КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АНДРІАНОВ МАКСИМ ВІКТОРОВИЧ

УДК 247.124

ЗАСОБИ ТА ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право;

міжнародне приватне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

КИЇВ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

Кисіль Василь Іванович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародного приватного та митного права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент

Боднар Тетяна Валеріївна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри цивільного права

кандидат юридичних наук

Кот Олексій Олександрович,

департамент контрактного права та нерухомості Юридичної фірми „САЛКОМ”, директор

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України,

відділ проблем цивільного, трудового, підприємницького права,

м. Київ

Захист відбудеться 27 червня 2006 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розісланий 24 травня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Регулювання забезпечення виконання договірних зобов'язань в Україні потребує нових правових механізмів забезпечення повернення кредитних коштів. В умовах об'єктивної потреби фінансування господарської діяльності, проблема забезпечення виконання кредитних зобов'язань набуває особливо важливого характеру. Необхідність юридичного вдосконалення механізмів правового регулювання повернення позикових коштів визначає вибір теми даного дослідження. Сучасний розвиток ринкових відносин в Україні вимагає чіткої правової регламентації всіх аспектів забезпечувальних правовідносин.

Вибір теми зумовлений відсутністю дослідження у вітчизняній правовій доктрині правовідносин забезпечення кредитних зобов'язань у комплексному системному аспекті. Засоби забезпечення виконання зобов’язань у вітчизняній правовій літературі переважно розглядаються як окремі інститути. Незважаючи на значну кількість досліджень проблематики забезпечення зобов’язань, вітчизняна доктрина приділяє недостатньо уваги необхідності єдиного підходу та системності по відношенню до інституту забезпечення виконання зобов’язань. Відсутність комплексних досліджень не дозволяє побачити забезпечення зобов’язань як єдиний складний правовий механізм.

Актуальність наукового дослідження правових проблем регулювання забезпечувальних відносин обумовлена також недосконалістю чинного законодавства України про засоби забезпечення зобов’язань та потребою наукового обґрунтування шляхів його вдосконалення, недостатньою теоретичною розробкою єдиного підходу до інституту забезпечення зобов’язань, визначення його місця у системі цивільного права. Сучасні потреби розвитку економіки України роблять проблему пошуку найбільш оптимальної моделі правового регулювання забезпеченого кредитування одним з першочергових завдань.

Транскордонний характер сучасних ринкових відносин спричиняє зростання кількості угод з іноземним елементом. Збільшення кількості таких угод є прямим наслідком використання інноваційних технологій та відображає загальну тенденцію світових ринків. Врахування інтернаціонального аспекту в законодавстві та правовій доктрині проявляється у вивченні досвіду правового регулювання аналогічних відносин у зарубіжних країнах. Вказані чинники спричиняють необхідність порівняльно-правового дослідження застосування засобів забезпечення кредитних зобов’язань в інших країнах та колізійного регулювання у вказаній сфері.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках комплексної програми Київського національного університету ім. Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” і планової теми дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (ТЗ НДР № 01БФ048-01), а також науково-дослідної роботи кафедри міжнародного приватного та митного права Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є комплексне теоретичне осмислення правових проблем, пов'язаних із застосуванням засобів забезпечення виконання кредитних зобов'язань на основі праць вітчизняних та закордонних вчених, вивчення правових норм вітчизняного та зарубіжного законодавства у вказаній галузі з метою внесення конкретних пропозицій щодо вдосконалення механізму правового регулювання забезпечення виконання кредитних зобов’язань.

Відповідно до поставленої мети основну увагу в дисертації спрямовано на вирішення таких задач:

- визначити поняття забезпечення у загальноправовому сенсі;

- визначити місце інституту забезпечення у системі цивільного права, його структуру на підставі сучасних доктринальних досліджень;

- визначити поняття забезпечувального інтересу та виявити його ознаки;

- проаналізувати положення законодавства України та ряду зарубіжних країн у сфері забезпечення виконання кредитних зобов’язань;

- розробити пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, шляхом визначення поняття режиму забезпечення кредитних зобов’язань, розкриття його змісту та структури;

- визначити способи колізійного регулювання засобів забезпечення кредитних зобов’язань.

Об'єктом дослідження є правові відносини, що виникають між кредитором, забезпеченою стороною та стороною, що надає забезпечення. Об'єктом дослідження також є система засобів забезпечення виконання зобов'язань, їх правова природа, види.

Предметом дослідження є акти законодавства України та ряду зарубіжних країн (Росії, Німеччини, Франції, Англії, США, Китаю, канадської провінції Квебек), правові акти Європейського Союзу, які регулюють сферу забезпечення виконання кредитних зобов'язань та практика його застосування, а також доктринальні джерела, у яких висвітлюються правові аспекти забезпечення кредитних зобов’язань. Крім того, з метою вивчення історичного правового досвіду у вказаній галузі предметом дослідження стали праці видатних дореволюційних та радянських правознавців.

