НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
БРАНІЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
УДК 349.42: 63.007.2
ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ
СПЕЦІАЛІСТІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА
Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Харків – 2006
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Національного аграрного університету Кабінету Міністрів України.
Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Янчук Василь Зіновійович, Національний аграрний університет, завідувач кафедри аграрного, земельного та екологічного права, академік АПрН України.
Офіційні опоненти –
доктор юридичних наук, професор Статівка Анатолій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри аграрного права;–
кандидат юридичних наук, доцент Земко Алла Михайлівна, Луцький державний технічний університет, доцент кафедри філософії.
Провідна установа – Одеський юридичний інститут Харківського Національного університету внутрішніх справ, кафедра цивільного та трудового права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Одеса.
Захист відбудеться 23 червня 2006 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.
Автореферат розісланий 16 травня 2006 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради І.В.Спасибо-Фатєєва
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Конституція України проголосила її демократичною державою, визнавши при цьому людину найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це зумовлює необхідність дослідження прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства через призму конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Загальновідомо, що продовольча безпека є пріоритетним напрямом діяльності держави поряд з геополітичною, економічною, енергетичною безпекою нашої країни. Особливу роль у вирішенні цього питання відіграє сільське господарство як складова частина економіки України. Ефективність сільськогосподарського виробництва залежить не тільки від природних, кліматичних та інших умов, а, насамперед, від його кадрового забезпечення, тобто від спеціалістів сільського господарства. Принципові зміни в суспільстві, викликані зміною державного устрою та переходом до ринкової економіки, впровадження на селі нових форм господарювання спричинили також і зміни у правовому становищі працівників сільського господарства, в тому числі і спеціалістів сільського господарства, що потребує негайного дослідження.
За період незалежності України теоретичні розробки в галузі аграрного права були спрямовані на дослідження правового становища нових форм господарювання на селі. Однак не торкнулися дослідження правового становища працівників сільського господарства і, відповідно, теоретичного осмислення діяльності спеціалістів сільського господарства в умовах ринкової економіки.
За останні роки спостерігається відтік спеціалістів сільського господарства. Плинність серед зазначеної категорії працівників сягнула 31 відсотка. У молодих фахівців, які отримали сільськогосподарські спеціальності, відсутнє бажання працювати за спеціальністю. Серед чинників, що впливають на зазначені процеси, можна виділити як політичні (відсутність єдиної державної політики, спрямованої на підвищення ролі спеціалістів при веденні сільськогосподарського виробництва), економічні (серед усіх галузей економіки України середня заробітна плата в сільському господарстві найнижча), так і соціальні (відсутність на селі закладів культури, медичних закладів, дошкільних освітніх закладів тощо).
Вищезазначені аспекти зумовлюють актуальність та необхідність комплексного дослідження правового становища спеціалістів сільського господарства на сучасному етапі.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці відомих вітчизняних учених-правознавців у галузі аграрного права, зокрема С.Ф. Василюка, О.О. Погрібного, В.І. Семчика, А.М. Статівки, Н.І. Титової, В.Ю. Уркевича, В.І. Федоровича, В.З. Янчука та інших. Виходячи із комплексного характеру дисертаційного дослідження, в роботі також використовувалися праці радянського періоду, зокрема Г.Ю. Бистрова, І.Г. Браги, Ю.О. Вовка, М.І. Козиря, М.С. Сахіпова, М.В. Сторожева, Г.В. Чубукова, К.А. Шайбекова та інших.
Багатогранність категорії “правове становище спеціалістів сільського господарства” зумовила також використання праць відомих науковців у сфері теорії права (С.С. Алексєєва, С.М. Братуся, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, М.Г. Матузова, В.С. Нерсесянца, О.Ф. Скакун, Ю.С. Шемшученко та ін.) та трудового права (М.Й. Бару, Р.І. Кондратьєва, Р.З. Лівшиця, Л.О. Сироватської, Н.М. Хуторян та ін).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає основним напрямам державної політики у сфері підвищення ефективності сільського господарства, в контексті проведення аграрної реформи. Робота виконана відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України”. Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U002510), а також планами та програмами наукової та педагогічної роботи юридичного факультету, кафедри аграрного, земельного та екологічного права Національного аграрного університету.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей та закономірностей правового регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства, їх правового становища, визначення їх місця та ролі при здійсненні сільськогосподарського виробництва, з’ясування прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства.
Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі задачі:
- охарактеризувати юридичну природу категорії “правове становище спеціалістів сільського господарства”, визначити структуру та сформулювати поняття;
- дослідити правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства;
- розкрити сутність організаційно-правових підстав набуття статусу спеціаліста сільського господарства;
- провести аналіз прав та обов’язків спеціалістів сільського господарства;
- виявити особливості юридичної відповідальності спеціалістів сільського господарства;
- проаналізувати законодавчі та локальні нормативно-правові акти, які регулюють діяльність спеціалістів сільського господарства;
- розробити рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення законодавства, яке регулює діяльність спеціалістів сільського господарства.
