етапі розпорядження майном боржника. З метою реалізації норми Закону, яка припускає можливість укладання мирової угоди на всіх етапах провадження справи про банкрутство, пропонується внести зміни в чинне законодавство, що надає боржнику право проведення сепаратних переговорів про укладання мирової угоди на стадії розпорядження майном боржника з кредиторами, сума вимог яких складає більш 75 %.

Іншим висновком є обов'язковість повного задоволення вимог дрібних кредиторів із загальною сумою вимог, яка не перевищує 10 % кредиторської заборгованості боржника. Виплати пропонується почати відразу ж після проведення загальних зборів кредиторів. Зазначені виплати не призведуть до істотного погіршення фінансового стану боржника, тим більше, що за обов'язковими платежами йому надається істотна реструктуризація заборгованості.

Розділ 3. Особливості укладання мирової угоди у процедурі санації і при банкрутстві підприємств із підвищеним рівнем соціальної значущості складається з двох підрозділів, у яких досліджуються особливості дії інституту мирової угоди на етапі санації боржника і при банкрутстві містоутворюючих і небезпечних підприємств, а також підприємств фінансової сфери. Об'єднуючим моментом зазначених вище процедур є підвищений рівень їхньої соціальної значущості.

У підрозділі 3.1. “Особливості дії інституту мирової угоди на етапі санації” досліджується інститут мирової угоди в судовій процедурі санації, якій сучасне законодавство про неспроможність (банкрутство) у більшості країн з ринковою економікою відводить центральне місце серед інших процедур реабілітаційного характеру, що застосовуються у провадженні справи про банкрутство.

Реструктуризація підприємства у процедурі санації відповідно до Закону може здійснюватися шляхом його розділу з переходом боргових зобов'язань до юридичної особи, яка не підлягає санації; зміни форми власності, управління, організаційно-правової форми та ін. Перераховані вище заходи в більшості випадків не спрямовані на вирішення основного завдання – на відновлення платоспроможності боржника. У цьому зв’язку найбільш ефективними та такими, що відповідають реабілітаційним завданням для неплатоспроможного боржника, будуть нижчеперераховані процедури:

перепрофілювання виробництва – у виробничо-технічній сфері;

реструктуризація заборгованості – у фінансовій сфері;

реорганізація органів управління – в організаційно-правовій сфері.

Останні дві процедури відповідають випадку, коли підприємство-боржник має відповідну матеріально-технічну базу, а його продукція конкурентноздатна і користується попитом, тільки невміле керівництво і помилкова фінансова політика зробили зазначене підприємство неплатоспроможним.

Перепрофілювання виробництва з необхідністю вимагає, з одного боку, додаткових інвестицій, що супроводжується збільшенням загальної суми заборгованості і збільшенням ризику кредиту, а з іншого боку, проведення активного маркетингу і рекламної політики. Більш того, позитивний ефект від реалізації зазначених заходів не повною мірою може бути прогнозований. У цьому зв’язку, при такій невизначеності кредитори можуть погодитися на зазначений варіант санації тільки тоді, коли реалізація проекту може принести більшу користь, ніж ліквідація підприємства.

Останнє означає, що перепрофілювання виробництва повинно супроводжуватися впровадженням найбільш сучасних технологій, тобто носити інноваційний характер. Тільки в цьому випадку варто очікувати не тільки відновлення платоспроможності підприємства-боржника, але і складання позитивного довгострокового прогнозу його діяльності.

Ефект “чекання” додаткових “інноваційних пільг” є ще одним вагомим аргументом для кредиторів на користь схвалення плану санації, який має інноваційні риси. Зазначені заходи вже не мають особливостей “силового тиску” на кредиторів, коли, обмежуючи їхні майнові права, держава намагалася вирішити макроекономічне завдання. А оскільки така діяльність несумісна з ринковими відносинами, то вона і не приносила позитивного ефекту. Інноваційний характер реабілітаційних процедур неплатоспроможного боржника, здійснених у сфері виробництва та/або управління, повинен “зблизити фінансові інтереси” боржника і кредиторів та істотно підвищить імовірність укладання мирової угоди в рамках процедури санації.

Для цих цілей найбільш актуальним є внесення відповідних змін у ст. Закону положень, що передбачають введення додаткового режиму інноваційних пільг для підприємства-боржника, яке реалізує інноваційний проект у рамках процедури санації.

