Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України

ШЕВЧЕНКО Олена Василівна

УДК 159.923.2

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ

У СТАНОВЛЕННІ Я-ОБРАЗУ ОСОБИСТОСТІ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Науковий керівник: | член–кореспондент АПН України,

доктор психологічних наук, професор,

БОРИШЕВСЬКИЙ Мирослав Йосипович,

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, лабораторія психології особистості ім. П.Р.Чамати, завідувач.

Офіційні опоненти: | доктор психологічних наук, професор

САВЧИН Мирослав Васильович,

Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І.Франка МОН України, завідувач кафедри психології;

кандидат психологічних наук

ТИЩЕНКО Світлана Павлівна,

Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, провідний науковий співробітник лабораторії науково-психологічної інформації.

Провідна установа: | Прикарпатський національний університет

ім. В.Стефаника МОН України

(м. Івано-Франківськ), кафедра психології.

Захист дисертації відбудеться “ 25 ” січня 2005 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.453.01 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м.Київ-33, вул. Паньківська, 2.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Автореферат розісланий “24” грудня 2004 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Балл Г.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Самовизначення індивіда в різних групових утвореннях є центральним моментом у процесі формування, становлення та розвитку особистості. У зв’язку з цим розкриття особливостей процесу пошуку людиною свого місця в соціальному просторі є однією з найбільш фундаментальних проблем в дослідженні особистості.

Кожна людина протягом життя входить до багатьох груп, усвідомлюючи себе представником різних спільнот. Результатом ідентифікації особистості з різними групами стають численні ідентичності, сукупність яких складає цілісну соціальну ідентичність. Важливе місце в її структурі посідає національна ідентичність.

Економічні та соціально-політичні трансформації, що відбуваються останніми роками в українському суспільстві, спричинили виникнення нової етнополітичної та соціально-психологічної реальності, однією з характерних ознак якої є виникнення кризи ідентичності особистості. В період зламу старої соціальної системи та побудови нового суспільства індивід змушений адаптуватися до змін, які відбуваються, шукати своє місце в різних сферах життєдіяльності, що допомогло б йому відтворити цілісність та упорядкованість зруйнованого світу, вийти з кризи ідентичності, знайти відповідь на запитання “Хто Я?”. Як і в інших країнах, що переживають епоху гострої соціальної нестабільності, в Україні на перший план вийшла ідентифікація з такими спільнотами як етнос та нація.

Враховуючи те, що усвідомлення людиною власної належності до певного народу відіграє в її житті вельми важливу роль та помітно впливає на відносини між людьми (як на міжособистісному, так і на міждержавному рівнях), цілком зрозумілою стає необхідність проведення психологічних досліджень національної ідентифікації особистості. Серед безлічі питань, що потребують відповіді, знаходяться питання про психологічні причини зростання значущості національної ідентичності в наш час, про особливості трансформації ідентичності громадян, до яких призвели зміни етнополітичної та соціально-психологічної реальності в суспільстві, про психологічні особливості та чинники формування національної ідентичності у дітей та молоді в поліетнічній Україні.

Один із напрямів психологічних досліджень у цій галузі стосується проблеми формування Я-образу людини як суб’єкта національної спільноти. Національний Я-образ особистості є інтегрованою формою самосвідомості, що виникає на певному етапі особистісного становлення людини в результаті тривалого процесу самопізнання (М.Й.Боришевський). Цей образ виступає у формі узагальненого уявлення людини про себе як про представника певної етнонаціональної спільноти.

Національний Я-образ особистості, що формується в результаті ідентифікації особистості з національною спільнотою, виконує низку важливих функцій, головною серед яких можна вважати функцію регуляції поведінки особи в різноманітних ситуаціях міжетнічної взаємодії. Усвідомлення власної національної належності та уявлення про себе як представника етносу, а водночас і нації забезпечує оптимальну адаптацію суб'єкта до умов соціального буття, умов поліетнічної реальності, уможливлює успішну діяльність у процесі постійного співвіднесення своїх життєвих позицій, настанов, цінностей із вимогами й нормами тієї національної спільноти, з якою особистість себе ідентифікує (В.Ю.Хотинець).

Наведене, як нам здається, переконливо засвідчує те, що вивчення особливостей етнонаціональної ідентифікації памолоді набуває особливої актуальності як у теоретичному, так і в практичному плані. На жаль, кількість досліджень, присвячених цій проблематиці, поки що не можна вважати достатньою (М.Й.Боришевський, О.М.Васильченко, П.І.Гнатенко, В.М.Павленко, О.І.Донцов, Т.Г.Стефаненко, К.В.Коростеліна, В.Т.Циба, Н.О.Чуреєва, М.О.Шульга, Г.У.Солдатова, Т.М.Яблонська). Тому проблема становлення Я-образу сучасної української молоді як суб'єкта національної спільноти залишається мало розробленою.

З огляду на актуальність зазначеної проблеми та наявність “білих плям” у її розробці, ми зосередили свою увагу на вивченні процесу формування національної самосвідомості сучасної молоді України, зокрема, на становленні Я-образу особистості як результату ідентифікації з національною спільнотою.

