НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В.М. КОРЕЦЬКОГО

АЛЄКСЄЄНКО Ірина Вікторівна

УДК 321.342.1

ТРАНСФОРМАЦІЯ ІНСТИТУТУ
НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ
В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.

Науковий консультант —

доктор політичних наук, професор

Кресіна Ірина Олексіївна,

Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,

завідувач відділу правових проблем політології.

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, доцент

Копійка Валерій Володимирович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного

університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики;

доктор філософських наук, професор

Рудич Фелікс Михайлович,

Інститут політичних і етнонаціональних досліджень

ім. І.Ф. Кураса НАН України,

завідувач відділу теоретичних та прикладних проблем політології;

доктор політичних наук, доцент

Некряч Анастасія Іванівна,

Київський міжнародний університет,

директор Інституту міжнародних відносин.

Провідна установа —

Національний інститут стратегічних досліджень, відділ стратегій розвитку політичної системи і громадянського суспільства.

Захист відбудеться “ 19 ” січня 2007 р. о15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвя-тительська, 4

Автореферат розісланий “ 18 ” грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Активне розгортання процесів глобалізації, результатом яких стала трансформація інституту національної держави в міжнародному політичному просторі, є одним з найпомітніших феноменів світового розвитку на початку третього тисячоліття. Посилення наукового інтересу до осмислення цих процесів зумовлене особливостями розвитку інституту національної держави та характеризується зміною світоглядних парадигм. Вітчизняна політична думка продовжує науковий дискурс ролі та місця національної держави в сучасному світі, який міг би узгоджуватися з реаліями глобалізації, і зокрема її викликами, поглибленням політичних і економічних суперечностей, зростанням взаємозалежності етносів, націй, держав, появою нових акторів політичного життя. Адже глобалізація – це діалектичний процес, що поєднує тотожність і відмінність, універсалізм та партикуляризм. Глобалізація задає нові рамки світового розвитку, в яких цивілізації, регіони, національні держави формують сучасну історію та ідентич-ність – національну, державну, політичну, соціальну, культурну.

Намагаючись осмислити особливості розвитку національної держави в умовах “розколотої цивілізації”, дослідники опинилися перед досить слабкою розробленістю й низьким рівнем проблематизації даного напряму у вітчизняній політичній науці, практичною відсутністю праць, присвячених вивченню інституту національної держави і процесів глобалізації в їх тісному взаємозв'язку.

І хоча ці проблеми інтенсивно обговорюються сучасною наукою, більшою мірою в США й Західній Європі, меншою – у вітчизняній науці, де ще домінує державно-центристська модель світу, проте більшість праць (переважно окремих статей) комплексно не вирішує проблему трансформації національної держави в умовах глобалізації. Характерною рисою більшості праць є їх переважно монодисциплінарний характер. Композиційний ряд досліджень, присвячених вивченню динаміки сучасної соціально-політичної реальності, представлений працями О. Зінов'єва, П. Б’юкенена, І. Валлер-стайна, О. Панаріна, Р. Робертсона, Дж. Розенау, Е. Тоффлера, М. Уотерса, А. Уткіна, Ф. Фукуями, М. Фезерстоуна, С. Хантінгтона, Н. Хомського, Д. Шольте та ін. Проблеми політичних змін, перехідних процесів і демократизації досліджували Р. Гудін, Р. Даль, А. Дегтярьов, В. Іноземців, А. Лейп-харт, О. Неклесса, К. Оффе, В. Пантін, Р. Патнем, Ю. Пивоваров, А. Пше-ворський, В. Рижков, А. Салмін, С. Хантінгтон, Д. Хеллман, Л. Шевцова, П. Штомпка, Егберт Ян.

Питання формування нової світової політичної системи, зокрема трансформації ролі держави, політичного статусу транснаціональних корпорацій, характеру діяльності міжнародних організацій і громадських рухів досліджуються в працях А. Арбатова, У. Бека, І. Василенко, А. Вебера, І. Іванова, М. Ільїна, Б. Кагарлицького, Г. Кіссінджера, М. Косолапова, Т. Лоуї, В. Малярчука, М. Молчанова, В. Ніконова, О. Панаріна, А. Среберні та ін.

Окремі соціологічні аспекти проблем глобалізації розглядаються в дослідженнях І. Бестужева-Лади, А. Глинчикової, А. Данилова, М. Кастельса, Ф. Ріггса, Р. Робертсона, Е. Тоффлера, В. Фурса та ін.

Оскільки проблематика дисертаційного дослідження стосується з’ясу-вання нових підходів до питань державного суверенітету, а також впливу процесів глобалізації на політичну організацію суспільства, то в роботі аналізуються наукові праці таких українських і російських учених, як В. Бабкін, О. Бабкіна, В. Бебик, В. Воронкова, Ю. Броварніков, Ю. Горянський, М. Ільїн, Є. Камінський, І. Кресіна, В. Міхєєв, А. Некряч, Ф. Рудич, П. Циганков, М. Чешков, А. Шестопал, а на Заході – Б. Баді, Е. Гідденс, Д. Данн, К. Зегберс, Дж. Фальк, Дж. Каміллері, Д. Маршал, Ішань Ся, К. Оме, С. Сассен, С. Стрендж, Й. Фергюсон.

