ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

Вишневська Наталя Петрівна

УДК 338.246.025.88

ФОРМУВАННЯ

МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПОСТПРИВАТИЗАЦІЙНИМИ ПРОЦЕСАМИ

Спеціальність 25.00.02 – Механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

наук з державного управління

Донецьк – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України (м. Донецьк)

Науковий керівник: | доктор економічних наук, професор Губерна Галина Костянтинівна, Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, професор кафедри загального та адміністративного менеджменту

Офіційні опоненти:

доктор наук з державного управління, доцент Воротін Валерій Євгенович, Національна академія державного управління при Президентові України (м.Київ), професор кафедри економічної теорії та історії економіки;

кандидат економічних наук, доцент Саркісян Лев Григорович, Донецький державний університет економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України (м.Донецьк), професор кафедри маркетингу та комерційної справи.

Провідна установа - Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного та муніципального управління” (м.Запоріжжя), кафедра економічної кібернетики та економічної статистики.

Захист відбудеться 17 травня 2005 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.107.01 у Донецькому державному університеті управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м.Донецьк, пр. Богдана Хмельницького, 108, ауд. 201.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького державного університету управління Міністерства освіти і науки України за адресою: 83015, м.Донецьк, вул. Челюскінців, 163 а.

Автореферат розісланий 15 квітня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Клейнер Я.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічні перетворення останніх років в Україні виявили, що альтернативи ринковому розвитку немає. Жодна економіка не функціонує ефективно, якщо в основу її існування не закладено ринковий механізм. У результаті перетворень економічної системи, що відбуваються в Україні, формується змішана економіка, у якій рівноправно існують різні форми власності, і дія ринкового механізму доповнюється регулюванням з боку держави. Основу перетворень, що відбуваються в економіці, складає процес роздержавлення і приватизації, який актуалізує роль держави і, зокрема, державної політики в постприватизаційний період.

Перехід до суспільного устрою, при якому взаємодіють різні форми власності, сам по собі не гарантує того, що така система буде функціонувати ефективно. Ефективність або неефективність потенційно закладені в механізмі проведення приватизації. У результаті приватизації змінюється структура власності, формуються різні групи власників з різним ступенем участі в управлінні нею і контролю над нею. У таких умовах для збереження цілісності економічної системи та її динамічного розвитку необхідне створення „простору єдиних правил” поводження суб'єктів економічних відносин, у рамках якого можливе узгодження інтересів. Така задача під силу тільки державі.

Тому одним з найважливіших напрямів наукових досліджень є дослідження ринкового діапазону перетворень у відносинах власності в Україні і зв'язаної з цим проблеми ефективного державного механізму постприватизаційного управління підприємствами.

Проблема власності завжди знаходилася в центрі уваги вчених-економістів. Аналіз економічного змісту власності, проблеми управління нею містять роботи, А.Берлі, Т.Веблена, К.Маркса, К.Менгера, Дж. Мінза, Р.Коуза, А.Сміта, та ін.

У вітчизняній літературі проблеми трансформації власності знаходять реалізацію у роботах таких учених, як Д.Богиня, Г.Волинський, В.Воротін, А.Гальчинський, В.Геєць, А.Гош, Г.Губерна, М.Гуревічев, Г.Задорожний, В.Корнієнко, І.Лазня, В.Ларцев, В.Логвиненко, С.Мочерний, Л.Саркісян, О.Поважний, А.Покритан, А.Поплавський, К.Хубієв, А.Чухно, В.Юрчишин та ін. Але проблема державного управління постприватизаційними процесами ще залишається невирішеною. Саме цій проблемі і присвячена дисертація.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукового дослідження кафедри загального та адміністративного менеджменту Донецького державного університету управління за темою „Механізм ринкового управління економікою” (номер державної реєстрації 0100U003069). У рамках теми автором проведено аналіз приватизаційних процесів, що відбуваються в Україні, і ролі держави в цьому процесі, визначено подальші підходи до функцій держави в управлінні постприватизаційним розвитком підприємств.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є методологічне обґрунтування та розробка функціональної структури механізму державного управління постприватизаційними процесами. Досягнення мети дисертаційного дослідження здійснювалося послідовним вирішенням таких задач:

розкриття співвідношення категорій „власність” і „право власності” як основи, що визначає необхідність регулюючої ролі держави в приватизаційний і постприватизаційний періоди;

дослідження еволюції форм власності і функцій держави в приватизаційний і постприватизаційний періоди;

виявлення необхідності розширення інституціональної власності в економіці України;

визначення необхідних і можливих для України функцій державного регулювання і контролю за діяльністю корпорацій;

обґрунтування законодавчої необхідності використання нових ефективних форм господарювання на основі аналізу існуючих моделей корпоративного управління;

розробки пропозицій з удосконалення державного регулювання приватизаційних і постприватизаційних процесів і його структурування.

Об'єктом дослідження є роль і функції держави в забезпеченні приватизації і ефективності постприватизаційного розвитку економіки.