Об’єктом дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають та функціонують при здійснені діяльності спеціалістами сільського господарства, реалізації належних їм прав та обов’язків.
Предметом дослідження є норми законодавчих та локальних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність спеціалістів сільського господарства, визначають механізм реалізації та захисту їх прав та обов’язків.
Методи дослідження. Методологічною основою проведеного дослідження слугував загальнонауковий діалектичний метод наукового пізнання, метод системного аналізу. Результати дослідження також отримано за допомогою таких методів наукового пізнання:
- історичний метод покладено в основу дослідження правового становища спеціалістів сільського господарства на різних історичних етапах;
- за допомогою порівняльно-правового методу виявлялися загальні риси і характерні особливості прав та обов’язків спеціалістів сільського господарства та аналізувалася наукова література;
- функціонально-правовий метод виступив основою дослідження ефективності норм законодавчих та локальних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність спеціалістів сільського господарства;
- структурно-функціональний метод використовувався для характеристики окремих елементів категорії “правове становище спеціалістів сільського господарства”;
- формально-логічний метод сприяв формулюванню визначення “правове становище спеціалістів сільського господарства” та ін.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в незалежній Україні комплексним науковим дослідженням правового становища спеціалістів сільського господарства, їх діяльності в умовах ринкового господарювання.
У результаті проведеного дослідження отримано наукові результати, сформульовано положення, що виносяться на захист:
1. Знайшли подальший розвиток, а також запропоновані нові наступні теоретичні визначення:
а) правове становище спеціалістів сільського господарства – це складна юридична категорія, яка відображає реальний стан об’єктивної дійсності та за допомогою норм права закріплює місце і роль спеціалістів сільського господарства у правовідносинах, наділяючи їх спеціальними правами та обов’язками, та забезпечує їх реалізацію, що є необхідним для виконання покладених завдань;
б) спеціалісти сільського господарства – особи, які здобули вищу або середню спеціальну освіту, а також особи, які здобули освіту за однією із загальних професій та працюють у сільськогосподарських підприємствах незалежно від виду організаційно-правової форми та форми власності, в результаті чого наділені спеціальною правосуб’єктністю;
в) правові гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства – сукупність закріплених на законодавчому та локальному рівнях у нормах права умов, засобів і способів, які забезпечують юридичну можливість реалізації прав та обов’язків, а також їх охорону та захист у випадку порушення;
г) позитивна відповідальність спеціалістів сільського господарства – це виконання закріплених правовими нормами юридичних обов’язків, яке реалізується в правомірній поведінці зазначеної категорії суб’єктів правовідносин;
д) ретроспективний вид юридичної відповідальності – це закріплений у правових нормах обов’язок спеціаліста сільського господарства відповідати за свої вчинки шляхом перетерпіння негативних наслідків як майнового, так і особистого характеру;
е) загальна (абстрактна) правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства – це юридичні можливості будь-якої особи, яка наділена статусом спеціаліста сільського господарства, мати певні права та обов’язки і своїми діями їх реалізовувати;
є) індивідуальна (персоніфікована) правосуб’єктність – це юридичні можливості конкретно-визначеного спеціаліста сільського господарства мати відповідний комплекс прав та обов’язків і своїми діями їх реалізовувати.
2. Уточнено елементний склад категорії “правове становище спеціалістів сільського господарства”: правосуб’єктність як передумова виникнення правового статусу; правовий статус (основа правового становища), який включає в себе права, обов’язки та гарантії їх реалізації; юридична відповідальність – звіт суб’єкта за свою діяльність.
3. Уперше в науці аграрного права обґрунтовано положення про те, що набуття статусу спеціаліста сільського господарства та виникнення спеціальної правосуб’єктності відбувається одночасно. Умовами настання такого моменту є: 1) здобуття відповідної освіти і 2) виникнення аграрно-трудових правовідносин. Спеціальна правосуб’єктність може бути загальна (абстрактна) та індивідуальна (персоніфікована).
4. Подальшого розвитку отримала концепція “вузької сфери дії” трудового права і стверджується про існування інституту “аграрно-трудових правовідносин”. Аграрно-трудові правовідносини спеціалістів сільського господарства виникають у разі:
- зайняття особою, після здобуття відповідної освіти, господарською діяльністю аграрного спрямування із створенням аграрних підприємств, функціонування яких пов’язане з безпосередньою трудовою діяльністю їх членів (ведення фермерського господарства), а також ведення особистого селянського господарства;
- виявлення волі особи на вступ до аграрного кооперативного підприємства (факт членства);
- укладення трудового договору між особою, яка закінчила відповідний навчальний заклад, і аграрним підприємством.
