Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

ТРЕТЯК

ГАЛИНА СТЕПАНІВНА

УДК 330.342:167.1

РОЗВИТОК ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ

В УМОВАХ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

(проблеми ефективності державного регулювання)

спеціальність 08.02.03 ? організація управління, планування і регулювання економікою

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі економічної теорії Львівської комерційної академії Укоопспілки.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Башнянин Григорій Іванович,

Львівська комерційна академія,

завідувач кафедри економічної теорії.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Бойко Євген Іванович,

ІРД НАН України, завідувач відділу

прогнозування і моделювання розвитку регіону;

кандидат економічних наук, доцент

Князьков Олександр Петрович,

Луцький державний технічний університет,

завідувач кафедри теорії економіки і менеджменту

Провідна установа: Ужгородський національний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра економіки, менеджменту і маркетингу.

Захист дисертації відбудеться 7 червня 2005 р. о 13.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.01 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79008, м. Львів, пр. Свободи, 18, ауд. 115.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка, м. Львів, вул. Драгоманова,5.

Автореферат розісланий 5 травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Панчишин С. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. Становлення нової економічної системи в Україні характеризується переходом від адміністративної до ринкової системи господарювання. Адміністративна система, яка панувала аж до початку 90-х років ХХ століття, спиралася на тотальне державне регулювання всіх основних економічних процесів і виявилася низько-ефективною як в економічному, так і в соціальному вимірах. Розпочатий на початку 90-х років перехід до ринкової системи в Україні та в інших країнах пострадянського простору здійснюється шляхом демонтажу системи то-тального державного регулювання економічних процесів і поступової трансформації на засадах ринкового саморегулювання за певного збереження системи державного регулювання. Ринкова трансформація передбачає демонтаж системи державного регулювання, що означає певне економічне дерегулювання.

У сучасній економічній літературі поширеним є твердження про те, що дерегулювання економічних процесів супроводжується підвищенням ефективності функціонування як економіки загалом, так і її окремих елементів чи систем. У зв’язку з цим постає як практична, так і теоретична проблема вимірювання ефективності дерегулятивних процесів в економіці і виявлення тих об’єктивних меж, в яких ці процеси є ефективними, а поза якими – мало ефективними, а то й зовсім неефективними. Цим і зумовлюється актуальність теми дисертаційного дослідження, в якому ставиться завдання визначити основні методологічні підходи до метрологічного визначення рівня ефективності регулювання (дерегулювання) економічних процесів в економіках перехідного типу.

У світовій економічній літературі проблема метрологічного аналізу ефективності дерегулювання економічних процесів аналізується переважно з позицій розвиненої ринкової економіки. На основі цього усталеним є загальний висновок про те, що дерегулювання здебільшого позитивно впливає на економіку чи окремі її сегменти. У вітчизняній економічній літературі проблема ефективності регулятивних і дерегулятивних процесів залишається малодослідженою. Здебільшого ця проблема аналізується абстрактно або на матеріалі так званих зрілих чи розвинених економічних систем. У дисертаційному дослідженні ми ставимо собі за мету дослідити проблему ефективності регулятивних і, особливо, дерегулятивних процесів у перехідних економіках, які формуються і розвиваються в напрямі становлення та розвитку змішаних систем.

Проблема ефективності регулювання та дерегулювання економічних процесів досліджується з суто метрологічних позицій, тобто з позицій виявлення прийомів і методів визначення характеру, типу, виду і загального рівня впливу процесів регулювання і дерегулювання на економічну ефективність функціонування тих чи інших економічних систем. Метрологічний аналіз проблеми ефективності регулювання і дерегулювання здійснюється в роботі на методологічному рівні. При цьому увагу акцентовано не стільки конкретному ступені впливу цих процесів на економічну ефективність функціонування певних господарських систем, скільки на характері, типі чи виді цього впливу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася в рамках участі в розробленні таких науково-дослідних тем: “Проблеми функціонування та розвитку економічних систем”, “Системи економічного виміру”, “Формування кооперативного сектору в багатоукладній економіці України”, “Перспективи розвитку споживчої кооперації України в ринковому середовищі”.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є вироблення загальних методологічних підходів до метрологічного відображення характеру впливу процесів регулювання і дерегулювання на економічну ефективність функціонування господарських систем.

Для реалізації окресленої мети в дисертаційній роботі послідовно аналізуються:

- зміст процесу “регулювання” економічних систем і на цій основі здійснюється типологізація регульованих систем;

- зміст понять “регулятивна ефективність” і “дерегулятивна ефективність”, основні типи і види регулятивної та дерегулятивної ефективності;

- вплив дерегулювання на економічну ефективність функціонування макроекономічних систем перехідного типу, особливості ефективного, афективного і дефективного дерегулювання;

- особливості формування параметра “дерегулятивна ефективність” у коротко-, довго- і гіпердовго-три-валому ринкових періодах на макроекономічному рівні функціонування перехідної національної економіки, умови формування довготривалої дерегулятивної рівноваги макроекономічної системи;

- особливості формування та зміни параметра “дерегулятивна ефективність” на мікроекономічному рівні функціонування вітчизняної економіки. Дерегулятивна ефективність досліджується в контексті регульованих, квазірегульованих і гіперрегульованих господарських систем у гіпердовготривалому ринковому періоді;

- ефективність дерегулювання в площині державних, кооперативних і приватних господарських систем;

- проблема ререгулювання господарських систем на прикладі кооперативного сектору економіки.