Тема дисертаційного дослідження є складовою загальної теми наукового дослідження лабораторії психології особистості ім. П.Р. Чамати Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України “Психологічні закономірності виховання громадянської спрямованості особистості” (Номер держреєстрації № 0101U000107).

Об'єкт дослідження - процес формування Я-образу особистості як представника національної спільноти.

Предмет дослідження – становлення Я-образу особистості у контексті процесу етнонаціональної самоідентифікації.

Мета роботи полягає у з’ясуванні особливостей національної ідентифікації і ролі цього процесу у становленні Я-образу особистості у підлітковому та юнацькому віці.

Гіпотези дослідження:

· Оскільки Я-образ інтегрує у своїй структурі ставлення особистості до себе у контексті найрізноманітніших цінностей, серед яких цінності національні посідають одне з провідних місць, то його становлення й розвиток великою мірою зумовлюється процесом ідентифікації людини з нацією.

· Вирішальну роль у процесі формування Я-образу відіграє когнітивний компонент національної ідентифікації: чим більш чітко зазначені системи знань представлені у свідомості та самосвідомості людини, тим більш визначеним є Я-образ особистості, який формується в результаті ідентифікації особи з певною національ-ною спільнотою.

· Національна ідентичність є однією з найважливіших складових структури соціальної ідентичності сучасної людини, оскільки вона задовольняє базові потреби особистості: потребу в самозбереженні, самоствердженні, самовираженні, в захисті з боку оточуючих та докорінну потребу особистості належати до соціуму, відчувати себе часткою суспільства, певної референтної групи. Усвідомлюючи свою включеність у соціальну канву, особистість здатна самовизначитись, самоствердитись і зреалізуватись. Оскільки соціальне, суспільне є національно-конкретним, то представленість в Я-образі національних характеристик значною мірою зумовлює задоволення вищезазначених потреб особи як представника нації.

У відповідності з поставленою метою та гіпотезами ми сформулювали наступні завдання свого дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз феномену національної ідентифікації сучасних підлітків та юнацтва, розкрити джерела, структуру та чинники становлення їх Я-образу у процесі етнонаціональної ідентифікації.

2. Експериментально дослідити особливості процесу становлення Я-образу особистості як суб'єкта національної спільноти.

3. Дослідити регіональні відмінності процесу національної ідентифікації та їх впливу на структуру Я-образу особистості.

4. Визначити психологічні умови оптимізації процесу ідентифікації індивіда зі своїм етносом, нацією та формування відповідного Я-образу.

Теоретико-методологічною основою дослідження є: основи генетичної психології (С.Д.Максименко), психологічні концепції, що розкривають зміст та структуру самосвідомості, особливості формування Я-образу особистості, становлення її ідентичності (Р.Бернс, М.Й.Боришевський, Е.Еріксон, І.С.Кон, Г.С.Костюк, В.В.Столін, П.Р.Чамата, І.І.Чеснокова), соціально-психологічні концепції та положення про сутність етнічної, національної самосвідомості та свідомості (М.І.Алексєєва, М.Й.Боришевський, І.С.Кон, В.П.Левкович, Н.Г.Панкова, Е.Сміт, Г.У.Солдатова, Т.Г.Стефаненко, В.Ю.Хотинець, М.А.Чепа, В.О.Ядов), етнографічні та соціологічні теорії, що розкривають сутність та структуру етнічної свідомості та самосвідомості людини (Ю.В.Арутюнян, Ю.В.Бромлей, А.Ф.Дашдаміров, Л.М.Дробіжева, А.А.Кожанов, В.І.Козлов, П.І.Кушнер, В.В.Піменов, М.І.Пірен, К.В.Чистов), етнічну та національну ідентичність (Г.О.Балл, П.І.Гнатенко, Н.М.Лебедєва, В.М.Павленко, С.О.Таглін, М.О.Шульга, M.Barret, H.Tajfel, J.C.Turner та ін.).

Методи дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, яка стосується об’єкта дослідження, загальнопсихологічні методи (спостереження, інтерв'ю, бесіди, контент-аналіз творів, анкетування, особистісні опитувальники, шкали самооцінки), етнологічні та етнопсихологічні методики дослідження, методи математично–статистичної обробки даних, експериментально-генетичний метод.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у визначенні психологічних особливостей формування національної ідентичності у процесі становлення Я-образу особистості та виявленні чинників, що впливають на процес усвідомлення школярами і студентами своєї належності до певної етнонаціональної спільноти в сучасних умовах становлення української державності. Крім того, у нашому дисертаційному дослідженні здійснювалася спроба обґрунтувати та апробувати програму оптимізації процесу формування національної свідомості та самосвідомості особистості.

Теоретичне значення роботи полягає в розширенні та поглибленні психологічних знань і уявлень про сутність, джерела, структуру й чинники формування національної ідентичності у підлітковому та юнацькому віці, у розкритті умов і особливостей становлення Я-образу особистості як представника певної національної спільноти, у висвітленні динаміки процесу національної ідентифікації особистості.

Практичне значення дисертаційної роботи. Установлені в процесі дослідження факти й сформульовані на їх основі психологічні висновки щодо засобів оптимізації процесу національного самовизначення молоді можуть бути покладені в основу рекомендацій, спрямованих на забезпечення умов, що сприяють формуванню у підлітків та юнацтва гармонійно розвинутої національної самосвідомості та підвищенню ефективності процесу усвідомлення школярами себе як представників певної національної спільноти.

