прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

Бигар Ганна Павлівна

УДК 371 (71): 070

Українська педагогічна преса канади

як фактор розвитку рідномовного шкільництва

в діаспорі (друга половина ХХ ст.)

Спеціальність 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Івано-Франківськ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Чернівецькому національному університетіімені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник:

доктор педагогічних наук, професор Руснак Іван Степанович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри педагогіки і методики початкового навчання

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Зайченко Іван Васильович Чернігівський державний педагогічний університет імені Тараса Григоровича Шевченка, завідувач кафедри педагогіки, психології і методики викладання математики

кандидат педагогічних наук, доцент Нагачевська Зіновія Іванівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, кафедра історії педагогіки, доцент

Провідна установа: Ніжинський державний педагогічний університет імені Миколи Гоголя, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м.Ніжин

Захист дисертації відбудеться “27” квітня 2006 р. об 11 год. На засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул.Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

(76025, м. Івано-Франківськ, вул.Шевченка, 79).

Автореферат розісланий “24” березня 2006р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.Р. Кирста

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В умовах сьогодення, коли українська історико-педагогічна наука веде плідні пошуки щодо відтворення справжньої історії національної освіти й виховання, актуальності набуває дослідження проблем розвитку українського шкільництва та педагогічної думки за межами материзни, зокрема в діаспорі. Звернення до ґрунтовного, науково-об’єктивного, позбавленого ідеологічних догм, конструктивного вивчення науково-педагогічного досвіду зарубіжних українців розширить джерельну базу української педагогічної науки, дасть можливість використати їх кращі надбання в розбудові системи національної освіти в Україні. І хоч українська діаспора, розсіяна в просторі й часі, гартована у буревіях суспільних і політичних зламів епох, постає сьогодні перед нами неоднаковою та неоднозначною – і за релігійними переконаннями, і за політичними уподобаннями, і за житейським досвідом, та спільною рисою її в усі часи була й залишається дотепер відданість рідній землі, вірність традиціям, мові, культурі своїх предків.

За останніми, далеко не повними даними, поза межами Української держави нині проживає понад 16 (за деякими оцінками – 23-25) мільйонів українців або осіб українського роду. Найбільш численні та соціально активні етнічні спільноти українців у США, Канаді, Австралії. Завдяки високій мобільності, здатності до саморозвитку і самовдосконалення вони відіграють важливу роль у внутрішньому житті країн поселення і в їх міжнародній політиці, а в сучасних умовах сприяють зміцненню й урізноманітненню міждержавних зв’язків з Україною.

Історію української діаспори в Канаді, де нині проживає понад мільйон осіб українського походження, результативну діяльність створених нею в чужомовному середовищі численних освітніх, культурних, наукових, релігійних, молодіжних організацій та інституцій з чітко окресленою національно-патріотичною ознакою, феномен незнищеності українського духу поза межами своєї Батьківщини активно досліджують представники різних галузей науки. Найбільш вагомими здобутками серед них є праці Н.Горбатюк, Ф.Заставного, В.Євтуха, О.Ковальчук, Б.Лановика, Л.Лещенка, В.Макара, Ю.Макара, С.Макарчука, О.Сича, П.Сороки, М.Тимошика, В.Трощинського, С.Федуняка, А.Шевченка, А.Шлепакова та ін.

Важливим чинником, який упродовж уже другого століття забезпечує життєдіяльність української діаспори в Канаді, є система національної освіти й виховання українців. Проблеми її розвитку й умови функціонування, роль у збереженні етнічної спільноти досліджували Л.Булай, Ю.Заячук, М.Лещенко, З.Нагачевська, С.Романюк, І.Руснак, І.Стражнікова, Г.Філіпчук. Однак поза увагою вчених залишилася педагогічна преса канадських українців, яка виступає ефективним каталізатором формування та розвитку національної освіти й виховання українців у діаспорі і водночас є самостійним соціально-педагогічним явищем.

Окремі аспекти означеної проблеми частково висвітлено в розвідках і дослідженнях зарубіжних україністів. Науковий інтерес викликають, зокрема, праці М.Боровика, О.Войценко, А.Животка, П.Кравчука, М.Марунчака, які, щоправда, мають історико-бібліографічний характер і подають лише стислі інформаційні відомості про деякі педагогічні видання канадських українців.

Серед вітчизняних досліджень останнього часу заслуговує на увагу дисертаційна робота А.Онковича, в якій розкрито роль журналу “Рідна школа” (США) у формуванні професійної компетентності вчителів української діаспори. Діяльність педагогічної преси українців Канади автор не розглядає.

Важливе методологічне значення для нашого дослідження мають історико-педагогічні праці В.Білавич, А.Говорун, А.Животка, І.Зайченка, В.Кеміня, І.Крупського, С.Лаби, І.Мельник, Б.Ступарика, О.Сухомлинської, в яких освітянська преса розглядається як впливовий чинник становлення національної педагогіки, її теоретичних основ та українського шкільництва загалом.