Об’єкт дисертаційного дослідження. Об’єктом виступають господарські системи макроекономічного і мікроекономічного рівня в перехідних економіках, зокрема в перехідній економіці України в період їх дерегулювання чи ререгулювання і на етапі становлення нової економічної системи змішаного (державно-ринкового чи ринково-державного) типу.

Предметом дисертаційного дослідження є дерегулятивні процеси і такі економічні параметри, як “дерегулятивна ефективність” і “дерегулятивна еластичність” господарських систем перехідного типу на мікро- та макроекономічному рівнях їх функціонування та розвитку.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є прийоми і методи системного аналізу, загальної теорії систем, загальної теорії економічних систем, функціонального метрологічного аналізу, концепція еластичності (чутливості) економічних процесів до зміни тих чи інших параметрів, економіко-математичні і графічні методи.

Теоретичною основою дисертаційного дослідження є класичні, неокласичні і сучасні концепції функціонування та розвитку господарських систем, класичні, неокласичні і сучасні концепції ефективності регулювання і дерегулювання економічних систем, основні положення загальної теорії макроекономічних і мікроекономічних систем, найновіші дослідження в галузі економічної науки, публікації зарубіжних і вітчизняних авторів з проблеми дисертаційного дослідження.

Емпіричну основу дисертаційного дослідження становлять історична практика функціонування та розвитку економічних систем ринкового і перехідного типу; господарська практика функціонування та розвитку економічних систем перехідного типу; практика метрологічного відображення економічної ефективності функціонування господарських систем; практика становлення та розвитку дерегулятивних процесів в економіках перехідного типу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження. Вона полягає в такому:–

здійснена типологізація економічних систем за ступенем їх регульованості, уточнено зміст понять “регулювання” і “дерегулювання”; –

досліджено методи вимірювання параметра “дерегулятивна ефектив--ність”, запропоновано загальну формулу параметра “дерегулятивна ефективність”, здійснено його типологізацію;–

досліджені особливості формування та зміни економічної ефективності дерегулювання макроекономічних систем перехідного типу, виокремлено ефективне, афективне і дефективне дерегулювання;–

досліджена економічна ефективність макроекономічного дерегулювання в коротко-, довго- і гіпердовготривалому ринкових періодах, висвітлені особливості і умови формування довготривалої дерегулятивної рівноваги макроекономічних систем перехідного типу;–

проаналізована ефективність дерегулювання регульованих, квазірегульованих і гіперрегульованих мікроекономічних систем у гіпердовготривалому ринковому періоді;–

здійснено порівняльний аналіз ефективності дерегулювання державних, кооперативних і приватних систем у перехідних економіках, досліджена проблема ререгулювання мікроекономічних систем на прикладі кооперативного сектору економіки.

До основних наукових результатів, які становлять особистий здобуток дисертанта і є предметом захисту, належать:

– вперше в сучасній українській економічній літературі сформульовані визначення понять “дерегулятивна ефективність” і “дерегулятивна еластичність” господарських систем перехідного типу. Проаналізована система факторів формування та зміни параметра “дерегулятивна ефективність”. Здійснено науковий аналіз функції дерегулятивної ефективності; –

у дисертації одержали подальший розвиток наукова типологізація і систематизація економічних систем за параметром їх чутливості (еластичності) до зміни рівня їх регулювання і дерегулювання. Розроблена методика диференційованого переходу до дерегулювання різних типів господарських систем за ступенем їх регульованості; –

досліджено проблему економічної ефективності дерегулювання макроекономічних систем перехідного типу. Виділені ефективне, афективне і дефективне дерегулювання. Виявлені основні особливості впливу дерегулювання на ефективність функціонування макроеконо-мічних систем у коротко-, довго- і гіпердовго-тривалому ринкових періодах. Проаналізовано особливості та умови формування довготривалої дерегулятивної рівноваги макроеко-номічних систем перехідного типу;–

удосконалено наукове бачення характеру впливу регулювання і дерегулювання на ефективність функціонування господарських систем перехідного типу. Проаналізовано вплив дерегулювання на економічну ефективність функціонування регульованих, квазірегульованих і гіперрегульованих господарських систем у гіпердовготривалому ринковому періоді;–

досліджено вплив дерегулювання на економічну ефективність функціонування державних, кооперативних і приватних господарських систем перехідного типу. Розроблена методика диференційованого підходу до здійснення практики дерегулювання державних, кооперативних і приватних мікроекономічних систем перехідного типу. Окреслена і проаналізована проблема необхідності ререгулювання надмірно дерегульованих мікроекономічних систем у кооперативному секторі перехідної вітчизняної економіки.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі формування концепції державної політики регулювання і дерегулювання господарських систем перехідного типу, розробки відповідних національних програм дерегулювання економічних процесів, практичної реалізації політики регулювання і ререгулювання економічного розвитку в регіонах і національній економіці загалом та її окремих сегментах, а також програм поточного і стратегічного прогнозування розвитку національної економіки і її окремих сфер.

Наукові результати дисертаційного дослідження використані Львівським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України при розробці та реалізації антимонопольної політики у Львівській області (довідка №13/07-1318 від 01.11.04).

Окремі положення дисертації використано при розробці методики оцінки ефективності дерегулювання економічних систем у рамках науково-дослідницьких тем “Проблеми функціонування та розвитку економічних систем”, “Перехідні економічні системи”, “Системи економічного вимірювання” (довідка № 53/1 від 25.10.04).