Деякі аспекти посилення ролі національної держави в управлінні економічними процесами висвітлюють у своїх працях: Р. Байєр, Д. Драш, Г. Хірст, Дж. Томпсон, Л. Вайсс, І. Капстайн, І. Хелайнер та ін.

Питання євроінтеграції, а також формування української державної ідентичності в контексті євроінтеграції досліджувалися А. Астаф’євим, А. Гальчинським, П. Гнатенком, В. Горбатенком, Я. Грицаком, В. Копійкою, Л. Нагорною, М. Михальченком, Г. Палій, М. Степико, В. Храмовим, а також такими зарубіжними вченими, як Ф. Кратохвіл, А. Вендт, Л.-Е. Седерман, І. Нойманн, М. Бахтін, Е. Левінас, Ц. Тодорова та ін.

До даної проблеми в контексті дослідження національної ідеї та національного інтересу звертаються представники етнодержавознавства та етнополітології: С. Римаренко, О. Антонюк, В. Буцевицький, О. Картунов, О. Мироненко, П. Надолішній, М. Обушний, І. Оніщенко, В. Панібудьласка, М. Ходаківський, Л. Шкляр, Ю. Шемшученко та ін.

Аналіз джерел і наукової літератури дає підстави зробити висновок про відсутність системного, комплексного політологічного аналізу змін у функціонуванні інституту національної держави в умовах глобалізації. Це і зумовило тему, мету і завдання даного дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планових науково-дослідних тем відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Теоретико-методологічні проблеми співвідношення політики, права і влади” (№ держреєстрації РК 0102U007073) та “Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії” (№ держреєстрації 0105U00792).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є виявлення закономірностей розвитку інституту національної держави, особливостей його структурно-функціональної трансформації в умовах глобалізації та окреслення перспектив подальшої еволюції даного інституту.

З огляду на поставлену мету визначені такі дослідницькі завдання:– 

визначити поняття “національна держава” та його основні складові; – 

проаналізувати теоретико-методологічні підходи до аналізу розвитку інституту національної держави в контексті сучасних глобалізаційних процесів;– 

обґрунтувати концептуальну парадигму національної держави в глобальному світі; – 

дослідити еволюцію інституту національної держави в умовах політичної глобалізації;– 

здійснити типологію та класифікацію нових функцій національної держави щодо забезпечення державного суверенітету в політичній і економічній сферах;– 

обґрунтувати вплив нових акторів світової політичної системи на національну державу в контексті сучасного регіоналізму;– 

здійснити аналіз взаємодії міжнародних організацій і ТНК з національною державою;– 

з’ясувати місце і роль Європейського Союзу в просторі глобального розвитку;– 

розкрити механізм взаємної детермінації процесів глобалізації і регіоналізації;–

визначити основні чинники забезпечення сталого розвитку національної держави в глобалізованому світі;

Об'єктом дослідження виступає інститут національної держави.

Предметом дослідження є особливості трансформації інституту національної держави в умовах глобалізації.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є філософські, загальнонаукові та спеціальні наукові методи, найбільш ефективні для вирішення поставлених дослідницьких завдань.

Взаємовплив національної держави і глобалізації неможливо проаналізувати, покладаючись лише на один науковий метод або використовуючи теоретичні надбання тільки одного наукового напряму. Тому дисертантка спирається на міждисциплінарний підхід. У роботі зроблено акцент на адекватній політологічній рефлексії в осмисленні нових тенденцій еволюції ролі і функцій інституту національної держави в умовах глобалізації.

Центральне місце в роботі посідає концепція філософського плюралізму, поєднана з принципами діалектики та синергетики.

Автор послідовно використовує діалектичний метод, аналізуючи суперечності глобального світу, найважливіші тенденції трансформації національної держави під впливом глобалізації.

Серед методологічних засад філософського підходу дисертантка виділяє різноманітність принципів: аналізу й синтезу, історизму, суперечливості, багатовимірності й альтернативності суспільного розвитку; переходу від абстрактного до конкретного; логічного й історичного; глобального й локального; моделювання.

На засадах посткласичної парадигми визначено співвідношення сучасних глобалізаційних процесів та перспектив національної держави як нелінійного процесу самоорганізації. У контексті нелінійності та полілінійності модернізаційний підхід сприяв аналізу національної держави як чинника політичних, економічних, соціальних, культурних змін в умовах глобалізації.

Базовими для аналізу трансформації інституту національної держави стали основні положення синергетики, ентропії, порогових ефектів, біфуркацій, параметрів порядку, принципів мінімальної дисипації, синергетичного резонансу та непрогнозованості розвитку національних систем.

Одним із наукових принципів і методологічних підходів, на основі якого процес трансформації національної держави досліджується крізь призму цінностей і норм причинно-наслідкових зв’язків, є принцип холізму, що орієнтує на багатоаспектний аналіз політичних явищ та процесів.

У межах універсалістського підходу автор застосовує такі дослідницькі методи, як емпірико-історичний і теоретико-логічний. Перший дав змогу розкрити феномен національної держави під кутом зору історії трансформаційних процесів в українському суспільстві, а також у конктексті порівняльного аналізу моделей розвитку національних держав в умовах глобалізації; другий метод використано для дослідження закономірностей еволюції національної держави на етапах націотворення, а також з’ясування понять “економічна глобалізація”, “політична глобалізація”, “культурна глобалізація”, ідей трансісторизму, для узагальнення емпіричного матеріалу на основі категорій сучасної політичної науки.