5. Запропоновану нову класифікацію прав та обов’язків спеціалістів сільського господарства. За природою виникнення та характером вони поділяються на:
а) конституційні права і обов’язки, які є визначальними і системоутворюючими;
б) права і обов’язки, обумовлені специфікою організації праці (до якої можна віднести організаційні, майнові, соціальні, фінансові тощо);
в) права і обов’язки, які обумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва та відповідними завданнями і функціями, в основу градації яких покладено фах працівника (загальні і професійні; серед професійних виділяємо “організаційно-технологічні права та обов’язки” і “права та обов’язки спеціалістів сільського господарства щодо проведення аграрної та земельної реформ”).
6. Додатково аргументується положення, що спеціалісти сільського господарства за вчинення правопорушень притягуються до “аграрно-правової відповідальності”, норми якої складають комплексний міжгалузевий інститут, до якого входять такі види відповідальності: дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність, адміністративна відповідальність, цивільна відповідальність, кримінальна відповідальність. Особливість аграрно-правової відповідальності спеціалістів сільського господарства полягає в тому, що вони виступають спеціальними суб’єктами, які наділені повноваженнями службової особи.
7. Висувається ідея створення “Всеукраїнського об’єднання спеціалістів сільського господарства”, що сприяло б: відповідній співпраці з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, насамперед з метою покращання правового регулювання діяльності спеціалістів; захисту та відновленню порушених прав спеціалістів сільського господарства, адже загальновідомою є істина, що “один в полі не воїн”; можливості законотворчої ініціативи та представленню своїх інтересів при прийняті нормативно-правових актів у всіх органах державної влади та на всіх рівнях місцевого самоврядування.
8. Сформульовано окремі науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового регулюванню діяльності спеціалістів сільського господарства, зокрема пропонується прийняти Закон України “Про спеціалістів сільського господарства”, оскільки діяльність зазначеної категорії характеризується певними особливостями, які необхідно врахувати в окремому нормативно-правовому акті.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані як при удосконаленні законодавчих, так і підзаконних нормативно-правових актів, які регламентують діяльність не тільки спеціалістів сільського господарства, а й інших категорій працівників. Певні положення рекомендується використовувати у практичній діяльності при розробці локальних нормативно-правових актів аграрних підприємств.
Отримані висновки, положення та пропозиції є певним внеском в теорію аграрного права і можуть слугувати підставою для подальших теоретичних та практичних досліджень. Одержані результати можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу “Аграрне право”, а також при підготовці підручників, навчальних посібників, курсу лекцій, методичних рекомендацій з аграрного права для студентів юридичних та аграрних навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження були обговорені на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету та апробовані в навчальному процесі юридичного факультету Національного аграрного університету.
Основні теоретичні положення, висновки і практичні рекомендації дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на наступних наукових конференціях: Третій Міжнародній конференції “Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень – відповіді на світові проблеми якості і безпеки сільськогосподарської і харчової продукції” (м. Київ, 2003р.); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 2004р.); Державній науковій конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (м. Біла Церква, 2004р.); Міжнародній науковій конференції студентів і аспірантів “Проблеми розвитку законодавства і правозастосовчої практики” (м. Мінськ, 2004р.); Міжнародній науково-теоретичній конференції, присвяченої 80-річчю з дня народження доктора юридичних наук, професора, академіка АПрНУ, Заслуженого діяча науки і техніки України В.З. Янчука “Стан та перспективи розвитку аграрного права” (м. Київ, 2005р.); ІІ Міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк 2005р.).
Публікації. Сформульовані в дисертації наукові положення висновки та пропозиції відображено в 10 наукових публікаціях, з яких 5 статей у фахових виданнях та 5 тез доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які містять 8 підрозділів та 4 пункти, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 202 сторінки, з них список використаних джерел 23 сторінки, що налічує 248 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, характеризується ступінь її дослідження в спеціальній літературі, визначаються мета та завдання, об’єкт, предмет. Зазначається науково-методологічна основа проведеного дослідження. Розкривається наукова новизна та практичне значення роботи, особистий внесок здобувача, а також формулюються положення, що виносяться на захист.
У Першому розділі “Правове становище спеціалістів сільського господарства як юридична категорія”, що складається з трьох підрозділів, розглянуто категорію “правове становище”, визначено характерні ознаки спеціалістів сільського господарства як суб’єктів аграрних правовідносин та проаналізовано чинне законодавство, що регламентує діяльність спеціалістів сільського господарства.
У Підрозділі 1.1. “Поняття правового становища спеціалістів сільського господарства” розкрито юридичну сутність категорії “правове становище”, виявлено елементи, які входять до структури даної юридичної категорії.