Теоретичні висновки дисертації використані при підготовці методичного забезпечення з навчальних курсів “Основи економічної теорії”, “Макроекономічна теорія”, “Державне регулювання економіки” (довідка № 261/01 від 06.04.05).

Особистий внесок здобувача. Основні теоретичні положення та методологічні розробки в межах дисертаційного дослідження, зокрема ті, які характеризують його наукову новизну, одержані дисертантом особисто. Дисертація є самостійною завершеною роботою автора.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження обговорювались і доповідалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Соціально-економічні, політико-правові, культурно-психологічні аспекти інвестиційного процесу в Україні” (2000, м. Дніпропетровськ), другій Міжнародній економетричній конференції “Економетричні методи і моделі в економіці: теорія і практика” (2001, м. Львів), другій міжвузівській конференції “Перехідні економічні системи” ( 1999, м. Львів), на підсумкових конференціях у Львівській комерційній академії.

Публікації з теми дисертаційного дослідження. Результати дисерта-ційного дослідження знайшли своє відображення у 14 публікаціях, з них 7 статей у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків і списку використаної літератури (130 найменувань). В ній міститься 52 рисунки і викладена вона на 209 сторінках машинописного тексту, з яких основний зміст – 166 сторінок. Структура і логіка роботи зумовлені метою і завданням дослідження, загальною логікою аналізу і викладу матеріалу.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано сутність і стан наукової проблеми, її актуальність, сформульовано мету і основні завдання дослідження, визначено теоретико-методологічні засади роботи, коротко викладено основні положення дисертації, що становлять її наукову новизну, визначено теоретичне та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача та ступінь апробації результатів дослідження, описано загальну структуру дисертації та її обсяг.

У першому розділі “Методологічні проблеми аналізу ефективності державного регулювання господарських систем” з’ясовується сутність регулювання та дерегулювання господарських систем, аналізуються погляди різних економічних шкіл щодо впливу державного регулювання на ефективність функціонування господарських систем, досліджується проблема регулятивної та дерегулятивної ефективності господарських систем незалежно від рівня їх функціонування.

Дисертант виходить з того, що регулювання – це встановлення тими чи іншими методами певних відповідностей між структурою суспільних потреб, з одного боку, і структурою суспільного продукту, з іншого, тобто, певних пропорцій економічного розвитку. Зміст регулятивних процесів визначається характером їх трактування. Регулювання має два значення – широке і вузьке. В широкому своєму значенні регулювання – це процес формування пропорцій економічного розвитку як ринковими, так і державними методами. У вузькому значенні регулювання – це процес втручання держави в економічну діяльність з метою перерозподілу економічних ресурсів і коригування пропорцій економічного розвитку. У цій дисертаційній роботі аналізу підлягає лише регулювання у вузькому значенні, оскільки саме воно і є теоретико-практичною передумовою становлення та розвитку дерегулятивних процесів у будь-яких економіках.

Різними економічними школами державне регулювання оцінюється по-різному. Незважаючи на те, що описані в роботі чотири інтерпретації соціально-еко-номічних наслідків державного регулювання за своїм характером і змістом різні, а то й прямо протилежні, вони, однак, володіють цілою низкою однакових недоліків. По-перше, вони повністю абстрагуються від типу чи виду економічних систем. По-друге, ці теоретичні концепції державного регулювання не беруть до уваги функціональний рівень економічних систем, а саме, макроекономічні системи інакше реагують на зміну умов регулювання, ніж мікроекономічні системи. По-третє, при оцінці ефективності регулятивних процесів, як правило, враховують лише економічну складову інтегрального ефекту і випускають з-під уваги складову соціального і соціально-духовного порядку. По-четверте, спільним недоліком усіх чотирьох концепцій державного регулювання є те, що в них враховується лише поточний ефект і не завжди бачиться віддалений ефект.

За ознакою ступеня регульованості можна виділити різні типи економічних систем, що дуже важливо для формування наступної регулятивної та дерегулятивної політики держави. По-перше, це тотально регульовані системи (ТР-системи), по-друге, це гіперрегульовані системи (ГРР-системи), по-третє, це власне регульовані (або помірно регульовані) системи (Р-системи), по-четверте, це квазірегульовані системи (КР-системи) по-п’яте, це гіпорегульовані системи (ГПР-системи) по-шосте, це нерегульовані системи (НР-системи). Чим регульованіша економічна система, тим негативніше вона реагує на подальше її регулювання з боку держави. Цей теоретичний факт необхідно враховувати при формуванні державної регулятивної політики.

Надмірно регульовані економічні системи дерегулюються. Дерегу-лювання – це процес часткового чи повного зниження рівня регулювання тими чи іншими методами.

Серед проблем ефективності дерегулятивних процесів важливе місце посідає проблема їх типологізації. В роботі вона здійснена з двох позицій: по-перше, з огляду на інтенсивність розвитку дерегулятивних процесів і, по-друге, з огляду на ринкову сферу їх реалізації.

Державна політика дерегулювання повинна враховувати, що чим конкурентнішою є та чи інша економічна система, тим інтенсивнішими повинні бути дерегулятивні процеси. І навпаки, чим монополізованішою є економічна система, тим слабкішим за інтенсивністю повинно бути їх дерегулювання.

Стосовно ринкових сфер здійснення дерегулятивних процесів у роботі виділяються такі типи дерегулювання: дерегулювання цін на продукти, дерегулювання цін на ресурси, дерегулювання цін фінансових активів (наприклад, акцій), дерегулювання ціни грошей, соціально-економічне дерегулювання. Із перелічених п'яти типів дерегулювання автор у роботі аналізує перший тип – дерегулювання цін на продукти, тобто об'єктом його досліджень є продуктова сфера національної економіки.