Соціально-прогностичний метод дав можливість виявити взаємозумовленість трансформаційних процесів в Україні та змін ролі й функцій національної держави в умовах глобалізованого світу. На основі структурно-функ-ціонального, феноменологічного і кроскультурного підходів аналізується вплив національної держави на становлення державницької ідентичності.

Порівняльний метод було застосовано для виявлення загальних закономірностей та специфічних особливостей інституціонального розвитку різних країн в умовах глобалізації. Системний метод дав можливість дослідити національну державу як систему в контексті як світових трансформаційних процесів, так і тих, що відбуваються в сучасному українському суспільстві.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена вибором теми дисертації, змістом поставлених дослідницьких завдань і засобами їх розв’я-зання. У межах здійсненого дослідження одержано результати, що мають наукову новизну.

1. Дано авторське визначення національної держави як історичного типу політичної організації громадянського суспільства, що виражає волю і забезпечує захист інтересів громадян на основі соціокультурної, історичної, економічної, територіальної спільності. Головною причиною появи нового історичного типу держави є перехід до нового етапу людської історії – інформаційного суспільства та постіндустріального типу економічного розвитку. Відповідно проблематика трансформації інституту національної держави в умовах глобалізації визначає необхідність виявлення характерних рис і особливостей глобалізації як закономірного процесу сучасного світового розвитку, пошуку взаємозв'язку між тенденціями світового розвитку й сучасною формою організації публічної влади (національною державою); діагностики проблем і аналізу перспектив розвитку національної держави в епоху глобалізації.

2. Встановлено, що вирішальний вплив на трансформацію інституту національної держави справляють глобалізаційні процеси. Сучасна глобалізація трактується як процес незавершений, нерівномірний, що супроводжується контртенденціями й суперечливими явищами, розмиванням меж між внутрішньою й зовнішньою політикою, появою нових інструментів управління світовими політичними і економічними процесами, переформатуванням міжнародної системи, тісною взаємодією націй-держав, посиленням техногенного характеру цивілізації, ускладненням соціальних структур і зв'язків, дедалі більшою проникністю й універсальністю політичних і соціально-економічних процесів.

3. Сформульовано положення про те, що теоретико-методологічні підходи до аналізу трансформації інституту національної держави в умовах глобалізації мають певну специфіку, детерміновану неоднорідністю та суперництвом різних наукових традицій, парадигм та напрямів. Основними з них є: реалістська парадигма, що трактує глобалізацію як результат “зіткнення цивілізацій”, перемоги Заходу, встановлення однополярності світу, як геополітичну перебудову світу, що передбачає перегляд політики союзів (коли належність до одного регіону вже не відіграє вирішальної ролі); неоліберальна, котра розглядає глобалізацію як “кінець історії”, вирішальну перемогу західних цінностей (ринкової економіки, плюралістичної демократії, прав і свобод людини), утвердження у взаємодії націй-держав норм міжнародного права, як процес поступового подолання вузькоегоїстичних національних інтересів і формування “співтовариства цивілізованих країн”; неомарксистська, яка визначає глобалізацію як стратегію монополістичного капіталу і американського імперіалізму щодо остаточного закріплення економічної нерівності в світі й експлуатації “периферійних” та “напівпериферійних” регіонів і держав великими монополіями “світового центру”, як політику світового капіталізму, спрямовану на підкорення світу потребам власного розвитку. Сформульовано авторське положення про найважливішу вимогу до вибору методологічного інструментарію і концепцуальних підходів: здатність виявлення таких закономірностей, які дають змогу розкрити стан, сутнісні характеристики, тенденції та перспективи об'єкта дослідження в умовах глобалізації. Тому релевантними одиницями в цьому процесі можуть виступати інститути, відносини, якості й цінності, соціально-економічні, політині процеси й культурні феномени.

4. Визначено особливості трансформації національної держави в політичній, економічній, соціальній і культурній сферах. Характерною рисою розвитку цих сфер є відносне домінування процесів уніфікації, упорядкування й диверсифікації. Це пов'язано з формуванням глобальної економіки й нової світової політичної системи. Водночас глобалізація активізувала зростання різноманітності в соціально-економічному і політичному розвитку, зумовила появу “хаотичних вогнищ” у різних куточках світового соціального простору. Діалектика процесів уніфікації й диверсифікації “представлена” і у механізмах взаємодії народів і держав. Період зближення, інтеграції цих історичних суб'єктів пов'язаний з уніфікацією, універсалізацією різних інститутів і відносин, поширенням певних “стандартів” поведінки в межах нових структур. Цей період закономірно змінюється періодом домінування диверсифікаційних процесів, коли накопичені на периферії розмаїтість, локальні “збурення” визначають розвиток соціального середовища. І будь-який із “пропонованих” варіантів може стати визначальним після його “обрання” на поліфуркаційному повороті. Відповідно глобалізація є закономірним етапом соціальної еволюції, пов'язаним з уніфікацією різних структур у світовому масштабі, становленням нового світового порядку, глобальної спільності. Оскільки ж зростання розмаїтості закладає потенціал “готовності” системи до виходу на наступний рівень розвитку, остільки глобалізація є історично обмеженим етапом соціально-історичної динаміки, після якого людство очікує новий еволюційний поворот.

