ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Буравченко Руслан ВсеволодовичБуравченко Руслан Всеволодович

УДК: 94 (477) “19/20”:664.1УДК: 94 (477) “19/20”:664.1

ІСТОРИЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ ІСТОРИЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЦУКРОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ

(XІX – ПОЧАТОК XX ст.)(XІX – ПОЧАТОК XX ст.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ЧЕРКАСИ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету Міністерства освіти і науки УкраїниРобота виконана на кафедрі історії України Черкаського державного технологічного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

БУШИН МИКОЛА ІВАНОВИЧ ,БУШИН МИКОЛА ІВАНОВИЧ ,

Черкаський державний технологічний університет,

завідувач кафедри історії України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор,

ГУРЖІЙ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ,

Інститут історії України НАН України,

провідний науковий співробітник

відділу історії України середніх віків;

кандидат історичних наук, доцент,

КРИСЬКОВ АНДРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ,

Тернопільський державний технологічний

університет імені Івана Пулюя,

доцент кафедри українознавства та філософії

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Захист відбудеться “ 29 ” червня 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульв. Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22).

Автореферат розісланий “ 25 ” травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розбудова української правової держави тісно пов’язана зі становленням ринкової національної економіки. Тому, закономірно, що у поле зору істориків, як одне із актуальних для сьогодення завдань, потрапив механізм формування та функціонування ринкової економіки у різних галузях народного господарства, зокрема в цукровій промисловості. Щоб усвідомити сучасне і передбачити майбутнє, уникнути помилок при новітніх трансформаційних процесах в економіці, потрібно глибоко вивчати минуле.

Цукрова промисловість України була і залишається на сучасному етапі однією з найрозвинутіших галузей народного господарства, яка за кількістю підприємств, рівнем технічного оснащення, виробничою потужністю, забезпеченням кваліфікованими працівниками, а також за обсягом виробленої продукції посідає одне з провідних місць в економіці держави.

Започатковані у 90–х рр. XX ст. урядом України ринкові перетворення в економіці передбачали вирішення ряду нових проблем, котрі у свою чергу зумовили переосмислення концептуальних основ теорії та практики ведення народного господарства. В зв’язку з цим, однією з найважливіших є проблема становлення, функціонування та розвитку так званого монопродуктивного ринку, де виробництво цукру відіграє особливо важливу, стратегічну роль. Якщо провести порівняльний аналіз сучасної ситуації в цій галузі з її становищем, наприклад, наприкінці XIX ст. – початку XX ст., то можна простежити деякі історичні закономірності, зокрема, виведення вітчизняної цукрової галузі промисловості з кризового стану. Для того, щоб врятувати цукрову, наприкінці ХІХ ст. промисловість царський уряд вдався до жорсткого квотування (нормування) виробництва цукру і регулювання цін на нього в середині країни (закон від 20 листопада 1895 p.). Ці заходи дуже позитивно вплинули на розвиток вітчизняного цукровиробництва. Завдяки цьому на початку XX ст. українські губернії, що входили до складі Російської імперії, перетворилися на провідні з виробництва цукру в Європі, стали конкурентноспроможними на зовнішніх ринках. На жаль, у радянській історіографії ці успіхи вітчизняного цукровиробництва висвітлювалися досить фрагментрано, без належного наукового аналізу. Крім того, враховуючи концептуальні положення марксизму-ленінізму, увага дослідників зосереджувалася в основному на негативній діяльності монополій, зокрема і цукрового синдикату. Причому, згаданий вище названий указ характеризувався лише як шкідливий. Отже, очевидною є необхідність переглянути, переосмислити з позицій сучасної методології усталені в історіографії твердження щодо історії цукрової промисловості в Україні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Важливість об’єктивного висвітлення становища української цукрової промисловості в XIX – на початку XX ст. обумовлюється не лише можливістю зробити критичний аналіз кризової ситуації близько століття тому, а й виробленням певних рекомендацій, щодо поліпшення її розвитку на сучасному етапі.

Актуальність обраної для дослідження теми зумовлена й тим, що досі не існує спеціальних праць, у яких всебічно узагальнювалися б історичні умови становлення та зрушення цукрової промисловості на українських землях в означений період. Отже, обрана тема дослідження має не тільки наукове, а й практичне значення, чим і зумовлена її актуальність.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з держбюджетною науково-дослідною темою “Історія української державності” (№ /03), яка розробляється кафедрою історії України Черкаського державного технологічного університету.

Об’єктом вивчення є цукрова промисловість України від початку XIX ст. – до 1914 р.

Предмет дослідження – історичні умови становлення та розвиток цукрової промисловості України в означений період.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють XIX ст. – початок XX ст. Нижня хронологічна межа зумовлена побудовою першого в Російській імперії цукробурякового заводу в 1802 р., а верхня – початком Першої світової війни (28 липня 1914 р.), коли рівень цукрового виробництва, як і всієї вітчизняної невоєнної промисловості різко знизився.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території колишніх Київської, Подільської, Волинської, Полтавської, Харківської та Чернігівської губерній Російської імперії.