Надійність та вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічним обґрунтуванням його вихідних позицій; використанням сукупності надійних діагностичних методик, адекватних меті та завданням дослідження; поєднанням кількісного і якісного аналізу емпіричних даних; застосуванням методів математично-статистичної обробки даних; репрезентативністю вибірки.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення та результати експериментального дослідження були опубліковані в наукових збірниках та наукових періодичних виданнях, а також викладені та обговорені на розширених засіданнях лабораторії психології особистості ім. П.Р.Чамати Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України, а також на науково-практичних конференціях: “Духовність та злагода в українському суспільстві на перехресті тисячоліть” (Київ, 16-18 вересня 1999 р.), “Українська еліта та її роль у державотворенні” (Київ, 18-19 травня 2000 р.), „Соціально-психологічні детермінанти особистісного становлення сучасної молоді” (Луганськ,1-3 жовтня 2003 р.), “Соціально-психологічний вимір демократичних перетворень в Україні” (Київ, 18 листопада 2003 р.).

Результати дисертаційного дослідження було використано при розробці методичних порад для викладачів та методистів навчальних закладів, спрямованих на оптимізацію впливу навчального процесу на формування у школярів та студентів позитивної національної ідентичності, адекватного та позитивного Я-образу особистості як представника національної спільноти.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Дисертація містить 24 таблиці й 1 рисунок обсягом 11 сторінок. Список літератури нараховує 253 найменування. Зміст роботи викладено на 180 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено обєкт і предмет дослідження, сформульовано його мету, основні гіпотези та завдання. Розкрито методологічну основу та методи дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Подаються основні положення, що виносяться на захист, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження, публікації за темою дисертації, структуру дисертації.

У першому розділі роботи - “Формування національної ідентичності як умова розвитку Я-образу особистості” - аналізується місце та роль національної ідентичності як складової Я-образу у структурі самосвідомості людини, зокрема у структурі її соціальної ідентичності. Висвітлюються основні теоретичні підходи до вивчення феномену етнонаціональної ідентифікації, які існують у соціологічній, етнографічній та психологічній літературі. Докладно розглядаються регіональні відмінності ідентифікації українців з національною спільнотою, а також особливості становлення національної ідентичності у підлітковому та юнацькому віці.

Теоретичний аналіз проблеми Я-образу особистості дозволив дійти висновку, що Я-образ є інтегральною формою самосвідомості людини, що виникає на певному етапі її соціального розвитку в результаті набуття особою життєвого досвіду й досягнення певного рівня сформованості когнітивних та емоційних структур особистості. Формування Я-образу, таким чином, є ознакою нового рівня самосвідомості, який характеризується найбільш зрілим усвідомленням особою своєї сутності. Я-образ людини розглядається як узагальнений глобальний механізм саморегуляції поведінки на особистісному рівні, підкреслюється його роль у забезпеченні почуття ідентичності, самототожності людини (М.Й.Боришевський).

Зміст Я-образу особистості складається з двох утворень: диференціюючої складової (її змістом є знання, які виокремлюють “Я” суб’єкта порівняно з іншими людьми, що надає відчуття власної унікальності, неповторності) та інтегруючої складової, або системи самоідентичності, яка містить знання про спільні риси і характеристики, котрі об’єднують особу з іншими людьми (В.В.Столін).

Вивчаючи феномен ідентифікації особи з різними спільнотами, багато дослідників підкреслюють, що потреба будь-якої людини належати до соціуму, відчувати себе часткою суспільства, бути членом певної референтної групи та усвідомлювати єдність з її представниками є докорінною потребою особистості (Е.Еріксон, А.Маслоу, Г.Мюррей, Е.Д.Сміт, Е.Фром).

Процес самовизначення людини через членство в соціальній структурі суспільства прийнято називати “соціальною ідентифікацією” особистості. Результатом ідентифікації особи з різними спільнотами є численні ідентичності, актуальність і значущість яких варіюють залежно від часу й ситуації. Сукупність їх складає цілісну соціальну ідентичність особистості, важливе місце в структурі якої посідає ідентифікація з національною спільнотою.

Аналіз процесу формування в науковій літературі поняття “національна самосвідомість”, докладне вивчення поглядів на її структуру вчених – фахівців з різних галузей наукового знання (Г.А.Агаєв, Ю.В.Бромлей, Й.Вирост, Л.М.Дробіжева, В.І.Козлов, П.І.Кушнер, В.В.Мавродін, Г.В.Шелепов та ін.) дозволив дійти висновку, що саме національна ідентифікація є основним структурним елементом, когнітивно-мотиваційним ядром національної самосвідомості особистості, відіграє стрижневу, системоутворюючу роль в структурі останньої та є показником рівня її розвитку.

Отже, національна ідентифікація особистості - це процес ототожнення, уподібнення особистістю себе з певною нацією. Змістом цього процесу є суб’єктивне відчуття належності до національної спільноти на основі стійкого емоційного зв’язку, що виникає в особистості як результат формування відносно стійкої системи усвідомлених уявлень і оцінок реально існуючих диференціюючих та інтегруючих ознак життєдіяльності нації, а також прийняття групових норм та цінностей. Підсумком цього тривалого та складного процесу національного самовизначення людини, становлення її національної ідентичності є формування Я-образу особистості як суб’єкта певної національної спільноти.