Дослідження теоретичних здобутків розуміння категорії “правове становище” дало можливість зробити висновок про існування двох підходів до тлумачення даного правового явища. Підхід перший. Група дослідників (М.Г. Матузов, Л.Д. Воєводін, О.Ф. Скакун) дотримуються думки, що категорії “правове становище” і “правовий статус” тотожні, визначаючи при цьому правове становище (статус) як “збірну” категорію, яка закріплює всі легальні засоби і способи, що визначають фактичне положення особи в суспільстві. Такий підхід, на нашу думку, має надто складну структуру, яка дещо обтяжена великою кількістю структурних елементів, та утруднює чітке визначення серцевини даної категорії. Тому, автор поділяє думку другої групи дослідників (М.В. Вітрук, В.О. Кучинський, О.А. Лукашева), які розмежовують поняття “правове становище” і “правовий статус”. У процесі виконання дисертаційного дослідження визначено структурні елементи правового становища спеціалістів сільського господарства і зроблено висновок, що основним елементом правового становища спеціалістів сільського господарства є правовий статус, до якого включаються права, обов’язки та гарантії їх реалізації, а також правосуб’єктність як передумова виникнення правового статусу та юридична відповідальність – як звіт суб’єкта за свою діяльність.
Дослідивши правову природу та виявивши структурні елементи, дисертант, спираючись на сучасні тенденції розвитку теорії аграрного права, формулює поняття правового становища спеціалістів сільського господарства. Правове становище спеціалістів сільського господарства визначається як складна юридична категорія, яка відображає реальний стан об’єктивної дійсності та за допомогою норм права закріплює місце і роль спеціалістів сільського господарства у правовідносинах, наділяючи їх спеціальними правами і обов’язками, та забезпечує їх реалізацію, що є необхідним для виконання покладених завдань.
У підрозділі 1.2. “Спеціалісти сільського господарства, як суб’єкти аграрних правовідносин” досліджуються теоретичні положення, що дозволять визначити коло осіб, які відносяться до спеціалістів сільського господарства, та виявити характерні ознаки, притаманні їм як суб’єктам аграрних правовідносин.
Проведене дослідження є підставою для висновку про те, що спеціалістами сільського господарства є особи, які здобули вищу або середню спеціальну освіту, а також особи, які здобули освіту за однією із загальних професій та працюють у сільськогосподарських підприємствах незалежно від виду організаційно-правової форми та форми власності, в результаті чого наділені спеціальною правосуб’єктністю.
Стверджується, що спеціалісти сільського господарства є суб’єктами внутрішньогосподарських аграрних правовідносин, оскільки з набуттям статусу спеціаліста сільського господарства наділяються спеціальною компетенцію. Підкреслюється, що спеціаліст сільського господарства не може виступати суб’єктом зовнішніх аграрних правовідносин. Видом внутрішніх аграрних правовідносин, де в повною мірою реалізується спеціальна правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства, є трудові правовідносини. Беручи до уваги те, що у трудових правовідносинах правоздатність невід’ємна від дієздатності і те, що спеціалісти сільського господарства реалізовують свої завдання, насамперед, у трудових відносинах, можна говорити про спеціальну правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства, виникнення якої пов’язане з наступними факторами 1) здобуття освіти та 2) виникнення аграрно-трудових правовідносин.
Спеціальна правосуб’єктність спеціалістів сільського господарства може бути загальна (абстрактна), яка визначається як юридичні можливості будь-якої особи, наділеної статусом спеціаліста сільського господарства, мати певні права та обов’язки і своїми діями їх реалізовувати. А також індивідуальна (персоніфікована) під якою розуміються можливості конкретно-визначеного спеціаліста сільського господарства мати відповідний комплекс прав та обов’язків та своїми діями їх реалізовувати. При цьому загальна (абстрактна) спеціальна правосуб’єктність спеціаліста сільського господарства є статичною. А індивідуальна (персоніфікована) спеціальна правосуб’єктність спеціаліста сільського господарства є категорією динамічною. Адже вона змінюється разом із фактичним положенням самого спеціаліста.
У підрозділі 1.3. “Законодавче забезпечення діяльності спеціалістів сільського господарства” автор дисертаційного дослідження аналізує стан сучасного нормативно-правового регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства. Об’єктом аналізу слугували чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти.
Вагомим недоліком чинного законодавства, яке забезпечує регулювання трудових відносин в сільському господарстві, є те, що більшість актів відзначаються високим ступенем загальності і не містять чітких механізмів реалізації їх положень. При цьому відсутній єдиний акт, який би регулював трудові відносини в сільському господарстві. Наявність великої кількості нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини працівників сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, свідчить про диференціацію правового регулювання, що не сприяє покращанню правового регулювання.
Відсутність єдиного нормативно-правового акта, який би регулював діяльність спеціалістів сільського господарства, призводить до того, що права і обов’язки спеціалістів сільського господарства закріплюються частково, фрагментарно, досить часто таке закріплення відбувається через зазначення прав і обов’язків самих господарств, при цьому нормативно-правові акти не містять механізмів реалізації прав і обов’язків спеціалістів, а, відповідно, можна стверджувати, що вони носять декларативний характер. Не приділяється достатньої уваги закріпленню кваліфікованих кадрів у сільській місцевості.
