Національний науковий центр

"Інститут аграрної економіки"

ШОвКаЛЮК ВАЛЕРІЙ Степанович

УДК 631.153:633.1: 658.155.2:658.8

СТАБІЛІЗАЦІЯ РИНКУ ЗЕРНА В УКРАЇНІ

Спеціальність 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті землеробства Української академії аграрних наук.

Науковий керівник: | доктор економічних наук

Калінчик Микола Володимирович,

Інститут землеробства, завідувач відділу

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор,

Бойко Віктор Іванович,

ННЦ “Інститут аграрної економіки” УААН,

завідувач відділу продовольчих ресурсів

кандидат економічних наук

Шевченко Галина Олексіївна,

“Українська ф'ючерсна біржа”,

генеральний директор |

Провідна установа: | Національний аграрний університет

Кабінету Міністрів України,

кафедра аграрної економіки, м. Київ |

Захист дисертації відбудеться "21" червня 2005 року о 1500 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.350.01 в Національному науковому центрі "Інститут аграрної економіки" УААН за адресою: 03680, м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10, конференц-зал, 3-й поверх, кімн. 317.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ННЦ "Інститут аграрної економіки" УААН за адресою: м. Київ, МСП, вул. Героїв Оборони, 10.

Автореферат розісланий "19" травня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Пулім В.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Від стану ринку зерна залежить економічний розвиток аграрного сектору країни. Нестабільність обсягів виробництва зерна призводить до спадів (або нарощування) цін його реалізації з відповідними втратами в роботі підприємств борошномельної, хлібопекарної, комбікормової промисловості та роздрібної торгівлі.

Порушення інтеграційних зв’язків між учасниками зернового ринку, особливо між товаровиробниками й елеваторами, монополізація посередницьких послуг комерційними фірмами і відсутність системних прогнозів щодо його кон'юнктури призводить до спотворення ринкового механізму ціноутворення. Можливим наслідком цієї ситуації є ажіотажний попит на продовольчі товари, вимивання дешевого асортименту круп, хлібобулочних і макаронних виробів та викривлення структури споживчого кошика соціально вразливих верств населення.

Отже розв'язання комплексного завдання щодо стабілізації виробництва, переробки, зберігання, торгівлі та споживання зерна й узгодження економічних інтересів між усіма суб'єктами зернопродуктового підкомплексу зумовлює актуальність теми дослідження.

Проблемам розвитку економічних відносин контрагентів ринку зерна, стабілізації й ефективності зернового виробництва, конкурентного ціноутворення, механізму державного регулювання цього сегмента присвятили свої праці вітчизняні та зарубіжні вчені економісти: В.Г.Андрійчук, О.Г.Белозерцев, В.І.Бойко, В.І.Власов, Т.В.Гайдук, П.І.Гайдуцький, М.В.Гладій, О.В.Захарчук, М.В.Калінчик, І.Г.Кириленко, Ю.С.Коваленко, М.І.Кучер, М.Г.Лобас, В.В.Милосердов, І.М.Рішняк, П.Т.Саблук, Є.Б.Хлєбутін, Л.М.Худолій, Г.О.Шевченко, О.М.Шпичак та інші.

Проте нинішній стан хлібопродуктового підкомплексу, не завжди обґрунтоване державне втручання в цю сферу, неконтрольованість і непрогнозованість ситуації на ринку зерна свідчать про низку невирішених питань теоретико-методологічного і практичного значення. Зокрема, потребують системного дослідження шляхи стабілізації ринку зерна за умови досягнення динамічної рівноваги в системі “попит-пропозиція”, удосконалення міжгалузевих відносин між інтеграторами та запровадження державних методів впливу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідних робіт відділу економіки Інституту землеробства УААН, що виконувались у 2001-2005 рр. за темами (номер державної реєстрації 0101U003825): “Розробити наукові основи адаптації еколого-економічних систем землеробства до природного та ринкового середовища”; “Розробити модель продуктово-ресурсного балансу на рівні підприємства, регіону, країни.”

Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є системне наукове обґрунтування напрямів досягнення стабілізації ринку зерна на основі зменшення відхилень від середніх обсягів його виробництва, налагодження взаємовигідного розподілу доданої вартості у всіх ланках зернопродуктового підкомплексу. Відповідно до визначеної мети були поставлені та розв'язані такі завдання:–

визначити сутність ринкової рівноваги як складової чинників вільного ціноутворення та важелів державного регулювання, що гармонізують інтереси учасників продовольчого ринку;–

здійснити порівняльну оцінку ефективності зернової галузі в підприємствах різних типів власності та форм господарювання залежно від їх розмірів і концентрації виробництва;–

проаналізувати тенденції експортно-імпортних операцій, географічну сегментацію і розробити до 2010 р. прогноз обсягів виробництва й експорту зерна з використанням коефіцієнтів еластичності споживання хліба і продуктів тваринництва, розрахованих на основі показників сукупних доходів населення;–

обґрунтувати із застосуванням математичної моделі оптимальну структуру посівів зернових культур в Україні та розміщення посівів озимої пшениці по регіонах за критерієм стабілізації виробництва зерна;–

розробити модель міжгалузевого балансу зернопродуктового підкомплексу, на основі якої розрахувати співвідношення витрат і прибутку кожного учасника цього сегмента ринку за різних рівнів собівартості зернових культур;–

запропонувати модель щомісячного управління запасами продовольчої пшениці у сховищах її товаровиробників і на елеваторах залежно від рівня витрат на зберігання зерна, темпів наростання основного боргу і відсотків за кредити та динаміки цін за експортно-імпортними операціями;–

розрахувати прогнозні рівні цін для товаровиробників, зернотрейдерів, млинів залежно від оптимальності руху зерна між суб’єктами ринку, зміни обсягів запасів у сховищах;–

концептуально опрацювати державну стратегію стабілізації споживчого ринку зерна (визначення квот експорту в період високих цін та імпорту за умови низьких цін).