5. Концептуалізовано економічну детермінанту політичної глобалізації. Доведено, що глобальна економіка обмежує можливість національних урядів втручатися в регулювання економічних процесів. Національна держава в новому історичному контексті передає деякі функції громадянському суспільству, поступається частиною політичної ініціативи новим економічним суб'єктам і неурядовим організаціям – місцевим, регіональним, національним і міжнародним, які дедалі частіше нав'язують свою волю як самим державам, так і міждержавним організаціям.

6. Здійснено класифікацію теорій щодо обмеження державного суверенітету в умовах глобалізації. До першої групи автор відносить ті теорії, які обстоюють втрату суверенними державами своїх функцій щодо управління соціальними й політичними процесами як всередині країни, так і за її межами. Другу групу становлять теорії, згідно з якими глобалізація не вносить якісно нових змін у сформовану міжнародну структуру, де суверенні держави, як і раніше, є головними акторами. Доведено, що дослідники, обстоюючи ту чи іншу теорію, по-різному оцінюють масштаби і характер явища “розмивання” державного суверенітету.

7. Визначено групи суб'єктів міжнародного та внутрішнього життя, які впливають на обмеження державного суверенітету, мають власну динаміку розвитку і яким держави з різною мірою добровільності поступаються частиною суверенітету: 1) міжнародні інститути та організації; 2) транснаціо-нальні економічні актори, що діють на глобальному ринковому просторі; 3) субдержавні регіональні актори (федеральні землі, регіони, кантони, республіки), які діють у транснаціональних просторах, не вдаючись до посередництва урядів; 4) неурядові організаці; 5) гібридні утворення (державно-приватно-суспільні групи, або актори третього сектора).

8. Виявлено нові тенденції глобалізації в дискурсі інституту національної держави. Аналізуються проекти майбутнього світопорядку, альтернативні шляхи вирішення проблем суспільства, що глобалізується. Одним з них є створення нових владних структур на світовому і локальному рівнях, де державні структури виявляються безсилими. Свідченням цієї нової тенденції є рух “антиглобалістів” як якісно новий, широкий інтернаціональний соціальний рух за іншу модель інтеграції – в інтересах людини, культури і природи, яка здійснюється демократичними методами. На основі дослідження аналізу міжнародного права на національне право та дослідження провідних зарубіжних шкіл права доведено, що глобалізація не дає швидкого ефекту в національному праві, адже імплементація міжнародно-правових норм прямо залежить від особливостей політичного розвитку кожної держави.

9. Показано, що глобалізація змінює всю систему прийняття державних рішень, висуваючи на перший план принцип субсидіарності (питання вирішуються на тому рівні, який забезпечує найбільш кваліфіковану й ефективну їх реалізацію). Національний рівень залишається найважливішим, оскільки має достатні правові механізми розв’язання широкого кола проблем. Коли ж політичні цілі на рівні окремих держав стають недосяжними внаслідок ерозії суверенітету, тоді вони виносяться на регіональний і міжнародний рівні. Це актуалізує завдання гармонізації національних правових систем і встановлення прийнятних правил гри для економічних і політичних суб'єктів.

10. Доведено доцільність аналізу трансформації інституту національної держави в контексті неоетатизму і пов'язаних із ним нових принципів організації державності. Адже в цих умовах національна держава повинна сприяти інтеграції національної економіки і громадян у світове господарство. Її економічна функція здійснюється у двох аспектах: а) цілеспрямованому перетворенні країни на вузол транснаціональних геоекономічних відносин; б) соціальній відповідальності за громадян, які самостійно не здатні “влитися” до структур глобальної економіки, у наданні їм соціальної допомоги, регулюванні темпів перетворень з метою адаптації населення до мінливих умов.

11. Проаналізовано динаміку створення урядами суверенних держав транснаціонального світопорядку, який в умовах активізації інтеграційних процесів, що посилюють прозорість кордонів, формування глобальної системи фінансів і економіки, активної участі у міжнародному співробітництві є єдиною можливістю зберегти власну роль і позиції у світовій політиці.

12. Доведено, що глобалізація зберігатиме значення великих національних держав як постійних і найбільш впливових акторів у системі міжнародних відносин: США, Японія, Китай, Індія, Росія і надалі суттєво впливатимуть на світову політичну систему. Водночас ці держави, претендуючи на світове лідерство, відчуватимуть брак можливостей для реалізації цієї мети. Сама ж світова система коливатиметься між спробами здійснення однополярного домінування і фактичною багатополярністю. Відповідно високий рівень невизначеності системи спонукатиме по-новому оцінити переваги і недоліки європейської моделі лідерства.

13. Класифіковано основні концепції створення системи глобального управління. Виділено чотири групи: 1) концепція світового уряду як моделі збільшеної національної держави, яка в глобальному масштабі займається тим самим, чим уряди всередині окремих країн (визнана більшістю дослідників як маргінальна концепція); 2) концепція реформування ООН, перетворення Ради Безпеки на квазіуряд, а Генеральної Асамблеї ООН – на квазіпарламент; 3) концепція політичного управління глобальним розвитком з боку однієї держави-гегемона (США) або групи найбільших держав, об'єднаних у НАТО, ОЕСР чи “велику сімку (вісімку)”; 4) концепція корпоративного глобального управління, яка передбачає колективний процес пошуку і реалізації рішень.