Вивчення основних факторів, які впливають на результативність дерегулятивних процесів, дає змогу сформулювати в найзагальнішому вигляді загальну та часткові функції дерегулювання, що має важливе методологічне значення для дослідження проблеми ефективності цих процесів. Дисертант виокремлює такі фактори дерегулятивної ефективності: по-перше, регуляти-вний тип систем (ТСРГ), по-друге, формаційний тип систем (ТСФН), по-третє, ринко-вий тип систем (ТСРН), по-четверте, функціонально-фор-ма-цій-ний тип систем (ТСФР), по-п'яте, тривалість ринкового періоду (ТРП).

На підставі виявлення окреслених вище факторів можна сформулювати загальну функцію дерегулювання, в якій залежною змінною виступає ефективність дерегулювання, а незалежними змінними - перелічені вище фактори впливу на інтенсивність дерегулювання.

ДР = f (ТСРГ, ТСФР, ТСРН, ТСФН, ТРП)

Загальну функцію дерегулювання можна "розкласти" на часткові функції, кожна з яких віддзеркалює функціональну залежність між ефектами, спричиненими дерегулюванням, і відповідним фактором впливу, який виступає як незалежна змінна. Дерегулятивна ефективність виступає як один із факторів формування та зміни інтегрального (загального) рівня функціонування економічних систем і зображує залежність їх економічної ефективності від ступеня дерегулювання. З суто метрологічних позицій вона визначається як співвідношення диференціальних (приростних) величин економічного ефекту і дерегулювання. Ця залежність становить основний зміст загальної формули дерегулятивної ефективності, яка вказує на те, наскільки змінюється економічна ефективність функціонування господарських систем зі зміною рівня їх дерегулювання на одиницю (чи на певну іншу величину).

Під поняттям “регулятивна ефективність”, на нашу думку, слід розуміти такий результуючий параметр функціонування економічних систем, який відображає залежність між зміною рівня ефективності і зміною інтенсивності розвитку регулятивних процесів, тобто в найзагальнішому вигляді функція регулятивної ефективності має вигляд

Ер=f(ІР),

де Ер – рівень регулятивної ефективності, ІР – інтенсивність розвитку регулятивних процесів.

На основі цієї загальної функції регулятивної ефективності можна сформувати її загальну формулу. В ній вона виступає як певне співвідношення між приростами ефективності і приростами інтенсивності розвитку регулятивних процесів, тобто

Ер=dE:dIP.

Загальна формула регулятивної ефективності може бути в теоретичному аналізі “розкладена” на так звані часткові формули, кожна із яких регулятивну ефективність розглядає як функцію відповідних факторів впливу на неї, тобто як

Ер=f(ІПР); Ер=f(ТС); Ер=f(ТРП); Ер=f(СС),

де Ер – рівень регулятивної ефективності; ІПР – інтенсивність попереднього регулювання; ТС – тип систем; ТРП – тривалість ринкового періоду; СС – сфера систем, що регулюються.

У другому розділі ”Макроекономічна оцінка процесів дерегулювання національних економічних систем перехідного типу” проаналізовано, як, якою мірою дерегулювання впливає на ефективність функціонування національної макроекономічної системи загалом і як дерегулювання індивідуальних систем відображається на макроекономічному дерегулятивному ефекті – підвищує, залишає незмінним, чи знижує його.

Проблема вимірювання ефективності дерегулювання макроекономічних систем досліджується в роботі з позицій: по-перше, виділення і віддиференційованого аналізу номінальної і реальної ефективності дерегулятивного порядку; по-друге, аналізу макроекономічної дерегулятивної ефективності в площині різних за тривалістю ринкових періодів; по-третє, з позицій виокремлення аналізу таких особливих типів дерегулятивної ефективності макроекономічного порядку як ефективна, афективна, дефективна.

Дерегулювання макроекономічних систем перехідного типу спричиняє зміни ефективності їх функціонування. Зміну ефективності функціонування національної економіки, яка викликається разом з дерегулюванням та іншими факторами, можна кваліфікувати як номінальну, а відповідну дерегулятивну ефективність – також як номінальну. Якщо від усіх інших факторів впливу на економічну ефективність функціонування національної економіки елімінуватися, то тоді ми реально можемо визначити вплив саме дерегулювання на національну економіку. Економічну ефективність, яка формується лише під впливом дерегулятивного фактора, ми в роботі кваліфікували як реальну.

Номінальна і реальна дерегулятивна ефективність національної макроеко-номічної системи між собою співпадають лише за умови чистої екстенсифікації всіх економічних процесів.

Характер співвідношення між номінальною і реальною ефективністю дерегулювання залежить і від так званої масштабної еластичності дерегулятивної ефективності, яка показує взаємозв’язок між масштабами дерегулювання і зміною величини дерегулятивного ефекту. За незначного (донормального) рівня дерегулювання ефекти є позитивними і зростаючими (бо позитивні дерегулятивні ефекти перевищують негативні). А за нормального (значного чи помірного) рівня дерегулювання позитивні і негативні ефекти дерегулювання зрівноважують один одного. Таке дерегулювання в роботі ми кваліфікуємо як нормальне, чи зрівноважуюче. За його умов дерегулятивний ефект є нульовим, а загальний рівень економічної ефективності не зростає, а є стабільним. І, нарешті, коли масштаби дерегулювання є гіперзначними, позитивні дерегулятивні ефекти стають меншими від негативних і загальний рівень економічної ефективності функціонування певної економічної системи починає знижуватися.