Таким чином, ми розглядаємо національну ідентичність у трьох аспектах: 1) як соціально-психологічний результат когнітивно-емоційних та ціннісних процесів ідентифікації людини з національною спільнотою; 2) як мотиваційно - когнітивне ядро національної самосвідомості особистості; 3) як вельми важливий компонент у структурі загальної соціальної ідентичності особистості, невід’ємну частину Я-образу особистості.

У національній ідентифікації виокремлюють два аспекти - етнічну та громадянську ідентичності (M.Barrett). Змістом громадянської ідентичності є усвідомлення особою власної належності до загальнонаціональної спільноти. Етнічна ідентичність віддзеркалює усвідомлення людиною себе як представника певного етносу.

Уявлення сучасних психологів про механізми ідентифікації базуються на виокремленні когнітивної, афективної та комунікативно-дійової граней процесу ідентифікації. Відповідно до цього, структура національної ідентичності складається з когнітивного, емоційного та конативного компонентів. Вирішальну роль у процесі формування Я-образу відіграє когнітивний компонент національної ідентифікації: чим більш чітко представлена у свідомості та самосвідомості людини система відповідних знань, тим більш визначеним є Я-образ особистості, який формується в результаті ідентифікації особи з певною національ-ною спільнотою.

Керуючись у своєму дослідженні генетичним принципом, ми розглядаємо національну ідентичність як утворення, розвиток якого відбувається протягом усього життя людини, проходячи у своєму становленні низку фаз, котрі пов’язані з віковими етапами психічного та фізичного розвитку людини.

Процес усвідомлення людиною себе як представника певної національної спільноти, поступове набуття національної ідентичності особистістю розпочинається з раннього дитинства та здійснюється протягом певного періоду етнізації дитини в специфічному етнонаціональному середовищі. Значні зрушення у формуванні національної ідентичності як компоненту Я-образу особистості відбуваються в підлітковому віці, що пов’язано з оволодінням учнями різноманітними суспільно-цінними знаннями, уміннями та навичками, формуванням системи знань про етнонаціональні феномени, а також з розвитком пізнавальних здібностей і розширенням сфери діяльності та спілкування школяра. Однак, вирішальним етапом становлення національної ідентичності особистості – періодом її зміцнення та закріплення – є юнацький вік, коли її розвиток сягає найвищого, інтелектуально-теоретичного рівня. Подальші зміни національної ідентичності є вже не стільки її формуванням, скільки трансформацією, яка залежить від соціально-політичних, економічних та інших умов життєдіяльності людини.

Проте, особливості формування національної ідентичності детерміновані не лише етапами психічного розвитку людини в процесі її етнізації, але й залежать від регіональної специфіки, яка зумовлюється особливостями та своєрідністю соціально-політичної ситуації, історичними особливостями регіону, міграційними процесами тощо (П.І.Гнатенко, В.М.Павленко, Ю.І.Римаренко).

У другому розділі - “Емпіричне дослідження становлення Я-образу особистості у процесі її національної ідентифікації” - аналізуються теоретико-методологічні аспекти та методичне забезпечення емпіричного дослідження національної ідентифікації школярів і студентів, обґрунтовується його схема, описується процедура дослідження та характеризується вибірка. Докладно аналізуються емпіричні дані, отримані в результаті проведення експериментальної частини дослідження: у віковому та регіональному аспектах інтерпретуються особливості Я-образу сучасної молоді та місце в ньому національної ідентичності; розглядаються виявлені особливості національної ідентифікації школярів та студентів.

Емпіричне дослідження особливостей національної ідентифікації у процесі становлення Я-образу особистості здійснювалося за такими напрямами: 1) дослідження вікової динаміки та регіональних відмінностей параметрів актуальності, значущості і міри етнічної та громадянської ідентифікації в Я-образі сучасної молоді; 2) дослідження вікових та регіональних особливостей ідентифікації особи з національною спільнотою (валентності національної ідентичності, національних почуттів, типів національної ідентичності, етнонаціональних афіліативних тенденцій, ролі різних елементів самоідентифікації особистості з національною спільнотою у процесі формування національної самосвідомості).

Відповідно до зазначених напрямів дослідження було застосовано 2 групи методик:

1) методики, спрямовані на розкриття актуальності та значущості національної ідентичності в Я-образі особистості (модифікація тесту “20 висловлювань” Куна - Макпартленда “Хто Я?”), а також міри національної ідентифікації особи (Діагностичний тест ставлення (ДТС) Г.У.Солдатової і модифікований нами опитувальник В.М.Павленко та П.І.Гнатенко);

2) методики, які допомагають розкрити особливості національної ідентифікації як компонента Я-образу особистості (Діагностичний тест ставлення (ДТС) Г.У.Солдатової для визначення валентності національної ідентифікації, а також характеру взаємозв’язку між Я-образом та образами типових представників своєї і чужої етнічних спільнот); методична розробка Г.У.Солдатової “Типи етнічної ідентичності” – для виявлення домінуючих у сучасних школярів та студентів типів етнічної ідентичності, які є різними проявами тенденції трансформації національної самосвідомості; методична розробка Г.У.Солдатової “Етнічна афіліація” дозволила виявити ступінь потреби молодих людей в належності до національної спільноти; складений нами на основі існуючих в етнографічній та етнопсихологічній літературі анкет опитувальник, який дозволяє дослідити рівень знань молоддю різних національних феноменів, ставлення до них та їх роль у становленні національної ідентичності юнаків і дівчат.