Об’єктом дослідження є процес функціонування ринку зерна та розвиток економічних взаємовідносин між суб’єктами хлібопродуктового підкомплексу країни.

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні питання стабілізації ринку зерна України.

Методи дослідження. Для досягнення мети дисертаційного дослідження використовувалися такі методи: абстрактно-логічний (теоретичне узагальнення питань ринкової рівноваги і формулювання відповідних висновків); монографічний (для аналізу технологічних поелементних витрат ресурсів на елеваторах, млинах, хлібозаводах, комбікормових заводах); статистичних групувань (для вивчення впливу розміру та концентрації виробництва зерна на його рентабельність); кореляційно-регресійного аналізу (встановлення залежності рівня споживання хліба і хлібопродуктів від доходів домогосподарств, цін реалізації пшениці, обсягів її запасів у сховищах); графічний (з метою наочності динаміки статистичних й оперативних даних окремих елементів ринку зерна); моделей ризику (для оптимізації структури посівних площ), моделей теорії управління запасами (для розроблення державної стратегії на ринку продовольчої пшениці); моделей міжгалузевого балансу (для розрахунку еквівалентних цін).

Інформаційною базою дослідження були законодавчо-нормативні акти з питань удосконалення економічних відносин у хлібопродуктовому підкомплексі, дані Держкомстату України, митної статистики, Державної акціонерної компанії “Хліб України”, бази даних річних звітів сільськогосподарських і переробних підприємств, техніко-технологічна та комерційна інформація окремих елеваторів, млинів, хлібозаводів Черкаської і Харківської областей, довідково-нормативні матеріали та теоретичні напрацювання науковців.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

вперше запропоновано:–

методики розрахунку структури посівних площ зернових культур, управління щомісячними запасами зерна у сховищах товаровиробників і на елеваторах та міжгалузевого балансу зернопродуктового підкомплексу з визначенням еквівалентних цін між його учасниками з метою стабілізації ринку зерна;

удосконалено:–

методологію державного управління ціновим механізмом на ринку зерна через фінансову підтримку експортно-імпортних операцій за умови прояву тенденції щодо зростання собівартості його виробництва;–

підходи до прогнозування потреб у зерні залежно від еластичності попиту на хлібобулочні, макаронні вироби, крупи, продукцію тваринного походження та зміни кон'юнктури зовнішнього ринку на зазначені товари;

дістали подальший розвиток:–

дослідження факторів, що впливають на формування структури цін на хліб і хлібобулочні вироби за різних цінових коливань на продовольчу пшеницю та жито;–

інструментарій підтримки експорту зерна в період сприятливої цінової кон'юнктури (жовтень-грудень) та імпорту при перевищенні пропозиції над попитом на світовому ринку (січень-березень).–

механізм забезпечення динамічної рівноваги на ринку продовольчого зерна та закономірність посилення державного регулювання в період становлення ринкових інститутів.

Практичне значення одержаних результатів. Розробки автора з прогнозів виробництва зерна на 2010 р., зокрема продовольчого, пропозиції щодо удосконалення міжгалузевих відносин, стабілізації виробництва зерна за рахунок оптимізації структури посівів зернових культур, управління щомісячними запасами продовольчої пшениці, підтримки експортних операцій у 2004/2005 маркетингових роках як основи досягнення рівноваги в системі “попит-пропозиція” використані на різних рівнях управління при опрацюванні проектів законодавчо-нормативних актів Верховної Ради України, Президента України та Кабінету Міністрів України (довідки: Мінагрополітики України від 22.04.2005 № 37-18-3-15/5709; ДАК “Хліб України” від 26.03.2005 № 1-1-24/1411; Державного комітету України з державного матеріального резерву від 25.04.2005 № 06/2145). Пропозиції з оптимізації щомісячного руху зерна продовольчої пшениці можуть бути використані при визначенні тактичних дій державних операторів на ринку зерна.

Особистий внесок здобувача. Основні положення, висновки і пропозиції, що наведені у дисертації та виносяться на захист, сформульовані й обґрунтовані автором особисто. Наукові статті, що опубліковані у співавторстві, у дисертації використані лише у частині, яка належить автору.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретико-методичні положення, наукові результати та практичні розробки дисертації доповідалися й обговорювалися більш як на 20 міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, нарадах, семінарах. Серед них: “Стабілізація землекористування та сучасні агротехнології” (Київ-Чабани, Інститут землеробства УААН, 24-26 листопада 2003 р.); “Зернова індустрія – 2004” (м. Київ, АПК-інформ, 13-14 травня 2004 р.); “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (Київ, Національна академія державного управління при Президентові України, 28 травня 2004); “Особливості ведення зернового господарства України залежно від кон’юнктури ринку” (Чабани, Інститут землеробства УААН, 3-4 червня 2004 р.).