У підрозділі 3.2. “Особливості укладання мирової угоди у процедурі банкрутства містоутворюючих та небезпечних підприємств, підприємств фінансової сфери” досліджені питання регулювання майнових відносин між боржником і кредитором за допомогою норм інституту мирової угоди щодо випадків, коли в якості боржника виступає фінансова установа і містоутворююче або небезпечне підприємство, тобто господарюючі суб'єкти з підвищеним рівнем соціальної значущості.

Відсутність у Законі України “Про банки і банківську діяльність” норм, які передбачають можливість укладання мирової угоди між боржником і кредиторами суперечить світовій тенденції розвитку інституту неспроможності (банкрутства), що припускає мирову угоду як найбільш оптимальну форму вирішення господарського спору. З метою усунення даного протиріччя необхідно в зазначений Закон ввести відповідні норми, які регулюють процедуру укладання мирової угоди між банком-боржником і його кредиторами на всіх стадіях провадження справи про банкрутство, за винятком ліквідаційної процедури.

Пріоритет публічних інтересів при регулюванні взаємовідносин між неплатоспроможним боржником і його кредиторами особливо гостро виявляється в тому випадку, коли боржником є містоутворююче підприємство, велике підприємство з кількістю працівників понад 5 тисяч або небезпечне підприємство. Як приклад у дисертаційній роботі розглянутий порядок ліквідації гірничодобувних підприємств, що належать одночасно до категорій містоутворюючих і небезпечних підприємств. У дисертації підкреслюється той факт, що рішення про ліквідацію як містоутворюючого підприємства, так і комерційного банку до відкриття судової процедури банкрутства приймає вищий державний орган, що робить формальним провадження справи про банкрутство господарюючого суб'єкта. У таких умовах, як свідчить світова практика, дуже складно проводити процедуру санації або укладати мирову угоду.

Аналіз норм законодавчих актів, що регулюють процедуру банкрутства містоутворюючих і небезпечних підприємств, свідчить про необхідність введення диференційованого підходу до цих підприємств, який би крім масштабу і ступеню небезпеки, пов'язаної з діяльністю зазначених підприємств, враховував би виробничі особливості підприємства. У першу чергу, це стосується наявності кваліфікованої робочої сили, структури основних фондів, характеру продукції, що випускається, і т.ін.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення правового регулювання відносин неспроможності за допомогою інституту мирової угоди в Україні з метою більш широкого його використання в якості ефективного інструмента вирішення майнових протиріч між неплатоспроможним боржником і його кредиторами.

У результаті дисертаційного дослідження особливостей використання інституту мирової угоди у процедурі банкрутства сформульовані основні теоретичні висновки, найважливішими з яких є наступні:

1. Джерела норм інституту мирової угоди як засобу врегулювання майнових протиріч між боржником і кредиторами, направленого на збереження учасників господарських відносин, відомі з найдавніших часів: уже в перших пам'ятках права присутні норми, які регулюють процедури повного або часткового скасування боргу і/або надання боржнику розстрочки в його погашенні.

2. Загальна тенденція на гуманізацію норм права і врахування публічного інтересу у збереженні підприємства, робочих місць тощо вимагає встановлення рівноправних взаємовідносин у системі кредитор-боржник. Як спосіб практичної реалізації даної ідеї запропоновано ввести в Закон норму, що припускає автоматичне прощення окремих категорій боргів з моменту затвердження господарським судом мирової угоди.

3. Процедура досудової санації неплатоспроможного боржника є одним з найбільш ефективних засобів рішення макроекономічних завдань держави, а її головною метою повинно бути запобігання його банкрутства. Обґрунтовано пропозицію про введення мораторію на виконання вимог кредиторів і застосування штрафних санкцій після укладення мирової угоди в рамках виконання плану досудової санації як однієї з найважливіших умов вирішення завдання фінансового оздоровлення боржника.

4. Встановлено, що чинне законодавство про банкрутство допускає неоднозначне тлумачення ряду норм, які регулюють застосування інституту мирової угоди: не визначена сторона, що ініціює відкриття процедури укладення мирової угоди, комітет кредиторів і збори кредиторів уповноважені приймати рішення про укладення мирової угоди, з процедурних питань виключена можливість укладення мирової угоди у процедурі розпорядження майном боржника та ін. Зроблені пропозиції щодо усунення виявлених протиріч у нормах Закону.