Предметом дослідження є відносини власності і держави в умовах приватизації та постприватизаційного розвитку.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження є роботи класиків економічної теорії з проблем власності, роботи вітчизняних і зарубіжних учених у сфері державного управління економікою. Робота базується на сучасних теоретико-методологічних основах управлінської, економічної і споріднених з ними наук – логіки, філософії, статистики та ін. У процесі дослідження були використані загальнонаукові, економіко-статистичні та економіко-математичні підходи та методи. Для дослідження еволюції відносин власності і держави на різних історичних етапах розвитку країни використовувалися історичний і логічний методи. Для виділення регулярних процесів взаємозв'язку держави й економічних перетворень для цілей удосконалення механізму управління приватизаційними і постприватизаційними процесами – системний підхід, що передбачає використання методів структурування об'єкта управління, його аналізу, синтезу, узагальнень. Для відстеження динаміки основних економічних показників, визначення тенденцій і закономірностей приватизаційних та постприватизаційних процесів і на цій основі розробки практичних рекомендацій з управління приватизаційними процесами – економіко-статистичні методи. Для прогнозування ефективності функціонування приватизованих підприємств і визначення необхідних меж участі держави у відносинах між ними – економіко-математичні методи.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі і нормативні акти України, дані Держкомстату України і Донецького обласного управління статистики, матеріали конференцій і звіти підприємств.

Наукова новизна одержаних результатів. Основним науковим результатом дисертаційної роботи є методологічне обґрунтування особливостей державного управління процесами приватизації в постсоціалістичних умовах України і розробка змістовної моделі його здійснення в постприватизаційний період. Наукова новизна полягає у такому:

уперше:

здійснено групування акціонерів за інтересами та ступенем контролю над підприємством для цілей ефективного державного управління постприватизаційним розвитком підприємств;

обґрунтовано взаємозв'язок між концентрацією власності і результатами господарської діяльності, яка обґрунтовує необхідність і можливість диференційованого підходу до державного управління економічними процесами на підприємствах з різною концентрацією власності;

удосконалено:

методологічні підходи до визначення необхідних і можливих для України меж державного управління;

обґрунтування необхідності динамічних змін в удосконаленні практики державного управління підприємствами, адекватних особливостям кожного з етапів постприватизаційного розвитку підприємств;

дістало подальшого розвитку:

визначення особливостей моделей корпоративного управління, зв'язаних з часткою держави в корпоративній власності;

обґрунтування динамізму функцій державного управління, обумовленого процесами приватизації і постприватизаційними змінами у розвитку підприємств.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що вони доповнюють деякі недостатньо досліджені аспекти приватизації власності, державного управління приватизаційними процесами і постприватизаційною діяльністю підприємств, уточнюють категоріальний апарат, створюють методологічну основу для подальшого удосконалення державного управління постприватизаційними процесами в Україні.

Ряд теоретичних положень дисертаційного дослідження може бути використано у викладанні економічних і управлінських дисциплін у вищих навчальних закладах та при проведенні науково-дослідної роботи. Практичне значення полягає також в обґрунтуванні конкретних рекомендацій з удосконалення структури власності в Україні та розробці конкретних рекомендацій щодо постприватизаційного управління функціонуванням підприємств Донецької області.

Основні результати дослідження використовуються Управлінням комунальної власності Донецької обласної ради (довідка № 298/1/10 кс від 29.10.2004 р.), регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (довідка № 411-03 від 10.08.2004 р.). Практичні розробки використовуються в роботі ВАТ „Ізоляція” (довідка № 338/1 від 19.12.2003 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною роботою, в якій визначена проблема державного управління приватизаційними і постприватизаційними процесами з точки зору сформованої структури власності, викладено обґрунтований методичний підхід для подальшого визначення функцій держави в управлінні цими процесами. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, були використані тільки ті положення, які одержані в результаті самостійних досліджень.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, результати дослідження, висновки і рекомендації доповідались на наукових семінарах кафедр інноваційного менеджменту, загального та адміністративного менеджменту ДонДУУ, були представлені на міжнародній практичній конференції „Україна та її регіони у світовій глобалізаційній системі” (м.Донецьк, 2000 р.), на міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми сучасної економіки та інституціональна теорія” (м.Донецьк, 2004 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 11 наукових робіт, серед яких 3 статті у наукових журналах, 8 статей у збірниках наукових праць. Загальний обсяг публікацій складає 3,9 д.а. Особисто автору належить 2,6 д.а.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, які викладені на 155 сторінках друкованого тексту. Матеріали дисертації містять 10 рисунків, 13 таблиць, які наведені на 21 сторінці. Список використаної літератури складається із 162 джерел, приведений на 13 сторінках, 11 додатків – на 18 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. Структурно-функціональний аналіз власності як об'єкта державного управління. У розділі досліджуються питання, пов'язані з еволюцією відносин власності і держави, ролі держави в реалізації економічного права власності.