Публікації. За матеріалами дисертаційного дослідження автором опубліковано 13 наукових робіт загальним обсягом 10 друк. арк. (8,6 – у співавторстві), в тому числі 5 у фахових виданнях (2 – у співавторстві) обсягом 1,4 друк. арк.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 166 сторінок комп’ютерного тексту, з яких 16 таблиць на 11 стор., 12 рисунків на 5 стор., список використаних джерел (145 найменувань), 23 додатки на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У першому розділі – “Теоретико-методологічні основи дослідження ринкової рівноваги на продовольчих ринках” – розглянуто механізм забезпечення рівноваги на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства, світовий і вітчизняний досвід регулювання ринку зерна, методологія й методика досліджень хлібопродуктового підкомплексу.

Стан зернового господарства у більшості країн світу є чи не найважливішою політичною та соціально-економічною проблемою. Законодавство, як правило, передбачає, щоб усі учасники продовольчого ринку спрямовували свої дії у вигідному для суспільства напрямі. Великотоварні й середні за розміром підприємства забезпечують зростання продуктивності праці, знижуючи собівартість виробництва зернових культур, більшими темпами, ніж спад ринкових цін, а дрібнотоварні – навпаки. Необхідність підтримання конкурентного середовища та забезпечення принципу справедливості при розподілі ресурсів змушує уряди країн розв'язувати цю дилему за рахунок реалізації різноманітних програм підтримки товаровиробників, які знаходяться в гірших природно-кліматичних умовах.

Доведено, що ринкова інфраструктура ще недостатньо сприяє укладенню рівнозначних угод між суб’єктами господарювання, тому спостерігається невизначеність, невиправдані ризики та надмірні трансакційні витрати. У довгостроковому періоді на світовому аграрному ринку ціни на сільськогосподарську продукцію зростають повільніше, ніж ціни на продукцію переробної промисловості. Це змушує товаровиробників підвищувати урожайність сільськогосподарських культур і за рахунок цього досягати взаємовигідного товарообміну між виробниками зерна та промисловими підприємствами. Цей чинник не спрацьовує в автоматичному режимі, тому в умовах нерозвиненої інфраструктури має місце нееквівалентність відносин, яка посилюється недосконалою антимонопольною політикою держави, тінізацією економіки та відсутністю обов’язкового цінового моніторингу. Втрати товаровиробників лише від диспаритету цін, за оцінками вітчизняних експертів, щорічно становлять 5 - 10 млрд. гривень.

У роботі наголошується, що протягом 1996-2003 рр. на ринку зерна панувала стихія. Постає основна проблема – неузгодженість обсягів виробництва з попитом на зерно та відсутність ефективного механізму регулювання державою експортно-імпортних операцій. У загальнотеоретичному аспекті ціна є результатом взаємодії попиту і пропозиції на конкретний продукт. З огляду на це, є можливість впливати на механізм ціноутворення, якщо надлишкові обсяги зерна будуть своєчасно експортуватися, а при дефіциті – поповнюватися імпортними поставками. Звідси також випливає, що переміщення зерна з одного сховища в інше в межах внутрішнього ринку держави не стабілізує ціни, а призводить до подорожчання продукції для споживачів і втрати товаровиробниками своїх конкурентних переваг.

Для оцінки ситуації на ринку зерна застосовано методи системного аналізу та прогнозування стратегії його розвитку в умовах ринкових відносин між його учасниками. Доведено, що в умовах глобалізації агропродовольчих ринків зростає роль прогнозування обсягів виробництва зерна й управління його рухом як усередині країни, так і за експортно-імпортними операціями. Понаднормативні внутрішні запаси зерна призводять до фінансових втрат бюджету на закупівлю його надлишків у товаровиробників і зберігання на елеваторах. Проте прогнозні розрахунки потреби в зерні ще не означають, що його буде саме стільки, скільки потрібно. В Україні через нестабільність виробництва розмах варіації урожайності зернових культур досягає 25-30 %. Пропонується зменшення цього показника через застосування так званої “гри з природою”. Метою її є визначення раціональної структури посівних площ в державі, за якої втрати урожайності певної зернової групи через несприятливі погодні умови компенсувалися б її приростом іншої зернової групи або в іншому природно-кліматичному регіоні.

Для встановлення кореляційної залежності між попитом та іншими змінними величинами, що характеризують ринок зерна, розроблена модель “витрати-випуск” (міжгалузевий баланс хлібопродуктового підкомплексу).

У другому розділі – “Сучасний стан та перспективи стабілізації зернового господарства країни” – досліджено стан формування пропозиції зерна, тенденції та перспективи експортно-імпортних операцій, проаналізовано внутрішній ринок зерна за змінними показниками та сталими параметрами і на цій основі розраховано прогнозні оцінки щодо його виробництва до 2010 року.