Дослідженням були охоплені школярі та студенти чотирьох регіонів України (північно-східного, західного, південного і центрального) та трьох вікових груп (I гр. - 14-15 років, II гр. - 16-17 років, III гр. - 18-20 років) - загальною кількістю 577 осіб.

Для виконання різних завдань дослідження (виявлення вікових особливостей національної ідентифікації та її регіональних відмінностей в межах України), всі респонденти були поділені на дві підвибірки – вікову та регіональну.

Регіональна підвибірка складається з трьох груп: північно-східний регіон України, представлений студентами Сумського державного педагогічного університету віком 18-20 років загальною кількістю 123 особи (93,3% українців, 6,7% росіяни); західні області були представлені студентами Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського університету ім. В.Стефаника віком 18-20 років. Із 112 осіб, які складають цю частину вибірки, 96,1 % вважають себе українцями, 3,9 % - росіянами; південну частину країни представляли студенти Херсонського державного педагогічного університету віком 18-20 років, серед яких 80,1 % - українці, 17,6 % - росіяни, 2,3 % мають подвійну (українсько-російську) етнічну ідентичність (обсяг вибірки - 131 особа).

Вікова підвибірка: I група - 14-15 років – учні 9-х класів Українського коледжу ім. В.Сухомлинського, м. Київ; учні 9-х класів середньої школи м. Миколаєва (загальна кількість 96 осіб); II група - 16-17 років – учні 11-х класів Українського коледжу ім. В.Сухомлинського, м. Київ; учні 11-х класів середньої школи м. Миколаєва; студенти Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника; студенти Херсонського медичного училища (загальна кількість - 155 осіб); III група - 18-20 років – студенти Сумського педагогічного державного інституту; Херсонського державного педагогічного університету; Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника (спеціальності: “Психологія”, “Філологія”, “Програмування”, “Математика”), загальною кількістю 366 осіб.

Аналіз узагальнених Я-образів сучасної молоді свідчить про те, що за ступенем актуальності та значущості, а також за мірою ідентифікації різноманітні категорії приватного життя (усвідомлення власних особистісних рис та сімейних ролей, ідентифікація з людством та представниками учнівської молоді, статева ідентичність) переважають у структурі соціальної ідентичності сучасної молоді над етнополітичними категоріями (етнічною, громадянською та іншими належностями).

Серед етнополітичних категорій найактуальнішою у групових Я-образах юнаків та дівчат всіх груп є етнічна належність (як складова національної ідентичності). Загалом за частотою згадування вона – на десятому місці в І віковій групі, на дев’ятому – в ІІ групі та на сьомому місці у загальному списку категорій в ІІІ групі. А серед етнополітичних категорій вона посідає перше місце за параметром актуальності у групових Я-образах юнаків та дівчат всіх вікових груп (І гр. – 25 %, ІІ гр. – 40,91 % і ІІІ гр. – 40,77 %). Таким чином, етнічна ідентичність є доволі важливою соціальною категорією, ідентифікуватися з якою прагне сучасна молодь.

Значущі відмінності за параметром актуальності для молодих людей етнічної ідентичності між І групою, з одного боку, та ІІ і ІІІ групами, з іншого, свідчить про те, що така частина Я-концепції, як етнічна належність, є актуальною лише для чверті (25 %) 14-15-річних юнаків та дівчат, (виходячи з чого її можна вважати недостатньо актуальною для них), тоді як серед випускників шкіл та студентів значно більша частина респондентів (майже 41 % опитаних) усвідомлює свою етнічну ідентичність як актуальну для себе.

Стосовно ступеня значущості етнічної ідентичності можна сказати наступне. Попри те, що в низці самоописів тих респондентів, які взагалі вказали у своїх відповідях цю категорію, етнічна належність згадується доволі пізно, під час рангування за параметром значущості досліджувані приписали їй достатньо високий ранг - вона посіла п’яте місце в п’ятірці найбільш актуальних категорій. Це свідчить про доволі високу значущість категорії “етнічна ідентичність”.

Дещо менш важливою та менш актуальною для молодих людей виявилася громадянська ідентичність, яка посіла друге місце у групових Я-образах серед етнополітичних категорій. В І віковій групі вона є актуальною лише для 12,5 % досліджуваних, у ІІ групі вона набула більшої актуальності (29,87 %). Відмінності між цими двома групами є значущими (коефіцієнт кореляції * Фішера є значущим на високому рівні - р0,001). В ІІІ групі актуальність для студентів власної громадянськості дещо зменшується (21,65 % респондентів цього віку в своїх самоописах згадали про цю категорію), але це зменшення не є значущим.