Встановлено, що структурування власності реалізується на рівні її форм. Виділено два наукових підходи до структурування: марксистський і інституціональний. Перший виходить із об'єктивності власності і її форм, другий – спирається на уявлення про право власності. Перший дозволяє строго з наукової точки зору пояснювати структури економічної системи, що історично змінюються, другий – на основі функціонального структурування власності як об'єкта управління і з урахуванням умов країни, традицій і звичаїв народу дозволяє перевести процес структурування економіки в процес державного управління.

Інституціональний підхід дозволив здолати абсолютизацію об'єктивізму в марксистських трактуваннях власності та її форм і виявити активну роль держави у формуванні і реалізації нових структур економіки. Але небезпечна й абсолютизація права власності, позаісторичний підхід до нього.

Право власності не було безумовним ніколи. Численні економічні, технічні, ситуаційні обмеження свідчать про підпорядкування інституту власності суспільній регламентації, формуючи визначену для конкретного часу в конкретній країні сукупність прав власності. Основна управлінська функція держави при цьому полягає в тому, щоб, установивши межі різних форм власності, надати можливість власникам реалізувати свої права в повному обсязі.

У кожній економічній системі переважає і обумовлює її специфіку визначена форма власності. Але, так чи інакше, у сучасній економіці можна виділити такі форми власності, як державна (загальнодержавна і муніципальна) і приватна. Базисом ринкової структури визначена приватна власність, що існує у вигляді приватноіндивідуальної і приватноколективної форм. Державною власністю держава управляє безпосередньо, приватною – опосередковано, регулюванням.

Історія виникнення і розвитку форм власності дозволяє з’ясувати, що форми власності неминуче є множинними через розходження умов відтворення в різних галузях, регіонах, країнах у силу різного ступеня усуспільнення виробництва, різних умов і різної ефективності їхнього функціонування.

У роботі розмежовуються форма існування власності і форма організації власності. Таке розмежування важливе, наприклад, для аналізу акціонерної власності, що є особливою формою її організації і водночас особливою основою і розробки рекомендацій з управління цією власністю. Акціонерна корпоративна власність, в якій чітко просліджується структуроутворювальна роль великого виробництва, лежить в основі розвинутих економічних систем. Аналіз різних думок і літературних джерел, виконаний у рамках дослідження, дозволив систематизувати переваги і недоліки, властиві акціонерній формі власності (табл. 1).

Простежуючи еволюцію акціонерної власності, автор показує, що процес виникнення, розвитку і функціонування акціонерної власності відбувався протягом тривалого періоду часу, для якого характерним були зміни самих форм власності під впливом еволюції організаційно-правових форм підприємств взагалі й акціонерних товариств зокрема. Так, у сучасній економіці посилюються позиції інституціональної власності, до якої віднесені пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, фінансові компанії, комерційні банки.

Таблиця 1

Переваги та недоліки акціонерної форми власності

Переваги |

Недоліки

Універсальність | Втрата приватності

Високий ступінь конкурентоздатності | Обмеження волі дій менеджменту

Високий ступінь мобільності коштів як джерела розширеного відтворення і залучення іноземного капіталу | Значні витрати, спричинені випуском акцій, утриманням інституту реєстраторів та ін.

Обмежена відповідальність власників | Відділення функціонування виробництва від господарювання

Необмежене існування підприємства | Високі трансакційні витрати

У дисертації увага акцентована на тому, що акціонерна власність – це дуже складний соціальний феномен, що має власний зміст і не зводиться однозначно ні до суспільної власності, ні до приватної. Це самостійна форма власності, яку не можна спрощено вважати колективною, оскільки вона несе в собі поряд з колективізмом елементи приватної власності.

Акціонерна власність виступає суперечливою єдністю загального і приватного. Використання в роботі методу єдності історичного і логічного для аналізу власності дозволило зробити висновок про те, що адекватною сучасній ринковій економіці є акціонерна, корпоративна власність. Виходячи з цього обґрунтовується об'єктивна правомірність проведення роздержавлення і приватизації власності в Україні та активної участі держави в процесах трансформації економічних відносин.

У розділі обґрунтовано висновок про те, що для прийняття суб'єктами господарювання найбільш ефективних рішень, необхідне чітке інституціонально-правове визначення власності і чітка визначеність прав власності. Чим більш визначені права власників, міра їхньої відповідальності стосовно інших власників і перед суспільством, тим ефективніше функціонує економічна система. Виконати цю місію може тільки організована суспільна сила – держава.

Розділ 2. Необхідність і механізм державного регулювання трансформації відносин власності. У розділі проаналізовано досвід приватизації і ролі держави в цьому процесі в зарубіжних країнах, а також особливості умов і форм державного регулювання процесу приватизації в Україні.