Методологічна основа роботи. Для досягнення наукової об’єктивності результатів використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, що застосовуються в сучасній правовій науці, зокрема діалектичний та формально-функціональний. Формально-логічний метод застосовувався для визначення поняття та структури забезпечення у загально-правовому сенсі. Системно-функціональний метод використано в ході визначення структури та поняття режиму забезпечення кредитних зобов’язань. За допомогою формально-юридичного методу проводився аналіз текстів міжнародних угод, законодавчих та нормативних актів України та інших країн. Застосування історично-правового методу дозволило простежити становлення системи публічності речового забезпечення. Порівняльно-правовий метод було використано для аналізу положень законодавства зарубіжних країн про засоби забезпечення кредитних зобов’язань та їх порівняння із засобами забезпечення кредитних зобов’язань за українським законодавством.

Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали наукові праці відомих правознавців М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, І.О. Базанова, В.А. Бєлова, С.Н. Братуся, М.І. Брагінського, В.В. Вітрянскього, О.О. Вишневського, Б.М. Гонгало, А.С. Звоницького, О.С. Іоффе, Р.І. Карімулліна, Л.А. Кассо, Н.С. Кузнєцової, А.В. Латинцева, Л.А.Лунца, В.В. Луця, О.О. Маковської, Д.І. Мейера, І.Б. Новицького, С.В. Пахмана, К.П. Побєдоносцева, Й.О. Покровського, В.І. Сінайського, Є.О. Суханова, П.П. Цитовича, Г.Ф. Шершеневича, Т.С. Шкрум, Є.О. Харитонова та інших.

Під час дослідження також були використані праці таких зарубіжних юристів, як Р. Боттер, М. Венкштерн, Ф. Вольф, Ф. Вуд, Р. Гуд, У. Дробніг, Х. Кет, У. Лук, Ч. Проктор, Р. Стівенс, Й. Стротхем, Ч. Наньпін, К. Цвайгерт, М. Шилігз та інших.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження складає чинне законодавство України та законодавство ряду зарубіжних країн, міжнародні-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на рівні дисертаційного дослідження вперше у вітчизняній правовій доктрині комплексно розглянуто теоретичні та практичні проблеми, що виникають під час застосування засобів забезпечення кредитних зобов’язань. Здійснено комплексний аналіз вітчизняного законодавства в контексті запропонованої концепції режиму забезпечення кредитних зобов’язань. Крім того, сформульовано низку конкретних пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у цій сфері.

Наукову новизну даного дослідження відбивають його результати.

1. Вперше на рівні дисертаційного дослідження запропоновано поняття забезпечення суб’єктивних прав та інтересів у загальноправовому сенсі. Під таким забезпеченням розуміється правовий механізм впровадження гарантій реалізації суб’єктивних прав, тобто встановлення обов’язків інших сторін або застосування захисту порушених прав. Механізм забезпечення передбачає існування способів та засобів забезпечення. Під способами забезпечення розуміються передбачені правом варіанти здійснення суб’єктивних прав, шляхом встановлення обов’язку інших осіб та застосування захисту суб’єктивних прав. Засіб забезпечення – це конкретний правовий інструмент, що використовується для забезпечення суб’єктивних прав, тобто для заохочення та стимулювання іншої сторони до належного виконання обов’язку, що кореспондується суб’єктивному праву.

2. Дістало подальшого розвитку поняття забезпечувального інтересу. Запропоновано розглядати категорію забезпечувальний інтерес у вузькому та широкому сенсах. У вузькому сенсі така категорія включає речові забезпечувальні права у чужому майні – права на чужі речі (переважно заставні засоби забезпечення). У широкому сенсі вказана категорія позначатиме інтерес кредитора у майні іншої особи, що виникає у випадку встановлення забезпечувальних прав (як зобов’язального, так і речового характеру).

3. Запропоновано віднесення інституту забезпечення до загальної частини цивільного права. Обґрунтовано висновок про те, що інститут забезпечення має дворівневу структуру. На загальному рівні здійснюється забезпечення виконання обов’язків незалежно від джерел і форми їх виникнення; рівень спеціального забезпечення відноситься до зобов’язального права.

4. Вперше на рівні дисертаційного дослідження сформульовано поняття правового режиму забезпечення зобов’язань, що розглядається як порядок регулювання забезпечення виконання зобов’язань, що виражений у комплексі правових засобів, які створюють особливу цілеспрямованість регулювання. Такий підхід до засобів забезпечення дозволяє комплексно та системно оцінити вади та переваги наявних забезпечувальних заходів та механізмів їх реалізації.

5. Здійснено порівняльний аналіз та узагальнено правове регулювання засобів забезпечення кредитних зобов’язань у зарубіжних країнах. На підставі такого аналізу запропонована класифікація типів правових систем з точки зору використання засобів забезпечення кредитних зобов’язань.