Аналіз значущості категорії, що розглядається, засвідчує, що громадянська ідентичність як аспект національної самосвідомості виявилася недостатньо значущою для респондентів усіх трьох груп – вона не увійшла до числа найбільш значущих ідентичностей сучасної молоді.

Аналіз динаміки актуальності окремих видів національної ідентичності - етнічної та громадянської - у представників різних вікових груп дозволив дійти висновку про особливості становлення національної ідентичності у віковому аспекті: у рамках юнацького віку простежується тенденція до збільшення актуальності та значущості національної належності учнів, що віддзеркалює особливості процесу розвитку національної самосвідомості особистості, зокрема - процесу поступового формування національної ідентичності.

Так, у ранній юності усвідомлення людиною власної належності до національної спільноти здійснюється досить інтенсивно, але національну ідентичність, що стає результатом цього процесу, ще не можна вважати повністю сформованою. Приблизно в середині юнацького віку етнічна та громадянська належності як складові національної ідентичності починають посідати більш суттєве, усталене місце в структурі Я-образу особи, набувають більшої актуальності та значущості для молодої людини. Процес становлення національної ідентичності відзначається поступовим зростанням кількості усвідомлюваних ознак, які поєднують людину з власною національною спільнотою, та причин національної ідентифікації, а також зростанням рівня їх суб’єктивної складності та глибини. Почуття ідентичності все більшою мірою забарвлюється патріотичними почуттями, такими, як відчуття духовного зв’язку з країною та її народом, а також відчуття відповідальності за долю нації тощо. Ці моменти значною мірою наповнюють та змістовно збагачують Я-образ особистості, що формується.

У студентські роки становлення національної самосвідомості особистості сягає найвищого рівня, коли відбувається її зміцнення та закріплення. Результатом цих процесів стає зростання когнітивної складності та диференційованості Я-образу особистості як представника національної спільноти, підвищення міри його виразності та суб’єктивної значущості, а також внутрішньої цілісності та послідовності. Подальші зміни національної ідентичності як складової Я-образу, що відбуваються у дорослому віці, можна вважати не стільки формуванням, скільки трансформацією, яка залежить від соціально - політичних, економічних та інших умов життєдіяльності нації.

У регіональному аспекті актуальність етнонаціональної ідентифікації молоді можна охарактеризувати наступним чином. Попри те, що етнічна належність серед етнополітичних категорій є найактуальнішою в уявленнях молодих людей усіх регіонів України, її актуальність для юних представників західної частини країни є набагато вищою порівняно з рівнем її актуальності, зафіксованим в самоописах респондентів з півдня та північно-східних областей України. Про цей факт свідчать суттєві відмінності (на рівні статистичної значущості р0,05 за *- критерієм Фішера) між показниками рівня актуальності етнічної ідентичності, які спостерігаються у студентів західних вузів (де етнічна належність є актуальною для 46,3 % студентів), та індикаторами актуальності належності до етнічної спільноти, що були зафіксовані у досліджуваних - мешканців південних і північно-східних регіонів країни (де етнічну ідентичність вважають актуальною відповідно 30,5 і 36,7 % респондентів).

Громадянська ідентифікація за параметром її актуальності для молоді західного та південного регіонів стоїть на другому місці (як актуальну для себе її визнали відповідно 15,6 та 11,45 % студентів). Зазначені показники значуще відрізняються (р0,05 за критерієм Фішера) від відповідного показника у студентів північно-східного регіону, де лише 6,66 % студентів назвали дану категорію у своїх відповідях на запитання “Хто Я?” як актуальну. Для представників північно-східної вибірки достатньо актуальною категорією виявилася регіональна, з якою ідентифікували себе 16,7 % студентів. Для молоді ж західних та південних областей регіональна ідентичність не є актуальною (3,4 та 3,82 % відповідно).

Стосовно міри ідентифікації молоді з національною спільнотою можна сказати, що загалом вона є доволі високою. Найбільшою мірою юнаки та дівчата різних регіонів України ідентифікують себе з етнічною спільнотою (порівняно з іншими етнополітичними категоріями). Громадянська ідентичність є дещо слабкішою за етнічну. У південній вибірці вона є другою за параметром міри самоототожнення та випереджає за цим показником регіональну ідентичність (яка посідає 3 місце). Західна та північно-східна вибірки відзначилися високим рівнем ідентифікації з регіоном проживання. Молоді мешканці цих частин країни більшою мірою відчувають власну ідентифікацію з людьми, що мешкають з ними поруч (регіональна ідентичність), ніж з усім українським народом (громадянська ідентичність). Для північно-східних студентів регіональна ідентичність є навіть такою ж сильною, як і етнічна.

Дослідження особливостей національної ідентифікації сучасної молоді показало, що в юнаків та дівчат переважає позитивна етнонаціональна ідентичність, яку характеризує баланс толерантності до власної та інших етнічних спільнот, а також поєднання позитивних авто- та гетеростереотипів. Це можна стверджувати на основі аналізу даних, отриманих за допомогою Діагностичного тесту ставлень (ДТС) Г.У.Солдатової. Серед трансформацій національної самосвідомості найбільш розповсюдженою виявилася помірна схильність молоді до національної індиферентності (як різновиду гіпоідентичності, за термінологією Г.У.Солдатової). Помірно вираженим також є національний фанатизм як вид гіперідентифікації з нацією, який посідає друге місце. Такі види національної ідентичності, як нігілізм (форма гіпоідентичності) та егоїзм й ізоляціонізм (трансформації за типом гіперідентичності) - найменш властиві молодим людям. Груповий профіль розподілу типів етнічної ідентичності школярів та студентів представлений на Рис. 1.