Макроекономічна дерегулятивна ефективність детермінується також і тривалістю ринкового періоду функціонування та аналізу національної економіки чи її окремих сегментів. У короткотривалому ринковому періоді макроекономічна дерегулятивна ефективність виступає як позитивна, вона зростає з тим чи іншим темпом, а тому її можна кваліфікувати як ефективне дерегулювання. За умов ефективного дерегулювання рівень економічної ефективності функціонування національної економіки (в його реальному, а не номінальному вимірі) повинен зростати. В Україні ефективне дерегулювання спостерігалося в перші роки ринкового реформування вітчизняної економіки (1991-1993). Однак воно не супроводжувалось зростанням економічної ефективності функціонування економіки. Номінально ефективне дерегулювання було від’ємним (тобто фактично не ефективним, а дефективним), а реальне воно було позитивним.

Ефективне дерегулювання за кількісним рівнем може бути трояким: по-перше, наднормальним, за якого дерегулятивна ефективність більша від одиниці; по-друге, нормальним (власне ефективним), – це тоді, коли дерегулятивна ефективність дорівнюю одиниці; по-третє, донормальним, за якого відповідний коефіцієнт еластичності (ефективності від дерегулювання) менший за одиницю. Кількісний зв’язок між параметрами економічної ефективності національної економіки, з одного боку, і масштабами дерегулювання, з іншого, при наднормальному, нормальному і донормальному ефективному дерегулюванні є, відповідно, інтенсивним, екстенсивним і детенсивним.

Ефективне макроекономічне дерегулювання є різним у різних сферах національної макроекономічної системи. Порівняльний аналіз кооперативної і некооперативної сфер національної економіки перехідного типу дає підстави вважати, що в некооперативній сфері економіки воно вище, ніж у кооперативній. Тому дерегулятивна політика в кооперативному секторі економіки повинна бути обережнішою, ніж у некооперативному, вона буде супроводжуватись формуванням менш значних дерегулятивних ефектів. Власне кооперативна сфера національної економіки, оскільки вона є різною за ступенем її регульованості, також по-різному реагує на дерегулювання. Це також потрібно враховувати при формуванні державної дерегулятивної політики стосовно кооперативного сектору економіки. Воно повинно бути диференційованим.

У довготривалому ринковому періоді економічна ефективність дерегу-лювання трансформується із позитивної в нульову. Таке макроекономічне (довго-тривале) дерегулювання, яке володіє нульовою економічною ефективністю (не призводить до зростання загального рівня ефективності функціонування національної економіки, а стабілізує його на певному рівні) кваліфікується в роботі як афективне. Формування афективного дерегулювання зумовлюється фактом зрівноваження позитивних і негативних ефектів дерегулювання в певній точці довготривалого ринкового періоду. Цю точку ми позначаємо в роботі як точку довготривалої дерегулятивної рівноваги економічної системи.

Вимір економічної ефективності афективного макроекономічного дерегу-лювання може бути подвійним: номінальним і реальним. Якщо підходити з номінальних позицій, то воно є, звичайно, нульовим (у довготривало-му ринковому періоді посилення дерегулювання не супроводжується зростанням економічної ефективності функціонування національної економіки). Однак реально афективне дерегулювання може супроводжуватись формуванням так званого вміненого дерегулятивного ефекту (недоотриманого грошового доходу чи недоотриманої вигоди, яка нормується внаслідок “згортання” або “призупинення” дерегулятивних процесів і зниження загального рівня економічної ефективності функціонування національної економіки). Якщо довготривале макроекономічне дерегулювання продовжується за точкою зрівноваження її позитивних і негативних ефектів, то тоді вмінені дерегулятивні ефекти зникають, що протидіє зниженню економічної ефективності функціонування національної економіки. Отже, номінальне афективне дерегулювання є нульовим, а реальне – позитивним. У точці перетину кривих номінального і реального афективного дерегулювання макроекономічна система перебуває в стані дерегулятивної рівноваги. Концепція довготривалої дерегулятивної рівноваги повинна враховуватися при формуванні дерегулятивної політики держави. Незважаючи на те, що в довготривалому ринковому періоді ефективність дерегулювання є нульовою, його не потрібно згортати, адже тоді формується негативний дерегулятивний ефект у формі вміненого дерегулятивного ефекту, що означає зниження рівня економічної ефективності функціонування національної економіки.

У гіпердовготривалому ринковому періоді дерегулювання негативно впливає на ефективність функціонування макроекономічних систем перехідного типу. Таке гіпердерегулювання ми кваліфікували як дефективне. За умов здійснення дефективного дерегулювання формуються негативні дерегулятивні ефекти.

Завдання переходу регулятивного меха-нізму державного управління та дерегулювання від реактивної до стратегічної спрямованості сьогодні є одним з найбільш актуальних. Наукове обґрунтування такого переходу вимагає аналізу макроекономічних показників упродовж усього періоду незалежності. Зміна темпів приросту реального ВВП України за 1990-2002 рр. має явний цик-лічний характер. У 1990-1994 рр. спостерігається значний спад цього показника (від -3,4% до -23%) з наступними піднесенням у 2001 р. (+9,2%) і зниженням у 2002 р. (+5,2%). Характер впливу механізму регулювання та дерегулювання виявляється через вплив на зміни в етапах циклічності, що розглядаються відносно лінії тренду (див. рисунок ).