6. Вперше на рівні дисертаційного дослідження визначена ключова роль системи публічності речового забезпечення в структурі правового режиму забезпечення кредитних зобов’язань. Крім того, запропоновано змінити систему публічності речового забезпечення передбачену законодавством України з такої, що складається з реєстрації у трьох реєстрах, на систему, що базується на одному реєстрі обтяжень для всіх видів майна та прав;

7. Дістало подальшого розвитку питання колізійного регулювання засобів забезпечення кредитних зобов’язань. Визначено, що в рамках правового режиму забезпечення зобов’язань, слід спеціалізувати колізійне регулювання зобов’язальних (персональних) та речово-правових (реальних) засобів забезпечення. Запропоновано основні підходи до вирішення правових колізій у галузі забезпечувальних правовідносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основі результатів дисертаційної роботи можуть бути використані органами законодавчої та виконавчої влади з метою удосконалення механізмів забезпечення кредитних зобов’язань.

Наукові положення, сформульовані за результатами дисертаційного дослідження, можуть бути використані в рамках навчального процесу, здійснюваного у навчальних закладах України юридичного профілю при підготовці підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій при викладені навчального курсу „Порівняльне цивільне право”, „Міжнародне приватне право”.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення та практичні висновки дисертаційного дослідження були оприлюднені у виступах на наступних науково-практичних конференціях:

- Міжнародній науково-теоретичній конференції аспірантів та студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (18 жовтня 2001 року, м. Київ);

- Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції”, організованій Національною академією внутрішніх справ України Міністерства внутрішніх справ України (27-28 березня 2003 року, м. Київ);

- Науково-теоретичній конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин, організованій Інститутом міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (24-25 квітня 2003 року, м. Київ).

- Конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, присвяченої 170-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка та 60-річчю Інституту міжнародних відносин (14 жовтня 2004 року, м. Київ).

Публікації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження викладені в 5 статтях у фахових виданнях ВАК України та у 3 опублікованих тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Мета та завдання дослідження визначили його структуру. Робота складається зі вступу, трьох розділів та 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 205 сторінок машинописного тексту, в тому числі список використаних джерел (256 найменувань) складає 23 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі дисертації розкривається актуальність теми дослідження, зв’язок роботи науковими програмами, планами, темами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, сформульована мета та завдання дослідження, дається характеристика об’єкту, предмету, та застосованих методів дослідження, викладається наукова новизна та основні наукові положення, які виносяться на захист, визначено теоретичне та практичне значення отриманих результатів, надається інформація про апробацію результатів дисертації та публікації.

У першому розділі „Поняття забезпечення зобов’язань”, який складається з чотирьох підрозділів, дисертантом досліджуються загальні питання забезпечення суб’єктивних прав, інтересів та зобов’язань.

Перший підрозділ – „Поняття забезпечення суб’єктивних прав та інтересів” - присвячений питанням визначення поняття забезпечення суб’єктивних прав та інтересів.

Зокрема вказується на те, що суб’єктивне право у диспозитивній (приватноправовій) моделі правового регулювання завжди має бути забезпечено існуванням певних гарантій. Під правовою гарантією слід розуміти такий стан правовідносин, який передбачає, уможливлює реалізацію суб’єктивного права через виконання відповідних юридичних обов’язків, визначених правовими нормами.

Стан правовідносин визначається змістом правових норм. Отже існують різні способи реалізації суб’єктивного права, а отже й способи здійснення правових гарантій. Такі способи можна узагальнено назвати способами забезпечення реалізації суб’єктивних прав. Під ними слід розуміти передбачені правом варіанти, шляхи здійснення правових гарантій, себто реалізації суб’єктивних прав. Йдеться передусім про шляхи встановлення та виконання юридичних обов’язків, які кореспондують відповідному праву.

Дисертант обстоює висновок про те, що під засобами забезпечення реалізації суб’єктивних прав слід розуміти конкретні правові інструменти, за допомогою яких досягається заохочення, стимулювання виконання відповідних юридичних обов’язків. Тож, забезпечення суб’єктивних прав та інтересів у загальноправовому сенсі полягає в існуванні та застосуванні тих юридичних механізмів та правових гарантій, що здатні перевести встановлене законом правове становище осіб, їх юридичні можливості (юридично належне та можливе) у площину соціальної реальності шляхом встановлення обов’язків для інших осіб та захисту суб’єктивних прав.

У другому підрозділі „Принципи цивільного права як основні засади забезпечення зобов’язань” автор досліджує вплив принципів цивільного права на забезпечення зобов’язань. Значна увага приділяється особливостям дії принципів у механізмі забезпечення кредитних зобов’язань. Зокрема відзначається широке застосування „застереження про незмінність обставин” (clausula rebus sic stantibus) саме у сфері кредитних договорів.

Третій підрозділ „Забезпечення зобов’язань як інститут цивільного права” присвячений аналізу доктринальних положень щодо місця інституту забезпечення в рамках цивільного права.