У роботі розмежовуються процеси приватизації державної власності, що проходили в країнах з розвинутою ринковою економікою та у постсоціалістичних країнах. Виділено три основні відмінні причини процесів приватизації в постсоціалістичних країнах. По-перше, відрізнялися умови проведення цього процесу: він здійснювався за відсутності реально функціонуючого ринкового господарства. По-друге, розрізнялася мета приватизації: на відміну від приватних мотивів приватизації в розвинутих країнах приватизація в країнах постсоціалістичних переслідувала глобальні цілі – створення багатоукладної економіки, впровадження принципів конкуренції. І нарешті, якісно відрізнявся обсяг приватизації: у колишніх соціалістичних країнах мова йшла про всеосяжну заміну моделі соціально-економічного розвитку.

Перехід до ринку викликав необхідність практично повної заміни суспільної державної власності приватною. Аналіз постсоціалістичних країн дозволив визначити найважливіші загальні тенденції процесу ліквідації повного панування державної власності: забезпечення рівності шансів потенційних покупців з виявленням і розподілом критеріїв для змагання; закріплення пільг і переваг для визначених груп покупців, а також обмеження для інших груп відповідно до цілей державної політики. Загальною особливістю приватизації в усіх країнах була активна участь держави у цих процесах. Держава за допомогою інструментів прямого і непрямого регулювання впливала на характер приватизаційних процесів і забезпечувала їхню ефективність, недостатню ефективність чи неефективність.

На практиці проводилися два підходи до приватизації: жорсткий і помірний. Жорсткий підхід за своїм крайнім вираженням був характерний для Німеччини і Румунії, помірний підхід практикувався в Угорщині, Польщі, Болгарії.

У ході аналізу були виявлені основні напрямки впливу держави на хід формування ринкової економіки:

розробка і прийняття єдиних для всієї країни правових основ ринкової економіки, якими передбачені шляхи і форми приватизації, визначені загальні умови її здійснення;

створення спеціального урядового органу, що займається процесами трансформації власності, без якого цей процес не може бути успішним;

виконання великомасштабної програми роздержавлення і приватизації, що містить у собі комерціалізацію діяльності державних підприємств, демонополізацію виробництва та ін.;

організація антимонопольного регулювання і сприяння розвитку конкуренції;

сприяння залученню інвестицій в економіку;

вживання необхідних заходів щодо фінансового оздоровлення економіки, а саме – надання визначених пільг приватизованим підприємствам в оподаткуванні і кредитуванні;

створення умов, що забезпечують зацікавленість населення в приватизації, і підтримка цієї зацікавленості в процесі її проведення.

Результатом узагальнення досвіду приватизації в постсоціалістичних країнах стали такі висновки:

1. Головна мета приватизації – створення умов для підвищення ефективності виробництва, його модернізації і конкурентоздатності продукції, залучення нових інвесторів.

2. Зовні найпростішою виглядає пряма приватизація. Вона здійснюється шляхом продажу державної власності індивідуальним приватним власникам або їхнім об'єднанням. Конкретні форми прямої приватизації дуже різноманітні, що залежить від цілей і швидкості ринкових реформ. Однак, створюючи необхідні умови для становлення ринку, пряма приватизація не позбавлена недоліків. Головний з них – складність знаходження коштів, необхідних для безпосереднього викупу об'єктів суспільної власності, пропонованих до продажу, оскільки у населення недостатньо коштів для масової участі в покупці навіть середніх за розмірами підприємств.

3. Особливою перехідною формою є роздержавлення власності. Найбільш розповсюдженими видами роздержавлення є такі, як передача права власності трудовому колективу підприємства з перетворенням останнього в акціонерне товариство або створення різного роду рад по управлінню підприємствами за участю в них представників трудового колективу і державних органів та призначення цією радою керівників. З формальної точки зору роздержавлення є найбільш демократичним методом вирішення складних питань приватизації, що дозволяє повернути працюючим ту частину зробленої ними вартості, що протягом тривалого періоду акумулювалася і централізовано використовувалася державою. Однак, досвід східноєвропейських країн показав, що цій формі також властиві об'єктивні недоліки, обумовлені насамперед тим, що за своєю природою роздержавлення лише імітує приватизацію, оскільки ні самі працівники, ні керівний склад не стають власниками з усіма наслідками, що звідси випливають.

4.У ряді країн (Польщі, Чехії, Словаччині, державах Прибалтики, а також на території колишньої Східної Німеччини) використовувалася і така форма, як реприватизація, тобто поновлення права власності колишніх власників націоналізованого після другої світової війни майна. Практика показала крайню політичну і економічну складність подібного методу повернення приватної власності, та і сама ідея реприватизації викликала неоднозначну реакцію у різних верств населення.

Досвід здійснення ринкових реформ у східноєвропейських країнах показав також, що одним з основних недоліків усіх моделей реформування господарського механізму в цих країнах є еклектичне поєднання заходів, які відносяться до різних етапів запровадження ринкових структур. Так, ще не забезпечивши досить високий рівень роздержавлення економіки, більшість з них стала використовувати такий механізм фінансово-кредитних важелів, що може ефективно функціонувати тільки в умовах повної господарсько-оперативної самостійності підприємств. Досвід – вагомий для нашої країни.