14. Виявлено динаміку двох тенденцій: по-перше, до стирання граней між традиційними етнічними групами, “розчинення” їх у більших і розвинених у політичному, економічному й культурному сенсі “універсаліях”, що стали, незважаючи на збережену титульну історичну назву, наднаціональними одиницями; по-друге, зростання розмаїтості суспільства – важливого джерела розвитку і функціонування його як сталої системи.

15. Обґрунтовано тезу про те, що інститут національної держави потребує корекції соціально-політичного й інституціонально-правового статусу, звуження функцій до найнеобхідніших задля подолання суперечностей з інтересами громадянського суспільства та міжнародного розвитку.

16. Доведено, що в контексті основних тенденцій глобалізації і забезпечення сталого розвитку за національною державою зберігаються центральні позиції і переваги у вирішенні таких завдань, як: а) національна безпека, включаючи боротьбу з міжнародним тероризмом, транскордонною злочинністю; б) надання соціальних послуг; в) регулювання ринку; г) контроль над видобутком природних ресурсів; д) регулювання міграційних потоків; є) розв’язання міжетнічних суперечностей тощо. Сформульовано основну стратегію національних держав у пошуках адекватних відповідей на виклики глобалізації, яка ґрунтується на активній участі у регіональному й глобальному інтеграційному процесах. Доведено, що ізоляціонізм та наступальний інтервенціонізм є помилковими векторами розвитку національних держав в умовах глобалізації.

Практичне значення одержаних результатів. Висновки і основні положення дисертації можуть бути використані при викладанні таких дисциплін і спецкурсів, як політологія, історія цивілізацій, політична глобалістика, євроінтеграційна політика України, державне управління; в практиці розробки стратегії модернізації українського суспільства; в науково-дослідній та аналітичній роботі; законопроектній діяльності.

Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана і обговорена у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження викладені в 27 опублікованих працях дисертантки, зокрема індивідуальній монографії, навчальному посібнику з грифом МОН України і 25 наукових статтях у фахових виданнях та збірниках наукових праць.

Основні положення, висновки й рекомендації дисертації оприлюднено у доповідях і виступах на наукових конференціях: міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Ужгород – Сніна (Словаччина), 16–18 жовтня 2002 р.); міжнародній науковій конференції “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки” (Ужгород – Сніна (Словаччина, 15–17 жовтня 2003 р.); ІІІ міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень, 2004” (Дніпропетровськ – Бєлгород, 21–30 червня 2004 р.); VII міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта – 2004” (Дніпро-петровськ – Бєлгород, 10–25 лютого 2004 р.); IV міжнародній науково-прак-тичній конференції “Динаміка наукових досліджень – 2005” (Дніпропет-ровськ – Бєлгород, 20–30 червня 2005 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Науковий потенціал світу – 2005” (Дніпропетровськ – Бєлгород, 19–30 вересня 2005 р.); Перших Курасівських читаннях: “Етнополітична ситуація в Україні напередодні парламентських виборів” (Київ, 15 грудня 2005 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Трансформація полі-тичних систем на постсоціалістичному просторі” (Київ, 8–9 лютого 2006 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Народовладдя і право в умовах формування громадянського суспільства” (Курськ, 30–31 травня 2006 р.); ХІІ регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини” (Львів, 9-10 лютого 2006 р.); ІХ міжнародній науково-практичній конференції “Наука та освіта – 2006” (Дніпропет-ровськ – Бєлгород, 23–31 січня 2006 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні наукові досягнення – 2006” (Дніпропетровськ – Бєлгород, 20–28 лютого 2006 р.); ІІ міжнародній науково-практичній конференції “Дні Науки – 2006” (Дніпропетровськ – Бєлгород, 17–28 квітня 2006 р.); І міжнародній науково-практичній конференції “Європейська наука ХХІ століття” (Дніпропетровськ – Бєлгород, 22–31 травня 2006 р.); ІІІ міжнародній конференції “Розвій локальний і регіональний в добу глобалізації” (Вісла (Польща), 15–17 квітня 2006 р.); міжнародній конференції “Глобалізація в світі” (Чехія, 7–11 травня 2006 р.), міжнародній науковій конференції “Акту-альні проблеми сучасних наук: теорія і практика – 2006” (Дніпропетровськ – Бєлгород, 16–30 червня 2006 р.); V міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень, 2006 (17–28 липня 2006 р.); міжнародній науковій конференції “Наука: теорія і практика – 2006” (Дніпро-петровськ – Бєлгород, 21–31 серпня 2006 р.); міжнародній науково-прак-тичній конференції “Концептуальні засади європейського вибору України” (Дніпропетровськ, 27–28 вересня 2006 р.).

Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли
відображення в лекційних курсах, на практичних заняттях з політології та міжнародного права в Академії управління та інформаційних технологій (м. Бердянськ).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, поділених на підрозділи, висновків та списку використаних джерел (546 найменувань). Обсяг дисертації становить 377 сторінок, список використаних джерел – 40 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі автор обґрунтовує актуальність дисертаційної теми, показує ступінь її наукової розробки, визначає мету і дослідницькі завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів, їх практичне значення, розкриває зв’язок дисертації з науковими програмами та темами, апробацію результатів дослідження, структуру роботи та її обсяг.