Проаналізувавши доктринальні підходи до місця та структури інституту забезпечення, автор робить висновок, що інститут забезпечення слід визначити як комплекс норм, які закріплюють загальні та спеціальні забезпечувальні засоби. Відповідно, інститут забезпечення відноситься до загальної частини цивільного права. Такий висновок пояснюються тим, що заходи забезпечувального характеру гарантують виконання юридичних обов’язків, що виникають як у рамках зобов’язальних правовідносин, так і поза ними.

Четвертий підрозділ „Засоби забезпечення кредитних зобов’язань” присвячений спеціальному забезпеченню – забезпеченню зобов’язань. Визначаються спільні риси, функції засобів забезпечення. Особлива увага приділена загальній структурі забезпечувальних правовідносин та визначенню поняття забезпечувального інтересу.

Другий розділ Правове регулювання забезпечення кредитних зобов’язань у праві зарубіжних країн” складається з трьох підрозділів, в яких дисертантом досліджуються проблеми правового регулювання забезпечення кредитних зобов’язань у Німеччині, Англії, США.

Перший підрозділ – „Правове регулювання забезпечення кредитних зобов'язань у Німеччині” – присвячений дослідженню особливостей правового регулювання засобів забезпечення кредитних зобов’язань передбачений правом Німеччини. Автором з’ясовано, що засоби забезпечення зобов'язань за правом Німеччини поділяються на реальні та персональні і за своєю правовою природою є характерними для інституту забезпечення у країнах континентальної правової системи.

Також критерієм поділу засобі забезпечення може стати їх зв’язок із основним забезпеченим зобов’язанням. За цим критерієм виділяють акцесорні (порука, традиційна застава, неустойка) та абстрактні засоби забезпечення (банківська незалежна гарантія, абстрактна іпотека (рентний та поземельний борг).

Для забезпечення кредитних зобов'язань у банківській діяльності переважно застосовуються неустойка, порука, гарантія, також застава рухомих речей та нерухомості. Німецьке право передбачає також низку квазі-забезпечувальних засобів, що не мають акцесорного характеру (листи комфорту, негативне зобов’язання, угоди про субординацію та ін.).

У другому підрозділі – „Правове регулювання забезпечення кредитних зобов'язань в Англії” – дисертантом досліджено особливості правового регулювання засобів забезпечення кредитних зобов’язань, передбачених правом Англії. Англійська правова доктрина не дійшла єдиного висновку про те, що необхідно розуміти під засобами забезпечення виконання зобов'язань. Виділяються два підходи до змісту поняття "забезпечення". Перший підхід зводиться до того, що забезпечення являє собою титул щодо власності боржника, за яким кредиторові надається право отримати задоволення з вартості відповідного майна. За такого підходу забезпечення виникає із виникненням забезпечувального інтересу. Забезпечувальний інтерес являє собою право однієї сторони в активах іншої сторони, що надається з метою забезпечення платежу або виконання зобов’язання в натурі іншою стороною або третьою стороною. Забезпечувальний інтерес тут має дві модальності:

- його прикріплення до основного зобов’язання (attachment), яке потребує забезпечення;

- його формалізація (perfection).

Згідно з другим підходом під забезпеченням розуміють угоди, що наділяють кредитора титулом щодо власності боржника, так і угоди, за яких кредитор набуває право вимоги до третіх осіб.

Саме в цьому і полягає основна відмінність розуміння забезпечення у праві Англії у порівнянні з правом країн континентальної системи, у якій обидва вказаних види правовідносин включаються у поняття „забезпечення”, розрізняючи при цьому персональні та майнові засоби забезпечення зобов'язань. Англійське право лише опосередковано визнає поділ засобів забезпечення на реальні та персональні.

Визнається існування квазі-забезпечувальних прав, що не мають акцесорного характеру. До цієї групи зокрема відносять листи комфорту (comfort letters), угоди РЕПО, угоди про субординацію, негативне зобов’язання.

Третій підрозділ „Правове регулювання забезпечення кредитних зобов'язань у США” присвячений аналізу правового регулювання засобів забезпечення кредитних зобов’язань у США. Дисертантом приділено значну увагу Розділові 9 Уніфікованого комерційного кодексу (УКК) США, що запроваджує єдиний правовий режим засобів забезпечення.

Так Розділом 9 УКК США вводиться загальне поняття „забезпечувальної угоди”, під якою розуміється угода, що передбачає або створює забезпечувальний інтерес. Забезпечувальний інтерес визначається як інтерес у рухомому чи нерухомому майні, що забезпечує оплату чи виконання зобов’язання. Замість введення назв сторін в залежності від кожної форми забезпечення, пропонується ведення понять „боржник” і „забезпечена сторона”.

Визначальною рисою Розділу 9 УКК США є встановлення єдиної системи реєстрації замість окремих реєстрів для кожного забезпечувального механізму. Єдиний реєстр полегшує отримання інформації щодо наявного обтяження майна боржника, а відтак робить отримання кредиту легшим та дешевшим.