За період реформування агропромислового комплексу відбулися суттєві зміни в розміщенні та структурі виробництва основних видів продукції. Через високу ліквідність зерна й застосування спрощених технологій новостворені підприємства відмовились від трудомістких виробництв, замінивши їх зерновими культурами і соняшником. У структурі посівів їх частка зросла відповідно від 45 % (1990 р.) до 56 % (2003 р.), від 5 до 10%, а цукрових буряків – навпаки, зменшилася від 5 до 3,3 %, кормових культур – від 37 до 21,3 %.

Установлено, що для аграрного сектору актуальним питанням є визначення впливу форм власності (приватна, колективна) і концентрації на ефективність виробництва зерна (рис. 1).

Рис. 1. Залежність рентабельності і товарності зерна від форм власності та концентрації виробництва, 2002 р.

Малі сільськогосподарські підприємства є збитковими і мають низький рівень товарності незалежно від форм власності. Збитковість виробництва й високий рівень товарності порівняно невеликих і середніх господарств колективної форми власності явище не типове. Аналіз свідчить, що протягом періоду спостереження (1997-2004 рр.) спостерігалася стійка тенденція до зростання рентабельності зернового виробництва із збільшенням розмірів площ, зайнятих під цими культурами.

На підставі вивчення динаміки щодо зміни рівнів рентабельності виробництва зернової групи виявлена така закономірність: при зменшенні рівня рентабельності виробництва зерна зростає його товарність. У роки з низькою рентабельністю виробництва зерна рівень товарності (1998-1999 рр.) досягав 75-80 % проти 40-60 % у попередні роки. Причиною цього є те, що товаровиробники реалізували зерно через дефіцит обігових коштів та неможливість різкого збільшення обсягів зерна для потреб тваринництва.

Україна має значний експортний потенціал щодо продовольчої пшениці, який використовується неефективно. Ціни імпорту 1 т пшениці за аналізований період є вищими цін експорту в середньому на 30 %, а в 2003 р. – на 70 %, адже було завезено 3,076 млн. тонн пшениці на суму 467,4 млн. дол. США, тоді як у попередньому 2002 р. експортовано у 2,7 раза більше, а надходження грошових коштів зросло лише у 1,5 раза. Показовим у міждержавному розподілі імпорту став також 2003 р., оскільки із загального його обсягу майже 80 % припало на країни СНД.

Причинами стримування розвитку експорту зерна України визначено нерозвиненість портової інфраструктури‚ монопольне становище залізничного транспорту, бездіяльність аграрних бірж, ринкова влада впливових експортерів зерна (як правило, транснаціональних компаній), відсутність державного контролю та механізму регулювання щомісячного руху запасів зерна.

У дисертації здійснено аналіз балансів зерна зернових і зернобобових культур за 1995-2002 рр., а також розрахункових щомісячних балансів за 2000-2003 роки. Обґрунтовано положення про недопустимість зменшення фактичних запасів зерна на кінець року, оскільки це істотно вплине на цінову рівновагу. Щорічне понаднормативне коливання перехідних запасів негативно впливає на цінову кон’юнктуру ринку зерна. Залишковий підхід до їх формування дестабілізує ринок, що особливо негативно позначається на рівні доходів товаровиробників. За даними Держкомстату України, в 2000 р. рівень рентабельності зерна становив 64,8 %, у 2001 р. – 43,3 і в 2002 р. – 19,3 %. За нестабільного виробництва залишковий підхід повинен застосовуватися саме до стратегії експорту зерна й тим самим стабілізувати його запаси на кінець року.

У дисертаційному дослідженні на основі кореляційно-регресійних моделей запропонована методика прогнозів щодо споживання хліба, хлібобулочних виробів і обсягів зерна на кормові цілі залежно від прогнозованих сукупних доходів домогосподарств країни. Потреба продовольчого зерна на 2010 р. дорівнюватиме 10,6 млн. тонн, в тому числі 6,05 млн. тонн пшениці. З урахуванням прогнозних обсягів експорту (7,3 млн. тонн пшениці, 4 млн. тонн ячменю і 1,6 млн. тонн кукурудзи) і потреби на насіннєві та фуражні цілі загальний обсяг виробництва зерна на 2010 р. має становити близько 47 млн. тонн.

У третьому розділі – “Напрями досягнення рівноваги на ринку зерна” – запропоновано раціональну структуру посівних площ зернових культур, оптимізовано рух щомісячних запасів продовольчої пшениці за критерієм цінової кон’юнктури ринку зерна, гармонізовано міжгалузеві зв’язки серед підприємств зернопродуктового підкомплексу держави.

Одним із важливих чинників досягнення динамічної рівноваги на ринку зерна є як стабілізація його виробництва за роками, так і державні важелі управління запасами. Скорочення запасів зерна на кінець року нижче нормативних показників призводить до зростання цін, а при їх нарощуванні – до зниження. Тому через відсутність довгострокових угод вітчизняних експортерів з країнами-імпортерами необхідно стабілізувати запаси зерна за рахунок втручання в процеси його експорту, а після стабілізації виробництва – укладати міжнародні угоди. За відсутності важелів стабілізації виробництва зерна та наявності міжнародних угод на його експорт відповідно до залишкового принципу, значні проблеми виникатимуть із забезпеченням потреб внутрішнього ринку. Створення запасів пов’язано з великими додатковими витратами енергії, матеріалів, праці, що вказує на проблему стабілізації та створення зон гарантованого виробництва зерна за рахунок оптимізації структури посівних площ зернових і регіонального розміщення їх у найбільш придатних для вирощування природно-кліматичних зонах.