Актуальність і важливість проблеми, її недостатня дослідженість і наявність у сучасній педагогічній науці передумов для її розв’язання зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Українська педагогічна преса Канади як фактор розвитку рідномовного шкільництва в діаспорі (друга половина ХХ століття)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки і методики початкового навчання Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича “Розвиток освіти і виховання в Україні й українському зарубіжжі” (державний реєстраційний номер 0105U004499). Тему дисертаційного дослідження затверджено на засіданні вченої ради Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол №3 від 26.04.2001р.) та узгоджено в Раді з координації досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол №4 від 28.04.2004р.).

Мета дослідження полягає у виявленні умов становлення і розвитку української педагогічної преси в Канаді та з’ясуванні її ролі в еволюції системи національної освіти канадських українців у другій половині ХХ ст.

Завдання дослідження:

1. З’ясувати витоки зародження й умови розвитку української педагогічної преси в Канаді.

2. Визначити роль педагогічних періодичних видань у розвитку рідномовної освіти канадських українців.

3. Виявити вплив освітянської преси на вдосконалення педагогічного процесу в системі українського шкільництва Канади.

4. Розкрити роль і місце української педагогічної преси Канади в формуванні кадрового потенціалу рідномовного шкільництва в діаспорі.

5. Обґрунтувати шляхи творчого використання педагогічного досвіду канадських українців у сучасній системі освіти в Україні.

Об’єкт дослідження – українське шкільництво в Канаді.

Предмет дослідження – педагогічна преса канадських українців як чинник розвитку рідномовного шкільництва в українській діаспорі Канади в досліджуваний період.

Методологічною основою дослідження є загальні положення теорії наукового пізнання; теорії діалектичної взаємодії особистості з суспільством; положення і висновки світової та вітчизняної педагогіки про єдність народної та наукової педагогіки; положення про діалектичний взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ і подій та необхідність їх висвітлення в конкретно-історичній обстановці; концептуальні положення про місце і роль досвіду минулого в розвитку сучасної теорії та практики; принципи історизму, системності, науковості, зв’язку теорії з практикою, соціальної зумовленості, культуровідповідності, єдності національного і загальнолюдського.

Методи дослідження:

· конкретно-пошуковий (теоретичний аналіз, синтез, систематизація та класифікація друкованих джерел і матеріалів із досліджуваної проблеми);

· логіко-історичний аналіз (проаналізовано матеріали педагогічних видань, навчально-методичну літературу, статистичні відомості щодо діяльності українського шкільництва в Канаді);

· історико-ретроспективний (висвітлено передумови виникнення й розвитку української педагогічної преси в Канаді, її вплив на еволюцію рідномовного шкільництва в діаспорі);

· логіко-синтетичний аналіз публікацій педагогічних видань (для актуалізації їх ідей у практичній діяльності сучасної української школи).

Джерельну базу дослідження склали історико-педагогічна література з фондів Національної бібліотеки України імені В.Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В.Сухомлинського, Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України, Одеської державної наукової бібліотеки імені М.Горького, бібліотек української діаспори (м.Львів, м.Київ), наукових бібліотек Львівського національного університету імені Івана Франка, Ніжинського державного університету імені М.Гоголя, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Чернівецької обласної наукової бібліотеки; українсько-канадська педагогічна преса другої половина ХХ ст. (“Учительське Слово”, “Рідна Школа”, “Життя і Школа”, “Український учитель в Канаді”, “Тема”, “Рідношкільник”, “Відгукніться”); дисертаційні дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХХ ст. Нижня межа визначається початком видання українських педагогічних часописів (1955). Верхня межа фіксує сучасний стан досліджуваної проблеми.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження. Уперше здійснено цілісний системний історико-педагогічний аналіз зародження та розвитку української педагогічної преси Канади в другій половині ХХ ст. як складової педагогічної спадщини українського народу. Встановлено, що її поява зумовлена нагальними потребами кадрового та науково-методичного забезпечення діяльності українського шкільництва в діаспорі. Встановлено, що домінуючими на шпальтах педагогічної періодики були проблеми збереження і розвитку мовної освіти зарубіжних українців, удосконалення навчально-виховного процесу в системі рідномовного шкільництва, підготовки педагогічних кадрів, формування особистості рідношкільних учителів. Удосконалено положення про засади розвитку рідномовного шкільництва в полікультурному соціумі та місце і роль у цьому багатоаспектному процесі педагогічної преси. Доведено, що освітянські періодичні видання канадських українців є ефективним чинником життєдіяльності українського шкільництва в діаспорі. Набуло подальшого розвитку дослідження факторів еволюції рідномовного шкільництва в українському зарубіжжі другої половини ХХ ст. У процесі історико-педагогічного дослідження в науковий обіг введено маловідомі та раніше невідомі матеріали української педагогічної преси Канади.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що фактичний матеріал та основні положення і висновки дослідження використовуються автором при читанні спецкурсу “Педагогіка української діаспори” для студентів педагогічного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (довідка №17-38/2244 від 05.10.2005р.), впроваджено в навчальний процес Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка №01-08-564 від 18.10.05р.), Ізмаїльського державного гуманітарного університету (довідка №1-7/106 від 20.12.2005р.). Основні положення та висновки дисертаційного дослідження можуть бути введені до змісту курсів педагогіки, історії педагогіки України, вітчизняної історії, історії української журналістики у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації, спецкурсів із проблем розвитку національної освіти й виховання та педагогічної преси; підручників, навчальних посібників та іншої навчально-методичної літератури, а також бути корисними студентам і аспірантам при виконанні магістерських і дисертаційних робіт з історико-педагогічної проблематики.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується використанням широкої джерельної бази, застосуванням комплексу взаємозумовлених методів, адекватних об’єкту, предмету, меті й завданням дослідження, поєднанням кількісного, якісного та системного аналізу дослідницьких матеріалів, впровадженням результатів дослідження у практику роботи вищих навчальних закладів України.

Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційної роботи доповідались на науково-практичних конференціях: міжнародних – “Проблеми національного виховання в системі неперервної освіти” (Чернівці, 1999), ”Проблеми розвитку системи соціальної роботи та неперервної освіти в Україні та зарубіжжі” (Чернівці, 2002), “Українська діаспора: історичні пошуки, еміграційні явища, культурно-мистецькі набутки, функціонування наукових установ” (Ніжин, 2005), всеукраїнських – “Педагогічні ідеї С.Смаль-Стоцького в контексті розвитку національної освіти й виховання” (Чернівці, 1999), “До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань, 2002), “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003), “Освіта і наука: пошуки нових парадигм” (Хмельницький, 2004), “Підготовка вчителя початкової школи в умовах нової парадигми освіти” (Київ, 2004), “Підготовка вчителя до впровадження нових технологій навчання у малокомплектній початковій школі”(Умань, 2004), “Профільне навчання: історія, теорія, практика” (Вінниця, 2004), “Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури” (Чернівці, 2004).

Публікації. Матеріали дослідження оприлюднено в 12 авторських публікаціях; з них – 11 статей у фахових науково-педагогічних виданнях, 1 – у матеріалах конференції.

Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (345 позицій), 16 додатків. Обсяг дисертації 217 сторінок, із них 178 основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження для сучасної історико-педагогічної науки в Україні, ступінь розробленості проблеми; визначено предмет, мету, завдання роботи, методи і джерельну базу дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів; відображено апробацію результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі – “Педагогічна преса як чинник збереження етнічної самобутності українців у Канаді” – розкрито передумови зародження і розвитку української освітянської періодики в Канаді, проаналізовано її вплив на розвиток мовної освіти канадських українців, еволюцію їх рідномовного шкільництва.

Встановлено, що у минулому столітті через соціально-економічні, а згодом і політичні обставини мільйони українців виїхали за межі рідної землі і в країнах поселення утворили етнічні спільноти, які піклуються про збереження національної самобутності, навчання молодого покоління української мови, ознайомлення його з історією та культурою України, звичаями і традиціями її народу. Однією з найбільш численних на Заході є українська діаспора в Канаді, яка нараховує нині більше мільйона осіб українського походження.

Канадські українці створили в країні проживання розгалужену систему культурно-освітніх установ, рідномовного шкільництва, громадсько-політичних і молодіжних організацій та релігійних інституцій. Важливим чинником їх духовного життя є періодична преса. У Канаді виходить понад 50 українських видань тиражем 80 тисяч примірників. Вони інформують читачів про життя української діаспори, сприяють налагодженню зв’язків між поселенцями в різних країнах, допомагають їм уберегтися від асиміляції, сприяють розбудові їх духовного життя.

У процесі дослідження з’ясовано, що першим педагогічним часописом в українській діаспорі Канади став журнал „Учительське Слово” (1955). Завдяки широкій тематиці він швидко набув популярності серед канадських педагогів, а пізніше і в інших державах проживання українців. Журнал висвітлював актуальні проблеми рідношкільного життя, різноманітні аспекти виховної діяльності батьків, школи, церкви, громади.

З 1958 р. він почав виходити під назвою „Рідна Школа” і з вузько професійного перетворився на науково-методичний та виховний часопис, оскільки публікував ще й матеріали з літератури, мистецтва, мовознавства, історії, відкрив „Сторінку юних читачів”, де друкувалися твори дитячої літератури. Проте брак коштів, відсутність авторського активу привели до закриття журналу в 1963р.

Дослідженням встановлено, що В.Луців у тому ж році відновив його видання за власні кошти, але вже під назвою „Життя і Школа”. До традиційних у попередні роки додалися рубрики „Методика і шкільна практика”, „Українознавство”, „Географія України”, „Історія української педагогіки та шкільництва”, „Музика і спів”, під якими редколегія журналу вміщувала актуальні для української діаспори статті відомих вітчизняних і діаспорних педагогів, що, безперечно, допомагало рідношкільним учителям у проведенні навчальних занять і виховної роботи. У наступні десятиліття фінансових і видавничих проблем у В.Луціва не поменшало, але редагований ним часопис збагатився, враховуючи запити педагогічної громади, новими рубриками: „Українська мова”, „Визначні постаті України”, „Незабутні сторінки історії”, „Землями України”, „Ми і наша молодь”, „До джерел правди” та ін., які значно розширили тематичні горизонти публікацій і забезпечили зростання ролі журналу в розбудові українського шкільництва в діаспорі.