Американська правова доктрина певною мірою успадкувала англійський подвійний підхід до створення забезпечення, що визнає „забезпечення” у широкому і вузькому сенсах. У вузькому сенсі як забезпечення визнаються тільки засоби, що створюють забезпечувальний інтерес у відповідності до Розділу 9 УКК США. У широкому сенсі до таких механізмів додаються персональні засоби забезпечення (гарантія, резервні акредитиви та ін.).

Визнається існування квазі-забезпечувальних прав, до яких відносять угоди про субординацію, конструкцію негативного зобов’язання (negative pledge clause), листи комфорту (comfort letters), право заліку зустрічних вимог (the right of set-off).

Автором висувається пропозиція запозичити з англо-американської правової доктрини поняття модальностей забезпечувального інтересу (його прикріплення до основного зобов’язання (attachment) та формалізацію (perfection). Дисертант вказує на те, що забезпечувальний інтерес може виникнути тільки у випадку його прикріплення до основного забезпеченого зобов’язання (тобто вчинення необхідного правочину у відповідній формі) та, у випадку речового забезпечення, його реєстрації у належному реєстрі.

Також пропонується визначити три основні типи правових систем за критерієм використання в них засобів забезпечення кредитних зобов’язань, зокрема такі:

- правові системи, в яких застосовуються засоби, призначені для створення забезпечення і прямо називаються забезпеченням (Німеччина, Франція та інші);

- правові системи, в яких використовується правовий титул (права власності) з метою забезпечення у поєднанні з іншими договірними механізмами (Англія, Австралія, Нова Зеландія, США (щодо нерухомого майна) та інші);

- правові системи, що мають систему єдиного комплексного забезпечення (США, Канада).

Третій розділ „Поняття та зміст правового режиму забезпечення виконання кредитних зобов’язань” складається з трьох підрозділів та присвячений визначенню поняття правового режиму забезпечення кредитних зобов’язань та його складових елементів.

У першому підрозділі – „Поняття правового режиму забезпечення зобов’язань” – розкривається соціальне значення комплексного підходу до проблеми забезпеченого кредитування. Відзначається, що вирішальну роль для економічного та промислового розвитку країн має наявність механізмів приведення до виконання договорів. Вказана проблема має ширший характер, ніж просто регламентація існування договірних цивільно-правових механізмів. Комплексний підхід до проблеми забезпеченого кредитування дозволяє виявити вади та переваги конкретного правового режиму забезпечення, полегшити транскордонне кредитування.

Автор визнає правовий режим забезпечення кредитних зобов’язань як порядок регулювання забезпечення виконання зобов’язань, що виражений у комплексі правових засобів, які створюють особливу цілеспрямованість регулювання. Режим забезпечення виконання зобов’язань є встановленим національним законодавством, а в деяких випадках – нормами міжнародного права, порядок гарантування виконання зобов’язань. Слід виділити загальний режим забезпечення та спеціальні режими забезпечення. Загальним режим забезпечення регулює застосування засобів забезпечення, що виникають як на підставі закону, судового рішення, так і на підставі угод. Спеціальні режими забезпечення регулюють засоби забезпечення окремих видів зобов’язань, зокрема кредитних.

Правовий режим забезпечення виконання зобов’язань має визначати:

- загальні підходи до інституту та засобів забезпечення зобов’язань;

- створення забезпечувальних прав;

- публічність забезпечувальних прав;

- пріоритет забезпечувальних прав;

- права і обов’язки сторін до невиконання;

- права і обов’язки сторін після невиконання зобов’язань та процедуру їх примусового виконання;

- дійсність забезпечувальних прав під час відкриття провадження про визнання боржника неплатоспроможним або банкрутом;

- колізійне право у галузі забезпечувальних угод.

Якість режиму забезпечення визначається загальними та спеціальними факторами, перелік яких не є вичерпним.

До загальних факторів, під якими розуміються прояви загальної правової культури та правової свідомості суспільства, що впливає на виконання зобов’язань, слід віднести:

- можливість боржника перешкоджати реалізації прав кредитора з боку боржника;

- наявність можливості впливу інших кредиторів на задоволення вимог забезпеченого кредитора;

- здатність кредитора контролювати процес примусового виконання чи здійснювати на нього вплив;

- надійність судів та інших інститутів, необхідних для здійснення процесу виконавчого провадження;

- загальний рівень практичного досвіду, що використовується в процесі примусового виконання забезпечувальних прав;

- рівень корупції в судовій системі та системі органів виконавчої влади та його вплив на процес примусового виконання.

До спеціальних факторів, якими є положення законодавства, що впливають на виконання зобов’язань, слід віднести:

- наявність широкого та невичерпного переліку засобів забезпечення зобов’язань;

- простота та прозорість механізму примусової реалізації забезпечувального майна;

- вплив процедури визнання боржника неплатоспроможним на процес примусового виконання забезпеченого зобов’язання;

- черговість вимог у випадку неплатоспроможності та пріоритетність вимог;

- оцінка простоти та визначеності процесу примусового виконання забезпечувальних прав, в залежності від виду майна, що є предметом забезпечення;

- можливість примусового виконання заставного зобов’язання щодо замінених і набутих активів, що включені у загальний опис предмету забезпечення;

- простота, прозорість та доступність системи публічності забезпечувальних прав.