Мета дослідження полягає у тому, щоб на основі архівних та опублікованих джерел, а також надбань історіографії вивчити історичні умови становлення та розвиток цукрової промисловості на українських землях у XІX – на початку XX ст.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:–

з’ясувати стан наукової розробки теми, рівень і повноту забезпечення джерельної бази;–

дослідити історичні умови становлення цукрової промисловості в Україні (XІX – початок XX ст.);–

оцінити роль урядової політики в цій галузі, загалом в імперії й Україні, зокрема;–

визначити основні етапи розвитку вітчизняного цукроваріння;–

простежити еволюцію технічного удосконалення обладнання і виробничих процесів на цукрових заводах;–

охарактеризувати внесок діячів науки, техніки і безпосередніх виробників у розвиток галузі;–

проаналізувати стан виробництва цукру та рівень підготовки інженерно-технічних кадрів у цій сфері.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступному:–

вперше становище цукрових заводів на теренах України в XІX ст. – на початку XX ст. розглянуто в контексті спеціального історико-наукового та історико-технічного дослідження;–

на основі досягнень історіографії, аналізу різних за своїм характером опублікованих та архівних джерел, по-новому висвітлено еволюцію цукрової промисловості;–

розроблено періодизацію історії галузі;–

визначено місце цукрової промисловості України в загальноімперській економіці;–

досліджено сировинну базу промисловості, зокрема визначено питому вагу призаводських, великих плантаторських і селянських посівів цукрового буряка;–

до наукового обігу введено маловідомі раніше спеціальні праці авторів української діаспори, які висвітлюють ряд аспектів, що стосуються розвитку вітчизняного цукроваріння.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що конкретні рекомендації та висновки автора, значний статистичний матеріал можуть бути використані при вивченні проблем із історії науки і техніки України, у науково-дослідній та викладацькій роботі, підготовці відповідних лекційних курсів та спецкурсів в освітніх закладах, написанні навчальних методичок і посібників, монографій тощо. Деякі узагальнення, зроблені автором, доцільно враховувати в державній політиці, науково-технічних, технологічних процесах і нормуванні праці в цукровій галузі.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні кафедри історії України Черкаського державного технологічного університету. Окремі аспекти її знайшли відображення у доповіді автора на Міжнародній науково-практичній конференції “Україна наукова” (2003) та на VІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта (2004), м. Дніпропетровськ, Других Гуржіївських читаннях (Черкаси, 2005).

Публікації. За матеріалами дослідження автором опубліковано 5 наукових статей, 3 з яких – у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 2,5 друкованих аркушів.

Обсяг і структура дисертації відображають логіку творчого пошуку, що підпорядкований провідній ідеї, меті та завданням. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, котрі включають по 2 підрозділи, висновків (всього 172 сторінок), списку використаних джерел та літератури (231 позиція) та 8 додатків. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, сформульовані мета, основні завдання та методологічні засади, розкрито наукову новизну отриманих результатів, окреслено теоретичне та практичне значення роботи, наведено відомості про апробацію основних положень.

У першому розділі “Стан наукової розробки теми, джерельна база та методи дослідження” підрозділі 1.1 “Історіографія проблеми” зроблено критичний огляд спеціальної літератури, проаналізовано висвітлені аспекти в працях попередників, які нині потребують додаткового вивчення. Розвиток історіографії з обраної теми умовно поділено на 4 періоди: перший – XIX – початок XX ст.; другий – з 1917 р. до другої половини 50–х рр. XX ст.; третій – 60-80 рр. ХХ ст.; четвертий – 90-ті рр. ХХ ст. – початок ХХІ ст. Всі вони мали свої характерні ознаки.