Здійснення процесів перетворення власності в Україні вимагало визначення не тільки форм роздержавлення, але і розробки спеціального механізму передачі прав власності від держави фізичним і юридичним особам. Форми і терміни проведення приватизації на першому етапі визначалися політичними пріоритетами, обраний курс приватизації був спрямований, насамперед, на запобігання можливості реставрації державного соціалізму шляхом створення критичної маси недержавних підприємств. У роботі аналізуються етапи приватизації в Україні: індивідуальних технологій (1992-1994 р. р.), масової сертифікатної приватизації (1995-1999 р. р.), грошової приватизації (з 1999 р. - по теперішній час). На основі аналізу статистичного матеріалу показано, що за короткий час фактично зруйнована монополія держави в економіці, створено економічне середовище, у якому функціонують суб'єкти різних форм власності, первинний ринок цінних паперів і закладено основи ринкової інфраструктури.

Разом з тим проведений якісний аналіз результатів приватизації свідчить про те, що приватизація не дозволила здійснити великомасштабні інвестиції в економіку. Одним із факторів, що перешкоджають їхньому припливу в економіку, була невизначеність прав власності і недостатня участь держави в регулюванні відносин власності. Результати дослідження процесу приватизації дозволили сформулювати основні задачі його удосконалення, пов'язані з необхідністю формування механізму державного контролю над дотриманням конкурсних умов приватизації; розробки довгострокової стратегії приватизації і пакета законів, що передбачають реприватизацію; спрямування діяльності держави на стимулювання припливу інвестицій в економіку; розробки програми розвитку інституціональної власності в Україні.

Розділ 3. Структурування державного управління постприватизаційним розвитком відносин власності. У розділі викладено результати реструктуризації власності, модель корпоративних відносин, яка сформувалась у результаті приватизації в Україні, проблеми формування державного механізму постприватизаційного регулювання інтересів і шляхи його удосконалення. Для змістовного тлумачення проблеми виконано кількісний і якісний аналіз діяльності ряду підприємств базових галузей Донецької області.

У результаті дослідження зроблено висновок про результати приватизації в Україні як такі, що відображаються у формуванні груп акціонерів із різними інтересами і різним ступенем контролю над підприємством: акціонери - керівники підприємств, акціонери - працівники підприємств, зовнішні акціонери - фізичні особи, інституціональні інвестори, акціонер - держава. Державне управління постприватизаційними процесами обмежується не тільки законодавством, але і залежить від частки державної власності в підприємстві. Там, де немає частки державної власності, роль держави зводиться до опосередкованого регулювання та контролю, а там, де держава є співвласником, – держава здійснює процес управління безпосередньо. Кожна з названих груп є власником пакетів акцій різної величини. Як правило, акціонерам - працівникам і зовнішнім акціонерам - фізичним особам належать дрібні пакети акцій. У результаті розпилення власності ці групи не в змозі впливати на управління і діяльність корпорації. Це група „відсутніх акціонерів”, якій належить значна частка власності.

За ступенем участі в управлінні проведений аналіз дозволив розділити усіх власників на „активних” і „пасивних”: тих, хто бажає не тільки одержувати дивіденди, але й активно брати участь в управлінні підприємством, і тих, хто, навпаки, не хоче займатися управлінням капіталом і задовольняється роллю рантьє, передоручаючи управління своєю власністю іншим власникам або менеджерам. „Пасивні” власники-акціонери стають, по суті, ближче до кредиторів, власників облігацій. У сучасній економіці України переважають „пасивні” власники, до яких, на жаль, відноситься і держава. У цьому випадку задача державного управління полягає в активізації ролі держави з тим, щоб перетворити її з „пасивного” в „активного” власника та забезпечити ефективний контроль за підприємством.

Оскільки за організаційною побудовою та характером внутрішнього управління (адміністрування) корпоративні підприємства та державні органи однотипові, це припускає можливість розповсюдження корпоративності за межі економіки.

З урахуванням особливостей внутрішньокорпоративного структурування і порівняльного аналізу основних моделей корпоративного управління (англо-американської, німецької і японської) у розділі виділено ті їх характеристики, що є типовими для управління акціонерними компаніями в Україні, де процес не є закінченим. Розроблено підходи до формування державного управління постприватизаційними процесами в країні, які наведені в табл. 2.

Підвищення ефективності діяльності підприємств пов'язано не тільки із самим процесом приватизації, але і з подальшим перерозподілом власності та зміною її структури. Тому державна політика у взаємовідносинах з корпоративним сектором повинна бути мобільною та адекватною особливостям кожного з етапів постприватизаційного розвитку, що забезпечується регулярним проведенням моніторингу та контролем за діяльністю підприємств. У роботі запропоновано систему фінансових показників, яка дозволяє оцінити підприємства з точки зору їхньої фінансової стійкості, а характер динаміки показників указує напрям державної політики, що націлює постприватизаційні процеси на розвиток та зростання ефективності.