У третьому розділі „Проблеми та ефективність регулювання мікро-еко-но-міч-них систем перехідного типу” на підставі здійсненого аналізу досліджується проблема рере-гулю-вання мікроекономічних систем на прикладі кооперативного сектору економіки.

Економічні системи у гіпердовготривалому ринковому періоді (тобто за досить значних масштабів дерегулювання) негативно реагують на розширення масштабів дерегулювання і призводять до формування негативного дерегулятивного ефекту, внаслідок чого результативність функціонування тих чи інших систем починає знижуватися. Однак темп цього зниження залежить від низки факторів, в тому числі таких, як початковий рівень регулювання систем і соціально-економічний тип систем, що регулюються і в наступному дерегулюються (державні – кооперативні – приватні системи, наприклад). У цьому розділі дисертації дерегулятивна поведінка економічних систем мікроекономічного рівня аналізується через вплив двох зазначених факторів у гіпердовготривалому ринковому періоді. Зумовлюється такий ракурс дослідження тим, що на сучасному етапі ринкового реформування вітчизняної економіки дерегулювання мікроекономічних систем зайшло так далеко, що почало негативно впливати на їх функціонування. Якщо зробити спробу з’ясувати реальний ступінь цього негативного впливу, то слід враховувати лише ті фактори, які безпосередньо його спричиняють – регулятивний та соціально-економічний типи мікроекономічних систем.

З позицій ступеня регульованості всі національні мікроекономічні системи можна умовно поділити на три групи, виокремлені нами в попередніх розділах дисертаційного дослідження: гіперрегульовані, регульовані і квазірегульовані. Концептуальний аналіз характеру впливу дерегулювання на зазначені регулятивні типи мікроекономічних систем дає можливість сформулювати такі узагальнені висновки. По-перше, гіперрегульовані мікроекономічні системи (в гіпердовготривалому ринковому періоді) незначно і

негативно реагують на дерегулювання. Дерегулювання таких систем, хоча і призводить до формування негативних економічних ефектів, але ще досить незначних. По-друге, власне регульовані мікроекономічні системи вже суттєво (але ще досить помірно) реагують на подальше посилення дерегулятивного режиму і внаслідок подальшого посилення їх дерегулювання негативні економічні ефекти вже будуть значнішими, ніж у попередньому випадку, але помірними за величиною. По-третє, квазірегульовані мікроекономічні системи найнегативніше реагують на посилення дерегулятивного режиму, а тому їх дерегулювання у гіпервіддаленій перспективі власне неухильно може приносити значні збитки (як для окремої фірми, так і для

економіки загалом). Тому дерегулятивна політика повинна бути спрямована (для мінімізації збитків у віддаленій перспективі) у бік більшого дерегулювання гіперрегульованих систем і меншого дерегулювання квазі- чи гіпорегульованих систем з тим, щоб інтегральний динамічний ефект був максимальним.

Основу мікроекономічної системи перехідної економіки постсоціалістичного типу становлять такі її сфери, як державна, кооперативна і приватна. У зв’язку з цим найважливіше значення в становленні та розвитку сучасної теорії економічного дерегулювання (регулювання) має порівняльний аналіз цих сфер з позицій їх чутливості до дерегулювання й особливостей формування дерегулятивного ефекту, особливо в гіпердовготривалому ринковому періоді (гіпердовготри-валий варіант дерегулятивної теорії має не тільки найбільше теоретико-практичне значення, а й одночасно є найменше дослідженим у сучасній науковій економічній літературі).

Порівняльний аналіз перелічених вище систем за ступенем їх чутливості до дерегулювання і дерегулятивної ефективності дає підстави стверджувати, що такі економічні системи в гіпердовготривалому ринковому періоді реагують на дерегулювання, по-перше, негативно, по-друге, з різним ступенем чутливості (еластичності). Державний сектор реагує слабко (або детенсивно), кооперативний – сильно (або екстенсивно), а приватний – дуже сильно (або інтенсивно). Це означає, що найвіддаленіші дерегулятивні ефекти є найнегативнішими в приватному секторі економіки, найменш негативними – в державному, а в кооперативному займають за цим параметром проміжне становище. Окреслені теоретичні і емпіричні факти визначають і дерегулятивну політику держави. Якщо вона спрямована на мінімізацію гіпервіддалених втрат від дерегулювання, то дерегулювання приватного і кооперативного секторів потрібно обмежувати (здійснювати його в помірних обсягах), а дерегулювання державного сектору може заходити значно далі, оскільки дерегулятивні втрати у гіпервіддаленій перспективі будуть найменшими.

Кооперативні мікроекономічні системи є помірно чутливими до зміни дерегулятивних умов у гіпердовготривалому ринковому періоді. В кооперативному секторі можна умовно виділити три типи систем: адміністративні, перехідні і розвинені. Для перехідної економіки властиві всі три типи, а тому велике теоретичне і практичне значення має порівняльний аналіз цих типів кооперативних систем за параметром їх чутливості до зміни дерегулятивних умов.

Адміністративні, перехідні і розвинені кооперативні системи є, відповідно, квазічутливими, чутливими і гіперчутливими до зміни умов їх дерегулювання. Найнегативніше на дерегулювання в гіпердовготривалому ринковому періоді реагують розвинені системи, найменш негативно – адміністративні. Від цього залежатимуть і дерегулятивні втрати в гіпердовготривалому ринковому періоді. Вони, відповідно, будуть найбільшими і найменшими.