У другому підрозділі - „Принцип публічності як елемент правового режиму забезпечення виконання кредитних зобов’язань” – обґрунтовується думка про те, що принцип публічності є одним з базисних елементів правового режиму забезпечення виконання кредитних зобов’язань. Зміст принципу публічності забезпечення полягає у потребі забезпеченого кредитора та третіх сторін знати, чи існують інші права на майно, що є предметом забезпечення. Відкритість відомостей про обтяження майна дає можливість кредиторові правильно визначити свій кредитний ризик, з’ясувавши черговість інших прав щодо забезпечувального майна, дозволяє боржникові використовувати з максимальною ефективністю свої активи з метою забезпечення.

Дисертантом досліджується генезис принципу публічності речового забезпечення від римського приватного права, а також дається коротка характеристика сучасних систем публічності речових забезпечувальних прав.

Складовими публічності в широкому сенсі слова є принципи:

- реєстрації забезпечувальних угод;

- достовірності зареєстрованих відомостей;

- відкритості для заінтересованих осіб державних реєстрів обмежень (обтяжень) речових прав – принцип публічності у вузькому сенсі;

- пріоритету (старшинства) забезпечувальних прав.

Дисертант вказує на те, що в чинному українському законодавстві встановлюється режим публічності, який базується на системі реєстрації, що складається з трьох реєстрів. Такий стан ускладнює реєстрацію та встановлення заінтересованими сторонами інформації про існування обтяжень. Автором пропонується створення єдиного реєстру обтяжень для всіх видів майна і прав для чого необхідно внести зміни до Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 р № 898-IV, Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження” від 01 липня 2004 р № 1952-IV, Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 № 1255-IV.

У третьому підрозділі – „Засоби забезпечення кредитних зобов’язань в міжнародному приватному праві” – досліджуються колізійні проблеми забезпечувальних правовідносин. Враховуючи принципову концептуальну відмінність правових систем різних країн у своєму ставленні до забезпечувальних прав, автор робить висновок про існування значної кількості колізій правового регулювання у процесі транскордонного забезпечення зобов’язань. Колізійні норми, що визначають застосовуване до забезпечувальних відносин право, є частиною правового режиму забезпечення. Колізійно-правове регулювання повинно узгоджуватись із основними цілями такого режиму. Крім того, воно має відповідати критеріям простоти, визначеності та передбачуваності самої колізійної норми та наслідків її застосування.

Виходячи із загальної структури правового режиму забезпечення, дисертант вказує на необхідність спеціалізації колізійного регулювання зобов’язальних (персональних) та речово-правових засобів забезпечення.

Дослідивши доктринальні погляди та положення Закону України „Про міжнародне приватне право”, Римської конвенції (держав–членів ЄС) про право, що застосовується до договірних зобов’язань підписаної у Римі 19 червня 1982 р. (Римська конвенція), Міжамериканської конвенції про право, що застосовується до міжнародних договорів підписаної 17 березня 1994 р. (Міжамериканська конвенція), Рекомендації для законодавчих органів ЮНСІТРАЛ в галузі забезпечувальних угод, дисертант пропонує такі підходи до вирішення правових колізій у галузі забезпечувальних правовідносин:.

- підпорядкування регулювання забезпечувальних відносин праву, яке є спеціально обраним сторонами, конкретно до забезпечувальних правовідносин;

- підпорядкування регулювання забезпечувальних відносин праву, за яким регулюється основна забезпечена угода;

- підпорядкування регулювання забезпечувальних відносин праву, що регулює речово-правові аспекти забезпечення;

- підпорядкування регулювання забезпечувальних відносин праву, що має найбільш тісний зв’язок.

У висновках наведено теоретичне узагальнення та викладені наукові та практичні результати, сформульовані конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.

Підсумками дослідження, зокрема, є наступні:

1. Правові гарантії реалізації суб’єктивних прав – це передбачені правом можливості реалізації суб’єктивного права. Спосіб забезпечення – це поняття, яке змістовно характеризує дію щодо втілення правової гарантії, її реалізації. Способи забезпечення визначають умови та підстави встановлення обов’язку інших осіб та застосування захисту суб’єктивних прав. Засіб забезпечення – це конкретний правовий інструмент, що використовується для забезпечення суб’єктивних прав, тобто для заохочення та стимулювання іншої сторони до належного виконання обов’язку, що кореспондується суб’єктивному праву. Забезпечення суб’єктивних прав слід визначити як правовий механізм впровадження гарантій реалізації суб’єктивних прав, тобто встановлення обов’язків інших сторін або застосування захисту порушених прав.