Постіндустріальні країни досягли стабільності зернового ринку за рахунок застосування сучасних технологій, раціонального територіального розміщення виробництва та страхування ризиків. Разом з тим досягнуті ними стабільні обсяги виробництва зерна перевищують сукупний попит на нього, внаслідок чого держави витрачають значні фінансові ресурси на захист товаровиробників від різких коливань кон’юнктури на ринку продовольства, а також на обслуговування понаднормативних перехідних запасів зерна.

Завдання щодо стабілізації виробництва зернових вирішено із застосуванням математичних моделей прийняття рішень в умовах невизначеності. У дисертаційній роботі використовується інструментарій програмного модуля Solver (пошук рішення). Для розрахунку стабільної структури посівних площ, застосування якої зменшило б розмах варіації виробництва зернових і, по-можливості, збільшило обсяг валової продукції, побудована платіжна матриця (метод класичної теорії ігор), сформульовано критерій прийняття рішень та систему обмежень (табл. 1).

У табл. 1 наведено результати оптимізації структури посівних площ з урахуванням додаткового обмеження на площі кожної групи зернових культур (максимальної та мінімальної площі посіву, що мали місце у 1990-2002 роках) та статистичні оцінки результатів оптимізації. У структурі посівів зменшилася частка озимої пшениці (до 36,8 % проти 44,2%) та зросла ярої пшениці (від 1,1 до 7,5%), а також кукурудзи (від 8,3 до 20) і сої (від 0,4 до 6%). Але основним результатом оптимізації структури посівних площ за допомогою платіжної матриці є варіант можливої стабілізації щорічного виробництва зернових культур. За умови посіву зернових на оптимальних за розмірами площах коефіцієнт варіації виробництва зернових зменшився б до 13 %. Це допустимий показник в умовах ризикового землеробства. Головним ж у цьому є зменшення середньоквадратичного відхилення валових зборів зернових від обсягів попиту, а відповідно і вартості – від 5 до
2,6 млрд. гривень.

Таблиця 1

Результати розв’язання оптимізаційної нелінійної задачі щодо розрахунку структури площ посівів у сільськогосподарських підприємствах України,
1990-2002 рр.

Культури | План | Фактична структура посівних площ у середньому,
% | Статистичні оцінки результатів
оптимізації | у частках (t1,t2,…,t13) | у від-сот-ках | середньоквадратичне відхилення, млн. грн. | коефіцієнт варіації, % | фактичне | опти-мальне | факти-чний | опти-мальний | Пшениця озима | 0,000313 | 36,8 | 44,2 | 3515 | 1833 | 28,5 | 18,1 | Пшениця яра | 0,000064 | 7,5 | 1,1 | 136 | 343 | 71,7 | 23,2 | Жито озиме | 0,000043 | 5,0 | 4,6 | 122 | 100 | 20,4 | 15,1 | Ячмінь ярий | 0,000105 | 12,4 | 24,7 | 901 | 345 | 31,0 | 23,6 | Ячмінь озимий | 0,000014 | 1,6 | 3,2 | 256 | 47 | 55,6 | 21,6 | Овес | 0,000017 | 2,0 | 3,9 | 83 | 42 | 22,5 | 22,3 | Зернобобові | 0,000041 | 4,8 | 6,5 | 763 | 205 | 58,4 | 22,4 | Гречка | 0,000034 | 4,0 | 3,1 | 105 | 130 | 35,9 | 37,3 | Кукурудза на зерно | 0,000170 | 20,0 | 8,3 | 717 | 696 | 35,4 | 14,5 | Соя | 0,000052 | 6,0 | 0,4 | 37 | 162 | 57,9 | 17,4 | Україна | 0,000852 | 100,0 | 100,0 | 5023 | 2645 | 24,5 | 13,0 | Тобто після запровадження оптимальної структури посівних площ надлишок (або дефіцит) зернових зменшиться на 48 % і становитиме 2,6 млрд. грн. проти
5 млрд. гривень. У цьому випадку держава при необхідності може стабілізувати ринок зерна інтервенційними операціями, які будуть тиснути на ціни в бік їх пониження. Проте більш прийнятним з макроекономічної точки зору є варіант стабілізації внутрішніх цін шляхом додаткових витрат на субсидування експорту надлишкових обсягів зерна. Аналогічні розрахунки в дисертації проведені для оптимізації розподілу посівів озимої пшениці між регіонами України (коефіцієнт варіації виробництва озимої пшениці після оптимізації її розміщення між областями в цілому зменшиться від 28,5 до 16,6 %, а середньоквадратичне відхилення – від
3,5 до 1,6 млрд. грн.). Тобто на 1,9 млрд. грн. зменшилися б річні варіації виробництва пшениці за умови, що в кожній області висіватимуть озиму пшеницю на оптимально розподілених площах. Навіть якби наперед була продана трейдерам квота обсягів експорту, то державі потрібно було витрачати на 2 млрд. грн. менше, ніж у випадку нераціонального територіального розміщення виробництва пшениці. Одночасно є можливість втрутитися в діяльність експортерів пшениці, не суттєво зменшивши квоту експорту (або ж її викупити).