Рис. 1. Типи етнонаціональної ідентичності респондентів об’єднаної вибірки.

1- національний нігілізм, 2 - національна індиферентність, 3 - норма (позитивна етнонаціональна ідентичність), 4 - національний егоїзм, 5 - національний ізоляціонизм, 6 - національний фанатизм.

Аналіз виразності потреби в національній належності (національної афіліації) свідчить про те, що в самосвідомості сучасної молоді афіліативні тенденції значною мірою переважають над антиафіліативними. Загалом же потребу школярів та студентів належати до національної спільноти, орієнтуватися на її цінності та дотримуватися її норм можна визначити як середнього ступеня виразності. Це підтверджується наступним: низька потреба в національній належності виявилася лише у 9 % респондентів, середня - у 76,6 % досліджуваних і висока – у 14,4 % молодих людей. Наведені дані свідчать про те, що більшості юнаків та дівчат властива помірно виражена потреба бути суб’єктом національної спільноти, відчувати єдність з іншими представниками нації, рівень внутрішньогрупового фаворитизму та ступінь задоволення від членства в групі виражені у сучасної молоді помірно. Національна афіліація, таким чином, в континуумі між алоцентризмом і ідеоцентризмом посідає центральну позицію, що на поведінковому рівні знаходить свій вияв у тому, що, залежно від конкретної соціальної ситуації, молоді люди керуються або цінностями та нормами національної спільноти, з якою вони себе ідентифікують, або власними індивідуальними цінностями та нормами.

Оцінка молодими людьми Я-образу, образів типових представників власної національної спільноти (автостереотипів) та типових представників іншої нації (гетеростереотипів) загалом мають позитивну валентність. Проте, порівняння особливостей національної ідентифікації осіб з різними валентностями національних стереотипів дозволило виявити певні відмінності.

Так, національну самосвідомість молодих людей, автостереотип яких є негативним, характеризує: 1) схильність до нігілістичних тенденцій в етнонаціональній сфері (небажання орієнтуватися на цінності своєї національної спільноти, відчуження від них), 2) індиферентність до етнонаціональних явищ загалом, 3) байдужість до власної національної належності, низький рівень ідентифікації зі своїм народом і низька потреба відчувати себе часткою національної спільноти.

Юнаків та дівчат, яким притаманне позитивне ставлення до представників власного народу, навпаки, відрізняє: 1) високий ступінь ідентифікації з національною спільнотою; 2) прагнення орієнтуватися на етнокультурні цінності своєї спільноти, небайдужість до широкого кола етнонаціональних феноменів; 3) високий рівень потреби у власній належності до національної спільноти.

Школярі та студенти, у яких сформувався негативний гетеростереотип, характеризує значно вищий рівень виразності фанатичного ставлення до власного народу, ніж тих представників молодого покоління, які позитивно оцінюють іншу національну спільноту.

Серед чинників, що сприяють формуванню та підтриманню національної ідентифікації школярів та студентів, як найбільш значущі студенти проголошують такі елементи національної культури, як рідна земля, мова народу, його історичне минуле, національні обряди, звичаї та традиції, уявлення про спільність походження членів спільноти та риси національного характеру, а також релігія народу. Найменш значущими в структурі самосвідомості респондентів, тобто такими, що незначною мірою впливають на зберігання та зміцнення національної ідентифікації молоді виявилися елементи матеріальної культури (особливості побудови національного житла, приготування їжі та пошиття одягу), а також специфічні ознаки зовнішності представників національної спільноти.

Виявлені також доволі яскраві регіональні розбіжності впливу різних національно-культурних чинників, які дійсно сприяють процесу становлення та збереження позитивної національної ідентичності молодих людей. Реально чинною етноінтегруючою ознакою мова є лише для студентів західної частини країни, де спостерігається значне домінування української мови над іншими в усіх сферах спілкування студентів та доволі високий рівень мовної компетенції молодих людей. У процесі формування національної ідентичності студентів - представників північно-східного та південного регіонів України національна мова значно меншою мірою виконує ідентифікаційну функцію, хоча формально вона є представленою у самосвідомості молодих людей як один з найважливіших чинників усвідомлення юнаками та дівчатами власної спорідненості з національною спільнотою.

Важливим джерелом формування національної ідентичності сучасного студентства є обряди, звичаї та ритуали українського народу: молоді люди значною мірою орієнтуються на дотримання традиційних форм поведінки під час святкування важливих життєвих подій. Однак, у процесі формування національної самосвідомості студентів західної частини країни цей пласт традиційної культури українського народу відіграє значно більш вагому роль, ніж у становленні національної самосвідомості північно-східних та південноукраїнських студентів.