5. З метою реалізації норми Закону, що припускає можливість укладення мирової угоди в рамках процедури розпорядження майном боржника, і підвищення ефективності реабілітаційних процедур у роботі обґрунтована необхідність включення в Закон норми, що дозволяє ведення сепаратних переговорів з найбільш великими кредиторами, сума вимог яких становить більше 75 %.

6. Обґрунтовано висновок про необхідність включення у норми, що визначають структуру плану санації і графік погашення заборгованості, положень, які рекомендують проведення інноваційних заходів у процедурі санації і враховують умови надання кредиту і терміни його погашення – як факторів, що підвищують імовірність укладення мирової угоди. З метою збереження і розвитку виробничого потенціалу держави обґрунтована необхідність введення у процедурі банкрутства диференційованого підходу до містоутворюючих і небезпечних підприємств, який би, крім масштабу і ступеня небезпеки, пов'язаної з діяльністю зазначених підприємств, враховував би виробничі особливості такого підприємства. Внесено пропозицію про введення в Закон України “Про банки і банківську діяльність” норми, що передбачає можливість укладення мирової угоди між проблемним банком і його кредиторами.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Сгара Э. Особенности заключения мирового соглашения в процедуре банкротства финансовых учреждений // Підприємництво, господарство і право. - 2002. - № 9. - С. 19 - 21.

2. Сгара Э.В. Проблемы досудебной санации неплатежеспособного должника // Экономика и право. - 2002. - № 3. - С. 147 - 150.

3. Сгара Э. Мировое соглашение в процедуре санации // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 1. - С. 13 - 15.

4. Барбашова Н., Сгара Е. Мирова угода в процедурі банкрутства: роль економіко-правових факторів // Право України. - 2003. - № .- С. - 47. (Особистий внесок здобувача: аналіз світового досвіду і статистики, обґрунтування приватно-публічного характеру інституту мирової угоди, розробка пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства про банкрутство).

5. Барбашова Н., Сгара Е. Правове регулювання процедури банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств // Право України. - 2003. - № 9. - С. 65 - 68. (Особистий внесок здобувача: аналіз норм чинного законодавства про банкрутство та внесення пропозицій щодо його удосконалення).

6. Барбашова Н.В., Сгара Э.В. Мировое соглашение в процедуре распоряжения имуществом должника // Экономика и право. - 2003.- № . - С. 54 - 58. (Особистий внесок здобувача: дослідження закордонного та вітчизняного досвіду з використання мирової угоди у процедурі розпорядження майном боржника та внесення пропозицій щодо удосконалення законодавства про банкрутство).

А Н О Т А Ц І Я

Сгара Е.В. Використання інституту мирової угоди у процедурі банкрутства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04. – Господарське право; господарсько-процесуальне право. – Інститут економіко-правових досліджень НАН України, Донецьк, 2005.

Дисертація присвячена дослідженню особливостей застосування норм інституту мирової угоди в рамках процедур санації і розпорядження майном при провадженні справи про банкрутство. Вивчені історичні передумови становлення інституту мирової угоди. Показано, що публічно-правовий характер норм інституту мирової угоди і загальна тенденція на гуманізацію норм права вимагають встановлення рівноправних взаємовідносин у системі кредитор-боржник. Запропоновано ввести в Закон про банкрутство норми, що дозволяють проведення сепаратних переговорів з найбільш великими кредиторами та припускають автоматичне скасування боргів за вимогами кредиторів третьої і наступної черг. Обґрунтовано доцільність включення у норми, що визначають структуру плану санації і графік погашення заборгованості, положень які рекомендують проведення інноваційних заходів у процедурі санації і враховують умови надання кредиту і терміни його погашення. У процедурі банкрутства неспроможних підприємств із підвищеним рівнем соціальної значущості запропоновано враховувати їх виробничі особливості. Удосконалено визначення поняття „мирова угода”.

Ключові слова: мирова угода, неспроможність, банкрутство, санація, розпорядження майном, боржник, кредитори, підприємство, інноваційні заходи.

А Н Н О Т А Ц И Я

Сгара Э.В. Использование института мирового соглашения в процедуре банкротства. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04. – Хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. – Институт экономико-правовых исследований НАН Украины, Донецк, 2005.

Диссертация посвящена исследованию особенностей применения норм института мирового соглашения в рамках процедур санации и распоряжения имуществом при производстве дела о банкротстве. Изучены исторические предпосылки становления института мирового соглашения.