У 2003/2004 маркетинговому році надлишковий експорт зерна урожаю 2002 р., дефіцит на початку 2003 р. та ажіотажний попит, спричинений недобором врожаю, зініціювали на внутрішньому ринку ціновий сплеск на зерно і на кінцеву продукцію (хліб і хлібобулочні вироби). Через відсутність методики визначення паритетних цін між усіма учасниками зернопродуктового підкомплексу спроба втручання в ринкові відносини на кінцевій ланці маркетингового ланцюгу призвела до збитковості підприємств хлібопекарної промисловості, а адміністративний контроль цін на хліб стимулював ширше застосування ними в технологіях фуражного зерна й поліпшувачів тіста.

Вирішення проблеми гармонізації взаємовідносин між учасниками інтеграції щодо створення сталого ринкового середовища безпосередньо залежить від справедливого розподілу прибутку. Так, якщо ціна зерна, що надходить від сільськогосподарських товаровиробників, буде на рівні її собівартості, то в розподілі прибутку (в наших розрахунках – 10,7 млрд. грн.) братимуть участь і товаровиробники. Після чого будуть встановлені ціни взаєморозрахунків, за якими здійснюватиметься розподіл прибутків між учасниками інтеграції зернопродуктового підкомплексу. В нашому випадку – це рівень прибутків, який одержить кожен із виробників у ланцюгу “виробництво-збут” (табл. 2).

За розрахунками, при 25,2 % рівні рентабельності (загальній по хлібопродуктовому підкомплексу) кожна з підгалузей матиме рівень рентабельності, який відповідає саме її виробничим витратам без урахування витрат на попередніх етапах виробництва, а саме: сільськогосподарські підприємства, елеватори, транспорт і торгівля – 39,2 %, млини – 6,0-8,5, хлібозаводи – 22,5-23,5, комбікормові заводи – 7,0-11,0 %. За такої методики останній учасник ринку – роздрібна
торгівля – одержить залишок частки прибутку з рівнем рентабельності 39,2 %.

Варіантні розрахунки, проведені на міжгалузевому балансі 2010 р., показали, що при зростанні цін на пшеницю і жито в 1,1–6,0 разів спостерігається чітка закономірність: темпи зміни цін на хліб відстають від темпів росту цін на борошно, а борошна – від цін на продовольчу пшеницю та жито.

Причому дуже суттєво відстає темп росту цін на хліб і хлібобулочні вироби. Наприклад, у 2010 р. порівняно з 2001-2003 рр. при зростанні цін на продовольчу пшеницю в 4 рази та жито – у 5,25 раза вартість борошна збільшиться лише у
3,5 раза, а хліба та хлібобулочних виробів – удвічі.

За допомогою розробленої оптимізаційної моделі управління запасами з урахуванням чіткої залежності рівня цін, за якими товаровиробники реалізують продовольчу пшеницю, від щомісячних обсягів запасів продовольчої пшениці (R=0,98), щомісячних витрат на зберігання зерна у сховищах, потреби пшениці для продовольчих цілей та на насіння і, особливо, тенденцій змін цін експорту
(високих – у жовтні-грудні) та імпорту (низьких – у січні-березні), за умови підвищення собівартості виробництва пшениці до 500 грн., визначена оптимальна стратегія щомісячного руху продовольчої пшениці – реалізації товаровиробниками, експорт, імпорт тощо (табл. 3).

Таблиця 2

Фрагмент варіанта розподілу інтегрованого прибутку між учасниками процесу виробництва кінцевої продукції у 2001-2003 роках, тис. грн.

Продукція | Розподіл прибутку до витрат
(без вартості сировини)

всього
затрат | витрати без вартості
сировини | прибуток | рівень рентабель-ності, %

Елеватори (послуги)

Пшениця | 937603 | 937603 | 367693 | 39,2

Жито | 93995 | 93995 | 36861 | 39,2

Млини

Борошно пшеничне вищого сорту | 900670 | 158847 | 62294 | 6,9

Борошно пшеничне 1 сорту | 847052 | 153679 | 60267 | 7,1

Борошно пшеничне 2 сорту | 677164 | 118912 | 46633 | 6,9

Висівки пшеничні | 118748 | 18259 | 7160 | 6,0

Борошно житнє | 381929 | 82159 | 32220 | 8,4

Висівки житні | 12094 | 1054 | 413 | 3,4

Хлібозаводи

Хліб Український | 2174930 | 1256099 | 492595 | 22,6

Батон нарізний | 1907078 | 1094718 | 429308 | 22,5

Комбікормові заводи

Комбікорм для корів | 2461325 | 541855 | 212495 | 8,6

Комбікорм для свиней | 4856914 | 1123776 | 440703 | 9,1

Транспорт

Перевезення зерна на елеватор | 799523 | 799523 | 313543 | 39,2

Перевезення борошна до хлібозаводу | 61819 | 61819 | 24243 | 39,2

Сільськогосподарські госптоваровиробники

Вартість сировини | 15706940 | 15706940 | 6159674 | 39,2

Торгівля (послуги) | 543661 | 543661 | 213203 | 39,2

Всього витрат | 42347701 | 27184421 | 10660713 | 25,2

Оптимізаційні розрахунки показали, що рівновелика рентабельність виробництва зерна (включаючи витрати на обслуговування боргу, на насіння, на зберігання у сховищах і елеваторах, на імпорт–експорт та реалізацію на продовольчі потреби) буде досягнута у 2004-05/2005-06 маркетингових роках за середньої ціни реалізації пшениці товаровиробниками в розмірі 697 грн. за 1 т
(721 грн. – у 2004/2005 маркетинговому році, 673 грн. – у 2005/2006 маркетинговому