Передусім потрібно назвати загальні праці, у яких йдеться про розвиток цукрової промисловості у Російській імперії О. Щеглова, М. Веллера, Й. Заводського, М. Бунге, Я. Нікітінського, М. Толпигіна, М. Цехановського, П. Ланге, Х. Лебідь-Юрчика, М. Пакульського, Л. Волохова Щеглов О. Речь об открытиях и усовершенствованиях, сделанных в течении последнего года в свеклосахарном производстве читанная в торжественном собрании Императорского вольного экономического общества 31 октября 1829 года Щегловым. – М., 1829; Веллер М. Разведение свекловицы и добывание свекловичного сахара по совершенно новым методам. – М., 1855; Завадский Й.Б. Наше свеклосахарное производство, его прошлое и настоящее. – К., 1878; Бунге Н.А. Обзор литературы по технической части свеклосахарного производства за 1874 г. – К., 1874; Никитинский Я. Технические успехи производства сахара. – СПБ, 1894; Толпыгин М.А. Изыскание мер к понижению цен на сахар и влияние нормировки на развитие сахарной промышленности и понижение цен на сахар. – К., 1909; Цехановский М.Ю. Дополнение к сборнику узаконение по акцизу с сахара и мерам урегулирования сахарной промышленности. – СПБ, 1907; Цехановский М.Ю. Исторический обзор свеклосахарной промышленности (1800-1904). – К., 1904; Ланге П.В. Результаты сахароварения и применение закона 20 ноября 1895 года в первой половине 1896-97 гг. в одном из районов Киевской губернии. – К., 1897; Лебедь-Юрчик Х.М. Распределение дохода и оплата труда в сахарной промышленности. – Ямполь, 1912; Пакульский Н.А. Из области свеклосахарной промышленности в Черниговской губернии. – К., 1901; Волохов Л.Ф. Сахарная промышленность России в цифрах. – К., 1913.Щеглов О. Речь об открытиях и усовершенствованиях, сделанных в течении последнего года в свеклосахарном производстве читанная в торжественном собрании Императорского вольного экономического общества 31 октября 1829 года Щегловым. – М., 1829; Веллер М. Разведение свекловицы и добывание свекловичного сахара по совершенно новым методам. – М., 1855; Завадский Й.Б. Наше свеклосахарное производство, его прошлое и настоящее. – К., 1878; Бунге Н.А. Обзор литературы по технической части свеклосахарного производства за 1874 г. – К., 1874; Никитинский Я. Технические успехи производства сахара. – СПБ, 1894; Толпыгин М.А. Изыскание мер к понижению цен на сахар и влияние нормировки на развитие сахарной промышленности и понижение цен на сахар. – К., 1909; Цехановский М.Ю. Дополнение к сборнику узаконение по акцизу с сахара и мерам урегулирования сахарной промышленности. – СПБ, 1907; Цехановский М.Ю. Исторический обзор свеклосахарной промышленности (1800-1904). – К., 1904; Ланге П.В. Результаты сахароварения и применение закона 20 ноября 1895 года в первой половине 1896-97 гг. в одном из районов Киевской губернии. – К., 1897; Лебедь-Юрчик Х.М. Распределение дохода и оплата труда в сахарной промышленности. – Ямполь, 1912; Пакульский Н.А. Из области свеклосахарной промышленности в Черниговской губернии. – К., 1901; Волохов Л.Ф. Сахарная промышленность России в цифрах. – К., 1913..

Окремо слід виділити профільні студії активного члена Київського відділення Російського Технічного Товариства, створеного в 1871 р., інженер-технолога, послідовника голови цього товариства професора М. Бунге, М. Толпигіна. В них знайшло своє відображення стан цукрової промисловості країни після введення у дію закону про регулювання цукрового виробництва та збуту цукру від 20 листопада 1895 p. Тобто, вони власне стали фундаментом для дослідників цукрової промисловості наступного періоду (1895–1917 pp.).

Широко використовувалися як дореволюційними, так і радянськими вченими матеріали, наведені в праці завідувача статистичним відділом Всеросійського товариства цукрозавозчиків Л. Волохова. Тут містяться статистичні дані за 1887–1912 pp. про площу посівів і валові збори буряків, чисельність і продуктивність цукрових заводів, кількість виробленого цукру та його споживання в середині країни і вивіз за кордон, собівартість цього продукту і ціни на нього, розмір акцизу та інших податків.

Наприкінці XIX – на початку XX ст. поміщицькі маєтки лише частково забезпечували сировиною наявні цукрові заводи, тому з кожним роком зростала питома вага селянських плантацій буряка. Саме цим питанням присвятили свої розвідки Д. Марголін та О. Ярошевич Марголин Д.М. Как удешевить сахар? // Записки по сахарной промышленности КОИРТО. – К., 1913. – Т. 43; Марголин Д.М. Культура сахарной свеклы у крестьян? // Записки по сахарной промышленности КОИРТО. – К., 1913. Т. 43; Ярошевич А.И. Крестьянские плантации сахарной свеклы в Юго-Западном крае. – К., 1912.. В них висвітлено тему тільки стосовно правобережних губерній. Разом із тим, праці Д. Марголіна та О. Ярошевича важливі з огляду на те, що в них було окреслено коло питань, які на той час потребували вивчення: склад селян, які вирощували буряк для заводів, врожайність і цукристість солодких коренів, собівартість і ціна цукрової сировини, стосунки селян і адміністрації заводів тощо.

Науково-технічним аспектам цукрової галузі на початку XX ст. приділяли певну увагу О. Биков, Л. Васильєв, І. Ганицький, О. Кіров, Л. Садомський Быков А. Поляризационные аппараты сахарных заводов, их устройство, действие, установка и проверка, с практическим изложением теории линейной и круговой поляризации света. – Новозыбков, 1911; Васильев Л.Н. Конденсаторы в сахарной производстве. –М., 1898; Ганицкий И.М. Паровые турбины на свеклосахарных заводах. – Петроград, 1915.. У своїх працях названі автори подали технічні характеристики обладнання цукрових заводів вітчизняного та іноземного виробництва.

Отже, у дореволюційний період цукрова промисловість країни порівняно інтенсивно вивчалася, з’явилися “регіональні” дослідження, зокрема по правобережним і лівобережним губерніям. Однак, узагальнюючих праць про стан цукрової промисловості в цілому по Україні наприкінці XIX – на початку XX ст. у цей час так і не з’явилося.