Дисертант приходить до висновку про необхідність розроблення та прийняття комплексного нормативно-правового акта Закону України “Про спеціалістів сільського господарства”.
Другий розділ “Правовий статус спеціалістів сільського господарства – основа правового становища” містить три підрозділи, у яких досліджується момент набуття статусу спеціаліста сільського господарства, а також права і обов’язки та гарантії їх реалізації.
У підрозділі 2.1. “Організаційно-правові засади набуття статусу спеціаліста сільського господарства” досліджуються правові підстави здобуття особами освіти як необхідної передумови набуття статусу спеціаліста сільського господарства.
Автор приходить до висновку, що законодавство, яке регламентує порядок отримання освіти, потребує доопрацювання, особливо це стосується правовідносин, які виникають у зв’язку з направленням підприємствами осіб на навчання. Такі суспільні відносини повинні регулюватися за допомогою договірно-правового методу.
Аграрно-трудові відносини осіб, які здобули відповідну освіту, на наш погляд, можуть виникати у разі:
- зайняття особою, після здобуття відповідної освіти, господарською діяльністю аграрного спрямування із створенням аграрних підприємств, функціонування яких пов’язане з безпосередньою трудовою діяльністю їх членів (ведення фермерського господарства), а також ведення особистого селянського господарства;
- виявлення волі особи на вступ до аграрного кооперативного підприємства (факт членства);
- укладення трудового договору між особою, яка закінчила відповідний навчальний заклад, і аграрним підприємством.
Набуття статусу спеціаліста сільського господарства характеризується вольовою ознакою. Адже при створенні аграрних підприємств, при укладенні трудового договору і, тим паче, при вступі у члени аграрного підприємства кооперативного характеру особа здійснює волевиявлення.
Доведено, що моментом набуття особою, яка володіє комплексом спеціальних знань, тобто яка здобула відповідну освіту, статусу спеціаліста сільського господарства є момент виникнення аграрно-трудових правовідносин.
У підрозділі 2.2. “Права та обов’язки спеціалістів сільського господарства” здійснено дослідження критеріїв класифікації прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства, виділено конституційні права та обов’язки, а також права і обов’язки природа виникнення яких пов’язана з характером організації праці, а також права і обов’язки, які безпосередньо пов’язані з веденням сільськогосподарського виробництва.
До конституційних прав і обов’язків відноситься право на кваліфіковану працю. Для реалізації права на своєчасне одержання винагороди за працю пропонується закріпити положення, яке б змушувало при залученні до роботи спеціалістів сільського господарства поряд із закріпленням трудової функції визначати розмір оплати праці. У межах реалізації права спеціалістів на об’єднання обґрунтовується доцільність створення “Всеукраїнського об’єднання спеціалістів сільського господарства” з організаційними осередками у всіх регіонах.
До другої групи прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства належать ті, природа виникнення яких пов’язана з характером організації праці. У даному випадку неабиякий вплив на формування та обсяг прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства мають форма власності аграрного підприємства, його організаційно-правова форма тощо. Обсяг прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства, які є членами аграрних підприємств кооперативного типу, є ширшим, ніж у спеціалістів, які працюють за трудовим договором.
При дослідженні прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства, які безпосередньо пов’язані з веденням сільськогосподарського виробництва, велику роль відіграє фах працівника, який є системоутворюючим критерієм наділення спеціалістів правами та обов’язками. Таким чином, з’являються права і обов’язки працівників агрономічного профілю, права і обов’язки спеціалістів ветеринарної медицини тощо. При цьому слід розрізняти загальні права та обов’язки і професійні. Загальні – це права і обов’язки, якими наділяються спеціалісти як керівники господарських підрозділів. Під професійними розуміють права і обов’язки, якими наділяються спеціалісти як особи, які покликані ефективно здійснювати сільськогосподарське виробництво. Професійні права та обов’язки, в свою чергу, поділяються на “організаційно-технологічні права та обов’язки” та специфічну групу “права та обов’язки щодо проведення аграрної та земельної реформи”.
Дисертантом обґрунтовується необхідність прийняття саме Закону України “Про спеціалістів сільського господарства” як основного акта, спрямованого на регулювання діяльності зазначеної категорії осіб.
У підрозділі 2.3. “Гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства” охарактеризовано юридичні гарантії реалізації спеціалістами сільського господарства своїх прав та обов’язків.
Запропоноване визначення юридичних гарантій як сукупності закріплених на законодавчому та локальному рівнях у нормах права умов, засобів і способів, які забезпечують юридичну можливість реалізації прав та обов’язків, а також їх охорону та захист у випадку порушення.