У дисертації пропонуються практичні напрями державної політики законодавчого регулювання постприватизаційних процесів, що включають у себе обов'язкову прозорість постприватизаційних операцій; подальше удосконалення фінансових відносин, забезпечення стабільності національної грошової одиниці, інвестиційної привабливості економіки, подальше реформування податкової системи, перешкоджання навмисному банкрутству підприємств (доведення таких підприємств до банкрутства потенційними інвесторами, а потім викуп ними ж за безцінь). Унаслідок реалізації комплексу напрямів удосконалення державного управління постприватизаційними процесами підприємства будуть примушені діяти відповідно до принципів ефективного господарювання: виробляти середньострокові і довгострокові стратегії діяльності; здійснювати підбір кваліфікованих менеджерів і встановлювати оплату праці, прямо зв'язуючи її з фінансовими результатами діяльності; забезпечувати інвестиційну привабливість підприємства; здійснювати додаткову емісію акцій, випуск облігацій, не вдаваючись до спекулятивних цільових настанов щодо незаконної реструктуризації власності; забезпечувати прозорість інформації про фінансово-економічне становище підприємства для власників, потенційних інвесторів і кредиторів. Тобто ефективний постприватизаційний розвиток економіки є можливим тільки за умов забезпечення оптимального поєднання самостійності суб’єктів корпоративних відносин та зваженої державної політики.

Таблиця 2

Змістовна модель постприватизаційного корпоративного устрою та механізми державного управління постприватизаційними процесами в Україні

Блоки | Типові риси української моделі | Функції держави

Джерела інвестування | Пріоритетних джерел немає | Створення умов для активізації інституційних інвесторів (банків, інвестиційних фондів та ін.)

Індивідуальні власникі | Відсоток великий | Забезпечення можливостей реалізації права власності

Іноземний капитал | Незначна частка | Законодавче забезпечення гарантій вкладених коштів

Система управління | Дворівнева | Подальше удосконалення законодавчої бази, регулюючої внутрішньокорпоративні відношення та внутрішню систему управління

Таким чином, основним принципом державної постприватизаційної політики стає принцип забезпечення стійкого партнерства, який досягається перетворенням внутрішньокорпоративних постприватизаційних процесів у суспільну корпоративність інтересів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі теоретично узагальнено уявлення щодо ролі та функцій держави у сфері ринкової трансформації структури власності та постприватизаційного розвитку економіки України, виявлено напрями формування механізму державного управління постприватизаційним розвитком підприємств. Основні висновки і пропозиції полягають у такому:

1. Необхідність реформування власності в Україні обумовлена тим, що одержавлена економіка не здатна забезпечити стійке і динамічне економічне зростання і високий рівень життя населення.

2. Ефективність державної політики подальшої ринкової трансформації економіки країни обумовлюється подальшим упорядкуванням сфери права володіння майном, систем відповідальності за результати господарювання; систем рушійної мотивації, суспільних відносин і суспільної справедливості.

3. Теорія прав власності обґрунтовує положення, відповідно до якого відносини привласнення реалізуються в юридичних формах. Підхід до власності з боку права дозволяє виділити критерій розмежування її форм. Таким критерієм виступає сама структура прав власності і різні комбінації її складових.

Державна політика розподілу і перерозподілу прав власності, оформлена законодавчо, дозволяє вибрати найбільш ефективний режим використання об'єкта власності, сформувати різноманітні форми власності і підприємницькі структури.

4. Проведена оцінка підсумків приватизації в Україні в зіставленні з досвідом інших країн дозволяє зробити висновок, що досягнуті результати в реформуванні державної власності мають як позитивні, так і негативні властивості, обумовлені суперечливістю цілей приватизації та засобів їх досягнення, а також недостатньою участю держави в регулюванні процесами трансформації власності. До позитивних властивостей відносяться руйнування монополії держави в економіці; створення єдиного ринкового середовища і первинного ринку цінних паперів; залучення до процесу приватизації широких верств населення і набуття первинного досвіду ринкової економіки. До негативних – високий рівень зносу основного капіталу; відсталі виробничі технології; недосконалість податкової системи і значний податковий прес у сфері інвестування; важкий фінансовий стан підприємств на момент приватизації; недосконалість методики фінансової оцінки об'єктів приватизації.

5. Сформульовано пріоритети і задачі державної політики приватизації, що включають у себе приватизацію підприємств переважно за кошти з урахуванням індивідуальних особливостей цих підприємств; формування попиту на об'єкти приватизації з боку вітчизняних і зарубіжних інвесторів; реформування податкової системи з метою підвищення зацікавленості інвесторів в українських підприємствах; подальший розвиток ринку цінних паперів; структурна перебудова економіки; створення сприятливих умов для появи власників з довгостроковими інтересами в розвитку приватизованого об'єкта та ефективним управлінням; розвиток інституціональної власності; законодавче забезпечення приватизації та механізму реприватизації.