У дисертації показано, що в досліджуваний період у Канаді виходили й інші українські педагогічні часописи.

Важливу роль у вдосконаленні навчально-виховного процесу в системі рідномовного шкільництва, в наданні методичної допомоги його організаторам і вчителям відіграв також журнал „Український учитель в Канаді” (1979). На його сторінках вміщувались теоретичні статті й методичні поради вчителям, розробки уроків з українознавчих дисциплін, твори українського письменства, аналізувались видані в діаспорі підручники й навчальні посібники, висвітлювався досвід національного виховання зарубіжних українців.

Доведено, що в Канаді, крім загальноканадських періодичних педагогічних видань, виходили друком і регіональні українські часописи, метою яких було розв’язання освітянських проблем місцевого масштабу.

Помітним явищем серед них став щоквартальник “Тема”, який із січня 1969р. виходить у провінції Саскачеван. У розділах “Статті на професійні теми”, “Конгрес Українців Канади”, “Новини й погляди Українських Учителів Саскачевану”, “Багатокультурні новини”, “Новини із УВС”, “Матеріали до навчання”, “Засоби навчання української мови” та ін. друкуються статті, в яких розкриваються теоретичні й організаційно-методичні аспекти діяльності рідних і державних українсько-англійських шкіл, висвітлюється діяльність Конгресу Українців Канади (КУК) і його структурних інституцій у розвитку української спільноти й рідномовного шкільництва в Канаді, публікуються дидактичні матеріали, методичні рекомендації щодо проведення навчальних занять з українознавчих дисциплін, статті про звичаї і традиції українського народу, його історію, художні твори про рідну мову, рецензії на навчальні посібники і т. ін.

Важливим фактором розвитку національної освіти й виховання канадських українців у досліджуваний період є часопис “Рідношкільник”, що з 1978р. видається у провінції Онтаріо за редагуванням Є.Рослицького. У його публікаціях розглядаються проблеми діяльності системи українського шкільництва й національного виховання зарубіжних українців, підготовки вчителів і підвищення їх професійної майстерності. Журнал містить методичні рекомендації щодо вивчення в рідних і державних школах українознавчих дисциплін, проведення виховних заходів національного спрямування, подає зразки дидактичних завдань до уроків українознавства, тексти художніх творів і українських пісень з нотами. Більшість публікацій супроводжується різноманітними ілюстраціями, які вдало доповнюють їх зміст, допомагають глибше усвідомити авторський задум і посилюють емоційний вплив на читачів.

Навесні 1989р. у Канаді побачив світ бюлетень “Відгукніться” – своєрідний зв’язковий у середовищі зарубіжного українства, який поставив за мету об’єднати його зусилля в розбудові рідномовного шкільництва та національного виховання підростаючих поколінь. Публікації часопису сприяють обміну досвідом організації та забезпечення діяльності українського шкільництва в різних країнах поселення, допомагають підвищити науково-методичний рівень педагогічного процесу в освітніх закладах зарубіжних українців, урізноманітнювати виховну роботу серед української молоді в діаспорі, розвитку співробітництва освітян України та діаспори.

У дослідженні стверджується, що провідною в публікаціях педагогічних видань українців Канади була тема збереження й розвитку рідної мови та посилення її функцій у забезпеченні життєдіяльності етнічної спільноти і її шкільництва. З цією метою часописи вели рубрики “Українська мова”, “Мовний куток”, “Слово педагога” (Методика і практика), “Батьки та діти” й ін., під якими друкувалися статті й про етнолінгвістичні особливості та суспільні функції української мови, процес її формування та збагачення, роль у протистоянні асиміляційним процесам і формуванні етнічної свідомості зарубіжних українців. З даного погляду варті уваги статті М.Ваврисевича, І.Головінського, Л.Домашевського, О.Калин, В.Луціва, Я.Мандюкової, Ю.Мокрія, С.Русової, Я.Рудницького, Є.Рослицького, та ін. Ці та інші публікації мали на меті переконати читачів періодичних видань, що оволодіння українською мовою допомагає українцям у діаспорі зберегти власну ідентичність, збагатитися скарбами вітчизняної культури і, зрештою, утвердитися як білінгви у соціумі країни проживання. Таку ж функцію виконували опубліковані в педагогічних часописах “Десять рідномовних заповідей для емігранта” І.Огієнка, добірки висловлювань видатних людей про рідну мову та її роль у житті людини, нації, суспільства. Доцільність їх опублікування зумовлена, як встановлено дослідженням, такими фактами: у 1991 менше 40% українців Канади знали українську мову, для 60% із них рідною стала англійська мова, тільки 10% українців уживають у побуті і вдома українську мову. Це спонукало авторів педагогічних видань і надалі цікавитися проблемою збереження рідної мови та забезпечення їй перспективи в діаспорі, вишукувати шляхи й засоби її розв’язання.