2. Інститут забезпечення відноситься до загальної частини цивільного права і має багаторівневу структуру. На загальному рівні здійснюється забезпечення виконання обов’язків незалежно від джерела та форми їх виникнення. Таке забезпечення здійснюється за допомогою юрисдикційного чи неюрисдикційного захисту, та цивільно-правової відповідальності.

Рівень спеціального забезпечення відноситься до зобов’язального права. Відповідно, термін „засоби забезпечення зобов’язань” відносять до забезпечувальних механізмів, які встановлюються спеціально та додатково до зобов’язальних відносин.

3. Автором встановлено, що право розглянутих країн (Німеччини, Англії, США) не містить поняття забезпечення, засобів забезпечення зобов’язань та правового режиму забезпечення кредитних зобов’язань. Однак в правовій доктрині цих країн під засобами забезпечення зобовязань маються на увазі правові механізми, що дозволяють компенсувати втрати кредитора від невиконання або неналежного виконання боржником своїх обов’язків шляхом виділення майна боржника (або третьої особи) для задоволення кредитором вимог з його вартості такого майна, чи залучення третьої сторони для гарантування виконання зобов’язань боржника.

У вказаних правопорядках визнається поділ засобів забезпечення на персональні та реальні.

Правові системи передбачають також низку квазі-забезпечувальних прав. Такі механізми не мають акцесорного характеру, однак вони теж покликані додатково до загальної системи забезпечувальних мір посилити позиції кредитора щодо боржника та третіх кредиторів.

4. Необхідно визначити основні типи правових систем за критерієм використання в них засобів забезпечення кредитних зобов’язань:

- правові системи, в яких застосовуються засоби, призначені для створення забезпечення і прямо називаються забезпеченням;

- правові системи, в яких використовується правовий титул (права власності) з метою забезпечення у поєднанні з іншими договірними механізмами;

- правові системи, що встановлюють режим єдиного комплексного забезпечення.

5. Правовий режим забезпечення виконання зобов’язань слід визначити як порядок регулювання забезпечення виконання зобов’язань, що виражений у комплексі правових засобів, які створюють особливу цілеспрямованість регулювання. Режим забезпечення виконання зобов’язань є встановленим національним законодавством, а в деяких випадках нормами міжнародного права, порядком гарантування виконання зобов’язань.

6. Зміст принципу публічності забезпечення полягає у потребі забезпеченого кредитора та третіх сторін знати, чи існують інші права на майно, що є предметом забезпечення. Відкритість відомостей про обтяження майна дає можливість кредиторові правильно визначити свій кредитний ризик, з’ясувавши черговість інших прав щодо забезпечувального майна. Прозорий режим публічності дозволяє боржникові використовувати з максимальною ефективністю свої активи з метою забезпечення та отримати доступні кредитні кошти. Дієва і прозора система реєстрації обтяжень майна дозволяє досягнути зменшення вартості кредиту та надати позичальникам можливість доступу до дешевих кредитних коштів.

Режим публічності забезпечення, передбачений українським законодавством, базується на системі реєстрації, яка складається з трьох реєстрів, що ускладнює реєстрацію та встановлення заінтересованими сторонами інформації про існування обтяжень. Автором пропонується створення єдиного реєстру обтяжень для всіх видів майна і прав, для чого необхідно внести зміни до Закону України „Про іпотеку” від 5 червня 2003 р. № 898-IV, Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмеження” від 01 липня 2004 р. № 1952-IV, Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” від 18 листопада 2003 р. № 1255-IV.

7. Виходячи з правової природи засобів забезпечення, в рамках правового режиму забезпечення зобов’язань, слід спеціалізувати колізійне регулювання зобов’язальних (персональних) та речово-правових (реальних) засобів забезпечення. Основними підходами до вирішення правових колізій у галузі забезпечувальних правовідносин є наступні:

- підпорядкування регулювання забезпечувальних відносин праву, яке є спеціально обраним сторонами конкретно до забезпечувальних правовідносин;

- підпорядкування регулювання забезпечувальних відносин праву, за яким регулюється основна забезпечена угода;

- підпорядкування регулювання забезпечувальних відносин праву, що регулює речово-правові аспекти забезпечення;

- підпорядкування регулювання забезпечувальних відносин праву, що має найбільш тісний зв’язок.

За темою дисертації опубліковані наступні роботи автора:

Статті:

1. Андріанов М.В. Забезпечення кредитних зобов’язань за правом Німеччини // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – Вип.42. – Частина 1. – С. 118-125.

2. Андріанов М.В. Порука як спосіб забезпечення виконання договірних зобов’язань // Держава і право. – 2004. – №24. – С. 320-325.

3. Андріанов М.В. Забезпечення кредитних зобов’язань у рекомендаціях ЮНСІТРАЛ // Держава і право. – 2004. – №25. – С. 528-534.

4. Андріанов М.В. Принцип публічності як елемент забезпечення виконання кредитних зобов’язань // Право України. – 2004. – №5 – С. 59-63.