6. Головна задача постприватизаційної державної політики – забезпечення узгодження інтересів усіх учасників корпоративних відносин, що досягається розробкою та функціонуванням механізму державного управління постприватизаційними процесами, який є структурованою системою функцій.

7. Вибір напрямів державного впливу на постприватизаційні процеси залежить від внутрішньокорпоративної структури власності та її концентрації.

8. Подальше удосконалення механізму державного управління постприватизаційними процесами вимагає від держави визначення економічних і соціальних критеріїв для проведення приватизації / реприватизації підприємств; розвитку вторинного ринку цінних паперів і елементів інфраструктури фондового ринку; створення необхідної і достатньої для всіх груп власників нормативно-правової бази реалізації прав власників; упровадження розгалуженої інституціональної системи управління власністю і визначення критеріїв ефективності такого управління; проведення аналізу поточних тенденцій у діяльності підприємств з позицій сформованої структури власності та груп контролю і розробки методологічних, практичних рекомендацій з реалізації корпоративних прав; стимулювання самостійності підприємств в їхньому постприватизаційному розвитку.

9. Основним принципом державної постприватизаційної політики стає принцип забезпечення стійкого партнерства, який досягається перетворенням внутрішньокорпоративних постприватизаційних процесів у суспільну корпоративність інтересів.

Список опублікованих автором робіт за темою дисертації

Статті у наукових фахових виданнях:

1. Вишневская Н.П. Соотношение государства и рынка в приватизационном процессе // Зб. наук. праць Донецької державної академії управління. Серія „Державне управління”. – Донецьк: ДонДАУ. - 2002. – Т.3. – Вип.14: Державне регулювання економіки і соціального розвитку територій та підприємств. - С. 74-79.

2. Вишневская Н.П. Государственное управление преобразованием собственности: прошлое и будущее // Менеджер. Вісник Донецької державної академії управління. – Донецьк: ДонДАУ. – 2003.- № 4(26). – С.41-46.

3. Вишневская Н.П. Статистический анализ процесса преобразования собственности: региональный аспект // Зб. наук. праць Донецької державної академії управління. Серія „Державне управління”. – Донецьк: ДонДАУ. - 2003. – Т.4. – Вип.25: Державне управління процесами життєдіяльності і галузевого розвитку регіону – С. 249-258

Друковані праці наукових конференцій, статті в інших виданнях:

4. Дудник О., Вишневська Н. Деякі підсумки масової приватизації в Україні // Схід. – 1997. – № 9-10. – С.15-18.

Особистий внесок: проведено аналіз показників економічної ефективності приватизованих підприємств.

5. Дудник О., Вишневська Н. Система управління при корпоративних відносинах // Схід. – 1998. – № 1-2. – С.26-29.

Особистий внесок: розглянуто застосування деяких особливостей основних моделей корпоративного управління (англо-американської, німецької і японської) в Україні.

6. Дудник Е.В., Вишневская Н.П. Концептуальные основы функционирования региональной экономики // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: региональный аспект. – Донецк: ДонГУ. – 1998. – С.277-280.

Особистий внесок: розглянуто роль інвестицій в економічному розвитку регіонів та задачі держави щодо залучення інвестицій.

7. Вишневская Н. Противоречия акционирования в Украине // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. – Донецк: ИЭП НАН Украины. –1999. – Т.2. – С.113-117.

8. Вишневская Н. Акционерная собственность и ее особенности в Украине // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности. – Донецк: ИЭП НАН Украины. – 1999. – С.139-144.

9. Дудник Е.В., Вишневская Н.П. Корпоративное управление в современном рыночном хозяйстве // Економіка: проблеми теорії та практики. – Дніпропетровськ: ДДУ. – 2000. – Вип. 12. – С.14-21.

Особистий внесок: розглянуто особливості основних моделей корпоративного управління та проведено порівняльний аналіз акціонерних товариств у США, Німеччині та Японії.

10. Вишневская Н., Дудник Е. Активизация инвестиционной деятельности в экономике Украины // Прометей: Регіональний зб. наук. праць з економіки. – Донецьк: ДЕГІ. – 2000. – Вип. 3. – С.182-186.

Особистий внесок: розглянуто причини низької активності інвестиційних процесів.

11. Дудник Е.В., Вишневськая Н.П. Механизм реализации акционерной собственности в рыночной экономике // Наукові праці Донецького національного технічного ун. Серія „Економічна”. – Донецьк: ДонНТУ. – 2004. – Вип.69. – С.179-183.

Особистий внесок: проведено групування акціонерів за інтересами і ступенем контролю над підприємством та з точки зору участі в управлінні підприємством.

АНОТАЦІЯ

Вишневська Н.П. Формування механізму державного управління постприватизаційними процесами. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 – Механізми державного управління. – Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, Донецьк, 2005.

Дисертаційну роботу присвячено розвитку теоретичних положень і розробці практичних рекомендацій щодо удосконалення механізму державного управління постприватизаційними процесами.