Доведено, що проблему рідної мови в діаспорі українська педагогічна преса розв’язувала однозначно: спочатку рідна (українська) мова вдома, а згодом англійська чи французька в школі, бо інакше двомовне навчання перетвориться в одномовне навчання державною. Користуватися нею доцільно в українській родині, товариствах і рідній школі, англійською на роботі, в школі, у мішаному товаристві. Такий підхід, на думку видавців педагогічних часописів, найбільш корисний для української спільноти в Канаді, що є поліетнічною, полікультурною державою.

У ході дослідження з’ясовано, що педагогічна преса канадських українців широко висвітлювала діяльність українських громадських товариств, і в першу чергу освітянських, у розбудові рідномовного шкільництва. Зокрема, журнал „Учительське Слово” популяризував проведення організованих ними науково-методичних конференцій, на яких обговорювалися актуальні проблеми розвитку національної освіти й виховання, підвищення науково-методичного рівня педагогічного процесу, налагодження співпраці між школою, батьками, церквою, молодіжними організаціями, публікував прийняті на них резолюції та звернення.

Часопис „Рідношкільник” систематично інформує своїх читачів про діяльність громадських інституцій, що входили до Конгресу Українців Канади, у розбудові рідномовного шкільництва (проведення семінарів і конференцій, налагодження співпраці між школою, батьками, церквою та молодіжними товариствами, організація листування між школярами Канади й України та обміну учнівськими делегаціями, показові лекції (уроки) для вчителів рідних шкіл і курсів українознавства), висвітлює роботу рідних шкіл і курсів українознавства у навчанні й вихованні молодої генерації зарубіжних українців. Водночас журнал звертає увагу і на проблеми та упущення в діяльності, КУК, зокрема, відсутність освітянських секцій на окремих конгресах КУК, байдужість до стану рідного шкільництва та рідної мови в Канаді з боку певної частини етнічної громади.

Журнал „Життя і Школа”, прагнучи сприяти розбудові рідномовного шкільництва, вміщує як коротенькі інформаційні замітки про роботу окремих навчальних закладів, так і глибоко аналітичні статті про стан і перспективи розвитку української освітньої системи в Канаді на певному етапі її історії. Типовими зразками таких публікацій є статті „Рідна Школа при церкві царя Христа в Лондоні, Онтаріо”, „Школи українознавства (Рідні школи) та їх ролі”, в яких висвітлюються різноманітні аспекти розвитку й проблеми діяльності системи національної освіти й виховання українців у діаспорі.

У дослідженні підкреслюється важлива роль часопису „Відгукніться” в консолідації зусиль світового українства для розбудови рідномовного шкільництва в країнах поселення. На його сторінках постійно друкуються основні документи Світової Координаційної Виховно-Освітньої Ради, створеної в 1967р. на першому Світовому Конгресі Вільних Українців, статті про її діяльність, про ті проблеми, що постали перед системою національної освіти й виховання українців Канади в досліджуваний період (зміна поколінь учителів та учнів, слабке володіння школярами українською мовою, недостатній емоційний зв'язок молодого покоління з Україною, відсутність необхідної фінансової підтримки) та пошуки шляхів їх розв'язання (позитивна підтримка громади, збільшення кількості учнів у рідних школах і на курсах українознавства, належне дидактичне забезпечення навчального процесу, підготовка кваліфікованих учителів українознавчих дисциплін, поїздки дітей в Україну).

Встановлено, що автори педагогічних часописів розглядають шкільництво як одну з найголовніших ділянок організованого громадського життя української діаспори в Канаді, важливий чинник її самоідентифікації та життєдіяльності. Сьогодні воно виступає не тільки як засіб збереження національної свідомості поколінь, народжених поза межами України, але й система, здатна забезпечити реалізацією ідеї активного світового українства.

У другому розділі – „Освітянська преса про особливості педагогічного процесу в українському шкільництві Канади” – аналізуються публікації, в яких розкриваються теоретичні аспекти та досвід організації навчально-виховного процесу в освітній системі українців Канади.

Дослідженням встановлено, що на початку другої половини ХХ ст. українське шкільництво в Канаді сформувалося як чітка система, до якої ввійшли дошкільні дитячі заклади, рідні школи різних видів і типів, курси українознавства. КУК розгорнув цілеспрямовану роботу щодо спрямування її діяльності в одне русло і на спільній методичній основі. З цією метою вироблено єдині навчальні плани та робочі програми з українознавчих дисциплін.

Найбільш масовою й основною ланкою національної освіти канадських українців у досліджуваний період були рідні школи. Навчальний план визначив їх статус і структуру, організаційно-методичні засади навчально-виховного процесу. Єдині робочі програми чітко регламентували відповідно до навчального плану зміст дисциплін, розподіл навчального матеріалу, визначили мету, основні завдання й форми роботи вчителя. Однак проведений аналіз засвідчує, що не всі рідні школи скористалися цими документами, що й зумовило проблеми в їх діяльності.