У першому розділі “Трансформація інституту національної держави в умовах глобалізації як політологічна проблема” аналізується теоретичне підґрунтя дослідження трансформації національної держави, процесів глобалізації як складного, суперечливого феномена, його впливу на роль інституту національної держави в сучасному світі. Визначено поняття “національна держава”.

У першому підрозділі “Дослідження трансформації інституту національної держави в західній і вітчизняній політичній думці” відзначається, що в сучасних умовах значно змінюється роль інституту національної держави, як актора світових політичних процесів. Дисертантка показує, що глобалізація вносить істотні корективи в зміст політичної функції держави, яка має забезпечити оптимальні умови для демократичного управління суспільством. У зв’язку з цим в дисертації аналізуються поняття “нація”, “етнос”, “народ” та концептуальні підходи зарубіжних і вітчизняних дослідників до осмислення феномена національної держави (Б. Андерсона, Е. Геллнера, К. Дойча, Е. Сміта, Е. Хобсбаума, С. Арутюнова, Ю. Бромлея, Л. Дробіжевої, В. Коро-теєва, В. Тішкова, В. Старосольського, В. Липинського, О. Антонюка, Ю. Римаренка, І. Кресіної, О. Картунова).

Особливості наукового пізнання інституту національної держави детерміновані розумінням нації як нової форми розвитку суспільної організації, в якій дістає вияв високий рівень громадської солідарності й відповідальності.

Автор зазначає, що попри велику кількість публікацій з проблем глобалізації не існує комплексного дослідження, де б здійснювався політологічний аналіз даного феномена в контексті реалізації нових функцій національної держави в умовах глобалізації.

Національна держава є історичним типом організації публічної влади, перехідним етапом у розвитку державності, вона передує появі універсальних, масштабних у просторово-територіальному й демографічному сенсі соціальних союзів, з більш високим рівнем внутрішньої однорідності й інтегрованості всіх членів і взаємозалежністю із зовнішнім середовищем. Головною причиною появи нового історичного типу держави є перехід до нового етапу людської історії – постіндустріального типу економічного розвитку та інформаційного суспільства. Необхідність вироблення конвенціонального використання поняття національної держави продиктована потребою впорядкування сучасних міжнародних відносин, встановлення політичної стабільності й запобігання хаотизації суспільства.

У другому підрозділі “Концептуальні підходи до осмислення впливу глобалізації на розвиток інституту національної держави” аналізуються ключові визначення глобалізації та основні характеристики процесу глобалізації з позиції міждисциплінарного підходу. Автор констатує пріоритет “еконо-мічного” напряму, виокремлює фактори, умови, рушійні сили і зміст глобалізаційного процесу в площині господарсько-економічних відносин сучасного суспільства. Показано, що саме національні держави шукають баланс між дедалі зростаючою економічною взаємозалежністю і досягненням національних цілей у глобальній економіці. Тому вони зберігають помітну роль у міжнародних економічних процесах. Сьогодні держава незалежно від рівня свого розвитку не може залишатися байдужою до проблем, які постають перед країною, без ризику її розвалу чи втрати влади. Ці питання лягли в основу аналізу глобалізації у політичній сфері. Тому в дисертації уточнюються наукові підходи до визначення магістральних політичних процесів і напрямів уніфікуючого впливу глобалізації на національну державу, політичні структури та їх взаємовідносини в сучасному світі, що, на думку автора, дасть змогу виявити ті сфери політичного контексту, де спостерігається динаміка процесів розмаїтості.

Автор показує, що в науці існують діаметрально протилежні точки зору на долю національної держави в епоху глобалізації: від повного її заперечення (антиетатисти) до сприйняття її як головного актора міжнародної політичної системи, роль якого в добу глобалізації тільки посилюється (етатисти). Однак більшість учених пов'язують кризу держави в останні десятиліття з інтенсифікацією інтернаціоналізації, універсалізації і глобалізації. Змінюючи сучасний світ, ці процеси не можуть не викликати корекції ролі й функцій суверенної національної держави, яка тривалий час була центральною віссю міжнародної політичної системи та забезпечення цивілізаційного поступу різних народів. Дисертантка доводить, що аргументацію зазначених ідей не можна визнати вичерпною або достатньою щодо місця і ролі національної держави в умовах глобалізації. Адже поширення глобалізаційних поглядів серед вчених і політиків є відображенням багатьох явних і прихованих рис світу, що змінюється під тиском глобалізаційних процесів і стає дедалі більш цілісним і взаємозалежним. Глобалізація робить світ не тільки більш єдиним і цілісним, а й зумовлює нові суперечності, уніфікація політичних і правових інститутів супроводжується паралельним наростанням великої кількості нових структур. Це зумовлено об'єктивною необхідністю регулювання якісно нових відносин, для яких раніше створені структури, принципи і завдання їх функціонування стали багато в чому неадекватними. Даний процес, у чомусь стихійний, а в чомусь керований, пропонується розглядати як відповідь на зміни в економічному і політичному житті планети.