Новий період у вивченні вітчизняної цукрової промисловості розпочався після 1917 p. і продовжувався до початку 60–х рр. XX ст. Однією з концептуальних робіт того періоду, в якій наголошено на значущості цукрової промисловості для України, стала невелика за обсягом книга О. Корхова Киров А. Сахариметр. Основы устройства и применения. – К., 1912; Садомский Л.И. Паровой и сушильные аппараты “Империал”. – М., 1913.. В ній автор навів важливі відомості про собівартість виробництва цукру. Головна ідея праці О. Корхова – необхідність якнайшвидшої відбудови цукрової промисловості після громадянської війни (1917-1921 рр.).

З-поміж інших напрацювань по темі, що з’явилися в 20–х рр. XX ст., слід назвати статті М. Винокура, Н. Єрьоміна, І. Смоленського і книгу A. Рейсера Винокур М.К. Концентрация в сахарной промышленности. // Вісник цукрової промисловості. – К., 1922. – № 11-12; Еремин Н.В. Проблемы развития свеклосахарной промышленности с точки зрения народнохозяйственных интересов // Вісник цукрової промисловості. – К., 1923. – № 11-12; Рейсер А.С. Сахаро-рафинадная кампания 1924/25 и 1925/26 гг. Химико-технические результаты. – К., 1926; Смоленський І. Про становище цукрової промисловості на Україні. // Вісник цукрової промисловості. – К., 1921. – № 1-3.. Важливо те, що їхні автори – спеціалісти цукрової промисловості, які були занепокоєні занепадом цієї галузі після Української національної революції та громадянської війни. При цьому вони висловлювали свої конкретні пропозиції стосовно її відродження. Крім того в названих працях проаналізовано і стан вітчизняної цукрової промисловості напередодні 1917 р.

Певна інформацію про це міститься в спеціальних монографіях з технології цукровиробництва С. Клейбса, Г. Лиховицера, І. Мінца, М. Зуєва Минц И.Б., Клейбс С.А. Основные технические показатели работы сахарных заводов СССР по результатам производств 1914/1915 гг. и 1921/22 - 1928/29 гг. – К., 1930; Минц И.Б., Лиховицер Г.С. Химико-технические результаты сахарной кампании 1922/23 г. по заводах Украины и Великороссии. – К., 1924; Зуев М.Д. Энциклопедия свеклосахарного производства. Дефекация, сатурация, получение извести и сатурационного газа. Сульфитация, фильтрация. – К., 1924. – T. 2.. В них описано процес виробництва цукру та наведено різноманітні технічні дані. У зв’язку з переходом у селянське користування значного масиву поміщицьких і призаводських земель, які раніше обслуговували потреби цукрової промисловості і значною мірою забезпечували потреби виробництва у буряках після революції 1917 p., різко зросла увага дослідників до селянського бурякосіяння. Цім аспектам присвятили свої роботи Г. Архипов, Л. Бухановський, В. Ландо, О. Філіповський Архипов Г.К. Сахарная свекла // Очерки товарных отраслей сельского хозяйства СССР в связи с кредитованием. – М., 1926. – Вып. 1; Бухановський Л.Б. Селянське буряківництво // Вісник цукрової промисловості. – К., 1923. – № 11-12; Ландо В.М. Эпоха возникновения свеклосахарной промышленности в Европе / К 125-летию существования свеклосахарной промышленности. – К., 1928; Филиповский А.К. Крестьянское хозяйство и обеспечение заводов сахарной свеклой // Вісник цукрової промисловості. – К., 1922. – № . та інші.

В Радянській Україні після 1920 p. також посилилася увага істориків до становища робітничого класу у дореволюційний період. З’явилися праці, де містилися дані про трудящих у цукровій промисловості Турченко-Тур Н.В. Труд в сахарной промышленности. – К., 1925..

Найґрунтовнішими з історії виникнення і розвитку цукрової промисловості в Україні у XІX ст. слід вважати відомі праці К. Воблого Воблий К.Г. Економічна географія України. – К., 1945., котрі охоплюють історію галузі від зародження до 30–х років XX ст.

Таким чином, в 1917 – на початку 30–х рр. XX ст. у вивченні вітчизняної цукрової промисловості мали місце помітні досягнення. Проте узагальнюючої праці про стан цукрової промисловості в Україні наприкінці XIX – на початку XX ст. не з’явилося. Особливо велика “прогалина” існувала стосовно лівобережних губерній.