Таблиця 3

Фрагмент результату оптимізації щомісячних запасів пшениці у товаровиробників та експортерів
на 2004/2005 маркетинговий рік

Показники | 2004 | 2005 | Всьо-го | ли-пень | сер-пень | вере-сень | жов-тень | листо-пад | гру-день | сі-чень | лю-тий | бере-зень | кві-тень | тра-вень | червень | Залишки пшениці у товаровиробни-ків на початок місяця, тис. тонн | 4500 | 10013 | 7515 | 4753 | 3630 | 2634 | 1349 | 1349 | 1210 | 1012 | 580 | 224 | 38768 | Залишки пшениці у товаровироб-ників на кінець місяця, тис. тонн | 2013 | 7515 | 4753 | 3630 | 2634 | 1349 | 1349 | 1210 | 1012 | 580 | 224 | 0 | 26268 | Реалізовано товаровиробниками, тис. тонн | 2487 | 2498 | 962 | 1123 | 996 | 1285 | 0 | 138 | 198 | 432 | 357 | 224 | 10700 | Ціна 1 тонни пшениці, грн. | 710,20 | 620,34 | 741,43 | 708,27 | 651,13 | 859,98 | 706,39 | 742,99 | 791,74 | 824,88 | 870,89 | 942,50 | 721 | Затрати на зберігання у сховищах виробників, млн. грн. | 16,3 | 43,8 | 30,7 | 21,0 | 15,7 | 10,0 | 6,7 | 6,4 | 5,6 | 4,0 | 2,0 | 0,6 | 163 | Затрати на зберігання на елеваторах, млн. грн. | 8,7 | 20,6 | 28,4 | 28,7 | 22,9 | 13,7 | 12,8 | 15,4 | 13,0 | 11,6 | 10,7 | 9,1 | 196 | Експорт, тис. тонн | 187,2 | 12,7 | 13,6 | 1018,7 | 1979,2 | 2310,5 | 55,5 | 64,4 | 67,8 | 68,0 | 69,9 | 70,0 | 5917 | Ціна 1 тонни, грн. | 517,36 | 630,48 | 679,17 | 702,20 | 744,22 | 772,40 | 315,08 | 330,06 | 410,26 | 396,62 | 441,44 | 444,47 | 717 | Імпорт, тис. тонн | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 0 | 1754 | 7 | 8 | 4 | 0 | 3 | 1775 | Ціна 1 тонни, грн. | 608,7 | 741,7 | 799,0 | 826,1 | 875,6 | 908,7 | 370,7 | 388,3 | 482,7 | 466,6 | 519,3 | 522,9 | 372 | Запаси на початок місяця на елеваторах, тис. тонн | 479 | 2300 | 4307 | 4776 | 4402 | 2940 | 1436 | 2655 | 2258 | 1917 | 1806 | 1614 | 30892 | Запаси на кінець місяця на елеваторах, тис. тонн | 2300 | 4307 | 4776 | 4402 | 2940 | 1436 | 2655 | 2258 | 1917 | 1806 | 1614 | 1292 | 31705 | Собівартість 1 т запасу на елеваторах на кінець місяця, грн. | 700,83 | 672,36 | 696,18 | 706,89 | 703,76 | 756,86 | 550,67 | 567,53 | 592,87 | 641,86 | 685,48 | 721,71 | 721,71 | Прибуток системи, млн. грн. | -217 | 329 | -619 | 186 | 80 | 460 | 19 | 158 | 181 | 251 | 222 | 168 | 1220 |

році). При цьому на операціях з експорту в 2004/2005 маркетинговому році буде одержано 463 млн. грн. збитку, а в 2005/2006 маркетинговому році – 282 млн. гривень. І лише завдяки високій ціні при реалізації 5744 тис. тонн продовольчої пшениці млинам (по 900 грн. за 1 т) хлібопродуктовий підкомплекс одержить прибутки.

Непривабливість експортної діяльності за високих цін на продовольчу пшеницю потребує в ситуації, що прогнозується, не інтервенції (переміщення зерна з одного сховища в інше в межах країни), а державного субсидування експорту. В протилежному випадку попит на продовольчу пшеницю по маркетингових роках зменшиться відповідно на 4,1 млн. тонн (за мінусом обсягів імпорту) та 5,3 млн. тонн, що додатково будуть тиснути на внутрішні ціни у бік їх зменшення.

ВИСНОВКИ

На основі системного вивчення процесів щодо стабілізації ринку зерна та зернопродукції встановлено ряд закономірностей, які визначають основні напрями розвитку аграрного сектору та хлібопродовольчого підкомплексу держави, а також фінансово-господарський стан учасників інтеграції.