Духовна культура українського народу також відіграє доволі важливу роль у житті його молодих представників як консолідуючий фактор, на основі якого виникає усвідомлення причетності до своєї національної спільноти. Проте, духовна українська культура робить значно більший вплив на процес становлення національної ідентичності західноукраїнської молоді порівняно з північно-східною та південноукраїнською студентською молоддю.

На основі аналізу отриманих даних щодо особливостей національної ідентифікації як компоненту Я-образу особистості випливає висновок, що протягом юнацького віку розвиток ідентифікації особи з національною спільнотою відбувається поступово - від недостатньо усвідомленої власної національної належності, яка ще не набула достатньої актуальності та значущості у самосвідомості юнаків та дівчат раннього юнацького віку, до чітко усвідомлюваних етнічної та громадянської належностей як складових національної ідентичності, які починають посідати більш суттєве, усталене місце у структурі Я-образу особи, набувають більшої актуальності та значущості для молодої людини в старшому юнацькому віці. Таким чином, у процесі формування національної ідентичності Я-образ особистості збагачується, наповнюється новим змістом.

Ще один важливий висновок стосується регіональних відмінностей формування національної ідентичності сучасної молоді. Національна належність є більш значущою, актуальною та сягає вищого рівня розвитку в молодих людей - мешканців західного регіону України порівняно з національною ідентифікацією представників південної та північно-східної частин країни. У процесі формування національної самосвідомості молодих вихідців із західної частини України елементи національної культури відіграють значно вагомішу роль, ніж у становленні національної самосвідомості юних мешканців північно-східного та південного регіонів.

Третій розділ - “Психолого-педагогічне забезпечення навчального процесу як умова формування національної ідентичності та Я-образу особистості” - присвячений методологічному обґрунтуванню, описанню етапів та змісту формуючого експерименту, метою якого було створення умов, сприятливих для ефективного формування в сучасної учнівської молоді позитивної національної ідентичності, що зрештою призводить до збагачення змісту та поповнення структури Я-образу особистості.

Оскільки ідентифікація особистості з національною спільнотою залежить від міри сформованості у неї системи знань щодо етнонаціональних феноменів, цілеспрямоване формування позитивної національної ідентичності української молоді вимагає розв’язання наступних завдань: 1) сприяння активному оволодінню школярами та студентами елементами матеріальної і духовної культури свого народу; 2) забезпечення умов пізнання психологічних особливостей типових представників нації; 3) сприяння поглибленню знань молодих людей з історії свого народу, стимулювання інтересу до історичного минулого власної національної спільноти.

Відповідно до завдань формуючого експерименту ми розробили цикл бесід, спрямованих на підвищення в учнів рівня обізнаності у сфері етнонаціональних феноменів. Змістовою стороною бесід були національно інтегруючі та диференціюючі ознаки, а саме: матеріальна та духовна культура українського народу, його традиції, обряди та звичаї, а також національний характер українців.

Впровадження розробленої нами системи групових дискусій, що мали на меті створення умов, сприятливих для інтенсивного процесу формування позитивної національної ідентичності особистості, призвело до позитивних зрушень у національній самосвідомості молодих людей:

1) Національна ідентифікація набула значно виразнішої актуальності для школярів (за результатами повторного використання методики М.Куна та Т.Макпартленда “Хто Я?” по закінченні формуючої частини нашого експериментального дослідження). На відміну від 40,9 % старшокласників, для яких на момент констатуючого експерименту виявилася актуальною етнічна належність, та 29,87 % учнів, для яких актуальною була власна громадянська належність, після проведення формуючого експерименту кількість відповідних респондентів значно збільшилася: до 75 % та 65 % респондентів відповідно.

2) Суттєво збільшилася міра ідентифікації учнів з етнічною та громадянською спільнотами порівняно з результатами опитування, яке проводилося на початку експерименту: до початку формуючого експерименту показники міри етнічної та громадянської ідентифікації складали відповідно 2,34 та 2,01 бали, по закінченні циклу розроблених нами бесід вони вже дорівнювали 2,87 та 2,66.

Зазначені зрушення (які є статистично значущими за ?*- критерієм Фішера на рівні р0,05) призвели до певних змін у Я-образі досліджуваних, структура якого у більшості випадків поповнилася усвідомленням власної етнічної та громадянської належності, усвідомленням своєї єдності з українським народом та відповідальності за долю Вітчизни, уявленням про себе як патріота своєї держави тощо.

Таким чином, можна зробити висновок про ефективність впроваджених заходів, що сприяють підвищенню рівня знань учнів щодо етнонаціональної сфери життєдіяльності людини, створюючи тим самим умови для більш гармонійного розвитку національної самосвідомості людини, зокрема, для формування позитивної національної ідентичності у процесі становлення її Я-образу.

У Висновках підбиті підсумки проведеного теоретичного та емпіричного дослідження, намічено перспективу подальшої розробки поставленої проблеми.

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення і пропонується нове розв’язання наукової проблеми, що полягає у визначенні місця та ролі процесу національної ідентифікації особистості у становленні її Я-образу. Результати дослідження засвідчують, що національна ідентифікація є важливою складовою процесу становлення Я-образу особистості, суттєвим показником рівня розвитку її національної самосвідомості.

На основі теоретичного аналізу та узагальнення отриманого емпіричного матеріалу можна