Продовження вивчення цукрової промисловості для цього періоду припадає на середину 30–х – другої половини 50–х рр. XX ст. Більшості праць, написаних у цей час, притаманна ідея класової боротьби в цукровій галузі. Зокрема, М. Лещенко та О. Нестеренко Лещенко М.Н. Селянський рух на Правобережній Україні в період революції 1905-1907 рр. – К., Вид-во Акад. Наук УРСР., 1955; Нестеренко О.О. Розвиток капіталістичної промисловості і формування пролетаріату на Україні в кінці XIX – на початку XX ст. –К.: Держполітвидав, 1952. писали про розвиток капіталістичної промисловості й формування міського і сільського пролетаріату, його заробітну плату в Україні XIX – на початку XX ст. У монографії Є. Карнаухової Карнаухова Е.С. Размещение сельского хозяйства России в период капитализма (1860-1914 гг.). – М., 1951. йдеться про структурний поділ сільського господарства Росії у період капіталізму, вміщено матеріал про розвиток господарств, пов’язаних з цукровою галуззю. У монографії Ф. Лося вивчено формування робітничого класу в Україні і його революційну боротьбу наприкінці XIX – на початку XX ст., його соціальний склад у цукровій галузі тощо. У названих працях висвітлено, щоправда з позицій класового підходу, соціально-економічне становище та повсякденне життя робітників цукрової промисловості, рівень оплати й умови праці та інші питання, дотичні з обраною нами для дослідження темою.

Значним внеском у вивчення розвитку технічного забезпечення і обладнання цукрової промисловості у дореволюційний період стала робота С. Іванова та І. Лепешкіна Иванов С.З., Лепешкин И.П. Очерки по истории техники отечественного сахарного производства. – М., 1955., котра з’явилася в середині 50–х р. XX ст.

Часткова лібералізація суспільно-політичного життя, десталінізація та “відлига” обумовили принципово новій підхід у вивченні історії цукрової промисловості. Він починається на початку 60–х і триває до кінця 80–х рр. XX ст. В історіографії цього періоду дослідники, відточивши техніку дослідження, використовують нові методи, зокрема порівняльно-історичний, дистанціюються від суто описових. Передусім потрібно виділити праці, присвячені вивченню політики самодержавства в галузі промисловості, утвердження капіталізму в країні, формування фінансового капіталу та індустріального розвитку Російської імперії до 1917 р., ролі монополій у вітчизняній економіці тощо. Це роботи B. Бовикіна, І. Гиндіна, Н. Киняпіної, І. Маєвського, О. Погребинського, П. Риндзюнського Бовыкин В.И. Формирование финансового капитала в России. – М., 1984; Гиндин И.Ф. Государственный банк и экономическая политика царского правительства (1861-1892 гг.). – М., 1960; Киняпина Н.С. Политика русского самодержавия в области промышленности (20- 50-е годы XIX ст.). – М., 1968; Маевский И.В. Экономика русской промышленности в условиях Первой мировой войны. – М., 1957; Погребинский А.П. Государственно-монополитический капитализм в России: Очерк истории. – М., 1959; Рындзюнский П.С. Утверждение капитализма в России. – М., 1978. та інших. У них містяться дані про цукрову галузь в XIX – початку XX ст. у контексті розвитку капіталізму в Російській імперії. Продовжується вивчення становища робітничого класу та його класової боротьби у період, що досліджується. Передусім слід виділити праці О. Вовчика, П. Лаврова, Ф. Лося, Й. Щербини Вовчик А.Ф. Политика царизма по рабочему вопросу в предреволюционный период (1895–1904). – Львов, 1964; Лавров П.А. Рабочее движение на Украине в период нового революционного подъема 1910-1914 гг. – К., 1966; Лось Ф.Є. Нариси з історії СРСР // Епоха імперіалізму. – К., 1972; Щербина Й.Т. Робітничий клас України та його революційна боротьба в 1914-1917 pp. – K. 1963. та інших. Класова боротьба в українському селі наприкінці XIX – на початку XX ст. є об’єктом дослідження також у працях О. Михайлюка Михайлюк О.Г. Більшовики України в боротьбі за селянство (1905 – лютий 1917). – Львів, 1967..

Досягнення радянської історіографії у вивченні дореволюційного минулого цукрової промисловості, поряд з іншими проблемами вітчизняної історії, підсумовані й в узагальнюючих працях початку 60–х – кінця 80 х рр. XX ст. В. Голобуцького, Т. Дерев’янкіна, І. Гуржія Голобуцький В.О. Економічна історія Української РСР. Дожовтневий період –К., 1970; Дерев’янкін T.I. Промисловий переворот на Україні: Питання теорії та історії. – К.: Наук. думка, 1975. та інших.

Таким чином, у порівнянні з попереднім періодом, вітчизняна історіографія початку 60–х – кінця 80–х рр. XX ст. досягла значного поступу у вивченні дореволюційного минулого цукрової промисловості. Значно була розширена джерельна база досліджень, почали впроваджуватися нові методи, вчені активно вивчали становище робітничого класу, роль монополістичних об’єднань в економіці країни, в тому числі й у цукровій промисловості тощо. Разом із тим, не зважаючи на часткову лібералізацію, збереження в країні тоталітарної системи з єдиною панівною ідеологією, значно ускладнювало об’єктивне висвітлення соціально-економічних процесів, зокрема і в царині цукрової промисловості.