Формуючи ту чи іншу дерегулятивну політику держави щодо відповідних мікроекономічних систем, необхідно виходити не тільки з мінімізації гіпердовготривалих дерегулятивних втрат, а й з мінімізації інтегральних динамічних дерегулятивних втрат (в усіх трьох ринкових періодах). Ця політика повинна базуватися на визначенні гіпердовготривалої дерегулятивної рівноваги мікроекономічних систем, за якої позитивні ефекти дерегулювання в короткотривалому ринковому періоді зрівноважуються з негативними дерегулятивними ефектами у гіпердовготривалому ринковому періоді. Дерегулювання будь-яких мікроекономічних систем доцільно здійснювати доти, доки позитивні ефекти дерегулювання перевищують негативні ефекти, тобто коли дерегулятивна дисрівновага систем є позитивною. Якщо ж вона перетворюється в негативну дерегулятивну дисрівновагу, дерегулювання потрібно призупинити.

За умов формування негативної дерегулятивної дисрівноваги програму дерегулювання потрібно замінити на програму ререгулювання (повторного регулювання, тобто такого регулювання, яке відновлює деяким чином початковий рівень регулювання). Програма ререгулювання особливо актуальною є в кооперативному секторі економіки, оскільки він у перехідний період надмірно дерегульований, що має наслідком не тільки зниження його ефективності, а й деградацію. Здійснення програми ререгулювання кооперативного (і деяких інших) сектору економіки призупинить відплив ресурсів з останнього. Однак регулювання кооперативного сектору економіки повинно бути відносно помірним, бо якщо воно почне перетворюватися в гіперрегульоване, знову значною мірою порушиться система розподілу ресурсів між кооперативним і некооперативними секторами економіки на користь першого.

Ререгулювання кооперативних систем доцільно здійснювати доти, доки інтегральна динамічна ререгулятивна ефективність є позитивною. У цій ситуації також потрібно порівнювати ті ефекти, чи вигоди, які формуються за умов ререгулювання в короткотривалому ринковому періоді, з тими втратами, що їх маємо в гіпердовготривалому ринковому періоді. В коротко–, довго– і гіпердовготривалому ринкових періодах ефективність ререгулювання є, відповідно, позитивною, нульовою або майже нульовою і негативною. Ререгулювання кооперативних систем доцільно здійснювати до досягнення ререгулятивної рівноваги систем, коли позитивні і негативні ефекти ререгулювання зрівноважуються.

ВИСНОВКИ

Здійснений у дисертаційній роботі метрологічний аналіз проблем ефективності дерегулятивних процесів в економіках перехідного (постсоціалістичного) типу дає підстави сформулювати низку узагальнених висновків, що мають теоретичне та практичне значення:

1. Основним предметом вивчення в макроекономічній регулятивній і дерегулятивній теорії є з’ясування характеру і ступеня впливу регулювання і дерегулювання на ефективність функціонування національної економічної системи. Науковий аналіз макроекономічного дерегулювання (як одного із функціонально-системних типів дерегулювання взагалі) доцільно здійснювати, по-перше, з позицій виявлення номінальної і реальної ефективності макроекономічних дерегулятивних процесів; по-друге, в площині таких типів макроекономічного дерегулювання, як ефективне, афективне і дефективне дерегулювання; по-третє, з позиції ефективності коротко–, довго– і гіпердовготривалого макроекономічного дерегулювання.

Вважаємо, що на характер співвідношення між номінальною і реальною дерегулятивною ефективністю впливає масштабна еластичність дерегулятивної ефективності, яка відображає зв’язок між масштабами дерегулювання, з одного боку, і величиною дерегулятивного ефекту – з іншого. За незначних масштабів де-регулювання національної економіки масштабна еластичність дерегулятивної ефективності є позитивною і зростає , за нормального рівня дерегулювання позитивні і негативні ефекти дерегулювання зрівноважуються, а тому відповідне дерегулювання в роботі кваліфікуємо як нормальне, чи зрівноважувальне. За його умов економічна ефективність національної економіки є стабільною і не зростає. Коли ж дерегулювання є гіперзначним, то економічна ефективність національної економіки починає знижуватися, а відповідна дерегулятивна еластичність є від’ємною.

2. Макроекономічна дерегулятивна ефективність залежить не тільки від масштабів дерегулювання, а й від тривалості ринкового періоду. В короткотривалому ринковому періоді макроекономічне дерегулювання супроводжується, як правило, зростанням економічної ефективності функціонування національної економіки, а тому таке дерегулювання слід кваліфікувати як ефективне. За нього відповідний коефіцієнт еластичності (залежності ефективності від дерегулювання) більший від нуля.

Ефективне макроекономічне дерегулювання з боку суто метрологічного ступеня його впливу на економіку може бути різним. По-перше, наднормальним (надодиничним) або гіперефективним. В його умовах залежність між змінами рівня ефективності функціонування національної економіки і масштабами дерегулювання є інтенсивною. По-друге, нормальним (одиничним), або власне ефективним, за якого зазначена вище залежність є екстенсивною. По-третє, донормальним (доодиничним), за якого зв’язок між аналізованими параметрами детенсивний.