Досліджено еволюцію форм власності, відносин власності та держави, визначено роль держави в реалізації економічного права власності. Проаналізовано досвід приватизації та роль і місце держави в цих процесах у зарубіжних країнах та в Україні. Досліджено результати реструктуризації власності та модель корпоративного управління в Україні. Визначено необхідні та можливі функції державного регулювання та контролю за діяльністю корпорацій з точки зору різної концентрації власності та особливостей внутрішньокорпоративної структури. Запропоновано шляхи з удосконалення державного регулювання постприватизаційного розвитку підприємств, що розглядається як таке, що поєднує самостійність суб’єктів корпоративних відносин та зважену державну постприватизаційну політику.

Ключові слова: власність, право власності, державне регулювання, державна політика, приватизація, постприватизаційні процеси, інтереси, корпоративна власність, корпоративні відносини, механізми державного управління.

АННОТАЦИЯ

Вишневская Н.П. Формирование механизма государственного управления постприватизационными процессами. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата наук по государственному управлению по специальности 25.00.02 – Механизмы государственного управления. – Донецкий государственный университет управления, Донецк, 2005.

Диссертационная работа посвящена развитию теоретических положений и разработке практических рекомендаций по усовершенствованию механизма государственного управления постприватизационными процессами. В работе исследуются вопросы, связанные с эволюцией отношений собственности и государства, роли государства в реализации экономического права собственности.

Установлено, что структурирование собственности реализуется на уровне ее форм. Институциональная методология позволила на основе функционального структурирования собственности как объекта управления и с учетом условий страны, традиций и обычаев народа обосновать необходимость и возможность государственного управления процессами постприватизационной структуризации собственности. Основная управленческая функция государства, при этом, состоит в том, чтобы, установив границы различных форм собственности, предоставить собственникам возможность реализации своих прав в полном объеме.

Для принятия хозяйствующими субъектами наиболее эффективных решений необходимо четкое институционально-правовое определение собственности и четкая определенность прав собственности. Чем определеннее права собственников, мера их ответственности по отношению к другим собственникам и к обществу, тем эффективнее функционирует экономическая система. Выполнить эту миссию может только организованная общественная сила – государство.

Проанализирован и обобщен опыт приватизации и роль государства в этом процессе в зарубежных странах. Выделены этапы и особенности приватизации в Украине, а также исследована роль и функции государства в управлении процессами трансформации отношений собственности. Противоречивость целей приватизации и средств их достижения предопределила неоднозначность результатов приватизации. С одной стороны, разрушена государственная монополия, создана среда, в которой функционируют субъекты разных форм собственности, заложены основы рыночной инфраструктуры, с другой – приватизация не позволила осуществить крупномасштабные инвестиции в экономику вследствие неопределенности прав собственности и недостаточного участия государства в регулировании процессов трансформации отношений собственности.

На основе проведенной оценки итогов приватизации сформулированы приоритеты и задачи государственной политики в области дальнейшей трансформации отношений собственности. Это – денежная приватизация, обеспечение инвестиционной привлекательности объектов приватизации, создание условий для дальнейшего развития фондового рынка, развитие институциональной собственности, законодательное обеспечение приватизации и механизма реприватизации. Обоснована функциональная структура государственного управления постприватизационными процессами в Украине, фундаментальный принцип которого – обеспечение согласования интересов всех участников корпоративных отношений с использованием инструментов законодательного сопровождения процессов, мониторинга и контроля.

Определено, что эффективное постприватизационное развитие экономики возможно только при оптимальном сочетании самостоятельности субъектов корпоративных отношений и взвешенной государственной постприватизационной политики.

Таким образом, основным принципом государственной постприватизационной политики становится принцип обеспечения устойчивого партнерства, который достигается превращением внутрикорпоративных постприватизационных процессов в общественную корпоративность экономических интересов.

Ключевые слова: собственность, право собственности, государственное регулирование, государственная политика, приватизация, постприватизационные процессы, интересы, корпоративная собственность, корпоративные отношения, механизмы государственного управления.

ANNOTATION

Vishnevskaya N.P. Forming of the mechanism of state management of post-privatization processes. – Manuscript.

The thesis for candidate’s degree on state management Sciences by specialty 25.00.02 – Mechanisms of the government. – Donetsk state University of management, of Ministry of education and science of Ukraine, Donetsk, 2005.

The thesis is devoted to the development of theoretical propositions and working out of practical recommendations as to the improvement of the mechanism of state management of post-privatization processes.

The thesis investigates the evolution of forms of property, the evolution of property and state relationships, the role of the state in realization of economic right to property. The experience of privatization and its role and place of the state in these processes in foreign countries and Ukraine have been analyzed. The results of property restructuring and the model of corporative management in Ukraine have been investigated. The thesis defines the necessary and possible functions of state regulation and control over corporations activity from the point of view of the extent of various property concentration. Propositions as to the improvement of state regulation of post-privatization development of enterprises have been suggested.

Key words: property, the right to property, state regulation, state policy, privatization, post-privatization process, interests, corporative property, corporative relations, mechanism of state management.