На початку 90–х рр. XX ст. розпочався новий етап у розвитку вітчизняної історіографії. У спеціальній літературі початку 90–х рр. XX ст. точку зору стосовно дореволюційного розвитку галузі стали переглядати. Одним із концептуально-нових досліджень у цьому напрямі стала праця Т. Лазанської Гуржій І.О. Україна в системі всеросійського ринку 60-90-х років XIX ст. – К.: Наук. думка, 1968. про історію підприємництва в Україні в дореформений період. Вона насамперед цікава тим, що присвячена селянському підприємництву в XIX ст. Монографія Т. Лазанської спростовує думку про те що в дореформений період селяни не брали участі у цукровому промисловому виробництві. Трохи пізніше О. Заєць Заєць О.С. Ринок цукру: Проблеми теорії і практики. – К., 1999. – 388 с., звернувшись до досвіду регулювання ринку, прийшов до висновку, що держава в економічному житті не повинна самоусуватися, а зобов’язана активно нормувати ринкові відносини. В історіографії 90–х рр. XX ст. було переглянуто думку стосовно діяльності промисловців. Від різко негативної оцінки капіталістів, як експлуататорів, характерної для літератури радянської доби, дослідники перейшли до висвітлення ролі підприємців в організації виробництва, фінансування ними закладів культури, освіти, охорони здоров’я тощо. Так, наприклад, у роботі О. Гордуновського Гордуновський О.М. Поміщицькі господарства Правобережної України в умовах розвитку товарно-грошових відносин у другій половині XІX ст.: Дис… канд. іст. наук. – Д., 2000 р., правда побіжно, але з’ясовано особливості розвитку цукрової галузі в тогочасних поміщицьких господарствах, їхній технічний стан, посівні площі тощо. На відміну від студій радянського періоду, О. Гордуновський позитивно оцінює діяльність поміщицьких господарств у цукровій галузі, науково-обґрунтована організація котрих, новітнє на той час технічне забезпечення, досить висока продуктивність праці стимулювали конкуренцію цукрового виробництва. В. Олянич Олянич В.В. Розвиток цукрової промисловості на Лівобережній Україні наприкінці XІX – на початку XX ст.: Дис. … кандидата іст. – Харків, 2000. дослідив кількість, мережу, потужність, продуктивність цукрових заводів, технічний прогрес у галузі, розвиток сировинної бази цукрової промисловості, формування кадрів цукрової промисловості, умови їхньої праці, урядову політику в галузі виробництва та збуту продукції цукрової галузі на Лівобережній Україні після проведення ринкових реформ другої половини ХІХ ст. У Н. Темірової Темірова Н.Р. Поміщики України в 1861–1917 рр.: соціально-економічна еволюція. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – 319 с. досліджено стан поміщицьких господарств, різнобічну меценатську та господарську діяльність відомих на той час українських поміщиків, таких як Бобринські, Браницькі, Потоцькі, Л. Кеніг, Чацькі, Бродські, Терещенкі, Балашові, проаналізовано технічне обладнання, виробництво на цукрових заводах, котрі знаходилися в маєтках поміщиків.

Отже, незважаючи на те, що окремі аспекти обраної для вивчення теми знайшли своє відображення у науковій літературі, спеціального комплексного дослідження з історичних умов становлення та розвитку цукрової промисловості в Україні у ХІХ – на початку ХХ ст. ще не існує, чим і зумовлене звернення автора до цієї проблеми.

У підрозділі 1.2. “Характеристика джерел та методи дослідження” проаналізовано джерельну базу на котрій ґрунтується дисертація, а також методи дослідження. Вона насамперед представлена опублікованими документами, а також архівним матеріалом, більшість з якого вперше вводиться у науковий обіг дисертантом. Вони дають відповідь на цілий ряд питань, пов’язаних з розвитком цукрової промисловості в Україні в XIX – початку ХХ ст., містять важливі статистичні дані і дозволяють уточнити відому інформацію. Зокрема, важливим джерелом при вивченні теми є законодавчі та нормативні акти, які дозволили відтворити основні тенденції розвитку цукрової галузі. До джерельної бази дослідження увійшли матеріали офіційного діловодства: звіти засідань Київського відділення Російського технічного товариства, Всеросійського товариства цукрозаводчиків. Широко використані документи загальноімперської та губернської статистики, котрі містяться в фондах Центрального державного історичного архіву України в м. Києві (далі ЦДІАУ), Вінницького, Полтавського, Сумського, Харківського та Черкаського обласних державних архівів (далі ВОДА, ПОДА, СОДА, ХОДА, ЧОДА). Найважливішими з них є такі: клопотання власників цукрових заводів Київської губернії про недопущення збільшення акцизу на буряковий цукор в угоду торговцям тростинним цукром, представлення генерал-губернатором міністру фінансів про розвиток цукробурякової промисловості в Київській губернії, відомості про цукробурякових заводах (ЦДІА. – Ф. – 442), відомості про виробництво цукру в Подільській губернії за 1832 р. (Там само), опис та характеристика Степанківського цукрового заводу (ВОДА. – Ф. 379), відомості про цукрові заводи Полтавської губернії за 1913/14 господарський рік (ПОДА. – Ф. 1503), журнал правління акціонерного товариства „Циглерівського цукробурякового заводу” (СОДА. – Ф. 51), опис Супрунівського цукрового заводу (ХОДА. – Ф. 34), статистична відомість про технічний стан цукрового заводу в м. Стеблів Канівського повіту Київської губернії (ЧОДА. – Ф. ).