У ході дослідження виявлено, що в рідних школах найголовнішою стала проблема організації навчально-виховного процесу, оскільки працювали вони 2-3 рази на тиждень по 3-4 години у вечірній час або відповідно у вихідний день, навчались у них учні різного віку і до того ж після занять у державних школах.

Автори публікацій стверджують, що це спонукало вчителів бути особливо уважними в формуванні змісту, виборі методів навчання й обсягу навантаження таких дітей. Забезпечити нормальне функціонування рідних шкіл можна тоді, коли вони діятимуть вунісон із державними і в них здобуватимуть українознавчу освіту учні 6-14-річного віку протягом 5-6 годин на тиждень. Навчальний процес у рідній школі повинен навчити учня думати, діяти самостійно, відповідально ставитись до своєї праці, знаходити шлях для досягнення мети.

Досліджено, що автори педагогічних видань розкривали в своїх статтях методику проведення навчальних занять. Запорукою успішної праці вчителя вони вважали належне визначення мети й обсягу лекції (уроку), плановість у висвітленні теми, обсяг і дозування навчального матеріалу, темп його викладу, використання допоміжних демонстраційних засобів, силу голосу вчителя, його міміку і жести, культуру мовлення, способи задавання запитань, індивідуальний підхід до учнів. Ефективним чинником навчання канадські педагоги визнають безпредметову (глобальну) систему, яка передбачає інтегративне вивчення, особливо в початковій школі, окремих тем, життєвих явищ, подій і фактів, у процесі якого учень засвоює деякі відомості (географічні, історичні, природничі) про них і, крім того, вчиться говорити, читати, писати, рахувати, малювати і т.п. Такий підхід відповідає психічним і віковим особливостям дитини, яка в цей період життя оперує конкретними (наявними), а не абстрактними (узагальненими) поняттями.

У дослідженні з'ясовано, що українська педагогічна преса Канади звертала особливу увагу на організацію навчального процесу в зведених (об'єднаних) класах рідних шкіл, яких з кожним роком через брак учнів і вчителів ставало все більше. Автори публікацій пропонували розробляти для кожного класу річні плани з місячним розподілом навчального матеріалу, використовувати на заняттях різні види завдань (складання оповідань, читання тексту і поділ його на частини, відповіді на запитання до тексту, переказ епізоду оповідання, виправляння помилок у тексті, читання поезій і т.д.) і форм роботи (збірна, індивідуальна, самостійна).

Аналіз засвідчує, що педагогічна преса канадських українців не обійшла увагою й організацію самостійної навчальної роботи учнів у позашкільний час, яка забезпечує засвоєння знань і навичок, отриманих на уроці, а також сприяє підвищенню активності й ініціативи школярів у процесі навчання. Основними видами її визнано систему консультаційних годин (індивідуальних і групових) під керівництвом учителя в школі, самостійну роботу учнів у шкільних бібліотеках і навчальних кімнатах, заняття в предметних гуртках (літературному, географічному, музичному, співочому, драматичному) тощо.

На основі аналізу джерельної бази стверджується, що педагогічні часописи систематично друкували статті науково-методичного характеру, в яких розкривалася методика викладання окремих українознавчих дисциплін чи навіть тем, висвітлювався передовий педагогічний досвід.

Встановлено, що автори публікацій звертають увагу рідномовних учителів на різні підходи до навчання дітей української мови в школах України (тут діти змалку виростають у рідномовному оточенні) і Канади (діти здебільшого змалку перебувають у англомовному середовищі і приходять до рідної школи без знання материнської мови). За їх переконанням, у діаспорі, на відміну від традиційного граматичного, аналітико-синтетичного методу навчання мови, більш ефективні такі методи: зорово-слуховий (учні сприймають навчальний матеріал поетапно: спершу слухають нову для них мову, далі усвідомлюють почуте, повторюють його і, нарешті, творчо застосовують в усному й писемному мовленні), розмовний (усні діалоги на теми повсякденного життя, протягом другого і третього року навчання – розмови на теми з історії та географії України, літератури й мистецтва і лише після цього опрацювання текстів, нарисів, оповідань), слухо-розмовний (слухати і розуміти прослухане, повторювати почуте, читати лише потім писати), цілісний або словесний (учень засвоює речення в цілому, а згодом за допомогою слухового аналізу пізнає його складів), сугестопедії або самосугестопедії (включення в процес навчання мови чинників, що збуджують емоційний стан людини – музика, живопис, танці, ігри, міміка, жести, драматизація і ін.). Численні публікації розкривають методику застосовування даних методів у практиці рідношкільних учителів Канади.

У процесі дослідження з’ясовано, що в публікаціях педагогічної преси представлений також досвід викладання української літератури в рідних школах і на курсах українознавства. Зокрема, автори статей О.Копач, А.Горохович розкривають багатоаспектну функцію художньої літератури як шкільного предмета, її потужний виховний потенціал, активну роль у підвищенні мовної культури учнів, збагаченні їх словникового запасу.

Доведено, що українські педагогічні часописи Канади приділяли значну увагу вивченню історії України в системі рідномовного шкільництва, оскільки вважали її головним чинником формування національно свідомих членів української спільноти. Досвід її викладання розкрито в статтях В.Вериги, М.Гнатишака, В.Дідюка, А.Жуковського, В.Луціва, М.Терлецького та інших педагогів.