1. На сучасному етапі розвитку в досліджуваних галузях постійно виникають деструктивні явища, які негативно впливають на ефективність виробництва зерна, його експорт, наявність надлишків під час зберігання у сховищах товаровиробників і трейдерів. Мають місце порушення паритетності у взаємовідносинах між товаровиробниками й зернотрейдерами як в урожайні, так і в неврожайні роки. Для досягнення ефективного розвитку хлібопродуктового підкомплексу необхідно застосовувати методи системного аналізу зернопродуктового підкомплексу та прогнозування його розвитку, з урахуванням тенденцій внутрішнього продовольчого споживання, потреби зерна на кормові цілі й експортного потенціалу. Інформаційне забезпечення методів системного аналізу гарантується запровадженням на рівні держави моніторингу із складанням щомісячних балансів зерна, введенням в обіг складських документів на зерно, порядку декларування зерна всіма суб’єктами його зберігання тощо.

2. В умовах кризи галузі тваринництва сільськогосподарський потенціал України значно перевищує внутрішні потреби в продовольчому та фуражному зерні. Нестабільність виробництва зерна за роками, непрогнозований його рух, а також нерозвиненість торговельної інфраструктури не дає змоги укладати довгострокові угоди, внаслідок чого цінові втрати при експорті в розрахунку на 1 т досягають 20-30 дол. США. Недостатньо розвинуті ринкові відносини створюють комерційним структурам сприятливі умови для цінового впливу на продукцію сільськогосподарських товаровиробників.

3. За останні 20 років спостерігається стійка тенденція до збільшення рентабельності при зростанні розмірів землекористування підприємств і концентрації виробництва зерна від 200 т (рівень збитковості 18-25 %) на 1 господарство до 5000 т (рівень рентабельності 28-38 %) незалежно від форм власності та господарювання. Через низьку технічну забезпеченість і велику заборгованість інвесторам сільськогосподарські товаровиробники не в змозі одержати кредити на посівну та збиральну кампанії. Збитковість аграрного сектору зумовлена також нееквівалентним обміном між сільським господарством та іншими галузями економіки, що технологічно пов’язані з агропромисловим комплексом. Аграрний сектор економіки потребує як державної підтримки (в першу чергу – шляхом регулювання продовольчого ринку), так і удосконалення міжгалузевих відносин.

4. Хліб та хлібобулочні вироби у споживчому кошику населення України займають 18-20 % його вартості. На одну особу витрачається хліба й хлібобулочних виробів у перерахунку на зерно на 20-30 % більше від фізіологічної норми. Одночасно, за умови зменшення поголів’я худоби майже удвічі, зростання площ посіву зернових розвиток зернопродуктового підкомплексу залежить від обсягів експорту сільськогосподарської продукції.

5. Результати експортної діяльності України є нестабільними, оскільки значною мірою залежать від коливань позиції на світових ринках зерна традиційних експортерів (США, Австралія, Канада, Аргентина та ЄС), що пов’язані з несприятливими погодними умовами. Одночасно експортна кампанія окреслила особливо слабкі місця ринку – нерозвиненість портової інфраструктури‚ проблеми логістики вантажів‚ монопольне становище залізничного транспорту‚ зародковий стан аграрних бірж тощо.

6. Згідно з прогнозом до 2010 р. залежно від сукупних доходів домогосподарств країни потреба у продовольчому зерні становитиме 10,6 млн. тонн, у тому числі 6 млн. тонн пшениці. З урахуванням прогнозних обсягів експорту (7,3 млн. тонн пшениці, 4 млн. тонн ячменю і 1,6 млн. тонн кукурудзи) і потреби на насіння та корми загальний обсяг виробництва зерна становитиме близько 47 млн. тонн. Річна потреба пшениці складатиме 19,3 млн. тонн, жита – 2,6 млн., ячменю – 11,3 млн., кукурудзи – 7,5 млн., гороху – 2,6 млн. і сої – 2,2 млн. тонн.

7. Одним із важливих чинників досягнення рівноваги на ринку зерна є стабілізація його виробництва за роками та стабілізація щомісячних запасів у сховищах. За допомогою теорії гри – математичних моделей прийняття рішень в умовах невизначеності й конфліктності оптимізована структура посівних площ, внаслідок чого удвічі знизився коефіцієнт варіації виробництва зернових. За меншої варіації виробництва зерна проблема інтервенції на продовольчому ринку розв’язується значно меншими втратами для державного бюджету.

За допомогою моделі управління щомісячними запасами продовольчої пшениці з урахуванням витрат на її зберігання у сховищах, потреб для продовольчих цілей, на насіння, змін цін експортно-імпортних операцій розроблена оптимальна схема руху продовольчої пшениці упродовж маркетингового року (реалізація товаровиробниками на внутрішньому ринку, експорт, імпорт, задоволення продовольчих та насіннєвих потреб тощо).

8. Модель міжгалузевого балансу зернопродуктового підкомплексу дозволяє здійснювати розрахунки можливих наслідків функціонування галузі, а також передбачити бажані структурні зміни в роботі її підприємств для досягнення сталих результатів у забезпеченні населення хлібопродуктами, а комбікормових заводів – сировиною в достатніх обсягах. При 25,2 % рентабельності – загальній по хлібопродуктовому підкомплексу – кожна із галузей матиме паритетний рівень рентабельності, а саме: сільськогосподарські підприємства, елеватори, транспорт і торгівля – 39,2 %, млини – 6-8,5, хлібозаводи – 22,5-23,5, комбікормові заводи –