Також використані рукописи праць науково-технічної інтелігенції, що розробляла й впроваджувала у життя в XIX – початку XX ст. обладнання цукрової промисловості. Це насамперед праці: К. Абрагама, М. Багніцького, М. Бунге, М. Веллера, Л. Волохова, І. Ганицького, Й. Заводського, Т. Классена, П. Ланге, М. Метельського, Я. Нікітінського, М. Пакульського, Л. Садомського, Л. Фролова, М. Цехановського, О. Щеглова та ін. Вони зберігаються в фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського та в бібліотеці Інституту цукрової промисловості України в м. Києві. Отже, джерельна база, як свідчить наведений вище її аналіз, є репрезентативною та достовірною. Її застосування дозволяє вирішити поставлені дослідницькі завдання.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становить сукупність принципів та методів пізнання, спрямованих на об’єктивне, всебічне висвітлення подій, фактів, явищ. Вони ґрунтуються на порівняльно-історичних, статистико-аналітичних, описових, проблемно-хронологічних, соціологічних методах, які сприяли комплексному аналізу предмету дослідження, що ґрунтується на принципах історизму, багатофакторності, всебічності та наукової об’єктивності пізнання, що дає можливість виявити діалектику взаємодії соціально-економічного розвитку цукрової промисловості в XІX – початку XX ст. та в наш час, показати його як процес, адекватний історичній дійсності. На цій основі, виходячи з конкретних умов, використовувались загальні та спеціально-історичні методи дослідження, що дозволили виявити найважливіші реалії розвитку техніки цукрової промисловості, її динамізм та зв’язок з іншими суспільними та економічними інститутами. Порівняльно-історичний та описовий методи використано для вивчення історії розвитку цукрової промисловості, її технічного обладнання та урядової політики стосовно галузі, що дозволило упорядкувати зібраний матеріал і полегшити його сприйняття, статистично-аналітичний метод дає можливість аналізувати історіографічні дані.

Тема нашого дослідження перебуває на стику гуманітарних наук: історії, історії науки і техніки, економічної історії, що оперують специфічними категоріями, поняттями, термінами використаними в дослідженні.

У другому розділі “Розвиток цукрової промисловості в Україні в XІX – початку XX ст.”, що складається з двох взаємопов’язаних підрозділів, висвітлено виникнення і поширення цукрової промисловості в Україні в означений період. Наводяться дані про кількість підприємств, вироблення цукру, продуктивність праці в цій галузі.

У підрозділі 2.1 “Становлення цукрової промисловості в Україні (1802–1861 рр.)” вивчено виникнення та становлення цукрової галузі на території України на початковому етапі її становлення.

На основі опублікованих документів, архівних матеріалів та спеціальної літератури досліджено причини зародження й існування цукрових заводів на початку XIX ст.

Перший цукробуряковий завод у Російській імперії був побудований восени 1802 р. у селі Аляб’єво Чернського повіту Тульської губернії підполковником Я. Єсиповим спільно з генерал-майором Є. Бланкеннагелем. На території України цукрові заводи майже одночасно починають виникати як на Лівобережжі, так і Правобережжі у 20-ті рр. XIX ст., а наприкінці 30–х – на початку 40–х рр. цього ж століття їхня чисельність значно зростає. В 40-ві рр. XIX ст. темпи розвитку цукрової промисловості дещо знизилися, але лишалися досить високими. Так, лише за 1842-1847 рр. кількість цукрових заводів в Україні зросла більш, ніж у 2 рази. Завдяки впровадженням найпередовіших на той час технологій і обладнання, використання вільнонайманої праці та підтримки уряду цукрова промисловість на території України продовжувала розвиватися і до реформи 1861 р., незважаючи на кризу поміщицько-кріпосної системи, однак, кількість заводів, у порівняні з 40-ми роками ХІХ ст. зростає набагато повільніше, а у деяких губерніях, наприклад, у Київській, чисельність цукрових заводів навіть скорочується, що було пов’язано зі зростаючою концентрацією і зростанням механізації виробництва, а також наростанням феодально-кріпосницької кризи господарювання. Так, у 1859/60 господарському році цукрова промисловість України налічувала 228 заводів, з яких 113 припадало на Лівобережжя, а 115 – на Правобережжя. Загальна кількість цукрової продукції, виробленої заводами, склала близько 14 млн. крб. Для порівняння, пиво-медоварні підприємства виробили продукції у цей період на суму 379,8 тис. крб., а підприємства тютюнової промисловості – на 1,6 млн. крб.

У 1860/61 господарському році в Російській імперії вже діяло 449 цукроварень, з них в Україні 257, зокрема на Лівобережжі працювало 132, а на Правобережжі – 125, що складало 57 %, 29 %, 28 % відповідно до загальноімперської чисельності заводів.