Виходячи з розуміння політики, економіки, форм і методів управління як явища культури, автор аналізує процес ущільнення соціального простору, коли відбувається збільшення питомої ваги і зростання ролі інформаційного чинника в розвитку суспільства і, як наслідок, – зростання спорідненості різних культур. Імпорт і експорт різних соціальних практик стали звичайною справою, проте не всі спроби їх застосування на чужій території є результативними. Тому загальне уявлення про значення, роль і загалом про перспективи культури в глобалізаційному процесі дає можливість прогнозувати загальні контури економічного, політичного, соціального вимірів майбутнього.

Автор розглядає глобалізацію також як цілісне явище соціальної еволюції. Аналізуються аксіологічні, історичні, онтологічні, культурні, етичні, езотеричні та інші аспекти глобалізаційного процесу. Основна увага приділяється спробам осмислення глобалізаційного процесу з позицій загальних тенденцій соціальної еволюції, виявлення наскрізної логіки розвитку світової цивілізації у контексті глобалістських теоретичних побудов. Саме тому, на думку дисертантки, доречним є долучення філософського, історичного та соціально-філософського дискурсів. Аналізуються концепції розв’язання окремих проблем сучасності, серед яких теоретичні конструкти В. Баруліна, І. Бестужева-Лади, О. Зинов’єва, М. Косолапова, О. Панаріна, Е. Тоффлера, М. Чешкова, К. Юнга та ін. Отже, аналіз глобалізаційних процесів здійснюється в історичному, філософському, економічному, політичному, соціологічному, культурному, психологічному та інших аспектах, а також на різних рівнях і “зрізах” розвитку людини і суспільних відносин.

Дисертантка доводить, що особливості пізнання еволюції інституту національної держави в глобальному світі вимагає плюралізму методологій: пізнання, аналітики, прогнозування, комунікації, моделювання, діагностики, оцінки, контролю. Відповідно такий плюралізм передбачає: інституційну методологію, методологію політичних відносин, методологію політичних спільнот, методологію політичних цінностей і норм, методологію політичних систем, діяльнісну методологію.

Все це свідчить, як показано в роботі, про складність і багатовимірність феномена глобалізації, осмислення якого вимагає як диференціації, так і синтезу результатів методологічних пошуків, приведення наукових дискусій до загального знаменника, виділення загального і особливого, екскурсу в історію і прогнозування майбутнього за допомогою моделювання. Цим пояснюється неоднозначність, а іноді й суперечливість оцінок глобальних процесів та їх впливу на розвиток і функціонування інституту національної держави.

У другому розділі “Формування концепції трансформації інституту національної держави в умовах глобалізації” досліджуються сучасні теорії трансформації національної держави в умовах глобалізації, концепція державного суверенітету та нові тенденції глобалізації у дискурсі інституту національної держави.

Автор у першому підрозділі “Еволюція інституту національної держави в умовах глобалізації” відзначає, що питання про майбутнє національної держави стало центральним у контексті досліджень політичної глобалізації. У роботі проаналізовані позиції адептів глобалізації і антиетатистів щодо ролі й функцій національної держави в умовах глобалізації. Автор показує, що підходи розрізняються лише різним спектром думок – між повною переконаністю у відмиранні цього інституту та не менш твердою впевненістю в тому, що вплив держав на історичний прогрес людства зростатиме. Тому вивчення процесів “розмивання” і “девальвації” статусу суверенної держави й ослаблення інститутів державної влади практично виокремлюються в самостійний напрям політології.

На думку автора, сучасна політична наука зазнає значних змін під впливом процесів глобалізації, тому магістральним напрямом її розвитку є вивчення масштабів трансформації ролі традиційних акторів міжнародної політичної системи, кореляції їх з новими акторами з питань поділу влади та повноважень. Більшість учених поділяє думку про те, що ідея відмирання національної держави і зниження ролі національно-державного суверенітету є перебільшенням, хоча реструктуризація державних інститутів очевидна.

Однією з найважливіших причин високого рівня конфліктності глобалізаційних процесів є фундаментальні розбіжності з питань, що стосуються те-риторії, населення, природних ресурсів, рівня соціально-економічного і
політичного розвитку держав-націй, соціальної стабільності, політичного авторитету, якості життя тощо. Дисертантка поділяє думку деяких учених про те, що наслідком такої нерівності є міжнародна стратифікація з характерною для неї фактичною ієрархією держав на міжнародній арені. І якщо для інтеракціоністів (М. Каплан, А. Органскі, Р. Роузкранс, Д. Сінгер, К. Дойч, К. Уолц та ін.) держава як міжнародний актор є головним предметом аналізу, то структуралісти (Р. Пребиш, Б. Браун, П. Баран, П. Суізі, А. Франк, Й. Галтунг, С. Амін, І. Валлерстайн) переважно розглядають відносини між центром і периферією в світовій системі, часто не беручи державу за одиницю аналізу.

В дисертації обґрунтовано висновок про те, що процес глобалізації у сфері політики дістав діаметрально протилежні оцінки вченими перспектив подальшого розвитку національних держав, позбавивши колишньої стрункості футурологічні побудови і моделі національної держави та єдиної світової цивілізації. Основним питанням, навколо якого в політичний і правовій науці розгортаються серйозні дискусії, є роль і місце національної держави в глобальному світі. Поява нових суб'єктів світової політики (від неурядових організацій до транснаціональних рухів і наднаціональних структур), розвиток системи міждержавних інститутів і міжнародного права, зникнення традиційних кордонів у сфері інформаційного і культурного обміну, поширення уніфікованої масової культури й етики – усе це дістало відображення в ідеї “розмивання” або “ерозії” державного суверенітету.