Досліджено, що українсько-канадська педагогічна преса висвітлювала також досвід викладання в рідних школах і на курсах українознавства географії України, мета якої дати діаспорній молоді не тільки знання про Україну – предметний аспект, але й розбудити в неї любов і пошану до України – виховний аспект. Різноманітні методичні підходи до реалізації даної мети на уроках та в позаурочний час аналізують у своїх статтях І.Безручко, А.Жуковський, П.Лебедів.

На основі аналізу джерельної бази стверджується, що публікації педагогічної преси досліджуваного періоду позитивно впливали на організацію навчального процесу в системі рідномовного шкільництва канадських українців, дидактичну озброєність її учителів.

У третьому розділі – „Педагогічна преса про кадрове забезпечення українського шкільництва в Канаді” – досліджено проблему формування педагогічного корпусу системи рідномовної освіти й виховання канадських українців.

У дисертаційному дослідженні доведено, що на початку 1950-х рр. перед українським шкільництвом у Канаді гостро постала проблема підготовки педагогічних кадрів, оскільки йому потрібен був не просто вчитель, а висококваліфікований педагог – учитель-патріот, спроможний передати своїм вихованцям знання рідної мови та інших українознавчих предметів, виховати їх національно свідомими українцями й відданими громадянами країни проживання.

Встановлено, що українська педагогічна преса Канади в досліджуваний період приділяла постійну увагу формуванню особистості вчителя рідномовного шкільництва, виробленню його професіограми, підвищенню фахової майстерності, створенню належних умов для професійної самореалізації. У численних публікаціях підкреслювалося, що праця вчителя в рідній школі надзвичайно важлива, оскільки він несе відповідальність за її результати перед своїми учнями, українською спільнотою і перед самим Богом. Саме тому його має характеризувати висока національна свідомість, духовність, любов до своєї професії і дітей, глибокі професійні знання й педагогічна майстерність, володіння методикою викладання конкретних українознавчих дисциплін, досконале знання української літературної мови, уміння опуститися до віку дитини і жити в дитячому світі. Адже від професійної майстерності вчителя, його самовідданості в праці часто залежав режим роботи школи, її вид, специфіка навчально-виховного процесу, а також тривалість навчального року.

Як засвідчив проведений аналіз, автори публікацій одностайні в тому, що в праці вчителя найважливішими є його фахові знання та педагогічний досвід, але й чималу роль відіграють його зовнішній вигляд і поведінка в класі. Йдеться про одяг, вираз обличчя, міміку і жести, погляд і голос, поставу, що мають відображати внутрішню красу і високу духовність справжнього вчителя, який повинен бути ідеалом для молодої генерації зарубіжних українців.

Установлено, що педагогічна преса українців Канади постійно сприяла розв’язанню проблем кадрового забезпечення рідномовного шкільництва та підвищення кваліфікації його учителів. У статтях і повідомленнях, аналізувалися шляхи та форми вдосконалення професійної компетенції рідношкільних учителів (науково-методичні конференції, шкільні конференції, учительські семінари, семінари-практикуми, показові лекції, літні курси вчителів), висловлювались пропозиції та побажання щодо їх урізноманітнення та підвищення організаційно-методичного рівня. Ефективність цих заходів зумовлена тим, що вони знайомили вчителів рідних і державних шкіл з уніфікованими програмами та підручниками, навчальними посібниками і новітніми технічними засобами навчання, сучасними методиками й інноваційними технологіями викладання українознавчих дисциплін, сприяла обміну передовим педагогічним досвідом і налагодженню ділових стосунків між учителями та школами різних провінцій Канади.

Отже, на основі дослідження джерельної бази з’ясовано, що публікації педагогічної преси канадських українців допомагали організаторам українського шкільництва у формуванні вчительського корпусу, зростанні його професійного потенціалу, посиленні впливу на всі галузі життєдіяльності етнічної спільноти та її майбутнього в Канаді.

Результати проведеного історико-педагогічного дослідження дають підстави для таких висновків:

1. Етнокультурні процеси, що відбувалися в українській спільноті Канади після другої світової війни, забезпечили формування системи рідномовного шкільництва, до якої на початку 1950-х рр. увійшли дошкільні дитячі заклади, рідні школи та курси українознавства. Завершували її українознавчі інституції, що функціонували в канадських університетах. Розвиток системи національної освіти і виховання зарубіжних українців зумовив потребу в забезпеченні її кваліфікованими педагогічними кадрами, озброєнні їх найновішими досягненнями педагогічної теорії та практики, передовим професійним досвідом, ефективними методами і засобами навчання молодого покоління рідної мови як основи функціонування етнічного шкільництва. Ці потреби, а також консолідація української громади в динамічну, соціально активну спільноту, налагодження культурно-освітнього життя, ініціативна подвижницька праця окремих педагогів, зокрема І.Боднарчука, В.Луціва, Є.Рослицького та ін., стали головними передумовами зародження і розвитку в Канаді української педагогічної преси, яка впродовж досліджуваного періоду сформувалася як самобутнє соціально-педагогічне явище й утвердилася як важливий фактор еволюції національного шкільництва канадських українців.