3. Здійснений у роботі порівняльний аналіз кооперативної і некооперативної сфер національної економіки послужив підставою для такого висновоку: кооперативний сектор слабше реагує на дерегулювання, ніж некооперативний (“решта економіки”), а тому його дерегулятивна політика повинна бути обережнішою, виваженішою. У кооперативній сфері економіки короткострокове макроекономічне дерегулювання менш ефективне, ніж у некооперативному секторі. З іншого боку, власне кооперативна сфера також є неоднорідною за ступенем чутливості до короткотривалого дерегулювання. Ця чутливість різна через різний ступінь регульованості кооперативних систем. Гіперрегульовані, помірно регульовані і квазірегульовані кооперативні системи реагують на ефективне (короткотривале) дерегулювання, відповідно, сильно, помірно і незначно. У зв’язку з цим дерегулятивна політика держави щодо кооперативної сфери економіки також повинна бути диференційованою, найзначніші дерегулятивні ефекти отримуємо лише у випадку дерегулювання гіперрегульованих кооперативних систем.

4. У короткотривалому ринковому періоді дерегулювання позитивно впливає на функціонування національної економіки, а в довготривалому (за значних масштабів дерегулювання) – нейтрально. Таке довготривале макроекономічне дерегулювання, яке ніяк не впливає на зміну (ні підвищує, ні знижує) рівня економічної ефективності функціонування національної економіки, в роботі кваліфіковано як афективне. За афективного дерегулювання позитивні ефекти зрівноважуються негативними, а тому загальний рівень ефективності функціонування економіки стабільний. У точці зрівноваження позитивних і негативних ефектів дерегулювання економічні системи перебувають у стані так званої довготривалої дерегулятивної рівноваги.

Концепцію довготривалої дерегулятивної рівноваги економічної системи повинна враховувати практика дерегулювання, якщо позитивні і негативні ефекти дерегулювання зрівноважилися, то це не означає, що дерегулювання потрібно призупинити або цілком згорнути. За умов призупинення чи згортання будуть формуватися вмінені дерегулятивні витрати. Цим терміном окреслюється такий недоотриманий економічний ефект (грошовий дохід чи вигода), який формується за умов “призупинення” дерегулятивних процесів і внаслідок чого ефективність функціонування економіки починає знижуватися.

5. У довготривалому ринковому періоді дерегулювання національної макроекономічної системи супроводжується зниженням рівня економічної ефективності її функціонування. Тому таке дерегулювання визначено як дефективне. В Україні дефективне дерегулювання, на нашу думку, почало проявлятися впродовж другої половини 90-х років ХХст., про що свідчило постійне зниження рівня ефективності функціонування економіки, яке ще додатково підсилюється іншими (позадерегулятивними) чинниками. Це означає, що номінальний рівень зниження економічної ефективності функціональної економіки є вищим, ніж це обумовлюється власне дерегулятивними факторами.

6. Мікроекономічні системи в гіпердовготривалому ринковому періоді негативно реагують на дерегулювання. Державна дерегулятивна політика щодо будь-яких мікроекономічних систем повинна бути, по-перше, обережною, оскільки в гіпердовготривалому ринковому періоді дерегулювання буде проявлятися негативно; по-друге, диференційованою і враховувати той очевидний емпіричний і теоретичний факт, що квазірегульовані системи чутливіші до дерегулювання, ніж власне регульовані чи гіперрегульовані; по-третє, вона повинна формуватися таким чином, щоб інтегральний динамічний ефект дерегулювання (за весь досить тривалий період функціонування тієї чи іншої економічної системи) був максимально можливим.

7. Державні, кооперативні і приватні системи по-різному реагують на дерегулювання: перші – слабко, другі – помірно, треті – сильно. За умов, коли позитивні ефекти дерегулювання перевищують негативні, потрібно здійснювати програму дерегулювання. Коли ж негативні ефекти стають більшими за позитивні, то тоді програму дерегулювання необхідно змінювати на програму ререгулювання. Ререгулювання є ефективним до досягнення точки ререгулятивної гіпердовготривалої рівноваги систем, коли його позитивні і негативні ефекти зрівноважуються. За цією точкою ререгулювання неефективне і шкідливе. За умов досягнення ререгулятивної рівноваги систем розподіл ресурсів між різними секторами економіки буде оптимальним, в інших випадках він буде або надмірним, або недостатнім.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТЦІЇ

У фахових виданнях:

1. Третяк Г.С. Про основні дефекти ринкової саморегуляції економічних систем: проблеми недостатнього розподілу ресурсів // Регіональна економіка. - 2000. - №4. – С. 170-177.

2. Третяк Г.С. Про державну регуляцію приватних систем у перехідних економіках // Вісник Тернопільської академії народного господарства. – 2000. Вип. 11. – С. 75-75.

3. Третяк Г.С. Про регуляцію економічних систем: поняття та ос-нов---------ні типи// Вісник Львівської комерційної академії. Серія економічна. – 2001. Вип. 8. – С. 165 -168.

4. Третяк Г.С. Основні дефекти ринкової саморегуляції економіки: проблеми надмірного розподілу ресурсів// Торгівля, комерція, підприємництво. Збірник наукових праць. Вип. 3. – Львів: Коопосвіта, 2000. – С. 86 -88.

5. Третяк Г.С. Державна регуляція економічних систем: поняття та основні типи// Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Вип. 19. Економічні проблеми розвитку виробництва та інноваційної діяльності. - Львів: ІРД НАН України, 2000. – С. 414 - 418.

6. Башнянин Г. І., Рудницький С.І., Третяк Г.С. Поняття, структурні елементи та внутрішні взаємозв’язки в системі вітчизняного бізнесу// Вісник Львівської