У другому підрозділі “Концепція державного суверенітету: прогнози, сценарії, альтернативи” аналіз спрямований на осмислення еволюції концепції державного суверенітету.

Автор заперечує тезу про те, що перед гостротою і складністю глобальних проблем відступає суверенітет окремої держави. В науковий обіг увійшла навіть нова категорія “міжнародно-правовий суверенітет”. Дисертантка показує, що теза про відмову від державного суверенітету рівнозначна відмові від принципу територіальної цілісності. Глобальні інтереси й цілі не можуть привести до заперечення верховенства державної влади на своїй території.

У дисертації розглянуто концептуальні проблеми, теоретико-методо-логічні засади дослідження феномена державного суверенітету представниками різних напрямів вітчизняної і зарубіжної політичної думки. Проаналізувавши виклики, яких зазнає на сучасному етапі державний суверенітет, автор показує, що в сучасній політичній науці немає єдиної думки щодо подальшої долі найважливішого інституту політичної влади. Оцінки перспектив його існування в XXI столітті найчастіше діаметрально протилежні, а сама дискусія набуває яскраво вираженого ідеологічного характеру. Дисертантка аналізує підходи до глобалізації та її впливу на національну державу й державний суверенітет (Л. Туроу, В. Рейніке, Р. Кеохейн, Д. Розенау), в результаті чого виділяє дві умовні групи: 1) під тиском глобалізації суверенні держави втрачають свої функції щодо управління соціальними й політичними процесами як на їхній території, так і за її межами; 2) глобалізація не вносить якісно нових змін до сформованої міжнародної структури, де суверенні держави залишаються головними акторами. Дослідники розходяться також в оцінці як масштабів, так і характеру самого “розмивання” державного суверенітету.

В роботі аналізуються виклики, які впливають на державний суверенітет і незабаром призведуть до істотного обмеження з боку нових акторів системи міжнародних відносин: 1) формування єдиної глобалізованої економіки, основні актори якої – транснаціональні корпорації – беруть на себе низку повноважень національних держав; 2) зміни в системі міжнародних відносин, постійне збільшення міжнародних урядових і неурядових організацій, що претендують на створення нової системи транснаціональної влади; 3) гло-бальні екологічні проблеми, вирішення яких неможливе в межах національної держави; 4) культурна глобалізація, що змінює свідомість людей внаслідок появи нового виду самоідентифікації – не національної, а індивідуальної, з одного боку, і загальносвітової – з іншого. Глобалізація і масова культура гомогенізують громадянське суспільство, водночас створюють умови для виникнення великої кількості нових локальних субкультур. Усі ці виклики не знаходять адекватної відповіді з боку традиційних державних органів внаслідок істотного розриву між задекларованими і реальними повноваженнями держави.

У третьому підрозділі “Нові тенденції глобалізації у дискурсі дослідження інституту національної держави” йдеться про вироблення нової парадигми, оновлення методологічної культури, виникнення різноманітних наукових напрямів та шкіл у пізнанні сучасної дійсності. Аналізуються проекти майбутнього світопорядку, які є досить суперечливими і конфліктними. Автор розглядає альтернативні шляхи вирішення проблем суспільства, що глобалізується, пов’язані із створенням нових владних структур на світовому і локальному рівнях. Організації “антиглобалістів” не висувають реальної альтернативи процесу трансформації національної держави, який пропонується охарактеризувати не як конфронтаційний глобалізаційним процесам, а як один з проявів глобалізації. Характерними рисами трансформаційного процесу є: наднаціональність, відсутність єдиного керівного центру, демократичність, використання новітніх комунікаційних технологій тощо.

У дисертації показано, що в сучасній “поствестфальській” міжнародній системі національне право дедалі більше піддається впливу глобалізації й швидкому поширенню міжнародно-правових норм. Глобалізація робить виклик правовому полю кожної держави, а система міжнародного права істотно трансформується під впливом цих викликів. Автор відзначає еволюцію концепції державного суверенітету і констатує, що не всі держави в своїх практичних діях дотримуються сучасного розуміння суверенітету та фундаментальних принципів поваги суверенної рівності й невтручання у внутрішні справи держав. Тому багато дій однобічного характеру зустрічає критику з боку міжнародного співтовариства.

З огляду на те, що жодна з держав не погоджується на будь-яке обмеження свого суверенітету, автор піддає сумніву той факт, що делегування або повна відмова держави від низки регуляторних функцій і передача їх наднаціональним органам або іншим суб'єктам міжнародних відносин буде благом для суспільства. Тому, як стверджує дисертантка, будь-якій державі, яка прагне стати повноправним учасником регіональної або глобальної міжнародної системи, доведеться піти на певні поступки. Проте збереження суверенітету в реалізації соціально-економічних і політичних заходів для захисту національних інтересів і підтримки балансу національних і наднаціональних інтересів, з урахуванням специфіки політичного та економічного потенціалу окремих держав, є найефективнішим підходом до участі більшості держав, у тому числі України, в