Початки української педагогічної преси в Канаді пов’язані з виходом журналів “Учительське Слово” (1955-1958рр.) та “Рідна школа” (1958-1963рр.), які активізували розвиток освіти й виховання зарубіжних українців і зумовили появу інших педагогічних часописів („Життя і Школа” – 1963р., „Тема” – 1968р, „Рідношкільник” – 1978р, „Відгукніться” – 1989р), що виходять і в новому столітті, „Український учитель в Канаді” (1979-1984рр.). Встановлено, що умови їх діяльності були досить складними (бракувало коштів, кваліфікованих авторів, відповідної поліграфічної бази, передплатників і т.д.), але вони успішно виконували роль активатора педагогічної думки в українському зарубіжжі, сприяли розбудові національної системи освіти й виховання українців у Канаді.

2. Встановлено, що провідними темами публікацій української педагогічної преси Канади в досліджуваний період були:

· утвердження ідей про визначальну роль навчання української мови як основи розвитку рідномовного шкільництва в умовах діаспори і провідного чинника забезпечення життєдіяльності етнічної спільноти в полікультурному соціумі; відстоювання думки про необхідність формування у свідомості школярів потреби вивчення материнської мови, використання задля цього ефективних форм, методів, засобів і прийомів її навчання в системі національної освіти й виховання зарубіжних українців;

· відображення боротьби за поступ рідної школи, яка закладає основи українознавчої освіти й національного виховання, сприяє формуванню етнічної свідомості, патріотичних і громадських почуттів молодого покоління українців; забезпечення рідномовних учителів науково-дидактичними і навчально-методичними посібниками та рекомендаціями з метою вдосконалення педагогічного процесу в українському шкільництві, використання інноваційних підходів до його організації, особливо в “зведених” (об’єднаних) класах початкових шкіл у сільській місцевості, та передового педагогічного досвіду у навчанні українознавчих дисциплін (рідної мови, української літератури, історії та географії України);

· розвиток демократичних засад народної педагогіки, ідей вітчизняних і зарубіжних учених і педагогів-практиків у підході до навчання і виховання молодого покоління українців, які народилися в поліетнічному соціумі країн проживання й українську мову вивчають здебільшого уже як другу або й іноземну, а про Україну як батьківщину своїх рідних знають лише з розповідей людей старшого покоління та навчальних занять у рідній школі і через це вимагають особливої уваги та відповідних педагогічних методів і прийомів;

· утвердження гуманістичного характеру професії рідношкільного вчителя і його високого покликання – втілювати в собі все найкраще, що здобуто людством у формуванні особистості педагога, бути взірцем для своїх вихованців, уміло передавати їм знання, виробляти уміння і навички, формувати у них здатність до самоосвіти і самовдосконалення, розвитку творчих здібностей, плекати любов до материнської мови, культури українського народу; сприяти утвердженню українства у світовому просторі.

3.У процесі дослідження з’ясовано, що домінуючими серед публікацій педагогічної преси були теоретичні статті, присвячені проблемам ролі і функцій української мови в житті людини і народу. В них наголошується, що мова є головною ознакою окремого етносу, вона відкриває шлях до його духовних скарбів, допомагає українцям у діаспорі зберегти власну ідентичність, самоствердитися як білінгв у соціумі країни проживання; наголошується на необхідності її вивчення і труднощах навчання в умовах іншомовного оточення.

Встановлено, що у статтях науково-методичного характеру висвітлюються загальні питання організації навчання української мови в рідній школі, вимоги до навчальних занять, основні форми їх проведення, висвітлено досвід рідношкільних учителів у вивченні на лекціях (уроках) мови окремих тем, застосуванні при цьому різних методів і прийомів, що забезпечують успішну співпрацю вчителя і учнів, аргументовано переваги інноваційних методик у мовній освіті.

4. Виявлено, що освітянські видання українців Канади для підвищення якості навчально-виховного процесу в рідних школах і рівня педагогічної майстерності вчителів широко висвітлювали досвід його організації на основі єдиного навчального плану і типових робочих програм з усіх українознавчих дисциплін, що сприяло створенню спільного етноосвітнього простору канадських українців, особливу увагу звертали на забезпечення навчального процесу в першому класі, де закладаються основи майбутнього розвитку особистості учня, його українознавчої освіти та національної свідомості.

Аналіз публікацій дає підстави стверджувати, що українсько-канадські педагоги розглядають навчання й виховання в рідній школі як єдиний процес, що має на меті сформувати особистість українця-патріота й українця-громадянина Канади; засобами її досягнення є чітка організація навчальних занять, висока професійна компетентність учителя, врахування індивідуальних особливостей школярів, об’єктивне оцінювання їх навчальних досягнень, ефективна позаурочна, зокрема, гурткова робота.

5. На основі аналізу публікацій педагогічної преси розкрито зміст поглядів педагогів української діаспори на