5. Андріанов М.В. Гарантія як спосіб забезпечення зобов’язань у міжнародному комерційному обороті // Право України. – 2004. – №.11 – С. 36-41.

6. Андріанов М.В. Застава як засіб забезпечення виконання міжнародних кредитних зобов’язань // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Збірник наукових праць міжнародної науково-теоретичної конференції аспірантів та студентів Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (18 жовтня 2001 року, м. Київ). – 2001. – Вип.29. – Частина II. - С.191-193.

7. Андріанов М.В. Притримання як засіб забезпечення виконання зобов’язань // „Актуальні проблеми підготовки кадрів і роботи з персоналом оперативних служб міліції”. Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції (27-28 березня 2003 року, м. Київ). – 2003. – І частина. – С. 255-256.

8. Андріанов М.В. Правовий зміст поруки як способу забезпечення виконання зобов’язань // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2004. – Вип.47 - Частина І. – С. 125-127.

9. Андріанов М.В. Поняття забезпечення виконання зобов’язань // Актуальні проблеми міжнародних відносин. Матеріали конференції молодих вчених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, присвяченої 170-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка та 60-річчю Інституту міжнародних відносин (14 жовтня 2004 року, м. Київ) – 2004. – Вип.49 - Частина ІІ. – С. 105-106.

АНОТАЦІЯ

Андріанов М.В. Засоби та правовий режим забезпечення кредитних зобов’язань. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 2006.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та практичних проблем, пов’язаних із забезпеченням кредитних зобов’язань. У роботі на основі аналізу положень законодавства України та законодавств ряду іноземних країн, а також основних положень теорії забезпечувальних правовідносин досліджуються: питання визначення поняття забезпечення цивільних прав та інтересів, структура забезпечувальних правовідносин, визначення поняття забезпечувального інтересу та правового режиму забезпечення зобов’язань.

Обґрунтовується ряд теоретичних положень, а також пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України, спрямованих на вдосконалення правового регулювання забезпечення кредитних зобов’язань.

Ключові слова: забезпечення цивільного права та інтересу, забезпечення кредитних зобов’язань, застава, порука, гарантія, притримання, принцип публічності речового забезпечення, колізія.

АННОТАЦИЯ

Андрианов М.В. Средства и правовой режим обеспечения кредитных обязательств. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, г. Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию теоретических и практических проблем, связанных с обеспечительными правоотношениями. В исследовании реализуется задача комплексного теоретического анализа правовых проблем, возникающих в сфере регулирования обеспечения кредитных обязательств, и обобщения существующих научных подходов к их решению, а также анализа положений законодательства Украины и ряда иностранных государств с целью дальнейшей разработки рекомендаций по усовершенствованию механизма правового регулирования в этой сфере.

Диссертация включает в себя введение, три главы и выводы. Во введении обосновывается актуальность исследования правовых аспектов обеспеченного кредитования, сформулированы цель, задачи и методы исследования. В первой главе отражены основные результаты развития научной мысли в сфере учения об обеспечении обязательств, предложено понятие обеспечения гражданских прав и интересов, рассмотрена структура обеспечительных правоотношений.

Во второй главе дается сравнительно-правовой анализ правового регулирования средств обеспечения кредитных обязательств. Осуществлен обзор и критический анализ зарубежной научной литературы в данной сфере.

Третья глава посвящена вопросам правового режима обеспечения кредитных обязательств. В частности, дается определение правового режима обеспечения кредитных обязательств.

В заключительной части диссертационного исследования обосновывается ряд теоретических положений, позволяющих решить наиболее актуальные проблемы в сфере обеспеченного кредитования, а также приводятся предложения по усовершенствованию действующего законодательства Украины, направленные на совершенствование правового регулирования обеспечения кредитных обязательств.

Ключевые слова: обеспечение гражданского права и интереса, средства обеспечения обязательств, залог, поручительство, гарантия, удержание, принцип публичности вещного обеспечения, коллизия.

ANNOTATION

Andrianov MaximV. Means and legal regime of securitization of credit obligations – Manuscript.

Ph.D thesis. Specialization – 12.00.03 – Civil law and civil procedure; Family law; Private international law. – Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2006.

The thesis is dedicated to the research of theoretical and practical problems connected with legal relationships of pledge of securities. In this thesis based upon the analysis of the regulations of Ukraine’s legislation and legislations of a number of foreign states the following problems are under research: the issues of definition of the security and means of security, basic elements of a security right, obligations to be secured, assets to be encumbered, security agreement, formalities, transfer of possession, control, notification, publicity, purpose of conflict-of-laws rules, scope of conflict-of-laws rules, conflict-of-laws rules for creation, publicity and priority, conflict-of-laws rules for enforcement issues.

A number of theoretical provisions as well as proposals aimed at improving of the Ukraine’s legislation in force for the purpose of providing of the adequate legal regulation of secured financing are grounded in this Ph.D thesis.

Key words: credit, securities, pledge, guarantee, indemnity, means of security, security agreement.