Цукрова промисловість України з моменту її виникнення охопила більшість території українських земель, що входили до складу Російської імперії, до 1861 р., особливо на початковому етапі, динамічно розвивалася. Хоча темпи зростання були нестабільними. Найбільше зростання чисельності заводів відбувається до початку 50-х р. XIX ст., що зумовлювалося урядовою політикою стосовно цієї галузі та високою прибутковістю. В 50-60–х рр. XIX ст. кількісне зростання заводів знижується, відбувається концентрація виробництва, завдяки чому збільшується обсяг готової продукції. Високі темпи розвитку були однаковою мірою властиві як Лівобережжю, так і Правобережжю, що обумовлювалося схожими кліматично-природними умовами. Власниками цукрових заводів, особливо на початковому етапі становлення, на території обох регіонів були дворяни (поміщики), оскільки лише вони володіли кріпаками, які були основною робочою силою на тогочасних цукроварнях-мануфактурах. Окрім того, поміщики мали і відповідні земельні угіддя для вирощування буряка. В цілому поміщицьке цукрове підприємництво позитивно позначилося на розвитку промисловості, в тому числі й на підготовці кадрів. Так, тільки відомий цукрозаводчик граф О. Бобринський у 30-40 рр. XIX ст. побудував шість цукрових і один рафінадний заводи з найпередовішим на той час обладнанням. Із сорока технологів, котрі працювали на заводах О. Бобринського, двадцять чотири спеціалісти стали директорами заводів, або самостійними підприємцями. Поміщицькі заводи за обсягом оборотного капіталу були різноманітні, але найбільшого розвитку отримали ті цукрові підприємства, котрі знаходилися в великих маєтках, таких як О.Потоцького, Л.Кеніга тощо. Вже наприкінці 40-х – початку 50-х рр. XIX ст., незважаючи на пільги, поміщицьким господарствам доводиться конкурувати зі стрімко зростаючим купецьким цукроварінням. Найбільш показовим є діяльність колишніх кріпаків братів Яхненків, Симиренків, козака А. Терещенка. Їхні заводи, ще до реформи 1861 р. успішно конкурували з поміщицькими. Їхні підприємства, як засвідчують різноманітні джерела, зосередились на якісному покращенні виробництва, використовуючи передову техніку і більш продуктивну найману працю.

Таким чином, цукрова промисловість на теренах Російської імперії в цілому і в України зокрема виникла на початку XIX ст. і до 1860-х рр. динамічно розвивалася. Характерними рисами розвитку цукрової галузі стала, починаючи з 40-х р. XIX ст., конкуренція між мануфактурними поміщицьким виробництвом, де переважала кріпацька праця і заводським купецьким виробництвом, на якому зароджувалася наймана праця.

У другому підрозділі другого розділу “Розвиток цукрової промисловості в Україні (1861-1914 рр.)” вивчено найбільш нестабільний період історії розвитку цукрової галузі, котрий характеризувався коливанням від динамічного розвитку до кризи перевиробництва і навпаки.

Реформи 60-70 рр. XIX ст. зумовили перехід цукрової галузі в другій половині XIX ст. до ринкових відносин, перерозподілу власності, проникнення в галузь недворянського капіталу. Відбувається відчутне збільшення участі селян у постачанні цукрових заводів сировиною. Значно зменшується кількість цукрових заводів, в основному дрібних та малопродуктивних, однак, за рахунок концентрації виробництва, впровадження більш продуктивної найманої праці відбувається збільшення виробництва. До кінця XIX ст. виробництво цукру було нестабільним, особливо на Лівобережжі, тенденції до зростання були періодичними, котрі переривалися кризами перевиробництва. І тільки в кінці XIX – на початку XX ст. виробництво цукру як в цілому в країні, так і по регіонах, вже починає невпинно зростати, особливо на Правобережжі. І навіть промислова криза 1900–1903 рр. не зачепила цукрову галузь країни, вона продовжувала збільшувати обсяги, на відміну від інших галузей.

Криза 1881-1886 рр. спричинила виникнення синдикатів та урядове регулювання цін на цукор, що відіграло позитивне значення в його збуті, різке коливання ціни на цукор було усунено, ціна на цукор впродовж 1895–1914 pp. неухильно стабілізувалася, а споживання цього цінного харчового продукту збільшувалося. В цілому напередодні Першої світової війни виробництво та збут цукру в країні перебували на піднесенні. Однак великої шкоди зазнала цукрова промисловість регіону, як і всієї країни, в роки Першої світової війни.

За темпами росту цукрової промисловості на першому місці в Україні на початку XX ст. залишалося Правобережжя, але Лівобережжя мало ще чимало невикористаних можливостей у цій царині й впевнено займало друге місце в Росії. В інших українських губерніях, котрі входили до складу Російської імперії, кількість цукрових заводів була невелика. Так, у Херсонській, Катеринославській та Таврійській губерніях до XX ст. існувало лише 3 цукрові заводи, чисельність котрих до 1914 рр. зросла до 13. В результаті технічних і технологічних вдосконалень вітчизняна цукрова промисловість за якістю виробленої продукції не поступалася на початку XX ст. кращим показникам цукрових заводів західноєвропейських країн.

У третьому розділі “Політика імперського уряду стосовно цукрової промисловості” з’ясовано законодавчу базу, митну та акцизну політику,