Умови визначаються як певні вимоги, пропозиції, що були усно чи письмово обумовлені між сторонами, які утворюють певні програми, правила поведінки, на основі яких виникають обставини реальної дійсності, що дозволяють та забезпечують здійснення прав та виконання обов’язків, якими володіють суб’єкти правовідносин. Засоби і способи розглядаються як спеціальні дії (система дій), за допомогою яких реалізовуються права та обов’язки спеціалістів сільського господарства та здійснюється їх охорона та захист, які можуть здійснювати як безпосередньо спеціалісти сільського господарства так і інші суб’єкти правовідносин.
До засобів і способів реалізації прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства відносяться заходи морального та матеріального стимулювання. Підставою для застосування яких є якісно виконана робота. Заходи морального та матеріального стимулювання повинні визначатися і закріплюватися не тільки у локальних нормативно-правових актах, а також на законодавчому рівні.
Закріплення юридичних гарантій реалізації, охорони та захисту спеціалістами своїх прав і виконання покладених на них обов’язків відбувається на двох рівнях: законодавчому і локальному.
Третій розділ “Юридична відповідальність спеціалістів сільського господарства” складається з двох підрозділів та чотирьох пунктів.
У підрозділі 3.1. “Поняття та зміст юридичної відповідальності спеціалістів сільського господарства” проаналізовано різні підходи щодо розуміння юридичної відповідальності у науковій юридичній літературі.
Вказано на двоаспектне розуміння юридичної відповідальності. Автор поділяє думку про наявність та необхідність дослідження юридичної відповідальності як у позитивному, так і ретроспективному аспектах.
Зроблено висновок про те, що аграрному праву притаманний комплексний міжгалузевий інститут “аграрно-правової відповідальності”. Спеціалісти сільського господарства виступають суб’єктами, які можуть притягуватися до аграрно-правової відповідальності за наявності фактичної підстави – вчинення правопорушення. Автор стверджує, що до “аграрно-правової відповідальності” входять дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, цивільна та кримінальна відповідальність.
У підрозділі 3.2. “Ретроспективні види аграрно-правової відповідальності спеціалістів сільського господарства” аналізуються особливості притягнення спеціалістів сільського господарства до конкретних видів відповідальності. Аналіз природи виникнення цивільної відповідальності дає підстави стверджувати, що спеціалісти сільського господарства як службові особи не є суб’єктами даного виду аграрно-правової відповідальності.
У пункті 3.2.1. “Дисциплінарна відповідальність спеціалістів сільського господарства” розглядаються підстави, за наявності яких здійснюється притягнення спеціалістів до зазначеного виду відповідальності. Автор приходить до висновку, що порушення трудових обов’язків, які закріплені в установчих документах (статутах), є підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності. На основі аналізу зарубіжної та вітчизняної юридичної літератури, нормативно-правових актів дисертант, пропонує у Законі України “Про спеціалістів сільського господарства” закріпити положення, за яким до спеціалістів сільського господарства можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження, догана, звільнення із займаної посади, попередження про виключення з членів кооперативу, виключення з членів кооперативу. Останні два види дисциплінарних стягнень можуть застосовуватися тільки до спеціалістів – членів сільськогосподарських кооперативних підприємств.
У пункті 3.2.2. “Матеріальна відповідальність спеціалістів сільського господарства” автор, розглядаючи матеріальну відповідальність як родове поняття, з’ясував, що матеріальна відповідальність працівників сільського господарства виступає видом, а матеріальна відповідальність спеціалістів – підвидом. Підставою притягнення спеціалістів сільського господарства до матеріальної відповідальності є вчинення ними аграрно-трудового майнового правопорушення, під яким потрібно розуміти невиконання чи неналежне виконання спеціалістами своїх трудових обов’язків, які передбаченні у відповідних законодавчих та локальних нормативно-правових актах, що потягло настання майнової шкоди іншій стороні правовідношення.
До спеціалістів сільського господарства застосовується принцип обмеженої матеріальної відповідальності. Притягнення спеціалістів до повної матеріальної відповідальності здійснюється на загальних підставах, окрім окреслених моментів:
1) договори про повну матеріальну відповідальність повинні укладатися із спеціалістами сільського господарства до переліку трудових обов’язків яких входить робота із вирощуванню, відгодівлю, утриманню і розведенню сільськогосподарських тварин;
2) у випадку, якщо спеціаліст сільського господарства, який навчався за рахунок аграрного підприємства, звільниться за власним бажанням, притягувати його до повної матеріальної відповідальності на основі ч. 6 ст. 134 Кодексу законів про працю України на підставі того, що законодавством на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків, немає підстав;
3) спеціаліст сільського господарства не підлягає повній матеріальній відповідальності як службова особа, яка винна в незаконному звільненні або переведені працівника на іншу роботу, оскільки право прийому (звільнення) або переведення на іншу роботу не входить до трудової функції спеціаліста.
У пункті 3.2.3 “Адміністративна відповідальність спеціалістів сільського господарства” визначено, що суб’єктами адміністративної відповідальності можуть бути: підприємства, установи, організації (юридичні особи); керівники відповідних підприємств, установ, організацій; службові особи, зокрема і спеціалісти сільського господарства.