Мировое соглашение является специфической формой хозяйственного договора между должником и большинством кредиторов, который утверждается хозяйственным судом и предполагает освобождение должника от части долга, предоставление новации в сроках погашения оставшейся части долга, прекращение процедуры банкротства, восстановление руководителя и органов управления должника в праве самостоятельного управления и распоряжения своим имуществом.

В работе выполнен анализ особенностей действия института мирового соглашения в ряде промышленно развитых стран с рыночной экономикой. Выявлены внутренние противоречия данного института и сделан вывод, что публично-правовой характер норм, регулирующих институт мирового соглашения, и общая тенденция на гуманизацию норм права требуют установления равноправных взаимоотношений в системе “кредитор-должник”. В качестве способа практической реализации данной идеи предложено ввести в Закон Украины “О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом” норму, предполагающую автоматическое прощение долгов с момента утверждения хозяйственным судом мирового соглашения.

Раскрыты особенности функционирования института мирового соглашения при урегулировании противоречий имущественного характера между должником и кредиторами в процедурах досудебной санации, распоряжения имуществом должника, судебной процедуры санации и при использовании его в процедуре банкротства предприятий с повышенным уровнем социальной значимости. Показано, что досудебная санация неплатежеспособного должника является наиболее эффективной реабилитационной формой предотвращения его банкротства. Предложено с целью повышения вероятности выхода из состояния финансового кризиса предприятия-должника на стадии досудебной санации дополнительно ввести мораторий на требования кредиторов и на порядок начисления процентов и штрафных санкций, а в процедуре распоряжения имуществом должника - право ведения сепаратных переговоров о заключении мирового соглашения с кредиторами, сумма требований которых составляет более 75 %.

В режиме санации должника эффективными будут процедуры: перепрофилирование производства; реструктуризация задолженности; реорганизация органов управления. В диссертации подчеркивается, что перепрофилирование производства должно сопровождаться внедрением наиболее современных технологий, т.е. носить инновационный характер. В этом случае следует ожидать не только восстановления платежеспособности предприятия-должника, но и появляется возможность составления позитивного долгосрочного прогноза его деятельности. Эффект “ожидания” дополнительных “инновационных льгот” является еще одним весомым аргументом для кредиторов в пользу одобрения плана санации, имеющего инновационные черты.

В диссертации выявлены особенности заключения мирового соглашения в процедуре банкротства хозяйствующих субъектов с повышенным уровнем социальной значимости: финансовых учреждений, градообразующих и опасных предприятий. Предложено ввести в Закон Украины “О банках и банковской деятельности” нормы, регулирующие процедуру заключения мирового соглашения между банком-должником и его кредиторами на всех стадиях производства дела о банкротстве, за исключением ликвидационной процедуры. В работе подчеркивается тот факт, что решение о ликвидации как градообразующего предприятия, так и коммерческого банка до открытия судебной процедуры банкротства принимает вышестоящий государственный орган, что делает формальным производство дела о банкротстве хозяйствующего субъекта.

В качестве примера в диссертационной работе рассмотрен порядок ликвидации горнодобывающих предприятий, которые относятся одновременно к категориям градообразующих и опасных предприятий. Анализ норм Закона, регулирующих процедуру банкротства градообразующих и опасных предприятий, указывает на необходимость введения дифференцированного подхода к этим предприятиям, который помимо масштаба и степени опасности, связанной с их деятельностью, учитывал бы производственные особенности предприятия.

В работе на основе теоретических выводов сделаны практические предложения по совершенствованию Закона Украины “О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом”.

Ключевые слова: мировое соглашение, несостоятельность, банкротство, санация, распоряжение имуществом, должник, кредиторы, предприятие, инновационные мероприятия.

ANNOTATION

Sgara E.V. Amicable Settlement Practice in the Bankruptcy Procedure.- Manuscript.

Dissertation for obtaining a scientific title of a candidate of legal science on a specialty 12.00.04. – Commercial law, Commercial procedural law. - Institute of the Economical and Legal Researches, NAS Ukraine, Donetsk, 2005.

The work is devoted to studying a legal practice of the amicable agreement within sanitation and property administration procedures in the bankruptcy execution process. Background of the conciliatory agreement procedure formation is reviewed. It is shown that the social and legal nature of the conciliatory settlement institution as well as a