Особливістю адміністративної відповідальності спеціалістів сільського господарства є те, що вчинення адміністративного проступку тягне за собою як настання реальної шкоди, так і створення умов для настання шкоди.
Аналіз статей Кодексу України про адміністративні правопорушення дозволив зробити висновок, що спеціалісти сільського господарства можуть притягуватися до адміністративної відповідальності по-перше, за умови порушення своїми власними діями встановлених правил; по-друге, при дачі підлеглим вказівок, які суперечать встановленим вимогами та правилам; по-третє, у разі невжиття заходів із забезпечення дотримання правил підлеглими їм особами, якщо забезпечення дотримання правил входить в коло їх службових обов’язків.
До спеціалістів сільського господарства можуть бути застосовані такі види адміністративних стягнень: попередження і штраф. Заперечується можливість застосування до спеціалістів сільського господарства такого покарання, як конфіскація продукції, обладнання і матеріалів призначених для її виготовлення, оскільки зазначені об’єкти належать на праві власності не спеціалістам, а аграрним підприємствам, на яких вони працюють.
У пункті 3.2.4. “Кримінальна відповідальність спеціалістів сільського господарства” на підставі аналізу норм Кримінального кодексу України встановлено, що спеціалісти сільського господарства виступають спеціальними суб’єктами злочинів. Досліджуючи підстави притягнення до кримінальної відповідальності спеціаліста сільського господарства як спеціального суб’єкта, необхідно відмітити, що вчинення злочину повинно відбуватися під час безпосереднього виконання організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків.
Об’єктами злочинів можуть виступати: 1) трудові права громадян; 2) майно, речі, майнові об’єкти; 3) встановлені правила здійснення господарської діяльності; 4) довкілля, насамперед земля як основа товарного сільськогосподарського виробництва; 5) безпека виробництва, а також безпека руху та експлуатації транспортних засобів; 6) службова діяльність.
Однією з особливостей кримінальної відповідальності спеціалістів сільського господарства є те, що до них можуть застосовуватися такі покарання, як заборона обіймати певні посади або заборона займатися певною діяльністю.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у виявленні особливостей та закономірностей правового регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства.
Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі:
1. Визначено, що правове становище спеціалістів сільського господарства – це складна юридична категорія, яка відображає реальний стан об’єктивної дійсності та за допомогою норм права закріплює місце і роль спеціалістів сільського господарства у правовідносинах, наділяючи їх спеціальними правами та обов’язками, та забезпечує їх реалізацію, що є необхідним для виконання покладених завдань.
2. Запропоновано визначення спеціалістів сільського господарства як осіб, які здобули вищу або середню спеціальну освіту, а також осіб, які здобули освіту за однією із загальних професій та працюють у сільськогосподарських підприємствах незалежно від виду організаційно-правової форми та форми власності, в результаті чого наділені спеціальною правосуб’єктністю.
3. Аналіз законодавчого забезпечення діяльності спеціалістів сільського господарства дозволив дійти висновку, що більшість актів, які спрямовані на регулювання трудових відносин в сільському господарстві, є концептуальними, відзначаються високим ступенем загальності і не містять чітких механізмів реалізації їх положень. При цьому відсутній єдиний акт, який був би присвячений регулюванню трудових відносин в сільському господарстві, а наявність великої кількості нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини працівників сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм, говорить про диференціацію правового регулювання, що не сприяє його покращанню.
4. Стверджується, що моментом набуття особою, яка володіє комплексом спеціальних знань, статусу спеціаліста сільського господарства є момент виникнення аграрно-трудових правовідносин. Набуття статусу спеціаліста сільського господарства характеризується вольовою ознакою. Адже, при створенні аграрних підприємств, при укладенні трудового договору і, тим більше, при вступі у члени аграрного підприємства кооперативного характеру особа здійснює волевиявлення.
5. Зроблено висновок, що при виникненні аграрно-трудових правовідносин обов’язково повинна визначатися трудова функція спеціаліста сільського господарства. Особливості визначення останньої проявляються при вступі спеціаліста до аграрного підприємства кооперативного типу. Пропонується закріпити положення, що трудова функція повинна бути зафіксована у письмовому документі органу (правління (голови)) кооперативу, який містить рішення про прийняття в члени кооперативу. В подальшому, після схвалення рішення правління (голови) про прийняття спеціаліста сільського господарства у члени сільськогосподарського кооперативу загальними зборами – у протоколі загальних зборів.
6. З’ясовано, що за природою виникнення та характером права та обов’язки спеціалістів сільського господарства поділяються на:
- конституційні права і обов’язки, які є визначальними і системоутворюючими;
- права і обов’язки, обумовлені специфікою організації праці (до якої можна віднести організаційні, майнові, соціальні, фінансові тощо);
- права і обов’язки, які обумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва та відповідними завданнями і функціями, в основу градації яких покладено фах працівника (загальні і професійні; серед професійних виділяються “організаційно-технологічні права та обов’язки” і “права та обов’язки спеціалістів сільського господарства щодо проведення аграрної та земельної реформ”).
7. Встановлено, що під правовими гарантіями діяльності спеціалістів сільського господарства потрібно розуміти сукупність закріплених на законодавчому та локальному рівнях у нормах права умов, засобів і способів, які забезпечують юридичну можливість реалізації прав та обов’язків, а також їх охорону та захист у випадку порушення. Правові гарантії діяльності спеціалістів сільського господарства розглядаються в широкому та вузькому розумінні.
8. Стверджується, що спеціалісти сільського господарства за вчинення правопорушень підлягають притягненню до аграрно-правової відповідальності. Аграрно-правова відповідальність визначається у роботі як комплексний міжгалузевий інститут, до якого входять такі види відповідальності: дисциплінарна, матеріальна, адміністративна, цивільна та кримінальна. Фактичною підставою притягнення спеціалістів сільського господарства до аграрно-правової відповідальності є вчинення відповідного правопорушення (дисциплінарного проступку, аграрно-трудового майнового правопорушення, адміністративного проступку, злочину).
9. Позитивна відповідальність спеціалістів сільського господарства розглядається як виконання закріплених правовими нормами юридичних обов’язків, яке реалізується в правомірній поведінці зазначеної категорії суб’єктів правовідносин.
10. Ретроспективний вид юридичної відповідальності визначено як закріплений у правових нормах обов’язок спеціаліста сільського господарства відповідати за свої вчинки шляхом перетерпіння негативних наслідків як майнового, так і особистого характеру.
11. Для покращання правового регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства доведено доцільність розробки і прийняття Закону України “Про спеціалістів сільського господарства”.
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Браніцький О. Правове становище спеціалістів сільського господарства: підходи до розуміння // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 3. – С. 66-68.
2. Браніцький О. Деякі аспекти правового становища спеціалістів сільського господарства як суб’єктів аграрних правовідносин // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 6. – С. 21-24.
3. Браніцький О.М. Правові аспекти набуття статусу спеціаліста сільського господарства // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. пр. Випуск ХІІІ. – Івано-Франківськ: “Плай”, 2004. – С. 132-137.
4. Браніцький О. Тенденції законодавчого закріплення правового становища спеціалістів сільського господарства // Право України. – 2004. – № 11. – С. 70-74.
5. Браніцький О. Класифікація прав і обов’язків спеціалістів сільського господарства // Право України. – 2005. – № 6. – С. 106-109.
6. Branitskiy O. Legal state specialist of agriculture in Ukraine: object of special investigation // Conference Proceeding: Global Reforms in Higher Agricultural Education and Research: Responding to Challenges to Quality and Safety of Food and Agricultural Products. Sector: Legal guarantee of the agro-industrial complex. – Kyiv: NAU. – 2003. – Р. 9-10.
7. Браніцький О.М. Право на освіту як передумова набуття статусу спеціаліста сільського господарства // Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки: Матеріали державної наукової конференції. – Біла Церква, 2004. – С. 21-23.
8. Браницкий А.Н. Особенности дисциплинарной ответственности специалистов сельского хозяйства // Проблемы развития законодательства и правоприменительной практики: Материалы межд. науч. конф. студентов и аспиратов. Минск, 29-30 октября, 2004. – С. 203-205.
9. Браніцький О.М. Правове становище спеціалістів сільського господарства – правовий інститут аграрного права // Матеріали міжн. науково-теор. конф. “Стан та перспективи розвитку аграрного права” – К.: Магістр ХХІ сторіччя, 2005. – С. 62-63.
10. Браніцький О.М. Правові аспекти адміністративної відповідальності спеціалістів сільського господарства // Актуальні питання реформування правової системи України. Зб. наук. статей за матеріалами І Міжвузівської науково-практичної конференції 27-28 травня. – Луцьк, 2005. – С. 208-213.
АНОТАЦІЇ
Браніцький О.М. Правове становище спеціалістів сільського господарства. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. Харків, 2006.
Дисертація є комплексним дослідженням проблем правового регулювання діяльності спеціалістів сільського господарства в сучасних умовах. У роботі визначено поняття правового становища спеціалістів сільського господарства, його структуру. На підставі аналізу законодавчого забезпечення діяльності спеціалістів виявлено недоліки та огріхи чинного законодавства та окреслено тенденції розвитку. Здійснено класифікацію прав та обов’язків спеціалістів сільського господарства, досліджено правові гарантії здійснення спеціалістами сільського господарства прав та обов’язків.
Аналізуються види аграрно-правової відповідальності. Визначено особливості дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності спеціалістів сільського господарства. Сформульовані пропозиції щодо вдосконалення законодавства України.
Ключові слова: правове становище спеціалістів сільського господарства, права та обов’язки спеціалістів
